МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.Я. ГОРБАЧЕВСЬКОГО

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

ВІЙСЬКОВА ГІГІЄНА

З ГІГІЄНОЮ

ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

За редакцією

полковника медичної служби запасу, доц. К.О. Пашка

Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної

освіти МОЗ України як підручник для студентів вищих медичних

навчальних закладів ІV рівня акредитації

Тернопіль

“Укрмедкнига”

2005

ББК 58я73

В 42

УДК 613.67(075.8)

Автори: К.О. Пашко, М.І. Хижняк, А.М. Щербань,

В.А. Кондратюк, Г.А. Крицька, В.В. Нарожнов

Рецензенти: ТВО начальника Головного військово-медичного

управління Міністерства оборони України – начальник

медичної служби Збройних сил України кандидат

медичних наук, генерал-майор медичної служби

М.М. Вовкодав;

завідувач кафедри загальної гігієни та екології № 1

Харківського державного медичного університету

академік Української екологічної академії наук,

проф. В.О. Коробчанський;

завідувач кафедри загальної гігієни та екології Івано-

Франківської державної медичної академії

проф. М.І. Мизюк

В 42 Військова гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях: Підруч-

ник / За ред. К.О. Пашка. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2005. – 312 с.

ISBN 966-673-040-5

Підручник підготовлений співробітниками кафедри загальної гігієни та

екології Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горба-

чевського і кафедри військово-профілактичної медицини Української військової

медичної академії.

У ньому систематизовані сучасні дані з військової гігієни та гігієни при

надзвичайних ситуаціях. Висвітлено основні положення теорії і практики діяль-

ності органів і установ санітарно-епідеміологічної служби МО України у воєнний

час та при надзвичайних станах мирного часу; основи організації санітарно-

гігієнічних заходів при надзвичайних ситуаціях мирного часу та у воєнний час;

гігієну польового розміщення військ, формувань ліквідаторів наслідків над-

звичайних ситуацій та потерпілого населення; основи організації та проведення

санітарного нагляду і медичного контролю за водопостачанням і харчуванням

військ та потерпілого населення у польових умовах у зоні надзвичайних ситуацій;

гігієну праці особового складу військ і ліквідаторів наслідків надзвичайних

ситуацій у мирний та у воєнний час.

ББК 58я73

УДК 613.67(075.8)

ISBN 966-673-040-5

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................ 7

Розділ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВІЙСЬКОВОЇ ГІГІЄНИ

У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ ....................................................................... 13

Розділ 2. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИХ

ЗАХОДІВ У НАЗЕМНИХ ВІЙСЬКАХ ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ

СТАНАХ МИРНОГО ЧАСУ ТА У ВОЄННИЙ ЧАС.

ГІГІЄНА ПОЛЬОВОГО РОЗМІЩЕННЯ ВІЙСЬК

ТА НАСЕЛЕННЯ ................................................................................ 19

Характеристика санітарно-гігієнічного стану формування

і населення, району їх розташування .................................................. 22

Державний санітарний нагляд (ДСН) ................................................. 23

Коротка характеристика державної санітарно-епідеміологічної

служби Міністерства оборони України .............................................. 28

Санітарно-епідеміологічна розвідка,

її організація та оформлення результатів ............................................ 37

Засоби санітарно-гігієнічного та протиепідемічного

забезпечення ........................................................................................ 40

Гігієна польового розміщення військ та населення ........................... 48

Санітарно-гігієнічний контроль за утриманням території

розміщення військ (населення) у польових умовах ........................... 62

Особливості санітарно-гігієнічного

контролю за видаленням нечистот і покидьок з корабля ................... 64

Санітарно-гігієнічний контроль за очищенням території

розміщення військ і військово-морських баз ..................................... 67

Санітарний нагляд за очищенням території районів

надзвичайних ситуацій та полів битв ................................................. 77

Очищення території лікувально-профілактичних установ

у районі надзвичайних ситуацій ......................................................... 86

Збір і поховання загиблих та померлих .............................................. 89

Проблеми санітарного очищення місць розташування військ

та потерпілого населення, що утворюються після деяких

природних та техногенних катастроф ................................................ 91

Санітарний нагляд за лазнево-пральним обслуговуванням

особового складу формувань і потерпілого населення ...................... 94

Розділ 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ

САНІТАРНОГО НАГЛЯДУ І МЕДИЧНОГО КОНТРОЛЮ

ЗА ВОДОПОСТАЧАННЯМ ОСОБОВОГО СКЛАДУ

ВІЙСЬК ТА НАСЕЛЕННЯ У ПОЛЬОВИХ УМОВАХ ................... 109

Фізіологічне, гігієнічне та епідеміологічне значення води .............. 109

Джерела питної води та їх характеристика ...................................... 112

Організація та проведення розвідки джерел води ............................ 116

Вимоги до якості води у польових умовах ....................................... 124

Пункти польового водопостачання ................................................... 129

Очищення, знезараження, дезактивація води у польових

умовах при надзвичайних ситуаціях і у воєнний час ....................... 136

Санітарний нагляд та медичний контроль

за водопостачанням формувань та населення

у польових умовах при надзвичайних ситуаціях ............................. 148

Розділ 4. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ

САНІТАРНОГО НАГЛЯДУ І МЕДИЧНОГО КОНТРОЛЮ

ЗА ХАРЧУВАННЯМ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ВІЙСЬК

ТА НАСЕЛЕННЯ У ПОЛЬОВИХ УМОВАХ .................................. 153

Організація харчування та обов’язки посадових осіб...................... 155

Технічне оснащення продовольчої служби у польових

умовах ................................................................................................ 158

Особливості організації харчування в умовах забруднення

місцевості та об’єктів радіоактивними та отруйними

речовинами і зараження бактеріальними (біологічними)

засобами ............................................................................................. 175

Шляхи та засоби забруднення продовольства радіоактивними

та отруйними речовинами і зараження бактеріальними

(біологічними) засобами ................................................................... 176

Способи дезактивації, дегазації та дезінфекції

продовольства і тари ......................................................................... 178

Профілактика харчових отруєнь ....................................................... 181

Порядок розслідування випадку харчового отруєння

у військовій частині ........................................................................... 183

Організація і проведення санітарно-епідеміологічної

експертизи продовольства................................................................. 186

Особливості організації проведення санітарно-епідеміологічної

експертизи продовольства, що забруднене радіоактивними та

отруйними речовинами та заражене бактеріологічними

(біологічними) засобами ................................................................... 191

Розділ 5. ГІГІЄНА ПРАЦІ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ВІЙСЬК

ПРИ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ

СТАНІВ І У ВОЄННИЙ ЧАС........................................................... 197

Організація і проведення санітарного нагляду за умовами

праці при ліквідації наслідків надзвичайних станів

і у воєнний час ................................................................................... 197

Гігієна військової праці ..................................................................... 200

Характеристика основних чинників, що визначають

умови праці ........................................................................................ 202

Проблема середовища перебування

у військово-технічних об’єктах ......................................................... 207

Фізичні чинники середовища перебування ...................................... 211

Несприятливий вплив фізичних чинників на організм ................... 214

Хімічні чинники середовища перебування ...................................... 220

Токсичний вплив хімічних чинників на організм ............................ 223

Санітарно-гігієнічні заходи, що проводяться при

переміщенні та базуванні військ ....................................................... 228

Гігієнічні особливості праці медичних працівників

військових частин та особового складу військово-медичних

закладів при ліквідації наслідків надзвичайних станів

та у воєнний час................................................................................. 233

Гігієна військової праці танкістів ..................................................... 235

Гігієна військової праці у ракетних військах і артилерії .................. 243

Гігієна праці в артилерії .................................................................... 246

Гігієна військової праці в інженерних військах ............................... 247

Гігієна військової праці у Повітряних силах (ПС) ........................... 249

Особливості праці на космічних об’єктах ........................................ 252

Гігієна військової праці у Військово-морських силах ..................... 254

Гігієна військової праці у радіотехнічних військах ......................... 256

Гігієна праці на радіолокаційних станціях (РЛС) ............................ 256

Гігієнічні особливості використання індивідуальних

засобів захисту особового складу ..................................................... 266

Ситуаційні задачі для самостійної роботи ............................................. 279

Додатки ................................................................................................... 284

Література ............................................................................................... 304

Предметний покажчик ............................................................................ 308

ВСТУП

У зв'язку із створенням кафедр медицини катастроф і військової

медицини у медичних університетах та академіях України у навчальні плани

введена як обов'язкова для вивчення студентами дисципліна – військова

гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях.

На сьогодні в Україні відсутні систематизовані навчально-методичні

матеріали для вивчення теоретичної частини цієї дисципліни. Тому це

послужило підставою для створення навчального підручника, написаного

державною мовою, в якому узагальнено сучасні дані з військової гігієни з

гігієною при надзвичайних ситуаціях. У ньому знайшла відображення впер-

ше окремо створена у складі Збройних сил України санітарно-епіде-

міологічна служба, відповідно висвітлено її завдання, структуру, оснащення

тощо. Розкрито основні положення щодо організації санітарного нагляду

і медичного контролю з метою підтримання боєздатності (працездат-

ності) особового складу військ (потерпілого населення) в умовах бойових

дій або у районах виникнення надзвичайних ситуацій, підтримання і зміц-

нення здоров'я військовослужбовців при виконанні своїх обов'язків під час

служби у різних видах Збройних сил України і родах військ як в мирний, так

і у воєнний час.

Викладено основи організації і проведення санітарно-гігієнічних заходів

при польовому розміщенні військових підрозділів та частин (груп потер-

пілого населення), санітарного нагляду і медичного контролю за харчу-

ванням, водопостачанням, лазнево-пральним обслуговуванням у польових

умовах, очищенням території районів надзвичайних ситуацій і полів битв

та за умовами військової праці військовослужбовців (населення).

Засвоєння матеріалу, що викладено у навчальному підручнику, перед-

бачає попереднє вивчення студентами достатньо обширного обсягу основ

загальної гігієни.

Підручник відповідає у повному обсягу типовій навчальній програмі з

дисципліни “Військова гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях” для

спеціальності “Лікувальна справа”, але при написанні окремих розділів,

максимально враховувалися специфічні особливості типових навчальних

програм інших спеціальностей із напрямку “Медицина”. У ньому, крім

вступу, є 5 розділів, рисунки, таблиці, перелік використаних джерел

інформації, контрольні питання до розділів та приклади ситуаційних задач

з еталонами відповідей для самостійної роботи студентів, а також

предметний покажчик.

В авторів виникали деякі труднощі при виборі матеріалу із великої

кількості різноманітних джерел інформації та дисциплін, які викладаються

як самостійні, і скороченні його для вивчення за ту кількість годин, що

відведені навчальним планом. Тому вони з вдячністю приймуть зауваження

та побажання щодо удосконалення підручника. Автори висловлюють щиру

подяку за технічну допомогу у створенні підручника О.Д. Пашко,

Г.В.Чернецькій та Я.І. Горбовій.

У зв'язку з тим, що автори зробили якнайбільш повне визначення понять

“військова гігієна” та “гігієна при надзвичайних ситуаціях”, вони помістили

цей матеріал у розділ “Вступ”.

Військова гігієна – це окремий розділ гігієни та військової медицини,

що вивчає вплив різноманітних чинників навколишнього середовища, умов

навчально-бойової підготовки, військової праці та побуту на здоров’я і

відповідно на боєздатність (працездатність) військовослужбовців, а

також розробляє заходи щодо зменшення або усунення негативної дії цих

чинників на боєздатність військ (сил). Вона має за мету зберегти і зміцнити

здоров’я військовослужбовців шляхом встановлення науково обгрунтованих

санітарно-гігієнічних норм та вимог до організації і умов військової праці,

розташування, харчування, водопостачання, обмундирування, лазнево-

прального обслуговування та інших видів побутового забезпечення військ,

що дозволяє особовому складу у мирний час досягнути високої боєздатності,

а у воєнний – підтримувати її. Фахівці військової гігієни розробляють і

подають на затвердження переліки гігієнічних вимог та нормативи до всіх

зразків озброєння, об’єктів військової техніки і середовища перебування в

них, як на стадії проектування і конструювання, так і у процесі експлуа-

тації. Також впроваджують форми та методи організації і проведення

санітарного нагляду за гігієнічним забезпеченням військових частин

(з’єднань) у різних умовах їх навчально-бойової діяльності. У процесі

виконання цих завдань лікарі-гігієністи використовують лабораторні та

інструментальні методи дослідження і наступні методи гігієнічних

досліджень:

– епідеміологічний – для вивчення закономірностей поширення

неінфекційних та інфекційних захворювань серед військовослужбовців під

впливом тих чи інших шкідливих чинників довкілля, у тому числі фізичних,

біологічних, хімічних тощо;

– метод санітарного обстеження і опису, коли під час вивчення стану

навколишнього середовища санітарне обстеження здійснюється за

спеціальними схемами (алгоритмами) або картами санітарного обсте-

ження (наприклад, карта проведення санітарно-епідеміологічної розвідки

джерела водопостачання чи місця розташування), що містять запитання,

відповіді на які дають повне уявлення про обстежуваний об’єкт. Санітарне

обстеження і опис доповнюються лабораторно-інструментальними

дослідженнями із застосуванням фізичних, хімічних, фізико-хімічних, мікро-

біологічних та інших методів, які дозволяють визначати чинники довкілля

і якісно, і кількісно;

– метод гігієнічного експерименту, який поділяють на два різновиди:

натурний метод і метод лабораторного експерименту. Прикладом

натурного гігієнічного експерименту є дослідження стану здоров’я

військовослужбовців в умовах перебування у військово-технічному об'єкті,

а лабораторного – розробка гігієнічних нормативів в експерименті на

тваринах для встановлення гранично допустимих рівнів, гранично допус-

тимих концентрацій тощо;

– метод санітарно-епідеміологічної експертизи застосовують,

зазвичай, при проведенні запобіжного санітарного нагляду для визначення

відповідності проектних розробок чинним гігієнічним нормативам і

вимогам;

– статистичний метод служить для обробки отриманих даних.

За потреби, військова гігієна може використовувати наукові дані та

методи дослідження інших галузей гігієни і суміжних дисциплін.

Результати досліджень військових гігієністів потрібні для розробки

як профілактичних, так і лікувальних заходів, тому військова гігієна тісно

пов'язана з військово-польовою терапією, військово-польовою хірургією,

військовою епідеміологією, космічною і авіаційною медициною та іншими

медичними науками.

На стан здоров'я військовослужбовців постійно впливають матеріальні

чинники навколишнього середовища – фізичні, хімічні та біологічні, а крім

того, психогенні та соціальні. Тому існуючі гігієнічні нормативи і реко-

мендації застосовуються під час проходження особовим складом військової

служби у всіх видах та родах військ з метою створення сприятливих умов

для навчально-бойової підготовки, спортивних вправ і загартування,

національно-патріотичного виховання, розміщення, відпочинку, харчування

та водопостачання, а також інших побутових потреб. З наведеного вище

випливає, що військова гігієна тісно пов'язана з усіма сторонами життя

особового складу Збройних сил.

Впроваджують у життя ці гігієнічні нормативи, вимоги та реко-

мендації командири і начальники всіх рівнів, військово-медична і санітарно-

епідеміологічна служби Міністерства оборони України.

Друга половина ХХ століття, особливо останнє десятиліття та

початок ХХІ століття, відмітилися крупними транспортними аваріями і

катастрофами, пожежами на виробничих об’єктах, землетрусами,

затопленнями, тайфунами та іншими стихійними лихами, які часто

спричиняли утворення надзвичайних ситуацій (НС)

Ліквідація наслідків НС в Україні покладається на окрему невійськову

службу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту

населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Але в результаті стихійних лих або техногенних катастроф у районах

НС буде створюватися складна санітарно-гігієнічна та епідемічна

обстановка, що теж загрожуватиме здоров’ю, а часто і життю

потерпілого населення, і може також негативно впливати на здоров’я

особового складу формувань, які залучаються до ліквідації наслідків НС

та надання допомоги для відновлення нормальних умов життєдіяльності

потерпілого населення.

Інфраструктура системи охорони здоров’я у районах НС може бути

частково або повністю виведена із ладу. Навіть при її збереженні часто

буде не вистачати сил і засобів для виконання надзвичайно великого обсягу

роботи, на яку відводяться дуже стислі терміни в тій чи іншій надзвичайній

ситуації.

Тому для вирішення завдань, що ставляться перед органами охорони

здоров'я при ліквідації медико-санітарних наслідків НС, практично в усіх

розвинутих країнах світу була створена система медичного захисту

населення з відповідними організаційними структурами у вигляді державних

центральних та територіальних служб екстреної медичної допомоги

населенню при надзвичайних ситуаціях, які пізніше одержали назву служби

медицини катастроф.

Така служба вперше на території України була створена Постановою

Ради Міністрів від 07.04.90 р. № 339 та наказом МОЗ колишнього СРСР

№ 193. Цими документами було затверджено мету, завдання та функції,

принципи діяльності, організаційну структуру служби екстреної медичної

допомоги при надзвичайних ситуаціях (медицини катастроф), систему

управління діяльністю в повсякденних умовах і при надзвичайних ситуаціях,

порядок залучення та використання медичних сил і засобів незалежно від

підпорядкування, принципи матеріально-технічного та фінансового

забезпечення.

Виходячи з потреб гарантії безпеки населення і території України була

розроблена у 1994 р. і затверджена Постановою Кабінету Міністрів

Надзвичайна ситуація – порушення нормальних умов життя і діяльності людей

на території чи об’єкті або на водному об’єкті, що спричинене аварією, катастрофою,

стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до

загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

України від 7 липня 1995 р. № 501 “Концепція створення єдиної державної

системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші над-

звичайні ситуації”.

Пізніше були підготовлені і прийняті інші відповідні документи:

Постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.97 р. № 343 “Про

утворення Державної служби медицини катастроф”, що затвердила

Положення про Державну службу медицини катастроф і Положення про

координаційні комісії Державної служби медицини катастроф (ДСМК).

Відповідно виникла необхідність у започаткуванні і розвитку нового

окремого розділу гігієни – гігієни при надзвичайних ситуаціях, яка вивчає

вплив різноманітних чинників навколишнього середовища, що утворилися

внаслідок стихійного лиха або техногенної катастрофи, та умов праці і

побуту ліквідаторів наслідків НС і потерпілого населення під час проведення

аварійно-рятувальних робіт, та перебування в районах надзвичайної

ситуації на їх здоров’я і працездатність. Метою гігієни при надзвичайних

ситуаціях є розробка санітарно-гігієчних норм та вимог, що дозволяють

усунути або зменшити негативний вплив шкідливих і небезпечних чинників

на здоров’я ліквідаторів наслідків НС (потерпілих мешканців) і збереження

та зміцнення їх здоров’я. Досягається вона шляхом вивчення чинників

довкілля, які виникли в районах надзвичайної ситуації, і розробкою та

проведенням науково обгрунтованих заходів щодо забезпечення відповідних

санітарно-гігієнічних умов в місцях первинного життєзабезпечення. До

заходів первинного життєзабезпечення належать тимчасове розміщення

потерпілого населення та прибулих ліквідаторів наслідків надзвичайних

ситуацій, їх харчування та забезпечення доброякісною водою, комунальне

обслуговування, медичне і соціально-правове забезпечення.

У випадку виникнення загрози життю потерпілого населення може

бути проведена його евакуація в безпечні місця розташування на деякий

термін або на постійне проживання без повернення на попереднє місце,

наприклад, переселення із зони відчуження після аварії на ЧАЕС.

Тоді до заходів первинного життєзабезпечення додається ще прий-

няття в районах тимчасового (постійного) розміщення потерпілих

мешканців.

Для проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у

районах надзвичайних ситуацій в рамках Державної служби медицини

катастроф залучаються сили і засоби державної санітарно-епідеміо-

логічної служби, що підпорядкована МОЗ України, а також санітарно-

епідеміологічної і медичної служби Міністерства оборони, Міністерства

з питань надзвичайних ситуацій, Міністерства внутрішніх справ та інших

міністерств і відомств. На їх базі створюються формування, які входять

до складу ДСМК. Для забезпечення ефективності санітарно-гігієнічних

заходів необхідно завчасно прогнозувати санітарну і епідемічну обстановку,

що може створитися внаслідок стихійного лиха або техногенної ка-

тастрофи, визначати ймовірні чинники ризику, які негативно вплива-

тимуть на здоров’я людей і довкілля, та вирішувати ряд інших невідкладних

питань.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення і укажіть мету окремого розділу гігієни – військової

гігієни.

2. Назвіть основні методи гігієнічних досліджень військової гігієни.

3. Дайте визначення і укажіть мету розділу гігієни – гігієни при надзвичай-

них ситуаціях.

4. Назвіть заходи первинного життєзабезпечення потерпілого населення та

ліквідаторів наслідків надзвичайних ситуацій.

5. Сили і засоби яких міністерств і відомств проводять санітарно-гігієнічні

та протиепідемічні заходи у районах виникнення надзвичайних ситуацій?

Розділ 1

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВІЙСЬКОВОЇ ГІГІЄНИ

У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ

Досвід війн, локальних воєнних конфліктів та стихійних лих, під

час яких особовий склад військ веде бойові дії або виконує рятувальні

роботи та ліквідує наслідки НС, переконливо свідчить про всезроста-

юче значення запобіжного та поточного санітарного нагляду для збере-

ження і зміцнення здоров’я військовослужбовців (потерпілого населення)

та підтримання високої боєготовності військ (працездатності населення).

Перші відомості про оздоровчі заходи у військах подані в творах

Варрона (116-27 р. до н.е.) і Вегеція (кінець IV-початок V ст.), у них

описується доцільність санітарних заходів щодо оздоровлення таборів

римських воїнів, забезпечення їх доброякісною водою і попередження

заразних хвороб. У XVI ст. була встановлена пряма залежність між сані-

тарним станом військ і виникненням хвороб у військовослужбовців.

Про проблеми очищення полів битв від трупів загиблих згадується і

у літописi Запорізької Січі, коли козаки під командуванням кошового

отамана Івана Дмитровича Сірка (друга половина XVII ст.) відбили на-

пад об’єднаного турецько-татарського війська і винищили його пере-

важну більшість, то “по Січі валялося така сила трупів, що поховати їх у

ями було зовсім неможливо. Виволочити трупи у степ і кинути на пота-

лу звірів та птиці теж не годилося, бо повесні з трупів пішов би дух і у

Січі виникли б пошесті. Через те Запорозька старшина порадившись з

товариством, вирішили виволочити всі трупи на річку Чортомлик і

спустити в ополонку … за три дні не вправилися запорожці виволочити

їх геть”.

Після возз’єднання України з Російською імперією (1654 р.) запо-

чаткування і розвиток військової гігієни як окремої дисципліни відбува-

лися у російській армії, де служило багато українців, в тому числі і ме-

дичних працівників.

Статутом Петра І (1716 р.), який приділяв багато уваги медичному

забезпеченню імперської армії, були введені в штати такі посадові осо-

би: у кожній дивізії – штаб-лікар, у полку – лікар, у роті – цирульник.

У 1780 р. було видане перше російське офіційне керівництво з

військової гігієни, яке написав Андрій Гаврилович Бахерахт (1724-1806),

морський лікар за професією. В ньому були сформульовані основні ви-

моги щодо підтримання “доброго порядку життя” військовослужбовців.

З 1797 р. військові лікарі повинні були проводити медико-поліцейсь-

кий нагляд за доброякісністю запасів продовольства, станом казармен-

них приміщень і за загальним санітарним станом військ. Особливого

значення питанням з гігієни в армії надавав головнокомандувач російсь-

кого війська того часу О.В. Суворов. Із семи умов досягнення перемоги,

перерахованих в його “Науці перемагати”, три – зобов’язують зберігати

здоров’я солдата (чистота, здоров’я, охайність).

З 1813 р. була видана праця доктора медичних наук Іллі Івановича

Енегольма (1764-1838) “Кишенькова книга з військової гігієни або зау-

важення про збереження здоров’я російських солдат”, яка стала пер-

шим оригінальним твором з питань військової гігієни у мирний час, під

час походу та бойових дій.

В цей же період розпочав свою діяльність Матвій Якович Мудров

(1776-1831) – професор терапії медичного факультету Московського

університету, який викладав у 1808 р. курс лекцій з військової гігієни

(рис. 1.1).

Відома його актова промова “О пользе и предметах военной гигие-

ны или науки сохранять здоровье военнослужащих”. На цій підставі

М.Я. Мудрова вважають одним із засновників військової гігієни, яку він

відніс до чотирьох дисциплін, що складали тоді військову медицину:

військова гігієна, військова терапія, військова хірургія та військова фар-

макологія.

Достатньо відчутну роль у розвитку

військової гігієни відіграв доктор медичних

наук, військовий лікар Яким Олексійович Ча-

руковський (1798-1848). У своїй праці “Во-

енно-походная медицина” (1836-1837) він

виклав основи військової гігієни.

Значний вклад у практичну частину

військової гігієни вніс генерал-штаб-лікар,

доктор медичних наук Роман Сергійович

Четиркін (1797-1865), який написав ряд ке-

рівництв і настанов з питань профілактич-

ного і лікувального забезпечення військ, у

тому числі “Досвід військово-медичної

Рис. 1.1. М.Я. Мудров.

поліції або правила для збереження здоров’я російських солдат в сухо-

путній службі” (1834 р.), “Настанова з частини практичної військово-

медичної поліції” (1850 р.) (рис. 1.2).

Багато прогресивних діячів наполягали

на необхідності заснування окремої кафед-

ри гігієни при Медико-хірургічній академії.

Проте лише в 1871 р. на посаду завідувача

вперше створеної кафедри гігієни було об-

рано доктора медичних наук Олексія Пет-

ровича Доброславіна (1842-1889). Саме він

і видав перший підручник із загальної та

військової гігієни “Курс военной гигиены”

(1885-1887) та біля сотні інших праць

(рис. 1.3).

Після смерті О.П. Доброславіна цю ка-

федру з 1889 р. до 1909 р. очолив професор

Сергій Володимирович Шідловський (1846-

1912), який разом із своїми учнями розро-

бив питання гігієни водопостачання і дез-

інфекції помешкань, крім того, він вперше

сформулював рекомендації щодо морально-

психологічної підготовки солдат під час

війни.

Після С.В. Шідловського начальником

кафедри гігієни став професор Віктор Олек-

сандрович Левашев (1864-1916), який очо-

лив дослідження з питань дезінфекції,

гігієни військового одягу та гігієни харчу-

вання.

Видатним вченим-гігієністом був профе-

сор Григорій Віталійович Хлопін (1863-

1929) (рис. 1.4). Він очолив кафедру загаль-

ної та військової гігієни Військово-медич-

ної академії (1918-1929). У числі його здобутків є такі фундаментальні

праці, як “Основи гігієни” в двох томах (1921-1923), “Основи протига-

зової справи” і ряд інших. Вони були також присвячені проблемам гігієни

водопостачання та гігієни харчування.

Рис. 1.2. Р.С. Четиркін.

Рис. 1.3. О.П. Доброславін.

У період Великої Вітчизняної війни в

діючій армії була запроваджена чітка сис-

тема військово-гігієнічної організації від Го-

ловного військово-санітарного управління

(ГВСУ) до дивізії включно. У ГВСУ було

створено гігієнічний відділ протиепідемі-

чного управління на чолі з начальником

відділу – головним гігієністом. У військо-

во-санітарних управліннях фронтів були

введені посади інспектора з харчування й

інспектора з водопостачання; в санітарних

відділах армій – інспектора з харчування і

водопостачання. У дивізіях всю санітарно-

профілактичну роботу здійснював санітар-

но-протиепідемічний взвод. Завдяки своє-

часному проведенню санітарно-гігієнічних

та протиепідемічних заходів вдалося попередити виникнення епідемій

інфекційних хвороб, аліментарних захворювань, масових обморожень

та інших хвороб, які були невід’ємними супутниками всіх війн.

Визначну роль у розвитку військової гігієни відіграв академік АМН

СРСР, генерал-майор медичної служби Федір Григорович Кротков (1896-

1983) (рис. 1.5). Створені ним довідники,

посібники, підручники, керівництва з

військової та радіаційної гігієни протягом

багатьох років були основними навчально-

методичними джерелами для слухачів

Військово-медичної академії, військових та

цивільних лікарів і студентів. Ф.Г. Кротков

опублікував серію робіт із гігієни броне-

танкових військ, гігієни розміщення,

гігієни польового водопостачання, харчу-

вання та ін.

Розвиток військової гігієни в післявоє-

нний період пов’язаний з іменем професо-

ра Порфирія Євдокимовича Калмикова

(1901-1971). Він запропонував принципо-

во нові підходи до вивчення особливостей

Рис. 1.4. Г.В. Хлопін.

Рис. 1.5. Ф.Г. Кротков.

одягу, нормування хімічного складу питної води і кількісних норм водо-

постачання. Одним із перших П.Є. Калмиков розробив проблему па-

рентерального харчування, написав ряд монографій і підручників з

військової гігієни та залишив після себе школу військових гігієністів.

Тривалий час слухачі Військово-медичної академії та військово-ме-

дичних факультетів, викладачі та військові лікарі користувалися підруч-

ником “Общая и военная гигиена” (1978 р.), який було створено за ре-

дакцією начальника кафедри загальної і

військової гігієни Військово-медичної ака-

демії м. Санкт-Петербурга професора Ми-

коли Федоровича Кошелєва (1915-1996).

Значний вклад у розвиток військової гігі-

єни зробили провідні українські вчені. Член-

кореспондент АМН СРСР, заслужений діяч

науки України, професор Денис Миколайо-

вич Калюжний (1900-1976) свої наукові спо-

стереження в період Великої Вітчизняної

війни узагальнив у науковій праці “Гігієна

польового розміщення військ” (рис. 1.6).

Професор Рафаїл Давидович Габович

(1909-2002), учень академіка АМН СРСР

Ф.Г. Кроткова, розробив ряд спеціальних за-

собів очищення, знезараження та дегазації

води у польових умовах (рис. 1.7). На осна-

щення армії було взято розроблене ним

гігієнічне обладнання, частина якого ще не

втратила своєї цінності і до сьогодні:

– універсальний переносний та в’юч-

ний фільтр;

– польовий водопом’якшувач;

– автофільтр-300;

– гігієнічна лабораторія роти водопо-

стачання;

– набір для санітарного контролю за

хлоруванням води у польових умовах;

– армійські та дивізійні укладки лабо-

раторного гігієнічного оснащення.

Рис. 1.6. Д.М. Калюжний.

Рис. 1.7. Р.Д. Габович.

Також він підготовив і видав типографським способом монографії з

питань польового водозабезпечення, написав понад 20 робіт та декілька

розділів у підручниках і довідниках з військової гігієни.

Зараз фахівці з військової гігієни основну увагу звертають на вив-

чення впливу шкідливих чинників навколишнього середовища, умов

військової праці і побуту на військовослужбовців, які проходять службу

у різних видах та родах військ Збройних сил України, а також на пошу-

ки нових шляхів і методів щодо збереження і зміцнення їх здоров’я та

підвищення на цій основі боєздатності (працездатності).

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні віхи в історії розвитку військової гігієни.

2. Хто із українських вчених – гігієністів вніс великий вклад у розвиток

військової гігієни?

Розділ 2

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САНІТАРНО-

ГІГІЄНІЧНИХ ЗАХОДІВ У НАЗЕМНИХ ВІЙСЬКАХ

ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СТАНАХ МИРНОГО

ЧАСУ ТА У ВОЄННИЙ ЧАС.

ГІГІЄНА ПОЛЬОВОГО РОЗМІЩЕННЯ ВІЙСЬК

ТА НАСЕЛЕННЯ

Метою санітарно-гігієнічних заходів є збереження і зміцнення здо-

ров’я особового складу (потерпілого населення), підтримання достат-

нього рівня боєздатності та працездатності особового складу військ і

формувань окремої невійськової служби Міністерства України з питань

надзвичайних ситуацій (населення) шляхом виконання чинних

гігієнічних норм і правил щодо організації розташування, харчування,

водопостачання, створення безпечних умов праці військовослужбовців

(ліквідаторів НС і населення) та їх лазнево-прального обслуговування, а

також похоронення загиблих (померлих) під час бою чи при надзвичай-

них ситуаціях.

За організацію і проведення санітарно-гігієнічних заходів, що спря-

мовані на збереження та зміцнення здоров’я особового складу та боє-

здатності (працездатності) військових формувань, а також формувань

окремої невійськової служби МНС

(потерпілого населення) відповіда-

ють всі командири (керівники підприємств та установ), начальники ме-

дичної (органів охорони здоров’я) та інших служб. Крім того, на медичну

службу (органи охорони здоров’я) покладається методичне керівництво

і санітарний нагляд при проведенні санітарно-гігієнічних заходів. Об’єм

і зміст санітарно-гігієнічних заходів залежать від умов бойової та тило-

вої обстановки (обстановки в районах надзвичайних ситуацій), а також

від санітарно-гігієнічного стану військових, аварійно-рятувальних та

інших формувань (груп населення) і районів їх дій (розташування).

Санітарний нагляд за своєчасністю, повнотою і ефективністю сані-

тарно-гігієнічних заходів проводиться силами і засобами начальників

медичної служби військових і цивільних формувань, державних сані-

“Військові формування, а також формування окремої невійськової служби МНС”

далі в тексті – формування.

тарно-епідеміологічних служб Міністерства оборони та Міністерства

охорони здоров’я України, а також інших відомств.

Змістом санітарного нагляду є:

– медичний контроль

за станом здоров’я особового складу форму-

вань (рівнем здоров’я населення), умовами розташування і організацією

харчування, водопостачання, виконання ним вимог особистої і громадсь-

кої гігієни;

– контроль за дотриманням гігієнічних вимог при роботі особового

складу формувань та населення в умовах шкідливого впливу різних чин-

ників (іонізуючого випромінювання, електромагнітних полів, агресив-

них рідин тощо);

– контроль за лазнево-пральним обслуговуванням формувань та на-

селення;

– проведення санітарно-епідеміологічної експертизи і контролю за

якістю досліджень продовольства та води, що виконуються лабораторі-

ями ветеринарної, продовольчої, хімічної та інженерної служб;

– контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог при очи-

щенні полів бою (районів надзвичайних ситуацій), похоронення загиб-

лих в бою та внаслідок катастроф і померлих від травм та хвороб.

Виконання цілей санітарного нагляду досягається шляхом:

– безперервного спостереження за санітарно-гігієнічним станом

формувань та населення, районами бойових дій (надзвичайних ситу-

ацій) і розташування, а також контролю за організацією і здійсненням

санітарно-гігієнічних заходів;

– проведення санітарно-епідеміологічної експертизи продовольства

і води для визначення придатності до споживання в їжу і пиття, а також

інших санітарно-гігієнічних досліджень, обумовлених обстановкою;

Медичний контроль – це сукупність заходів, які здійснюються медичною служ-

бою (органами охорони здоров’я) з метою збереження та зміцнення здоров’я особово-

го складу формувань (населення), забезпечення санітарно-епідеміологічного благопо-

луччя військ (груп населення), що досягається проведенням постійного контролю за

виконанням встановлених вимог до умов професійної діяльності та побуту військово-

службовців (населення), дотриманням санітарно-гігієнічних норм і правил, проведен-

ням контрольних медичних оглядів і обстежень та відповідних профілактичних і

протиепідемічних заходів у формуваннях (серед населення), а також динамічного

лікарського спостереження за станом здоров’я визначених професійних груп військо-

вослужбовців (населення) та осіб, які перенесли інфекційні захворювання.

– узагальнення результатів спостереження і лабораторних досліджень

та їх гігієнічної оцінки;

– розробки пропозицій щодо проведення санітарно-гігієнічних за-

ходів для доповіді командуванню (керівництву) і організацією контро-

лю за їх виконанням.

Спостереження за санітарно-гігієнічним станом формувань і насе-

лення здійснюється силами і засобами начальників медичних служб та

санітарно-епідеміологічних установ Міністерства оборони і Міністер-

ства охорони здоров’я України. Одночасно медична служба формувань

сама є об’єктом державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

На основі співставлення даних медичного контролю за станом здо-

ров’я особового складу формувань і населення з конкретними умовами

їх діяльності та побуту представники цих відомств виявляють чинники,

які шкідливо впливають на здоров’я підконтрольних осіб, розробляють

пропозиції щодо проведення необхідних санітарно-гігієнічних заходів і

доповідають командуванню (керівництву) та старшим начальникам ме-

дичної служби для включення їх у плани організації тилового, медично-

го та інших видів забезпечення. Обов’язковим є здійснення контролю за

якістю, своєчасністю і повнотою виконання затверджених заходів.

Санітарно-гігієнічні заходи у формуваннях та серед населення пла-

нуються, організуються і здійснюються на підставі оцінки санітарно-

гігієнічного стану формувань (груп населення) та районів їх розташу-

вання.

Санітарно-гігієнічний стан формувань і населення та райони їх роз-

міщення оцінюють з урахуванням чинників, які впливають на здоров’я

і боєздатність (працездатність) особового складу (населення) на основі

аналізу таких основних даних:

– структури і рівня захворюваності особового складу формувань і

груп населення;

– результатів санітарно-епідеміологічної, радіаційної, хімічної та

біологічної розвідки;

– матеріалів санітарного нагляду за побутовим забезпеченням осо-

бового складу формувань і населення (розташування, харчуванням, во-

допостачанням, лазнево-пральним обслуговуванням тощо);

– можливості занесення збудників інфекційних захворювань у фор-

мування (групу населення) та наявності умов, що сприятимуть поши-

ренню інфекції серед особового складу (населення).

ХАРАКТЕРИСТИКА САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНОГО

СТАНУ ФОРМУВАННЯ І НАСЕЛЕННЯ, РАЙОНУ

ЇХ РОЗТАШУВАННЯ

Санітарно-гігієнічний стан оцінюється як задовільний або неза-

довільний.

Задовільним він буде:

– за умови благополучного санітарно-епідемічного стану формування

та населення і району їх розташування;

– якщо стан побутового забезпечення і умови для дотримання пра-

вил особистої і громадської гігієни не будуть впливати несприятливо на

здоров’я і боєздатність (працездатність) особового складу і населення;

– коли територія району дій (розташування) не заражена продукта-

ми ядерного вибуху, бойовими отруйними речовинами або біологічни-

ми засобами, не забруднена отруйними викидами зруйнованих про-

мислових підприємств чи інших споруд, нечистотами, покидьками і не

вимагає проведення додаткових санітарно-гігієнічних заходів для збере-

ження здоров’я і боєздатності та працездатності особового складу фор-

мувань і населення.

Незадовільним його вважають:

– за умов, коли санітарно-епідемічний стан формування та/або гру-

пи населення та району їх розміщення є нестійким, неблагополучним

або надзвичайним;

– за наявності недоліків у побутовому забезпеченні і відсутності умов

для дотримання вимог особистої та громадської гігієни, що несприят-

ливо впливає на здоров’я особового складу формування та населення,

знижує їх боєздатність та працездатність і тому вимагає проведення до-

даткових санітарно-гігієнічних заходів;

– якщо забруднення або зараження території району дій (розташу-

вання) продуктами ядерного вибуху, бойовими отруйними речовинами,

біологічними засобами, отруйними речовинами, що утворилися внаслі-

док руйнування промислових підприємств чи інших споруд, нечисто-

тами і покидьками створює загрозу або знижує боєздатність (праце-

здатність) формувань і вимагає проведення комплексу заходів щодо за-

побігання уражень та захворювань серед особового складу і населення.

При задовільному санітарно-гігієнічному стані виконуються всі пе-

редбачені статутами, постановами та інструкціями планові заходи щодо

виконання гігієнічних вимог і санітарних правил.

У випадку визнання санітарно-гігієнічного стану незадовільним,

начальник медичної служби формування та фахівці державної санітар-

но-епідеміологічної служби доповідають командуванню (керівництву)

і старшому начальнику медичної служби (управління охорони здоро-

в’я) з одночасним поданням пропозицій щодо проведення поряд з пла-

новими додаткових санітарно-гігієнічних заходів.

Загальне керівництво та контроль за якістю, своєчасністю і повно-

тою виконання всіх профілактичних заходів у військах (серед населен-

ня) покладено на фахівців державної санітарно-епідеміологічної служ-

би Міністерства оборони та Міністерства охорони здоров’я України.

ДЕРЖАВНИЙ САНІТАРНИЙ НАГЛЯД (ДСН)

Особливу увагу у нашій державі приділяють державному санітар-

ному нагляду за виконанням посадовими особами формувань (керівниц-

твом) своїх функціональних обов’язків з гігієнічного забезпечення осо-

бового складу формувань (населення).

Державний санітарний нагляд – спостереження за дотриманням дер-

жавними органами, органами місцевого самоврядування, підприємства-

ми, установами, організаціями, іншими суб’єктами господарювання та

громадянами санітарного законодавства, санітарних та протиепідеміч-

них норм і правил з метою запобігти, а при виявленні, усунути ці пору-

шення. Здійснюють його від імені держави органи та установи санітар-

но-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

У Збройних силах України державний санітарний нагляд викону-

ють фахівці санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборони

України. Він поділяється на запобіжний та поточний.

Запобіжний санітарний нагляд проводять на стадіях проектування,

розробки, будівництва, здавально-приймальних випробувань стаціонар-

них та рухомих об’єктів озброєння і військової техніки, будівель та спо-

руд загальновійськового і спеціального призначення, предметів військо-

вого одягу, взуття, спорядження, засобів індивідуального захисту, об’єктів

та матеріальних засобів, які отримують в експлуатацію, на озброєння і

постачання Збройні сили України.

Запобіжний ДСН передбачає проведення контролю за дотриманням

вимог санітарних норм і правил при будівництві стаціонарних і пере-

сувних об’єктів воєнної техніки та систем озброєння, спорудженні парків

для зберігання техніки, майстерень, навчальних корпусів, спортивних

залів, вогневих і спортивних містечок, а також гігієнічних вимог при

створенні нових зразків військового обмундирування, взуття, споряджень

і засобів індивідуального захисту, розробці режимів навчання, праці і

відпочинку особового складу, що забезпечує підтримання його боє- та

працездатності і збереження здоров’я.

Завданнями фахівців закладів, які його здійснюють є:

– погодження та подання на затвердження проектів державних стан-

дартів, що встановлюють норми і вимоги до якості середовища на робо-

чому місці, безпеки праці, охорони навколишнього природного середо-

вища, а також відомчих будівельних норм;

– участь фахівців санітарно-епідеміологічної служби у виборі зе-

мельних ділянок під будівництво стаціонарних військово-технічних

об’єктів;

– виконання гігієнічної експертизи типових та індивідуальних про-

ектів будівництва військово-технічних об’єктів, а також конструкторсь-

кої документації на промислове виготовлення головних зразків воєнної

техніки і систем озброєння;

– проведення вибіркового контролю за дотриманням проектними

конструкторськими організаціями гігієнічних норм і медико-технічних

вимог у розробленій ними документації щодо будівництва або виготов-

лення об’єктів, зразків виробів техніки, озброєння, одягу, взуття, спо-

рядження, засобів індивідуального захисту;

– контроль за виконанням гігієнічних вимог в процесі будівництва,

виготовлення і модернізації військово-технічних об’єктів, виробів та

зразків оснащення, воєнного одягу, взуття, спорядження і засобів індив-

ідуального захисту;

– участь фахівців медичної та санітарно-епідеміологічної служб у

лабораторних, полігонних і військових (корабельних) випробуваннях

об’єктів, зразків виробів техніки, а також у робочих і державних коміс-

іях з приймання їх в експлуатацію та на постачання;

– участь фахівців медичної служби у розробці розпорядку дня,

найбільш раціональних режимів праці і відпочинку військовослужбовців,

пошуку оптимальних методів і засобів підвищення їх стійкості і трено-

ваності, в проведенні професійного психофізіологічного відбору військо-

вих спеціалістів.

Поточний санітарний нагляд здійснюється в процесі навчально-

бойової підготовки та матеріально-побутового забезпечення особового

складу з метою оцінки санітарно-гігієнічного стану формувань (груп

населення), виявлення його впливу на захворюваність та інші показни-

ки стану здоров’я військовослужбовців, розробки пропозицій з прове-

дення профілактичних заходів і контролю за їх виконанням.

ДСН за умовами військової праці проводиться з метою попередити

професійні та інші захворювання, ураження і травми, пов’язані з дією

шкідливих чинників робочого середовища, і становить систему контро-

лю за виконанням гігієнічних норм та санітарних правил при органі-

зації навчально-бойової діяльності військ (сил флоту), проведенні робіт

з обслуговування та експлуатації пересувних і стаціонарних об’єктів

воєнної техніки та систем озброєння, а також виробничих, будівельних

та інших робіт, що виконуються особовим складом військових частин і

з’єднань.

До функцій ДСН у період проведення повсякденної навчально-бойо-

вої діяльності військовослужбовців належать:

– участь начальників медичної служби кораблів і військових частин,

фахівців санітарно-епідеміологічних установ в розробці планів бойової

підготовки з метою найбільш повної реалізації гігієнічних вимог, що

забезпечують дотримання режиму праці і відпочинку, оптимальну інтен-

сивність фізичних навантажень протягом дня та всього періоду навчан-

ня, чергування різних занять, розподілення часу протягом доби з ураху-

ванням необхідності виконання правил особистої гігієни, проведення

ранкових фізичних вправ, організації регулярного вживання їжі, відпо-

чинку і сну військовослужбовців;

– контроль за умовами проведення класних занять відповідно з

гігієнічними вимогами до площі навчальних приміщень, природного та

штучного освітлення, вентиляції, опалення і облаштування, утримання,

якості прибирання та проведення провітрювань в них;

– перевірка екіпіровки військовослужбовців при проведенні занять

на відкритому повітрі і виконання вимог з профілактики переохоло-

джень та перегрівань, а також оцінка санітарного стану місць проведен-

ня занять;

– контроль за виконанням заходів з профілактики травматизму, отру-

єнь військовослужбовців технічними речовинами, пороховими і вихлоп-

ними газами, при проведенні стрільб та експлуатації військової техніки;

– перевірка виконання заходів профілактики несприятливої дії фак-

торів середовища перебування, метеочинників, високих і низьких тем-

ператур, забезпечення відпочинку і попередження перевтоми особово-

го складу при проведенні тривалих маршів;

– оцінка відповідності величини та інтенсивності фізичних наван-

тажень рівню тренованості військовослужбовців.

Фахівці, які здійснюють ДСН за виконанням гігієнічних вимог при

організації та проведенні фізичної підготовки і загартуванні особового

складу військових частин та кораблів, оцінюють санітарний стан місць

проведення занять з фізичної підготовки та спорту на відкритому повітрі,

у закритих приміщеннях, слідкують за санітарно-технічним станом

спортивних знарядь і споруд. Особливу увагу вони приділяють перевірці

виконання заходів з профілактики травматизму, одним з яких є контроль

за поступовим нарощуванням величини та інтенсивності фізичних на-

вантажень в процесі проведення щоденних занять і протягом всього

періоду підготовки особового складу, а також за раціональністю режи-

му спортивних тренувань. Дієвим способом зміцнення здоров’я військо-

вослужбовців є проведення процедур, що загартовують організм, але

цей процес теж потребує систематичного контролю.

Під час здійснення ДСН за умовами праці військовослужбовців при

проведенні ремонту і обслуговуванні озброєння і військової техніки,

виконанні будівельних і господарчих робіт на об’єктах перевіряється:

відповідність їх розташування, обладнання і оснащення встановленим

санітарним нормам, дотримання правил безпечного проведення робіт

згідно з наявними інструкціями та проведення інструктажу особового

складу з техніки безпеки перед початком робіт і його обліку.

До обов’язків фахівців санітарно-епідеміологічних закладів належать

виміри та лабораторні дослідження параметрів мікроклімату, освітлен-

ня, рівнів шкідливих домішок в повітрі робочої зони, шуму, вібрації,

іонізуючих і неонізуючих випромінювань та інших чинників середови-

ща перебування і визначення їх відповідно до гігієнічних нормативів.

Контроль за правильним веденням обліку, збереженням і витрачан-

ням отруйних технічних рідин і радіоактивних речовин та забезпечен-

ням особового складу спецодягом і засобами індивідуального захисту

органів зору, дихання, шкіри повинен плануватися і систематично про-

водитися на всіх об’єктах, які внесені до переліку тих, що підлягають

санітарному нагляду.

Створення умов для миття особового складу після проведення робіт,

а в холодну пору року ще й облаштування пунктів зігрівання для фахівців,

які обслуговують техніку поза приміщеннями, є прямим завданням ко-

мандирів підрозділів.

Обов’язковою є наявність і укомплектованість аптечок першої ме-

дичної допомоги на всіх об’єктах. Уміння особового складу користува-

тися ними, досягається під час занять з військово-медичної підготовки,

що проводяться, в основному, середнім медичним персоналом під конт-

ролем лікарів.

З метою збереження здоров’я повинні своєчасно проходити медич-

не обстеження особи, які працюють в умовах впливу професійно-шкідли-

вих чинників.

Організація лікувально-профілактичного харчування є дієвим захо-

дом збереження здоров’я військовослужбовців.

На основі аналізу результатів санітарного нагляду за умовами на-

вчально-бойової підготовки та станом матеріально-побутового забезпе-

чення військовослужбовців з урахуванням захворюваності та показників

стану їх здоров’я фахівцями санітарно-епідеміологічної служби розроб-

ляються пропозиції з проведення профілактичних заходів; здійснюєть-

ся організаційно-методичне керівництво діяльністю медичної служби

військових частин щодо санітарного нагляду за умовами військової праці

та побуту військовослужбовців; надається практична допомога коман-

дуванню в проведенні заходів, спрямованих на збереження та зміцнен-

ня здоров’я особового складу, забезпечення стійкого санітарного благо-

получчя військових частин та з’єднань; проводиться систематична ро-

бота з гігієнічного виховання всіх категорій особового складу.

Таким чином, здійснення фахівцями санітарно-епідеміологічних

установ і військовими (корабельними) лікарями ДСН за умовами і дот-

риманням військовослужбовцями режиму військової праці та відпочин-

ку в армії і на флоті, дозволяє в цілому підтримувати здоров’я і працез-

датність військових фахівців на достатньо високому рівні.

Відповідно санітарно-гігієнічні заходи є складовою частиною на-

вчально-бойової підготовки та матеріально-побутового забезпечення

особового складу. Їх зміст та обсяг визначаються санітарним законодав-

ством України, статутами, наказами та постановами Міністерства обо-

рони України, гігієнічними нормами та санітарними правилами, які є

обов’язковими для виконання командуванням всіх рівнів, посадовими

особами служб забезпечення та медичної служби.

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ

САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ

МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Організація проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних

заходів і контроль за їх виконанням покладається на санітарно-епідемі-

ологічні заклади (установи) Міністерства оборони України (МО України).

Вперше за історію існування Збройних сил санітарно-епідеміологічні

заклади (установи) виведені із підпорядкування медичної служби видів

Збройних сил і оперативних командувань та підпорядковані державній

санітарно-епідеміологічній службі МО України, що створило можливість

для організації у військах незалежного та неупередженого державного

санітарного нагляду та протиепідемічного захисту. Сьогодні санітарно-

епідеміологічна служба МО України має статус державної, що виклю-

чає можливість впливу підконтрольних служб забезпечення та коман-

дування на об’єктивність санітарного нагляду, який вона здійснює.

У результаті реформування санітарно-епідеміологічної служби МО

України створена нова організаційно-штатна структура її установ, виз-

начені основні напрямки удосконалення і функціонування системи дер-

жавного санітарного нагляду в ЗС України та протиепідемічного захис-

ту військ. В основу здійснення санітарного нагляду покладено принцип

територіальності з чітким розмежуванням відповідальності медичної

служби та санітарно-епідеміологічної служби МО України за санітарне

та епідемічне благополуччя військ.

Державна санітарно-епідеміологічна служба (ДСЕС) Міністерства

оборони України є системою органів, установ, закладів, частин і

підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику неінфекцій-

них та інфекційних хвороб, професійних захворювань (отруєнь), радіа-

ційних уражень людей, запобігання шкідливого впливу на стан їх здо-

ров’я і життя чинників середовища перебування.

ДСЕС МО України очолює головний державний санітарний лікар

МО України, який призначається на посаду і звільняється з посади

Міністром оборони України за погодженням Головного державного са-

нітарного лікаря України. Головний державний санітарний лікар МО

України має заступника. До складу санітарно-епідеміологічної служби

входять Центр державного санітарно-епідеміологічного нагляду ЗС Ук-

раїни (ЦДСЕН), що розташований у м. Києві, регіональні та територі-

альні санітарно-епідеміологічні загони (СЕЗ), а також гарнізонні сані-

тарно-епідеміологічні лабораторії (СЕЛ). Всі вони об’єднані в єдину

систему державної санітарно-епідеміологічної служби МО України і

підпорядковані по вертикалі санітарно-епідеміологічному управлінню

МО України (схема 2.1).

Санітарно-епідеміологічне управління (СЕУ) МО України у своєму

складі має відділи, які очолюють головні спеціалісти СЕУ МО України:

організаційно-методичний (відділення збору і обробки інформації; ор-

ганізаційне відділення); епідеміологічний; санітарно-гігієнічний (схе-

ма 2.2).

Схема 2.1. Структура державної санітарно-епідеміологічної служби

ЗС України.

Міністр оборони України

Директор департаменту охорони здоров’я МО України

Головний санітарний лікар МО України

Санітарно-епідеміологічне управління МО України ЦДСЕН

Львів Одеса Севастополь

Регіональні санітарно-епідеміологічні заклади

Чернівці

Житомир Сімферополь Дніпро-

петровськ

Харків Вінниця

Яворів

Мукачеве

В.-Во -

линський

Н.-Во-

линський

Бердичів

Артемівськ

Чугуєв

Болград

Чорноморське

Черкаське

Кривий Ріг

Н.Озерне

Первомайське

Хмельницький

Десна

Лубни

Б.Церква

Запоріжжя

Територіальні санітарно-епідеміологічні заклади

Миколаїв

Санітарно-епідеміологічні лабораторії гарнізонів

Центр державного санітарно-епідеміологічного нагляду складається

з підрозділів:

управління; епідеміологічний відділ (епідеміологічне відділення;

дезінфекційне відділення); санітарно-гігієнічний відділ (відділення хар-

чової гігієни; відділення комунальної гігієни; гігієнічна лабораторія);

мікробіологічний відділ (бактеріологічне відділення; відділення особ-

ливо небезпечних інфекцій; відділення аналізу імунобіологічних та діаг-

ностичних препаратів); відділ радіології і токсикології (токсикологічне

відділення; радіологічне відділення; токсикологічна лабораторія; лабо-

раторія вимірювання фізичних факторів); підрозділи забезпечення

(відділення матеріально-технічного постачання; автомобільний взвод;

віварій) (схема 2.3).

Створено такі санітарно-епідеміологічні загони та лабораторії:

– регіональні – м. Львів, м. Одеса, м. Севастополь;

– територіальні – м. Чернівці, м. Житомир, м. Миколаїв, м. Дніпро-

петровськ, м. Харків, м. Запоріжжя, м. Вінниця, м. Сімферополь;

– гарнізонні санітарно-епідеміологічні лабораторії – в населених

пунктах: Яворів, Мукачеве, В.-Волинський, Бердичів, Н.-Волинський,

Болград, Чорноморське, Черкаське, Кривий Ріг, Артемівськ, Первомайсь-

ке, Хмельницький, Н.Озерне, Десна, Лубни, Б. Церква.

Санітарно-епідеміологічний загін (регіональний) (СЕЗр) очолює

начальник, якому підпорядковані: управління; організаційно-методич-

ний відділ; епідеміологічний відділ (епідеміологічне відділення, сані-

тарно-епідеміологічне відділення пересувне; бактеріологічне відділен-

ня; відділення особливо-небезпечних інфекцій; відділення санітарної

обробки; дезінфекційне відділення; дезінфекційно-дератизаційне

відділення); санітарно-гігієнічний відділ (санітарно-гігієнічне відділен-

Схема 2.2. Структура санітарно-епідеміологічного управління

Міністерства оборони України.

Санітарно-

гігієнічний відділ

Епідеміологічний

відділ

Організаційно-

методичний відділ

Управління

Схема 2.3. Структура Центру державного санітарно-епідеміологічного нагляду ЗС України.

Управління

Епідеміологічний

відділ

Санітарно-гігієнічний

відділ

Мікробіологічний

відділ

Відділ радіології

і токсикології

Епідеміологічне

відділення

Дезінфекційне

відділення

Відділення

харчової гігієни

Відділення

комунальної гігієни

Гігієнічна

лабораторія

Бактеріологічне

відділення

Відділення особливо

небезпечних

інфекцій

Відділення аналізу

імунологічних та

діагностичних

препаратів

Токсикологічне

відділення

Радіологічне

відділення

Токсикологічна

лабораторія

Лабораторія

вимірювання

фізичних

чинників

Підрозділи

забезпечення

ня; радіаційно-токсикологічне відділення; санітарно-гігієнічна лабора-

торія); відділення санітарно-епідеміологічної розвідки; санітарно-конт-

рольний пункт та підрозділи забезпечення (відділення матеріально-тех-

нічного забезпечення; віварій) (схема 2.4).

Санітарно-епідеміологічним загоном (територіальним) (СЕЗт) ке-

рує начальник, якому підпорядковані управління та відділення: епідеміо-

логічне; санітарно-епідеміологічне (пересувне); бактеріологічне; особ-

ливо небезпечних інфекцій; санітарно-гігієнічне; гігієни лікувально-оз-

доровчих закладів; токсико-радіологічне; санітарно-епідеміологічної

розвідки; санітарної обробки; дезінфекційно-дератизаційне; санітарно-

контрольний пункт; матеріально-технічного забезпечення (схема 2.5).

Схема 2.4. Структура регіонального санітарно-епідеміологічного загону.

Санітарно-гігієнічний

відділ

Епідеміологічний

відділ

Санітарно-епідеміологічне

відділення (пересувне)

Відділення особливо

небезпечних інфекцій

Епідеміологічне

відділення

Бактеріологічне

відділення

Відділення

санітарної обробки

Дезінфекційне

відділення

Дезінфекційно-дератизаційне

відділення

Санітарно-гігієнічне

відділення

Радіаційно-токсикологічне

відділення

Санітарно-гігієнічна

лабораторія

Відділення санітарно-

епідеміологічної розвідки

Санітарно-контрольний

пункт

Управління

Підрозділи забезпечення

Організаційно-методичний

відділ

Схема 2.5. Структура територіального санітарно-епідеміологічного загону.

Управління

Епідеміологічне

відділення

Бактеріологічне

відділення

Санітарно-

гігієнічне

відділення

Токсико -

радіологічне

відділення

Дезінфекційно-

дератизаційне

відділення

Відділення

санітарної

обробки

Санітарно-

контрольний

пункт

Санітарно-

епідеміологічне

відділення

(пересувне)

Відділення

особливо

небезпечних інфекцій

Відділення гігієни

лікувально-

оздоровчих

закладів

Відділення

санітарно-

епідеміологічної

розвідки

Відділення

матеріально-

технічного

забезпечення

Начальнику гарнізонної санітарно-епідеміологічної лабораторії

підпорядковані лікарі: епідеміолог, радіолог, токсиколог, гігієніст, бак-

теріолог, а також лаборант (сержант), санітарний інструктор-дезінфек-

тор та санітарний інструктор-дозиметрист, водій-електрик, лаборант,

оператор ЕОМ, санітарка (схема 2.6).

Основними напрямками діяльності фахівців санітарно-епідеміоло-

гічних установ у межах територій відповідальності є:

– здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в об-

сязі та з періодичністю, яка визначається епідеміологічною ситуацією

та реальним санітарним станом військового формування;

– визначення пріоритетних заходів щодо профілактики захворювань,

а також охорони здоров’я військовослужбовців від шкідливого впливу

різних чинників навколишнього середовища;

– вивчення, оцінка та прогнозування несприятливого впливу сере-

довища перебування на показники стану здоров’я військовослужбовців;

– підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідеміч-

ного благополуччя особового складу, запобігання занесенню і розповсю-

дженню особливо небезпечних та паразитарних інфекцій у військових

формуваннях;

– контроль за усуненням причин та умов, що призводять до виник-

нення і поширення інфекційних та масових неінфекційних захворювань,

отруєнь і радіаційних уражень військовослужбовців;

Схема 2.6. Структура санітарно-епідеміологічної лабораторії.

КОМАНДУВАННЯ

(лікар)

Санітарно-епідеміологічна

лабораторія

Лікар-

епідеміолог

Лікар-

гігієніст

Лікар-

бактеріолог

Лікар-радіолог Лікар-

токсиколог

– ведення державного обліку з інфекційних та професійних захво-

рювань і отруєнь.

Конкретні напрямки діяльності, завдання, функції, критерії оцінки

роботи державної санітарно-епідеміологічної служби визначаються

відповідними положеннями про санітарно-епідеміологічні установи МО

України.

Санітарний нагляд та протиепідемічний захист в ЗС України скла-

дається із загальних заходів, які проводяться медичною службою у виг-

ляді медичного контролю, та з кваліфікованих і спеціалізованих заходів,

що проводяться санітарно-епідеміологічними закладами (установами)

залежно від рівня їх управління в системі протиепідемічного захисту:

І рівень – це медична служба окремих частин, установ, закладів,

поліклінік, госпіталів;

ІІ рівень – це гарнізонні санітарно-епідеміологічні лабораторії;

ІІІ рівень – це територіальні санітарно-епідеміологічні загони;

ІV рівень – це регіональні санітарно-епідеміологічні загони;

V рівень – це Центр державного санітарного-епідеміологічного на-

гляду ЗС України.

До VІ рівня належать санітарно-епідеміологічне управління, яке

здійснює аналітичну, методичну, організаційну та контрольну функції

відносно діяльності всіх рівнів управління.

У воєнний час організаційно-штатна структура санітарно-епідеміо-

логічних установ майже не змінюється. Протиепідемічне забезпечення

військ організовується за територіальним принципом. Дещо міняються

завдання, які стоять перед санітарно-епідеміологічними установами.

Так, основними завданнями СЕЛ гарнізону з питань санітарного

нагляду під час ведення бойових дій будуть:

– проведення санітарно-епідеміологічної розвідки та спостереження;

– виконання поточних санітарно-гігієнічних та мікробіологічних

досліджень;

– проведення санітарно-епідеміологічної експертизи води і продо-

вольства на вміст радіоактивних і отруйних речовин;

– здійснення санітарного нагляду за розташуванням, харчуванням,

водопостачанням, лазнево-пральним обслуговуванням особового скла-

ду, а також за похованням загиблих в бою та померлих від ран і хвороб;

– контроль та надання методичної допомоги при проведенні сані-

тарно-гігієнічних заходів в частинах та підрозділах;

– організація і проведення повної санітарної обробки поранених та

хворих військовослужбовців, які поступають в окремий медичний ба-

тальйон;

– крім того, організація і проведення протиепідемічних заходів.

На територіальні та регіональні СЕЗ у воєнний час покладаються

наступні завдання санітарного нагляду:

– вивчення санітарно-епідеміологічної обстановки у військах та в

районі дій армійського корпусу методом проведення санітарно-епідемі-

ологічної розвідки і спостереження;

– виконання всіх видів санітарно-гігієнічних досліджень;

– експертиза води та продовольства на вміст радіоактивних і отруй-

них речовин;

– здійснення кваліфікованого санітарного нагляду за розташуван-

ням, харчуванням, водопостачанням, за умовами військової праці осо-

бового складу та під час перебування у військово-технічних об’єктах;

– забезпечення СЕЛ гарнізонів реактивами, діагностикумами, по-

живними середовищами та лабораторними тваринами;

– заміна СЕЛ гарнізонів, що вибули з ладу (маневр силами та засо-

бами);

– контроль та надання допомоги військовій медичній службі в про-

веденні санітарно-гігієнічних заходів.

Ними також виконуються всі протиепідемічні заходи.

До складу санітарно-епідеміологічних закладів ДСЕС у воєнний час

входять санітарно-контрольні пункти (СКП), основними завданнями

яких є здійснення санітарного контролю за санітарним станом ешелонів

і команд військовослужбовців, які пересуваються залізничним або вод-

ним транспортом, а також військово-автомобільними шляхами. СКП

виконує функції протиепідемічних заслонів на шляхах пересування

військ з метою попередити занесення інфекції у війська, або з військ –

на територію країни. Начальник СКП забезпечує проведення санітарно-

го огляду, а при необхідності – санітарної обробки особового складу

ешелонів, які проходять через дану залізничну станцію (порт), ізолює

інфекційних хворих, затримує для обсервації осіб, які були в контакті з

інфекційними хворими. Під час бойових дій ефективна робота СКП за-

безпечує епідемічне благополуччя в діючій армії та у країні в цілому.

САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА РОЗВІДКА,

ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

Санітарно-епідеміологічна розвідка (СЕР) є важливою складовою

системи санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення

військ. Вона спрямована на завчасне отримання військово-медичною та

санітарно-епідеміологічною службами даних про можливі джерела за-

носу інфекції у військові формування від цивільного населення, із роз-

ташованих поблизу інших військових частин і підрозділів, із природних

осередків та військ супротивника (наприклад, від полонених), а також

на завчасне з’ясування умов, що сприятимуть розповсюдженню інфек-

ційних захворювань серед особового складу військ за рахунок власного

резервуару джерел інфекційних захворювань. Санітарно-епідеміологі-

чна розвідка проводиться при передислокації військ та їх пересуванні,

під час підготовки та проведення бойових дій і після їх завершення.

Основними вимогами, що висуваються до організації та проведен-

ня СЕР, є: 1) безперервність; 2) достовірність; 3) послідовність; 4) ціле-

спрямованість; 5) своєчасність; 6) дієвість.

Основними завданнями СЕР є:

1. Своєчасне виявлення, локалізація та ліквідація епідемічних (епі-

зоотичних) осередків та попередження контакту особового складу з

інфекційними хворими.

2. Вибір джерел доброякісного водопостачання військ.

3. Збір та аналіз даних про умови використання сил і засобів медич-

ної служби в інтересах протиепідемічного захисту військ.

Санітарно-епідеміологічна розвідка проводиться медичним складом

всіх рівнів медичної служби та фахівцями санітарно-епідеміологічної

служби. Кожен начальник медичної служби організовує проведення СЕР

в районі дислокації або бойових дій своєї військової частини. У роті її

проводить санітарний інструктор, у батальйоні – фельдшер, а у бригаді

(полку) – лікар. Основними методами СЕР у таких випадках є обхід,

огляд та обстеження з відбором (при необхідності) окремих проб, на-

приклад, води, грунту тощо, для дослідження у санітарно-епідеміологіч-

них закладах. Фахівцями санітарно-епідеміологічної служби здійсню-

ються кваліфіковані заходи СЕР, які потребують фахової підготовки та

спеціального лабораторного оснащення.

Під час проведення СЕР виявляють осередки інфекційних захворю-

вань серед місцевого населення, епізоотії серед домашніх тварин та

синантропних гризунів, наявність природних осередків інфекційних за-

хворювань та їх активність; визначають санітарний стан населених

пунктів, наявність носіїв інфекційних захворювань, а також вивчають

систему та організацію протиепідемічного забезпечення населення,

місцеві ресурси протиепідемічного забезпечення тощо.

Основними об’єктами СЕР можуть бути населені пункти, окремі

будівлі та ділянки території, які створюють епідемічну небезпеку у зв’яз-

ку з можливим занесенням інфекції у війська та її поширення в умовах

конкретної обстановки. Найбільш повну та точну інформацію з цих пи-

тань можна отримати від працівників системи охорони здоров’я, вете-

ринарної служби, представників органів місцевої влади. В ряді випадків

єдиним джерелом інформації буде лише місцеве населення. При організа-

ції і проведенні санітарно-епідеміологічної розвідки територія розміщен-

ня і дій військ розділяється на райони, які закріплюються за санітарно-

епідеміологічними та військово-медичними закладами (установами).

Об’єм та зміст заходів СЕР визначається конкретними умовами бойо-

вої та санітарно-епідемічної обстановки.

У період підготовки до проведення СЕР здійснюються такі заходи:

– вивчення санітарно-епідемічної обстановки в районі бойових дій

за даними медико-географічних та санітарно-епідеміологічних описів,

оглядів, звітів та інших матеріалів;

– уточнення оперативно-тактичної обстановки та вивчення топогра-

фічної мапи.

При плануванні СЕР проводиться:

– визначення форми здійснення розвідки, призначення конкретних

виконавців та постановка їм завдань;

– розрахунок матеріальних і транспортних засобів;

– вибір маршрутів та об’єктів розвідки;

– встановлення способів зв’язку, терміну проведення розвідки та

порядку інформації про отримані результати.

Під час проведення розвідки:

– опитуються місцеві медичні та ветеринарні фахівці, представники

влади та мешканці, оцінюється санітарний стан населених пунктів, дже-

рел водопостачання, комунальних та харчових об’єктів, вивчається

ландшафт;

– відбирається матеріал для лабораторних досліджень від виявлених

хворих та проби з об’єктів навколишнього середовища (грунт, вода тощо);

КАРТА

санітарно-епідеміологічної розвідки

Дата _______________

1. Населений пункт _______________________________________

2. Кількість мешканців _____________________________________

3. Санітарний стан _________________________________________

4. Водопостачання _________________________________________

5. Кількість свердловин ____________________ де ______________

дебіт __________ м

/год ____________ м

/добу _____________

6. Відповідність ДЕСТу за даними СЕС _______________________

7. Кількість колодязів _____________________________________

8. Районна СЕС ______________________ категорія ___________

9. Фельдшерсько-акуш. пункт _______________________________

дільнича лікарня ________________ ЦРЛ ________________

10. Кількість ліжок _________ з них інфекційних _____________

11. Наявність інфекційних хворих:

ГКІ ___________________ ВГА _____________________

Черев. тиф ____________ Дифтерія __________________

Туберкульоз ___________ Венерич. захворювання ______

12. Кількість лазень___________ на ___________ місць ________

13. Кількість санпропускників ______________________________

14. Наявність сміттєзвалищ ______________________________

15. Природно-осередкові інфекції __________________________

_____________________ де ____________________________

16. Епізоотії серед с/г тварин ______________________________

17. Наявність тваринницького комплексу _____ на ____ голів ___

18. Наявність скотомогильників _______ де __________________

19. Дотримання правил поховання трупів тварин _______________

СЕР провів ________________________________

(посада, в/звання, прізвище)

– виявляються місцеві ресурси протиепідемічного призначення;

– визначаються епідемічні протипокази щодо розташування військ

та медичних пунктів;

– детально обстежуються виявлені епідемічні (епізоотичні) осередки,

при можливості в них проводяться первинні протиепідемічні заходи.

Результати СЕР оформляють письмово на карті санітарно-епідеміо-

логічної розвідки та доповідають особисто безпосередні виконавці орган-

ізаторам розвідки.

На зворотній стороні карти наноситься план-схема населеного пун-

кту із зазначенням джерел водопостачання, їх дебіту, лікувальних та са-

нітарно-епідеміологічних закладів, лазень, пралень, санпропускників,

скотомогильників тощо.

При тривалому перебуванні військових формувань на одному місці

санітарно-епідеміологічна розвідка переходить в санітарно-епідеміо-

логічне спостереження, яке передбачає систематичне отримання даних

про санітарно-епідемічний стан району їх розташування. Спостережен-

ня поширюється і на розташовані поруч військові частини та підрозді-

ли, а також на війська противника. При організації та проведенні сані-

тарно-епідеміологічного спостереження вся територія розташування та

дії військ поділяється на райони, які закріплюються за санітарно-епіде-

міологічними закладами (установами) та частинами медичної служби.

Начальники цих закладів повинні регулярно отримувати інформацію

про інфекційну захворюваність від цивільних органів охорони здоро-

в’я, а також екстрені повідомлення у випадку виникнення епідемічних

осередків.

Для проведення санітарно-епідеміологічної та медичної розвідки

використовують різні технічні засоби.

ЗАСОБИ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНОГО

ТА ПРОТИЕПІДЕМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Пересувні установки

Військова медична лабораторія (ВМЛ) призначається для проведен-

ня медичної розвідки, мікробіологічних і санітарно-гігієнічних дослі-

джень, дозиметричних вимірів та індикації біологічних засобів і бойо-

вих отруйних речовин у польових умовах (рис. 2.1).

Вона складається із лабораторного і стерилізаційно-заготівельного

відділень, розміщених у спеціальному кузові-фургоні на шасі автомобі-

ля підвищеної прохідності, і бензоелектричного агрегата АБ-8-Т/230М

потужністю 8 кВт на шасі одноосного причепа. Основне обладнання:

стерилізатор БВКУ-50, шафа сушильна 2В-151, два термостати ТК-37,

два холодильники ХАТЕ-12, мікроскопи МЛД-1 і МБД, комплекти

МПХЛ, ЛГ-1, ПЧО, ДК-4, прилади ПХР-МВ, ДП-5М, реактиви, поживні

середовища, діагностичні препарати, лабораторні столи з ящиками для

лабораторного майна, витяжна шафа-бокс з клітками для тварин та інше

лабораторне майно.

Лабораторія має системи опалення (два обігрівачі О-30), водозабез-

печення (бак на 100 л, мийка, електронагрівач), електрообладнання (жив-

лення від зовнішньої мережі змінного струму і від акумуляторної бата-

реї) і вентиляції. Тактико-технічна характеристика ВМЛ подана у до-

датку 2.1.

Польова медична лабораторія (ПМЛ) призначається для проведен-

ня медичної розвідки, мікробіологічних і санітарно-гігієнічних дослі-

джень, дозиметричних вимірів та індикації бактеріальних (біологічних)

засобів і бойових отруйних речовин у польових умовах (рис. 2.2).

До складу лабораторії входять лабораторне і стерилізаційно-заготі-

вельне відділення у кузові-фургоні КУНГ-1 на шасі автомобіля ЗІЛ-157

КЕ і боксоване лабораторне відділення у кузові-фургоні КУНГ-П2М на

шасі автопричепа. Кузов причепа розділений поперечною перегород-

кою на два відділення: підготовче (тамбур) у задній частині і лаборатор-

не. Лабораторне відділення перегороджене на бактеріологічне і секцій-

не приміщення.

Рис. 2.1. Військово-медична лабораторія (ВМЛ).

Основне обладнання: стерилізатор АКВ-50, шафа сушильна В-151,

термостати ТК-37 і ТАЛ-37, шафа витяжна, настільний бокс, мікроско-

пи МЛД-1, МБД, комплекти МПХЛ, ДГН (ЛГ-1), прилад ДП-5М, кон-

тейнер термоізоляційний ТК-3, розпилювач для рідин АО-2, реактиви,

поживні середовища, діагностичні препарати, комплект похідних меблів,

вісім пакувальних ящиків для лабораторного майна тощо.

Кузови-фургони ПМЛ оснащені системами опалення (обігрівачами

ОВ-65), електрообладнання (живлення від зовнішньої мережі змінного

струму і від акумуляторних батарей), вентиляції.

Лабораторія має бензоелектричний агрегат АБ-1-0/230.Тактико-тех-

нічна характеристика ПМЛ подана у додатку 2.2.

Лабораторія медична пересувна (ЛМП) призначається для прове-

дення медичної розвідки, мікробіологічних і санітарно-гігієнічних дос-

ліджень, дозиметричних вимірів та індикації біологічних засобів і бо-

йових отруйних речовин у польових умовах (рис. 2.3).

У склад лабораторії входять стерилізаційно-заготівельне відділення

у кузові-фургоні К3.131 на шасі автомобіля підвищеної прохідності і

лабораторне відділення у кузові-фургоні КП-2 на шасі причепа.

Рис. 2.2. Польова медична лабораторія (ПМЛ).

Рис. 2.3. Лабораторія медична пересувна (ЛМП).

Основне обладнання: стерилізатор ВКУ-50, шафа сушильна 2В-151,

термостати ТК-37, ТАЛ-37, шафа витяжна, холодильники ХАТЕ-12,

“Морозко”, мікроскоскопи МЛД-1 і “Біолам Д-11”, комплекти МПХЛ,

ЛГ-1, ДК-4, розпилювач для рідин АО-2, реактиви, живильні середови-

ща, діагностичні препарати, лабораторні столи з ящиками для лабора-

торного майна тощо.

Кузови-фургони оснащені системами опалення (обігрівачі ОВ-65),

водозабезпечення (бак ємністю 80 л і два баки на 10 л для холодної і

гарячої води, ніжний насос, умивальник), електрообладнання (живлен-

ня від зовнішньої мережі змінного струму 220 В і від акумуляторних

батарей 6-СТ-90), фільтро-вентиляційною установкою ФВУА-100-Н12,

переговорним пристроєм.

Лабораторія має бензоелектричний агрегат АБ-4-0/230 МI потужні-

стю 4 кВт. Тактико-технічна характеристика ЛМП подана у додатку 2.3.

Засоби дезінфекції, дезінсекції

і санітарної обробки

Аерозольний генератор дезінфекційний (АГД) призначається для

аерозольної дезінфекції і дезінсекції житлових і службових приміщень,

складів, сховищ, залізничних вагонів, а також для дезінсекції невеликих

ділянок відкритої місцевості (рис. 2.4).

Аерозольний генератор АГД складається з камери згоряння, бензи-

нового баку, поплавкової камери, повітряного насоса, блоку електроза-

палення, короткої насадки і насадки-випаровувача, вони змонтовані на

спільній рамі. Дезінфікуючий розчин з поліетиленової каністри через

шланг подається пристроєм

в генератор для розпилення.

Робота генератора ос-

нована на принципі пневма-

тичного дроблення дез-

інфікуючого розчину гаря-

чим потоком газу, який

утворюється при згорянні у

камері бензиново-повітря-

ної суміші.Тактико-техніч-

на характеристика АГД по-

дана у додатку 2.4.

Рис. 2.4. Аерозольний генератор

дезінфекційний (АГД).

Гідропульт скальчатий (ГС-2) призначається для обприскування по-

верхонь дезінфікуючими рідинами в приміщеннях і на відкритій місце-

вості (рис. 2.5).

Він складається із стійки, насоса з порш-

нем, камери розрідження, розпилювача, ру-

кавів. Дезінфікуюча рідина завдяки розріджен-

ню створеному в камері насоса, всмоктується

із зовнішнього резервуара, а після стискання –

викидається із розпилювача у вигляді аерозо-

лю. Тактико-технічна характеристика ГС-2 по-

дана у додатку 2.5.

Розпилювач дезінфікуючих рідин “Дез-

інфаль” (Д-39) призначений для дезінфекції і

дезінсекції невеликих площ відкритої місце-

вості і поверхонь окремих предметів (рис. 2.6).

Він складається із резервуара для дезінфіку-

ючого розчину. Робота розпилювача основана

на принципі пневматичного розпилювання

рідини.Тактико-технічна характеристика Д-39

подана у додатку 2.6.

Розпилювач ручний для порошкоподібних

дезінфікуючих засобів (ПР-3) призначений для

обробки порошковими дезінфікуючими засо-

бами поверхонь приміщень і предметів, які зна-

ходяться в них (рис. 2.7).

Він складається із резервуара для порош-

кових дезінфікуючих речовин, поршневого

насоса, трубки для подачі повітря в резервуар і

трубки розпилювача з двома наконечниками – шаровим і щілинним. Роз-

пилення порошку відбувається під дією тиску, який створюється в ро-

бочому об’ємі насоса.

Тактико-технічна характеристика ПР-3 подана у додатку 2.7.

Рис. 2.5. Гідропульт

скальчатий (ГС-2).

Рис. 2.6. Розпилювач

дезінфікуючих рідин

“Дезінфаль” (Д-39).

Рис. 2.7. Розпилювач ручний для порошкоподібних

дезінфікуючих засобів (ПР-3).

Розпилювач для рідин АО-2 або авто-

макс для дезінфекції. АО-2 використо-

вується для обробки дезінфікуючими роз-

чинами поверхонь як у приміщеннях, так

і на відкритому повітрі (рис. 2.8).

Автомакс складається із резервуара

для дезінфікуючої рідини, нагнітаючого

насоса з кришкою, манометра, гумового

шланга та наконечника з розпилювачем і

краном. До корпусу кріпиться ремінь для

заплечного носіння розпилювача.

При відкритті запірного крана дезінфікуючий розчин внаслідок ство-

рення тиску в резервуарі викидається із апарата через шланг, на кінці

якого є розпилювач. Тактико-технічна характеристика АО-2 подана у

додатку 2.8.

Спеціальні пересувні установки для дезінфекційної обробки

та миття особового складу

Для проведення миття особового складу у польових умовах та про-

тиепідемічних заходів у військах санітарно-епідемічні установи мають

на оснащенні технічні засоби – дезінфекційно-душові установки

(табл. 2.1, 2.2).

Рис. 2.8. Розпилювач

для рідин АО-2.

Таблиця 2.1

Основні тактико-технічні дані дезінфекційно-душових установок

Типи дезінфекційно-душових

установок Показники

ДДА-66 ДДА-2 ДДА-3 ДДП-2

Загальна маса установки, кг 5770 8250 14275 2260

Кількість камер, шт. 1 2 2 1

Об’єм однієї камери, м

2,5 2,5 2,4 1,8

Витрати дизельного пального, кг/год 23,5 42 47 23,5

Час розгортання, хв:

влітку;

взимку;

Кількість чоловік, які миються

одночасно

12 36 36 12

Обслуговуючий персонал, осіб 3 3 3 2

Таблиця 2.2

Пропускна здатність дезінфекційно-душових установок за годину

Примітки: 1. У чисельнику – показники в літній час, у знаменнику – показники в

зимовий час.

2. Пропускна здатність установок при роботі котла на дровах змен-

шується на 30-40 %.

Типи дезінфекційно-душових

установок Заходи

ДДА-66 ДДА-2 ДДА-3 ДДП-2

Гігієнічне миття людей 56/32 144/96 144/96 48/36

Санітарна обробка людей із

дезінфекцією суконно-бавовняного

обмундирування, осіб

56/32

144/80

144/90

48/36

Санітарна обробка людей із дезінфек-

цією суконно-бавовняного обмунди-

рування, яке заражене вегетативними

формами мікробів, осіб

40/28

96/72

32/22

Дезінсекція суконно-бавовняного

обмундирування, компл.

90/60

180/120

240/96

75/45

Дезінфекція суконно-бавовняного

обмундирування, компл.

86/48

160/96

192/96

32/22

Дезінфекція суконно-бавовняного

обмундирування, яке заражене

споровими формами мікробів, компл.

40/24

80/48

80/32

13/9

Дезінфекційно-душова установка (ДДП-2) призначена для гігієнічно-

го миття людей з повною санітарною обробкою, дезінфекції (дезінсекції)

обмундирування в польових умовах (рис. 2.9).

Установка змонтована на одноосному автопричепі і складається із

парового котла РІ-5М, жи-

вильних приладів (ручний

насос “Родник” та інжектор

ІП-4), душового пристрою на

шість сіток, дезінфекційної

камери, системи трубопро-

водів, комплекту запасних

частин. Тактико-технічна ха-

рактеристика ДДП-2 подана

у додатку 2.9.

Рис. 2.9. Дезінфекційно-душова

установка (ДДП-2).

Дезінфекційно-душова ус-

тановка (ДДА-2) призначена

для гігієнічного миття людей

з повною санітарною оброб-

кою, дезінфекції (дезінсекції)

обмундирування в польових

умовах (рис. 2.10).

Установка змонтована на

шасі автомобіля в спеціально-

му кузові, який розділено пе-

регородками на котельне, ка-

мерне та господарське відділення. Вона складається із котла КД-4-00,

живильних приладів (ручного насоса БКФ-2, інжектора ІП-4), душово-

го пристрою, двох дезінфекційних камер, бензоелектроагрегата АБ-1-0/

230, мотопомпи МП-600, цистерни ЦВ-1200, системи трубопроводів,

комплекту приналежностей і запасних частин. Тактико-технічна харак-

теристика ДДА-2 подана у додатку 2.10.

Дезінфекційно-душова установка (ДДА-3) призначена для гігієнічно-

го миття людей з повною санітарною обробкою, дезінфекції (дезінсекції)

обмундирування у польових умовах (рис. 2.11).

Установка складається із котельного відділення (два парових котли

РІ-5М, ручний насос, інжектор ІП-4) і двох дезінфекційних камер, які

розміщені в спеціальному кузові на шасі автомобіля; душового пристрою

на 18 сіток, бензоелектричного агрегата АБ-4-Т/230МІ, консольного

насоса 2КМ-6б, трьох опалювально-вентиляційних установок ОВ-95,

трьох наметів УЗ-68 (УСТ-56), цистерни ЦЕ-1200, дегазаційного комп-

лекту ДК-4-63, комплекту запасних частин в спеціальному кузові на шасі

Рис. 2.11. Дезінфекційно-душова установка (ДДА-3).

Рис. 2.10. Дезінфекційно-душова

установка (ДДА-2).

двоосного причепа. Тактико-технічна характеристика ДДА-3 подана у

додатку 2.11.

Дезінфекційно-душова установка (ДДА-66) призначена для

гігієнічного миття людей з повною санітарною обробкою, дезінфекції

(дезінсекції) обмундирування в польових умовах (рис. 2.12).

Установка змонтована на шасі

автомобіля в спеціальному кузові,

що розділений перегородками на ко-

тельне, камерне і господарське

відділення. Вона складається із па-

рового котла РІ-5М, живильних при-

ладів (ручного насоса, інжектора ІП-

4), душового пристрою, дезінфек-

ційної камери, бензо-електроагрегата

типу АБ-0,5-0/230, мотопомпи МП-

600, цистерни ЦВ-1200, дегазаційно-

го комплекту ДК-4-63, системи тру-

бопроводів, комплекту запасних частин. Тактико-технічна характерис-

тика ДДА-66 подана у додатку 2.12.

ГІГІЄНА ПОЛЬОВОГО РОЗМІЩЕННЯ

ВІЙСЬК ТА НАСЕЛЕННЯ

Постійне розташування військ у спеціально збудованих для них спо-

рудах називається казарменним або стаціонарним.

Тимчасове розміщення військових і цивільних формувань та потер-

пілого населення при надзвичайних ситуаціях і у воєнний час поза ста-

ціонарними будовами, які побудовані для їх постійного розташування

(мешкання), називають польовим.

Військові частини (підрозділи) можуть розташовуватись у польо-

вих умовах в процесі навчально-бойової підготовки (польові навчання,

виходи у табори, тривалий марш з добовим відпочинком); під час вико-

нання завдань з ліквідації надзвичайних ситуацій та в зонах військових

конфліктів (розташування в районах зосередження, вихідних районах,

районах очікування), а також при виконанні інших завдань.

Санітарний нагляд за розміщенням потерпілого населення та військо-

вих формувань проводиться відповідно із Законом України “Про забез-

Рис. 2.12. Дезінфекційно-душова

установка (ДДА-66).

печення санітарного та епідемічного благополуччя населення” та ста-

тей 362-373 Статуту внутрішньої служби ЗС України.

Метою його є попередити або послабити вплив несприятливих чин-

ників довкілля на здоров’я військовослужбовців та потерпілого насе-

лення, забезпечити умови для підтримання (відновлення) боєздатності

(працездатності) особового складу формувань (населення).

До заходів запобіжного санітарного нагляду відносять участь на-

чальника медичної служби (фахівця санітарно-епідеміологічної служ-

би) за вибором ділянок (районів) розташування формувань (розміщен-

ня населення) під час проведення санітарно-епідеміологічної розвідки і

в складі рекогносцировочної групи формування (органу територіально-

го керівництва); контроль за виконанням санітарно-гігієнічних вимог

при проектуванні та будівництві інженерних споруд (фортифікаційних

споруд); участь при прийомі в експлуатацію об’єктів для розміщення

формувань (потерпілого населення).

Поточний санітарний нагляд передбачає контроль за виконанням

санітарно-гігієнічних вимог при облаштуванні та утриманні інженер-

них споруд, пунктів зігрівання, укриття (заслони-навіси, курені, землянки

тощо), польових жител та сховищ, а також районів розміщення форму-

вання (групи потерпілого населення), приміщень і господарських служб

(польові пункти харчування, польові лазні та убиральні тощо) та інших

складових комунально-побутового забезпечення особового складу (на-

селення).

Розрізняють три типи польового розташування: поза населеними

пунктами – у навчальних центрах або табором

, у населених пунктах та

змішане розташування – частково у населеному пункті, частково –

табором. Окремо виділяють розміщення у військових фортифікаційних

спорудах.

У навчальних центрах військові частини (з’єднання) розміщуються

в стаціонарних спорудах (умови в них максимально наближені до ка-

зарменних) або табором (у наметах). В населених пунктах особовий

склад (населення) розташовується у першу чергу в громадських та ад-

міністративних будовах – школи, кінотеатри, будинки відпочинку або у

придатних для мешкання будівлях (приміщеннях) за погодженням із

Табір (німецьке Lager – поселення, стоянка) – місце розташування військ поза

населеними пунктами, яке спеціально відведене і облаштоване для виконання бойових,

навчальних та інших завдань.

місцевими органами влади на умовах, визначених законодавством. На

підставі Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану”

(2001р.) внесено доповнення у статтю 16-1 Закону України “Про підприє-

мництво” (1991р.): “У разі введення надзвичайного стану за необхід-

ності може встановлюватися для юридичних осіб квартирна повинність

для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселено-

го населення, аварійно-рятувальних формувань та військових підрозділів,

залучених до подолання надзвичайних ситуацій”.

Змішане розташування передбачає поєднання всіх видів помешкань

для розміщення особового складу (населення) та службових приміщень.

Органи виконавчої влади, на території яких планується розміщувати

евакуйоване населення із зон радіоактивного забруднення навколо АЕС,

зон катастрофічного затоплення, землетрусу тощо, видають ордери на

право зайняття громадських будівель і приміщень. Вони ж визначають

безпечний район – придатний для життєдіяльності район розміщенння

евакуйованого населення за межами зон можливого руйнування, хімічно-

го зараження, катастрофічного затоплення, масових лісових і торф’я-

них пожеж, а також небезпечного радіоактивного забруднення.

Похідні табори (застаріле визначення – біваки) призначені для ден-

ного або нічного відпочинку військ на марші, при відведенні частин на

переформування та доукомплектування у воєнний час, при надзвичай-

них ситуаціях тощо. Споруджують їх із використанням табельного май-

на і підручних матеріалів.

У якості польового житла використовують намети, заслони-навіси,

курені, землянки, інколи укриття зі снігу та криги, а також збірно-розбірні

помешкання, модулі, що обладнані на автомобілях, пересувні вагончи-

ки, залізничні вагони, надувні каркаси тощо. На території табору, окрім

житлових, зводять і господарські споруди (пункти харчування, польові

лазні, убиральні, сміттєзбірники тощо).

Крім польового житла військові підрозділи можуть розташовувати-

ся у польових фортифікаційних спорудах. Вони призначені для укриття

та захисту військ і матеріальної частини від засобів ураження противника,

проведення спостереження за ним і ураження збройними засобами.

До фортифікаційних споруд належать стаціонарні військово-технічні

об’єкти і сховища та тимчасові польові фортифікаційні споруди – пере-

криті щілини, бліндажі та сховища (рис. 2.13). Останні облаштовують

на бойових позиціях та у районах розміщення.

Технічний прогрес у військовій сфері, нарощування технічного ос-

нащення Збройних сил та інших формувань зумовили необхідність роз-

робки і прийняття на озброєння нових і модернізацію застарілих зразків

військової техніки, що у певній мірі може вирішувати проблему тимча-

сового розміщення особового складу і посилення ступеня його захисту

від ураження. Наприклад, при розміщенні особового складу у польових

житлах (наметах, заслонах-навісах, куренях, землянках тощо) захист від

зброї масового ураження можливий лише за умови використання інди-

відуальних засобів захисту, у стаціонарних фортифікаційних спорудах

цю роль виконують колективні засоби захисту, а при розташуванні

військовослужбовців у сучасних об’єктах військової техніки (ОВТ) до-

сягнуто досить високого рівеня захисту шляхом поєднання можливос-

тей індивідуальних і колективних засобів.

Але особовий склад може розташовуватись на відпочинок у рухо-

мих військово-технічних об’єктах (танках, бронетранспортерах, авто-

мобілях, тягачах тощо) лише у виняткових випадках і на короткий час,

при виключених двигунах.

Особливості розташування військ у населених пунктах

При цьому способі розташування для військ (потерпілого населен-

ня) створюються найбільш сприятливі умови, тому що люди більше за-

хищені від дії несприятливих метеорологічних чинників. Крім того, зни-

кає потреба у проведенні трудомістких робіт з будівництва польових

жител.

Рис. 2.13. Герметизоване сховище.

Порядок розташування військ в населених пунктах регламентуєть-

ся Статутом внутрішньої служби (статті 179-185). Для вирішення пи-

тання щодо можливості тимчасового розташування військових частин

(потерпілого населення) у конкретному населеному пункті, за розпо-

рядженням старшого командира (керівника) обов’язково проводять са-

нітарно-епідеміологічну розвідку. До складу розвідувальної групи по-

винен входити представник військово-медичної служби.

Санітарно-епідеміологічна розвідка має за мету встановити:

– кількість, розміри та санітарний стан житлових і громадсько-адмі-

ністративних споруд, можливість використання їх для розквартируван-

ня військ (потерпілого населення);

– наявність джерел водопостачання, їх санітарно-топографічну ха-

рактеристику, санітарно-технічний стан, справність обладнання, що обе-

рігає воду від забруднення, дебіт та якість води;

– наявність каналізацій, вигрібних вбиралень, сміттєзбірників, їх

ємність та санітарно-технічний стан;

– санітарний стан території;

– інфекційну захворюваність серед населення та епізоотії серед до-

машньої худоби, диких тварин і гризунів, активність природних осе-

редків захворювань;

– наявність та стан місцевих закладів, які можуть бути використані

для санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення військ і

потерпілого населення (санітарно-епідеміологічні станції, інфекційні

лікарні чи відділення, лазні, пральні, санітарні пропускники тощо).

Розташовуватись у населених пунктах, які є неблагополучними в

санітарно-епідемічному відношенні, забороняється.

У житлових будинках військовослужбовців поселяють, по можли-

вості, в окремих від цивільного населення приміщеннях (квартирах,

кімнатах) і лише в крайньому випадку – разом з постійними мешканця-

ми. Військовослужбовцям заборонено користуватися майном власників

приміщень без їх дозволу. Свої особисті речі та білизну вони повинні

зберігати у речових мішках.

Норми площі та кубатура повітря на одну людину при такому розта-

шуванні не регламентуються. За недостатньої наявності житлового фонду

перш за все приміщення виділяються для медичних пунктів, штабів та

варти (особливо взимку), а для інших підрозділів передбачається органі-

зація почергового обігрівання.

Перед поселенням проводиться прибирання виділених приміщень

та території, за показами – їх дезінфекція (дезінсекція, дератизація),

обладнуються додаткові убиральні, сміттєзбірники. Біля джерел питно-

го водопостачання виставляється охорона.

Особливості польового розташування військ

Місце для розташування особового складу (потерпілого населення)

у польових умовах табором визначається старшим начальником за по-

годженням із місцевими і регіональними органами влади. Зазвичай, ви-

бирають захищену від вітрів, незабруднену, віддалену від джерел заб-

руднення (сміттєзвалища, тваринні ферми, скотомогильники тощо) не

менше ніж на 3 км, малозаселену гризунами, з джерелом доброякісної

води місцевість, що не придатна для сільськогосподарських потреб.

Поверхня ділянки має бути з невеликим нахилом для стікання води після

дощу (танення снігу), а також сухою. Перевага надається супіщаним та

суглинистим грунтам, ділянкам з деревами та кущами, які захищають

від спеки влітку, а взимку – від холодних вітрів, з рівнем грунтових вод

не ближче 1,5 м до поверхні. На території табору та прилеглій місце-

вості не повинно бути заболочених ділянок. Забороняється облаштову-

вати табір у руслах невеликих або пересохлих річок у передгір’ї із-за

можливості затоплення водою або селем після дощів у горах, треба та-

кож передбачати загрозу зсуву грунту, снігових лавин, небезпеку пожежі

на торф’яних грунтах або у лісі, уникати ділянок з карстовими явища-

ми, підвищеним пилоутворенням. Ці вимоги враховуються під час про-

ведення санітарно-епідеміологічної розвідки. Її завданням також є вия-

вити заражені біологічними (бактеріологічними) засобами і забруднені

отруйними та радіоактивними речовинами, нечистотами і покидьками

ділянок. Пропозиції та рекомендації з проведення заходів для поліпшення

санітарно-гігієнічного стану обраної ділянки місцевості доповідають

командуванню (керівництву) для прийняття певного рішення.

При розміщенні у зимовий період на відкритій місцевості не бажа-

но обирати низини з глибоким сніговим покриттям, тому що особливі-

стю клімато-погодних умов України, є часті відлиги.

На вибраній ділянці будують тимчасові споруди (намети, розбірно-

щитові будівлі), розставляють польові вагончики або житлові модулі.

Для визначення фронту табору треба враховувати “розу вітрів” та на-

явність під’їздних шляхів.

Безпосередньо керує будівництвом польового табору начальник

інженерної служби. Начальник медичної служби формування разом

із спеціалістами СЕЗ (СЕС) здійснює запобіжний санітарний нагляд

за вибором ділянки, розміщенням житлових, службових та госпо-

дарських будівель, за територіальним зонуванням табору (рис. 2.14).

В його обов’язки входить також проведення поточного санітарного

нагляду за санітарним станом району розташування табору і при-

міщень, в яких оцінюється температурний режим (опалення), хіміч-

ний склад повітря та ефективність вентиляції, перевіряється стан

гідроізоляції. При потребі начальник медичної служби розробляє

пропозиції щодо усунення негативного впливу умов розташування,

у тому числі можливих теплових і холодових уражень, на боєздатність

військової частини (працездатність населення). В одному таборі, заз-

вичай, розташовуються один або декілька батальйонів. Польові бу-

дівлі для підрозділів формувань розміщують окремими групами.

Відстань між ними повинна бути не менше 2,5 м.

Рис. 2.14. Табірне розміщення військових частин.

Види польового житла

На сьогодні, намети ще є достатньо портативним і зручним для ко-

ристування видом польового житла в таборах як літом, так і взимку

(рис. 2.15). При розміщенні особового складу (населення) у табірних

наметах, останні встановлюють на спеціально влаштовані дерев’яні

гнізда з похилими бортами