ВСТУП І ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФАРМАКОТЕРАПІЇ.

Роль і значення фармакотерапії в комплексному лікуванні різних захворювань.

Фармакотерапія – наука про лікування захворювань за допомогою лікарських засобів.

Види фармакотерапії

Етіотропна терапія (протимікробні засоби, антидоти)

Патогенетична терапія (антигіпертензивні, антиаритмічні, протизапальні, антидепресивні тощо)

Симптоматична терапія (знеболюючі, антипіретики)

Замісна терапія (ферментні, гормональні, вітамінні препарати)

Профілактична терапія (вакцини, сироватки, противірусні)

Основним завданням фармакотерапії є засвоєння майбутніми провізорами принципів лікування захворювань , формування знань і умінь при наданні консультативної допомоги лікарям і хворим застосовуючи ефективну і безпечну фармакотерапію з врахуванням побічних ефектів , викликаних лікарськими засобами . Сучасному провізору необхідно вміти вибирати оптимальні лікарські засоби, призначати час застосування і дозу ліків з врахуванням індивідуальних особливостей організму , проводити сумісності лікарських засобів, попередити можливу взаємодію лікарських засобів з продуктами харчування, прогнозувати і виявляти на ранніх стадіях побічні дії і ефекти ліків, корегувати призначену фармакотерапію з особливостями захворю вань.

Основні задачі фармакотерапії:

вибір лікарських препаратів для індивідуального лікування конкретного хворого;

- визначення раціональних лікарських форм і частоти їх застосування;

- вибір найбільш оптимальних шляхів введення призначених лікарських препаратів;

- моніторне спостереження за дією лікарських препаратів на організм хворого;

- попередження і усунення побічних ефектів і небажаних наслідків взаємодії лікарських засобів;

- дослідження ефективності і безпечності застосуваня лікарських препаратів.

Причини виникнення, механізм розвитку лікарської залежності. Поняття про психічну і фізичну залежність, шляхи подолання..

Лікарська залежність (пристрасть) - це стан, який розвивається при повторній взаємодії лікарських речовин з організмом при тривалому застосуванні (тижні, місяці) лікарських речовин, які впливають на психічну діяльність (окремі стимулюючі, знеболювальні, заспокійливі лікарські засоби) і викликають особливий стан полегшення - ейфорію, приводить до пристрасті, характеризується потребою у постійному або періодичному відновленню прийому відповідної лікарської речовини з метою відчути її дію або, щоб уникнути неприємних симптомів, зумовлених припиненням впливу речовини. При цьому суттєво змінюється функція ЦНС і її обмін. За повторного введення таких речовин (наркотичні та прирівняні до них засоби) вони стають постійними учасниками обміну речовин в тканинах мозку. Перерва у прийомі подібного препарату викликає порушення постійного статусу обміну речовин, що у випадках, які зайшли далеко, призводить до розвитку не тільки важких суб'єктивних симптомів утримання (абстиненції), але і значних функціональних розладів. Є психічна та фізична лікарська залежність.

Психічна лікарська залежність - це стан організму при якому лікарська речовина викликає задоволення, психічний підйом і потребує періодичного або постійного введення лікарської речовини для того, щоб знову відчути задоволення або уникнути дискомфорту.
Фізична лікарська залежність - це такий стан організму, який проявляється інтенсивними фізичними розладами (зниження артеріального тиску, порушення дихання, болі та ін.), котрі припиняються з уведенням лікарської речовини.
Психотропні засоби викликають психічну залежність, яка може комбінуватися з фізичною (морфін і його аналоги, барбітурати, алкоголь).
Механізм виникнення лікарської залежності полягає в тому, що при повторному введенні лікарської речовини робить постійним її присутність у середовищах організму, в результаті змінюється метаболізм речовин, а значить, і функціонування тканин. Якщо речовина не надходить в організм, порушується встановлена рівновага біохімічних процесів, розвивається болючий синдром відняття (абстиненція), який знімається тільки повторним введенням речовини в організм. Щоб запобігти розвитку наркоманії, необхідно проводити роз'яснювальну роботу; відпуск таких препаратів із аптек здійснюється по бланках особливого обліку (форма рецептурного бланка № 3).

1. При стані психомоторного збудження чутливість до засобів, які гальмують ЦНС (заспокійливі, наркозні, снодійні та ін.), знижена, тому ці засоби вводять хворим в максимальних або близьких до них дозах.
При патологічних станах змінюються чутливість і реактивність організма на лікарські речовини. Хворий організм інакше реагує на лікарські речовини, ніж здоровий.
Для дії лікарських засобів має значення дієта. Наприклад, при лікуванні інсуліном та іншими препаратами, які знижують рівень цукру в крові, у їжі зменшують кількість вуглеводів. При застосуванні інгібіторів моноаміноксидази (ніаламід) споживати сир, банани, пиво, тобто продукти, які містять попередники біогенних амінів (тирозин, тирамін), не бажано - внаслідок порушення дезамінування останніх може настати гіпертонічний криз.
Вплив лікарських речовин залежить від стану організму. Нервово-психічна активність послаблює ефект заспокійливих та снодійних засобів. Фізична активність зменшує ефет коронаророзширювальних засобів при стенокардії.
Застійні явища у печінці зменшують дію препаратів наперстянки введених через рот, бо сповільнюється їх всмоктування.
Серцеві глікозиди ефективні при гіпертрофії міокарду. Жарознижувальні засоби більш ефективні при підвищеній температурі тіла.

Залежність дії лікарських речовин від зовнішніх умов.
На дію лікарських речовин впливають різні деталі зовнішнього оформлення (вид, колір, упаковка, анотація та ін.). Так, психологічний фактор позитивного відношення хворого до лікарської речовини відіграє відповідну лікувальну роль. Позитивний відгук провізора про препарат дає кращий лікувальний ефект. Дотримання правил медичної та фармацевтичної деонтології викликає у хворого віру в успіх лікування.
На дію лікарських речовин впливає температура навколишнього середовища. Наприклад, ерготамін, серотонін викликають у білих щурів підвищення температури тіла лише при температурі вище 30оС, а при нижчих - гіпотермію. Впливає на дію лікарських речовин також променева енергія. На фоні променевої терапії коразол втрачає свої антидотні властивості, що до барбітуратів.
На фармакологічну дію лікарських речовин впливають метеорологічні умови (барометричний тиск, вітер, вологість, температура повітря та ін.). Наприклад, ефективність дії тонізуючих та стимулюючих засобів резорбтивної дії посилюється в холодну та вітряну погоду, яка через подразнення шкіри рефлекторно стимулює ЦНС і навпаки при жаркій погоді настає більш сильна дія пригнічуючих засобів.
Сезонні коливання впливають на дію лікарських речовин не тільки метеорологічними факторами, але і тим, що в організмі змінюється гормональна активність, насиченість його вітамінами, білками,солями та ін.

Медична документація: амбулаторна карта, історія хвороби стаціонарного хворого, лист лікарських призначень.

Медична карта амбулаторного хворого - медичний документ лікаря, у якому він відображає стан здоров'я пацієнта і заповнює на всіх, хто вперше звернувся у цей лікувальний заклад.
На кожного хворого в поліклініці ведуть тільки одну медичну карту, незалежно від того, лікується людина в одного чи в декількох лікарів. 

Медичну карту заповнюють у всіх лікувальних закладах, які ведуть амбулаторний прийом загальних поліклінік (міських, сільських) чи спеціалізованих (протитуберкульозний, шкірвенерологічний, наркологічний, психіатричний диспансери). 

Медична карта амбулаторного хворого складається з бланків для довгострокової та оперативної інформації. Бланки оперативної інформації заповнює лікар по мірі звернення пацієнта до спеціаліста на амбулаторному прийомі або вдома. Внесені дані лікар затверджує підписом. Бланки даних профілактичних оглядів заповнюють під час проходження щорічного профілактичного огляду. Профілактичне обстеження проводять за 15 ознаками (зріст, вага тіла, гострота зору, внутрішньоочний тиск, гострота слуху, артеріальний тиск, ЕКГ, огляд порожнини рота, аналіз крові, сечі, флюорографія, гінекологічний огляд із взяттям мазка, пальцеве обстеження прямої кишки, мамографія). 

До медичної карти підклеюють результати аналізів і обстеження, заключні епікризи стаціонарного лікування, консультативні заключення спеціалістів усіх рівнів - республіки, області, міста та району. У випадку госпіталізації хворого у стаціонар реєстратура передає медичну карту у те відділення, куди направляють хворого. Після виписування хворого із стаціонару медичну карту повертають назад у реєстратуру, де і зберігають. У разі смерті хворого одночасно з видачею лікарського свідоцтва про смерть у карті проводять запис про час і причину смерті померлого і передають в архів лікувального закладу. . 

Історія хвороби -медичний документ лікаря, у якому він відображає стан здоров'я пацієнта, який знаходиться на стаціонарному лікуванні.

Порядок ведення історії хвороби:

І. Загальні відомості про хворого.

ІІ. Скарги.

ІІІ. Опитування по системах.

IV. Анамнез захворювання

V. Анамнез життя.

VI. Об’єктивне обстеження хворого.

VII. Можливий діагноз.

VIII. Дані додаткових досліджень. Лабораторні, ренігено-логічние, ендоскопічние та інші дослідження, що можуть допомогти в постановці остаточного діагнозу.

IX. Остаточний діагноз: основний; ускладнення; супутній.

X. Лікування. Вибір і обґрунтування необхідного консервативного й оперативного методів лікування.

ХІ. Щоденник спостережень. Дата, пульс, температура, частота дихання, частота серцевих скорочень, АТ, добовий діурез. Скарги. Патологічні зміни з боку дихальної, сердечно-судинної, травної систем, функції печінки, нирок і т.д. Оцінка загального стану. Проведене лікування. Переносимість хворим призначеної фармакотерапії.

XII. Епікриз. Короткий виклад анамнезу хвороби, клінічних проявів,, розгорнутий діагноз, характеристика й особливості перебігу хвороби в хворого, проведене лікування і його результати, стан хворого при виписці. Прогноз стосовно життя, відновленню здоров'я, працездатності, у відношенні працевлаштування хворого. Експертиза працездатності: оцінити стан загальної і професійної працездатності; указати кількість днів непрацездатності, викликаних даним захворюванням. Рекомендації лікаря при виписці хворого.

В ф. № 029-1т/о "Лист лікарських призначень" лікар записує призначені пацієнту препарати, шляхи введення і дозу.

.Ідіосинкразія: причини, механізми розвитку, профілактика. .

Ідіосинкразі́я (від грец. ίδιος — своєрідний, особливий, незвичний та σύνκρασις — суміщення) — підвищена спадкова чутливість організму окремих людей до деяких неспецифічних (на відміну від алергії) подразників. Основою ідіосинкразії є вроджена підвищена реактивність та чутливість до певних подразників, або ж виникаюча в організмі внаслідок повторних слабких впливів деяких речовин реакція, котра не супроводжується утворенням антитіл.

Ідіосинкразія – це генетично обумовлене, своєрідне реагування на певні ліки при першому його прийомі. Причиною ідіосинкразії є недостатня кількість або низька активність ферментів. Наприклад недостатність ферменту глюкозо-6-фосфат ДГ у відповідь на прийом деяких ліків (хінідину, СА препаратів, аспірину, антибіотиків) призводить до розвитку гемолітичний анемії.

Ідіосинкразія відрізняється від алергії ще й тим, що може розвинутися і після першого контакту з подразником (небілкові сполуки, котрі не мають властивостей алергенів, компоненти харчових продуктів — риба, ікра, краби, молоко, яйця, суниці та ін.; деякі ліки — амідопірин, антибіотики, сульфаніламіди та ін.; запах деяких тварин). Провокуючими ідіосинкразію є також деякі фізичні чинники — інсоляція, охолодження, травма. Незабаром після контакту з подразником з’являється головний біль, підвищується температура, іноді виникають психічне збудження, розлад функції органів травлення, дихання (задишка, нежить тощо), набряк шкіри та слизових оболонок. Ці явища, викликані порушеннями кровообігу, збільшенням проникності судин, зазвичай відносно швидко минають, але іноді тривають декілька днів. Після завершення реакції організм не стає толерантним до повторної дії подразника. Профылактика і лікування полягає в уникненні подальших контактів з подразнюючим чинником, а також у зниженні підвищеної реактивності організму.

Основним завданням фармакотерапії є засвоєння майбутніми провізорами принципів лікування захворювань , формування знань і умінь при наданні консультативної допомоги лікарям і хворим застосовуючи ефективну і безпечну фармакотерапію з врахуванням побічних ефектів , викликаних лікарськими засобами . Сучасному провізору необхідно вміти вибирати оптимальні лікарські засоби, призначати час застосування і дозу ліків з врахуванням індивідуальних особливостей організму , проводити сумісності лікарських засобів, попередити можливу взаємодію лікарських засобів з продуктами харчування, прогнозувати і виявляти на ранніх стадіях побічні дії і ефекти ліків, корегувати призначену фармакотерапію з особливостями захворювань.

Ці хімічні сполуки, надходячи з їжею, формують білки, жири, вуглеводи, вітаміни, ферменти, гормони й у підсумку людина має м'яза, органи, шкіру, волосся і т.п. Для нормальної життєдіяльності організму їжа, яку споживає людина повинна містити більше 600 речовин, 96% яких мають лікувальну дію.

Хворі - це люди, які пред'являють скарги на стан свого здоров'я, у яких при об'єктивному обстеженні виявляються патологічні зміни тих чи інших органів і систем.Етіологія - це вчення про причини й умови виникнення хвороб. Знання причини хвороб дозволяє проводити ефективне лікування.

Патогенез - сукупність процесів, що визначають механізми виникнення, перебігу і результату хвороби. Розрізняють загальний і особливий патогенез. Вчення про загальний патогенез використовується при вивченні й інтерпретації механізмів розвитку окремих конкретних хвороб і особливостей їхнього перебігу. Особливий патогенез досліджує механізми розвитку конкретних нозологічних форм.

Дослідження патогенезу хвороби ґрунтується на аналізі клінічних данних, результатів різноманітних лабораторних, електрофізіологічних, оптичних, радіологічних, морфологічних і багатьох інших методів дослідження, включаючи різні функціональні проби і математичні методи обробки.

Серед різноманітних механізмів розвитку хвороби виділяють найбільш істотні, що постійно зустрічаються при даному захворюванні і визначальні його головні риси. Ці механізми прийнято називати основними ланками патогенезу.

Симптом - це ознака хвороби, що виявляється за допомогою клінічних методів дослідження і використовуваний для діагностики і (чи) прогнозу захворювання.

За способом і доступністю виявлення симптоми поділяють на об'єктивні і суб'єктивні, явні і приховані. За термінами їх появи в перебігу хвороби вони можуть бути ранні і пізні, а за діагностичним значенням - неспецифічні, специфічні і патогномонічні. Виявлення патогномонічного симптому, тобто того, що зустрічається тільки при даному захворюванні (наприклад, тон відкриття мітрального клапана при мітральному стенозі, плазмодії в еритроцитах при малярії), достатньо для встановлення достовірного діагнозу.

Різний ступінь специфічності симптомів використовується в диференціальній діагностиці хвороб, у тому числі здійснюваному за допомогою ЕОМ. Об'єднання симптомів на основі их зв'язку з етіологією і патогенезом чи тільки з патогенезом (при встановленій етіології захворювання) складає клінічне вираження нозології.

Симптом може бути виявлений при опитуванні хворого (скарги на кашель, біль в області серця), а також шляхом застосування різних методів обстеження (хрипи при вислуховуванні дихальної функції легень, шум у серці й аритмії - при вислуховуванні серця і т.д.)

Синдром поєднує групу симптомів, що характеризують те чи інше захворювання. Наприклад, задишка - це симптом, що можсі бути в хворих при багатьох захворюваннях (легень, серця, нирок і т д.). Але якщо задишка поєднується з болями в області серця, тахікардією, набряками на ногах, то можна говорити про кардіальний (чи серцевий) синдром). Якщо задишка в хворого спостерігається при кашлі з харкотинням, болях у грудній клітці при диханні - можна говорити про легеневий синдром.

У перебігу хвороби розрізняють наступні періоди.

- прихований, чи латентний (інкубаційний), період;

- продромальний період (період провісників);

- розпал хвороби (клінічний період);

- завершальний період - період видужання (реконвалесценції). По своєму перебігу хвороби підрозділяються на гострі і хронічні. До гострих хвороб відносяться такі, которі протікають від одного дня до 2-3 місяців з яскраво вираженими симптомами. До хронічних захворювань відносяться хвороби, що протікають повільно і з неяскраво вираженими симптомами.

Методи обстеження хворого.

При обстеженні хворого застосовуються методи суб'єктивного дослідження, об'єктивні і допоміжні методи.

До суб'єктивних методів відноситься:

- одержання загальних відомостей про хворого (паспортні дані);

- скарги хворого;

- історія даного захворювання (як розвивалась хвороба)

- загальний анамнез (умови життя і роботи),

- сімейний анамнез і спадковість,

- загальний стан хворого

Об'єктивні методи дослідження включають:

- зовнішній огляд хворого (визначаються загальний стан хворого, положення в ліжку, стан зовнішніх покривів, оглядається обличчя, голова, шия, тулуб, кінцівки),

- перкусію - вистукування (дозволяє судити про силу і голосність звуку. Чим більша щільність тіла, тим слабкіший звук виникає при його коливаннях, і навпаки. Перкусію застосовують при визначенні границь різних органів легень, серця, печінки, селезінки й ін.),

- пальпацію - обмацування (досліджується стан шкіри, лімфатичних вузлів, кіст, суглобів, грудної клітки хребта, органів черевної порожнини),

- аускультацію - вислуховування звукових явищ, що виникають в оріанизмі (застосовується при дослідженні легень, серцево-судинної системи, органів черевної порожнини).

До допоміжних методів:

- лабораторні методи (дослідження крові сечі, калу, мокротиння й ін.),

- ретгенологічні методи (дослідження серця, легень, органів шлунково-кишечного тракту, нирок, кісток),

- інструментальні методи (із застосуванням термометрів, гастроскопів, бронхоскопів, електрокардіографів, спектрофотометрів, радіоізотопної й ультразвукової апаратури, комп'ютерних томографів і т.д.)

Загальклінічне дослідження гемоглобіну в крові

Загальклінічне дослідження крові (ЗКДК) є найважливішим діагностичним методом, що відображає реакцію кровотворних органів на вплив різних фізіологічних і патологічних факторів, що впливають на організм ЗКДК включає: визначення концентрації гемоглобіну, підрахунок кількості ерихроцитов, колірного показника, лейкоцитів, швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) і лейкоцитарної формули.

Гемоглобін - основний компонент еритроцитів, складається з гема і білка глобіну. Головна функція - перенос кисню і виведення вуглекислого газу.

При анемії в чоловіків кількість гемоглобіну знижується нижче 140 г/л, а гематокрита (співвідношення об’ємів еритроцитів і плазми) - нижче 42%; у жінок - нижче 120 г/л і 37% відповідно

Еритроцит - найбільш численний без'ядерний формений елемент крові. Діаметр зрілого еритроцита 7-8 мкм (відхилення в межах 5,89-9,13 мкм - фізіологічний анізоцитоз).

Зниження рівня еритроцитів у крові є одним із критеріїв анемії. При залізодефіцитній анемії кількість еригроцитов може бути знижена (3,0-3,6)´ 10¹²/л, при гемолітичних анеміях вміст еритроцитів може знижуватися до (1,6-1,0) ´ 10¹²/л.

Колірний показник (КП) - відбиває відносний вміст гемоглобіну в еритроцитах. По величині КП анемії прийнято поділяти на гіпо- (КП<0,8), нормо- (КП у межах 0,85-1,05) і гіперхромні (КП>1,1).

Лейкоцити (Л) - клітки крові, що утворяться, головним чином, у кістковому мозку і лімфатичних вузлах. Функція лейкоцитів - захист організму від чужорідних агентів. Кількість лейкоцитів у крові залежить від швидкості поступлення з кісткового мозку і швидкості виходу їх у тканини.

Збільшення кількості лейкоцитів у периферичній крові вище 10,0´10⁹/л називаю м лейкоцитозом, зменшення - нижче 4,0 ´ 10⁹/л - лейкопенією.

Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) - прямо пропорційна масі еритроцитів, різниці в щільності зритроцитів і плазми і зворотньо пропорційна в'язкості плазми. В останні роки використовується міжнародний метод визначення ШОЕ - метод Вестергрена, і де застосовуються капіляри довжиною 200 мм

Швидкість осідання еритроцитів змінюється (прискоряться чи сповільнюється) у залежності від виду захворювання і функціонального стану opганізму (табл. 1.7).

Лейкоцитарна формула - процентне співвідношення різних видів лейкоцитів у мазку крові При оцінці лейкоцитарної формули необхідно враховувати й абсолютний зміст окремих видів лейкоцитів. Зміни лейкоцитарної формули сопугствуют багатьом захворюванням (табл. 1.9). В даний час більшість показників визначають на автоматичних гематологічних аналізаторах, що у сосюянии одночасно виконати від 5 до 24 параметрів.

Основні завдання фармакотерапії:

- вибір лікарських препаратів для індивідуального лікування конкретного хворого;

- визначення раціональних лікарських форм і частоти їх застосування;

- вибір найбільш оптимальних шляхів введення призначених лікарських препаратів;

- моніторне спостереження за дією лікарських препаратів на організм хворого;

- попередження і усунення побічних ефектів і небажаних наслідків взаємодії лікарських засобів;

- дослідження ефективності і безпечності застосуваня лікарських препаратів

історія хвороби включае:

І. Загальні відомості про хворого.

ІІ. Скарги.

ІІІ. Опитування по системах.

IV. Анамнез захворювання

V. Анамнез життя.

VI. Об’єктивне обстеження хворого.

VII. Можливий діагноз.

VIII. Дані додаткових досліджень. Лабораторні, ренігено-логічние, ендоскопічние та інші дослідження, що можуть допомогти в постановці остаточного діагнозу.

IX. Остаточний діагноз: основний; ускладнення; супутній.

X. Лікування. Вибір і обґрунтування необхідного консервативного й оперативного методів лікування.

ХІ. Щоденник спостережень. Дата, пульс, температура, частота дихання, частота серцевих скорочень, АТ, добовий діурез. Скарги. Патологічні зміни з боку дихальної, сердечно-судинної, травної систем, функції печінки, нирок і т.д. Оцінка загального стану. Проведене лікування. Переносимість хворим призначеної фармакотерапії.

XII. Епікриз. Короткий виклад анамнезу хвороби, клінічних проявів,, розгорнутий діагноз, характеристика й особливості перебігу хвороби в хворого, проведене лікування і його результати, стан хворого при виписці. Прогноз стосовно життя, відновленню здоров'я, працездатності, у відношенні працевлаштування хворого. Експертиза працездатності: оцінити стан загальної і професійної працездатності; указати кількість днів непрацездатності, викликаних даним захворюванням. Рекомендації лікаря при виписці хворого.