Фармацевтична опіка при відпуску без рецептурних ЛП
для усунення та профілактики вітамінної недостатності. Взаємодія ЛП з їжею та
алкоголем.
Вітаміни є незамінними елементами,
необхідними для росту, розвитку й життєдіяльності людини. Більшість вітамінів в
організмі не синтезується, джерелом їх звичайно є зовнішнє середовище (харчові
продукти рослинного й тваринного походження, мікроорганізми — нормальні
мешканці ШКТ). Нестача вітамінів
в організмі (вітамінна недостатність) може бути наслідком низького вмісту
вітамінів у їжі, порушення їх усмоктування ( при патологічних змінах травного
тракту). Підвищена потреба у вітамінах виникає в період інтенсивного зростання,
у літньому віці, при вагітності, годівлі грудьми, важкій фізичній праці, при
інтенсивних заняттях спортом. У таких випадках необхідно вживати вітамінні
препарати — лікарські засоби, діючою речовиною яких є вітаміни або їх
більш активні аналоги (коферменти). Вітамінні препарати отримують із природної
сировини або синтетичним шляхом. Вітаміни класифікуються як водорозчинні (легко
розчиняються у воді) та жиророзчинні (розчиняються у жирах та засвоюються у
кишечнику за допомогою ліпідів). Водорозчинні вітаміни як правило легко
виділяються організмом. Кожний вітамін зазвичай бере участь у багатьох реакціях,
тому може мати багато функцій.
Вітамін В1 (тіамін) міститься в дріжджах,
зародках і оболонках пшениці, вівса, гречки, а також у хлібі, виготовленому з
борошна простого помелу. Добова потреба дорослої людини у вітаміні В1 складає 1,5–2 мг. Препарати групи
вітаміну В1 є не
тільки специфічними "антигіповітамінозними" засобами. Вони активно
впливають на різні функції організму, втручаючись в обмін речовин і в
нервово-рефлекторну регуляцію, впливають на проведення нервового збудження в
холінергічних синапсах. Активною (коферментною) формою вітаміну В1 є його фосфорильоване похідне —
тіаміндифосфат (кокарбоксилаза), який бере участь у реакціях декарбоксилювання
в якості простетичної частини декарбоксилаз і деяких інших ферментів, що
відіграють важливу роль у вуглеводному й енергетичному обміні, особливо
нервової й м'язової тканин. Для медичних цілей застосовують препарати, що
містять синтетичний тіамін у вигляді броміду або хлориду, кокарбоксилазу й ін.
Крім профілактичної й лікувальної дії при відповідному гіпо- і авітамінозі
("бері-бері"), показаннями до застосування вітаміну В1 є неврити, радикуліт, невралгії,
периферичні паралічі. Кокарбоксилаза широко використовується в кардіології. У
дерматологічній практиці вітамін В1призначають при дерматозах
неврогенного походження, сверблячці різної этиологии, піодермії, екземі,
псоріазі.
Вітамін В12 (ціанокобаламін) тканинами тварин не
утворюється. Його синтез у природі здійснюється тільки мікроорганізмами.
Потреби людини й тварин у ньому забезпечуються мікрофлорою кишечнику, звідки
ціанокобаламін надходить в органи, накопичуючись у найбільших кількостях у
нирках, печінці, стінці кишечнику. Біологічно активними (коферментними) формами
вітаміну В12 є метил-
і 5-дезоксиаденозіл-кобаламін. Основна функція — участь у переносі рухливих
метильних груп і водню. Ціанокобаламін володіє багатьма фармакологічними
властивостями. Він є чинником росту й стимулятором гемопоезу, впливає на
функції печінки й нервової системи, активує процеси згортання крові, обмін
вуглеводів і ліпідів, бере участь у синтезі різних амінокислот. Для
застосування у якості лікарського засобу вітамін В12 тримують методом мікробіологічного
синтезу, а також використовують препарати, одержувані з печінки тварин, органу,
здатного його депонувати. Ціанокобаламін є високоефективним засобом, що
допомагає при злоякісному недокрів'ї, постгеморагічних (залізодефіцитних),
аліментарних і інших видах анемії. Призначають його також при променевій
хворобі, захворюваннях печінки (хвороба Боткіна, гепатит, цироз), при деяких захворюваннях
нервової системи, інфекціях і ін.
Вітамін В2 (рибофлавін) в організм людини надходить,
головним чином, з м'ясними й молочними продуктами. Він широко розповсюджений у
рослинному й тваринному світі й міститься в дріжджах, молочній сироватці, яєчному
білку, м'ясі, рибі, печінці, гороху, зародках і шкірках зернових культур.
Отриманий також синтетично. Добова потреба у вітаміні В2для дорослої
людини складає 1,5–2 мг. Біологічна роль вітаміну В2, як і інших
водорозчинних вітамінів, пов'язана з його субстратною участю в утворенні
відповідного коферменту. При надходженні в організм рибофлавін взаємодіє з
аденозинтрифосфорною кислотою й утворює флавін-мононуклеотид і
флавінаденін-динуклеотид. Обидва вони є простетичною частиною ферментних
флавінпротеїнів, які беруть участь у перенесенні протонів і регулюванні
окисно-відновних процесів. У такий спосіб рибофлавін відіграє важливу роль у
вуглеводному, білковому й жировому обміні, у підтримці нормальної зорової
функції ока ( входить до складу зорового пурпуру й захищає сітківку від
шкідливого впливу ультрафіолетового випромінювання). У лікувальних цілях
вітамін В2 застосовують
при гіпо- і арибофлавінозі, кон'юнктивіті, кератиті, виразці рогівки,
катаракті, при довго не заживаючих ранах і виразках, загальних порушеннях
харчування, променевій хворобі, астенії, порушеннях функції кишечнику, хворобі
Боткіна й інших захворюваннях.
Активність вітаміну В6 мають похідні піридину: піридоксин,
піридоксаль, піридоксамін, що відрізняються один від одного замісниками в положенні
4 (відповідно метоксил, форміл, метиламін). Вітамін В6 міститься в рослинах і органах тварин,
особливо в неочищених зернах злакових культур, в овочах, м'ясі, рибі, молоці,
печінці тріски й великої рогатої худоби, яєчному жовтку, дріжджах. Добова потреба
дорослої людини в ньому становить 2 мг і задовольняється частково продуктами
харчування, частково синтезом мікрофлори кишечнику. Піридоксин (піридоксаль,
піридоксамін), надходячи в організм, фосфорилюється, перетворюється в
піридоксаль− 5-фосфат і в цій формі каталізує декарбоксилювання та
переамінування амінокислот. Він необхідний для нормального функціонування
центральної й периферичної нервової системи. Застосовують вітамін В6 при
В6-гіповітамінозі, токсикозах вагітних, анеміях, лейкопеніях різної етіології,
захворюваннях нервової системи (паркінсонізм, радикуліти, неврити, невралгії),
ряді захворювань шкіри ті ін.
Фолієва кислота (Вітамін B9)
входить у групу вітамінів В. Вона міститься у свіжих овочах (бобах, шпинаті,
томатах і ін.), а також у печінці й нирках тварин. В організмі людини, крім
того, утворюється мікрофлорою кишечнику. Для медичних цілей (у т.ч. при
інтоксикації, викликаної протипухлинними препаратами) використовують синтетичну
фолієву кислоту. Сама фолієва кислота неактивна. В організмі вона відновлюється
до тетрагідрофолієвої, що є коферментом багатьох метаболічних процесів. У першу
чергу вона каталізує перенесення одновуглецевих фрагментів у синтезі пуринів і
піримідинів, а значить необхідна для утворення РНК і ДНК. Її дефіцит порушує мітотичний
розподіл клітин, їх дозрівання й функціонування. Недостатність фолієвої кислоти
(і вітаміну В12) призводить до розвитку мегалобластичної анемії. Її
препарати призначають при макроцитарній і перніціозній (разом з вітаміном В12)
анеміях.
Аскорбінова кислота (вітамін C) міститься в значних кількостях у плодах
шипшини, капусті, лимонах, апельсинах, хріні, ягодах, хвої й ін. Невелика її
кількість міститься в печінці, мозку, м'язах тварин. Для медичних цілей вітамін C отримують
синтетичним шляхом. У звичайних умовах добова потреба дорослої людини в
аскорбіновій кислоті становить 70–100 мг, основні її ефекти обумовлені участю в
регуляції окисно-відновних процесів, оскільки аскорбінова кислота легко
переходить у дегідроаскорбінову й назад, віддаючи або приймаючи два протони
(окислюючи або відновлюючи відповідні субстрати). Вітамін C
активує діяльність залоз внутрішньої секреції, регулює всі види обміну,
згортання крові, регенерацію тканин, утворення стероїдних гормонів, синтез
колагену, проникність капілярів і ін. Аскорбінова кислота, виявляючи стимулюючий
вплив на організм у цілому, підвищує його адаптаційні можливості,
резистентність до інфекцій. Вітамін C додають
до деяких протизапальних і інших готових лікарських форм.
Група жиророзчинних вітамінів поєднує вітамін A, вітамін D, вітамін E та
вітамін K. Біологічна роль жиророзчинних вітамінів у
значній мірі обумовлена їхньою участю в забезпеченні нормального
функціонального стану клітинних, цитоплазматичних мембран.
Вітамін А та його синтетичні аналоги й гомологи
відносять до ретиноїдів — похідних ретиноєвої кислоти. Біологічно активними
формами вітаміну А є ретинол, ретиналь і сама ретиноєва кислота. Вітамін А (ретинол) міститься в продуктах тваринного
походження — риб'ячому жирі, вершковому маслі, яєчному жовтку, печінці деяких
риб (тріска, морський окунь і ін.) і морських тварин (кит, морж, тюлень). У
рослинних харчових продуктах ретинол не зустрічається. Однак багато хто з них
(морква, шпинат, салат, петрушка, зелена цибуля, щавель, червоний перець, чорна
смородина, чорниця, аґрус, персики, абрикоси й ін.) містять каротин, що є
провітаміном А, з якого в організмі утворюється ретинол. Вітамін Арегулює процеси зроговіння,
утворення і виділення сала в шкірі (секрет сальних залоз), необхідний для
нормального росту волосся, підтримки імунітету, бере участь у протипухлинному
захисті організму. Ретиналь забезпечує процеси світла та кольору, ретинол і
ретиноєва кислота беруть участь у синтезі вітамін А-залежних глікопротеїнів. У
медичній практиці застосовують препарати, що містять вітамін А, природного походження
(наприклад, Риб'ячий жир) і синтетичні (Ретинолу ацетат і Ретинолу пальмітат).
Препарати вітаміну А призначають у профілактичних і
лікувальних дозах. Профілактичну дозу встановлюють виходячи з добової потреби
організму людини: для дорослих — 1 мг, для вагітних, що й годують жінок —
1,2–1,4 мг, для дітей залежно від віку — від 0,4 до 1 мг, лікувальні — за
показниками. Основними показаннями є гіпо- та авітаміноз А, деякі захворювання
очей, захворювання й ураження шкіри (обмороження, опіки, рани й ін.).
Застосовують їх також у комплексній терапії рахіту, гіпотрофії, гострих
респіраторних захворювань, для профілактики утворення конкрементів у ШКТ і
сечовивідних шляхах і ін.
Вітаміном D у цей час називають два жиророзчинні,
близьких по хімічній будові й дії речовини — ергокальциферол (вітамін D2) і колекальциферол (вітамін D3). Основною
властивістю цих сполук є здатність попереджати й лікувати рахіт, у зв'язку із
чим їх іноді називають антирахітичними вітамінами. Вітамін D2 у невеликій кількості міститься в
харчових продуктах: яєчному жовтку, вершковому маслі, молоці, ікрі, рослинах. Вітамін D3 утворюється в шкірі людини під впливом
сонячних променів. Провітаміном колекальциферолу є 7-дегідрохолестерол. По
біологічній активності вітамін D2 та вітамін D3 практично не різняться, оскільки в
організмі обидва, ймовірно, перетворюються в кальцитріол — активний метаболіт вітаміну D. Доведена наявність у тканинах
специфічних рецепторів, лігандом для яких є кальцитріол. Основною властивістю вітаміну D є його участь у метаболізмі кальцію.
Він сприяє всмоктуванню кальцію в травному тракті, активує його відкладення в
кістках і перешкоджає резорбції з кісткової тканини. У цей час вітамін D розглядають
не тільки як вітамін, але і як гормон, що регулює разом з гормоном
паращитовидної залози концентрацію іонів кальцію в плазмі крові. Вітамін D регулює
також вміст фосфору в організмі. Застосовують вітамін D для
профілактики й лікування рахіту й захворювань кісток, викликаних порушеннями
обміну кальцію (остеомаляція й деякі форми остеопорозу).
Під назвою Вітамін Е відомий
ряд сполук (токоферолів), близьких по хімічній природі й біологічній дії.
Найбільш активним з них є D-альфа-токоферол. Токофероли містяться в зелених
частинах рослин, особливо в молодих паростках злаків, багаті токоферолами
рослинні олії (соняшникова, бавовняна, кукурудзяна, арахісова, соєва,
обліпихова). Деяка кількість їх міститься також у м'ясі, жирі, яйцях, молоці. Вітамін Е є
ендогенним антиокислювальним фактором (антиоксидантом), що гальмує перекисне
окислення ліпідів клітинних мембран. Бере участь у біосинтезі гему й білків,
проліферації клітин, у тканинному диханні й інших найважливіших процесах
клітинного метаболізму. Синтетичний препаратвітаміну Е (токоферолу ацетат), поряд з
іншими антиоксидантами використовують у комплексній терапії серцево-судинних
захворювань, очних хвороб і ін. Широке застосування знайшов токоферолу ацетат у
геріатричній практиці. Вітамін Е призначають
при м'язових дистрофіях, дерматоміозитах, аміотрофічному бічному склерозі,
порушеннях менструального циклу, загрозі переривання вагітності й ін.
Взаємодія ліків з їжею і
алкоголем
Серед безлічі різноманітних чинників,
здатних вплинути на клінічну ефективність ліків, істотне місце займає їжа.
Розділ клінічної фармації, що вивчає різні аспекти взаємодії ліків і їжі, має
надзвичайно важливе практичне значення для оптимізації медикаментозної терапії,
зниження частоти і вираженості побічних ефектів лікарських препаратів. В той же
час процеси, що відбуваються в організмі людини при взаємодії лікарських
засобів і компонентів пищи, достатньо складні для дослідження, тому до
теперішнього часу вивчені далеко не всі аспекти даної проблеми. За останнє
десятиліття рекомендації по раціональному поєднанню прийому ліків і їжі істотно
переглянуті і доповнені. Провізорові, що відпускає ліки хворим в аптеці,
необхідно знати основні закономірності взаємодії харчових продуктів і
лікарських препаратів. Рекомендації по раціональному поєднанню ліків і їжі
можуть істотно вплинути на результати лікування.
Основна мета
розвитку клінічного напряму у фармації — підвищення ефективності і безпеки
лікарської терапії. Основними шляхами оптимізації медикаментозної терапії є
створення нових лікарських препаратів, розробка нових лікарських форм і
раціональне використання існуючих ліків.
Зі всіх
шляхів надходження лікарських речовин в організм найбільш поширеним є
пероральний. В першу чергу, це пов'язано із зручністю для пацієнта. Крім того,
пероральний шлях — найбільш природний і відносно безпечний, завдяки природному
бар'єру — печінці. Він також дозволяє використовувати велику кількість різних
лікарських форм. В той же час при пероральному шляху введення ліків можуть
знаходитися в травному тракті від декількох годинників до декількох діб, де
вони взаємодіють з травними ферментами і компонентами пищи. Взаємодія
лікарських речовин при пероральному прийомі з різними інгредієнтами їжі може
зробити вельми істотний вплив не тільки на розвиток фармакологічного ефекту,
але і на виникнення ускладнень фармакотерапии. З іншого боку, тривалий прийом
ліків може сприяти розвитку порушень функцій травної системи.
Проблема
взаємодії ліків і їжі має декілька аспектів, основні з яких наступні:
При
взаємодії ліків, їх метаболитов і пищи в організмі відбуваються складні
процеси, проте вони підкоряються загальним закономірностям, що мають місце при
одночасному надходженні в організм різних чужорідних речовин (ксенобіотиків).
Багато
провідних механізмів складних і різноманітних явищ, що виникають при взаємодії
ліків і їжі, близькі (хоча далеко не ідентичні) до тих, які виникають при
взаємодії різних лікарських засобів і приводять до змін фармакокинетичних і
фармакодинамичних властивостей ліків.
Найбільший
вплив їжа робить на процес всмоктування лікарських речовин в шлунковокишковому
тракті. При цьому можливі наступні варіанти взаємодій:
На
розвиток фармакологічного ефекту на етапі всмоктування можуть впливати також
такі чинники, як ступінь наповнення шлунку, физикохімічні властивості
лікарських речовин (розмір молекули, розчинність, стабільність, ступінь
іонізації і ін.), здатність лікарських речовин до комплексо, хелато і
іоноутворенню, вплив об'єму, складу і в'язкості секретинов, проникність
слизистої оболонки травного тракту, ушкоджувальне дію лікарського препарату і
харчових продуктів на слизисту оболонку, вплив на мікрофлору, що бере участь в
метаболізмі препарату.
Істотний
вплив на вираженість взаємодії ліків і їжі надає також лікарська форма
препарату. Саме по собі значення раціонального вибору лікарської форми для
оптимізації лікарської терапії конкретного хворого важко переоцінити. Він
дозволяє:
При
розгляді питання про взаємодію ліків з їжею слід мати на увазі, що рідкі
лікарські форми менш схильні до впливу пищи, оскільки можуть відносно вільно
переміщатися з шлунку в кишечник, минувши харчову грудку. Тверді лікарські
форми при сумісному прийомі з їжею можуть тривало затримуватися в порожнині
шлунку, що порушує всмоктування діючих речовин. Для твердих лікарських форм
ступінь взаємодії з їжею залежить від величини частинок, наповнювачів,
матеріалу покриття. Найменше схильні до впливу пищи препарати, отримані на
основі мікрогранул, і частинки з плівковим покриттям. Особливо чутливі до їди
пігулки з кишечнорастворимим покриттям. Одночасний їх прийом з їжею затримує
знаходження пігулок в шлунку і істотно перешкоджає всмоктуванню. Крім того, при
поєднанні даної лікарської форми з лужною їжею (рідиною) можливе розчинення
оболонки і руйнування діючої речовини під час знаходження препарату в шлунку.
Одним з
поширених питань, з яким поводяться пацієнти до провізора, є питання: «Чим
запивати ліки?». Якість і кількість рідини, яким запиваються ліки, дуже важливо
для максимального прояву ефекту лікарських препаратів. Відомо, що кількість
рідини істотно впливає на всмоктування препарату. З концентрированного розчину
всмоктування, як правило, відбувається довше, ніж з розведеного.
Отримані
експериментальні дані, підтверджуючі, що при пероральному використанні ліків,
що мають кислий або лужний характер, біодоступність розведеного розчину істотно
вища, ніж концентрированного (аспірин, фенобарбітал і ін.). Це правило також
справедливо для ліків, що важко розчиняються у воді (наприклад, еритроміцин).
Для
всмоктування ряду антибіотиків, наприклад тетрацикліну, концентрація розчину не
має значення. У меншій мірі залежить від об'єму випитої з ліками рідини
всмоктування препаратів, які добре розчиняються у воді (аспірин, амоксициллин),
хоча при вживанні великих кількостей води їх біодоступність теж підвищується.
З
урахуванням тих, що є на сьогоднішній день клінічних і експериментальних даних
можна дати наступні загальні рекомендації для поєднання ліків і рідин:
Окрім
перерахованих загальних закономірностей, для ряду лікарських препаратів
встановлені чіткі результати взаємодії з певними рідкими харчовими продуктами.
Ліки і молоко.
Встановлено,
що молоко знижує швидкість і повноту всмоктування пероральних антибіотиків
групи пенициллинов і цефалоспоринов.
З іншого
боку, молоко збільшує швидкість і повноту всмоктування деяких ліків, до яких
відносяться нестероїдні протизапальні засоби (бутадион, вольтарен,
індометацин), резерпин, препарати гормонів кори надниркових (преднізолон,
дексаметазон і др). Тому перераховані препарати слід приймати за 30–40 мин. до
їжі і запивати молоком.
При
призначенні ліків дітям не слід змішувати їх з молоком і давати в пляшці з
соскою. У такому разі можливе осадження значної кількості ліків на стінках
пляшки, на сосці, внаслідок чого дитина не отримає ліки в необхідній дозі.
Лужними мінеральними водами
Тонізуючі напої «
Унікальними
властивостями володіє грейпфрутовий сік.
Розглядаючи
питання взаємодії лікарських засобів і різних харчових продуктів, слід
обов'язково враховувати ряд загальних положень.
Ряд
харчових продуктів містить фармакологічно активні речовини, що може робити
вплив на фармакодинаміку лікарських засобів, що приймаються одночасно з такими
продуктами. Наприклад, деякі овочі (белокочанная капуста, листовий салат,
редька) містять речовину прогватрин, що надає антитиреоїдну дію. Сумісне
вживання цих овочів і антитиреоїдних препаратів підсилює терапевтичний ефект
останніх і, навпаки, може ослабляти дію гормональних препаратів щитовидної
залози.
Калина,
чорноплідна горобина, суниця, буряк містять біологічно активні речовини,
сприяючі розширенню периферичних судин і зниженню артеріального тиску, тому
здатні потенціювати гіпотензивний ефект різних гіпотензивних препаратів і
призводити до різкого зниження ПЕКЛО.
Механізм
дії непрямих антикоагулянтів заснований на їх антагонізмі з вітаміном К.
Поетому терапевтичний ефект препаратів цієї групи може бути істотно понижений
при їх поєднанні з їжею, багатою вітаміном До: шпинат, свиняча печінка,
помідори, зелений горошок, капуста белокочанная.
Аналогічна
закономірність має місце при сумісному прийомі антибактеріальних
сульфаниламидних препаратів, механізм дії яких заснований на блокаді синтезу
фолиевой кислоти мікробними клітками, і харчових продуктів, що містять фолиевую
кислоту у великій кількості, — яловича печінка, боби, дріжджі, петрушка,
шпинат, томати.
Продукти,
що містять сірку (яйця і ін.), сприяють утворенню метгемоглобіну при
одночасному прийомі сульфаниламидов.
Їжа,
багата вітаміном В6, — м'ясо, риба, молоко, сирий, соя, мука пшенична і житня,
кукурудза, ячмінь, дріжджі, може істотно понизити ефективність препаратів
леводопи (Наком, Мадопар, Синемет). Вітамін В6 бере активну участь в обміні
амінокислот, а також прискорює перетворення леводопи в дофамин, який погано
проникає через гематоэнцефаличний бар'єр.
Класичним
прикладом взаємодії ліків і їжі є «сирний синдром», який розвивається при
поєднанні харчових продуктів, багатих тирамином і серотоніном, з лікарськими
препаратами, дія яких пов'язана з підвищенням рівня катехоламинов: інгібітори
моноаминооксидази (МАО), психостимулятори, судинозвужувальні засоби. При
поєднанні інгібіторів МАО і продуктів з високим вмістом тирамина розвиваються
гіпертонічний криз і ряд важких ускладнень, пов'язаних з прессорним дією
біогенних амінів: сильний головний біль, тахікардія, різке підвищення ПЕКЛО,
внутрічерепні крововиливу і ін. Тому при прийомі препаратів групи інгібіторів
МАО і психостимуляторов з дієти слід виключати сирий, бринзу, маринованого і
копченого оселедця, м'ясні і рибні консерви, червону і чорну ікру, копчені
ковбаси, каву, шоколад, пиво, вина (рислінг, херес), банани, ананаси, лимони,
апельсини, мандарини, виноград, чорну, білу і червону смородину, фініки.
Небезпечне
ускладнення — утворення нитросоединений з канцерогенною активністю — можливо
при одночасному вживанні харчових продуктів, багатих нітратами і нітритом і
наступних лікарських препаратів: антигістамінних засобів (Н1блокаторов); Н2блокаторов
(ранитидин, циметидин, фамотидин); цукрознижувальних, похідних
сульфонилмочевини (глибенкламид, гликлазид); органічних нітратів (нітрогліцерин
і ін.). Відомості, що є на сьогоднішній день, про можливий вплив пищи на дію
лікарських засобів підсумовувані в таблиці.
Все
вищевикладене переконливо свідчить, що рекомендації провізора пацієнтам і
лікарям по раціональному поєднанню лікарських засобів і харчових продуктів
можуть істотно підвищити ефективність лікарської терапії без якихнебудь
додаткових витрат.
Взаємодія
ліків і їжі
Харчові продукти |
Лікарські препарати |
Результат взаємодії |
Молоко |
Глюкокортікостероїди:
преднізолон, дексаметазон |
Збільшення швидкості і повноти
всмоктування |
Вольтарен, індометацин,
бутадион |
Збільшення швидкості і повноти
всмоктування |
|
Антибіотики групи тетрацикліну |
Утворення комплексів, що не
всмоктуються |
|
Антибіотики групи пенициллинов
і цефалоспоринов |
Зниження швидкості і повноти
всмоктування |
|
Солі калія, Панкреатин,
Панкурмен, Бісакоділ |
Розчинення кислототривкої
оболонки пігулок, порушення всмоктування, руйнування
діючої речовини |
|
Лужні мінеральні води |
Ліки у формі пігулок
з кислототривким покриттям |
Руйнування оболонки, зменшення
всмоктування лікарських речовин, зниження їх ефективності |
Сульфаніламіди |
Посилення всмоктування,
зменшення вірогідності випадання продуктів ацетилювання сульфаниламидов в осад і утворення сечових каменів |
|
Грейпфрутовий сік |
Антагоністи кальцію (окрім
амлодипина, дилтиазема), терфенадин, циклоспорин |
Пригноблення метаболізму
препаратів в печінки, підвищення їх ефективної
концентрації в сироватці крові, розвиток токсичного ефекту |
Кислі фруктові і овочеві соки |
Саліцилати, барбітурати,
ацетазоламид, нитрофурани, буформин |
Підсилюють
фармакологічний ефект (аж до токсичного) |
Еритроміцин, ампіцилін,
циклоспорин |
Зниження ефективності препаратів |
|
Вишневий і смородиновий сік |
Кальцію хлорид, ібупрофен,
фуросемид, изониазид, метамизол, тетрациклін |
Уповільнення всмоктування
препаратів |
Цукрові сиропи |
Еритроміцин, ампіцилін,
ібупрофен, фуросемид |
Уповільнення всмоктування
препаратів |
Продукти, танін, що містять, і
кофеїн (кава, чай) |
Парацетамол, ацетилсалициловая
кислота, циметидин, морфін, кодеїн, атропін, галоперидол, оральні
контрацептиви |
Зменшення швидкості і ступеня
всмоктування препаратів |
Нейролептики фенотиазинового
ряду |
Зниження ефективності унаслідок
випадання в осад |
|
Тонізуючі напої «Фанта», «Пепсикола»
і т.п. |
Макроліди (еритроміцин,
олеандомицин, спиромицин, кларитромицин, линкомицин, клиндамицин,
тетрациклін) |
Зменшення всмоктування,
зниження ефекту |
Їжа, багата вітаміном До: шпинат, свиняча печінка, помідори, зелений горошок,
капуста белокочанная |
Антикоагулянти |
Зниження терапевтичної
ефективності |
Їжа, багата щавлевою кислотою:
шпинат, портулак, ревінь, щавель |
Солі кальцію |
Утворення нерозчинних з'єднань,
зниження терапевтичної ефективності |
Калина, чорноплідна горобина,
суниця, буряк |
Гіпотензивні препарати |
Потенціювання гіпотензивного
ефекту, різке зниження ПЕКЛО |
Їжа, багата солями калія
(картопля «в мундирі», родзинки, курага, інжир, горіхи) |
Калійсберегающие діуретики
(спиронолактон, триамтерен) |
Гіперкаліємія, ведуча до
порушень серцевого ритму |
Їжа, багата жирами |
Изониазид |
Зменшення всмоктування |
Їжа, багата тирамином: сирий,
бринза, маринований і копчений оселедець, м'ясні і рибні консерви, червона і
чорна ікра, копчені ковбаси, кава, шоколад, пиво, провина (рислінг, херес),
банани, ананаси, лимони, апельсини, мандарини, виноград, чорна і червона
смородина, фініки |
Антидепресанти (інгібітори
МАО), психостимулятори |
«Сирний синдром» різке підвищення артеріального тиску, гіпертонічний криз,
судоми |
Огірки, кабачки, петрушка |
Аскорбінова кислота (вітамін С) |
Зниження терапевтичної ефективності |
Їжа, багата вітаміном В6:
м'ясо, риба, молоко, сирий, соя, мука пшенична і житня, кукурудза, ячмінь, дріжджі |
Препарати леводопи: Наком,
Мадопар, Синемет |
Зниження терапевтичної
ефективності |
Продукти, що містять фолиевую
кислоту: боби, томати, печінка, нирки |
Сульфаніламідниє препарати |
Зниження терапевтичної
ефективності (аж до повної відсутності
антибактеріального ефекту) |
Їжа, багата нітратами |
Антигістамінні препарати (Н1блокатори),
Н2блокатори: ранитидин, циметидин, фамотидин; цукрознижувальні, похідні
сульфонилмочевини: глибенкламид, гликлазид; органічні нітрати: нітрогліцерин |
Утворення нитросоединений з
канцерогенною активністю |