ЖІНОЧА СТАТЕВА СИСТЕМА:

МАТКОВІ ТРУБИ,  МАТКА,  ПІХВА

1. Розвиток і загальний план будови яєчника. Роль інтерстицію.

2. Інкреторна функція яєчника і взаємозв'язок з іншими ендокринними залозами.

3. Тонка будова кіркової речовини яєчника.

4. Овогенез (основні стадії і їх морфофункціональна характеристика). Порівняння стадій овогенезу і сперматогенезу.

5. Динаміка розвитку фолікулів яєчника. Будова примордіального, первинного, вторинного та зрілого фолікулів.

6. Овуляція, її біологічна суть та гормональна регуляція цього процесу.

7. Стадії утворення жовтого тіла, його ендокринна функція.

8. Атрезія фолікулів. Атретичне тіло, основні відмінності від білого та жовтого тіл.

9. Загальний план будови стінки матки. Характеристика базального і функціонального шару ендометрію та особливості його судин.

10.Будова стінки піхви та циклічні зміни епітелію слизової оболонки.

11.Загальна характеристика циклічних змін в матці і яєчнику. Періоди менструального (статевого циклу).

12.Розвиток і загальний план будови молочної залози.

13.Характеристика секреторного процесу і гормональна регуляція функції молочної залози.

Жіноча статева система виконує як генеративну функцію, що полягає в утворенні статевих клітин, так і ендокринну, яка полягає в продукції статевих гормонів. Крім вищезазначених функцій дана система жіночого організму забезпечує ще й  внутрішньоутробний розвиток плода і секрецію молока. До органів жіночої статевої системи належать яєчники (гонади),  яйцеводи (маткові труби),  матка,  піхва,  зовнішні статеві органи  та молочні залози.

Яєчник (ovarium) — жіноча статева залоза, яка продукує жіночі статеві клітини (яйцеклітини) та жіночі статеві гормони (естрогени та прогестерон). Яєчник — парний орган, розміщений біля бічної поверхні малого тазу. Має овальну форму, розміри 4х2х1,5 см, правий яєчник дещо більший ніж лівий. Маса яєчника дорослої жінки становить 5–7 г, у новонародженої дівчинки – до 0,5 г, у старої жінки 2–3 г. Форма яєчника у новонародженої – веретеноподібна, поверхня гладка; у дорослої жінки – форма округла, а поверхня – нерівна, горбкувата. Яєчник за допомогою дуплікатури очеревини прикріплений до широкої зв'язки матки.

Зовні яєчник вкритий поверхневим епітелієм, що є похідним целомічного епітелію. Він є одношаровим кубічним з висотою клітин близько 18 мкм. Під епітелієм міститься білкова оболонка товщиною 100 мкм, яка складається з колагенових та еластичних волокон і невеликої кількості гладких міоцитів. Білкова оболонка у новонародженої дівчинки погано розвинена, її формування здійснюється на третьому - четвертому році життя. У яєчнику розрізняють кіркову та мозкову речовину. Кіркова речовина оточує мозкову у вигляді підкови, її немає в ділянці воріт яєчника.

Мозкова речовина утворена сполучнотканинною стромою, що містить велику кількість еластичних волокон, багато великих судин, нервові волокна, нервові закінчення і у 93 % випадків – так звану сітку яєчника.

Кіркова речовина складається із строми та паренхіми. Строма утворена сполучною тканиною, що містить колагенові і незначну кількість еластичних волокон. Ця сполучна тканина багата на фібробласти, подібні до гладких міоцитів, які мають назву інтерстиційних клітин і здатні продукувати гормони. Паренхіма складається з примордіальних, первинних, вторинних (пухирчастих), а також зрілих фолікулів (третинних фолікулів, або граафових пухирців), жовтих і білуватих тіл, атретичних фолікулів, атретичних тіл.

Примордіальний фолікул складається з овоцита І порядку (діаметр 15—25 мкм), який є в стадії диплотени профази мейозу, оточе ного одним шаром плоских фолікулярних клітин, діаметром до 9 мкм. Ці фолікули мають діаметр близько 50 мкм, кулясту форму; розташовані у зовнішніх шарах кіркової речовини. Утворення їх починається з третього місяця ембріонального розвитку людини.

Первинні фолікули мають більші розміри, ніж примордіальні, фолікулярний епітелій стає кубічним, розташовується одним або кількома шарами. Диференціація примордіальних фолікулів у первинні відбувається після 19–20 тижня ембріогенезу. При цьому овоцит переходить у стадію диктіотени – своєрідну стадію спокою, блокади мейозу після завершення його профази.

Вторинні фолікули (пухирчасті, антральні) мають багатошаровий фолікулярний епітелій і містять порожнину — фолікулярну печеру (антрум), заповнену рідиною, яку продукують фолікулярні клітини (див. рис.). Фолікулярна рідина містить жіночі статеві гормони — естрогени. Такі фолікули починають утворюватися під час статевого дозрівання.

Зрілий фолікул яєчника — це фолікул, готовий до овуляції. Процес перетворення первинних фолікулів у вторинні і зрілі називають процесом росту фолікулів. Ріст відбувається під дією гонадотропних гормонів гіпофіза — фолітропіну та невеликої кількості лютропіну, але початкові стадії росту фолікулів не залежать від гонадотропінів. Ростуть одночасно кілька фолікулів, але в нормі у яєчнику приматів та людини багато великих фолікулів із порожниною гинуть ще до овуляції. З 20 великих фолікулів з порожниною лише два розвиваються у зрілі фолікули (Граафові пухирці) і один з них, досягнувши діаметра 1 см, звичайно дегенерує, а один здійснює овуляцію.

Ріст фолікула супроводжується ростом овоцита. У всіх ссавців овоцит досягає максимального розміру (130-140 мкм) у фолікулах, стінка яких складається з багатьох шарів фолікулярних клітин, але порожнина фолікула ще не сформована. Є дані, що овоцити продукують специфічні речовини, які стимулюють проліферацію фолікулярних клітин і ріст фолікула. У людини число фолікулоцитів у первинних фолікулах становить близько 50, а перед овуляцією – 50 млн. У процесі росту овоцит оточується оболонками – прозорою зоною (блискучою оболонкою) та променистим вінцем. Фолікулярний епітелій формує зернистий шар (гранульозу) фолікула, всередині утворюється порожнина – фолікулярна печера. На внутрішній стінці фолікула зернистий шар утворює виступ – яйценосний горбок (кумулюс), у якому міститься овоцит, оточений багатьма шарами фолікулярних клітин. Зовні зі сполучної тканини формується тека (дах) фолікула, яка складається з базальної мембрани, внутрішнього та зовнішнього шарів. Внутрішня тека містить судини, колагенові волокна та клітини текоцити (інтерстиційні клітини). Зовнішня тека побудована із щільної сполучної тканини. Період росту завершується утворенням зрілого фолікула яєчника, який містить жіночі статеві гормони – естрогени. Такий фолікул починає утворюватися під час статевого дозрівання і має вищеописану будову. Стінка його витончується, він пересувається до поверхні яєчника і здійснює овуляцію.

Овуляція — це процес розриву стінки зрілого фолікула та стінки яєчника з виходом овоцита, оточеного клітинами кумулюса, в черевну порожнину і далі в просвіт яйцевода. Практично овоцит відразу ж потрапляє у маткову трубу, тому що фімбрії яйцевода, напружуючись, охоплюють яєчник під час овуляції. Овоцит у цей час перебуває у метафазі другого поділу дозрівання. Овуляція відбувається під дією лютропіну гіпофіза.

Текоцити, а також зернистий шар ростучих фолікулів продукують гормони естрогени (естрадіол, естрон і естріол). Естрогени зумовлюють розвиток соматичних статевих ознак (розширення тазу, ріст молочних залоз, матки і придатків, ріст волосся в ділянці лобка за жіночим типом, початок менструацій), а також зміни у статевих шляхах у першій половині менструального циклу (фази регенерації та проліферації).

Після овуляції із залишків зрілого фолікула (від нього залишається гранульоза і теки) утворюється тимчасова додаткова ендокринна залоза — жовте тіло (corpus luteum). Воно проходить у своєму розвитку кілька стадій. Спочатку, при розриві зрілого фолікула, відбувається крововилив з пошкоджених судин теки, і кров нагромаджується у центрі майбутнього жовтого тіла. Кров'яний згусток швидко організується, і на його місці виникає сполучнотканинний рубець. Клітини зернистого шару фолікула починають розмножуватися і проростають густою сіткою кровоносних капілярів. Ця стадія розвитку жовтого тіла має назву проліферації та васкуляризації. Далі клітини зернистого шару накопичують жовтий пігмент лютеїн і перетворюються у залозисті клітини жовтого тіла – зернисті лютеоцити. Іншим джерелом виникнення лютеоцитів є клітини внутрішньої теки – з них утворюються тека-лютеоцити. Ця друга стадія розвитку жовтого тіла називається стадією залозистого метаморфозу. Під час третьої стадії – розквіту – клітини жовтого тіла починають продукувати гормон прогестерон. Останній зумовлює фазу секреції у менструальному циклі, готує матку до імплантації і є необхідним для нормального перебігу перших трьох-чотирьох місяців вагітності.

Стадія розквіту жовтого тіла, якщо не настає вагітність, продовжується 12–14 діб; таке жовте тіло досягає розмірів 1,5–2 см і називається циклічним, або менструальним, жовтим тілом. У тому випадку, коли жінка вагітніє, стадія розквіту жовтого тіла продовжується 11 – 12 тижнів, жовте тіло досягає 5 см у діаметрі і називається жовтим тілом вагітності. Остання стадія при утворенні жовтого тіла має назву стадії зворотного розвитку. У цій стадії клітини жовтого тіла гинуть, а сполучна тканина центрального рубця розростається. Так виникає білувате тіло, яке лишається в яєчнику протягом п'яти років, а потім розсмоктується.

Атретичні фолікули й атретичні тіла виникають внаслідок того, що не всі фолікули, які почали ріст, досягають стадії зрілого фолікула. Частина з них редукується, проходить зворотний розвиток – атрезію. Під час атрезії спочатку гине овоцит, а його прозора зона – зморщена, потовщена, гіалінізована – довший час лишається в центрі атретичного тіла. Цим останнє відрізняється від жовтого тіла, в центрі якого міститься сполучнотканинний рубець. При утворенні атретичного тіла після загибелі овоцита починають розростатися клітини внутрішньої теки, які продукують естрогени. Отже, процес атрезії фолікулів необхідний не лише для елімінації зайвих яйцеклітин, але й для забезпечення організму естрогенами. Процес атрезії фолікулів зумовлений білковим гормоном гонадокриніном (аналог iнгібіну сім'яників), який продукується поряд з естрогенами зернистим шаром фолікулів, що ростуть та зрілих фолікулів.

У яєчнику утворюється ще один білковий гормон – релаксин, який під час пологів сприяє розм'якшенню лонного зчленування, а також розкриттю каналу шийки матки.

Характеристика овогенезу. Овогенез — процес розвитку жіночих статевих клітин — включає три періоди: розмноження, росту і дозрівання.

Період розмноження триває в яєчнику плода людини з другого по п'ятий місяці ембріонального розвитку і полягає в розмноженні мітотичним шляхом клітин овогоній.

Овогонії утворюються з первинних статевих клітин гоноцитів, які мають екстрагонадне походження, мігрують у зачаток гонади, взаємодіють з клітинами фолікулярного епітелію і перетворюються в овогонії. Овогонії, на відміну від гоноцитів, мають високу мітотичну активність, їхня кількість у результаті розмноження досягає від 1 до 7 млн. Паралельно з розмноженням відбувається масова дегенерація (відмирання) овогоній, тому їхня кількість до народження значно зменшується. Після останнього мітотичного поділу овогонії перетворюються у прелептотенні овоцити, що свідчить про початок наступної фази овогенезу – стадії росту.

Період росту в овогенезі людини починається з третього місяця ембріонального розвитку і полягає в утворенні овоцитів І, в ядрі яких відбувається складна перебудова, що є підготовкою до зменшення кількості хромосом. У цей час збільшуються розміри самого овоцита, він оточується фолікулярними клітинами, утворюються фолікули. Овоцити І вступають у профазу мейозу і так само, як це відбувається в сперматоцитах І, проходять стадії лептотени, зиготени (другий-сьомий місяць ембріогенезу), пахітени і диплотени (шостий-дев'ятий місяць). Але, на відміну від чоловічого мейозу, в овогенезі вслід за профазою не настає метафаза, а мейоз блокується, переривається і овоцити надовго переходять у диктіотену – своєрідну фазу, властиву лише овогенезу. У диктіотені хромосоми овоцита І деспіралізуються і стають невидимими до закінчення періоду росту. У людини і всіх ссавців овоцити переходять у диктіотену ще у внутрішньоутробному періоді або зразу ж після народження і перебувають у цьому стані десятки років (від 10—13 до 45—50 років). У людини різні генерації овоцитів проходять профазу на різних стадіях антенатального онтогенезу. Так, на третьому місяці близько 1 % овоцитів досягає стадії диктіотени, до четвертого місяця їхня кількість досягає 20 %, а до восьмого місяця – 90 %.

З настанням статевої зрілості овоцити вступають у процес дальшого росту (так званий великий ріст). При цьому збільшуються розміри ядра і цитоплазми овоцита, нагромаджується жовток, овоцит оточується прозорою зоною та променистим вінцем.

Прозора зона забарвлюється оксифільно, її добре видно під світловим мікроскопом. Вона утворена складним комплексом глікопротеїнів. Мікроворсинки фолікулярних клітин проходять крізь неї і утворюють щілинні контакти з плазмолемою овоцита. Назовні від прозорої зони розташовані фолікулярні клітини променистого вінця, які без різкої межі переходять у клітини яйценосного горбка, побудованого з фолікулярних клітин та основної речовини, що містить гіалуронову кислоту, глікопротеїнові комплекси.

Стадія дозрівання овогенезу починається, коли овоцити поновлюють мейоз, починаючи з метафази першого поділу дозрівання. Після першого поділу утворюються дві різні клітини: одна велика – овоцит II, в якій лишається майже вся цитоплазма, і друга маленька – перше полярне тільце (полоцит 1). Кожна з цих клітин отримує по 23 діади з хромосомного набору овоцита І. Другий поділ дозрівання овогенезу починається відразу за першим, але він блокується на стадії метафази і продовжується лише після пенетрації сперматозоїда через плазмолему вторинного овоцита.

У результаті другого поділу мейозу знов утворюються маленька клітина – друге полярне тільце (полоцит II), і велика – зріла яйцеклітина; обидві отримують по 23 монади. Полярні, або редукційні, тільця містять близько 1% цитоплазми яйцеклітини. На стадії метафази другого поділу дозрівання овоцит вивільняється з яєчника внаслідок овуляції і дозрівання завершується в маткових трубах, після запліднення.

Жіночі статеві гормони. До жіночих статевих гормонів відносяться естрогени і прогестини. Естрогени синтезуються фолікулярними клітинами, клітинами жовтого тіла і плаценти. · Естрадіол (17b-естрадіол, Е2) утворюється з тестостерону шляхом його ароматизації, володіє вираженою естрогенною активністю. Ароматаза, звана також естроген синтетаза, каталізує утворення Е2 з тестостерону. Синтез ферменту індукує фоллітропін.· Естрон (Е1) утворюється шляхом ароматизації андростендіону, має невелику естрогенну активність, виділяється з сечею вагітних, виявлений в фолікулярній рідині ростучих фолікулів яєчника, в плаценті. 17b-гідроксістероїд дегідрогеназа каталізує утворення 17b-естрадіолу з естрону.· Естріол (Е3) утворюється з естрону і естрадіолу в печінці, екскретується з сечею вагітних, в значній кількості присутній в плаценті.

Маткова труба (яйцепровід, tuba uterina, salpinx)— парний трубчастий орган, який починається від дна матки, проходить у складіширокої зв'язки матки до бічної поверхні малого тазу і закінчується біля яєчників. Має форму трубки довжиною 10–12 см з діаметром просвіту вампульній частині 6–10 мм, на рівні перешийку – 3 мм, у матковій частині – 0,5–1 мм. Стінка маткової труби утворена трьома оболонками: слизовою, м'язовою та серозною.

Слизова оболонка яйцеводів складається з епітеліальної та власної пластинок і утворює численні високі складчасті вирости – торочки, фімбрії –тому просвіт труб має вигляд лабіринту.

Слизова оболонка складається з двох пластинок – епітеліальної і власної.  Епітелій – одношаровий призматичний, містить два види клітин:війчасті та секреторні. Синхронний рух війок пересуває слиз секреторних клітин та овоцит чи зиготу в напрямку матки. Власна пластинка слизовоїпобудована з пухкої сполучної тканини, містить децидуальні клітини.

М'язова оболонка яйцеводів складається з двох шарів гладких міоцитів – внутрішнього циркулярного і зовнішнього поздовжнього, які набувають зворотного напрямку в матковому відділі труби (внутрішній стає поздовжнім, а зовнішній – циркулярним). Серозна оболонка складається із власної пластинки, побудованої з пухкої сполучної тканини, і мезотелію, що вкриває її, як і всі інші серозні оболонки.

Функції маткових труб полягають у транспорті статевих клітин до місця запліднення і зиготи в матку, забезпеченні умов для капацитації сперматозоїдів, створенні середовища, сприятливого для запліднення; у матковій трубі проходить початковий період ембріогенезу. Транспорт заплідненої яйцеклітини у матку відбувається завдяки перистальтиці м'язів труби, а також рухові війок епітеліоцитів.

Матка (uterus) — орган сплющеної грушоподібної форми, що призначений для виношування плода. Розміщена матка в геометричному центрі малого тазу, між сечовим міхуром і прямою кишкою. У невагітному стані маса її 70–100 г, розміри – 8х5х4 см. Стінка складається з трьох оболонок: ендометрію (слизова оболонка), міометрію (м'язова оболонка) та периметрію (серозна оболонка). 

Ендометрій у віці до 10 років має товщину близько 0,15 мм, у статевозрілої жінки – до 2-3 мм. Ендометрій не утворює складок, просвіт матки має вигляд щілини. Складається ендометрій з двох пластинок: епітеліальної та власної. Епітеліальна пластинка утворює трубкоподібні вростання у власну пластинку, формуючи так звані маткові залози або крипти. Епітелій тут одношаровий, високий, призматичний (висота клітин 20-30 мкм); складається він з війчастих і секреторних клітин. Власна пластинка слизової оболонки утворена пухкою сполучною тканиною, містить багато клітинних елементів, серед них децидуальні клітини, які утворюються у секреторній фазі менструального циклу.

Міометрій у дівчинки містить мало м'язових клітин, починає формуватися з 10 років. У статевозрілому організмі він добре розвинений, утворений гладкими міоцитами, що мають характерні відростки. Гладкі міоцити міометрію утворюють три шари: підслизовий з косо-поздовжнім напрямком міоцитів; судинний – з переважним циркулярним напрямком м'язових клітин; надсудинний – з косопоздовжнім розташуванням міоцитів. 

Периметрій утворений пухкою сполучною тканиною, вкритою мезотелієм.

Слизова оболонка шийки матки має ряд особливостей. Подібно до піхви її поверхня вкрита багатошаровим плоским епітелієм. Канал шийки вистелений призматичним епітелієм, який секретує слиз. Слизова оболонка каналу утворює складки і два поздовжніх гребені. Крім того, тут є численні розгалужені залози, які теж продукують слиз. М'язова оболонка шийки матки утворена добре розвиненим циркулярним шаром гладких м'язових клітин, який формує так званий  сфінктер матки.

Піхва (vagina) – це м'язово-фіброзна трубка довжиною 7–9 см, діаметром 2–3 см, що проходить у малому тазі між сечівником і прямою кишкою.У стінці піхви розрізняють три оболонки: слизову, м'язову та адвентиційну. Слизова оболонка має дві пластинки – епітеліальну і власну. 

Епітелій піхви багатошаровий плоский незроговілий, в якому розрізняють базальний, проміжний і поверхневий шари. Останній називається ще функціональним шаром, тому що він піддається ритмічним змінам протягом менструального циклу. Клітини поверхневих шарів епітелію містять зернакератогіаліну, багаті на глікоген. Розпад останнього під впливом мікробів призводить до утворення молочної кислоти, і тому піхвовий слиз має кислу реакцію, що запобігає розвитку інфекції. Залоз у стінці піхви немає. Власна пластинка слизової оболонки формує сосочки, які вростають в епітелій, інфільтрована лімфоцитами. Еластичні волокна власної пластинки утворюють поверхневу та глибокі сітки.

М'язова оболонка піхви утворена поздовжніми пучками гладких міоцитів, між якими є невелика кількість циркулярно розташованих м'язовихелементів. Адвентиційна оболонка побудована з пухкої сполучної тканини, яка сполучає піхву з сусідніми органами.

Зовнішні  статеві  органи  (vulva) включають переддвер'я піхви, малі та великі соромні губи, клітор. Переддвер'я піхви вистеляє багатошаровий плоский епітелій. Сюди впадають дві вестибулярні залози (так звані бартолінові залози), які є альвеолярно-трубчастимн за формою і секретують слиз.

Малі соромні губи – це складки слизової оболонки, вкриті багатошаровим плоским, злегка зроговілим пігментованим епітелієм. Основу їх складає пухка сполучна тканина, багата еластичними волокнами та кровоносними судинами, у якій містяться численні сальні залози. Великі соромні губи – це складки шкіри зі значними прошарками жирової тканини, містять сальні та потові залози. Зовнішня їхня поверхня вкрита волоссям.

Клітор за розвитком та будовою відповідає дорсальній частині чоловічого прутня. Він складається з двох печеристих тіл та головки, яка вкрита багатошаровим плоским злегка зроговілим епітелієм.

Молочні залози (mammae) – складні альвеолярні розгалужені залози, які за своїм походженням є видозміненими в процесі еволюції потовими залозами шкіри. Секрет молочних залоз – молоко – високопоживний продукт для харчування новонародженої дитини. До складу молока входять жири, білки, вуглеводи, мінеральні солі та вода, які необхідні для нормального розвитку організму. Молочна залоза — парний орган, який у нормі функціонує лише у жінок. Свого максимального розвитку залоза досягає після настання статевої зрілості: між 13 і 15 роками відбувається видовження і дихотомічне галуження проток, формування залозистих часточок. Секреторну активність молочні залози проявляють, коли настає вагітність. Секрет молочних залоз, який утворюється у другій половині вагітності, називається молозивом. Справжнє молоко починає вироблятися лише після народження дитини.

У дорослої жінки кожна молочна залоза складається з 15–20 часточок, розділених прошарками сполучної тканини. До складу кожної часточки входить одна окрема залозка, оточена сполучною тканиною і жировою клітковиною. Кожна залозка включає систему розгалужених вивідних проток:кінцеву протоку, що відкривається на верхівці соска грудей; в неї впадають молочні синуси; останні збирають секрет з молочних проток, які, в свою чергу, розгалужуються на альвеолярні молочні ходи. Переважна більшість проток вистелена двошаровим (в окремих ділянках – багатошаровим)епітелієм, який оточують міоепітеліальні клітини. Молочні ходи до періоду лактації (молоковіддачі) закінчуються сліпо, а з настанням вагітності і лактації дають початок численним альвеолам.

Альвеоли  молочної залози побудовані з клітин кубічної форми – лактоцитів, що секретують за апокриновим типом. На апікальній поверхнілактоцитів є мікроворсинки, цитоплазма містить добре розвинуті гранулярну й агранулярну ендоплазматичну сітку, елементи комплексу Гольджі, мікротрубочки та мікрофіламенти. Ці клітини розміщені в альвеолах в один ряд, контактують між собою з утворенням демосом. Назовні від лактоцитів розміщений несуцільний шар зірчастих міоепітеліоцитів, які скороченнями своїх відростків сприяють виведенню секрету. Секрет лактоцитів включає крапельки ліпідів і гранули білків, які, емульгуючись та змішуючись з розчиненими у воді лактозою та мінеральними солями, утворюють у просвіті альвеоли молоко. Молоко системою молочних альвеолярних ходів і молочних проток виводиться у молочні синуси, де й нагромаджується до моменту смоктання. Зовні клітини альвеол і вивідних проток покриті базальною мембраною, яка відмежовує їх від оточуючої сполучної тканини. 

 Після закінчення періоду лактації відбувається процес інволюції молочної залози, який полягає в редукції більшої частини альвеол, втраті секреторної активності збережених альвеол.

Регуляція функції молочної залози здійснюється двома основними гормонами – пролактином (гормон аденогіпофіза), який стимулює біосинтез компонентів молока лактоцитами, та окситоцином (гормон паравентрикулярних ядер гіпоталамуса), який сприяє молоковіддачі. У свою чергу, секреціяпролактину активується гіпоталамічним пролактоліберином, а пригнічується пролактостатином і дофаміном.

Оваріально-менструальний цикл. Циклічні зміни, що відбуваються  у внутрішньому  (функціональному)  шарі  ендометрію, проявом яких є щомісячні маткові кровотечі – менструації, отримали назву менструального циклу. Перебудова при цьому зачіпає не лише функціональний шар ендометрію, але й увесь організм жінки і залежить від циклічних змін у яєчнику, виділення ним естрогенів та прогестерону (оваріальний цикл). У зв'язку з цим місячний цикл в організмі жінки отримав назву оваріально-менструального. У тварин аналогом менструальних циклів є так звані статеві цикли. Тривалість менструального циклу вираховується від першого дня попередньої менструації до першого дня наступної. У більшості (60 %) жінок тривалість циклу становить 28 днів. У ньому розрізняють кілька фаз. У фазі десквамації, або менструальній (перша – третя доба циклу) (див. рис. 14) відбувається відторгнення функціонального шару ендометрію. Глибока частина ендометрію, що лишається після десквамації, має назву базального шару. Кровоносні судини ендометрію мають своєрідну будову: серед них розрізняють спіральні і прямі артерії. Перші кровопостачають функціональний шар ендометрію, другі – базальний.

Перед початком менструації у результаті спазму спіральних артерій зменшується приплив крові у поверхневий шар ендометрію (настає його ішемія) і спостерігаються некротичні зміни. Некротизована частина ендометрію відторгається, судини кровоточать. До кінця другої доби внутрішня поверхня матки стає суцільною раною. Втрата крові при менструації становить 50–200 мл. Менструальна кров не зсідається, у ній багато лімфоцитів. У цей час в організмі жінки мало статевих гормонів: жовте тіло попереднього циклу регресувало і не продукує прогестерону, а ріст фолікулів ще не почався і не забезпечує виділення естрогенів.

Фаза регенерації (третя-п'ята доба циклу) починається з ростом фолікулів і продукцією ними естрогенів. Останні забезпечують процесрегенерації функціонального шару ендометрію. За рахунок епітелію дна залоз, які зберігаються після відпадання функціонального шару, відбувається оновлення епітеліальної пластинки слизової оболонки.

Фаза проліферації охоплює п'яту–одинадцяту добу циклу. Товщина  ендометрію у цій фазі  збільшується у  два–три  рази і досягає  2–3 мм. Клітини епітелію внаслідок посиленої проліферації часто нагромаджуються одна на одну. Секреторні клітини продукують невелику кількість водянистого слизу, серед них розсіяні невеликі групи війчастих клітин. Маткові залози вузькі й прямі. У стромі міститься невелика кількість аморфної речовини, рідко трапляються лейкоцити. Ця фаза, як і попередня, забезпечується дією естрогенів.

Ф аза відносного спокою відповідає 11 – 15 добі циклу. У цей період ендометрій повністю відновлений, але ще не піддається діїпрогестерону. Яєчник продовжує продукувати естрогени. У кінці цієї фази в яєчнику відбувається овуляція. Фази регенерації, проліферації та відносного спокою часто об'єднують під назвою постменструальної (або естрогенної, репаративної, проліферативної, фолікулярної) фази, під час якої в яєчнику утворюються естрогени, а гіпофіз продукує у великій кількості фолітропін.

Фаза секреції (або пременструальна, лютеїнова, прогестинова фаза) охоплює 15– 28 добу циклу. Ендометрій потовщується у два рази порівняно з попередньою фазою, але не за рахунок розмноження клітин, як у постменструальній фазі, а в результаті набряку, нагромадження секрету в залозах і збільшенню об'єму клітин строми. Маткові залози стають звивистими, посилено секретують, у їхніх клітинах з'являється значна кількість глікогену.

У стромі ендометрію утворюються так звані децидуальні клітини, які нагадують епітеліальні. Це великі світлі клітини, часто двоядерні, багаті на глікоген та ліпіди. У фазі секреції у функціональному шарі ендометрію розрізняють дві зони: поверхневу компактну, яка складається з децидуальних клітин, і глибоку губчасту (розширені залози надають цій зоні губчастого вигляду). Утворення поверхневої і глибокої зон характеризує процес підготовки ендометрію до сприйняття заплідненої яйцеклітини, тобто до імплантації. Фаза секреції зумовлена дією прогестерону. Останній продукує жовте тіло, що утворюється на місці постовуляторного фолікула під дією лютропіну гіпофіза. Продукцію прогестерону стимулює також пролактин.Прогестерон сприяє стабілізації набряклого ендометрію, не дає йому відшаровуватись. Якщо вагітність не настає і жовте тіло гине, зниження рівня прогестерону викликає відторгнення функціонального шару ендометрію і початок менструальної фази. При відсутності прогестерону розблоковується процес росту фолікулів яєчника, які починають продукувати естрогени. Останні стимулюють регенерацію і проліферацію функціонального шаруендометрію, тобто цикл повторюється.

При відсутності впливу андрогену вищий центр зберігає здатність періодично збуджувати діяльність нижчого центру, що і властиво жіночій статі. У зародка чоловічої статі завдяки продукції чоловічого статевого гормону даний овуляторний центр маскулінізується. У людини овуляторний центр гіпоталамуса в кінці внутрішньоутробного періоду втрачає здатність модифікуватися за чоловічим типом.

Розвиток жіночої статевої системи. Статева система осіб обох статей розвивається спочатку за єдиною схемою і в тісному контакті з розвитком видільної системи. Закладка гонад виникає у зародка четвертого тижня розвитку в вигляді потовщення целомічного епітелію на поверхні первинної нирки. Ці потовщення мають назву статевих валиків. Від мезонефральної (вольфової) протоки відщеплюється розташована  паралельно  до неї парамезонефральна (мюллерова) протока. З верхніх частин парамезонефральних протоків утворюються яйцеводи, а з нижніх – матка і піхва. В процесі розвитку жіночої статевої системи мезонефральні протоки редукуються,    перетворюючись в рудиментарні протоки придатків яєчників. Крімцеломічного епітелію і мезенхіми, окремим джерелом розвитку статевих залоз є первинні статеві клітини – гоноцитобласти, які мають екстрагонадне походження і вперше виявляються у первинній смужці і в ділянці кореня алантоїса, потім мігрують в ентодерму жовткового мішка, ентодерму середньої кишки, в дорсальну брижу, звідки через целомічне вистелення і зачатковий епітелій потрапляють у статеві валики, тобто в зачаток гонади. Гоноцити в зачатку жіночої гонади перетворюються на овогонії. Диференціація яєчника настає пізніше, ніж сім'яника і стає помітною лише наприкінці сьомого–восьмого тижня ембріогенезу.

Джерела інформації:

а) основні:

1. Гістологія людини / [Луцик О. Д., Іванова А. Й., Кабак К. С., Чайковський Ю. Б.]. – Київ : Книга плюс, 2010. – С. 411–438.

2. Гістологія людини / [Луцик О. Д., Іванова А. Й., Кабак К. С., Чайковський Ю. Б.]. – Київ : Книга плюс, 2003. – С. 423–451.

3. Волков К.С. Ультраструктура основних компонентів органів систем організму / К. С. Волков. – Тернопіль : Укрмедкнига, 1999. – С. 94– 99.

4. Презентація лекції з теми: «Чоловіча статева система» (Інтранет).

5. Відеофільм: «Статеві системи» (Інтранет).

б) додаткові:

1. Гистология, цитология и эмбриология / [Афанасьев Ю. И., Юрина Н. А., Котовский Е. Ф. и др.] ; под ред. Ю. И. Афанасьева, Н. А. Юриной. – [5-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Медицина. – 2001. – С. 675-699.

2. Гистология : [учебник] / под ред. Э. Г. Улумбекова, Ю. А. Чельшева. –[3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : ГЕОТАР–Медиа, 2007. – С. 351-369.

3. Данилов Р. К. Гистология. Эмбриология. Цитология. : [учебник для студентов медицинских вузов] / Р. К. Данилов – М. : ООО «Медицинское информационное агенство», 2006. – С. 387–402.

4. Гістологія людини / [Луцик О. Д., Іванова А. Й., Кабак К. С.]. – Львів : Мир, 1993. – С. 331-352.

5. Кузнецов С. Л. Атлас по гистологии, цитологии и эмбриологии / Кузнецов С. Л., Н. Н. Мушкамбаров, В. Л. Горячкина. – М. : Медицинское информационное агенство, 2002. – С. 311–332.