ВКЛАД УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ У РОЗВИТОК КЛІНІЧНОЇ ІНФЕКТОЛОГІЇ
Історія української медицини та її складової частини - клініки інфекційних хвороб сягає у глибину віків. З XI сторіччя дійшли до нас письмові свідчення про ченця Агапіна Печерського - знаменитого лікаря Київської Русі, який молитвою, зіллям і харчуванням лікував різних хворих, у тому числі інфекційних. Інший чернець Києво-Печерського Монастиря Алімпій рятував хворих від “вогневиці, малярії і пропасниці”, користуючись фарбами, якими писав образи.
Агапін Печерський
Цінні клінічні спостереження за чумою у другій половині XIX сторіччя належать Данилу Самійловичу Самойловичу ( визначному вченому, члену 14 закордонних академій. Згодом Данило Кирилович Заболотний досконало описав чумні бубони, пневмонію, загальні прояви чуми, поділився досвідом лікарської допомоги таким хворим, дав об'єктивну оцінку серотерапії.
Данило Самойлович
Данило Заболотний
Пріоритет відкриття кафедри інфекційних хвороб у медичному вузі в Україні належить видатному інфекціоністові Вячеславу Карловичу Стефанському. У 1908 p. цей вчений запровадив курс заразних хвороб на медичному факультеті Новоросійського (Одеського) університету, а 1921 р. організував кафедру інфекційних хвороб. Перу Стефанського належать один з перших вітчизняних підручників з інфекційних хвороб, монографії “Дифтерия и ее лечение”, “Скарлатина”, “Профилактика и клиника бешенства”. Стефанський описав патогномонічну ознаку сибіркового карбункула, запровадив інтубацію при дифтерійному крупі, застосував великі дози протидифтерійної сироватки при тяжких формах дифтерії, виявив амебіаз в Одесі.
Вячеслав Стефанський
Біля колиски кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету стояв акад. Феофіл Гаврилович Яновський, котрий займає одне з почесних місць серед вчених, що досягли всесвітнього визнання. Він опублікував низку праць, присвячених бактеріологічному дослідженню черевного тифу та інших заразних хвороб, постійно консультував хворих у висипнотифозній лікарні в роки громадянської війни. Написав загальновідомий підручник з туберкульозу.
З учнів акад. Яновського слід згадати професора Анатолія Матвійовича Зюкова. У 1927 р. він очолив щойно відкриту кафедру інфекційних хвороб. Прекрасний клініцист, дослідник і педагог А.М. Зюков зробив вагомий внесок у становлення і зміцнення цієї столичної кафедри, що вже багато років успішно виконує функції опорної для профільних кафедр медичних вузів України. Під керівництвом цього вченого плідно розроблялись клінічна діагностика і терапія скарлатини, дизентерії, черевного тифу та їх ускладнень. На чудовому підручнику А.М. Зюкова “Острые инфекционные болезни”, виданому у 1941 році, підготовлено декілька поколінь лікарів.
Феофіл Яновський
Анатолій Зюков
Наступний завідувач вказаної кафедри - професор Борис Якович Падалка - відомий своїми працями про черевний тиф і дизентерію. Будучи спостережливим клініцистом, Борис Якович підмітив характерну ознаку черевного тифу, яка носить його ім'я. Проф. Падалці належить добре відома інфекціоністам монографія “Брюшной тиф”. Без перебільшення можна сказати, що це шедевр наукової праці, ознайомлення з якою читачеві приносить справжню інтелектуальну і професійну насолоду. Під керівництвом Б.Я. Падалки здійснено ґрунтовні дослідження так званої хронічної дизентерії. У монографії “Дизентерия” шигельоз однозначно визначено як гостру кишкову інфекцію з можливим затяжним перебігом.
Борис Падалка
З 1962 р. по 1989 р. кафедру очолювала професор Олександра Семенівна Сокол. Дуже тяжка недуга останнім часом прикувала цю енергійну жінку, ветерана війни до ліжка. Під її керівництвом виконано низку пріоритетних досліджень протозойних хвороб, вірусних гепатитів, грипу, харчових токсикоінфекцій, менінгококової інфекції, орнітозу. З іменем О.С. Сокол і її учнів пов'язане втілення у широку лікарську практику димексиду, замінних переливань крові при печінковій комі, природних методів лікування грипу. Олександра Семенівна багато років очолювала Українське науково-медичне товариство інфекціоністів, спадкоємцем якого є теперішня Асоціація інфекціоністів.
Олександра Сокол
У 1923 році була відкрита кафедра інфекційних хвороб при Харківському медичному університеті. Першим завідувачем була проф. Зінаїда Миколаївна Нєсмєлова. На очолюваній нею кафедрі велись дослідження кишкових інфекцій, висипного тифу, грипу, малярії. Зінаїда Миколаївна написала підручник з інфекційних хвороб для студентів медичних училищ.
У 30-ті роки в Харкові був заснований Інститут удосконалення лікарів. Кафедру інфекційних хвороб очолив відомий учений Ілля Рафаїлович Брауде. Основні зусилля співробітників були спрямовані на підвищення кваліфікації сільських лікарів з інфекційних хвороб, спеціалізацію та удосконалення інфекціоністів. Проф. І.P. Брауде та його помічники розробили перші навчальні плани і програми занять з лікарями, організували виїздні цикли. Цей вчений написав керівництво з диференційної діагностики інфекційних хвороб, він перший звернув увагу на симптом покашлювання (бронхіту) при черевному тифі.
Ілля Брауде
До найстаріших наукових центрів безперечно належить древній Львів. Тут з кінця минулого сторіччя клінікою заразних хвороб завідував відомий лікар Вінцентій Арнольд, який одночасно з 1894 p. вів доцентський курс інфекційних хвороб на медичному факультеті Львівського університету.
У Народній Лічниці Львова плідно працював Євген Озаркевич, який розробив поправки до закону Австро-Угорської імперії про поборювання інфекційних хвороб, видав книгу “Недуги пошестні”, ряд праць про малярію, інфекційну жовтяницю і холеру. Інший славетний львів'янин Мар'ян Панчишин відомий своїми книгами “Про п'ятнистий тиф з клінічного становища”, “Про бактерійну форму червінки”, організував перший в Галичині протитуберкульозний диспансер.
Євген Озаркевич
Мар'ян Панчишин
Визначний лікар легіону Українських січових стрільців Володимир Білозор багато уваги приділив вивченню інфекційних хвороб та зціленню хворих. Він видав відому працю “До історії епідемії на шляху УГА (1919-1920 pp.)”.
Володимир Білозор
З 1926 p. клінікою заразних хвороб завідував Вітольд Ліпінський, який був головним лікарем епідемічних бараків і провадив доцентський курс інфекційних хвороб. У 1939 р. на базі цього факультету був створений медичний інститут і п. Ліпінського було обрано першим завідувачем кафедри інфекційних хвороб. У клініці розроблялись методи діагностики і лікування розповсюджених хвороб.
Вітольд Ліпінський
Серед завідувачів кафедри інфекційних хвороб Львівського медичного інституту повоєнного часу особливої уваги заслуговує доц. Борис Миколайович Котляренко, який багато уваги надавав удосконаленню лікувальної та навчальної роботи в клініці. Котляренко вперше описав 6 патогномонічних клінічних ознак черевного, висипного тифів і бруцельозу.
Борис Котляренко
У післявоєнні роки в Києві був відкритий Науково-дослідний інститут інфекційних хвороб, який згодом увійшов до складу Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.В. Громашевського. Серед відомих клініцистів, які працювали в цьому інституті, слід згадати його директора проф. Івана Лук'яновича Богданова. Проведено цінні дослідження скарлатини, дифтерії, внутрішньолікарняних інфекцій, клінічних варіантів ешерихіозів, перебігу сальмонельозу залежно від серотипу збудника, ролі алергії в патогенезі та клініці інфекційних хвороб. Було розроблено та впроваджено раціональні схеми терапії.
Іван Богданов
Проф. Микола Іванович Морозкін здійснив цінні дослідження дизентерії, черевного тифу, безжовтяничної форми вірусних гепатитів, розробив диференційну діагностику грипу. Інфекціоністам добре відомий симптом Морозкіна при грипі В.
Микола Морозкін
В'ячеслав Андрійович Постовіт значно поглибив наше уявлення про механізми формування хронічного черевнотифозного бактеріоносійства. Згодом доля закинула проф. Постовіта в далекий С.-Петербург, і зараз він один з авторитетних вчених-інфекціоністів у Росії. Перу В'ячеслава Андрійовича належить 7 клінічних монографій і керівництво з інфекційних хвороб для лікарів. Особливо значний внесок вченого у вивчення вікових особливостей інфекційних хвороб.
Добру пам'ять залишила після себе провідний невропатолог Інституту епідеміології та інфекційних хвороб д.м.н. Марія Якимівна Ващенко, якій належить вагомий науковий доробок про нейровірусні інфекції і поліомієліт. У співавторстві з талановитим клініцистом д.м.н. Оленою Кирилівною Тринус видано цінну монографію “Поражение нервной системы при гриппе и других респираторных вирусных инфекциях”. На жаль, ці красиві і розумні жінки передчасно відійшли з життя.
Марія Ващенко
Оленоа Тринус
У багатьох інфекціоністів свіжий у пам'яті образ видатного клініциста Бориса Леонтійовича Угрюмова. Борис Леонтійович вивчав вірусні гепатити з позицій клініциста. У його працях відображені спостережливість лікаря і тонке розуміння психології хворої людини. Вони привертають увагу не тільки багатством змісту, але й дивовижною образністю, що свідчить про літературний хист ученого.
Борис Угрюмов
Проф. Угрюмов і його співробітники ретельно дослідили безжовтяничну, холестатичну, спленомегалічну, фулмінантну форми вірусних гепатитів, варіанти формування хронічного вірусного гепатиту і цирозу печінки. Асоційований характер інфекції дав підставу Борису Леонтійовичу розглядати гепатит В як загальномедичну проблему.
Низка книг і статей Бориса Леонтійовича присвячена деонтології інфекціоніста і досвіду роботи в період другої світової війни. Мабуть, у багатьох назавжди залишаться в пам'яті книги “Записки фронтового врача”, “Незримый фронт”, “Природа, болезни, ученые”, “О врачебном долге”. Деонтологічні та мемуарні праці цього талановитого клініциста нашого часу слід більше і частіше залучати до навчального процесу, виховання нового покоління лікарів.
З 1938 p. по 1971 р. кафедрою інфекційних хвороб Кримського медичного інституту керував професор Володимир Михайлович Домрачов. Наукові праці цього відомого інфекціоніста були присвячені розробці імунотерапії інфекційних хвороб. Він один з перших описав кримську геморагічну гарячку і гарячку папатачі. Проф. Домрачов видав підручник з інфекційних хвороб для фельдшерів і ряд цінних монографій.
Володимир Домрачов
Серед славетних інфекціоністів України чільне місце посів одеський професор Леонід Костянтинович Коровицький. Цей вчений з 1934 р. по 1968 p. очолював кафедру в Одеському медичному інституті. Особливо плідною була його праця з проблем малярії, бруцельозу і токсоплазмозу. Написане ним “Практическое руководство по малярии” витримало 5 видань і сприяло підвищенню кваліфікації лікарів. Професор Коровицький розробив клінічну класифікацію і вакцинотерапію бруцельозу, досяг значних успіхів у дослідженні змін серцево-судинної системи та їх корекції при інфекційних хворобах.
Леонід Коровицький
На Івано-Франківщині і в Україні добре знаний професор Володимир Олександрович Мацієвський. Наукова діяльність очолюваної ним кафедри була спрямована на розробку імунохіміотерапії черевного тифу та інших кишкових інфекцій, санацію черевнотифозних і дифтерійних бактеріоносіїв. Володимир Мацієвський - автор першого україномовного підручника “Інфекційні хвроби” для медичних вузів, за який він отримав ступінь доктора наук.
Володимир Мацієвський
Протягом 18 років кафедрою інфекційних хвороб в Тернопільському медичному інституті керувала професор Людмила Іванівна Богачик. Професор Богачик з натхненням втілювала у наукову роботу і навчальний процес епідеміологічне вчення свого великого вчителя Лева Васильевичи Громашевського. Кандидатська і докторська дисертації Людмили Іванівни присвячені проблемі спорадичного висипного тифу. Ці наукові праці характеризуються дуже ретельним виконанням, на них часто посилаються інші автори. Професор Богачик була талановитим педагогом, взірцем чуйного ставлення до хворих.
Людмила Богачик
Серед еліти галузі чільне місце посіли професори М.Б. Станішевська, I.I. Левіт, A.I. Трипольська, B.I. Бичкова з Дніпропетровська, С.Є. Карюк, Л.0. Яценко, М.М. Лисковцев, Т.Т. Чорна з Харкова, Г.І. Хоменко, І.К. Мітченко з Києва, Р.П. Макось і Т.М. Зубик з Івано-Франківська, М.Ф. Ростапшов, І.М. Гнутов, В.Т. Шугайло із Запоріжжя, а також доценти Н.Г. Гуркут-Стьопіна з Одеси, М.К. Данилов із Запоріжжя, Є.Г. Попкова із Дніпропетровська, Ф.Ф. Юрчак із Вінниці, В.П. Осипов із Тернополя, практичні лікарі.
Сучасні інфекціоністи України мають славетних попередників, якими слід пишатись, з яких можна і треба брати приклад служіння науці, хворій людині та Батьківщині. Від імені правління Асоціації інфекціоністів України закликаю вивчати наукову спадщину наших вчителів і розвивати їх кращі ідеї та традиції.