Лекція № 6

Основи спадкового права.

Спадкове законодавство.

Спадщина або спадкове майно – це майно, що залишилось після смерті його власника.

Спадщині підлягають усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, зокрема:

·        право власності на інші речові права (наприклад, право на земельну ділянку, на вклад у банку, на відшкодування збитків);

·        невиконані чи неналежним чином виконані договірні зобов’язання (наприклад, обов’язок відшкодувати шкоду, яка була завдана спадкодавцем).

Водночас не входять до складу спадщини права та обов’язки, які нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

-                    право на аліменти, пенсію, допомогу та інші виплати (це не рахується виплати нараховані спадкоємцеві, але не одержаних ним за життя);

-                    право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян;

-                    права та обов’язки особи як кредитора або боржника.

Таким чином, спадщина може передбачати і погашення боргів спадкодавця. Для того, щоб не обтяжувати цим обов’язком спадкодавця, закон надав йому право відмовитись від прийняття спадщини. Якщо спадкоємець не бажає приймати на себе борги спадкодавця, то протягом 6 місяців з моменту відкриття спадщини він має подати до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини.

Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування регулюється Книгою 6 Цивільного кодексу України.

Спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятками що вказані вище.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, можуть бути спадкоємцями за заповітом і за законом. Юридичні особи можуть бути лише спадкоємцями за заповітом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, спадкування відбувається за законом.

Не мають права на спадкування особи:

1). які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-якого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (крім випадку, коли спадкодавець залишився живим після замаху і, знаючи про нього, все ж призначив особу своїм спадкоємцем за заповітом);

2). які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

3). які є батьками дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

4). шлюб яких із спадкоємцем є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Спадщина відкривається в день смерті особи або в день, з якого оголосив особу померлою. Місце відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Спадкоємці набувають право на спадкування у день відкриття спадщини.

Будь-яка дієздатна особа (заповідач) має право скласти заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт – це правочин, який фіксує особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Воно здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. Однак він не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині. Так, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Він має право скласти заповіт щодо всієї спадщини або її частини.

Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.

Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов’язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім’ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов’язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.

Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

Заповідач може також зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання, або зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті. Під призначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа.

Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Він має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами.

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Він також може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно.

Окрема процедура встановлена для секретного заповіту. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

У присутності зацікавлених осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст.

Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.

Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу.

Заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі.

Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт і скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Заповідач також має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом зацікавленої особи суд виз

нає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Однак черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором зацікавлених спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку в спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може також за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Спадщина спадкується за законом особа в порядку черговості у випадках, коли:

Þ   спадкодавець за життя не склав заповіту;

Þ   заповіт визнано недійсним;

Þ   спадщина не прийнята;

Þ   спадкоємці за заповітом відмовились від її прийняття;

Þ   заповіт не охоплює усієї спадщини.

Отже, у випадку, коли визначені законом категорії осіб одержують право на спадкування (стають спадкоємцями) в силу родинних чи сімейних стосунків із спадкодавцем, має місце спадкування за законом.

При цьому виді спадкування такі спадкоємці одержують зазначене право почергово – залежно від ступеня спорідненості зі спадкодавцем. Тобто, якщо спадкоємці попередньої черги з будь-яких причин не прийняла спадщину, прийняти спадщину можуть спадкоємці наступної черги.

Цивільний кодекс встановлює п’ять черг спадкоємців за законом:

¨                                                 перша черга – діти спадкодавця, у т.ч. задачі за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;

¨                                                 друга черга – рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

¨                                                 третя черга – рідні дядько та тітка спадкодавця;

¨                                                 четверта черга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сімєю не менше ніж 5 років до часу відкриття спадщини;

¨                                                 п’ята черга – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня спорідненості включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів наступного ступеня спорідненості. У цю чергу включаються також утриманці спадкодавця, які не були членами його сімї.

Окремо слід виділити спадкування за правом представлення, за яким:

·                    внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини;

·                    прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;

·                    племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;

·                    двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Так, внуки та правнуки спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім мареті, батькові, бабі. Дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

У наведеному прикладі у випадку смерті діда право на спадкування за законом виникає у його доньки, оскільки вона є спадкоємцем першої черги та у внучки. Остання буде спадкоємницею лише тому, що якби її батько був живий, то він разом із своєю сестрою спадкував би як спадкоємець першої черги. Внуки (діти доньки) у даному разі не спадкують за дідом.

Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них, а щодо нерухомого майна або транспортних засобів – за письмовою угодою, посвідченою нотаріусом.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Це означає, що особа спадкоємець не може обумовлювати прийняття у спадок, наприклад, квартири сплатою усіх боргів по комунальних платежах, які залишив спадкодавець. А тому в разі, якщо такий спадкоємець прийме спадщину, разом із нею він прийме на себе також обов’язок сплатити усі «квартирні» борги спадкодавця.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого для її прийняття, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Література:

1. Цивільний кодекс України

2. Сімейний кодекс України. Прийнятий 10 січня 2002р. – К.: Істина, 2002р.