ПСИХОЛОГІЯ СВІДОМОСТІ, САМОСВІДОМІСТЬ, ПІДСВІДОМЕ.

Свідомість це вища, специфічно людська форма психічної діяльності яка виникла і зфомувалася в процесі трудової діяльності людини, і є продуктом історичного розвитку суспільного буття людини. Свідомість визначає якість всіх психічних процесів.

Психологічна сутність свідомості полягає у можливості особистості виділити себе з оточуючого середовища, визначити своє ставлення до оточуючого, організувати цілеспрямовану діяльність.

Свідомість поняття багатогранне. Сутність цього поняття у всіх її багаточисленних аспектах і виявленнях є предметом вивчення багатьох наук. Звідси стає зрозумілою багатозначність терміна “свідомість”. Достатньо співставити декілька таких висловлювань: “внаслідок проведених реанімаційних заходів хворий прийшов до свідомості”, “проблиски свідомості з’являються у людини на першому році життя”, “свідомість історично виникає як вища форма розвитку матерії”, “у цього студента низька свідомість”, щоб переконатись, що проблема свідомості має як загальнофілософські так і спеціально наукові аспекти.

Виникнення свідомості

Поява і розвиток свідомості є вершиною розвитку психіки. Безперечно найбільш високо вона розвинена у людей. Науково встановлено, що у безпосередніх тваринних предків, які жили біля мільйона років тому з’явились біологічні передумови для майбутнього олюднення. В цьому в значній мірі сприяли високорозвинений мозок і виражена диференціація функцій передніх і задніх кінцівок. Людиноподібна мавпа в певній мірі звільняла передні кінцівки від функції пересування і давала можливість частіше використовували природні предмети як допоміжні засоби задоволення органічних потреб.

Це створило природні передумови для виникнення трудових актів чим був зроблений рішучий крок для майбутнього переходу від людиноподібної мавпи до людини.

Потреби життя змушували наших предків вдаватися до виготовлення знарядь необхідних для здобування їжі, полювання, побудови житла тощо, Поступово виникли початки праці, яка розвиваючись далі дала можливість людським предкам не тільки пристосуватись до змінений умов життя, а й самим розвинутись і стати людьми.

Працеподібні дії спостерігаються і у тварин. Шимпанзе може користуватись палкою, підставками, але ці предмети не є знаряддям праці. Праця, що характеризується виготовленням знарядь та їх використанням, є здобутком лише людини і являє собою її специфічну рису.

Другим фактором, який зіграв вирішальну роль в олюдненні мавпи стала поява мови на основі розвитку другої сигнальної системи. Безперечно це пов’язано з розвитком півкуль головного мозку і особливо кори. У горили об’єм мозку 500-550 куб см. У пітекантропа величина головного мозку дорівнювала 800-900 куб.см. У синентропа 850-1220 куб см. неадертальців – 1000-1500 (Тургенев, олігофренія).

Передумовою появи свідомості була спільна праця. Вона з’єднала первісних людей і породила в них потребу в обміні думками, потребу сказати щось один одному. Люди почали голосовим апаратом відтворювати комплекс звуків, якими вони означали певні предмети, явища, виробничі дії і повідомляли про це іншим людям. Мова формувалась в процесі утворення суспільства. Свідомість людини виникла і розвивалась у мовній формі, як і мова виникла з потреби людей у трудовому спілкуванні.

Завдяки набуванню людьми досвіду, який закріплюється в мові поступово розвинулась їх здатність виходити за межі безпосередньо даної ситуації, ставити перед собою певні цілі, планувати своїдії, передбачати їх результати і успішніше їх досягати.

Це властиво лише людині. Чим більше люди віддалялися від тварин, тим більше їх діяльність набувала свідомого характеру.

Історичний розвиток свідомості людини був водночас і розвитком її самосвідомості.

Самосвідомість людини – це усвідомлення нею з допомогою мови себе самої, своїх відносин до природи і до інших людей, своїх дій і вчинків, своїх думок і переживань. Розвиток самосвідомості людини виявися у формуванні її самоспостереження, критичного ставлення до себе, в оцінюванні своїх позитивних і негативних сторін, самовладнані і відповідальності перед суспільством за свої вчинки.

Свідомість людини визначається її суспільним буттям. Тому правильно розуміти сутність свідомості можна лише враховуючи суспільні умови для життя людини. Яким був і є спосіб життя людей, такою була і є їх свідомість.

З точки зору загальної, соціальної та медичної психології, психіатрії та медицини в цілому проблема свідомості розглядається в декількох основних аспектах. Передусім виділяють основні стани свідомості і її рівні: 1) індивідуальна свідомість;2) суспільна свідомість; 3) рівень бадьорості; 4) підсвідомий рівень; 5) безсвідомі процеси; 6) стан сну; 7)стан гіпнозу; 8) гіпноїдний стан; 9) стан медитації і трансу; 10) стан виключення свідомості) 11) стани патологічного потьмарення свідомості.

Сприйняття, мислення, пам’ять, увага, мовлення, почуття і воля – все це неподільно зв’язано свідомістю людини. Таким чином, свідомість – це вища єдність всіх психічних функцій людини. Володіючи свідомістю, людина здатна віддавати собі звіт про те, що вона сприймає, зв’язувати це з минулим досвідом, в поінй мірі передбачати майбутнє і на цій основі керувати своєю поведінкою.

Людська свідомість має суспільну природу, оскільки вона виникає і розвивається лише в людському суспільстві. Суспільна свідомість проявляється через мову, науку, мистецтво, мораль незалежно від волі і розуму окремих людей. Психологами встановлено, що 99% думок, які ми сприймаємо за свої власні в дійсності є думками інших людей. Це є мислительні конструкції вироблені спільним досвідом попередніх поколінь. Ми здебільшого їх лише модифікуємо і повторюємо, щоб залишитись в гармонії з навколишнім матеріальним і соціальним середовищем. Свідомість окремої людини лише відносно незалежна від суспільної свідомості.

Свідомість індивідума виявляється у двох формах: предметної свідомості та самосвідомості. Результатом першої є знання про світ, а другої – знання про себе і свої можливості.

Властивості свідомості:

1. Ясність – чітке і послідовне сприйняття оточуючого, правильна орієнтація в ньому, адекватна діяльність всіх сфер психіки.

2. Обсяг – широта охоплення свідомістю оточуючої ситуації і власних переживань.

3. Зміст – зміст асоціацій, виникаючих під впливом різних подразників (зміст думок, переживань, тощо).

4. Безперервність – єдність переживань минулого, сучасного і майбутнього.

Основними критеріями ясності свідомості є: 1) правильне орієнтування в просторі; 2) правильне орієнтування в часі; 3) правильне орієнтування у власному тілі; 4) правильна ідентифікація свого “Я”; 5) безперервність “потоку свідомості” (єдність минулого, теперішнього і майбутнього); 6) збереження здобутих знань і умінь; 7) можливість виділити свого “Я”, як суб’єкта з об’єктивного світу; 8) можливість цілеспрямованої усвідомленої діяльності.

Самосвідомість – здатність людини усвідомити себе як суб’єкт, виділити себе з оточуючого середовища (психічна функція відбиття себе самого, аутопсихічне орієнтування).

Види усвідомлення себе самого (самосвідомості):

1. Самопочуття

2. Усвідомлення єдності психічного “Я”

3. Усвідомлення єдності соматичного “Я”

4. Усвідомлення єдності “Я” і навколишньої природи і соціальної дісності.

Етапи індивідуального розвитку свідомості:

1. неспляча – до 1 року – перші реакції на зовнішній світ, зміни стану внутрішніх органів.

2. предметна – 1-3 роки – розрізняє предмети зовнішнього світу

3. індивідуальна – 3-9 років – здатність виділити себе з оточуючого, своє “я”

4. колективна – 9-16 років – адекватне розуміння стосунків між собою та іншими в колективі

5. соціальне –16-22 роки – усвідомлення своєї соціальної ролі в суспільстві

Основними складовими частинами самосвідомості поряд з усвідомленням свого “Я”, тобто виділення себе як суб’єкта з об’єктивного світу. В ранньому дитинстві вона називає себе по імені або “він хоче…”, “вона буде…”. В цьому періоді дитина не виділяє поняття “минуле” і “майбутнє”. Все це усвідомлюється пізніше з розвитком другої сигнальної системи.

Уявлення людини про саму себе, про власні психічні властивості і якості не завжди адекватно їх відображає, навіть коли людина прагне правильно усвідолмити свої мотиви і прагнення і суб’єктивно є зовсім щирим. В цьому плані самосвідолмість значною мірою визначається адекватністю самооцінки, іншими словами – рівнем самокритики. Але сама самооцінка суттєво визначається світоглядом, котрий визначає норми цієї оцінки. Таким чином, щоб об’єктивніше оцінити свої якості необхідно враховувати не лише свою думку, але й думки оточуючих.

Поряд з усвідомленою діяльністю у людини протікають багато реакцій і дій які не усвідомлюються, хоча і регулюються нервовою системою. Деякі з них (наприклад робота шлунково-кишкового тракту) взагалі не усвідомлюється і інші (кровообіг, дихання) усвідомлюються частково. Розріняють підсвідомі і безсвідомі процеси.

Так свідомість не приймає участь у таких автоматизованих навичках, як ходьба, коли ми автоматично обходимо дрібні перепони на дорозі. В сфері підсвідомого зберігається інформація, яку людина запам’ятала і котра переходить в зону усвідомленого при згадуванні. Наші мислительні процеси нерідко протікають паралельно. Наприклад, ми довго не можемо рішити важливу проблему. Ми переключаємось на іншу, необхідну роботу і нібито вся наша свідомість сконцентрована на ній. Але в дійсності, поза вогнищем активної уваги, в зоні підсвідомого мозок продовжує шукати рішення. І воно нерідко приходить, ніби само по собі, що прийнято називатись інтуїцією або інсайтом. Встановлено, що велику роль в інтуїції відіграють емоції і почуття, а також установка на необхідність рішення задачі. Отже підсвідомі процеси, це ті процеси, які протікають без усвідомлення, але за наявності потреби переходять у сферу свідомості і свідомо осмислюються людиною.

Крім підсвідомих процесів, у людини існує велика сфера безсвідомого, яка значною мірою визначає особливості індивіда. Те, що неусвідомленні психічні процеси притаманні людській психіці було відомо з давніх часів. Але вперше широко досліджувати цю проблему став Зігмунд Фрейд на зламі ХІХ і ХХ століть. Він переконливо доказав існування сфери безсвідомих потягів та пояснив їх структуру і особливості функціонування.

В структурі співвідношень безсвідомого і свідомого З.Фрейд виділив глибинне “Воно”, яке є прихованою сутністю психології людини. Поряд з “Воно”, стверджував З.Фрейд існує “Я” – сфера свідомості “Воно” заставляє “Я” діяти відповідно безсвідомим потягом, що повинно відповідати “принципу задоволення”. Але, “Я” звичайно керується не “принципом задоволення”, а “принципом реальності”. В цьому йому допомагає “Зверх-я”, що є нормальним цензором і носієм установок суспільства.

Основу психічного життя З.Фрейд вважав “Воно”, основними з яких є інстинкт життя “Ерос” (статевий потяг) і інстинкт смерті (Танатос). Поскільки “ моральна цензура” не допускає прямого впливу енергії безсвідомих потягів (головним чином сексуальної енергії) на свідому діяльність, ця енергія “розряжаються” у вигляді діяльності, яка є приемлимою для індивіда і суспільства. Це називається сублімацією, різновидністю якої є творчість.

Дещо пізніше інші дослідники ( в першу чергу Адлер і Юнг) відкинули примітивне уявлення З.Фрейда про “Воно” і доказали, що сфера безсвідомого має складну структуру (“характери”, “комплекси”, “архетипи”, “потяг до агресії” тощо). Задоволення одних “комплексів” приносить добро індивідуму і оточуючим (наприклад реалізація “Комплексу Тетчер” прем’єр міністром Великобританії). Реалізація інших приносить самозадоволення, але нещастя іншим (комплекс “Наполеона” у Гітлера і Сталіна). Нереалізація комплексу приводить до зміни стилю життя і занять (творчість) або, частіше є причиною захворювань. На основі вивчення безсвідомих процесів грунтується один з методів психотерапії, який носить назву “психоаналіз”.

Поняття підсвідомих і безсвідомих психічних процесів не є тотожніми. Інформація із сфери підсвідомого за необхідності усвідомлюється. Безсвідомі процеси ніколи прямо не переходять в зону свідомості. Вони проявляють себе лише “мовою символів” (“зашифорвані сни, особливості поведінки, здоров’я і стилю життя). Певною мірою про стан сфери безсвідомого можна судити за результатами так званих “прожективних” тестів.

Одним із фізіологічних станів свідомості є сон. Довгий час вважали, що сон – це просто повний відпочинок організму, який дозволяє йому відмовити сили. Дійсно, недостаток сну суттєво впливає на загальний і психічний стан людини : деякі люди засинають навіть в стоячому положенні інші галюцинують, марять або навіть перестають сприймати дотикові, зорові чи слухові подразнення. Сутність сну розуміти, як внутрішнє гальмування, що захоплює більшість клітин кори і розповсюджуються на підкірку. Правда, що І.П.Павлов показав можливість наявності під час сну “сторожових” пунктів, в корі головного мозку. Наприклад кормляча мати спить, але варто немовляті подати голос, як мати тут же прокидається.

Дослідження останніх десятиліть показали, що нормальний сон має свою специфічну структуру. За допомогою електроенцефалографічних досліджень і вивчення мимовільних рухів, а також тонусу м’язів встановлено, що під час сну чергуються “повільна” і “швидка” його фази. Під час нічного сну звичайно повторюються п’ять таких циклів, кожен з яких триває приблизно 90 хв. Незважаючи на те, що “швидкий” або “парокдоксальний” сон займає 20% часу (80% припадає на “повільний” сон), значення “швидкого” сну є дуже важливим. Яскраві сни сняться саме під час “швидкого” сну. Коли, в експериментах, людину будили при перших же ознаках швидкого сну, тобто не давали йому розвинутись, на протязі кількох ночей, то потім, коли людину не будили доля швидкого сну значно збільшувалась. Встановлено, що прийом алкоголю, наркотиків і снодійних ліквідовує “швидку” фазу і сон стає хоч глибоким, але неповноцінним. Під час сну в період абстиненції тривалість “швидкого” сну збільшується. Організм ніби компенсує недостаток цієї необхідної фази сну.

Під час сну йде активна переробка отриманої за день інформації. Саме у стані сну більша частина необхідної інформації переходить з блоку короткотривалої у блок довготривалої пам’яті. Під час сну інтенсивно проходять підсвідомі мислительні процеси і нерідко, правильне остаточне рішення приходить під час нічного сну, або зразу після прокидання.

Отже сон має велике значення для фізичного і психічного стану людини. Медична сестра повинна оберігати повноцінний сон хворих. Нерідко можна побачити, що хворі вимучені хворобою і неприємними переживаннями засипають пізно, а санітарки в 5 годин ранку розпочинають основне прибирання відділення чим створюють шум і будять хворих, які не відпочили. В цьому випадку потрібно добитись і прослідкувати, щоб основне прибирання проводилось ввечері.

Гіпноз – це штучно викликаний своєрідний сон або дрімота, коли на тлі розлитого гальмування кори головного мозку, в ньому формується і підтримується активне функціонування так званої зони “рапорта”, за допомогою якої передається людині бажана інформація. Ця інформація сприймається без критичного осмислення. Вона діє, в основному “напряму” на різні функціональні системи організму, викликаючи ті чи інші стани в залежності від ступеню навіюваності, співвідношення першої і другої сигнальної системи і майстерності особи, котра проводить гіпноз. Гіпноз в різних модифікаціях є однією з форм навіювальної психотерапії.

Психологами встановлено, що у людини, котра не спить, свідомість не є повністю ясною. Епізоди абсолютно повної свідомості розвиваються відносно рідко під час надмірного душевного підйому (наприклад у запалі творчого натхнення), а також внаслідок прийому психостимуляторів (наркотиків типу кокаїн або амфотаміни). Складовою частиною звичайного стану свідомості людини є наявність так званої “гіпноїдності”. Рівень гіпноїдності визначається ступенем навіюваності. Сутність її полягає в тому, що звичайна людина підсвідомо прагне перенести власну відповідальність за свої рішення і вчинки, на іншу, більш “авторитетну” особу. Якщо цей “авторитет” передає людині відповідну інформацію, яка імпонує її установці в даній ситуації то критичне усвідомлення і осмислення цієї інформації зменшується. Це зниження критичності може бути суттєвим, особливо коли створюється емоційно насичена домінанта, яка є особистістно важливою для людини в даній ситуації. Гіпноїдність є характерною для звичайного стану кожної людини. Цим користуються різноманітні шахраї (наприклад цигани; навколо медичні шарлатани, “пророчиці” тощо).

Для гіпноїдності характерною є взаємоіндукція, що спостерігається в емоціях і поведінці натовпу (наприклад, мітинги екстреміського спрямування). Високий рівень гіпноїдності є характерним для дітей і незрілих особистостей (особливо художнього типу). Він підвищується при втомі; хворобах, а також певних установках людини (наприклад на очікування бажаного ефекту).

В медичній практиці феномен гіпноїдності використовується при проведенні прямої і опосередкованої раціональної психотерапії, де велике значення має особистість і авторитет медика, який здатний викликати стан своєрідної "зачарованості”у хворого чи пацієнта. Медична сестра завжди повинна пам’ятати, що особистість медика має надзвичайний вплив на психіку хворого, внутрішню картину хвороби. Адекватний вплив на хворого через його гіпноїдність приносить користь, необережне використання цього феномена – до ятрогеній.

З другої половини ХХ століття у психологів і медиків виріс інтерес до таких особливих станів свідомості, як медитація і викликані нею переживання так званих “трансів”. На Сході медитація відома уже багато століть, це особливий стан зміни свідомості і функцій організму, здійсненої по бажанню суб’єкта.

Сутність медитації в різкому обмеженні поля екстравертованої свідомості настільки, що мозок буде ритмічно реагувати на той стимул, на якому сконцентрував свою увагу суб’єкт. Існує декілька способів досягнення цієї мети: сконцентрувати свою увагу на думках, або фізичних відчуттях (якщо роблять послідовники зазени);

Використовувати ритмічні танці (деревіші, шамани); практикувати йогу, яка робить акцент на володіння тілесними позами і диханням; застосовувати тренсцедентальну медитацію з використанням мантр або ритмічного глибокого дихання під спеціальну музику, тощо. І всіх цих випадках мозок починає все більше і більше синхонизовувати свою електричну активність, що встановлено за допомогою електроенцефалографії.

Особи, які засвоїли техніку медитації переживають різноманітні суб’єктивні відчуття, в тому числі вони ніби переживають періоди раннього дитинства або злиття з “вічністю” і “космосом”. Деякі люди в стані трансів здатні за власним бажанням сповільнювати скорочення серця або зменшити вживання кисню і навіть викликати у себе своєрідний стан парабіозу у вигляді летаргії. Встановлено, що медитація доставляє тому, хто її практикує, реальне суб’єктивне задоволення. Останнім часом медитація використовується, як один з методів психотерапії. Як підкреслюють західні психологи і психотерапевти, цей спосіб дозволяє багатьом перемогти стрес, не вступаючи для цього ні в яку секту.

Нарешті ще одним своєрідним станом свідомості і емоцій є так звані пікові або пароксистичні моменти екзальтації. В ці моменти людина відчуває “розширення” свідомості і своєрідні почуття, по зрівнянню з якими реальна буденність здається “тьм’яною” (наприклад стан альпініста, який один досяг вершини гори або любителя інших ризованих видів спорту). Умови сучасного життя не дають людині широкої можливості вступати в єдиноборство з силами природи за виживання. Деяких людей такий стан життя не влаштовує і вони шукають ризиковані методи уникнення цього виду сенсорної депривації. Балансування на грані “мої можливості – смертельна небезпека” приносить їм безперечне задоволення. Це є один із шляхів своєрідної стимуляції центра “задоволення”. Інші стимулюють цей центр вживанням наркотиків, азартними іграми, різними хоббі, що носить узагальнену назву “наркотизм”.

Із всіх сфер психіки, саме питання пов’язані із станом свідомості мають найбільш важливе значення в щоденній практиці медиків. Виключення свідомості різного ступеню і тривалості (знепритомлення, оглушеність, коматозні стани різної етіології) свідчать про різке погіршення загального стану хворого і вимагають надання йому невідкладної адекваної допомоги. Стани якісного потьмарення свідомості (делірій, аменція, онейроїд, суттінки тощо) є ознаками психозу. Детально патологія свідомості вивчається на курсі “Психіатрія”.

Формування свідомості

Свідомість формується у віці від 3 до 5 років. Відтак вона лише “розвивається”, збагачується змістом і досвідом, а також трансформується під впливом дії відповідних факторів.

Формування свідомості супроводжується слідуючими ознаками: 1) перехід дитини від діалогів “вголос” з уявними співбесідниками до діалогів про себе, в умі; 2) самоусвідомлення свого “Я” з відокремленням себе у навколишнього. Це супроводжується початком застосування прийменника “Я” і відмова від називання себе у третій особі; 3) поява вольових процесів. Основним проявом цього є “Я хочу…” і розуміння значення понять “можна” і “не можна”, які виходять із свого “Я”, а не є пасивним відображенням лише позиції батьків; 4) значне збагачення запасу понять і асоціацій з внутрішньою потребою пізнати сутність явища. Це супроводжується постійним питанням до батьків “чому?”; 5) диференціювання понять “минуле”, “теперішнє”, “майбутнє”.

Однією з умов формування гармонійного характеру є те що свідомі прагнення людини повинні знаходити “опору”, а не лише перешкоду у підсвідомих “пластах” її душі. Інакше може розвинутись розлад між думками і діями. Наприклад, на рівні свідомості людина розуміє, що потрібно бути відповідальним і щиро хоче не підвести інших людей. Проте, на безсвідомому рівні у нього закріплені егоїзм і безвідповідальність. Внаслідок чого при всіх своїх бажаннях він, як діловий партнер, нікуди не годиться.

Таким чином, дитинство є важливим етапом формування особистості і свідомості, як вищої форми психічної єдності. Після зустрічі А.Енштейна і Піаже великий фізик сказав: “Тепер я зрозумів, що атомне ядро є дитяча гра по зрівнянню з дитячою грою”. А Л.Толстой писав: “Від п’ятирічної дитини до дорослого – один крок, а від народження до п’яти років надзвичайно тривала дорога”. Привите у дитинстві формує особистість і її долю. Про це потрібно завжди пам’ятати батькам і вихователям.

Висновки. Знання психологічних аспектів свідомості, самосвідомості, підсвідомих і безсвідомих процесів допомоги лікарів своєчасно виявити відхилення у психічній діяльності людини.

Спостережливість, вдумливе ставлення до хворого допомагають помітити такі стани, як сомнолентність та оглушення, розвиток сопору чи коми. Фізичний і психічний стан таких хворих можна полегшити ретельним доглядом за ними.

Такий догляд вимагає від медика великої витримки, терпіння, майстерності, зібраності і душевності.

Разом з тим лікарю у процесі спілкування з хворим слід навчитись розмежовувати патологічні порушення свідомості і подібні до них стани, що виникають унаслідок втоми, афектів чи інтоксикацій.

Джерела інформації:

1. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія.- Київ, “Здоров’я” 1994 – 296с.

2. Герцберг М.О. Очерки о проблеме сознания и психопатологии. М. Медицина, 1961. – 108с.

3. Снежневский А.В. Общая психопатология. – Валдай. 1970. – 190 с.

4. Витенко И.С., Пискун В.М., Тылевич И.М. Чередниченко А.Т. Основы общей и медицинской психологии. –Киев: Вища школа, 1984.- 174 с.

5. Мясищев В.И. и соавт. Основы общей и медицинской психологии.-М., 1975

6. Конечный Р., Боухал М. Психология в медицине.- Прага, 1983.

7. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии. – Москва: Просвещение, 1986.-272 с.