МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 9

Тема:Виписування, зберігання та застосування ліків.

Види лікувальної дії лукарських препаратів. Механізм терапевтичної дії ліків. Шляхи введення ліків в організм. Зберігання лікарських засобів у відділенні. Виписування ліків. Форми лікарських препаратів. Роздача ліків пацієнтам. Ентеральне введення ліків. Зовнішнє застосування ліків. Інгаляційне застосування ліків. Уведення крапель в: конюктивальний мішок, ніс, зовнішній слуховий прохід, закладання мазі за повіки.

Лі́карські за́соби (лікувальні препарати, ліки)  — речовини або суміші речовин, що вживаються для профілактики, діагностики, лікування захворювань, запобігання вагітності, усунення болю, отримані з крові, плазми крові, органів і тканин людини або тварин, рослин, мінералів, хімічного синтезу (фармацевтичні засоби, ліки або медикаменти) або із застосуванням біотехнологій.

Види лікувальної дії лікарських препаратів

Застосування різних лікарських препаратів називається фармакотерапією. Вона включає природні речовини (трави, мінерали тощо), а також речовини, синтезовані хімічним шляхом.

Лікувальний вплив цих фармакотерапевтичних препаратів відбувається таким чином.

За механізмом терапевтичної дії

1. Етіотропна — лікарський препарат безпосередньо впливає на причину, що викликала захворювання (наприклад, антибіотики, сульфаніламідні препарати знищують, збудників запальних або інфекційних захворювань).

2. Патогенртична — лікарський препарат впливає на певні ланки патологічного процесу (застосування гіпотензивних препаратів у хворих на гіпертонічну хворобу).

3. Симптоматична — лікарський препарат призначають з метою усунення певного симптома (застосуванню препаратів від головного болю у хворого з гіпертонічним кризом).

4. Замісна — лікарський препарат заповнює нестачу якоїсь речовини в організмі (вітаміни, гормони, ферменти).

За місцем дії

1. Місцева — препарат діє на тканину, що безпосередньо стикається з ним (мазі, пасти, присипки тощо).

2. Загальна — препарат впливає на організм в цілому після потрапляння його у кров.

Також розрізняють:

головну дію лікарського препарату, коли він діє відповідно до мети свого призначення;

та побічну, коли препарат негативно впливає на організм, що проявляється:

а) непереносністю препарату (так звана ідіосинкразія) з наступними алергічними реакціями, проявами тієї чи іншої хвороби (наприклад, виникнення кандидамі-козу при вживанні антибіотиків);

б) виникненням толерантності (звикання) до лікарського препарату, що вживається протягом тривалого часу. Наприклад, при тривалому вживаній нітрогліцерину його ефективність значно падає і, щоб досягти лікувального ефекту, треба давати хворому більшу дозу цього препарату. Це стосується і снотворних, проносних засобів.

При тривалому та неправильному призначенні наркотичних препаратів виникають наркоманії або токсикоманії.

Терапевтична дія будь-якої лікарської речовини виявляється тільки при введенні певної її кількості. З урахуванням цього існують такі дози введення.

1. Терапевтична (середньотерапевтична) — це звичайна доза лікарського препарату, що коливається залежно від віку, статі хворого, фізіологічного стану організму, наявності інших хвороб. При цьому розрізняють разову і добову дози.

2. Токсична доза викликає отруєння організму.

3. Смертельна доза спричиняє смерть хворого.

Слід знати, що у випадку призначення декількох препаратів можуть виникати:

- потенціювання, тобто підсилення дій лікарських препаратів;

- несумісність лікарських препаратів, яка буває хімічною (одночасне призначення препаратів, що мають кислу та лужну реакції), фармакологічною, коли одночасно вживаються препарати, що мають протилежний вплив на одні й ті самі органи або їхні функції.

Механізми дії ліків

   Механізм дії лікарського засобу – це спосіб, за допомогою якого досягаються його фармакологічні ефекти.
   Більшість ліків, що надходять в організм, взаємодіють зі специфічними структурами, які з’явилися в процесі тривалої еволюції біологічних систем і називаються рецепторами.    
   Лікарські речовини, які зв’язуються з рецепторами й активують їх, називаються агоністами. Так діють адреналін, ізадрин, ацеклідин, цититон та багато інших

Дозування ліків

 Доза – це та кількість речовини, яка потрапила в організм.

Розрізняють: терапевтичні, токсичні і смертельні дози.
   Терапевтична (лікуюча) доза – це та кількість речовини, що вводиться в організм з лікуючою метою. Вона, в свою чергу, поділяється на порогову, середню й максимальну:

а) порогова (мінімальна) доза викликає фармакологічний ефект невеликого ступеня;

б) середня – середнього ступеня;

в) максимальна, або вища, терапевтична доза викликає найбільшу (граничну) терапевтичну дію.

Максимальна доза – це межа, при перевищенні якої різко зростає ризик передозування ліків. Вища доза встановлена для сильнодіючих і отруйних речовин. Середня терапевтична доза становить 1/8-1/3 від вищої дози і міститься в одиниці лікарської форми (в 1 таблетці, капсулі, ампулі тощо).
Токсична доза – кількість ліків, при введенні якої в організм завжди розвиваються токсичні прояви. Потрібно відрізняти негативні побічні ефекти, що виникають при застосуванні ліків у середньотерапевтичних дозах, і токсичні ефекти, які розвиваються при перевищенні максимальних доз. Наприклад, негативна побічна дія морфіну, яка виникає при застосуванні його середніх доз, – це закреп. Якщо перевищити максимальну дозу препарату, буде спостерігатися пригнічення дихального центру.
   Доза, яка викликає смерть, називається смертельною (летальною). Іноді ліки застосовують у максимально переносимій дозі. Це необхідно при призначенні хіміопрепаратів для лікування злоякісних пухлин.
Діапазон між мінімальною терапевтичною і мінімальною токсичною дозою лікарського засобу називається широтою терапевтичної дії. Чим вона більша, тим безпечніший лікарський засіб і тим більша можливість у лікаря підібрати хворому індивідуальну ефективну і безпечну дозу препарату. Велика широта терапевтичної дії такого засобу, як ефір для наркозу (140-200об.%), мала – в хлороформу (40-55 об. %), тому останній легше передозувати. При призначенні серцевих глікозидів, терапевтична доза яких становить 60 % від токсичної, також велика ймовірність передозування.
   Ефект, що спостерігається при застосуванні будь-якого лікарського препарату, пропорційний його дозі, а при резорбтивній дії – ще й його концентрації у сироватці крові. Разом з тим, у клініці пряма залежність між цими параметрами реєструється доволі рідко. Це, насамперед, пов’язано зі складністю процесів взаємодії лікарського засобу й організму, на кінцевий результат якої впливають всмоктування, розподіл, біотрансформація, міцність зв’язування із специфічнимии рецепторами, виведення лікарського препарату та інші фактори. Яскравим прикладом впливу лише одного з названих параметрів на ефективність лікарського препарату є застосування анаприліну. Швидкість його метаболізму в пацієнтів може відрізнятися у 20 разів. Відповідно, величина ефективної дози препарату може коливатися у широкому діапазоні.

Шляхи введення лікарської речовини в організм.

Лікарські речовини можна вводити природним шляхом (інгаляційним, ентеральним, нашкірним) і за допомогою різних технічних засобів. У першому випадку транспорт їх до внутрішніх середовищ організму забезпечується фізіологічною транспортною здатністю слизової оболонки і шкіри, у другому - відбувається інвазивно.
Шляхи введення лікарських речовин поділяють на:

-ентеральний,

-парентеральний,

-інгаляційний.
Ентеральний шлях (усередину) передбачає введення лікарської речовини через різні ділянки травного каналу:

- у разі приймання під язик (сублінгвально) і защічно (суббукально) абсорбція (транспорт, всмоктування) починається досить швидко, речовини діють, обминаючи печінковий бар'єр, не вступають у контакт з хлороводневою кислотою шлунка і ферментами травного каналу. Сублінгвально і суббукально призначають швидкодіючі речовини з високою активністю (наприклад, нітрогліцерин), доза яких є досить низькою, а також речовини, що погано абсорбуються з травного каналу або руйнуються в ньому. Препарат має перебувати в порожнині рота до повного розсмоктування. Проковтування його зі слиною знижує переваги цього шляху введення. Часте застосування лікарських засобів сублінгвально може призвести до подразнення слизової оболонки порожнини рота;
- введення лікарських препаратів через рот (per os, перорально) передбачає проковтування лікарської речовини з подальшим пересуванням її травним каналом. Цей шлях є найпростішим і найзручнішим для хворого, не потребує умов стерильності. Однак лише незначна частина лікарської речовини починає абсорбуватися (всмоктуватися) вже у шлунку. Для більшості лікарських речовин найсприятливішим для абсорбції є слабколужне середовище тонкої кишки, тому при пероральному введенні фармакологічний ефект настає тільки через 35-45 хв.
Прийнята всередину лікарська речовина зазнає впливу травних соків і може втрачати свою активність. Прикладом може бути руйнування протеолітичними ферментами інсуліну та інших речовин білкової природи. Деякі речовини зазнають впливу хлороводневої кислоти шлунка і лужного вмісту кишок. Крім того, речовини, що транспортуються із шлунка
й кишок, потрапляють через систему ворітної вени в печінку, де починають інактивуватися ферментами. Цей процес отримав назву ефекту первинного проходження. Саме тому, а не внаслідок недостатньої абсорбції, дози деяких препаратів (аміназин, наркотичні анальгетики, антагоністи кальцію) при застосуванні їх усередину мають бути значно більшими, ніж при введенні парентерально. Біотрансформацію речовини при первинному проходженні через печінку називають досистемним метаболізмом. Інтенсивність його залежить від швидкості кровообігу в печінці.
Всередину потрібно приймати лікарські засоби натще - за 30 хв до їди.

Введення лікарських засобів через рот неможливе або утруднене під час блювання, судом, у стані непритомності.
Інколи лікарські речовини вводять дуоденально (через зонд у дванадцятипалу кишку), що дає можливість швидко створити високу концентрацію лікарської речовини в кишці. Так вводять, наприклад, магнію сульфат (щоб досягти жовчогінного ефекту або з діагностичною метою);
- у пряму кишку (ректально) лікарські речовини вводять у вигляді супозиторіїв (свічок) або клізм (дорослим об'ємом не більше 50-100 мл). Ректальне введення дає змогу уникати подразнювальної дії речовин на слизову оболонку шлунка, а також дає можливість застосовувати їх у тих випадках, коли утруднене або неможливе застосування через рот (нудота, блювання, спазм або непрохідність стравоходу). Транспортуючись із прямої кишки, лікарська речовина надходить у кров не через ворітну вену, а системою нижньої порожнистої вени, минаючи печінку. Тому сила фармакологічної дії лікарських речовин і точність дозування у разі ректального способу введення є вищими, ніж у разі перорального, що дає змогу вводити лікарські речовини не тільки місцевої дії (місцевоанестезуючі, протизапальні, дезінфікуючі), а й загальної (снодійні, анальгетики, антибіотики, серцеві глікозиди тощо) дії.

- інгаляційний шлях є також фізіологічним природним шляхом введення лікарських речовин. У вигляді аерозолів речовини призначають переважно для отримання місцевого ефекту (при бронхіальній астмі, запальних процесах дихальних шляхів), хоча більшість речовин (адреналін, ізадрин, антибіотики), введених таким шляхом, абсорбуються і чинять також резорбтивну (загальну) дію. Вдихання газоподібних або дрібнодиспергованих твердих і рідких лікарських речовин (аерозолів) забезпечує майже таке саме швидке надходження їх у кров, як і введення у вену, не є інвазивним, що важливо стосовно дітей, осіб похилого віку і виснажених хворих. Ефектом легко керувати, змінюючи концентрацію речовини у вдихуваному повітрі. Швидкість транспорту залежить від об'єму дихання, площі активної поверхні альвеол, проникності їх стінки, розчинності речовин у ліпідах, йонізації молекул лікарської речовини, інтенсивності течії крові тощо.
Щоб полегшити інгаляційне застосування нелетких розчинів, використовують спеціальні розпилювачі (інгалятори), а введення і дозування газоподібних речовин (наприклад, динітрогену, або діазоту, оксид; заст.: закис азоту) і летких рідин (ефір для наркозу, фторотан) здійснюють за допомогою апаратів (наркозних, штучної вентиляції; легень).
- парентеральний шлях (минаючи травний канал) переслідує одну мету - швидше і без втрат доставити лікарську речовину до внутрішнього середовища організму або безпосередньо в патологічне вогнище.
Нашкірний шлях широко використовується в дерматології для безпосереднього впливу на патологічний процес. Деякі речовини мають високу ліпофільність, можуть частково проникати крізь шкіру, надходити у кров і чинити загальну дію. Втирання у шкіру мазей і лініментів сприяє глибшому проникненню лікарських речовин і надходженню їх у кров. З мазевих основ ланолін, спермацет і свинячий жир забезпечують глибше проникнення лікарських речовин у шкіру, ніж вазелін, оскільки вони ближчі за складом до ліпідів організму.
Останнім часом розроблено спеціальні фармакотерапевтичні системи для надходження лікарської речовини крізь шкіру (наприклад, нітрогліцерину) у кров. Це особливі лікарські форми, які фіксуються клейкою речовиною на шкірі і забезпечують повільне транспортування лікарської речовини, за рахунок чого подовжується її ефект;
- введення лікарських речовин у кон'юнктивальний мішок, зовнішній слуховий прохід, у порожнину носа і на слизову оболонку ротової порожнини найчастіше передбачає місцевий вплив на патологічний процес у відповідних органах (кон'юнктивіт, отит, риніт, стоматит). Деякі речовини для місцевого застосування мають резорбтивну дію (наприклад, холіноблокуючі та антихолінестеразні засоби при глаукомі). Для отримання резорбтивного антидіуретичного ефекту хворим на нецукровий діабет призначають вдихання через ніс гормонального препарату адіурекрину.
Введення лікарських речовин у порожнини застосовують нечасто. У черевну порожнину вводять, як правило, антибіотики під час хірургічних операцій. Введення в порожнини суглобів, плеври є доцільним для ліквідації запальних процесів (артрит, плеврит).
Серед парентеральних шляхів введення лікарських речовин найпоширенішим є ін'єкційний: у шкіру, під шкіру, у м'яз, вену, в артерію, субарахноїдальний, субдуральний, субокципітальний, внутрішньо-кістковий тощо.
Введення у шкіру використовують переважно з діагностичною метою (наприклад, проба на підвищену індивідуальну чутливість до антибіотиків і місцево-анестезуючих, діагностика туберкульозу), а також при вакцинації.
Часто лікарські речовини вводять під шкіру і внутрішньом'язово. Ці шляхи використовують за неможливості введення речовин через рот або у вену, а також для подовження фармакотерапевтичного ефекту. Повільна абсорбція лікарської речовини (особливо олійних розчинів) дає змогу створювати у підшкірній клітковині або м'язах депо, з якого вона поступово надходить у кров і міститься там у потрібній концентрації. Під шкіру і внутрішньом'язово не слід вводити речовини, які мають значну місцевоподразнювальну дію, оскільки це може спричинити запальні реакції, утворення інфільтратів, некрозу.
Введення у вену прискорює транспортування лікарських речовин, дає можливість швидко створювати в організмі максимальну концентрацію їх і отримувати чіткий лікувальний ефект, що є дуже важливим у випадках надання невідкладної допомоги.
Внутрішньовенно вводять тільки водні стерильні розчини лікарських речовин. Категорично заборонено вводити суспензії та олійні розчини (щоб запобігти емболії судин життєво важливих органів), а також речовини, що викликають інтенсивне згущення крові й гемоліз.
Лікарські речовини можна вводити у вену швидко, повільно струминно і повільно крапельно. Найчастіше їх вводять повільно (особливо дітям), оскільки велика кількість лікарських речовин має здатність викликати ефект надто швидко (строфантин, гангліоблокатори, плазмозамінні рідини та ін.), що не завжди бажано і може бути небезпечним для життя. Найраціональнішим є крапельне введення розчинів. Починають звичайно з 10-15 крапель за 1 хв, поступово збільшуючи швидкість; максимальна швидкість введення - 80-100 крапель за 1 хв.
Речовину, що вводять у вену, розчиняють в ізотонічному розчині натрію хлору або глюкози (5 % розчин). Розведення в гіпертонічних розчинах (наприклад, у 20 або 40 % розчині глюкози), крім окремих випадків, є недоцільним внаслідок можливого ушкодження ендотелію судин.
Останнім часом використовують швидке (протягом 3-5 хв) внутрішньовенне введення лікарських засобів - у вигляді болюса (грец. bolos - грудка). Дозу визначають у міліграмах препарату або в мілілітрах певної концентрації лікарської речовини в розчині.
Введення в артерію дає змогу створювати в ділянці кровопостачання цієї судини високу концентрацію лікарської •. речовини. Таким шляхом інколи вводять протипухлинні засоби. Для зменшення їх загальної токсичної дії течію крові можна штучно сповільнювати (стискання вен). В артерію вводять також рентгеноконтрастні речовини для уточнення локалізації пухлини, тромбу, аневризми тощо.
Лікарські речовини, які погано проникають крізь гематоенцефалічний бар'єр, вводять під оболонки мозку - субараноїдально, субдурально, субокципітально. Так, наприклад, застосовують деякі антибіотики у випадках інфекційного ураження тканин і оболонок головного мозку.
Внутрішньокісткові ін'єкції застосовують, якщо технічно неможливе введення у вену (дітям, особам похилого віку), а також іноді для введення великої кількості І плазмозамінних рідин (в губчасту речовину п'яткової кістки).
Переваги парентерального шляху введення лікарських засобів:
1. Швидкий розвиток фармакологічного ефекту (наприклад, магнію сульфат знижує артеріальний тиск у випадках гіпертензивного кризу).
2. Висока точність дозування.
3. Можливість введення лікарських засобів, що руйнуються при введенні ентеральним шляхом (інсулін, гепарин, акти-лізе).
4. Можливість введення лікарських засобів хворим у непритомному стані.
Недоліки парентерального шляху введення лікарських засобів:
1. Потреба стерильності лікарських засобів.
2. Потреба в устаткуванні, підготовленості медичного персоналу.
3. Небезпека інфікування.
4. Введення лікарських засобів часто супроводжується болем.
Електрофорез часто називають безкровною ін'єкцією. Аніони й катіони йонізованої лікарської речовини здатні під впливом електричного поля проникати в організм крізь неушкоджену шкіру (протоками потових і сальних залоз) і слизову оболонку. Частково вони затримуються у тканинах, зв'язуються з білками клітин і міжклітинної рідини, а частково надходять у кров.

ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Нормативні документи, які регламентують правила зберігання та проведення контролю якості лікарських засобів і порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у лікувально-профілактичних закладах:

• Наказ МОЗ України від 16.12.2003 р. № 584 ″Про затвердження Правил зберігання та проведення контролю якості лікарських засобів у лікувально-профілактичних закладах.″

• Наказ МОЗ України від 21.01.2010 р. № 11 ″Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у закладах охорони здоров’я України.″

• Постанова КМУ від 3 червня 2009 р. № 589 ″Про затвердження порядку провадження діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контроль за їх обігом.″

• Наказ МОЗ України від 07.07.2004 р. № 344 ″Про затвердження переліку отруйних та сильнодіючих лікарських засобів.″

• Наказ МОЗ України від 08.07.2004 р. № 349 ″Про затвердження Правил проведення утилізації та знищення неякісних лікарських засобів.″

• Наказ МОЗ України від 19.07.2005 р. № 360 ″Про затвердження Правил виписування рецептів та вимог замовлень на лікарські засоби та вироби медичного призначення, порядку відпуску лікарських засобів, виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів, інструкції про порядок зберігання, обліку та знищення рецептурних бланків та вимог-замовлень″ зі змінами внесеними наказ МОЗ України від 04.07.2006 р. № 440 ″Про внесення змін до наказу МОЗ України від 19.07.2005 р. № 360.″

Загальні вимоги до організації зберігання лікарських засобів у приміщеннях ЛПЗ, призначених для зберігання лікарських засобів.

• Лікарські засоби слід зберігати окремо за фармакологічними групами залежно від способу їх введення, з урахуванням фізико-хімічних засобів, відповідно до вимог інструкції про застосування на лікарські засоби.

• Наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори зберігають в ЛПЗ відповідно до вимог діючих нормативних актів, які регулюють їх обіг в Україні.

• Лікарські засоби слід розташовувати на стелажах , у шафах або холодильниках, а за необхідності ‒ на піддонах, підтоварниках; отруйні лікарські засоби зберігають у металевій шафі під замком.

• Лікарські засоби одного найменування та дози при зберіганні розташовують з урахуванням залишкового терміну придатності таким чином, щоб забезпечити першочергове використання лікарських засобів з меншим терміном придатності.

• У процесі зберігання не рідше одного разу на місяць проводять суцільний візуальний контроль стану тари, зовнішнього вигляду лікарських засобів.

• При пошкодженні тари негайно усувають дефекти. Перекладання, переливання в іншу тару, розфасування або розважування лікарських засобів, заміна їх етикеток в ЛПЗ забороняється.

• У разі зміни зовнішнього вигляду лікарських засобів ЛПЗ звертається в територіальну інспекцію за місцем його розташування для встановлення їх придатності до застосування.

• Лікарські засоби, термін придатності яких минув, або відносно яких виникли сумніви щодо їх якості, мають бути вилучені та поміщені ″у карантин″ ‒ чітко відокремлену зону, для запобігання помилкового їх застосуванню, з позначенням ″Застосування заборонене до окремого розпорядження″ та зазначенням їх назви та кількості.

• До медичного застосування лікарські засоби, які знаходились у карантині, можуть бути повернені тільки після отримання позитивного висновку щодо їх якості від Державної інспекції чи територіальної інспекції, крім лікарських засобів, термін придатності яких минув.

• При отриманні негативного висновку від Державної інспекції чи територіальної інспекції лікарський засіб знищується згідно з правилами проведення утилізації та знищення неякісних лікарських засобів, затверджених наказом МОЗ України від 08.07.1996 та зареєстрованих у Міністерстві юстицій України 26.07.1996 р. № 407⁄1432.

• Усі лікарські засоби мають зберігатися відповідно до вимог зазначених в інструкції про медичне застосування лікарського засобу.

• Особливих умов зберігання потребують лікарські засоби:

» які вимагають захисту від світла;

» які вимагають захисту від дії вологи;

» які вимагають захисту від випаровування;

» які вимагають захисту від дії підвищеної температури;

» які вимагають захисту від дії пониженої температури;

» які вимагають захисту від дії газів, що містяться в навколишньому середовищі;

» пахучі, барвні;

» дезінфекційні засоби;

» медичні імунобіологічні препарати;

» вогненебезпечні, легкозаймисті речовини.

• Усі готові лікарські засоби мають зберігатися в упаковці виробника етикеткою назовні:

» таблетки, драже, капсули зберігають ізольовані від інших лікарських форм у заводській упаковці, яка оберігає від дії зовнішніх факторів;

» ін’єкційні лікарські засоби слід зберігати в прохолодному, захищеному від світла місці в окремій шафі або ізольованому приміщенні (кімнаті) з урахуванням особливостей тари (крихкість) ,якщо немає інших вказівок на упаковці;

» рідкі лікарські засоби (сиропи, настойки, рідкі екстракти тощо) мають зберігатися в прохолодному, захищеному від світла місці в щільно запакованій тарі, якщо немає інших вказівок на упаковці;

» плазмозаміщувальні та дезінтоксикаційні розчини зберігають ізольовано при температурних інтервалах, вказаних на упаковці, та в захищеному від світла місці;

» мазі, лініменти, гелі, креми, пасти зберігають у прохолодному, захищеному від світла місці в щільно запакованій тарі, якщо немає інших вказівок в інструкції про застосування лікарських засобів;

» зберігання супозиторіїв повинно здійснюватися в сухому, прохолодному, захищеному від світла місці;

» зберігання препаратів в аерозольних упаковках повинно проводитися в сухому, захищеному від світла місці, подалі від вогню та опалювальних приладів. Аерозольні упаковки слід оберігати від ударів та механічних пошкоджень.

Порядок організації зберігання лікарських засобів у відділеннях ЛПЗ

• Лікарські засоби для їх подальшого медичного застосування отримує головна ⁄ старша медична сестра відділення ЛПЗ у головної ⁄ старшої медичної сестри (провізора) ЛПЗ за відповідно оформленими документами.

• Зберігання лікарських засобів у відділеннях ЛПЗ (маніпуляційний кабінет, медичний пост тощо) проводиться з урахуванням способу введення та з дотриманням вимог зберігання лікарських засобів.

• Наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори зберігаються відповідно до вимог діючих нормативних актів, які регулюють їх обіг в Україні.

• Забороняється виготовлення та розфасування, заміна етикеток, перекладання лікарських засобів.

• За необхідність допускається порушення упаковки виробника головною ⁄ старшою медичною сестрою (провізором) ЛПЗ з обов’язковою вказівкою на новоствореній упаковці назви, серії, терміну придатності, виробника лікарського засобу та власного підпису головної ⁄ старшої медичної сестри (провізора).

• Перевірка дотримання умов зберігання лікарських засобів у відділеннях проводиться уповноваженою особою ЛПЗ не менше одного разу на місяць, про що роблять запис у відповідному журналі.

Перелік лікарських засобів, що підлягають предметно-кількісному обліку в ЛПЗ

1. Наркотичні, психотропні лікарські засоби та прекурсори.

2. Етиловий спирт.

3. Отруйні, сильнодіючі лікарські засоби.

4. Медикаменти, отримані як гуманітарна допомога.

5. Медикаменти, отримані від управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи.

6. Медикаменти, отримані шляхом централізованого постачання за рахунок державного бюджету.

7. Компоненти і препарати крові.

8. Засоби для проведення діалізу.

9. Рентген плівка.

10. Лабораторні реактиви, витратні матеріали для аналізаторів.

Перелік отруйних лікарських засобів за міжнародними непатентованими (загальноприйнятими) та торговими назвами

МІЖНАРОДНІ НЕПАТЕНТОВАНІ НАЗВИ	ТОРГОВЕЛЬНІ НАЗВИ
Атропін та його солі (порошок)
Піполфен др. 20 мг. № 20
Тетракаїн (порошок)
Тригексифенідил	Паркопан табл. 2 мг., 5 мг. № 100 Циклодон табл. 0,002 г. № 40 Трифен табл. 2 мг. № 100
Міорелаксанти периферичної дії, включаючи їх сольові похідні:
Атракурій Векуроній	Тракріум 2,5 мл. 5 мл. амп.
Мівакурій
Панкуроній
Піпекуроній	Ардуан, фл. 4 мг. № 25, Аркурон амп. 4 мг.
Атракурій
Рокуроній
Суксаметоній	Дітілін, амп. 2%‒5,0 № 10
Тубокурарин
Цисатракурій

Перелік сильнодіючих лікарських засобів за міжнародними непатентованими (загальноприйнятими) та торговими назвами

МІЖНАРОДНІ НЕПАТЕНТОВАНІ НАЗВИ	ТОРГОВЕЛЬНІ НАЗВИ
Буторфандол (морадол тощо)	Стадол р-н д⁄ін, 2 мг⁄мл амп. 1 мл № 5 Буторфанол тартрат р-н д⁄ін, 0,2% шприц-тюбик 1 мл. № 1, № 5, № 10 (крім аптечок транспортних засобів у які входить р-н буторфанолу тартарату для ін’єкцій 0,2% по 1 мл шприц-тюбиках)
Дифенгідрамін (тверді форми)	Димедрол табл. 0,03г, 0,05г, 0,1г, № 10
Зопіклон	Імован табл.п⁄о 7,5 мг, №5, № 10, № 20 Соннат табл. п⁄о 0,0075 г, № 10 Апо-зопіклон табл. п⁄пл. обол.5 мг.уп., №10, № 20 Добросон табл. п⁄о 7,5 мг, № 10, № 20 Зопіклон табл. 7,5 мг. № 10, № 20, № 100 Нормасон табл. 7,5 мг, № 10, № 20

Перелік психотропних лікарських препаратів, що є небезпечними для здоров'я в разі зловживання ними:

Алобарбітал

Алпразолам

Амобарбітал (барбаміл)

Амфепрамон Барбітал

Бензфетамін

Бромазепам

Буталбітал

Бутобарбітал

Вініл бітал

Галазепам

Галоксазолам

Гідазепам

Грандаксин

Делоразепам

Діазепам

Етазолам

Етил лофлазепам

Етиламфетамін

Етинама

Етхлорвінол

Камазепам, Катин

Норпсевдоефедрин

Кетазолам

Клобазам

Клоксазолам

Клоназепам

Клоразепам

Клотіазепам

Лефетамін

Лопразолам

Лоразепам

Лорметазипам

Медазепам

Мазіндол

Мепробамат

Метилприлон

Метил фенобарбітал

Мефенорекс

Мідазолам

Нітразепам

Німетазепам

Нордезим

Оксазепам

Оксазолам

Пемолін

Пентобарбітал (етамінал натрію)

Піназепам

Піпрадол

Піровалерон

Праземам

Темазепам

Секбутабарбітал

Те мазепам

Тетразипам

Тріазолам

Феназинам

Федиметразин

Фенобарбітал

Фенпропорекс

Фенкамфамін

Циклобарбітал

Хлордіазепоксид

Флуразепам

Флунітразепам

Діситермін

Флудіазепам

Правила зберігання та використання наркотичних, психотропних лікарських засобів та прекурсорів.

1. У відділеннях лікувально-профілактичних закладів, перелік яких визначається наказом головних лікарів цих закладів, норматив зберігання наркотичних, психотропних лікарських засобів та прекурсорів списку № 1 таблиці IV переліку не повинен перевищувати тридобової потреби.

Зберігання таких засобів повинно бути забезпечено в замкнених вогнетривких сейфах в кімнатах, обладнаних згідно з типовими вимогами.

2. На постах (в кабінетах) дозволяється зберігати наркотичні психотропні лікарські засоби та прекурсори списку № 1 таблиці IV замкнених вогнетривких сейфах або при їх відсутності ‒ в замкнених металевих шафах, надійно прикріплених до підлоги чи стіни, в кількостях, що не перевищують однодобової, а на вихідні (святкові дні) тридобової потреби в них. Перелік таких постів (кабінетів) повинен визначатися і затверджуватися наказом головних лікарів лікувально-профілактичних закладів.

3. Наркотичні і психотропні лікарські засоби та прекурсори списку № 1 таблиці IV для парантерального застосування, внутрішнього вживання і зовнішнього використання повинні зберігатися роздільно на окремих полицях.

4. На внутрішній поверхні дверцят вогнетривких сейфів і металевих шаф повинні бути зроблені відповідні надписи ″Наркотичні засоби″, ″Психотропні засоби″, ″Прекурсори″ з переліком засобів, що в них зберігаються, та зазначенням їхніх вищих разових і добових доз.

5. У всіх лікувально-профілактичних закладах в місцях зберігання наркотичних, психотропних лікарських засобів і прекурсорів списку № 1 таблиці IV Переліку та на постах чергових лікарів і медичних сестер, крім списків цих засобів в вищими разовими і добовими дозами повинні бути таблиці антидотів (протиотрут) на випадок отруєнь згаданими вище засобами.

6. Вогнетривкі сейфи, металеві шафи і кімнати, де зберігаються наркотичні, психотропні лікарські засоби та прекурсори списку № 1 таблиці IV Переліку, повинні замикатися зразу ж після операції з ними, та після закінчення робочого дня – опечатуватися чи пломбуватися, здаватися під охорону.

7. Матеріально відповідальні особи лікувально-профілактичних закладів повинні бути ознайомленні ″під особистий підпис″ з наказом про їх призначення в тому числі тимчасово на роботу, пов’язану з прийманням, зберіганням, відпуском і обігом наркотичних, психотропних лікарських засобів, прекурсорів списку № 1 таблиці IV Переліку.

8. Призначення наркотичних і психотропних лікарських засобів лікарями та виконання цих призначень в ЛПЗ повинні оформлятися в спеціальному ″Листку призначень лікарями наркотичних і психотропних лікарських засобів″ і виконання цих призначень.

Запам’ятайте!

Не видавайте хворому на руки всю добову дозу ліків, оскільки він може прийняти їх одночасно, що може спричинити отруєння лікарськими препаратами.

Не залишайте ліки біля ліжка на тумбочці, оскільки хворі часто приймають їх із запізненням, а іноді зовсім не приймають.

Якщо ви випадково дали інші ліки або перевищили дозу, негайно повідомте лікаря.

Не давайте хворому препарати без призначення лікаря, оскільки навіть звичайні ліки в певних ситуаціях можуть призвести до тяжких наслідків.

Усі скарги хворого на неприємні відчуття від прийнятих ліків або відмову хворого від їх приймання негайно повідомте лікаря.

Якщо хворому важко ковтати таблетки, їх можна роздавити у ложці, розмішати з водою і дати випити хворому.

Не можна роздавлювати препарати з покриттям, призначеним для розчинення в кишечнику; пролонгованої (подовженої) дії; гіркі на смак; які мають місцевий анестетичний ефект; призначені для абсорбції в ротовій порожнині.

Взаємодія між лікарськими препаратами та їжею.

А. Препарати, які потрібно приймати натще, за 1 год. до або через 2-3 год. після вживання їжі: протимікробні (анти гельмінти, протитуберкульозні, цефалоспорини, еритроміцини, пеніцилінові, сульфаніламіди); бронходилататори; холінергічні; діуретини; залізо, вазодилататори.

Примітка: 1) сульфаніламідні препарати та вазодилататори потрібно запивати повною склянкою води; 2) у разі виникнення подразнення слизової оболонки травного тракту (нудота, печія, пронос) слід припинити застосування препарату.

Б. Препарати, які не слід приймати з певними розчинами:

1. Препарати, які не можна запивати кислими фруктовими соками або напоями; протимікробні.

2. Препарати, які не можна запивати молоком: анальгетики; залізо; проносні; тетрацикліни.

У разі їх взаємодії може утворитись осад кальцію, у результаті чого знижується абсорбція організмом препарату. Молоко може також підвищувати кислотно-основну рівновагу шлунку, що призведе до передчасного розчинення таблетки і кишкового подразнення.

Препарати, які необхідно приймати з їжею: анальгетики; антиаритмічні; антиконвульсанти; антидіабетичні; антигістамінні; гіпотензивні; протизапальні (індометацин); протимікробні (метронідазол); антинеопластичні; для лікування хвороби Паркінсона; нейролептики; серцеві глікозиди; діуретини; вазодилататори; гіпнотичні.

Ці препарати приймають безпосередньо перед, під час або зразу після вживання їжі, оскільки їжа захищає слизову оболонку шлунка від подразнення лікарськими препаратами.

Примітка: Якщо ви не впевнені щодо способу приймання препарату, проконсультуйтесь з лікарем або використайте фармако-терапевтичний довідник чи інструкцію до застосування препарату, де зверніть особливу увагу на побічні дії препарату. У разі виникнення будь-яких питань, не вагаючись, звертайтесь до лікаря чи інших колег. Стежте за проявом у пацієнта можливих негативних реакцій і своєчасно інформуйте інших фахівців.

У розпорядженні системи охорони здоров’я постійно з’являються нові препарати. Перш за все з’ясуйте, до якої групи належить препарат. Знаючи загальну дію препаратів відповідної групи, ви будете почувати себе більш впевнено і безпечно при використанні того чи іншого нового лікарського препарату.

Взаємодія лікарських препаратів при одномоментному ін’єкційному введенні.

В медичній практиці дуже часто виникає необхідність в одночасному застосуванні кількох ін’єкційних розчинів. При цьому, найбільш оптимальним і доцільним, є їх введення в одній інфузійній системі чи в одному шприці. Спеціаліст завжди повинен пам’ятати, що лікарські засоби володіють різними фізико-хімічними властивостями, що виключає можливість одномоментного введення їх розчинів у зв’язку з можливістю виникнення непередбачуваних чи небажаних взаємодій.

З практичної точки зору, заслуговують на увагу два аспекти комбінованої терапії при введенні розчинів у формі ін’єкцій:

• взаємодія лікарських засобів при введенні кількох розчинів в одній інфузійній системі;

• взаємодія, що виникає між лікарським засобом і розчином.

Не рекомендується змішувати в одній інфузійній системі чи шприці з іншими лікарськими препаратами:

• адреноміметики;

• ампіциліну натрієву сіль;

• амфотерицин;

• аскорбінову кислоту;

• вітаміни групи В;

• фітоменаді;

• дипірідамол (курантіл);

• оксиферискорбон натрію;

• похідні фенотіазиду (хлорпромозин і ін.);

• фуросемід;

• етамзелат;

• еуфілін (амінофілін).

Ці речовини мають виражену реакційну властивість. Їх взаємодія з іншими речовинами призводить до інактивації чи утворення осаду. Заслуговую на увагу відомості про взаємодію лікарських засобів в інфузійних розчинах (див. табл.№1).

Таблиця № 1

Взаємодія лікарських засобів в ін фузійних розчинах

Взаємодія лікарських засобів		Причина несумісності
Гепарин	Гентаміцину сульфат, гідрокортизон, канаміцин, стрептоміцину сульфат	Втрата активності; можливе утворення осаду
Папаверину гідрохлорид	Амінофілін	Розкладання речовини
Препарати групи пеніциліну (в тому числі напівсинтетичні)	Гентаміцину сульфат, тетрацикліни	Порушення розчинності; утворення осаду
Тетрацикліни	Гідрокортизон, натрію гідрокарбонат, пеніциліни, солі кальцію, сульфаніламіди, цепорин	Утворення осаду
Карбеніциліну динатрієва сіль	Гентаміцину сульфат, канаміцин	Зниження ефекту гентаміцину сульфату, інактивація
Ціанокобаламін	Кислота аскорбінова, кислота нікотинова, фолієва кислота, піридоксин, рибофлавін, тіамін	Різке збільшення алергенності обох речовин; руйнування вітамінів іонів кобальту
Амінофілін	Бендазол	Утворення погано розчинних у воді основ

Таблиця № 2

Взаємодія антибіотиків в розчинах для ін’єкцій

Назва антибіотика	Несумісні сполучення антибіотиків в одному розчині для ін’єкцій
Аміноглікозиди (стрептоміцину сульфату, канаміну сульфат, гентаміцину сульфат	Пеніциліни, поліміксин В, цефалоспорини
Хлорамфенікол	Аміноглікозиди, ампіциліну динатрієва сіль, карбеніциліну динатрієва сіль, Поліміксин В, цефалоспорин, еритроміцину фосфат
Пеніциліни (бензил пеніциліну натрієва сіль, оксоліну натрієва сіль, карбеніциліну динатрієва сіль	Аміноглікозиди (стрептоміцину сульфат, уанаміцину сульфат, гентаміцину сульфат), лінкоміцину гідрохлорид, хлорамфенікол, цефалоспорини (тільки з бензилпеніциліном )
Тетрацикліни	Аміноглікозиди, лінкоміцину гідрохлорид, бензилпеніциліну натрієва сіль, поліміксин В, хлорамфеніл
Еритроміцину фосфат	Лінкоміцину гідрохлорид, хлорамфенікол

Таблиця № 3

Взаємодія вітамінних препаратів при одномоментному ін’єкційному введенні

Взаємодіючі препарати		Результат взаємодії
Кислота аскорбінова	Кислота нікотинова	Розпад аскорбінової кислоти
	Піридоксину гідрохлорид	Розпад аскорбінової кислоти
	Тіаміну бромід (хлорид)	Взаємний розпад
	Ціанокобаламін	Взаємний розпад
	Кальцію пантотенат	Розпад аскорбінової кислоти
Кислота нікотинова (натрію нікотинат)	Кислота аскорбінова	Розпад аскорбінової кислоти
	Піридоксину гідрохлорид	Розпад піридоксину
	Тіаміну бромід (хлорид)	Розпад тіаміну
	Ціанокобаламін	Розпад ціанокобаламіну
Піридоксину гідрохлорид	Кислота аскорбінова	Розпад аскорбінової кислоти
	Кислота нікотинова	Розпад піридоксину
	Тіаміну бромід (хлорид)	Розпад тіаміну
	Ціанокобаламін	Взаємний розпад, накопичення іонів кобальту
Рибофлавін мононуклеотид (натрієва сіль)	Тіаміну бромід (хлорид)	Розпад тіаміну (лужне середовище) і підвищення його токсичності
	Ціанокобаламін	Розпад ціанокобаламіну, накопичення іонів кобальту, підвищення токсичності
Тіаміну бромід (хлорид)	Кислота аскорбінова	Розпад тіаміну
	Кислота нікотинова	Розпад тіаміну
	Піридоксину гідрохлорид	Розпад тіаміну
	Рибофлавін-мононуклеотид (натрієва сіль)	Розпад тіаміну
	Ціанокобаламін	Взаємний розпад
Ціанокобаламін	Кислота аскорбінова	Взаємний розпад
	Кислота нікотинова (натрію нікотинат)	Розпад ціанокобаламіну
	Піридоксину гідрохлорид	Взаємний розпад, накопичення іонів кобальту
	Рибофлавін-мононуклеотид	Накопичення іонів кобальту, підвищення токсичності
	Тіаміну бромід (хлорид)	Взаємний розпад

Таблиця № 4

Лікарські засоби несумісні в одному шприцу

Аскорбінова кислота 5 % Пантотенат кальцію 20 %	Виникає жовте злужніння розчину
Аскорбінова кислота 5 % еуфілін	утворюється аскорбіназ етилендіаміну і виділяється вільний теофілін
Атропін сульфат 0,1 % промедол 1 % вітамін В(І) 5 %	відбувається зменшення анальгезуючої дії промедолу під впливом атропіну
Атропін сульфат 0,1 % промедол 1 % новокаїн 0,5 %	зменшується анальгезуюча дія
Діафілін 2,4 % папаверин 2 %	в осад випадає папаверин-основа, під впливом лужного середовища діафану
Діафілін 2,4 % дібазол 1 %	в осад випадає осрова дібазолу
Діафілін 2,4 % глюконат кальцію	Випадає великий осад
Дуплекс вітамін В (І)	розчин мутніє
Кордіамін дібазол 1 %	утворюється осад основи дібазолу під впливом лужнореагуючого кордіаміну
Кофеїн н⁄б 20 % папаверин 2 %	в осад випадає бензойна кислота
Прозерин 0,05 % платифілін 0,2 %	препарати є фармакологічними антагоністами
Вітамін В (6) 5 % кокарбоксилаза	продукти гідролізу кокарбоксилази посилюють алергічні реакції В (6)
Вітамін В (6) 5 % прозерин 0,05 %	під впливом прозерину знижується вітамінна активність
Гама-глобін еуфілін 2,4 %, 24 %	виділяється осад
Строфантин-к 0,05 % новокаїн	вводяться окремо
АТФ 1 % глюконат кальцію 10 %	утворюється осад
Кордіамін 1 % дібазол 0,5 %	кристалічний осад
Кордіамін 1 % дібазол 0,5 % папаверин 2 %	утворюється осад
Кордіамін 1 % дібазол 0,5 % папаверин 2 % платифілін 0,2 %	утворюється осад
Магнію сульфат 25 % дібазол	утворюється кристалічний осад-основа дібазолу
Аміназин 2,5 % димедрол 1 % морфін 1 %	фармакологічно несумісні, виникає небезпека пригнічення дихання
Промедол 1 % атропіну сульфат 0,1 % дипразин 1-2,5 %	виникає зменшання анальгезуючої дії промедолу під впливом атропіну
Стрептоміцин сульфат 100 000-200 000 вітамін В (1) 5 %	суміш фармакологічно несумісна у зв’язку зі зменшенням активності стрептоциду
Гама-глобулін з розчинами різних вітамінів	фармакологічна несумісність – при сумісному введенні посилюється алергізація
Еритроміцин тетрациклін х⁄в	розчин ін активується
Стрептоміцин 100 000- 200 000 глюкоза 40 %	фармакологічна несумісність – зменшується активність стрептоміцину
Розчин Рішара холортетрациклін х⁄в	розчин інактивується
Вітамін В (12) пантотенат кальцію 20 %	несумісні
Вітамін В (1) 6 % вітамін В (6) 5 % вітамін В (12)	вітамін В (12) посилює алергізуючу дію вітаміну В (1)

Застосування лікарських засобів
Актуальність проблеми
Проблема полягає в одвічному питанні - корисні чи шкідливі ліки? На жаль, кожен препарат і корисно, і шкідливо одночасно. Немає абсолютно безпечних ліків. Кожне з них може викликати і бажані, і небажані зміни, принести комусь користь, а кому-небудь шкоду. Саме тому будь-яка однозначна заява про корисність або шкідливість ліків абсурдно. Тому жодні ліки не слід оцінювати без урахування стану організму, в який воно буде введено. Оцінка корисності ліків (а точніше, корисності викликаються ними всередині нас змін) може бути дана заздалегідь лише тільки після аналізу можливих їх взаємовідносин з цілком конкретним організмом з урахуванням всіх його особливостей. Зробити це дуже складно, але такий аналіз абсолютно необхідний.

Виписка, отримання, зберігання і облік лікарських засобів
Перевіряючи призначення, зроблені лікарем в історії хвороби, палатна медична сестра щоденно складає заявки на необхідні лікарські препарати і подає їх старшій медичній сестрі відділення. На підставі цих заявок старша медсестра виписує вимоги, які завіряються завідувачем відділенням і направляються в аптеку. Після одержання з аптеки лікарських препаратів старша медсестра, перед тим як передати їх на медичні пости, ретельно перевіряє відповідність лікарських засобів виписаним вимогам, наявність етикетки із зазначенням назви препарату та його дози, дату виготовлення. Зберігають лікарські препарати в спеціальних шафах, що замикаються на ключ. Особливої контролю вимагає зберігання отруйних, сильнодіючих та наркотичних засобів. Отруйні лікарські препарати (препарати миш'яку, атропіну сульфат, стрихнін та ін) і сильнодіючі (аміназин, адреналін, преднізолон та ін) зберігають у спеціальних відсіках («А» і «Б»). Кожен випадок їх застосування фіксується у спеціальному зошиті із зазначенням прізвища хворого і номери історії хвороби. Особливому обліку підлягають наркотичні засоби (морфін, омнопон, промедол, кодеїн та ін.) Ці препарати зберігають у сейфі, ключ від якого знаходиться у відповідального чергового лікаря. У сейфі зберігають і журнал, в якому відбивається їх витрату. При необхідності застосування будь-якого наркотичного засобу медична сестра набирає його з ампули і вводить хворому в присутності лікаря, після чого лікар засвідчує своїм підписом в історії хвороби факт введення наркотичного засобу. За розкрадання наркотичних препаратів медичні працівники несуть кримінальну відповідальність.
Суворі правила обліку та зберігання отруйних, сильнодіючих та наркотичних лікарських засобів обумовлені необхідністю попередження токсикоманії.

Правила роздачі лікарських засобів
При роздачі ліків, як і при всіх діях сестри, потрібно дотримуватися гігієни. Перед роздачею лікарських засобів ретельно вимити руки. Поставити на пересувний столик ємності, флакони з рідкими лікарськими формами, піпетки (окремо для кожного флакона), стаканчики для прийому ліків, графин з водою, пінцет для роздачі таблеток, ножиці. Попередньо ознайомиться з листами призначення. У них повинні бути чітко написані: прізвище, ім'я, по батькові пацієнта, повна назва ліки, доза, спосіб і час його введення. Перевірити призначення написані нерозбірливо. Якщо одному хворому на один прийом призначено декілька ліків, потрібно з'ясувати, чи немає серед них несумісних сполучень, чи можна давати їх одночасно, або яка послідовність їх прийому. Не можна відволікатися при підготовці ліків та їх роздачі. Уважно прочитати етикетку на упаковці (назва, доза, термін придатності) і запис в історії хвороби. Ліки з флаконів діставати спеціальною ложечкою або пінцетом. Пігулки з конвалют вилущуються, зберігаючи упаковку і назва лікарського препарату. Суворо дотримуватися дозу рідких лікарських форм, користуйтеся при цьому стаканчиком для прийому ліків. Роздавати лікарські засоби рекомендується тільки біля ліжка хворого, використовуючи при цьому психотерапію. Віра в те, що ліки несе позбавлення від недуги, значно підвищує його ефективність. У багатьох лікувальних відділення медсестри в цілях економії часу заздалегідь розкладають лікарські речовини в лотки, розділені на клітинки. Кожна клітинка призначена для конкретного хворого. Недоліки цього порядку роздачі: відсутність контролю за прийомом лікарських засобів пацієнтом; не дотримується індивідуальна схема роздачі лікарських засобів, режим прийому, можливі помилки при роздачі, виникають труднощі при відповіді на питання з приводу призначених лікарських препаратів.

Висновок
Ліки - це речовини, здатні викликати всередині нас якісь зміни. Залежно від вихідного стану організму і його реактивності ці зміни можуть перешкоджати розвитку хвороб, а можуть і сприяти їм. Більше того, сам характер викликаних ліками ефектів найчастіше визначається не ліками, а самим організмом. Істина така, що критерієм оцінки будь-яких ліків служить не наша думка про нього, а стан організму, обумовлене цими ліками. Таким чином, однозначні заяви про ймовірну користь або марності тих чи інших ліків і їх ефектів всередині нас правомірні лише тільки для цілком певних станів організму і те з відомою мірою відносності.

Ентеральне введення лікарських препаратів

 Loading ...

Введення лікарських препаратів через  рот — перорально (per os).

Цей спосіб є найпоширенішим, бо має значні переваги, а саме: є найбільш фізіологічним; зручним у користуванні; дає змогу застосовувати різні лікарські форми; в деяких випадках, коли треба безпосередньо впливати на травний шлях, він стає незамінним. Прикладом; цьому можуть бути введення антацидних (протикислотних) препаратів, які гальмують, підвищене вироблення хлористоводневої кислоти клітинами слизових залоз шлунка при виразковій хворобі шлунка або дванадцятипалої кишки, або введення травних ферментів при порушенні секреції травних залоз.

Метод уведення лікарських препаратів через рот має певні недоліки:

- введений препарат протягом тривалого часу не всмоктується;
- виникають труднощі у створенні та підтримці певної концентрації лікарського препарату в крові;
- деякі лікарські препарати руйнуються в травному каналі або печінці;
- певні групи препаратів (наприклад, саліцилати) викликають значне подразнення: травного каналу;
- введення лікарського препарату таким шляхом неможливе, якщо у хворого порушений акт ковтання. Треба пам’ятати, що в такому разі необхідні лікарські препарати, які вводять через тонкий зонд розчиненими;
- пероральним шляхом важко вводити лікарські препарати дітям, психічно хворим, збудженим хворим.   Пероральним шляхом вводять тверді (таблетки, порошки, капсули, драже) та рідкі (мікстури, відвари, настоянки, настої, емульсії) лікарські форми.

При пероральному призначенні лікарських препаратів слід враховувати такі чинники:

- якщо лікарський препарат подразнює травний канал (ацетилсаліцилова кислота, препарати заліза), слід вживати його після їди;
- препарати, що  стимулюють травлення (жовчогінні, ферментні, шлунковий сік), вживають під час їди;
- антацидні препарати, що зменшують кислотність шлункового соку, вживають перед їжею.

Вводити лікарські препарати можна через пряму кишку — ректально (per rectum).

Показання. Захворювання прямої кишки (геморой, запалення слизової оболонки), нестримне блювання, непрохідність стравоходу, порушений акт ковтання, а також збудженим психічнохворим.
Переваги методу. Дає можливість безпосередньо впливати на уражену слизову оболонку прямої кишки; через наявність анастомозів між гемороїдальними та клубовими венами ліки, що всмоктуються в прямій кишці, обминають ворітну вену та печінку, а тому не  руйнуються в останній.

Недоліки методу полягають у тому, що більшість лікарських препаратів не всмоктується у прямій кишці і це обмежує кількість препаратів, які можна вводити цим шляхом (наприклад, глюкоза, хлоралгідрат, серцеві глікозиди в ізотонічному розчині натрію хлориду).

Ректальне введення лікарських препаратів можна виконувати двома методами: 1-й — застосування лікарського препарату резорбтивної, тобто загальної, дії, який вводять з метою впливу на організм у цілому. При цьому застосовують лікувальні мікроклізми, крапельні клізми, лікувальні свічки (наприклад, свічка з антипірином набули широкого застосування для зниження високої температури тіла, особливо у дітей; 2-й — застосування лікарського препарату місцевої дії, наприклад, при геморої, запаленні слизової оболонки прямої кишки. При цьому застосовують ті самі лікарські форми, але до їх складу входять інші препарати.

Вводити лікарські препарати можна під язик — сублінгвально (sub linguae).

Переваги методу. Оскільки слизова оболонка ротової порожнини, особливо її дно, добре васкуляризована, це забезпечує досить швидке та повне всмоктування лікарських речовин;
При цьому способі введення лікарська речовина не руйнується у травному каналі травними ферментами і не інактивується печінкою, оскільки обминає її.

За допомогою такого методу можна вводити нітрогліцерин або валідол у таблетках, які кладуть під язик до повного їх розсмоктування; у вигляді спиртових крапель (2— 3 краплі нітрогліцерину або 5—6 крапель валідолу крапають на шматочок цукру і кладуть під язик до повного розсмоктування).

Вводять лікарські препарати через фістулу — штучну норицю шлунка (per fistulae) при непрохідності стравоходу, після операцій на ньому або шлунку. При цьому всі лікарські речовини вводять у рідкому стані або у вигляді суспензій, олійних розчинів. Звичайно це виконують до годування чи після хворого через фістулу.

Зовнішнє застосування лікарських речовин

Цей шлях застосування лікарських речовин звичайно використовується з метою лікування різних уражень шкіри та слизових оболонок. При цьому слід пам’ятати, що шкіра, слизові оболонки добре васкуляризовані, тому певні речовини, особливо на жиророзчинній основі, можуть всмоктуватися та чинити резорбтивну (загальну) дію.

Застосування лікарських речовин для лікування уражень шкіри

Втирання лікарських речовин — це спосіб активного введення лікарських препаратів через шкіру без порушення її цілості. Під впливом тертя та розминанням шкіра розігрівається, в ній посилюється крово- та лімфообіг, розширюються вивідні протоки салених та потових залоз, через які речовина легко всмоктується.

Показання. Місцеві розлади крово- та лімфообігу, розлад функції периферичних нервових розгалужень у шкірі, трофічні процеси, паразитарні захворювання шкіри (короста), гніздове облисіння (алопеція).

Для впливу на прилеглі тканини. Гострі та хронічні ураження м’язів, периферичних нервових стовбурів, лімфаденіти, затяжні та хронічні запалення суглобів.

Для загального впливу на організм, наприклад, втирання подразнюючих бальзамів у скроні при мігрені.

Лікарські форми. Рідини (саліцилати), мазі (ртутна, сірчана, різні бальзами). Втирання звичайно проводять у тих ділянках, де шкіра є найбільш тонкою і де відсутній волосяний покрив (якщо він є, то його збривають). Це — згинальна поверхня передпліччя, задня поверхня стегон, бокові поверхні грудної клітки, живіт, скроні.

Цю процедуру звичайно виконують на ніч. Шкіру в ділянці втирання лікарської речовини ретельно миють теплою водою з милом.

Для кращого всмоктування лікарського препарату необхідно попередньо зробити масаж шкіри (для покращання крово- та лімфообігу); з цією метою можна накласти гарячий компрес. На шкіру накладають необхідну кількість лікарської речовини, рівномірно розподіляють її по поверхні; коловими рухами пальців речовину втирають у шкіру, поки остання не стане сухою. Потім на це місце накладають не тугу бинтову пов’язку.

Протипоказання. Важкі ураження шкіри (мацерації, пролежні, екзема, фурункули, карбункули, гноячковий висип).

Змазування — це нанесення різних мазей, паст на уражені ділянки шкіри.

Мазь або пасту накладають на шкіру за допомогою шпателя або марлевого тампона, розподіляючи її рівномірним шаром. Якщо застосовують суспензію, перед вживанням її слід збовтати. Якщо треба змазати волосисту частину тіла, волосся можна вистригти. Якщо цього зробити не можна, то змазують шкіру та волосся в напрямку росту волосся. При гноячкових висипах змазують навколо   вогнищ  ураження   в   напрямку від  периферії   до центру.

Мазьові  пов’язки.

Показання. Якщо необхідний тривалий вплив лікарської речовини на шкіру.

Невелику кількість мазі накладають на марлеву серветку або безпосередньо на уражену ділянку. Марлеву серветку прикривають компресним папером, а потім ватою. Пов’язку щільно бинтують або фіксують лейкопластирем. Таку пов’язку можна тримати протягом І2—24 год.

Волого-висихаючі   пов’язки.

Показання. Гострі запальні ураження шкіри, які супроводжуються мацерацією, екзема.

Стерильну марлеву серветку, що складається з 8—10 шарів, змочують лікарською речовиною, віджимають і накладають на уражену ділянку шкіри. Зверху кладуть компресний папір та забинтовують.
Треба знати, що вату прикладати не рекомендується, бо вона уповільнює висихання.

Якщо пов’язка висохла і самостійно не відходить, її треба відмочити тією самою лікарською речовиною.

Припудрювання  та присипання.

Показання. Для зменшення подразнення шкіри, її підсушування та дезинфекції, запрілості, надмірного потіння, особливо у закритих місцях.

Застосовують різні індиферентні присипки та пудри: рисова пудра, тальк (кремнієво-магнієва сіль), порошок оксиду цинку, борної кислоти, крохмаль.

Чистий ватний тампон занурюють у присипку чи пудру, присипають чи припудрюють уражене місце, злегка торкаючись його ватним тампоном. Оброблене місце прикривають тонким шаром марлі та забинтовують.

Інгаляційна терапія. Поняття про аерозолі. Механізми дії

Інгаляційна терапія: поняття, функції та переваги

Інгаляційна терапія - метод лікування, заснований на проникненні лікарських речовин у виді аерозоля в дихальні шляхи людини за допомогою приладів, називаних інгаляторами (небулайзерами). При цьому не порушується цілісність тканин, практично відсутні побічні ефекти і досягається максимальна ефективність при найменших витратах.

Аерозоль - це дрібні частки, зважені в газоподібному середовищі. Аерозолі поділяють по розмірах часток на високодисперсні, середньодесперсні і низкодисперсні. Аерозольні частки розміром більш 5 мкм осідають у ротовій порожнині й у верхніх дихальних шляхах. Частки розміром від 1 до 5 мкм осідають у нижніх дихальних шляхах, а частки діаметром менш 1 мкм вільно видихаються назад.

Інгаляційна терапія застосовується для лікування і профілактики захворювань органів дихання, таких як гострі респіраторні захворювання, хронічні захворювання дихальних шляхів, бронхіальна астма, бронхіти, фарингіти й ін.

Переваги інгаляційної терапії:

- можливість безпосереднього і швидкого впливу на зону запалення в слизуватих оболонках;

- значно більш дешевий спосіб домогтися швидкого зм'якшення симптомів захворювання і наступного видужання;

- речовина, яка використовується в інгаляції, практично не всмоктується в кров і не робить побічних дій на інші органи і системи, як це буває при прийомі таблеток чи ін'єкціях;

- можливість використання високих доз препарату з одержанням швидкого позитивного ефекту;

- можливість застосування дітям, людям похилого віку й ослаблених хворих;

- процедури не вимагають глибокого подиху і точної координації рухів.

Застосування лікарських препаратів залежить від того, які захворювання необхідно лікувати. Небулайзер (пристрій для інгаляцій) дозволяє вводити високі дози лікарських речовин у чистому виді, без домішок, такі як бронходилятатори, антибіотики, антисептики, стероїди, муколітики, фітозбори і мінеральні води.

Інгалятори знайшли широке застосування в пульмонології, фтизіатрії, інтенсивній терапії, ориноларингологіх й аллергології. У випадках, коли зоною впливу препарату є дрібні бронхи, а ліки мають форму сольового розчину, більш кращим є вибір ультразвукових небулайзерів. Вони необхідні також при одержанні

Перевага інгаляційної терапії перед іншими методами полягає в більш швидкому усмоктуванні лікарських препаратів, збільшенні активної поверхні лікарської речовини, депонуванні його в підслизитому шарі (багатому кровоносними і лімфатичними судинами), створенні високих концентрацій лікарських речовин безпосередньо у вогнищі ураження. Крім того, минаючи печінку, лікарські речовини в незміненому виді діють при захворюваннях верхніх дихальних шляхів і легень більш ефективно, ніж при їх пероральному застосуванні.

Поняття про аерозолі, які використовуються в інгаляційній терапії

У медицині аерозоли підрозділяють по розмірах часток на високо-, середньо- і низкодисперсние. Ніж дрібніше частки аерозоля, тим довше вони залишаються в потоці вдихуваного повітря і тем глибше проникають у дихальні шляхи. Частки діаметром 8-10 мкм звичайно осідають у порожнині рота, 5-8 мкм — у ковтку і гортані, 3-5 мкм — у трахеї і бронхах, 1-3 мкм — у бронхіолах, 0,5-2 мкм — в альвеолах.

Лікарські засоби, які рекомендуються, для використання в інгаляторах (застосовувати тільки по призначенні лікаря):

Натуральні й ефірні олії

Вдихання ефірних олій - ефективний метод ароматерапии. Випливає з обережністю використовувати різні олії, підбор олій повинний бути індивідуальний. Перед застосуванням ефірних олій варто обов'язково проконсультуватися з лікарем. При використанні ефірних олій їхня концентрація не повинна перевищувати 5%.

Лужні розчини

Натрію гідрокарбонат. Застосовується 2% розчин для розрідження слизу і створення лужного середовища у вогнищі запалення. Десятихвилинна інгаляція збільшує ефективність видалення слизисто-гнійної речовини з порожнини носа більше ніж у 2 рази.

Сольові розчини

Натрію хлорид. 0,9% розчин не робить подразливого впливу на слизуваті оболонки, застосовується для їх зм'якшення, для очищення і промивання порожнини носа при влученні їдких речовин. 2% гіпертонічний розчин сприяє очищенню порожнини носа від слизисто-гнійного вмісту.

Бронходилятатори

Атровент - робить як безпосередньо бронходилятуючу дію, так і аналогічний профілактичний ефект, викликає зменшення секреції бронхіальних залоз і попереджає розвиток бронхоспазма. У розчині для інгаляцій через небулайзер застосовується по 1 мол від 3 до 5 разів у день для дорослих.

Сальбутамол - купірує спазм бронхів, зменшує бронхіальний опір і збільшує життєву ємність легень.

Беротек (фенотерол) - для інгаляції через небулайзер застосовують у виді 0,1 % розчину по 2 мол 3-4 рази в день з метою одержання швидкого бронхорасширяющего дії.

Беродуал - препарат швидкої дії з тривалістю дії до 5-6 годин, що дозволяє використовувати його для купіровання бронхоспазму.

Муколітики.

Ацетилцистеїн - застосовується для інгаляцій через небулайзер у виді 20% розчину по 2-4 мол 3-4 рази в день.

Мукоміст - для інгаляцій застосовується ампулированний розчин, що містить у 1 мол 0,2 м активні речовини.

Лазолван - для інгаляційної терапії може застосовуватися при обструктивному хронічному бронхіті в стадії загострення.

Пульмікорт - застосовується суспензія по 0,25 мг 2-3 рази в день.

Антибіотики.

Дuоксuдuн - противомикробний препарат, що діє також на штами бактерій, стійких до різних антибіотиків, у виді 1 % розчину.

Фурацилин (1 :5000) впливає на грамположительние і грамотрицательние мікроби; ефективні інгаляції в гострих фазах захворювань верхніх дихальних шляхів. Рекомендуються інгаляції 2 рази в день у кількості 2-5 мол.

Малавит - могутній антисептичний і антибактеріальний засіб, що володіє антивірусним і противогрибковим, а також знеболюючою властивістю.

Тубазид - використовується у виді 6% розчину по 21 мол двічі в день.

Стрептоміцин - для інгаляційної терапії використовують свіжоприготовлений розчин стрептоміцину в изотоническом розчині хлориду натрію з розрахунку 0,2 - 0,25 м стрептоміцини в 3-5 мол розчину хлориду натрію щодня.

Не рекомендуються для інгаляторів:

усі розчини, що містять олії;

суспензії і розчини, що містять зважені частки, у т.ч. відвари і настої трав;

еуфиллин, папаверин, платифиллин, димедрол і їм подібні засоби, що як не мають субстрату впливу на слизуватій оболонці.

Механізм дії

Механізм поширення аерозолю в дихальних шляхах наступний. У процесі розпилення частки здобувають швидкість. Великі частки одночасно рухаються і швидко осідають під дією сили ваги на стінках верхніх дихальних шляхів. Дрібні частки набагато швидше гальмуються опором повітря, швидкість їхнього руху знижується, вони як би зависають у потоці вдихуваного повітря і рухаються з цим потоком, повільно осідаючи під дією сили ваги. Швидкість руху повітря у верхніх дихальних шляхах вище, що перешкоджає осіданню дрібних часток. Лише потрапивши в нижні відділи бронхів, потік повітря сповільнюється і стає ламінарним, що сприяє осіданню дрібних часток. Повільний глибокий вдих і затримка подиху наприкінці вдиху збільшують масу аерозоля, що осідає на стінках дрібних бронхів і альвеол.

При захворюваннях верхніх дихальних шляхів запальний процес розвивається в слизуватій оболонці. Саме тут відбувається адгезія (прилипання) патогенних мікроорганізмів, їхнє розмноження, що є пусковим механізмом розвитку запальної реакції. Спочатку виникає гострий процес, що триває в середньому близько 1-2 тижнів. Якщо лікування недостатнє ефективно, запальний процес переходить у подострий період, надалі може розвитися і хронічна форма запалення. У залежності від органа, де найбільш виражені запальні зміни слизуватої оболонки, і тривалості захворювання воно протікає у формі гострого чи хронічного риніту, фарингіту, ларингіту, трахеїту, іноді поширюється на 2-3 відділу.

У клінічної оториноларингологии аерозоли як високоефективні засоби можуть використовуватися як у якості монотерапии, так і в комбінації з іншими терапевтичними методами. Для скорочення термінів лікування гострих і хронічних ринітів, фарингітів, тонзилітів, ларингітів, гострих респіраторних захворювань і гострих респіраторних вірусних інфекцій верхніх дихальних шляхів інгаляційна терапія всі частіше призначається в комбінації з іншими методами. Місцеве застосування лікарських засобів у формі інгаляцій широко використовується й у фониатрической практиці для лікування різних захворювань голосового апарата, проведення медикаментозної терапії після хірургічних утручань на гортані і верхніх відділах трахеї. При цьому препарат впливає не тільки на гортань і голосові складки, але і на інші відділи верхніх і нижніх дихальних шляхів. Це дозволяє при правильному виборі ліків проводити комплексне лікування не тільки порушень голосового апарата, але і всього респіраторного тракту.

За допомогою інгаляторів можна вводити антибіотики, антигистаминние, бронхорасширяющие і протизапальні препарати, био-стимулятори. Застосовують також антисептичні, в'язкі, муколитические, гормональні, противогрибковие засобу, біологічно активні речовини як мінерального (гумизоль, пеллоидин), так і рослинного походження (сік каланхое, подорожника, екстракти шипшини, ромашки, кора дуба й інші).

Масляні інгаляції при гострих і хронічних запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів призначають у виді монотерапии чи додаткових процедур після тепловлажних, лужних чи інгаляцій вдихання протеолитических ферментів, що роблять незначне місцеве дратівне дію. У цих випадках масляні інгаляції призначають з метою створення на слизуватій оболонці тонкого захисного і зм'якшуючого шару. Тривалість

Закапування крапель

Краплі - це лікарські засоби, і закопувати їх в очі, вухо чи ніс можна тільки за призначенням лікаря .

Разом з краплями в аптеці слід відразу купувати і піпетки, якщо флакон з ліками не має спеціальної кришечки-крапельниці. Перед використанням піпетку промивають окропом зовні і всередині, пропустивши кілька разів гарячу воду через піпетку і щоразу набираючи чисту воду. До маніпуляції обов'язково слід перевірити по етикетці на флаконі які взяті краплі , вимити руки з милом, приготувати кілька шматочків чистої вати. При заповненні піпетки ліками потрібно стежити, щоб воно не попадало в гумову частину її і тримати піпетку строго вертикально. Для крапель в очі, вуха або ніс піпетки повинні бути окремими. Закапувати краплі маленьким дітям зручніше з помічником, який буде утримувати голову, руки та ноги малюка.

Техніка закапування крапель в очі:

• пацієнта краще покласти на спину;
• в ліву руку беруть шматочок приготовленої вати. Вказівний палець цієї руки поміщають на верхню повіку дитини, а великий з підкладеним під нього шматочком вати - на нижню повіку;
• розводячи пальці, нижню повіку відтягують злегка вниз;
• правою рукою з піпетки вносять 1-2 краплі набраного ліки на внутрішню поверхню нижнього століття, ближче до зовнішнього (височному) кута ока;
• пальці знімають з вік;
• око легко витирають ватою у напрямку від скроні до носа. Дітям старшого віку закопувати очі можна в положенні сидячи.

Деякі ліки для очей випускаються у вигляді мазей.

Закладають мазь в очі за допомогою спеціальної скляної палички, один кінець якої сплощений у вигляді лопаточки. Перед застосуванням паличку обробляють окропом. Після охолодження палички, на область лопаточки видавлюють невелику кількість мазі з тюбика. Як і при закапуванні очей, відтягують нижню повіку і дуже акуратно закладають мазь за край століття в зовнішнього краю ока. Закривають очі і злегка масажують повіки для рівномірного розподілу ліків. Після закладання мазі дитина повинна посидіти або полежати кілька хвилин із закритими очима.

Техніка закапування крапель у вухо:

• перед вживанням краплі підігрівають, опустивши на кілька хвилин флакон з ліками в посуд з гарячою водою. Слід перевірити температуру крапель, капнувши ліки собі на тильну поверхню кисті;
• ватним тампоном очищають зовнішній слуховий прохід;
• пацієнта укладають на бік на здорове вухо (хворим вухом догори);
• правою рукою набирають у піпетку краплі, а лівою захоплюють двома пальцями верхню частину вушної раковини і відтягують її перпендикулярно голові і трохи донизу;
• закапують у зовнішній слуховий прохід стільки крапель ліки, скільки призначив лікар;
• закривають зовнішній слуховий прохід чистою ватою (але стежити, щоб грудочку вати не проник в глибину слухового проходу!).

Техніка закапування крапель в ніс:

• закопувати зручніше за участю помічника: маленьких дітей помічник може тримати на руках в напівлежачому положенні. Пацієнтам краплі в ніс можна вводити в положенні лежачи або сидячи з закинутою головою;
• перед введенням крапель ніс очищають від слизу і скоринок: за допомогою ватного "гнотика", або запропонувати висякатися, звільняючи по черзі правий і лівий носові ходи. Пам'ятайте, що для кожного носового ходу використовується окремий гнотик і одночасно обидві ніздрі прочищати не можна. ліки набирають у піпетку;
• притримують руками і трохи піднімають кінчик носа;
• нахиляють голову набік: при закапуванні правої половини носа - вліво і навпаки;
• намагаючись не торкатися піпеткою слизової оболонки носа, вводять 2-3 краплі ліки;
• залишають голову в тому ж положенні протягом 30-60 секунд для рівномірного розподілу лікарського засобу по слизовій оболонці;
• в такій же послідовності вводять краплі в інший носовий хід.

До приходу лікаря при ГРЗ або ГРВІ з явищами нежиті, необхідно забезпечити доступ чистого прохолодного повітря і постаратися уникнути пересихання слизової оболонки носа. Можна вводити в носові ходи, для зволоження слизової і розрідження в'язкого слизу, звичайний фізіологічний розчин (0,9% розчин хлориду натрію). Передозувати цей розчин неможливо, так як він - складова частина організму, тому капати його можна при необхідності кожні 30-60 хвилин по 3-4 краплі в кожну половинку носа. Якщо захворювання розвинулося гостро, а аптека далеко, то сольовий розчин можна приготувати самим - на 1 літр теплої кип'яченої води додають 9 грам повареної солі (1 чайна ложка).

Хорошим ефектом володіє препарат ектерицид. Це масляниста рідина зі слабкими дезінфікуючими властивостями, яка ще і обволікає слизову носа і захищає її від пересихання. Припустимо закопування жиророзчинних вітамінів Е або А (токоферол і ретинол) при відсутності алергії на ці препарати. Частота закапування ектерицид або масляних розчинів - 4-6 разів на день в чергуванні з краплями фізіологічного розчину. Після консультації лікаря використовують ті лікарські засоби, які він рекомендує.

Контрольні запитання:

1. Який лікувальний вплив фармакотерапевтичниї препаратів відбувається за механізмом терапевтичної дії?

2. За якими гркпами старша медична сестра виписує ліки із аптеки для відділенні?

3. Як оформлюється вимога-замовлення на отримання ліків із аптеки для відділення?

4. Які правила зберігання лікарських засобів у відділеннях стаціонару?

5. Які лікарські засоби підлягають предметно-кількісному обліку у ЛПУ?

6. Які шляхи введення ліків в організм?

7. Яке правило роздачі ліків для перорального застосування?

8. Яка взаємодія між лікарськими препаратами ти їжею?

9. Які способи використовують при зовнішньому застосуванні лікарських препаратів?

10. Які правила відпуску інгаляцій?

11. Назвіть шляхи уведення ін’єкційних ліків.

12. Як правильно закапати ліки в очі, ніс, вухо?

Матеріал підготувала: асистент кафедри загального догляду за хворими Максимова В.В.

еТехніка закапування крапель