Матеріали підготовки до лекції №7

Тема№5. Безпека життєдіяльності в умовах повсякденного життя, в побуті, на виробництві

План лекції

- Поняття про безпеку життєдіяльності: безпека, життя, діяльність.

- Середовище проживання людини: навколишнє, виробниче та побутове. Вплив шкідливих факторів навколишнього середовища на здоров’я людини.

- Джерела забруднення виробничого середовища.

- Класифікація шкідливих і небезпечних факторів (фізичних, хімічних, біологічних та психофізіологічних).

- Профілактика професійних захворювань.

- Засоби індивідуального захисту працівників.

- Методи та засоби оцінювання мікрокліматичних умов праці.

- Обстеження житлових і виробничих приміщень. Складання схеми обстеження житлових і виробничих приміщень.

-Оцінювання середовища проживання людей. Оцінювання мікроклімату навчальної кімнати.

- Прилади для вимірювання мікрокліматичних умов. .

Поняття про безпеку життєдіяльності: безпека, життя, діяльність.

Безпека життєдіяльності (БЖД) – це наука, що вивчає теоретичні основи взаємодії людини з навколишнім середовищем і способи забезпечення безпеки її життя і діяльності в середовищі існування й умовах сучасного виробництва.

Головною задачею науки про безпеку життєдіяльності є забезпечення комфортних умов існування людини на всіх стадіях її життєвого циклу і нормативно припустимих рівнів впливу негативних факторів на людину і природне середовище.

Інтенсивне зростання народонаселення, розвиток промисловості, енергетики, транспорту, а також збільшення числа надзвичайних ситуацій викликає збільшення рівня впливу негативних факторів на навколишнє середовище і людину, вносить дисбаланс у природні процеси, які забезпечують стабільність життєвого циклу на Землі.

Розробці концепції стійкого розвитку життя на Землі була присвячена конференція ООН у Ріо-де-Жанейро в 1992 році, на якій прийнятий документ «Порядок денний ХХІ століття» і сформульований висновок про необхідність глобального партнерства держав у всіх сферах для здійснення стабільного соціального, економічного й екологічного розвитку. У робочих документах конференції передбачається рішення проблем безпеки життєдіяльності людей на державному рівні.

В діалектичному аспекті стан навколишнього середовища, яке включає атмосферу, літосферу та гідросферу, фауну, флору, тобто біосферу Землі (виключаючи вплив людини) повинен характеризуватися т. н. «динамічною рівновагою». Таке положення (динамічна рівновага) визначає поступовий природно логічний розвиток, логічно обумовлену еволюцію біосфери, яка диктується об'єктивними законами її розвитку.

Аналіз сумісного розвитку біосфери та людства на протязі історично значного часу показує, що ці природні об'єктивні закони розвитку біосфери підлягають впливу діяльності людини, яка прогресивно інтенсифікується.

Діяльність є необхідною умовою існування людини і людського суспільства. Форми діяльності різноманітні. Вони включають інтелектуальні, прикладні і духовні процеси, що протікають у виробничій, науковій, суспільній, культурній, у побуті, і інших сферах життя людини.

Праця – є вищою формою діяльності людини. У зв'язку з цим, на думку філософів, самим адекватним визначенням людини є «людина діюча» – Homo agens.

Досвід еволюції людства свідчить, що його будь-яка діяльність є потенційно небезпечною. Модель процесу діяльності людини в найбільш загальному вигляді можна представити узагальненою системою, яка складається з двох взаємозалежних елементів: «людина» і «середовище її існування» (рис. 1.1). Задачею рівноважного існування системи «людина – середовище існування» є досягнення наступних двох цілей.

Перша ціль полягає в забезпеченні позитивного ефекту в плані підвищення продуктивності праці і, як наслідок – комфортності життя людини.

Друга ціль полягає у виключенні небажаних наслідків діяльності людини на навколишнє середовище і здоров'я сьогоднішнього і майбутнього поколінь.

До основних негативних наслідків діяльності людини відносяться такі: збиток здоров'ю і життю людини, пожежі, аварії, катастрофи, тобто явища, що вносять елемент порушення в динамічну рівновагу стану системи «людина – середовище існування». Унаслідок цього негативні явища, що виникають у розглянутій системі в результаті діяльності людини чи природних процесів, що протікають у середовищі існування, називаються небезпеками.

Безпека – це стан системи «людина – середовище існування» при якому з визначеною імовірністю виключається прояв небезпек.

Забезпечення комфортних умов діяльності і відпочинку створює передумови для прояви найвищої працездатності людини. При цьому формування, вибір і визначення комфортних умов (параметрів і організації виробничого, природного, соціального середовища, середовища проживання) діяльності і відпочинку повинні ґрунтуватися на знанні закономірностей взаємозв'язків системи «людина – середовище існування», фізіології людини, його психологічного стану і функціональних можливостей. У результаті реалізації такого підходу забезпечується зменшення травматизму і захворюваності людей, зменшення кількості цих небезпек чи зниження їхнього рівня.

Таким чином, забезпечення безпеки і нешкідливості праці, ефективного відпочинку, з дотриманням вимог екології, природних процесів розвитку біосфери буде забезпечувати збереження життя і здоров'я не тільки людини, але і біосфери Землі, а значить і людства в цілому.

Зниження ступеня небезпеки і шкідливості негативних факторів середовища існування, зменшення їхньої кількості, виконується на основі інформації, яка одержується в процесі ідентифікації (розпізнавання) цих негативних факторів і забезпечується доцільним вибором і застосуванням конкретних ефективних захисних методів і засобів.

Виходячи з цього, комплексною науковою задачею БЖД є теоретичний аналіз, розробка методів ідентифікації і кількісної оцінки негативних факторів, які генеруються складовими середовища існування.

При цьому пріоритетним напрямком є рішення задач БЖД на етапі проектування предметів праці, діяльності людини, а також прогнозування природних явищ, які можуть викликати аварії, катастрофи, надзвичайні ситуації. Наукові задачі БЖД не обмежуються перерахованими аспектами. До них відносяться також наступні напрями:

· комплексна оцінка багатофакторного впливу негативних факторів середовища існування на працездатність і здоров'я людини;

· визначення параметрів комфортних умов праці і відпочинку;

· розробка і реалізація нових методів і засобів захисту людини і навколишнього середовища від дії негативних факторів;

· моделювання надзвичайних ситуацій.

Практичні задачі БЖД полягають у розробці і створенні нових принципів і засобів захисту людини і природного середовища від впливу негативних факторів.

По природі дії небезпеки підрозділяються на наступні основні групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.

До фізичних небезпек відносяться: шум, вібрація, електромагнітні й іонізуючі випромінювання, параметри мікроклімату (температура, відносна вологість повітря, рухливість повітря), атмосферний тиск, рівень освітленості, запиленість, загазованість повітря, і т.д.

До хімічних небезпек відносяться: отрутні, токсичні речовини у різних фазових станах (газоподібному, рідкому чи твердому).

Біологічні небезпеки – це небезпечні і шкідливі мікро- і макроорганізми, продукти їхньої життєдіяльності і життєдіяльності людей.

Психофізіологічні – статичні і динамічні перевантаження, розумова перенапруга, одноманітність праці, емоційні стреси.

Середовище проживання людини: навколишнє, виробниче та побутове. Вплив шкідливих факторів навколишнього середовища на здоров’я людини.

Класифікація і характеристики середовища життєдіяльності людини

Система «людина – середовище існування» є багатокомпонентною системою. До неї входить велика кількість складових, між якими існує безліч зв'язків. Природно, що збільшення кількості складових системи і зв'язків між ними викликає ускладнення задачі формалізації такої системи, наприклад за допомогою математичних методів. Складність вивчення системи «людина – середовище існування» обумовлюється також тим, що ця система має ієрархічний характер, тобто є багаторівневою, яка утримує прямі і зворотні зв'язки.

Так, верхній рівень розглянутої системи містить два основних елементи – «людина» і «середовище існування». При аналізі існування системи під елементом «людина» розглядається не тільки індивід, але і група людей, колектив, жителі населеного пункту, регіону, країни, суспільства в цілому.

«Середовище існування» є другим елементом системи «людина – середовище існування». Середовище існування являє собою частину біосфери чи техносфери, у якій існує людина і функціонують системи його життєзабезпечення.

Навколишнє середовище – середовище існування людини, обумовлене сукупністю позитивних і негативних природних і антропогенних факторів, здатних впливати на його життєдіяльність.

Другий ієрархічний рівень елемента «середовище існування» складається з трьох наступних основних складових: – природне середовище; – соціальне середовище; – соціально-політичне середовище; – техногенне середовище.

Навколишнє середовище – середовище існування людини, обумовлене сукупністю позитивних і негативних природних і антропогенних факторів, здатних впливати на його життєдіяльність.

Природне середовище – це об'єкти і частина космічного простору, а також та локальна область біосфери, яка включає ділянки літосфери, гідросфери й атмосфери, флору і фауну тієї частини Землі, на якій існує «людина». Таким чином природне середовище поєднує об'єкти космічного і природно-природного походження – флору, фауну й ін., а також і об’єкти, які створені людиною, тобто природно-антропогенні екологічні види і системи.

Ясно, що до групи об'єктів, що складають природне середовище відносяться частина зоряного простору, Сонце, Місяць, природний ландшафт, кліматичні умови, мікро- і макроорганізми й інші елементи, що характерні для місцевості, у якій проживає людина.

Природно-антропогенну групу об'єктів складають природні об'єкти, створені людиною на основі явищ і процесів, що відбуваються в біосфері, чи при їхньому використанні. Зелені насадження, парки, штучні ставки, водоймища, ділянки архітектурного ландшафту, ділянки атмосфери зі спеціально зміненими кліматичними умовами, деякі підвиди домашніх тварин та рослин і т.п.

Соціальне (соціально-політичне) середовище представляється формами спільної суспільної діяльності людей, які відносяться до конкретних соціальних груп.

Форми суспільної діяльності, що історично склалися в соціально-політичному середовищі і характеризуються визначеним типом взаємин, створюють людську спільність чи соціум ( від лат. socium – загальне).

Соціум – це соціально-політична система, яка у філософському змісті розглядається як соціальний організм. Він створюється і розвивається по своїх особливих законах, що характеризуються надзвичайною складністю. Як правило, у соціумі взаємодіє велика кількість людей. Результатом їхньої внутрішньої взаємодії і взаємодії з іншими соціально-політичними системами (групами) формуються локально-суспільні умови життєдіяльності й особливе оточення. Ці умови можуть впливати на інших людей і на соціально-політичні групи. Сукупність таких систем у суспільстві і їхні взаємини створюють соціальне чи соціально-політичне середовище.

Техногенне середовище – умови існування людини, які сформовані у результаті розумового, науково-технічного, духовного розвитку та її предметної діяльності на базі природних явищ і процесів. Таким чином, техногенне середовище є сукупним результатом досягнень суспільства, що з однієї сторони забезпечують визначений рівень життєдіяльності людини, а з іншого боку – приводять до розбалансу природно сформованих взаємозв'язків у біосфері.

Головною причиною виникнення і розвитку техногенного середовища є природне прагнення людини до підвищеної комфортності життя.

Техногенне середовище виникло і склалося в процесі розумового розвитку людини, що виразилося в його трудовій діяльності, як розумної біологічної істоти, що мислить, що має мораль і естетичні почуття.

Техногенне середовище (техносфера), як підсистема, підрозділяється на побутове і виробниче середовище.

Побутове середовище – це середовище, у якій проживає людину. Воно містить у собі комплекс житлових, соціально-культурних і спортивних будинків та споруд, комунально-побутових організацій і установ. Основними характеристиками цього середовища є розмір житлової площі на одну людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центральної опалювальної системи, холодної і гарячої води, рівень розвитку суспільного транспорту і та ін.

Виробниче середовище – це середовище, у якій протікають виробничі відносини і здійснюється трудова діяльність людини. У залежності від суспільно-виробничого положення, яке займає людина у виробничому середовищі, воно може містити в собі окреме підприємство, чи організацію, установу або їх комплекс, у який входять інші підприємства, а також органи керувань районного, обласного й іншого рівнів. У порівнянні з природним виробниче середовище характеризується максимальною відносною насиченістю негативними антропогенними факторами, перелік і рівень яких залежать від специфіки і культури конкретного виробництва.

До основних параметрів виробничого середовища, які визначають рівень психологічних факторів, відносяться кількість працюючих, вид продукції, що випускається, продуктивність праці, тип організації виробничого процесу, рівень автоматизації технологічних процесів, психологічний клімат у колективі, тип керівника, ритмічність виробництва, організація оплати праці.

Перелік негативних факторів, що впливають на безпеку життєдіяльності людини у виробничому середовищі з фізіологічної точки зору, залежить від рівня організації умов праці, ступеня його нешкідливості і безпечності.

До найбільш розповсюджених негативних факторів, які характеризують виробниче середовище, відносяться: недопустимі параметри мікроклімату робочої зони (температури, відносній вологості і швидкості руху повітря), підвищена запиленість, загазованість повітря, підвищений рівень вібрації і шуму, електромагнітних і іонізуючих випромінювань, недостатня чи надмірна освітленість робочої зони, наявність підвищеної напруги в електричному ланцюзі, замикання якого може відбутися через тіло людини.

Слід зазначити, що характеристики середовища існування (соціально-політичного, побутового і виробничого), що впливають на психологію людини і які відбиваються на його фізіології є взаємозалежними. Цей взаємозв'язок може бути безпосереднім чи непрямим. Причому, у ряді випадків ці взаємозв'язки не піддаються прямому виявленню.

У зв'язку з цим рішення задач забезпечення безпеки життєдіяльності людини повинне проводитися на основі глибокого всебічного аналізу взаємозв’язків кожної із вище вказаних підсистем при використанні комплексного системного підходу.

Джерела забруднення виробничого середовища.

Джерела негативних факторів побутового походження

У комплексі умов забезпечення безпеки життєдіяльності людини побуту належить особливе місце. Сьогодні міська людина більшу частину життя проводить у штучно сформованій обстановці. Невідповідність організму людини і житлового або виробничого середовища відчувається як психологічний дискомфорт. Віддалення від природи підсилює напругу функцій організму, а використання усе більш різноманітних штучних матеріалів, побутової хімії та техніки супроводжується збільшенням кількості джерел негативних факторів і ростом їхнього енергетичного рівня.

Побутовим середовищем називають сукупність факторів і елементів, що впливають на людину в побуті. До елементів побутового середовища відносяться усі фактори, що пов'язані:

· з устроєм житла, його типом, застосовуваними будівельними матеріалами, конструкцією частин будинку, внутрішнім плануванням, складом приміщень і їхніх розмірів; інсоляцією і освітленням; мікрокліматом і опаленням; чистотою повітря і вентиляцією, санітарним станом, розташуванням житла щодо транспортних магістралей і промислової зони;

· з використанням полімерних будівельних матеріалів, меблів, килимів, покриттів, одягу із синтетичних волокон, які є джерелом шкідливих хімічних речовин;

· з використанням побутової техніки: телевізорів, газових, електричних і НВЧ печей, пральних машин, фенів і інших.;

· з навчанням і вихованням, із соціальним статусом родини, матеріальним забезпеченням, психологічною обстановкою в побуті.

Екологічним варто називати житло разом із прилягаючими ділянками, які формують сприятливе середовище існування (мікроклімат, захищеність від шуму і забруднень, нешкідливість матеріалів у будівництві і тому подібне), не роблять негативних впливів на міське і природне середовище, економічно використовує енергію і забезпечує спілкування з природою.

Сучасне житло ще не може бути назване екологічним тому, що з будівельними та оздоблювальними матеріалами, з меблями й устаткуванням вносяться шкідливі для організму фізичні і хімічні фактори, системи вентиляції не відповідають вимогам очищення повітря квартир, порушується шумовий режим і мікроклімат, дуже великі тепловитрати будинків. Біля великих будинків формується несприятливий мікроклімат і напружена психологічна обстановка.

Усі фактори побутового середовища можна розділити на фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні. Ідентифікація негативних факторів у побутовому середовищі представляє складність через комплексний їхній вплив у всіх його сферах.

Концентрація забруднюючих речовин у повітрі приміщень у десятки і сотні разів вище, ніж на вулиці. Найбільш істотне забруднення робить формальдегід. Формальдегід – це безбарвний газ з різким неприємним запахом, що входить до складу синтетичних матеріалів і виділяється різними речами: меблями, килимами і синтетичними покриттями, фанерою, пінопластом. Меблі виготовляються найчастіше з тирсоплит, до їх сполучній маси входить формальдегід. Синтетичні матеріали виділяють також вінілхлорид, сірководень, аміак, ацетон і багато інших з'єднань, що змішуючись, утворюють ще більш токсичні речовини.

Присутність формальдегіду може викликати роздратування слизуватих оболонок очей, горла, верхніх дихальних шляхів, а також головний біль і нудоту. Меблі дають близько 70% забруднення повітря житлового приміщення, небезпечна концентрація токсичних газів накопичується у закритих шафах і шухлядах.

Небезпечні виділення із синтетичних матеріалів відбуваються при пожежах. Органічне скло і поролон, наприклад, при горінні інтенсивно виділяють синильну кислоту, фосген й інші сильні отрути. Спалювання синтетичних матеріалів у побуті неприпустимо.

У лаках і фарбах містяться токсичні речовини, які характеризуються як загально токсичними, так і специфічними видами дії – алергенною, канцерогенною, мутагенною та іншими. Особливий контроль встановлюється за використанням нових полімерних матеріалів, допущених до застосування санітарною службою.

Фактори, що представляють небезпеку у виробничому середовищі, небезпечні й у побуті. Потребують обережного поводження пожежонебезпечні і вибухонебезпечні речовини: розчинники, ацетон, бензин, а також отрутохімікати для боротьби з комахами – інсектициди, з бур'янами – гербіциди, із хворобами рослин – фунгіциди.

Застосовувати їх потрібно при строгому дотриманні регламентів і заходів безпеки, керуючись діючими інструкціями, викладеними на упаковках, етикетках і в листівках. Так, проникнення хлорофосу, карбофосу й інших аналогічних речовин в організм людини приводить до дезактивації холін-естерази, важливого ферменту нервової системи. Застосування побутових отрутохімікатів у закритих приміщеннях без засобів захисту небезпечно для життя.

Різні миючі і синтетичні речовини, що чистять, викликають дратівну дію на шкіру, можуть викликати алергійні реакції при вдиханні їхньої пари і порошків. Кислотні і лужні побутові препарати, спричиняють виражену місцеву дію на шкіру і слизуваті оболонки.

Небезпеку представляє газове устаткування через можливий витік природного газу, який має вибухонебезпечні і токсичні властивості. Присутність оксидів вуглецю й азоту, що утворюються при згорянні цього палива, ведуть до скорочення обсягу легень (особливо у дітей) і підвищенню сприйнятливості до гострих респіраторних інфекцій. Користатися газовим устаткуванням можна тільки з гарною вентиляцією приміщення.

Сприйнятливість до інфекцій підвищується у зв'язку з вдиханням пари лаків, фарб, хімічних розчинників та їх аерозолів. Шкідливо вдихати тютюновий дим. У США підраховано, що від 500 до 5 000 смертей щорічно безпосередньо пов'язані з пасивним палінням, тобто поглинанням тютюнового диму некурящими.

На людину в побутовому середовищі впливають електричні поля від електропроводки, електричних приладів, освітлювальних пристроїв, НВЧ печей та телевізорів. У кольоровому телевізорі електрони прискорюються напругою в 25 кВ, при їхньому гальмуванні на екрані кінескопа збуджується рентгенівське випромінювання. Конструкція телевізора забезпечує поглинання основної частини цього випромінювання, але при тривалому перебуванні поблизу телевізора можна одержати значну дозу опромінення. Тому телевізор не доцільно використовувати як дисплей комп'ютера і не рекомендується розташовуватися поблизу екрана.

Нерідкі випадки поразки в побуті електричним струмом. Електричні прилади екологічно чисті, істотно полегшують домашню працю, роботу в господарстві і на садовій ділянці, підвищують комфортність життя за умови дотримання правил електробезпеки. У противному випадку побутова електрична техніка стає джерелом серйозної небезпеки.

Матеріали з підвищеною радіоактивністю можуть разом з будівельними матеріалами (гранітом, шлаком, цементом, глиною й іншими.) потрапити в будівельні конструкції житлових будинків і створювати небезпеку радіоактивного опромінення живучих у них людей. При розпаді природного урану як проміжний продукт утворюється радіоактивний газ радон. Виділяючись з будівельних матеріалів та з ґрунту, радон може накопичуватися в не провітрюваному приміщенні і потрапляти в організм через органи дихання. Провітрювання знижує концентрацію радону й отрутних випарів синтетичних матеріалів.

За даними Всесвітньої організацій охорони здоров'я 70% шкідливих компонентів попадає в організм людини з продуктами харчування. Це і різні харчові сурогати, напої, а також сільськогосподарські продукти, при вирощуванні яких інтенсивно застосовувалися гербіциди, пестициди, мінеральні добрива. Причиною харчових отруєнь часто буває патогенний мікроб, наприклад, “кишкова паличка”. Нею заражаються, уживаючи готові м'ясні, рибні, овочеві вироби, які не пройшли термічної обробки. Особливо небезпечний для людини токсин, вироблюваний збудниками ботулізму, для розмноження якого потрібна низька кислотність і відсутність кисню у продуктах, такі умови створюються найчастіше при домашнім консервуванні, коли повна стерилізація не досягається. При вживанні таких консервів токсин попадає в кров і уражає клітки центральної нервової системи. У людини спочатку проявляється загальне нездужання, слабість, запаморочення, головний біль, сухість у роті. Самою характерною ознакою отруєння токсином ботулізму є розлади з боку зору (з'являються сітка перед очима, двоїння предметів, котрі нібито плавають у тумані). Потім настає утруднення ковтання і дихання.

Єдиний порятунок у цих випадках – негайне введення специфічної сироватки, що зв'язує токсин. Не можна вживати консерви з ознаками псування кришок чи такі, що здулися.

Алкоголь, що міститься в багатьох напоях, при вживанні в помірній кількості здатний поліпшувати настрій і самопочуття. Тому в побутових традиціях звичайним є вживання таких напоїв. Однак нерідкими є явища, що змінюють стан людини і викликають утрату самоконтролю. Та сама кількість алкоголю може впливати на різних людей по різному. Так, при прийомі алкоголю натощак концентрація його в крові вище і наслідки отруєння важчі, ніж при прийомі після їжі; жіночий організм більш чуттєвий до алкоголю, у зрівнянні з чоловічим. При постійному та непомірному вживанні алкоголю з'являється залежність від нього наркотичного характеру, що у кінцевому рахунку веде до розвитку симптомокомплексу, іменованого алкоголізмом. У процесі розповсюдження алкоголю в організмі утворюються речовини, які блокують засвоєння організмом цукру і жирів, що у свою чергу знижує засвоєння вітамінів, необхідних для повноцінного харчування клітин. На його окислювання витрачається велика кількість кисню. Всього 5…15% алкоголю виводиться з організму. Межа безпеки досягається при вживанні 0,5…0,75 л вина з 10% вмістом алкоголю протягом двадцяти чотирьох годин.

Зелені насадження в житловій зоні збагачують повітря киснем, сприяють розсіюванню шкідливих речовин і поглинають їх, знижують у літню пору на 8…10 дБ рівень вуличного шуму. Відповідно до рекомендацій екологів і медиків в ідеальній для життєдіяльності зоні будівлі не повинні займати більш 50%, а асфальтовані і покриті каменем простори – більш 30% упоряджених площ. Зелені насадження і газони не тільки поліпшують мікроклімат, тепловий режим, зволожують і очищають повітря, але і роблять доброчинний психофізичний вплив на людей. У містах повинні вестися роботи зі скорочення просторів, покритих каменем, асфальтом, бетоном, зменшенню інтенсивності руху автотранспорту, організації невеликих паркових ансамблів і садів, озелененню фасадів будинків.

Класифікація шкідливих і небезпечних факторів (фізичних, хімічних, біологічних та психофізіологічних).

НЕГАТИВНІ ФАКТОРИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЛЮДИНУ

Людина живе, безупинно обмінюючись енергією з навколишнім середовищем, бере участь у кругообігу речовини в біосфері. В процесі еволюції людський організм пристосувався до екстремальних кліматичних умов –низьких температур півночі, високих температур екваторіальної зони, до життя в сухій пустелі й на сирих болотах. У природних умовах людина має справу з енергією сонячної радіації, руху повітря, хвиль земної кори. Енергетичний вплив на незахищену людину, що потрапила в шторм чи смерч, в зону землетрусу, діючого вулкана або грозу, може перевищити припустимий для людського організму рівень і нести небезпеку його травмування чи загибелі. Рівні енергії природного походження залишаються практично незмінними. Сучасні технології і технічні засоби дозволяють якоюсь мірою знизити їхній небезпечний вплив, однак складність прогнозування природних процесів і змін у біосфері, недостатність знань про їх природу, створюють труднощі в забезпеченні безпеки людини в системі “Людина – природне середовище”.

Поява техногенних джерел теплової й електричної енергії, вивільнення ядерної енергії, освоєння родовищ нафти і газу зі спорудженням протяжних комунікацій породили небезпеку різноманітних негативних впливів на людину і середовище існування. Енергетичний рівень техногенних негативних впливів росте, зростає і неконтрольований вихід енергії в техногенному середовищі, що є причиною збільшення числа каліцтв, професійних захворювань і загибелі людей.

Негативні фактори, що впливають на людей поділяються, на природні, і антропогенні – викликані діяльністю людини. Наприклад, пил у повітрі з'являється в результаті виверження вулканів, вітрової ерозії ґрунту, разом з тим величезна кількість частинок викидається промисловими підприємствами.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74* «Небезпечні і шкідливі фактори. Класифікація» вони підрозділяються по природі походження на наступні 4 групи:

· фізичні;

· хімічні;

· біологічні;

· психофізичні

ДО ФІЗИЧНИХ НЕБЕЗПЕЧНИХ, ШКІДЛИВИХ ТА УРАЖАЮЧИХ ФАКТОРІВ ВІДНОСЯТЬСЯ:

· машини і механізми, що рухаються, рухливі частини устаткування, хитливі конструкції і природні утворення;

· гострі і падаючі предмети;

· підвищення і зниження температури повітря і навколишніх поверхонь;

· підвищена запилованість і загазованість повітря;

· підвищений рівень шуму, інфразвуку, ультразвуку, вібрації;

· підвищений чи знижений барометричний тиск;

· підвищений рівень іонізуючих випромінювань;

· підвищена напруга в мережі, що може замкнутися на тіло людини;

· підвищений рівень електромагнітного випромінювання, ультрафіолетової та інфрачервоної радіації;

· недостатність та заниженість контрастності освітлення;

· підвищена яскравість, пульсація світлового потоку.

До хімічних небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів відносяться: агресивні речовини, що використовуються в технологічних процесах; промислові отрути і отруйні речовини (сильнодіючі отруйні речовини – СДОР), отрутохімікати; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; лікарські засоби, застосовувані не по призначенню; бойові отруйні речовини.

Хімічно небезпечні, шкідливі та уражаючи фактори підрозділяються по характеру впливу на організм людини і по шляху проникнення в організм.

Біологічно небезпечними і шкідливими факторами є:

· патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, особливі види мікроорганізмів спірохети і рикетсії, гриби), а також продукти їхньої життєдіяльності – токсини;

· рослини, що містять небезпечні речовини;

· заражені патогенними мікроорганізмами та хворі тварини.

Біологічне забруднення навколишнього середовища виникає в результаті аварій на підприємствах біотехнології, очисних спорудах, недостатньо очищеному устаткуванні промислових та побутових стоків.

Психофізіологічні небезпечні фактори – це такі фактори, які обумовлені особливостями характеру та організації праці, параметрів устаткування, яким обладнано робоче місце. Вони можуть впливати на функціональний стан організму людини, його самопочуття, емоційну та інтелектуальну сфери і приводити до стійкого зниження працездатності і порушення стану здоров'я.

По характеру дії психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори поділяються на фізичні (статичні і динамічні) і нервово-психічні перевантаження: розумова перенапруга, перенапруга аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження.

Небезпечні і шкідливі фактори по природі своєї дії можуть відноситися одночасно до різних груп.

Принципи нормування небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів.

Нормування – це визначення кількісних показників факторів навколишнього середовища, що характеризують безпечні рівні їхнього впливу на стан здоров'я й умови життя населення. Нормативи не можуть бути встановлені довільно, вони розробляються на основі усебічного вивчення взаємин організму з відповідними чинниками навколишнього середовища. Дотримання нормативів на практиці сприяє створенню комфортних умов праці, побуту і відпочинку, зниженню захворюваності, збільшенню довголіття і працездатності всіх членів суспільства.

В основу нормування покладені принципи збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу) і забезпечення його єдності з навколишнім середовищем, залежності реакцій організму від інтенсивності і тривалості впливу факторів навколишнього середовища, пороговості в прояві несприятливих ефектів.

При обґрунтуванні нормативів використовується комплекс фізіологічних, біохімічних, фізико-математичних і інших методів дослідження для виявлення початкових ознак шкідливого впливу факторів на організм. Особлива увага приділяється вивченню віддалених ефектів: онкогенного, мутагенного, алергенного впливу на статеві залози, ембріони і потомство, що розвивається. Остаточна апробація нормативів здійснюється при їхньому використанні на практиці шляхом вивчення стану здоров'я людей, що контактують з нормованим фактором. Існують методи обліку комбінованої дії комплексу шкідливих факторів. У залежності від нормованого фактора навколишнього середовища розрізняють: гранично допустимі концентрації (ГДК), допустимі залишкові кількості (ДЗК), гранично допустимі рівні (ГДР), орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ), гранично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі скиди (ГДС) і інші.

Гранично допустимий рівень фактора (ГДР) – це той максимальний рівень впливу, який при постійній дії протягом усього робочого стажу не викликає біологічних змін адаптаційно-компенсаторних можливостей, психологічних порушень у людини і його потомстві.

Нормативи є складовою частиною санітарного законодавства та основою попереджувального і поточного санітарного нагляду, а також служать критерієм ефективності оздоровчих заходів, що розробляються і здійснюються з метою створення безпечним середовище існування.

Фізично небезпечні фактори – вібрація, шум, інфразвук та ультразвук

Коливання – це багаторазове повторення однакових чи майже однакових процесів, які супроводжують більшість природних явищ та викликаних людською діяльністю.

Механічні коливання – це періодично повторювані, обертальні чи зворотно поступові рухи. Це теплові коливання атомів, биття серця, коливання моста під ногами, землі від проїжджаючого поруч потяга.

Будь який процес механічних коливань можна звести до одного чи декількох гармонічних синусоїдальних коливань. Основними параметрами гармонічного коливання є: амплітуда – максимальне відхилення від положення рівноваги; швидкість коливань; прискорення; період коливань – час одного повного коливання; частота коливань – число повних коливань за одиницю часу.

Усі види техніки, що мають вузли, які рухаються, створюють механічні коливання. Збільшення швидкодії і потужності техніки призвело до різкого підвищення рівня, що називають вібрацією. Вібрація – це малі механічні коливання, що виникають у пружних тілах під впливом перемінних сил. Так, електродвигун передає на фундамент вібрацію, викликану неврівноваженим ротором. Ідеально зрівноважити елементи механізмів практично неможливо, тому в механізмах з обертовими частинами майже завжди виникає вібрація. Вібрація по землі поширюється у виді пружних хвиль і викликає коливання будинків і споруджень.

Вібрація машин може приводити до порушення функціонування техніки і викликати серйозні аварії. Встановлено, що вібрація є причиною 80% аварій у машинах, зокрема, вона приводить до нагромадження втомлюючих ефектів у металах, появі тріщин.

При вивченні впливу вібрації на людину її тіло розглядають як складну динамічну систему. Чисельні дослідження показали, що ця динамічна система міняється в залежності від пози людини, її стану – розслабленості, напруженості і інших факторів. Для такої системи існують небезпечні, резонансні частоти, і якщо зовнішні сили впливають на людину з частотами, близькими чи рівними резонансним, то різко зростає амплітуда коливань як усього тіла, так і окремих його органів.

Для тіла людини в положенні сидячи резонанс настає при частоті 4…6 Гц, для голови 20…30 Гц, для очних яблук 60…90 Гц. При цих частотах інтенсивна вібрація може привести до травми хребта і кісткової тканини, порушення зору, у жінок викликати передчасні пологи.

Коливання викликають у тканинах організму перемінні механічні напруги. Зміни напруги уловлюються безліччю рецепторів і трансформуються в енергію біоелектричних і біохімічних процесів. Інформація про діючу на людину вібрацію сприймається особливим органом почуттів – вестибулярним апаратом.

Вестибулярний апарат розташовується в скроневій кістці черепа і складається з переддвір’я і напівкружних каналів, розташованих у взаємо перпендикулярних площинах. Вестибулярний апарат забезпечує аналіз положень і переміщень голови в просторі, активізацію тонусу м'язів і підтримку рівноваги тіла. У переддвір’ї і напівкружних каналах розташовані рецептори і ендолімфа (рідина, що заповнює канали і переддвір’я). При переміщенні тіла і рухах голови ендолімфа робить неоднаковий тиск на чуттєві клітки. Оскільки напівкружні канали розташовуються в трьох взаємо перпендикулярних площинах, то при будь-якім переміщенні тіла і голови збуджуються нервові клітки різних відділів вестибулярного апарата. Нервові волокна, що йдуть від рецепторів вестибулярного апарата, утворюють вестибулярний нерв, що приєднується до слухового нерва і направляється в головний мозок. У відповідній ділянці кори головного мозку в скроневій частині аналізуються сигнали від рецепторів вестибулярного апарата та приймається рішення щодо включення тих чи інших м’язів у роботу для відповідного розташування тіла відносно вектора дії гравітаційного поля.

Перезбудження рецепторів виражається в так називаній “повітряній” чи “морській” хворобах.

Якщо на людину діють вібрації широкого спектру, вестибулярний апарат може подавати у центральну нервову систему помилкову інформацію. Це зв'язано з особливостями гідродинамічного пристрою вестибулярного апарата, що не пристосувався в ході біологічної еволюції до функціонування в умовах високочастотних коливань. Така помилкова інформація викликає стан заколисування у деяких людей, дезорганізує роботу багатьох систем організму, що необхідно враховувати при професійній підготовці.

Вплив вібрації на організм людини визначається рівнем віброшвидкості і віброприскорення, діапазоном діючих частот, індивідуальними особливостями людини. За нульовий рівень віброшвидкості прийнята величина 5·10^-8 м/с, а за нульовий рівень коливального прискорення − 3·10^-4 м/с², які розраховані по порогу чутливості організму.

Згідно способу передачі на людину вібрація підрозділяється на загальну, що передається через опорні поверхні на тіло сидячої чи стоячої людини, та локальну − вібрацію, яка передається через руки людини. Тривалий вплив вібрацій веде до вібраційної хвороби, досить розповсюдженого професійного захворювання. Важливо знати, що в перебігу вібраційної хвороби, у залежності від ступеня поразки, розрізняють чотири стадії.

На першій, початковій стадії симптоми незначні: слабко виражений біль у руках, зниження порогу вібраційної чутливості, спазм капілярів, біль у м'язах плечового пояса.

На другій стадії підсилюється біль у верхніх кінцівках, спостерігається розлад чутливості, знижується температура і синіє шкіра кистей рук, з'являється пітливість. За умови виключення вібрації на першій і другій стадіях лікування ефективне і зміни зворотні. Третя і четверта стадії характеризуються інтенсивним болем та різким зниженням температури кистей рук. Відзначаються зміни з боку нервової та ендокринної систем, судинні зміни. Порушення здобувають генералізований характер, спостерігаються спазми мозкових судин і судин серця. Хворі страждають запамороченням, головним і загрудинним болем, зміни мають стійкий характер і, як правило, незворотні.

Віброзахист людини являє собою складну проблему біомеханіки. При розробці методів віброзахисту необхідно враховувати емоційний стан людини, напруженість роботи і ступінь її стомлення.

Основним заходом захисту від вібрації є віброізоляція джерела коливань. Прикладом можуть бути автомобільні і вагонні ресори. Віброактивні агрегати встановлюються на віброізоляторах (пружинах, пружних прокладках, пневматичних чи гідравлічних пристроях), що захищають фундамент від впливу механічних коливань.

Санітарні норми і правила регламентують гранично допустимі рівні вібрації, заходи для її зниження, профілактику та лікувальні заходи. Санітарними правилами передбачається обмеження тривалості контакту людини з вібронебезпечним устаткуванням.

Біологічна активність вібрації використовується для лікувальних цілей. Відомо, що фактори, які діють на живі об'єкти, викликають, у залежності від інтенсивності дії, протилежні за значенням явища: стимуляцію біопроцесів чи їхнє гноблення. Правильно дозовані вібрації визначених частот не тільки не шкідливі, але, навпаки, збільшують активність життєво важливих процесів в організмі. При короткочасній дії вібрації спостерігається зниження болевої чутливості. Спеціальний вібромасажер знімає м'язову втому і застосовується для прискорення відбудовних нервово-м'язових процесів у спортсменів.

Механічні коливання в пружних середовищах викликають поширення в них пружних хвиль, які називають акустичними коливаннями.

Енергія від джерела коливань передається часткам середовища. В процесі поширення хвилі частинки середовища утягуються у коливальний рух з частотою, що дорівнює частоті коливань джерела, і з запізненням по фазі, що залежить від відстані до джерела і від швидкості поширення хвилі. Відстань між двома найближчими частками середовища, що коливаються в одній фазі, називається довжиною хвилі. Довжина хвилі – це шлях, пройдений хвилею за час, рівний періоду коливань.

Пружні хвилі з частотами від 16 до 20 000 Гц у газах, рідинах і твердих тілах називаються звуковими хвилями. Швидкість звуку в повітрі при нормальних умовах складає 330 м/с, у воді – 1 400 м/с, у сталі – 5 000 м/с. При сприйнятті людиною звуки розрізняють по висоті і голосності. Висота звуку визначається частотою коливань: чим більше частота коливань, тим вище звук. Голосність звуку визначається його інтенсивністю, що виражається у Вт/м2. Однак суб'єктивно оцінювана голосність (фізіологічна характеристика звуку) зростає набагато повільніше, ніж інтенсивність (фізична характеристика) звукових хвиль. При зростанні інтенсивності звуку в геометричній прогресії сприймана голосність зростає приблизно лінійно. Тому звичайно рівень голосності L виражають у логарифмічній шкалі L=10Ig(1/10), де 1 і 10 – діючий та умовно прийнятий за основу рівень інтенсивності, рівний 10^-12 Вт/м², і оцінюваний як поріг чутності людського вуха при частоті звуку 1 000 Гц (людське вухо найбільш чуттєве до частот від 1 000 до 4 000 Гц). По цій шкалі кожна наступна ступінь звукової енергії (рівня роздратування) більше попередньої в 10 разів. Якщо інтенсивність звуку більше в 10, 100, 1 000 разів, то по логарифмічній шкалі це відповідає збільшенню голосності (рівня сприйняття) на 1, 2, 3 одиниці. Одиниця виміру голосності в логарифмічній шкалі називається децибелом (дБ). Вона приблизно відповідає мінімальному приросту сили звуку, що розрізняється вухом.

Для порівняльної оцінки можна вказати, що середній рівень голосності мови складає 60 дБ, а мотор літака на відстані 25 м утворює шум у 120 дБ.

Мінімальна інтенсивність звукової хвилі, що викликає відчуття звуку, називається порогом чутності. Поріг чутності в різних людей різний і залежить від частоти звуку.

Інтенсивність звуку, при якій вухо починає відчувати тиск і біль, називається порогом болючого відчуття. На практиці як поріг болючого відчуття прийнята інтенсивність звуку 100 Вт/м², що відповідає 140 дБ.

Шум – це сукупність звуків різної частоти й інтенсивності, що безладно змінюються в часі. Для нормального існування, щоб не відчувати себе ізольованим від світу, людині потрібен шум у 10...20 дБ. Це шум листя у лісі. Розвиток техніки і промислового виробництва супроводжується підвищенням рівня шуму. В умовах виробництва вплив шуму на організм часто сполучається з іншими негативними впливами: токсичними речовинами, перепадами температури, вібрацією і так далі.

До фізичних характеристик шуму відносяться: частота, звуковий тиск, рівень звукового тиску.

По частотному діапазоні шуми підрозділяються на низькочастотні – до 350 Гц, середньо частотні − 350...800 Гц і високочастотні – вище 800 Гц.

За характером спектра шуми бувають широкополосні, з безупинним спектром і тональні. У останніх в спектрі є чутні тони.

По тимчасових характеристиках шуми бувають постійні, переривчасті, імпульсні та коливні в часі.

Звуковий тиск (Р) – це середній за часом надлишковий тиск на перешкоду, яка перетинає шлях хвилі. На порозі чутності людське вухо сприймає при частоті 1 000 Гц звуковий тиск P₀ = 2·10^-5Па. На порозі болючого відчуття звуковий тиск досягає 2·10² Па. Для практичних цілей зручною характеристика звуку є величина, що вимірювана в децибелах, – рівень звукового тиску. Рівень звукового тиску N – це виражене по логарифмічній шкалі відношення величини даного звукового тиску Р до граничному тиску Р₀ :

N = 20 Lg(P/P₀).

Для оцінки фізіологічного впливу шуму на людину використовується величина, яка називається голосність та рівень голосності. Поріг чутності змінюється з частотою звуку: він зменшується зі збільшенням частоти від 16 до 4 000 Гц, потім зростає із збільшенням частоти до 20 000 Гц. Наприклад, звук, що утворює рівень тиску у 20 дБ на частоті 1 000 Гц має таку ж голосність, як і звук у 50 дБ на частоті 125 Гц. Тому звук одного рівня голосності на різних частотах має різні інтенсивності.

Джерела шуму різноманітні. Це − літаки, двигуни внутрішнього згоряння, пневматичні інструменти, генератори звукових коливань музичних інструментів...

Шум шкідливо впливає на організм людини, особливо на її нервову систему, що приводить до перевтомлення і виснаження клітин головного мозку. Під впливом шуму виникає безсонниця, швидко розвивається втомленість, знижується увага, працездатність. Довгострокова дія шуму викликає гіпертонічну хворобу.

Під впливом шуму відбувається перевтома слуху і може розвинутися навіть туговухість.

Так, короткочасний вплив рівня 120 дБ (ревіння літака), не приводить до не зворотних наслідків. Тривалий вплив шуму 80…90 дБ сприяє професійній глухоті.

Туговухість – це стійке зниження слуху, що утрудняє сприйняття мови оточуючих у звичайних умовах. Оцінка стану слуху виконується за допомогою аудіометрії. Аудіометрія – зміна гостроти слуху, проводиться за допомогою спеціального апарата – аудіометра. Зниження слуху на 10 дБ людиною практично не відчувається, серйозне ослаблення розбірливості мови і втрата здатності чути слабкі, але важливі для спілкування звукові сигнали, настає при зниженні слуху на 20 дБ.

Якщо встановлено методами аудіометрії, що в результаті професійної діяльності відбулося зниження слуху в області мовного діапазону на 11 дБ, то настає факт професійного захворювання – зниження слуху. Найчастіше зниження слуху розвивається протягом 5…7 років перевтоми слуху і більше.

Рівень шуму нормується санітарними нормами і державними стандартами і не повинний перевищувати припустимих значень.

Пружні хвилі з частотою менше 16 Гц називають інфразвуком. Медичні дослідження показали, яку небезпеку таять у собі інфразвукові коливання. Невидимі і нечутні хвилі викликають у людини почуття глибокої пригніченості і непоясненого страху. Особливо небезпечний інфразвук з частотою близько 8 Гц через його можливий резонансний збіг з ритмом біострумів. Інфразвук шкідливий у всіх випадках. Слабкий діє на внутрішнє вухо і викликає симптоми морської хвороби. Сильний – змушує внутрішні органи вібрувати, викликає їхнє ушкодження і навіть зупинку серця. При коливаннях середньої інтенсивності 110…150 дБ спостерігаються внутрішні розлади органів травлення і мозку з усілякими наслідками: непритомностями, загальною слабістю тощо. Інфразвук середньої сили може викликати сліпоту.

Найбільш могутніми джерелами інфразвуку є реактивні двигуни. Двигуни внутрішнього згоряння також генерують інфразвук, природні джерела інфразвуку – дія вітру і хвиль на різноманітні природні об'єкти і спорудження.

У звичайних умовах міського і виробничого середовища рівні інфразвуку невеликі, але навіть слабкий інфразвук від міського транспорту входить у загальне шумове тло міста і служить однією з причин нервової втоми мешканців великих міст.

Рівень інфразвуку в умовах міського середовища і на робочих місцях повинен відповідати санітарним нормам.

Пружні коливання з частотою більше 16 000 Гц називаються ультразвуком. Потужні ультразвукові коливання низької частоти 18…30 кГц і високої інтенсивності використовуються у виробництві для очищення деталей, зварювання, пайки, свердління, більш слабкі – в дефектоскопії, у діагностиці, для дослідницьких цілей.

Під впливом ультразвукових коливань у тканинах організму відбуваються складні процеси: коливання частинок тканини з великою частотою, які при невеликих інтенсивностях ультразвуку можна розглядати як мікро масаж; утворення внутрішнього тканинного тепла в результаті тертя частинок між собою, розширення кровоносних судин і посилення кровообігу по них; прискорення біохімічних реакцій, роздратування нервових закінчень.

Ці властивості ультразвуку використовуються в ультразвуковій терапії на частотах 800…1 000 кГц при невисокій інтенсивності 80…90 дБ, що поліпшує обмін речовин і постачання у тканини крові.

Ультразвук поглинається в повітрі тим більше, чим більше його частота. Низькочастотні технологічні ультразвукові хвилі здійснюють на людей акустичний вплив через повітря.

При поширенні ультразвуку в біологічних середовищах відбувається його поглинання і перетворення акустичної енергії в теплову.

Підвищення інтенсивності ультразвуку і збільшення тривалості його впливу можуть приводити до надмірного нагрівання біологічних структур і їхнього ушкодження, що супроводжується функціональним порушенням нервової, серцево-судинної та ендокринної систем, зміною властивостей і складу крові. Ультразвук може розривати молекулярні зв'язки. Відомо, що молекула води при цьому розпадається на радикали, наприклад ОН^– і Н⁺. У такий же спосіб розщеплюються ультразвуком високомолекулярні з'єднання. Уражаюча дія ультразвуку має місце при інтенсивності вище 120 дБ.

При безпосередньому контакті людини із середовищем, по якому поширюється ультразвук, виникає його контактна дія на організм людини. При цьому уражається периферійна нервова система і суглоби в місцях контакту, порушується капілярний кровообіг у кистях рук, знижується больова чутливість. Установлено, що ультразвукові коливання, проникаючи в організм, можуть викликати серйозні місцеві зміни в тканинах – запалення, крововиливи, некроз (загибель кліток і тканин). Ступінь ураження залежить від інтенсивності і тривалості дії ультразвуку, а також від наявності інших негативних факторів.

Слід зазначити, що шум і вібрація підсилюють токсичний ефект промислових отрут. Наприклад, одночасна дія етанолу та ультразвуку приводить до посилення його несприятливого впливу на центральну нервову систему.

Існування людини в будь-якому середовищі пов'язано з впливом на неї і середовище електромагнітних полів. У випадках нерухомих електричних зарядів ми маємо справу з електростатичними полями. При терті діелектриків на їхній поверхні з'являються надлишкові заряди, наприклад, на сухих руках накопичуються електричні заряди, що створюють потенціал до 500 В. Земна куля заряджена негативно так, що між поверхнею Землі і верхніми шарами атмосфери різниця потенціалів складає понад 400 000 В. Це електростатичне поле створює між двома рівнями, що відстоять на ріст людини різницю потенціалів порядку 200 В. Разом з тим ми цього не відчуваємо, тому що добре проводимо електричний струм і всі частинки нашого тіла знаходяться під одним потенціалом.

В процесі руху хмари заряджаються в результаті тертя. Різні частини грозової хмари несуть заряди різних знаків. Найчастіше її нижні шари заряджені негативно, а верхні – позитивно. Якщо хмари зближаються різнойменно зарядженими частинами, між ними проскакує блискавка – електричний розряд. Проходячи над Землею, грозова хмара створює на її поверхні великі наведені заряди. Різниця потенціалів між хмарою і Землею досягає величезних значень, вимірюваних сотнями мільйонів вольт, і в повітрі виникає сильне електричне поле. При сприятливих умовах виникає пробій. Блискавка іноді уражає людей і викликає пожежі.

Заряди мають властивість у більшій ступені накопичуватися на вістрях або тілах, близьких до них за формою. Поблизу цих вістрів утворюються високо напружені електричні поля. З цієї причини блискавки попадають у високі окремо стоячи об'єкти (вежі, дерева і т.п.), і з цієї причини людині небезпечно знаходитися на відкритому просторі під час грози поблизу окремих дерев, чи металевих предметів. Блискавки є також причиною половини всіх аварій у лініях електропередачі. Для захисту будинків і різних споруджень від статичної атмосферної електрики застосовуються блискавковідводи. Це високий металевий стрижень із загостреним кінцем чи кінцем у вигляді мітелки та тонких металевих лозин. Стрижень повинний проходити уздовж стіни будинку і внизу з’єднується з мідною пластиною, яка закопується у землю. Якщо на об’єкті, що захищається, хмарою наводиться заряд, він стікає через вістря блискавковідводу у землю, зменшуючи небезпеку влучення блискавки. Якщо ж розряд відбудеться, то блискавка потрапить у блискавковідвід і піде також у землю, не зашкодивши споруду.

Поряд із природними статичними електричними полями в умовах техносфери й у побуті людина піддається впливу штучних статичних електричних полів.

Штучні статичні електричні поля обумовлені зростаючим застосуванням предметів домашнього побуту (іграшок, взуття, одягу, інтер'єрів житлових і суспільних будинків, деталей виробничого устаткування, апаратури, інструментів, деталей машин), котрі вироблені з різних синтетичних полімерних матеріалів, яки є діелектриками.

При терті діелектриків, у результаті поділу зарядів, на їхній поверхні можуть з'являтися значні не скомпенсовані позитивні чи негативні заряди. Величина заряду визначається видом діелектрика. Особливо сильно, наприклад, електризується поліетилен.

Електричні поля від надлишкових зарядів на предметах, одязі, тілі людини є причиною великого навантаження на її нервову систему. Дослідження показують, що найбільш чутлива до електростатичних полів центральна нервова і серцево-судинна системи організму. Встановлено також сприятливий вплив на самопочуття зняття надлишкового електростатичного заряду з тіла людини (заземлення, ходіння босоніж).

При функціональних захворюваннях нервової системи застосовують лікування постійним електричним полем. Під дією зовнішнього строго дозованого електричного поля відбувається перерозподіл зарядів у тканинах організму, що поліпшує окислювально-відновлювальні процеси, краще використовується кисень, гояться рани.

Постійні магнітні поля в звичайних умовах не представляють небезпеки і знаходять застосування в різних приладах магнітної терапії.

Однак, у виробничих умовах при роботі з постійними магнітами, у працюючих можуть виникнути порушення в стані здоров'я (сплощення долонь, порушення у вегетативній нервовій системі й інші).

Постійні магнітні поля можуть бути однорідними і неоднорідними. Вони характеризуються напруженістю, магнітним потоком, магнітною проникністю й іншими критеріями.

Значний інтерес викликає вплив на людину електромагнітних полів промислової частоти і радіочастот

Лінії електропередачі, електроустаткування, різні електроприлади – усі технічні системи, генеруючи, передавальні і використовуючи електромагнітну енергію, створюють у навколишнім середовищі електромагнітні поля.

Дія на організм людини електромагнітних полів визначається частотою випромінювання, його інтенсивністю, тривалістю і характером впливу, а також індивідуальними особливостями організму. Спектр електромагнітних полів включає низькі частоти до 3 Гц, промислові частоти від 3 до 300 Гц, радіочастоти від 300 Гц до 300 МГц, а також ультрависокі частоти (УВЧ) від 30 до 300 МГц і надвисокі частоти (НВЧ) від 300 МГц до 300 ГГц.

Електромагнітне випромінювання радіочастот широко використовується у зв'язку, телерадіомовленні, у медицині, радіолокації, радіонавігації й інших галузях.

Електромагнітні поля здійснюють на організм людини тепловий і біологічний вплив. Перемінне електричне поле викликає нагрівання діелектриків (хрящів, сухожиль і інших) за рахунок струмів провідності і за рахунок перемінної поляризації. Виділення теплоти може приводити до перегрівання, особливо тих тканин і органів, що мають недостатньо кровоносних судин (кришталик ока, жовчний міхур, сечовий міхур). Найбільш чутливі до біологічного впливу радіохвиль центральна нервова і серцево-судинна системи. При тривалій дії радіохвиль не занадто великої інтенсивності (порядку 10 Вт/м²) з'являється головний біль, швидка стомлюваність, зміна тиску і пульсу, нервово-психічні розлади. Може спостерігатися схуднення, випадіння волосся, зміна у складі крові.

Вплив НВЧ - випромінювання інтенсивністю більш 100 Вт/м² може привести до помутніння кришталика ока і втрати зору, подібний результат може дати тривале опромінення помірної інтенсивності (порядку 10 Вт/м²), при цьому можливі порушення з боку ендокринної системи, зміни вуглеводного і жирового обміну, що супроводжуються схудненням, підвищення збудженості, зміною ритму серцевої діяльності, формули крові (наприклад, зменшенням кількості лейкоцитів).

Дії електромагнітних полів промислової частоти людина піддається у виробничій, міській і побутовій зонах. Санітарними нормами встановлені гранично допустимі рівні напруженості електричного поля у середині житлових будинків, на території житлової зони. Люди, що страждають від порушень сну і головного болю, повинні перед сном відключати від мережі електричні прилади, що генерують електромагнітні поля.

Вплив електромагнітних полів може бути ізольованим – від одного джерела, доданим – від двох і більш джерел одного частотного діапазону, змішаним – від двох і більш джерел електромагнітних полів різних частотних діапазонів, і комбінованим – у випадку одночасної дії якого-небудь іншого несприятливого фактора.

Вплив може бути постійним чи переривчастим, загальним (опромінюється все тіло) і місцевим (підпадає під вплив електромагнітного поля частина тіла). У залежності від місця перебування людини щодо джерела випромінювання вона може піддаватися впливу електричної чи магнітної складових поля або їхньому сполученню, а у випадку перебування в хвильовій зоні – впливу сформованої електромагнітної хвилі. Контроль рівнів електричного поля здійснюється за величиною його напруженості, яка виражається в В/м. Контроль рівнів магнітного поля здійснюється за значенням напруженості магнітного поля, що виражається в А/м.

Енергетичним показником для хвильової зони випромінювання є щільність потоку енергії, чи інтенсивність, – енергія, що проходить через одиницю поверхні перпендикулярної до напрямку поширення електромагнітної хвилі за одну секунду. Виміряється вона у Вт/м².

Тривала дія електричних полів може викликати головний біль у скроневій і потиличній області, відчуття млявості, розлад сну, погіршення пам'яті, депресію, апатію, дратівливість, біль в області серця. Для персоналу обмежується час перебування в електричному полі в залежності від його напруженості (180 хвилин на добу при напруженості 10 кВ/м, 10 хвилин на добу при напруженості 20 кВ/м).

Електромагнітні хвилі в діапазоні від 400 до 760 нм називаються світловими. Вони діють безпосередньо на людські очі, викликаючи специфічне роздратування їх сітківки, що призводить до світлового сприйняття. Електромагнітні хвилі з довжиною менше 400 нм – ультрафіолетове випромінювання, а хвилі з довжиною більше 800 нм – інфрачервоне випромінювання. Усі ці види випромінювання не мають принципового розходження по своїм фізичним властивостям і відносяться до оптичного діапазону електромагнітних хвиль. Людський організм пристосувався до сприйняття природного світлового випромінювання і виробив засоби захисту при перевищенні інтенсивності випромінювання допустимого рівня: звуження зіниці, зменшення чутливості за рахунок перебудови сприйняття.

Сучасні технічні засоби дозволяють підсилювати оптичне випромінювання, рівень якого може значно перевищувати адаптаційні можливості людини. З 60-х років у наше життя ввійшли оптичні квантові генератори – лазери. Лазер це пристрій, що генерує спрямований пучок електромагнітного випромінювання оптичного діапазону. Широке застосування лазерів обумовлене можливістю одержати велику потужність, монохроматичного випромінювання, малої розходжуваності промінів (при висвітленні лазером із супутника, що знаходиться на висоті 1 000 км, на землі утворюється пляма діаметром всього 1,2 м). Лазери застосовуються в системах зв'язку, навігації, у технології обробки матеріалів, у медицині, контрольно-вимірювальній техніці, у військовій справі і багатьох інших галузях. В залежності від використовуваного активного елемента лазери оптичного діапазону генерують випромінювання від ультрафіолетової до далекої інфрачервоної області. Так, азотний лазер генерує випромінювання в ультрафіолетовій області, аргоновий – у синє зеленій області спектра, рубіновий – у червоній, лазер на двооксиді вуглецю – у інфрачервоній області.

По режиму роботи лазери поділяються на імпульсні і безупинної дії. Лазери можуть бути малої і середньої потужності, могутні і надпотужні. Велику потужність легше одержати в імпульсному режимі. Для обробки матеріалів у технологічних установках в імпульсі тривалістю порядку мілісекунд випромінюється енергія від одиниць до десятків джоулів. За рахунок фокусування досягається висока щільність енергії і можливість точної обробки матеріалів (різання, прошивання отворів, зварювання, термообробка).

Під дією лазерного випромінювання відбувається швидке нагрівання, плавлення і зварювання рідинних середовищ, що особливо небезпечно для біологічних тканин. Найбільш уразливі від дії лазера є очі і шкіра. Безупинне лазерне випромінювання робить в основному теплову дію, що приводить до згортання білка та випару тканинної рідини. В імпульсному режимі виникає ударна хвиля, імпульс стиску викликає ушкодження глибоко лежачих органів, що супроводжується крововиливами. Лазерне випромінювання впливає на біохімічні процеси. У залежності від енергетичної щільності опромінення може бути тимчасове осліплення або термічний опік сітківки ока, в інфрачервоному діапазоні - помутніння кришталика.

Ушкодження шкіри лазерним випромінюванням має характер термічного опіку з чіткими границями, оточеними невеликою зоною почервоніння. Можуть проявитися вторинні ефекти – реакція на опромінення: серцево-судинні розлади і розлади центральної нервової системи, зміни в складі крові й обміні речовин.

Гранично допустимі рівні інтенсивності лазерного опромінення залежать від характеристик випромінювання (довжини хвилі, тривалості і частоти імпульсів, тривалості впливу) і встановлюються таким чином, щоб виключити виникнення біологічних ефектів для всього спектрального діапазону і вторинних ефектів.

Ультрафіолетове випромінювання не сприймається органом зору. Жорсткі ультрафіолетові промені з довжиною хвилі менше 290 нм затримуються шаром озону в атмосфері. Промені з довжиною хвилі більше 290 нм, аж до видимої області, сильно поглинаються у середині ока, особливо в кришталику, і лише незначна частка їх доходить до сітківки. Ультрафіолетове випромінювання поглинається шкірою, викликаючи почервоніння (еритему) і активізує обмінні процеси і тканинний подих. Під дією ультрафіолетового випромінювання в шкірі утворюється меланин, що сприймається як засмага і захищає організм від надлишкового проникнення ультрафіолетових променів.

Ультрафіолетове випромінювання може привести до згортання (коагуляції) білків і на цьому заснована його бактерицидна дія. Профілактичне опромінення приміщень і людей строго дозованими променями знижує імовірність інфікації. Недостача ультрафіолету несприятливо відбивається на здоров'ї, особливо в дитячому віці. Від недостатку сонячного опромінення у дітей розвивається рахіт, у шахтарів з'являються скарги на загальну слабість, швидку стомлюваність, поганий сон, відсутність апетиту. Це зв'язано з тим, що під впливом ультрафіолетових променів у шкірі з провітаміну утворюється вітамін Д, який регулює фосфорно-кальцієвий обмін. Відсутність вітаміну Д приводить до порушення обміну речовин. У таких випадках (наприклад, під час полярної ночі на крайній Півночі) застосовується штучне опромінювання ультрафіолетом як у лікувальних цілях, так і для загального загартовування організму.

Надлишкове ультрафіолетове опромінення під час високої сонячної активності викликає запальну реакцію шкіри, що супроводжується сверблячкою, набряклістю, іноді утворенням міхурів і змін у шкірі й у більш глибоко розташованих органах.

Тривала дія ультрафіолетових променів прискорює старіння шкіри, створює умови для злоякісного переродження кліток.

Ультрафіолетове випромінювання від потужних штучних джерел (плазма зварювальної дуги, дугової лампи, дугового розряду короткого замикання і т.п.) викликає тяжкі ураження очей – електрофтальмію. Через кілька годин після впливу з'являється сльозотеча, спазм вік, різь і біль в очах, почервоніння і запалення шкіри і слизуватої оболонки вік. Подібне явище спостерігається також при перебуванні у сніжних горах через високий вміст ультрафіолету в сонячному світлі.

На виробництві установлюються санітарні норми інтенсивності ультрафіолетового опромінення, крім того обов'язковим правилом є застосування захисних засобів (окуляри, маски, екрани) від його впливу.

Інфрачервоне випромінювання утворює теплову дію. Воно досить глибоко (до 4 см) проникає у тканини організму, підвищує температуру шкіри, що опромінюється, та викликає різке почервоніння шкірних покривів. Надмірний вплив інфрачервоних променів при підвищеній вологості може викликати порушення терморегуляції, і привести до теплового удару. Тепловий удар – клінічно важкий симптомокомплекс, який характеризується головним болем, запамороченням, підвищенням частоти пульсу, утратою свідомості, порушенням координації рухів, судорогами. Перша допомога при тепловому ударі вимагає віддалення від джерела випромінювання, охолодження, створення умов для поліпшення кровопостачання головного мозку, лікарської допомоги.

Небезпечні хімічні речовини, що знаходяться у оточуючому середовищі

Для організму людини розмаїтість хімічних речовин має неоднозначне значення. Одні з них індиферентні, тобто байдужні для організму; другі шкідливо впливають на організм; треті мають виражену біологічну активність, будучи будівельним матеріалом чи компонентом живого організму, або обов'язковою складовою частиною хімічних регуляторів фізіологічних функцій: ферментами, пігментами, вітамінами. Останні одержали назву біологічно активних елементів (біогенних елементів).

Усі біогенні елементи в залежності від їхнього процентного вмісту в організмі людини у свою чергу розділені на три групи:

макроелементи – кисень, вуглець, водень, азот, хлор, сірка, фосфор, кальцій, натрій, магній, вміст яких в організмі людини складає 10^-3% і більше;

мікроелементи – йод, мідь, кобальт, цинк, платина, молібден, марганець і інші, вміст яких в організмі становить 10^-3...10^-12%;

слідові елементи, що виявляються в організмі людини в кількостях, які не перевищують 10^-12 %.

Якісний і кількісний вміст хімічних елементів визначається природою організму, при цьому внутрішнє і зовнішнє середовище являє собою єдину, цілісну систему, що знаходиться в динамічній рівновазі з навколишнім середовищем.

Необхідно відзначити, що фізіологічні можливості процесів зрівноважування внутрішнього середовища організму з постійно мінливим зовнішнім середовищем обмежені. Розлад рівноваги, що виражається в порушенні процесів життєдіяльності чи в розвитку хвороби, може наставати при впливі надзвичайного по величині або незвичайного по характеру фактора зовнішнього середовища. Такого роду ситуації можуть мати місце на визначених територіях унаслідок природного нерівномірного розподілу хімічних елементів у біосфері: атмосфері, гідросфері та літосфері.

На цих територіях надлишок чи недолік визначених хімічних елементів спостерігається в місцевій фауні і флорі. Такі території були названі біогеохімічними провінціями, а специфічні захворювання населення, що спостерігаються, одержали назву геохімічних захворювань. Так, наприклад, якщо того чи іншого хімічного елемента, скажемо йоду, виявляється недостатньо в ґрунті то зниження його вмісту виявляється в рослинах, які виростають на цих ґрунтах, а також в організмах тварин, що харчуються цими рослинами. У результаті харчові продукти як рослинного, так і тваринного походження виявляються збідненими на йод.

Хімічний склад ґрунтових і підземних вод відбиває хімічний склад ґрунту. При нестачі йоду в ґрунті його недостатньо виявляється й у питній воді. Йод відрізняється високою летючістю. У випадку зниженого вмісту в ґрунті, в атмосферному повітрі його концентрація також знижена. Таким чином, у біогеохімічній провінції, збідненій на йод, організм людини постійно недоодержує його з їжею, водою і повітрям. Наслідком цього є поширення серед населення геохімічного захворювання – ендемічного зоба.

У біогеохімічній провінції, збідненій на фтор, при його вмісті у воді джерел водопостачання 0,4 мг/л і менше, має місце підвищена захворюваність карієсом зубів.

Існують і інші біогеохімічні провінції, збіднені міддю, кальцієм, марганцем, кобальтом; збагачені свинцем, ураном, молібденом, марганцем, міддю й іншими елементами.

Неоднорідна на різних територіях природна геохімічна обстановка, що визначає надходження в організм людини хімічних речовин з їжею, повітрям, водою, за рахунок резорбції через шкіру, може змінюватися також у значній мірі в результаті діяльності людини. З'являється таке тлумачення, як антропогенні хімічні фактори середовища існування. Вони можуть з’являтися як у результаті цілеспрямованої діяльності людини, так і в наслідок росту народонаселення, концентрації його у великих містах, хімізації всіх галузей промисловості, сільського господарства, транспорту і побуту.

Безмежні можливості хімії обумовили застосування замість природних синтетичні і штучні матеріали. У зв'язку з цим постійно зростає рівень забруднення зовнішнього середовища:

атмосфери – унаслідок надходження промислових викидів, вихлопних газів, продуктів спалювання палива;

повітря робочої зони – при недостатній герметизації, вентиляції, механізації та автоматизації виробничих процесів;

повітря житлових приміщень – унаслідок деструкції полімерів, лаків, фарб, мастик і інших виробів;

питної води – у результаті скидання стічних вод та вимивання шкідливих домішок із атмосфери опадами;

продуктів харчування – при нераціональному застосуванні гербіцидів, пестицидів та добрив, у результаті використання нових видів упаковки і тари, при неправильному годуванні худоби новими видами синтетичних кормів;

одягу –при виготовленні його із синтетичних волокон;

іграшок, побутового устаткування – в результаті їх виготовлення з використанням синтетичних матеріалів і фарб.

Усе це визначає виникнення неадекватної процесам життєдіяльності хімічної обстановки, небезпечної для здоров'я, а іноді і для життя людей. В таких умовах проблема охорони природи і захист населення від небезпечного впливу шкідливих хімічних факторів стає все актуальнішою.

Неможливо не допустити надходження різноманітних хімічних речовин у навколишнє середовище й організм людини. Але кількісно це надходження повинно бути обмежене дозами, при яких шкідливі речовини стають індиферентними як для організму людини, так і для біосфери в цілому.

Широкий розвиток хімізації обумовив застосування в промисловості і сільському господарстві величезної кількості хімічних речовин – у вигляді сировини, допоміжних, проміжних, побічних продуктів і відходів виробництва. Ті хімічні речовини, що, проникаючи в організм навіть у невеликих кількостях, викликають у ньому порушення нормальної життєдіяльності, називаються шкідливими речовинами. Шкідливі речовини чи промислові отрути у виді пари, газів, пилу зустрічаються в багатьох галузях промисловості. Наприклад, у шахтах присутні шкідливі гази (оксиди азоту, вуглецю), джерелом яких є підривні роботи. У металургійній промисловості, крім здавна відомих газів (оксиду вуглецю і сірчистого газу) з'являються нові токсичні речовини (рідкісні метали), які застосовуються у ливарному виробництві для одержання різних сплавів (вольфрам, молібден, хром, берилій, літій і ін.). У металообробній промисловості поширені процеси травлення металів кислотами, гальванічне покриття, ціанування, кадміювання, азотування, покриття фарбами, при яких можливе виділення в повітря шкідливих газів і пари органічних розчинників. Значним джерелом шкідливих речовин у навколишнім середовищі є хімічна промисловість – основна хімія, коксохімія, промисловість, що призначена для виробництва синтетичних смол, фарб, пластмас, каучуку, синтетичних волокон. У сільському господарстві основним джерелом шкідливих речовин є застосування отрутохімікатів.

По ступені потенційної небезпеки впливу на організм людини шкідливі речовини можна підрозділити на 4 класи: 1 – надзвичайно небезпечні, 2 – сильно небезпечні, 3 – помірно небезпечні, 4 – слабо небезпечні. Критеріями при визначенні класу небезпеки служать ГДК, середня смертельна токсодоза, середня смертельна концентрація й інші. Визначення проводиться по показнику, значення якого відповідає найбільш високому класу небезпеки.

Токсична дія отруйних речовин різноманітна, однак встановлено ряд загальних закономірностей у відношенні шляхів надходження їх в організм, сорбції, розподілу і перетворення в організмі, виділення з організму, характеру дії на організм відповідно з їхньою хімічною структурою і фізичними властивостями.

Шкідливі речовини можуть надходити в організм трьома шляхами: через легені при диханні, через шлунково-кишковий тракт із їжею і водою, через неушкоджену шкіру шляхом резорбції, а також при ін’єкціях та через рани.

Надходження шкідливих речовин через органи дихання є основним і найбільш небезпечним шляхом. Поверхня легеневих альвеол при середньому їхньому розширенні (тобто при спокійному, рівному диханні) складає від 90 до 100 м², товщина ж альвеолярної стінки коливається від 0,001…0,004 мм. Завдяки цьому у легенях створюються найбільш сприятливі умови для проникнення газів, пари, пилу безпосередньо у кров. Надходять хімічні речовини в кров шляхом дифузії, унаслідок різниці парціального тиску газів чи пари у повітрі і крові.

Розподіл і перетворення шкідливої речовини в організмі залежить від її хімічної активності. Розрізняють групу так називаних не реагуючих газів, які у силу своєї низької хімічної активності в організмі не розподіляються на складові елементи або розподіляються дуже повільно. В наслідок чого вони досить швидко накопичуються у крові. До них відносяться пари усіх вуглеводнів ароматичного і жирного рядів та їхні похідні.

Іншу групу складають реагуючі речовини. Вони легко розчиняються в рідинах організму і приймають участь у хімічних взаємодіях. До них відносяться аміак, сірчистий газ, оксиди азоту та інші.

Спочатку насичення крові шкідливими речовинами відбувається швидко унаслідок великої різниці парціального тиску, потім сповільнюється і при рівновазі парціального тиску газів чи парів в альвеолярному повітрі і крові насиченість припиняється. Після видалення потерпілого з забрудненої атмосфери починається десорбція газів і пари та видалення їх через легені. Десорбція також відбувається на основі законів дифузії.

Небезпека отруєння пилоподібними речовинами не менша, ніж паро-газоподібними. Ступінь отруєння при цьому залежить від розчинності твердої хімічної речовини. Якщо вона добре розчиняється у воді та жирах, то усмоктується вже в верхніх дихальних шляхах, наприклад, у порожнині носа (речовини наркотичної дії). Зі збільшенням обсягу легеневого подиху і швидкості кровообігу сорбція хімічних речовин відбувається швидше. Таким чином, при виконанні фізичної роботи або перебуванні в умовах підвищеної температури повітря, отруєння настає значно швидше.

Надходження шкідливих речовин через шлунково-кишковий тракт можливе з забруднених рук, з їжею і водою. Класичним прикладом такого шляху інкорпорації в організм отрути може служити свинець. Це м'який метал, він легко стирається, забруднює руки, погано змивається водою і при вживанні їжі чи палінні легко проникає в організм. У шлунково-кишковому тракті хімічні речовини всмоктуються сутужніше в порівнянні з легенями, тому що шлунково-кишковий тракт має меншу поверхню і тут виявляється виборчий характер усмоктування: найкраще всмоктуються речовини, добре розчинні в жирах. Однак, у шлунково-кишковому тракті токсичні речовини під впливом ферментів та вмісту можуть перетворитися в ще більш несприятливу для організму форму. Наприклад, ті ж з'єднання свинцю, що погано розчинні у воді – добре розчиняються в соку шлунку і тому легко всмоктуються. Усмоктування шкідливих речовин відбувається в шлунку і найбільшою мірою в тонкому кишечнику. Велика частина хімічних речовин, що надійшли в організм через шлунково-кишковий тракт, попадає через систему ворітної вени в печінку, де вони затримуються і деякою мірою знешкоджуються.

Через неушкоджену шкіру (епідерміс, потові і сальні залози, волосяні мішечки) можуть проникати шкідливі речовини, добре розчинні в жирах і ліпоїдах, наприклад, значна частина лікарських речовин, речовини нафталінового ряду й інші. Ступінь проникнення хімічних речовин через шкіру залежить від їхньої розчинності, величини поверхні зіткнення зі шкірою, обсягу і швидкості кровотоку в ній. Наприклад, при роботі в умовах підвищеної температури повітря, коли кровообіг у шкірі підсилюється, кількість отруєнь через шкіру збільшується. Велике значення при цьому мають консистенція і летючість речовини: рідкі летючі речовини швидко випаровуються з поверхні шкіри і не встигають усмоктуватися; найбільшу небезпеку представляють маслянисті мало летючі речовини. Вони тривалий час затримуються на шкірі, що сприяє їх резорбції.

Знання шляхів проникнення шкідливих речовин в організм визначає заходи профілактики отруєнь.

Шкідливі хімічні речовини, що надійшли в організм, піддаються різноманітним перетворенням, майже всі органічні речовини вступають у різні хімічні реакції, такі як окислювання, відновлення, гідролізу, дезамінування, метилування, ацетилування, утворення парних з'єднань з деякими кислотами. Не піддаються перетворенням тільки хімічно інертні речовини, наприклад, бензин, що виділяється з організму в незмінному виді.

Неорганічні хімічні речовини також піддаються в організмі різноманітним змінам. Характерною рисою цих речовин є здатність відкладатися в якому-небудь органі, найчастіше в кістках, утворюючи депо. Наприклад, у кістках відкладаються свинець і фтор. Деякі неорганічні речовини окисляються, наприклад, нітрити – у нітрати, сульфіди – у сульфати.

Результатом перетворення отрут в організмі здебільшого є їхнє знешкодження. Однак існують виключення з цього правила, коли в результаті перетворення формуються більш токсичні речовини. Наприклад, метиловий спирт окисляється до формальдегіду і мурашиної кислоти, які дуже токсичні.

Знання процесів перетворення хімічних речовин в організмі дає можливість втручання в ці процеси з метою попередження порушення процесів життєдіяльності.

Важливе значення для безпеки існування організму має співвідношення між надходженням шкідливої речовини в організм і її виділенням. Якщо виділення речовини і її перетворення в організмі відбувається повільніше, ніж надходження, то речовина накопичується в організмі, кажуть вона акумулюється і може довгостроково діяти на органи і тканини. Такими типовими речовинами є свинець, ртуть, фтор і інші. Речовини, добре розчинні у воді і крові, повільно накопичуються і також повільно виділяються з організму; летючі органічні речовини (бензин, бензол) – швидко поглинаються і також швидко виділяються з нього не накопичуючись

В даний час, у зв'язку з розвитком промисловості і наростанням процесів урбанізації, створюються умови надходження в організм людини одночасно декількох шкідливих хімічних речовин. У зв'язку з цим з'явилося таке поняття, як комбінована дія хімічних речовин на організм.

Можливі три основних типи комбінованої дії хімічних речовин: синергізм, коли одна речовина підсилює дію іншої, антагонізм, коли одна речовина послабляє дію іншої та сумація чи адитивна дія, коли дія речовин у комбінації сумується. Накопичені токсикологічними дослідженнями дані свідчать про те, що в більшості випадків промислові отрути в комбінації діють по типу сумації, тобто дія їх інтегрується. Це важливо враховувати при оцінці якості повітряного середовища. Наприклад, якщо в повітрі присутні пари двох речовин, для яких установлена ГДК 0,1 мг/л для кожного, то в комбінації вони зроблять такий же вплив на організм, як 0,2 мг/л кожної з них окремо.

Яка ж межа вмісту хімічних речовин у навколишнім середовищі, де кількісні границі цієї межі для безпеки життєдіяльності? У зв'язку з цією проблемою і виникло поняття гранично допустимих концентрацій (ГДК).

Згідно визначенню гранично допустимою концентрацією хімічної сполуки в зовнішнім середовищі називають таку її максимальну концентрацію, при впливі якої на організм періодично чи протягом усього життя, прямо або опосередковано через екологічні системи, а також через можливий економічний збиток, не виникає соматичних чи психічних захворювань схованих або тимчасово компенсованих, а також яких-небудь змін у стані здоров'я, що виходять за межі пристосувальних фізіологічних коливань, котрі виявляються сучасними методами дослідження відразу чи у віддалений термін життя теперішнього і наступних поколінь.

Гранично допустимі концентрації у виді санітарних нормативів є юридичною основою для проектування, будівництва й експлуатації промислових підприємств, планування і забудови житла, створення і застосування індивідуальних засобів захисту.

Обґрунтуванню гранично допустимих концентрацій повинна приділятися велика увага, дослідження мають бути виконані ретельно, тому що найменші помилки можуть привести або до втрати здоров'я, або до значних економічних збитків.

Відомий парадокс Гадамера говорить: “Отрут як таких не існує”. Як правило, причиною отруєння є кількість речовини, що надає їй у визначених умовах якісно нові властивості. Тут доречно нагадати знамените формулювання Парацельса: “Усе є отрутою, ніщо не позбавлене отруйності, одна лише доза робить отруту непомітною”.

На думку токсикологів, отрутою називається хімічний компонент середовища існування, який надходить в організм у кількості (рідше в якості), не відповідній уродженим та придбаним властивостям організму, і тому несумісний з життям. Отрути можуть чинити на організм як загально токсичну так і специфічну дію: сенсибілізуючу (зухвале підвищену чутливість), бластомогенну (утворення пухлин), гонадотропну (дія на статеві залози), ембріотропну (дія на зародок і плід), тератогенну (викликає каліцтва), мутагенну (дія на генетичний апарат). Отрути можуть викликати як гострі, так і хронічні отруєння.

Гострі отруєння носять переважно побутовий, а хронічні – професійний характер. Гостре отруєння – це таке отруєння, при якому симптомокомплекс розвивається при однократному надходженні великої кількості шкідливої речовини в організм. Хронічним називають отруєння, що виникає поступово при повторному чи багаторазовому надходженні шкідливої речовини в організм у відносно невеликих кількостях.

При встановленні гранично допустимих концентрацій хімічних речовин у навколишнім середовищі вирішуються наступні задачі:

· здійснюється розробка методики виявлення і кількісного визначення шкідливого хімічного компонента і встановлення його фізико-хімічних властивостей;

· виконується попередня оцінка токсичності і встановлюється орієнтовно безпечний рівень впливу токсичної речовини;

· здійснюється моделювання взаємодії організму з досліджуваною хімічною речовиною і вивчення реакції організму на її вплив; якісна і кількісна оцінка реакції організму; обґрунтування щодо рекомендації ГДК, а також інших заходів, спрямованих на попередження захворювань і підтримки оптимального самопочуття людини;

· організується впровадження ГДК у практику і перевірка її ефективності на підставі вивчення стану здоров'я і самопочуття осіб, що контактують з досліджуваною хімічною речовиною.

Виходячи з поставлених задач стає очевидним, що організація настільки різнобічного дослідження вимагає великих матеріальних витрат і залучення великого кола фахівців різного профілю: хіміків, токсикологів, біохіміків, гістологів, лікарів, економістів.

Важливе значення при вивченні токсичності будь-якого компонента навколишнього середовища має вивчення його фізико-хімічних властивостей, що дозволяють по наявним у розпорядженні хіміків і токсикологів формулам розрахувати параметри, котрі дають первісні уявлення про токсичність речовини і які можуть бути використані на стадії розробки технологічного процесу дослідної установки.

Наступним етапом дослідження є визначення токсичності речовини шляхом впливу на лабораторних тварин у однократних дослідах для вивчення гострої дії речовини і при повторному введенні речовини різними шляхами для вивчення можливості хронічного отруєння.

У токсикологічних експериментах звичайно використовуються лабораторні тварини, реакція для котрих на вплив хімічних речовин найбільш близька до реакції організму людини. Як правило використовується не менш двох видів лабораторних тварин. Найчастіше це білі миші, білі пацюки, кішки, кролики, морські свинки й інші тварини. Немаловажне значення має фактор вартості – більш великі тварини коштують дорожче. Якщо врахувати, що для повного обґрунтування ГДК хоча б в одному середовищі (наприклад, у повітрі робочої зони) потрібно біля 4-х тисяч тварин, стає зрозумілим значення їхньої вартості.

При моделюванні на лабораторних тваринах взаємодії хімічної речовини з організмом переслідуються наступні цілі:

1) виявлення можливості гострого отруєння;

2) якщо отруєння виникло – виявлення його симптомів і клінічної картини загибелі тварин;

3) шляхом дослідження трупів загиблих тварин з'ясовують критичні органи ураження речовиною;

4) установлення параметрів гострої токсичної дії речовини при різних шляхах надходження в організм: середньо-смертельної токсичної дози (токсодози) (L_D50), середньо-смертельної концентрації (L_Ct50), порога гострої дії (P_Ct50). При цьому досліджуються всі можливі шляхи надходження речовини в організм. Отримані значення параметрів необхідні для уточнення орієнтованого рівня впливу, розрахованого раніше аналітичними методами.

Одним з найважливіших етапів дослідження є визначення порога гострої дії речовини на організм. По величині цього показника токсичності можна судити про можливість гострого отруєння речовиною, ступеня її небезпеки в різних умовах. Поріг гострої дії необхідно знати для вибору концентрацій при моделюванні хронічного отруєння.

Поріг гострої дії – це та найменша концентрація хімічної речовини, що викликає статистично достовірні зміни в організмі при одноразовому впливові. Знаючи поріг гострої дії, можна визначити зону гострої дії і коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння.

Важливим моментом являється встановлення здатності речовини акумулюватись в організмі при повторному впливі. Кумуляція вивчається при такому шляху введення речовини в організм тварин, що найбільш характерний в умовах контакту людини з даною речовиною.

Вивчається також здатність речовини проникати через неушкоджену шкіру та наявність резорбтивної дії.

Важливою характеристикою токсичної речовини є поріг хронічної дії речовини і характер її впливу при повторному надходженні в організм. Поріг хронічної дії – це та мінімальна концентрація, що при хронічному впливі викликає істотні (достовірні) зміни в організмі лабораторних тварин. Поріг хронічної дії є основним показником при встановленні ГДК хімічної речовини.

Специфічним параметром небезпеки речовини є коефіцієнт запасу – це величина, на яку потрібно розділити поріг хронічної дії, щоб забезпечити повну безпеку речовини. Величина коефіцієнта запасу залежить від ступеня токсичності речовини, здатності до кумуляції, наявності специфічних видів дії. Він може коливатися від 2 до 20, у залежності від перерахованих вище факторів.

Рекомендована ГДК, що обґрунтована експериментальним шляхом, корегується при вивченні стану здоров'я персоналу та населення в цілому і тільки після цього стає державним стандартом.

Таким чином, гранично допустима концентрація – це максимальна концентрація шкідливих речовин, що не робить впливу на здоров'я людини. Визначають її лікарі-гігієністи на підставі даних експериментальних досліджень над тваринами, а також за даними спостережень стану здоров'я людей, які знаходяться під впливом шкідливих речовин.

ГДК шкідливих речовин, що забруднюють повітряне середовище, регламентується керівними документами.

Для атмосферного повітря введена гранично допустима максимальна разова концентрація шкідливих речовин ГДРК. Разова концентрація визначається по пробах, відібраних на протязі 20 хвилин.

Для деяких шкідливих речовин установлений норматив середньо змінних ГДК, а для повітря населених пунктів – середньодобових ГДК_сд. Уведенням цих нормативів контролюється вміст у повітрі речовин, що накопичують свій шкідливий вплив на людину.

Виробничі отрути. Класифікація, вплив на організм людини.

Захист від шкідливого впливу виробничих отрут на організм людини

Наступним видом виробничих шкідливих речовин є виробничі отрути.

У кожній індустріально розвинутій країні одним з найбільш масштабних проявів впливу виробничого середовища на людину є наявність хімічних речовин у робочій зоні в процесі виробництва.

На даний час відомо більше 10 млн. хімічних речовин, з яких більше 60 тис. знаходять широке застосування у промисловості й побуті. Щорічно на відповідному міжнародному ринку пропонується від 500 до 1000 нових хімічних сполук і сумішей.

Деякі з хімічних речовин мають високу токсичність, інші, менш токсичні, являють загрозу здоров’ю людини через високу стійкість, здатність до накопичення в організмі.

Ступінь впливу, шкідливості виробничих отрут на працюючих оцінюється із залученням ряду класифікацій:

• за характером впливу на організм людини (загальнотоксичні; дратівні; канцерогенні; мутагенні; сенсибілізуючі, які збільшують реакційну чутливість клітин організму);

• за шляхом проникнення в організм (через дихальні шляхи, травну систему, шкірний покрив, слизисту оболонку ока);

• за ступенем токсичності (надзвичайно токсичні, високотоксичні, помірно токсичні, малотоксичні);

• за ступенем впливу на організм людини

У загальному випадку ступінь і характер викликуваних шкідливою речовиною порушень нормальної діяльності організму залежить від комплексу умов– шляху попадання в організм, дози, часу дії, концентрації речовини, її розчинності, стану організму в цілому, атмосферного тиску, температури повітря, йоговідносної вологості та інших характеристик.

Через шкірний покрив, в основному, попадають отруйні речовини, що добре розчиняються у воді або жирах.

Через травну систему – разом з їжею, а також при недотриманні правил особистої гігієни.

Дихальний шлях попадання отруйних речовин є основним і найбільш швидким шляхом надходження їх в організм. Це пояснюється великою поверхнею легеневих альвеол ( 100...120 м2) і постійним активним протоком крові по легеневих капілярах, що сприяє безпосередньому проникненню речовин з альвеол у кров, яка транспортує отруту, що надходить, по всьому організмі.

Вплив шкідливих речовин на організм людини при наявності додаткових

негативних виробничих факторів

Неоднозначним є вплив отруйних речовин на організм людини при параметрах мікроклімату робочої зони, що мають недопустимі значення.

Підвищена температура повітря робочої зони, як правило, посилює токсичну дію шкідливих речовин. Головною причиною цього ефекту є зміна функціонального стану організму (підвищення активності роботи механізму термоегуляції, обміну речовин, прискорення частоти дихання).

Таким чином, підвищена температура повітря веде до збільшення інтенсивності надходження отрут в організм. До цього додається і збільшення летючості, випару шкідливих речовин, що спостерігається при підвищенні температури повітря.

Знижена температура повітря робочої зони в ряді випадків також веде до посилення впливу шкідливих речовин через збільшення їхньої токсичності. Це стосується, наприклад, бензолу, бензину, сірковуглецю.

Підвищена відносна вологість повітря. При підвищеній відносній вологості повітря також може посилюватися небезпека отруєння працюючих, особливо газами дратівного типу. Причина такого явища полягає в збільшенні затримки отрут на поверхні слизистих оболонок, розчиненні деяких газів у крапельках вологи повітря. В останньому випадку на людину впливає вже не газ, а,

наприклад, кислота, що сприяє зростанню дратівної дії.

Зміна атмосферного тиску. Дослідженнями зареєстроване зростання токсичного ефекту як при підвищеному, так і при зниженому атмосферному тиску.

При підвищенні атмосферного тиску збільшення шкідливої дії газів відбувається внаслідок посилення надходження отрути в організм через зростання парціального тиску газу, що призводить до прискореного переходу їх через альвеоли в кров.

При зниженому атмосферному тиску на перший план в активізації шкідливого впливу газів висувається зміна багатьох фізіологічних функцій організму людини (підвищення частоти дихання і серцебиття, що викликає збільшення інтенсивності кровообігу).

Шум і вібрація також можуть посилювати ступінь токсичного впливу шкідливих речовин. Цей ефект зареєстрований, зокрема, для окису вуглецю, нафтових газів, епоксидних смол. Посилення їхньої активності впливу на людину в цьому разі пояснюється фізичною природою шуму й вібрації, що є фактично пружними коливаннями середовища, частин людського тіла які, природно, сприяють надходженню шкідливих речовин в організм.

Підвищення фізичного навантаження, у свою чергу, сприяє більш активному проникненню шкідливих речовин в організм людини в результаті активізації основних вегетативних систем життєзабезпечення – дихання і кровообігу.

Збільшення легеневої вентиляції призводить до зростання загальної дози пару і газів, що проникають в організм людини через дихальні шляхи, а підвищення швидкості кровотоку сприяє більш швидкому розподілові отрути в організмі.

При цьому в значній мірі посилюється дія таких шкідливих речовин, як токсичні, наркотичні гази; дратівливий пар свинцю, оксиду вуглецю, хлористого водню та ін.

Вплив шкідливих речовин на організм працюючих

Вплив шкідливих речовин на організм працюючих може призводити до отруєння чи до професійного захворювання.

Отруєння працюючих можуть виникати раптово при попаданні в організм шкідливої речовини в кількості, що перевищує певну величину, а також можуть розвиватися протягом досить тривалого часу в результаті поступової дії порівняно малих кількостей шкідливих речовин, що характеризуються кумулятивним характером.

У першому випадку отруєння називають гострими і враховують нарівні з випадками виробничого травматизму.

У другому випадку отруєння називають професійним, що є частковим випадком професійного захворювання.

Наслідком дії шкідливих речовин на організм людини можуть бути анатомічні ушкодження, постійні або тимчасові розлади окремих систем організму та комбіновані наслідки.

У зв'язку з постійним поліпшенням умов праці, зниженням концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони, на даний час кількість випадків гострих отруєнь і хронічних захворювань зменшується. Зменшення кількості таких захворювань пояснюється введенням відповідних заходів та засобів з охорони праці, а також процесом адаптації організму людини до шкідливої речовини його пристосуванням до умов навколишнього середовища, що відбувається без необоротних змін роботи його систем і організму в цілому. Для безпечення розвитку адаптації до хронічного впливу шкідливої речовини необхідно, щоб його концентрація була достатньою для виклику пристосувальної реакції організму, але щоб вони не були надмірними, які призводять до ушкодження організму з необоротними наслідками.

У той же час, при сучасному стані шкідливих речовин. технологічних процесів представляється нереальним вирішення задачі повної відсутності шкідливих речовин у повітрі робочої зони або ж її реалізація викликає величезні матеріальні витрати. У зв'язку з цим особливе значення здобуває оцінка ступеня небезпеки та гігієнічне нормування концентрації

Однією з основних умов оздоровлення і охорони праці медичних працівників, створення оптимальних умов для ефективного проведення лікувального процесу є планувально-архітектурне вирішення лікувально-профілактичного закладу. Вентиляція лікарняних приміщень згідно санітарних правил повинна бути природною, за рахунок вікон, кватирок, фрамугу дверей та стінних новитяжних каналів з дефлекторами над дахом і штучною-при-пливно-витяжною. В операційних загальна припливно-витяжна вентиляція повинна забезпечувати не менше як 10-кратний за годину обмін повітря.

Стосовно хімічних сполук, з якими може працювати медичний персонал, то в першу чергу слід визначити, що роботи з летючими медикаментами, дезинфектан-тами, кислотами, лугами слід проводити в витяжних шафах, для пацієнтів - в інгаляційних кабінах. Крім цього слід використовувати індивідуальні засоби захисту - гумові рукавички,захисні окуляри, маски, респіратори, плівкові фартухи і навіть комбінезони. Для рук з метою запобігання розвитку алергійних реакцій слід використовувати захисні креми.

З метою профілактики інфекційних, простудних захворювань медичних працівників проводиться у передепідемічний період вакцинація проти гострих респіраторних захворювань, а в період епідемії - носіння масок, вологе прибирання з використанням дезифектантів.

Боротьба з шумом в лікарняних приміщеннях досягається його нормуванням, запобіжним санітарним наглядом при проектуванні лікарень та дотриманням протишумового режиму при їх експлуатації.

Для захисту від іонізуючо го випромінювання, електромагнітних випромінювань УВЧ, НВЧ, УФ, радіації використовуються методи, засновані на фізичних методах ослаблення випромінювань - обмеженням потужності випромінювань (захист кількістю), обмеження термінів опромінення (захист часом), відстанню, екрануванням.

При роботі з відкритими джерелами іонізуючої радіації, крім цього - дотримання: радіаційної асептики і антисептики.

До захисту часом відноситься також скорочення робочого часу для цієї категорії медичних працівників.

Захист відстанню найбільш ефективний, тому що доза опромінення знижується пропорційно квадрату відстані, досягається визначенням зон недоступності для джерел рентгенівського і гама-випромінювання, використанням маніпуляторів при роботі з закритими та відкритими джерелами іонізуючої радіації, раціональним плануванням приміщень та достатністю їх розмірів.

Захист екрануванням досягається при роботі з рентгенівськими та гама-випромінюваннями за допомогою свинцевих екранів у вигляді контейнерів, ширм, про-свинцованих гумових фартухів, рукавиць, тощо.

Профілактика стомлення від вимушеного положення тіла досягається раціональною конструкцією меблів з урахуванням ергономічних вимог.,

В системі охорони здоров'я медичних працівників важливе місце займають попередні, при прийомі на роботу з шкідливими для здоров'я умовами, та періодичні медичні огляди лікарів медичних сестер, лаборантів, інших спеціалістів, орнагізація кваліфікованої лікувально-профілактичної допомоги за місцем їх роботи, або в спеціалізованих медичних закладах, диспансерне спостереження, поглиблений аналіз їх захворюваності.

З метою збереження здоров'я медичних працівників і фармацевтів, працюючих в шкідливих умовах, законодавством встановлено скорочений робочий день.

Засоби індивідуального захисту працівників.

ПРИМЕНЕНИЕ ОДНОРАЗОВОЙ МЕДИЦИНСКОЙ ОДЕЖДЫ И БЕЛЬЯ -ОДНА ИЗ ВАЖНЕЙШИХ ЗАДАЧ СОВРЕМЕННОГО ПРАКТИЧЕСКОГО ЗДРАВООХРАНЕНИЯ

ВВЕДЕНИЕ

Решение проблемы применения одноразовой медицинской одежды и белья является одной из важнейших социально-значимых задач практического здравоохранения. Актуальность проблемы состоит в том, что использование современной одноразовой медицинской одежды и белья обеспечение им отечественной кардиохирургии, нейрохирургии, детской хирургии, ортопедии,трансплантологии, стоматологии, акушерства, гинекологии способствует снижению вероятности занесения инфекции при оказании медицинской помощи в различных лечебных учреждениях, при ликвидации последствий чрезвычайных ситуаций.

АКТУАЛЬНОСТЬ

В конце 70-х годов на человечество обрушилась новая беда, развеявшая преждевременный оптимизм о конце опустошительных эпидемий - СПИД (синдром приобретенного иммунодефицита).

Прогрессивно распространяясь, эпидемия ВИЧ/СПИДа уничтожила в 2003 году более 3 млн. человек, 5 млн. заразилось ВИЧ, в результате, общее число людей,

живущих с этим вирусом, достигло 42 млн. человек. Впереди планеты всей по-прежнему Африканский континент - около 30 млн. человек.

Россия и Украина по темпам роста заболеваемости сегодня вышли в "лидеры", обогнав даже Африку.

В Украине на 1 декабря 2003 года официально зарегистрировано 60 624 ВИЧ инфицированных людей, из которых от первых случаев появления СПИДа (1987 год) до настоящего времени умерли 3220 человек. По оценкам ученых и независимых экспертов, таких людей в 10-100 раз больше, чем выявленных. Предполагается, что в Украине инфицировано около 1% взрослого населения. (По материалам статьи Гордиенко С.М. "СПИД: все еще впереди", "Здоров'я України" № 1-2/2004).

Ежедневно у 22 жителей Украины обнаруживают СПИД, ежедневно два человека умирает от этой болезни.

Наиболее пораженными СПИДом являются:

Донецкая область 12 тысяч 858 человек

Днепропетровская область - 11 тысяч 8 человек

Одесская область - 8 тысяч 971 человек

Николаевская область - 4 тысячи 26 человек

АР Крым - 3 тысячи 988 человек

Луганская область - 1 тысяча 772 человека

Харьковская область - 1 тысяча 653 человека

Запорожская область - 1 тысяча 596 человек

Черкасская область - 1 тысяча 470 человек

Полтавская область - 1 тысяча 207 человек

Киев - 2 тысячи 271 человек

Севастополь - 793 человека

(Информация сайта www. aids.ua)

Руководитель представительства Еврокомиссии в Украине г-н Норбер Жустен в декабре 2003 года выступил с докладом в Верховной Раде Украины. В нем он обратил внимание парламентариев на недавние исследования, проведенные международными экспертами, где рассчитаны оптимистический и пессимистический прогнозы развития эпидемии ВИЧ/СПИДа в Украине. Согласно оптимистическому сценарию, количество ВИЧ позитивных людей к 2010 году превысит полмиллиона, а число смертельных исходов -- 43,4 тысячи. При развитии событий по пессимистическому сценарию -- 1,44 млн., а умерших -- 89,2 тыс. Кроме того, средняя продолжительность жизни снизится до 66 лет, и около половины бюджета Министерство здравоохранения вынуждено будет тратить на решение проблем, связанных с эпидемией. Цифры шокируют, особенно если брать пессимистический вариант, который более вероятен. Однако Украина имеет еще достаточно времени и шансов, чтобы бороться с вирусом и не допустить неконтролируемого развития эпидемии по пессимистическому сценарию, но это потребует масштабных, конкретных и сосредоточенных мер, которые необходимо предпринять немедленно.

Кроме СПИДа существуют еще и такие опасные заболевания как гепатит, туберкулез, пневмония и ее модификации.

Наиболее контактной группой, кроме близких родственников заболевших, являются медработники. В официальных материалах ВООЗ (1998г.) гепатит В отнесен к числу профессиональных заболеваний медработников, риск заразиться у них в 10-20 раз выше по сравнению с остальным населением.С 1991г. Законом Украины СПИД также отнесен к числу профессиональных заболеваний медработников.

Заражение медицинских работников чаще всего происходит при контакте кожи и слизистых оболочек с биологическими жидкостями, тканями больного (кровью, сывороткой, спермой, спинномозговой жидкостью, костным мозгом и др.), при травматизации во время выполнения манипуляций (порез, укол, повреждение кожи мелкими обломками кости и др.).

В первую очередь опасности заражения подвергаются сотрудники гематологических, реанимационных, травматологических, стоматологических, родильных, хирургических, паталогоанатомических отделений, отделений гемодиализа, процедурных кабинетов, лабораторий, пунктов оказания первой медицинской помощи, а также лица, работающие на производстве по заготовке крови, ее компонентов, препаратов.

До недавнего времени считалось, что заражение медицинского персонала происходит главным образом в результате повреждения иглой или инструментом. Однако даже при тщательном соблюдении мер предосторожности кровь, сыворотка или биологическая жидкость, попадая на одежду медицин работника, поглощаются ею и проникают вглубь, а если на теле имеются порезы или мелкие незаметные травмы, поражения кожи, дерматиты, - риск заражения вирусом резко возрастает. Кроме того, небезопасен и процесс дальнейшей обработки белья и одежды, на которую попала кровь, ее компоненты либо иные выделения.

Проблема безопасности вышла на государственный уровень.

Исходя из вышесказанного, становится очевидно, что профилактика инфицирования медицинских работников во время выполнения служебных обязанностей начинается с надежной и гарантированной защиты кожных покровов не только рук, но и всего тела. На сегодняшний день традиционная медицинская одежда и белье для операций или манипуляций из хлопчатобумажной или синтетической ткани не могут защитить медиков от проникновения ВИЧ-инфекции и, особенно, вирусного гепатита В и С.

Надежным средством защиты может стать одноразовая медицинская одежда и белье.

ПРАВОВАЯ БАЗА

В Украине в настоящее время создана развитая правовая база по вопросам защиты населения и медицинских работников.

Закон України "Про запобiгання захворюванню на СНIД та соцiальний захист населення" (Прийнятий 12.12.1991 р. №1972-ХII).

РОЗДIЛ V. СОЦIАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ПРАЦIВНИКIВ ТА IНШИХ ОСIБ, ВИКОНАННЯ ПРОФЕСIЙНИХ ОБОВ'ЯЗКIВ ЯКИХ ПОВ'ЯЗАНЕ З РИЗИКОМ IНФIКУВАННЯ ВIРУСОМ IМУНОДЕФIЦИТУ ЛЮДИНИ

Стаття 25. Зараження вiрусом iмунодефiциту людини медичних i фармацевтичних працiвникiв при виконаннi ними професiйних обов'язкiв належить до професiйних захворювань.

Стаття 30. Власник (уповноважений ним орган) закладу охорони здоров'я, персонал якого проводить дiагностичнi дослiдження на ВIЛ-iнфекцю, подає лiкувальну допомогу ВIЛ-iнфiкованим та хворим на СНIД, а також контактує з кров'ю та iншими матерiалами вiд iнфiкованих осiб, зобов'язаний забезпечити працiвникiв необхiдними засобами захисту згiдно з перелiком та нормативами, встановленими Кабiнетом Мiнiстрiв України...

Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 18 грудня 1998 р. N 2026

ПЕРЕЛIК I НОРМАТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБIВ IНДИВIДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРАЦIВНИКIВ ЗАКЛАДIВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я, ЩО ПРОВОДЯТЬ ДIАГНОСТИЧНI ДОСЛIДЖЕННЯ НА ВIЛ-IНФЕКЦIЮ, НАДАЮТЬ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ ВIЛ-IНФIКОВАНИМ I ХВОРИМ НА СНIД, А ТАКОЖ КОНТАКТУЮТЬ З КРОВ'Ю ТА IНШИМИ БIОЛОГIЧНИМИ МАТЕРIАЛАМИ ВIД ВIЛ-IНФIКОВАНИХ ОСIБ.

Пiд час манiпуляцiй, якi супроводжуються порушенням цiлiсностi шкiри i слизових оболонок, розтину трупiв, проведення лабораторних дослiджень, оброблення iнструментарiю i бiлизни, прибирання примiщень тощо медичнi працiвники та технiчний персонал повиннi користуватися засобами iндивiдуального захисту.

Кiлькiсть цих засобiв визначається, виходячи з такої добової норми на одного працiвника:

хiрургiчний халат - 1,

гумовi (латекснi) рукавички - з розрахунку 1 пара на 3 год. роботи,

маски - 6,

шапочка - 1,

непромокальний фартух - 1,

нарукавники - 2,

окуляри - 1,

захисний екран - 1 Комплект анти-СНIД

виробництва ДДНIЦ "АХIЛЛ"

Наказом Мiнiстерства охорони здоров'я України вiд 25 травня 2000 р. N 120

уведена в дiю

IНСТРУКЦIЯ З ПРОФIЛАКТИКИ ВНУТРIШНЬОЛIКАРНЯНОГО ТА ПРОФЕСIЙНОГО ЗАРАЖЕННЯ ВIЛ-IНФЕКЦIЄЮ

В УМОВАХ СТРIМКОГО РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ВIЛ-IНФЕКЦIЇ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ КОЖЕН, ХТО ЗВЕРТАЄТЬСЯ ЗА МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ, ПОВИНЕН РОЗГЛЯДАТИСЯ ЯК ПОТЕНЦIЙНИЙ НОСIЙ ВIРУСУ IМУНОДЕФIЦИТУ ЛЮДИНИ. ВI

Матеріали підготовки до лекції №7

Тема№5. Безпека життєдіяльності в умовах повсякденного життя, в побуті, на виробництві

План лекції

- Поняття про безпеку життєдіяльності: безпека, життя, діяльність.

- Середовище проживання людини: навколишнє, виробниче та побутове. Вплив шкідливих факторів навколишнього середовища на здоров’я людини.

- Джерела забруднення виробничого середовища.

- Класифікація шкідливих і небезпечних факторів (фізичних, хімічних, біологічних та психофізіологічних).

- Профілактика професійних захворювань.

- Засоби індивідуального захисту працівників.

- Методи та засоби оцінювання мікрокліматичних умов праці.

- Обстеження житлових і виробничих приміщень. Складання схеми обстеження житлових і виробничих приміщень.

-Оцінювання середовища проживання людей. Оцінювання мікроклімату навчальної кімнати.

- Прилади для вимірювання мікрокліматичних умов. .

Поняття про безпеку життєдіяльності: безпека, життя, діяльність.

Безпека життєдіяльності (БЖД) – це наука, що вивчає теоретичні основи взаємодії людини з навколишнім середовищем і способи забезпечення безпеки її життя і діяльності в середовищі існування й умовах сучасного виробництва.

Головною задачею науки про безпеку життєдіяльності є забезпечення комфортних умов існування людини на всіх стадіях її життєвого циклу і нормативно припустимих рівнів впливу негативних факторів на людину і природне середовище.

Інтенсивне зростання народонаселення, розвиток промисловості, енергетики, транспорту, а також збільшення числа надзвичайних ситуацій викликає збільшення рівня впливу негативних факторів на навколишнє середовище і людину, вносить дисбаланс у природні процеси, які забезпечують стабільність життєвого циклу на Землі.

Розробці концепції стійкого розвитку життя на Землі була присвячена конференція ООН у Ріо-де-Жанейро в 1992 році, на якій прийнятий документ «Порядок денний ХХІ століття» і сформульований висновок про необхідність глобального партнерства держав у всіх сферах для здійснення стабільного соціального, економічного й екологічного розвитку. У робочих документах конференції передбачається рішення проблем безпеки життєдіяльності людей на державному рівні.

В діалектичному аспекті стан навколишнього середовища, яке включає атмосферу, літосферу та гідросферу, фауну, флору, тобто біосферу Землі (виключаючи вплив людини) повинен характеризуватися т. н. «динамічною рівновагою». Таке положення (динамічна рівновага) визначає поступовий природно логічний розвиток, логічно обумовлену еволюцію біосфери, яка диктується об'єктивними законами її розвитку.

Аналіз сумісного розвитку біосфери та людства на протязі історично значного часу показує, що ці природні об'єктивні закони розвитку біосфери підлягають впливу діяльності людини, яка прогресивно інтенсифікується.

Діяльність є необхідною умовою існування людини і людського суспільства. Форми діяльності різноманітні. Вони включають інтелектуальні, прикладні і духовні процеси, що протікають у виробничій, науковій, суспільній, культурній, у побуті, і інших сферах життя людини.

Праця – є вищою формою діяльності людини. У зв'язку з цим, на думку філософів, самим адекватним визначенням людини є «людина діюча» – Homo agens.

Досвід еволюції людства свідчить, що його будь-яка діяльність є потенційно небезпечною. Модель процесу діяльності людини в найбільш загальному вигляді можна представити узагальненою системою, яка складається з двох взаємозалежних елементів: «людина» і «середовище її існування» (рис. 1.1). Задачею рівноважного існування системи «людина – середовище існування» є досягнення наступних двох цілей.

Перша ціль полягає в забезпеченні позитивного ефекту в плані підвищення продуктивності праці і, як наслідок – комфортності життя людини.

Друга ціль полягає у виключенні небажаних наслідків діяльності людини на навколишнє середовище і здоров'я сьогоднішнього і майбутнього поколінь.

До основних негативних наслідків діяльності людини відносяться такі: збиток здоров'ю і життю людини, пожежі, аварії, катастрофи, тобто явища, що вносять елемент порушення в динамічну рівновагу стану системи «людина – середовище існування». Унаслідок цього негативні явища, що виникають у розглянутій системі в результаті діяльності людини чи природних процесів, що протікають у середовищі існування, називаються небезпеками.

Безпека – це стан системи «людина – середовище існування» при якому з визначеною імовірністю виключається прояв небезпек.

Забезпечення комфортних умов діяльності і відпочинку створює передумови для прояви найвищої працездатності людини. При цьому формування, вибір і визначення комфортних умов (параметрів і організації виробничого, природного, соціального середовища, середовища проживання) діяльності і відпочинку повинні ґрунтуватися на знанні закономірностей взаємозв'язків системи «людина – середовище існування», фізіології людини, його психологічного стану і функціональних можливостей. У результаті реалізації такого підходу забезпечується зменшення травматизму і захворюваності людей, зменшення кількості цих небезпек чи зниження їхнього рівня.

Таким чином, забезпечення безпеки і нешкідливості праці, ефективного відпочинку, з дотриманням вимог екології, природних процесів розвитку біосфери буде забезпечувати збереження життя і здоров'я не тільки людини, але і біосфери Землі, а значить і людства в цілому.

Зниження ступеня небезпеки і шкідливості негативних факторів середовища існування, зменшення їхньої кількості, виконується на основі інформації, яка одержується в процесі ідентифікації (розпізнавання) цих негативних факторів і забезпечується доцільним вибором і застосуванням конкретних ефективних захисних методів і засобів.

Виходячи з цього, комплексною науковою задачею БЖД є теоретичний аналіз, розробка методів ідентифікації і кількісної оцінки негативних факторів, які генеруються складовими середовища існування.

При цьому пріоритетним напрямком є рішення задач БЖД на етапі проектування предметів праці, діяльності людини, а також прогнозування природних явищ, які можуть викликати аварії, катастрофи, надзвичайні ситуації. Наукові задачі БЖД не обмежуються перерахованими аспектами. До них відносяться також наступні напрями:

· комплексна оцінка багатофакторного впливу негативних факторів середовища існування на працездатність і здоров'я людини;

· визначення параметрів комфортних умов праці і відпочинку;

· розробка і реалізація нових методів і засобів захисту людини і навколишнього середовища від дії негативних факторів;

· моделювання надзвичайних ситуацій.

Практичні задачі БЖД полягають у розробці і створенні нових принципів і засобів захисту людини і природного середовища від впливу негативних факторів.

По природі дії небезпеки підрозділяються на наступні основні групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.

До фізичних небезпек відносяться: шум, вібрація, електромагнітні й іонізуючі випромінювання, параметри мікроклімату (температура, відносна вологість повітря, рухливість повітря), атмосферний тиск, рівень освітленості, запиленість, загазованість повітря, і т.д.

До хімічних небезпек відносяться: отрутні, токсичні речовини у різних фазових станах (газоподібному, рідкому чи твердому).

Біологічні небезпеки – це небезпечні і шкідливі мікро- і макроорганізми, продукти їхньої життєдіяльності і життєдіяльності людей.

Психофізіологічні – статичні і динамічні перевантаження, розумова перенапруга, одноманітність праці, емоційні стреси.

Середовище проживання людини: навколишнє, виробниче та побутове. Вплив шкідливих факторів навколишнього середовища на здоров’я людини.

Класифікація і характеристики середовища життєдіяльності людини

Система «людина – середовище існування» є багатокомпонентною системою. До неї входить велика кількість складових, між якими існує безліч зв'язків. Природно, що збільшення кількості складових системи і зв'язків між ними викликає ускладнення задачі формалізації такої системи, наприклад за допомогою математичних методів. Складність вивчення системи «людина – середовище існування» обумовлюється також тим, що ця система має ієрархічний характер, тобто є багаторівневою, яка утримує прямі і зворотні зв'язки.

Так, верхній рівень розглянутої системи містить два основних елементи – «людина» і «середовище існування». При аналізі існування системи під елементом «людина» розглядається не тільки індивід, але і група людей, колектив, жителі населеного пункту, регіону, країни, суспільства в цілому.

«Середовище існування» є другим елементом системи «людина – середовище існування». Середовище існування являє собою частину біосфери чи техносфери, у якій існує людина і функціонують системи його життєзабезпечення.

Навколишнє середовище – середовище існування людини, обумовлене сукупністю позитивних і негативних природних і антропогенних факторів, здатних впливати на його життєдіяльність.

Другий ієрархічний рівень елемента «середовище існування» складається з трьох наступних основних складових: – природне середовище; – соціальне середовище; – соціально-політичне середовище; – техногенне середовище.

Навколишнє середовище – середовище існування людини, обумовлене сукупністю позитивних і негативних природних і антропогенних факторів, здатних впливати на його життєдіяльність.

Природне середовище – це об'єкти і частина космічного простору, а також та локальна область біосфери, яка включає ділянки літосфери, гідросфери й атмосфери, флору і фауну тієї частини Землі, на якій існує «людина». Таким чином природне середовище поєднує об'єкти космічного і природно-природного походження – флору, фауну й ін., а також і об’єкти, які створені людиною, тобто природно-антропогенні екологічні види і системи.

Ясно, що до групи об'єктів, що складають природне середовище відносяться частина зоряного простору, Сонце, Місяць, природний ландшафт, кліматичні умови, мікро- і макроорганізми й інші елементи, що характерні для місцевості, у якій проживає людина.

Природно-антропогенну групу об'єктів складають природні об'єкти, створені людиною на основі явищ і процесів, що відбуваються в біосфері, чи при їхньому використанні. Зелені насадження, парки, штучні ставки, водоймища, ділянки архітектурного ландшафту, ділянки атмосфери зі спеціально зміненими кліматичними умовами, деякі підвиди домашніх тварин та рослин і т.п.

Соціальне (соціально-політичне) середовище представляється формами спільної суспільної діяльності людей, які відносяться до конкретних соціальних груп.

Форми суспільної діяльності, що історично склалися в соціально-політичному середовищі і характеризуються визначеним типом взаємин, створюють людську спільність чи соціум ( від лат. socium – загальне).

Соціум – це соціально-політична система, яка у філософському змісті розглядається як соціальний організм. Він створюється і розвивається по своїх особливих законах, що характеризуються надзвичайною складністю. Як правило, у соціумі взаємодіє велика кількість людей. Результатом їхньої внутрішньої взаємодії і взаємодії з іншими соціально-політичними системами (групами) формуються локально-суспільні умови життєдіяльності й особливе оточення. Ці умови можуть впливати на інших людей і на соціально-політичні групи. Сукупність таких систем у суспільстві і їхні взаємини створюють соціальне чи соціально-політичне середовище.

Техногенне середовище – умови існування людини, які сформовані у результаті розумового, науково-технічного, духовного розвитку та її предметної діяльності на базі природних явищ і процесів. Таким чином, техногенне середовище є сукупним результатом досягнень суспільства, що з однієї сторони забезпечують визначений рівень життєдіяльності людини, а з іншого боку – приводять до розбалансу природно сформованих взаємозв'язків у біосфері.

Головною причиною виникнення і розвитку техногенного середовища є природне прагнення людини до підвищеної комфортності життя.

Техногенне середовище виникло і склалося в процесі розумового розвитку людини, що виразилося в його трудовій діяльності, як розумної біологічної істоти, що мислить, що має мораль і естетичні почуття.

Техногенне середовище (техносфера), як підсистема, підрозділяється на побутове і виробниче середовище.

Побутове середовище – це середовище, у якій проживає людину. Воно містить у собі комплекс житлових, соціально-культурних і спортивних будинків та споруд, комунально-побутових організацій і установ. Основними характеристиками цього середовища є розмір житлової площі на одну людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центральної опалювальної системи, холодної і гарячої води, рівень розвитку суспільного транспорту і та ін.

Виробниче середовище – це середовище, у якій протікають виробничі відносини і здійснюється трудова діяльність людини. У залежності від суспільно-виробничого положення, яке займає людина у виробничому середовищі, воно може містити в собі окреме підприємство, чи організацію, установу або їх комплекс, у який входять інші підприємства, а також органи керувань районного, обласного й іншого рівнів. У порівнянні з природним виробниче середовище характеризується максимальною відносною насиченістю негативними антропогенними факторами, перелік і рівень яких залежать від специфіки і культури конкретного виробництва.

До основних параметрів виробничого середовища, які визначають рівень психологічних факторів, відносяться кількість працюючих, вид продукції, що випускається, продуктивність праці, тип організації виробничого процесу, рівень автоматизації технологічних процесів, психологічний клімат у колективі, тип керівника, ритмічність виробництва, організація оплати праці.

Перелік негативних факторів, що впливають на безпеку життєдіяльності людини у виробничому середовищі з фізіологічної точки зору, залежить від рівня організації умов праці, ступеня його нешкідливості і безпечності.

До найбільш розповсюджених негативних факторів, які характеризують виробниче середовище, відносяться: недопустимі параметри мікроклімату робочої зони (температури, відносній вологості і швидкості руху повітря), підвищена запиленість, загазованість повітря, підвищений рівень вібрації і шуму, електромагнітних і іонізуючих випромінювань, недостатня чи надмірна освітленість робочої зони, наявність підвищеної напруги в електричному ланцюзі, замикання якого може відбутися через тіло людини.

Слід зазначити, що характеристики середовища існування (соціально-політичного, побутового і виробничого), що впливають на психологію людини і які відбиваються на його фізіології є взаємозалежними. Цей взаємозв'язок може бути безпосереднім чи непрямим. Причому, у ряді випадків ці взаємозв'язки не піддаються прямому виявленню.

У зв'язку з цим рішення задач забезпечення безпеки життєдіяльності людини повинне проводитися на основі глибокого всебічного аналізу взаємозв’язків кожної із вище вказаних підсистем при використанні комплексного системного підходу.

Джерела забруднення виробничого середовища.

Джерела негативних факторів побутового походження

У комплексі умов забезпечення безпеки життєдіяльності людини побуту належить особливе місце. Сьогодні міська людина більшу частину життя проводить у штучно сформованій обстановці. Невідповідність організму людини і житлового або виробничого середовища відчувається як психологічний дискомфорт. Віддалення від природи підсилює напругу функцій організму, а використання усе більш різноманітних штучних матеріалів, побутової хімії та техніки супроводжується збільшенням кількості джерел негативних факторів і ростом їхнього енергетичного рівня.

Побутовим середовищем називають сукупність факторів і елементів, що впливають на людину в побуті. До елементів побутового середовища відносяться усі фактори, що пов'язані:

· з устроєм житла, його типом, застосовуваними будівельними матеріалами, конструкцією частин будинку, внутрішнім плануванням, складом приміщень і їхніх розмірів; інсоляцією і освітленням; мікрокліматом і опаленням; чистотою повітря і вентиляцією, санітарним станом, розташуванням житла щодо транспортних магістралей і промислової зони;

· з використанням полімерних будівельних матеріалів, меблів, килимів, покриттів, одягу із синтетичних волокон, які є джерелом шкідливих хімічних речовин;

· з використанням побутової техніки: телевізорів, газових, електричних і НВЧ печей, пральних машин, фенів і інших.;

· з навчанням і вихованням, із соціальним статусом родини, матеріальним забезпеченням, психологічною обстановкою в побуті.

Екологічним варто називати житло разом із прилягаючими ділянками, які формують сприятливе середовище існування (мікроклімат, захищеність від шуму і забруднень, нешкідливість матеріалів у будівництві і тому подібне), не роблять негативних впливів на міське і природне середовище, економічно використовує енергію і забезпечує спілкування з природою.

Сучасне житло ще не може бути назване екологічним тому, що з будівельними та оздоблювальними матеріалами, з меблями й устаткуванням вносяться шкідливі для організму фізичні і хімічні фактори, системи вентиляції не відповідають вимогам очищення повітря квартир, порушується шумовий режим і мікроклімат, дуже великі тепловитрати будинків. Біля великих будинків формується несприятливий мікроклімат і напружена психологічна обстановка.

Усі фактори побутового середовища можна розділити на фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні. Ідентифікація негативних факторів у побутовому середовищі представляє складність через комплексний їхній вплив у всіх його сферах.

Концентрація забруднюючих речовин у повітрі приміщень у десятки і сотні разів вище, ніж на вулиці. Найбільш істотне забруднення робить формальдегід. Формальдегід – це безбарвний газ з різким неприємним запахом, що входить до складу синтетичних матеріалів і виділяється різними речами: меблями, килимами і синтетичними покриттями, фанерою, пінопластом. Меблі виготовляються найчастіше з тирсоплит, до їх сполучній маси входить формальдегід. Синтетичні матеріали виділяють також вінілхлорид, сірководень, аміак, ацетон і багато інших з'єднань, що змішуючись, утворюють ще більш токсичні речовини.

Присутність формальдегіду може викликати роздратування слизуватих оболонок очей, горла, верхніх дихальних шляхів, а також головний біль і нудоту. Меблі дають близько 70% забруднення повітря житлового приміщення, небезпечна концентрація токсичних газів накопичується у закритих шафах і шухлядах.

Небезпечні виділення із синтетичних матеріалів відбуваються при пожежах. Органічне скло і поролон, наприклад, при горінні інтенсивно виділяють синильну кислоту, фосген й інші сильні отрути. Спалювання синтетичних матеріалів у побуті неприпустимо.

У лаках і фарбах містяться токсичні речовини, які характеризуються як загально токсичними, так і специфічними видами дії – алергенною, канцерогенною, мутагенною та іншими. Особливий контроль встановлюється за використанням нових полімерних матеріалів, допущених до застосування санітарною службою.

Фактори, що представляють небезпеку у виробничому середовищі, небезпечні й у побуті. Потребують обережного поводження пожежонебезпечні і вибухонебезпечні речовини: розчинники, ацетон, бензин, а також отрутохімікати для боротьби з комахами – інсектициди, з бур'янами – гербіциди, із хворобами рослин – фунгіциди.

Застосовувати їх потрібно при строгому дотриманні регламентів і заходів безпеки, керуючись діючими інструкціями, викладеними на упаковках, етикетках і в листівках. Так, проникнення хлорофосу, карбофосу й інших аналогічних речовин в організм людини приводить до дезактивації холін-естерази, важливого ферменту нервової системи. Застосування побутових отрутохімікатів у закритих приміщеннях без засобів захисту небезпечно для життя.

Різні миючі і синтетичні речовини, що чистять, викликають дратівну дію на шкіру, можуть викликати алергійні реакції при вдиханні їхньої пари і порошків. Кислотні і лужні побутові препарати, спричиняють виражену місцеву дію на шкіру і слизуваті оболонки.

Небезпеку представляє газове устаткування через можливий витік природного газу, який має вибухонебезпечні і токсичні властивості. Присутність оксидів вуглецю й азоту, що утворюються при згорянні цього палива, ведуть до скорочення обсягу легень (особливо у дітей) і підвищенню сприйнятливості до гострих респіраторних інфекцій. Користатися газовим устаткуванням можна тільки з гарною вентиляцією приміщення.

Сприйнятливість до інфекцій підвищується у зв'язку з вдиханням пари лаків, фарб, хімічних розчинників та їх аерозолів. Шкідливо вдихати тютюновий дим. У США підраховано, що від 500 до 5 000 смертей щорічно безпосередньо пов'язані з пасивним палінням, тобто поглинанням тютюнового диму некурящими.

На людину в побутовому середовищі впливають електричні поля від електропроводки, електричних приладів, освітлювальних пристроїв, НВЧ печей та телевізорів. У кольоровому телевізорі електрони прискорюються напругою в 25 кВ, при їхньому гальмуванні на екрані кінескопа збуджується рентгенівське випромінювання. Конструкція телевізора забезпечує поглинання основної частини цього випромінювання, але при тривалому перебуванні поблизу телевізора можна одержати значну дозу опромінення. Тому телевізор не доцільно використовувати як дисплей комп'ютера і не рекомендується розташовуватися поблизу екрана.

Нерідкі випадки поразки в побуті електричним струмом. Електричні прилади екологічно чисті, істотно полегшують домашню працю, роботу в господарстві і на садовій ділянці, підвищують комфортність життя за умови дотримання правил електробезпеки. У противному випадку побутова електрична техніка стає джерелом серйозної небезпеки.

Матеріали з підвищеною радіоактивністю можуть разом з будівельними матеріалами (гранітом, шлаком, цементом, глиною й іншими.) потрапити в будівельні конструкції житлових будинків і створювати небезпеку радіоактивного опромінення живучих у них людей. При розпаді природного урану як проміжний продукт утворюється радіоактивний газ радон. Виділяючись з будівельних матеріалів та з ґрунту, радон може накопичуватися в не провітрюваному приміщенні і потрапляти в організм через органи дихання. Провітрювання знижує концентрацію радону й отрутних випарів синтетичних матеріалів.

За даними Всесвітньої організацій охорони здоров'я 70% шкідливих компонентів попадає в організм людини з продуктами харчування. Це і різні харчові сурогати, напої, а також сільськогосподарські продукти, при вирощуванні яких інтенсивно застосовувалися гербіциди, пестициди, мінеральні добрива. Причиною харчових отруєнь часто буває патогенний мікроб, наприклад, “кишкова паличка”. Нею заражаються, уживаючи готові м'ясні, рибні, овочеві вироби, які не пройшли термічної обробки. Особливо небезпечний для людини токсин, вироблюваний збудниками ботулізму, для розмноження якого потрібна низька кислотність і відсутність кисню у продуктах, такі умови створюються найчастіше при домашнім консервуванні, коли повна стерилізація не досягається. При вживанні таких консервів токсин попадає в кров і уражає клітки центральної нервової системи. У людини спочатку проявляється загальне нездужання, слабість, запаморочення, головний біль, сухість у роті. Самою характерною ознакою отруєння токсином ботулізму є розлади з боку зору (з'являються сітка перед очима, двоїння предметів, котрі нібито плавають у тумані). Потім настає утруднення ковтання і дихання.

Єдиний порятунок у цих випадках – негайне введення специфічної сироватки, що зв'язує токсин. Не можна вживати консерви з ознаками псування кришок чи такі, що здулися.

Алкоголь, що міститься в багатьох напоях, при вживанні в помірній кількості здатний поліпшувати настрій і самопочуття. Тому в побутових традиціях звичайним є вживання таких напоїв. Однак нерідкими є явища, що змінюють стан людини і викликають утрату самоконтролю. Та сама кількість алкоголю може впливати на різних людей по різному. Так, при прийомі алкоголю натощак концентрація його в крові вище і наслідки отруєння важчі, ніж при прийомі після їжі; жіночий організм більш чуттєвий до алкоголю, у зрівнянні з чоловічим. При постійному та непомірному вживанні алкоголю з'являється залежність від нього наркотичного характеру, що у кінцевому рахунку веде до розвитку симптомокомплексу, іменованого алкоголізмом. У процесі розповсюдження алкоголю в організмі утворюються речовини, які блокують засвоєння організмом цукру і жирів, що у свою чергу знижує засвоєння вітамінів, необхідних для повноцінного харчування клітин. На його окислювання витрачається велика кількість кисню. Всього 5…15% алкоголю виводиться з організму. Межа безпеки досягається при вживанні 0,5…0,75 л вина з 10% вмістом алкоголю протягом двадцяти чотирьох годин.

Зелені насадження в житловій зоні збагачують повітря киснем, сприяють розсіюванню шкідливих речовин і поглинають їх, знижують у літню пору на 8…10 дБ рівень вуличного шуму. Відповідно до рекомендацій екологів і медиків в ідеальній для життєдіяльності зоні будівлі не повинні займати більш 50%, а асфальтовані і покриті каменем простори – більш 30% упоряджених площ. Зелені насадження і газони не тільки поліпшують мікроклімат, тепловий режим, зволожують і очищають повітря, але і роблять доброчинний психофізичний вплив на людей. У містах повинні вестися роботи зі скорочення просторів, покритих каменем, асфальтом, бетоном, зменшенню інтенсивності руху автотранспорту, організації невеликих паркових ансамблів і садів, озелененню фасадів будинків.

Класифікація шкідливих і небезпечних факторів (фізичних, хімічних, біологічних та психофізіологічних).

НЕГАТИВНІ ФАКТОРИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЛЮДИНУ

Людина живе, безупинно обмінюючись енергією з навколишнім середовищем, бере участь у кругообігу речовини в біосфері. В процесі еволюції людський організм пристосувався до екстремальних кліматичних умов –низьких температур півночі, високих температур екваторіальної зони, до життя в сухій пустелі й на сирих болотах. У природних умовах людина має справу з енергією сонячної радіації, руху повітря, хвиль земної кори. Енергетичний вплив на незахищену людину, що потрапила в шторм чи смерч, в зону землетрусу, діючого вулкана або грозу, може перевищити припустимий для людського організму рівень і нести небезпеку його травмування чи загибелі. Рівні енергії природного походження залишаються практично незмінними. Сучасні технології і технічні засоби дозволяють якоюсь мірою знизити їхній небезпечний вплив, однак складність прогнозування природних процесів і змін у біосфері, недостатність знань про їх природу, створюють труднощі в забезпеченні безпеки людини в системі “Людина – природне середовище”.

Поява техногенних джерел теплової й електричної енергії, вивільнення ядерної енергії, освоєння родовищ нафти і газу зі спорудженням протяжних комунікацій породили небезпеку різноманітних негативних впливів на людину і середовище існування. Енергетичний рівень техногенних негативних впливів росте, зростає і неконтрольований вихід енергії в техногенному середовищі, що є причиною збільшення числа каліцтв, професійних захворювань і загибелі людей.

Негативні фактори, що впливають на людей поділяються, на природні, і антропогенні – викликані діяльністю людини. Наприклад, пил у повітрі з'являється в результаті виверження вулканів, вітрової ерозії ґрунту, разом з тим величезна кількість частинок викидається промисловими підприємствами.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74* «Небезпечні і шкідливі фактори. Класифікація» вони підрозділяються по природі походження на наступні 4 групи:

· фізичні;

· хімічні;

· біологічні;

· психофізичні

ДО ФІЗИЧНИХ НЕБЕЗПЕЧНИХ, ШКІДЛИВИХ ТА УРАЖАЮЧИХ ФАКТОРІВ ВІДНОСЯТЬСЯ:

· машини і механізми, що рухаються, рухливі частини устаткування, хитливі конструкції і природні утворення;

· гострі і падаючі предмети;

· підвищення і зниження температури повітря і навколишніх поверхонь;

· підвищена запилованість і загазованість повітря;

· підвищений рівень шуму, інфразвуку, ультразвуку, вібрації;

· підвищений чи знижений барометричний тиск;

· підвищений рівень іонізуючих випромінювань;

· підвищена напруга в мережі, що може замкнутися на тіло людини;

· підвищений рівень електромагнітного випромінювання, ультрафіолетової та інфрачервоної радіації;

· недостатність та заниженість контрастності освітлення;

· підвищена яскравість, пульсація світлового потоку.

До хімічних небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів відносяться: агресивні речовини, що використовуються в технологічних процесах; промислові отрути і отруйні речовини (сильнодіючі отруйні речовини – СДОР), отрутохімікати; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; лікарські засоби, застосовувані не по призначенню; бойові отруйні речовини.

Хімічно небезпечні, шкідливі та уражаючи фактори підрозділяються по характеру впливу на організм людини і по шляху проникнення в організм.

Біологічно небезпечними і шкідливими факторами є:

· патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, особливі види мікроорганізмів спірохети і рикетсії, гриби), а також продукти їхньої життєдіяльності – токсини;

· рослини, що містять небезпечні речовини;

· заражені патогенними мікроорганізмами та хворі тварини.

Біологічне забруднення навколишнього середовища виникає в результаті аварій на підприємствах біотехнології, очисних спорудах, недостатньо очищеному устаткуванні промислових та побутових стоків.

Психофізіологічні небезпечні фактори – це такі фактори, які обумовлені особливостями характеру та організації праці, параметрів устаткування, яким обладнано робоче місце. Вони можуть впливати на функціональний стан організму людини, його самопочуття, емоційну та інтелектуальну сфери і приводити до стійкого зниження працездатності і порушення стану здоров'я.

По характеру дії психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори поділяються на фізичні (статичні і динамічні) і нервово-психічні перевантаження: розумова перенапруга, перенапруга аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження.

Небезпечні і шкідливі фактори по природі своєї дії можуть відноситися одночасно до різних груп.

Принципи нормування небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів.

Нормування – це визначення кількісних показників факторів навколишнього середовища, що характеризують безпечні рівні їхнього впливу на стан здоров'я й умови життя населення. Нормативи не можуть бути встановлені довільно, вони розробляються на основі усебічного вивчення взаємин організму з відповідними чинниками навколишнього середовища. Дотримання нормативів на практиці сприяє створенню комфортних умов праці, побуту і відпочинку, зниженню захворюваності, збільшенню довголіття і працездатності всіх членів суспільства.

В основу нормування покладені принципи збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу) і забезпечення його єдності з навколишнім середовищем, залежності реакцій організму від інтенсивності і тривалості впливу факторів навколишнього середовища, пороговості в прояві несприятливих ефектів.

При обґрунтуванні нормативів використовується комплекс фізіологічних, біохімічних, фізико-математичних і інших методів дослідження для виявлення початкових ознак шкідливого впливу факторів на організм. Особлива увага приділяється вивченню віддалених ефектів: онкогенного, мутагенного, алергенного впливу на статеві залози, ембріони і потомство, що розвивається. Остаточна апробація нормативів здійснюється при їхньому використанні на практиці шляхом вивчення стану здоров'я людей, що контактують з нормованим фактором. Існують методи обліку комбінованої дії комплексу шкідливих факторів. У залежності від нормованого фактора навколишнього середовища розрізняють: гранично допустимі концентрації (ГДК), допустимі залишкові кількості (ДЗК), гранично допустимі рівні (ГДР), орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ), гранично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі скиди (ГДС) і інші.

Гранично допустимий рівень фактора (ГДР) – це той максимальний рівень впливу, який при постійній дії протягом усього робочого стажу не викликає біологічних змін адаптаційно-компенсаторних можливостей, психологічних порушень у людини і його потомстві.

Нормативи є складовою частиною санітарного законодавства та основою попереджувального і поточного санітарного нагляду, а також служать критерієм ефективності оздоровчих заходів, що розробляються і здійснюються з метою створення безпечним середовище існування.

Фізично небезпечні фактори – вібрація, шум, інфразвук та ультразвук

Коливання – це багаторазове повторення однакових чи майже однакових процесів, які супроводжують більшість природних явищ та викликаних людською діяльністю.

Механічні коливання – це періодично повторювані, обертальні чи зворотно поступові рухи. Це теплові коливання атомів, биття серця, коливання моста під ногами, землі від проїжджаючого поруч потяга.

Будь який процес механічних коливань можна звести до одного чи декількох гармонічних синусоїдальних коливань. Основними параметрами гармонічного коливання є: амплітуда – максимальне відхилення від положення рівноваги; швидкість коливань; прискорення; період коливань – час одного повного коливання; частота коливань – число повних коливань за одиницю часу.

Усі види техніки, що мають вузли, які рухаються, створюють механічні коливання. Збільшення швидкодії і потужності техніки призвело до різкого підвищення рівня, що називають вібрацією. Вібрація – це малі механічні коливання, що виникають у пружних тілах під впливом перемінних сил. Так, електродвигун передає на фундамент вібрацію, викликану неврівноваженим ротором. Ідеально зрівноважити елементи механізмів практично неможливо, тому в механізмах з обертовими частинами майже завжди виникає вібрація. Вібрація по землі поширюється у виді пружних хвиль і викликає коливання будинків і споруджень.

Вібрація машин може приводити до порушення функціонування техніки і викликати серйозні аварії. Встановлено, що вібрація є причиною 80% аварій у машинах, зокрема, вона приводить до нагромадження втомлюючих ефектів у металах, появі тріщин.

При вивченні впливу вібрації на людину її тіло розглядають як складну динамічну систему. Чисельні дослідження показали, що ця динамічна система міняється в залежності від пози людини, її стану – розслабленості, напруженості і інших факторів. Для такої системи існують небезпечні, резонансні частоти, і якщо зовнішні сили впливають на людину з частотами, близькими чи рівними резонансним, то різко зростає амплітуда коливань як усього тіла, так і окремих його органів.

Для тіла людини в положенні сидячи резонанс настає при частоті 4…6 Гц, для голови 20…30 Гц, для очних яблук 60…90 Гц. При цих частотах інтенсивна вібрація може привести до травми хребта і кісткової тканини, порушення зору, у жінок викликати передчасні пологи.

Коливання викликають у тканинах організму перемінні механічні напруги. Зміни напруги уловлюються безліччю рецепторів і трансформуються в енергію біоелектричних і біохімічних процесів. Інформація про діючу на людину вібрацію сприймається особливим органом почуттів – вестибулярним апаратом.

Вестибулярний апарат розташовується в скроневій кістці черепа і складається з переддвір’я і напівкружних каналів, розташованих у взаємо перпендикулярних площинах. Вестибулярний апарат забезпечує аналіз положень і переміщень голови в просторі, активізацію тонусу м'язів і підтримку рівноваги тіла. У переддвір’ї і напівкружних каналах розташовані рецептори і ендолімфа (рідина, що заповнює канали і переддвір’я). При переміщенні тіла і рухах голови ендолімфа робить неоднаковий тиск на чуттєві клітки. Оскільки напівкружні канали розташовуються в трьох взаємо перпендикулярних площинах, то при будь-якім переміщенні тіла і голови збуджуються нервові клітки різних відділів вестибулярного апарата. Нервові волокна, що йдуть від рецепторів вестибулярного апарата, утворюють вестибулярний нерв, що приєднується до слухового нерва і направляється в головний мозок. У відповідній ділянці кори головного мозку в скроневій частині аналізуються сигнали від рецепторів вестибулярного апарата та приймається рішення щодо включення тих чи інших м’язів у роботу для відповідного розташування тіла відносно вектора дії гравітаційного поля.

Перезбудження рецепторів виражається в так називаній “повітряній” чи “морській” хворобах.

Якщо на людину діють вібрації широкого спектру, вестибулярний апарат може подавати у центральну нервову систему помилкову інформацію. Це зв'язано з особливостями гідродинамічного пристрою вестибулярного апарата, що не пристосувався в ході біологічної еволюції до функціонування в умовах високочастотних коливань. Така помилкова інформація викликає стан заколисування у деяких людей, дезорганізує роботу багатьох систем організму, що необхідно враховувати при професійній підготовці.

Вплив вібрації на організм людини визначається рівнем віброшвидкості і віброприскорення, діапазоном діючих частот, індивідуальними особливостями людини. За нульовий рівень віброшвидкості прийнята величина 5·10^-8 м/с, а за нульовий рівень коливального прискорення − 3·10^-4 м/с², які розраховані по порогу чутливості організму.

Згідно способу передачі на людину вібрація підрозділяється на загальну, що передається через опорні поверхні на тіло сидячої чи стоячої людини, та локальну − вібрацію, яка передається через руки людини. Тривалий вплив вібрацій веде до вібраційної хвороби, досить розповсюдженого професійного захворювання. Важливо знати, що в перебігу вібраційної хвороби, у залежності від ступеня поразки, розрізняють чотири стадії.

На першій, початковій стадії симптоми незначні: слабко виражений біль у руках, зниження порогу вібраційної чутливості, спазм капілярів, біль у м'язах плечового пояса.

На другій стадії підсилюється біль у верхніх кінцівках, спостерігається розлад чутливості, знижується температура і синіє шкіра кистей рук, з'являється пітливість. За умови виключення вібрації на першій і другій стадіях лікування ефективне і зміни зворотні. Третя і четверта стадії характеризуються інтенсивним болем та різким зниженням температури кистей рук. Відзначаються зміни з боку нервової та ендокринної систем, судинні зміни. Порушення здобувають генералізований характер, спостерігаються спазми мозкових судин і судин серця. Хворі страждають запамороченням, головним і загрудинним болем, зміни мають стійкий характер і, як правило, незворотні.

Віброзахист людини являє собою складну проблему біомеханіки. При розробці методів віброзахисту необхідно враховувати емоційний стан людини, напруженість роботи і ступінь її стомлення.

Основним заходом захисту від вібрації є віброізоляція джерела коливань. Прикладом можуть бути автомобільні і вагонні ресори. Віброактивні агрегати встановлюються на віброізоляторах (пружинах, пружних прокладках, пневматичних чи гідравлічних пристроях), що захищають фундамент від впливу механічних коливань.

Санітарні норми і правила регламентують гранично допустимі рівні вібрації, заходи для її зниження, профілактику та лікувальні заходи. Санітарними правилами передбачається обмеження тривалості контакту людини з вібронебезпечним устаткуванням.

Біологічна активність вібрації використовується для лікувальних цілей. Відомо, що фактори, які діють на живі об'єкти, викликають, у залежності від інтенсивності дії, протилежні за значенням явища: стимуляцію біопроцесів чи їхнє гноблення. Правильно дозовані вібрації визначених частот не тільки не шкідливі, але, навпаки, збільшують активність життєво важливих процесів в організмі. При короткочасній дії вібрації спостерігається зниження болевої чутливості. Спеціальний вібромасажер знімає м'язову втому і застосовується для прискорення відбудовних нервово-м'язових процесів у спортсменів.

Механічні коливання в пружних середовищах викликають поширення в них пружних хвиль, які називають акустичними коливаннями.

Енергія від джерела коливань передається часткам середовища. В процесі поширення хвилі частинки середовища утягуються у коливальний рух з частотою, що дорівнює частоті коливань джерела, і з запізненням по фазі, що залежить від відстані до джерела і від швидкості поширення хвилі. Відстань між двома найближчими частками середовища, що коливаються в одній фазі, називається довжиною хвилі. Довжина хвилі – це шлях, пройдений хвилею за час, рівний періоду коливань.

Пружні хвилі з частотами від 16 до 20 000 Гц у газах, рідинах і твердих тілах називаються звуковими хвилями. Швидкість звуку в повітрі при нормальних умовах складає 330 м/с, у воді – 1 400 м/с, у сталі – 5 000 м/с. При сприйнятті людиною звуки розрізняють по висоті і голосності. Висота звуку визначається частотою коливань: чим більше частота коливань, тим вище звук. Голосність звуку визначається його інтенсивністю, що виражається у Вт/м2. Однак суб'єктивно оцінювана голосність (фізіологічна характеристика звуку) зростає набагато повільніше, ніж інтенсивність (фізична характеристика) звукових хвиль. При зростанні інтенсивності звуку в геометричній прогресії сприймана голосність зростає приблизно лінійно. Тому звичайно рівень голосності L виражають у логарифмічній шкалі L=10Ig(1/10), де 1 і 10 – діючий та умовно прийнятий за основу рівень інтенсивності, рівний 10^-12 Вт/м², і оцінюваний як поріг чутності людського вуха при частоті звуку 1 000 Гц (людське вухо найбільш чуттєве до частот від 1 000 до 4 000 Гц). По цій шкалі кожна наступна ступінь звукової енергії (рівня роздратування) більше попередньої в 10 разів. Якщо інтенсивність звуку більше в 10, 100, 1 000 разів, то по логарифмічній шкалі це відповідає збільшенню голосності (рівня сприйняття) на 1, 2, 3 одиниці. Одиниця виміру голосності в логарифмічній шкалі називається децибелом (дБ). Вона приблизно відповідає мінімальному приросту сили звуку, що розрізняється вухом.

Для порівняльної оцінки можна вказати, що середній рівень голосності мови складає 60 дБ, а мотор літака на відстані 25 м утворює шум у 120 дБ.

Мінімальна інтенсивність звукової хвилі, що викликає відчуття звуку, називається порогом чутності. Поріг чутності в різних людей різний і залежить від частоти звуку.

Інтенсивність звуку, при якій вухо починає відчувати тиск і біль, називається порогом болючого відчуття. На практиці як поріг болючого відчуття прийнята інтенсивність звуку 100 Вт/м², що відповідає 140 дБ.

Шум – це сукупність звуків різної частоти й інтенсивності, що безладно змінюються в часі. Для нормального існування, щоб не відчувати себе ізольованим від світу, людині потрібен шум у 10...20 дБ. Це шум листя у лісі. Розвиток техніки і промислового виробництва супроводжується підвищенням рівня шуму. В умовах виробництва вплив шуму на організм часто сполучається з іншими негативними впливами: токсичними речовинами, перепадами температури, вібрацією і так далі.

До фізичних характеристик шуму відносяться: частота, звуковий тиск, рівень звукового тиску.

По частотному діапазоні шуми підрозділяються на низькочастотні – до 350 Гц, середньо частотні − 350...800 Гц і високочастотні – вище 800 Гц.

За характером спектра шуми бувають широкополосні, з безупинним спектром і тональні. У останніх в спектрі є чутні тони.

По тимчасових характеристиках шуми бувають постійні, переривчасті, імпульсні та коливні в часі.

Звуковий тиск (Р) – це середній за часом надлишковий тиск на перешкоду, яка перетинає шлях хвилі. На порозі чутності людське вухо сприймає при частоті 1 000 Гц звуковий тиск P₀ = 2·10^-5Па. На порозі болючого відчуття звуковий тиск досягає 2·10² Па. Для практичних цілей зручною характеристика звуку є величина, що вимірювана в децибелах, – рівень звукового тиску. Рівень звукового тиску N – це виражене по логарифмічній шкалі відношення величини даного звукового тиску Р до граничному тиску Р₀ :

N = 20 Lg(P/P₀).

Для оцінки фізіологічного впливу шуму на людину використовується величина, яка називається голосність та рівень голосності. Поріг чутності змінюється з частотою звуку: він зменшується зі збільшенням частоти від 16 до 4 000 Гц, потім зростає із збільшенням частоти до 20 000 Гц. Наприклад, звук, що утворює рівень тиску у 20 дБ на частоті 1 000 Гц має таку ж голосність, як і звук у 50 дБ на частоті 125 Гц. Тому звук одного рівня голосності на різних частотах має різні інтенсивності.

Джерела шуму різноманітні. Це − літаки, двигуни внутрішнього згоряння, пневматичні інструменти, генератори звукових коливань музичних інструментів...

Шум шкідливо впливає на організм людини, особливо на її нервову систему, що приводить до перевтомлення і виснаження клітин головного мозку. Під впливом шуму виникає безсонниця, швидко розвивається втомленість, знижується увага, працездатність. Довгострокова дія шуму викликає гіпертонічну хворобу.

Під впливом шуму відбувається перевтома слуху і може розвинутися навіть туговухість.

Так, короткочасний вплив рівня 120 дБ (ревіння літака), не приводить до не зворотних наслідків. Тривалий вплив шуму 80…90 дБ сприяє професійній глухоті.

Туговухість – це стійке зниження слуху, що утрудняє сприйняття мови оточуючих у звичайних умовах. Оцінка стану слуху виконується за допомогою аудіометрії. Аудіометрія – зміна гостроти слуху, проводиться за допомогою спеціального апарата – аудіометра. Зниження слуху на 10 дБ людиною практично не відчувається, серйозне ослаблення розбірливості мови і втрата здатності чути слабкі, але важливі для спілкування звукові сигнали, настає при зниженні слуху на 20 дБ.

Якщо встановлено методами аудіометрії, що в результаті професійної діяльності відбулося зниження слуху в області мовного діапазону на 11 дБ, то настає факт професійного захворювання – зниження слуху. Найчастіше зниження слуху розвивається протягом 5…7 років перевтоми слуху і більше.

Рівень шуму нормується санітарними нормами і державними стандартами і не повинний перевищувати припустимих значень.

Пружні хвилі з частотою менше 16 Гц називають інфразвуком. Медичні дослідження показали, яку небезпеку таять у собі інфразвукові коливання. Невидимі і нечутні хвилі викликають у людини почуття глибокої пригніченості і непоясненого страху. Особливо небезпечний інфразвук з частотою близько 8 Гц через його можливий резонансний збіг з ритмом біострумів. Інфразвук шкідливий у всіх випадках. Слабкий діє на внутрішнє вухо і викликає симптоми морської хвороби. Сильний – змушує внутрішні органи вібрувати, викликає їхнє ушкодження і навіть зупинку серця. При коливаннях середньої інтенсивності 110…150 дБ спостерігаються внутрішні розлади органів травлення і мозку з усілякими наслідками: непритомностями, загальною слабістю тощо. Інфразвук середньої сили може викликати сліпоту.

Найбільш могутніми джерелами інфразвуку є реактивні двигуни. Двигуни внутрішнього згоряння також генерують інфразвук, природні джерела інфразвуку – дія вітру і хвиль на різноманітні природні об'єкти і спорудження.

У звичайних умовах міського і виробничого середовища рівні інфразвуку невеликі, але навіть слабкий інфразвук від міського транспорту входить у загальне шумове тло міста і служить однією з причин нервової втоми мешканців великих міст.

Рівень інфразвуку в умовах міського середовища і на робочих місцях повинен відповідати санітарним нормам.

Пружні коливання з частотою більше 16 000 Гц називаються ультразвуком. Потужні ультразвукові коливання низької частоти 18…30 кГц і високої інтенсивності використовуються у виробництві для очищення деталей, зварювання, пайки, свердління, більш слабкі – в дефектоскопії, у діагностиці, для дослідницьких цілей.

Під впливом ультразвукових коливань у тканинах організму відбуваються складні процеси: коливання частинок тканини з великою частотою, які при невеликих інтенсивностях ультразвуку можна розглядати як мікро масаж; утворення внутрішнього тканинного тепла в результаті тертя частинок між собою, розширення кровоносних судин і посилення кровообігу по них; прискорення біохімічних реакцій, роздратування нервових закінчень.

Ці властивості ультразвуку використовуються в ультразвуковій терапії на частотах 800…1 000 кГц при невисокій інтенсивності 80…90 дБ, що поліпшує обмін речовин і постачання у тканини крові.

Ультразвук поглинається в повітрі тим більше, чим більше його частота. Низькочастотні технологічні ультразвукові хвилі здійснюють на людей акустичний вплив через повітря.

При поширенні ультразвуку в біологічних середовищах відбувається його поглинання і перетворення акустичної енергії в теплову.

Підвищення інтенсивності ультразвуку і збільшення тривалості його впливу можуть приводити до надмірного нагрівання біологічних структур і їхнього ушкодження, що супроводжується функціональним порушенням нервової, серцево-судинної та ендокринної систем, зміною властивостей і складу крові. Ультразвук може розривати молекулярні зв'язки. Відомо, що молекула води при цьому розпадається на радикали, наприклад ОН^– і Н⁺. У такий же спосіб розщеплюються ультразвуком високомолекулярні з'єднання. Уражаюча дія ультразвуку має місце при інтенсивності вище 120 дБ.

При безпосередньому контакті людини із середовищем, по якому поширюється ультразвук, виникає його контактна дія на організм людини. При цьому уражається периферійна нервова система і суглоби в місцях контакту, порушується капілярний кровообіг у кистях рук, знижується больова чутливість. Установлено, що ультразвукові коливання, проникаючи в організм, можуть викликати серйозні місцеві зміни в тканинах – запалення, крововиливи, некроз (загибель кліток і тканин). Ступінь ураження залежить від інтенсивності і тривалості дії ультразвуку, а також від наявності інших негативних факторів.

Слід зазначити, що шум і вібрація підсилюють токсичний ефект промислових отрут. Наприклад, одночасна дія етанолу та ультразвуку приводить до посилення його несприятливого впливу на центральну нервову систему.

Існування людини в будь-якому середовищі пов'язано з впливом на неї і середовище електромагнітних полів. У випадках нерухомих електричних зарядів ми маємо справу з електростатичними полями. При терті діелектриків на їхній поверхні з'являються надлишкові заряди, наприклад, на сухих руках накопичуються електричні заряди, що створюють потенціал до 500 В. Земна куля заряджена негативно так, що між поверхнею Землі і верхніми шарами атмосфери різниця потенціалів складає понад 400 000 В. Це електростатичне поле створює між двома рівнями, що відстоять на ріст людини різницю потенціалів порядку 200 В. Разом з тим ми цього не відчуваємо, тому що добре проводимо електричний струм і всі частинки нашого тіла знаходяться під одним потенціалом.

В процесі руху хмари заряджаються в результаті тертя. Різні частини грозової хмари несуть заряди різних знаків. Найчастіше її нижні шари заряджені негативно, а верхні – позитивно. Якщо хмари зближаються різнойменно зарядженими частинами, між ними проскакує блискавка – електричний розряд. Проходячи над Землею, грозова хмара створює на її поверхні великі наведені заряди. Різниця потенціалів між хмарою і Землею досягає величезних значень, вимірюваних сотнями мільйонів вольт, і в повітрі виникає сильне електричне поле. При сприятливих умовах виникає пробій. Блискавка іноді уражає людей і викликає пожежі.

Заряди мають властивість у більшій ступені накопичуватися на вістрях або тілах, близьких до них за формою. Поблизу цих вістрів утворюються високо напружені електричні поля. З цієї причини блискавки попадають у високі окремо стоячи об'єкти (вежі, дерева і т.п.), і з цієї причини людині небезпечно знаходитися на відкритому просторі під час грози поблизу окремих дерев, чи металевих предметів. Блискавки є також причиною половини всіх аварій у лініях електропередачі. Для захисту будинків і різних споруджень від статичної атмосферної електрики застосовуються блискавковідводи. Це високий металевий стрижень із загостреним кінцем чи кінцем у вигляді мітелки та тонких металевих лозин. Стрижень повинний проходити уздовж стіни будинку і внизу з’єднується з мідною пластиною, яка закопується у землю. Якщо на об’єкті, що захищається, хмарою наводиться заряд, він стікає через вістря блискавковідводу у землю, зменшуючи небезпеку влучення блискавки. Якщо ж розряд відбудеться, то блискавка потрапить у блискавковідвід і піде також у землю, не зашкодивши споруду.

Поряд із природними статичними електричними полями в умовах техносфери й у побуті людина піддається впливу штучних статичних електричних полів.

Штучні статичні електричні поля обумовлені зростаючим застосуванням предметів домашнього побуту (іграшок, взуття, одягу, інтер'єрів житлових і суспільних будинків, деталей виробничого устаткування, апаратури, інструментів, деталей машин), котрі вироблені з різних синтетичних полімерних матеріалів, яки є діелектриками.

При терті діелектриків, у результаті поділу зарядів, на їхній поверхні можуть з'являтися значні не скомпенсовані позитивні чи негативні заряди. Величина заряду визначається видом діелектрика. Особливо сильно, наприклад, електризується поліетилен.

Електричні поля від надлишкових зарядів на предметах, одязі, тілі людини є причиною великого навантаження на її нервову систему. Дослідження показують, що найбільш чутлива до електростатичних полів центральна нервова і серцево-судинна системи організму. Встановлено також сприятливий вплив на самопочуття зняття надлишкового електростатичного заряду з тіла людини (заземлення, ходіння босоніж).

При функціональних захворюваннях нервової системи застосовують лікування постійним електричним полем. Під дією зовнішнього строго дозованого електричного поля відбувається перерозподіл зарядів у тканинах організму, що поліпшує окислювально-відновлювальні процеси, краще використовується кисень, гояться рани.

Постійні магнітні поля в звичайних умовах не представляють небезпеки і знаходять застосування в різних приладах магнітної терапії.

Однак, у виробничих умовах при роботі з постійними магнітами, у працюючих можуть виникнути порушення в стані здоров'я (сплощення долонь, порушення у вегетативній нервовій системі й інші).

Постійні магнітні поля можуть бути однорідними і неоднорідними. Вони характеризуються напруженістю, магнітним потоком, магнітною проникністю й іншими критеріями.

Значний інтерес викликає вплив на людину електромагнітних полів промислової частоти і радіочастот

Лінії електропередачі, електроустаткування, різні електроприлади – усі технічні системи, генеруючи, передавальні і використовуючи електромагнітну енергію, створюють у навколишнім середовищі електромагнітні поля.

Дія на організм людини електромагнітних полів визначається частотою випромінювання, його інтенсивністю, тривалістю і характером впливу, а також індивідуальними особливостями організму. Спектр електромагнітних полів включає низькі частоти до 3 Гц, промислові частоти від 3 до 300 Гц, радіочастоти від 300 Гц до 300 МГц, а також ультрависокі частоти (УВЧ) від 30 до 300 МГц і надвисокі частоти (НВЧ) від 300 МГц до 300 ГГц.

Електромагнітне випромінювання радіочастот широко використовується у зв'язку, телерадіомовленні, у медицині, радіолокації, радіонавігації й інших галузях.

Електромагнітні поля здійснюють на організм людини тепловий і біологічний вплив. Перемінне електричне поле викликає нагрівання діелектриків (хрящів, сухожиль і інших) за рахунок струмів провідності і за рахунок перемінної поляризації. Виділення теплоти може приводити до перегрівання, особливо тих тканин і органів, що мають недостатньо кровоносних судин (кришталик ока, жовчний міхур, сечовий міхур). Найбільш чутливі до біологічного впливу радіохвиль центральна нервова і серцево-судинна системи. При тривалій дії радіохвиль не занадто великої інтенсивності (порядку 10 Вт/м²) з'являється головний біль, швидка стомлюваність, зміна тиску і пульсу, нервово-психічні розлади. Може спостерігатися схуднення, випадіння волосся, зміна у складі крові.

Вплив НВЧ - випромінювання інтенсивністю більш 100 Вт/м² може привести до помутніння кришталика ока і втрати зору, подібний результат може дати тривале опромінення помірної інтенсивності (порядку 10 Вт/м²), при цьому можливі порушення з боку ендокринної системи, зміни вуглеводного і жирового обміну, що супроводжуються схудненням, підвищення збудженості, зміною ритму серцевої діяльності, формули крові (наприклад, зменшенням кількості лейкоцитів).

Дії електромагнітних полів промислової частоти людина піддається у виробничій, міській і побутовій зонах. Санітарними нормами встановлені гранично допустимі рівні напруженості електричного поля у середині житлових будинків, на території житлової зони. Люди, що страждають від порушень сну і головного болю, повинні перед сном відключати від мережі електричні прилади, що генерують електромагнітні поля.

Вплив електромагнітних полів може бути ізольованим – від одного джерела, доданим – від двох і більш джерел одного частотного діапазону, змішаним – від двох і більш джерел електромагнітних полів різних частотних діапазонів, і комбінованим – у випадку одночасної дії якого-небудь іншого несприятливого фактора.

Вплив може бути постійним чи переривчастим, загальним (опромінюється все тіло) і місцевим (підпадає під вплив електромагнітного поля частина тіла). У залежності від місця перебування людини щодо джерела випромінювання вона може піддаватися впливу електричної чи магнітної складових поля або їхньому сполученню, а у випадку перебування в хвильовій зоні – впливу сформованої електромагнітної хвилі. Контроль рівнів електричного поля здійснюється за величиною його напруженості, яка виражається в В/м. Контроль рівнів магнітного поля здійснюється за значенням напруженості магнітного поля, що виражається в А/м.

Енергетичним показником для хвильової зони випромінювання є щільність потоку енергії, чи інтенсивність, – енергія, що проходить через одиницю поверхні перпендикулярної до напрямку поширення електромагнітної хвилі за одну секунду. Виміряється вона у Вт/м².

Тривала дія електричних полів може викликати головний біль у скроневій і потиличній області, відчуття млявості, розлад сну, погіршення пам'яті, депресію, апатію, дратівливість, біль в області серця. Для персоналу обмежується час перебування в електричному полі в залежності від його напруженості (180 хвилин на добу при напруженості 10 кВ/м, 10 хвилин на добу при напруженості 20 кВ/м).

Електромагнітні хвилі в діапазоні від 400 до 760 нм називаються світловими. Вони діють безпосередньо на людські очі, викликаючи специфічне роздратування їх сітківки, що призводить до світлового сприйняття. Електромагнітні хвилі з довжиною менше 400 нм – ультрафіолетове випромінювання, а хвилі з довжиною більше 800 нм – інфрачервоне випромінювання. Усі ці види випромінювання не мають принципового розходження по своїм фізичним властивостям і відносяться до оптичного діапазону електромагнітних хвиль. Людський організм пристосувався до сприйняття природного світлового випромінювання і виробив засоби захисту при перевищенні інтенсивності випромінювання допустимого рівня: звуження зіниці, зменшення чутливості за рахунок перебудови сприйняття.

Сучасні технічні засоби дозволяють підсилювати оптичне випромінювання, рівень якого може значно перевищувати адаптаційні можливості людини. З 60-х років у наше життя ввійшли оптичні квантові генератори – лазери. Лазер це пристрій, що генерує спрямований пучок електромагнітного випромінювання оптичного діапазону. Широке застосування лазерів обумовлене можливістю одержати велику потужність, монохроматичного випромінювання, малої розходжуваності промінів (при висвітленні лазером із супутника, що знаходиться на висоті 1 000 км, на землі утворюється пляма діаметром всього 1,2 м). Лазери застосовуються в системах зв'язку, навігації, у технології обробки матеріалів, у медицині, контрольно-вимірювальній техніці, у військовій справі і багатьох інших галузях. В залежності від використовуваного активного елемента лазери оптичного діапазону генерують випромінювання від ультрафіолетової до далекої інфрачервоної області. Так, азотний лазер генерує випромінювання в ультрафіолетовій області, аргоновий – у синє зеленій області спектра, рубіновий – у червоній, лазер на двооксиді вуглецю – у інфрачервоній області.

По режиму роботи лазери поділяються на імпульсні і безупинної дії. Лазери можуть бути малої і середньої потужності, могутні і надпотужні. Велику потужність легше одержати в імпульсному режимі. Для обробки матеріалів у технологічних установках в імпульсі тривалістю порядку мілісекунд випромінюється енергія від одиниць до десятків джоулів. За рахунок фокусування досягається висока щільність енергії і можливість точної обробки матеріалів (різання, прошивання отворів, зварювання, термообробка).

Під дією лазерного випромінювання відбувається швидке нагрівання, плавлення і зварювання рідинних середовищ, що особливо небезпечно для біологічних тканин. Найбільш уразливі від дії лазера є очі і шкіра. Безупинне лазерне випромінювання робить в основному теплову дію, що приводить до згортання білка та випару тканинної рідини. В імпульсному режимі виникає ударна хвиля, імпульс стиску викликає ушкодження глибоко лежачих органів, що супроводжується крововиливами. Лазерне випромінювання впливає на біохімічні процеси. У залежності від енергетичної щільності опромінення може бути тимчасове осліплення або термічний опік сітківки ока, в інфрачервоному діапазоні - помутніння кришталика.

Ушкодження шкіри лазерним випромінюванням має характер термічного опіку з чіткими границями, оточеними невеликою зоною почервоніння. Можуть проявитися вторинні ефекти – реакція на опромінення: серцево-судинні розлади і розлади центральної нервової системи, зміни в складі крові й обміні речовин.

Гранично допустимі рівні інтенсивності лазерного опромінення залежать від характеристик випромінювання (довжини хвилі, тривалості і частоти імпульсів, тривалості впливу) і встановлюються таким чином, щоб виключити виникнення біологічних ефектів для всього спектрального діапазону і вторинних ефектів.

Ультрафіолетове випромінювання не сприймається органом зору. Жорсткі ультрафіолетові промені з довжиною хвилі менше 290 нм затримуються шаром озону в атмосфері. Промені з довжиною хвилі більше 290 нм, аж до видимої області, сильно поглинаються у середині ока, особливо в кришталику, і лише незначна частка їх доходить до сітківки. Ультрафіолетове випромінювання поглинається шкірою, викликаючи почервоніння (еритему) і активізує обмінні процеси і тканинний подих. Під дією ультрафіолетового випромінювання в шкірі утворюється меланин, що сприймається як засмага і захищає організм від надлишкового проникнення ультрафіолетових променів.

Ультрафіолетове випромінювання може привести до згортання (коагуляції) білків і на цьому заснована його бактерицидна дія. Профілактичне опромінення приміщень і людей строго дозованими променями знижує імовірність інфікації. Недостача ультрафіолету несприятливо відбивається на здоров'ї, особливо в дитячому віці. Від недостатку сонячного опромінення у дітей розвивається рахіт, у шахтарів з'являються скарги на загальну слабість, швидку стомлюваність, поганий сон, відсутність апетиту. Це зв'язано з тим, що під впливом ультрафіолетових променів у шкірі з провітаміну утворюється вітамін Д, який регулює фосфорно-кальцієвий обмін. Відсутність вітаміну Д приводить до порушення обміну речовин. У таких випадках (наприклад, під час полярної ночі на крайній Півночі) застосовується штучне опромінювання ультрафіолетом як у лікувальних цілях, так і для загального загартовування організму.

Надлишкове ультрафіолетове опромінення під час високої сонячної активності викликає запальну реакцію шкіри, що супроводжується сверблячкою, набряклістю, іноді утворенням міхурів і змін у шкірі й у більш глибоко розташованих органах.

Тривала дія ультрафіолетових променів прискорює старіння шкіри, створює умови для злоякісного переродження кліток.

Ультрафіолетове випромінювання від потужних штучних джерел (плазма зварювальної дуги, дугової лампи, дугового розряду короткого замикання і т.п.) викликає тяжкі ураження очей – електрофтальмію. Через кілька годин після впливу з'являється сльозотеча, спазм вік, різь і біль в очах, почервоніння і запалення шкіри і слизуватої оболонки вік. Подібне явище спостерігається також при перебуванні у сніжних горах через високий вміст ультрафіолету в сонячному світлі.

На виробництві установлюються санітарні норми інтенсивності ультрафіолетового опромінення, крім того обов'язковим правилом є застосування захисних засобів (окуляри, маски, екрани) від його впливу.

Інфрачервоне випромінювання утворює теплову дію. Воно досить глибоко (до 4 см) проникає у тканини організму, підвищує температуру шкіри, що опромінюється, та викликає різке почервоніння шкірних покривів. Надмірний вплив інфрачервоних променів при підвищеній вологості може викликати порушення терморегуляції, і привести до теплового удару. Тепловий удар – клінічно важкий симптомокомплекс, який характеризується головним болем, запамороченням, підвищенням частоти пульсу, утратою свідомості, порушенням координації рухів, судорогами. Перша допомога при тепловому ударі вимагає віддалення від джерела випромінювання, охолодження, створення умов для поліпшення кровопостачання головного мозку, лікарської допомоги.

Небезпечні хімічні речовини, що знаходяться у оточуючому середовищі

Для організму людини розмаїтість хімічних речовин має неоднозначне значення. Одні з них індиферентні, тобто байдужні для організму; другі шкідливо впливають на організм; треті мають виражену біологічну активність, будучи будівельним матеріалом чи компонентом живого організму, або обов'язковою складовою частиною хімічних регуляторів фізіологічних функцій: ферментами, пігментами, вітамінами. Останні одержали назву біологічно активних елементів (біогенних елементів).

Усі біогенні елементи в залежності від їхнього процентного вмісту в організмі людини у свою чергу розділені на три групи:

макроелементи – кисень, вуглець, водень, азот, хлор, сірка, фосфор, кальцій, натрій, магній, вміст яких в організмі людини складає 10^-3% і більше;

мікроелементи – йод, мідь, кобальт, цинк, платина, молібден, марганець і інші, вміст яких в організмі становить 10^-3...10^-12%;

слідові елементи, що виявляються в організмі людини в кількостях, які не перевищують 10^-12 %.

Якісний і кількісний вміст хімічних елементів визначається природою організму, при цьому внутрішнє і зовнішнє середовище являє собою єдину, цілісну систему, що знаходиться в динамічній рівновазі з навколишнім середовищем.

Необхідно відзначити, що фізіологічні можливості процесів зрівноважування внутрішнього середовища організму з постійно мінливим зовнішнім середовищем обмежені. Розлад рівноваги, що виражається в порушенні процесів життєдіяльності чи в розвитку хвороби, може наставати при впливі надзвичайного по величині або незвичайного по характеру фактора зовнішнього середовища. Такого роду ситуації можуть мати місце на визначених територіях унаслідок природного нерівномірного розподілу хімічних елементів у біосфері: атмосфері, гідросфері та літосфері.

На цих територіях надлишок чи недолік визначених хімічних елементів спостерігається в місцевій фауні і флорі. Такі території були названі біогеохімічними провінціями, а специфічні захворювання населення, що спостерігаються, одержали назву геохімічних захворювань. Так, наприклад, якщо того чи іншого хімічного елемента, скажемо йоду, виявляється недостатньо в ґрунті то зниження його вмісту виявляється в рослинах, які виростають на цих ґрунтах, а також в організмах тварин, що харчуються цими рослинами. У результаті харчові продукти як рослинного, так і тваринного походження виявляються збідненими на йод.

Хімічний склад ґрунтових і підземних вод відбиває хімічний склад ґрунту. При нестачі йоду в ґрунті його недостатньо виявляється й у питній воді. Йод відрізняється високою летючістю. У випадку зниженого вмісту в ґрунті, в атмосферному повітрі його концентрація також знижена. Таким чином, у біогеохімічній провінції, збідненій на йод, організм людини постійно недоодержує його з їжею, водою і повітрям. Наслідком цього є поширення серед населення геохімічного захворювання – ендемічного зоба.

У біогеохімічній провінції, збідненій на фтор, при його вмісті у воді джерел водопостачання 0,4 мг/л і менше, має місце підвищена захворюваність карієсом зубів.

Існують і інші біогеохімічні провінції, збіднені міддю, кальцієм, марганцем, кобальтом; збагачені свинцем, ураном, молібденом, марганцем, міддю й іншими елементами.

Неоднорідна на різних територіях природна геохімічна обстановка, що визначає надходження в організм людини хімічних речовин з їжею, повітрям, водою, за рахунок резорбції через шкіру, може змінюватися також у значній мірі в результаті діяльності людини. З'являється таке тлумачення, як антропогенні хімічні фактори середовища існування. Вони можуть з’являтися як у результаті цілеспрямованої діяльності людини, так і в наслідок росту народонаселення, концентрації його у великих містах, хімізації всіх галузей промисловості, сільського господарства, транспорту і побуту.

Безмежні можливості хімії обумовили застосування замість природних синтетичні і штучні матеріали. У зв'язку з цим постійно зростає рівень забруднення зовнішнього середовища:

атмосфери – унаслідок надходження промислових викидів, вихлопних газів, продуктів спалювання палива;

повітря робочої зони – при недостатній герметизації, вентиляції, механізації та автоматизації виробничих процесів;

повітря житлових приміщень – унаслідок деструкції полімерів, лаків, фарб, мастик і інших виробів;

питної води – у результаті скидання стічних вод та вимивання шкідливих домішок із атмосфери опадами;

продуктів харчування – при нераціональному застосуванні гербіцидів, пестицидів та добрив, у результаті використання нових видів упаковки і тари, при неправильному годуванні худоби новими видами синтетичних кормів;

одягу –при виготовленні його із синтетичних волокон;

іграшок, побутового устаткування – в результаті їх виготовлення з використанням синтетичних матеріалів і фарб.

Усе це визначає виникнення неадекватної процесам життєдіяльності хімічної обстановки, небезпечної для здоров'я, а іноді і для життя людей. В таких умовах проблема охорони природи і захист населення від небезпечного впливу шкідливих хімічних факторів стає все актуальнішою.

Неможливо не допустити надходження різноманітних хімічних речовин у навколишнє середовище й організм людини. Але кількісно це надходження повинно бути обмежене дозами, при яких шкідливі речовини стають індиферентними як для організму людини, так і для біосфери в цілому.

Широкий розвиток хімізації обумовив застосування в промисловості і сільському господарстві величезної кількості хімічних речовин – у вигляді сировини, допоміжних, проміжних, побічних продуктів і відходів виробництва. Ті хімічні речовини, що, проникаючи в організм навіть у невеликих кількостях, викликають у ньому порушення нормальної життєдіяльності, називаються шкідливими речовинами. Шкідливі речовини чи промислові отрути у виді пари, газів, пилу зустрічаються в багатьох галузях промисловості. Наприклад, у шахтах присутні шкідливі гази (оксиди азоту, вуглецю), джерелом яких є підривні роботи. У металургійній промисловості, крім здавна відомих газів (оксиду вуглецю і сірчистого газу) з'являються нові токсичні речовини (рідкісні метали), які застосовуються у ливарному виробництві для одержання різних сплавів (вольфрам, молібден, хром, берилій, літій і ін.). У металообробній промисловості поширені процеси травлення металів кислотами, гальванічне покриття, ціанування, кадміювання, азотування, покриття фарбами, при яких можливе виділення в повітря шкідливих газів і пари органічних розчинників. Значним джерелом шкідливих речовин у навколишнім середовищі є хімічна промисловість – основна хімія, коксохімія, промисловість, що призначена для виробництва синтетичних смол, фарб, пластмас, каучуку, синтетичних волокон. У сільському господарстві основним джерелом шкідливих речовин є застосування отрутохімікатів.

По ступені потенційної небезпеки впливу на організм людини шкідливі речовини можна підрозділити на 4 класи: 1 – надзвичайно небезпечні, 2 – сильно небезпечні, 3 – помірно небезпечні, 4 – слабо небезпечні. Критеріями при визначенні класу небезпеки служать ГДК, середня смертельна токсодоза, середня смертельна концентрація й інші. Визначення проводиться по показнику, значення якого відповідає найбільш високому класу небезпеки.

Токсична дія отруйних речовин різноманітна, однак встановлено ряд загальних закономірностей у відношенні шляхів надходження їх в організм, сорбції, розподілу і перетворення в організмі, виділення з організму, характеру дії на організм відповідно з їхньою хімічною структурою і фізичними властивостями.

Шкідливі речовини можуть надходити в організм трьома шляхами: через легені при диханні, через шлунково-кишковий тракт із їжею і водою, через неушкоджену шкіру шляхом резорбції, а також при ін’єкціях та через рани.

Надходження шкідливих речовин через органи дихання є основним і найбільш небезпечним шляхом. Поверхня легеневих альвеол при середньому їхньому розширенні (тобто при спокійному, рівному диханні) складає від 90 до 100 м², товщина ж альвеолярної стінки коливається від 0,001…0,004 мм. Завдяки цьому у легенях створюються найбільш сприятливі умови для проникнення газів, пари, пилу безпосередньо у кров. Надходять хімічні речовини в кров шляхом дифузії, унаслідок різниці парціального тиску газів чи пари у повітрі і крові.

Розподіл і перетворення шкідливої речовини в організмі залежить від її хімічної активності. Розрізняють групу так називаних не реагуючих газів, які у силу своєї низької хімічної активності в організмі не розподіляються на складові елементи або розподіляються дуже повільно. В наслідок чого вони досить швидко накопичуються у крові. До них відносяться пари усіх вуглеводнів ароматичного і жирного рядів та їхні похідні.

Іншу групу складають реагуючі речовини. Вони легко розчиняються в рідинах організму і приймають участь у хімічних взаємодіях. До них відносяться аміак, сірчистий газ, оксиди азоту та інші.

Спочатку насичення крові шкідливими речовинами відбувається швидко унаслідок великої різниці парціального тиску, потім сповільнюється і при рівновазі парціального тиску газів чи парів в альвеолярному повітрі і крові насиченість припиняється. Після видалення потерпілого з забрудненої атмосфери починається десорбція газів і пари та видалення їх через легені. Десорбція також відбувається на основі законів дифузії.

Небезпека отруєння пилоподібними речовинами не менша, ніж паро-газоподібними. Ступінь отруєння при цьому залежить від розчинності твердої хімічної речовини. Якщо вона добре розчиняється у воді та жирах, то усмоктується вже в верхніх дихальних шляхах, наприклад, у порожнині носа (речовини наркотичної дії). Зі збільшенням обсягу легеневого подиху і швидкості кровообігу сорбція хімічних речовин відбувається швидше. Таким чином, при виконанні фізичної роботи або перебуванні в умовах підвищеної температури повітря, отруєння настає значно швидше.

Надходження шкідливих речовин через шлунково-кишковий тракт можливе з забруднених рук, з їжею і водою. Класичним прикладом такого шляху інкорпорації в організм отрути може служити свинець. Це м'який метал, він легко стирається, забруднює руки, погано змивається водою і при вживанні їжі чи палінні легко проникає в організм. У шлунково-кишковому тракті хімічні речовини всмоктуються сутужніше в порівнянні з легенями, тому що шлунково-кишковий тракт має меншу поверхню і тут виявляється виборчий характер усмоктування: найкраще всмоктуються речовини, добре розчинні в жирах. Однак, у шлунково-кишковому тракті токсичні речовини під впливом ферментів та вмісту можуть перетворитися в ще більш несприятливу для організму форму. Наприклад, ті ж з'єднання свинцю, що погано розчинні у воді – добре розчиняються в соку шлунку і тому легко всмоктуються. Усмоктування шкідливих речовин відбувається в шлунку і найбільшою мірою в тонкому кишечнику. Велика частина хімічних речовин, що надійшли в організм через шлунково-кишковий тракт, попадає через систему ворітної вени в печінку, де вони затримуються і деякою мірою знешкоджуються.

Через неушкоджену шкіру (епідерміс, потові і сальні залози, волосяні мішечки) можуть проникати шкідливі речовини, добре розчинні в жирах і ліпоїдах, наприклад, значна частина лікарських речовин, речовини нафталінового ряду й інші. Ступінь проникнення хімічних речовин через шкіру залежить від їхньої розчинності, величини поверхні зіткнення зі шкірою, обсягу і швидкості кровотоку в ній. Наприклад, при роботі в умовах підвищеної температури повітря, коли кровообіг у шкірі підсилюється, кількість отруєнь через шкіру збільшується. Велике значення при цьому мають консистенція і летючість речовини: рідкі летючі речовини швидко випаровуються з поверхні шкіри і не встигають усмоктуватися; найбільшу небезпеку представляють маслянисті мало летючі речовини. Вони тривалий час затримуються на шкірі, що сприяє їх резорбції.

Знання шляхів проникнення шкідливих речовин в організм визначає заходи профілактики отруєнь.

Шкідливі хімічні речовини, що надійшли в організм, піддаються різноманітним перетворенням, майже всі органічні речовини вступають у різні хімічні реакції, такі як окислювання, відновлення, гідролізу, дезамінування, метилування, ацетилування, утворення парних з'єднань з деякими кислотами. Не піддаються перетворенням тільки хімічно інертні речовини, наприклад, бензин, що виділяється з організму в незмінному виді.

Неорганічні хімічні речовини також піддаються в організмі різноманітним змінам. Характерною рисою цих речовин є здатність відкладатися в якому-небудь органі, найчастіше в кістках, утворюючи депо. Наприклад, у кістках відкладаються свинець і фтор. Деякі неорганічні речовини окисляються, наприклад, нітрити – у нітрати, сульфіди – у сульфати.

Результатом перетворення отрут в організмі здебільшого є їхнє знешкодження. Однак існують виключення з цього правила, коли в результаті перетворення формуються більш токсичні речовини. Наприклад, метиловий спирт окисляється до формальдегіду і мурашиної кислоти, які дуже токсичні.

Знання процесів перетворення хімічних речовин в організмі дає можливість втручання в ці процеси з метою попередження порушення процесів життєдіяльності.

Важливе значення для безпеки існування організму має співвідношення між надходженням шкідливої речовини в організм і її виділенням. Якщо виділення речовини і її перетворення в організмі відбувається повільніше, ніж надходження, то речовина накопичується в організмі, кажуть вона акумулюється і може довгостроково діяти на органи і тканини. Такими типовими речовинами є свинець, ртуть, фтор і інші. Речовини, добре розчинні у воді і крові, повільно накопичуються і також повільно виділяються з організму; летючі органічні речовини (бензин, бензол) – швидко поглинаються і також швидко виділяються з нього не накопичуючись

В даний час, у зв'язку з розвитком промисловості і наростанням процесів урбанізації, створюються умови надходження в організм людини одночасно декількох шкідливих хімічних речовин. У зв'язку з цим з'явилося таке поняття, як комбінована дія хімічних речовин на організм.

Можливі три основних типи комбінованої дії хімічних речовин: синергізм, коли одна речовина підсилює дію іншої, антагонізм, коли одна речовина послабляє дію іншої та сумація чи адитивна дія, коли дія речовин у комбінації сумується. Накопичені токсикологічними дослідженнями дані свідчать про те, що в більшості випадків промислові отрути в комбінації діють по типу сумації, тобто дія їх інтегрується. Це важливо враховувати при оцінці якості повітряного середовища. Наприклад, якщо в повітрі присутні пари двох речовин, для яких установлена ГДК 0,1 мг/л для кожного, то в комбінації вони зроблять такий же вплив на організм, як 0,2 мг/л кожної з них окремо.

Яка ж межа вмісту хімічних речовин у навколишнім середовищі, де кількісні границі цієї межі для безпеки життєдіяльності? У зв'язку з цією проблемою і виникло поняття гранично допустимих концентрацій (ГДК).

Згідно визначенню гранично допустимою концентрацією хімічної сполуки в зовнішнім середовищі називають таку її максимальну концентрацію, при впливі якої на організм періодично чи протягом усього життя, прямо або опосередковано через екологічні системи, а також через можливий економічний збиток, не виникає соматичних чи психічних захворювань схованих або тимчасово компенсованих, а також яких-небудь змін у стані здоров'я, що виходять за межі пристосувальних фізіологічних коливань, котрі виявляються сучасними методами дослідження відразу чи у віддалений термін життя теперішнього і наступних поколінь.

Гранично допустимі концентрації у виді санітарних нормативів є юридичною основою для проектування, будівництва й експлуатації промислових підприємств, планування і забудови житла, створення і застосування індивідуальних засобів захисту.

Обґрунтуванню гранично допустимих концентрацій повинна приділятися велика увага, дослідження мають бути виконані ретельно, тому що найменші помилки можуть привести або до втрати здоров'я, або до значних економічних збитків.

Відомий парадокс Гадамера говорить: “Отрут як таких не існує”. Як правило, причиною отруєння є кількість речовини, що надає їй у визначених умовах якісно нові властивості. Тут доречно нагадати знамените формулювання Парацельса: “Усе є отрутою, ніщо не позбавлене отруйності, одна лише доза робить отруту непомітною”.

На думку токсикологів, отрутою називається хімічний компонент середовища існування, який надходить в організм у кількості (рідше в якості), не відповідній уродженим та придбаним властивостям організму, і тому несумісний з життям. Отрути можуть чинити на організм як загально токсичну так і специфічну дію: сенсибілізуючу (зухвале підвищену чутливість), бластомогенну (утворення пухлин), гонадотропну (дія на статеві залози), ембріотропну (дія на зародок і плід), тератогенну (викликає каліцтва), мутагенну (дія на генетичний апарат). Отрути можуть викликати як гострі, так і хронічні отруєння.

Гострі отруєння носять переважно побутовий, а хронічні – професійний характер. Гостре отруєння – це таке отруєння, при якому симптомокомплекс розвивається при однократному надходженні великої кількості шкідливої речовини в організм. Хронічним називають отруєння, що виникає поступово при повторному чи багаторазовому надходженні шкідливої речовини в організм у відносно невеликих кількостях.

При встановленні гранично допустимих концентрацій хімічних речовин у навколишнім середовищі вирішуються наступні задачі:

· здійснюється розробка методики виявлення і кількісного визначення шкідливого хімічного компонента і встановлення його фізико-хімічних властивостей;

· виконується попередня оцінка токсичності і встановлюється орієнтовно безпечний рівень впливу токсичної речовини;

· здійснюється моделювання взаємодії організму з досліджуваною хімічною речовиною і вивчення реакції організму на її вплив; якісна і кількісна оцінка реакції організму; обґрунтування щодо рекомендації ГДК, а також інших заходів, спрямованих на попередження захворювань і підтримки оптимального самопочуття людини;

· організується впровадження ГДК у практику і перевірка її ефективності на підставі вивчення стану здоров'я і самопочуття осіб, що контактують з досліджуваною хімічною речовиною.

Виходячи з поставлених задач стає очевидним, що організація настільки різнобічного дослідження вимагає великих матеріальних витрат і залучення великого кола фахівців різного профілю: хіміків, токсикологів, біохіміків, гістологів, лікарів, економістів.

Важливе значення при вивченні токсичності будь-якого компонента навколишнього середовища має вивчення його фізико-хімічних властивостей, що дозволяють по наявним у розпорядженні хіміків і токсикологів формулам розрахувати параметри, котрі дають первісні уявлення про токсичність речовини і які можуть бути використані на стадії розробки технологічного процесу дослідної установки.

Наступним етапом дослідження є визначення токсичності речовини шляхом впливу на лабораторних тварин у однократних дослідах для вивчення гострої дії речовини і при повторному введенні речовини різними шляхами для вивчення можливості хронічного отруєння.

У токсикологічних експериментах звичайно використовуються лабораторні тварини, реакція для котрих на вплив хімічних речовин найбільш близька до реакції організму людини. Як правило використовується не менш двох видів лабораторних тварин. Найчастіше це білі миші, білі пацюки, кішки, кролики, морські свинки й інші тварини. Немаловажне значення має фактор вартості – більш великі тварини коштують дорожче. Якщо врахувати, що для повного обґрунтування ГДК хоча б в одному середовищі (наприклад, у повітрі робочої зони) потрібно біля 4-х тисяч тварин, стає зрозумілим значення їхньої вартості.

При моделюванні на лабораторних тваринах взаємодії хімічної речовини з організмом переслідуються наступні цілі:

1) виявлення можливості гострого отруєння;

2) якщо отруєння виникло – виявлення його симптомів і клінічної картини загибелі тварин;

3) шляхом дослідження трупів загиблих тварин з'ясовують критичні органи ураження речовиною;

4) установлення параметрів гострої токсичної дії речовини при різних шляхах надходження в організм: середньо-смертельної токсичної дози (токсодози) (L_D50), середньо-смертельної концентрації (L_Ct50), порога гострої дії (P_Ct50). При цьому досліджуються всі можливі шляхи надходження речовини в організм. Отримані значення параметрів необхідні для уточнення орієнтованого рівня впливу, розрахованого раніше аналітичними методами.

Одним з найважливіших етапів дослідження є визначення порога гострої дії речовини на організм. По величині цього показника токсичності можна судити про можливість гострого отруєння речовиною, ступеня її небезпеки в різних умовах. Поріг гострої дії необхідно знати для вибору концентрацій при моделюванні хронічного отруєння.

Поріг гострої дії – це та найменша концентрація хімічної речовини, що викликає статистично достовірні зміни в організмі при одноразовому впливові. Знаючи поріг гострої дії, можна визначити зону гострої дії і коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння.

Важливим моментом являється встановлення здатності речовини акумулюватись в організмі при повторному впливі. Кумуляція вивчається при такому шляху введення речовини в організм тварин, що найбільш характерний в умовах контакту людини з даною речовиною.

Вивчається також здатність речовини проникати через неушкоджену шкіру та наявність резорбтивної дії.

Важливою характеристикою токсичної речовини є поріг хронічної дії речовини і характер її впливу при повторному надходженні в організм. Поріг хронічної дії – це та мінімальна концентрація, що при хронічному впливі викликає істотні (достовірні) зміни в організмі лабораторних тварин. Поріг хронічної дії є основним показником при встановленні ГДК хімічної речовини.

Специфічним параметром небезпеки речовини є коефіцієнт запасу – це величина, на яку потрібно розділити поріг хронічної дії, щоб забезпечити повну безпеку речовини. Величина коефіцієнта запасу залежить від ступеня токсичності речовини, здатності до кумуляції, наявності специфічних видів дії. Він може коливатися від 2 до 20, у залежності від перерахованих вище факторів.

Рекомендована ГДК, що обґрунтована експериментальним шляхом, корегується при вивченні стану здоров'я персоналу та населення в цілому і тільки після цього стає державним стандартом.

Таким чином, гранично допустима концентрація – це максимальна концентрація шкідливих речовин, що не робить впливу на здоров'я людини. Визначають її лікарі-гігієністи на підставі даних експериментальних досліджень над тваринами, а також за даними спостережень стану здоров'я людей, які знаходяться під впливом шкідливих речовин.

ГДК шкідливих речовин, що забруднюють повітряне середовище, регламентується керівними документами.

Для атмосферного повітря введена гранично допустима максимальна разова концентрація шкідливих речовин ГДРК. Разова концентрація визначається по пробах, відібраних на протязі 20 хвилин.

Для деяких шкідливих речовин установлений норматив середньо змінних ГДК, а для повітря населених пунктів – середньодобових ГДК_сд. Уведенням цих нормативів контролюється вміст у повітрі речовин, що накопичують свій шкідливий вплив на людину.

Виробничі отрути. Класифікація, вплив на організм людини.

Захист від шкідливого впливу виробничих отрут на організм людини

Наступним видом виробничих шкідливих речовин є виробничі отрути.

У кожній індустріально розвинутій країні одним з найбільш масштабних проявів впливу виробничого середовища на людину є наявність хімічних речовин у робочій зоні в процесі виробництва.

На даний час відомо більше 10 млн. хімічних речовин, з яких більше 60 тис. знаходять широке застосування у промисловості й побуті. Щорічно на відповідному міжнародному ринку пропонується від 500 до 1000 нових хімічних сполук і сумішей.

Деякі з хімічних речовин мають високу токсичність, інші, менш токсичні, являють загрозу здоров’ю людини через високу стійкість, здатність до накопичення в організмі.

Ступінь впливу, шкідливості виробничих отрут на працюючих оцінюється із залученням ряду класифікацій:

• за характером впливу на організм людини (загальнотоксичні; дратівні; канцерогенні; мутагенні; сенсибілізуючі, які збільшують реакційну чутливість клітин організму);

• за шляхом проникнення в організм (через дихальні шляхи, травну систему, шкірний покрив, слизисту оболонку ока);

• за ступенем токсичності (надзвичайно токсичні, високотоксичні, помірно токсичні, малотоксичні);

• за ступенем впливу на організм людини

У загальному випадку ступінь і характер викликуваних шкідливою речовиною порушень нормальної діяльності організму залежить від комплексу умов– шляху попадання в організм, дози, часу дії, концентрації речовини, її розчинності, стану організму в цілому, атмосферного тиску, температури повітря, йоговідносної вологості та інших характеристик.

Через шкірний покрив, в основному, попадають отруйні речовини, що добре розчиняються у воді або жирах.

Через травну систему – разом з їжею, а також при недотриманні правил особистої гігієни.

Дихальний шлях попадання отруйних речовин є основним і найбільш швидким шляхом надходження їх в організм. Це пояснюється великою поверхнею легеневих альвеол ( 100...120 м2) і постійним активним протоком крові по легеневих капілярах, що сприяє безпосередньому проникненню речовин з альвеол у кров, яка транспортує отруту, що надходить, по всьому організмі.

Вплив шкідливих речовин на організм людини при наявності додаткових

негативних виробничих факторів

Неоднозначним є вплив отруйних речовин на організм людини при параметрах мікроклімату робочої зони, що мають недопустимі значення.

Підвищена температура повітря робочої зони, як правило, посилює токсичну дію шкідливих речовин. Головною причиною цього ефекту є зміна функціонального стану організму (підвищення активності роботи механізму термоегуляції, обміну речовин, прискорення частоти дихання).

Таким чином, підвищена температура повітря веде до збільшення інтенсивності надходження отрут в організм. До цього додається і збільшення летючості, випару шкідливих речовин, що спостерігається при підвищенні температури повітря.

Знижена температура повітря робочої зони в ряді випадків також веде до посилення впливу шкідливих речовин через збільшення їхньої токсичності. Це стосується, наприклад, бензолу, бензину, сірковуглецю.

Підвищена відносна вологість повітря. При підвищеній відносній вологості повітря також може посилюватися небезпека отруєння працюючих, особливо газами дратівного типу. Причина такого явища полягає в збільшенні затримки отрут на поверхні слизистих оболонок, розчиненні деяких газів у крапельках вологи повітря. В останньому випадку на людину впливає вже не газ, а,

наприклад, кислота, що сприяє зростанню дратівної дії.

Зміна атмосферного тиску. Дослідженнями зареєстроване зростання токсичного ефекту як при підвищеному, так і при зниженому атмосферному тиску.

При підвищенні атмосферного тиску збільшення шкідливої дії газів відбувається внаслідок посилення надходження отрути в організм через зростання парціального тиску газу, що призводить до прискореного переходу їх через альвеоли в кров.

При зниженому атмосферному тиску на перший план в активізації шкідливого впливу газів висувається зміна багатьох фізіологічних функцій організму людини (підвищення частоти дихання і серцебиття, що викликає збільшення інтенсивності кровообігу).

Шум і вібрація також можуть посилювати ступінь токсичного впливу шкідливих речовин. Цей ефект зареєстрований, зокрема, для окису вуглецю, нафтових газів, епоксидних смол. Посилення їхньої активності впливу на людину в цьому разі пояснюється фізичною природою шуму й вібрації, що є фактично пружними коливаннями середовища, частин людського тіла які, природно, сприяють надходженню шкідливих речовин в організм.

Підвищення фізичного навантаження, у свою чергу, сприяє більш активному проникненню шкідливих речовин в організм людини в результаті активізації основних вегетативних систем життєзабезпечення – дихання і кровообігу.

Збільшення легеневої вентиляції призводить до зростання загальної дози пару і газів, що проникають в організм людини через дихальні шляхи, а підвищення швидкості кровотоку сприяє більш швидкому розподілові отрути в організмі.

При цьому в значній мірі посилюється дія таких шкідливих речовин, як токсичні, наркотичні гази; дратівливий пар свинцю, оксиду вуглецю, хлористого водню та ін.

Вплив шкідливих речовин на організм працюючих

Вплив шкідливих речовин на організм працюючих може призводити до отруєння чи до професійного захворювання.

Отруєння працюючих можуть виникати раптово при попаданні в організм шкідливої речовини в кількості, що перевищує певну величину, а також можуть розвиватися протягом досить тривалого часу в результаті поступової дії порівняно малих кількостей шкідливих речовин, що характеризуються кумулятивним характером.

У першому випадку отруєння називають гострими і враховують нарівні з випадками виробничого травматизму.

У другому випадку отруєння називають професійним, що є частковим випадком професійного захворювання.

Наслідком дії шкідливих речовин на організм людини можуть бути анатомічні ушкодження, постійні або тимчасові розлади окремих систем організму та комбіновані наслідки.

У зв'язку з постійним поліпшенням умов праці, зниженням концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони, на даний час кількість випадків гострих отруєнь і хронічних захворювань зменшується. Зменшення кількості таких захворювань пояснюється введенням відповідних заходів та засобів з охорони праці, а також процесом адаптації організму людини до шкідливої речовини його пристосуванням до умов навколишнього середовища, що відбувається без необоротних змін роботи його систем і організму в цілому. Для безпечення розвитку адаптації до хронічного впливу шкідливої речовини необхідно, щоб його концентрація була достатньою для виклику пристосувальної реакції організму, але щоб вони не були надмірними, які призводять до ушкодження організму з необоротними наслідками.

У той же час, при сучасному стані шкідливих речовин. технологічних процесів представляється нереальним вирішення задачі повної відсутності шкідливих речовин у повітрі робочої зони або ж її реалізація викликає величезні матеріальні витрати. У зв'язку з цим особливе значення здобуває оцінка ступеня небезпеки та гігієнічне нормування концентрації

Однією з основних умов оздоровлення і охорони праці медичних працівників, створення оптимальних умов для ефективного проведення лікувального процесу є планувально-архітектурне вирішення лікувально-профілактичного закладу. Вентиляція лікарняних приміщень згідно санітарних правил повинна бути природною, за рахунок вікон, кватирок, фрамугу дверей та стінних новитяжних каналів з дефлекторами над дахом і штучною-при-пливно-витяжною. В операційних загальна припливно-витяжна вентиляція повинна забезпечувати не менше як 10-кратний за годину обмін повітря.

Стосовно хімічних сполук, з якими може працювати медичний персонал, то в першу чергу слід визначити, що роботи з летючими медикаментами, дезинфектан-тами, кислотами, лугами слід проводити в витяжних шафах, для пацієнтів - в інгаляційних кабінах. Крім цього слід використовувати індивідуальні засоби захисту - гумові рукавички,захисні окуляри, маски, респіратори, плівкові фартухи і навіть комбінезони. Для рук з метою запобігання розвитку алергійних реакцій слід використовувати захисні креми.

З метою профілактики інфекційних, простудних захворювань медичних працівників проводиться у передепідемічний період вакцинація проти гострих респіраторних захворювань, а в період епідемії - носіння масок, вологе прибирання з використанням дезифектантів.

Боротьба з шумом в лікарняних приміщеннях досягається його нормуванням, запобіжним санітарним наглядом при проектуванні лікарень та дотриманням протишумового режиму при їх експлуатації.

Для захисту від іонізуючо го випромінювання, електромагнітних випромінювань УВЧ, НВЧ, УФ, радіації використовуються методи, засновані на фізичних методах ослаблення випромінювань - обмеженням потужності випромінювань (захист кількістю), обмеження термінів опромінення (захист часом), відстанню, екрануванням.

При роботі з відкритими джерелами іонізуючої радіації, крім цього - дотримання: радіаційної асептики і антисептики.

До захисту часом відноситься також скорочення робочого часу для цієї категорії медичних працівників.

Захист відстанню найбільш ефективний, тому що доза опромінення знижується пропорційно квадрату відстані, досягається визначенням зон недоступності для джерел рентгенівського і гама-випромінювання, використанням маніпуляторів при роботі з закритими та відкритими джерелами іонізуючої радіації, раціональним плануванням приміщень та достатністю їх розмірів.

Захист екрануванням досягається при роботі з рентгенівськими та гама-випромінюваннями за допомогою свинцевих екранів у вигляді контейнерів, ширм, про-свинцованих гумових фартухів, рукавиць, тощо.

Профілактика стомлення від вимушеного положення тіла досягається раціональною конструкцією меблів з урахуванням ергономічних вимог.,

В системі охорони здоров'я медичних працівників важливе місце займають попередні, при прийомі на роботу з шкідливими для здоров'я умовами, та періодичні медичні огляди лікарів медичних сестер, лаборантів, інших спеціалістів, орнагізація кваліфікованої лікувально-профілактичної допомоги за місцем їх роботи, або в спеціалізованих медичних закладах, диспансерне спостереження, поглиблений аналіз їх захворюваності.

З метою збереження здоров'я медичних працівників і фармацевтів, працюючих в шкідливих умовах, законодавством встановлено скорочений робочий день.

Засоби індивідуального захисту працівників.

ПРИМЕНЕНИЕ ОДНОРАЗОВОЙ МЕДИЦИНСКОЙ ОДЕЖДЫ И БЕЛЬЯ -ОДНА ИЗ ВАЖНЕЙШИХ ЗАДАЧ СОВРЕМЕННОГО ПРАКТИЧЕСКОГО ЗДРАВООХРАНЕНИЯ

ВВЕДЕНИЕ

Решение проблемы применения одноразовой медицинской одежды и белья является одной из важнейших социально-значимых задач практического здравоохранения. Актуальность проблемы состоит в том, что использование современной одноразовой медицинской одежды и белья обеспечение им отечественной кардиохирургии, нейрохирургии, детской хирургии, ортопедии,трансплантологии, стоматологии, акушерства, гинекологии способствует снижению вероятности занесения инфекции при оказании медицинской помощи в различных лечебных учреждениях, при ликвидации последствий чрезвычайных ситуаций.

АКТУАЛЬНОСТЬ

В конце 70-х годов на человечество обрушилась новая беда, развеявшая преждевременный оптимизм о конце опустошительных эпидемий - СПИД (синдром приобретенного иммунодефицита).

Прогрессивно распространяясь, эпидемия ВИЧ/СПИДа уничтожила в 2003 году более 3 млн. человек, 5 млн. заразилось ВИЧ, в результате, общее число людей,

живущих с этим вирусом, достигло 42 млн. человек. Впереди планеты всей по-прежнему Африканский континент - около 30 млн. человек.

Россия и Украина по темпам роста заболеваемости сегодня вышли в "лидеры", обогнав даже Африку.

В Украине на 1 декабря 2003 года официально зарегистрировано 60 624 ВИЧ инфицированных людей, из которых от первых случаев появления СПИДа (1987 год) до настоящего времени умерли 3220 человек. По оценкам ученых и независимых экспертов, таких людей в 10-100 раз больше, чем выявленных. Предполагается, что в Украине инфицировано около 1% взрослого населения. (По материалам статьи Гордиенко С.М. "СПИД: все еще впереди", "Здоров'я України" № 1-2/2004).

Ежедневно у 22 жителей Украины обнаруживают СПИД, ежедневно два человека умирает от этой болезни.

Наиболее пораженными СПИДом являются:

Донецкая область 12 тысяч 858 человек

Днепропетровская область - 11 тысяч 8 человек

Одесская область - 8 тысяч 971 человек

Николаевская область - 4 тысячи 26 человек

АР Крым - 3 тысячи 988 человек

Луганская область - 1 тысяча 772 человека

Харьковская область - 1 тысяча 653 человека

Запорожская область - 1 тысяча 596 человек

Черкасская область - 1 тысяча 470 человек

Полтавская область - 1 тысяча 207 человек

Киев - 2 тысячи 271 человек

Севастополь - 793 человека

(Информация сайта www. aids.ua)

Руководитель представительства Еврокомиссии в Украине г-н Норбер Жустен в декабре 2003 года выступил с докладом в Верховной Раде Украины. В нем он обратил внимание парламентариев на недавние исследования, проведенные международными экспертами, где рассчитаны оптимистический и пессимистический прогнозы развития эпидемии ВИЧ/СПИДа в Украине. Согласно оптимистическому сценарию, количество ВИЧ позитивных людей к 2010 году превысит полмиллиона, а число смертельных исходов -- 43,4 тысячи. При развитии событий по пессимистическому сценарию -- 1,44 млн., а умерших -- 89,2 тыс. Кроме того, средняя продолжительность жизни снизится до 66 лет, и около половины бюджета Министерство здравоохранения вынуждено будет тратить на решение проблем, связанных с эпидемией. Цифры шокируют, особенно если брать пессимистический вариант, который более вероятен. Однако Украина имеет еще достаточно времени и шансов, чтобы бороться с вирусом и не допустить неконтролируемого развития эпидемии по пессимистическому сценарию, но это потребует масштабных, конкретных и сосредоточенных мер, которые необходимо предпринять немедленно.

Кроме СПИДа существуют еще и такие опасные заболевания как гепатит, туберкулез, пневмония и ее модификации.

Наиболее контактной группой, кроме близких родственников заболевших, являются медработники. В официальных материалах ВООЗ (1998г.) гепатит В отнесен к числу профессиональных заболеваний медработников, риск заразиться у них в 10-20 раз выше по сравнению с остальным населением.С 1991г. Законом Украины СПИД также отнесен к числу профессиональных заболеваний медработников.

Заражение медицинских работников чаще всего происходит при контакте кожи и слизистых оболочек с биологическими жидкостями, тканями больного (кровью, сывороткой, спермой, спинномозговой жидкостью, костным мозгом и др.), при травматизации во время выполнения манипуляций (порез, укол, повреждение кожи мелкими обломками кости и др.).

В первую очередь опасности заражения подвергаются сотрудники гематологических, реанимационных, травматологических, стоматологических, родильных, хирургических, паталогоанатомических отделений, отделений гемодиализа, процедурных кабинетов, лабораторий, пунктов оказания первой медицинской помощи, а также лица, работающие на производстве по заготовке крови, ее компонентов, препаратов.

До недавнего времени считалось, что заражение медицинского персонала происходит главным образом в результате повреждения иглой или инструментом. Однако даже при тщательном соблюдении мер предосторожности кровь, сыворотка или биологическая жидкость, попадая на одежду медицин работника, поглощаются ею и проникают вглубь, а если на теле имеются порезы или мелкие незаметные травмы, поражения кожи, дерматиты, - риск заражения вирусом резко возрастает. Кроме того, небезопасен и процесс дальнейшей обработки белья и одежды, на которую попала кровь, ее компоненты либо иные выделения.

Проблема безопасности вышла на государственный уровень.

Исходя из вышесказанного, становится очевидно, что профилактика инфицирования медицинских работников во время выполнения служебных обязанностей начинается с надежной и гарантированной защиты кожных покровов не только рук, но и всего тела. На сегодняшний день традиционная медицинская одежда и белье для операций или манипуляций из хлопчатобумажной или синтетической ткани не могут защитить медиков от проникновения ВИЧ-инфекции и, особенно, вирусного гепатита В и С.

Надежным средством защиты может стать одноразовая медицинская одежда и белье.

ПРАВОВАЯ БАЗА

В Украине в настоящее время создана развитая правовая база по вопросам защиты населения и медицинских работников.

Закон України "Про запобiгання захворюванню на СНIД та соцiальний захист населення" (Прийнятий 12.12.1991 р. №1972-ХII).

РОЗДIЛ V. СОЦIАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ПРАЦIВНИКIВ ТА IНШИХ ОСIБ, ВИКОНАННЯ ПРОФЕСIЙНИХ ОБОВ'ЯЗКIВ ЯКИХ ПОВ'ЯЗАНЕ З РИЗИКОМ IНФIКУВАННЯ ВIРУСОМ IМУНОДЕФIЦИТУ ЛЮДИНИ

Стаття 25. Зараження вiрусом iмунодефiциту людини медичних i фармацевтичних працiвникiв при виконаннi ними професiйних обов'язкiв належить до професiйних захворювань.

Стаття 30. Власник (уповноважений ним орган) закладу охорони здоров'я, персонал якого проводить дiагностичнi дослiдження на ВIЛ-iнфекцю, подає лiкувальну допомогу ВIЛ-iнфiкованим та хворим на СНIД, а також контактує з кров'ю та iншими матерiалами вiд iнфiкованих осiб, зобов'язаний забезпечити працiвникiв необхiдними засобами захисту згiдно з перелiком та нормативами, встановленими Кабiнетом Мiнiстрiв України...

Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 18 грудня 1998 р. N 2026

ПЕРЕЛIК I НОРМАТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБIВ IНДИВIДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРАЦIВНИКIВ ЗАКЛАДIВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я, ЩО ПРОВОДЯТЬ ДIАГНОСТИЧНI ДОСЛIДЖЕННЯ НА ВIЛ-IНФЕКЦIЮ, НАДАЮТЬ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ ВIЛ-IНФIКОВАНИМ I ХВОРИМ НА СНIД, А ТАКОЖ КОНТАКТУЮТЬ З КРОВ'Ю ТА IНШИМИ БIОЛОГIЧНИМИ МАТЕРIАЛАМИ ВIД ВIЛ-IНФIКОВАНИХ ОСIБ.

Пiд час манiпуляцiй, якi супроводжуються порушенням цiлiсностi шкiри i слизових оболонок, розтину трупiв, проведення лабораторних дослiджень, оброблення iнструментарiю i бiлизни, прибирання примiщень тощо медичнi працiвники та технiчний персонал повиннi користуватися засобами iндивiдуального захисту.

Кiлькiсть цих засобiв визначається, виходячи з такої добової норми на одного працiвника:

хiрургiчний халат - 1,

гумовi (латекснi) рукавички - з розрахунку 1 пара на 3 год. роботи,

маски - 6,

шапочка - 1,

непромокальний фартух - 1,

нарукавники - 2,

окуляри - 1,

захисний екран - 1 Комплект анти-СНIД

виробництва ДДНIЦ "АХIЛЛ"

Наказом Мiнiстерства охорони здоров'я України вiд 25 травня 2000 р. N 120

уведена в дiю

IНСТРУКЦIЯ З ПРОФIЛАКТИКИ ВНУТРIШНЬОЛIКАРНЯНОГО ТА ПРОФЕСIЙНОГО ЗАРАЖЕННЯ ВIЛ-IНФЕКЦIЄЮ

В УМОВАХ СТРIМКОГО РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ВIЛ-IНФЕКЦIЇ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ КОЖЕН, ХТО ЗВЕРТАЄТЬСЯ ЗА МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ, ПОВИНЕН РОЗГЛЯДАТИСЯ ЯК ПОТЕНЦIЙНИЙ НОСIЙ ВIРУСУ IМУНОДЕФIЦИТУ ЛЮДИНИ. ВIДПОВIДНО КОЖНЕ РОБОЧЕ МIСЦЕ МЕДИЧНОГО ПРАЦIВНИКА ЗАБЕЗПЕЧУЄТЬСЯ ЗАСОБАМИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПЕРЕДАЧI ВIРУСУ IМУНОДЕФIЦИТУ ЛЮДИНИ ВIД МОЖЛИВОГО ВIРУСОНОСIЯ АБО ХВОРОГО НА СНIД IНШИМ ПАЦIЄНТАМ, МЕДИЧНОМУ I ТЕХНIЧНОМУ ПЕРСОНАЛУ.

2.3. При манiпуляцiях, якi супроводжуються порушенням цiлiсностi шкiри i слизових оболонок, при розтинi трупiв, проведеннi лабораторних дослiджень, обробцi iнструментарiю i бiлизни, прибираннi i т. iн. медичнi працiвники та технiчний персонал користуються засобами iндивiдуального захисту (хiрургiчними халатами, гумовими рукавичками, масками, а, в разi потреби, захисним екраном, непромокальними фартухами, нарукавниками, окулярами). Цi дiї дають змогу уникнути контакту шкiри та слизових оболонок працiвника з кров'ю, тканинами, бiологiчними рiдинами пацiєнтiв.

Наказом Мiнiстерства охорони здоров'я України вiд 10 лютого 2003 р. N 59

уведена в дiю

IНСТРУКЦIЯ З ОРГАНIЗАЦIЇ ПРОВЕДЕННЯ КОМПЛЕКСУ ПРОФIЛАКТИЧНИХ ЗАХОДIВ В АКУШЕРСЬКИХ СТАЦIОНАРАХ

3.4. Для прийому пологiв застосовувати бiлизну одноразового використання.

3.8. ... пiд час присутностi чоловiка в пологовому залi забезпечити його халатом, бахiлами, маскою тощо одноразового використання.

4.2.4. ... у туалетних кiмнатах пологових будинкiв використовуються... одноразовi круги на унiтази...

4.3.7. У пологовiй палатi лiжка готують безпосередньо перед прийняттям родiллi... на лiжко слiд покласти подушку в стерильнiй наволочцi, стерильне простирадло, стерильну пiдкладну пелюшку...

Комплект для породiлля Акушерський комплект

виробництва ДДНIЦ "АХIЛЛ" виробництва ДДНIЦ "АХIЛЛ"

4.3.14. У пологовiй палатi на родiллю одягають стерильну сорочку, бахiли, зав'язують на головi косинку, вкладають на пологове лiжко, покрите стерильною клейонкою i пiдкладною пелюшкою. У пологах застосовуються одноразовi пакети для прийому пологiв.

4.3.15. Медичний персонал, що бере участь у прийомi пологiв, одягає стерильний халат, шапочку, 4-х шарову маску, окуляри, гумовi рукавички.

ЭКОНОМИЧЕСКИЕ ПОКАЗАТЕЛИ

Классический медицинский халат шьют из белой стопроцентно хлопчатобумажной ткани. Сколько же живет халат, если учесть, что сдавать его в стирку нужно едва ли не ежедневно? Во сколько обходится доставка белья в прачечную, глажка, последующая дезинфекционная обработка и т.д. Не трудитесь - уже подсчитано, что применение одноразовой медицинской одежды выгоднее только в материальном плане на 40%. Вот еще цифры для сравнения: вес одного халата из обычной бязи, ситца или же дорогой индийской ткани составляет столько же, сколько и 20 одноразовых из так называемого "полипропиленового нетканого материала". Стоимость с учетом перечисленных услуг тоже не в пользу хлопчатобумажного. А выделение недопустимой для медицины текстильной пыли ставит последнюю точку в споре между одноразовым и многоразовым бельем.

Монополии белого хлопчатобумажного халата по причине таких недостатков в нашей не самой благополучной медицине был подписан смертный приговор. Мировая медицинская практика от этих материалов давно и решительно отказалась и использует одноразовое медицинское белье.

Оно обладает такими положительными свойствами как нетоксичность, отсутствие аллергических реакций, водонепроницаемость, водо- и кровеотталкиваемость.

Анализ зарубежной практики здравоохранения показывает экономическую эффективность использования одноразового медицинского белья по сравнению с обычным текстилем из хлопка. В частности, по проведенным в Великобритании исследованиям, процент возникновения послеоперационных инфекционных осложнений уменьшается на 3,3% в случае использования одноразового белья по сравнению с бельем из хлопкового текстиля. С учетом количества проводимых в Британии в год 1,7 млн. операций, пребывание в клинике больного - 9 дней, стоимости одного дня лечения - 100 англ. фунтов, экономия средств за счет уменьшения инфекционных осложнений составляет 50 млн. англ. фунтов (3,3% * 1,7 млн. операций * 9 дней * 100 англ. фунтов = 50 млн. англ. фунтов).

По оценкам экспертов, в России процент возникновения послеоперационных инфекционных осложнений уменьшается на 8% в случае применения разового белья. Учитывая количество операций в год - 5,8 млн., пребывание в больнице 9 дней, стоимость одного койкодня 400-500 руб., экономия бюджетных средств вследствие использования одноразового белья составляет 2,1 млрд. руб. (8% * 5,8 млн. * 9 дней * 500 руб. = 2088 млн. руб.). (по материалам сайта www.medic.ru).

Переход на медицинскую одежду и белье одноразового использования вместо многоразового позволит сэкономить средства и повысить эффективность затрат на здравоохранение. Экономия средств образуется за счет уменьшения расходов на лечение медперсонала и больных вследствие возникновения послеоперационных инфекционных осложнений. В силу специфичности применения изделий для больных, в том числе инфицированных, стирка и дезинфекция требуют энергозатратной жаровой обработки и становится дороже производства и использования одноразовых изделий.

В цивилизованных странах неуклонно осуществляется процесс вытеснения хлопчатобумажного медицинского белья и одежды многоразового использования на изделия одноразового применения из синтетических материалов. Растущая потребность в подобной продукции вызвана причинами, сходными с нашими - ростом особо опасных заболеваний (ВИЧ, гепатита, пневмонии и туберкулеза), ростом энергозатрат на послеоперационную обработку изделий многоразового применения (журнал "NONWOVENS INDUSTRY", October 2002, статья "Nonwovens in Medical Market").

ПУТИ ВНЕДРЕНИЯ ОДНОРАЗОВОГО БЕЛЬЯ В ОТЕЧЕСТВЕННУЮ МЕДИЦИНСКУЮ ПРАКТИКУ

По данным экспертов, в настоящее время уровень обеспечения медицинской одеждой и бельем одноразового использования в России составляет 0,32%. (по материалам сайта www.medic.ru).

В качестве примера приводятся следующие данные. В России проводится 5,8195 млн. операций в год. Требуется соответствующее количество хирургического белья и одежды хирургической бригады из расчета 5 чел. (хирург, ассистент, анестезиолог, 2 операционных медсестры), т. е. 5,8195 * 5 = 29,0975 млн. комплектов. 20% от всех оперируемых находятся в тяжелом состоянии (выделение жидкости, крови и т.д.), т.е. 1,1639 млн. чел., в том числе за счет вторичной инфекции. Смена белья для них 5 комплектов в сутки, т. е. 1,1639 млн.чел. * 21 суток * 5 компл. / сутки = 122,18 млн. комплектов. Годовая потребность в акушерстве и гинекологии -- 3,1 млн. комплектов.

По Украине данных о потребности в одноразовом белье нет, однако, можно предположить, что цифра по насыщенности рынка этим продуктом еще ниже российской.

Государственной программы, которая основывалась бы на реальных статистических показателях и экономических расчетах, учитывала действительные потребности практического здравоохранения, определяла бы средства и пути их решения, у нас до сих пор не существует.

В Украине впервые проблему массовой защиты медицинских работников от заражения ВИЧ-инфекцией, гепатитом, внутрибольничными инфекциями во время исполнения профессиональных обязанностей и снижения риска развития послеоперационных инфекций решает частное предприятие "РЕЛАКС", работающее под торговой маркой "АХИЛЛ".

На собственной производственной базе согласно разработанным ТУ У 20255452.006-99, предприятие наладило выпуск медицинской одежды и белья разового применения. Продукция занесена в Государственный реестр изделий медицинского назначения, выпускается из нетканого материала - полипропилена (спанбонда), который соотвествует современным требованиям санитарии, гигиены и комфорта. Благодаря специальному непромокаемому покрытию создает надежный барьер для крови, сыворотки и других биологических жидкостей и микроорганизмов.

Особенности полипропиленового полотна таковы:

Сочетание прочности и тонкости материала;

Устойчивость на разрыв;

Высокая сопротивляемость влаге;

Мягкость при касании;

Приятный контакт с телом и отсутствие побочных эффектов (раздражение, потертости, опрелости, аллергические реакции и пр.)

Хорошая драпируемость (способность собираться в складки).

Номенклатура изделий и комплектов составляет более 90 наименований. Это: ПРОСТЫНИ И ПЕЛЕНКИ РАЗНЫХ РАЗМЕРОВ И ПЛОТНОСТИ, ХАЛАТЫ И КОСТЮМЫ МЕДИЦИНСКИЕ И ХИРУРГИЧЕСКИЕ, БАХИЛЫ, ГОЛОВНЫЕ УБОРЫ, СОРОЧКИ ДЛЯ РОЖЕНИЦ, НЕПРОМОКАЕМЫЕ ФАРТУКИ И НАРУКАВНИКИ, КОМПЛЕКТЫ ЗАЩИТНОЙ ОДЕЖДЫ АНТИ-СПИД (комплектация согласно требованию Постановления Кабинета Министров Украины от 18 декабря 1998р. №2026), АКУШЕРСКИЕ И ГИНЕКОЛОГИЧЕСКИЕ КОМПЛЕКТЫ, СПАЛЬНЫЕ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ И ДР. Выполняются также индивидуальные заказы по размерам, комплектации и пр.

Изделия выпускаются стерильные в двойной упаковке и нестерильные, что дает возможность удовлетворить потребности всех областей медицины. Вся продукция высокого качества и доступна по цене, адаптирована к условиям и требованиям украинского рынка.

Согласно кодам экономической классификации деятельности (КЭКВ) закупки проводятся по статье МЕДИКАМЕНТЫ 1132.

Методи та засоби оцінювання мікрокліматичних умов праці.

Мікроклімат, його оптимальні параметри. Захворювання, пов’язані з дискомфортним впливом мікроклімату на організм людини.

Мікроклімат- комплекс фізичних факторів навколишнього середовища в обмеженому просторі, що впливає на тепловий обмін організму. Визначається такими параметрами: температурою , швидкістю руху і вологістю повітря, температурою оточуючих поверхонь і променистою енергією, а також атмосферним тиском..

Оптимальні параметри: (для жилих приміщень): температура= 20-22º, відносна вологість- 30-60%, швидкість руху повітря- 0,1-0,25 м/с. ( особливо при низькій вологості) сприяє нефриту, поліневриту, ангіні, ревматизму, пневмонії, грипу та ін. При дії перегрівного мікроклімату - тепловий удар, судомна хвороба, хронічний перегрів.

При виконанні роботи в організмі людини відбуваються певні фізіологічні (біологічні) процеси інтенсивність яких залежить від загальних затрат на виконання робіт і які супроводжуються тепловим ефектом і завдяки яким підтримується функціонування організму. Частина цього тепла спожив а ється самим організмом, а надлишки тепла повинні відводитись в оточуюче організм середовище.

Значення параметрів мікроклімату суттєво впливають на самопочуття та працездатність людини і, як наслідок цього, рівень травматизму. Тривала дія високої температури повітря при одночасно підвищеної його вологості приводить до збільшення температури тіла людини до 38-40 0С (гіпертермія), в наслідок чого здійснюється різноманітні фізіологічні порушення у організмі: зміни у обміні речовин, у серцево-судинної системи, зміни функцій внутрішніх органів (печінки, шлунка, жовчного міхура, нірок), змінні у системі дихання, порушення центральної та периферичної нервових систем .

Гігієнічні вимоги до мікроклімату житлових і громадських приміщень, вплив на організм і методи оцінки.
Оптимальні параметри: (для жилих приміщень):температура= 20-22º, відносна вологість- 30-60%, швидкість руху повітря- 0,1-0,25 м/с. -впливає на теплообмін, -при відносній вологості нижче 30% - відносна захисна функція миготливого епітелію слизової верхніх дихальних шляхів, - при відносній вологості нижче 20-25% - слизова оболонка носової частини глотки висихає, .

Швидкість руху повітря і температура ( особливо при низькій вологості) сприяє нефриту, поліневриту, ангіні, ревматизму, пневмонії, грипу та ін.

Швидкість руху повітря впливає на тепловіддачу людини,на провітрення приміщень, -впливаючи на рецептори, рефлекторно діє на нервово-психічний стан людини, -1-2 м/с-норма, -3-7 м/с- подразнююча дія, > 20 м/с- заважає диханню, виконанню роботи.

Методи оцінки: атмосферний тиск- барометром-анероїдом,температуру - термометром, теплову радіацію – актинометром, вологість- гігрометром або психрометром (Августа чи Ассмана).

Фізіологічні зрушення в організмі та захворювання, пов’язані з дією охолоджуючого мікроклімату, їх профілактика.

Хронічна дія: v працездатності, опірності організму.

Гостра дія: місцеве охолодження: обмороження, місцеві запальні процеси (невралгія, міозити), простудні захворювання (нефрит, поліневрит, ангіна, пневмонія, грип). Загальне охолодження: генералізована гіпотермія, помірна гіпотермія ( v захисних сил організму, сприяє алергічним захворюванням, v працездатності).

Хронічна дія: v працездатності, v захисних сил організму.

Профілактика: наукове обгрунтування гігієнічних нормативів мікроклімату для різних приміщень, доведення мікроклімату до оптимальних норм, підбір одягу, загартовування, раціональний режим праці і відпочинку, раціональний харчовий і питний режим, медико-профілактичні заходи ( медичний відбір при прийомі на роботу, періодичні медичні огляди, санітарно- просвітницька робота).

Суттєві фізіологічні зміни в організмі здійснюються також при холодовому впливу, яке приводить до переохолоджуванню організму (гіпотермія) . Найбільш виражені реакції на низку температуру є звуження судин м’ язів та шкіри. При цьому зніжується пульс, збільшується об’ єм дихання і споживання кисню. Тривала дія знижених температур приводить до появи таких захворювань як радикуліт, невралгія, суглобного та м’ язового ревматизму, інфекційних запалювань дихального тракту, алергії і та ін. Охолоджування температури тіла викликає порушення рефлекторних реакції , зниження тактильних і других реакцій, утруднюються рухи. Це також може бути причиною збільшення виробничого травматизму.

Недостатня вологість повітря (нижче 20%) приводять до підсихання слизових оболонок дихального тракту та очей, в наслідок чого зменшується їх захисна здатність протистояти мікробам.

Фізіологічна дія рухомого потоку повітря пов’ язана з змінами у температурному режиму організму, а також механічної дії (повітряному тиску) , яка вивчена ще недостатня. Встановлено, що максимальна швидкість повітря на робочих місцях не повинна перевищувати 2 м/с.

Фізіологічні зрушення в організмі та захворювання, пов'язані з дією перегрівного мікроклімату (тепловий удар, судомна хвороба, хронічний перегрів та інш.), їх профілактика.

Гостра дія: гостра гіпертермія ( напруження процесів терморегуляції та погіршення функціонального стану організму), тепловий удар ( висока температура тіла, падіння діяльності серця, втрата свідомості), судомна хвороба ( сильне потіння ,збільшилась втрата великої кількості солей і вітамінів , болючі судоми)

Хронічна дія: хронічна гіпертермія:шлунково-кишковий тракт ( втрата апетиту, шлункової секреції, гіпоацидний гастрит, ахілія, почащення гострих гастритів), серцево-судинна система ( розширення судин збільшилось навантаження на серцевий м'яз , тахікардія , гіпертрофія і дистрофія міокарда , погіршення стану здоров'я), Нирки ( багато води втрачається через шкіру , сеча більш концентрована , частіше буває сечокам'яна хвороба), в опірності організму, швидка втома.

Профілактика: наукове обгрунтування гігієнічних нормативів мікроклімату для різних приміщень, доведення мікроклімату до оптимальних норм, підбір одягу, загартовування, раціональний режим праці і відпочинку, раціональний харчовий і питний режим, медико-профілактичні заходи ( медичний відбір при прийомі на роботу, періодичні медичні огляди, санітарно- просвітницька робота).

При підвищенні температури значного збільшується потовиділення, в наслідок чого здійснюється різке порушення водного обміну. З потом із організму виділяється значна кількість солей головним образом хлористого натрію, калію, кальцію. Зростає вмісту у крові молочний кислоти, мочевини. Змінюються другі параметрі крові, в наслідок чого вона згущається. В умовах високої температури збільшується частота пульсу (до 100 -180 поштовхів за хвилину), збільшується артеріальний тиск. Перегрів тіла людини супроводжується головними болями, запамороченням, нудотою, загальною слабістю, часом могуть виникати судоми та втрата свідомості. Негативна дія високої температури збільшується при підвищеної вологості, тому що при цьому зніжує процес випарювання поту, тобто погіршується тепловіддача від тіла людини. Зміни в організму при підвищеної температурі безумовно відображаються на працездатність людини. Так, збільшення температури повітря виробничого середовища з 20 0С до 350С приводить до зниження працездатності людини на 50-60%.

ГОЛОВНИЙ ДЕРЖАВНИЙ САНІТАРНИЙ ЛІКАР УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 1 грудня 1999 року N 42

Санітарні норми

мікроклімату виробничих приміщень

ДСН 3.3.6.042-99

Терміни та визначення

1. Виробниче приміщення - замкнутий простір в спеціально призначе-

них будинках та спорудах, в яких постійно (по змінах) або

періодично (протягом частини робочого дня) здійснюється трудова

діяльність людей.

2. Робоча зона - простір, в якому знаходяться робочі місця

постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

3. Робоче місце - місце постійного або тимчасового перебування

працюючого в процесі трудової діяльності.

4. Постійне робоче місце - місце, на якому працюючий знаходиться

понад 50 % робочого часу або більше 2-х годин безперервно. Якщо

при цьому робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, то

вся ця зона вважається постійним робочим місцем.

5. Непостійне робоче місце - місце, на якому працюючий знаходиться

менше 50 % робочого часу або менше 2-х годин безперервно.

6. Мікроклімат виробничих приміщень - умови внутрішнього середови-

ща цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з ото-

ченням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та

випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температу-

ри, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури

оточуючих людину поверхонь та інтенсивністю теплового (інфрачерво-

ного) опромінення.

7. Оптимальні мікрокліматичні умови поєднання параметрів

мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину

забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без

активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття

теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня пра-

цездатності.

8. Допустимі мікрокліматичні умови - поєднання параметрів

мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину

можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко мина-

ють і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів

терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не вини-

кає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостеріга-

тися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та знижен-

ня працездатності.

9. Теплий період року - період року, який характеризується се-

редньодобовою температурою зовнішнього середовища вище +10грд С.

10. Холодний період року - період року, який характеризується се-

редньодобовою температурою зовнішнього повітря, що дорівнює +10грд

С і нижче.

11. Середньодобова температура зовнішнього повітря - середня вели-

чина температури зовнішнього повітря, виміряна у певні години доби

через однакові інтервали часу. Вона приймається за даними метеоро-

логічної служби.

12. Категорія робіт - розмежування робіт за важкістю на основі за-

гальних енерговитрат організму.

13. Легкі фізичні роботи (категорія І) охоплюють види діяльності,

при яких витрата енергії дорівнює 105 - 140 Вт (90 - 120

ккал/год.) - категорія Іа та 141 - 175 Вт (121 - 150 ккал/год.) -

категорія Іб. До категорії Іа належать роботи, що виконуються си-

дячи і не потребують фізичного напруження. До категорії Іб нале-

жать роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з

ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням.

14. Фізичні роботи середньої важкості (категорія ІІ) охоплюють ви-

ди діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 176 - 232 Вт (151

- 200 ккал/год.) - категорія ІІа та 233 - 290 Вт (201 - 250

ккал/год.) - категорія ІІб. До категорії ІІа належать роботи,

пов'язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або

предметів в положенні стоячи або сидячи і потребують певного

фізичного напруження. До категорії ІІб належать роботи, що викону-

ються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10

кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням.

15. Важкі фізичні роботи (категорія ІІІ) охоплюють види діяль-

ності, при яких виграти енергії становлять 291 - 349 Вт (251 - 300

ккал/год.). До категорії ІІІ належать роботи, пов'язані з

постійним переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) ван-

тажів, які потребують великих фізичних зусиль.

Загальні положення

Санітарні норми поширюються на умови мікроклімату в межах робочої

зони виробничих приміщень підприємств, закладів, установ тощо, не-

залежно від їх форми власності та підпорядкування.

Цей документ регламентує нормативні величини оптимальних та допус-

тимих показників мікроклімату та встановлює вимоги до методів

вимірювання мікрокліматичних параметрів та їх оцінки.

Норми не поширюються на мікроклімат підземних та гірничих виробок,

пересувних транспортних засобів, тваринницьких та птахівницьких

приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції, холо-

дильників, складів і т. ін., а також приміщень, в яких параметри

мікроклімату встановлюються відповідно до технологічних вимог.

1. Вимоги до параметрів мікроклімату

Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими

показниками:

- температура повітря,

- відносна вологість повітря,

- швидкість руху повітря,

- інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення,

- температура поверхні.

За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичної умови

поділяють на оптимальні та допустимі.

Для робочої зони виробничих приміщень встановлюються оптимальні та

допустимі мікрокліматичні умови з урахуванням важкості виконуваної

роботи та періоду року. При одночасному виконанні в робочій зоні

робіт різної категорії важкості рівні показників мікроклімату по-

винні встановлюватись з урахуванням найбільш чисельної групи

працівників.

Величини показників мікроклімату у робочій зоні наведені в табл. 1

та 2, а пояснення до них - в п. 1.1 і 1.2.

1.1. Оптимальні умови мікроклімату

1.1.1. Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних

робочих місць (табл. 1).

1.1.2. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та

по горизонталі, а також протягом робочої зміни не повинні виходити

за межі нормованих величин оптимальної температури для даної кате-

горії робіт, вказаної в табл. 1.

1.1.3. Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни,

підлога, стеля), технологічного обладнання (екрани і т. ін.),

зовнішніх поверхонь технологічного устаткування, огороджуючих

конструкцій не повинна виходити більш ніж на 2грд С за межі опти-

мальних величин температури повітря для даної категорії робіт,

вказаних в табл. 1.

1.1.4. При виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нер-

вово-емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керування

технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та інших

приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату

(температура повітря 22 - 24грд С, відносна вологість 60 - 40 %,

швидкість руху повітря не більш 0,1 м/сек.).

Таблиця 1

Оптимальні величини температури, відносної вологості та швидкості руху

повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Період Категорія Температура Відносна Швидкість

року робіт повітря вологість руху,

м/сек.

Легка Іа 22 - 24 60 - 40 0,1

Легка Іб 21 - 23 60 - 40 0,1

Холодний Середньої важкості

період ІІа 19 - 21 60 - 40 0,2

року Середньої важкості

ІІб 17 - 19 60 - 40 0,2

Важка ІІІ 16 - 18 60 - 40 0,3

Легка Іа 23 - 25 60 - 40 0,1

Легка Іб 22 - 24 60 - 40 0,2

Теплий Середньої важкості

період ІІа 21 - 23 60 - 40 0,3

року Середньої важкості

ІІб 20 - 22 60 - 40 0,3

Важка ІІІ 18 - 20 60 - 40 0,4

1.2. Допустимі умови мікроклімату

1.2.1. Допустимі величини мікрокліматичних умов встановлюються у

випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні

величини мікроклімату за технологічними вимогами виробництва,

технічною недосяжністю та економічно обгрунтованою недоцільністю.

1.2.2. Величини показників, які характеризують допустимі

мікрокліматичні умови, встановлюються для постійних і непостійних

робочих місць, які наведені в табл. 2.

1.2.3. Перепад температури повітря по висоті робочої зони при за-

безпеченні допустимих умов мікроклімату не повинен бути більше

3грд С для всіх категорій робіт, а по горизонталі робочої зони та

протягом робочої зміни - виходити за межі допустимих температур

для даної категорії роботи, вказаних в табл. 2.

Таблиця 2

Допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості руху

повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Температура, грд С Відносна Швидкість

воло-

Верхня межа Нижня межа гість (%) на руху

Період Категорія (м/сек.) на

року робіт На На На На робочих робочих

постійних непостійних постійних непостійних місцях - місцях -

робочих робочих робочих робочих постійних і постійних і

місцях місцях місцях місцях непостійних непостійних

Легка Іа 25 26 21 18 75 не більше

0,1

Легка Іб 24 25 20 17 75 не більше

0,2

ХолоднийСередньої не більше

період важкості 23 24 17 15 75 0,3

руху ІІа

Середньої

важкості 21 23 15 13 75 не більше

ІІб 0,4

Важка не більше

ІІІ 19 20 13 12 75 0,5

Легка Іа 28 30 22 20 55 - при 28грд 0,2 - 0,1

С

Легка Іб 28 30 21 19 60 - при 27грд 0,3 - 0,1

С

Теплий Середньої 65 - при 26грд

період важкості 27 29 18 17 С 0,4 - 0,2

року ІІа

Середньої

важкості 27 29 15 15 70 - при 25грд 0,5 - 0,2

ІІб С

Важка 75 - при 24грд

ІІІ 26 28 15 13 С і нижче 0,6 - 0,5

1.2.4. Температура внутрішніх поверхонь приміщень (стіни, підлога,

стеля), а також температура зовнішніх поверхонь технологічного ус-

таткування або його захисних обладнань (екранів і т. ін.) не по-

винна виходити за межі допустимих величин температури повітря для

даної категорії робіт, вказаних в табл. 2.

1.2.5. Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих

поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів,

інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати 35,0

Вт/м2 - при опроміненні 50 % та більше поверхні тіла, 70 Вт/м 2 -

при величині опромінюваної поверхні від 25 до 50 %, та 100 Вт/м2 -

при опроміненні не більше 25 % поверхні тіла працюючого.

При наявності джерел з інтенсивністю 35,0 Вт/м 2 і більше темпера-

тура повітря на постійних робочих місцях не повинна перевищувати

верхніх меж оптимальних значень для теплого періоду року, на не-

постійних - верхніх меж допустимих значень для постійних робочих

місць.

1.2.6. При наявності відкритих джерел випромінювання (нагрітий ме-

тал, скло, відкрите полум'я) допускається інтенсивність опромінен-

ня до 140,0 Вт/м2. Величина опромінюваної площі не повинна переви-

щувати 25 % поверхні тіла працюючого при обов'язковому викорис-

танні індивідуальних засобів захисту (спецодяг, окуляри, щитки).

1.2.7. У виробничих приміщеннях, які розташовані в районах з се-

редньою максимальною температурою найбільш жаркого місяця вище

25грд С згідно з БНіП "Будівельна кліматологія" допускаються

відхилення від величин показників мікроклімату, вказаних в табл.

2, для даної категорії робіт, але не більше ніж на 3грд С. При ць-

ому швидкість руху повітря повинна бути збільшена на 1,1 м/сек., а

відносна вологість повітря знижена на 5 % при підвищенні темпера-

тури на кожний градус вище верхньої межі допустимих температур

повітря, вказаних в табл. 2.

1.2.8. У виробничих приміщеннях, в яких не можна встановити допус-

тимі величини мікроклімату через технологічні вимоги до виробничо-

го процесу, технічну недосяжність або економічно обгрунтовану не-

доцільність передбачаються заходи щодо захисту від можливого пе-

регрівання та охолодження, що вказані в розд. 2.

2. Основні вимоги до засобів нормалізації мікроклімату та тепло-

захисту

2.1. Нормалізація несприятливих мікрокліматичних умов здійснюється

за допомогою комплексу заходів та способів, які включають:

будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітар-

но-технічні та ін. заходи колективного захисту. Для профілактики

перегрівань та переохолоджень робітників використовуються засоби

індивідуального захисту, медико-біологічні тощо.

2.2. Формовані параметри мікроклімату на робочих місцях повинні

бути досягнені, в першу чергу, за рахунок раціонального планування

виробничих приміщень і оптимального розміщення в них устаткування

з тепло-, холодо- та вологовиділеннями. Для зменшення термічних

навантажень на працюючих передбачається максимальна механізація,

автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами і

устаткуванням.

2.3. У приміщеннях із значними площами засклених поверхонь перед-

бачаються заходи щодо захисту від перегрівання при попаданні пря-

мих сонячних променів в теплий період року (орієнтація віконних

прорізів схід - захід, улаштування жалюзі та ін.), від радіаційно-

го охолодження - в зимовий (екранування робочих місць). При темпе-

ратурі внутрішніх поверхонь огороджуючих конструкцій, засклення

нижче або вище допустимих величин робочі місця повинні бути відда-

лені від них на відстань не менше 1 м.

2.4. У виробничих приміщеннях з надлишком (явного) тепла викорис-

товують природну вентиляцію (аерацію). Аераційні ліхтарі та шахти

розташовують безпосередньо над основними джерелами тепла на одній

осі. У разі неможливості або неефективності аерації встановлюють

механічну загальнообмінну вентиляцію.

При наявності одиничних джерел тепловиділень оснащують обладнання

місцевою витяжною вентиляцією у вигляді локальних відсмоктувачів,

витяжних зонтів та ін.

2.5. У замкнених і невеликих за об'ємом приміщеннях (кабіни

кранів, пости та пульти керування, ізольовані бокси, кімнати

відпочинку тощо) при виконанні операторських робіт використовують

системи кондиціонування повітря з індивідуальним регулюванням тем-

ператури та об'єму повітря, що подається.

2.6. При наявності джерел тепловипромінювання вживають комплекс

заходів з теплоізоляції устаткування та нагрітих поверхонь за до-

помогою теплозахисного обладнання.

В залежності від принципу дії теплозахисні засоби поділяються на:

- тепловідбивні - металеві листи (сталь, залізо, алюміній, цинк,

поліровані або покриті білою фарбою тощо) одинарні або подвійні;

загартоване скло з плівковим покриттям; металізовані тканини;

склотканини; плівковий матеріал та ін.;

- тепловбираючі - сталеві або алюмінієві листи або коробки з теп-

лоізоляцією з азбестового картону, шамотної цегли, повсті, верми-

кулітових плит та ін. теплоізоляторами; сталева сітка (одинарна

або подвійна з загартованим силікатним склом); загартоване

силікатне органічне скло та ін.;

- тепловідвідні - екрани водоохолоджувальні (з металевого листа

або сітки з водою, що стікає), водяні завіси та ін.;

- комбіновані.

В залежності від особливостей технологічних процесів застосовують

прозорі, напівпрозорі екрани. Вибір теплозахисних засобів обумов-

люється інтенсивністю та спектральним складом випромінювання, а

також умовами технологічного процесу.

Теплозахисні екрани повинні забезпечувати нормовані величини оп-

ромінення робочих; бути зручними в експлуатації; не ускладнювати

огляд, чищення та змазування агрегатів; гарантувати безпечну робо-

ту з ним; мати міцність, легкість виготовлення та монтажу; мати

достатньо тривалий термін експлуатації; у процесі експлуатації

зберігати ефективні теплозахисні якості.

2.7. При неможливості технічними засобами забезпечити допустимі

гігієнічні нормативи опромінення на робочих місцях використовують-

ся засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) - спецодяг, спецвзуття,

ЗІЗ для захисту голови, очей, обличчя, рук.

В залежності від призначення передбачаються такі ЗІЗ:

- для постійної роботи в гарячих цехах - спецодяг (костюм чо-

ловічий повстяний), а при ремонті гарячих печей та агрегатів - ав-

тономна система індивідуального охолодження в комплексі з повстя-

ним костюмом;

- при аварійних роботах - тепловідбиваючий комплект з металізова-

ної тканини;

- для захисту ніг від теплового випромінення, іскор і бризок розп-

лавленого металу, контакту з нагрітими поверхнями - взуття шкіряне

спеціальне для працюючих в гарячих цехах;

- для захисту рук від опіків - вачеги, рукавиці суконні, брезен-

тові, комбіновані з надолонниками з шкіри та спилку;

- для захисту голови від теплових опромінень, іскор та бризок ме-

талу - повстяний капелюх, захисна каска з підшоломником, каски

текстолітові або з полікарбонату;

- для захисту очей та обличчя - щиток теплозахисний сталевара, з

приладнаними для нього захисними окулярами із світлофільтрами,

маски захисні з прозорим екраном, окуляри захисні, козиркові з

світлофільтрами.

Спецодяг повинен мати захисні властивості, які виключають мож-

ливість нагріву його внутрішніх поверхонь на будь-якій ділянці до

температури 313 К (40грд С) у відповідності з спеціальними ДСТами

(ГОСТ 12.4.176-89, ГОСТ 12.4.016-87).

2.8. У виробничих приміщеннях, в яких на робочих місцях неможливо

встановити регламентовані інтенсивності теплового опромінення пра-

цюючих через технологічні вимоги, технічну недосяжність або еко-

номічно обгрунтовану недоцільність, використовуються обдування,

душування, водоповітряне душування і т. ін.

При тепловому опроміненні від 140 до 350 Вт/м2 необхідно збільшу-

вати на постійних робочих місцях швидкість руху повітря на 0,2 м/с

більше за нормовані величини; при тепловому опроміненні, що пере-

вищує 350 Вт/м 2, доцільно застосовувати повітряне душування робо-

чих місць (табл. 3) (ДНАОП 0.03-1.23-82).

Таблиця3

Температура та швидкість руху повітря при повітряному душуванні

Температура Швидкість Температура повітря в струмені, що душує

Категорія повітря в руху (грд С) при інтенсивності інфрачервоного

робочій повіт- опромінення, Вт/м2

робіт зоні, ря,

грд С м/сек. 350 700 1400 2100 2800

1 28 24 21 16 -

Легка 2 - 28 26 24 20

Іа, Іб до 28 3 - - 28 26 24

3,5 - - 21 27 25

1 27 22 - - -

Середньої 2 28 24 21 16 -

важкості до 27

ІІа, ІІб 3 - 27 24 21 18

3,5 - 28 25 22 19

2 25 19 16 - -

Важка до 26 3 26 22 20 18 17

3,5 - 23 22 20 19

2.9 Для профілактики перегрівання працюючих в умовах нагріваючого

мікроклімату організовують раціональний режим праці та відпочинку.

При мікрокліматичних умовах, що перевищують допустимі параметри,

внутрішньозмінний режим праці та відпочинку організовують за раху-

нок тривалості робочого часу:

- при температурі повітря, що перевищує допустимий рівень, три-

валість регламентованих перерв становить не менше 10 % робочого

часу на кожні 2грд С перевищення;

- при поєднанні температури повітря, що перевищує допустимий

рівень, з відносною вологістю, яка перевищує 75 %, тривалість рег-

ламентованих перерв рекомендується встановлювати не менше 20 % ро-

бочого часу;

- при інтенсивності теплового опромінення понад 350 Вт/м 2 та оп-

роміненні понад 25 % поверхні тіла тривалість безперервної роботи

і регламентованих перерв встановлюється у відповідності з даними,

наведеними в табл. 4 (ДНАОП 0.03-1.23-82).

Таблиця 4

Допустима тривалість безперервного інфрачервоного

опромінення та регламентованих перерв протягом години

Тривалість

Інтенсивність ІЧ безперервних Тривалість Сумарне

опромінювання, періодів перерв, опромінювання

Вт/м2 опромінювання, хв. протягом зміни,

хв. %

350,0 20,0 8,0 до 50

700,0 15,0 10,0 до 45

1050,0 12,0 12,0 до 40

1400,0 9,0 13,0 до 30

1750,0 7,0 14,0 до 25

2100,0 5,0 15,0 до 15

2450,0 3,5 12,0 до 15

2.10. При проведенні ремонтних робіт всередині виробничого устат-

кування та агрегатів (печах, ковшах, регенераторах і т. ін.) з

температурою повітря від 28 до 40грд С і температурою огороджень

до 45грд С додержуються режиму праці та відпочинку відповідно до

величин, наведених у табл. 5 (ДНАОП 0.03-1.23-82).

2.11. При виконанні робіт в умовах відповідно до пунктів 2.8 -

2.10 має бути обладнано приміщення в робочій зоні з оптимальним

мікрокліматом (кімнати, кабіни, бокси з кондиціонерами та облад-

нанням радіаційного охолодження) для відпочинку на час регламенто-

ваних перерв, прийому їжі і т. ін. - з метою профілактики пе-

регрівань.

2.12. Для профілактики порушень водно-сольового балансу тих, хто

працює в умовах нагріваючого мікроклімату, забезпечують компен-

сацію рідини, солей (натрій, калій, кальцій та ін.), мікроеле-

ментів (магній, мідь, цинк, йод та ін.), розчинних в рідині

вітамінів, які виділяються з організму потом.

2.13. Повинні проводитись попередні (при прийомі на роботу) та

періодичні медичні огляди в процесі роботи відповідно з діючим на-

казом МОЗ України.

2.14. Для попередження можливого переохолодження працюючих в хо-

лодний період в приміщеннях, де на робочих місцях мікрокліматичні

умови нижче допустимих величин, влаштовують повітряні або повітря-

но-теплові завіси біля воріт, технологічних та ін. отворів у

зовнішніх стінах, а також тамбури-шлюзи:

- виділяють спеціальні місця для обігріву, встановлюють засоби для

швидкого та ефективного обігрівання верхніх і нижніх кінцівок (ло-

кальний променево-контактний обігрів і т. ін.);

- встановлюють внутрішньозмінний режим праці та відпочинку, що пе-

редбачає можливість перерв для обігріву;

- забезпечують працюючих засобами індивідуального захисту (одяг,

взуття, рукавиці) відповідно до вимог ДСТУ (ГОСТ 12.4.084-80, ГОСТ

12.4.088-80).

Таблиця 5

Тривалість періодів праці та відпочинку при проведенні ремонтних робіт

виробничого устаткування при температурі повітря вище 28грд С

Тривалість одноразових

Температура періодів (хвил.) Співвідношення праці та

повітря, грд С відпочинку

праця відпочинок

28 36 24 1,5

30 34 25 1,33

32 32 26 1,20

34 30 27 1,10

36 28 28 1,00

38 26 29 0,90

40 24 30 0,80

3. Загальні вимоги до методів вимірювання параметрів

мікроклімату та їх оцінки

3.1. Вимірювання параметрів мікроклімату проводяться на робочих

місцях і в робочій зоні на початку, в середині та в кінці робочої

зміни. При коливаннях мікрокліматичних умов, пов'язаних з техно-

логічним процесом та іншими причинами, вимірювання проводяться з

урахуванням найбільших і найменших величин термічних навантажень

протягом робочої зміни.

3.2. Вимірювання здійснюються не менше 2-х разів на рік (теплий та

холодний періоди року) у порядку поточного санітарного нагляду, а

також при прийманні до експлуатації нового технологічного устатку-

вання, внесенні технічних змін в конструкцію діючого устаткування,

організації нових робочих місць тощо.

При проведенні вимірювання в холодний період року температура

зовнішнього повітря не повинна бути вищою за середню розрахункову

температуру, в теплий період - не нижчою за середню розрахункову

температуру, що приймається для опалення та кондиціонування за оп-

тимальними та допустимими параметрами.

3.3. Вимірювання параметрів мікроклімату на робочих місцях прово-

дяться на висоті 0,5 - 1,0 м від підлоги - при роботі сидячи, 1,5

м від підлоги - при роботі стоячи.

3.4. У приміщеннях з більшою щільністю робочих місць при відсут-

ності джерел локального тепловиділення, охолодження та волого-

виділення вимірювання проводяться в зонах, рівномірно розподілених

по всьому приміщенні. При цьому в приміщеннях, які мають площу до

100 м2, повинно бути не менше 4-х зон, що оцінюються, а площею до

400 м2 - не менше 8-ми. У приміщеннях з площею понад 400 м 2 -

кількість визначається відстанню між ними, яка не повинна переви-

щувати 10 м.

3.5. При наявності кількох джерел інфрачервоного випромінювання

або джерел великої площі вимірювання інфрачервоного випромінювання

на робочому місці проводиться у напрямку максимуму потоку від дже-

рела. Вимірювання здійснюється через кожні 30 - 40грд С навколо

робочого місця для визначення максимального опромінення. При цьому

приймач приладу розташовують перпендикулярно падаючому потоку

енергії.

3.6. Температура та відносна вологість повітря вимірюються прила-

дами, заснованими на психрометричних принципах. Можливе викорис-

тання тижневих і добових термографів і гігрографів.

3.7. Швидкість руху повітря вимірюється анемометрами ротаційної

дії. Малі величини швидкості руху повітря (менше 0,3 м/сек.),

особливо при наявності різноспрямованих потоків, вимірюються

електроанемометрами, циліндричними або кульовими кататермометрами.

3.8. Температура поверхонь огороджуючих конструкцій (стін, стелі,

підлоги) або обладнань (екранів і т. ін.), зовнішніх поверхонь

технологічного устаткування вимірюються приладами, що діють за

принципом термоелектричного ефекту.

3.9. Інтенсивність теплового опромінення вимірюється приладами з

чутливістю в інфрачервоному діапазоні, що діють за принципами тер-

мо-, фотоелектричного та інших ефектів, або визначається розрахун-

ковим методом за температурою джерела.

3.10. Діапазон вимірювання та допустима похибка приладів повинна

відповідати вимогам табл. 6.

Таблиця 6

Вимоги до вимірювальних приладів

Вимірювані Діапазон Допустима Рекомендовані

величини вимірювань похибка прилади

1. Температура Аспіраційний психрометр

повітря, грд С -30 до + 5 +-0,1 із ртутними термометрами

2. Відносна

вологість 15 до 100 +-5,0 Ті ж самі та записуючі

повітря, % гігрографи

3. Температура Електротермометри,

поверхні, грд С -30 до 100 +-1,0 термопари і т. ін.

4. Швидкість руху 0,1 - 0,5 до 0,6 Анемометри ротаційної

повітря, м/сек. - 5,0 +-0,1 - +-0,2 дії

Актинометри,

5. Інтенсивність термостовбці, болометри,

інфрачервоного 10,0 - 20000,0 +-10 % радіометри зі

опромінення спектральною чутливістю в

діапазоні 0,30 - 20,0

мкм

3.11. Параметри оцінюються:

- як оптимальні, якщо середнє значення та результати не менше 2/3

вимірювань знаходяться в межах оптимальних величин (табл. 1);

- як допустимі, якщо середнє значення та результати не менше 2/3

вимірювань знаходяться в межах допустимих величин (табл. 2);

- як такі, що не відповідають Санітарним нормам, якщо середнє зна-

чення та результати більше 2/3 вимірювань не відповідають положен-

ням розділу 1.

Обстеження житлових і виробничих приміщень. Складання схеми обстеження житлових і виробничих приміщень.

СХЕМА САНІТАРНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ОБ’ЄКТА

1.      Паспортні дані (назва об’єкту, адреса, кому підпорядкований, коли побудований, реконструйований та ін.).

2.      Характеристика ділянки, де розміщений об’єкт та його оточення (розмір, конфігурація ділянки, рельєф, грунтові і гідрогеологічні умови, зони забудови, відсоток забудови, озеленення, шляхи сполучення, наявність і розміри санітарно-захисних зон, наявність за межами ділянки об’єктів, що можуть забруднювати повітря, грунт, воду або джерелами шуму, НВЧ випромінювання).

3.      Конструктивні і планувальні особливості об’єкта (тип будови, наявність вбудованих об’єктів, характеристика основних будівельних конструкцій, планування і розміри функціональних приміщень, їх орієнтація і відповідність гігієнічним нормативам).

4.      Санітарний благоустрій об’єкта (характеристика водопостачання, наявність каналізації, система збору і видалення рідких і твердих покидьків, вид опалення, вентиляції, природного і штучного освітлення тощо).

5.      Дотримання вимог до утримання санітарного обладнання, його технічний і санітарний стан.

6.      Дотримання вимог до експлуатації об’єкта і елементів його обладнання (дотримання правил ведення технологічного процесу, використання дозволених реагентів, періодичність і регулярність відомчого і державного санітарного нагляду, дотримання термінів експлуатації обладнання, реалізації продукції тощо).

7.      Санітарний стан приміщень і обладнання (організація і регулярність прибирання, виконання заходів загальної і індивідуальної профілактики, справність вентиляційних, холодильних, освітлювальних та ін.систем).

8.      Вплив об’єкта на умови проживання, навчання, праці, здоров’я людей і санітарні умови проживання (рівень забруднення окремих об’єктів біосфери, наявність і характер скарг мешканців і працівників об’єкта, випадки захворювань, пов’язаних з діяльністю та ін.).

9.      Оцінка за результатами самостійного вимірювання або використання даних лабораторії  показників умов праці та санітарного стану об’єкта (шум, вентиляція, освітлення, електромагнітні випромінювання, хімічні, бактеріологічні забруднення повітря, води, продуктів харчуння та ін).

10.  Перелік виявлених недоліків, відхилення їх параметрів від гігієнічних нормативів.

11.  Пропозиції щодо покращення санітарного стану об’єкта, рекомендації по реконструкції та ін.

Оцінювання середовища проживання людей. Оцінювання мікроклімату навчальної кімнати. Прилади для вимірювання мікрокліматичних умов. .