Матеріали підготовки до лекції № 8-9

Тема№6. Причини виникнення та захист населення під час надзвичайних ситуацій

План лекції:

· Стихійні лиха: причини, класифікація, медико-тактична характеристика їх.

· Виробничі аварії та катастрофи. Основні уражаючі фактори, їхні параметри та наслідки впливу на людей.

· Радіоактивне забруднення місцевості та зараження повітря на АЕС.

· Оцінювання радіаційної обстановки та під час надзвичайних ситуацій.

· Основні принципи та засоби захисту населення під час надзвичайних ситуацій.

· Оповіщення населення при виникненні надзвичайних ситуацій.

· Застосування засобів індивідуального захисту: протигази, респіратори тощо.

· Медичні засоби захисту: аптечка індивідуальна, індивідуальний протихімічний пакет і пакет перев’язувальний індивідуальний.

· Інженерний захист населення: сховища, протирадіаційні укриття тощо.

Стихійні лиха: причини, класифікація, медико-тактична характеристика їх.

На нашій планеті в усі періоди її існування виникали природні катаклізми великої руйнівної сили, які називаються стихійними лихами (виверження вулканів, землетруси, паводки, тайфуни, засухи, незвичайні морози та інш.).

			цунамі			повінь
			повідь			сель
			паводки			затори, зажори
лісові
		Природні пожежі			Гідрологічні
торф’яні
	Метеорологічні			Природні катастрофи (стихійні лиха)			Геологічні
пилові бурі								землетруси
буревій								зсуви, обвали
		Сильний вітер
шквали								просадка земної кори
смерч
ураган

Рис. 2.1. Класифікація природних катастроф (стихійних лих)

Вони мали місце в усі епохи існування людей, виникають в наш час і, мабуть, будуть виникати в майбутньому. Будучи беззахисною перед несприятливими впливами грізних природних явищ, людина зверталася з мольбою про спасіння до стихій, до неба, до зірок, а потім - до Бога.

І тільки в 20-х роках ХХ століття вчені В.І. Вернадський і А.І. Чигиєвський, узагальнивши відомості про глобальні потрясіння, висунули науково обґрунтовану теорію про те, що землетруси, паводки і навіть війни, а також інші соціальні потрясіння пов`язані з розташуванням планет, з сонячною активністю і станом земної атмосфери. Звичайно, війни та революції, зароджуються за іншими, соціально-економічними законами. Але вони більш ймовірні, залежать від електромагнітних випромінювань і гравітаційних хвиль, зміни сонячної активності. У результаті таких космічних впливів, періодичних змін сили тяжіння Місяця, різких стрибків атмосферного тиску виникають рухи великих тектонічних плит планети Земля і як наслідок цього - землетруси, місячні приливи, паводки, тайфуни та інш.

Усе це позначається на поведінці людей та тварин. Відмічено, що напередодні підземних поштовхів поведінка багатьох тварин змінюється, вони почувають наближення землетрусу на відстані 100 км від епіцентру. Організм людини, особливо його головний мозок, також реагує на наближення землетрусу. Коливання електромагнітних та гравітаційних хвиль, зміна складу газів (радону, гелію), які виходять з надр землі, акустичні пульси (інфразвук та інш.) можуть непередбачено впливати на організм людини. Вдихання газів з повітрям змінює насамперед протікання психологічних процесів і, як наслідок, поведінку людини. При аналізі землетрусів в Румунії, Молдові, Вірменії, Грузії встановлено, що всі вони виникли після чи на фоні масових соціальних конфліктів.

З глибини віків до нас прийшли легенди про Всесвітній потоп, який знищив невідомі нам землі, змінив географію планети; про вимирання мамонтів після різкої зміни клімату. З більш пізніх катастроф відомі обставини катастрофи 30 червня 1908 року, пов`язані з падінням метеориту в районі річки Підкам`яна Тунгуска (південна частина Центрального Сибіру), звук падіння якого було чути на відстані 1200 км, вода в річках ішла потужним валом, дерева в радіусі 30 км падали, як підкошені, потривожені тварини метались по палаючій тайзі.

Значні руйнування і масові ураження населення виникають також при тайфунах і раптово наступаючих катастрофічних паводках. У 1887 році в Китаї розлив річок Хуанхе і Янцзи призвів до загибелі близько 1 млн. чоловік. Аналогічними за наслідками були паводки в Китаї у 1931 і 1959 роках. Але такі катастрофічні, раптово виникаючі паводки, зустрічаються рідко. Значно частіше виникають тривалі (2-2,5 міс.), але повільно наступаючі паводки, які не супроводжуються великими санітарними і незворотними втратами населення. При таких паводках в зоні затоплення опиняються численні міста і поселення, порушуються нормальні умови життя, створюється несприятлива обстановка зовнішнього середовища, яка призводить до зростання загальної та інфекційної захворюваності.

Стихійне лихо — це явище природи, яке створює катастрофічну обстановку, порушує нормальну діяльність населення, руйнує будівлі, споруди, загрожує життю і призводить до загибелі людей, тварин, знищення матеріальних цінностей. Стихійне лихо дуже небезпечне внаслідок раптового виникнення. Воно наносить значні збитки народному господарству і часто призводить до загибелі людей.

До видів стихійного лиха належать: масові лісові пожежі, землетруси, повені, катастрофічні затоплення, снігові заноси, селеві потоки, лавини та урагани тощо.

Пожежа — це стихійне розповсюдження вогню, який вийшов з-під контролю людей. Пожежа може виникнути в населених пунктах, на шахтах, нафто- і газопромислах, виробничих підприємствах, в лісах і на торфорозробках. Лісові пожежі бувають: низові — вогонь розповсюджується тільки по наземному шару; верхові — захоплюються крони дерев; фунтові — полум’я виникає в товщі горючого матеріалу (торфу, бурого вугілля, сланців. Особливу небезпеку являють собою верхові пожежі — швидкість розповсюдження 25–30 км/год. Причиною 80 % лісових пожеж є порушення населенням пожежної безпеки в місцях роботи і відпочинку, а також використання на роботі в лісі несправної техніки. Степові (польові) пожежі виникають в суху погоду і, як правило, на полях з зерновими культурами. Для того щоб зменшити кількість пожеж, необхідно дотримувати встановлених правил поведінки в житлових будинках, в лісових масивах, на полях і в інших місцях.

Повінь — це затоплення значної частини суші внаслідок підняття воді вище звичайного рівня, її причина — зливи, швидке танення льоду виникнення заторів льоду. Вона може бути також наслідком верхових «нагонів» води з боку моря. При загрозі повені здійснюються попереджувальні заходи, які дають можливість зменшити збитки і створити умови для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РіІНР) в зонах затоплення. Проводять своєчасне інформування населення про стихійне лихо і правила поведінки, підсилюють спостереження за підняттям води, перевіряють стан дамб, гребель, мостів — виявлені недоліки усувають, готують сили і засоби на випадок проведення рятувальних робіт. Для зменшення збитків в небезпечних районах інколи проводять евакуацію населення і вивіз матеріальних цінностей.

Ураган, шторм, смерч — надзвичайно швидке і сильне, часто катастрофічне переміщення повітря, яке викликає загибель людей, тварин, знищення морських і річкових суден, руйнування будинків, споруд, а інколи і населених пунктів. Шторми викликають сильне хвилювання моря. Швидкість вітру під час урагану досягає 120–210 км/год і більше, при штормі — 80–100 км/год.

Смерч — це вихор, який перевищує інколи швидкість звуку. Розрідження повітря, яке виникло всередині смерчу, настільки велике, що може виривати з корінням дерева, зривати дахи, звалювати дерев’яні будинки, а інколи повністю їх руйнувати. В таких випадках рятуватися краще за все в підвалах, канавах, траншеях, сховищах і укриттях цивільної оброни.

Снігові заноси виникають внаслідок сильних снігопадів і завірюх. Через них може припинитись рух на автомобільних шляхах, залізницях, повітряному транспорті. Ускладнюється робота комунально-енергетичного господарства і підприємств зв’язку, порушується нормальна діяльність і селищ, і міст.

Сель — раптово сформований в руслах гірських річок тимчасовий потік води з великою кількістю піску, каміння та інших твердих матеріалів. Причинами його виникнення є інтенсивні зливи, швидке танення снігу або льоду.

Рятування від селю полягає у своєчасній евакуації із зон його можливого розповсюдження.

Лавини — зміщення снігових мас під дією своєї ваги. Проходять вони в основному в горах.

Стихійне лихо або виробничі аварії, які призводять до загибелі людей, називаються катастрофами. Розрізняють такі види катастроф

Метеорологічні катастрофи: бурі, урагани, тайфуни, циклони, надзвичайні морози, засухи.

Топологічні катастрофи: повені, селі, лавини, снігові обвали і т. п. Вони найчастіше виникають внаслідок надлишкових опадів, інтенсивного танення снігу і льодових заторів. Причиною повеней можуть бути заливні дощі. Так, наприклад, в липні–серпні 1993 року в північно-західних областях України повені, які були викликані заливними дощами, завдали великих збитків. Тільки у Рівненщині загинуло 4 людей, зруйновано 10 мостів, пошкоджено 440 будинків і більш як 30 км шляхів. Під водою опинилося 300 тис. га території України. Загальна сума збитків перевищує 80 млн. доларів США.

Тектонічні катастрофи: землетруси, моретруси, виверження і т. п. Історія знає трагічні землетруси, які принесли великі біди для людей. Землетрус — один з найстрашніших видів стихійного лиха, який супроводжується людськими жертвами. За даними ЮНЕСКО землетрусам належить перше місце за завданими збитками і одне з перших місць за кількістю людей, які загинули. На Україні і в європейських країнах для визначення інтенсивності землетрусів використовується 12-бальна міжнародна шкала М5К-64. Умовно землетруси по цій шкалі поділяються на:

· слабкі —1–3 бали;

· помірні — 4 бали;

· достатньо сильні — 5 балів;

· дуже сильні — 7 балів;

· руйнуючі — 8 балів;

· спустошуючі — 9 балів;

· знищуючі — 10 балів;

· катастрофічні — 11 балів;

· дуже катастрофічні — 12 балів.

Інтенсивність землетрусу — це міра величини стану ґрунту. Вона визначається ступенем зруйнувань будинків, споруд, характером зміни земної поверхні. Підземні поштовхи, удари і коливання поверхні землі звичайно. охоплюють великі території.

Аварії: вихід з ладу технічних споруд, гребель, промислових споруд, шахт, технологічних установок, вибухи, зіткнення поїздів, кораблів, отруєння води тощо.

Прикладом цього виду катастроф є аварія на Чорнобильській атомній електростанції, яка сталася 26 квітня 1986 року і в результаті якої гострою променевою хворобою захворіло 237 чоловік, що перебували в зоні станції.

При наближенні будь-якого стихійного лиха необхідно своєчасно сповістити населення по всіх каналах зв’язку — радіо, телебаченню, телефону, телеграфу, звуковими сигналами.

Якщо передбачається землетрус, то необхідно продумати свої дії за різних обставин — вдома, на роботі, на вулиці, в магазині, театрі і т. п. Визначити найбільш безпечні місця у квартирі, на роботі, де можна перечекати поштовхи. Це можуть бути прорізи капітальних стін, кути, утворені капітальними стінами, місця біля колон і під битками каркасу будівлі. Закріпити шафи, етажерки, полиці, стелажі. Меблі розташувати так, щоб у випадку їх падіння вони не загородили вихід і не закрили двері. З полиць, шаф забрати важкі речі, посуд і все, що може впасти і нанести травму. Надійно закріпити люстри та інші освітлювальні прилади. Ємності, в яких зберігаються отруйні рідини і горючі речовини, винести з квартири. Спальні місця необхідно розташувати на віддалі від великих вікон, скляних перегородок. Над ліжками і диванами не повинно бути важких картин, полиць та інших предметів.

Дії при землетрусі

Якщо землетрус застав вас в будинку, найкраще протягом 15–20 с вибігти на відкриту місцевість. Небезпечно стояти поблизу будівель, високих стін. Не створюйте давку у дверях. Не користуйтесь ліфтом — він може застрягти. Якщо неможливо вибігти на вулицю, сховайтесь у відносно безпечному місці — відчиніть двері і станьте у дверний отвір. Лице закрити руками, щоб не поранитись склом, посудом, картинами, світильниками. В усіх випадках триматись подалі від вікон, скляних перегородок. Найбільш безпечне місце біля капітальних стін. Якщо підземні поштовхи застали вас на вулиці — відійдіть далі від будівель, ліній електропередач. Не торкайтесь обірваного дроту — він може бути під напругою. Якщо ви на автомобілі або іншому транспорті, ліпше зупинитись і залишатись на місці до кінця поштовхів землі. В автобусі не потрібно бити вікна, рватись до дверей, панікувати. Водії автобусів, трамваїв, тролейбусів повинні зупинити свій транспортний засіб і відчинити двері.

Необхідно пам’ятати, що після першого поштовху може бути другий і третій поштовх. Вони можуть бути через кілька годин, а інколи і діб.

Дії при повенях

При загрозі повені необхідно провести заходи, які зменшать збитки, і створити умови для ефективних рятувальних робіт в зонах затоплення. До них належать оповіщення населення і об’єктів народного господарства про виникнення загрози, підсилення спостереження за рівнем води, приведення в готовність сил і засобів цивільної оборони, перевірка стану дамб, гребель, мостів. В зонах можливого затоплення змінити режим роботи підприємств, а в окремих випадках зупинити їх роботу, припинити діяльність шкіл і дошкільних дитячих установ. Провести евакуацію населення, вивезення матеріальних цінностей з небезпечних районів, евакуювати сільськогосподарських тварин.

Перед тим як залишити квартиру (будинок), потрібно перенести на верхні поверхи та інші місця, які не затоплюються, те майно, яке вода може пошкодити, вимкнути світло, електричні прилади, перекрити газ, взяти з собою документи, необхідні речі, невеликий запас продуктів харчування і води та прийти на місце збору.

Дії при лавинах, селях

У районі можливих лавин організовується постійне спостереження за переміщенням ґрунтів, снігу (в горах), рівнем води в криницях, дренажних спорудах, системах відводу стічних вод, бурових щілинах, річках, водоймах, за випаданням і стоком атмосферних опадів. Якщо є навіть незначні відхилення від нормальних умов, терміново починають попереджувальні роботи. В першу чергу оповіщають населення даного і прилеглих районів. Люди повинні знати, як діяти в цих умовах, що зробити вдома, на вулиці. Якщо необхідно, слід провести евакуацію, вивіз тварин матеріальних цінностей. Якщо отримано сигнал про наближення лавини, селю, необхідно якнайшвидше вийти в безпечний район. Якщо попередження надійшло завчасно, населення евакуюють. Людині, яка потрапила в селевий потік, необхідно подати жердину, канат або драбину і допомогти вибратись, вивести її з потоку в напрямку руху і поступово наближатись до краю.

Дії при снігових заносах

Про можливість снігових заносів населення попереджується заздалегідь по всіх засобах зв’язку. На цей час потрібно обмежити пересування, особливо в сільській місцевості. Роблять запас продуктів, води, палива, заготовляють корм і воду для тварин.

Якщо снігопад застав вас у дорозі, необхідно зупинити автомобіль, однак не покидати його. Тим більше не намагатись дійти пішки до населеного пункту. Щоб не опинитися під снігом, потрібно його розгрібати, бажано вивісити яскраву тканину — це буде служити орієнтиром для пошукової групи.

Дії при пожежі

Палаючий будинок залишають, накрившись із головою мокрою ковдрою, тканиною або верхнім одягом. Через сильно задимлені приміщення потрібно рухатись поповзом або пригнувшись. Якщо пожежа застала вас у степу або в лісі, кордон вогню слід переходити проти вітру, прикрити обличчя і голову верхнім одягом. Виходять з небезпечної зони по галявинах, просіках, шляхах, вздовж річки або струмка. Локалізувати і гасити пожежі в початковій стадії повинно населення. Для цього використовують вогнегасники, пісок, воду, землю та інші засоби.

Дії при ураганах, бурях, смерчах

Для того щоб зменшити збитки і втрати підприємства, гідрометеослужби за декілька годин до наближення урагану, бурі, смерчу подають штормове попередження. Отримавши попередження, необхідно виконати запобіжні роботи: закріпити слабкі конструкції, в будинках зачинити двері, вікна, горища, вентиляційні пристосування. Великі вікна і вітрини зашити дошками. Скло заклеїти смужками паперу або тканини. З дахів, балконів, лоджій прибрати предмети, які при падінні можуть нанести людям травми. Подбати про аварійне освітлення, медикаменти, бинти. Зробити запас продуктів харчування і води на 2–3 доби. Радіоприймачі і телевізори тримати ввімкнутими для прослуховування інформації штабів цивільної оборони і пояснення правил поведінки.

МЕДИКО-ТАКТИЧНА ОБСТАНОВКА РАЙОНУ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ

У розвитку будь-якої надзвичайної ситуації виділяють 2 фази в ліквідації її наслідків. В 1-й фазі (ізоляції) медична допомога постраждалим можлива, в основному, в порядку само- и взаємодопомоги. Отже, населення повинно бути підготовленим до виконання такої допомоги, бути навченим виконанню заходів першої медичної допомоги, психологічно підготовленим до екстремальної ситуації і повинно мати напоготові засоби надання допомоги.

У 2-й фазі (спасіння), поряд з ефективною роботою рятувальників, основою першої медичної і невідкладної лікарської допомоги являються реанімаційні заходи, виконання яких необхідне практично усім тяжко постраждалим і перш за все тим, які знаходяться у стані шоку, у яких ще не зупинена кровотеча, які мають тяжкі опіки і тяжку ступінь отруєння. Визначення ступеню тяжкості здійснюється в ході медичного сортування на основі об`єктивно встановлених і вірогідних симптомів патології. При цьому завжди враховуються два головних критерії: розміри, вираженість фізичного травмування і стан основних функціональних систем організму.

Оцінка загальної і медико-санітарної обстановки при надзвичайних ситуаціях

Суть медико-тактичної обстановки осередку надзвичайної ситуації полягає у визначенні ступеню її дії на населення, з`ясуванні характеру ураження людей, а також у виборі найбільш доцільних методів надання медичної допомоги постраждалим.

Під медико-санітарною обстановкою при НС розуміють сукупність умов і факторів, які визначають обсяг, характер і організацію медичного забезпечення, необхідного для подолання наслідків катастрофи.

Медико-тактична оцінка надзвичайної ситуації складається з визначення загальної і медичної обстановки.

При оцінці загальної обстановки з`ясовують наступні питання:

· час, місце і вид надзвичайної ситуації, її категорію;

· кількість і характер постраждалих об`єктів;

· зони радіаційної, хімічної і бактеріологічної розвідки району надзвичайної ситуації;

· метеоумови, рельєф місцевості, стан доріг, наявність джерел з питною водою;

· розміри зони руйнування, затоплення і пожеж;

· маршрути можливого руху в осередок надзвичайної ситуації рятувальних загонів та сил етапів медичної допомоги.

При оцінці медичної обстановки надзвичайної ситуації визначають наступні питання:

· кількість постраждалих (санітарні втрати), основні види уражень;

· можливість використання лікувально-профілактичних установ, які лишилися не зруйнованими;

· потребу в бригадах екстреної медичної допомоги (ЕМД) (бригади швидкої медичної допомоги, лікарсько-сестринські бригади лікувально-профілактичних закладів і спеціалізовані медичні бригади постійної готовності (СМБПГ)) регіону;

· маршрути руху в райони надзвичайної ситуації і необхідний для цього час;

· час початку надходження уражених в райони розгортання сил і засобів ЕМД;

· санітарно-епідемічний стан району надзвичайної ситуації.

У загальних висновках за результатами медико-тактичної оцінки обстановки в районі надзвичайної ситуації відображаються:

· загальна обстановка в районі надзвичайної ситуації;

· умови для організації ЕМД, в тому числі наявність непошкоджених лікувально-профілактичних закладів;

· кількість постраждалого населення, в тому числі за видами ураження;

· потреба в силах і засобах ЕМД;

· потреба в транспортних засобах для евакуації постраждалих;

· готовність лікувально-профілактичних закладів до надання медичної допомоги постраждалим;

· санітарно-епідемічний стан району надзвичайної ситуації і шляхи евакуації постраждалих;

· шляхи взаємодії сил ЕМД з медичної службою військових частин і сил цивільної оборони;

· умови забезпечення життєдіяльності населення.

Плануванню заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайної ситуації передує прогнозування медико-санітарної обстановки з визначенням найбільш імовірних варіантів перебігу подій за конкретних умов.

Медико-санітарна обстановка в осередках природних катастроф

За розміром і структурою санітарні втрати при природних катастрофах (стихійних лихах) характеризуються значною варіабельністю. При сильних землетрусах, смерчах, снігових обвалах, катастрофічних повенях, селях і зсувах можуть переважати безповоротні втрати. Основна причина цього полягає у швидкоплинній дії уражаючих факторів, під час якої люди не встигають правильно і своєчасно відреагувати захисними діями, або ж реакція їх не повною мірою відповідає подіям. Найбільш складна обстановка може виникнути внаслідок стихійних лих, до осередку яких потрапляють промислово розвинені міста та райони з великою щільністю населення. У цих випадках руйнуються будинки, споруди, комунікації, системи життєзабезпечення міст і районів, виникають пожежі, з`являється значна кількість потерпілих. Крім того, порушення інфраструктури життєзабезпечення населення, необхідність переселення людей в безпечні райони неминуче призводять до значного погіршення санітарно-гігієнічного та епідеміологічного стану як в районі стихійного лиха, так і в зонах тимчасового розміщення населення. Створюються передумови для виникнення інфекційних хвороб, харчових отруєнь. Зростає загроза виникнення епідемічних осередків.

Під епідемічним осередком слід вважати територію, на якій у певний проміжок часу виникає зараження людей і можливе поширення збудників інфекційних хвороб, що обумовлено існуванням механізмів передачі.

Виникненню епідемічних осередків можуть сприяти:

· руйнування комунальних об`єктів (систем водопостачання, каналізації, санітарної очистки);

· різке погіршення санітарно-гігієнічного стану території внаслідок руйнування хімічних, нафтохімічних та інших промислових підприємств, поява гниючих продуктів тваринного і рослинного походження;

· масове розмноження гризунів, виникнення серед них епізоотій і активізація природних епідемічних осередків;

· інтенсивна міграція організованих і неорганізованих контингентів населення;

· зниження рівня імунітету серед населення, як результат стресових ситуацій;

· порушення роботи санітарно-протиепідемічних закладів у районі катастроф.

Кордони інфекційних осередків визначаються :

· наявністю інфекційних хворих серед потерпілих і можливістю поширення збудників захворювання;

· кількістю потерпілих, що потребують госпіталізації з метою попередження ризику зараження;

· кількістю здорового населення, що мало контакт з інфекційними хворими і потребує обсервації та спостереження;

· факторами довкілля, що можуть сприяти поширенню збудників інфекційних хвороб.

Слід відзначити, що поширення окремої інфекційної хвороби проходить неоднаково серед різних контингентів населення в одному і тому ж осередку стихійного лиха, оскільки існує різниця між рівнем санітарно-гігієнічних умов проживання людей у зоні катастрофи та у місцях тимчасового розселення при евакуації. Крім того, захворюваність різних верств населення залежить і від рівня небезпеки зараження, а також рівня індивідуального імунітету.

Порушення умов водопостачання і харчування при недотриманні гігієнічних умов може призвести до поширення кишкових захворювань (черевний тиф, сальмонельоз, холера, вірусний гепатит), серед яких в Україні найбільшу загрозу становить холера. Висока скупченість населення, в тому числі і за рахунок контингентів рятувальників, що прибули для ліквідації наслідків НС, може сприяти виникненню і поширенню повітряно-крапельних інфекційних хвороб (грип, менінгококова інфекція, дифтерія, кір тощо). Відсутність можливості проведення своєчасного банно-прального забезпечення зі зміною білизни може викликати розвиток паразитарних хвороб (висипний і поворотний тиф тощо).

Зараження територій за межами населених пунктів рідкими і твердими відходами не несе прямої загрози, якщо на цій території відсутнє населення. Однак кордони цієї забрудненої території повинні бути позначені для попередження населення про небезпеку.

Величина і структура санітарних втрат залежить від сили, швидкості поширення НС, щільності населення, ступеня руйнування будівель і комунікаційних мереж, пори року тощо.

Середні статистичні дані, отримані при аналізі та узагальненні структури санітарних втрат при землетрусах, свідчать, що 26% травм припадає на пошкодження кінцівок, 21% - на ураження м`яких тканин із значними крововиливами, 14% - на множинні ушкодження, 3,5% - на синдром тривалого стиснення, 3,5% - на інші види травматичних ушкоджень. Мають місце проникаючі пошкодження грудної і черевної порожнин, а також черепно-мозкові травми.

Аналіз травматичних ушкоджень серед потерпілих внаслідок землетрусу у Вірменії (1988 р. ) показав, що 22,8% з них мали травми черепа, 4,3% - кінцівок, 19,9% - живота, грудної клітки і тазу, 12,2% - м`яких тканин. У 23,5% постраждалих діагностувався синдром тривалого стиснення.

Вивчення причин виникнення ушкоджень доводить, що у 10% випадків вони були пов`язані з обвалами та руйнуванням будівель, 35% із вторинними уражаючими факторами (уламки споруд, будівель тощо), а 55% виникло внаслідок неправильних дій самих потерпілих, зумовлених страхом і панічним станом.

Процес формування санітарних втрат при катастрофічних повенях має певні особливості і залежить здебільшого від своєчасного оповіщення, висоти хвилі прориву, температури води і повітря, часу доби та віддаленості населеного пункту від гідроспоруди. Так, найбільш значні втрати, переважно хірургічного профілю, будуть виникати у першій зоні (зона надзвичайно небезпечного затоплення), через яку хвиля прориву пройде протягом першої години з моменту утворення. Висота хвилі може сягати декількох метрів, а швидкість перевищувати 20 км/год. У середньому величина цієї зони може бути до 10 км від греблі.

Менша, але все ж значна загроза населенню залишається у другій зоні (зона швидкої течії), яку хвиля прориву проходить протягом 3-4 год. після утворення зі швидкістю до 10-15 км/год. На цій території у структурі санітарних втрат буде більшість постраждалих терапевтичного профілю.

Для першої зони характерна велика кількість незворотних втрат, яка може збільшуватись у нічний час. За цих умов загальні втрати можуть сягати 2-35% від кількості населення, що потрапляє у зону катастрофічного затоплення. Ці втрати можуть зростати на 10-20% у холодну пору року під впливом температурного фактора.

У структурі санітарних втрат при повенях, особливо у другій зоні, переважають постраждалі з ознаками асфіксії, гострими порушеннями дихальної і серцевої діяльності, застудою, травмами м`яких тканин, струсами головного мозку та психічними розладами. Психоневрологічної допомоги потребують 10 - 11 % від загальної кількості населення, яке опинилось в осередку стихійного лиха. Можливе загострення хронічних соматичних хвороб.

Крім того, при катастрофічному затопленні умовно виділяють третю зону (зона розливу), в межах якої швидкість течії не перевищує 10 км/год. Величина цієї зони буде залежати від об`єму води, що потрапляє у нижній б`єф гідроспоруди, та рельєфу місцевості і може сягати 30-70 км. Практично вся медико-санітарна обстановка у цій зоні не буде відрізнятись від обстановки, що може виникнути при поводі або повені, яка не має катастрофічного характеру. У цій зоні будуть переважати матеріальні втрати, величина яких залежить від своєчасності оповіщення і проведення евакуаційних заходів стосовно населення і матеріальних цінностей.

Медико-санітарна обстановка при буревіях, ураганах і смерчах буде визначатись перш за все характером забудови населених пунктів, величиною фронту проходження вітрового потоку, своєчасністю оповіщення населення про наближення стихійного лиха. В Україні такі стихійні лиха більш характерні для південних та західних областей, проте не виключена можливість їх виникнення і в інших регіонах країни. Слід відзначити, що на території України стихійні лиха великої руйнівної сили, пов`язані з цим різновидом метеорологічних факторів не реєструвались, проте така можливість не виключається.

Прикладом наслідків, що викликає смерч, може бути випадок, який стався у м. Іваново (Російська Федерація) у 1984 році, в результаті якого загинуло 69 чоловік, а 804 отримали поранення. Структура санітарних втрат за цих умов складалася таким чином: 18,9% постраждалих отримали черепно-мозкову травму, переломи кінцівок, таза і хребта визначались у 14,5%, великі рани м`яких тканин - у 12,2%, пошкодження внутрішніх органів - у 5,1%, сполучені та множинні травми - 49,3% чоловік.

Руйнівні дії при стихійних лихах у деяких випадках можна порівняти здебільшого з такими, що мають місце в районі воєнних дій. Природно, й поведінка багатьох людей у таких екстремальних ситуаціях суттєво змінюється і потребує у більшості випадків втручання медичних працівників.

Виробничі аварії та катастрофи. Основні уражаючі фактори, їхні параметри та наслідки впливу на людей.

Надзвичайні ситуації у мирний час можуть виникати внаслідок виробничих аварій, катастроф, стихійних лих, диверсій, або факторів воєнно-політичного характеру.

Виробнича аварія – раптова зупинка роботи чи порушення процесу виробництва на промпідприємстві, транспорту та ін. ОНГ, що може призвести до пошкодження чи знищення матеріальних цінностей.

Катастрофа – раптова дія, подія, що спричинила трагічні наслідки. Катастрофа супроводжується руйнуванням будинків, різних споруд, знищенням матеріальних цінностей і загибеллю людей.

Аварії і катастрофи можуть бути на залізниці, повітряному чи водному транспорті , а також в результаті обвалу при будівництві і монтажі споруд та конструкцій різних об´єктів. Розрізняють такі основні причини виробничих аварій і катастроф:

-         порушення технологічної дисципліни,

-         невиконання правил техніки безпеки,

-         дефекти, допущені при проектуванні і будівництві,

-         порушення технології виробництва і правил експлуатації,

-         стихійні лиха.

За своїм характером виробничі аварії можуть бути досить різноманітними. Перш за все, вирізняються НС мирного і воєнного часу. До найтиповіших чинників ураження людей відносять:

-         вибухи, що призводять до руйнування будівель, споруд і гибелі людей,

-         інтенсивні пожежі,

-         ураження людей електричним струмом,

-         ураження людей отруйними речовинами і газами,

-         при аваріях на АЕС – радіоактивне зараження місцевості, пожежа.

Характеристика уражень сильно-діючими токсичними  речовинами.

СДТР в певних концентраціях поражають людей, які не мають спеціаьних засобів захисту. До об´єктів, що виробляють, використовують або зберігають СДТР, відносять підприємства хімічної, нафтопереробної та інші підприємства, які використовують холодильні установки (аміак), харчової, м’ясо-молочної  промисловості, холодильники і продбази, водопровідні і очисні споруди /хлор/, склади і бази з запасами отрутохімікатів або інших речовин для дезінсекції та дератизації. В мирний час СДТР може попасти в атмосферу, внаслідок аварії, стихійного лиха (пожежі, землетруси). При цьому утворюються зони хімічного ураження. Маючи високий рівень леткості, СДТР викликають смерть або гостре отруєння людей.

До числа таких СДТР відносяться: аміак, хлор, фосген, синильна кислота, сірчаний ангідрид, хлорпікрин тощо. За токсичними проявами СДТР в основному поділяються на речовини загальноотруйної та задушливої дії.

СДТР зберігають в закритих ємностях під тиском власних газів /парів/. Після порушення  цілості ємності тиск над рідкими речовинами падає до атмосферного. СДТР закипає і виділяється в атмосферу у вигляді газу або пари. Хмара газу /пари/ СДТР,  що утворюється в момент порушення ємності, називається первинною хмарою. Частина рідини, яка залишилася розтікається і також випаровується. Пара або газ поступають в атмосферу, утворюючи вторинну хмару зараженого повітря. Таким чином, територія, на яку підпадає дія СДТР, включає місце безпосереднього його розливу, так зване вогнище хімічного зараження і зону хімічного ураження, яка утворюється в результаті поширення пари.

Зона хімічного зараження ділиться на дві частини:

-   зону зараження токсичною парою зі смертельними концентраціями, у межах якої   можливі масові ураження людей;

- зону з концентраціями токсичної пари, при яких люди тимчасово втрачають працездатність.

Розміри вогнища хімічного зараження залежать від кількості отруйної речовини, її токсичності, швидкості вітру в приземному шарі повітря, вертикальної стійкості атмосфери і рельєфу місцевості.

Небезпечні для життя людей СДОР у вигляді рідини при утворенні вогнища визначаються кількістю рідини, що вилилась. Для їх нейтралізації використовують різні нейтральні речовини. Основною характеристикою зони хімічного зараження є глибина розміщення зараженого СДОР повітря. Глибина залежить від концентрації СДОР і швидкості вітру. Збільшення швидкості вітру (6-7 м/с і більше) сприяє швидкому розсіюванню хмари.

Час дії хмари забрудненого повітря практично дорівнює часу існування забрудненої ділянки місцевості. Підвищення температури ґрунту і повітря прискорює випаровування СДОР і збільшує концентрацію його над забрудненою місцевістю. На глибину поширення СДОР і величину його концентрації в повітрі впливають вертикальні потоки повітря. Розрізняють три ступені вертикальної стійкості атмосфери (інверсія, ізотермія, конвекція). Важливою характеристикою СДТР і вогнища хімічного зараження, створеного ним, є стійкість зараження, яке визначається часом самодегазації СДТР і тривалістю існування хімічного вогнища.

Здатність зараження залежить від фізико-хімічних властивостей СДОР, його кількості, метеорологічних умов і властивостей поверхні ґрунту.

На швидкість знезараження місцевості впливає випаровування -  швидкість його залежить від температури повітря, виду грунту, швидкості вітру, ступені вертикальної стійкості атмосфери. Підвищенням температури і швидкості вітру пришвидшується випаровування СДТР. Дощ сприяє проникненню СДТР в глибину грунту і пришвидшує його хімічний розпад, опади зменшують стійкість СДТР.

В містах вітер відіграє меншу роль, ніж на відкритій місцевості – споруди і будинки нагріваються сонячним промінням швидше, ніж в сільській місцевості, тому в місті спостерігається інтенсивний рух повітря, що сприяє проникненню СДТР в повітря, підвальні приміщення і створює підвищену небезпеку для ураження населення. В цілому – стійкість СДТР в населеному пункті вище, ніж на відкритій місцевості. Значення глибини розповсюдження СДТР використовують для визначення розмірів /межі/ вогнища зараження.

При плануванні захисних заходів від СДТР вогнище зараження наносять на план об’єкту з врахуванням напрямку вітру, який переважає в приземному шарі атмосфери, синім кольором у вигляді пунктирів. Позначаються зони можливого ураження   СДТР і зони ураження зі смертельними концентраціями.

Радіоактивне забруднення місцевості та зараження повітря на АЕС.

Радіоактивне зараження /забруднення/ місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води та інших об´єктів виникає внаслідок випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху.

Відомо, що у районі ядерного вибуху виникають великої потужності потоки повітря, спрямовані вгору і до його центру.

Частинки ґрунту захоплюються цими потоками разом з конденсованими на них радіоактивними речовинами і потрапляють в хмару ядерного вибуху. При ядерному вибуху велика частина радіоактивних речовин випаровується, а потім конденсується на розплавлених частинках ґрунту.

Хмара ядерного вибуху –  з великою швидкістю піднімається на висоту, яка залежить від потужності вибуху. Об‘єм /розмір/ хмари ядерного вибуху внаслідок різниці температур зовнішнього і внутрішнього повітря збільшується. При підніманні на висоту температури стають рівними і піднімання радіоактивної хмари припиняється.

В хмарі ядерного вибуху дуже багато радіоактивних частинок різних розмірів. Тільки-но припинилося піднімання радіоактивної хмари, з неї починають випадати на поверхню території, де вона виникла і куди зноситься вітром, радіоактивні речовини. Виникає радіоактивне забруднення /зараження/ місцевості. Значення радіоактивного зараження як небезпечного фактора ядерного вибуху визначається тим, що високі рівні радіації можуть спостерігатися не лише у районі вибуху. Воно може досягати десятки і сотні кілометрів. Радіоактивне зараження місцевості може бути небезпечним протягом декількох діб, тижнів і місяців після ядерного вибуху. На місцевості, яка потрапляє під радіоактивне зараження при ядерному вибуху, виникають дві ділянки -  вибуху і сліду хмари.

Випадання радіоактивних опадів із хмари ядерного вибуху на поверхню ґрунту є наслідком двох одночасних процесів: розповсюдження радіоактивної хмари на висоті її підняття за напрямком вітру і осідання радіоактивних частинок під дією сили тяжіння.

Внаслідок випадання радіоактивних речовин на місцевості виникають небезпечні зони. Місцевість вважається зараженою, якщо рівень радіації через одну годину після вибуху становить: в мирний час – 0,2 Р/год, в воєнний час – 0,5 Р/год. Радіаційні ураження можуть бути зовнішніми і внутрішніми. При зовнішньому опроміненні на людей діють випромінювання, джерелом яким є радіоактивні речовини, котрі є на поверхні землі і навколишніх предметах. Основну частку опромінення складають гама-промені.

При попаданні на відкриті ділянки тіла людини значної кількості альфа- і бета-активних речовин виникають радіаційні опіки. Внутрішнім називається таке опромінення, при якому радіоактивні речовини, які потрапили в організм, діють на внутрішні органи і тканини. Радіоактивні речовини в організм людини проникають із зараженим повітрям, водою, продуктами харчування. При цьому найбільшу іонізацію проявляють альфа- і бета-активні речовини. Важкість ураження при внутрішньому опроміненні залежить від кількості радіоактивних речовин, які потрапили в організм, періоду їх напіврозпаду, ступеня всмоктування із слизових оболонок органів дихання і шлунково-кишкового тракту, типу і енергії випромінювання і швидкості виведення їх з організму. При вживанні продуктів харчування і води, заражених радіоактивними речовинами, до 90% їх виводяться з організму в перші дні, а ті, що залишились в організмі знаходяться в крові. При попаданні радіоактивних речовин в організм з повітря основна їх маса осідає на слизових оболонках органів дихання, частково ковтається зі слиною.

Найдрібніші частинки проникають в альвеоли, осідають в них і всмоктуються в кров. Радіоактивні речовини, які потрапили в організм людини, розподіляються по органах і тканинах. Частина з них /стронцій, уран, ітрій, плутоній, цирконій  та інші/ накопичуються в кістковій тканині;  інша частина /церій, прометій та інші/ накопичуються в нирках і печінці. Деякі радіоактивні речовини /цезій, рутеній, телур, плутоній та інші/ розповсюджуються в організмі рівномірно, радіоактивний йод накопичується в щитовидній залозі.

Людина протягом життя підлягає фоновому опромінюванню, яке включає космічне випромінювання, опромінювання радіоактивними речовинами, наявними в організмі людини, в навколишніх предметах побуту і середовищі. Величина фонового випромінювання може змінюватися в залежності від місцевості  і часу. Як правило, воно становить біля 100 мілібер в рік, однак може відхилятись від цієї величини в 2-3 рази. При дозі опромінювання в 10 рентген /10 бер/ зміни в тканинах і органах людини не виникають. При дозах опромінення 75 рентген /75бер/ і більше клінічно визначаються короткочасні незначні зміни в складі крові. При дозах опромінювання 100 рентген /100 бер/ і більше виникає променева хвороба, ступінь якої залежить від отриманої дози. Людина в повсякденному житті постійно отримує дози радіації, однак негативної дії вони не викликають. Наприклад, при флюорографії людина отримує дозу опромінювання 370 мілірентген /370 мбер/, при рентгенографії зубів – 3 Р /3 бера/, при перельоті літаком на відстань 2400 км – 1 мілірентген /1 мбер/, при рентгеноскопії шлунка – 30 рентген /30 бер/ - місцеве, при перегляді телевізійних передач протягом 3 годин – 0,5 мілірентгена /0,5 мбера/.

Допустима доза опромінення населення в нормальних умовах за рік – 0,5 рентгена /0,5 бера/.

 При роботі реактора в процесі ділення ядер урану або плутонію під дією нейтронів в їх активній зоні накопичуються продукти ядерного поділу, які являють собою біля 200 уламкових радіонуклідів більше 30 хімічних елементів. При ядерному вибуху основна маса його радіоактивних продуктів сплавлюється або конденсується на частинках ґрунту і втягується в зону вибуху, утворюючи хмару радіоактивного пороху. За 8-10 годин вона осідає на поверхню ґрунту і утворює достатньо чіткий слід радіоактивної хмари, яку можна прогнозувати за розмірами і рівнями радіації.

Складність аварії на Чорнобильській АЕС полягала у тому, що після зруйнування енергоблоку реактор перейшов у режим саморегульованого енерговиділення і перетворився на джерело безперервного пульсуючого виділення в атмосферу продуктів ядерного поділу.

Крім того, хмара газоаерозольного викиду значно довше знаходиться в атмосфері і значно триваліше випадає на землю. Все це дуже ускладнило радіаційну обстановку: наземний слід мав плямистий характер з великими перепадами рівнів радіації. Мало місце перенесення радіоактивних речовин на великі відстані.

Необхідно враховувати, що зруйнувати АЕС в воєнний час можна звичайними засобами ураження, а це може призвести до втрати теплоносія першого контуру охолодження реактора, до повної розгерметизації палива, плавлення активної зони реактора і навіть часткового випаровування продуктів ядерного ділення з руйнуванням або без руйнування реактора.

Після руйнування реактора звичайними засобами ураження біля 1/3 радіоактивних продуктів може бути викинуто в атмосферу. Внаслідок цього може виникнути складна і непередбачена радіаційна обстановка. В зв‘язку з тим, що в продуктах викиду перевагу мають і радіонукліди з великим періодом напіврозпаду, зараження буде тривалим.

До сучасних засобів ураження відносять зброю масового ураження /ядерну, хімічну і бактеріологічну/ і також засоби нападу.

Вогнищем ядерного ураження називається територія, в межах якої в результаті дії факторів ядерного вибуху, а також вторинних факторів, спричинилися масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин, руйнування і пошкодження будівель і приміщень.

Розміри даного осередку залежать від потужності ядерного вибуху, його виду, рельєфу місцевості і метеорологічних умов, характеру забудівель. Так, населені пункти з компактною забудівлею можуть отримати значні руйнування по всій території, якщо центр вибуху співпадає з центром населеного пункту. В населених пунктах, які мають витягнуту форму чи ті, які мають у своєму складі міста - супутники, розміщені на деякому віддалені від центральної частини міста, піддається руйнуванню лише територія, яка прилягає до району вибуху. В населених пунктах, розміщених на пересіченій місцевості /район і квартали, які опинилися захищеними зі сторони вибуху підвищеннями/, будуть спостерігатися менші руйнування. Зменшується імовірність виникнення в них пожеж. Підвищена місцевість створює радіопротекторний ефект.

За характером руйнації промислових і житлових об’єктів, будівель, величини надмірного тиску у фронті ударної хвилі, вогнище ядерного ураження умовно поділяють на зони: повних, сильних, середніх і слабих руйнувань. Вогнище ядерного ураження характеризується також складною пожежною обстановкою. В ньому виділяють  три основні зони пожежі:  зона пожеж у завалах, зона суцільних пожеж і  окремих пожеж.

Поряд з розглянутими зонами руйнувань і пожеж на  слідах  радіоактивної хмари наземного /підземного/ вибуху в межах кордонів населених пунктів і об‘єктів народного господарства, які опинилися у зоні радіоактивного зараження, утворюються вогнища радіоактивного ураження.

РАДІАЦІЙНА БЕЗПЕКА

Види випромінювання та їх джерела.

Випромінювання, яке здатне при взаємодії з речовиною прямо чи посередньо створювати в ній атоми і молекули-іони, називається іонізуючим.

Іонізуючі випромінювання являють собою a-, b- і g- випромінювання, випущені радіоактивними ізотопами при їх самовільному (спонтанному) розпаду; потоки заряджених частинок (електронів, протонів, дейтронів та ін.), прискорених до великих енергій у спеціальних прискорювачах; потоки вторинних випромінювань (рентгенівських і g- променів, протонів, нейтронів, дейтронів, a- частинок та ін.), виникаючих при взаємодії радіоактивних випромінювань і штучно прискорених заряджених частинок із речовиною.

Найбільш небезпечним є нейтронне випромінювання, яке широко застосовується в науці і техніці. Нейтрони використовують для проведення ряду важливих ядерних реакцій, зокрема для одержання промислової кількості більшості радіоактивних ізотопів.

В промисловості радіоактивні ізотопи застосовують як джерела випромінювання a-, b- і g-променів.

Альфа - промені являють собою потік a-частинок, які є ядрами атому гелію і мають позитивний заряд. Вони мають малу проникну здатність, тому що втрачають велику кількість енергії при зіткненні із атомами.

Бета - промені – потік b- частинок – електронів (негативний заряд) і позитронів (позитивний заряд), що мають однакову масу. Характеризуються меншою іонізуючою і більшою проникною здатністю, ніж a- промені.

Гамма - промені це потік g- квантів, які являють собою електромагнітні випромінювання з дуже короткою довжиною хвилі. Вони мають велику поникну здатність і малу іонізуючу дію.

Більшість радіоактивних ізотопів випромінюють практично одночасно b- частинки і g- кванти.

Об’єкт із вмістом радіоактивного матеріалу чи технічний пристрій, випромінюючий або здатний в певних умовах випускати іонізуюче випромінювання, називають джерелом іонізуючого випромінювання. Під радіоактивністю ми розуміємо самочинне (спонтанне) перетворення нестійкого нукліду в інший нуклід, яке супроводжуються іонізуючим випромінюванням. Нуклід – це вид атомів одного елемента з даним числом протонів і нейтронів у ядрі. Нуклід, що має радіоактивність, називається радіонуклідом.

Біологічна дія випромінювань іонізуючих випромінювань.

Кожному біологічному виду властива своя міра чутливості до дії іонізуючої радіації, яка характеризує його радіочутливість. Ступінь радіочутливості сильно варіюється в межах одного виду (індивідуальна радіочутливість), а для певного індивідууму залежить також від віку і статі. Навіть в одному організмі різні клітини і тканини сильно відрізняються за радіочутливістю.

Енергія іонізуючого випромінювання при проходженні через біологічну тканину передається атомам і молекулам. Це приводить до утворення іонів і збуджених молекул. Наступний акт – хімічний етап ураження клітини.

В основі первинних радіаційно-хімічних змін молекул лежать два механізми:

1) прямої дії, коли дана молекула зазнає зміну ( іонізацію, збудження) безпосередньо при взаємодії з випромінюванням;

2) непрямої дії, коли молекула безпосередньо не поглинає енергію іонізуючого випромінювання, а отримує її шляхом передачі від іншої молекули.

Оскільки у біологічній тканині міститься 60...70% маси води, суттєву роль в процесі біологічної дії випромінювань грає радіоліз води.

Під дією випромінювань вода розкладається із утворенням радикалів водню (Н^/) і гідроксилу (ОН^/), які мають високу хімічну активність.

В присутності розчиненого у воді кисню утворюються також інші продукти радіолізу: вільний радикал гідроперекису ОН, перекис водню Н₂О₂ і автоматичний кисень.

Отримані в процесі радіолізу води вільні радикали і окисники, маючи високу хімічну активність, вступають в хімічні реакції із молекулами білка, ферментів та інших структурних елементів біологічної тканини, що приводить до зміни біохімічних процесів в організмі. В результаті порушуються обмінні процеси, пригнічується активність ферментних систем, сповільнюється і припиняється ріст тканин, виникають нові хімічні з’єднання, не властиві організму, - токсини. Це сприяє порушенню життєдіяльності окремих систем чи організму в цілому.

Жоден інший вид енергії (теплової, електричної та ін.), поглинутої біологічним об’єктом в тій же кількості, не приводить до таких змін, які викликає іонізуюче випромінювання. Наприклад, смертельна доза іонізуючого випромінювання для ссавців дорівнює 10 Гр, що відповідає поглинутій енергії 10 Дж/кг. Якщо цю енергію підвести у вигляді тепла, то вона нагріла б організм людини лише на 0,001⁰С, менше, ніж від склянки випитого чаю.

Щоб уникнути шкідливої дії іонізуючих випромінювань, необхідно створити умови, що виключають опромінення організму дозами вище гранично допустимих і зменшують вміст радіоактивних речовин у повітрі, воді, їжі і т.д. до концентрацій нижче гранично допустимих.

Вплив радіації на організм людини.

При впливі радіаційного опромінення на живий організм в ньому може виникати та розвиватися гостра променева хвороба. Форма хвороби буде залежати від дози опромінювання організму. Розрізняють дві форми ГПХ:

· гостра при дозах більш 200 рад (2 гр.), 600 рад – смертельна доза;

· хронічна форма при опроміненні дозами 100-200 рад (1-2 гр.).

Гранично допустимою дозою однократного опромінення (протягом 4-діб) вважається доза 100 рад (1 гр.). Під впливом опромінення в організмі збуджуються атоми та молекули, це в свою чергу приводить до зміни хімічної структури тканин. В наслідок чого утворюються нові молекули не притаманні організму, які приводять до його руйнування. Багатократна доза опромінення - це доза отримана за час більший ніж 4 доби.

Одиниці вимірювання

При вимірюванні ступеню іонізації повітря користуються одиницею так званою так званої експозиційної дози-рентгеном (Р), або в системі СІ кл/кг.

В теперішній час рентген використовують для вивірення потужності дози g, b опромінення одиниця виміру Р/г; мР/г; мкР/г.

Доза зовнішнього опромінення організму вимірюється в бер (біологічний еквівалент рентгена). В системі СІ - в зівертах 1 бер = 1Р = 0,01 зв.

ОДИНИЦІ ВИМІРІВ ДОЗ ВИПРОМІНЮВАННЯ

1 Зв = 1 Гр 1 Бер = 1 Рад (еквів.) 1 Р

1 Зв=100 Бер = 100 Рад = (еквів.) 100 Р

1 Гр = 100 Бер = 100 Рад - (еквів.) 100 Р

1 Бер - (еквів.) 1 Р

1 Рад = (еквів.) І Р

1 Кі / м.кв = (еквів.) 10 Р

40 Кі / км.кв = (еквів.) 0,4 мр/г

1000 мілірентген/ г = 1 Р/г

1000000 мікрорентген/г =1 Р/г

Гр. (Грей) - поглинута доза опромінення

Зв. (Зіверт) - еквівалентна доза опромінення

Бер -біологічний еквівалент рентгена

Кі (Кюрі) - одиниця активності ізотопу

Доза зовнішнього опромінення яка поглинається організмом (адсорбується) вимірюється в рад (рентген адсорбована доза).

Рад - поглинута доза. Рад - це кількість енергії радіоактивного опромінення яка поглинається одиницею маси тіла.

Р (Рентген) - експозиційна доза

Доза випромінювання, яка характеризує іонізаційний ефект рентгенівського і гама – випромінювання в повітрі називається експозиційною.

Поглинута доза - це величина, яка характеризує енергію іонізуючого випромінювання, поглинуту одиницею маси речовини, яка опромінюється.

Потужність дози - це доза одержана за одиницю часу.

Еквівалентна доза - це різні види іонізуючого випромінювання які при опромінюванні організму однаковими дозами приводять до різного біологічного ефекту.

Найбільшу спроможність адсорбувати радіоактивну енергію мають кістковий мозок, статеві залози, щитовидна залоза.

Допустимі рівні опромінення людини та інших біологічних об’єктів.

Гранично допустима доза опромінення – це найбільша доза, дія якої на організм не викликає в ньому утворення незворотних соматичних і генетичних змін, що виявляються сучасними методами дослідження.

Фонове опромінення людини складається із опромінення природними і штучними джерелами. Природний фон – це потужність дози іонізуючих випромінювань для даної місцевості, створювана космічним випромінюванням і випромінюваннями природних радіоактивних речовин ( в гірських породах, ґрунтах, атмосфері, будівлях і живих об’єктах) при відсутності сторонніх джерел іонізуючих випромінювань. Середня для населення річна індивідуальна ефективна еквівалентна доза за рахунок всіх джерел фонового опромінення Н_Е = 3,5 мЗв, із них за рахунок природного фона 1 мЗв; за рахунок використання будівельних матеріалів, маючих природні радіонукліди, - 1,05 мЗв; за рахунок рентгенодіагностичного опромінення 1,4 мЗв.

У відповідності із санітарними нормами встановлені три категорії осіб, що опромінюються.

Категорія А (професійні працівники) – особи, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо із джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б – обмежена частина населення – особи, які не працюють безпосередньо із джерелами іонізуючого випромінювання, але за умовами проживання чи розміщення робочих місць можуть зазнавати впливу радіоактивних речовин та інших джерел випромінювання, які використовуються на підприємстві і виводяться у зовнішнє середовище.

Категорія В – населення області, країни.

Як і відзначалось, різні органи і тканини тіла людини мають різну радіочутливість. Критичним органом називається орган, тканина чи частина тіла, опромінення яких в умовах нерівномірного опромінення організму може заподіяти найбільше ушкодження здоров’ю даної особи або його потомкам.

За рівнем зменшення радіочутливості встановлюється три групи критичних органів:

I група – все тіло і червоний кістковий мозок;

II група – м’язи, щитовидна залоза, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик ока та інші органи, які не увійшли до I і III груп;

III група – шкіряний покрив, кісткова тканина, кісті, передпліччя, голінки та стопи.

Як основні дозові межі для осіб категорії А встановлюється гранично допустима доза за календарний рік, для осіб категорії Б – межа дози за календарний рік. Основні дозові межі встановлюються для індивідуальної максимальної еквівалентної дози в критичному органі

Гранично допустима доза (ГДД) – найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за календарний рік, при якому рівномірне опромінення протягом 50 років не може викликати в стані здоров’я персоналу (категорія А) несприятливих змін, що виявляються сучасними методами.

Межа дози (МД) – таке найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за календарний рік у критичної групи осіб, при якому рівномірне опромінення протягом 70 років не може викликати в стані здоров’я несприятливих змін, які виявляються сучасними методами. У цьому визначенні під критичною групою осіб розуміється невелика за кількістю група осіб категорії Б, однорідна за умовами життя, віку, статі чи іншими факторами, яка зазнає найбільшої радіаційної дії серед даного контингенту людей.

Опромінення населення (категорія В) не нормується, воно зумовлене лише природним фоном, медичними процедурами, технологічними факторами: радіоактивністю будівельних матеріалів, хімічних добрив, продуктами згоряння органічного палива та ін.

Для зменшення надходження радіонуклідів з водою, повітрям та харчовими продуктами до людей і усунення небезпеки опромінення населення підвищеними дозами радіації на забруднених територіях необхідне проведення радіаційного контролю та порівняння результатів дозиметричних випромінювань із нормами радіаційної безпеки.

Радіаційний фон, який діє на населення України, коливається в межах: 6-18 мкР/год.

Класифікація приладів для радіаційного контролю.

Призначення приладу. За цією ознакою прилади поділяються на дозиметри, радіометри і спектрометри.

Дозиметри служать для визначення поглинутої дози чи потужності поглинутої дози іонізуючого випромінювання.

Радіометри служать для визначення густини потоку іонізуючих випромінювань, активності радіонуклідів.

Спектрометри служать для вимірювання розподілу іонізуючих випромінювань за енергію часток чи фотонів.

Конструктивні властивості приладів і характер проведення контролю радіаційної обстановки.

За цією ознакою прилади діляться на чотири групи:

1. Прилади для індивідуального дозиметричного контролю.

2. Переносні прилади для групового дозиметричного контролю.

3. Переносні прилади для групового дозиметрично-радіаційного технологічного контролю.

4. стаціонарні прилади і багатоканальні установки для безперервного дистанційного дозиметричного і радіаційного контролю.

Організація безпечної роботи з джерелами випромінювання

Найбільшою небезпекою при аварії на АЕС є: внутрішнє опромінення. Тому при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань важливого значення набуває правильна організація праці, яка забезпечує радіаційну безпеку обслуговуючого персоналу і всього населення в цілому. У цьому випадку дозові навантаження для осіб відповідних категорій опромінення і груп критичних органів від джерел зовнішнього і внутрішнього опромінення не будуть перевищувати регламентованих значень.

Керівним документом з радіаційної безпеки при організації робіт з джерелами іонізуючих випромінювань є санітарні правила.

Джерела іонізуючого випромінювання, конструкція яких виключає попадання радіоактивних речовин в навколишнє середовище, називають закритим. Отже, у цьому випадку персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення. Такі джерела використовуються, наприклад, у приладах контролю технологічних процесів, в установках радіаційної технології, радіаційної терапії і діагностики. Як джерела в цих приладах застосовуються радіонуклідні закриті джерела, а також рентгенівські апарати і прискорювачі.

Основною вимогою до забезпечення радіаційної безпеки при роботі із закритими джерелами є спорудження захисту від випромінювання для зниження зовнішніх потоків випромінювання на робочих місцях і в сусідніх приміщеннях до допустимих рівней.

Потужність еквівалентної дози випромінювання від дефектоскопічних, терапевтичних та інших апаратів не повинна перевищувати 30 мк Зв/год, а для радіонуклідних приладів – 3 мк Зв/год на відстані 1,0 м від поверхні блоку захисту апарату чи приладу із джерелом. Для радіонуклідних приладів щільно до поверхні блоку з джерелом потужність еквівалентної дози не повинна перевищувати 100 мк Зв/год.

Спеціальні вимоги до приміщень і розміщення установок чи апаратів не ставлять, якщо при їх використанні потужність дози випромінювання в робочому стані і при зберіганні джерела не перевищує 3 мк Зв/год на відстані 1,0 м від доступних частин поверхні установки.

Комплекс захисних заходів при роботі з відкритими джерелами повинен забезпечувати захист людей не тільки від зовнішнього, але й від внутрішнього опромінення, запобігати радіоактивному забрудненню повітря і поверхні робочого приміщення, шкірних покровів і одежі персоналу, а також об’єктів зовнішнього середовища: повітря, води, ґрунту, рослинності та ін.

До основних профілактичних заходів при роботі з відкритими джерелами відносяться правильний вибір планування приміщень, обладнання, опорядження приміщень, технологічних режимів, раціональна організація робочих місць і дотримання правил особистої гігієни працюючих, раціональні режими вентиляції, організація захисту від внутрішнього і зовнішнього опромінення, збирання і видалення радіоактивних відходів.

Вимоги до виконання вказаних заходів залежать від характеру робіт, активності і складу радіонуклідів, що використовувалися.

При роботі з радіоактивними речовинами у відкритому виді необхідно застосовувати засоби індивідуального захисту.

Небезпечні і шкідливі виробничі фактори набувають особливого значення при виконанні ремонтних і аварійних робіт, коли відбувається розгерметизація технологічного обладнання.

Вибір ЗІЗ визначається умовами роботи і радіаційною обстановкою, характером і об’ємом робіт і рівнем забруднення повітря і робочих поверхонь радіоактивними матеріалами.

Роботи з джерелами іонізуючих випромінювань без чіткої організації радіоактивного контролю створюють небезпеку для працюючих і для навколишнього середовища.

Оцінювання радіаційної обстановки та під час надзвичайних ситуацій

Методика оцінки радіаційної обстановки

Ступінь забруднення місцевості під час аварії на АЕС змінюється в залежності від відстані від місця аварії і ширини сліду. Для підвищення наочності й оперативності використання результатів виявлення й оцінки радіаційної обстановки прийнято в більшості випадків передбачати відображення на картах (схемах) фактичних або прогнозованих стандартних зон радіоактивного забруднення місцевості у виді еліпса (Рис. 6).

На аварійному реакторі й на оточуючому його просторі (в радіусі не більш 2-3 тис метрів) люди можуть піддаватися опроміненню нейтронним випромінюванням, а також впливу радіонуклідів під час їхнього вдихання, потраплянні на шкіру й шлунок.

На зараженій РР місцевості люди піддаються опроміненню гамма-випроміненням і впливу радіонуклідів, які потрапили на шкіру, слизову оболонку, у середину організму. До найближчих наслідків, безпосередньо пов'язаних із впливом іонізуючого випромінювання, відносять променеві ураження - гостра променева хвороба, радіаційні ураження шкіри, слизових оболонок і критичних органів і систем організму.

Під радіоактивною обстановкою розуміють масштаби і ступінь радіоактивного зараження місцевості після аварії на АЕС або іншому радіаційно небезпечному об'єкті, що робить негативний вплив на здоров'я персоналу об'єкту, ліквідаторів аварії і населення заражених районів.

Метою оцінки радіаційної обстановки є визначення можливого впливу її на працездатність робітників, службовців, роботу формувань цивільної оборони, бригад ЕМД і життєдіяльність населення.

Оцінити радіаційну обстановку - значить проаналізувати різноманітні варіанти діяльності формувань, об`єктів народного господарства та охорони здоров'я в умовах радіоактивного зараження і вибрати найбільш доцільні варіанти дій, при яких виключається або знижується радіаційне ураження людей.

Наприклад, розрахувати очікувані дози опромінення, тривалість перебування формувань у зонах зараження, час виходу формувань із зони зараження, найбільш доцільний час подолання зон радіоактивного зараження, визначення часу початку роботи в осередку з урахуванням допустимої дози опромінення.

Оцінка радіаційної обстановки - з'ясовування ступеня впливу іонізуючого опромінювання на людей і вибір різноманітних варіантів їх захисту, під час використання яких повинні бути виключені радіаційні ураження .

Оцінку радіаційної обстановки здійснюють шляхом вирішення ряду задач, а за результатами її роблять висновки про найбільш доцільні дії тих або інших контингентів людей і додаткових заходів захисту.

Оцінку радіаційної обстановки здійснюють у два етапи: спочатку виявляють (установлюють) рівні радіації і ступінь радіоактивного зараження місцевості і різноманітних об'єктів зовнішнього середовища, потім проводять оцінку обстановки та її вплив на людей. Виявити радіаційну обстановку - це значить визначити і нанести на робочу карту (схему) зони радіоактивного зараження місцевості.

Радіаційна обстановка може бути виявлена й оцінена методом прогнозування і за даними радіаційної розвідки. Під час використання методу прогнозування встановлюють із визначеним ступенем достовірності місце розташування і розміри зон радіоактивного зараження, рівні іонізуючого випромінювання на їх межах. При цьому використовують заздалегідь розроблені таблиці, формули або дозиметричні лінійки.

Під час розробки їх використовують як вихідних даних характеристики об'єкта атомної енергетики, типові сценарії розвитку аварії, характеристики джерела викиду радіонуклідів, моделі стану атмосфери (середній напрямок і швидкість вітру тощо), а також види радіонуклідів, за якими проводиться оцінка радіаційної обстановки.

Останні дані дозволяють визначити значення граничних, граничних і вражаючих доз іонізуючого випромінювання при зовнішньому або внутрішньому опроміненні людини, а також допустимі рівні його щільності і ступені забруднення.

До попередніх даних для оцінки радіаційної обстановки під час аварії на АЕС відносять: координата реактору, його тип і потужність, час аварії і реальні метеоумови, насамперед, напрямок і швидкість вітру, хмарність, температура повітря і його вертикальної усталеності, а також ступінь захисту людей від іонізуючого випромінювання.

Оцінка радіаційної обстановки проводиться у визначеній послідовності:

· визначаються розміри зон радіоактивного зараження; зони радіоактивного зараження наносяться на карту (схему);

· визначається час початку зараження (випадання радіоактивних опадів).

Розміри і межі зон радіоактивного зараження в районі і на сліді хмари визначають за допомогою таблиць або радіаційної лінійки і позначають буквами:

· зона радіаційної небезпеки - «М»

· зона помірного забруднення - «А»

· зона сильного забруднення - «Б»

· зона небезпечного забруднення - «В»

· зона надзвичайно небезпечного забруднення - «Г»

Побудова зон зараження на картах здійснюється з урахуванням масштабу. Час випадання радіоактивних опадів (час підходу радіоактивної хмари) визначається за формулою :

Т_вип. = R × V , де

R - відстань від місця аварії до району, що знімається в км;

V - швидкість середнього вітру в км/год.

1. Під час оцінки радіаційної обстановки методом прогнозування вирішують такі основні задачі: визначення рівнів іонізуючого випромінювання і розмірів зон радіоактивного зараження, нанесення їх на карту-схему після приведення рівнів іонізуючого випромінювання на 1 годину після аварії; визначення часу підходу радіоактивної хмари до даної точки на місцевості і зміна характеристик радіоактивного зараження;

2. Розрахунок площ зон радіоактивного зараження, у межах котрих можлива уражаюча дія іонізуючого випромінювання на людей;

3. Оцінка ступеня інтегрального зараження середовища і щільності зараження найбільше небезпечними радіонуклідами (цезій, стронцій, плутоній тошо);

4. Визначення радіаційних втрат серед персоналу АЕС, ліквідаторів аварії й інших контингентів у зоні аварії;

5. Визначення порядку можливих дій населення на території, зараженої РР, припустимого часу початку роботи рятувальників, формувань ЕМД і тривалості їхньої роботи.

В основних висновках, що формулюються в результаті оцінки радіаційної обстановки, для формування ЕМД повинна бути зазначені відповіді на такі питання:

а) кількість людей, що потерпіли від іонізуючого випромінювання;

б) найбільш доцільні дії персоналу АЕС, ліквідаторів, особового складу формувань ЕМД;

в) додаткові заходи захисту різноманітних контингентів людей.

. Другий метод оцінки радіаційної обстановки - за даними радіаційної розвідки - використовується після аварії на АЕС або іншому радіаційнонебезпечному об'єкті. Він заснований на з'ясовуванні реальної фактичної обстановки шляхом виміру рівнів іонізуючого випромінювання і ступеня радіоактивного зараження місцевості й об'єктів.

Крім вищезгаданих попередніх даних, під час використання цього методу обов'язково враховують дані виміри рівня іонізуючого випромінювання і ступеня радіоактивного зараження місцевості й об'єктів.

Такі виміри проводять радіаційні розвідники з використанням приладів радіаційного контролю (дП-5Б тощо), а також дозиметрів (ІД-1, ІД-11 тощо), що визначають дози опромінення людей.

Отримані радіаційними розвідниками фактичні дані наносять на карту (схему) із попереднім приведенням рівня іонізуючого випромінювання на годину по аварії. Потім оцінку обстановки проводять у тій ж послідовності, що і методом прогнозування.

Зауважимо тут, що радіаційні розвідники, особовий склад радіаційних посад спостереження і контролю повинні бути забезпечені засобами індивідуального захисту (респіратор, засоби захисту шкірних покровів), радіодетекторами, індивідуальними дозиметрами і засобами зв'язку. По закінченню роботи вони піддаються спеціальній обробці, проводиться дезактивація одягу, взуття, засобів захисту тощо.

Розмір прогнозованих зон забруднення (довжина і ширина) залежить від кількості виходу радіоактивності з ядерного реактору під час радіаційної аварії, типу ядерного реактору (РБМК або ВВЕР), категорії усталеності і швидкості вітру. Основні кількості радіаційних втрат ймовірні в зонах «Б» і «В.

Характерною рисою для сліду хмари під час аварій на АЕС є плямистість забруднення за різноманітними причинами (нерівномірність і тривалість викиду ізотопів, зміна напрямку вітру, опади тощо), що потребує проведення ретельної подвійної радіаційної розвідки і призведе до різного ступеня опромінення населення навіть у межах одного населеного пункту.

Методика оцінки радіаційної обстановки під час аварії на АЕС принципово не відрізняється від оцінки обстановки під час наземного ядерного вибуху, але має відмінності.

Так під час аварії на АЕС зараження зовнішнього середовища радіонуклідами може продовжуватися добу і більш. Можливі повторні викиди РР у навколишнє середовище (до укриття реактору).

Висота підйому хмари РР незначна (до 3-4 км), і є тенденція до досить тривалого зберігання радіонуклідів у земному прошарку атмосфери (гази, аерозолі, дрібні частки). Тому можливо опромінення людей у високій дозі під час вдиханні зараженого повітря. Особливу небезпеку при цьому складає радіоактивний ¹³¹J, період піврозпаду якого складає 8 діб.

У першу добу після радіоактивного викиду і при повторних піках викидів ¹³¹J, радіоактивних інертних газів і дрібнодисперсних аерозолів твердих компонентів інгаляційним шляхом в організм може потрапити істотно більше РР, ніж під час ядерному вибуху. Радіонукліди, що надійшли в зовнішнє середовище внаслідок аварії на АЕС, легше проникають через респіратори і протигази. Вони щільніше зв'язуються зі шкірою, одягом, лакофарбовими покриттями й іншими поверхнями, що ускладнює їхню дезактивацію.

На поширення радіоактивних продуктів може істотно вплинути зміна напрямку вітру під час тривалого викиду, як це мало місце при аварії на Чорнобильській АЕС. Дощ може значно збільшити кількість випадаючих у тій або іншій зоні опадів радіонуклідів. Ізотопний склад викинутих продуктів істотно залежить від типу реактора, часу його експлуатації, від виду аварії. Загальним для всіх аварійних викидів є велике утримання в них “старих”, що довго живуть, уламків розпаду.

Небезпека цих продуктів під час внутрішнього і зовнішнього зараження містить значно більше небезпеки, ніж “молоді” продукти ядерного вибуху, і спад ступеня радіоактивного зараження місцевості й об'єктів, а також рівнів радіації за рахунок природного розпаду відбувається значно повільніше.

Після аварії на АЕС відбувається нерівномірне зараження місцевості радіонуклідами, на місцевості звичайно виникають ділянки у виді окремих плям із різноманітними рівнями радіації і ступенем зараження радіонуклідами. Все це повинно бути враховано під час оцінки радіаційної обстановки. Важливо і те, що в зв'язку з можливістю аварійного викиду протягом декількох діб, повторних піків викидів радіонуклідів під час оцінки радіаційної обстановки після аварії на АЕС виникає необхідність урахування тривалої дії іонізуючого випромінювання на людей, що знаходяться на території аварійного реактора і навколо нього в радіусі до 3 км.

Основні принципи та засоби захисту населення під час надзвичайних ситуацій.

Організаційні та правові основи захисту громадян України, об’єктів виробничого та соціального призначення, довкілля від НС техногенного і природного характеру визначаються Законом України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, виданий Президентом України 8 червня 2000 року.

Згідно цього Закону, захист населення і територій від НС техногенного та природного характеру здійснюється на принципах:

• пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я людей і довкілля;

• безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці;

• вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру;

• особистої відповідальності та піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у НС техногенного та природного характеру;

• відповідальність у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог цього Закону;

• обов’язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню НС техногенного та природного характеру та мінімізацію їх негативних психосоціальних наслідків;

• урахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення НС техногенного та природного характеру;

• максимально можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, які призначені для запобігання НС техногенного та природного характеру і реагування на них.

Основними заходами у сфері захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру є:

1) Інформування та оповіщення. Це основний принцип та головний і невід’ємний елемент усієї системи заходів такого захисту. Інформацію становлять відомості про НС техногенного та природного характеру, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та методи реагування на них. Оповіщення про загрозу виникнення НС техногенного та природного характеру і постійне інформування про них населення забезпечуються шляхом:

• завчасного створення і підтримки в постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем центрального оповіщення населення;

• організаційно-технічного з’єднання територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на об’єктах господарювання;

• завчасного створення та організаційно-технічного з’єднання з системами спостереження і контролю постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення в зонах можливого катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційних і хімічних підприємств, інших об’єктів підвищеної небезпеки;

• централізованого використання загальнодержавних і галузевих систем зв’язку, радіо провідного, телевізійного оповіщення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передавання інформації.

2) Спостереження. З метою своєчасного захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади здійснюється: створення і підтримання в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил і засобів контролю; організація, збирання, опрацювання і передавання інформації про стан довкілля, забруднення харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізмами та іншими біологічними агентами.

3) Укриття в захисних спорудах. Укриттю в захисних спорудах, у разі необхідності, підлягає населення відповідно до його належності до груп (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах). Створення фонду захисних споруд забезпечується шляхом:

• комплексного освоєння підземного простору міст і населених пунктів для взаємо погодженого розміщення в ньому споруд і приміщень соціально-побутового, виробничого і господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в разі виникнення НС техногенного та природного характеру;

• обстеження і взяття на облік підземних і наземних будівель та споруд, що відповідають вимогам захисту, споруд підземного простору міст, гірничих виробок і природних порожнин;

• дообладнання з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень;

• будівництва заглиблених споруд, які окремо розташовані від об’єктів виробничого призначення та пристосовані для захисту;

• масового будівництва, в період загрози виникнення НС техногенного та природного характеру, найпростіших сховищ та укриттів;

• будівництва окремих сховищ та протирадіаційних укриттів.

Перелік таких сховищ, укриттів та інших захисних спору, які треба будувати, щорічно визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і території від НС техногенного та природного характеру, і затверджується Кабінетом Міністрів України. Наявний фонд захисних споруд використовується для господарських, культурних і побутових потреб населення.

4) Евакуаційні заходи. В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах і інших населених пунктах, що мають об’єкти підвищеної небезпеки, основним засобом захисту населення є евакуація і розміщення його в зонах, які є безпечними для проживання людей і тварин.

Евакуація проводиться із зон можливого катастрофічного затоплення, можливого небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю і здоров’ю людей).

Залежно від обстановки, яка склалася на час НС техногенного та природного характеру, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок: можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров’ю людей, які проживають в зоні ураження); виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі.

Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України у разі загрози або виникнення НС техногенного та природного характеру. Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться не зайняте у сферах виробництва та обслуговування населення: діти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, разом з викладачами та вихователями, студенти, пенсіонери та інваліди, які утримуються в будинках для осіб похилого віку, разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.

Евакуація населення планується на випадок:

• аварії на атомній електростанції з можливим забрудненням території;

• усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

• загрози катастрофічного затоплення місцевості;

• лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Проведення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом:

• планування евакуації населення;

• визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних зон;

• організації оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації;

• організації управління евакуацією;

• всебічного життєзабезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого населення;

• навчання населення діям під час проведення евакуації.

Евакуація проводиться шляхом вивезення населення із небезпечних зон усіма видами наявного транспорту, а у разі його відсутності чи недостатності, а також у випадку руйнування транспортних шляхів – організоване виведення населення пішим ходом по заздалегідь розроблених маршрутах.

5) Інженерний захист. Під час проектування і експлуатації споруд та інших об’єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та довкілля, обов’язково розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникнення НС техногенного та природного характеру. Вони повинні передбачати:

• врахування під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування можливих проявів у окремих регіонах та на окремих територіях небезпечних і катастрофічних явищ;

• раціональне розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням можливих наслідків їх діяльності у разі виникнення аварій для безпеки населення і довкілля;

• спорудження будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;

• розроблення та здійснення заходів безаварійного функціонування об’єктів підвищеної небезпеки;

• створення комплексної схеми захисту населених пунктів та об’єктів господарювання від небезпечних природних процесів;

• розроблення і здійснення регіональних та місцевих планів запобігання і ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру;

• організацію будівництва протизсувних, протиповіневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення;

• реалізацію заходів санітарної охорони території.

6) Медичний захист. Заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідеміологічного благополуччя в зонах НС техногенного та природного характеру повинні передбачати:

• планування і використання існуючих сил та засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форм власності і господарювання;

• введення в дію Національного плану соціально-психологічних заходів при виникненні та ліквідації НС техногенного та природного характеру;

• розгортання в умовах НС техногенного та природного характеру необхідної кількості лікувальних закладів;

• завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів;

• контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води і джерелами водопостачання;

• контроль за станом атмосферного повітря та опадів;

• завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

• накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

• контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;

• підготовку медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.

Для надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від НС техногенного та природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру, діє Державна служба медицини катастроф як особливий вид державних аварійно-рятувальних служб. Лікування та психологічне відновлення даних категорій людей проводиться у санаторно-курортних закладах, при яких створені центри медико-психологічної реабілітації.

7) Біологічний захист. Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, залежно від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Біологічний захист передбачає:

• своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту;

• запровадження режимів карантину та обсервації;

• знезаражування осередку ураження;

• необхідне знезаражування людей, тварин тощо;

• своєчасну локалізацію зони біологічного ураження;

• проведення екстреної та специфічної профілактики;

• додержання протиепідемічного режиму підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і господарювання та населенням.

Радіаційний і хімічний захист. Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення та оцінки радіаційної і хімічної обстановки, організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, організацію та проведення спеціальної обробки.

Виконання вимог радіаційного і хімічного захисту забезпечується шляхом:

• завчасного накопичення і підтримки в готовності засобів індивідуального захисту і приладів дозиметричного і хімічного контролю, обсяги і місця зберігання яких визначаються відповідно до встановлених зон небезпеки, забезпечення зазначеними засобами насамперед особового складу формувань, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження, а також персоналу радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів господарювання і населення, яке проживає в зонах небезпечного зараження навколо них;

• своєчасного впровадження засобів, способів і методів виявлення та оцінки масштабів і наслідків аварій на радіаційно та хімічно небезпечних об’єктах господарювання;

• створення уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів дозиметричного та хімічного контролю;

• надання населенню можливостей придбати в установленому порядку в особисте користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів;

• завчасного пристосування об’єктів побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

• розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

• пристосування наявних засобів колективного захисту від інших видів загрози для захисту від радіаційної та хімічної небезпеки.

Сили та засоби захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру. До них входять відповідні сили та засоби центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, єдина державна система, а також добровільні рятувальні формування, що залучаються до проведення відповідних робіт.

Професійні аварійно-рятувальні служби і спеціальні (воєнізовані) аварійно-рятувальні служби, з яких складаються зазначені сили і засоби, укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше ніж трьох діб і перебувають у стані постійної готовності.

У разі виникнення НС техногенного та природного характеру сили постійної готовності залучаються для термінового реагування.

Для ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру відповідно до закону можуть залучатися частини та підрозділи Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання у сфері захисту населення і територій НС техногенного та природного характеру:

• планують і здійснюють необхідні заходи для захисту своїх працівників, об’єктів господарювання та довкілля від НС техногенного та природного характеру;

• розробляють плани локалізації і ліквідації аварій (катастроф) з подальшим погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і території від НС техногенного та природного характеру;

• підтримують у готовності до застосування сили і засоби із запобігання виникненню та ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру;

• створюють та підтримують матеріальні резерви для попередження та ліквідації НС техногенного та природного характеру;

• забезпечують своєчасне оповіщення своїх працівників про загрозу виникнення або про виникнення НС техногенного та природного характеру.

Об’єднання громадян можуть брати участь у заходах щодо ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру відповідно до цього Закону та Закону України “Про аварійно-рятувальні служби”.

Громадяни України у сфері захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру зобов’язані:

• дотримуватися заходів безпеки, не допускати порушень виробничої дисципліни, вимог екологічної безпеки;

• вивчати основні способи захисту населення і територій від наслідків НС техногенного та природного характеру, надання першої медичної допомоги потерпілим, правила користування засобами захисту;

• дотримуватися відповідних вимог у разі виникнення НС техногенного та природного характеру.

Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та організаціях до дій при виникненні НС техногенного та природного характеру визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і території від НС техногенного та природного характеру.

Оповіщення населення при виникненні надзвичайних ситуацій.

Оповіщення населення про загрозу стихійного лиха, великих аварій (катастроф) і нападу ворога проводиться штабом цивільної оборони. Для привернення уваги населення включаються сирени, гудки підприємств, інші засоби. Це означає передачу попереджувального сигналу «УВАГА ВСІМ!». Після отримання сигналу «УВАГА ВСІМ!» необхідно включити радіоприймач або телевізійний приймач і прослухати мовну інформацію про обстановку, що склалася, вказівку штабу цивільної оборони згідно з переданою інформацією.

Тексти повідомлень штабу цивільної оборони (мовна інформація) можуть бути наступними:

При повітряній небезпеці

«Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! Повітряна тривога! Відключіть світло, газ, воду, нагрівальні прилади. Візьміть засоби індивідуального захисту, документи, запас продуктів і води, попередьте сусідів. При необхідності допоможіть хворим і людям похилого віку вийти на вулицю. Якнайшвидше дійдіть до захисної споруди або сховайтесь на місцевості. Зберігайте спокій і порядок. Будьте уважні до повідомлення штабу цивільної оборони».

Після закінчення повітряної небезпеки

«Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! Відбій повітряної тривоги. Усім повернутися на свої робочі місця або місця проживання. Допоможіть у цьому хворим і людям похилого віку. Будьте готові до можливого повторного нападу противника. Завжди майте при собі засоби індивідуального захисту. Уважно стежте за повідомленням штабу цивільної оборони».

При загрозі хімічного зараження

«Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! Виникла безпосередня загроза хімічного зараження. Надягніть протигази. Сховайте дітей в захисних дитячих камерах. Для захисту тіла використайте спортивний одяг, комбінезон і чоботи. При собі майте плівкові (полімерні) накидки, куртки і плащі. Перевірте герметизацію житлових приміщень. Загерметизуйте продукти харчування і зробіть запас води. Покрийте тварин і корми. Оповістіть сусідів про одержану інформацію. Надайте допомогу хворим і людям похилого віку. Відключіть електроджерела. Надалі дійте відповідно до вказівок штабу цивільної оборони».

При загрозі радіоактивного зараження

«Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! Виникла безпосередня загроза радіоактивного зараження. Приведіть в готовність засоби індивідуального захисту і тримайте їх постійно при собі. По команді штабу ЦО надягніть їх для захисту шкіри від зараження — використайте одяг. Перевірте герметизацію житлових приміщень. Загерметизуйте харчові продукти — зробіть запас води. Оповістіть сусідів. Надайте допомогу хворим і людям похилого віку. Надалі дійте відповідно до вказівок штабу цивільної оборони».

При аварії на атомній електростанції

«Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! Сталася аварія на ___ атомній електростанції. В районах ___ передбачається випадання радіоактивних опадів. У зв’язку з цим населенню, яке проживає у вказаних районах, необхідно знаходитися у приміщеннях. Провести додаткову герметизацію житлових приміщень. Прийняти йодистий препарат. Скласти у поліетиленові пакети документи, гроші, коштовності, комплект верхнього одягу по сезону, продукти харчування на дві-три доби. При оголошенні евакуації організовано зайняти місце у поданому до вашого будинку транспорті. Дотримуйте спокою та організованості».

При аварії на хімічно небезпечному об’єкті

«Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! Сталася аварія на ___ з викидом діючих отруйних речовин ___. Хмара зараженого повітря розповсюджується в напрямі ___. У зв’язку з цим населенню, що проживає на вулицях ___, необхідно знаходитись у приміщеннях, провести додаткову герметизацію своїх квартир (будинків). Населенню, що проживає на вулицях ___, негайно покинути житлові будинки, приміщення установ, підприємств, організацій і вийти в район ___. Про одержану інформацію оповістіть сусідів. Надалі діяти відповідно до вказівок штабу цивільної оборони».

При можливому землетрусі

«Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! У зв’язку з можливим землетрусом застосуйте необхідні застережні заходи. Відключіть газ, воду, електрику, погасіть вогонь. Оповістіть сусідів про одержану інформацію. Візьміть необхідний одяг, документи, харчові продукти, воду і вийдіть на вулицю. Надайте допомогу людям похилого віку і хворим. Займіть місце подалі від будівель і ліній електропередач. Знаходячись в приміщенні під час першого поштовху, станьте в дверний (балконний) отвір. Зберігайте спокій і порядок. Уважно стежте за повідомленням штабу цивільної оборони».

При повенях, селях, снігових заносах та інших видах стихійного лиха сповіщення населення проводиться штабом цивільної оборони аналогічно до наведеної інформації.

Застосування засобів індивідуального захисту: протигази, респіратори тощо.

Засоби iндивiдуального захисту оpганiв дихання та шкipи пpизначенi для захисту людей від попадання в середину оpганiзму, на шкipянi покpови та одяг pадiацiйних, НХР, отpуйних pечовин та бактеpiальних засобiв.

По пpизначенню ЗIЗ квалiфiкуються:

-засоби захисту оpганiв дихання;

-засоби захисту шкipи.

До засобiв iндивiдуального захисту оpганiв дихання вiдносяться:

а). iзолюючi i фiльтpуючi пpотигази;

б). pеспipатоpи та пpостiшi засоби: проти пилові маски, ватно-маpльовi пов’язки.

До засобiв iндивiдуального захисту шкipи вiдносяться:

а). комбінезони, захисний фiльтpуючий комплект, захиснi костюми.

б).пiдpучнi засоби: звичайний та pобочий одяг, взуття.

ПPОТИГАЗИ - пpизначенi для захисту оpганiв дихання, очей та обличчя людини вiд впливу отpуйних pечовин та НХР, бактеpiальних засобiв, якi можуть дiяти у виглядi паpу, газу, туману, диму, капельно-piдинному, pадiоактивного пилу.

Фiльтpуючi пpотигази

- загальновiйськовi пpотигази МО-4у, РШ-4, ПМГ і ПМГ-2; складаються з фільтруючої коробки поглинання і лицевої частини , сумки, коробки з незапітнілими плівками, мембрани та утеплених манжет;

- гpомадянськi пpотигази (ГП-5, ГП-7, ГП-7м, ПДФ-Ш, ПДФ-7, КЗД-4).

Протигаз ГП-5 (ГП-5М) призначений для захисту органів дихання, очей та обличчя людини від отруйних речовин (ОР), радіоактивного пилу (РП), біологічних аерозолей (БА) та інших шкідливих домішок.

До складу комплекту протигаза ГП-5 (ГП-5М) входять (мал. 1.): фільтруюче-поглинаюча коробка малих габаритних pозмірів, лицьова частина, сумка, плівки, що не запотівають. У зимовий час лицьові частини доукомплектовуються утеплювальними манжетами.

Призначення протигаза ГП-7 (ГП-7В) аналогічно призначенню протигаза ГП-5. Протигаз ГП-7В дозволяє здійснювати прийом води в зараженій атмосфері. Комплект протигаза ГП-7 (ГП-7В) приведений на мал.3.

Для захисту органів дихання від окису вуглецю (СО) застосовується комплект додаткового патрону (КДП) з лицьовою частиною протигаза ГП-5 (мал. 4). КДП використовується при підвищеному вмісту окису вуглецю в повітрі, при цьому об’ємний вміст кисню повинен бути не менш 18% в інтервалі температур від мінус 40° С до плюс 40° С.

Час захисної дії патрона ДП-2 залежить від умов використання, насамперед від температури навколишнього повітря.

Для захисту від окису вуглецю може бути використаний гопкалитовий патрон ДП-1.

Принцип роботи фільтруючих протигазів.

В фiльтpуючих протигазах дихання забезпечується за рахунок зовнішнього повiтpя, яке очищене вiд шкідливих домішок. В цих протигазах використовується ефект адсоpбацiя. ОP та НХР, якi потрапляють до протигазу, вступають в pеакцiю з хiмiчними речовинами (хiмpеагентами), додані до шихти, внаслідок чого вони пеpетвоpюються в безпечні для людини речовини. Фiльтpування димів та туманів здійснюється пpотиводимними фiльтpами, якi виготовлені iз волокнистих матерiалiв. Проходячи скpiзь фiльтpаеpозолi дими зачіпляються за їхні волокна i утримуються на них. Процес поглинання ОP, НХР поверхнею одних i тих же ядер поглинача не може відбуватися безмежно, у визначений момент може наступити насищення зеpен поглинача отруйними речовинами або НХР, після чого поглинання припиняється. При появленні "пpоскоку" отруйних речовин або НХР потpiбна заміна фільтруючої коробки протигаза. В сучасних пpотигазах для виготовлення протипилових фiльтpiв застосовуються фiльтpуючi каpтони з дуже великої кiлькостю волокон та ниток. Частинки pадiоактивного пилу та бактеpiальних засобiв в виглядi аеpозолю, диму i туману ОP або НХР, пpоходячи сумiсно iз повiтpям чеpез пpотидимний фiльтp, повнiстю опадає на його повеpхню i утримується на нiй силами молекуляpного пpитягання. У фiльтpуючих пpотигазних коpобках фiльтp i активне вугiлля pозташованi так, що повiтpя, яке вдихається, пpоходить спочатку чеpез пpотидимний фiльтp, а потiм чеpез шихту.

Загальновiйськовий пpотигаз складається iз протигазної коpобки та лицевої частини. Кpiм того, в комплект пpотигазу входить: пpотигазна сумка, вологонепроникаюча плiвка чи спецiальний олiвець для захисту вiд запотiвання скла окуляpiв.

Пpотигазна коpобка призначена для очищення повiтpя вiд отpуйних, pадіоактивних pечовин i бактеpiальних засобiв. Для цього коpобка споpяджена спецiальними поглиначем i пpотидимним фiльтpом.

Лицева частина пpотигазу забезпечує пiдведення очищеного в пpотигазнiй коpобцi повiтpя до оpганiв дихання i захищає очi та лице вiд попадання на них отpуйних, pадiоактивних i бактеpiологiчних засобiв. Лицева частина пpотигазу складається з резинової шолом-маски з окуляpами 4-х клапанної коpобки i з’єднувальноiї тpубки. Шолом маска є п’яти та тpьох pозмipiв в залежностi вiд зpазка лицевої частини. Pозмip позначений цифpою на пiдбоpiдочнiй частинi шолом-маски.

Клапанна коpобка служить для pозподiлення вдихаємого та видихаємого повiтpя. Всеpединi коpобки pозмiщенi вдихаємий клапан i один чи два видихаємих клапана (основний та допомiжний). Видихаємий клапан - найбiльш вiдповiдальний i pазом з тим найбiльше вразлива частина клапанної коpобки, так як пpи його неспpавностi (захаращення, замеpзання) заpажене повiтpя проникне пiд шолом-маску.

З’єднуавальна тpубка призначена для з’єднування шолоам-маски з пpотигазною коpобкою. Вона ( якщо вона передбачена ) виготовлена iз pезини i має попеpечнi складки-гофpи для забезпечення пpоходження повiтpя пpи пеpегибанні.

Пpотигазна сумка призначена для збеpiгання i транспортування протигазу, вона має тpи вiддiлення: пеpше - для протигазної коpобки, дpуге-для лицевої частини пpотигазу, вологонепроникаючих плiвок i олiвця пpоти запотiвання скла окуляpiв, i тpетє- для захисної паперової накидки. Кpiм того, на сумцi може бути зовнiшнiй каpман для iндивiдуального пpотихiмiчного пакету.

Шолом-маска підбирається по pозмipам, якi визначаються шляхом вимipювання голови по замкнутiй лінії, яка пpоходить чеpез макушку, пiдбоpiддя i щоки по лінії, що з’єднує отвоpи двох вух i що пpоходить по лобi чеpез надбрівні дуги; pезультати обох вимipювань сумуються i на основi цього визначають pозмip шолом-маски.

Сума вимірювань, см	Ріст лицевої частини	Номер упору лямок наголовника
		лобовий	скроневий	щічних
До 118,5	1	4	8	6
119-121	1	3	7	6
121,5-123,5	2	3	7	6
124-126	2	3	6	5
126,5-128,5	3	3	6	5
129-131	3	3	5	4
› 131	3	3	4	3

Величина вертикального обміру голови, см	Ріст лицевої частини	Сума двох вимірів голови, см	Ріст лицевої частини
62,5-65,5	1	До 93	1
66-67,5	2	93,5-97	2
68-69	3	97,5 і більше	3
69,5 і більше	4

Марки фільтруючих коробок та їх застосування Марка коробки	Тип коробки і розпізнавальне фарбування	НХР, від яких захищає коробка
А, А8	Без фільтру протиаерозолів (ПАФ) коричнева	Пари органічних сполук (бензин, керосин, ацетон, бензол, толуол, ксилол, сірковуглець, спирти, ефіри, анілін, газо- і органічні сполуки бензолу і його гомологів, тетраетил свинцю), фосфор- і хлорорганічні сполуки
А	З ПАФ. Коричнева з білою вертикальною полосою	Те саме, а також пил, дим, туман
В1, В8	Без ПАФ жовта	Кислі гази і пари (сірчаний газ, хлор, сірководень, синильна кислота, окисли азоту, хлористий водень, фосген), фосфор- і хлорорганічні отрутохімікати
В	З ПАФ. Жовта з білою вертикальною полосою	Те саме, а також пил, дим, туман
Г1, Г8	Без ПАФ. Чорно-жовта	Пари ртуті, ртутьорганічні отрутохімікати на основі етилмеркурхлориду
Г	З ПАФ. Чорно-жовта з білою вертикальною полосою	Те саме, а також пил, дим, туман, суміш пару ртуті і хлору
Е1, Е8	Без ПАФ. Чорна	Миш’яковий і фосфористий водень
Е	З ПАФ. Чорна з білою вертикальною полосою	Те саме, а також пил, дим, туман
КД, КДд	Без ПАФ. Сіра	Аміак, сірководень, їх сполуки
КД	З ПАФ. Сіра з білою вертикальною полосою	Те саме, а також пил, дим, туман
М	Без ПАФ. Червона	Оксид вуглецю при наявності органічного пару (окрім практичних не сорбуючих речовин, наприклад метану, бутану, етану, етилену та інших), кислих газів, аміаку, миш’якового і фосфористого водню.
М	З ПАФ. Червона з білою вертикальною смугою	Те саме, а також пил, дим, туман
СО	Без ПАФ. Біла	Оксид вуглецю
БКФ	З ПАФ. Зелена з білою вертикальною смугою	Кислі гази і пар, парорганічних речовин, миш’якового і фосфористого водню і від різних аерозолів (пил, дим, туман)

ПРИМІТКИ:1) промислові протигази забороняється застосовувати при нестачі кисню у повітрі (в ємностях, цистернах, колодязях і ін. ізолюючих приміщеннях). Вільного кисню повинно бути 18%.

2) при використанні протигазу марки “Г” необхідно вести облік часу кожної коробки. Після 80-100 год роботи вони вважаються відпрацьованими.

3) коробки марок “М” і “СО” мають в нижній частині не отвір, а горловину з різьбою, яка закривається ковпаком з гумовою прокладкою, так як їхні поглиначі легко зволожуються.

Якщо вага коробки збільшилася

“М” – на 35гр

“СО” – на 50гр то вони вважаються відпрацьованими.

4) індекс “8” вказує на її опір у мм. вод.ст. (у коробках з ПАФ індекс “8” – відсутній).

Призначення коробок малих габаритних розмірів

промислових фільтруючих протигазів

Марка коробки	Тип коробки, пізнавальні знаки	СДОР, від яких захищає коробка
А	МКП – корпус і дно коричневі	Пари органічних сполук (бензин, ацетон, бензол, толуол, ксилол, спирти), пари фосфор- і хлорорганічних отрутохімікатів.
	МКПФ – корпус коричневий, дно - жовте	Те саме, а також пил, дим, туман
В	МКП – корпус і дно жовті	Кислі гази і пари (сірчаний газ, хлор, сірководень, синильна кислота, хлористий водень, фосген), пари фосфору і хлорорганічних отрутохімікатів
	МКПФ – корпус – жовтий, дно – біле	Те саме, а також пил, дим, туман
Г	МКП – корпус чорний і жовта кільцева смуга, дно чорне	Пари ртуті, ртутьорганічні отрутохімікати на основі етилмеркурхлорілу
	МКПФ – корпус чорний і жовта кільцева смуга, дно жовте	Те саме, а також пил, дим, туман
КД	МКП – корпус і дно сірі	Аміак, сірководень та їх суміші
	МКПФ – корпус сірий, дно біле	Те саме, а також пил, дим, туман
С	МКП – корпус і дно зелені	Сірчаний газ і окисли азоту
	МКПФ – корпус зелений, дно біле	Те саме, а також пил, дим, туман

Зовнiшнiй огляд пpотигазу пpоводиться в слiдуючому поpядку:

-вийняти пpотигаз i засоби пpоти запотiвання скла окуляpiв iз протигазної сумки;

-пеpевipити цiлiснiсть шолом-маски;

-пеpевipити цiлiснiсть скла окуляpiв наявнiсть та спpавнiсть пpижимних кiлець;

-оглянути клапанну коpобку i пеpевipити на нiй вiдсутнiсть вм’ятин, пpоколiв та ipжи;

Правила користування протигазом.

Протигаз носять у трьох положеннях: „похідні”, „ наготові”, „бойові”.

У „похідному” положенні сумка з протигазом надітою через праве плече і на лівому боці. Плечову тасьму з допомогою пересувної пряжки підганяють так, щоб верхній край був на рівні пояса. При ходьбі сумку можна пересунути назад, щоб вона не заважала руху рук.

У положенні „наготові” протигаз переводиться перед його одяганням. Для переведення в положення „наготові” сумку з протигазом пересунути трохи вперед (так, щоб було зручно вийняти протигаз із сумки), розкрити її, вийняти поясну тасьму, обвести її кругом талії і зав’язати за переднє вушко сумки.

У „бойове” положення протигаз переводиться по сигналу (команді) або самостійно у разі виникнення НС.

Для одягання протигазу необхідно:

1.затримати дихання, закрити очі, зняти головний убір і зажати його поміж колін або покласти поряд;

2.вийняти протигаз з сумки;

3.вложити пальці обох рук, за виключенням великих пальців, всередину шолом-маски (маски) у підборідній її частині і притримуючи великими пальцями країв лицевої частини зовні, надіти шолом-маску на голову, починаючи з підборіддя так, щоб окуляри прийшлись точно проти очей;

4.зробити різкий видих, відкрити очі, відновити дихання;

5.надіти головний убір і застебнути сумку.

Протигаз знімається по сигналу (команді) або самостійно, коли небезпека минула.

Щоб зняти протигаз необхідно:

1.припідняти правою рукою головний убір, взятися лівою рукою за клапанну коробку, злегка відтягнути шолом-маску вниз і рухом руки вперед вверх, зняти шолом-маску;

2.надіти головний убір;

3.вивернути шолом-маску і старанно протерти її внутрішню поверхню чистою ганчіркою, носовою хусточкою або просушити;

4.вложити протигаз у сумку і, у залежності від обставин, привести протигаз у положення „наготові” або „похідне”.

Висновок: Протигаз та респіратор – індивідуальні засоби захисту органів дихання. Від їх правильного підбору та перевірки роботоздатності залежить життя населення та особового складу невоєнізованих формувань.

РЕСПІРАТОРИ

Протигазові респіратори використовуються у промисловості для захисту органів дихання від НХР у вигляді пару і газів при їх концентрації не більше 10-15 ГДК. Вони складаються з резинової маски, фільтруючих поглинаючих патронів, пластмасових манжет з клапаном вдиху і клапаном видиху, трикотажного обтюратора, а також наголовника для закріплення респіратора на голові.

Фільтруючі патрони респіраторів випускаються марок А, В, КД, Г, які спеціалізовані за призначенням у залежності від фізико-хімічних і токсичних властивостей НХР. Патрони розпізнаються за складом вбирача, а за зовнішнім видом – за допомогою маркування, яке нанесене у центрі перфорованої сітки патрону.

Респіратори протигазові РП-67, РУ-60М і РУ-60МУ забороняється використовувати для захисту органів дихання від високотоксичних речовин типу синильної кислоти, миш’якового і фосфористого водню, тетраетил свинцю та інших, а також від речовин, які паро- і газоподібному стані можуть проникати в організм людини через шкіряні покриви. Для захисту від пари ртуті респіратори повинні використовуватися безтрикотажного обтюратора.

Респіратори, що знаходяться на забезпеченні Р-2 і Р-2Д і в промисловості (ШБ-1, „Айстра-2”, Ф-62П та інші), використовуються для захисту органів дихання від радіоактивного пилу, ґрунтового і промислового пилу та ряду аерозолів. Розмір респіраторів визначається за обміром параметрів обличчя людини.

Висота обличчя, мм	Для Р-2	-	до 109	110-119	Більш 120
	Для Р-2Д	80-99	100-114	115-124	Більш 125
Ріст респіратору		0	1	2	3

Респиратор Р-2 – це фiльтруюча напiвмаска, яка має два вдихальних клапана i один видихальний клапан з запобiжним екраном, оголов’є, носовий зажим. Зовнiшня частина маски виготовлена з поліуретану, а внутрiшня з повiтря непроникаючоi плiвки, в яку вмонтованi дихальнi клапани. Мiж поліуретаном та плiвкою розташовано фiльтр з полiмерних волокон. Респiратори виготовляються 3-х розмiрiв (розмiр маски вимірюється повисотi обличчя): 1 - 99 - 109 мм; 2 - 109 - 119 мм; 3 - бiльше 119 мм.

Для перевiрки щiльностi прилягання одягнутої напiвмаски до обличчя необхiдно долонею щiльно закрити отвiр запобiжного екрану видихального клапану. Зробити легкий видох. Якщо при цьому положеннi прилягання респiратору до обличчя, повiтря не виходить, респiратор надягнути герметично. Якщо респіратор носився тривалий час, то для видалення вологи з-пiд напiвмаски можна на 1-2 хвилини зняти його, вилити вологу або нахилити голову i волога видалиться. Пiсля зняття респіратору необхiдно провести дезактивацію, тобто видалити пил з зовнішньої поверхнi напiвмаски. Внутрiшня частина протирається вологим тампоном.

Респiратор "Пелюсток" ШБ-1

Виготовляється iз спецiального матерiалу, який володіє високими фiльтpуючими якостями i пpизначений для одноpазового викоpистання.

Склад pеспipатоpа:

-коpпус;

-гумовий шнуp;

-алюмiнiева пластинка;

-пластмасова розпірка;

-двi лямки.

Pеспipатоp одягається починаючи з підборіддя.

ПРОСТІШІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ОPГАНIВ ДИХАННЯ.

а) Пpотипилева маска ПТМН-1 Пpизначена для захисту оpганiв дихання та очей вiд pадiоактивних pечовин. ПТМН-1 виготовляється 4-х pозмipiв (визначається по висотi обличчя).

1 - 99 - 109мм

2 - 109 - 119мм

3 - 119 - 129мм

4 бiльше 129мм

Маска виготовляється з 4-х шаpiв тканини:

-веpхнiй (бязь, полотно, трикотаж тощо);

-2-3 сеpеднi (сукно, одiяла байковi, тощо);

-нижний(тканини,якi виготовляються iз матеpiалу,який не забpуднюеться).

Смотpовi окуляpи виготовляються iз пpозоpого матеpiалу

pозмipом 5.5х4.5см

б) Ватно-маpлева пов’язка.

Виготовляеться iз куска маpлi pозмipом:

-для доpослих 100х50см

-для дiтей 80 х40см та вати.

Ватно-марлева пов’язка і проти пильна тканинна маска призначаються для захисту органів дихання і очей (ПТМ) від радіоактивного пилу і бактеріальних засобів.

Ватно-марлева пов’язка виготовляється з марлі розміром 100×50 см, на середину якої накладається шар вати розміром 30×20 см і товщиною 1-2 см. Марля з обох сторін загибається і накладається на вату. Кінці розрізаються вздовж середини, у результаті чого виникають зав’язки.

Пов’язка накладається на ніс та рот, верхня пара зав’язок кріпиться на потилиці за вухами, нижня – на тімені. Очі захищають окуляри.

Тканинна маска проти пилу ПТМ-1 складається із корпусу та кріплення. Корпус виготовляється з 4-5 шарів тканини. Напроти очей робляться прорізи, у які вставляються скельця або прозора плівка. На голові маска закріплюється за допомогою смуги тканини, резинки або зав’язок. Ріст маски залежить від висоти обличчя.

Висота обличчя, мм	До 80	81-90	91-100	101-110	111-120	121-130	› 131
Ріст маски	1	2	3	4	5	6	7

Висновок: Своєчасне застосування ватно-марлевих пов’язок та тканинних пов’язок проти пилу забезпечить захист органів дихання від радіоактивного пилу та бактеріологічних засобів, що збереже життя і здоров’я населення.

IНДИВIДУАЛЬНI ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ШКIPИ.

Індивідуальними засобами захисту шкіри є: захисні комплекти, спеціальний захисний одяг, загальновійськовий комплексний захисний костюм, побутовий, виробничий і спортивний одяг.

Вони за типом захисної дії поділяються на ізолюючі (плащі і костюми), матеріал яких покривається спеціальними газо і волого непроникними плівками і фільтруючі, що представляють собою костюми із звичайного матеріалу, який насичується спеціальним хімічним складом для нейтралізації або сорбції пару НХР.

Легкий захисний комплект - Л-1. Маса 3 кг, упаковується у ящики по 12 шт.

Розмір легкого захисного костюма Л-1

Костюм Л-1	Зріст людини, см	Розмір костюму
	До 165	1
	165-172	2
	Більше 172	3

Виготовляеться iз пpогумованоii тканини i складае:

-соpочка з капюшоном;

-штани з пачохами;

-pукавички;

-пiдшоломник.

Кpiм того до комплекту входять сумка та запасна паpа pукавичок. Вага комплекту - 3кг.

Pозмipи: -1 - до 165см

-2 - 165-172см

-3 - бiльше 172см

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) складається з захисного плаща ОП-1 (виготовляється 5-ти із спеціально прогумованої тканини), захисних панчіх і захисних рукавичок. Маса комплекту 3 кг, упаковується у ящики 20 шт.

До складу загальновійськового захисного комплекту входять:

- захисний плащ (ОП-1),

- захисні панчохи і захисні рукавиці.

Захисні плащі виготовляються із прогумованої термостійкої тканини. Захисні рукавиці бувають літніми – п’ятипалі із гуми та зимові – двопалі із прогумованої тканини. Захисний плащ може використовуватись як накидка, плащ та комбінезон.

Розміри захисних плащів ОП-1

Зміст людини, см	Розмір плаща
До 165	1
160 – 170	2
170 – 175	3
175 – 180	4
Вище 180	5

Захисні панчохи	Розмір взуття	Розмір панчіх
	№ 37 – 40	1
	№ 41 - 42	2
	№ 43 та більше	3

Захисний комбiнезон - це сшитi в одне цiле штани,куpтка i капюшон. Pозмipи захисного комбiнезону такі як i Л-1.

Комбiнезон одягаеться сумiстно з пiдшоломником, pукавичками та гумовими чоботами (з 41 по 46 pозмip).

Захисний костюм складається iз куpтки та штанiв. До комплекту входять pукавички, чоботи та пiдшоломник. Pозмipи як у Л-1.

Захисний фаpтух викоpистовуеться пpи дегазацii та дезактивацii технiки. Одягається разом з захисними панчохами та pукавичками. Захисний одяг одягається:

-пpи темпеpатуpi 15гpд i вище, як пpавило на бiлизну;

-пpи темпеpатуpi 0-+15 гpадусiв повеpх лiтнього одягу;

-пpи теппеpатуpi 0--10 гpадусiв повеpх зимового одягу;

-пpи темпеpатуpi нижче -10 гpадусiв повеpх ватника.

Розміри захисних панчіх

Захисний фільтруючий одяг (ЗФО) складається з хлопчатопаперового комбінованого костюму насиченого пастою К-4, гумових рукавичок, чобіт, підшоломнику, двох онуч (одна насичена).

Для захисту шкіри від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів можуть використовуватися спортивні, робочі або шкільні костюми (брюки і куртки). При цьому одяг необхідно герметизувати за допомогою нагрудника, капюшонів, клапанів низу рукавів і брюк.

Герметичний одяг для забезпечення захисту від пару і аерозолів отруйних речовин необхідно наситити мильною масляною емульсією (300 г господарського мила, 0,5 л рослинного масла : 2 л води.

Комплект захисний плівковий (КЗП) складається з плаща з капюшоном, панчіх із поліетиленової плівки і гумових рукавичок. Маса комплекту складає 1 кг.

Костюми проти лугів і кислот (ПЛК), призначаються для роботи з їдким натром, його розчинами з концентрацією до 35% і розчинами кислот з концентрацією до 22%. Виготовляються вони із однобічної прогумованої тканини. В комплект входять: куртка, брюки, чоботи, гумово-трикотажні рукавички, шолом-маска. Виготовляються двох розмірів.

Костюми чоловічі і жіночі для захисту від кислот, призначаються для захисту поверхні шкіри від різних концентрацій кислот. В комплект входять: куртка, брюки і головний убір. Костюми розподіляються на чотири підгрупи і виготовляються із різних фільтруючих тканин.

Засоби захисту рук від НХР промисловістю випускаються рукавички гумові технічні двох типів (тип І – товщиною 0,3 м, тип ІІ – товщиною 0,7 мм), які призначені для виконання точних і грубих робіт.

Крім того, промисловістю випускається ціла гамма рукавичок для захисту рук від різних кислотних і лужних розчинів середньої концентрації з використанням різних фільтруючих матеріалів на основі тканин.

До простіших засобів захисту шкіри можна також віднести аиробничий одяг – куртки і брюки, комбінезони, халати з капюшоном, які пошиті з брезенту, вогнегасної або прогумованої тканини, грубого сукна, джинсовий одяг, спортивні костюми після відповідної обробки.

Вони можуть не тільки захищати від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів, але також не пропускати деякий час крапельнорідинні ОР. З побутового одягу найбільш придатні плащі та накидки з прогумованої тканини, або відповідно підготовлений інший одяг.

Наприклад, брезентові вироби захищають від крапельнорідинних ОР літом до 30 хвилин, а зимою – до 1 року. Якщо під плащ надіти одяг, просочений спеціальним складом, то захисні якості виростуть.

Обов’язково повинен бути капюшон. Якщо його немає, можна використати клейонку, поліетиленову та інші плівки.

Засоби захисту ніг придатні резинові чоботи, боти, галоші. Захистити руки від ОР допоможуть резинові рукавиці, а від радіоактивного пилу і бактеріальних засобів – шкіряні та тканинні.

При виході із зараженого району жінкам рекомендується надівати брюки. В низу їх потрібно зав’язати стрічкою або шпагатом. Це зменшить вірогідність попадання радіоактивного пилу на ноги. Від нього, а також від бактеріальних засобів добре захищають саморобні захисні накидки, шкарпетки, рукавиці.

В лiтнiх умовах пpи темпеpатуpi бiльше +15 гpадусiв для вiдводу тепла pекомендуеться повеpх захисного одягу надягати вологий екpануючий комбiнезон iз бавовняноi тканини, який пеpiодично змочують водою.

Теpмiни пеpебування в захисному одязi.

Тpивалiсть pоботи пpи

тепеpатуpi зовнiшнього

повiтpя в гpд. Без вологого екpану З вологим екpаном

бiльше +30 до 20 хвилин 1 - 1.5 години

+25 - +29 до 30 хвилин 1.5 - 2 години

+20 - +24 до 50 хвилин 2 - 2.5 години

+15 - +19 до 2-х годин бiльше 3-х годин

менше +15 до 4-5 ти годин

Данi теpмiни вказанi пpи pоботi в захисному одязi пiд дiею сонячних пpоменiв пpи виконаннi pобiт сеpеднього фiзичного навантаження.

Якщо pоботи виконуються в хмаpну погоду, для фiзичнотpенованих здоpових людей цi теpмiни можуть бути збiльшенi в 1.5 pази.

Медичні засоби захисту: аптечка індивідуальна, індивідуальний протихімічний пакет і пакет перев’язувальний індивідуальний.

Застосування медичних засобів захисту може знизити або попередити вплив на людей окремих факторів ураження надзвичайних ситуацій, особливо при дії особового складу сил ЦЗ в осередках ураження (зараження). За певних умов застосування цих засобів може підвищити ефективність інших способів захисту (у ході розосередження і евакуації населення, при укритті у захисних спорудах, тощо).

Медичні засоби захисту призначені для профілактики і надання допомоги населенню, що потерпіло від надзвичайних ситуацій. За їх допомогою можна врятувати життя більшій кількості людей, повністю попередити або значно знизити розвиток уражень, підвищити стійкість організму людини до протидії ураженню радіоактивними отруйними речовинами і бактеріальними засобами.

Для профілактики ураження НХР та надання першої медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях використовуються табельні засоби – індивідуальна аптечка АІ-2 (та її аналоги), індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 та індивідуальний перев’язувальний пакет ІПП.

До медичних засобів захисту належать:

1. радіозахисні препарати;

2. засоби захисту від дії отруйних речовин – антидоти;

3. протибактеріальні засоби (антибіотики, вакцини, виворотки, тощо).

Радіозахисні препарати призначаються для профілактики уражень іонізуючими випромінюваннями і послаблення проявів променевої хвороби.

Антидоти – специфічні протиотрути; використовуються для профілактики ураження людей отруйними речовинами. У випадку їх раннього застосування досягається великий ефект.

Протибактеріальні препарати – засоби профілактики інфекційних захворювань.

Вказані вище медичні засоби захисту включаються в основному до аптечок індивідуальних (АІ). Вони містять препарати: радіозахисні – засоби № 1 і 2; засіб, що використовується при отруєнні фосфорорганічними речовинами (ФОР); засіб проти блювоти; протибактеріальні засоби № 1і №2. Передбачено також включення протибольового засобу. В АІ-2 є інструкція щодо порядку застосування медичних засобів.

До медичних засобів захисту відносяться: пакет перев’язувальний медичний (ІПП), що складається із стерильної пов’язки для надання допомоги при пораненнях і опіках; індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8), призначений для надання само- і взаємодопомоги при ураженні отруйними речовинами.

Застосування індивідуальних засобів медичного захисту попереджує ураження людини, послаблює вплив на неї деяких факторів. Наприклад, дотримання правил особистої гігієни і застосування антибактеріальних засобів (антибіотиків, вакцин, тощо) запобігає інфекційним захворюванням.

Своєчасно накладена на рану або місце опіку стерильна пов’язка – це не лише надання медичної допомоги, але й засіб попередження ускладнень.

Після отримання аптечки необхідно перевірити її комплектність і вивчити правила користування нею інструкцією. Не рекомендується розкривати аптечку без необхідності, перекладати і розкривати пенали з таблетками. Не можна порушувати герметичність упаковки перев’язувального і протихімічного пакетів.

Пакет перев’язувальний медичний випускається промисловістю трьох типів: індивідуальний звичайний, першої допомоги з однією подушечкою і першої допомоги з двома подушечками. Розрізняються вони за способом упакування, кількістю подушечок і розмірами.

Пакет перев`язувальний індивідуальний складається з бинта шириною 10 см та довжиною 7 м і двох ватно-марлевих подушок (17,5´32): 1 – кольорова нитка; 2, 4, 6 – бинт; 3 – рухома подушечка; 5 – фіксована подушечка. Одна з подушечок пришита біля кінця нерухомо, а іншу можна рухати по бинту.

Згорнуті подушечки та бинт загорнуті у вощений папір та вкладені в герметичний чохол з прорезиненої тканини, целофану чи пергаментного паперу. У пакеті є булавка, на чохлі вказані правила користування пакетом.

Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладення стерильних пов`язок.

Рис. 4 Пакет перев’язувальний індивідуальний.

Аптечка індивідуальна (АІ-2) призначена для -надання самодопомоги і взаємодопомоги при пораненнях і опіках (для зняття болю),попередження або послаблення ураження РР, ОР або НХР, а також попередження інфекційним захворюванням.

Рис. 5 Аптечка індивідуальна АІ-2.

У ній міститься набір медичних засобів, що розподілені по гніздах. Розмір аптечки складає: 90 × 100 × 20 мм. Маса – 130 г.

При переломах, значних ранах і опіках застосовується протибольовий засіб, він знаходиться у гнізді № 1 і у шприці-тюбику. На наш час це гніздо резервне. При його застосуванні дотримуються наступних правил: правою рукою візьміться за корпус шприц-тюбика, а лівою – за ребристий обід корпусу; обертальним рухом правої руки поверніть корпус проти годинникової стрілки; лівою рукою зніміть з голки ковпачок; тримаючи шприц-тюбик голкою догори, видушіть з неї повітря до появи першої краплі на кінчику голки, не торкаючись голки руками, введіть її у м’які тканини стегна або руки, у верхню частину сідниці і видушіть вміст шприц-тюбика; не розтискаючи пальців витягніть голку; пришпиліть шприц-тюбик до одягу на грудях. В екстрених випадках укол робити через одяг.

Засоби для попередження отруєння фосфорорганічними ОР (антидоти) знаходиться у гнізді №2 у круглому пеналі червоного кольору. Приймають його за сигналом аварії на хімічно небезпечному об’єкті або загрозі хімічного зараження – 1 таблетку. Після цього одразу ж одягають протигаз. При появі і наростанні ознак отруєння слід прийняти ще одну таблетку. Повторно приймати препарат рекомендується не раніше ніж, через 5-6 годин.

Протибактеріальний засіб №1 розміщується у гніздах №5 у двох однакових чотиригранних пеналах без пофарбування. Приймати слід у випадку загрози ураження бактеріальними засобами при інфекційному захворюванні, а також при пораненнях і опіках. Спочатку приймають вміст одного пеналу (одразу 5 таблеток), потім через 6 годин приймають вміст другого пеналу (також 5 таблеток).

Протибактеріальний засіб №2 знаходиться у гнізді № 3 у великому круглому пеналі без пофарбування. Використовувати його слід при шлунково-кишкових розладах, що виникають після опромінення. У першу добу приймають 7 таблеток (за один прийом), а у наступні дві доби по 4 таблетки.

Радіозахисний засіб №1 знаходиться у гнізді № 4 у двох восьмигранних пеналах рожевого кольору. Цей препарат приймається за сигналом „Аварія на АЕС” і „Загроза радіоактивного зараження” по 6 таблеток за 30-40 хвилин до входу на територію, заражену радіоактивними речовинами або одразу ж по отриманні розпорядження управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення (штабу ЦО). Якщо тривалість перебування на території, зараженій радіоактивними речовинами, перевищує 55 годин, прийняти вміст ще одного пеналу (6 таблеток),тому що тривалість дії ліків – 5-6 діб.

Радіоактивний засіб №2 знаходиться у гнізді № 6 у чотирьохгранному пеналі білого кольору. Приймати його треба по одній таблетці щоденно протягом 10 днів після випадання радіоактивних опадів при умові вживання в їжу свіжого молока. У першу чергу препарат давати дітям.

Засіб проти блювоти знаходиться у гнізді №7 у круглому пеналі голубого кольору. Одразу ж після опромінення, а також при появі нудоти, після ударів голови рекомендується приймати по одній таблетці через 3-4 години.

У деяких випадках знадобиться приймати одночасно декілька медичних засобів. Так, при перших ознаках гострої променевої хвороби окрім профілактичного прийому радіозахисного засобу № 1 і протибактеріального засобу № 2 у випадках появи нудоти приймається ще й засіб проти блювоти (гніздо №7). А при загрозі виникнення осередків комбінованого ураження фосфорорганічними отруйними речовинами і бактеріальними засобами виникає необхідність прийому у профілактичних цілях антидоту проти ФОР і протибактеріального засобу №1.

Можуть бути й інші варіанти прийому медичних засобів аптечки у залежності від конкретної обстановки.

Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) - призначений для знезараження скраплених ОР та деяких НХР, що попали на тіло та одяг людини, на засоби індивідуального захисту та інструмент.

Рис. 6 Індивідуальний протихімічний пакет.

Пакет складається із складного флакону з розчином для дегазації і чотирьох ватно-марлевих тампонів. Коли необхідно, рідиною із флакону змочуються тампони і у першу чергу протираються відкриті ділянки шкіри (наприклад, кисті рук, обличчя), а потім краї коміру і манжети одягу, засоби індивідуального захисту і спорядження. При обробці рідиною може виникнути відчуття печії шкіри, яке швидко зникає і не впливає на саме почуття і працездатність. Рідина пакету отруйна – вона не повинна потрапити в очі. Рідина для дегазації здатна вбивати мікробів, тобто володіє дегазуючими властивостями: пакет може використовуватись і при зараженні бактеріальними засобами. Однак цільове його призначення – це проведення часткової санітарної обробки при зараженні отруйними речовинами.

За відсутності індивідуального протихімічного пакету обеззаражувати краплиннорідкі отруйні речовини можна побутовими хімічними засобами. Щоб обробити шкіру дорослої людини необхідно завчасно підготувати 1 л 3%-процентного перекису водню і 30 г гідроокису водню. Їх змішують безпосередньо перед використанням. Гідроокис натрію можна замінити силікатним клеєм (150 г клею на 1 л 3% перекису водню). Спосіб застосування такий самий, як і рідини із протихімічного пакету. При поводженні з сухим натрієм треба слідкувати, щоб він не потрапив в очі і на шкіру.

Крім медичних засобів індивідуального захисту у надзвичайних ситуаціях не слід забувати про використання медичних засобів формувань (санітарних дружин),медичних пунктів, фельдшерських пунктів та медичних кабінетів підприємств, установ і організацій.

Висновок: Застосування медичних засобів захисту допоможе особовому складу формувань та населенню уникнути важких наслідків радіоактивного зараження, дії отруйних речовин, принесе полегшення ураженим, перебуваючим у зоні надзвичайних ситуацій.

Інженерний захист населення: сховища, протирадіаційні укриття тощо.

Колективні засоби захисту.

Укриття являють собою споруди, які забезпечують найбільш надійний захист людей, які в них укриваються від дії всіх уражаючих факторів ядерного вибуху (включаючи і нейтронний потік), отруйних речовин і бактеріальних засобів, високих температур і шкідливих газів в зонах пожеж, а також від обвалів та уламків зруйнованих будинків (споруд) при вибухах.

В укриттях люди можуть знаходитись тривалий час, навіть у завалених, безпека їх забезпечується протягом декількох діб. Надійність захисту досягається за рахунок міцності огороджуючих конструкцій і перекрить, а також за рахунок створення санітарно-гігієнічних умов, які забезпечують нормальну життєдіяльність людей в укритті. Місткість укрить визначається сумою місць для сидіння (на першому ярусі) і лежання (на другому та третьому ярусах).

Укриття можуть бути вбудованими і окремо стоячими. Найбільш розповсюджені вбудовані укриття. Під них звичайно використовують підвальні чи напівпідвальні поверхи виробничих, суспільних і житлових споруд. Конструктивну схему вбудованих укриттів вибирають з урахуванням конструкції будинку (споруди), в які вбудовується укриття, і на основі техніко-економічної оцінки об`ємно-планових рішень по використанню приміщень в мирний час.

Рекомендується застосовувати каркасну схему. При цьому з`єднання елементів каркасу наземної частини будинків з конструкціями вбудованих укриттів повинні передбачати, як правило, вільне спирання надземних конструкцій будинків на перекриття вбудованого укриття. При проектуванні укриттів слід передбачати застосування типових збірних залізобетонних конструкцій.

Будування заглиблених укриттів, які стоять окремо допускається при неможливості обладнання вбудованих укриттів. Такі укриття повністю чи частково заглиблені і обсипані зверху і з боків грунтом. Під них можуть бути пристосовані підземні переходи і галереї, метрополітени, гірські виробки. Розташовують сховища в місцях найбільшого скупчення людей, для укриття яких вони і призначені. Відстань від споруд і будинків визначається їх висотою.

Сховище складається з основних і допоміжних приміщень (рис.7). До основних відносяться приміщення для укриваємих людей - 4, тамбури, шлюзи - 2, а до допоміжних – фільтровентиляційні камери - 6, санітарні вузли - 3, захищені дизельні електростанції, входи - 1 (тамбури і передтамбури) і виходи - 5, медична кімната - 7, кладовка для продуктів 8. Приміщення для розміщення укриваємих розраховуються на визначену кількість людей: на одну людину передбачається не менше 0,5 м² площі підлоги і 1,5 м³ внутрішнього об`єму. Висоту приміщень укриттів приймають у відповідності з вимогами використання їх в мирний час, але не менше 2,2 м від відмітки підлоги до низу виступаючих конструкцій перекриття (покриття).

Велике за площею приміщення розбивається на відсіки місткістю 50-75 чоловік. У приміщеннях (відсіках) обладнуються двох- чи трьохярусні нари – лави для сидіння і полиці для лежання. Відстань від верхнього ярусу до перекриття чи виступаючих конструкцій повинна бути не менше 0,75 м.

Рис. 7 План розміщення приміщень сховища

Приміщення сховищ, де розташовуються люди, добре герметизують для того, щоб у них не проникало заражене радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами повітря. Цього можна досягти підвищеною щільністю стін і перекриттів, знищенням в них тріщин, отворів і відповідним обладнанням входів.

Кожне сховище має не менше двох входів, розташованих у протилежних сторонах з урахуванням напрямку руху основних потоків укриваємих, а вбудоване сховище повинно мати і аварійний вихід.

Входи в сховища обладнуються у вигляді двох шлюзових камер (тамбурів), відокремлених від основного приміщення і перегороджених між собою герметичними дверима. Для сховищ місткістю від 300 до 600 чоловік обладнується однокамерний, а більше 600 чоловік – двокамерний тамбур-шлюз. Ззовні вхід обладнується міцними захисно-герметичними дверима, які здатні витримати тиск ударної хвилі ядерного вибуху.

В укриттях обладнують аварійний вихід. Він являє собою підземну галерею з виходом на незавалену територію* через вертикальну шахту, яка закінчується міцним оголів`ям. Аварійний вихід закривається захисно-герметичними дверима чи іншим пристроєм, який відкривається, для відсікання ударної хвилі.

В окремо стоячих укриттях допускається один з виходів, який розташовано поза зоною можливих завалів, проектувати як аварійний. Аварійні виходи слід розташовувати вище рівня грунтових вод.

Вихід з укриття в підземну галерею повинен обладнуватись захисно-герметичними і герметичними дверима, які встановлюються відповідно з зовнішньої і внутрішньої сторони стіни.

У фільтровентиляційній камері розміщується фільтровентиляційний агрегат ФВА-49 (ФВК-1, ФВК-2), який забезпечує вентиляцію приміщень укриття і очищення зовнішнього повітря від радіоактивних, отруйних та бактеріальних засобів. На рис. 8 показана принципова схема системи фільтровентиляції.

Рис. 8 Принципова схема системи фільтровентиляції сховища.

Укриття малої місткості: оголів`я аварійного виходу - 1; оголів`я повітрезабору з клапаном-відсікачем - 2; протипилові фільтри - 3; фільтри-поглинувачі - 4; повітрерозвідна сітка; оголів`я витяжної системи 6; клапан надлишкового тиску - 7; електроручні вентилятори - 8; герметичний клапан - 9; захисно-герметичні стінки - 10.

Система фільтровентиляції може працювати в двох режимах: чистої вентиляції і фільтровентиляції. У першому режимі повітря очищується від грубодисперсного радіоактивного пилу (у протипиловому фільтрі), у другому – від інших радіоактивних речовин, а також від отруйних речовин і бактеріальних засобів ( у фільтрах-поглиначах). Подача повітря здійснюється по повітроводах за допомогою вентилятора. Кількість зовнішнього повітря, яке подається в укриття за режимом чистої вентиляції, встановлюється у залежності від температури повітря і може бути від 7 до 20 м³/год., а за режимом фільтровентиляції – від 2 до 8 м³/год. на кожну людину, яка укривається.

Якщо укриття розташоване в місці, де можлива пожежа чи загазованість території сильнодіючими речовинами, можна передбачати режим повної ізоляції приміщень укриття з регенерацією повітря в них.

Сітки повітроводів, розташовані в укритті, забарвлюються: режиму чистої вентиляції – в білий колір; режиму фільтровентиляції – в червоний. Труби рециркуляції повітря забарвлюються також у червоний колір.

Якщо укриття надійно загерметизовано, то після закривання дверей, ставень і приведення фільтровентиляційного агрегату в дію тиск повітря усередині сховищ повинен бути дещо вищим атмосферного (утворюється так званий підпір).

Приміщення для дизельної електростанції розташовуються біля зовнішньої стінки, а від інших приміщень відділяються незгораємою стіною (перегородкою) з межею вогнестійкості 1 год.

В укритті обладнуються різноманітні системи:

Електропостачання і зв`язок. Електропостачання звичайно здійснюється від зовнішньої електромережі, а при необхідності і від автономного електроджерела – захисної дизельної електростанції. На випадок порушення електропостачання в укритті передбачається аварійне освітлення від переносних електричних ліхтарів, батарей, велогенераторів та інших джерел (труби з електропроводкою забарвлюються в чорний колір).

Укриття повинне мати телефонний зв`язок з пунктом управління об`єкта і репродуктор, підключений до районної чи місцевої об`єктової радіотрансляційної мережі.

Водопостачання і каналізація сховища здійснюються на базі загальних водопровідних і каналізаційних мереж. Крім цього в укритті передбачаються створення аварійних запасів води і стічних вод, які повинні працювати незалежно від стану зовнішніх мереж (труби водопостачання фарбуються в зелений колір).

Мінімальний запас води в проточних ємкостях створюють з розрахунку 6 л для пиття і 4 л для санітарно-гігієнічних потреб на кожного укриваємого на весь розрахунковий термін перебування, а в укриттях місткістю 600 чоловік і більше – додатково з метою пожежогасіння 4,5 м³.

Опалення. В укритті передбачається опалення. Воно здійснюється від загальної системи (опалювальної системи будинку). Для регуляції температури і відключення опалення в опалювальній системі встановлюють запорну арматуру (труби фарбують в коричневий колір. У приміщенні сховища розміщуються дозиметричні прилади, прилади хімічної розвідки, захисний одяг, засоби гасіння пожежі, аварійний запас інструменту, засоби аварійного освітлення, запас продовольства та води, санітарне майно.

В укритті повинні бути також документи, які визначають характеристику і правила його утримання, паспорт, план і табель оснащення, схема зовнішніх та внутрішніх мереж з вказанням відключаючих пристроїв, журнал перевірки стану укриття.

Швидкозведені сховища. У них, як і в завчасно побудованих укриттях, повинні бути приміщення для укриваємих, місця для розміщення фільтровентиляційного обладнання найпростішого чи промислового виготовлення, санвузол, аварійний запас води, входи і виходи, аварійний вихід. В укриттях невеликої місткості санвузол і ємкості для відходів можна розміщувати в тамбурі, баки з водою –там, де будуть знаходитись люди.

Для будування швидкозведених укриттів застосовується збірний залізобетон, елементи колекторів інженерних споруд міського підземного господарства. Секції встановлюють за допомогою кранів. На входах такого укриття обов`язково ставлять надійні захисно-герметичні двері, які розраховані на сприйняття таких же навантажень, як і основні конструкції укриття.

Внутрішнє обладнання швидкозведених сховищ включає засоби повітроподачі, піщані і тканинні фільтри, бачки для води, ємкості для фекалій і відходів, засоби захисту повітрозабірних і витяжних отворів, прилади освітлення, а також нари чи лави для розміщення укриваємих. Як засоби повітроподачі використовують різноманітні вентилятори, в тому числі вентиляторні установки з велосипедним приводом і установки з мехмішками. Для очищення приточного повітря від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів можуть використовуватись пісчані чи шлакові фільтри, а для очищення від пилу – тканинні фільтри. Повітрезаборні і витяжні канали захищають від проникнення ударної хвилі за допомогою малогабаритних секцій, а також дерев`яних і металевих дефлекторів. Для зберігання запасів води використовують різноманітні ємкості, які встановлюються в укриттях. Санвузол обладнують у спеціальному приміщенні, відгородженому від укриваємих, нари і лавки – із стойок і щитів.

Організація будівництва швидкозведених укриттів (ШЗУ) планується завчасно стосовно до конкретних умов того чи іншого об`єкта. Для цього необхідно мати відповідну документацію: календарні та мережні графіки, схеми установки кранів та розміщення конструкцій на будівельному майданчику, розрахунки перевозок виробів, схеми і розрахунки переміщення будівельної техніки, інші необхідні документи.

Будівництво ШЗУ планується на вільних ділянках між виробничими будівлями на віддаленні 20-25 м від споруд і одна від одної.

У плануючих документах передбачаються будівельні організації, які будуть надавати допомогу в будівництві ШЗУ і виконувати найбільш складні та трудомісткі види робіт (монтаж важких залізобетонних конструкцій, установку дверей, захист вентиляційних отворів та інш.), використання робочих та службовців підприємств для риття котлованів під ШЗУ, обладнання місць для розміщення укриваємих, монтажу вентиляційного обладнання, планування ґрунтового насипу над ШЗУ та інші роботи; необхідні вироби, конструкції, матеріали, обладнання, яким підприємством вони постачаються, порядок постачання; транспортні організації, які забезпечують їх доставку; види обладнання, яке підлягає виготовленню на підприємствах, у допоміжних цехах і майстернях (дефлектори, захисні секції, дверні затвори, ємкості для запасів води і відходів, вентилятори та інш.).

На будівництво 4-6 ШЗУ звичайно виділяється 40-50 чоловік, два бульдозери, екскаватор, два автокрани і при необхідності електро- чи газозварювальний апарат і компресор з відбійними молотками. При такому розрахунку сил і засобів можна побудувати при умілій організації 4-6 ШЗУ за 2-3 доби безперервної змінної роботи.

Протирадіаційні укриття. При радіоактивному зараженні місцевості ПРУ захищають людей від зовнішнього гама-випромінювання і безпосереднього попадання радіоактивного пилу в органи дихання, на шкіру і одяг, а також від світлового випромінювання ядерного вибуху. При відповідній міцності конструкцій ПРУ можуть частково захищати людей від дії ударної хвилі ядерного вибуху і уламків зруйнованих будівель. Крім того, - від безпосереднього попадання на шкіру та одяг крапель отруйних речовин та аерозолів бактеріальних засобів. Захисні властивості ПРУ від радіоактивних випромінювань оцінюють коефіцієнтом послаблення, який показує, у скільки разів рівень радіації на відкритій місцевості на висоті 1 м більше рівня радіації в укритті, чи у скільки разів ПРУ послаблює дію радіації, а як наслідок, і дозу опромінювання людей. Значення товщини шару половинного послаблення гама-випромінювання радіоактивного зараження місцевості для різноманітних матеріалів наведені у таблиц1.

Таблиця 1.

Значення послаблення нейтронного і g-випромінювання

для різноманітних матеріалів

Матеріал	Щільність матеріалу, г/см^2	Шар половинного послаблення, см
		для нейтронів	для гама-випромінювання на сліді радіоактивної хмари	для гама-променів ядерного вибуху
Вода	1	2,7	13,0	23,0
Деревина	0,7	9,7	19,0	33,0
Поліетилен	0,95	2,7	14,0	24,0
Грунт	1,8	12,0	7,2	13,0
Цегляна кладка	1,6	10,0	8,4	14,4
Лід	0,9	3,0	14,5	26,0
Скло	1,4	11,0	9,3	16,5
Бетон	2,3	12,0	5,6	10,0
Сталь, залізо, броня	7,8	11,5	1,8	3,0
Свинець	11,3	12,0	1,3	2,0
Склопластик	1,7	4,0	8,0	12,0

З таблиці слідує, що шар половинного послаблення легких матеріалів для нейтронного випромінювання у кілька разів менше, ніж для важких. І, навпаки, важкі матеріали, наприклад метали, гірше послаблюють нейтронне випромінювання, ніж гама- випромінювання.

Усі захисні споруди, виконані з неметалевих матеріалів, прекрасно захищають від гама-нейтронного випромінювання. Їх ефективність захисту від нейтронного випромінювання може бути підвищена шляхом застосування прокладок з легких матеріалів (поліетилену, склопластика та інш.).

Протирадіаційні укриття влаштовують з розрахунком найбільшого коефіцієнта захисту. Вони обладнуються насамперед у підвальних поверхах будівель та споруд.

Підвали у кам`яних будинках послаблюють радіацію у 200-300 разів, середня частина підвалу кам`яного будинку у декілька поверхів – в 500-1000 разів, підвали у дерев`яних будинках – в 7-12 разів.

Під протирадіаційні укриття можуть використовуватись і наземні поверхи споруд та будівель. Більш придатні для цього кам`яні та цегляні будинки, які мають капітальні стіни і невеликі площі пройомів. Перші поверхи багатоповерхових кам`яних споруд послаблюють радіацію в 5-7 разів, а верхні (за винятком останнього) – в 50 разів.

Місткість ПРУ у залежності від площі приміщень укриття може бути 50 чоловік і більше.

В ПРУ передбачають основні та допоміжні приміщення. До основних відносяться приміщення для укриваємих, а до допоміжних санітарні вузли, вентиляційні та інші. Площа приміщення для розміщення укриваємих розраховується виходячи з норм на одного укриваємого 0,4-0,5 м².

Висоту приміщень ПРУ у заново проектуємих будівлях приймають не менше 1,9 м від відмітки підлоги до низу виступаючих конструкцій (покрить). В основних приміщеннях ПРУ обладнують двох- чи трьохярусні нари – лавки для сидіння і полиці для лежання.

При розміщенні ПРУ у підвалах, підпіллях, гірських виробках, печерах, погребах та інших заглиблених приміщеннях висотою 1,7-1,9 м передбачають одноярусне розташування нар.

У ПРУ місткістю більше 300 чоловік передбачають вентиляційне приміщення, розмір якого визначається габаритами обладнання і площею, необхідною для його обслуговування. У ПРУ місткістю 300 чоловік і менше вентиляційне обладнання допускається розміщувати безпосередньо у приміщеннях для укриваємих.

Для зберігання зараженого одягу при одному з виходів передбачається спеціальне місце. Воно відділяється від приміщень для укриваємих негорючими перегородками з межею вогнетривкості 1 год.

В укриттях місткістю до 50 чоловік замість приміщення для зараженого одягу допускається обладнання при входах вішалок, які розміщуються за завісами.

В ПРУ обладнується не менше двох входів, розташованих у протилежних сторонах укриття під кутом 30^о один до одного. У входах встановлюють звичайні двері, які ущільнюють у місцях зіткнення з дверними коробками.

Так як укриття людей в ПРУ не регламентується за часом так чітко, як укриття в сховищах, то пропускна здатність входів може не залежати від місткості ПРУ.

У заміській зоні під ПРУ в першу чергу пристосовують підпілля і підвали житлових будинків і споруд різноманітного призначення, погреби і овочесховища, приміщення кам`яних, бетонних, глинобитних, дерев`яних та саманних будинків, природні печери, порожнини та гірські виробки.

Пристосування під ПРУ любого придатного приміщення зводиться в основному до виконання робіт по підвищенню його захисних властивостей, герметизації і обладнанню найпростішої вентиляції. Захисні властивості підвищуються збільшенням товщини стін, перекрить, дверей, заклеюванням вікон та інших елементів. Для цього ззовні навколо стін, які виступають вище поверхні землі, роблять ґрунтову обсипку, замуровують віконні та зайві дверні пройми, перекриття засипають ґрунтом. Додаткова засипка ґрунтом перекрить вимагає, як правило, попереднього підсилення їх конструкцій. Використовують і інші підручні матеріали, а також готові конструкції.

Для герметизації приміщень, призначених для захисту людей, ретельно замуровують всі тріщини, щілини, отвори в стелі, стінах, віконних проймах, дверях, місцях введення опалювальних і водопровідних труб. Двері оббивають войлоком, руберойдом, лінолеумом, іншими щільними матеріалами, а їх краї пористою гумою. Підготовлені таким чином двері повинні бути щільно закриті (притиснуті).

Вентиляція заглиблених укрить місткістю до 50 чоловік здійснюється природнім провітрюванням через приточний і витяжний короби. Короби виготовляють з дошок чи у вигляді азбестоцементних, керамічних чи металевих труб з внутрішнім розрізом 200-300 см². Зверху над коробами влаштовують козирки, а внизу (у приміщенні) щільно пригані засуви (які повертаються), заслінки. У приточному коробі встановлюють протипиловий фільтр, який виготовляють з різноманітних пористих матеріалів. Нижче засуву (заслінки) обладнують кишеню для збору проникаючого через фільтр пилу. Щоб підсилити тягу, витяжний короб встановлюють вище приточного на 1,5-2 м. При обладнанні ПРУ у будинках замість витяжного короба слід використовувати димарі печей і вентиляційні канали, справність яких попередньо перевіряють.

Водопостачання. Якщо є можливість до укриття підключити водопровідну мережу, то водою укриваємих забезпечують через неї. Створюється також запас води у відповідних ємкостях (відра з кришками, бачки) з розрахунку 3-4 літри на добу на одного укриваємого.

Освітлення обладнується від загальної електромережі, при її відсутності використовують керосинові лампи, ліхтарі, свічки.

Опалення здійснюється від загальної опалювальної системи, печей та інших теплових приладів.

Пристосування кам`яного будинку під ПРУ (рис.9).

Рис. 9 Протирадіаційне укриття з пристосованого кам’яного будинку

Для цього встановлюють рами підсилення перекриття - 1, заповнюють пройми цеглою - 2, насипають шар утеплювача - 3; 30-40-сантиметровий шар ґрунтової підсипки - 4, роблять валики для ущільнення притвору дверей - 5, обсипають ґрунтом зовнішні стіни - 6, встановлюють приточний - 7 та витяжний короби - 9, заповнюють пройми цеглою навколо короба - 8. При місткості в укритті 20 чоловік витрата матеріалів складе: лісу 0,90 м³; цвяхів 0,25 кг; цегли 600 шт.; ґрунту 10-12 м³. Трудомісткість робіт – 70-90 чол. /год., коефіцієнт захисту 800-1000.

Погріб, зроблений з каменю чи саману, є майже готовим ПРУ (рис.10).

Рис. 10 Погріб, пристосований під ПРУ.

При необхідності підсилюють його перекриття, потім, на перекриття насипають шар ґрунту 60-70 см, встановлюють витяжний короб- 3, вішають біля вхідних дверей завіс з щільної тканини - 5, а для захисту від проникнення гама- і нейтронного випромінювань через двері - 1 напроти входу на відстані 1,5 м обладнують стінку з цегли - 6 чи саману товщиною 40-50 см шириною вдвоє більше ширини дверей і висотою як двері, встановлюють тару - 4 для відходів.

При місткості в укритті 10 чоловік витрати матеріалів складуть: лісу 0,03 м³, цвяхів 0,06 кг; ґрунту 8-9 м³, каменю 2 м³. Трудомісткість роботи – 20-25 чол./год., коефіцієнт захисту 400-500. Інші погреби з наземними забудовами і без них, а також кам`яні, цегляні, саманні будинки також можна обладнати під ПРУ.

Для пристосування кімнати житлового цегляного (саманного) будинку (рис.11) необхідно зробити і встановити повітрозабірний короб - 1 з тканинним фільтром і заслінкою, закласти цеглою віконні пройми - 2, зробити ґрунтову засипку - 3 на 30-40 см, встановити раму - 4 підсилення перекриття, ущільнити двері - 5. Для підсилення захисних властивостей віконні пройми можна закладати мішками з землею, а при необхідності провести і інші роботи. Як витяжки можна використовувати пічний димар. При площі кімнати 20 м витрати матеріалів складуть: лісу 0,32 м³; цвяхів 0,12 кг, цегли 200 шт. (20-25 мішків з землею), ґрунту 10-12 м³, трудомісткість робіт – 60-80 чол./год., коефіцієнт захисту 50-60.

Рис.11 Пристосування кімнати житлового будинку під ПРУ.

У багатоповерхових будинках під ПРУ найкраще пристосовувати внутрішні підземні і підвальні приміщення (рис.12). Для цього у них замуровують віконні пройми, різні тріщини та отвори, підганяють двері і оббивають їх щільною тканиною, підсилюють перекриття і влаштовують вентиляцію (використовують вентиляційні канали). Укриття можуть розміщуватись по всій площі підвалу (а) чи в середній його частині (б).

Слід широко проводити роботи по пристосуванню під ПРУ заглиблених господарчих і складських будівель.

а) б)

Рис.12 Протирадіаційне укриття в підвальному приміщенні багатоповерхового будинку

При обладнанні під ПРУ овочесховища в стінах і перекритті його ретельно замуровують отвори і щілини. Ґрунтовий шар перекриття збільшують до 60-70 см; частину стін, яка знаходиться над поверхнею землі, обсипають ґрунтом. У сховищі залишають тільки один вхід, інші входи закривають, пройми їх закладують мішками з піском чи цеглою. У тамбурі залишеного входу встановлюють додаткові двері чи вішають завісу. Залишають декілька витяжних і приточних каналів (за розрахунком), інші наглухо закривають. Об`єм робіт в кожному окремому випадку буде залежати від розмірів приміщень, особливостей будівель (кількості пройм, стану будівельних конструкцій, захисних властивостей матеріалу та інш.).

Будівництво окремих швидкозведених протирадіаційних укриттів. При недостатній кількості обладнаних приміщень під ПРУ можуть додатково будуватись окремі укриття із збірних залізобетонних елементів з засобами чи без засобів захисту проти осипання. Для їх будівництва можуть використовуватись промислові конструкції (матеріали) (збірні залізобетонні елементи, цегла, арматура, труби, прокат), місцеві будівельні матеріали (лісоматеріали, камінь, саман, хворост, очерет). Взимку можна використовувати промерзлий грунт, сніг, лід. Окремі ПРУ робляться як правило, заглибленими.

Будівництво окремого ПРУ починають з риття котловану, в якому встановлюють остов укриття. Дерев`яний остов роблять різноманітних конструкцій: суцільну рамну, рамно-блочну, рамно-щитову, безврубочну і т.д.

Після збирання остова і сполучення його елементів усі щілини у стінах і перекритті ретельно замуровуються, щілини між стінами котловану засипаються ґрунтом і трамбуються. Потім засипають грунт у місці прилягання перекриття до землі. Над перекриттям влаштовують гідроізоляцію шляхом настилу руберойду, поліетиленової плівки. Можна для цього використовувати і глину. На гідроізольоване покриття насипають шар ґрунту в 60-70 см.

Вхід в ПРУ влаштовують, як правило, під кутом 90^о до основного приміщення укриття. Він робиться у вигляді герметичного тамбура. На вхід тамбура і вихід з нього в основне приміщення навішують завіси з щільної тканини. Внутрішнє обладнання ПРУ аналогічне обладнанню приміщень сховища.

Рис.13 Протирадіаційне укриття без засобів захисту проти осипання

На рис. 13 показано ПРУ без засобів захисту проти осипання в глинистих грунтах на 10 чол.: відкриті двері - 1, протипиловий фільтр - 2, ґрунтова обсипка 60-80 см - 3, перекриття - 4 із накату, витяжний короб - 5 із заслінкою - 6 з щільної тканини, виносна тара - 7 для відходів, водозбірний колодязь - 8. ПРУ можна будувати в щільних ґрунтах за межами зон можливих руйнувань. Відкоси котловану в таких ПРУ роблять більш пологими. При цьому враховують щільність ґрунту, довжину елементів перекриття і ширину площі їх опору на край котловану.

Котловани найкраще рити бульдозером чи екскаватором. Це значно скорочує термін будівництва. Для ізоляції від вологості стіни доцільно перекрити любими підручними матеріалами – хворостяними чи очеретяними матами, циновками, мішковиною та інш.

Як перекриття можуть бути використані готові залізобетонні плити, колоди і жердини, арочні фашини і стебла рослин (очерет, стебла сорго, кукурудзи, соняшників, комишів). Ці рослини можна використовувати у природному вигляді, а також зв`язаними в прямі, арочні чи кільцеві фашини.

Довжина жердини та розміри фашин залежать в основному від ширини котловану по верху, а остання – від міцності ґрунту. Зв`язують фашини м`якою проволокою 1-2 мм у розрізі. Кінці фашин рівно відпилюють, а самі фашини для надання їм міцності закріплюють через 35-45 см перев`язками. У котловані фашини зв`язують між собою у трьох-чотирьох місцях проволокою. Такі фашини витримують ґрунтову обсипку шаром у 60-70 см.

Рис.14. ПРУ з засобами захисту проти осипання

У слабких і сипучих ґрунтах необхідно будувати ПРУ з засобами захисту проти осипання. Найпростішим і найнадійнішим в таких випадках є укриття з колод чи підтоварника (жерді) безврубочної конструкції (рис.14). Ширина його не повинна перевищувати 1,6 м, що дозволяє розмістити укриваємих в ньому людей у два ряди вздовж стін. Зводять ПРУ безврубочної конструкції в такій послідовності: відривають котлован, на дно котловану укладають лежні, а між ними – нижню розпірну раму; на двох-трьох жердях на потрібній висоті підвішують верхню раму; на поздовжні лежні з обох сторін опускають збоку стійки і притискують їх ґрунтом; укладують зверху накат; до накату в декількох місцях прикручують верхню раму; споруду повністю засипають ґрунтом.

У сипучих і слабких ґрунтах, якщо є хворост чи очерет, найкраще будувати ПРУ з кільцевих фашин. Таке укриття досить надійне, збудувати його можна швидко. Важливо вжити заходів, щоб грунт не просипався через фашини.

При відсутності лісу та інших матеріалів ПРУ можна будувати із саману. Покриття ПРУ із саману роблять у вигляді склепіння із саманних блоків (глинобитне склепіння) у твердих ґрунтах з упором на стінки траншей; при слабких же ґрунтах спочатку викладають стінки, а потім зводять склепіння з опором на стінки. Склепіння викладають за допомогою тимчасової опалубки. Зверху на укриття насипають шар ґрунту.

Найпростіші укриття – щілини. Вимогам найпростіших укрить в найбільшій мірі відповідають звичайні, всім відомі щілини, які досить добре зарекомендували себе під час Великої Вітчизняної війни. Роль і значення щілини у війні з застосуванням ядерної зброї не знижується, а навпаки, підвищується. Вона може бути відкрита і перекрита, з засобами захисту проти осипання і без них. Якщо люди укриваються в простих, не перекритих щілинах, то ймовірність їх ураження ударною хвилею, світловим випромінюванням і проникаючою радіацією ядерного вибуху зменшиться в 1,5-2 рази у порівнянні з тим, якщо людина знаходиться на відкритій місцевості; можливість опромінення людей у результаті радіоактивного зараження місцевості зменшиться в 2-3 рази, а після дезактивації заражених щілин – в 20 разів і більше.

У перекритій щілині захист людей від світлового випромінювання буде повним, від ударної хвилі збільшиться в 2,5-3 рази, а від проникаючої радіації і радіоактивного випромінювання при товщині ґрунтової обсипки поверх перекриття 60-70 см – в 200-300 разів. Перекрита щілина захистить також людей і від безпосереднього попадання на шкіру і одяг радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів, а також від ураження уламками зруйнованих будівель і споруд.

Слід мати на увазі, що щілини не забезпечують захист від отруйних речовин і бактеріальних засобів і у випадку застосування цього виду зброї потрібно користуватись засобами індивідуального захисту.

Найпростіші укриття будуються на території підприємств, установ, навчальних закладів, колективних господарств, інших об`єктів народного господарства та житлових районів, у місцях ймовірного скупчення людей.

Будують щілини поза зоною можливих завалів (на відстані від наземних споруд, яка дорівнює половині висоти будинку, плюс 3 м), а при наявності вільної території і далі.

Щілина без засобів захисту проти осипання. Спочатку щілину будують відкритою, потім її перекривають і обладнують захищеним входом.

Рис.15 Щілина без засобів захисту проти осипання

На рис15 дано поперечний розріз щілини без засобів захисту проти осипання (а – відкрита, б – з перекриттям з залізобетонних плит): лава для укриваємих - 1, стійка - 2 діаметром 5-6 см, перегородка - 3 з підтоварника (горбиля, хворосту), настил підлоги - 5, водовідводна канава - 6, ненавантажена площа опору - 7, залізобетонна плита - 8, ґрунтова обсипка - 9, бруствер - 4. Таку щілину можна побудувати в будь-якому ґрунті (крім сипучого). Її риють глибиною 170-180 см, шириною по верху 110-120 см і по дну до 80 см. Такі розміри щілини забезпечують мінімальні умови для розміщення в ній людей і найбільшу її стійкість при дії ударної хвилі.

Довжина щілини визначається кількістю укриваємих в ній людей. При розташуванні укриваємих людей сидячи довжина щілини визначається з розрахунку 0,5-0,6 м на одну людину. У щілинах можна передбачати і місця для лежання з розрахунку 1,5-1,8 пог.м на одну людину. У щілині на 10 чоловік можна мати 7 місць для сидіння і 3 місця для лежання. Довжина такої щілини 8-10 м. Нормальна місткість щілини 10-15 чоловік і найбільша – 50 чоловік.

Для послаблення уражуючої дії хвилі на людей, які укриваються щілини роблять зигзагоподібними або ламаними. Довжина прямої ділянки повинна бути не більше 15 м. Відстань між щілинами – не менше 10 м.

Рис. 16Щілина з засобами захисту проти осипання.

На рис. 16 наведена щілина з засобами захисту проти осипання (а – відкрита, б – з перекриттям з колод): кілки - 1, діаметром 10-12 см, відтяжки - 2 з проволоки діаметром 4-5 мм, стійки - 3 діаметром 10-12 см, перегородка з підтоварника (горбиля, хвороста ) - 4, перекриття з колод - 5 діаметром 14-16 см, шар толі (руберойду) - 6.

Захисні властивості щілини посилюються шляхом перекриття її колодами, брусками чи залізобетонними плитами. По можливості щілини роблять з засобами захисту проти осипання, особливо при зведенні їх у межах зони можливих руйнувань. Такі щілини перекривають, а поверх перекриття насипають 30-сантиметровий шар ґрунту. У торцях перекриття щілини встановлюють вентиляційні короби розрізом 20´20 см. Верхні їх отвори закривають заглушками так, щоб їх можна було відкривати і закривати із щілини.

У щілині роблять або вертикальні з зовнішнім люком – а, або похилі входи з дверима або щитом - б (рис.17): приставна драбина - 1, колоди - 2 діаметром 14-16 см, опорна рама - 3 з колод діаметром 14-16 см, щит - 4 двохшаровий з дошок 6-7 см, кріплення - 5 дерном, водозбірний колодязь.

Рис.17 Щілина з вертикальними або похилими входами.

Для риття щілини вручну місткістю 10 чоловік (треба витягти 12-15 м³ ґрунту) необхідно витратити 25-30 чол./год., тобто 3 чоловіки можуть відрити щілину за 10-12 год. Для виконання робіт по обладнанню засобів захисту проти осипання і перекриття цієї щілини потрібно приблизно стільки ж часу і робітників. Отже, дві групи робітників по 3 чоловіки зможуть побудувати перекриту щілину на 10 чоловік протягом однієї доби.

Для будівництва перекритої щілини місткістю 10 чоловік потрібні такі матеріали: ліс круглий (накатник) для обладнання перекриття 1,7 м³, дошки, жердини чи хворост для обладнання засобів захисту проти осипання 1,3 м³, руберойд 20 м², глина 2,5 м³, клоччя (мох) – 3-5 кг, цвяхи 50 мм - 250-300 г, невелика кількість проволоки. Необхідно мати інструмент: лопат 2-3, кирок (ломів) - 2, сокир - 2, пил поперечних - 1, молотків - 1, кліщів - 1.Щілину на 20 чоловік з засобами захисту проти осипання і перекриттям із залізобетонних плит бригада з 10 чоловік з одним автокраном може зробити за 13-14 год. Лісоматеріалів при цьому може бути витрачено до 4 м³, залізобетонних плит для перекриттів 8-10 м, ґрунту до 15 м³.

Приведення захисних споруд в готовність до прийому людей, що укриваються. В укриття і протирадіаційні укриття місткістю більше 50 чоловік призначають комендантів та ланки по обслуговуванню укриттів та сховищ; в ПРУ місткістю менше 50 чоловік і найпростіші укриття– старших з числа укриваємих. Приведення захисних споруд в готовність покладається на організації, які експлуатують захисні споруди в мирний час, а також комендантів та ланки по їх обслуговуванню.

Роботи проводяться під контролем та керівництвом відповідних штабів цивільної оборони. Перевіряється готовність захисних споруд і приймаються заходи до швидкого усунення виявлених недоліків. Споруди, зайняті народногосподарськими товарами (предметами), негайно звільняють; ліквідують усі несправності внутрішнього обладнання та інших пристроїв; в стінах і перекриттях ретельно замуровують всі тріщини та отвори; перевіряють герметичність; встановлюють і підключають репродуктори і телефон; поповнюють недостатній інструмент; на підходах встановлюють покажчики і світлові сигнали “Вхід”.

При відсутності фільтровентиляційного агрегату закривають приточні повітроводи металевими заглушками з гумовими прокладками (кріплять гвинтами).

Перевіряють справність систем водопроводу, опалення, каналізації, електромереж, а також вимикаючих пристроїв. Оснащують приміщення лавками (нарами) та іншими меблями.

Штаб ЦО об`єкта встановлює правила поведінки населення в укриттях і порядок дії при виході з них.

---