Предмет, завдання, методи психології.

Психіка і свідомість.

Предмет загальної психології

Що стосується слова психологія, то походить воно від грецьких слів "psyhe" (душа) і "logos" (наука), уперше з'явилося в XIV ст. І тільки в кінці XVIII ст. почалося виокремлення психології в окрему науку. Згідно з дуже поширеним уявленням перші психологічні погляди пов'язані з релігійними уявленнями. Насправді ж, як свідчить справжня історія науки, уже ранні уявлення древніх грецьких філософів виникають у процесі практичного пізнання людини в тісному зв'язку з накопиченням перших знань і розвиваються в боротьбі наукової думки, що зароджувалася, проти релігії з її міфологічними уявленнями про світ взагалі, про душу, зокрема. Вивчення, пояснення душі і є першим станом становлення предмета психології. Отже, спочатку психологія визначалася як наука про душу. Але відповісти на питання, що таке душа, виявилося не так просто. У різні історичні епохи вчені вкладали різний зміст у це слово. Становлення і розвиток наукових поглядів на сутність психіки завжди були пов'язані з розв'язанням основного питання філософії — співвідношення матерії та свідомості, матеріальної та духовної субстанцій.

Саме навколо розв'язання цього питання і виникло два діаметрально протилежні філософські напрями: ідеалістичний та матеріалістичний. Представники ідеалістичної філософії розглядали психіку як дещо первинне, що існує самостійно, незалежно від матерії. Вони визнають існування особливого духовного начала, незалежного від матерії, розглядають психічну діяльність як вияв матеріальної і безсмертної душі. Матеріалістичне розуміння психіки виявляється в тому, що психіка розглядалася як явище вторинне, похідне від матерії. Матеріалістичний підхід до розуміння психіки людини був на багато років витіснений ідеалістичною філософією, яка розглядала психіку людини як вияв її духовного життя, вважаючи, що юна не підпорядковується тим самим законам, що і вся матеріальна природа. І які б метаморфози не відбувалися з уявленням про душу, незмінним залишалося переконання в тому, що вона є рушійною силою життєдіяльності..

Для того, щоб досить повно відповісти на питання про предмет психології, необхідно побудувати класифікацію психічних явищ. Ми будемо поділяти психічні явища на три основні класи: психічні процеси, психічні стани і психічні властивості особистості.

Таким чином, психологія — це наука, що вивчає факти, закономірності та механізми психіки.

Можна виокремити чотири етапи у тлумаченні предмета психології.

Перший етап — психологія як наука про душу. Таке визначення психології було дано понад два тисячоліття тому. Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини.

Другий етап — психологія як наука про свідомість. Виникає в XVI ст. у зв'язку з розвитком природничих наук. Здатність думати, відчувати, бажати називали свідомістю. Основним методом дослідження вважалося самоспостереження та опис фактів.

Третій етап — психологія як наука про поведінку (XX ст.). Завдання психології — ставити експерименти і спостерігати за тим, що можна безпосередньо побачити, — поведінку, вчинки, реакції людини (мотиви, які викликають вчинки, не враховуються).

Четвертий етап — психологія як наука про об'єктивні закономірності, прояви і механізми психіки.

Психіка означає психічні явища, наявні в житті людини і тварини.

Ці явища загальновідомі. Задовольняючи свої різноманітні потреби, людина завжди відчуває, сприймає предмети і явища навколишнього світу, їх запам’ятовує, згадує і уявляє про них, повідомляє словами свої думки іншим людям, переживає різноманітні почуття, прагне до здійснення своїх інтересів, намірів, бажань, переборює труднощі на шляху до її досягнення.

Такі явища, як відчуття, сприймання, запам’ятовування, згадування,  уява, мислення, почуття, прагнення і т.д. називаються психічними процесами. Вони є різними проявами психічної діяльності людини.

У діяльності людини, її практичних відносинах до зовнішнього світу і до інших людей виявляються її психічні стани, як наприклад, її спокій, схвильованість, пригніченість, піднесення, уважність, байдужість, зацікавленість тощо, та її психічні властивості, а саме: її чутливість, спостережливість, пам’ятливість, її розумові емоційні вольові якості, її інтереси знання, вміння, переконання, її здібності, риси темпераменту і характеру. Вся сукупність психічних явищ в її взаємозв’язку і динаміці називають часто психічним життям людини.

Завдання психології

розкрити закони виникнення, розвитку і перебігу психічної діяльності людини; становлення її психічних властивостей; з’ясувати життєве значення психіки і тим допомогти на практиці нею оволодіти.

Методи психології

Метод - це спосіб осягнення сутності предмета, пізнання за допомогою системи пізнавальних та перетворювальних засобів перетворювань і принципів.

За рівнем застосування методи поділяють на: універсальні і спеціальні.

Універсальними методами називаються ті методи, які використовуються не тільки в психології, а й в інших галузях наукового знання.

За етапами психологічного дослідження виділяють: методи теоретичного дослідження (моделювання, реконструювання, типологічний метод); методи емпіричного дослідження предмета; методи аналізу, тлумачення та інтерпретації теоретичних та емпіричних даних дослідження.

Центральним емпіричним методом універсальної групи є метод спостереження. Цей метод полягає в цілеспрямованому, обумовленому завданням умисному сприйнятті психічних явищ та з'ясуванні їх смислу.

Залежно від об'єкта спостереження, розрізняються два види методу спостереження; інтроспекція (спостереження власного психічного життя); екстраспекція (безпосередні спостереження за психічним життям інших людей, тобто за їх поведінкою, різними проявами та творчістю).

Метод суб'єктивного спостереження, інтроспекція, передбачає перехід від "внутрішніх" до зовнішніх проявів результатів дослідження, що виливається в формі "словесного звіту".

Об'єктивне (екстраспекція) спостереження спрямоване до зовнішньої сторони проявів психічного.

Також можна виділити неструктуризоване (виявляється недостатньо формалізований процес) та структуризоване (з високим рівнем стандартизації, використання бланків для фіксації результатів) спостереження.

Провідне місце серед методів психологічного дослідження (а загалом і всього наукового пізнання) займає експеримент. Такий метод характеризується можливістю активного втручання в досліджувану ситуацію з боку дослідника. Експериментальний метод поділяється на два види: природний експеримент і лабораторний експеримент.

Природний експеримент являє собою ніби проміжну ланку між методом спостереження та лабораторним експериментом. При використанні цього методу у звичайних життєвих умовах дослідник піддає експериментальному впливу умови, в яких протікає явище, що вивчається, а саме явище спостерігається в його природному виявленні.

Лабораторний експеримент проводиться в штучних (лабораторних) умовах, коли експериментатор сам: ініціює лікувальний процес, організовує ситуацію; штучно моделює всі необхідні умови, використовує спеціальну апаратуру.

Залежно від рівня втручання дослідника у перебіг психічних явищ експеримент може бути: констатуючим - психічні явища вивчаються без втручання експериментатора: формуючим, коли психічні явища вивчаються у процесі "штучного" цілеспрямованого розвитку із використанням різноманітних заходів.

До універсальної групи методів психологічного дослідження належать такі емпіричні методи: бесіда, інтерв'ю, анкетування, біографічний, вивчення продуктів діяльності та літературно-історичних джерел.

Бесіда - метод одержання інформації на основі словесної (вербальної) комунікації.

Інтерв'ю - спосіб отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування. У психології цей метод поділяють на чотири види: діагностичний та клінічний, вільний та стандартизований.

Анкетування - метод соціально-психологічного дослідження за допомогою набору запитань, кожне з яких логічно пов'язане з центральним завданням дослідження. Методичним засобом для отримання інформації є анкета. Анкети бувають закриті, в них подаються варіанти відповіді; відкриті - без варіантів відповіді; анкети-віяла, в яких, окрім запропонованих варіантів, є місце для власної відповіді.

Біографічний метод у психології використовує ретроспективний погляд на життя особистості за допомогою системи дослідження, діагностики та проектування життєвого шляху людини.

Основним інструментом пізнання в даному методі виступає автобіографія. Автобіографії поділяються на спонтанні (копи ініціатива перегляду свого життя належить самій особистості) та провоковані(коли особистість спонукають розповідати про себе за визначеним планом).

Вивчення продуктів діяльності - це метод психологічного дослідження, спрямований на збір, систематизацію, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини. За ознакою предмета пізнання виділяється три дослідницькі та аналітичні процедури цього методу.

Перший - аналіз особистих документів (щоденників, листів), другий - аналіз офіційних матеріалів стосовно масової комунікації (записи розмов, порад, оголошення, розпорядження, накази), третій - аналіз змістових досягнень діяльності людини (професійні, суспільні, творчі).

Тест - це набір стандартизованих задач та запитань, що мають певну шкалу знань. Тестовий метод дає змогу з певною ймовірністю виміряти індивідуальні відмінності, встановити актуальний рівень розвитку необхідних знань, навичок, особистісних характеристик індивіда тощо.

Галузі психологічної науки

Сучасна психологія є дуже розгалуженою системою наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов'язаних з різноманітними сферами практики.

Основні розділи психології як науки 1. Загальна психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з’ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени.

Психологія особистості – галузь науки, яка вивчає закономірності формування людини як суб’єкта життєтворчості; механізми, форми і методи інтегрування всіх психічних процесів, станів, властивостей індивіда у системну якість, що опосередковує його взаємодію із соціумом через предметну діяльність, соціально-значущі взаємини, процес соціалізації.

Вікова психологія – галузь психологічної науки, що вивчає специфічні властивості індивіда, особистості, громадянина, його психіки в процесі зміни вікових стадій розвитку.

Соціальна психологія – галузь психології, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей в умовах їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп.

Педагогічна психологія – вивчає психологічні закономірності виховного та навчального процесів, становлення і розвиток індивідуальності, особистості й громадянина у педагогічному процесі

Медична психологія (патопсихологія, психотерапія, психогігієна) вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря і поведінки хворого на різних етапах перебігу паталогічного процесу, психологічні фактори етіології та патогенезу хвороби; клінічні, реабілітаційні, профілактичні аспекти, що пов’язані з психологією лікувальних впливів.

Психологія аномального розвитку – галузь психології, яка вивчає психологічні особливості аномальних дітей, дефект яких зумовлений дифузним ураженням кори головного мозку (розумово відсталі), порушенням діяльності аналізаторів (глухі, слабкозорі, сліпі), недорозвиненістю мови при збереженні слуху (алаліки, афазики).

Основу системи психологічної науки становлять історія психології та загальна психологія.

Поняття про свідомість

Психіку мають як люди, так і тварини. Свідомість же виникла на певному історичному етапі становлення психіки людини і є результатом і продуктом її трудової діяльності.

Свідомість - вищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах.

Свідомість тісно пов'язана з мовленням і без нього у своїй вищій формі не існує.

Структура свідомості :

1. Сукупність знань про навколишній світ.

2. Закріплене у свідомості розрізнення суб'єкта (Я) і об'єкта (не-Я).

3. Забезпечення цілеспрямованої мислительної діяльності людини.

4. Наявність емоційних оцінок у міжособистісних стосунках.

Для формування і прояву всіх цих специфічних якостей необхідним феноменом виступає мова. Засвоєна конкретною людиною мова у відомому розумінні стає її реальною свідомістю.

Поняття "свідомість" вживається у психології, психіатрії та інших науках у розумінні, що відповідає поданим вище його основним характеристикам.

Свідомість, з урахуванням з її структури та властивостей, може бути представлена у наступній класифікації (С. Ю. Головін).

1. З точки зору процесу свідомість поділяється на два великих класи:

- процеси мимовільні, ті що відбуваються начебто самі собою;

- процеси довільні, ті що організуються та направляються самим суб'єктом.

2. З точки зори свідомості як стану виділяють:

- сон, розглянутий як період відпочинку;

- пильнування, або активний стан.

3. Свідомість щоденна - сукупність уявлень, знань, установок і стереотипів, основаних на безпосередньому повсякденному досвіді людей і домінуючих у соціальній спільності, до якої вони належать. Від свідомості у широкому розумінні вона відрізняється тим, що її основу не складають наукові знання, а швидше народна мудрість, яка дає можливість робити правильні висновки, що перевіряються практикою повсякденного життя.

4. Свідомість політична - відношення людини до суспільних інститутів (насамперед інститутів влади). Політична свідомість може бути тоталітарною, авторитарною, демократичною тощо.

5. Свідомість релігійна - містичне відбиття людьми пануючих над ними природних та соціальних сил в образах, уявленнях, ідеях, що співвідносяться з дією надприродних сил.

6. Свідомість екстравертована (поверхнева) - в ній усвідомлення зовнішнього та внутрішнього світу змінюються протягом дня.

Свідомість має суспільну природу, оскільки вона виникає і розвивається (як у філогенезі, так і в онтогенезі) лише в людському суспільстві.

Виділяють кілька рівнів суспільної свідомості, починаючи від буденного, масового і закінчуючи вищими формами теоретичного мислення.

Суспільна свідомість проявляється через мову, науку, мистецтво, мораль, філософію, право незалежно від волі і розуму окремих людей. Засвоєна конкретною людиною суспільна свідомість певною мірою стає її власною свідомістю. У процесі житія людина користується тими багатствами думки, які виробило людство до появи певної людини на світ і які передались їй за допомогою мови. Тому свідомість окремої людини лише відносно незалежна від суспільної свідомості.

І. М. Сєченов вважав, що свідомість виникла відразу у двох формах: свідомості предметної та самосвідомості. Якщо результатом першої є знання про світ, то друга - самосвідомість - відображає знання людини про саму себе і свої реальні та потенціальні можливості. Таким чином, індивідуальна свідомість, спрямована передусім назовні, на той чи інший об'єкт, разом з тим спрямована і на внутрішній світ самого себе, свій духовний світ. Це, звичайно, умовний поділ. Однак такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку людської психіки. Отже, розвиток свідомості, як суспільної, так і індивідуальної, вказує на рівень удосконалення як особистості, так і суспільства в цілому. Але щоб краще зрозуміти поняття "свідомість", слід розглянути підсвідомі явища.

Оскільки матеріальним субстратом свідомості є мозок, значить, існує і тісний зв'язок між фізіологічним його станом та станом активації свідомості. Тому градацію стану активації свідомості можна взяти, враховуючи градацію функціональних станів мозку. А вони, у свою чергу, поділяються на такі стани:

1) бадьорості;

2) сну;

3) гіпнозу.

Стан бадьорості - це усвідомлена форма психічної діяльності, від інтенсивності якої залежить ступінь активації свідомості.

Стан бадьорості проходить такі фази:

1) реакція просинання;

2) рівень активності бадьорості, який розвивається у прямолінійній залежності від приросту процесів збудження в центральній нервовій системі, не перевищуючи деякого діапазону активності організму;

3) стан дрімання.

Завершальний етап - це несвідоме відображення дійсності, сон. Сон - періодичний функціональний стан мозку і всього організму, який має специфічні якісні особливості діяльності центральної нервової системи і характеризується неповним припиненням свідомої психічної діяльності та зниженням активної взаємодії з навколишнім середовищем. Сон - нормальний фізіологічний стан людини і тварин, так само потрібний їм, як їжа; під час сну в нервових клітинах та корі головного мозку виникає гальмування.

А оскільки свідомість (за І. П. Павловим) характеризується наявністю оптимальної збудливості в корі великого мозку, то з настанням гальмування кори у свідомості відбуваються зміни залежно віл глибини сну. Поширення гальмування па глибші відділи мозку зумовлю" поглиблення сну. Сон - це складний і неоднорідний стан. За фізіологічними проявами розрізняють дві фази сну - повільну та швидку.

Під час засинання і перших стадій повільного сну уповільнюються дихання та серцевий ритм, знижуються артеріальний тиск, тонус м'язів. У глибших стадіях повільного сну частота дихання і скорочень серця дещо підвищується, а загальна кількість рухів сплячого стає мінімальною. У цей час його важко розбудити.

Під час швидкого сну діяльність серцево-судинної та дихальної систем різко підсилюється, артеріальний тиск підвищується, зростає рухова активність сплячої людини, рухи очних яблук стають швидкими (у зв'язку з чим цю фазу сну називають сном із швидкими рухами очей). Швидкі рухи очей свідчать проте, що сплячий у цей момент бачить сновидіння. За активністю фізіологічних функцій швидкий сон більш поверхневий, а з іншого боку, порівняно з повільним, глибший. Тому його іноді називають парадоксальним сном. Швидкий сон має велике значення в життєдіяльності людини

Сон людини циклічний. Кожен із циклів складається з окремих стадій повільного і швидкого сну. Тривалість одного циклу 1,5-2 год. (за ніч спостерігається до 3-5 циклів).

Сновидіння - це образні уявлення, що виникають під час сну, які сприймаються людиною як реальність. Зміст сновидінь відбиває минулі враження та переживання людини, а також інформацію, яка надходить під час сну і сприймається викривлено.

Гіпноз - теж неусвідомлений прояв свідомості, що за своїми фізіологічними якостями дуже схожий на сон.

Розглядаючи сон як внутрішнє гальмування, І. П. Павлов зауважив, що стан гіпнозу досягається організмом у випадку, коли процес внутрішнього гальмування зачіпає тільки частину кори великих півкуль головного мозку. І. П. Павлов відзначив, що "гіпноз - це такий же сон". За своєю сутністю від сну він відрізняється особливостями фізіологічного перебігу.

"Це повільно наступаючий сон - сон, якай, по-перше, охоплює маленький, вузький район (мозку), а потім все більше розширюється, доходячи до того, що з великих півкуль досягає підкірки, залишаючи незайманими лише центри дихання, серцебиття тощо, хоча і в деякій мірі послаблює їх роботу".

Стан гіпнозу досягається рядом психофізіологічних механізмів:

1 ) дія монотонних подразників;

2) релаксація, розслаблення м'язів;

3) сприймання звукових сигналів у сні;

4) дія фактора навіювання.

Феномен навіювання з фізіологічної точки зору виглядає як найбільш спрощений типовий умовний рефлекс людини. Він полягає в концентрації подразнення, яке викликає гіпнотизер, в одному вузькому місці мозку, разом з тим викликаючи гальмування в інших ділянках мозку і знімаючи цим дію всіх теперішніх та минулих подразників.

Щоб викликати гіпноз, застосовують різні подразники, що діють на зоровий, слуховий або шкірний аналізатор, але найсильнішим подразником є слово, яке завдяки минулому життєвому досвіду дорослої людини пов'язане з усіма зовнішніми і внутрішніми подразниками, що надходять до півкуль великого мозку.

Поняття несвідомого у психологічній науці дуже ретельно досліджене 3. Фрейдом, у його "теорії несвідомого", яку він побудував на низці феноменів, що спостерігалися при проведенні сеансів гіпнозу. Ним була помічена неусвідомленість причини виконуваних дій; абсолютне виконання дій, прагнення знайти пояснення своїм діям: можливість шляхом довгих розпитувань довести людину до пригадування істинної причини її дій.

На думку Фрейда, психічне життя людини визначається її потягами, головний з яких сексуальний - лібідо. Ці потяги мають великий енергетичний заряд, але не можуть бути безпосередньо задоволені завдяки механізму "моральної цензури". Нс звертаючи уваги на це, вони періодично прориваються у свідоме життя людини, приймаючи потворні або символічні форми: сновидіння, помилкові дії, неврологічні симптоми.

Для дослідження проявів несвідомого використовують метод вільних асоціацій та метод аналізу сновидінь.

У своїх роботах Фрейд встановив, що несвідоме проявляється у витісненні інфантильних і заборонених переживань, що зберігають свій енергетичний потенціал і виявляються у вигляді психічних порушень. Загалом теорія Фрейда розкриває несвідоме як дію природжених інстинктивних потягів у психічному житті людини, що у свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності.

Говорячи про несвідоме, слід розрізняти події, дійсно пережиті особистістю, але залишені непоміченими, та події, що відбувалися за межами свідомості і, значить, не пережиті. Перші у сприятливих умовах можуть бути помічені й таким чином можуть довести свою реальність. Другі ж ніколи не можуть бути помічені. Отже, перед психологією та психопатологією стоїть важлива задача: висвітлити непомічені події психічного життя і тим самим зробити їх доступними усвідомленню та пізнанню. Таке прагнення до осяяння несвідомих глибин особистості стало одним із магістральних шляхів психотерапії.

До області несвідомого входять сновидіння, "субсенсорні" реакції, неусвідомлювані рухи, деякі безцільні спонукання до діяльності, марення, галюцинації тощо.

Несвідоме не можна прирівнювати до тваринної психіки, тому що воно настільки ж специфічно людський прояв, як і свідомість, воно детерміноване суспільними умовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне відбиття світу в мозку людини.

3.Фрейд під несвідомим розумів потяги людини, які їй не вдалося реалізувати, оскільки вони суперечили соціальним нормам. Це, за Фрейдом, призводило до їх витискування у сферу несвідомого. Своє існування ці потяги виявляють у обмовках, застереженнях, сновидіннях.

У духовному світі несвідоме достатнього ступеня виражене у менталітеті - сукупності прийнятих і в основному ухвалених суспільством поглядів, форм та способів поведінки, яка відрізняє його від інших людських спільностей. Він має надсвідомий характер, тому що "не закріплений у матеріалізованих продуктах, а розчинений в атмосфері суспільства". Тут діє механізм установки, свою залежність від якої людина не усвідомлює, тому що установка склалася незалежно від її волі та діє на несвідомому рівні. Саме тому менталітет не дає можливості суб'єкту здійснити рефлексію. Носій його перебуває в переконанні, що він сам сформував свої позиції та погляди. У цій обставині полягають величезні труднощі перебудови свідомості людини у світі, що змінюється.

Також до неусвідомлених явищ у життєдіяльності людини належить група над-свідомих процесів.

Перехід від несвідомого до свідомого - інсайт - момент осяяння, в ході якого людина раптово приходить до рішення тієї чи іншої проблеми.

Вважається, що момент інсайту не можна побачити ззовні. Те, що він відбувся, спостерігач може зрозуміти тільки в результаті його прояву в поведінці людини. Розрізнені раніше елементи психічного життя людини об'єднуються завдяки інсайту в єдине ціле. Людина не народжується зі здатністю до інсайту, вона набуває її.

Інтуїція - спосіб прийняття рішення шляхом аналізу, при якому результат ґрунтується головним чином на здогаді.

Інтуїція близька до станів (натхнення, духовного бачення, відвертості), які знаходяться в несвідомому рівні психіки людини. Сьогодні ніхто не заперечує, що інтуїція - це прояв несвідомого у людині.