Медицина

Глава 43

Глава 43. ФІТОТЕРАПІЯ

   У багатьох країнах світу фітотерапія (терапія лікарськими рослинами), поруч із найсучаснішими методами, широко використовується для лікування хворих. На світовому фармацевтичному ринку третина всіх препаратів є засобами рослинного походження. Комплексним вивченням лікарських рослин і головним чином рослинної сировини, яку отримують з них, займається наука фармакогнозія.  
   Популярність фітотерапії і зростання її ролі в наш час зумовлені багатьма причинами. Потенційні можливості цього методу терапії надзвичайно великі, оскільки лікарські рослини мають широкий спектр лікувальних властивостей. Рослини проявляють тонізуючу та седативну дію, болетамувальну, кардіотонічну, гіпо- та гіпертензивну, протизапальну, потогінну, відхаркуючу, послаблюючу, в’яжучу, кровоспинну та антитромботичну, антибактеріальну тощо. Вони рідше викликають побічні ефекти, ніж синтетичні засоби. Рослинні збори можна приймати довго, іноді – роками, особливо при хроніч­них захворюваннях. Вони рідше викликають явища алергізації організму. Навпаки, часто проявляють регулюючий вплив на імунну систему, сприяють підвищенню захисних резервів, опірності до несприятливих факторів довкілля, у тому числі до радіаційного впливу.  
   Фармакологічні властивості лікарських рослин зумовлені наявністю в них комплексу біологічно активних речовин. До них належать природні сполуки, які виробляються рослинами і проявляють специфічну дію на живі організми. Поруч із біологічно активними речовинами, у рослинах містяться так звані супутні речовини, з якими не зв’язана основна фітотерапевтична активність. Разом із тим, вони можуть суттєво впливати на дію основних діючих сполук, підсилюючи або послаблюючи їх фармакологічні ефекти. Зокрема, у наперстянці пурпуровій основними діючими речовинами, що проявляють кардіотонічні властивості, є глікозиди дигітоксин і гітоксин, а наявні у ній сапоніни (супровідні сполуки) сприяють всмоктуванню цих глікозидів у шлунково-кишковому тракті. У деяких рослинах такі супровідні речовини, як полісахариди, дубильні сполуки, подовжують термін дії основної речовини. Іноді супровідні компоненти рослин перешкоджають прояву їх біологічної активності.  
   Лікарські рослини прийнято поділяти відповідно до переважаючого вмісту в них однієї з груп біологічно активних речовин: полісахаридів, вітамінів, ліпідів, ефірних олій, глікозидів, дубильних сполук, органічних кислот, сапонінів, кумаринів, флавоноїдів, мінеральних речовин і мікроелементів, алкалоїдів, фітонцидів тощо. Названі сполуки знаходяться у лікарській рослинній сировині у вільному стані або у зв’язку з вуглеводами (глікозиди).  
   Алкалоїди – це складні азотовмісні органічні сполуки з лужними властивостями. Відомо понад 5000 алкалоїдів. Вони містяться в усіх частинах рослин, але найчастіше накопичуються в одній із них, наприклад у плодах дурману індійського, корі хінного дерева, листях чаю, траві чистотіла, кореневищі скополії. До складу більшості рослин входить по 1-3 алкалоїди. Але іноді кількість їх значно більша. Зокрема, у маткових ріжках знайдено понад 30 алкалоїдів, у раувольфії – близько 50. Алкалоїди мають широкий спектр фармакологічних властивостей, що зумовлено їх різноманітною хімічною будовою. Їх використовують як болезаспокійливі, спазмолітичні, відхаркуючі, гіпотензивні, жовчогінні агенти, для стимуляції функції центральної нервової системи, для синтезу деяких гормональних препаратів стероїдної будови. Алкалоїдовмісну сировину використовують для приготування настойок, екстрактів, але найчастіше – для виділення індивідуальних алкалоїдів або їх суми, які застосовують як лікарські препарати. Так, алкалоїдами опійного маку є папаверин, апоморфін, кодеїн, етилморфін та морфін. Із рослин родини пасльонових (беладони, дурману, блекоти) отримано алкалоїд атропін, з кокаїнового куща – кокаїн, з кори хінного дерева – хінін, з підсніжника – галантамін, з барвінку рожевого – вінкристин та вінбластин, з листя чаю, зерен кави, бобів какао – кофеїн та теофілін, з раувольфії – резерпін, аймалін, з ефедри – ефедрин. Алкалоїди є сильнодіючими сполуками і вживаються лише за призначенням лікаря і під його контролем.  
   Глікозиди – у широкому розумінні слова це хімічні сполуки різної будови, які знаходяться у зв’язку з вуглеводами. Найбільш відомими глікозидами, що виділені з лікарських рослин, є серцеві (стероїдні) глікозиди, антраглікозиди, фенологлікозиди, гіркі глікозиди, сапоніни.  
   Серцеві глікозиди – група складних органічних сполук стероїдної будови (містять лактонне кільце). Складаються із цукристої частини – глікону та нецукристої – аглікону, або геніну. Рослини є єдиним джерелом отримання серцевих глікозидів, які близько 200 років використовуються для лікування хворих на серцеву недостатність. Їх виділяють із різних видів наперстянки (дигітоксин, дигоксин, целанід, лантозид), з горицвіту (адонізид), строфанту (строфантин), конвалії (корглікон – сума глікозидів). Усі серцеві глікозиди є сильнодіючими сполуками і повинні використовуватись під контролем лікаря.  
   Антраглікозиди – група сполук – похідних антрацену. Проявляють послаблюючу дію, стимулюючи перистальтику товстої кишки. Похідні антрацену мають жовтий, оранжевий та червоний колір. Входять до складу кори крушини, коріння ревеню, кореневища марени, забарвлюючи їх в оранжевий колір. У листях сени це забарвлення маскується хлорофілом. Використовують здебільшого при хронічних закрепах. Антрахінони марени сприяють розчиненню конкрементів в нирках, проявляють спазмолітичну та сечогінну дію.  
   Фенологлікозиди містять в якості аглікону феноли, які проявляють дезінфекційну дію на дихальні шляхи, нирки і сечовивідні шляхи. Фенольні сполуки мають ароматичні кільця з гідроксильною групою. Речовини, які містять в ароматичному кільці більше однієї гідроксильної групи, називаються поліфенолами. Вони знайдені у листях толокнянки (ведмежих вушок) і брусниці.  
   Гіркоти (гіркі глікозиди) – сполуки різної хімічної будови, які мають гіркий смак і здатні рефлекторно стимулювати секреторну активність залоз шлунково-кишкового тракту. Вони містяться у траві полину, корінні кульбаби, кореневищі аїру. Використовують у вигляді настойок, лікарських зборів для збудження апетиту, покращання травлення.  
   Сапоніни – це високомолекулярні безазотисті глікозиди, молекула яких складається з цукристої частини й аглікону. Останній називається сапогеніном. У природі сапоніни досить поширені, знайдені у представників більше 100 родин рослин. За характером аглікону сапоніни поділяють на дві групи: тритерпеноїдні і стероїдні. Водні розчини сапонінів при струшуванні утворюють густу піну, внаслідок чого вони отримали свою назву (лат. sapo – мило). Сапоніни визначають лікувальну дію сапоніновмісних рослин: відхаркуючу (першоцвіт, солодка), сечогінну (хвощ, нирковий чай), гіпотензивну і гіпохолестеринемічну (діоскорея), загальнотонізуючу (женьшень, заманиха, елеутерокок, аралія маньчжурська). Препарати сапонінів не вводять внутрішньовенно, тому що ці глікозиди мають гемолітичну активність. Сапогеніни стероїдних сапонінів використовують для отримання гормональних препаратів, зокрема кортизону.  
   Флавоноїди – група природних гетероциклічних сполук, в основі яких лежить фенілпропановий скелет, який складається з С6-С3-С6 вуглецевих одиниць з атомом кисню в кільці:                                                              флавон Флавоноїди свою назву отримали від латинського слова flavus (жовтий), тому що перші виділені з рослин сполуки цього ряду мали жовте забарвлення. Флавоноїди досить поширені в природі. Їх вміст у рослинах в середньому становить 0,5-5 %, у квітах софори японської – до 30 %. Деякі флавоноїди (рутин, кверцетин, гесперидин, цитрин та ін.) зменшують проникність капіля­рів. Інші флавоноїдовмісні рослини мають седативну дію (глід, собача кропива), протизапальну та противиразкову активність (коріння солодки). Деякі проявляють кровоспинну дію (гірчак перцевий), застосовуються при венозній хворобі, геморої (кінський каштан). Флавоноїди безсмертника піщаного, пижма мають жовчогінну дію. Із розторопші плямистої отримано флавоноїдні препарати легалон та силібор, які проявляють гепатопротекторні властивості.  Дубильні речовини, або таніди, – група речовин, які здатні утворювати хімічні сполуки з білками – альбумінати. Дубильні речовини є похідними пірокатехіну, пірогалолу та флороглюцину. Таніди мають в’яжучу, бактерицидну дію. Широко використовуються при шлунково-кишкових розладах, стоматитах, ангіні, фарингіті, опіках, шкірних захворюваннях тощо, при отруєннях солями важких металів і алкалоїдами. Містяться таніди у багатьох рослинах (корі дуба, шавлії, ромашці, звіробої, деревії, центурії, скумпії, бадані, сумаху тощо). Найбільший вміст дубильних речовин (до 70 %) – у патологічних утворах (галах), які виникають при ураженні рослин деякими комахами.  Полісахариди – природні сполуки глікозидного характеру, до складу яких входять різноманітні вуглеводи у різних поєднаннях. Полісахариди поширені у рослинному світі. Оболонка клітин рослин складається з полісахариду целюлози. Вони містяться в бульбах рослин, насінні, виконуючи функцію запасу поживних речовин. Полісахариди рослинного походження, які застосовуються у фармацевтичній практиці, поділяються на дві групи: 1) крохмали; 2) слизи та камеді. Різні види крохмалю використовують при виготовленні присипок, мазей, таблеток. Всередину приймають крохмальний слиз як обволікаючий засіб (стор. 108).  Слизи – полісахариди, які утворюють з водою колоїдні розчини. Слизи з’являються у рослинах у результаті фізіологічних аномалій або при різних захворюваннях, які викликають руйнування клітин рослин. Здатні утворювати слиз клітини багатьох водних рослин (водорості), насіння льону, подорожника, гірчиці, айви, коріння алтеї, салепу. Слизи мають обволікаючі властивості.  Камеді мають багато спільного із слизами. Виділяються у місцях пошкодження кори рослин у вигляді в’язкої маси, застигають на повітрі, перетворюючись на склоподібну масу. Джерелом камеді є абрикос, вишня, слива тощо. Використовуються при виготовленні емульсій, таблеток, інших лікарських форм. Пектини також належать до полісахаридів. Це міжклітинна речовина рослин, яка має здатність до загустіння. Вони мають антимікробну, антитоксичну активність, гіпохолестеринемічну дію. Нормалізують роботу шлунково-кишкового тракту, пригнічують патогенну мікрофлору, нормалізують мікробіоценоз травного каналу. В останні роки привертають увагу як засоби, що здатні поглинати і виводити з організму радіонукліди. Багато пектинів міститься у плодах горобини, вишні, черешні, у яблуках. Ефірні олії – складні суміші летких безазотистих речовин із приємним запахом, які складаються головним чином з терпенів та їх похідних. Добре розчиняються в органічних розчинниках. Проявляють антимікробну, антивірусну, протиглисну активність, спазмолітичну, протизапальну, седативну, відхаркуючу дію, нормалізують процеси травлення, діяльність серця, стимулюють апетит, збуджують дихання, розширюють кровоносні судини. Відомо близько 3000 рослин, які містять ефірні олії. У наших широтах це троянда, ромашка, м’ята, валеріана, меліса, материнка, полин, фенхель, ганус, аїр, чебрець, шавлія, ялівець тощо. Фітонциди – летючі органічні речовини різного хімічного складу. Проявляють значну антимікробну дію. Рослини, які є джерелами фітонцидів, використовуються для профілактики і лікування багатьох захворювань, які спричинені інфекційними агентами. Фітонциди містяться у часнику, цибулі, евкаліпті, ялівцю та інших рослинах. Смоли за хімічною будовою близькі до ефірних олій та зустрічаються у рослинах одночасно з ними. Їх різновидами є бальзами – густі ароматичні рідини. Смол і бальзамів багато у тропічних рослинах, у хвойних деревах (сосні, ялиці). Вони є у бруньках берези та тополі, листях сени, траві звіробою, ягодах ялівцю звичайного. Здавна використовувались для ароматизації повітря. У медицині найчастіше застосовують як бактерицидні та подразнюючі засоби. Для лікування захворювань за допомогою лікарських рослин краще використовувати їх збори, а не окремі рослини. До складу зборів можуть входити 10-20 і більше лікарських рослин. Тибетська медицина пропонує прописи зборів, що містять від 300 до 800 рослинних компонентів. При призначенні збору лікарських рослин або окремих лікарських рослин необхідно враховувати багато моментів. Вирішальне значення має правильно встановлений діагноз та індивідуальні особливості організму пацієнта, супровідні захворювання. Під час лікування молодих жінок не слід вводити до складу зборів рослини, що мають тонізуючий вплив на матку і можуть спричинити аборт. При вагітності фітотерапії краще уникати, зважаючи на потенційну небезпеку негативного впливу деяких рослин на плід. Не радять вживати настої з трав під час менструацій. Зрідка лікарські рослини викликають алергічні реакції. Для їх попередження радять починати лікування із застосування мікрозбору (2-3 компонен­ти), обережно додаючи до суміші кожні 5-7 днів одну нову рослину.  Іноді настої лікарських зборів викликають подразнення слизової оболонки травного каналу, що спричиняє диспепсичні розлади. Деякі фітотерапевти вважають це допустимим у перші 2 тижні лікування. У таких випадках у настої лікарських рослин додають мед, киселі, приймають їх упродовж 7-10днів не до їди, а через 30-40 хв після їди. Потім переходять на звичайне вживання до їди. Більш раціональним є щоденне вживання лікарських рослин курсами по 2-3 місяці з двотижневими перервами. Краще періодично переглядати складові збору і деякі з них заміняти на інші (для попередження розвитку толерантності). Для вірного дозування збору при виготовленні з нього настою в домашніх умовах необхідно пам’ятати, що в одній столовій ложці міститься в середньому 3-5 г сушених трав, листя, квітів та близько 10 г коренів та кори. Значну кількість лікарських рослин використовують при виготовленні гомеопатичних препаратів.
Oddsei - What are the odds of anything.