№ 4. Визвольні змагання 1914-1921 рр.  Відродження Української державності.

План лекції.

1. Суспільно-політичне та економічне становище України на початку XX ст. Україна в Першій Світовій війні.

2. Українська Центральна Рада у боротьбі за автономію і незалежність України.

3. Україна в період Гетьманату і Директорії.

4. Західно-Українська Народна Республіка та занепад української державності.

Після поразки революції в Росії 1905 р. в багатьох районах країни був введений надзвичайний стан. Заборонялися мітинги, збори, публічні зібрання. По обвинуваченню в політичних злочинах за період 1907 – 1909 рр. було засуджено 26 тис. осіб. В тюрмах знаходилося близько 180 тис. арештованих. Партії і рухи були заборонені.

В національному питанні уряд заборонив в школах викладання українською мовою, царським указом заборонялося говорити українською мовою і за межами навчальних закладів. Під тиском влади були закриті усі «Просвіти» в Україні.

Важливу роль у Російській політиці відіграв П. Столипін 1862 – 1911 рр. Російський державний діяч, реформатор. Він прагнув створити сильну і необмежену владу російського царя. Він врахував недоліки царського керівництва і шукав шляхи виходу з політичної кризи. Він автор «аграрної реформи», ідеї якої були наступні: 1) знищення селянської общини; 2) дозвіл селянам отримувати землю в приватну власність; 3) переселення селян у слабо заселені райони Сибіру та Азії. Реформа повинна була перевести селянське господарство на капіталістичні рейки розвитку. Але проти реформи виступили як праві так і ліві сили. 1 вересня 1911 року в Київській опері агент царської охорони Богров двома пострілами револьвера убив Столипіна.

В Росії назрівала нова революційна криза. Але її перервала Перша Світова війна, яка почалася 1 серпня 1914 року. Це протистояння двох блоків держав: Четвертного Союзу (Німеччина, Австоро-Угорщина, Болгарія і Туреччина) і Антанта (Англія, Франція і Росія). Було втягнуто у війну 38 країн світу.В цій війні з-боку Четвертного союзу важливу роль відіграли Австрійський імператор Франц Йосиф і Німецький імператор Вільгельм II Гогенцлорен. Україна теж стала театром воєнних дій. 3,5 млн. солдат воювало на боці російської армії, а 250 тис. на боці австрійської. Росія прагнула розширити території за рахунок Галичини, Буковини і Закарпаття.

Українська інтелігенція розділилася на прихильників Австоро-Угорщини і прихильників Антанти. В серпні 1914 року у Львові утворена Головна Українська Рада, яка займала австрійську позицію. Очолив її Кость Левицький

· Визначний український громадсько-політичний і державний діяч, адвокат і публіцист. В 1899 виступив співзасновником, а згодом обраний і головою Української Національно-Демократичної Партії. В 1907 обраний депутатом австрійського парламенту. Під-час Першої світової війни в серпні 1914 очолив Головну Українську Раду у Львові, а з травня 1915 - Загальну Українську Раду у Відні. 9 листопада 1918 Левицький обраний головою уряду ЗУНР - Державного Секретаріату ЗУНР-УНР.

З ініціативи ГОЛОВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ був утворений легіон Українських Січових Стрільців у складі австрійської армії. Але, оскільки служити мали бажання 28 тис. чол., але влада Австоро-Угорщини обмежила чисельність до 2,5 тис. чоловік. Командиром легіону УСС був Євген Коновалець.

• Полковник Української галицької армії (УГА), У 1917 р.- один з організаторів куреня, полку, дивізії, корпусу січових стрільців.

• Влітку 1921 р. керував Українською військовою організацією (УВО) у Львові. З грудня 1922 р.- в еміграції, ініціатор створення українських організацій соборного характеру у Франції, Німеччині, Австрії.

Легіон УСС було військовим формуванням, яке складалося з молодого українського населення. Хоч вони були у складі австрійської армії, але мали свою символіку, відзнаки, однострій. Серед вояків УСС була інтелігенція: письменники, музиканти, художники. Побут того часу мав теж свої специфічні риси, наприклад посуд. Група емігрантів з Східної України у Відні утворили – Союз Визволення України (СВУ), ідеологом якого став Д. Донцов – ідеолог українського націоналізму. Програмою було утворення незалежної української держави, встановлення конституційної монархії з однопалатним парламентом і забезпечення самостійної церкви на Східній Україні.  Проросійську позицію зайняли Товариство українських поступовців (ТУП) і частина членів УСДРП на чолі з С. Петлюрою.

•Один із лідерів Революційної української партії (РУП), яку в 1905 р. було перейменовано на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Секретар (міністр) Генерального Секретаріату у військових справах Центральної Ради (1917), у квітні—грудні 1918 р.— голова Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств, один з організаторів Директорії і головний отаман військ УНР, з лютого 1919 р.—голова уряду України—Директорії. У 1920 р. емігрував до Польщі, в 1924—до Парижа.

На початку вересня 1914 року рос. війська прорвали австрійську оборону і окупували значну частину Східної Галичини. Австрійці звинуватили у цій поразці українців, на яких обрушилися репресії. Русофілів і всіх українців страчували. Тис. людей були кинуті у концтабори Талергоф і Терезієнштадт. У Талергофі (Штирія) утримувалося 30 тис. українців, але в 1917 році ці табори були закриті. В підросійській Україні були введені свої порядки. Генерал-губернатором обрано графа Бобринського. Були закриті усі українські культурні установи, були спроби ввести у школах рос. мову, зазнала переслідувань греко-католицька церква, яку називали ”оплотом мазепинців”. Протягом кількох місяців в Галичині проведено 1200 арештів з депортацією до Росії. Був арештований і вивезений в Суздаль митрополит Андрій Шептицький

Однак весною 1915 року наступ австро-німецьких військ змусив рос. армію відступити з Польщі, Литви та Західної України.

2. В кін. 1916 – поч. 1917 року Росія стояла на порозі революції. Росія втратила у Світовій війні 8 млн. чол. вбитими та пораненими. Мобілізація до війська всього здорового чоловічого населення призвела до спаду сільськогосподарського та економічного виробництва, погіршення життя населення. Починають відбуватися селянські страйки та бунти.

23 лютого 1917 року в Петрограді пройшли масові страйки, які посилилися 24 і 25 лютого. У ньому взяли участь усі верстви населення міста. Народ виголошував вимоги “Хліб!”, “Мир!”, “Свобода!”, “Геть царизм!”, “Хай живе демократична республіка!”. Солдати петроградського гарнізону відмовилися стріляти в людей і перейшли на бік революційних мас. В приміщенні Тавріческого палацу, де засідала Держдума, була утворена Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів. Представники інтелігенції сформували Тимчасовий комітет Державної думи.

28 лютого 1917 року імператор Микола II в вагоні свого поїзда відрікся від престолу, але був арештований і з сім’єю розстріляні 2 березня 1917 року.

В цей час в Росії утворено новий уряд ”Тимчасова громадська Рада міністрів” (Тимчасовий уряд). Головою Тимчасового уряду було обрано князя Львова. На перших порах Тимчасовий уряд погоджував свою діяльність із Петроградською Радою. Під тиском народних мас уряд оголосив амністію політв’язням, відновив культурні організації, ліквідовано царську поліцію, і утворено народні дружини. По всій країні проходили збори Робітничих і солдатських депутатів. На Україні до середини 1917 року нараховувалося 252 ради.

У Києві про падіння царського уряду взнали 13 березня 1917 р., а 17 березня був сформований Виконавчий комітет. Товариство українських поступовців ухвалило рішення про створення Об’єднувального центру. 20 березня 1917 року в Києві пройшли збори делегатів від громадських організацій, на яких було утворено Українську Центральну Раду. Головним ініціатором утворення були члени ТУП Є. Чикаленко, С. Єфремов і Д. Дорошенко і члени УСДРП В. Винниченко і С. Петлюра. Головою УЦР обрано Професора історії М. С. Грушевського.

• Історик, літературознавець, письменник, публіцист, організатор української науки. Президент УНР. З 1897 - голова Наукового товариства імені Шевченка, яке очолював до 1914 року. У 1898 - 1907 - редактор «Записок Наукового товариства імені Шевченка», член редакції журналу «Літературно-науковий вісник». Засновник і голова Українського наукового товариства (1907).

• Грушевський заснував (1908) Товариство українських поступовців (ТУП). З березня 1917 р.—голова Центральної Ради та її виконкому. З квітня 1918 р.—Президент УНР. За Гетьманщини перебував у підпіллі. У 1919 р. емігрував за кордон (Прага, Берлін, Відень, Женева, Париж). У 1924 р. повернувся в Україну. Очолив кафедру історії України та історичний відділ ВУАН. З 1929 р.— академік АН СРСР. На початку 30-х років Грушевський був звинувачений у керівництві «Українським національним центром» і заарештований. Похований у Києві, на Байковому цвинтарі.

22 березня 1917 р. офіцери проголосили Установчу військову раду. Відновила свою діяльність київська “Просвіта”, закрита у 1910 році, виходила газета “Нова Рада”. 19 квітня у Києві зібрався Український національний конгрес, делеговано 900 представників від українських громад. Головними питаннями була автономія України в складі Російської конфедерації.

18 травня 1917 року у Києві пройшов I Військовий з’їзд. Присутніми було 70 делегатів від кількох сотень тис. солдат. Але Тимчасовий уряд і Петроградська Рада робітничих і селянських депутатів не підтримали рішення про автономію.

I Всеукраїнський з’їзд селян підтримав курс УЦР на проголошення автономії України. 23 червня 1917 року УЦР проголосила I Універсал, в якому проголошувалася автономія України в складі демократичної Росії. Центральна Рада сформувала перший уряд – Генеральний секретаріат . Уряд очолив В. Винниченко.

• український письменник, політичний діяч. З 1907 р. - член ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії. Винниченко - один з організаторів Центральної Ради, заступник голови Центральної Ради, голова Генерального секретаріату і генеральний секретар внутрішніх справ (1917 - 1918). Із серпня 1918 р. - голова «Українського національного союзу».

• Організатор антигетьманського повстання. В листопаді 1918 - лютому 1919 рр. - голова Директорії. В 1919 р. емігрував. У 1920 р. після повернення в Україну Винниченка було прийнято до ЦК КПБУ, введено до складу ЦК і призначено членом ВУЦВК, заступником голови Раднаркому та наркомом закордонних справ республіки. Проте невдовзі він вийшов з партії і уряду. З 1920 р. в еміграції. Присвятив себе літературній діяльності. В еміграції написав соціально-психологічні драми «Закон», «Великий секрет», «Пророк», «Над» та ін. 1920 р. у Відні надруковано тритомну книжку В. «Відродження нації», в якій розповідається про надзвичайно складні та суперечливі політичні події в Україні в 1917 - 1919 рр.

В уряд ввійшли: Барановський – фінанси, Єфремов – міжнаціональні відносини, С. Петлюра – військова справа, Стешенко – освіта, Стасюк – продовольство. Але серед урядовців були письменники, культурні діячі, а не було адміністратора чи політика.

Ситуація в Росії загострювалася. Населення піднімалося на збройні повстання, лунали гасла: «Вся влада Радам!».

16 липня 1917 року в цій складній ситуації УЦР приймає свій II Універсал, яким закріплювалася автономія України в складі Росії.

20 липня 1917 р. у відставку подав князь Львов. Оскільки не бачив можливості зупинити повстання народних мас. 24 липня в Петрограді утворено новий уряд на чолі з Керенським.

29 липня 1917 р. УЦР прийняла конституцію під назвою «Статут вищого управління України», затвердити який повинен був Тимчасовий уряд. Після переговорів в Петрограді, Тимчасовий уряд видав указ про визнання Генерального секретаріату, але як російського уряду.

Ситуація в Росії і на Україні загострювалася. Економічний рівень життя населення різко зменшувався. Все більшої сили набирали більшовики.

7 – 8 листопада 1917 року в Петрограді відбулося збройне повстання робітників, солдат і матросів. Тимчасовий уряд був позбавлений влади, яка перейшла до Всеросійського з’їзду Рад. Було прийнято 2 положення: «Декрет про мир!» і «Декрет про землю!», скасовувалося приватне земельне володіння і кожен міг обробляти  власною працею. Сформований уряд – Рада народних комісарів РНК на чолі з Леніним.

• російський революціонер, засновник та ідеолог більшовизму і міжнародного комунізму. 24-25.10(7-8.11) 1917 більшовицька партія на чолі з Леніним захопила владу в Петрограді. З перших днів встановлення радянської влади і до самої смерті - голова більшовицького уряду, Ради Народних Комісарів (Раднаркому). У роки війни - Голова Ради робітничої і селянської оборони (створена 30.11.1918). У 1922 виступив ініціатором створення СРСР. Вважав питання контролю над Україною, її хлібом та донбаським вугіллям питанням життя і смерті російської більшовицької революції. З цих міркувань видав 3.12.1917 «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української [Центральної] Ради» та організував більшовицьку інтервенцію в Україну взимку 1917-18. Однак контролю над Україною не зміг втримати через воєнні обставини і укладення УЦР Берестейського миру 1918. У липні 1918 під тиском обставин дав згоду на утворення КП(б)У в межах російської Компартії.

8 листопада 1917 року Центральна Рада виступила з осудом жовтневих повстань в Петрограді. В Києві проходили повстання на підтримку влади Рад селянських депутатів. Але УЦР взяла ініціативу в свої руки і не дала повторитися в Києві подіям Петрограда. 14 листопада УЦР підготувала відозву, в якій говорилося, що тільки УЦР має владу в Києві та Україні і Генеральний Секретаріат.

20 листопада 1917 року УЦР видала свій III Універсал, в якому проголошувалася утворення Української Народної Республіки (УНР). Але формально УНР не розривала стосунки з Росією.

16 грудня 1917 р. РНК прислала в Київ телеграму з Петрограда підписану Леніним і Троцьким в якій визнавалося УНР, але перед УЦР ставилися вимоги співпраці з радянською Росією. В разі відмови РНК оголошує війну УЦР.

17 грудня 1917 р. РНК в Києві скликало Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих і селянських депутатів. Але на з’їзді з 2500 делегатів присутніми були лише 60 більшовиків, решта представники УЦР, які засудили дії РНК. Більшовики переїхали до Харкова. 21 – 25 грудня 1917 р. більшовики провели Перший з’їзд Рад, проголошено Українську радянську республіку, а 25 грудня обрано Центральний Виконавчий Комітет України і перший уряд Народний Секретаріат. До Харкова були стягнуті радянські війська під командуванням Антонова-Овсієнко, які повинні були вести військові дії  проти військ Каледіна і здійснити наступ на Київ проти УЦР.

УЦР при обороні Києва могла розраховувати лише на загони вільно козацтва та дивізію під командуванням С. Петлюри. У січні 1918 р. рад. війська чисельністю 30 тис. чол. почали захоплення Лівобережної України.  Захоплено Катеринослав, Полтава, Миколаїв, Одеса.

 З 24 на 25 січня 1918 р. УЦР проголосила свій IV Універсал в якому проголошувалася повна незалежність Української Народної Республіки.

Але в Києві назрівали повстання проти УЦР. 29 січня 1918 р. Петлюра зумів виставити для оборони Києва під станцією Крути лише 420 учнів військової школи і Допоміжного куреня студентів, які загинули у сутичках з рад. військами. 30 січня 1918 р. Київ був зайнятий військами Муравйова.

3. 9 лютого 1918 року у Брест-Литовську було підписано мирну угоду із Австро-Угорщиною, яка визнавала УНР і зобов’язалась в обмін на продовольство надати військову допомогу УЦР.  Була введена 450 тис. німецька армія на територію України. УЦР повернулася в Київ. Але війська Центральної Ради не мали великої кількості військ, тому влада була австро-німецька. Політика УЦР розчарувала усі верстви населення України. Прихильники Росії були незадоволені утворенням УНР, пролетарські верстви вважали УЦР буржуазним урядом, селяни так і не змогли отримати землю, поміщики незадоволені націоналізацією земель.

Австро-німецьке керівництво теж втратило довіру до УЦР, оскільки та не виконувала обіцяних домовленостей про поставки продовольства в Німеччину.

28 квітня 1918 року коли УЦР розробляла конституцію УНР, в зал засідань увійшов німецький загін і розпустив засідання. 29 квітня 1918 року на з’їзді скликаному у Києві Лігою землевласників генерала Скоропадського проголошено Гетьманом.

• учасник російсько-японської війни. З 1912 р. - генерал-майор. В 1914 - 1917 рр. – командир гвардійських кавалерійських частин. В 1917 р. обраний почесним військовим отаманом Вільного Козацтва. В квітні-грудні 1918 р. – гетьман Української держави. Сприяв поступу науки, культури, освіти в Україні. За свого гетьманства мав намір встановити твердий і усталений державний лад, об'єднаний постаттю монарха. З

• 1918 р. - в еміграції в Німеччині. Співзасновник Українського наукового ін-ту (Берлін 1926 -1945).

Основною причиною невдач УЦР була нерозвиненість національно-визвольного руху, а народні маси, які тяжіли до більшовицьких лозунгів УЦР не підтримали. Відмова від армії, відсутність адміністративно-управлінського апарату, політична недосвідченість лідерів привела до фіаско УЦР.

За Гетьманату Скоропадського землі України були розділені на повіти, губернії і волості. Губернські і повітові старости обиралися з числа поміщиків і землевласників. В містах були призначені отамани. Були підтверджені умови Брестського договору, відмінений 8-ми годинний робочий день і відновив приватну власність на землю. Гетьманську владу визнали представництва 12-ти країн світу, 12 червня 1918 року підписаний мирний договір з Радянською Росією.

В освіті були відкриті українські школи, підручники українською мовою, 150 українських гімназій. В жовтні 1918 року в Києві і Камянці-Подільському відкриті університети, відкрито національний архів, національна бібліотека і Українська Академія Наук, президентом якої був академік В.І.Вернадський (1863 – 1945).

Гетьман опирався на армію, яка повинна була його підтримати в скрутний момент. Політичні сили, які входили в УЦР не підтримали Скоропадського, а навпаки виступили проти Гетьманського уряду.

Проти Гетьманату виступила опозиція – Український народний державний союз, який очолив В.Винниченко. По Україні пройшли селянські бунти, які очолювали ватажки  - місцеві отамани, серед яких яскравою фігурою був Н. Махно.

• Керівник селянського збройного руху на півдні України в 1917-1921 рр. Воював практично з усіма владами і режимами, обстоюючи інтереси селян. Кілька разів загони, очолювані Махно, приєднувалися до Червоної Армії. З 1921 р. - в еміграції в Румунії, Польщі, Франції. Помер у Парижі.

В жовтні 1918 р. вибухнула революція в Австро-Угорщині, в листопаді революція в Німеччині. Австрійсько-німецькі війська почали відступати з України. 14 листопада 1918 року Скоропадський призначив новий кабінет міністрів, що складався з російських монархістів і проголосив Акт федерації – обєднання України з небільшовицькою Росією. Він хотів закріпитися підтримкою Денікіна і Антанти.

В цей день було проголошено відновлення УНР і уряду – Директорії у складі В.Винниченко – голова, С.Петлюра – отаман, Швець, Андрієвський і Макаренко. Директорія почала похід на Київ з загонами повстанців чисельністю 60 тис. чоловік. На боці Директорії Виступили січові стрільці під командуванням Є.Коновальця і сірожупанна дивізія ще 40 тис. чол. 21 листопада 1918 р. вони оточили Київі 14 грудня 1918 року увійшли до Києва. Директорія оголосила відновлення УНР.

Але в уряді Директорії появилися проблеми розколу на прибічників парламентаризму і прихильників Рад.

4. 3 січня 1919 р. війська Червоної армії захопили Харків, куди переїхав Радянський уряд і Центральний Комітет Компартії України. 12 січня більшовики захопили Чернігів і почали наступ на Київ.

16 січня 1919 року Директорія оголосила Рад. Росії війну. Восени 1918 року на території Західної Галичини утворилася держава – Західно-Українська Народна Республіка. 9 листопада 1918 року було призначено Генеральний секретаріат на чолі з Костем Левицьким. Протягом 8-місячного існування ЗУНР була державою з 4 млн. населенням, 3 млн. українці. Президентом республіки було обрано Євгена Петрушевича.

• Український громадсько-політичний діяч, президент і Західної Області Української Народної Республіки. Під час Першої світової війни 1914-18 - член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. В 1917-18 - голова Української Парламентарної Репрезентації в австрійському парламенті, 19.10.1918 як президент Української Національної Ради проголосив створення на українських землях Австро-Угорщини Української держави. 4.1,1919 обраний у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) Президентом Західно-Української Національної Ради (фактично – Президентом ЗУНР). Після проголошення 22.1.1919 Акту Злуки ЗУНР і УНР згідно рішення Трудового Конгресу України у Києві став членом Директорії УНР. 9.6.1919 у зв'язку з критичним становищем назначений Українською Національною Радою Президентом УНР-ЗУНР.

22 січня 1919 року відбулося формальне об’єднання ЗУНР і УНР, яке мало велике значення в історії України.

2 лютого 1919 року Директорія переїхала до Вінниці, 11 лютого Винниченко передав свої повноваження Петлюрі. 5 лютого 1919 р. більшовики встановили радянську владу в Києвві. Була введена політика «воєнного комунізму» проти якої піднялися народні маси.

В травні 1919 року почався наступ військ Денікіна на Москву. В червні липні 1919 захопили Донбас, Крим, Київ. Проти більшовиків виступили війська УНР під командуванням Петлюри. Проти Галицької армії ЗУНР воювали польські війська, які прагнули відвоювати в ЗУНР західноукраїнські землі. У травні 1919 року польська влада відправила проти УГА французьку дивізію генерала Галлера чисельністю 60 тис. чол. і до поч. червня поляки зайняли усю Галичину. ЗУНР і командування УГА розмістилися в Камянці-Подільському, де розміщувався загін Директорії чисельністю 35 тис. воїнів. Але об’єднання УГА і дивізії Директорії не відбулося, оскільки, війська Петлюри були за об’єднання з поляками, а УГА за об’єднання з Денікіним. До середини осені 1919 року боєздатними було не більше 4 тис. солдат. Решта були розпущені. Армія УНР опинилася в оточені між білогвардійцями, червоними і поляками. Петлюра виїхав до Варшави з метою домовленості з урядом Польщі.

У грудні 1919 року радянські війська потіснили арміію Денікіна на Україну і до середини лютого 1920 року оволоділи її територіями. Денікіну прийшлося капітулювати. Білогвардійську армію очолив барон Врангель, який перебував в Криму.

22 квітня 1920 року Петлюра підписав договір з польським урядом Президента Пілсудського, який надав йому допомогу чисельністю 65 тис. польського війська у боротьбі з більшовиками. 6 травня 1920 року об’єднані українсько-польські війська захопили Київ, але втримати місто не вдалося, оскільки не було підтримки серед місцевого населення. 12 червня 1920 року війська Червоної армії знов захопили Київ. В серпні 1920 року над Польщею нависла загроза радянської окупації. Поляки мобілізували свої сили і відтіснили червону армію і перейшли в наступ. Поляки відстояли Західну Україну і Білорусію.

12 жовтня 1920 року в Ризі обидві сторони сіли за стіл переговорів. Було підписано договір про перемир’я і попередній мир. За договором землі Зах. України і Білорусії залишалися за Польщею.

В листопаді 1920 року Рад. Війська штурмом взяли Перекоп і звільнили Крим від білогвардійців. Одночасно війська 14-ї Армії під командуванням Уборевича розгромили 35 тис. армію Директорії між Дністром і Збручем. Залишки петлюрівської армії були розброєні та інтерновані.

Відповіді на запитання:

1. Який російський політик провів «аграрну реформу» на початку XX ст.?

2. Між якими військовими блоками розпочалася Перша Світова війна?

3. Коли була утворена Українська Центральна Рада?

4. Які Універсали Української Центральної Ради проголошували незалежність України та утворення УНР?

5. Коли відбувся бій під станцією Крути?

6. В чому були здобутки, а в чому прорахунки Гетьманського уряду Павла Скоропадського?

7. Коли було прийнято Акт злуки між УНР та ЗУНР?

8. Коли утворилася Західноукраїнська Народна Республіка?

9. Коли завершилася Перша світова війна?

10.  Чому армії УНР та ЗУНР отримали поразку у громадянській війні?

Джерела інформації з курсу історія України:

а) Основні

1. Грушевський Михайло. Ілюстрована історія України. – К. 1990.

2. Крип'якевич І. П. Історія України. – Львів, 1990.

3. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1-2. – К. 1992.

4. Субтельний Орест. Україна. Історія. - К 1993.

5. Історія України / Керівник авторського колективу Ю.Зайцев. – Львів, 1996. – 488с.

6.  Історія України / Під редакцією В. А. Смолія. – К 1997. – 423 с.

7. Історія української еміграції: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 520 с.

б) Додаткові

8. Енциклопедія Українознавства, Загальна частина Перевидання в Україні. Т.
1–3. К 1993–1997.

1. Енциклопедія Українознавства, Словникова частина. Перевидання в Україні.
Т. 1–7. Львів, 1993–1997.

2. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів
до сьогодення: Хронологічний довідник. – К. 1995.

3. Історія України. – Тернопіль, 1995.

4. Котляр М. Ф., Смолій В. А. Історія в життєписах. – К. 1994.

5. Крип'якевич І. Історія України. – Львів, 1990.

14.Довідник з Історії України. Т. 1. - К. 1993; т. П. - К 1995.(див. слайд 3)