Лейкози. Основні симптоми і синдроми Діагностика. Основнінапрямки терапії .

Етіологія і патогенез гострих та хронічних лейкозів.

Лейкемії – злоякісні пухлини кровотворної тканини з первинною локалізацією в кістковому мозку з наступною дисемінацією в периферичну кров, селезінку, лімфовузли і інші тканини.

Етіологія: у більшості хворих причину виникнення лейкемій встановити не можна. В теперішній час обговорюються наступні етіологічні фактори:

1. Роль іонізуючого випромінювання, під впливом якого проходять хромосомні аномалії в бластних клітинах, що і призводить до виникнення лейкемій.

2. Дія хімічних речовин: бензолу, пестицидів, гербицидів, цитостатиків.

3. Вірусна інфекція.

4. Генетичні і спадкові фактори.

Стадії гостроЇ лейкемії

1. Перша атака захворювання (І стадія)

2. Ремісія (II стадія)

3. Рецидив захворювання (III стадія)

4. Ремісія, що перевішує 5 років - видужання (IV стадія)

5. Термінальна (V стадія)

Хронічна мієлоїдна лейкемія (ХМЛ)- МКХ-С.92.1

Клінічна класифікація хвороби:

Клінічні варіанти ХМЛ

- типова ХМЛ філадельфійською фромосомою (Ph+)

- атипова ХМЛ без філадельфійської фромосоми (Ph-)

- ХМЛ у дітей

МОРФОЛОГІЧНІ ВАРІАНТИ ЛЕЙКЕМІЇ:

- Хронічна еозинофільна лейкемія;

- Хронічна базофільна лейкемія;

- Хронічна моноцитарна лейкемія;

- Хронічна нейтрофільна лейкемія.

Фази клінічного перебігу:

 ( за Koeffer Н.P..Gold D.V.,1981; Абдулкадиров К.М., 1998)

- хронічна

- прогресуюча (акселерації)

- гостра (бластний криз)

Приклади формулювання діагнозу: Хронічна нейтрофільна мієлоїдна лейкемія, (Ph+), хронічна фаза.

Хронічна лімфоцитарна лейкемія (ХЛЛ)- (МКХ10) - С91.1

Приклад формулювання діагнозу: Хронічна лімфоцитарна лейкемія, ІІ стадія (Rai)

Діагностичні критерії гострої лейкемії (ГЛ).

Клінічна картина ГЛ може бути різна, яка залежить від пригнічення нормального кровотворення .

В протіканні хвороби розрізняють три стадії протікання :

1) Початкова –може діагностуватись ретроспективно.

2) Стадія розгорнутої клінічної картини.

3)Термінальна стадія.

Розрізняють декілька варіантів початкової стадії :

Гострий початок захворювання спостерігається у половини хворих і характеризується високою t тіла ( іноді з ознаками), інтоксикацією, запальною слабкістю,болями в суглобах,болями в животі, болями при ковтанні. Початок захворювання може трактуватися, як грип, ангіна, ревматизм, ГРЗ, гострий апендицит. Інколи хворі помилково поступають у інфекційне відділенн

Початок захворювання з вираженими клінічними проявами спостерігаються у 10% і характеризуються профузними кровотечами (носові Ш К Т ) і ін.

- Повільний початок – проявляється загальною слабкістю, втомлюваністю, нездужанням, незначними геморогіями у вигляді синяків та незначним збільшення л/вузлів.

- Скритий період протікання –спостерігається у 5 % пацієнтів, захворювання виявляється випадково (при дослідженні периферичної крові під час профілактиктичних оглядів).

Для ГЛ характерно фази протікання хвороби

1.Алейкемічна (без виходу бластних клітин у кров).

2. Лейкемічна ( з виходом бластних клітин у кров).

Стадія розгорнутої клінічної картини включає  основні синдроми.

1) Гіперпластичний.

2) Геморагічний.

3) Синдром пухлинної інтоксикації.

4) Анемічний синдром.

5) Імуннодефіцитний .

6) Нейролейкемія

7) Виразково-некротичних змін

-гіперпластичний синром :

характеризується збільшенням лімфатичних вузлів, болями в кістках, важкістю і болями в лівому і правому підреберях, гепатоспленомегалія, розвитком виразково- некротичного синдрому. Можуть проявитись і інші симптоми; такі як головний біль, задишка, кашель, радикуліт та ін.

-анемічний синдром: характерно головокружінням, мерехтінням мушок перед очима, задишка при фізичному навантажені, серцебиття, шум у голові і вухах – симптоми, які характерні при анемії )

-геморагічний синдром:

Характерно: шкірні геморрагії, кровоточивість десен, носові кровотечі (наприклад, такі симптоми, як і при тромбоцитопеніях, геморогічному васкуліті). В анамнезі можуть бути перенесені інфекції – грип, контакти із хімічними препаратами, отрутохімікатами .

-синдром пухлинної інтоксикації:

Характерно підвищення температури тіла, слабкість, мінливість, відсутність апетиту, оссалгії, Такі симптоми дають можливість запідозрити інфекційні захворювання (туберкульоз, сепсис і ін. )

-Іммунодефіцитний синдром характеризується приєднанням важких пневмоній, які дуже часто призводять до смерті хворих. Тобто, спостерігається порушення клітинного і гуморального імунітету .

Для гострого лейкозу характерно розвиток проявів інших органів і систем.

1) Нейролейкемія: характеризується розвитком лейкозної інфільтрації в оболонках і речовині головного та спинного мозку. Є декілька форм нейролейкемії:

1.1. менінгіальна

1.2. енцефалічна

1.3. менінгоенцефалічна

1.4. діенцефальна

1.5. полірадикулоневротична

1.6. менінгоміелічна.

Окрім цього може зустрітися лейкозна інфільтрація мозку, простати, сечового міхура, пораження шлунково-кишкового тракту, стравоходу шлунка, печінки нирок, серця.

Діагностичним критеріями ГЛ є дослідження периферичної крові і пунктату кісткового мозку.

Основним критерім гострої лейкемії є наявність більше 30% бластних клітин у кістковому мозку (бластемія ).

 Кількість їх може становити  і до 80-90%). В алейкемічній фазі ГЛ бласти в крові можуть бути відсутні. В таких випадках діагноз виставляють по результатахдослідження кісткового мозку.

Цитохімічна діагностика гострих лейкозів

Форму гострого лейкозу визначають за допомогою цитохімічного дослідження.  Позитивна реакція на пероксидазу свідчить про наявність нелімфобластного лейкозу, негативна- про гострий лімфолейкоз або гострий недиференційований лейкоз.

Цитохімічні реакції дозволяють визначити речовини, що беруть участь в клітинному метаболізмі. Оцінку цитохімічних реакцій проводять на основі підрахунку 100 клітин з урахуванням інтенсивності забарвлення цитоплазми за чотирьохбальною системою:

 (+++)- інтенсивне забарвлення відповідає високому вмісту;

(++)- середньому;  

(+)- помірному,   незначному вмісту речовини в клітині.

Негативна реакція означається як 0 .

Якщо діагноз ГЛ не можна поставити при допомозі вище перерахованих методів, то проводиться трепанобіопсія здухвинної кістки, при якій зноходяться недиференційовані бластні клітини.

Із інструментальних методів дослідження використовують слідуючі томографію або рентгенографію грудної клітки, ЕКГ, УЗД, ФГДС, при яких знаходять зміни, характерні для лейкозної інфільтрації відповідних органів і тканин.

Критерії діагностики ГЛЛ:

Клінічні:  ГЛЛ характеризується наявністю, непластичного синдрому (лімфопроліферативний)- збільшенних периферичних лімфатичних вузлів, печінки та селезінки, виразково-некротичного синдрому, анемічного, геморагічного та інтоксикаційного синдромів,  наявністю осалгій, стерналгій, артралгій, імунодефіциту, септичних ускладнень, нейролейкозу.

Лабораторні:

1. Цитоморфологічні:

Критерієм постановки діагнозу гострої лейкемії є наявність у кістковому мозку більше 30 % бластів^А.

2. Цитохімічні реакції в бластах при ГЛЛ:

- на пероксидазу у (МПО)- від‘ємна;

- на глікоген (РАS)- позитивна у формі зерен або гранул;

- на ліпіди (СЧБ)- від‘ємна;

- на неспецифічну естеразу (НАЕ)- від‘ємна;

- на хлорацетатестеразу (ХАЕ)- від‘ємна;

• на кислу фосфатазу (КФ) позитивна при Т-клітинному варіанті.

3. Імунологічні:

• експресія на поверхні бластів В- або Т-лінійних маркерів.

Діагностичні критерії хронічного лімфолейкозу (ХЛЛ)

Діагноз звичайно ставиться на підставі результатів загальноклінічного обстеження хворого і морфологічного аналізу мазків периферичної крові. У перебігу ХЛЛ розрізняють початкову, розгорнуту і термінальну стадію хвороби (за старою класифікацією).

Початкова стадія ХЛЛ – помірна лімфоаденопатія, клініка розвивається повільно і непомітно. Скарги носять в основному астенічний характер.

Захворювання на цій стадії виявляється випадково при проведенні рутинного аналізу крові, коли при незначному лейкоцитозі виявляється збільшення відносної(40-50%) і абсолютної кількості лімфоцитів.

Потрібно підкреслити, що “безпричинних” лімфоцитів не буває, а лейкемоїдні реакції лімфоїдного типу (інфекційний малосимптомний лімфоцитоз, лімфоцитоз при коклюші, краснусі) зустрічаються виключно у дітей, інфекційний мононуклеоз – хвороба також переважно молодого віку – діагностується по картині крові. В якій знаходять лімфоцити, які відрізняються від звичайних великими розмірами, широким обідком цитоплазми навколо ядра та її більш яскравим забарвленням.

Збільшення абсолютного та відносного числа лімфоцитів завжди повинно насторожувати лікаря.

Більшість клітин периферичної крові представлені дозрілими лімфоцитами. Можна також виявити поодинокі тіні Боткіна – Гумпрехта (напів зруйноване ядролімфоцитів із рештками ядерець). Вони утворюють при нанесенні мазка крові на предметне скло, коли легкоранимі пухлинні лімфоцити розчавлюються, гублячи цитоплазму.

Розгорнута (виражених клініко-гематологічних проявів).

У цій стадії посилюються астенічні скарги. Характерний лімфопроліферативний синдром: відбувається генералізоване ураження лімфовузлів в такій послідовності: спочатку шийні, потім аксилярні, потім з’являються конгломерати вузлів у середостінні, у черевній порожнині і пахових ділянках. Лімфатичні вузли тістувато – еластичної консистенції. Частіше безболісні, не спаяні між собою і зі шкірою, без виаразок і не нагноюються.

Характерний гепатоспленомегалічний синдром. Зміни в легенях виявляються частими банальними пневмоніями і специфічною лейкозною інфільтрацією. Уражається серцево-судинна система, шлунково-кишковий тракт, сечостатева система.

При ХЛЛ часто спостерігається інфільтрація УІІІ пари черепно – мозкових нервів із зниженням слуху, відчуттям закладеності, шумів у вухах.

Термінальна стадія – характерно виснаження, значне погіршення загального стану, розвиток ускладнень, наростання анемії (не тільки внаслідок пригнічення еритропоезу, але й внаслідок виникнення випадків аутоімунної гемолітичної анемії), поява геморагічного синдрому, значне збільшення лімфатичних вузлів та селезінки, рефрактерність до проведеної терапії. Перехід ХЛЛ в термінальну стадію частіше супроводжується саркоматозним ростом в лімфатичному вузлі.

Такі лімфатичні вузли починають швидко рости, набувають кам’янистої щільності, інфільтрують та здавлюють сусідні тканини, викликаючи набряк та больовий сидром. Часто саркоїдальний ріст в лімфатичних вузлах супроводжується підвищенням температури. Інколи такі вузли розміщуються в підшкірній клітковині обличчя, тулуба, кінцівок, під слизовою оболонкою в порожнині рота, носа, а судини, які в них розвиваються надають їм вигляд крововиливів. Одним з проявів термінальної стадії хвороби може бути важка ниркова недостатність в результаті інфільтрації паренхіми органу пухлинними клітинами. Важким, нерідко смертельним ускладненням є герпетична інфекція.                                                                     

В клінічній картині виділяють 2 синдроми:

1. лімфопроліферативний, зумовлений лімфоаденопатією, спленомегалією та лімфоїдною проліферацією кісткового мозку:

а) загальні симптоми, зумовлені інтоксикацією, розростанням лейкозних клітин в кісковому мозку, селезінці (шкірний зуд, лихоманка. пітливість, більв кісках. селезінці та печінці);

б) гепато- та спленомегалія;

в) лейкемічні інфільтрати в шкірі (лейкеміди);

г) симптоми пов’язані із збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів (медіастінальних, мезентеріальних);

д) характерні зміни в кістковому мозку та периферичній крові.

2.Синдром ускладнень:

а) гнійно – запальних;

б) аутоімунних (аутоімунна гемолітична анемія, аутоімунна тромбоцитопенія).

безпосередніми причинами загибелі хворих на ХЛЛ частіше усього є інтеркурентна інфекція, виражена анемізація, крововиливи в життєвоважливі органи і інтоксикація.

Діагностика ХЛЛ:

Лейкоцитоз з абсолютним лімфоцитозом в крові.

Більше 30% лімфоцитів в пунктаті кісткового мозку при дифузній лімфоїдній гіперплазії в трепанаті кісткового мозку.

Збільшення лімфатичних вузлів та селезінки – необов’язкова симптоматика ХЛЛ, але при втягненні в процес цих органів спостерігається дифузна проліферація лімфоцитів.

Додаткова діагностична ознака – тіні Гупрехта в мазку крові.

Форми ХЛЛ:

1. доброякісна;

2. прогресуюча (класична);

3. пухлинна;

4. спленомегалічна;

5. кістково-мозкова;

6. хронічний лімфолейкоз;

7. пролімфоцитарна;

8. ХЛЛ, протікаючий з парапротеїнемією;

9. волосатоклітинний ХЛЛ;

10.Т-клітинна.

Доброякісна форма ХЛЛ викликає дуже повільне, помітне лише протягом років, але не місяців наростання лімфоцитів в крові паралельно із зростанням лейкоцитів.

Дуже повільне наростання лімфоцитозу до помітного збільшення лімфовузлів може тривати роки та десятиріччя. Весь цей час хворі знаходяться на “Д”обліку, і можуть потребувати цитостатичної терапії.

Прогресуюча (класична) форма.

ХЛЛ починається як доброякісна, але кількість лейкоцитів наростає від місяця до місяця разом з величиною лімфовузлів.

Пухлинна форма ХЛЛ.

Особливістю цієї форми є значне збільшення та щільна консистенція лімфатичних вузлів при невисокому лейкоцитозі.

Спленомегалічна форма ХЛЛ, характерезується переважним збільшенням селезінки при поширеному збільшенні лімфовузлів та різним рівнем лейкоцитозу. Ця форма прогностично більш благоприємна.

Кістково- мозкова форма ХЛЛ. швидко прогресуюча панцитопенія, тотальне або часткове заміщення кіскового мозку зрілими лімфоцитами. Лімфовузли не збільшені, селезінка за рідким виключенням також не збільшена, печінка також нормальних розмірів. Прогностично неблагоприємна форма.

Хронічний лімфолейкоз, ускладнений цитолізом. Можливо як значне збільшення лімфовузлів, так і відсутність лімфоаденопатій. Високий лімфоаденоцитоз або хвороба протікає за пухлинним сублейкемічним варіантом.

Гемоліз документується ретикулоцитозом, підвищенням рівня білірубіну та % еритрокаріоцитів в кістковому мозку, а імунна форма – позитивною прямою пробою Кумбса підвищений лізис тромбоцитів визначається тромбоцитопенією, пролімоцитарна форма ХЛЛ відрізняється перш за все морфологією лімфоцитів, які мають велику чітку нуклеолу. Конденсація хроматина в ядрі. Клінічними особливостями даної форми є швидкий розвиток, значна спленомегалія та помірне збільшення периферичних лімфатичних вузлів, гіпертермія, гіперлекоцитоз до 1000.

ХЛЛ з парапротеїнами супроводжується моноклональною М або G гаммапатією. В першому випадку прийнято говорити про хворобу Вальденстрема.

Волосатоклітинний ХЛЛ. Характерними рисами якого є спленомегалія, відсутність збільшення периферичних лімфовузлів, панцитопенія і поява в крові клітин із типовими морфологічними особливостями (ттак звані волосаті клітини діаметром 15-20 мкм з екцентрично розташованим ядром і характерною пінистою цитоплазмою, вирости цитоплазми у вигляді ворсинок).

Хоча волосатоклітинний лейкоз зустрічається рідко (на його частку припадає усього 2% усіх лейкозів), про нього варто пам’ятати і тому, що його лікування принципово відрізняється від лікування ХЛЛ.

Критерії діагнозу ХЛЛ

(запропоновані Міжнародною робочою нарадою з ХЛЛ, 1989)^А:

· абсолютна кількість лімфоцитів у периферичній крові > 10 Г/л; переважно зрілих лімфоцитів;

· кількість лімфоцитів у кістковому мозку > 30 % всіх ядровмісних клітин;

· лімфоцити мають імунологічні маркери, які підтверджують їх належність до В-клітинного клону лейкозних клітин.

Діагноз ставиться при наявності 3 критеріїв, коли лімфоцитів менше 10 Г/л/, діагноз ХЛЛ ставиться за наявності другого і третього критерію.

Діагностичні критерії хронічного мієлолейкозу (ХМЛ)

Хронічна мієлоїдна лейкемія - це класичне гематологічне захворювання, яке проходить три стадії розвитку: хронічну стадію, стадію акселерації та стадію трансформації в гостру лейкемію.

Діагностика хронічної фази

ХМЛ розвивається переважно приховано. Клінічна картина проявляється різноманітними симптомами. Типові ускладнення зрідка демаскують ХМЛ.

1. Обставини виявлення

-Здебільшого захворювання виявляють випадково або завдяки систематичному загальному аналізу крові.

- Загальні симптоми: астенія; схуднення; відчуття дискомфорту в лівому підребер'ї; погіршення загального стану різного ступеня вираженості, але достатнього для призначення загального аналізу крові.

- Клінічне обстеження. Основним класичним симптомом є доступна для пальпації спленомегалія. Тепер цей симптом трапляється щораз рідше через ранню діагностику захворювання.

- Ускладнення: пріапізм, приступ подагри, інфаркт селезінки, геморагічні симптоми.

Гранулоцитарний нейтрофільний гіперлейкоцитоз з мієлеміею повинен насторожити лікаря. Підозру на ХМЛ підтверджують еозинофілія, базофілія та гіпертромбоцитемія.

 Остаточний діагноз встановлюють після виявлення філадельфійської хромосоми або її молекулярного еквівалента – гена.

2. Додаткове обстеження

- Для встановлення діагнозу найчастіше достатньо звичайного загального аналізу крові. Він виявляє значний гіперлейкоцитоз, часто понад 50 х 109/л. Гіперлейкоцитоз пов'язаний із зростанням абсолютної кількості нейтрофільних гранулоцитів. Менш пропорційним є зростання абсолютної кількості базофілів і особливо еозинофілів. Мієлемія складається переважно із зрілих клітин попередників (мієлоцити та метамієлоцити). Зрідка трапляються молоді клітини (про-мієлоцити та мієлобласти). Абсолютна кількість інших лейкоцитів крові залишається незмінною, хоч у відсотковому відношенні їх кількість значно зменшується. До інших відхилень загального аналізу крові належить незначна нормоцитарна анемія. Значно виразнішим є зростання кількості тромбоцитів понад 500 х 109/л.Під час встановлення діагнозу тромбоцитопенія трапляється рідко.

- Біохімічний аналіз крові виявляє пропорційну до гіперлейкоцитозу гіперурикемію та високий рівень лактатдегідрогенази. У гранулоцитах при ХМЛ значно знижений рівень лужної фосфатази нейтрофілів, ензиматичну активність якої визначають на кров'яних мазках з розрахунку на 100 нейтрофілів. Виявлення зниженого рівня лужних лейкоцитарних фосфатаз недостатньо для остаточної діагностики ХМЛ. Метод має багато псевдонегативних похибок і не є специфічним. У класичних випадках ХМЛ виявляють підвищений рівень вітаміну В12 та гістаміну.

- Коагуляція та гомеостаз. Подовження часу кровотечі відображає набуту тромбоцитопатію, яка трапляється також у випадках інших мієлопроліферативних синдромів. Подовження часу Квіка можна пов'язати з дефіцитом У-го фактору.

- Мієлограму необхідно зробити, хоча вона незначно допомагає в підтвердженні діагнозу. Мієлограма виявляє лише зростання целюлярності кісткового мозку з вираженою перевагою елементів нейтрофільного ряду. Вона допомагає під час диференціальної діагностики і є особливо важливою для вивчення каріотипу.

- Біопсія кісткового мозку підтверджує діагноз мієлопроліферативного синдрому із звуженням жирових депо. На момент встановлення діагнозу вона не виявляє значного фіброзу (відсутні явища колагенового фіброзу, але є ретикулярний фіброз).

Наявність у периферичній крові клітин мієлоїдного ряду. Клітини перших чотирьох рядів сучасної схеми кровотворення. Сукупність еозинофілів, базофілів та нейтрофілів.

Дослідження факторів зовнішнього шляху згортання крові в присутності надлишкового тканинного тромбопластину. Формула клітинних елементівкісткового мозку.

• Хронічна мієломоноцитарна лейкемія. Диференціальна діагностика іноді є надзвичайно важкою. Лише каріотип або молекулярно-біологічне дослідження дозволяють встановити правдивий діагноз. У клінічній практиці необхідно розрізняти хронічний мієломоноцитарний синдром, який належить до групи мієлодисплазій, та хронічну мієломоноцитарну лейкемію, яка належить до мієлопроліферативних синдромів. Клінічні симптоми лейкемічної прогресії є чітко виражені (ексудативні серозити, специфічні ураження шкіри}, крім того, дуже часто діагностують недостатність кісткового мозку (анемія, тромбоцитопенія). Загальний аналіз крові виявляє анемію, моноцитоз, незначну мієлемію та тромбоцитопенію. Мієлограма та біопсія кісткового мозку підтверджують діагноз. Лізоцим крові та сечі значно підвищений.

ПЕРЕБІГ ЗАХВОРЮВАННЯ

У випадку відсутності лікування ХМЛ триває 3—5 років і завжди закінчується летально. Захворювання проходить три стадії.

Хронічна мієлоцитарна стадія, або стадія мієлопоетичної гіперактивності. Патологічні зміни в кістковому мозку та селезінці викликають значний лейкоцитоз із збереженою функціональною активністю гранулоцитів. ХМЛ на цій стадії здебільшого вдається контролювати застосуванням стандартного лікування гідро-ксисечовиною або бусульфаном, Проте відносна кількість клітин з філадельфійською хромосомою залишається підвищеною, а ефективність лікування з часом зменшується.

- Стадія акселерації розвивається не завжди. Найчастіше вона характеризується симптомами недостатності кісткового мозку та значною резистентністю достандартного лікування. Упродовж 1—18 місяців вона переходить у наступну стадію.

- Стадія гострої трансформації, або бластного кризу. Клінічна картина проявляється вираженими симптомами лейкемічної прогресії та ознаками недостат ності кісткового мозку. Вона закінчується смертю пацієнта через 3—6 місяців.

1. Діагностика стадії акселерації

- Клінічна картина характеризується підвищенням температури, погіршенням загального стану та болями в кістках. Розміри селезінки збільшуються.

- Додаткове обстеження. Загальний аналіз крові виявляє гіперлейкоцитоз, поєднаний із зменшенням кількості представників інших рядів гемопоезу (тромбоцитопенія, анемія), та зростання кількості базофілів та еозинофілів. Кількість бластних клітин у периферичній крові та кістковому мозку зростає, хоч і не перевищує 30% клітинного складу кісткового мозку,

- Каріотип клітин кісткового мозку відображає додаткові аномалії, поєднані з філадельфійською хромосомою. У класичних випадках виявляють трисомію 8-ї хромосоми, 17-у ізохромосому, другу філадельфійську хромосому (так зване подвоєння філадельфійської хромосоми). Усі названі аномалії підтверджують клональну еволюцію захворювання.

2. Критерії підтвердження стадії акселерації

- Рівень бластних клітин у периферичній крові або кістковому мозку перевищує 10%.

- Рівень бластних клітин у периферичній крові та промієлоцитів перевищує 20%.

Базофілія дорівнює 20% або є вищою.

- Анемія.Тромбоцитопенія, нижча 100 000/мм³, або стійкий гіпертромбоцитоз (у пацієнтів без спленектомії).

- Збільшення розмірів селезінки.

Поява нових цитогенетичних аномалій.

- Розвиток колагенового мієлофіброзу або хлороми.

Бластна трансформація — це зростання кількості бластних клітин до тридцяти або більше відсотків від клітинного складу периферичної крові або кісткового

мозку.

3. Гостра стадія

Симптоми недостатності кісткового мозку в поєднанні з симптомами лейкемічної прогресії домінують у проявах захворювання. До них належать:

- трансформації в мієлобластні лейкемії (70%) з усіма клінічними та біологічними симптомами гострих мієлоїдних лейкемій;

-Трансформації в лімфобластні лейкемії (25%) з усіма клінічними та біологічними симптомами гострих лімфобластних лейкемій;

Трансформації в мегакаріобластні лейкемії, які трапляються рідко (5%).

Патогенетична терапія.

При проведенні хіміотерапії потрібно дотримуватись  принципів:

1. Комбінація фазово- і циклоспецифічних препаратів.

2. Застосування хіміопрепаратів зумовлює відповідну динаміку лейкемічного процесу, яку необхідно враховувати під час призначення тих чи інших препаратів.

3. а) індукція ремісії –

- при першій атаці гострого лейкозу і рецидивах призначають різні комбінації з препаратів протягом 4-6 днів;

- б) консолідація (закріплення) ремісії – 2-3 курси лікування тими препаратами, які викликали ремісію;

- в) протирецидивна терапія (терапія підтримання ремісії)

- проводиться протягом всього періоду ремісії

4. Профілактика нейролейкемій.

5. Під час протирецидивної терапії необхідно проводити систематичний контроль за показниками крові:

- загальний аналіз крові;

- кількість тромбоцитів;

- пункція кісткового мозку 1 раз в 3 місяці.

6. Комбінацію препаратів складають в залежності від форми гострого лейкозу і віку хворого.

Лікування гострих лімфобластних і недеференційованих лейкозів.

І. Індукцію ремісії: використовують 8 – тижневу двохфазну програму, або 4-6 тижневу.

А. Індукцію по 8 – тижневій двохфазній програмі.

Перша 4- тижнева фаза включає 4 препарати:

- вінкрістін – в/в 1.5 мг/м² 1 р. на тиждень протягом 4 тижнів в 1-, 8-, 15-,22 – ий дні;

- преднізолон – 40 мг/кг ваги per /os протягом 28 днів;

- рубоміцин – в/в 25 мг/м² 1 р. в тиждень,

- L – аспарагіназа – в/в 6000 ОД/м² з 15 по 28 день - тобто 14 днів підряд.

Друга 4 – тижнева фаза індукції ремісії починається з введення:

- циклофосфаміду – в/в 650 мг/м² на 29 день програми, пізніше вводиться на 43 –ій і 57- ий дні індукції;

- цитозар – в дозі 75 мг/м² в/в або п/ш (якщо досягнута ремісія після першої фази і немає агранулоцитозу і тромбоцитопенії) протягом 4 днів кожної із 4- ьох тижнів: в 31 – 34 –ий, 38-41 –ий, 45-48 –ий,52-55 –ий дні.

- 6 – меркаптопурин – 60 мг/м² per /os щоденно, починаючи з 29-го по 57-ий день (28 днів).

Терапія в стадії ремісії для дорослих по цій же програмі включає як етап консолідації так і підтримуючу терапію.