ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ:ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ

1. Предмет економічної науки. Зв’язок економічної теорії з практикою господарювання та економічною політикою

Вивчення економічної науки, глибоке засвоєння принципів для використання в практиці вимагає осмислення її предмета. Ця вимога стосується будь-якої галузі науки, без теоретичних засад і розуміння її природи, без знань принципів і закономірностей розвитку та чи інша сукупність знань не може претендувати на самостійне місце в системі наук.

Але перш ніж приступити до детального ознайомлення з предметом економічної науки, хотілося б помислити над питанням, чому у всіх країнах світу вивченню економічної теорії у навчальних закладах різного профілю відводиться вагоме місце. Може виникнути і таке питання: чи варто студентам медикам витрачати час на вивчення економіки, коли є багато спеціальних предметів, які, безумовно, необхідно досконало вивчати, щоб стати спеціалістом у своїй галузі знань?

Економічні питання постійно турбували людство, яке не завжди усвідомлювало це. Не є винятком і майбутні спеціалісти системи охорони здоров’я. Кожного, звичайно, буде цікавити, яку зарплату отримуватиме, де є більші перспективи заробітку - в приватному секторі чи державному, що таке державний бюджет, від якого залежить матеріальне забезпечення розвитку охорони здоров’я, що таке валовий національний продукт і чому від його величини, а саме від стану справ у сфері матеріального виробництва залежать можливості фінансування медицини й інших галузей соціальної сфери?

Ділових людей цікавлять питання, які також належать до економічної теорії, а саме: в чому суть розширення свободи господарської діяльності, який досвід мають країни з розвиненою ринковою економікою в цьому напрямку, як будуть діяти товарна і фондова біржі?

Економічна теорія може також дати відповіді на злободенні питання, які стосуються суспільства в цілому: що можна зробити для забезпечення економічної безпеки людства, в чому суть проблеми народонаселення з економічної точки зору. Цікавлять також проблеми, які стосуються міжнародних господарських зв’язків: який рівень і якість життя в різних країнах, від чого це залежить, яка господарська система більш ефективна, наприклад, що являє собою “шведська модель суспільного розвитку” і чим вона відрізняється від американської чи японської моделі, для чого здійснюється економічна інтеграція в західноєвропейських та інших країнах.

І, нарешті, знання в галузі будь-якої науки розширюють світогляд людини, дають можливість пізнати її реальність. Так, вивчаючи економічну теорію, познайомитесь з поглядами інтелектуальних гігантів економічної професії від ранніх економістів таких, як Адам Сміт та Карл Маркс до сучасних титанів економічної думки – Дж.М.Кейнса, лауреатів Нобелівської премії в галузі економіки, як М. Фрідмана, П. Самуельсона, В. Леонтьєва, Р.Солоу та ін.

Впевнено відповісти на ці чи інші запитання можливо лише внаслідок систематичного вивчення економічної теорії.

На відміну від простонародного погляду, наукова економічна думка прагне виявити об’єктивну істину, тобто відобразити зовнішній світ таким, яким він існує насправді, його внутрішню суть, що не залежить від суб’єктивних бажань і уподобань. Таким чином, щоб робити правильні висновки про економічну реальність, не можна обмежуватися лише простими житейськими спостереженнями. Необхідно ці процеси вивчити, проникнути в їх суть, теоретично осмислити.

Коли ми визначилися з тим, для чого вивчати економічну теорію, можемо детально зупинитися на питанні: що вивчає економічна наука, що власне є предметом її дослідження?

Відомий підручник П.Самуельсона і В. Нордгауза “Економікс” так визначає предмет аналітичної економіки:

-Аналітична економіка вивчає, які товари, як і для кого їх виробляють.

-Аналітична економіка вивчає зміни в економіці в цілому: динаміку цін, обсяг виробництва, безробіття і зовнішню торгівлю. Якщо ця динаміка добре вивчена, то дана наука допомагає розробити політику, за допомогою якої уряди можуть вдосконалювати функціонування економіки.

-Аналітична економіка досліджує господарські зв’язки народів. Вона допомагає пояснити, чому країни експортують одні товари, а імпортують інші.

-Аналітична економіка є наукою про вибір. Вона досліджує, як люди вибирають для використання обмежені й дефіцитні ресурси (працю, устаткування, технічні знання), щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання.

-Аналітична економіка досліджує гроші, банківську справу, капітал і багатство.

Якщо об’єднати найголовніше із цих визначень, то можна сказати:

-Аналітична економіка вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх серед людей.

Усі визначення предмету економічної науки в трактуваннях західних економістів дуже близькі. Так, у підручнику К. Макконнелла і С. Брю, який за популярністю посідає друге місце після підручника П. Самуельсона, дається таке визначення: “Економікс – це вивчення поведінки людей у процесі виробництва, розподілу і споживання благ і послуг у світі обмежених ресурсів”.

Дійсно, в сучасних умовах економічне обгрунтування раціонального використання виробничих ресурсів – одне з найважливіших і найскладніших завдань економічної теорії. Тому можемо зупинитися на такому визначенні економічної теорії:

Економічна теорія, з основами якої ми познайомимося, є методологічною і теоретичною базою системи економічних наук. Нижче наводимо структуру економічної теорії.

Об’єктом економічної теорії є економіка в цілому і розглядають її з трьох позицій: макро-, мікро- та глобального рівнів.

Мікрорівень або мікроекономіка починається із особистого господарювання, сім’ї, окремої організації (лікарня), фірми тощо, і вивчає поведінку окремих економічних одиниць.

Макрорівень або макроекономіка охоплює господарство уже цілої суспільної групи, окремої держави чи групи країн. Предметом її вивчення є сукупні показники, такі як рівень національного доходу, темпи інфляції, валовий сукупний продукт, рівень народжуваності, смертності, рівні тимчасової та постійної втрати працездатності тощо.

Глобальний рівень – це всесвітнє господарство, міждержавні господарські стосунки. Глобальна економіка нерозривно пов’язана із політикою та географією

Будь-яка наукова теорія чогось варта тільки тоді, коли вона допомагає людям зрозуміти сенс їх існування, зрозуміти закони, відповідно до яких розвиваються природа, суспільство. Це ж стосується і економічної теорії. Люди отримують віддачу лише тоді, коли економічні знання застосовуються в господарській практиці та розробці політики, яка спрямована на побудову кращого суспільства.

Економіка охоплює всі види діяльності людини, які дозволяють їй забезпечувати собі матеріальні умови життя на Землі. Отже, предметом вивчення економіки є ті сили, які призводять в кінцевому результаті до створення тих чи інших матеріальних благ – це продуктивні сили.

Але коли ми ведемо мову про зв’язок економічної теорії з практикою, то необхідно підкреслити перш за все деякі відмінності.

Економічна наука не може скористатися тими методами пізнання дійсності, які використовують природничі науки. При аналізі економічних форм, як слушно зауважував у свій час К. Маркс, не можна користуватися ні мікроскопом, ні хімічними реактивами. Те і друге повинна замінити сила абстракції.

Процес пізнання в економіці реалізовується через різноманітні методи аналізу. Найуживаніші серед них: аналіз, синтез, дедукція, індукція, порівняння, аналогії, наукова абстракція, логіка.

Аналіз – від грецького άνάλυσίς – розклад, розчленування - метод, що полягає в уявному чи практичному розчленуванні на частини.

Синтез – від грецького συνθεσίς – складання, з’єднання – це протилежний метод до аналізу і полягає у вивченні предмета в цілісності, єдності та взаємозв’язку його частин.

Індукція – від лат. Inductio – наведення, збудження - це метод пізнання, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Дедукція – віщд лат. Deductio – відводжу, виводжу - це метод, який полягає у переході від загального до окремого.

Порівняння – метод, який у процесі пізнання і в економіці найчастіше вживається. Найважливішим у цьому методі є правильний вибір бази порівняння. Не можемо ж ми на повному серйозі порівнювати чисельність популяції лелек і число новонароджених дітей, шукаючи між ними залежність. Тут і слід віддати належне логічному методу пізнання і пошуку істинних причинно-наслідкових зв’язків.

Для виразнішої уяви процесу чи явища часто використовують метод аналогії. Аналогія – це перенесення властивостей або ознак одного процесу чи явища на інше. Так часто державу порівнюють із сім’єю, а деколи і з окремою особою, якщо беруть за аналогію будову тіла і будову держави тощо. Метод аналогії дуже близький до методу моделювання. Економічне моделювання представлене в основному графічними та математичними моделями, тоді як в медицині використовують значно ширше коло моделей.

Абстракція – від лат. Abstractio – віддалення. Наукова абстракція – це метод наукового дослідження, що полягає у мисленному виділенні суттєвих, найістотніших рис, відношень, сторін предметів, мисленне відкидання частини властивостей, зв’язків об’єкта пізнання з метою його спрощення.

Cистемний підхід як наукова методологія та системний аналіз, як метод використовується в економіці при розгляді будь-яких систем.

Система – це сукупність елементів, які взаємодіючи між собою та зовнішнім середовищем, породжують нові властивості та ознаки, які не притаманні жодному із цих елементів, але характерні для системи в цілому.

Системний підхід – це наукова методологія, яка є засобом аналізу та синтезу при вивченні складних цілісних систем, суть якої полягає у тому, що явища та процеси, які відбуваються у природі, суспільстві розглядаються як цілісні системи, що складаються із підсистем, компонентів чи елементів.

Системний аналіз – це метод вирішення складних комплексних проблем, якщо задовільний результат не може бути отриманий з допомогою однієї довільної дисципліни чи навіть сукупності методів інших дисциплін.

Методологічна функція має своєю метою практичне впровадження економічної теорії. Практична функція розділяється на духовно-практичну і матеріально-практичну. В духовно-практичній сфері використовуються певні уявлення, ідеї, думки, поняття, які входять до свідомості особи – це своєрідна ідеологічна функція. У матеріально-практичній сфері функція економічної теорії набуває вираженого господарчого (прикладного) вигляду. Зрозуміло, що всі ці функції взаємно пов’язані між собою і перетікають одна в одну. Схематично це може виглядати наступним чином:

Однією із найважливіших функцій економічної теорії є характеристика основ економічних систем, яка подається через аналіз організаційно-економічних та соціально-економічних виробничих відносин.

Функції економічної теорії - численні і спрямовані на досягнення мети дисципліни. Теоретико – пізнавальна функція лежить в основі сприйняття економічної дійсності. Реалізується ця функція посередництвом економічних категорій та законів. Методологічну функцію економічна теорія реалізовує в процесі пізнання цих же економічних категорій та законів.

2. Еволюція понять: політекономія, економікс, макроекономіка та мікроекономіка

Економічна наука – давня і поважна, вона розвивається далі. І їй ще належить пройти довгий шлях. Як зазначається у західних підручниках з “Економікс”, економічна наука початкує від А. Сміта, якого називають “батьком” сучасної економікс (з виходом його книги “Багатство народів” у 1776р.) Хоча, якщо бути більш точним, то слід сказати, що витоки економічної науки з’явилися раніше. У 1615 р. в першій науковій роботі “Трактат по політичній економії” француза А. Монкретьєна дається аналіз економічних процесів. Саме тоді з’являється перша назва економічної науки – “політична економія”. І саме з цього часу цей термін входить у науковий обіг, хоча сам термін має набагато древніше походження. Якщо розглянути етимологію слова – “політекономія”, то воно складається з трьох древньогрецьких слів: “політейя” – суспільний устрій, “ойкос” – дім, господарство, “номос” – закон. Тобто це така наука, яка вивчає закони ведення домашнього господарства на рівні суспільства. Отож “політична економія” є перша назва економічної науки. Так як сама наука еволюціонувала, то ж і з’являлися нові назви економічної науки. А ця назва “політична економія” була єдиною аж до кінця ХІХ ст., а саме до виходу книги відомого англійського економіста А. Маршалла у 1890 р. “Принципи економіки”.

З виходом у світ цієї роботи економічна наука отримує ще одну назву – “економікс”. Відповідно до А. Маршалла поняття “політична економія” і “економікс” не можна ототожнювати, оскільки політична економія – це суто абстрактна (теоретична) дисципліна, економікс є певною мірою прикладною (конкретною) наукою, яка вивчає закономірності ринкової системи, обов’язково включаючи мікрорівень. Тобто включається аналіз економічної поведінки людей на рівні окремого господарського суб’єкта. Тому поняття “мікроекономіка” пов’язано також з ім’ям А. Маршалла.

Макроекономіка, як уже говорилось вище, вивчає функціонування економіки в цілому, тобто до макроекономічного аналізу відноситься або вся економіка як єдине ціле, або аналіз таких складових частин, які розглядаються так, як ніби це одна одиниця. Наприклад, 20 млн. приватних господарств розглядається як одна гігантська одиниця – приватний сектор. Макроекономіка охоплює аналіз таких величин, як валовий національний продукт, економічне зростання, інфляція, безробіття, сукупна грошова маса і т.п.

Мікроекономіка аналізує поведінку індивідуальних складових частин. Коли економіст вдається до такого рівня аналізу, то він, фігурально висловлюючись, ніби розміщує економічну одиницю під мікроскоп і детально вивчає аспекти її функціонування. Тут оперуємо такими показниками, як фірма, курс акцій, що ростуть і як ростуть ціни на той чи інший товар і т. ін. По – іншому, якщо макроекономіка вивчає ліс з пташиного польоту, то мікроекономіка – це вивчення лісу не в загальному, а окремих дерев.

3. Етапи розвитку економічної науки

Із попереднього аналізу видно, що економічна наука у своєму розвитку пройшла ряд етапів за останні кілька століть.

Насправді коріння економічної науки можна віднайти ще в працях мислителів Стародавньої Греції (праці Ксенофонта, Платона, Арістотеля), а також стародавнього Риму, Індії, Китаю, в яких міститься спроба з позиції свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. У творах грецьких мислителів до нашої ери можна виявити доволі важливі економічні ідеї, розмірковування на господарські теми. Ці ідеї відображали натуральні відносини, властивості рабовласницької системи. Найяскравішим представником інтелектуального світу Стародавньої Греції був видатний мислитель Арістотель (394 – 322 рр. н. е.) Вчений енциеклопедичного характеру присвятив чимало уваги економічним проблемам, започаткувавши елементи теорії товарного виробництва і грошей. Правда, економічні погляди Арістотеля і його сучасників відображали натуральні системи господарства, а тому вони не могли обгрунтувати теорії товару і грошей, інших елементів економічної науки в сучасному її розумінні. Однак не можна недооцінювати, а тим паче нехтувати тим внеском в економічну теорію, який зробили мислителі Стародавньої Греції, зокрема Арістотель. Пізніше у ХУІІ ст. з’явилась теорія меркантилізму, а у ХУІІІ столітті - фізіократів.

Першою теоретичною школою був меркантилізм (від італійського “мерканте” – купець). Ця школа відображала інтереси перш за все торгової буржуазії. Представники цієї школи вважали, що багатство - це перш за все гроші, золото, срібло. Такі уявлення не були випадковими, вони відповідали періоду первісного нагромадження капіталу в першу чергу через міжнародну торгівлю. Це було характерно для ранніх меркантилістів (А. Монкрет’єн), а вже більш пізніше під багатством розуміли надлишок продуктів, що обмінюються на зовнішньому ринку на гроші.

Вагомий внесок у розвиток економічної теорії зробила школа трудової вартості, яка зайнялася дослідженням виробничої сфери. Вона рішуче повернула до якісно нового мислення в порівнянні з меркантилістами, які досліджували лише сферу обігу.

Першими в цьому напрямку були фізіократи (“фізіократія” в перекладі з грецької мови - “влада природи”). Хоча фізіократи, на відміну від своїх попередників зробили крок вперед, бо перейшли до дослідження сфери виробництва, але й у них проявляється обмеженість, оскільки вони досліджували лише одну виробничу галузь – сільське господарство, де, на їх думку, багатство виникає природнім шляхом у вигляді дару природи. Вони вважали, що завдяки плодючості землі, при виробництві сільськогосподарської продукції виникає додатковий продукт або чистий дохід. Ця односторонність пояснюється тим, що фізіократи вели дослідження у ХУІІІ ст. в період досить сильних феодальних відносин.

Найяскравйішим представником цього напрямку був Ф. Кене - лікар за фахом, економіст за покликанням. Його знаменита робота “Економічна таблиця” (1758 р.) є геніальною спробою вперше в історії економічної думки розглянути процес відтворення сукупного суспільного продукту. Проблема, якою займався Ф. Кене, перекладаючи на мову сучасної науки, була проблема народногосподарських пропорцій. Ідеї Кене, без сумніву, лягли в основу знаменитих таблиць відтворення К. Маркса, а в наш час (70 - ті роки ХХ ст.) - міжгалузевих балансів (таблиці “затрати-випуск”) В. Леонтьєва, який був нагороджений Нобелівською премією в галузі економіки за обґрунтування і аналіз таблиць МГБ. Втілення методу міжгалузевого балансу дало найбільш вагомий вихідний статистичний матеріал для аналізу виробництва і розподілу ВНП - це було в свій час одним із найзначніших і практично найважливіших досягнень економічної науки ХХ ст.

Наступний етап розвитку економічної науки - це кінець ХVIII і початок ХІХ ст. - англійська класична політекономія. Основні досягнення цієї школи, висвітлені особливо в працях А.Сміта, першого професійного економіста, не втратили актуальності і сьогодні.

У 1776 р. А.Сміт опублікував свою знамениту роботу “Багатство народів”, де вперше підвів підсумки розвитку економічної думки і виклав її в новому синтезі на основі трудової теорії вартості, суть якої зводиться до того, що джерелом багатства є праця, яка лежить в основі вартості товару. Теорію А. Сміта високо оцінили його сучасники і наступні покоління вчених-економістів. Вона мала значний вплив на розвиток економічної науки. Дехто з прихильників А. Сміта вважав, що його книга стала економічною біблією капіталістичного світу. “Багатство народів” дійсно виділяється великою ерудицією автора, оригінальним гумором.

Світ часів Адама Сміта, звичайно, давно вже не існує. І все-таки Сміту ще тоді вдалося побачити два важливих атрибути ринкової системи, які на той час ще не повністю сформувались у суспільстві, мали чимало прихильників та опонентів, але практика наступних століть підтвердила геніальну прозорливість першого економіста:

Поглибив і розширив смітіанство Д. Рікардо. Він довів, що вартість товарів, джерелом яких є праця, лежить в основі доходів різних верств населення (суспільства) - заробітної плати, прибутку, процента і ренти, і, що прибуток є неоплаченою працею робітника. Ще раніше до А. Сміта і Д. Рікардо ідеї трудової теорії вартості були розглянуті В. Петті, теж лікарем за фахом. Економічні праці всіх цих трьох представників об’єднуються в окрему економічну школу, яка одержала назву класична англійська політекономія. Резюмуючи внесок класиків у розвиток економічної науки можна сказати наступне: вони встановили, що багатство нації виникає в матеріальному виробництві, до того ж у всіх галузях матеріального виробництва. Його узагальненою універсальною формою багатства є не якісь окремі конкретні продукти (напр., золото, срібло, гроші, зерно і т. п.), а вартість товарів. Ріст багатства відбувається тоді, коли початково затрачена на виробництво товару сума виростає, тобто виникає прибуток.

Отож, англійська класична політекономія є надзвичайно важливим етапом у розвитку економічної науки. Більше того саме на основі положень англійської класичної школи виникли наступні економічні школи - марксизм і маржиналізм (західна економічна думка), теорії яких сформували і економічне, і політичне обличчя майже всього ХХ століття.

Однак така оптимістична теорія мала чимало критиків. Одним із них був Томас Мальтус, який виявляв значний сумнів щодо автоматичного саморегулювання ринку. Найвпливовішими чинниками, які заважатимуть такій рівновазі, він вважав природні закони народонаселення. Він стверджував, що чисельність населення зростає у геометричній прогресії, тоді як засоби існування - лише в арифметичній, що неминуче призведе до перенаселення Землі

З другої половини ХІХ ст. з’являються нові економічні школи, які різняться між собою за методологією аналізу, зокрема, неокласична економічна теорія, історична школа та політекономія пролетаріату або марксистська школа.

Представниками неокласиків були А.Маршалл, Г.Госсен та В.Парето. Вони продовжували ідеї класичної школи і розробили основу теорії мікроекономіки. Роль держави в економіці вони теж вважали нульовою. У ХХст. Англійський економіст Дж.М.Кейнс розробив новий підхід до економічного аналізу – макроекономічний, що практично започаткував новий напрям глобальної економіки.

Представниками історичної школи були В.Рошер та Б.Гільденбрант притримувались майже протилежних позицій щодо ролі держави в економіці. Вони вважали, що саме держава, в руслі історико – соціальних традицій, регулює всі економічні зв’язки, незважаючи на наявність об’єктивних економічних законів, роль яких вони начисто ігнорували.

Маржиналізм (від англ. “граничний”) - використання граничних величин (“max” чи “min”), які характеризують не суть явища, а їх зміни в зв’язку зі змінами інших величин.

Маржиналізм, як економічне вчення, є методологічною основою граничного аналізу, який широко використовується в сучасних західних економічних теоріях. Сутність його в тім, що в основу будь-якого економічного рішення кладеться раціональний вибір, який витікає із необхідних граничних (додаткових) затрат і граничних доходів, які можна одержати в результаті реалізації цього рішення.

Питання про дієвість порад Кейнса та вплив державних витрат на ринкову систему стали дуже важливою проблемою і сучасної економічної науки.

Монетаризм, що це за теорія? Монетаризм або теорія “чикагської школи” – це теорія стабілізації ринкової економіки, в якій основну роль відіграють грошові фактори. Інтелектуальним лідером цієї теорії є лауреат Нобелівської премії в галузі економіки в 1976 р. М. Фрідман. Ідеї монетарного підходу полягають у тому, що ринки достатньою мірою конкурентоспроможні, і система ринкової конкуренції (“невидима рука” Сміта) забезпечує високу макроекономічну стабільність, контроль з боку держави перш за все зводиться до контролю над грошовою масою, емісією грошей (а це, звичайно, антикейнсіанство), тобто мінімум втручання держави в економіку.

Монетаризм і кейнсіанство не одні в ХХ ст. боролись за уми економістів, політиків і громадян. Дуже поширеними в другій половині ХХст. були теорія стадій економічного росту, теорія нового індустріального суспільства, неокейнсіанство, теорія людських відносин, постіндустріального суспільства, раціональних очікувань, теорія соціально орієнтованого ринкового господарства і ін.

Ряд із цих теорій класифікується під загальною назвою – інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрямок економічної думки. Близький по суті також неолібералізм (В. Ойкне, Л. Ерхард) з теорією “соціально орієнтованої ринкової економіки” – необхідність вільних цін, вільна конкуренція, рівновага попиту і пропозиції. Неокейнсіанство виступило проти засилля монополій, на захист інтересів фермерства, інтелігенції, службовців.

4. Матеріальне виробництво. Продуктивні сили суспільства

Людське суспільство не може існувати, не виробляючи матеріальні і духовні блага. Наука, культура, соціальна сфера, мораль, політика – усе це людство може дозволити собі лише тому, що в економіці визрівають необхідні матеріальні умови. Природа не дає людині все в готовому вигляді, а тому вона повинна вступати в процес виробництва. Виробництво матеріальних благ і послуг становить основу будь-якого суспільства. Розвиток виробництва визначає рівень розвитку суспільства, є основою його культури та достатку. Без виробництва суспільство не може існувати. Торгівля відіграє допоміжну, але аж ніяк не головну роль у розвитку суспільства.

Виробництво – це процес, який водночас є результатом взаємовідносин між людьми і взаємовідносин людей із природніми ресурсами.

Економіка охоплює всі види діяльності людини, які дозволяють їй забезпечувати собі матеріальні умови життя на Землі. Отже, предметом вивчення економіки є ті сили, які призводять у кінцевому результаті до створення тих чи інших матеріальних благ – це продуктивні сили. Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці.

Продуктивні сили суспільства знаходяться у постійному розвитку. Особливі зміни у всі сфери суспільного життя, а також в розвиток продуктивних сил суспільства внесла науково-технічна революція. Наука перетворилася в безпосередню продуктивну силу, тому її можна виділити як самостійний елемент продуктивних сил поряд з робочою силою і засобами виробництва.

Продуктивні сили – це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили складаються із робочої сили та засобів виробництва – двох нерозривно поєднаних гілок економіки.

Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних та інтелектуальних здібностей, набутих знань та досвіду, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ чи надання послуг. Робоча сила не існує ні в якій іншій формі, як лише в особі людини – працівника.

5. Суспільно-економічна формація

Даний термін вперше запровадив К.Маркс. Розрізняють п’ять суспільно-економічних формацій:

1.Первісно-общинну.

2.Рабовласницьку.

3.Феодальну.

4.Капіталістичну.

5.Комуністичну.

Зміни суспільно-економічних формацій свідчать про поступальний розвиток суспільства. А. Тофлер розрізняв розвиток суспільно-економічних формацій за напрямками технологічного розвитку: аграрно-реміснича, індустріальна та інформаційна цивілізації.

Кожна суспільно-економічна формація має свій базис та надбудову. Базисом є суспільний спосіб виробництва, що складається із продуктивних сил і економічних відносин. Останні поділяються на техніко-економічні і виробничі (відносини економічної власності). Економічний базис в кінцевому результаті визначає соціальні, політичні, правові та інші надбудовні відносини. Розвинуті країни світу пройшли першу стадію інформаційної цивілізації, Україна поки знаходиться на стадії технологічного способу виробництва, хоча окремі галузі належать до інформаційної цивілізації.

6. Економічні категорії і закони

Економічну теорію називають універсальною граматикою суспільної науки. Вона використовує універсальні аналітичні категорії для всіх структурних складових цієї науки, які відображають універсальні властивості і відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності її розвитку. Сам термін “категорія” походить від грецького – κατηγορία – ознака, обвинувачення.

Найважливішими економічними категоріями є ресурси, витрати, дохід, товар, прибуток, ріст, спад, інвестиції, заощадження тощо.

Система економічних законів об’єднує чотири їх типи:

1) загальні економічні закони;

2) особливі закони;

3) специфічні закони;

4) стадійні (одноосібні).

Загальні економічні закони – властиві для всіх суспільних способів виробництва, коли процеси взаємодії людини з природою, взаємозв’язок між різними елементами в процесі праці однакові для всіх суспільних форм. До них належать закон зростання потреб, закон економії часу, закон підвищення продуктивності праці, закон обмеження ресурсів тощо.

Особливі закони – діють у декількох суспільних способах виробництва і пов’язані перш за все з розвитком товарно-грошових відносин. До них належать, закон попиту і пропозиції тощо.

Специфічні закони – діють лише у межах одного суспільного способу виробництва. Це основний економічний закон, який виражає найглибинніші зв’язки між продуктивними силами та виробничими відносинами: закон народонаселення, закон конкуренції

Стадійні (одноосібні) закони - діють лише на одній із стадій суспільного способу виробництва. До такого закону можна віднести закон виникнення монополії внаслідок концентрації виробництва.

Джерела інформації:

http://ukrstat.org/operativ/operativ2007/oz_rik/oz_r/zakladu_06_r.html

http://ukraine.usaid.gov/sites/default/files/ukraine_hsa_report_ukr_version_fin.pdf