О.М. КІТ, О.Л. КОВАЛЬЧУК,

І.С. ВАРДИНЕЦЬ, А.О. БОБ

ХІРУРГІЯ

Тернопіль

“Укрмедкнига”

2004

Допущено Управлінням освіти і науки МОЗ України як підручник

для студентів вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів освіти

І-ІІ рівнів акредитації

ББК 54.5 я 723

К 45

УДК 617 – 083(075.3)

Авторський колектив:

О.М. Кіт – доктор медичних наук, професор кафедри загальної хірургії з

курсом трансфузіології та нейрохірургії;

О.Л. Ковальчук – кандидат медичних наук, доцент кафедри шпитальної

хірургії;

І.С. Вардинець – кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії з кур-

сом трансфузіології та нейрохірургії;

А.О. Боб – кандидат медичних наук, асистент кафедри шпитальної терапії

Рецензенти:

– завідувач кафедри факультетської хірургії і сестринської справи, заслу-

жений діяч науки і техніки України, професор М.Д. Василюк (Івано-Фран-

ківська державна медична академія);

– завідувач кафедри факультетської хірургії з курсом дитячої хірургії,

професор В.О. Шідловський (Тернопільська державна медична академія

ім. І.Я. Горбачевського);

– директор Чортківського державного медичного коледжу, заслужений

лікар України, кандидат медичних наук Л.С. Білик

Кіт О.М., Ковальчук О.Л., Вардинець І.С., Боб А.О.

Хірургія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – 644 с.

ISBN 966-673-063-4

Підручник написано викладачами-хірургами Тернопільської державної медичної ака-

демії ім. І.Я. Горбачевського, які займаються проблемами загальної хірургії та підготов-

кою спеціалістів у медичних закладах І-ІV рівнів акредитації. У підручнику висвітлені на

сучасному рівні питання профілактики хірургічної інфекції, асептики й антисептики, пере-

бігу ранового процесу, інфузійно-трансфузійної терапії, лікування ушкоджень і спеці-

альним питанням хірургічної патології. Висвітлено основні правила догляду за хірургіч-

ними хворими в спеціалізованих хірургічних відділеннях. Детально викладено принципи

та методи надання першої медичної і долікарської допомоги при критичних станах у хірургії.

У підручнику синтезовано кращі традиції хірургічної школи і матеріали сучасних до-

сягнень науки. Підручник призначений для студентів вищих медичних закладів освіти І-ІІ

рівнів акредитації.

ISBN 966-673-063-4

 Î.Ì. Ê³ò, Î.Ë. Êîâàëü÷óê,

².Ñ. Âàðäèíåöü, À.Î. Áîá, 2004

К 45

ББК 54.5 я 723

УДК 617 – 083(075.3)

ПЕРЕДМОВА ДО ВИДАННЯ

За останнє десятиріччя медицина, і хірургія зокрема, знаходяться в постійному роз-

витку, міняються уявлення про такі основні положення хірургії, як антисептика і асепти-

ка, переливання крові і кровозамінників, хірургічна інфекція, лікування ран та ін., що вима-

гає більш напруженої і відповідальної роботи медичних працівників й покращання підго-

товки медичних кадрів у навчальних закладах. Підручника з хірургії, у якому були б

висвітлені на сучасному рівні основні проблеми із розділу загальної хірургії, хірургічної

діяльності на основних етапах лікування хворих, загальних видів хірургічної патології та

спеціальної хірургії для підготовки до роботи спеціалістів І - ІІ рівнів акредитації в умо-

вах фельдшерсько-акушерського, оздоровчого пунктів, у системі швидкої медичної допо-

моги або в лікувальному закладі, немає. З огляду на це, сподіваємося, що наш підручник,

основним змістом якого є знайомство студентів із хірургічною діяльністю на всіх етапах

лікування хворого, допоможе медичним працівникам вищеназваних лікувальних закладів

вирішувати питання в кожній конкретній ситуації індивідуально. Підручник створений

відповідно до програм з хірургії, а також кваліфікаційних характеристик спеціалістів,

затверджених Головним управлінням навчальних закладів, кадрів і науки МОЗ України.

З вдячністю приймемо всі зауваження і пропозиції щодо викладу матеріалу та поліп-

шення навчальної програми і підручника “Хірургія” для підготовки спеціалістів І-ІІ рівнів

акредитації.

Висловлюємо щиру вдячність рецензентам: заслуженому діячу науки і техніки Украї-

ни, проф. М.Д. Василюку, проф. В.О. Шідловському та заслуженому лікарю України,

канд. мед.наук Л.С. Білику за корисні поради і практичні зауваження.

Автори

Вступ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ПРО ХІРУРГІЮ ТА ХІРУРГІЧНІ ХВОРОБИ

Хірургія в перекладі з грецької мови означає рукоділля (cheir – рука, ergon – дія), ремесло,

майстерність. У широкому розумінні це поняття слід трактувати, як розділ медицини, що вив-

чає захворювання, основними засобами лікування яких є оперативні втручання у патологічний

процес за допомогою певних прийомів, методів, інструментів і техніки. Хірургія в сучасному

вигляді являє собою одну з провідних спеціальностей медичної науки. Сьогодні, мабуть,

немає ділянки в людському організмі, яка була б недосяжна для хірурга. Для розвитку і

вдосконалення хірургії використовують сучасні досягнення науки і техніки, завдяки чому

широко впроваджується лазерна, кріохірургічна техніка, лапароскопічна апаратура та ін.

Розширився діапазон мікрохірургічних операцій, що дало можливість здійснювати реплан-

тацію (пришивання) ампутованих кінцівок, пересадку (трансплантацію) органів і тканин.

Основним предметом вивчення сучасної хірургії є захворювання й пошкодження

органів і тканин, найраціональнішим методом лікування яких є оперативне втручання.

Всі хірургічні хвороби поділяють на такі групи:

1.Вади розвитку та виродливість (природжені вади серця, кінцівок, прямої кишки та ін.).

2.Набуті захворювання органів і тканин, методом лікування яких є операція (апенди-

цит, калькульозний холецистит, перфорація або малігнізація виразки шлунка й дванадця-

типалої кишки, грижі живота та ін.).

3.Хірургічна інфекція (абсцес, карбункул, флегмона, остеомієліт, газова гангрена та ін.).

4.Паразитарні захворювання (ехінокок, епісторхоз, ієрсеніоз, амебна дизентерія та ін.).

5.Доброякісні та злоякісні пухлини (папілома, фіброма, рак, саркома та ін.).

6.Відкриті та закриті пошкодження органів і тканин.

2. НАРИС З ІСТОРІЇ ХІРУРГІЇ

Витоки хірургії криються в глибокій давнині. Про це свідчать знахідки кісток людей

стародавнього світу, на яких залишилися ознаки оперативних втручань (трепанації черепа,

ампутації кінцівок). Проте творіння стародавнього світу втрачені

назавжди й тільки уривки праць знаменитих вчених свідчать про

достатньо високий рівень тодішньої хірургії. Уже стародавні єгип-

тяни вміли виконувати кастрацію, накладати іммобілізаційні по-

в’язки при переломах кісток. Індуси застосовували хірургічні гол-

ки та інструменти, з допомогою яких проводили пластичні опе-

рації на обличчі. Високого рівня досягла хірургія у войовничій

стародавній Греції й Римі, де лікарі користувались великою пова-

гою. “Багатьох воїнів вартує один лікар вправний” (Гомер).

Великої слави набув у ті часи (460-377 рр. до н.е.) Гіппок-

рат, який зібрав та систематизував медичні знання, що передава-

лись із року в рік лише переказами, долучивши до них ще й свій

величезний досвід. До наших днів зберігся збірник його медич-

них праць “Corpus Hippocraticum” (“Кодекс Гіппократа”), який

свідчить про великий досвід автора в хірургії.

Гіппократ

(460-377 рр. до н. е.)

Вступ

Багато його настанов щодо методів лікування переломів, вивихів, використання по-

в’язок зберігають своє значення й до наших днів. У разі свіжих поранень спочатку радили

дати можливість “рані пролитись кров’ю”. Свіжі рани дозволялось промивати лише вином,

якщо на місці поранення з’являвся набряк, робили надрізи, прикладали примочки з вина,

селітри, мазь із суміші бичачої жовчі з ладаном.

Починаючи з VІІ ст., на історичну арену виходить “арабська медицина”. Араби впер-

ше почали організовувати великі шпиталі з медичними школами при них. З арабських

лікарів значний слід в історії залишив Разес (Абу-Бакр Ар-Разі, 850-929). Він був головним

лікарем Багдадського шпиталю-школи. Разес запропонував спеціальний інструмент для

видалення сторонніх тіл із дихальних шляхів, використовував вату при перев’язках, для

накладання швів на рану застосовував нитки з висушених кишок овець (кетгут).

Видатним лікарем-вченим тих часів вважається Абу Алі Ібн-

Сіна (Авіцена, 980-1037). У його “Каноні лікарських наук” є

спеціальний розділ, присвячений хірургії, де описана методика

лікування ран, накладання трахеостомії, видалення каменів із

жовчного та сечового міхурів, проведення ампутації та лікуван-

ня травматичних ушкоджень.

Із вступом людства в середні віки розвиток медицини, і

хірургії зокрема, дещо знизився. В основу медицини було покла-

дено не спостереження і досвід, а вивчення різних текстів, які

базувались на релігійних поглядах.

Лікарям-хірургам було заборонено виконувати лікувальні

процедури, під час яких проливалась кров. Ця галузь медицини

майже цілком перейшла до рук хірургів-ремісників, які були

об’єднані в цехи. Такі цехи були не тільки у Франції, Англії, але

й у багатьох містах України (Львів, Кам’янець-Подільський та

ін.). Ремісники таких цехів в основному виконували дрібні

хірургічні втручання: видалення зубів, вправлення вивихів, переломів та ін. Лише в епоху

Відродження (XV-XVI ст.) розпочався поступовий розвиток хірургії.

Видатною постаттю в той час був швейцарський лікар Парацельс (1493-1541). У своїх

працях він писав: “Тримай рану в чистоті і бережи від ворогів, які можуть потрапити ззовні,

так виліковуються всі рани”. Він один із перших обстоював погляд, що лише вивчення

причини хвороби, досвід, отриманий біля ліжка хворого, і експеримент можуть зумовити

прогрес медицини.

Визначною подією в розвитку хірургії стало відкриття в Парижі хірургічної академії

(1731). Першим керівником цієї академії був видатний хірург Жан Пті (1674-1760). Пізніше

в академії працювали відомі хірурги П’єр Дезо (1744-1795), Франсуа Шопар (1743-1795),

які організували в паризьких шпиталях перші хірургічні клініки і почали видавати перший

хірургічний журнал. Імена цих хірургів зберігаються до наших днів в анатомо-топографічній

номенклатурі та десмургії (трикутник Пті, замок Шопара, пов’язка Дезо).

Україна має славне минуле і добрі традиції у наданні медичної допомоги, які потрібно

шанувати і продовжувати. Першим, про кого згадують літописи і Києво-Печерський пате-

рик, є монах Агапіт. “Когда кто заболевал, блаженный оставлял свою келію и, прийдя к

болещему брату служил ему во всем, непрестанно моля Бога о спасении болящего”. Розви-

ток української хірургічної школи тісно пов’язаний із Росією. У 1701 р. за наказом Петра І

на Україні була створена Київська академія і медичні школи в Чернігові, Переяславі та

Абу Алі Ібн-Сіна

(980-1037)

Вступ

Харкові. У 1737 р. Сенат прийняв рішення у великих містах “для пользования обывателей

в их болезнях содержать лекарей”.

Виняткова заслуга у розвитку хірургічної науки належить Миколі Івановичу Пирогову

(1810–1881). Народився М.І. Пирогов у Москві, у 18 років закінчив медичний факультет

Московського університету, потім пройшов спеціальну підготовку в Юрівському (Тар-

туському) університеті. У віці 26 років він очолив хірургічну кафедру і написав велику нау-

кову роботу “Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасцій”. По праву він вважаєть-

ся засновником топографічної анатомії, військово-польової хірургії, запропонував сорту-

вання поранених, поширив використання гіпсових пов’язок для лікування переломів, вперше

застосував ефірний наркоз при операціях у військово-польових

умовах. Із метою профілактики нагноєння ран М.І. Пирогов роз-

робив особливий режим роботи хірургічного відділення. Ще до

введення антисептики і асептики в хірургії вимагав, щоб при-

міщення для хворих добре провітрювалося, лікарі слідкували за

чистотою рук і інструментів. У своїх останніх наукових роботах

М.І. Пирогов писав: “От нас недалеко то время, когда тщатель-

ное изучение травматических и госпитальных миазм даст хирур-

гии другое направление”. Історичною заслугою М.І. Пирогова є

створення перших загонів сестер-жалібниць і залучення їх до на-

дання допомоги пораненим на полі бою.

Бурхливому розвитку хірургії в ХІХ столітті сприяло

відкриття антисептики, а потім асептики. Одним із перших зас-

новників і поширювачів антисептики в тодішній Російській

імперії був Павло Петрович Пелехін (1842- 1917), наш земляк,

який поїхав до Англії і вивчав цей метод у самого Джозефа Лісте-

ра. Після повернення, за рахунок введення антисептичного ме-

тоду в роботі клініки, домігся на ті часи значного зниження після-

операційної летальності (до 7 %). У його клініці було запро-

поновано замінити шкідливу для організму карболову кислоту,

яку використовували для пов’язок, на трихлорфенол – більш

бактерицидний і менш подразливий антисептичний препарат.

Видатним хірургом другої половини ХІХ ст. вважається наш

земляк Микола Васильович Скліфосовський. Народився він на

Херсонщині у 1836 р., виховувався у притулку для сиріт. У 1859 р.

закінчив медичний факультет Московського університету, після

цього працював лікарем-хірургом на Херсонщині, в Одесі.

У 1870 р. М.В. Скліфосовського було обрано професором

хірургії Київського університету, а у 1880 р. він став професо-

ром Московського університету. У своїй роботі М.В. Скліфо-

совський велику увагу приділяв впровадженню антисептики.

Це дало йому можливість значно розширити об’єм хірургічних втручань. Вдосконалюючи

антисептику, М.В. Скліфосовський поступово перейшов до асептичного методу роботи в

хірургії. Він очолив роботу з планування і будівництва нового клінічного містечка на

Дівочому полі в Москві, яке тепер є базою науково-дослідного інституту невідкладної

хірургії і носить його ім’я. Він був одним з ініціаторів організації Московського хірургіч-

ного товариства, першого Всеросійського з’їзду хірургів, Всесвітнього конгресу лікарів у

1897 р., президентом якого його було обрано.

М.І. Пирогов

(1810-1881)

М.В. Скліфосовський

(1836-1904)

Вступ

Україна має честь зберігати на своїй землі останки двох найвидатніших вітчизняних

хірургів ХVІІІ ст.: М.І. Пирогова, який вивів хірургію на світову наукову арену (похова-

ний у с. Вишня, що під Вінницею), і М.В. Скліфосовського, який гідно продовжив його

справу (похований в с. Яківці на Полтавщині).

Основними центрами хірургічної науки і практики на Україні в ХІХ столітті були Харків

і Київ. Першим професором хірургії та деканом медичного факультету Харківського універ-

ситету був уродженець Полтавщини Павло Михайлович Шумлянський (1750-1824). Нау-

кові праці П.М. Шумлянського були присвячені різним питанням оперативної хірургії, трав-

матології, попередженню та лікуванню інфекційних хвороб. З 1821 до 1833 рр. кафедрою

хірургії Харківського університету керував Микола Іванович

Єллінський (1789-1834), народився в Україні, у 1817 р. закінчив

медичний факультет Харківського університету, після чого вдос-

коналював свої знання у Петербурзькій медико-хірургічній ака-

демії. У1821 р. його обрали професором хірургії медичного фа-

культету Харківського університету. М.І. Єллінський був тала-

новитим педагогом і хірургом, він широко впроваджував нові

методики оперативних втручань, виховав багато хірургів. Йому

належить перший посібник із десмургії у двох томах, в якому відоб-

ражено найновіші досягнення тогочасної десмургії та травмато-

логії, застосування гіпсу при лікуванні переломів.

У 1858 р. кафедру хірургії Харківського медичного універ-

ситету очолив Вільгельм Федорович Грубе (1827-1898), естонець

за походженням, який керував кафедрою майже 40 років. У своїй

роботі широко використовував антисептичний та асептичний ме-

тоди роботи в хірургії, виконав першу операцію у Харкові під

наркозом закису азоту, опублікував ряд робіт із застосування хло-

роформу та морфію, розробляв методики операцій при водянці

головного мозку, мозкових грижах. Займався питаннями надання

невідкладної медичної допомоги при пораненнях, зокрема пер-

винної хірургічної обробки вогнепальних ран. Видатними україн-

-ськими хірургами того часу у Харкові були А.Г. Підріз (1852-

1900) і учень М.Ф. Грубе – М.П. Трінклер (1859-1925), які зали-

шили про себе добру славу хірургів і внесли великий вклад у

розвиток хірургії органів черевної порожнини, урології, нейро-

хірургії, онкології, травматології.

Із часу заснування Київського університету, протягом

48 років, першим професором хірургії був учень М.І. Пирогова –

В.О. Караваєв (1811-1892).

Володимир Опанасович Караваєв, знавець топографічної

анатомії, досвідчений клініцист, що віртуозно володів хірургічною

технікою, досягнув значних успіхів при виконанні багатьох склад-

них операціях. Він створив прекрасний підручник з оперативної хірургії. Йому належить

заслуга в популяризації знеболювання в лікувальних закладах України. У своїй невеликій

клініці він зробив понад 10 тисяч операцій. За його часів такої кількості операцій не робив ні

один професор у світі. Його ім’я присвоєно клініці факультетської хірургії Національного

медичного університету ім. О.О. Богомольця (м. Київ).

Із наступних видатних хірургів України слід назвати Миколу Маркіяновича Волко-

вича (1859-1928).

В.О. Караваєв

(1811-1892)

М.М. Волкович

(1859-1928)

Вступ

М.М. Волкович у 1882 р. закінчив медичний факультет Київського університету. У

1903 р. його було обрано професором шпитальної хірургічної клініки, а в 1911 – завідува-

чем кафедри факультетської хірургічної клініки Київського університету. З 1923 р. до смерті

М.М.Волкович керував науково-дослідною кафедрою медицини при київському відділенні

Головного управління науки. У 1908 р. він заснував Київське наукове хірургічне товари-

ство, головою якого був до кінця життя. У 1928 р. його обрано дійсним членом Всеукраїн-

ської академії наук.

М.М. Волкович був талановитим вченим-хірургом, автором багатьох наукових праць,

монографій. Наукові дослідження вченого були присвячені різним проблемам хірургії, трав-

матології, вивченню риносклероми, зобу та ін.

М.М. Волкович виховав ряд українських хірургів, користувався великою повагою

серед студентів, лікарів, професури та української громадськості.

Після М.М. Волковича кафедру хірургії Київського медичного університету очолив

О.П. Кримов.

Олексій Петрович Кримов народився в 1872 р. у сім’ї видатного російського худож-

ника. У 1898 р., після закінчення Московського університету, О.П. Кримову була при-

своєна золота медаль за наукову роботу “Камни почек и их лечение”, яку він виконав у

студентські роки.

У 1913 р. О.П. Кримов був запрошений на роботу в клініку

госпітальної і факультетської хірургії Київського університету.

З його приходом робота в клініці змінилась, почали широко впро-

ваджуватися ендоскопічні методи дослідження. Саме тут О.П. Кри-

мов і його учні проводили наукові дослідження, вписуючи нові

сторінки в прекрасний літопис вітчизняної хірургії.

Підручник “Частная хирургия”, написаний О.П. Кримовим,

став епістолярною книгою з хірургії для багатьох поколінь хірургів

та медичних працівників.

До числа видатних хірургів України слід віднести Амосова

Миколу Михайловича (1913-2002), академіка НАН та АМН Ук-

раїни, доктора медичних наук, професора, заслуженого діяча науки

України, лауреата Державних премій України (1978, 1988), заснов-

ника і директора Інституту серцево-судинної хірургії АМН Украї-

ни, якому присвоєно ім. М.М. Амосова.

М.М. Амосов по праву був засновником торакальної хірургії в Україні, одним із про-

відних вчених-хірургів і біокібернетиків країни. Він вперше в Україні в 1952 р. провів

резекцію легень, у 1955 р. започаткував хірургічне лікування вад серця, в 1958 р. – опе-

рації на серці з штучним кровообігом. М.М. Амосов створив першу в Україні клініку

серцевої хірургії (1955), реорганізовану в 1983 р. в Інститут серцево-судинної хірургії.

У 1958 р. М.М. Амосовим та його співробітниками в Києві була створена оригінальна

модель апарата штучного дихання, яка послужила прототипом сучасних дихальних апаратів.

Величезна заслуга у розвитку сучасної хірургії належить академіку НАН та АМН Украї-

ни, доктору медичних наук, професору, заслуженому діячу науки, лауреату Державної премії

(1977), почесному директору Інституту хірургії та трансплантології АМН України, головному

хірургу МОЗ України Олександру Олексійовичу Шалімову (народився 20.01.1918 р.).

О.О. Шалімов – висококваліфікований спеціаліст у галузі хірургічної гастроентеро-

логії, гепатопанкреатології, судинної і торакальної хірургії. Він є автором більше ніж 800

О.П. Кримов

(1872-1958)

Вступ

наукових робіт, серед них 25 підручників і монографій, 112 вина-

ходів. Його учнями стали 48 докторів та 82 кандидати медичних

наук. Основними науковими працями О.О. Шалімова є : “Болез-

ни поджелудочной железы”, ”Хирургия желудка и двенадцати-

перстной кишки”, ”Хирургия пищевода”, ”Хирургия кишечни-

ка”, ”Хирургия печени и желчевыводящих протоков” та ін. Ос-

новними науковими напрямками діяльності заснованого

О.О.Шалімовим у 1972 р. Інституту клінічної та експерименталь-

ної хірургії і реорганізованного у 1998 р. в Інститут хірургії та

трансплантології АМН України є подальше вдосконалення і роз-

робка найбільш ефективних методів лікування захворювань трав-

ного тракту, гепатопанкреатобіліарної системи, захворювань

судин, портальної гіпертензії, захворювань і наслідків травма-

тичних пошкоджень, уроджених вад, що вимагають специфічних

оперативних втручань із використанням мікрохірургічної техні-

ки та трансплантації органів та тканин. Із 1988 р. інститут очо-

лює учень О.О. Шалімова – професор В.Ф. Саєнко.

Хірургія минулого та сьогодення – це історико-енциклопе-

дична книга, в якій перегорнуто безліч сторінок – етапів її розвит-

ку, становлення й успіху, вкладу вчених-хірургів з їх гігантсь-

кою повсякденною лікувальною і науковою роботою в клініках.

Хірургія майбутнього не буде схожа на сучасну. На її озб-

роєння прийде новітня й досконаліша техніка, яка дасть змогу

швидко, безкровно й майстерно з’єднувати тканини. У цьому ас-

пекті широке застосування знайдуть лапароскопічна, ендоваску-

лярна, лазерна хірургії, мікрохірургія та ін. Почнуть розвивати-

ся нові напрямки медицини – такі, як віртуальна медицина, коли

операцію здійснюватиме робот або мікроробот, а кваліфікова-

ний хірург стежитиме за його діями із спеціальної телевізійної

кабіни, контролюючи і коригуючи її виконання. При цьому бу-

дуть широко застосовуватися штучні органи: легені, печінка, нир-

ки та ін., виведені клонуванням за допомогою генної інженерії. Медикаменти самі “розпіз-

наватимуть” клітини ракових пухлин і діятимуть безпосередньо на них. Важливе значення

надається розвитку гнотобіологічних засобів, які забезпечать післяопераційне лікування

хворих в асептичному, безмікробному середовищі. Усе це сприятиме покращанню резуль-

татів хірургічних операцій.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ

Організація медичної допомоги громадянам України грунтується на закріпленому в

ст. 49 Конституції країни праві на безкоштовне державне медичне забезпечення. Хірургіч-

на допомога – це одна з найбільш масових форм медичної допомоги, обумовлена великим

поширенням хірургічних захворювань, природжених та набутих вад і травм організму.

Про масовість хірургічної допомоги свідчать сотні тисяч щорічно виконаних оперативних

втручань з приводу різних хірургічних захворювань та травм. Для надання допомоги хірур-

гічним хворим в Україні існує широка сітка лікувально-діагностичних закладів, яка пе-

редбачає первинну медичну допомогу, кваліфіковану та спеціалізовану хірургічну допо-

М.М. Амосов

(1913-2002)

О.О. Шалімов

(нар. 20.01.1918 р.)

Вступ

могу. Вона передбачає максимальне наближення до місця проживання хворого медичної

допомоги і забезпечується відповідними територіальними медичними установами. Для на-

дання первинної невідкладної медичної допомоги на підприємствах, у сільській місцевості

організовані спеціальні пункти охорони здоров’я (фельдшерсько-акушерський пункт –

ФАП), які обслуговують молодші медичні працівники (фельдшери і акушерки). Правиль-

на організація роботи таких пунктів дає можливість безпосередньо наблизити медичну до-

помогу до працюючих або проживаючих на певній території осіб.

Після надання першої медичної допомоги фельдшер або акушерка направляють хво-

рих до дільничного (сімейного) лікаря в амбулаторію або у поліклініку центральної район-

ної лікарні (ЦРЛ). Після огляду хворого лікарями за показаннями його направляють у

хірургічне відділення стаціонару. У більшості випадків його перевозять машиною станції

швидкої медичної допомоги. У центральних районних, міських лікарнях здійснюють дифе-

ренційний підхід до вибору методу консервативного чи оперативного лікування. У вели-

ких міських і обласних лікарнях існують спеціалізовані відділення (торакальне, судинне,

проктологічне та ін.), де проводяться висококваліфікованими хірургами складні операції

залежно від профілю захворювання.

Велику роль у забезпеченні кваліфікованої та спеціалізованої допомоги населенню

відіграють хірургічні клініки медичних університетів та академій, які розташовані на базах

районних, міських та обласних хірургічних відділень, де працюють висококваліфіковані

хірурги – науковці і педагоги. Багато цих клінік є центрами спеціалізованої хірургічної

допомоги (ендокринної хірургії, опікової травми і пластичної хірургії, хірургічної гастроен-

терології та ін.).

Спеціалізовану висококваліфіковану хірургічну допомогу населенню нашої країни

надають і науково-дослідні інститути хірургічного профілю, які є центрами організації та

розробки нових методів діагностики-лікування та профілактики захворювань і травм різних

органів і систем людського організму. До них відносяться: Київський науково-дослідний

інститут хірургії та трансплантології АМН України, Київський НДІ кардіохірургії АМН

України, Київський НДІ ендокринології та обміну речовин, Київський НДІ гематології і

переливання крові та ін. Поряд із інститутами, у нашій країні існують спеціалізовані

хірургічні центри (проктологічний, опікової травми, хірургії щитоподібної залози та ін.).

Крім лікувальних закладів, підпорядкованих Міністерству охорони здоров’я, існує мере-

жа відомчих лікарень: Міністерства внутрішніх справ, Міністерства залізничного транс-

порту, Міністерства вугільної промисловості та ін., які знаходяться на відомчому фінансу-

ванні і мають у своєму розпорядженні хірургічні стаціонари, поліклініки. У великих містах,

промислових, сільських, районних центрах функціонують станції швидкої медичної допо-

моги. Бригада медичних працівників (лікар або фельдшер, медична сестра і санітари) виї-

жджає при нещасних випадках, наявності переломів, тяжких кровотеч, гострих хірургіч-

них захворювань (апендицит, холецистит, перитоніт і ін.), надає першу медичну допомогу

і доставляє хворого у відповідне хірургічне відділення лікарні. Завдяки цьому медична

допомога надається швидко, кваліфіковано вже на місці одержання травми чи виникнення

захворювання.

Вступ

Розділ І

ЗАГАЛЬНА ХІРУРГІЯ

Загальна хірургія

1.1. Організація хірургічної роботи

1.1. ОРГАНІЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНОЇ РОБОТИ

Досвід передових країн світу свідчить про те, що основний обсяг хірургіч-

ної допомоги населенню повинен забезпечуватись державою. Для надання ме-

дичної допомоги хірургічним хворим в Україні існує широка сітка лікувально-

діагностичних закладів. Хірургічну роботу проводять у спеціалізованих нау-

ково-дослідних інститутах, хірургічних відділеннях обласних, міських і

районних лікарень. Велику частину цієї роботи виконують у хірургічних

відділеннях й кабінетах поліклінік, у лікарських амбулаторіях, на фельдшерсько-

акушерських пунктах.

Хірургічне відділення лікарні та його планування

Сучасне хірургічне відділення – це складний лікувальний комплекс, діяльність

якого регламентується відповідними санітарно-гігієнічними нормами та юри-

дичними документами. Хірургічні відділення рекомендують розташовувати в

окремих приміщеннях з вікнами на південь, південний схід або південний захід.

Така орієнтація відділення створює умови для освітлення палат природним со-

нячним світлом, із достатньою дозою ультрафіолетового проміння, яке згубно

впливає на різних збудників інфекційних захворювань (рис. 1.1.1).

Основна вимога до хірургічного відділення – його ізоляція від інших

відділень лікарні. У великих лікарнях (обласних, міських) створюють спеціалі-

зовані відділення на 30-40 ліжок для надання лікувальної допомоги хворим із

судинною, ендокринною, легеневою та ін. патологією. Щоб попередити пере-

дачу гнійної інфекції від одного

до другого хворого, створюють

чисте хірургічне відділення і

відділення хірургічної інфекції.

Вони повинні бути ізольовані

одне від одного, мати окремий

інвентар, обладнання й обслуго-

вуватись персоналом. Якщо не-

можливо зробити окреме хірур--

гічне відділення, для гнійних хво-

рих відводять окремі палати і

перев’язочну. У цих умовах важ-

ливе значення має дотримання

чистоти і порядку у відділенні.

Всю роботу в такому відділенні

планують так, що спочатку про-

водять операції, потім виконують

Рис. 1.1.1. Загальний вигляд хірургічного

відділення.

Загальна хірургія

перев’язки чистих хворих і лише після всього гнійні перев’язки (порядок пере-

в’язок).Для найбільш тяжких післяопераційних хворих у хірургічному стаціо-

нарі обладнують палату на 1-2 ліжка або відділення інтенсивної терапії із спеці-

альною апаратурою, набором медикаментів, інструментів, необхідних для

можливого проведення реанімаційних заходів. Хворих, які помирають, розта-

шовують у спеціальних палатах – ізоляторах.

У склад хірургічного відділення входить: приймальне відділення, палати

для хворих, операційний блок, перев’язочні, маніпуляційна і допоміжні при-

міщення (туалет, ванна, столовий зал, буфет, кімнати для білизни, обслугову-

ючого персоналу, стерилізаційна та ін.).

Хірургічне відділення повинно бути обладнане центральним водогоном

(холодна, тепла вода), центральним опаленням, каналізацією та приточно-ви-

тяжною вентиляцією. Коридори повинні бути просторими, затишними. На підло-

гу настилають лінолеум. У хірургічному відділенні проводять вологе приби-

рання з додаванням антисептиків (хлорне вапно, нахлорамін, мікробак, со-

крен та ін.). Прибирання у відділені потрібно проводити два рази на добу. Вологе

прибирання розпочинають у палатах з витирання пилу з підвіконників, тум-

бочок, плафонів, ліжок. При цьому слід відкрити кватирки. Лежачі хворі по-

винні бути добре вкритими. Прибирання слід проводити від вікон і стін до две-

рей. Вологе протирання меблів виконують кожного дня. Панелі миють один

раз на три дні. Верхні частини стін, стелю, плафони очищають від пилу не

менше двох разів на місяць. Одночасно протирають віконні рами та двері. Важ-

ливе значення має дотримання санітарно-гігієнічних вимог у їдальні. Посуд

миють у двох водах при температурі 70-90

С або у водяній ванні з додаван-

ням гірчиці чи спеціальних засобів для миття посуду. Не можна використову-

вати посуд з оббитими краями. Харчові відходи збирають у спеціальні закриті

відра. Для утримання санітарного вузла у належному порядку необхідно мати

спеціальні позначені відра, ганчірки, швабри. Їх не можна використовувати

для прибирання інших приміщень. Чітке дотримання санітарно-гігієнічних норм

є запорукою профілактики внутрішньолікарняної інфекції.

Приймальне відділення

Приймальне відділення хірургічного стаціонару функціонує за типом сан-

пропускника, де проводять огляд та сортування хворих. Воно складається з

реєстратури, кабінету для огляду хворих, душової, ванної кімнати, комірок

для білизни, туалету. В окремих лікарнях при приймальних відділеннях ство-

рюють 1-2 діагностичні палати, а також ізолятор для інфекційних хворих. Огляд

хворих проводять на кушетці, вкритій клейонкою, яку після огляду кожного

хворого протирають серветками, змоченими дезінфекційними розчинами. Після

огляду хворих, дослідження ран і заміни пов’язок персонал миє руки теплою

проточною водою з милом протягом 3 хв та обробляє руки розчинами бакте-

рицидних препаратів (0,2 % розчин хлораміну, 0,1 % дезоксоном-1, 76

етило-

вий спирт, 0,5 % розчин хлоргексидину в 70

етиловому спирті та ін.).

1.1. Організація хірургічної роботи

У приймальному відділенні хворому проводять санітарну обробку (гігієнічний

душ, ванна), переодягають у лікарняний одяг (халат, білизна, тапочки). При гос-

піталізації ургентного хворого проводять забір крові, сечі та інших біологічних

рідин для аналізу.

Палати та їх обладнання

Кімнати для хворих (палати) повинні бути просторими, з розрахунку 6,5-

7,5 м

площі на кожного хворого, з хорошою вентиляцією. У палаті доцільно

розміщувати 2-4 ліжка. Співвідношення площі вікон і площі підлоги повинно

становити 1:6 (рис. 1.1.2), для того, щоб було достатньо природного освітлення.

Штучне освітлення повинно забезпечуватись люстрами з матовими пла-

фонами і настільними лампами для тяжкохворих. Хворий повинен мати зручне

ліжко, краще функціональне (рис. 1.1.3) або зі спеціальним підголовником. Біля

ліжка повинні стояти тумбочка та стілець для відвідувачів.

Для харчування тяжкохворих необхідно мати приліжкові столики. Всі

лікарняні меблі повинні бути зручними, легко митись, мати гладку поверхню

без особливого оздоблення, при-

крас, які б збирали бруд. Всі меблі

для палат виготовляють з дере-

ва, заліза або пластмаси, які лег-

ко обробляються.

У палаті повинно бути при-

брано, чисто, тихо (рис 1.1.4.).

Температурний режим ви-

тримують у межах 18-20

С.

Рис. 1.1.2. Природне освітлення

палати.

Рис. 1.1.4. Загальний вигляд палати.

Рис 1.1.3. Функціональне ліжко.

Загальна хірургія

Гігієнічні норми об’єму повітря в палаті становлять 27-30 м

, що при природ-

ному або штучному повітрообміні дозволяє в приміщенні створити концент-

рацію вуглекислоти не більше 0,1 %, швидкість руху повітря повинна бути

0,10-0,15 м/с при вологості повітря 50-55 %. Це оптимальні умови для нормаль-

ної життєдіяльності людини. Вказані параметри можна легко регулювати за

допомогою кондиціонера.

Для зв’язку чергового персоналу з хворими в палатах має бути звукова

або світлова сигналізація. Радіо хворі повинні слухати в навушниках, диви-

тись телевізор в окремих кімнатах.

Сестринський пост

Його розміщують, як правило, в коридорі недалеко від палат (рис. 1.1.5).

На столі чергової сестри повинна бути світлова або звукова сигналізація, те-

лефон, настільна лампа та ін.

Робоче місце сестри хірургічного

відділення повинно утримуватись у

зразковому порядку. Медична сестра

повинна суворо дотримуватись пра-

вил особистої гігієни: бути охайною,

одягнутою в чистий халат, шапочку

або косинку. У ділянці роботи, пов’я-

заній із обслуговуванням хворих,

вона безпосередньо підпорядковуєть-

ся ординатору відділення; що сто-

сується розпорядку роботи – старшій

сестрі відділення. Палатна медична

сестра відповідає за своєчасне і пра-

вильне виконання лікарських призна-

чень, якість догляду за хворими у до-

ручених їй палатах або кабінеті (пе-

рев’язочній, маніпуляційній).

Маніпуляційний кабінет

Для виконання призначень лікаря та проведення різних маніпуляцій у

відділенні організовують спеціальний кабінет, в якому знаходяться: 1) шафи для

медикаментів і стерильних або одноразових шприців із надписами “внутрішнє”,

“для ін’єкцій”, “зовнішнє”, які зачиняються на ключ; 2) столик для біксів із сте-

рильним матеріалом і антисептичних засобів (спирт, хлоргекседин, йодинол та

ін.); 3) сейф для зберігання сильнодіючих і наркотичних препаратів; 4) холодиль-

ник для внутрішньовенних розчинів; 5) умивальник із рушником; 6) кушетка,

стільці. При виконанні ін’єкцій або внутрішньовенних вливань необхідно обо-

в’язково користуватись маскою та гумовими рукавичками.

Рис. 1.1.5. Сестринський пост.

1.1. Організація хірургічної роботи

Режим роботи хірургічного відділення

Він складається з: 1) правил внутрішнього розпорядку, направлених на

створення оптимальних умов для одужання хворих (лікувально-охоронний

режим); 2) відповідної поведінки і положення хворого (режим хворого); 3) ком-

плексу заходів із профілактики лікарняної інфекції (санітарно-гігієнічний ре-

жим); 4) раціональної організації праці медичного персоналу, спрямованої на

оптимізацію лікувально-діагностичного процесу. Вся робота в хірургічному

відділенні грунтується на принципах лікувально-охоронного режиму. Хворий

повинен бути оточений увагою і піклуванням медичного персоналу. Кожного

хворого, якого приймають у відділення, супроводжує медична сестра або сані-

тарка приймального відділення. Чергова медична сестра, за вказівкою завіду-

вача відділенням або чергового хірурга, розміщує хворого в одній із палат.

Усіх тяжкохворих і тих, хто потребує невідкладної хірургічної допомоги (гострі

захворювання органів черевної порожнини, травми живота, грудної клітки та

ін.), доставляють у хірургічне відділення на каталці. Хворих, яким необхідна

негайна операція, направляють у відділення інтенсивної терапії для проведен-

ня передопераційної підготовки або безпосередньо в операційну. Весь медич-

ний персонал повинен будувати свій робочий день згідно з відповідним розпо-

рядком дня роботи хірургічного відділення (таблиця 1.1.1).

Зразкове дотримання режиму, порядку і дисципліни у відділенні підносить

настрій хворого і викликає впевненість у швидкому одужанні. Всі хворі знайом-

Таблиця 1.1.1

Режим дня хірургічного відділення

Час Заходи

7.00 Підйом хворих

7.00 – 7.30 Вимірювання температури, гігієнічна гімнастика

7.30 – 8.00 Ранковий туалет, забір крові, сечі та інших біологічних речовин для

аналізу. Прибирання відділу

8.00 – 8.30 Роздавання ліків, виконання маніпуляцій та процедур

8.30 – 9.00 Сніданок

9.00 – 10.00 Обхід лікарів

10.00 – 14.00 Виконання лікарських призначень, перев’язування хворих,

виконання операцій, консультування хворих

14.00 – 14.30 Обід

14.30 – 16.30 Час денного відпочинку

16.30 – 17.00 Вимірювання температури

17.00 – 19.00 Відвідування родичів

19.00 – 19.30 Вечеря

19.30 – 21.30 Роздавання ліків, виконання вечірніх маніпуляцій і процедур,

підготовка хворих до операції

21.30 – 22.00 Вечірній туалет

22.00 – 7.00 Сон

Загальна хірургія

ляться з режимом роботи хірургічного відділення у приймальному відділенні, про

що розписуються в карті стаціонарного хворого. Режим хворого визначає лікую-

чий лікар. Залежно від стану хворого, об’єму проведеної операції, способу ліку-

вання він може бути: строгим ліжковим, ліжковим, напівліжковим і загальним. За

порушення режиму хворих виписують зі стаціонару. У відділенні забороняється

голосно говорити, шуміти та ін. Прибирання палат слід проводити безшумно,

тільки у відповідні години, сигналізація повинна бути тільки світлова.

Керівництво роботою медсестер і санітарок у відділенні здійснює старша

медична сестра, яка безпосередньо підкоряється завідувачеві відділення, ви-

конує його вказівки з догляду й обслуговування хворих і несе повну відпові-

дальність за роботу молодшого медичного персоналу. Враховуючи коло обо-

в’язків, на цю посаду призначають медичних сестер-бакалаврів або людей, які

мають стаж роботи в якості фельдшера, медичної сестри не менше 3 років і, як

правило, тих, які мають за спеціальність першу атестаційну категорію. У без-

посередньому підпорядкуванні старшої медичної сестри знаходиться весь мо-

лодший медичний персонал відділення.

Положення про операційний блок

До складу сучасного операційного блоку входить: передопераційна кімна-

та, операційний зал, стерилізаційна, матеріальна, інструментальна, автоклав-

на, душова та ін. Його розміщують ізольовано, в окремому приміщенні або на

окремому поверсі, подалі від палат, санітарних вузлів, вхідних дверей та ін.,

що попереджує його забруднення. Операційний блок складається з ряду

підрозділів, які розміщені в окремих кімнатах, що поділяються на режимні зони:

1) зона загального режиму – кабінети завідувача, старшої операційної медич-

ної сестри, приміщення для брудної білизни, вхід в які не зв’язаний із прохо-

дженням через санітарний пропускник або шлюз; 2) зона обмеженого режиму –

приміщення для зберігання крові, переносної апаратури, кімнати операційних

сестер, хірургів, приміщення для чистої білизни; 3) зона суворого режиму –

передопераційна, наркозна, мийна; вхід у цю зону позначають на підлозі чер-

воною лінією шириною 10 см, сюди заходять лише в операційному одязі; 4)

стерильна зона – операційна, стерилізаційна.

Робота в операційному блоці вимагає виконання загальномедичних обо-

в’язків і правил, якими керуються в хірургічному відділенні, але у зв’язку із

специфікою роботи в операційному блоці є і певні відмінності.

При наявності в хірургічному відділенні 50 і більше ліжок у штат лікарні

вводять посаду старшої операційної сестри, яку призначають із числа кращих

і найбільш кваліфікованих сестер операційного блоку. Вона підпорядковується

безпосередньо завідувачу відділення, а за його відсутності – черговому лікарю.

Розпорядження старшої операційної сестри є обов’язковими для молодшого пер-

соналу операційного блоку. Вона є матеріально відповідальною особою. Від її

досвіду і культури залежать стан і порядок роботи в операційному блоці.

1.1. Організація хірургічної роботи

Операційна призначена для проведення найбільш важливої і відповідаль-

ної хірургічної маніпуляції – оперативного втручання. Для його здійснення

виділяють чисту операційну і операційну для хворих із гнійними захворюван-

нями. Вони використовуються для виконання планових і ургентних операцій.

Кожна операційна повинна мати окремий інструментарій, обладнання і, по

можливості, обслуговуватись окремим персоналом. Операційна повинна бути

просторою (40 м

на один операційний стіл), мати багато світла і чистого по-

вітря з добре налагодженою вентиляцією. Висота операційної повинна стано-

вити не менше 3,5 м (рис. 1.1.6).

Операційні, як правило, розташовують вікнами на північ, північний схід

або захід. Стіни і стеля операційної повинні бути із заокругленнями. Стіни по-

кривають облицювальною плиткою, а стелю фарбують масляною кольоро-

вою фарбою (сіро-зеленою або зелено-голубою, салатовою). Підлогу в опе-

раційній вистеляють керамічною плиткою або спеціальним лінолеумом, які

легко чистяться і витримують миття дезінфекційними розчинами.

Опалення операційної повинно бути паровим, з радіаторами, замуровани-

ми в стіни, щоб на них не збирався пил. Оптимальна температура в операцій-

ному блоці повинна бути +20-22

С влітку (взимку +19-20

С) при вологості

50-55 % і швидкості руху повітря до 0,1 м/с.

Освітлення операційної повинно бути рівномірним, але не яскравим, і

здійснюватись як природними, так і штучними джерелами (рис. 1.1.7).

Співвідношення площі вікон і площі підлоги в операційній повинно стано-

вити не менше 1:3. Штучне освітлення здійснюється безтіньовими лампами.

Загальна освітленість операційної повинна бути 300-500 лк.

В операційній має бути обладнання для по-

дання кондиційованого, підігрітого і зволожено-

Рис. 1.1.7. Лампа безтіньова.

Рис. 1.1.6. Загальний вигляд лапароскопічної

операційної.

Загальна хірургія

го в межах норми повітря. Очищення повітря в операційній проводять за допо-

могою механічного способу – застосування різних фільтрів, через які пропус-

кається повітря; хімічного – використання різних хімічних засобів (аерозолів

пероксиду водню), що мають бактерицидну дію і ароматичний ефект; фізично-

го – використання бактерицидних кварцевих ламп для опромінення та ін. Воно

здійснюється в перервах між роботою або в спеціально відведений час. Най-

кращі умови для очищення та вентиляції повітря в операційній створюються за

допомогою кондиціонування, яке забезпечує обмін його до 10 раз на годину.

Для проведення особливо чистих і складних хірургічних втручань у су-

часних операційних використовують ламінарний потік стерильного повітря з

обміном його до 500 разів на годину.

Обладнання операційної повинно складатись тільки з апаратури і пред-

метів, які необхідні для роботи: операційного стола (рис. 1.1.8); стола для опе-

раційної медичної сестри (рис. 1.1.9),

де розміщують хірургічні інструмен-

ти, шовний матеріал, серветки, куль-

ки та ін; біксів (рис. 1.1.10); електро-

відсмоктувача; термокоагулятора;

анестезіологічної апаратури. Кисневі

балони і балони з наркотичними га-

зами повинні бути винесені за межі

операційної. Подачу таких газів

здійснюють за допомогою спеціаль-

них трубопроводів.

Рис. 1.1.8. Стіл операційний

універсальний.

Рис. 1.1.10. Бікси на підставках.Рис. 1.1.9. Столик операційної сестри.

1.1. Організація хірургічної роботи

Робота в операційній організовується так, щоб ніщо не заважало прове-

денню операції. Все необхідне повинно бути передбаченим. Працювати по-

трібно без зайвого поспіху, невиправданого зволікання і залучення додатко-

вих членів операційної бригади.

Вхід в операційний блок повинен бути один. Усі співробітники його одяга-

ють спеціальні халати або костюми (костюми, штани і куртка), які по кольору

відрізняються від одягу інших відділень. Виходити в операційному одязі за межі

операційного блоку заборонено. Перед входом в операційну всі члени опера-

ційної бригади одягають чотиришарову маску, яка повинна щільно прилягати

до обличчя, ретельно прибирають волосся під шапочку і одягають бахіли. В

операційний блок категорично забороняється заходити у вуличному взутті і

входити персоналу, що не бере участі в операції. Особи, які безпосередньо не

зайняті в операції (студенти, курсанти), до-

пускаються в операційну в супроводі стар-

шого (викладача). Форма їхнього одягу по-

винна бути така: хірургічний халат, шапоч-

ка, маска, тапочки, бахіли (рис. 1.1.11).

Заборонено входити у шерстяному одязі, що

виглядає з-під халата. Переміщення присутніх

в операційній має бути мінімальним. Вони не

повинні заважати роботі і порушувати прави-

ла асептики. Заборонено наближатися до опе-

раційного столу і хірурга ближче ніж на півмет-

ра, заходити в зону між операційним і вели-

ким матеріально-інструментальним столом.

Спілкування членів операційної бригади

повинно бути мінімальним, тільки між хірур-

гом, асистентами і операційною медичною се-

строю. Будь-яке переміщення в операційній

визначається тільки необхідністю допомоги

в проведенні операції.

Медичні працівники операційного блоку

повинні слідкувати за собою. При наявності

найменших гнійників, каріозних зубів, тонзиліту вони проходять курс ліку-

вання. Всі працівники операційного блоку підлягають регулярному бактеріо-

логічному контролю, при наявності хронічних джерел інфекції і відсутності

ефекту від лікування вони переводяться на інше місце роботи.

Прибирання операційної

Розрізняють такі види прибирання:

1. Попереднє прибирання проводять перед початком кожного операційного дня:

протирають підлогу, стіни, стелю – видаляють пил, що осів за ніч. Прибирання опе-

раційної здійснюють тільки вологим способом із застосуванням розчинів, у які вхо-

Рис. 1.1.11. Форма операційної

сестри.

Загальна хірургія

дять різні дезінфекційні речовини (діоцид у розведенні 1:1000, 0,1 % розчин хлорного

вапна, 0,2 % розчин хлораміну, 1,5 % розчин лізолу, сода, зелене мило та ін.). Після

обробки стін, підлоги, стелі хімічними речовинами, їх миють теплою водою зі шлан-

га. Після закінчення прибирання, все обладнання протирають вологою ганчіркою

і на 6-8 год включають бактерицидні лампи (БУВ-15, БУВ-30 та ін.).

2. Поточне прибирання здійснюється під час операції: витирають підлогу,

забруднену кров’ю, гноєм; спеціальними затискачами підбирають серветки,

кульки. Після закінчення операції виносять вміст тазиків, забруднену опера-

ційну білизну, інструментарій та ін. Не дозволено обслуговуючому персона-

лу (операційній санітарці) підбирати гній ганчіркою, оскільки в подальшому

інфекція буде рознесена по всьому операційному блоці. Гній необхідно зібрати

окремою серветкою або куском вати. Операційна санітарка проводить при-

бирання в гумових рукавичках, які в кінці роботи кип’ятить або викидає. Інстру-

ментарій, що використовували під час операції, дезінфікують у розчині анти-

септика, після чого ретельно очищають і промивають у проточній воді. Якщо

його використовували при гнійних операціях, то ще додатково кип’ятять про-

тягом 15 хв. Промитий інструментарій поміщають у сушильну шафу і сушать

при температурі 85

С до повного зникнення вологи. Для наступної операції

інструменти потрібно стерилізувати за встановленим порядком.

3. Післяопераційне прибирання проводять після закінчення чергової опе-

рації перед початком наступного хірургічного втручання.

4. Заключне прибирання проводять після закінчення операційного дня. Ре-

тельно миють підлогу, стіни, протирають обладнання та ін.

5. Генеральне прибирання здійснюють один раз на тиждень. Проводять ме-

ханічну і хімічну обробку (дезінфекцію) підлоги, стелі, стін, вікон.

Додаткові приміщення операційного блоку

Передопераційна кімната призначена для підготовки операційної сестри, хірур-

га і асистентів до операції. Підготовка розпочинається з миття рук за допомогою

спеціальних умивальників, тазиків. У передопераційній повинні бути ножиці для

обрізування нігтів, годинник (краще пісочний годинник на 3 і 5 хв), щітки, мило.

Інструментальна кімната використовується для зберігання хірургічного

інструментарію і апаратури. Вони зберігаються в спеціальних скляних шафах.

Матеріальна кімната використовується для підготовки операційного

матеріалу (серветок, кульок, ниток) і операційної білизни. У ній зберігають-

ся запаси спирту, шовного матеріалу і різних медикаментозних препаратів,

необхідних під час виконання операції.

Стерилізаційна, або автоклавна, кімната призначена для встановлення

сухожарових стерилізаторів, кип’ятильників і автоклавів для стерилізації опе-

раційної білизни та підготовки хірургічного інструментарію до операції.

Положення про перев’язочну. Вимоги до перев’язочної такі ж, як і до опе-

раційної (світла кімната, стеля якої пофарбована масляною фарбою, стіни і

підлога вистелені плиткою; рис. 1.1.12).