Тема: КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ В ГЕПАТОЛОГІЇ (2)

Засоби, що впливають на функцію печінки (гепатотропні препарати)

При багатьох захворюваннях печінки, особливо запальних і дистрофічних, порушується обмін речовин, процеси знешкодження токсичних сполук, зовнішньосекреторна функція, зменшується опірність організму до дії шкідливих факторів довкілля тощо. Зокрема, розлади зовнішньосекреторної функції печінки супроводжуються пригніченням утворення жовчі і (або) неможливістю виходу її із жовчного міхура у дванадцятипалу кишку. Це призводить до порушення моторики ШКТ, процесів травлення і всмоктування харчових речовин, обміну білкових і фосфорних сполук, ряду вітамінів тощо. Нерідко розвивається застій жовчі у жовчному міхурі, що може призвести до утворення жовчних конкрементів (каменів), появи дискінезій жовчних шляхів, їх спазмів.

Корекція цих розладів здійснюється багатьма лікарськими засобами. Серед них провідне значення мають: а) жовчогінні засоби, що стимулюють секрецію жовчі (так звані холеретики); б) жовчогінні засоби, що сприяють виходу жовчі з жовчного міхура у дванадцятипалу кишку (холекінетики) і усувають спазми жовчних проток (холеспазмолітики); в) засоби, що сприяють розчиненню холестеринових жовчних каменів (холелітолітики); г) гепатопротекторні препарати.

Холеретичні засоби

Холеретичні засоби – це такі жовчогінні препарати, які стимулюють утворення жовчі, тим самим, ліквідують порушення цього процесу при захворюваннях печінки. Така дія характерна для засобів, до складу яких входить висушена жовч тварин (алохол, холензим), деяких синтетичних (оксафенамід, нікодин) і багатьох препаратів рослинного походження.

Препарати, які містять жовч і натуральні жовчні кислоти, мають відносно невисоку холеретичну активність. Разом з тим, під їх впливом значно зростає концентрація жочних кислот в жовчі. Посилюється також утворення і виділення білірубіну, внаслідок чого вміст його в жовчі зростає. На тонус жовчних шляхів і на виділення жовчі ці засоби не впливають.

При повторному вживанні препаратів жовчі і жовчних кислот холеретичний ефект посилюється і стає тривалишим, підвищується вміст жовчних кислот у жовчі, тому посилюється її холестеринстабілізуючі властивості, ліквідується загроза випадання холестерину в осад. Крім того, Ці препарати за рахунок жовчних кислот підвищують секреторну і рухову функції травного тракту, а також діурез, особливо при набряках циркуляторного походження. Холеретична дія цих препаратів зумовлена наявністю в їх складі жовчних кислот. Вони, як і їх солі, а також похідні інших органічних кислот (бромсульфалеїн, бенгальський рожевий, йодовані ренгеноконтрастні засоби), виділяються гепатоцитами в жовчні капіляри. Тут вони дисоциюють, утворюючи органічні аніони, висока концентрація яких створює осмотичний градієнт між жовчю і кров’ю, що і зумовлює осмотичну фільтрацію води й електролітів у жовчні капіляри. Холеретична дія жовчних кислот зменшується у міру зв’язування їх з білірубіном, холестерином, білками та іншими речовинами жовчі в міцели.

Алохол – таблетки, що містять суху жовч, сухі екстракти часнику і кропиви, а також вугілля активоване. Крім стимулюючого впливу на секрецію жовчі, він пригнічує процеси бродіння і гниття в кишках, посилює секреторну і рухову функції травного тракту. Призначається всередину по 2 таблетки 3 рази на день протягом 3-4 тижнів.

Холензим – таблетки, до складу яких входить суха жовч, висушені і подрібнені порошки підшлункової залози і кишечника забійної худоби. Завдяки наявності жовчних кислот, ферментів підшлункової і кишкових залоз препарат стимулює секреторно-моторну функцію травного тракту. Призначають по 1 таблетці 1-3 рази на день.

Ці препарати характеризуються невисокою холеретичною активністю, але сприяють значному підвищенню вмісту жовчних кислот у жовчі. При тривалому прийомі їх холеретичний ефект зростає, зникає загроза утворення жовчних каменів. За рахунок наявності жовчних кислот у складі цих препаратів зростає секреторна і рухова функції травного тракту, нормалізується травлення і обмін речовин.

Оксафенамід – синтетичний жовчогінний препарат. Призначається по 0,25-0,5 г (1-2 таблетки) 3 рази на день перед їдою протягом 15-20 днів. Стимулює утворення і виділення жовчі, проявляє холеспазмолітичну дію, понижує рівень холестерину в крові, особливо при гіперхолестеринемії.

Нікодин – синтетичний жовчогінний препарат. Є похідним аміду нікотинової кислоти і формальдегіду. В організмі розпадається на нікотинамід, який спричиняє позитивний вплив на печінку, і формальдегід – засіб протимікробної дії. Рекомендується для прийому по 0,5-1 г (1-2 таблетки) 3-4 рази на день до їди.

Фенобарбітал застосовується для профілактики жовтяниці, у випадках гемолітичної хвороби новонароджених, спадкової жовтяниці (синдром Кріглера-Наджара і синдром Жільбера), залишкових явищ перенесеного вірусного гепатиту, деяких форм холестазу та ін.

У медичній практиці використовується також багато жовчогінних препаратів рослинного походження. Нараховується більше 100 рослин, які є сировиною для отримання препаратів холеретичної дії. Вони застосовуються переважно у вигляді зборів, настоїв, рідких екстрактів, спиртових настойок. Існують і таблетовані (фламін, флакумін, конвафлавін) і рідкі (холосас) лікарські форми. Діючими речовинами цих жовчогінних препаратів є ефірні олії, фітостерини, флавоноїди, смоли тощо. Найбільшу цінність представляють засоби, одержані із безсмертника піщаного, шипшини, кукурудзяних приймочок, барбарису звичайного, ластівця золотистого тощо. Вони характеризуються невеликою токсичністю і високою ефективністю при багатьох захворюваннях печінки.

Деякі рослинні жовчогінні, препарати крім холестеретичної, мають спазмолітичну, знеболювальну і секретинподібну дію. Особливим показанням для їх застосування є дискінезія жовчних шляхів, закреп внаслідок дефіциту жовчі, нейровегетативні розлади функції печінки і підшлункової залози.

Безсмертник піщаний – багаторічна рослина з родини складноквіткових. Збору підлягають квіткові кошики на початку цвітіння, які висушують у затінку на відкритому повітрі. Застосовують їх у вигляді відварів або настоїв (6-12 г на 200 мл; всередину по півсклянки 2-3 рази на день), рідкого екстракту (по чайній ложці на прийом з теплою водою за півгодини до їди), сухого екстракту (концентрату), який приймають по 1 г 3 рази на день, або препарату фламіну. Це сухий концентрат безсмертника піщаного, до складу якого входить сума діючих речовин квіткових кошиків. Призначається по 1 таблетці 3 рази на день за півгодини до їди протягом 10-40 днів.

Ці препарати безсмертника стимулюють жовчоутворення, секреторну функцію шлунка і підшлункової залози, підвищують тонус жовчного міхура.

Шипшина – багаторічна рослина із родини розоквіткових. Плоди її збирають у період дозрівання аж до морозів. Висушують при температурі до 90^оС. Вони містять вітаміни (С, В₂, Р, К, Е, А та ін.), значну кількість цукру, лимонну кислоту, пектинові і дубильні речовини, мінеральні солі. Із сухих плодів шипшини готують відвари, настої, екстракти, сиропи, таблетки, драже, а також препарат холосас. Це густа рідина темно-бурого кольору із своєрідним запахом і приємним солодким смаком. Призначають всередину по 1 чайній ложці 2-3 рази на день. Настій готують з розрахунку 10 г сухих плодів на 200 мл води і приймають по півсклянки 2 рази на день перед їдою.

Кукурудза – однорічна рослина із роду злакових. Збору підлягають стовпчики з приймочками в період дозрівання качанів. Висушують їх на повітрі в тіні або в приміщеннях. Кукурудзяні стовпчики з приймочками застосовуються у вигляді рідкого екстракту (по 30-40 крапель) або настою (відвару) із 10-20 г на 200 мл готової форми (по одній столовій ложці 3-4 рази на день протягом місяця).

Ці препарати, як і препарати шипшини, збільшують секрецію жовчі і полегшують вихід її в кишечник. За рахунок вітаміну К прискорюють процес згортання крові.

Застосовуються холеретичні препарати при захворюваннях печінки і жовчних шляхів (хронічних гепатитах, холангітах, холециститах, цирозах тощо), головним чином для покращання дренажу жовчовидільної системи. Завдяки постійному рухові жовчі ліквідується її застій в жовчному міхурі і протоках, зменшується всмоктування її в кров, погіршуються умови для розвитку інфекції і утворення каменів, пригнічується запальний процес.

У процесі лікування хворих холеретичними препаратами зникає жовтяничність склер і шкіри, нормалізується хімічний склад жовчі, скорочуються розміри і відновлюється функція печінки. Затихає або повністю зникає біль, гіркота в роті, метеоризм, відчуття напруги і тяжкості в правому підребер’ї. При тривалому вживанні холеретичних препаратів у багатьох хворих припиняються напади печінкової кольки, а якщо і виникають, то рідше і вони менш інтенсивні. При інфекційних захворюваннях печінки і жовчних проток холеретики слід комбінувати з хіміотерапевтичними засобами (антибіотиками, сульфаніламідами).

Жовчогінні препарати, що містять жовчні кислоти, застосовуються також при тривалому хірургічному дренажі жовчних протоків або фістулі жовчного міхура. При цьому вони сприяють нормалізації травлення, а, посилюючи жовчовиділення, – попереджують висхідну інфекцію. Ці препарати можуть бути засобами замісної терапії при ендогенній недостатності жовчних кислот (цирози печінки).

При захворюваннях печінки і жовчних протоків холеретичні засоби нерідко комбінують з проносними препаратами, що необхідно для усунення закрепів і пов’язаного з ними інтенсивного зворотнього всмоктування у кров компонентів жовчі і різноманітних токсичних агентів з кишечника.

Негативні реакції при лікуванні холеретичними засобами зустрічаються рідко. Препарати жовчі, як і оксафенамід, у окремих хворих викликають проноси, нікодин – відчуття припливу тепла або легкого недовготривалого болю в надчеревній ділянці, переважно при застійній формі гепатиту.

Протипоказані холеретичні препарати при гострих гепатитах, гострій і підгострій дистрофії печінки, обтураційній жовтяниці. Оксафенамід не застосовується при жовчокам’яній хворобі і холециститах у хворих з стенокардією, тому що посилює холецисто-коронарний больовий синдром.

Холекінетичні і холеспазмолітичні засоби

Засоби, що сприяють виходу жовчі в кишку, так звані холекінетичні препарати, подібно до гормону холецистокініну, здатні підвищувати тонус і рухову активність жовчного міхура і зменшувати тонічне напруження сфінктера Одді. Це сприяє виходу жовчі із жовчного міхура і жовчних протоків у дванадцятипалу кишку. До них належать магнію сульфат, пітуїтрин, сорбіт.

Магнію сульфат – один з часто вживаних холекінетичних препаратів. Крім впливу на жовчовидільну систему (жовчний міхур, жовчні протоки, сфінктер Одді), виявляє заспокійливу, протисудомну, спазмолітичну дію при парентеральному введенні і проносну – при введенні в шлунок (стор.). Концентрований розчин цього препарату (50 мл 30-35% теплого розчину), введений у дванадцятипалу кишку за допомогою зонду, викликає рефлекторний викид жовчі в кишку. Спочатку через 10-15 хв інтенсивно виділяється темна жовч (порція В), більш світліша (порція С). Темну жовч вважають міхуровою, світлу – печінковою. У разі гіпотонії жовчного міхура темна жовч виділяється дещо пізніше – через 25-30 хв, навіть 40 хв. Ці порції жовчі, як і порцію А (вміст дванадцятипалої кишки), направляють в лабораторію на аналіз.

Крім діагностичного дуоденального зондування, магнію сульфат використовується для сліпого зондування з лікувальною метою. Воно полягає в прийомі хворим натще 60 мл 30 % розчину магнію сульфату. Після цього він повинен лягти на правий бік, поклавши на ділянку печінки грілку на 2 год. Таке зондування проводиться щоденно протягом 10-12 днів.

При хронічному холециститі і холангіті магнію сульфат призначають також всередину по 1 столовій ложці 3 рази на день (на склянку теплої води).

Пітуїтрин для ін’єкцій – водний екстракт задньої долі гіпофізу забійної худоби (стор.). Проявляє холекінетичну дію, тому застосовується для дуоденального зондування, особливо в комбінації з рентгеноконтрастними речовинами, для діагностики захворювань жовчного міхура. Вводять під шкіру і в м’язи по 5-10 ОД, у вену – 3-5 ОД. При кровотечах із варикозно розширених вен стравоходу, що нерідко спостерігаються при цирозі печінки, пітуїтрин вводиться у вену крапельно по 10-20 ОД в 100-200 мл ізотонічного розчину глюкози. Внаслідок цього звужуються артеріоли черевної порожнини, зменшується приплив крові до системи воротної вени, знижується тиск в ній, настає зупинка кровотечі.

Протипоказаням для застосування пітуітрину є атеросклероз, гіпертонічна хвороба, тромбофлебіт тощо.

Подібно до магнію сульфату і пітуїтрину для ін’єкцій, активними холекінетичними засобами є поліспирти, зокрема сорбіт. У дозі 10-20 г в 50-100 мл води, прийнятий всередину або введений в дванадцятипалу кишку, цей препарат проявляє не тільки холекінетичну і холеретичну дію, але й стимулює звільнення таких гормонів як холецистокінін, панкреозимін і вілікінін. Його рекомендовано для дуоденального зондування, лікування холециститів (по 50-150 мл 10 % розчину 2-3 рази на день до їди) тощо.

Інколи сорбіт викликає нудоту, здуття живота, печію, легке головокружіння. Ці реакції зникають при зменшенні дози або при відміні препарату.

Холелітолітичні засоби

Холелітолітичні засоби – це лікарські препарати, які мають властивість розчиняти холестеринові камені, що часто утворюються у жовчному міхурі. Вони є похідними дезоксихолевої кислоти. Холелітолітичні засоби відкрили нові можливості лікування жовчокам’яної хвороби і є доповненням до основних, тобто хірургічного і ударнохвильового, методів видалення жовчних каменів з жовчного міхура і протоків. Основним препаратом є хенодеоксихолева кислота, допоміжним – урсодеоксихолева.

Кислота хенодеоксихолева є натуральною жовчною кислотою. Призначають її з розрахунку 0,015 г на 1 кг маси тіла на добу в 2 прийоми: зранку 1/3, ввечері 2/3 добової дози протягом 6 місяців і більше. При досягненні ефекту, тобто повному розчиненні холестеринових каменів, з профілактичною метою прийом хенодеоксихолевої кислоти повторюється кожен третій місяць (по 1 капсулі на день).

При прийомі всередину хенодеоксихолева кислота всмоктується у тонкій кишці майже повністю (95-98%). У печінці утворюються її парні аналоги з гліцином і таурином і в такому вигляді з жовчю знову попадає в дванадцятипалу кишку, де концентрація її зростає. При щоденному прийомі вона досягає максимуму на 3-6-му тижнях. Вміст холестерину, напроти, зменшується, тому що хенодеоксихолева кислота гальмує всмоктування його в кишечнику і синтез в печінці. У ситуації, коли вміст холестерину в жовчі зменшується, а жовчних кислот зростає, розчинність холестерину зростає.

Кислота урсодеоксихолева також є холелітолітичним препаратом. Подібно до кислоти хенодеоксихолевої, вона легко всмоктується у тонкій кишці. Гальмує синтез холестерину в печінці, навіть в більшій мірі, ніж хенодеоксихолева кислота. Підвищує синтез натуральних жовчних кислот, тому концентрація їх в жовчі зростає, холестерину – падає.

Ці властивості хено- і урсодеоксихолевої кислоти лягли в основу лікування ними хворих жовчокам’яною хворобою і калькульозним холециститом (хенотерапія). Метою тривалої хенотерапії є розчинення холестеринових каменів у жовчному міхурі і жовчних протоках. Прийом хворими кислоти хенодеоксихолевої у зазначеній дозі призводить до розчинення біля 75 % таких конкрементів діаметром до 10 мм протягом 6-12 місяців, а діаметром 10-20 мм – 1-3 років.

Під впливом урсодеоксихолевої кислоти (всередину по 0,008-0,01 г/кг щоденно) протягом перших 3-6 місяців зникає більшість проявів захворювання, навіть кольки. Під час лікування інтенсивно відходять кристали холестерину і білірубіну з жовчю.

Більш висока ефективність хенотерапії досягається при комбінації хенодеоксихолевої кислоти з урсодеоксихолевою кислотою, а також за умови призначення хворим дієти з низьким вмістом холестерину і високим вмістом поліненасичених жирних кислот.

У процесі лікування хенодеоксихолевою кислотою майже у кожного другого хворого виникає пронос, у кожного п’ятого – помірне ураження печінки. Урсодеоксихолеву кислоту хворі переносять без появи цих побічних ефектів.

Протипоказами до хенотерапії даними кислотами є: вагітність, наявність рентгенопозитивних конкрементів (діаметром більше 20 мм), закупорення загальної жовчної протоки, часті жовчні кольки, холангіт, цироз печінки, хронічні панкреатити тощо.

Гепатопротекторні засоби

Гепатопротектори – це препарати, які сприяють нормалізації обмінних процесів у печінці, підвищують її опірність до шкідливих факторів довкілля і прискорюють відновлення структури і функції при різноманітних ушкодженнях.

Сприяють цим процесам вітаміни і мікроелементи, амінокислоти і деякі гормональні препарати, ряд синтетичних засобів, біофлавоноїди тощо. Серед них найбільш ефективними виявились: токоферолу ацетат, біофлавоноїдні препарати (легалон, силібінін, силібор, конвафлавін), засоби, що сприяють відновленню фосфоліпідного складу клітинних мембран (есенціале, ліпін, ліпостабіл) тощо.

Флавоноїди - це клас дуже поширених у природі фенольних сполук. Вони складаються з двох фенальних залишків. Більшість флавоноїдів є похідними хромону і хроману, що мають у положенні 2, 3 або 4 арильний радикал.

Як речовини з широким спектором біологічної дії флавоноїди містяться в овочах, фруктах, насінні, дріджах, квітках, корі дерев. Сумарна їх кількість у добавленому раціоні людини досягає 1 г, що достатньо для виконання важливої біологічної ролі. У поєднанні з аскорбіновою кислотою вони беруть участь в окисно-відновних процесах, гальмують окислення, пролонгуючи дію адреналіну, є складовими елементом антиоксидантної системи клітин. Змінюючи активність багатьох ферментів (транспортних АТФаз, фосфодіестерази циклічних нуклеотидів, протеїнкінази, фосфоліпази А₂ та ін.), рослинні флавоноїди впливають на імунологічні, секреторні, видільні, скоротливі та рухові процеси. Їм властива протизапальна, жовчогінна, противірусна, противиразкова, анальгезуюча активність. Вони підвищують резистентність капілярів, впливають на мікроциркуляцію, мають трофічну дію на периваскулярну сполучну тканину, підвищують судинозвужувальний вплив катехоламінів. Ці флавоноїди діють спазмолітично на коронарні судини, нормалізують проникність капілярів, гальмують розвиток набряку. Цей клас речовин підвищує вміст кальцію і кортикостероїдів у крові, знижує рівень холестерину і аскорбінової кислоти в корі наднирників.

Вважають, що використання препаратів рослинних флавоноїдів, як і орієнтація на високий вміст їх в дієті є чинником профілактики захворювань шлунка, печінки, серцево-судинної системи тощо.

У травному каналі рослинні флавоноїди всмоктуються добре. Після одноразового прийому максимальна концентрація визначається протягом 30-60 хв, а при повторному введенні постійний рівень у крові настає вже на другу добу. Розпреділяються в організмі нерівномірно і у великій кількості накопичується в печінці і нирках, у мінімальній - у других органах. В ядрах гепатоцитів містяться в 100-200 разів менше ніж у цитоплазмі. Метаболізм проходить в печінці шляхом кон’югації з глюкуроновою та сірчаною кислотою, причому в невеликій кількості. На мікросомальну систему окислення не впливають, тому в разі комбінованого застосування флавоїдів з іншими засобами це не відбивається на їх фармакокінетиці та фармакодинаміці. Виводяться з організму переважно з жовчю, меншою мірою - з сечею.

Як препарати рослинних флафоноїдів використовують легалон (силібінін), фламін (стор.), флакулін, конвафлавін тощо.

Силібінін – сумарний препарат флавоноїдів расторопші плямистої. Під назвою легалон він випускається в Югославії у вигляді драже по 0,035 г (легалон-35) і 0,07 г (легалон-70), у вигляді рідини у флаконах по 100 мл, а в Болгарії – під назвою карсил в драже по 0,035 г. Призначають ці препарати всередину: наприклад, при тяжкому перебігу захворювань печінки – по 2 драже легалону-70 3-4 рази на день або по 1 ложечці 3 рази на день; при легкому перебігу – по 1 драже легалону-35 або півложечки 3 рази на день. У відповідності з дозуванням легалону призначають хворим і карсил. В Україні випускається препарат силібор в таблетках по 0,04 г.

Діючі речовини расторопші всмоктуються в травному каналі добре. В організмі розподіляються нерівномірно: у великих кількостях накопичуються в печінці і нирках. Виділяються з організму переважно з жовчю, де концентрація їх в 100 разів вища, ніж у крові.

Основним у фармакодинаміці препаратів расторопші є гепатопротекторний ефект. Зокрема встановлено, що силібінін захищає печінку від пошкоджуючого впливу гепатотоксичних речовин: стримує накопичення в ній токсичних продуктів перекисного окиснення ліпідів, активує антиоксидантну систему захисту, стабілізує мембрани цього органу. У зв’язку з цим створюються необхідні умови для збереження високої активності ферментних систем печінки, які забезпечують обмін речовин, регенерацію і антитоксичну функцію.

Силібінін застосовується при гострому вірусному гепатиті, підгострому і хронічному гепатиті, цирозах печінки, ураженнях її гепатотоксичними агентами та ін. Його використовують також для профілактики порушень функції печінки, наприклад, у зв’язку з хірургічними втручаннями. Завдяки силібініну значно підвищилась ефективність лікування хворих, уражених отрутою блідої поганки, алкоголем тощо.

Протипоказанням до застосування препаратів расторопші є цукровий діабет з супутнім холестатичним синдромом. У період лікування ці препарати у окремих осіб можуть викликати неприємні відчуття в шлунку, сухість в роті, діарею, шкірний свербіж, висипання на шкірі тощо.

Токоферолу ацетат – ведучий представник широко поширених у природі токоферолів (вітаміну Е). Інтерес до цього вітаміну виник у зв'язку з вивченням Е-авітамінозу. При цій патології виникає безпліддя через розсмоктування плода у вагітних тварин, а також дистрофія м’язів, некроз печінки, ексудативний діатез, анемія.

Всмоктуються токофероли у тонкій кишці повільно, біля 70 % введеної кількості за умови наявності у ній жовчних кислот. При обтурації загальної жовчної протоки всмоктування не відбувається. З крові токофероли поступають у печінку, нирки, міокард, скелетні м’язи, у вагітних жінок – і до плаценти. Виділяються з організму через стінку кишки, в меншій мірі з сечею, у незначній кількості з молоком. Токоферол проявляє багатосторонню дію на печінку. Він стабілізує мембрани гепатоцитів, тому що входить до їх складу як обов’язковий структурний компонент. Проявляє антиоксидантну дію. Різко зменшує пошкоджуючий вплив на печінку різних отрут, активує біосинтез гему і білків, проліферацію клітин, сприяє ліквідації запалення.

У гепатології препарати вітаміну Е застосовуються для лікування жовтяниці, ураження печінки гепатотоксичними агентами, хронічних гепатитів, холестатичних уражень, особливо первинного біліарного цирозу. Дуже перспективним є використання токоферолу ацетату (всередину або в м’язи щоденно по 0,1-0,3 г, 15-20 днів) при захворюваннях печінки у хворих на туберкульоз легень та інших органів. Вже протягом найближчих днів покращується загальний стан таких пацієнтів, зникають диспепсичні прояви, покращується функція печінки тощо. Токоферолу ацетат стримує також гепатотоксичність протитуберкульозних препаратів (ізоніазиду, ріфампіцину тощо).

Токоферолу ацетат легко переноситься хворими, навіть у дозах, які в 2-3 рази перевищують рекомендовані. Можлива поява болючості і інфільтрації в місцях введення вітаміну Е в м’язи, алергічні реакції.

Гепатопротекторні властивості характерні і для препаратів безсмертника піщаного (фламін), скумпії (флакумін), конвалії далекосхідної (конвафлавін) тощо. Як гепатопротектори використовуються також препарати, що сприяють відновленню фосфоліпідної структури клітинних мембран (есенціале, ліпостабіл, ліпін). Фосфоліпіди, як структурні елементи клітинних і субклітинних мембран, відіграють провідну роль в процесах трансмембранного обміну речовин, детоксикації і регенерації клітин. В тканинах вони використовуються для синтезу клітинозахисних простагландинів, емульгують жири і стабілізують холестерин у жовчі. Фосфоліпіди клітинних мембран забезпечують необхідний рівень активності мембранних ферментів.

Есенціале – комбінований препарат, до складу якого входять природні фосфоліпіди (із бобів сої) і ряд вітамінів. Випускається в ампулах по 5 мл і в капсулах. Ампульний препарат вводять у вену струминно повільно, розбавивши кров’ю пацієнта або 5 % розчином глюкози у співвідношенні 1:1.

Есенціале впливає на обмін речовин, особливо ліпідний, активує окисне фосфорилювання, сприяє синтезу АТФ. Препарат має мембраностабілізуючу, антиоксидантну і гепатопротекторну активність при інтоксикації організму гепатотоксичними агентами, попереджує некроз печінки. За рахунок есенціальних фосфоліпідів він відновлює структуру і функцію клітинних та субклітинних мембран. У зв’язку з цим ліквідуються дефекти в літинних мембранах, викликані гепатотоксичними агентами. Есенціале зменшує щільність біомембран, зумовлену віковими змінами. Як і інші антиоксиданти, есенціале сприяє зростанню загальної кількості рибосомного матеріалу, зменшує кількість мембранозв’язаних полісом у печінці, значно збільшує співвідношення поміж вільними та мембанозв’язаними полісомами стимулюючи тим самим минтез білка.

Показання: гострий та хронічний гепатит, цироз печінки, жирова її дистрофія, печінкова кома, ушкодження печінки різними ендогенними гепатотоксичними чинниками, порушення печінки у хворих на цукровий діабет, туберкульоз та ін.

Протипоказань до застосування есенціале не має, що є важливою перевагою перед іншими гепатопротекторами.

Лікування хронічного гепатиту. Важливим принципом у виборі диференційованої терапії є врахування етіології гепатиту, а також ступінь активності процесу.

Для всіх видів гепатиту має значення:

1. Дієтотерапія:

Ø має бути збалансована, повноцінна, містити 100-120 г білків, 80-100 г жирів, 400-500 г вуглеводів.

2. Режим праці та відпочинку:

Ø при високій активності процесу призначають ліжковий режим;

Ø при помірній і мінімальній активності – щадний режим.

3. Виключення впливу гепатотоксичних факторів (алкоголю, ліків, хімічних речовин, інсоляцій і інших).

4. При вірусних гепатитах - антивірусна терапія. Мета: ерадикація вірусу, сповільнення прогресування захворювання, зменшення ризику розвитку гепатоцелюлярної карциноми.

Показання до призначення інтерферонотерапії (ІФН-терапії): фаза реплікації HCV, HBV; підвищення активності АлАТ; морфологічні ознаки помірної та вираженої активності хронічного гепатиту.

Протипоказаннями до ІФН-терапії є: автоімунний гепатит; декомпенсований цироз печінки; важкі соматичні та психічні захворювання; алкоголізм; наркоманія.

Препарати інтерферону:

- інтрон А, реаферон, велферон, лаферон (3-6 МО 2-тричі на тиждень в/м);

- ПегІнтрон, Пегасіс (1,5 мкг/кг 1 раз на тиждень п/ш) 6-12 міс.

Хіміопрепарати:

- Зеффікс (ламівудин) 100 мг щоденно при HBV

- Рибавирин 1000-1200 мг щоденно при HCV 6 міс.

Фонова терапія (у фазу інтеграції вірусу або при інших видах гепатитів):

1. Використовуються гепатопротектори: есенціале по 5-10 мл внутрішньовенно з одночасним призначенням per os по 2 капсули 3 рази на добу, курс лікування 1-6 місяців;

похідні силімарину: карсил, легалон, силібор, гепарсил, гепабене та інші призначаються по 1-2 капсули тричі на день протягом 1-2 місяців.

2. Для покращення обміну речовин у печінкових клітинах використовують вітаміни:

групи В - В₁ - 20-50 мг/добу, В₆ - 50-100 мг/добу; вітамін С – 0,3-0,5 г на добу;

вітамін Е – 10 % - 1 мл внутрішньом’язово.

3. Як антиоксиданти показані тіатриазолін 2,5 % по 2 мл двічі на добу 10 днів внутрішньом’язово, потім по2 табл. Тричі на добу – 20 днів або по 1 таблетці тричі на день за 20 хвилин до прийому їжі.

4. Дезінтоксикаційна терапія призначається з метою максимального зменшення концентрації, інактивації, зв’язування і прискорення транспорту токсичних речовин до органів фізіологічного знешкодження, виведення їх з організму. Використовують 5 % розчин глюкози 200-400 мл з вітамінами, альбумін 0,3-0,5 г на кг ваги, реополіглюкін. Ентеросгель або аналогічні препарати сорбують шкідливі речовини в кишках, призначають препарат по 1 столовій ложці 3 рази на добу (розчинити в 30 мл води).

5. При холестазі призначають урсодезоксихолеву кислоту (урсофальк) 10-15 мг на кг ваги 1 раз на добу 6-12 місяців.

6. Глюкокортикоїди мають протизапальну, антитоксичну і антиалергічну дію, впливають на білковий і вуглеводний обмін, пригнічують розвиток сполучної тканини, зменшують проникність капілярів, що обумовлює їх використання в гепатології. Однак при вірусних гепатитах вони можуть спровокувати активізацію процесу. Тому препарати використовуються не часто, тільки при високій активності процесу з явищами гіперспленізму (30 мг протягом 4 тижнів з наступним поступовим зниженням дози).

4. При необхідності нормалізація процесів травлення і всмоктування (ферментні препарати, пробіотики).

Експертиза працездатності. Хворі в період загострення повинні бути госпіталізовані. Тривалість тимчасової непрацездатності складає при активному гепатиті 4 тижні, при інших формах ХГ 2-3 тижні. Хворим протипоказана робота, пов’язана з важким фізичним напруженням, виключається контакт з гепатотоксичними сполуками (фосфор, марганець, ртуть, бензол і інші). Хворим можуть бути надані полегшені умови праці по заключенню ЛКК. При наявності печінкивої недостатності хворі направляються на МСЕК для встановлення групи інвалідності.

Диспансеризація. Спостереження за хворими на ХГ включає стаціонарне, амбулаторне –протирецидивне, дієтичне, хірургічне і санаторно-курортне лікування. В період ремісії призначають протирецидивну терапію протягом 3-4 тижнів 2 рази на рік. Два рази в рік хворі проходять клініко-біохімічні та інструментальні обстеження.

Реабілітація складається з комплексу лікувально-профілактичних заходів, що спрямовані на відновлення функції органа і здоров’я хворого (лікування в лікарнях реабілітації, профілакторіях, спеціалізованих санаторіях), дотримання строків протирецидивного лікування, режиму харчування та здорового способу життя.