Фармацевтична опіка при відпуску без рецептурних ЛП для усунення та профілактики вітамінної недостатності. Взаємодія ЛП з їжею та алкоголем.

 

Вітаміни є незамінними елементами, необхідними для росту, розвитку й життєдіяльності людини. Більшість вітамінів в організмі не синтезується, джерелом їх звичайно є зовнішнє середовище (харчові продукти рослинного й тваринного походження, мікроорганізми — нормальні мешканці ШКТ). Нестача вітамінів в організмі (вітамінна недостатність) може бути наслідком низького вмісту вітамінів у їжі, порушення їх усмоктування ( при патологічних змінах травного тракту). Підвищена потреба у вітамінах виникає в період інтенсивного зростання, у літньому віці, при вагітності, годівлі грудьми, важкій фізичній праці, при інтенсивних заняттях спортом. У таких випадках необхідно вживати вітамінні препарати — лікарські засоби, діючою речовиною  яких є вітаміни або їх більш активні аналоги (коферменти). Вітамінні препарати отримують із природної сировини або синтетичним шляхом. Вітаміни класифікуються як водорозчинні (легко розчиняються у воді) та жиророзчинні (розчиняються у жирах та засвоюються у кишечнику за допомогою ліпідів). Водорозчинні вітаміни як правило легко виділяються організмом. Кожний вітамін зазвичай бере участь у багатьох реакціях, тому може мати багато функцій.

Вітамін В1 (тіамін) міститься в дріжджах, зародках і оболонках пшениці, вівса, гречки, а також у хлібі, виготовленому з борошна простого помелу. Добова потреба дорослої людини у вітаміні В1 складає 1,5–2 мг. Препарати групи вітаміну В1 є не тільки специфічними "антигіповітамінозними" засобами. Вони активно впливають на різні функції організму, втручаючись в обмін речовин і в нервово-рефлекторну регуляцію, впливають на проведення нервового збудження в холінергічних синапсах. Активною (коферментною) формою вітаміну В1 є його фосфорильоване похідне — тіаміндифосфат (кокарбоксилаза), який бере участь у реакціях декарбоксилювання в якості простетичної частини декарбоксилаз і деяких інших ферментів, що відіграють важливу роль у вуглеводному й енергетичному обміні, особливо нервової й м'язової тканин. Для медичних цілей застосовують препарати, що містять синтетичний тіамін у вигляді броміду або хлориду, кокарбоксилазу й ін. Крім профілактичної й лікувальної дії при відповідному гіпо- і авітамінозі ("бері-бері"), показаннями до застосування вітаміну В1 є неврити, радикуліт, невралгії, периферичні паралічі. Кокарбоксилаза широко використовується в кардіології. У дерматологічній практиці вітамін В1призначають при дерматозах неврогенного походження, сверблячці різної этиологии, піодермії, екземі, псоріазі.

Вітамін В12 (ціанокобаламін) тканинами тварин не утворюється. Його синтез у природі здійснюється тільки мікроорганізмами. Потреби людини й тварин у ньому забезпечуються мікрофлорою кишечнику, звідки ціанокобаламін надходить в органи, накопичуючись у найбільших кількостях у нирках, печінці, стінці кишечнику. Біологічно активними (коферментними) формами вітаміну В12 є метил- і 5-дезоксиаденозіл-кобаламін. Основна функція — участь у переносі рухливих метильних груп і водню. Ціанокобаламін володіє багатьма фармакологічними властивостями. Він є чинником росту й стимулятором гемопоезу, впливає на функції печінки й нервової системи, активує процеси згортання крові, обмін вуглеводів і ліпідів, бере участь у синтезі різних амінокислот. Для застосування у якості лікарського засобу вітамін В12 тримують методом мікробіологічного синтезу, а також використовують препарати, одержувані з печінки тварин, органу, здатного його депонувати. Ціанокобаламін є високоефективним засобом, що допомагає при злоякісному недокрів'ї, постгеморагічних (залізодефіцитних), аліментарних і інших видах анемії. Призначають його також при променевій хворобі, захворюваннях печінки (хвороба Боткіна, гепатит, цироз), при деяких захворюваннях нервової системи, інфекціях і ін.

Вітамін В2 (рибофлавін) в організм людини надходить, головним чином, з м'ясними й молочними продуктами. Він широко розповсюджений у рослинному й тваринному світі й міститься в дріжджах, молочній сироватці, яєчному білку, м'ясі, рибі, печінці, гороху, зародках і шкірках зернових культур. Отриманий також синтетично. Добова потреба у вітаміні В2для дорослої людини складає 1,5–2 мг. Біологічна роль вітаміну В2, як і інших водорозчинних вітамінів, пов'язана з його субстратною участю в утворенні відповідного коферменту. При надходженні в організм рибофлавін взаємодіє з аденозинтрифосфорною кислотою й утворює флавін-мононуклеотид і флавінаденін-динуклеотид. Обидва вони є простетичною частиною ферментних флавінпротеїнів, які беруть участь у перенесенні протонів і регулюванні окисно-відновних процесів. У такий спосіб рибофлавін відіграє важливу роль у вуглеводному, білковому й жировому обміні, у підтримці нормальної зорової функції ока ( входить до складу зорового пурпуру й захищає сітківку від шкідливого впливу ультрафіолетового випромінювання). У лікувальних цілях вітамін В2 застосовують при гіпо- і арибофлавінозі, кон'юнктивіті, кератиті, виразці рогівки, катаракті, при довго не заживаючих ранах і виразках, загальних порушеннях харчування, променевій хворобі, астенії, порушеннях функції кишечнику, хворобі Боткіна й інших захворюваннях.

Активність вітаміну В6 мають похідні піридину: піридоксин, піридоксаль, піридоксамін, що відрізняються один від одного замісниками в положенні 4 (відповідно метоксил, форміл, метиламін). Вітамін В6 міститься в рослинах і органах тварин, особливо в неочищених зернах злакових культур, в овочах, м'ясі, рибі, молоці, печінці тріски й великої рогатої худоби, яєчному жовтку, дріжджах. Добова потреба дорослої людини в ньому становить 2 мг і задовольняється частково продуктами харчування, частково синтезом мікрофлори кишечнику. Піридоксин (піридоксаль, піридоксамін), надходячи в організм, фосфорилюється, перетворюється в піридоксаль− 5-фосфат і в цій формі каталізує декарбоксилювання та переамінування амінокислот. Він необхідний для нормального функціонування центральної й периферичної нервової системи. Застосовують вітамін В6 при В6-гіповітамінозі, токсикозах вагітних, анеміях, лейкопеніях різної етіології, захворюваннях нервової системи (паркінсонізм, радикуліти, неврити, невралгії), ряді захворювань шкіри ті ін.

Фолієва кислота (Вітамін B9) входить у групу вітамінів В. Вона міститься у свіжих овочах (бобах, шпинаті, томатах і ін.), а також у печінці й нирках тварин. В організмі людини, крім того, утворюється мікрофлорою кишечнику. Для медичних цілей (у т.ч. при інтоксикації, викликаної протипухлинними препаратами) використовують синтетичну фолієву кислоту. Сама фолієва кислота неактивна. В організмі вона відновлюється до тетрагідрофолієвої, що є коферментом багатьох метаболічних процесів. У першу чергу вона каталізує перенесення одновуглецевих фрагментів у синтезі пуринів і піримідинів, а значить необхідна для утворення РНК і ДНК. Її дефіцит порушує мітотичний розподіл клітин, їх дозрівання й функціонування. Недостатність фолієвої кислоти (і вітаміну В12) призводить до розвитку мегалобластичної анемії. Її препарати призначають при макроцитарній і перніціозній (разом з вітаміном В12) анеміях.

Аскорбінова кислота (вітамін C) міститься в значних кількостях у плодах шипшини, капусті, лимонах, апельсинах, хріні, ягодах, хвої й ін. Невелика її кількість міститься в печінці, мозку, м'язах тварин. Для медичних цілей вітамін C отримують синтетичним шляхом. У звичайних умовах добова потреба дорослої людини в аскорбіновій кислоті становить 70–100 мг, основні її ефекти обумовлені участю в регуляції окисно-відновних процесів, оскільки аскорбінова кислота легко переходить у дегідроаскорбінову й назад, віддаючи або приймаючи два протони (окислюючи або відновлюючи відповідні субстрати). Вітамін C активує діяльність залоз внутрішньої секреції, регулює всі види обміну, згортання крові, регенерацію тканин, утворення стероїдних гормонів, синтез колагену, проникність капілярів і ін. Аскорбінова кислота, виявляючи стимулюючий вплив на організм у цілому, підвищує його адаптаційні можливості, резистентність до інфекцій. Вітамін C додають до деяких протизапальних і інших готових лікарських форм.

Група жиророзчинних вітамінів поєднує вітамін A, вітамін D, вітамін E та вітамін K. Біологічна роль жиророзчинних вітамінів у значній мірі обумовлена їхньою участю в забезпеченні нормального функціонального стану клітинних, цитоплазматичних мембран.

Вітамін А та його синтетичні аналоги й гомологи відносять до ретиноїдів — похідних ретиноєвої кислоти. Біологічно активними формами вітаміну А є ретинол, ретиналь і сама ретиноєва кислота. Вітамін А (ретинол) міститься в продуктах тваринного походження — риб'ячому жирі, вершковому маслі, яєчному жовтку, печінці деяких риб (тріска, морський окунь і ін.) і морських тварин (кит, морж, тюлень). У рослинних харчових продуктах ретинол не зустрічається. Однак багато хто з них (морква, шпинат, салат, петрушка, зелена цибуля, щавель, червоний перець, чорна смородина, чорниця, аґрус, персики, абрикоси й ін.) містять каротин, що є провітаміном А, з якого в організмі утворюється ретинол. Вітамін Арегулює процеси зроговіння, утворення і виділення сала в шкірі (секрет сальних залоз), необхідний для нормального росту волосся, підтримки імунітету, бере участь у протипухлинному захисті організму. Ретиналь забезпечує процеси світла та кольору, ретинол і ретиноєва кислота беруть участь у синтезі вітамін А-залежних глікопротеїнів. У медичній практиці застосовують препарати, що містять вітамін А, природного походження (наприклад, Риб'ячий жир) і синтетичні (Ретинолу ацетат і Ретинолу пальмітат). Препарати вітаміну А призначають у профілактичних і лікувальних дозах. Профілактичну дозу встановлюють виходячи з добової потреби організму людини: для дорослих — 1 мг, для вагітних, що й годують жінок — 1,2–1,4 мг, для дітей залежно від віку — від 0,4 до 1 мг, лікувальні — за показниками. Основними показаннями є гіпо- та авітаміноз А, деякі захворювання очей, захворювання й ураження шкіри (обмороження, опіки, рани й ін.). Застосовують їх також у комплексній терапії рахіту, гіпотрофії, гострих респіраторних захворювань, для профілактики утворення конкрементів у ШКТ і сечовивідних шляхах і ін.

Вітаміном D у цей час називають два жиророзчинні, близьких по хімічній будові й дії речовини — ергокальциферол (вітамін D2) і колекальциферол (вітамін D3). Основною властивістю цих сполук є здатність попереджати й лікувати рахіт, у зв'язку із чим їх іноді називають антирахітичними вітамінами. Вітамін D2 у невеликій кількості міститься в харчових продуктах: яєчному жовтку, вершковому маслі, молоці, ікрі, рослинах. Вітамін D3 утворюється в шкірі людини під впливом сонячних променів. Провітаміном колекальциферолу є 7-дегідрохолестерол. По біологічній активності вітамін D2 та вітамін D3 практично не різняться, оскільки в організмі обидва, ймовірно, перетворюються в кальцитріол — активний метаболіт вітаміну D. Доведена наявність у тканинах специфічних рецепторів, лігандом для яких є кальцитріол. Основною властивістю вітаміну D є його участь у метаболізмі кальцію. Він сприяє всмоктуванню кальцію в травному тракті, активує його відкладення в кістках і перешкоджає резорбції з кісткової тканини. У цей час вітамін D розглядають не тільки як вітамін, але і як гормон, що регулює разом з гормоном паращитовидної залози концентрацію іонів кальцію в плазмі крові. Вітамін D регулює також вміст фосфору в організмі. Застосовують вітамін D для профілактики й лікування рахіту й захворювань кісток, викликаних порушеннями обміну кальцію (остеомаляція й деякі форми остеопорозу).

Під назвою Вітамін Е відомий ряд сполук (токоферолів), близьких по хімічній природі й біологічній дії. Найбільш активним з них є D-альфа-токоферол. Токофероли містяться в зелених частинах рослин, особливо в молодих паростках злаків, багаті токоферолами рослинні олії (соняшникова, бавовняна, кукурудзяна, арахісова, соєва, обліпихова). Деяка кількість їх міститься також у м'ясі, жирі, яйцях, молоці. Вітамін Е є ендогенним антиокислювальним фактором (антиоксидантом), що гальмує перекисне окислення ліпідів клітинних мембран. Бере участь у біосинтезі гему й білків, проліферації клітин, у тканинному диханні й інших найважливіших процесах клітинного метаболізму. Синтетичний препаратвітаміну Е (токоферолу ацетат), поряд з іншими антиоксидантами використовують у комплексній терапії серцево-судинних захворювань, очних хвороб і ін. Широке застосування знайшов токоферолу ацетат у геріатричній практиці. Вітамін Е призначають при м'язових дистрофіях, дерматоміозитах, аміотрофічному бічному склерозі, порушеннях менструального циклу, загрозі переривання вагітності й ін.

Взаємодія ліків з їжею і алкоголем

Серед безлічі різноманітних чинників, здатних вплинути на клінічну ефективність ліків, істотне місце займає їжа. Розділ клінічної фармації, що вивчає різні аспекти взаємодії ліків і їжі, має надзвичайно важливе практичне значення для оптимізації медикаментозної терапії, зниження частоти і вираженості побічних ефектів лікарських препаратів. В той же час процеси, що відбуваються в організмі людини при взаємодії лікарських засобів і компонентів пищи, достатньо складні для дослідження, тому до теперішнього часу вивчені далеко не всі аспекти даної проблеми. За останнє десятиліття рекомендації по раціональному поєднанню прийому ліків і їжі істотно переглянуті і доповнені. Провізорові, що відпускає ліки хворим в аптеці, необхідно знати основні закономірності взаємодії харчових продуктів і лікарських препаратів. Рекомендації по раціональному поєднанню ліків і їжі можуть істотно вплинути на результати лікування.

Клініко-фармацевтичні аспекти взаємодії ліків і їжі

Основна мета розвитку клінічного напряму у фармації — підвищення ефективності і безпеки лікарської терапії. Основними шляхами оптимізації медикаментозної терапії є створення нових лікарських препаратів, розробка нових лікарських форм і раціональне використання існуючих ліків.

Зі всіх шляхів надходження лікарських речовин в організм найбільш поширеним є пероральний. В першу чергу, це пов'язано із зручністю для пацієнта. Крім того, пероральний шлях — найбільш природний і відносно безпечний, завдяки природному бар'єру — печінці. Він також дозволяє використовувати велику кількість різних лікарських форм. В той же час при пероральному шляху введення ліків можуть знаходитися в травному тракті від декількох годинників до декількох діб, де вони взаємодіють з травними ферментами і компонентами пищи. Взаємодія лікарських речовин при пероральному прийомі з різними інгредієнтами їжі може зробити вельми істотний вплив не тільки на розвиток фармакологічного ефекту, але і на виникнення ускладнень фармакотерапии. З іншого боку, тривалий прийом ліків може сприяти розвитку порушень функцій травної системи.

Проблема взаємодії ліків і їжі має декілька аспектів, основні з яких наступні:

При взаємодії ліків, їх метаболитов і пищи в організмі відбуваються складні процеси, проте вони підкоряються загальним закономірностям, що мають місце при одночасному надходженні в організм різних чужорідних речовин (ксенобіотиків).

Основні чинники, що мають значення при взаємодії ліків і їжі

Багато провідних механізмів складних і різноманітних явищ, що виникають при взаємодії ліків і їжі, близькі (хоча далеко не ідентичні) до тих, які виникають при взаємодії різних лікарських засобів і приводять до змін фармакокинетичних і фармакодинамичних властивостей ліків.

Шляху можливого впливу пищи на фармакологічні властивості ліків

Найбільший вплив їжа робить на процес всмоктування лікарських речовин в шлунково­кишковому тракті. При цьому можливі наступні варіанти взаємодій:

На розвиток фармакологічного ефекту на етапі всмоктування можуть впливати також такі чинники, як ступінь наповнення шлунку, физико­хімічні властивості лікарських речовин (розмір молекули, розчинність, стабільність, ступінь іонізації і ін.), здатність лікарських речовин до комплексо­, хелато­ і іоноутворенню, вплив об'єму, складу і в'язкості секретинов, проникність слизистої оболонки травного тракту, ушкоджувальне дію лікарського препарату і харчових продуктів на слизисту оболонку, вплив на мікрофлору, що бере участь в метаболізмі препарату.

Істотний вплив на вираженість взаємодії ліків і їжі надає також лікарська форма препарату. Саме по собі значення раціонального вибору лікарської форми для оптимізації лікарської терапії конкретного хворого важко переоцінити. Він дозволяє:

При розгляді питання про взаємодію ліків з їжею слід мати на увазі, що рідкі лікарські форми менш схильні до впливу пищи, оскільки можуть відносно вільно переміщатися з шлунку в кишечник, минувши харчову грудку. Тверді лікарські форми при сумісному прийомі з їжею можуть тривало затримуватися в порожнині шлунку, що порушує всмоктування діючих речовин. Для твердих лікарських форм ступінь взаємодії з їжею залежить від величини частинок, наповнювачів, матеріалу покриття. Найменше схильні до впливу пищи препарати, отримані на основі мікрогранул, і частинки з плівковим покриттям. Особливо чутливі до їди пігулки з кишечнорастворимим покриттям. Одночасний їх прийом з їжею затримує знаходження пігулок в шлунку і істотно перешкоджає всмоктуванню. Крім того, при поєднанні даної лікарської форми з лужною їжею (рідиною) можливе розчинення оболонки і руйнування діючої речовини під час знаходження препарату в шлунку.

Ліки і рідини

Одним з поширених питань, з яким поводяться пацієнти до провізора, є питання: «Чим запивати ліки?». Якість і кількість рідини, яким запиваються ліки, дуже важливо для максимального прояву ефекту лікарських препаратів. Відомо, що кількість рідини істотно впливає на всмоктування препарату. З концентрированного розчину всмоктування, як правило, відбувається довше, ніж з розведеного.

Отримані експериментальні дані, підтверджуючі, що при пероральному використанні ліків, що мають кислий або лужний характер, біодоступність розведеного розчину істотно вища, ніж концентрированного (аспірин, фенобарбітал і ін.). Це правило також справедливо для ліків, що важко розчиняються у воді (наприклад, еритроміцин).

Для всмоктування ряду антибіотиків, наприклад тетрацикліну, концентрація розчину не має значення. У меншій мірі залежить від об'єму випитої з ліками рідини всмоктування препаратів, які добре розчиняються у воді (аспірин, амоксициллин), хоча при вживанні великих кількостей води їх біодоступність теж підвищується.

З урахуванням тих, що є на сьогоднішній день клінічних і експериментальних даних можна дати наступні загальні рекомендації для поєднання ліків і рідин:

Окрім перерахованих загальних закономірностей, для ряду лікарських препаратів встановлені чіткі результати взаємодії з певними рідкими харчовими продуктами.

Ліки і молоко.

Встановлено, що молоко знижує швидкість і повноту всмоктування пероральних антибіотиків групи пенициллинов і цефалоспоринов.

З іншого боку, молоко збільшує швидкість і повноту всмоктування деяких ліків, до яких відносяться нестероїдні протизапальні засоби (бутадион, вольтарен, індометацин), резерпин, препарати гормонів кори надниркових (преднізолон, дексаметазон і др). Тому перераховані препарати слід приймати за 30–40 мин. до їжі і запивати молоком.

При призначенні ліків дітям не слід змішувати їх з молоком і давати в пляшці з соскою. У такому разі можливе осадження значної кількості ліків на стінках пляшки, на сосці, внаслідок чого дитина не отримає ліки в необхідній дозі.

Лужними мінеральними водами

Тонізуючі напої «

Унікальними властивостями володіє грейпфрутовий сік.

Ліки і їжа

Розглядаючи питання взаємодії лікарських засобів і різних харчових продуктів, слід обов'язково враховувати ряд загальних положень.

Ряд харчових продуктів містить фармакологічно активні речовини, що може робити вплив на фармакодинаміку лікарських засобів, що приймаються одночасно з такими продуктами. Наприклад, деякі овочі (белокочанная капуста, листовий салат, редька) містять речовину прогватрин, що надає антитиреоїдну дію. Сумісне вживання цих овочів і антитиреоїдних препаратів підсилює терапевтичний ефект останніх і, навпаки, може ослабляти дію гормональних препаратів щитовидної залози.

Калина, чорноплідна горобина, суниця, буряк містять біологічно активні речовини, сприяючі розширенню периферичних судин і зниженню артеріального тиску, тому здатні потенціювати гіпотензивний ефект різних гіпотензивних препаратів і призводити до різкого зниження ПЕКЛО.

Механізм дії непрямих антикоагулянтів заснований на їх антагонізмі з вітаміном К. Поетому терапевтичний ефект препаратів цієї групи може бути істотно понижений при їх поєднанні з їжею, багатою вітаміном До: шпинат, свиняча печінка, помідори, зелений горошок, капуста белокочанная.

Аналогічна закономірність має місце при сумісному прийомі антибактеріальних сульфаниламидних препаратів, механізм дії яких заснований на блокаді синтезу фолиевой кислоти мікробними клітками, і харчових продуктів, що містять фолиевую кислоту у великій кількості, — яловича печінка, боби, дріжджі, петрушка, шпинат, томати.

Продукти, що містять сірку (яйця і ін.), сприяють утворенню метгемоглобіну при одночасному прийомі сульфаниламидов.

Їжа, багата вітаміном В6, — м'ясо, риба, молоко, сирий, соя, мука пшенична і житня, кукурудза, ячмінь, дріжджі, ­ може істотно понизити ефективність препаратів леводопи (Наком, Мадопар, Синемет). Вітамін В6 бере активну участь в обміні амінокислот, а також прискорює перетворення леводопи в дофамин, який погано проникає через гематоэнцефаличний бар'єр.

Класичним прикладом взаємодії ліків і їжі є «сирний синдром», який розвивається при поєднанні харчових продуктів, багатих тирамином і серотоніном, з лікарськими препаратами, дія яких пов'язана з підвищенням рівня катехоламинов: інгібітори моноаминооксидази (МАО), психостимулятори, судинозвужувальні засоби. При поєднанні інгібіторів МАО і продуктів з високим вмістом тирамина розвиваються гіпертонічний криз і ряд важких ускладнень, пов'язаних з прессорним дією біогенних амінів: сильний головний біль, тахікардія, різке підвищення ПЕКЛО, внутрічерепні крововиливу і ін. Тому при прийомі препаратів групи інгібіторів МАО і психостимуляторов з дієти слід виключати сирий, бринзу, маринованого і копченого оселедця, м'ясні і рибні консерви, червону і чорну ікру, копчені ковбаси, каву, шоколад, пиво, вина (рислінг, херес), банани, ананаси, лимони, апельсини, мандарини, виноград, чорну, білу і червону смородину, фініки.

Небезпечне ускладнення — утворення нитросоединений з канцерогенною активністю — можливо при одночасному вживанні харчових продуктів, багатих нітратами і нітритом і наступних лікарських препаратів: антигістамінних засобів (Н1­блокаторов); Н2­блокаторов (ранитидин, циметидин, фамотидин); цукрознижувальних, похідних сульфонилмочевини (глибенкламид, гликлазид); органічних нітратів (нітрогліцерин і ін.). Відомості, що є на сьогоднішній день, про можливий вплив пищи на дію лікарських засобів підсумовувані в таблиці.

Все вищевикладене переконливо свідчить, що рекомендації провізора пацієнтам і лікарям по раціональному поєднанню лікарських засобів і харчових продуктів можуть істотно підвищити ефективність лікарської терапії без яких­небудь додаткових витрат.

Взаємодія ліків і їжі

Харчові продукти

Лікарські препарати

Результат взаємодії

Молоко

Глюкокортікостероїди: преднізолон, дексаметазон

Збільшення швидкості і повноти всмоктування

Вольтарен, індометацин, бутадион

Збільшення швидкості і повноти всмоктування

Антибіотики групи тетрацикліну

Утворення комплексів, що не всмоктуються

Антибіотики групи пенициллинов і цефалоспоринов

Зниження швидкості і повноти всмоктування

Солі калія, Панкреатин, Панкурмен, Бісакоділ

Розчинення кислототривкої оболонки пігулок, порушення всмоктування, руйнування діючої речовини

Лужні мінеральні води

Ліки у формі пігулок з кислототривким покриттям

Руйнування оболонки, зменшення всмоктування лікарських речовин, зниження їх ефективності

Сульфаніламіди

Посилення всмоктування, зменшення вірогідності випадання продуктів ацетилювання сульфаниламидов в осад і утворення сечових каменів

Грейпфрутовий сік

Антагоністи кальцію (окрім амлодипина, дилтиазема), терфенадин, циклоспорин

Пригноблення метаболізму препаратів в печінки, підвищення їх ефективної концентрації в сироватці крові, розвиток токсичного ефекту

Кислі фруктові і овочеві соки

Саліцилати, барбітурати, ацетазоламид, нитрофурани, буформин

Підсилюють фармакологічний ефект (аж до токсичного)

Еритроміцин, ампіцилін, циклоспорин

Зниження ефективності препаратів

Вишневий і смородиновий сік

Кальцію хлорид, ібупрофен, фуросемид, изониазид, метамизол, тетрациклін

Уповільнення всмоктування препаратів

Цукрові сиропи

Еритроміцин, ампіцилін, ібупрофен, фуросемид

Уповільнення всмоктування препаратів

Продукти, танін, що містять, і кофеїн (кава, чай)

Парацетамол, ацетилсалициловая кислота, циметидин, морфін, кодеїн, атропін, галоперидол, оральні контрацептиви

Зменшення швидкості і ступеня всмоктування препаратів

Нейролептики фенотиазинового ряду

Зниження ефективності унаслідок випадання в осад

Тонізуючі напої «Фанта», «Пепси­кола» і т.п.

Макроліди (еритроміцин, олеандомицин, спиромицин, кларитромицин, линкомицин, клиндамицин, тетрациклін)

Зменшення всмоктування, зниження ефекту

Їжа, багата вітаміном До: шпинат, свиняча печінка, помідори, зелений горошок, капуста белокочанная

Антикоагулянти

Зниження терапевтичної ефективності

Їжа, багата щавлевою кислотою: шпинат, портулак, ревінь, щавель

Солі кальцію

Утворення нерозчинних з'єднань, зниження терапевтичної ефективності

Калина, чорноплідна горобина, суниця, буряк

Гіпотензивні препарати

Потенціювання гіпотензивного ефекту, різке зниження ПЕКЛО

Їжа, багата солями калія (картопля «в мундирі», родзинки, курага, інжир, горіхи)

Калійсберегающие діуретики (спиронолактон, триамтерен)

Гіперкаліємія, ведуча до порушень серцевого ритму

Їжа, багата жирами

Изониазид

Зменшення всмоктування

Їжа, багата тирамином: сирий, бринза, маринований і копчений оселедець, м'ясні і рибні консерви, червона і чорна ікра, копчені ковбаси, кава, шоколад, пиво, провина (рислінг, херес), банани, ананаси, лимони, апельсини, мандарини, виноград, чорна і червона смородина, фініки

Антидепресанти (інгібітори МАО), психостимулятори

«Сирний синдром» ­ різке підвищення артеріального тиску, гіпертонічний криз, судоми

Огірки, кабачки, петрушка

Аскорбінова кислота (вітамін С)

Зниження терапевтичної ефективності

Їжа, багата вітаміном В6: м'ясо, риба, молоко, сирий, соя, мука пшенична і житня, кукурудза, ячмінь, дріжджі

Препарати леводопи: Наком, Мадопар, Синемет

Зниження терапевтичної ефективності

Продукти, що містять фолиевую кислоту: боби, томати, печінка, нирки

Сульфаніламідниє препарати

Зниження терапевтичної ефективності (аж до повної відсутності антибактеріального ефекту)

Їжа, багата нітратами

Антигістамінні препарати (Н1­блокатори), Н2­блокатори: ранитидин, циметидин, фамотидин; цукрознижувальні, похідні сульфонилмочевини: глибенкламид, гликлазид; органічні нітрати: нітрогліцерин

Утворення нитросоединений з канцерогенною активністю