Спосіб життя і психічне
здоров’я: Тютюнокуріння.
Молодь
і психоактивні речовини. Наркоманії серед медичних працівників. Вплив
нераціонального харчування, гіподинамії та умов життя на здоров’я.
Тютюнокуріння
Тютюнокуріння
- шкідлива звичка та залежність від вдихання
тютюнового диму, яка негативно впливає на здоров’я курця та його оточення і
може призвести до тяжких захворювань.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі є понад мільярд курців. Систематично палять 60 % чоловіків і 20 % жінок, серед них 70 % - молодь.
Тютюнопаління є причиною смерті, кожного 12-го мешканця планети. Курці живуть на 22 роки менше від середньої тривалості життя, а рівень смертності серед них втричі вищий, ніж серед тих, хто не курить. До 2030 року, за даними експертів ВООЗ, від тютюнокуріння щорічно помиратимуть 10 мільйонів осіб.
Щоденно курці отруюють атмосферу безліччю компонентів тютюнового диму, які створюють реальну соціальну і екологічну небезпеку і впливають на здоров’я і якість життя людства.
Фармакологія
В тютюні містяться всі елементи таблиці Менделеєва.Тютюновий дим має понад 4 тисячі хімічних інгредієнтів, більшість з яких шкідливі для організму: 35 % шкідливих речовин тютюнового диму згорає, 25 % - поглинає курець, решта (40 %) – отруює повітря приміщення, в якому курять. Сигарета є унікальною “хімічною фабрикою”, яка виробляє токсичні продукти, в тому числі понад 40 канцерогенних речовин, щонайменше 12, з яких є безпосередніми збудниками та стимуляторами ракових захворювань, зокрема – радіоактивні калій, уран, стронцій та полоній-210, які випромінюють @-промені та інші поліциклічні вуглеводні-канцерогени. Крім того, виробники використовують добавки, які роблять їсигарети приємними, привабливими (віск, мед, ароматизатори, стабілізатори тощо), які теж шкідливі.
Споживаючи
одну пачку сигарет, курець отримує:
Сигарети
з фільтром поглинають від 20 до 40 % нікотину, але
збільшують надходження в організм оксиду вуглецю та гранул активованого вугілля.
Отже, - нешкідливих сигарет взагалі немає, є менш “шкідливі” або “особливо шкідливі”.
Всмоктування, фармакокінетика, механізм дії
Нікотин – основна речовина, яка викликає залежність. Вдихання диму веде до попадання нікотину в альвеоли легень, всмоктування в кров, а через 8 секунд він досягає мозку. Через 20-30 хв. після припинення куріння концентрація нікотину в мозку знижується за рахунок розподілення його в інших органах і тканинах: 80-90 % нікотину метаболізується в печінці, легенях і нирках.
Нікотин
зв’язується з холінергічними і нікотиновими рецепторами центральної нервової
системи і їх стимуляція та
нейроадаптація обумовлює розвиток пристрасті, залежності, толерантності
та прояву синдрому відміни. Він діє як м'який
симпатоміметик і не здатний обумовити ні
онкологічної, ні серцево-судинної патології.
Дія
нікотину на інші відділи нервової системи двофазна: спочатку спостерігається
стимуляція, потім пригнічення вегетативних гангліїв в
межах фізіологічного ефекту, але в той же час сприяє звуженню судин. Для більшості курців для повного
задоволення потрібно щонайменше 10 сигарет або 10-40 мг нікотину (в одній
викуреній сигареті – 1-2 мг нікотину) на день.
Медичні
наслідки тютюнокуріння
Гостра
інтоксикація тютюновим димом
Як
правило, початок тютюнокуріння викликає неприємні відчуття, а у дітей і підлітків можливе отруєння токсичними продуктами
тютюнового диму, яке проявляється:
-
слинотечею, нудотою, блюванням, болями в животі;
-
тахікардією і гіпертензією, пізніше –
брадикардією і гіпотонією;
-
прискоренням дихання або пригніченням дихання (пізні
прояви);
-
міозом; сплутаністю свідомості, пізніше –
збудженням;
-
мідріазом; летаргією; потім виникають судоми і кома.
Гостра інтоксикація вимагає
негайного симптоматичного лікування: промивання
шлунка, прийом активованого вугілля, послаблюючих засобів, штучне дихання, при
необхідності – атропін.
Якщо людина продовжує курити, неприємні
відчуття поступово минають, що й вважається початком звички і нікотинової залежності.
Систематичне куріння супроводжується
формуванням двох основних клінічних різновидностей: звички до куріння і тютюнової залежності.
Стержневим критерієм для всіх
форм тютюнової залежності є наявність синдрому патологічного потягу до куріння,
що характеризується наступними психосоматичними компонентами:
-
ідеаторним, у вигляді мимовільного
згадування – уявлення – настирливого бажання;
-
вегетативно-судинним компонентом;
-
психічним компонентом на невротичному рівні.
Чим більший інтервал між
останньою викуреною сигаретою, тим більша інтенсивність потягу. Він набуває
характеру наростаючого ідеаторного бажання куріння, що в
поєднанні з проявами вегетативно-судинних і психічних розладів визначає
поведінку особистості, спрямовану на пошук, знаходження і вдихання тютюнового
диму.
Під час куріння тютюну на
початковому етапі настає швидке послаблення, аж до повного зникнення всіх
компонентів потягу. З’являється відчуття підвищеної
працездатності, покращення пам’яті, уваги та здатності вирішувати проблеми,
розслаблятись в стресових ситуаціях, що об’єктивно підкріплюється відповідним короткочасним посиленням
серцево-судинного та ендокринного тонусів і
є фізіологічним симпатоміметичним ефектом нікотину.
Цей наркогенний допінг короткочасний, але закріплюється у свідомості і
перетворюється в умовний рефлекс, з індивідуальним щоденним (погодинним) циклом
куріння. З кожною наступною викуреною сигаретою толерантність зростає, а в проміжках між курінням з’являються симптоми синдрому
відміни, тому перерви скорочуються, а нічна перерва в курінні викликає сильний
ефект першої ранішньої викуреної сигарети у вигляді вегетодистонічного
синдрому, який припиняється в міру насичення головного мозку нікотином. Цей
період належить до початкової стадії
залежності, яка триває 3-5 років.
В 2-й, хронічній стадії
встановлюється індивідуальна висока
толерантність до вживання нікотину (1-2 пачки на день). Тютюнова залежність являє собою екзогенно обумовлений хронічний процес
на субклінічному психопатологічному рівні, який
виявляється в існуванні сформованого ідеаторного настирливого компонента патологічного потягу до куріння тютюну, виникає періодично або постійно протягом
доби у вигляді уявно-образного характеру пригадування, спомину, і,
нарешті, бажання викурити сигарету.
Припинення куріння проявляється в поєднанні трьох аспектів:
по-перше, виникає розвиток синдрому відміни, або абстиненції,
прояви якого досягають максимуму упродовж 24-48 годин. Синдром відміни
характеризується: безсонням, дратівливістю, нетерпеливістю, невгамовністю,
порушенням здатності до концентрації уваги, сонливістю вдень,
головним болем, посиленням апетиту та
нестерпним бажанням курити. Вираженість цих симптомів
послаблюється через 2 тижні, а деякі (посилений апетит, послаблення
уваги) можуть зберігатись місяцями, або на висоті своєї інтенсивності
реалізуються в рецидиві куріння.
По-друге, куріння проявляється як звичка, котра формується у відповідь
на безліч соціальних, особистісних і фізіологічних
факторів та ситуацій і закріплюється в поведінкових реакціях в результаті
активації нікотином центральної нервової системи, що посилює пристрасть.
Серед цих факторів
найсуттєвішими є:
-
соціальний фон – ставлення суспільства,
легалізованість, доступність, вікова узаконеність, реклама на “моду” куріння;
-
особистісний фон:
- отримання відчуття зовнішнього комфорту, бажання
виділитись перед однолітками;
- куріння -
як щоденна дія, пов’язана з виконанням певних дій
(гоління, розмова по телефону, чекання на зупинці тощо);
- куріння –
як посилення задоволення (при вживанні кави, після
їжі, читання газети, вечірки в
товаристві, поліпшення стереотипу поведінки);
- куріння – як самолікування (послаблення негативних реакцій, стресів, фізичних станів, пониженого настрою або для збудження, зниження зайвої ваги тощо).
По-третє, постійна реалізація потягу до куріння
(в 2-й стадії) швидко насичує рівень нікотину в мозку і абстиненція
змінюється на приємне відчуття, що й підтримує звичку і залежність. Ці три аспекти залежності і
створюють труднощі припинення вживання тютюну.
В
третій, пізній стадії, тютюнокуріння толерантність до
нікотину знижується, ідеаторний потяг значно послаблюється, практично зникає
почуття комфорту від паління, але тривало може утримуватись звичка до паління в
звичних ситуаціях, які набувають стереотипного автоматичного характеру.
Передозування в палінні викликає дискомфорт: важкість і біль голови,
дратівливість, нестримний сухий кашель, нудоту, зниження працездатності. Ці ж
психосоматичні ознаки спостерігаються і при абстиненції, і доповнюються втратою
апетиту, сухістю слизових, пітливістю, дратівливістю,
сильним кашлем, що примушує курців курити
серед ночі, натще і т.д.
Приблизно у 7 % випадків симптоматика тютюнової
залежності, не дивлячись на систематичне паління, відсутня. Звичка до паління
без формування потягу підтримується мікросоціальним
середовищем з традиціями куріння тютюну,
сформованими ритуалами до певних побутових і колективних дій (формальні та
неформальні зустрічі, розважальні та ігрові заклади тощо). Припинення куріння тютюну у даної категорії осіб
відбувається безболісно.
Соматичні наслідки тютюнокуріння
Тютюнокуріння
є однією з
причин виникнення і прогресування
захворювань серцево-судинної і дихальної систем, шлунково-кишкового і
видільного трактів та інших систем і є
не лише чинником ризику, а головним
етіологічним стимулом їх розвитку. Це пов’язано із здатністю токсичних хімічних сполук
тютюнового диму (особливо радіоактивних) вибірково накопичуватись в клітинах
цих систем, затримуватись у них на багато років і шкідливо впливати навіть при
припиненні куріння.
Ці
ефекти пов’язані:
-
з смолами, які містять 43
канцерогени і спричиняють злоякісні захворювання ;
-
окисом вуглецю та окисними
газами, які сприяють розвитку серцево-судинних захворювань;
-
подразнюючими речовинами і
ціаністим воднем, які обумовлюють виникнення бронхіту та емфіземи.
Серцево-судинні захворювання: будь-які форми вживання тютюну призводять до підвищення серцево-судинної захворюваності, яка зустрічається в 3-4 рази частіше ніж рак легень і є причиною 1/5 частини всіх смертей, переважно в осіб до 40 років. Серед них: коронарна хвороба серця, гіпертонія, інфаркт міокарда. Зокрема, інфаркт міокарда у чоловіків-курців у віці 30-49 років виникає в 5 разів частіше, ніж у некурців; в 50-59 років – втричі, а в 60-79 – вдвічі частіше. Спостерігається підвищений ризик гострої коронарної недостатності і раптової смерті у 100 % осіб, які викурюють більше 25 сигарет на день.
Тютюнокуріння є атерогенним і тромбогенним чинниками облітеруючого ендартеріїту і тромбангеїту, який в молодих людей до 40 років спостерігається виключно серед курців.
Системне підвищення тонусу судин, концентрації в крові вільних жирних кислот та активація тромбоцитів сприяють цереброваскулярним захворюванням і розладам периферичного кровообігу. Особливо небезпечний ризик коронарної хвороби серця, мозкового інсульту, варикозу і тромбозу судин нижніх кінцівок у молодих жінок, які курять і вживають контрацептиви, бо поєднання дії неорганічних ксенобіотиків тютюнового диму і органічних ксенобіотиків, які входять до складу пероральних контрацептивів, значно посилюють негативний вплив тютюнової інтоксикації на судинну систему.
Дихальна система: вплив диму на органи дихання розпочинається вже на голосових зв’язках: голос грубіє, втрачає гучність, чистоту. Особливо це помітно у дівчат – дзвінкі голоси стають сиплими і грубими, ніжні рожеві щічки жовтіють, а очі блякнуть.
Куріння зумовлює
хронічний бронхіт, який загострюється вранці або вночі, і курець
заходиться і захлинається в кашлі, а також
емфізему – хворобливе розширення легень. Досить зауважити, що за рік на стінках легенів у курця осідає
Патогенність
тютюнового диму значно посилює його радіаційна токсичність. Дим містить велику кількість збудників
ракових захворювань – канцерогенів. Курець, який палить за день пачку сигарет,
одержує дозу опромінення, що в 3-5 разів перевищує норму, яка встановлена
міжнародною угодою про захист від радіації.
Радіоактивні речовини тютюнового диму вибірково накопичуються в легеневій
тканині і затримуються у ній на багато років, особливо радіоізотоп полоній–210
– головна причина розвитку злоякісних пухлин. Рак легенів, який посідав на початку минулого століття останнє місце серед
онкологічних захворювань, зараз займає друге місце. За даними ВООЗ, від 79 % до 90 % всіх випадків раку трахеї, бронхів, легень
припадає на курців. Смертність жінок від раку легень, які палять, більша,
ніж від раку грудей. Члени сімей курців мають на 20 %
більший ризик розвитку раку легень через пасивне куріння порівняно з членами
сімей некурців, та більшу схильність до вірусних та бактеріальних інфекцій і
високу алергічну готовність.
Шлунково-кишковий тракт – куріння є причиною гастриту, виразкових захворювань та їх частих рецидивів. Частота таких захворювань у курців втричі вища, ніж у некурців, а смертність від цього, відповідно, у 4 рази вища. Смертність від раку шлунка складає 25 %, а стравоходу - близько 80 %. У курців уповільнена евакуація шлункового соку, пригнічена моторика шлунка, що сприяє утворенню виразки шлунка та поганому загоєнню і дефекту.
Неопластичні процеси не обмежуються
лише дихальною та травною системами. Небезпека
злоякісного ураження підстерігає порожнину рота, горла
та гортані, підшлункову залозу, нирки, сечовий
міхур, шийку матки, тобто всі органи, які контактують з речовинами, що утворюються при
курінні тютюну.
Пасивне куріння
Пасивне вдихання диму шкідливо впливає на некурців. Дим сигарети включає два потоки: “основний”, який вдихає курець і “побічний дим”, який виділяється з кінчика запаленої сигарети між затяжками. Побічний дим містить більше монооксидів вуглецю, нітрозамінів, бензопірену та важких металів: олова, кадмію, нікелю, полонію, стронцію. Саме вони є найнебезпечними для людини, бо попадають в організм у вигляді аерозолю – біологічно і хімічно активної форми. Вони швидко поступають в системний кровообіг, кумулюються в ендотелії судин, ушкоджують його та розносяться по всьому організму.
Людина, яка не курить, в компанії курців пасивно вдихає таку кількість диму, яка прирівнюється до 3-4 активно викурених сигарет на день.Члени сім’ї, які не курять, мають на 20 % більший ризик розвитку раку легень, а також високий ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Сама лише присутність біля курця хворого на ішемічну хворобу серця може спровокувати у нього приступ стенокардії.
У дітей батьків-курців вміст нікотину у сечі у 90 разів вищий, ніж у дітей із сімей де не курять, виявлені також і канцерогени. Діти батьків-курців нижчі на зріст. У них слабше розвинена дихальна система, існує підвищений ризик респіраторних захворювань та алергічну готовність.
Діти з сімей курців починають палити: 67 % хлопчиків і 78 % дівчаток, які у 80 % зберігають цю звичку в подальшому житті та мають так звану “природжену дитячу нервовість” і відстають у розумовому розвитку.
Встановлено також, що жінки чоловіків-курців вп’ятеро частіше хворіють на рак легень, ніж жінки некурців, тому недаремно в Канаді практикують судові процеси, які накладають штрафи на курців у випадках куріння навіть у власній квартирі, якщо заперечують близькі.
У більшості цивілізованих країн прийняті
декрети, які забороняють курити в громадських місцях, законами передбачена сувора відповідальність за отруєння тютюновим
димом оточуючих. Передбачена відповідальність керівництва установи за порушення
вимог до охорони чистоти навколишнього середовища, заподіяння шкоди здоров’ю працюючих.
Тютюнокуріння і
жінка
Вживання жінками тютюну, як і алкогольних напоїв, завжди вважалося ознакою поганого тону і засуджувалось. Куріння виникло серед жінок у період емансипації в кінці Х1Х – на початку ХХ ст., та ще до останніх десятиліть жінок-курців було не так багато. На жінку, яка курить, звертали увагу, “показували пальцем”, зневажали, оскільки в повсякденному уявленні вона кидала тінь на жіночу гідність. Зараз жінок-курців, як і алкоголічок, не злічити. Куріння жінки і, особливо, молодих дівчат, сприймається як щось буденне.
Значне поширення куріння серед жінок, а особливо дівчат, значною мірою данина моді. 60 % дівчат-курців вважають, що палити це “привабливо”, “привертає увагу юнаків”, створює “вигляд самостійності”. Для них важливий не стільки сам факт куріння, скільки сам процес, який набуває характеру своєрідного ритуалу. У дівчат куріння ототожнюється із кокетством, прагненням до оригінальності, уявленням про “сучасність”, а у жінок – з діловитістю, соціальною значимістю та почуттям впевненості при спілкуванні тощо.
У дівчаток-підлітків, які курять, слабше розвиваються груди, вони
частіше, ніж їх однолітки хворіють на простудні захворювання, особливо бронхіт,
серцево-судинні розлади, захворювання шлунково-кишкового тракту та ендокринних
залоз, зокрема статевої сфери, токсичний зоб у 15-30 %. У них часто порушується
менструальний цикл, затримується статевий та загальний розвиток, як
наслідок хронічної кисневої
недостатності, обумовленої чадним газом тютюнового диму, який в 250 разів
швидше вступає в зв’язок з гемоглобіном, ніж кисень, внаслідок чого страждають клітини, які
активно розмножуються в молодому віці. У
жінок збільшується кількість випадків запальних
та передпухлинних процесів, наступають передчасне статеве згасання , старіння. Смертність від раку
матки складає біля 30 %.
Тютюнокуріння, репродуктивні органи і дітородна
функція жінки
Жінки
розпочинають курити в більш ранньому віці і,
крім вже описаного впливу токсичних продуктів тютюнового диму на загальний
розвиток та стан здоров’я жінки, вона втрачає здатність до повноцінного
виконання найголовнішої функції жінки – продовження роду.
Яйцеклітини в основному формуються ще в ранньому дитинстві (до 2,5 років) і, визріваючи в яєчниках, пізніше вже не зазнають значних змін, на відміну від чоловічих статевих клітин, які мають здатність самооновлюватись кожні 3 місяці. Життя яйцеклітин продовжується від 12 до 55 років, а значить вони можуть бути “банком” для багатьох токсичних речовин, серед них і тютюнового походження. Природа подбала про охорону виду від виродження, тому отруєні токсинами клітини не беруть участі в продовженні роду, тобто у більшості випадків яйцеклітини втрачають здатність до запліднення. Жінки, які курять -безплідні, але не завжди, більшість їх здатна до зародження життя, але якого?
Складові
тютюнового диму впливають на перебіг
вагітності:
-
нікотин звужує судини і тим самим знижує постачання
кисню і поживних речовин до плода, зменшує плацентарний кровообіг;
-
окис вуглецю (чадний газ) знижує кисневу ємкість крові матері і плода,
зв’язуючись з гемоглобіном, він активно витісняє кисень з гемоглобіну, тим
самим створює кисневу недостатність клітин органів
плода;
-
поліциклічні ароматичні вуглеводні диму змінюють обмін екзогенних
органічних сполук плаценти і плода.
Куріння під час вагітності збільшує ризик ускладнень, особливо передчасних пологів, викиднів та мертвонародження, які зустрічаються у 2-3 рази частіше, ніж у тих, хто не курить.
Тютюнокуріння
викликає зменшення маси плода на 200-
Нікотин накопичується в грудному молоці, тому негативно впливає на організм новонародженого. Велику загрозу здоров’ю новонародженого становить пасивне куріння - спричиняє бронхіти, пневмонії, важкі форми астми та схильність до респіраторних захворювань в майбутньому.
Отже, від
куріння жінки страждають більше, ніж чоловіки, тому що мають більш ніжну і
тонку структуру організму, який сама природа запрограмувала для
продовження роду, тому здоровий спосіб
життя жінки є необхідною умовою
здоров’я її нащадків.
Молодь і психоактивні речовини
У всьому світі багато молоді потрапило у наркотичний полон, що викликає неабияке занепокоєння і стало серйозною соціальною проблемою. Зокрема, за даними Британського національного статистичного бюро, 12 відсотків учнів у віці від 11 до 15 років вживають наркотики, переважно - марихуану, понад третина спробували більше, ніж один наркотик. В Італії 42 % молоді 14-19 років вживають наркотики (34 % - в школі, 27 % - на дискотеках, 17 % - удома), 82 % вживають алкогольні напої.
В Україні в багатьох школах уже в 5-х класах спостерігається схильність до куріння цигарок у 21 % учнів, до вживання алкоголю – у 17 %, а у 8-х класах на куріння орієнтується 58,3 % учнів, вживання алкоголю – 25 %, і пива – 50 %.
Учні
11-х класів в анонімній анкеті зазначають, що серед
них 57 % палять, 56 % вживають алкоголь, 86 % - пиво. За останні роки ці вади набули значного
поширення і серед дівчат. Масово зростає вживання
наркотичних та токсикоманічних речовин (кожен п’ятий підліток вживав наркотик).
Пристрасть до психоактивних речовин - це не тільки проблеми психофізичного розвитку в підлітковому і юнацькому віці, а й соціальні: зростання правопорушень та злочинності, нещасних випадків, отруєнь і насилля; грубість, недисциплінованість, хуліганство, крадіжки; безпритульність та бомжування. Поширення СНІДу та інші негативні явища потребують наполегливого та своєчасного виявлення їх, надання допомоги та профілактики
Всесвітня організація охорони
здоров’я наводить п’ять основних причин хворобливого потягу молоді до
наркотичних речовин і залежності від них:
Бажання почуватися дорослим і самостійно приймати рішення.
Бажання бути таким, як всі.
Бажання розслабитись і почуватися щасливим.
Бажання ризикувати і бути незалежним.
Бажання все спробувати.
Процес
переходу від пробного до епізодичного вживання, а
потім – до толерантності та фізичної залежності у молоді вивчено недостатньо.
Крім названих причин до збільшення вживання та залежності і нестримного потягу,
можна включити:
-
груповий або індивідуальний тиск;
-
емоційний стрес, який симптоматично полегшується ліками;
-
соціальну відчуженість;
-
вплив оточуючого середовища, особливо якщо це супроводжується
відчуттями безсилля щось змінити або чогось досягти;
-
лікарі можуть випадково зробити внесок у шкідливе застосування
психоактивних ліків шляхом надмірного прописування їх
пацієнтам із стресами або ж коли лікарі стають жертвами хитрощів пацієнтів.
Є феномен масового
“накачування” дітей лікувальними препаратами, не
тільки внаслідок зростання кількості хворих, а й в замісній стратегії вирішення
тяжких задач – покращити сімейне і шкільне життя. Аналогічна гіперактивність до
транквілізуючих засобів і серед дорослих, внаслідок рекламування їх, як
лікарських препаратів “способу життя”.
Не дивлячись на те, що залежність всебічно описана багатьма
вченими, немає справжнього наукового підтвердження
існування певних рис характеру особистості, які сприяють розвитку цієї
патології.
Однак, говорячи про “донаркотичну” особистість
наркомана, виділяють такі риси особистості молодих людей, що можуть (хоча і не
обов’язково) стати причиною наркоманії: емоційна
незрілість, неповноцінна психосексуальна організація, садистські і
мазохістські прояви, агресивність і
нетерпимість, слабкі адаптаційні здібності, схильність до регресивної поведінки,
нездатність до міжособистісного спілкування з партнером тощо.
З розвитком наркозалежності первинна особистість починає змінюватися. Внутрішні конфлікти загострюються, а слабка психічна адаптація стає усе більш очевидною. Хронічне вживання наркотиків призводить до посилення пасивності і лінощів, байдужості до свого зовнішнього вигляду, до марного фантазування і неможливості ухвалення рішення, а також до абсолютної нездатності до більш тривалих зусиль.
Батькам, вчителям, молодіжним та громадським організаціям і
суспільству в цілому бракує знань про механізми наркоманічної залежності і
способи раннього виявлення і адекватного
реагування на проблему.
Якщо пристрасть до вживання алкогольних напоїв та
тютюнокуріння, навіть у замаскованих формах (модне вживання пива, тоніків, різноманітних сигарет, до яких підступно заохочує реклама),
які є “вхідними воротами” переходу до міцних напоїв і систематичного вживання,
виявити просто, то виявлення наркотизації на початковому етапі значно
складніше, її виявляють, як правило, із значним запізненням.
Дискотечна тусовка без наркотиків – “все одно, що дівчина без ока” – говорять французи.. Залишатися на дискотеці тверезим – якось не солідно: “не круто” та й “не по кайфу”.
“Екстазі” є дуже популярним наркотиком на диско-тусовках у молоді, бо одна таблетка дає потужний заряд енергії, збудженості та розгальмованості на всю ніч. У великій пошані також “кислота”, щоправда, на відміну від “екстазі”, LSD призводить до неконтрольованості власних дій та галюцинацій. Нерідко серед любителів “кислотного раю” відзначалося нестерпне бажання стрибнути з вікна…
Найбільш уражена наркоманією категорія населення - це психічно
та емоційно незрілі люди, тобто найчастіше
підлітки та юні, які за своєю природою схильні до максималізму, пошуку пригод та
нових вражень, та не досить прийняті у власному оточенні. Вживання наркотиків стає невдалою та незрілою
формою реагування на життєві проблеми або ж є результатом формування філософії гедонізму.
При своєчасному виявленні
наркотичній залежності можна запобігти, а від
наркоманії - вилікуватись. Справедливим є вираз: “Унція профілактики є більш варта, ніж фунт терапії”. Життя дуже
просте, що ми робимо - те й отримуємо.
Запідозрити пристрасть до приймання токсикоманічних і наркоманічних
речовин у підлітковому і юнацькому віці можна за
низкою ознак:
І. Поведінкові зміни
втрата інтересу до навчання, пропуски занять без поважних причин;
немотивоване зниження успішності;
ухилення від суспільно-корисної праці;
втрата приязних стосунків з друзями, які негативно ставляться до вживання наркотичних і токсикоманічних речовин;
контакти з особами асоціальної поведінки, іноземцями;
різка зміна спектру інтересів, спонукань до діяльності та звичного стилю поведінки;
поява в характері негативних рис, зокрема брехливості, цинізму, егоїзму;
уникання побутових обов’язків;
пізні повернення додому;
підвищений інтерес до відвідування розважальних закладів, зловживання стимулюючими напоями, паління;
намагання будь-якими способами здобути кошти для задоволення невідомих батькам потреб;
затримання правоохоронними органами у зв’язку з асоціальною поведінкою;
приймання з приводу різноманітних “недуг” якихось ліків, джерело отримання яких невідоме близьким;
зміни емоційного та життєвого тонусу: зранку – пригніченість, апатія чи дисфорія, а після повернення додому – ейфорія, жвавість.
ІІ. Те, що можна бачити:
запалення склер або посилену сльозотечу;
розширення або звуження зіниць “крапкові зіниці”;
поява в ділянках внутрішнього боку ліктьового згину, зовнішнього боку кисті, стопи, а також в нетипових місцях тіла (пахвина, під молочною залозою тощо) червоних плям, схожих на “укуси комарів”;
“доріжки” (ущільнені і потемнілі ділянки вен, схожі на доріжку) на венах рук, ніг, передпліч;
“відсутній” погляд;
порушення координації рухів;
надмірне збудження або пригніченість;
посилений інтерес до лікарських довідників і хімічних реактивів, необумовлене їх придбання, вживання;
придбання кристалічного йоду, білого фосфору, ацетону, легко летючих або сильно пахучих речовин (розчинники – бензин, ацетон тощо), клей, лаки і т.п., а також медичні шприци.
ІІІ. Те, що можна почути від
підлітка та його оточення:
- зниження тембру голосу, розтягування закінчень і т.п.;
- вживання різноманітних наркоманічних термінів і жаргонів:
- “Ширка”, “джеф”, “вінт” – психостимулятори амфетамінового ряду, виготовлені кустарно з ефедрину і ефедриновмісних препаратів;
- “Люсі”, “ейсід”, “кислота” – ЛСД ( найсильніший галюциноген);
- Анаша, “план”, “шлаль”, “трава”, марихуана – сушена конопля для паління, гашиш – смола, виділена з коноплі;
- Соломка – сировина з маку (головки та стебла) для домашнього приготування опійних препаратів;
- “Айс” – сильний синтетичний галюциногенний наркотик з коноплі;
- “Колеса” – пігулки, які змінюють стан свідомості (антипаркінсонічні, транквілізатори, антидепресанти, снодійні і т.п.);
- “Машина” або “баян” – шприц для внутрішньовенної або підшкірної ін’єкції;
- “Рухатись по вені”, “ширятись” – ін’єкції наркотиків;
- “Зависати” – регулярне вживання наркотиків;
- “Чорне” – опійний розчин виготовлений в побутових умовах;
- “Кумар” або “ломка” – стан психічного пригнічення, тілесного дискомфорту, сильних болів в м’язах і суглобах кінцівок, що наступають при відміні наступної дози;
- “Розкумаритись” – зняти стан ломки введенням наркотику;
ІУ. Те, що можна відчути:
Запахи від обличчя,
волосся, пальців рук;
- паленого листя, сухого сіна;
- ацетону, бензину, оцту, лаку, ароматичних аерозолів.
Виявлення
у підлітків хоча б деяких з цих повинно насторожити і спрямувати увагу
на предмет наркотичної пристрасті і залежності.
Нерідко серед осіб молодого
віку хворих на наркоманію чи токсикоманію, спостерігається “запійний” характер
прийому наркотичних засобів, що неминуче призводить до постінтоксикаційної
астенії - “відхід”. Тому зникнення з
дому чи інших місць проживання на кілька днів таких осіб та повернення в стані
астенії повинні насторожувати на предмет наркоманії.
Діагностику наркоманічного або токсикоманічного сп’яніння проводить лікар-нарколог з допомогою визначення наявності цих речовин в крові або сечі. Діагностувати прийом опіатів у хворих з другою стадією опіатної наркоманії можна також за допомогою штучного викликання абстинентного синдрому шляхом введення налорфіну (антагоніста опіатів), що також проводить лише лікар-нарколог.
Лікування хворих проводять стаціонарно в спеціалізованих відділах. Перший етап лікування направлений на ліквідацію явищ абстинентного синдрому. З цією метою застосовують гемодез, полііонні суміші, піроксан, серцеві глікозиди, транквілізатори, або викликають атропіновий делірій.
На другому етапі лікування проводять комплекс загальнозміцнювальної терапії (вітаміни, глюкоза, дрібні дози інсуліну, панангін) .
Лікування наркоманії в більшості випадків не приносить успіху. Застосовувані в спеціальних клініках методики дієвої лише при активній позиції самого хворого. Але й у таких випадках після одужання частими є рецидиви. Також недостатньо ефективні всі зусилля по боротьбі з виробництвом і збутом наркотиків. Боротьба з наркоманією ведеться, передусім, на законодавчому рівні: практично в усіх країнах передбачені жорсткі кримінальні санкції за виробництво і розповсюдження наркотичних речовин. Тим часом, силові заходи не усувають причин наркоманії. Величезне значення має широка пропаганда здорового способу життя, життя без наркотиків. Але більшість дослідників проблеми все ж схиляються до думки, що набагато дієвіше (й важче) забезпечити в суспільстві соціальні умови, що не сприяли б зловживанню наркотиками.
Профілактичні програми для молоді
спрямовані на створення цілісної програми, яка б охоплювала, в першу чергу,
молодь, яка навчається, і забезпечувала її необхідною інформацією про
психоактивні речовини та вплив їх на здоров’я. Серед них можна виділити п’ять головних
напрямків і способів підходу до вирішення проблеми:
- модель “раціонально-пізнавальна” – опирається на переконання, що надання
відповідної інформації про психоактивні речовини, які спричиняють залежність і
шкідливі наслідки, сприятиме тому, що підлітки і
молоді люди будуть знати, вміти і хотіти приймати правильні рішення;
- модель “навчання вмінню відмовлятись і приймати
самостійні рішення” – грунтується на положенні, що молодь повинна вміти
говорити “Ні” в ситуаціях, коли їх хтось
зваблює, або створює тиск, схиляючи до вживання алкоголю, наркотиків чи
куріння. Без такого вміння існує ймовірність, що молода людина не зможе
прийняти правильного рішення;
- модель
“пропагування здорового способу життя” - грунтується на переконанні, що краще зосередити
увагу не на негативних наслідках вживання і залежності від
психоактивних речовин, а на тому, що здорове і позитивне, що дає радість,
приємність, почуття задоволення від життя і самого себе. Коли молодь навчиться дбати про своє
самопочуття – фізичне, психічне, соціальне, духовне –
загроза вживання шкідливих речовин значно зменшиться;
- модель
“психологічна”
– спрямована на розвиток універсальних вмінь виходити із складних життєвих
ситуацій, налаштовувати контакти з іншими людьми і самим собою, виходити із
стресів і прикрих емоцій. Все це буде сприяти прийняттю раціональних рішень,
зменшить потребу в психоактивних речовинах, що змінюють свідомість в хвилини
особистих труднощів;
- модель
“реклами” –
обмежити рекламу алкогольних напоїв і, виконуючи рішення
ВООЗ, заборонити рекламу тютюну; розгорнути рекламу здорового способу життя і
антирекламу всіх видів залежності від психоактивних речовин у засобах масової
інформації; створити систему підготовки вихователів
дитячих садків та вчителів шкіл та інших навчальних закладів для проведення
кваліфікованої антинаркотичної, антиалкогольної, антитютюнової пропаганди серед
дітей, підлітків та молоді і передбачити час в навчальній програмі.
Наркоманії
серед працівників охорони здоров’я
Зловживання психоактивними речовинами медичними працівниками, з прадавніх часів вважається абсолютно неприйнятним, оскільки асоціюється з образом лікаря чи медичної сестри, які приймають рішення, проводять медичні процедури, призначають лікарські засоби і можуть завдати серйозної шкоди пацієнтам. Професійна неспроможність медиків полягає в їх нездатності проводити достатньо кваліфіковане, безпечне для пацієнтів лікування через суттєві фізичні і психічні розлади, які виникають внаслідок алкоголізму і наркотичної залежності. Крім того, зловживання наркотиками медичними працівниками підриває віру людей в медицину як систему допомоги в цілому.
Вірогідні
зловживання психоактивними речовинами зумовлені “професійними” чинниками
ризику:
-
спадкова сімейна схильність;
-
доступність до психотропних засобів і можливість їх виписування;
-
робота в умовах дистресу;
-
недостатнє пристосування до стресових
навантажень та володіння способами психологічного захисту.
Не дивлячись на те, що
медики мають унікальний набір чинників ризику,
зловживання і залежність від психоактивних речовин у них має такий же рівень
поширення, як і серед населення. Лікарі, фармацевти, стоматологи, медичні сестри
та інші медичні працівники найчастіше зловживають алкогольними напоями і
тютюном, студенти – алкоголем, маріхуаною, тютюном, зрідка -важкими
наркотиками. Професійні знання в галузі фармакології психотропних речовин, інформація про побічні дії,
клінічні ефекти і потенційні можливості розвитку пристрасті до наркотичних
речовин дещо стримують зловживання. Медичні працівники починають їх вживати з
метою емоційного розвантаження, або підтримки високого рівня працездатності.
Значне фізичне і емоційне напруження, викликане необхідністю виконання
професійних обов’язків, турботи про пацієнтів і вирішення проблем особистого життя спочатку
приводить до разових спроб втечі від дійсності з
допомогою психотропних засобів, або більш тривалого психологічного захисту –
заміщення існуючої реальності свідомо на більш
прийнятну – вживання психоактивних речовин, яке пізніше може перейти в наркотичну
залежність.
Виділяють три основні
причини використання психоактивних речовин медичними працівниками:
1) самолікування при больових синдромах (переважно
особи старші 40 років, частіше вживають алкогольні напої, седативні та снодійні
засоби); при станах тривоги чи депресії, як психологічний захист для заміщення існуючої реальності
(особи до 30 років вживають психотропні засоби, марихуану);
2) вживання для розваги і отримання стану ейфорії
(переважають молоді медики, найчастіше вживають марихуану, оскільки ризик
розвитку пристрасті тут невисокий, але можливий перехід
до вживання небезпечних наркоречовин);
3) вживання для підвищення
працездатності і боротьби з втомою (перевага надається кофеїну, амфетамінам).
Медичні працівники вживають
психоактивні речовини таємно, наодинці, приховують свою пристрасть до
наркотиків, щоб зберегти свій професійний статус і становище
в колективі. Вони самоізолюються, знаходяться в стані дистресу,
намагаються справитися з труднощами своєї професії. Навантаження на роботі, хронічна
втома, соматичні ускладнення, а також спроби впоратись з депресією,
психологічним напруженням часто є аргументами, якими намагаються виправдати
зловживання.
Клінічні прояви зловживання
психоактивними речовинами: зміни в манерах поведінки і зовнішньому вигляді;
порушення стосунків з колегами, які переростають у конфліктні; прийняття
неадекватних рішень і розпоряджень, ухилення від
виконання обов’язків; зростання професійних помилок і скарг пацієнтів на
поведінку працівника; часті прогули і зміна робочих місць; здійснення
протиправних вчинків; втрата контактів і турботи про сім’ю,
тобто всі типові для алкоголізму і інших
наркоманій психічні, поведінкові і психосоматичні розлади. Проте зниження
професійних якостей лікаря, медичної сестри спостерігається лише на останній
стадії розвитку наркоманічної залежності, в той же час професійні навички в них
порушені через вживання психоактивних речовин, такі працівники являють собою
небезпеку для пацієнтів та підривають авторитет
медиків.
Для недопущення нанесення
шкоди здоров’ю пацієнтів і збереження довіри суспільства до медицини медичні заклади повинні виявляти випадки
зловживання психоактивними речовинами. Визнаючи можливість одужання від хвороби, потрібно виходити з позиції надання допомоги
хворим і відмови від суворих покаральних заходів. Необхідно докласти зусиль для
створення атмосфери, вільної від звинувачень і осуду, послабити почуття дискомфорту,
розгублення і страху, надати їм емоційну
підтримку. В той же час потрібно відкрито обговорити потребу в лікуванні, що є виявом турботи про
здоров’я, професійну придатність і репутацію колеги.
Лікування наркоманії у
медичних працівників має добрі прогнози при ранньому виявленні і лікуванні в
початкових стадіях розвитку залежності та при усвідомленні ними необхідності
зберегти соціальне становище і свій професійний
статус.
Щоб забезпечити якісне
медичне обслуговування в медичних закладах, необхідно проводити
загальноприйняту роботу з профілактики і виявлення
серед персоналу осіб, які мають наркозалежність і організувати їм лікування в
наркологічних закладах.
Узагальнення
та практичні поради
1.Токсикоманії, наркоманії і
тютюнокуріння поширюються темпами, які мають ознаки епідемії. Серед цього
контингенту соматоневрологічні, венеричні,
інфекційні хвороби, різноманітні травми
зустрічаються набагато частіше, ніж у загальній популяції. Особи, які
передозували психоактивний засіб,
потребують невідкладної інтенсивної медичної допомоги, тому кожен медик може
зустрічатись з цими хворими у будь-якому медичному закладі чи у побуті, а тому
повинен в достатній мірі орієнтуватись у вузлових
питаннях цієї соціально-медичної проблеми.
2.Наркологічно хворі здебільшого психопатизовані і схильні до асоціальної
поведінки. Медичний персонал повинен проявляти щодо них твердість та принциповість
і, не порушуючи принципів медичної етики та деонтології, рішуче
запобігати спробам асоціальної поведінки.
3.Якщо біля наркомана
групуються інші хворі, то вони або самі приймають одурманюючі препарати, або дістають їх для наркомана.
4.Наркомани
в стані абстиненції здатні до будь-яких актів агресії.
5.Підступність,
хитрість і брехливість наркоманів не має меж. Довіряти їм не можна. Недопустимо
піти на проступки і допомогти їм дістати якийсь
психотропний препарат. Як правило, це призводить до наступного шантажу з боку
наркомана і до службових неприємностей.
6.Після
зникнення фізичних явищ наркоманічної абстиненції психічний потяг лишається.
Наркомани схильні до агравації і
симуляції, щоб отримати потрібний одурманюючий засіб.
7.Найважчий і небезпечний
для життя абстинентний синдром викликають барбітурати. Найтриваліша
абстиненція зумовлена опіатною
наркоманією. Найбільш виражену психічну деградацію
(психопатизація і отупіння) викликає барбітурова наркоманія. Найшвидше руйнує
соматоневрологічний стан організму і викликає моральне спустошення ефедрон.
Навіть у середовищі наркоманів барбітуромани і “ефедронщики” здебільшого
зневажаються.
8.Наркотики дорого коштують. Тому смертельні отруєння
ними зустрічаються відносно рідко, а більшість
токсикоманічних речовин широкодоступні,
тому важкі отруєння здійснюються
переважно ними. Приблизно 10 відсотків отруєнь
барбітуратами закінчується летально, тому їх часто використовують з метою самогубства,
а у частини жертв несмертельні отруєння
призводять до психоорганічного синдрому.
9.Статистика свідчить, що серед людей, які приймають спиртні напої,
хронічний алкоголізм розвивається у 5-10%, а серед тих, хто втягнувся у прийом
наркотиків і тютюну, залежність розвивається у
85-90 відсотків. Тому єдиним дієвим
методом боротьби з наркоманією є її профілактика, насамперед широка
інформація населення про її наслідки.
10.Так звані “слабкі
наркотики” ( марихуана і екстазі) практично викликають слабку абстиненцію і зміни
толерантності. Але значна частина людей переходить до прийому більш активних
наркотиків, тому вживання легких наркотиків є першою сходинкою, яка веде до
важких наслідків.
11.Наркотики (в тому числі
транквілізатори і снодійні препарати) повинні зберігатися в сейфі, обладнаному
відповідно з діючими інструкціями.
12. Профілактика
наркоманій і формування здорового способу життя має стати соціальною нормою
населення.
Контрольні
запитання
Сутність тютюнокуріння.
Основні прояви тютюнокуріння
Соматичні наслідки тютюнокуріння.
Пасивне тютюнокуріння.
Тютюнокуріння і жінка та репродуктивні функції.
Молодь і психоактивні речовини.
Наркоманії серед медичних працівників.
8. Лікування та профілактика.
Вплив нераціонального харчування,
гіподинамії та умов життя на психічне
здоров’я
Ожиріння
Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила ожиріння епідемією ХХІ століття, якою охоплено 1,7 млрд. людей в усьому світі з розвиненою економікою. Тенденції сучасного суспільства (гіподинамія, зумовлена технологічним прогресом, зміни структури харчування, збільшення кількості вживання висококалорійних продуктів з великим вмістом вуглеводів і жирів) призводить до того, що забезпечення енергетичних потреб людини відбувається головним чином за рахунок швидкозгоряючих вуглеводів, а висококалорійні жири відкладаються в жирові депо. Переїдання стало способом життя, а не лише пов’язане з втратою самоконтролю, гіподинамією та пристрастю до їжі з високим вмістом жиру, цукру та до делікатесів.
Пристрасть до їжі викликає
таке ж звикання, як і наркотики.
Стимулюючи вироблення опіатів, велика кількість їжі здатна викликати
стан “наркотичного сп’яніння” – кайф, подібний до того, що буває від героїну
або кокаїну. Все це підтверджується в експериментах на щурах. Аналогічна нейрохімічна активність
спостерігається у наркоманів в процесі абстинентного синдрому.
Провідним психопатологічним синдромом у хворих з аліментарно-обмінним ожирінням є депресивний синдром: астено-депресивний, астенічний і тривожно-депресивний з компенсаторними проявами у вигляді патологічного потягу до надлишкового вживання їжі і, як наслідок – поглиблення проявів аліментарно-обмінного ожиріння.
У них також високий рівень невротизації: неврівноваженість нервово-психічних процесів, емоційна нестійкість, лабільність, тривожність, навіюваність, схильність до песимізму, нерішучість та формування почуття меншовартості і зниження фізичної привабливості. Переважають акцентуйовані особистості астенічного спрямування особистісного реагування і формування харчової залежності як форми останнього.
Ожиріння – не тільки косметична, психічна, а й медична проблема. Якщо з ним не боротись, це створює не тільки проблеми з психічним здоров’ям, а й є передумовою і фактором ризику для розвитку діабету, серцево-судинних захворювань, раку тощо. “Головним мірилом вашого здоров’я в майбутньому будуть служити ті цифри, які зараз дивляться на вас з ваги...” (У.Уиллетт). Ожирінням страждають переважно жінки.
Розрізняють надмірну вагу і ожиріння. Показником здоров’я є не маса, а жир, який накопичився в організмі. Наприклад, у спортсмена може бути велика маса за рахунок м’язової системи. Маса тіла - показник збалансованої роботи всіх органів і систем.
У виникненні ожиріння відіграють роль два чинники: біологічний (спадковий) – він складає 25-40%;соціальний (середовище) – 60 %.
Вирішальну роль в тому, що у людини розвивається ожиріння і хвороби, пов’язані з ним, відіграє її спосіб життя:
- як розподіляється щоденне вживання калорій і їх витрата;
-
яка частка неповноцінної їжі в
щоденному раціоні;
- яка частка боротьби з гіподинамією в режимі дня.
Гени відповідають за схильність до надмірної ваги і ожиріння, але в кінцевому результаті вага визначається тим, що їсть людина і скільки рухається. Не спадковість, а надмірна кількість калорій, сидячий спосіб життя, або і те, і інше призводять до ожиріння.
Хворобливі розлади харчового потягу проявляються: поліфагією і булімією (надмірне поїдання їжі за відсутності відчуття ситості).
Розрізняють два типи ожиріння: грушеподібний – жир відкладається на стегнах; яблукоподібний – жир
відкладається в ділянці живота, з об’ємом талії 90-
Небезпечне для здоров’я не стільки ожиріння, яке обмежує і знижує якість життя, спричиняє душевний дискомфорт, постійну астенію й неадекватні поведінкові реакції, пов’язані з ритуалами харчування, скільки його наслідки – психосоматичні розлади: діабет ІІ типу і наступна сліпота; ампутовані кінцівки; артеріальна гіпертонія й ішемічна хвороба серця, інсульти; пухлини.
Для
контролю за надмірною вагою і ожирінням використовують показник індексу маси
тіла (ІМТ): це співвідношення з росту і маси тіла. Підрахунок індексу маси тіла
здійснюється за формулою: ІМТ = МТ/Р , де ІМТ – індекс маси тіла, МТ – маса
тіла (в кг), Р – зріст (в метрах) (за Кутелетом). Наприклад, поділити масу в
кілограмах на зріст в метрах і результат поділити ще на зріст в метрах (при
вазі тіла
Таблиця для визначення
нормальної та
надмірної маси тіла і ожиріння
|
Зріт (в м |
Норма |
Надмірна вага (в кг) |
Ожиріння |
|
ІМТ |
18,5 – 24,9 |
25- 29,9 |
30 і більше |
|
1,47 |
53 і менше |
54-64 |
65 і більше |
|
1,50 |
55 -“- |
56 –66 |
67 –“- |
|
1,52 |
57 -“- |
58 – 68 |
69 –“- |
|
1,55 |
59 –“- |
60-71 |
72 -“- |
|
1,57 |
61 -“- |
62-73 |
74 -“- |
|
1,60 |
63 -“- |
64-76 |
77 -“- |
|
1,63 |
65 -“- |
66-79 |
80 -“- |
|
1,65 |
67 -“- |
68-81 |
82 -“- |
|
1,68 |
69 -“- |
70-84 |
85 -“- |
|
1,70 |
71 -“- |
72 -86 |
87 -“- |
|
1,73 |
74 -“- |
75-89 |
90 -“- |
|
1,75 |
76 -“- |
77-91 |
92 -“- |
|
1,78 |
78 -“- |
79-94 |
95 -“- |
|
1,80 |
80 -“- |
81-96 |
97 -“- |
|
1,83 |
83 -“- |
84-99 |
100 -“- |
|
1,85 |
85 -“- |
86-102 |
103 -“- |
|
1,88 |
87 -“- |
88-105 |
106 |
|
1,90 |
89 -“- |
90-107 |
108 -“- |
|
|
|
|
|
Як допомогти мільйонам дорослих і дітей, вага яких перевищує норму і їх здоров’я знаходиться в небезпеці? Існує безліч порад і рекомендованих дієт, спрямованих на схуднення, однак більшість з них не приносить тривалих результатів.
Не обов’язково випробовувати різні дієти і обмежувати себе в стравах. Прикладаючи певне свідоме зусилля і винахідливість, можна зберегти бажану вагу, дотримуючись розумної дієти (“харчової піраміди”) і рухливого способу життя (спорт тощо). У випадках ожиріння слід порадитися з лікарем-дієтологом.
В основі “харчової піраміди”
денного раціону повинні бути овочі і фрукти. Рослинні компоненти їжі сприяють
підтримці ідеальної ваги тіла за рахунок гальмування процесів засвоєння жирів,
активізують їх розщеплення і виведення з організму, стимулюють обмін речовин.
Другий щабель “піраміди” складають
вуглеводи (мучні вироби, каші тощо).
Третій – білки і молокопродукти (м’ясо, риба, яйця,
сири – 80-
Четвертий – жири рослинного
походження (3-5 чайних ложок).
П’ятий – солодощі, продукти з
високим вмістом цукру – рідко.
Дотримуйтесь певного харчового етикету:
- не вживайте соки з великим вмістом цукру та алкогольні напої, які містять багато калорій;
- не спокушайтесь принадами (чіпси, шоколад, печиво тощо);
- перекусіть перед їдою, це послабить апетит;
- не їжте все, що заманеться, пам’ятайте про калорії;
- вставайте з-за столу раніше, ніж відчуєте насичення;
- не готуйте великих порцій;
- не завершуйте їду десертом;
- не їжте на ніч.
Ці рекомендації легко виконувати, тим самим забезпечуючи собі профілактику ожиріння, і запобігаючи косметичним, психологічним і медичним проблемам, пов’язаним з нераціональним харчуванням і способом життя.
Гіподинамія.
Гіподинамія –це обмеження рухової
активності людини внаслідок поширення і розмаїття причин, що змінюють спосіб життя, і мають в
епоху науково-технічного прогресу загальнобіологічне і соціальне значення.
В сукупності з наростаючою
інтенсивністю нервово-психічної діяльності гіподинамія (гіпокінезія) сприяє
розвитку і прискоренню багатьох захворювань. М’язова діяльність є джерелом
потужних стимулюючих впливів на обмін речовин, виявляє мобілізуючий вплив на
рефлекторні і гуморальні механізми забезпечення внутрішнього середовища, чим
сприяє не тільки запобіганню багатьом захворюванням, а й функціональному та
структурному вдосконаленню органів і тканин.
Гіподинамія негативно впливає на функціональний стан різних органів і систем , особливо нервової , перебіг обмінних процесів та викликає астенію, апатію і дискомфорт. Створюється хибне коло – гіподинамія обмежує м’язову активність людини, а зростаюча гіпокінезія сприяє розвитку захворювань (серцево-судинної системи, ожиріння, діабет тощо).
Негативний вплив гіпокінезії пояснюють з позицій моторно-вісцеральних рефлексів. Кожний рух - не тільки результат нервових імпульсів, а й причина виникнення багаточисленних сигналів, які йдуть з рухового апарату в різні органи і системи організму: кровообігу і дихання, стимулюючи їх роботу, прискорюють роботу обмінних і енергетичних систем. Така віддача кожного рухового акту несе трофічний заряд, посилює відновні процеси, сприяє діяльності тканин, підвищує їх функціональні можливості , тонізує роботу центральної нервової системи.
Активний руховий режим позитивно впливає на центральну нервову систему, покращує стан серцево-судинної системи, посилює обмінні процеси та пристосування організму до фізичних і психічних навантажень, стійкість до стресових ситуацій. Фізична активність є важливим напрямком профілактики багатьох захворювань, в тому числі ожиріння та передчасного старіння
Умови життя як
чинники впливу на здоров’я
Сучасна людина повсякденно зустрічається з численними чинниками, здатними викликати стани стресу. Проведені соціологічні опитування в Україні в межах програми “Copernicus – “Європейського союзу “ Умови життя, спосіб життя і здоров’я” виявили реальну оцінку громадянами здоров’я.
Перш за все, громадяни низько оцінюють якість свого здоров’я. Головними чинниками вважають: труднощі життя (недостатній рівень добробуту, фінансового забезпечення, житлових умов та праці, соціального захисту тощо); забруднення оточуючого середовища; кількісне і якісне голодування.
Оцінка сприймання власного життя переважно
оцінюється як нещасливе (80 %). При високій оцінці важливості здорового способу
життя більшість населення його не дотримується: постійно курять – 80 %;
вживають алкоголь – 60 %; зростає численість наркозалежних, серед яких
переважає молодь.
Визначено високий рівень схильності людей до
розвитку захворювань, зокрема таких преморбідних станів: сильна втома і
відчуття надмірної складності життя – 60 %; відсутнє задоволення від
повсякденних справ і можливостей впливати на події – 50 %; постійне внутрішнє
напруження, застрашливі думки і безсоння – 50 %; незадоволеність роботою і
нездатністю долати труднощі – 35 %; стан стресу – 35-40 %; почуття самотності і
втрата віри у себе – 20-30 %.
Поганим своє здоров’я вважають 50 % опитаних, які пов’язують його з захворюванням органів кровообігу, психічними і нервовими розладами, хворобами органанів дихання та опорно-рухового апарату.
Більшість громадян знають про свої проблеми із здоров’ям і позитивно відносяться до можливості його покращення, проте є певний ступінь недовіри до медицини. Стає очевидною важливість державної політики в профілактиці і оздоровленні суспільного життя.
У практичній діяльності при визначенні індивідуальних критеріїв і цілей здорового способу життя існують два альтернативних підходи. Завданням першого, традиційного, підходу є дотримання всіма норм загальноприйнятої поведінки, яка грунтується на принципах профілактичної медицини – уникнення і попередження дії чинників ризику. Ефективність його оцінюється за числом осіб, які дотримуються рекомендованої поведінки. Але на практиці захворюваність виявляється різною при однаковій поведінці людей з різними гено-й фенотипом. При практично однаковій поведінці людей, рівень здоров’я може бути різний.
Другий підхід орієнтується на такий спосіб поведінки, який дає людині бажану тривалість і якість здоров’я. За такого підходу критерієм ефективності формування здорового способу життя є не поведінка, а реальне збільшення кількості здоров’я.
Для оцінки кількості здоров’я розроблені методики, що дають можливість із урахуванням індексу здоров’я та його положень за шкалою здоров’я самостійно прийняти рішення, яку поведінку вважати здоровою, виходячи з індивідуальних критеріїв особистого вибору найкращих варіантів оздоровлення та контролю за їх ефективністю, тобто, для осіб з високим індексом здоров’я будь-який спосіб життя , що є для них природним, буде цілком здоровим.
Контрольні звпитання:
Що таке надмірна вага і ожиріння?
Які чинники сприяють ожирінню?
Які показники використовують для контролю за
надмірною вагою і ожирінням?
Як зберегти бажану вагу?
Гіподинамія і її наслідки.
Значення активного
рухового режиму для збереження здоров’я.
Рівень життя як чинник здоров’я.