Тема: Вік юності та зрілості.
ПЛАН
1. Вікові особливості особистості.
2. «Життєва криза» та особливості її
протікання у різні вікові періоди.
3. Врахування вікових особливостей у навчально - виховному процесі та медсестринській
діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вітенко
І.С., Борисюк А.С., Вітенко Т.І. Основи психології.
Основи педагогіки: Навчально-методичний посібник. – Чернівці: Книги – ХХІ,
2006. – 200 с.
2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних
закладів. — К.: Видавничий центр “Академія”, 2003. —
576 с.
3. Основи психології і
педагогіки : навчальний посібник / О. М. Степанов, М.
М. Фіцула.
- 2-ге вид., виправ., доп. - Київ : Академвидав, 2006. - 520 с
4. Лазарчук
Л.Ю.Основи педагогіки: Матеріали для лекційного курсу та семінарських занять/
Л.Ю.Лазарчук, І.З.Майданюк.- Тернопіль: Укрмедкнига, 2005.- 550 с.
5.http://ostriv.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=7213&Itemid=919
1.
Вікові особливості особистості.
Особистість є
багаторівневою системою, яка поетапно формується впродовж усього життя.
Кожен вік є якісно
особливим етапом і характеризується багатьма змінами. Особливості віку залежать
від умов життя, стосунків з людьми, рівня розвитку психологічної структури
особистості, знань і мислення, сукупності певних фізіологічних ознак. У житті
людини виокремлюють дошкільний, шкільний вікові періоди і період соціальної
зрілості — дорослість. Кожен із них складається з відповідних вікових етапів,
які характеризуються певними особливостями.
Критеріями
розвитку дитини є анатомічні, фізіологічні, психологічні, педагогічні, фізичні
показники стану організму. До анатомічних належать розвиток кісткової,
м'язової, серцево-судинної та статевої систем. Фізіологічні охоплюють
показники діяльності органів дихання, кровообігу, залоз внутрішньої секреції,
нервової системи. Психологічні показники відображають особливості
сприйняття, пам'яті, уяви, мислення, мовлення, темпераменту, характеру.
Показниками фізичного розвитку є зріст, вага, обсяг грудної клітки,
стан м'язів. Педагогічні критерії визначають можливості розумового,
морального, трудового, естетичного, фізичного виховання дитини.
Онтогенез - це
індивідуальний розвиток, тоді як філогенез є розвитком виду в цілому.
Біологічний онтогенез, згідно з законом Мюллера-Геккеля,
є копіюванням філогенезу. Щодо онтогенезу психіки людини це твердження не є
таким безсумнівним. Людина народжується саме людиною, і опанування нею вищих
форм психічної діяльності відбувається інакше, ніж у тварин. Соціологізуючи онтогенез людської психіки можна стверджувати,
що ця відмінність остаточно обумовлюється впливом суспільства. Але якщо
застосувати методологічний принцип творчої самодіяльності, онтогенез психіки
постане як розгортання суто людської сутності у біологічних і соціальних
умовах. Ці умови можуть виключити можливість цього саморозвитку людини
(генетичні аномалії призводять до розумової нецовноцінності,
відсутність соціальних контактів у сензитивний період
розвитку також виявляється руйнівною), але не вносять у індивідуальний розвиток
людини нічого такого, що не було присутнім у її потенції.
Вивченням
онтогенезу психіки людини займаються дві психологічні науки: загальна
психологія і вікова психологія.
Онтогенез людини
вікова психологія поділяє на сензитивні
періоди, кожен з яких сприяє появі в людини певних психічних новоутворень.
Якщо новоутворення не з'явиться в свій час, імовірно, що воно може не з'явитися
взагалі, тому виховний вплив на певні сторони особистості повинен бути
своєчасним (інакше він буде неефективним). Сензитивні
періоди об'єднуються у стадії. Ці стадії існують об'єктивно, вони
відокремлюються одна від одної віковими кризами (1-го, 3-го, 7-го років життя,
підліткового віку та ін.), проте про зміст цих стадій у психологів єдиної думки
немає. Є велика кількість теорій онтогенезу, деякі з яких наведено нижче:
Ян-Амос Коменський
основою вікової періодизації вважав етапи виховання, кожен з яких триває шість
років: материнська школа, навчання у початковій школі; навчання в гімназії;
завершення навчання. Французький педагог-гуманіст Жан-Жак Руссо (1712—1778) виокремлював два періоди розвитку: від
народження до 2 років (час фізичного виховання); від 2 до 12 років (період
розвитку “зовнішніх почуттів”). Костянтин Ушинський вважав перші сім років життя періодом першого
дитинства і підготовки до шкільного навчання.
Теорія дитячої
сексуальності 3. Фрейда
твердить, що стадії онтогенезу обумовлені розвитком сексуальності. Він
відрізняє оральну, анальну, фалічну, латентну та генітальну
стадії, прив'язуючи їх до опанування людиною різними ерогенними зонами.
Фіксація на якійсь стадії, обумовлена найбільш яскравими враженнями,
пов'язаними з нею, є джерелом психопатології.
Епігенетична теорія Е. Еріксона (теорія життєвого циклу) поділяє онтогенез на
вісім стадій психосоціального розвитку, на кожній з яких людиною вирішується
певна проблема - і наслідком вирішення є певне вікове психічне новоутворення. У
вирішенні проблеми базової довіри-недовіри до світу народжується надія; у
протистоянні автономії та сорому й сумніву - сила волі; у виборі між
ініціативою та почуттям провини - цілеспрямованість; у протиборстві
працелюбності й меншовартості - компетентність; у обранні ідентичності всупереч
змішанню ролей - вірність; у конфлікті близькості й ізоляції - любов; у
ствердженні генеративності проти стагнації - опікування;
у здобутті цілісності всупереч відчаю - мудрість.
Теорія провідної діяльності О.
М. Леонтьєва, згідно з якою змістом стадій психічного онтогенезу є послідовне
оволодіння людиною видами діяльності, такими як гра, вчення, труд.
Психологічний вік
виступає часовим аспектом індивідуального розвитку людини. Вікова періодизація
розвитку психіки людини утворює своєрідний каркас вікової психології як
цілісної науки. Згідно найбільш повній віковій періодизації психічного
розвитку, народження людини не є абсолютною точкою його відліку. Визначають
такі періоди вікового розвитку людини:
• до народження - пренатальний
період (сьогодні він взагалі не підлягає психологічному дослідженню);
• перед
народженням та навколо нього - перінатальний
період (він досить плідно досліджений у трансперсональній
психології С. Грофа, яка через техніки глибокого дихання і ЛСД-терапії
дозволяє людині знов пережити досвід плоду в утробі матері та кризу народження
- найвідповідальнішу в житті, згідно з О.Ранку);
• від народження
до 1 року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року
життя, яку пов'язують з початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що
спричиняють фізичне стомлення, а також зі смисловим мовленням та оперуванням
великою кількістю предметів, котрі ведуть до розумового стомлення; симптомом
цієї кризи є постійний протест дитини);
• від 1 до 3 років
- період переддошкільного дитинства
(він закінчується кризою 3-х років, що її пов'язують з розвитком предметної
діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негатівізм
- тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля,
деспотизм);
• від 3 до 6-7
років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми
років, котру пов'язують із викликаною походом до школи зміною соціальної
ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості);
• від 6-7 до 10
років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку
самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває
соціально-нормативною поведінкою);
• від 10 до 15
років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною
кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат
- статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий,
моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість,
система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів
соціальної взаємодії);
• від 15 до 17
років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей
період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями
збагнути сутність світу -одразу і назавжди, із
побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній
індивідуалізованій картині світу);
• від 17 до 21
року - юність, або друга юність (цей вік є періодом першого
випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій
потенціал на певному шляху творчого життєдіяння;
відбувається професійне самовизначення);
• від 21 до 35
років - період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина
досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень
постають факторами кризи 30-ти років, котра звично складається із загострення
проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального
самоствердження);
• від 35 до 60
років - період зрілості, або другої дорослості (цей період є
часом, коли людина опиняється не на «піці» своїх можливостей, але на певному їх
«плато» - сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40-ка і
50-ти років є змістовно близькими одна до одної - розчарування, невдоволеність
рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття - тільки
зростають обсяги симптомів стагнації розвитку);
• від 60 до 75
років - похилий вік (цей період звичайно є часом, коли людина
стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає
зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того новоутворення, яким
визначається цей вік - мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує; кризи
цього і двох наступних періодів пов'язані із розвитком ставлення людини до
кінця своєї життєдіяльності, із примиренням з його наближенням);
• від 75 до 90 - старечий
вік;
• вище за 90 - довгожителі.
Педагогічна
вікова періодизація, що виходить із завдань виховання дітей на різних етапах
дошкільного дитинства і відображає практику їхнього навчання і виховання у
дошкільних закладах, зумовлює поділ дитинства на ранній вік (від народження до
2 років), молодший дошкільний вік (від 2 до 4 років), середній дошкільний вік
(від 4 до 5 років), старший дошкільний вік (від 5 до 6— 7 років). Особливо
важливий останній рік дошкільного дитинства, який передує навчанню в школі.
Програми виховання дітей у дошкільних закладах складені за окремими роками
життя або віковими періодами для конкретизації завдань, змісту і методів
виховання і навчання.
2.
«Життєва криза» та особливості її протікання у різні вікові періоди.
У сучасній психологічній літературі і
в практиці все частіше використовуються поняття “життєва криза”,
“ критичні життєві ситуації”, “вікова криза”.
Саме поняття “криза”
(від гр. Crisis – рішення. Поворотний пункт)
характеризує стан, що породжується проблемою, яка постала перед індивідом і
якої він не може уникнути та не може розв’язати за короткий час і звичним способом”.
Життєва криза – феномен внутрішнього
світу людини, котрий виявляється в різних формах переживання непродуктивності
свого життєвого шляху”. Життєва криза є поворотним
пунктом життєвого шляху, який виникає в ситуації неможливості реалізації
життєвого замислу, що склався.
Результати досліджень різних авторів
(Анциферова Л. І., Виготський Л. С., Василюк Ф. Є.,
Донченко Е. О., Титаренко Т. М.) і запропоновані ними класифікації життєвих
криз можна об’єднати в одну більш менш повну:
–
вікові (нормативні кризи) – криза ознак трьох років, підліткова
криза, криза тридцяти років, криза “середини” життя
тощо;
–
за критерієм тривалості: мікрокризи –
кілька хвилин; короткочасні – близько чотирьох – шести тижнів; довготривалі –
до одного року;
–
за критерієм результативності: конструктивні, деструктивні;
–
за діяльнісним критерієм: криза
операційного аспекту життєдіяльності: “не знаю, як жити далі”;
криза мотиваційно – цільового аспекту: “не знаю, для
чого жити далі”; криза смислового аспекту: “не знаю,
навіщо взагалі жити далі”;
–
за критерієм детермінованості: кризи, викликані інтрапсихічними чинниками; кризи, викликані ситуаційними
чинниками;
–
за критерієм складності: прості кризи, викликані однією подією;
багатовимірні кризи, що торкаються майже всіх аспектів індивідуального життя
людини.
Існують різні погляди щодо самої природи
виникнення і перебігу жиитєвої кризи. Одні вчені
вважають, що життєва криза виникає як емоційна реакція людини на загрозливу
ситуацію, коли виникають суттєві перешкоди у процесі досягнення. Життєво
важливих цілей, котрі неможливо подолати звичним способом (Ліндеман,
Каплан); Криза на думку інших вчених може виникнути і
в умовах котрі зовні виглядають ніби цілком мирно. Проте існують ситуації, які
є кризовими для всіх або більшості людей. До таких науковці відносять: вступ
дитини до дитячого садка, до школи, підлітковий вік, закінчення школи, початок
трудової діяльності, народження дитини в сім’ї, вихід на пенсію тощо. Такі
ситуації, закономірно змінюючи одна одну протягом життя кожної людини,
визначаються як кризи розвитку, на відміну від так званих випадкових криз:
безробіття, стихійного лиха, інвалідності, іміграції
тощо. Саме в такі періоди життя висуває до людини найбільші вимоги.
На думку психологів наслідки криз
можуть бути різними, як негативні, так і позитивні. Зрештою криза постає
водночас і як загроза для особистості, і як можливість для її росту.
Загалом життєва криза – це складний
феномен індивідуального життя людини, яка має ряд особливостей серед яких
найважливішими, на наш погляд, є наступні:
– у круговій ситуації порушується вся
система самоорганізації (індивід потрапляє в ситуацію, де панують емоції);
– влада негативних емоцій гальмує і
створює труднощі для пошуку основної суперечності життя в період кризи та іншої
особливості.
У процесі проходження всіх критичних
життєвих ситуацій можна виділити: рівень захисту, рівень адаптації до ситуації;
рівень оволодіння ситуацією
Л. С. Виготський вводить поняття про
два типи вікових періодів (віку) – критичний і стабільний. У відносно
стабільному періоді дитина розвивається в основному в результаті мікроскопічних
змін її особистості, які нагромаджуються до певного рівня, а потім в результаті
стрибка з’являється певне вікове новоутворення.
Стабільні періоди вивчені значно
повніше, ніж критичні. У період кризи розвиток набирає стрімкого, іноді катастрофічного
характеру, який Виготський порівнює з революційними змінами. Стабільний період
характеризується гармонією між середовищем і ставленням дитини до нього,
критичний – дизгармонією, суперечністю. Розвиток у
стабільний період сприяє розвитку нової структури особистості – новоутворення.
Це порушує гармонію між дитиною і оточуючим середовищем. Виникає суперечність,
яка свідчить, що підростаюча особистість переростає спосіб свого існування.
Вона прагне перейти на наступну вікову сходинку, а соціальні умови утримують її
на попередній стадії. Виникає криза.
Л.С.Виготський
вважав, що переломні, критичні періоди в житті дитини (він їх також називав
кризами) обумовлені внутрішньою логікою самого процесу розвитку. Вчений виділив
п’ять таких періодів:
-
Криза новонародженості відокремлює ембріональний
період розвитку дитини від періоду немовляти.
-
Криза одного року відокремлює період немовляти від раннього віку.
-
Криза трьох років є перехідним періодом від раннього до дошкільного віку;
-
Криза семи років є з’єднуючою ланкою між дошкільним і шкільним віком.
-
Криза тринадцяти років співпадає з переломом розвитку при переході від
шкільного до пубертатного віку
Поряд з гармонійністю
розвитку існують особливі етапи найбільш різких скачкоподібних
анатомо-фізіологічних перетворень. В постнатальному розвитку виділяють три такі
«критичні періоди», або «вікові кризи».
Перший
критичний період спостерігається у віці від
2 до 3,5 років, тобто, в період, коли дитина починає активно рухатися. В цьому
випадку різко зростає сфера його спілкування з зовнішнім світом, відбувається
інтенсивне формування мови і свідомості. Разом з інтенсивним фізичним і
психічним розвитком дитини ростуть і виховні вимоги, що в сукупності призводить
до напруженої роботи фізіологічних систем його організму, а в випадку надто
високих вимог – до їхньої «поломки». Особливо вразливою виявляється нервова
система, її перенапруження призводить до порушення психічного розвитку і появи
різних психічних захворювань. За даними медичної статистики, власне в цей
період розвитку зявляється більшість психічних
захворювань, і тим, хто виховує малюка, ніколи не слід про це забувати. В цей
період онтогенезу для батьків і вихователів також важливо прийняти всі можливі
міри з попередження дитячого травматизму, так як біля 40 % летальних випадків у
разі дитячих побутових і транспортних травм припадають на перше чотириліття
дитини.
Другий
критичний період співпадає з початком
шкільного навчання и припадає на вік 6-8 років. В ці роки а життя дитини
входять нові люди – шкільні учителі и шкільні друзі. Змінюється спосіб всього
її життя, з'являється ряд нових обов'язків, падає рухова активність і т.д. Всі
ці фактори в сукупності призводять до напруженої діяльності фізіологічних
систем організму, тому в цей період адаптації, чи пристосування, до шкільних
умов знову необхідне особливо бережне відношення до дитини з боку школи і
батьків. Учителям і батькам варто також врахувати, що на другий критичний
період припадає найбільша кількість транспортних нещасних випадків, и роз'яснення
дітям правил дорожнього руху являється важливим фактором попередження
транспортних трагедій.
Третій
критичний період (пубертатний) пов'язаний із зміною в організмі гормонального
балансу, з дозріванням і перебудовою роботи залоз внутрішньої секреції. Зазвичай
це відбувається в 11-15 років, тобто, в підлітковому віці, який також
характеризується підвищеною вразливістю нервової системи і виникненням багатьох
нервових розладів і психічних захворювань.
3.
Врахування вікових особливостей у навчально - виховному
процесі та медсестринській діяльності.
Періодизація базується на виділенні
вікових особливостей.
Віковими
особливостями називаються характерні для
певного періоду життя анатомо-фізіологічні та психічні якості.
Фізичний
розвиток включає: ріст, вагу, появу молочних
зубів, зміну їх, статеве дозрівання, психічні, біологічні, духовні зміни.
Розрізняють психологічну і педагогічну характеристику віку.
Те,
що розвиток як фізичний, так і розумовий тісно пов'язаний з віком, розуміли вже
в глибокій старовині. Ця істина, вочевидь, не вимагала особливих доказів:
більше прожила людина на світі - стала вище на зріст і міцніше тілом, з віком
приходить мудрість, накопичується досвід, умножаються знання. Кожному віку
відповідає свій рівень фізичного, психічного і соціального розвитку. Зрозуміло,
ця відповідність справедлива лише загалом і в цілому, але розвиток конкретної
людини може відхилятися в ту або іншу сторону.
Для
правильного управління процесами розвитку педагоги вже у далекому минулому
робили спроби класифікувати періоди людського життя, знання яких несе важливу
інформацію для присвячених. Є цілий ряд розробок періодизації розвитку. Не
станемо вникати в теоретичні тонкощі вибору критерію.
Періодизація
грунтується на виділенні вікових особливостей. Віковими
особливостями називаються характерні для певного періоду життя
анатомо-фізіологічні і психічні якості. Оскільки біологічний і духовний
розвиток людини тісно зв'язаний між собою, то відповідні віку зміни настають і
в психічній сфері. Відбувається, хоча і не в такому строго порядку, як
біологічне, соціальне дозрівання, виявляється вікова динаміка духовного
розвитку особи. Це і служить природною основою для виділення послідовних етапів
людського розвитку і складання вікової періодизації.
Повні
періодизації розвитку охоплюють все людське життя з найбільш характерними
стадіями, а неповні (часткові, урізані) - лише ту частину життя і розвитку, яка
цікавить певну наукову область. Для педагогіки школи найбільший інтерес
представляє періодизація, що охоплює життя і розвиток людини шкільного віку.
У
сучасній науці прийняті наступні періодизації дитячого віку:
|
Неважко
відмітити, що основу педагогічної періодизації складають стадії фізичного і
психічного розвитку, з одного боку, і умови, в яких протікає виховання, - з
іншого.
Вік
чіпко утримує розвиток і диктує свою волю. Закономірності, що діють в цій
області, жорстко лімітують можливості розвитку.
Я.А. Коменський
був першим, хто наполягав на строгому обліку в учбово-виховній роботі вікових
особливостей дітей. Він висунув і обгрунтував принцип
пріродосообразності, згідно з яким вчення і виховання
повинні відповідати віковим етапам розвитку. Як у природі все відбувається
свого часу, так і у вихованні все повинно йти своєю чергою - своєчасно і
послідовно.
Урахування
вікових особливостей - один з основоположних педагогічних принципів. Спираючись
на нього, вчителі регламентують учбове навантаження, встановлюють обгрунтовані об'єми зайнятості різними видами праці,
визначають найбільш сприятливий для розвитку розпорядок дня, режим праці і
відпочинку. Вікові особливості зобов'язали правильно вирішувати питання відбору
і розташування учбових предметів і учбового матеріалу в кожному предметі. Вони
обумовлюють також вибір форм і методів учбово-виховної діяльності.
Кожен
віковий період становить свої педагогічні проблеми:
|
Новонародженість |
-
виховання зводиться в основному до фізичного розвитку
дитини і піклуванню про її здоров'я; -
важливим завданням є створення умов для активного
функціонування органів чуття, що забезпечує розвиток нервової системи, мозку. |
|
Немовлячий період |
-
виховуючий, освітній, навчаючий вплив
здійснюють на дитину дії з предметами, спілкування з дорослими; -
завдання виховання полягає в забезпеченні можливості
всіх пізнавальних процесів. |
Раннє дитинство
|
-
від виховання залежить засвоєння моральних норм, вимог,
якими оволодіває дитина; -
завдання -
забезпечити різносторонню діяльність, різноманітні форми спілкування, що
сприяє розвитку самостійності. |
|
Дошкільний період |
-
фізичний розвиток передбачає охорону здоров'я, розвиток
рухових вмінь; -
розумове виховання формує систему уявлень про оточуючий
світ, інтелектуальні вміння; -
в моральному вихованні, спираючись на наслідування,
формуються моральні норми, відношення до людей, до себе; -
естетичне виховання сприяє розвитку творчих сил дитини,
формує естетичний смак. |
|
Молодший шкільний вік |
-
цілеспрямоване виховання здійснюється в процесі учбової
діяльності; -
важливо формувати властивості особистості. |
|
Підлітковий вік |
-
найважливішими умовами результативності виховних
впливів є їх відповідність думкам, переживаннями і почуттям підлітків. |
|
Юнацький вік |
-
головним є проблема формування життєвої позиції,
світогляду, переконань; -
проблема вираження своїх почуттів тощо. |
|
Період зрілості |
-
виховання здійснюється в продуктивній діяльності; -
проблема виховання власних дітей; -
проблема необхідності для інших. |
|
Період старіння |
-
прийняття свого життєвого шляху як єдино можливого; -
переоцінка цінностей минулого; -
виникнення цілісності особистості. |