Медицина

Вступ до спланхнології.

Вступ до спланхнології.

 Протягом минулого семестру на кафедрі анатомії людини ви вивчали опорно-руховий апарат до складу якого входять кістки, суглоби, що розміщені між кістками, зв’язки, що укріплюють суглоби, м’язи, що приводять їх у рух. Все це елементи власне тіла людини або С О М И (somaтіло, лат.). На противагу цьму терміну вживається термін В І С Ц Е Р А – нутрощі (viscera – нутрощі, лат.). Тому новий розділ, до якого ми приступаємо називається  С П Л А Н Х Н О Л О Г І Я назва якого походить від двох грецьких слів splanchnaнутрощі, logos – вивчати, тобто це вчення про внутрішні органи.

Внутрішні органи розміщені в порожнинах, які утворює тіло людини (в основному грудна і черевна) і включають до свого складу наступні системи:

1.     Травлення;

2.     Дихання;

3.     Виділення;

4.     Розмноження.

Перших три системи беруть безпосередню участь в обміні речовин. Поживні речовини, перш ніж попасти у клітини, потрапляють у травну систему, де вони піддаються особливим процесам обробки (перетравлення).. Перетравлена частина харчових речовин всмоктується у кров і розностиься до тканин і клітин організму, а залишки виділяються у вигляді екскрементів. До травної системи близько стоїть дихальна система, яка постачає в організм кисень.

Кінцеві продукти обміну, головним чином у вигляді азотистих сполук і солей, поступають у кров, звідки виділяються назовні нирками через сечовивідні шляхи. Вивідні сечові шляхи перебуваютьь у близькому зв’язку з органами, що служать для підтримання виду (статеві органи) тому система виділення і система розмноження можуть бути об’єднані одну сечо-статеву систему.

Травна трубка, яка проходить через все тіло, має вхідний отвір, через який вводиться їжа і який розміщений на верхньому (або передньому) кінці тіла, і вихідний через який виводяться назовні відходи травлення,на задньому (або нижньому) кінці тіла. Трубка дихальної системи має лише один вхідний отвір, через який входить повітря при диханні, і який знаходиться на верхньому (або передньому) кінці тіла. Сечостатева система має лише вихідний отвір, який розміщений біля нижнього кінця тіла допередувід вихідного отвору травної трубки.

Взагалі системою називається сукупність органів, які об’єднані анатомічною будовою, ембріональним походженням і спільністю у виконанні функції.

Тому для системи виділяють наступні спільні ознаки:

1. Топографічні. Органи зазначених вище систем розташовуються, як правило, в порожнинах тіла (грудній, черевній, тазовій). Винятками можуть бути гортань, трахея і т. д. Чоловічі статеві залози також винесені з черевної порожнини в калитку, але в цих органах зберігається власна серозна оболонка, яка є похідним від очеревини.

2. Генетичні. Розвиток органів травлення і дихання пов’язаний з диференціацією єдиної предкової системи – первинної кишкової трубки у вентральній частині тіла. Розвиток сечо-статевої системи починається із закладки в пограничній частині мезодерми, що прилягає як до соматоплеври, так і до спланхноплеври.

3. Функціональні. Між системами існує функціональне співробітництво. Одна система постачає поживні речовини, інша – доставляє кисень, що потрібний для їх обміну, а ще інша – звільнює організм від кінцевих продуктів обміну, які є токсичними дл організму.

4. Життєва важливість. Порушення функції однієї системи неминуче викликає відгук у інших системах.

5. Приналежність названих систем до вегетативного життя. Вони є не тільки у людини і тварин, але й у рослин. Відповідно інервація і регуляція діяльності цих систем здійснюється автономним відділом нервової системи яку ще називають вегетативною, тобто не залежною від свідомості людини.

Загальна анатомія травної системи.

В організмі людини прийнято розрізняти власне тіло, або сому і внутрішні органи – вісцера. До власне тіла належать загальні покриви, скелет із його сполученнями і мускулатуру. Ці органи являють собою опорно-руховий апарат тіла. Крім того, вони утворюють ряд вмістилищ, або порожнин, в яких розміщуються внутрішні органи які зв’язані у широкому розумінні цього поняття з процесами обміну речовин і процесами відтворення собі подібних, тобто з  функцією розмноження.

Ряд органів, які анатомічно і топографічно пов’язані один з одним, здійснюють велику і складну загальну функцію на окремих її етапах, мають загальне походження в філо- та онтогенезі і загальну схему будови називаються системою.

Серед внутрішніх органів прийнято розрізняти: систему органів травлення, систему органів дихання, сечостатеву систему, систему органів внутрішньої секреції, кровоносну і лімфатичну  системи.

До травної системи належить глотка і стравохід через які розжована  і змішана із слиною їжа потрапляє в шлунок. Шлунок у свою чергу переходить у тонку кишку. Це найдовший відділ травної системи, який розділяється на дванадцятипалу, порожню і клубову кишки. Клубова кишка відкривається у товсту, яка складається із сліпої кишки з червоподібним відростком, визхідної ободової, поперечної ободової, низхідної ободової, сигмоподібної і прямої кишок. З дванадцятипалою кишкою зв’язані вивідними протоками крупні травні залози – печінка і підшлункова залоза.

ВІДМІННОСТІ  РІЗНИХ  ВІДДІЛІВ  ТРАВНОГО  ТРАКТУ.

Всі травні органи анатомічно і топографічно пов’язані між собою. Вони об’єднані загальною  торавною функцією і в цілому являють собою травну трубку, або травний тракт, який розпочинається ротовою щілиною і закінчується задньопрохідним – анальним отвором. По цій трубці рухається їжа, яка поступово піддається механічній обробці та дії траних соків. У середній ділянці травного тракту продукти травлення всмоктуються у кров та лімфу, у кінцевому відділі (товстій кишці) шлаки травлення формуються у калові маси, які через анальний отвір виводяться з організму.

Травні органи мають по ходу філо- і онтогенезу загальне походження та розвиток. На цьому питанні необхідно зупинитися, тому що розуміння анатомії траних органів дорослої людини неможливе без врахування розвитку травної системи. Тому, хто знає історію розвитку травної системи та інших органів, легко запам’ятати деталі анатомії травних чи інших органів дорослої людини. І тут якраз доцільно буде згадати вчення про зародкові листки.

Як ви пам’ятаєте гаструляція полягає у перетворенні одношарового зародка у дво-, а пізніше тришаровий – гаструлу. Перші два шари клітин називаються зародковими листками: зовнішній ектодерма і внутрішній ентодерма (до двох тижнів після запліднення), а виникаючий пізніше між ними третій, середній, шар отримує назву середнього зародкового листка -  мезодерми. Другим важливим результатом гаструляції у всіх хордових є виникнення осьового комплексу зачатків: на дорсальній (спинній) стороні ентодерми виникає зачаток спинної струни, хорди, а на вентральній (черевній) її стороні – зачаток кишечної ентодерми; на дорзальній стороні зародка, по середній лінії його з ектодерми виділяється нервова пластинка – зачаток нервової ситеми, а решта ектодерми йде на побудову епідермісу шкіри і тому називається шкірною ектодермою.

Органогнез і гістогенез: нервова пластинка занурюється під ектодерму і перетворюється у нервову трубку, що складається з окремих сегментів – невротомів – і дає початок розвитку нервов ситеми. Мезодермальні зачатки відшнуровуються від ентодерми первинної кишки і утворюють парний ряд метамерно розміщених мішків, котрі, розростаючись по боках від тіла зародка, діляться кожен на два відділи: спинний, що лежить по боках від хорди та нервової трубки, і черевний, що лежить по боках від кишки. Черевні відділи мезодерми, які називаються спланхнотомами, утворюють парні мішки, що містять вторинну порожнину тіла.

Таким чином по боках від нервової трубки, спинної струни і травної трубки розміщений середній (мезодермальний) зародковий листок. В ньому розрізняють наступні відділи: дорсальний, сегментований, який складається із слідуючих один за одним сомітів і вентральний у вигляді двох бокових пластинок із кожної сторони. Кожна бокова пластинка складається із двох листків: нутрощевої оболокиспланхноплеври, яка прилягає до кишечної трубки та тілесної оболонки – соматоплеври, яка прилягає до закладки зовнішніх покривів тіла. Між спланхноплеврою і соматоплеврою міститься вторинна порожнина тіла, або целомічна порожнина.

Слизова тоблонка, що вистеляє травну трубку, покрита епітелієм. На великому протязі травної трубки епітелій є похідним від внутрішнього зародкового листка – ентодерми. Тільки на самому початку і в кінці її  (ротова порожнина і відхідниковий канал прямої кишки) епітелій розвивається за рахунок зовнішнього зародкового листка – ектодерми.

У ділянці головного кінця тіла епітелій ектодерми прогинається назустріч ентодермі травної трубки, так утворюється ротова бухта зародка. Ротова бухта – це закладка первинної ротової порожнини, яка спочатку відділена від глоткової кишки тільки двошаровою епітеліальною пластинкою – глотковою мембраною. Пізніше глоткова мембрана редукується і первинна ротова порожнина з’єднується з глотковою кишкою. На наступній стадії розвитку первинна ротова порожнина вростаючими у неї з боків назустріч один  одному піднебінними валиками, що утворюють тверде і м’яке піднебіння, розділяється на носову і вторинну, або дефінітивну (постійну) ротову порожнину. Біля нижнього кінця тіла утворюється задньопрохідна бухта. Вона також по аналогії до ротової спочатку відділяється від задньої кишки зародка двошаровим епітелієм – клоачною перетинкою. Пізніше після важливих змін і перетворень, ця перепонка у одному місці проривається і утворюється задньопрохідний або відхідниковий отвір.

Якщо епітелій слизової оболонки травної трубки на більшому її протязі має ентодермальне і лише на початку та в кінці її ектодермальне походження, то всі решту сполучні шари травної трубки (підслизова основа, м’язова оболонка, зовнішня сполучнотканинна або серозна оболонка), розвиваються за рахунок спланхноплеври, тобто є похідними від мезодерми.

Травна трубка у черевній порожнині покрита серозною оболонкою, яка має назву очеревини. Якщо розкрити черевну порожнину, то видно, що петлі кишок, шлунок, печінка покриті цією серозною оболонкою, що розвивається із спланхноплеври. Серозна оболонка перерахованих органів спереду і ззаду (з ветрального і дорсального боку) переходить у серозну оболонку, що покриває стінки черевної порожнини, тобто у соматоплевру. При цьому утворюються подвійні листки серозної оболонки, між якими до травної трубки проростають кровоносні судини і нерви. Ці подвійні листки називаються брижами. Вони укріплюють положення органів травної трубки  і розвиваються там, де спланхноплевра переходить у соматоплевру.

ВІДНОШЕННЯ ОРГАНІВ ДО ОЧЕРЕВИНИ, ВІДМІННІСТЬ МІЖ ЗВ’ЯЗКАМИ І БРИЖАМИ, ПРОДУКЦІЯ І ВСМОКТУВАННЯ СЕРОЗНОЇ РІДИНИ, ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ.

Целомічна порожнина, яка розміщена між спланхноплеврою і соматоплеврою, дає початок сеорзним порожнинам нашого тіла, тобто порожнинам, які вистелені серозною оболонкою. Серозна оболонка складається із сполучнотканинної основи і розміщеного на ній специфічного виду епітелію – мезотелію. Вона виконує специфічні функції.

У ділянці голови целомічна порожнина підлягає зворотньому розвитку – вона редукується. У грудній порожнині із неї утворюється перикард, що оточує серце, і плевральні порожнини, що оточують легені. У черевній порожнині целом перетворюється у найбільшу із серозних порожнин нашого тіла – порожнину очеревини. Вона розміщена між тим листком серозної оболонки, який покриває внутрішні органи і має назву нутрощевого або вісцерального листка очеревини, і пристінковим, або парієтальним, листком. Вісцеральна очеревина – похідне спланхноплеври. Стінка черевної порожнини, або просто стінка живота, покрита пристінковим листком очеревини. Пристінковий листок очеревини – не що інше, як соматоплевра. Спочатку вона беспосередньо прилягає до зовнішнього зародкового листка і закладки шкіри, а потім мускулатура, що розвивається за рахунок міотомів, з ділянки хребетного ствпа проростає ззаду наперед у бокові і пердню стінки живота.

Для того, щоб правильно розуміти історію розвитку травної трубки, необхідно, крім розподілу на органи знати її морфологічний розподіл. Травну трубку зародка прийнято ділити на головну і туловищну кишки. Головна кишка у свою чергу ділиться на ротову і глоткову. Ротова кишка характеризується ектодермальним походженням епітелію, що її вистеляє. Глоткова кишка на ранніх стадіях утворює ряд ідучих один за одним глоткових, або зябрових, кишень. На зустріч їм з поверхні тіла ростуть заглибини. Вони з’єднуються, в результаті чого виникають глоткові, або зяброві, щілини. У людини зябра не утворюються, так як далі епітелій глоткових кишень перебудовується, даючи початок ряду органів, головним чином залоз внутрішньої секреції – щитоподібній, паращитоподібній, зобній.

Туловищна кишка підрозділяється на передню, середню і задню кишки.

З пердньої кишки утворюється стравохід і шлунок. Закладка шлунка відбувається у результаті веретеноподібного розширення передньої кишки на її межі із середньою. Шлунок розвивається внаслідок зміни форми і, головне, положення розширеного закінчення передньої кишки. Із середньої кишки утворюється тонка, а також початковий відділ товстої кишки.

Середня кишка в результаті активного росту вже на ранніх стадіях розвитку згинається, і виникають дві петлі, що спрямовані випуклістю допереду: петля дванадцятипалої кишки і пупкова петля. Остання в результаті посиленого росту на 2-му місяці внутрішньоутробного життя виходить з пупкової ділянки у пупковий канатик – утворюється фізіологічна пупкова грижа зародка. Початково пупкова петля з’єднується протокою з порожниною жовточного міхура. На початку середньої кишки вирости ентодермального епітелію дають початок великим травним залозам – печінці і підшлунковій залозі.

Задня кишка дає початок для кінцевих відділів товстої кишки: нисхідній ободовій, сигмовидній ободовій і прямій.

У зародка людини, як і у зародків інших наземних хребетних, існує клоака, яка потім ділиться на передній сечостатевий синус і задній відділ, що утворює кінцеву частину прямої кишки.

Стінки травної трубки мають загальну схему будови, але кожен травний орган побудований своєрідно, у відповідності до особливостей його функції.

Травна трубка з середини вистелена слизовою оболонкою. Ця оболонка шаром рихлої підслизової тканини відділяється від м’язового шару, м’язової оболонки. М’язова оболонка в свою чергу в ділянці шиї і у грудній порожнині покрита шаром рихлої сполучнотканинної клітковини, а у черевній порожнині – серозною оболонкою – очеревиною. Слизову оболонку ротової порожнини і глотки можна побачити у зеркалі, слизову оболонку глотки, стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки – за допомогою спеціальних оптичних приладів (фіброгастроскоп), слизову оболонку сигмовидної і прямої кишки – через ректороманоскоп.

Слизова оболонка рожевого кольору, еластична, розтягується, товщиною в середньому 1-1,5 мм. Інтенсивність червоного відтінку слизової оболонки визначається кровонаповненням чисельних кровоносних судин, що її пронизують. Слизова оболонка зволожена за рахунок слизу, який виділяється на поверхню слизовими залозами.

На мікроскопічних зрізах видно, що слизова оболонка складається з покриваючого її епітелію і сполучнотканинної основної пластинки, яка дуже тонким шаром гладких м’язових волокон відділяється від слизової рихлої сполучної тканини. В одних органах (ротова порожнина, стравохід) епітелій слизової оболонки багатошаровий плоский, в інших (шлунок, кишка) – одношаровий циліндричний.

Епітелій слизової оболонки здійснює покривну функцію, будучи бар’єром на межі тканин стінки травної трубки і зовнішнього середовища. Їжа, яка наповнює травну трубку, належить до зовнішнього середовища. Крім того епітелій слизової оболонки дає початок чисельним залозам, тобто таким органам, які виділяють слиз, що змащує і зволожує слизову оболонку, а також ряд травних соків, які містять ферменти, що хімічно діють на їжу. У результаті ряду хімічних процесів складні травні речовини розкладаються на більш прості, здатні всмоктуватися у кров.

Розрізняють одноклітинні і багатоклітинні залози. Прикладом одноклітинних залоз можуть бути бакаловидні слизові клітини. Їх багато у слизовій оболонці, особливо товстої кишки. У тих залозистих клітинах на тому боці, який ближчий до поверхні слизової оболонки, протоплазма підлягає слизовому переродженню, перетворюється у грудочку слизу; він відділяється, а протоплазма, що залишилася – регенерує.

При розвитку багатоклітинних залоз у покривному шарі епітелію в результаті посиленого росту, скопичення залозистих клітин, не знаходячи місця в одній площині з покривним епітелієм, заглиблюються і формують трубку або міхурець. Спочатку утворюється ямка, яка може набути форми трубки або міхурця. Відповідно розрізняють трубчасті  і альвеолярні прості залози. Прості трубчасті залози містяться в стінці шлунка, тонкої кишки. До альвеолярних належать сальні залози шкіри. Епітеліальні заглиблення можуть набути форми яка є середньою між трубкою і міхурцем. Такими є, наприклад, мішкоподібні залози сечовивідного каналу. У деяких залозах в стінці трубочки, міхурця чи мішечка виникають нові трубчасті, міхурцеві або мішкоподібні вирости, утворюючи прості розгалужені трубчасті залози (у воротарній частині шлунка) або прості розгалужені альвеолярні залози, наприклад сальні залози кон’юнктиви.

При подальшому ускладненні розвитку залоз утворюються складно розгалужені трубчасті залози (таку будову має печінка) або складно розгалужені міхурчасті (привушна залоза) або мішкоподібні залози (легеня).

У складно розгалужених залозах диференціюються кінцеві трубочки, міхурці, мішочки, які покриті залозистим епітелієм і у яких відбувається секреція – виділення продуктів діяльності залози. Крім того диференціюються шляхи виділення секрету на поверхню слизової оболонки – вивідні протоки залози. Устя вивідної протоки завжди розташовано у тому місці, де у свій час була закладка залози. При утворенні складно розгалуженої залози будова її ускладнюється, оточуюча її сполучна тканина утворює оболонку – сполучнотканинну капсулу.

Групи міхурців або трубочок, з’єднаних загальною вивідною протокою, утворюють частки, які сполучнотканинними перегородками діляться на маленькі часточки. У срполучнотканинних перегородках між часточками і частками розгалужуються кровоносні судини, які закінчуються кровонсними капілярами. Вони живлять залозу, галузячись і оперізуючи кожен кінцевий відділ – трубочку або міхурець. З крові залозистий епітелій бере необхідні для його діяльності речовини – той матеріал, який у результаті складних фізико-хімічних процесів перетворюється у клітинах залозистого епітелію у секрет, який виділяється спочатку в кінцевому відділі (в трубочку або міхурець), а потім через вивідні протоки поступає в порожнину травної трубки, наприклад у шлунок чи кишку.

У сполучнотканинних перегородках між частинками і часточками залози поширюються і галуження нервів, що зв’язують залозу із центральною нервовою системою. Через ці нерви кора мозку здійснює регулюючий вплив на функції залоз.

Існують і такі залози, що не мають вивідних протоків. Це ендокринні залози або залози внутрішньої секреції. Вони побудовані із скопичень залозистої тканини, які оточені кровоносними судинами. Секрети залоз внутрішньої секреції (інкрети або гормони), виділяються безпосередньо у кров або лімфу. Поширюючись з кров’ю по всьому організму, вони хімічним шляхом впливають на життєдіяльність органів і тканин, на весь організм, діючи безпосередньо або через нервову систему. Так здійснюється підпорядкована нервовій регуляції хімічна регуляція функцій нашого організму.

Власна пластинка слизової оболонки – її сполучноткакнинна основа – утворена складним переплетенням колагенових і еластичних сполучнотканинних волокон. Між ними розташовані кровоносні і лімфатичні судини та містяться чисельні сполучнотканинні клітини різних типів і форм. Кровоносні судини слизової оболонки живлять її. Продукти травлення, що розчиняються у воді, всмоктуються у кров, а ті, що перебувають у стані суспензії, колоїдного роздріблення, емульсії – в лімфу.

Видільна функція слизової оболонки, яка здійснюється залозами, і особливо функція всмоктування залежать від величини поверхні слизової оболонки. Чим більша поверхня слизової оболонки, тим більше виділяється травних соків і всмоктується поживних речовин.

В онто- і філогенезі розвивається цілий ряд пристосувань, що збільшують площу поверхні слизової оболонки, при порівняно невеликому загальному об’ємі травної трубки. Тиким пристосуванням є складки слизової оболонки. На поздовжньому розрізі тонкої кишки видно поперечні, вірніше кіьлцеві, складки її слизової оболонки. У товстій кишці є тільки півмісяцеві складки. Крім складок, слизова оболонка утворює і більш дрібні вирости – сосочки (наприклад сосочки, що покривають язик). Особливо багато дрібних підвищень, що збільшую поверхню слизової оболонки і на яких є чисельні ворсинки – булавовидні або пальцевидні вирости висотою 1,5-2 мм, покриті епітелієм – у тонкій кишці. Їх є біля 4 млн. У кожній ворсинці є сітка корвоносних капілярів, що зв’язані із постачаючою кров артеріолою і відводячою кров венулою. Під сіткою кровоносних капілярів у сполучнотканинній основі ворсинки міститься лімфатична сулина із сліпим закінченням – молочний синус.

Завдяки наявності складок і особливо ворсинок поверхня тонкої кишки при невеликій довжині досягає 4 м квадратних, у той час як загальна поверхня покривів нашого тіла (шкіри) біля 1,5 м квадратних. Ворсинки є своєрідним апаратом всмоктування.

У  сполучнотканинній основній пластинці слизової оболонки є скопичення лімфоїдної тканини – поодинокі і групові лімфатичні фолікули. Поодинокі лімфатичні фолікули – це дрібні утвори у вигляді булавочної головки діаметром 0,6-2 мм. В одній тільки тонкій кишці їх нараховується біля 15000. У клубовій кишці, крім поодиноких, є складні групові лімфатичні фолікули (так звані пейєрові бляшки). Вони містяться тільки у клубовій кишці, мають вигляд пиріжка довжиною від 1,8 до 12 см, шириною біля 1 см. Ці лімфоїдні утвори складаються із з’єднаних один з одним одиноких лімфатичних фолікулів, а кожен вузлик являє собою скупчення лімфоцитів. Лімфоцити містяться у петлях сполучнотканинної сіточки. Звідси вони прямують у кров і лімфу, а також проникають в епітелій, виконуючи захисну функцію, а через епітелій потрапляють у просвіт травної трубки, де змішуються із харчовими масами, беручи участь у процесі перетравлення білків і транспорті жиру. Деякі лімфоцити, поглинаючи часточки жиру, повертаються назад у стінку тонкої кишки і з током крові потрапляють у печінку.

Особливої уваги заслуговують лімфоепітеліальні органи – мигдалик на межі ротової порожнини і глотки, а також лімфоепітеліальні органи червоподібного відростка.

Глибше від слизової оболонки розміщена підслизова основа. На межі слизової і підслизової основи міститься тонкий шар гладких м’язових волокон - м’язова пластинка слизової оболонки.

Слизова оболонка, залози слизової оболонки, кровоносна система слизової оболонки і її власна мускулатура інервуються розміщеним у підслизовій тканині вегетативним нервовим сплетенням (мейснерове сплетіння).

Наступний шар травної трубки - м’язова оболонка. На початку і в кінці травної трубки вона складається із поперечно посмугованої м’язової тканини, а на всьому решта протязі – із гладких м’язових волокон. Мускулатура глотки і верхньої частини стравоходу посмугована. У кінці травної трубки біля анального отвору міститься також поперечно посмугована довільна мускулатура.

Гладка м’язова тканина складається із шару внутрішніх кругових і зовнішніх поздовжніх пучків. За сучасними даними кроугові і поздовжні пучки мають спіральне спрямування. У круговому шарі спіралі дуже круті, а у поздовжньому зовнішньому шарі спіралі гладком’язових пучків, навпаки, зігнуті дуже полого. Якщо скорочується внутрішній круговий м’язовий шар травної трубки,  то вона у цьому місці звужується і дещо подовжується, а там, де скорочується поздовжня мускулатура, значно скорочується і розширяється. Під дією м’язової оболонки їжа просувається у травній трубці від ротового до задньопрохідного отвору. При цьому відбувається так зване перистальтичне скорочення мускулатури стінки травної трубки, тобто скорочення, що хвилеподібно поширюються від ротового кінця до задньопрохідного. Один за одним слідують по довжині травної трубки скорочення поздовжнього, а вслід за ним – кругового шару.

Поперечно посмугована і гладка мускулатура травної трубки також бере участь у механічній обробці їжі, перемішуванні вмісту шлунка і тонкої кишки, розподілу харчового химуса на поверхні слизової оболонки. Ця функція здійснюється так званими маятникоподібними скороченнями кишечних петель і сегментуючими рухами в результаті чого кишка розділяється на ряд камер, після чого круговий шар скорочується посередині цих камер. При таких маятникоподібних і сегментуючих рухах вміст тонкої кишки з силою перемішується. У деяких частинах травної трубки, наприклад у воротарі шлунка або там, де тонка кишка впадає у товсту, добре розвинений круговий шар. Тут розміщений жом воротаря, або сфінктер і сфінктер ілеоцекальної заслінки, які перегороджують шлях харчовим масам і затримують у відділах з різним рН травлення.

Між кільцевим і поздовжнім шарами м’язової оболонки шлунка і кишки розміщене вегетативне нервове сплетення, що керує руховою функцією травної трубки (ауербахове сплетіння).

Травна система людини складається з таких відділів:

1. ротова порожнина

2. глотка

3. стравохід

4. шлунок

5. тонкий кишечник

6. товстий кишечник

З травним трактом протоками пов'язані великі травні залози: слинні, печінка і підшлункова залоза. Довжина травного тракту людини становить 8 - 10 метрів.

Ротова порожнина

Ротова порожнина утворена щелепами, в ній знаходиться язик, і вона вистелена багатошаровим плоским епітелієм. Язик - м'язовий орган, під час жування він перевертає їжу в роті, при цьому вона перемішується із слиною і змочується. Поверхня язика покрита смаковими цибулинами. Крім того, він виконує мовну функцію.

Щодня у людини виділяється близько 1,5 л слини, яка секретується трьома парами слинних залоз і безліччю щічних залоз, розташованих у порожнині рота.

Слина являє собою водянистий секрет, що містить ферменти амілазу і лізоцим, а також хлористий натрій, бікарбонати, фосфати, карбонати, іони кальцію, калію, магнію, сульфоціанід і слиз. Під впливом амілази починається розщеплення крохмалю, який перетворюється спочатку в декстрини - полісахариди з більш коротким ланцюгом, а потім в дисахарид мальтозу. Лізоцим сприяє очищенню ротової порожнини від патогенних мікроорганізмів, каталізує розщеплення їх клітинної оболонки.

Глотка - воронкоподібний канал довжиною 11-12 см, звернений догори широким кінцем і сплющений в переднєзадньому напрямку. Верхня стінка зрощена з основою черепа. Ззаду глотка прикріплюється до глоткового горбка базилярніої частини потиличної кістки, з боків - до пірамід скроневих кісток, потім до медіальної пластинки крилоподібних відростків. На рівні VI шийного хребця глотка, звужуючись, переходить у стравохід.

СТРАВОХІД являє собою вузьку трубку, що має м'язові стінки і вистелена багатошаровим плоским епітелієм, що містить слизові залози. У людини довжина стравоходу складає близько 25 см. Завдяки перистальтичним рухам стравоходу їжа і рідина швидко транспортуються по ньому з глотки в шлунок. У верхній частині стравоходу м'язовий шар складається з поперечної мускулатури і гладкої мускулатури, у нижній - тільки з гладкої.

Стравохід здійснює дві основні функції: проводить харчову грудку в шлунок і перешкоджає зворотному руху вмісту шлунку. Транспортна функція реалізується завдяки перистальтичним скороченням, а зворотнє закидування попереджається двома стравохідними сфінктерами, які поза актом ковтання замкнуті.

ШЛУНОК  - порожнистий м'язовий орган, розташований у лівому підребер'ї і епігастрії. Кардіальної отвір знаходиться на рівні XI грудного хребця. Отвір воротаря розташований на рівні I поперекового хребця, біля правого краю хребетного стовпа. Шлунок є резервуаром для їжі, а також здійснює хімічне переварювання цієї їжі. Крім того, здійснює секрецію біологічно активних речовин, і виконує функцію всмоктування.

Обсяг порожнього шлунка становить близько 500 мл. Після прийняття їжі він зазвичай розтягується до одного літра, але може збільшитися і до чотирьох. Шлунок відділений від стравоходу нижнім стравохідним сфінктером,  а від дванадцятипалої кишки - так званим воротарем шлунка.

 Шлунок являє собою значне розширення травної трубки, яке розташовується між стравоходом і дванадцятипалою кишкою. Їжа з ротової порожнини надходить у шлунок по стравоходу. З шлунку частково переварена їжа виводиться в дванадцятипалу кишку.

Розміри шлунка варіюються в залежності від типу статури і ступеня наповнення. Помірно наповнений шлунок має довжину 24-26 см, найбільша відстань між великою й малою кривизною не перевищує 10-12 см, а передня і задня поверхні відокремлені один від одного приблизно на 8-9 см. У порожнього шлунка довжина 18-20 см, а відстань між великою й малою кривизною 7-8 см, задня і передня стінки стикаються.

Тонка кишка людини складається з трьох відділів - дванадцятипалої кишки завдовжки 20 см, порожньої і клубової кишки довжиною 5 м. У дванадцятипалу кишку відкриваються протоки підшлункової залози і жовчного міхура.

Підслизова основа тонкої кишки зібрана в численні складки. Слизова утворює безліч пальцевидних виростів, які називаються ворсинками, стінки яких рясно забезпечені кровоносними капілярами і лімфатичними судинами і містять волокна гладеньких м'язів. Ворсинки здатні безперервно скорочуватись і витягуватися, завдяки чому вони знаходяться в тісному контакті з присутньою в тонкому кишечнику їжею. Розташовані на поверхні ворсинок клітини несуть на своїх апікальних кінцях крихітні мікроворсинки.

По всій довжині тонкої кишки присутні слизові клітини, які секретують слиз. Розташовані в початковому відділі дванадцятипалої кишки бруннерові залози також секретують слиз і лужну рідину, і цей секрет захищає слизову кишечника від поступаючої з шлунку кислоти і створює рН 7 - 8, при якому активно працюють ферменти кишечника. Слизова тонкої кишки секретує ряд ферментів. На додаток до власної секреції тонка кишка отримує лужної сік з підшлункової залози і жовч з печінки.

ТОВСТА КИШКА нижня частина травного тракту, а саме нижня частина кишечника, в якій відбувається в основному всмоктування води і формування з харчової кашки (хімусу) оформленого калу. Є похідним задньої кишки.

Товста кишка названа товстою за те, що її стінки товщі стінок тонкої кишки за рахунок більшої товщини м'язового і сполучнотканинного шарів, а також за те, що діаметр її внутрішнього просвіту, або порожнини, також більший за діаметр внутрішнього просвіту тонкої кишки. Термін "товстий кишечник" (як і "тонкий кишечник") не вважається правильним і відсутня в анатомічній номенклатурі.

Товстою кишкою у людини називають відділ кишечника від баугініевої заслінки до ануса, або задньопрохідного отвору. Іноді пряму кишку виділяють окремо, в цьому випадку товстою кишкою вважається відділ кишечника від баугініевої заслінки до прямої кишки, не включаючи пряму кишку.

Товста кишка починається в правій нижній частині черевної порожнини, піднімається вгору в область печінки, потім згинається вліво і, перейшовши в горизонтальне положення, перетинає черевну порожнину трохи вище пупка. У лівій стороні очеревини, дійшовши до селезінки, вона вигинається вниз і опускається в западину лівого тазостегнового суглоба.

Видільна система

З тіла людини постійно виводяться шкідливі і непотрібні для життєдіяльності організму речовини. Основна частина шкідливих речовин видаляється у вигляді сечі через нирки. Крім нирок функцію виділення виконують і інші органи людини - легені, через які видаляються двоокис вуглецю і вода, потові залози, що виділяють воду, мінеральні солі, невелику кількість органічних речовин.

Нирки оберігають організм людини від отруєння. У кожної людини дві нирки, які розташовані на рівні попереку з обох боків хребта. Через нирки кожні п'ять хвилин проходить уся кров, що міститься в організмі. Вона приносить із клітин шкідливі речовини, в нирках кров очищується і,

Oddsei - What are the odds of anything.