ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ.

УВАГА.

Основні особливості емоцій і почуттів

Характерною рисою емоційних переживань є їх полярність. Кожне з них має явно виражений позитивний чи негативний відтінок, (приємне – неприємне, задоволення – незадоволення, радість – горе, симпатія – антипатія, любов – ненависть, тощо). Звичайно протилежні переживання є несумісними в один і той же момент життя людини. Проте у складних почуттях вони можуть утворювати своєрідну єдність (наприклад, сміх крізь сльози, поєднання протилежних переживань у ревнощах, тощо).

Залежно від того, як емоції впливають на діяльність людини, їх характеризують як активні, або стенічні (ті, що підносять життєдіяльність людини, посилюють її енергію, спонукають до діяльності), і пасивні або астенічні (такі, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують її).

Астенічні емоції можуть бути причиною захворювань і завжди погіршують протікання хвороби, заважають успішному оздоровленню. Дуже небезпечно, коли хворий боїться свого захворювання, це не дає можливості мобілізувати організм на боротьбу з хворобою. Потрібно всіма можливими засобами постаратись відволікти хворого від важких дум і переживань про хворобу, підбадьорити його, вселити оптимізм. В цьому плані ефективними є адекватна культтерапія і трудотерапія.

Характерною рисою всякого більш-менш сильного переживання є те, що воно захоплює особистість в цілому. Це свідчить про найтісніший зв’язок переживань особистості з ходом задоволення її потреб, із змінами її життєвих взаємовідношень з середовищем. Всяке сильне переживання мимоволі виявляється назовні в змінах виразу її обличчя, пози, інтонацій голосу, а також діяльності внутрішніх органів (серця, легенів, шлунка, залоз секреції і ін). Захоплюючи весь організм, емоції надають його станові особливої якості: вони інтегрують (об’єднують) функції організму для швидкої відповіді на шкідливий або корисний вплив на нього, допомагають негайно оцінювати характер цього впливу.

Згідно поглядів І.П.Павлова і Л.О.Орбелі генератором емоцій є підкірка, а кора оцінює їх і моделює поведінку. Емоційні переживання є за своєю природою рефлекторними явищами. Нижчі, давніші за своїм походженням емоції, зв’язані з підкіркою. Вони є складовими моментами деяких простих і особливо складених безумовних рефлексів, або актів інстинктивної поведінки. Найближчі до півкуль підкіркові центри є центри спеціальних найскладніших безумовних рефлексів – харчового, активного і пасивно-захисного та інших, діяльність їх складає фізіологічну основу елементарних емоцій. Як уже зазначалось, підкірка функціонує під контролем кори великих півкуль головного мозку. Контроль з боку кори виявляється зокрема в тому, що людина може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати в певній мірі зовнішні вияви своїх переживань (наприклад, стримати свій сміх, гнів, тощо). З другого боку, підкірка чинить позитивний вплив на кору великих півкуль, виступаючи як джерело сили емоційних проявів. Саме впливом кори пояснюється різноманітність емоційного життя як в плані інтенсивності так і в плані диференціації переживань. Участь кори головного мозку в складних емоційних проявах є очевидною. Смачна їжа і прослуховування музики Д. Бортянського – обидва ці чинники викликають задоволення, але зовсім різного характеру. Складовий компонент емоційної реакції визначається з однієї сторони індивідуальною направленістю, а з іншої сторони самою дійсністю, якою вона нам представляється.

Класифікація емоцій і почуттів.

Емоції поділяють на прості і складні. За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти, настрої, пристрасті.

За змістом виділяють передусім моральні, інтелектуальні і естетичні почуття. Деякі з них можуть набирати характеру пристрастей.

Прості емоції. Прості емоції викликаються безпосередньо дією на організм тих чи інших об’єктів, пов’язаних з задоволенням його первинних потреб.

Вони виникають у зв’язку з відчуттям їх властивостей, останні (кольори, запахи, смаки тощо) є для нас приємними або неприємними, можуть викликати задоволення чи незадоволення. Ці переживання породжуються також ступенем задоволення органічних потреб в їжі, в питті, тощо. Емоції, безпосердньо пов’язані з відчуттями, називаються емоційним тоном відчуттів.

Складні емоції. В процесі життя і діяльності людини елементарні її переживання перетворюються на складні емоції, зв’язані з розумінням їх об’єктів, усвідомленням їх життєвого значення. Так, задоволення від смачної їжі є простою емоцією, задоволення ж від успішного закінчення якого-небудь завдання, сприймання красивого пейзажу чи картини є складним переживанням. До складних емоцій належать такі переживання людини, як радість, смуток, страх, гнів, сором і ін.

Настрої. Настроєм називають загальний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус протягом певного часу. Він є похідним від тих емоцій, які переважають у неї. Настрій часто виникає як відгомін сильної енергії, пережитої людиною. Перевага певної емоції надає настроєві відповідного забарвлення. Настрій буває радісним, сумним, бадьорим, пригніченим, нудним, спокійним, неспокійним, турботним тощо.

Пристрасть має двоїсту природу. В пристрасті людина, по-перше, страждає, виступає як пасивна істота, а, по-друге, вона тут є і активною істотою, що наполегливо прагне до оволодіння предметом пристрасті. Пристрасть завжди виявляється в зосередженості, зібраності сил людини, в їх спрямованості на досягнення певного об’єкта. Пристрасть полонить людину і проявляється по-різному залежно від наявності чи відсутності перешкод до її задоволення.

Пристрасть потрібна людині для виробничої, наукової, мистецької чи іншої діяльності. І.П. Павлов закликав молодь, котра присвятила себе науці, пристрасно її любити. “Пам’ятайте, - писав він, - що наука вимагає від людини всього її життя. І коли б у вас було два життя, то їх би не вистачило вам. Великого напруження і великої пристрасті вимагає наука від людини. Будьте пристрасні у вашій роботі і у ваших шуканнях”.

Крім пристрастей високого ідейного змісту, є пристрасті низького порядку, які відіграють негативну роль у житті людини. Таким є пристрасть до алкоголю, наркотиків, самолюбства, властолюбства і інші.

Афекти. Афектами називаються короткочасні і сильні емоції людини, що виникають раптово й виявляються в різних змінах м’язевої діяльності та стану внутрішніх органів. Прикладами афектів можуть бути несподівана сильна радість, вибух гніву, напад страху, тощо. Для афектів характерним є нестриманий вияв їх, на який вказується і в щоденному слововживанні (“спалахнув від гніву”, “завмер від переляку” тощо).

Афективний стан пов’язаний з послабленням коркового гальмування котре контролюється корою головного мозку. Людина під впливом афектів говорить і робить те, чого вона не дозволяє собі в спокійному стані і про що жалкує коли мине афект. Ще різкіше це виступає при сп’янінні, при гострому виключенні гальм, (І.Павлов) як це добре виражено у відомому прислів’ї “п’яному море по коліна”.

Афекти викликаються гострими життєвими ситуаціями, у які потрапляє людина. Часом афект (наприклад, спалах гніву) виникає як розв’язання конфлікту у взаєминах людини з іншими людьми. Іноді афект людини (жах, лють) є реакцією на загрозу її життю чи життю близьких їй людей. Іноді афективний спалах поступово підготовлюється нагромадженням незадоволення у взаєминах людини з ким-небудь. В такому випадку він виникає як наслідок втрати нею терпіння. Виникнення афектів залежить не тільки від життєвих ситуацій, а й від особистості, її темпераменту і характеру, її вміння володіти собою. Схильність деяких людей до афектів, особливо негативних, що спалахують в дріб’язкових ситуаціях, часто є ознакою їх невихованості.

Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту, незважаючи на психічне потрясіння, свідомість не потьмарюється і людина спроможна керувати своїми поступками. Після заспокоєння амнезії немає

Для стану патологічного афекту характерне звуження об’єму свідомості. Людина практично не усвідомлює і не контролює свої вчинки, може проявити агресію і навіть вбивство. Згодом людина не буде в змозі згадати окремі епізоди, а інколи спостерігається повна амнезія цього стану.

Якщо у хворого розвинувся стан афекту, медична сестра повинна викликати лікаря і прийняти належні заходи для попередження негативних наслідків обумовлених цим станом.

Хвилювання – психічний стан людини, що характеризується ознаками підвищеного збудження, внутрішнього і зовнішнього напруження та негативними передчуттями людини. Стан хвилювання особливо виразно виявляється у дитячому і юнацькому віці. Хвилювання зустрічається практично у всіх хворих, які звертаються за медичною допомогою. В такому стані хворий не завжди може толково розповісти про особливості свого стану, про симптоми і перебіг своєї хвороби. Медична сестра повинна розрізняти стан хвилювання і розумову обмеженість хворого, а також уміти позитивно вплинути на психіку хворого, щоб заспокоїти його і зменшити прояви хвилювання.

Тривога – емоція, яка виникає при загальній оцінці ситуації як неблагоприємної, коли людина відчуває що повинно трапитись щось неприємне, але що саме – конкретно не знає.

Тривога – настільки частий емоційний феномен, що деякі психологи рахують її нашим “сторожем” і певний рівень її вважають нормою. Людину, у якої відсутнє почуття тривоги називають безпечно. Во на часто попадає в халепи; бо не задумується про можливі негативні наслідки її поведінки, дій, висловів.

Але тривога не та емоція, котра повинна постійно бути присутньою. Вона здатна отруїти навіть радісну подію (перший сексуальний контакт і страх заразитись). Людина з надто високим рівнем тривожності не має шансів на щастя.

Практично завжди при тривозі змінюється сон. Він стає поверхневим, тривожним, повним неприємних сновидінь. Ранком після прокидання людина почуває себе розбитою, а не бадьорою. Нерідко розвивається безсоння вночі і сноливість упродовж дня, особливо в другій половині його.

Тривога змінює апетит і впливає на вагу тіла. У одних людей апетит постійно знижений, у інших знижується під час відпочинку (у вихідні дні), але підвищується на роботі. Цікаво відмітити, що люди, схильні до худоби – худіють, а до повноти – поправляються. Отже, збільшення ваги тіла дуже часто свідчить про душевний неспокій.

Для визначення рівня тривожності психологи рекомендують приміняти простий у виконанні і в той же час дуже інформативний тест «Суб’єктивна хвилина”. Сутність цього тесту в тому, що в стані тривоги суб’єктивно час сприймається тривалішим, ніж насправді. Це обумовлено відомим психологічним феноменом, що очікування неприємного суб’єктивно переносится важче, ніж покарання. А те, що переноситься важче, в даному випадку тривога, суб’єктивно сприймається тривалішим.

Техніка проведення тесту є надзвичайно простою. Потрібно засікати час на годиннику з секундною стрілкою і відвести погляд від годинника або заплющити очі. В думках фіксуйте протікання часу. Коли ви вважаєте, що хвилина пройшла подивіться на годинник. Норма – більш 65 секунд. Легка тривожність – 55-64 секунди. Подумайте, що вас турбує, постарайтесь розрішити ваші проблеми. Менше 45 секунд – зверніться до психолога самі ви уже не справитесь. Менш 35 секунд – вам необхідна уже лікарська допомога, ні ви самі психолог вам не допоможуть.

Страх. Якщо тривога існує достатньо довго, людина починає шукати причину небезпеки, ліквідовує її і заспокоюється. Якщо джерело тривоги ліквідувати не вдається, тривога переростає в страх. Страх може виникати раптово. Страх – це емоція, причину якої людина усвідомила. Тривога не має чітко визначеної направленості, страх – має. Таким чином. Страх – це результат взаємодії тривоги і мислення.

Страх є найбільш небезпечною емоцією. Людину можна залякати до смерті. Лише страхом можна пояснити загибель африканських, австралійських і новозеланських аборигенів після поушення табу. Від страху в давнину помирали приговорені до смерті. Коли жрець проводив рукою у них по шкірі ліктевого згину, вони були впевнені, що їм перерізали вени.

Індивідуальні прояви страху і тривоги дуже різноманітні. В деяких хворих відмічаються серцево-судинні порушення, наприклад, серцебиття і пітливість, в деяких –шлунково-кишкові розлади, наприклад, нудота, блювота, відчуття пустоти і нервового тремтіння (в шлунку “мутить від страху”), здуття живота, або навіть розлад шлунку, в деяких – почастішання сечовипускання, в інших – поверхневе дихання і відчуття стиснення в грудях. У багатьох хворих переважають явища напруги м’язів, і вони скаржаться на те, що м’язи не гнуться, або на спазми, головну біль і викривлення шиї. Але страх – не тільки зло. Справа в тому, що при страху посилюється стимулююча діяльність нервової системи. В такому стані легше бути активним, звичайно, при низькому ступеню страху.

Дуже погано, коли людина панічно боїться наркозу і операції. Від страху у неї під час інтубації може наступити раптова смерть. Проте нічого хорошого, коли людина байдуже відноситься до майбутньої операції. Вона може перед операцією наїстися, напередодні прийняти з друзями-собутильниками спиртне, всю ніч “різатись” в карти, а не відпочивати. Доля страху в стимулюючій і стримуючій “дозі” повинна бути, але в розумній мірі.

Як попередити страх, особливо перед лікарями і лікуванням? Не можна залякувати дитину в процесі виховання. “Веди себе чемно, прийми таблетку, а то прийде медик у халаті і зробить болючий укол, або зробить тобі операцію, розріже животик”. Переживаючи за дитину, батьки не повинні свій страх передавати їй.

Страх і тривога медика за долю хворого може призвести до помилкових дій або бездіяльності і пошкодити хворому.

По-друге, необхідно навчитись не соромитись зовнішніх проявів тривоги і страху. Не сваріть дитину за те, що вона налякалась. Не виробляйте в неї страх перед переляком. Якщо Ви самі випадково налякали дитину, пробачтеся перед нею і скажіть їй, що Ви цього не хотіли. Уважно слідкуйте за тим, щоб дитина не боялась “буки”, лікарів, міліціонерів, вчителів і т.д. але не відчиняла дверей незнайомим.

Страх – поняття досить примхливе. У більшості людей є підсвідомий страх перед чимось. Наприклад жінка з задоволенням вагітніє і в принципі спокійно чекає родів. В той же час, коли побачить мишку – вона істерично верещить і заскакує на стілець. Молодий здоровий мужчина може перебороти страх перед боєм і йти в атаку, але зомліває від страху, коли медсестра робить йому внутрішньовенну ін’єкцію.

Хоробра людина та, яка здатна переборювати свій природний страх. Боягузливість часто одягається в різні маски. Принциповість - людина боїться втратити місце роботи. Щедрість – боїться, що про нього подумають, що він скнара. Гостинність – страх осудження. Галантність – страх показатись невихованим. Доброта – страх втрати чоловіка. Турботливість (дружина бере на себе всю домашню роботу, бо “чоловік стомлюється на роботі”) – страх осудження зі сторони сусідок. Скромність – боязнь нарватись на неприємність. Солідарність – страх осудження. Хоробрість – боязнь осудження оточуючими, або страх перед презирством Гнів. У стані гніву, обумовленого дією негативних подразників послаблюється вольовий і розумовий контроль над своєю поведінкою. Гнів має яскраві специфічні зовнішні вияви у різних жестах, рухах, міміці, словах, а також у вегетативних проявах. У гніві не варто приймати ніяких рішень, тому що при цьому стані людина керується не розумом і критеріями доцільності а, так званою, афективною логікою.

Проте, інколи, щоб допомогти хворому перебороти страх перед хворобою, є доцільним викликати у нього гнів на неї. З однієї сторони гнів, особливо сильний і тривалий, викликає надмірне напруження процесів життєдіяльності і це може усугубляти патологію. Але саме гнів допомагає перебороти страх (наприклад, гнів на ворога допомагає солдату перебороти страх і піднятись у атаку). Потрібно, щоб хворий, не зживався із своєю хворобою, а гнівався на неї і активно боровся за своє видужання.

Емоційний стрес – стан зумовлений різними ситуаціями, що призводить до надто сильного напруження. Під дією стресу в людини змінюється поведінка, вона стає дезорганізованою, безладною або розвивається загальна загальмованість, пасивність і бездіяльність. Проте рішучі і спокійні люди, можуть контролювати і регулювати свою поведінку в стресовій ситуації. Стресові ситуації особливо часто спричинюють різні серцево-судинні і шлунково-кишкові захворювання. Однією з форм стресу є фрустрація – емоційний стан людини, що виникає внаслідок непереборної перешкоди на шляху до задоволення потреби. Фрустрація призводить до різних змін у поведінці людини (що може бути агресія, апатія, розпач тощо).

Радість є психічним станом позитивно забарвленої емоційної піднесеності. Вона підвищує життєвий тонус, приносить почуття бадьорості впевненості в собі.

Радісна звістка про те, що у хворого покращались результати аналізів, показники електрокардіограми або інших обстежень благоприємно впливають на його загальний стан. Почуття радості приносить спілкування з приємними людьми (радість спілкування). Медична сестра, яка найбільше часу неформально спілкується з хворим повинна виробляти в собі навички приємного спілкування. Слово медика є могутнім засобом впливу на його психічний і загальний стан. Воно є могутнім збудником нервово-психічної сили людини.

Моральні почуття. Моральні почуття – це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей і до себе самої. Вони нерозривно зв’язані з певними нормами поведінки, прийнятими в даному суспільстві, з оцінкою відповідності дій, вчинків, намірів людини цим нормам. Джерелом цих почуттів є спільне життя людей, їх взаємин, їх спільна боротьба за досягнення суспільних цілей.

Совість. Оцінка людиною своїх власних вчинків, хороших і поганих, своєї діяльності, свого ставлення до інших людей називається її совістю. Ця оцінка є не тільки розумовою, а й емоційною. Вона переживається людиною. Усвідомлення людиною правильності своїх вчинків породжує спокій її совісті, радість, моральне задоволення собою. Навпаки, усвідомлення людиною того, що той чи інший її вчинок розходиться з визнаними нею моральними принципами, переживається нею як невдоволення собою, муки сумління, почуття каяття, сорому. Особистість переживає потребу зізнатися в своєму поганому вчинку, покаятись. виправити свій вчинок, попросити вибачення в інших, тощо і тим самим відновити спокій своєї совісті. Совість є важливою формою прояву моральної свідомості людини. Голос совісті є вищим регулятором її відношення до інших людей, її ставлення до своєї справи.

Сором – емоційний стан, що виникає внаслідок усвідомлення людиною невідповідності своїх вчинків загальноприйнятим у суспільстві нормам.

Сором’язливість є природною загальнолюдською рисою, це один з аспектів функціонування такого саморегулятора як совість. Встановлено, що приблизно 40 відсотків людей є надто сором’язливими. Проте, у представників деяких професій, в тому числі і медиків, надмірна сором’язливість знижує рівень професійності. Сором’язлива людина часто ніяковіє і не може сповна реалізувати свої можливості для налагодження ефективного контакту і спілкування а також для рішучих дій з іншими людьми.

Суб’єктивні і об’єктивні прояви сором’язливості. Насамперед людина відчуває ніяковість, потім з’являються ознаки тривожності – почервоніння обличчя, прискорення пульсу, пітливість тощо. Зрештою наступає відчуття незручності і своєрідної винуватості. Людині важко говорити, інколи взагалі пропадає бажання розпочати розмову, людина не може дивитись співрозмовникові в очі.

Сором’язливість не завжди можуть описати внутрішню картину хвороби. Їм важко про щось попросити медичну сестру, а ще важче нагадати їй, якщо медсестра забула виконати прохання. Сором’язливим хворим дуже незручно (інколи неможливо) здійснити фізіологічні відправлення в загальній палаті. Їм соромно попросити іншого хворого притишити гучномовець тощо. Медична сестра завжди повинна пам’ятати про це і створити всі умови, щоб щадити психіку таких хворих.

Інтелектуальні почуття. До інтелектуальних почуттів належать переживання людини, що виникають і виявляються в її розумовій, пізнавальній діяльності.

Відсутність розумової та іншої діяльності, яка б захоплювала людину своїм змістом, незайнятість її певною роботою породжує емоцію нудьги. Вона виникає зокрема і в навчальній роботі учнів, коли останні не зайняті мислительною діяльністю і відіграє в ній негативну роль.

Естетичні почуття це почуття краси і прекрасного.

Сомато-вегетативні прояви емоцій.

Емоції змінюють тонус поперечнополосатих м’язів, розвиваються спазми або розслаблення гладких м’язів, коливання артеріального тиску , змінюється поза тулуба і координації рухів, змінюється обмін речовин. Змінюється тонус мімічних м’язів, темп їх діяльності, інтенсивність їх інервації, а також на автоматичні і виразні рухи. Безпосереднім виконавцем міміки (своєрідної “мови” емоцій) є м’язи обличчя. Зовнішнім виразом емоцій є міміка, жести, поза тулуба, моторика. І.М.Сеченов вважав, що всі безкінечно різноманітні зовнішні прояви мозкової діяльності, зводяться в кінці до одного явища м’язевого руху. “Чи сміється дитина коли бачить іграшку, чи посміхається Гарібальді, коли його гонять за надмірну любов, чи створює Ньютон світові закони і пише їх на папері – всюди кінцевим фактором є м’язевий рух”. Мімічні вирази є дуже варіабельними і за найменшими змінами міміки можна виявити зміни настрою і емоційного стану людини.

Великою різноманітністю засобів характеризується зокрема так звана вокальна міміка, в якій через зміну інтенсивності голосу, його висоти, тембру, наголосів виявляються різноманітні емоції людини (радість, задоволення, здивування, побоювання, непевненість, вагання, страх, гнів, ніжність тощо). Людський голосовий апарат має в цьому величезні можливості. Різні сполучення названих вище особливостей голосу дають ті його емоційні варіації, які ми маємо на увазі, говорячи про тремтячий, сухий, розбитий, ніжний, плаксивий, задушевний , радісний, сумний, бадьорий і інший голос. Необхідною умовою розвитку голосові міміки є її слухове сприймання і використання в процесі спілкування людей,Багатство інтонацій людського голосу розвинулось в процесі мовного спілкування людей, а також їх пісенної та музичної діяльності. Емоційні вирази змінюються в залежності від тембру, інтонації, сили, виразності мови. Голос може бути лагідним, ласкавим і навпаки, суворим непривітним. Одне і те ж слово змінює своє емоційне значення в залежності від виразності, з якою воно сказане. При невпевненості голос людини звучить нерішуче. Напроти, людина впевнена в правоті, говорить голосно, чітко, приводить необхідні докази.

При емоційній напрузі змінюється нервова і ендокринна регуляція, змінюється стан серцево-судинної системи, дихання, секреторні і моторні функції шлунково-кишкового тракту, температури тіла і т.п.

Таким чином, емоції на будь-якій стадії їх виникнення, розвитку і розрішення глибоко впливають на сомато-вегетативний стан людини. Про це потрібно завжди пам’ятати медику для всесторонньої оцінки фізичного і психічного стану хворого.

Емоції не зникають безслідно. Якщо людина кілька разів не стримує свій гнів на ситуацію, яка в принципі, не вимагає такої реакції, рано чи пізно виникне і закріпиться умовний рефлекс і в цей прояв емоцій стане частиною характеру, і значною мірою, вплине на долю людини. Емоції самі по собі не зникають. Вони вимагають розрядки. При поведінкових реакціях емоції проявляються двояко: 1) як формування потреби, що виражається в переживаннях чекання, надії, неспокою і 2) як здійснення потреби, зв’язаних з відповідними почуттями в залежності від отриманих результатів. Якщо розрядка тривалий час не наступає – страждають психічний стан, вегетативна нервова система і різні органи. Але розряджати емоції потрібно цивілізовано. Емоції, особливо вищі, потрібно виховувати. Людина, як жива істота, народжується з лише примітивними, вітальними емоціями. Особистістю людина стає в процесі виховання, розвиваючи і вдосконалюючи вищі емоції, етичні, гностичні і естетичні в контексті вищих духовних ідеалів.

Вищі емоції не виникають самі по собі. Їх можна лише виховати. І саме вони лежать в основі духовності і направленості особистості. Особами є всі люди, а особистостями стають лише ті індивідууми у яких вищі емоції визначають всі їх душевні пориви, їх життєву позицію і весь стиль їхнього життя. Вищих емоцій і почуттів є багато: почуття гуманізму, співчуття,почуття огиди і презирства щодо ганебних і непорядних вчинків, глибоке естетичне і етичне задоволення від сприймання високого і прекрасного. Найвищим же почуттям є безкорислива і глибока любов. Недаремно згідно християнського катехизму серед дев’яти плодів святого Духа: 1) любов, 2) радість, 3) мир, 4) терпеливість, 5) добротливість, 6) милосердя, 7) віра, 8) лагідність, 9) поміркованість саме любов стоїть на першому місці.

Емоції не є лише ворогами, але передусім це союзники медиків. Ще Вольтер писав, що той хто бажає позбавити людину емоцій мотивуючи тим, що вони є небезпечними подібні тим, хто бажав би випустити з людини всю кров, виходячи з того, що вона є причиною крововиливу у мозок.

Стенічні емоції (задоволення від того, що до нього добре відносяться в лікарні, від успіхів у його сім’ї, впевненість у своєму видужанні, душевне піднесення від того, що йому стає краще) зміцнюють життєві сили організма.

Якість життя в лікарні або дома, коли людина хвора, відрізняється від звичайного. Медики повинні створити для хворого такі умови, щоб скрасити його стан позитивним емоціями і почуттями. Так, реабілітація, як обов’язкова складова частина лікування повинна задовольняти моральні і інтелектуальні потреби, а культтерапія естетичні.

Моральне право носити звання медика може лише людина, яка любить медицину і хворих. Любов до хворих виховується за обов’язкового дотримання умови невтомної праці на благо хворих і турбот за них. Звичайно, цікавість до медицини здебільшого починається з абстрактного уявлення про неї, але лише в практичній роботі по наданню допомоги хворим стане зрозумілим – полюбить людина професію медика, чи стане байдужим виконувати своїх обов’язків.

Між почуттям і поступками людини існує взаємозв’язок. Людина з задоволенням допомагає тому, кого вона любить, хто їй імпонує. В той же час існує зворотній психологічний феномен “переносу дій на почуття”, а саме – люди більше люблять того, кому роблять добро і, навпаки, не люблять того кому нашкодили. Безкорислива і глибока любов є найвищим людським почуттям, а виплекати любов медика до медицини і хворих можна лише за умови активної діяльності.

УВАГА

Увага являє собою форму психічної діяльності людини, яка полягає в її спрямованості і зосередженості на певних об’єктах, в результаті чого досягається краще відобарження цього об’єкта в свідомості. В кожний момент дiяльностi людини на неї дiє багато рiзних об"єктiв. Проте не всi вони однаково нею вiдображаються. Однi предмети i явища, з якими безпосередньо пов"язана її дiяльнiсть, усвiдомлюються нею ясно i чiтко, другi - наче вiдступають на заднiй план i майже не помiчаються, третi у даний момент взагалi не iснують для неї. Так, зайнятий розв"язанням якої-небудь технiчної задачi робiтник не бачить i не чує, що довкола нього вiдбувається. Захопившись читанням цiкавої книжки, людина не помiчає голосiв людей, що недалеко вiд неї розмовляють, звукiв радiо, що доносяться з сусiдньої кiмнати, тощо. Отже, усвiдомлення середовища має при цьому вибiрковий характер. В кожному актi практичної i всякої дiяльностi людина сприймає однi об"єкти, їх уявляє, про них думає i не помiчає iнших. Iнакше кажучи, вона уважна до одних i неуважна в цей час до iнших об"єктiв.

Це явище не випадкове, а закономiрне. Людина не може зразу усвiдомлювати все, що її оточує. Вона усвiдомлює тi об"єкти, до яких вона уважна. Процес усвiдомлення людиною свiту, вiдображальна дiяльнiсть її мозку завжди так органiзовується, що вона буває спрямована на певнi ою"єкти, на них зосереджується, внаслiдок чого пiдноситься її ефективнiсть.

Увага нерозривно зв’язана з дiяльнiстю людини. Бути уважним - значить бути дiяльним по вiдношенню до тих чи iнших об"єктiв. Увага вiдiграє важливу роль в органiзацiї, регуляцiї психiчної дiяльностi людини. Вiд того, на чому i як ми зосереджуемося, залежить яснiсть, чiткiсть, повнота наших вiдчуттiв, сприймань; уявлень, думок та iнших вiдображень об"єктивної дiйсностi.

Фiзiологiчною основою уваги є наявнiсть стiйкого осередку оптимального збудження в корi великих пiвкуль головного мозку, що нега­­­тивно iндукує сумiжнi її дiлянки.

Мозок не може разом переробити всi сигнали, якi вiн отримує, в усякому випадку вони не можуть одночасно вiдобразитись у свiдомостi. Завдяки увазi число об"єктiв, якi усвiдомлено сприймаються в даний момент обмежується, зато якiсть i осмисленiсть сприйняття значно покращуються.

Розробляючи думку про виникнення в мозку осередку оптимального збудження, акад. А.А.Ухтомський назвав останнє домiнантою. Пiд домiнантою вiн розумiв "панiвний осередок збудження", який визначає характер реакцiї органiзму в даний момент. Коли, наприклад, у глибоко зосередженої на чомусь людини обережно пiдняти її руку, вона цього не помiтить. Шум вiтру, дощу, тихi звуки музики можуть пiдсилювати зосередження на книзi при її читаннi. Домiнанта визначає напрям уваги. тимчасове. Внаслiдок змiни умов домiнанта змiнюється, що виявляється в змiнi спрямованостi поведiнки.

Види уваги.

Залежно вiд того, яким спiввiдношенням зовнiшнiх i внутрiшнiх умов визначається увага, вона подiляється на мимовiльну i довiльну. Цi види уваги є водночас i ступенями її розвитку.

Мимовiльною називають таку увагу, яка складається в ходi взаємовiдношень людини з середовищем помимо її свiдомого намiру. Первiсно вона виникає як безумовнорефлекторне явище, викликане впливом тих чи iнших зовнiшнiх агентiв. Вона характеризується тим, що об’єкти мимоволі привертають, а iнодi навiть приковують до себе її увагу.

Iснують деякi загальнi властивостi подразникiв, завдяки яким вони легко звертають на себе увагу людини. Таким є раптовiсть появи об"єкта, сила його впливу, змiна його iнтенсивностi i положення в просторi, спiввiдношення його з фоном, на якому вiн виступає, та iн. Хоч би як були зайнятi учнi цікавим уроком в класi, але раптове вiдкриття дверей i поява нової особи пiд час уроку привернуть до себе їх увагу. Чим сильнiший,

рiзкiший звук або свiтловий подразник, тим бiльше вiн звертає на себе увагу. Якщо об’єкт дiє тривало i безперервно, вiн стає менш помiтним, нiж об’єкт, iнтенсивнiсть дiї якого змiнюється. Рухливi об’єкти бiльше привертають увагу, нiж нерухомi. Предмети i явища, що видiляються на певному фонi, контрастують з ним, легко "впадають у вiчi". Раптово виниклий звук на фонi тишi привертає до себе увагу. Раптове послаблення або зникнення подразника також стає об"єктом уваги. Так, зниження голосу вчителя пiд час уроку, тимчасове його замовкання мобiлiзує увагу учнiв.

Мимовiльна увага є генетично первiсним ступенем уваги в її iсторичному й iндивiдуальному розвитку. На її основi виникає довiльна увага. Довiльною називають увагу, яка свiдомо спрямовується i регулюється особистiстю. Мимовiльну увагу iнодi називають пасивною, а довiльну - активною.

ФОРМИ УВАГИ.

Залежно вiд характеру дiй людини увага буває зовнiшньою i внутрiшньою.

Зовнiшньою увагою називають увагу, що виявляється в зовнiшнiх дiях людини, спрямованих на краще вiдображення безпосередньо даних об"єктiв i практичне оволодiння ними. Вона виявляється передусiм у сприйманнi предметiв i явищ, що нас оточують. Особливо виразно виступає ця увага тодi, коли ми не тiльки дивимося, а й придивляємося, розглядаємо щось, стежимо за чим-небудь, прислухаємлся до чогось, принюхуємося, пробуємо на язик, обмацуємо, спостерiгаємо навколишнi явища, чекаємо їх появи тощо. Така увага (чуттєва, або сенсорна, перцептивна) виявляється у вiдповiднiй позi органiзму, установцi рецепторiв, орiєнтувальних рухах голови, очей та iнших органiв i затримцi iнших побiчних рухiв.

Внутрiшньою увагою називають ту її форму, що має мiсце у наших внутрiшнiх дiях. Таким є, наприклад, розв"язування про себе ("в умi") арифметичних та iнших задач, акти обдумування рiзних питань, роздумування, пригадування, самоспостережння тощо. У внутрiшнiй увазi особливо виразно виступає провiдна роль другої сигнальної системи. Частко­­­вим випадком внутрiшньої уваги є зосередження людини на своїх психiчних процесах, яке характерне для самоспостереження.

ХАРАКТЕРНI ОСОБЛИВОСТI УВАГИ.

Оскiльки увага iснує i виявляється в дiяльностi людини, ми маємо мож­­­ливiстьб за її ходом i продуктивнiстю судити про характернi особливостi уваги. Увага людини проявляється в спрямованостi її на певнi об’єкти. Тривало пiдтримувана спрямованiсть дiяльностi свiдчить про стiйкiсть уваги людини. Ця її особливiсть характеризується часом, протягом якого дiяльнiсть людини зберiгає свою цiлеспрямованiсть. Наприклад, в умовах навчання вона визначається часом, протягом якого учнi працюють над завданням, не вiдволiкаючись вiд нього.

Нестiйкiсть уваги виявляється в її вiдвертаннi, або вiдволiканнi iншими об"єктами, тобто в змiнi пiд їх впливом спрямованостi дiяльностi людини. Чим менш стiйка увагша, тим частiше i легше вона вiдволiкається, внаслiдок чого дана робота тимчасово або й зовсiм припиняється. Вiдволiкають увагу тi ж агенти, що її мимовiльно привертають, а саме: раптовi, сильнi, рiзкi, динамiчнi, зовнiшнi подразники, а також сильнi змiни в органiчних станах. Емоцiонально дiючi подразники бiльше вiдволiкають увагу, нiж нейтральнi. Коли медична сестра робить iн’єкцiю дитинi, потрiбно вiдволiкти увагу дитини цiкавою розмовою. Вiдвертання уваги треба вiдрiзняти вiд її переключення, пiд яким прийнято розумiти довiльну змiну людиною спрямованостi її дiяльностi. Тут людина свiдомо переходить вiд одного завдання до iншого, сама спрямовує свою увагу на новi об"єкти вiдповiдно до потреб умов її роботи.

Увага переключається з рiзною легкiстю залежно вiд ряду умов. Перек­­­лючення легше дається при наявностi зв"язку мiж змiстом попередньої i наступної дiяльностi.Важче переключатися на виконання менш привабливого чи непривабливого завдання. Навпаки, якщо об’єкт наступної дiяльностi є бiльш цiкавим для людини, нiж об’єкт попередньої, то переключення вiдбувається швидко i легко. При великiй зосередженостi на певному об"єктi важче переключатися на iнший. Переключення полегшується, коли виеонання попереднього завдання закiнчене. Мають значення також i iндивiдуальнi особливостi людини.

Увага характеризується зосередженiстю психiчної дiяльностi на певному об"єктi, яка має певну iнтенсивнiсть, тобто той чи iнший ступiнь концентрацiї. Остання полягає в бiльшiй чи меншiй заглибленостi в дiяльнiсть, яку людина виконує в даний момент. Чим бiльш концентрована увага до певного об"єкта, тим у бiльшiй мiрi гальмуються впливи побiчних стимулiв, тим менше ми їх помiчаємо, тим продуктивнiша дiяльнiсть, пов"язана з даним об"єктом. При зосередженому думаннi, при захопленнi якою-небудь справою, ми не бачимо i не чуємо, що навколо нас вiдбувається - явна негативна iндукцiя (Павлов).

При концентрацiї уваги людини зберiгається можливiсть її розподiлу, який виявляється в одночасному виконаннi людиною двох або iнодi навiть трьох видiв дiяльностi. В певнiй мiрi ця особливiсть уваги властива кожнiй людинi. Так, можна виконувати певну технiчну роботу i в цей час слухати передачу по радiо, робити уснi обчислення, мрiяти. Можна слухати лекцiю i записувати її змiст. Вмiння розподiляти увагу виробляється на практицi.

Зосередження свiдомостi людини на певних об"єктах неминуче пов’язане iз звуженням його поля. Таке звуження є необхiдною умовою вибору певних об"єктiв i кращого їх вiдображення. У зв"язку з цим говорять, про певний обсяг або об"єм уваги, розумiючи пiд останнiм кiлькiсть об"єктiв, актуально усвiдомлюваних людиною в даний момент. Пiд обсягом тут розумiють кiлькiсть об"єктiв, яку ми можемо сприйняти з повною яснiстю i чiткiстю в одному актi сприймання за найкоротший час.

Об’єм уваги залежить вiд вроджених особливостей людини, коли одна дiя знаходиться в "центрi" свiдомостi, iншi, доведенi шляхом тренувань до ступеню автоматизма, знаходяться на його "периферiї". Таким чином, шофер може одночасно слiдкувати за дорогою, повертати руль, переключати передачi i манiпулювати педаллю зчеплення. Практично всi студенти можуть одночасно слухати лекцiю, обдумувати її змiст i занотовувати основнi положення.

Це все не дається вiд народження. Якщо рiчнiй дитинi, яка тримає в руцi яблуко дати в другу руку iграшку, вона випустить яблуко, бо не зможе розподiлити навiть такi двi простi дiї.

Названi вище властивостi уваги виступають i як iндивiдуальнi її особливостi у рiзних людей. Однi люди при одних i тих же умовах дiяльностi вiдзначаються бiльшою стiйкiстю їх уваги, iншим така її стiйкiсть не властива. Однi виявляють бiльшу зосередженiсть, концентрованiсть у роботi, iншим її часто не вистачає. Неоднаковим буває у рiзних людей i вмiння розподiляти, переключати увагу. Iндивiдуальнi особливостi уваги людини оцiнюються як позитивнi чи негативнi залежно вiд того, наскiльки вони вiдповiдають вимогам життя i дiяльностi людини.

Негативнi риси уваги часто об"єднуються пiд загальною назвою неуважностi, пiд якою розумiють нестiйкiсть уваги, поверхову її зосередженiсть, нездатнiсть людини тривало затримуватися на виконуваному нею завданнi,легке вiдволiкання, розсiюванiсть її уваги. Така розсiянiсть є виявом слабкостi уваги людини, її нездатностi тривало зосередитись на предметi дiяльностi, невмiння володiти своєю увагою. Iноду вона є ознакою слабостi нервової системи, яка потребує змiцнення, оздоровлення.

Від такої розсiяностi треба вiдрiзняти "розсiянiсть", що буває у людей, пильно зайнятих якою-небудь справою. Вона часто є предметом анекдотичних розповiдей про деяких учених, фiлософiв. Полягає вона в їх неуважностi до навколишнiх явищ, власних дiй, яка виникає внаслiдок їхньої надзвичайної зосередженостi на тих проблемах, розв"язанням яких вони зайнятi, i зв"язаним з цим недостатнiм переключенням їх уваги.

Позитивнi i негативнi риси уваги людини є результатом її виховання.иВони тiсно пов"язанi з iншими її якостями, зокрема з мотивацiєю дiяльностi, вмiнням працювати тощо. На формуваннi цих рис позначаються iндивiдуальнi особливостi її нервової системи. Негативнi особливостi уваги iноду можуть бути тимчасовими, зумовленими станом органiзму, втомою, нездужанням тощо.

Без уваги неможлива спостережливiсть - надзвичайно важлива якiсть медикiв. Без уваги неможливе якiсне обдумування i рiшення мислительних завдань. Отже, необхiдно тренувати i розвивати свою увагу. В похилому вiцi увага слабне. Але чим бiльше органiзованою i тренованою буде увага, у молодості тим краще вона збережеться у старості

Порушення уваги наступають i при втомi. Проте, чим бiльше натренованою є увага, тим меншими є наслiдки втоми. А порушення уваги, якi виникають при отруєннi алкоголем або iншими iнтоксикацiями, не можна попередити нiяким тренуванням.

Захворювання i травми, якi погiршують стан нервової системи негативно впливають на увагу. Передусiм страждає стiйкiсть уваги - з’являється розсiянiсть, вiдволiкання i об'єм уваги. Погiршується розпридiлення, переключення уваги дається важче. Це може привести до неправильних дiй хворих i потребує уважного нагляду зi сторони медперсоналу.

Слiд вiдмiтити, що взагалi направленiсть уваги хворого вiдрiзняється вiд направленостi уваги здорової людини. Це пояснюється тим, що вибiр iнформацiї,що поступає в мозок найбiльшим чином залежить вiд потреб та iнтересiв самого суб"єкта. Наприклад, голодна людина, яка iде по незнайомому мiсту передусiм буде помiчати вивiски кафе i ресторанiв.

Таким же чином в зону активної уваги хворої людини перш за все буде поступати iнформацiя пов"зана з його станом, особливостями перебiгу його захворювання, умови дiагностично-лiкувального процесу. Це потрiбно враховувати i намагатись вiдволiкти увагу хворого на iншу дiяльнiсть. Коли у хворого розвинувся черговий больовий приступ або гострий пароксизм вегетативної дисфункцiї "центр" уваги хворого фiксується на цих вiдчуттях з вiдповiдними переживаннями. Все iнше знаходиться на "периферiї" усвiдомленої уваги. В цей час не варто давати якiсь рекомендацiї, що стосуються подальшого лiкування (наприклад, перераховувати медикаменти, якi хворий повинен купити на завтра). Хворий цю iнформацiю сприйме неуважно i майже нiчого не запам"ятає або переплутає. Дiловий контакт з хворим плiдний лише тодi,коли вiн вiдволiкається вiд iнших турбот i уважно слухає медика. Щоб хворий уважно слухав вас, необхідно уважно відноситись до хворого. Увага взаємоіндукує співрозмовників.