ПСИХОЛОГІЯ МИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТУ.УЯВА.УВАГА.

      Мислення – це психічний процес узагальненого і опосередкованого відображення в нашій свідомості предметів і явищ реальної дійсності та їх взаємозв’язків, психічний процес, який полягає в розкритті зв’язків і залежності між предметами і явищами. Завдяки мисленню ми пізнаємо якості і властивості об’єктів, недоступні для безпосереднього сприймання органами чуття людське. Мислення словесне, тобто ми думаємо не безпосередньо образами, а словами, які означають ці образи або їх якості.

Мислення це вища форма пізнання об’єктивної дійсності. Думки, якщо вони правильні, відображають явища природи і суспільства ширше, глибше, повніше, ніж їх живе споглядання. Практика дає змогу людині відокремлювати правильні думки від хибних, вона є критерієм їх істинності. Мислення є основою свідомої діяльності людини

Існує низка операцій процесу мислення: порівняння, узагальнення, класифікація, аналіз, синтез, конкретизація, абстрагування, визначення причинно-наслідкових зв’язків, судження, умовивід.

Порівняння відіграє важливу роль в пізнавальній діяльності людини. Спостерігаючи якийсь незнайомий предмет, ми  порівнюємо його з баченими раніше предметами, виявляємо схожість або відмінність в якихось рисах або ознаках. На підставі схожості й узагальнення ознак об’єкта класифікують, наприклад, відносять їх до тваринного або рослинного світу. Внаслідок класифікації відбувається поділ наук, наприклад ботаніки, зоології. Класифікація – це розподіл і послідуюче об’єднання предметів або явищ (на основі властивих їм загальних ознак) більш загальним поняттям котре відображає класи тих або інших предметів або явищ.

Розумова операція, яка полягає в утвердженні або запереченні чого-небудь, основаних на відображенні зв’язку між предметами і явищами дійсності, або між їх ознаками називається судженням. Результатом судження є умозаключення.

Розрізняють дедуктивні, індуктивні, а також умозаключення по аналогії.

Індукцією називається логічна операція, що веде від окремого поняття до загального. Наприклад на основі вивчення окремих симптомів визначають характерні синдроми, які допомагають встановити діагноз хвороби.

Дедукцією називається логічна операція зворотного характеру – від загального до окремого. Найпростішим взірцем може бути такий умовивід. “Усі люди смертні, я людина, отже, я смертна”.

Аналогія – це умозаключення, в якому висновок робиться на основі часткової подібності між явищами без достатнього аналізу усіх умов. Заключення по аналогії не є високо достовірним це лише вірогідність, яка потребує підтвердження  іншими доказами.

Узагальнення – виділення відносно стійких, інваріантних властивостей предметів і їх відношення.

Абстрагування – це виділення одних ознак і відновлення других. Щоб здійснювати процес мислення, необхідно не тільки розрізняти окремі властивості об'єктів, але і уявляти ці властивості окремо від самих об’єктів. Із того факту, що кожен предмет на земній кулі має певну масу, Ньютон вивів закон всесвітнього тяжіння і за аналогією дійшов висновку про взаємне притягання тіл в космічному просторі. Він пояснив явища відпливів і припливів в океанах притяганням місяця.

Конкретизація – процес зворотній абстрагуванню. Це перехід від абстракції і узагальнення до конкретної дійсності.

Мислення, що ґрунтується на причинно-наслідкових зв’язках називається каузальним. Однак треба бути дуже точним у визначенні поняття причина. Причиною треба вважати такий фактор, без якого дане явище, наприклад хвороба, настати не може. Причиною туберкульозу є мікробактерія туберкульозу, хоч його  розвиток пов’язаний з цілою низкою обставин (погане харчування, авітаміноз, погані житлові, кліматичні умови і т.д.).

Логічне мислення, яке враховує, крім основної причини, вплив на який-небудь процес різних умов називається кондиціональним.

Кондиціональне мислення має в медицині велике значення при встановленні діагнозу, при лікуванні, профілактиці хвороб.

Правильність результатів мислення завжди перевіряється практикою. Практика людини є особиста і загальнолюдська.

Види мислення.

В залежності від змісту задачі, яка вирішується,  прийнято виділяти наступні види мислення: наглядно-дійове, наглядно-образне і теоретичне, або словесно-логічне.

Наочно-дійове мислення характеризується тим, що мислительна задача вирішується безпосередньо в процесі практичної діяльності. Наглядно-дійове мислення невід’ємне від сприйняття і оперує лише об’єктами і тими взаємозв’язками речей, які безпосередньо сприймаються. Воно невід’ємно зв’язане з прямим маніпулюванням з речами/ За допомогою такого роду мислення людина, як і тварина вирішує задачі споглядаючи на об’єкт і оперуючи з ними.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що мислительна операція вирішується на образному матеріалі. Зв’язок мислення з практичними діями хоч і зберігається, але не є таким безпосереднім, як при наглядно-дійовому. У порівнянні з наглядно-образним мисленням воно є більш складним, більш узагальненим. Це мислення є характерним для маленьких дітей. Зачатки цього виду мислення зустрічаються у вищих тварин.

Теоретичне (абстрактне, словесно-логічне) мислення характерне лише для розумово розвиненої людини і характеризується тим, що задача вирішується в словесно-понятійній формі. Цей вид мислення являє собою процес опосередкованого і узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. В мислительній діяльності людини всі вище перераховані види мислення нерозривно  взаємопов’язані.

Типи мислення за стилем.

Розрізняють три основних типи мислення : стандартне, оригінальне і революційне.

Стандартне, або “трафаретне” мислення зустрічається найчастіше. Воно відображає установлені віками загальновизнані істини. Наприклад, 2х2 = 4. Стандартне мислення зберігає основи здорового консерватизму, але практично нічого нового не приносить для прогресу.

Оригінальне мислення є більш ефективним. Воно, в принципі, не змінює основні базові знання і фундаментальні положення, але розглядаючи об’єкт або явище з нової, недослідженої сторони допомагає оригінально рішити задачу, викликає підвищену цікавість, в певній мірі допомагає прогресу. Оригінально прочитана лекція, оригінально зроблена операція і т.п. приносить користь доповнюючи наші знання і уміння.

Революційне (або “парадоксальне”) мислення корінним чином змінює сталі аксіоми і погляди. Це є мислення геніїв. Прикладами революційного мислення є евклідова  геометрія, теорія Коперніка, мораль І.Христа, економічне вчення К.Маркса,  теорія відносності Енштейна, релятивістська теорія тощо. Плодами революційного мислення нерідко користуються нащадки, бо сучасники інколи не розуміють генія.

Якості мислення.

Самостійність мислення – вміння побачити нову проблему, поставити нове питання, а потім вирішити задачу своїми силами. Це вміння приймати рішення згідно з своїми поглядами.

Глибина мислення – ступінь проникнення в суть явища, процесу не задовольняючись констатацією окремих фактів.

Широта мислення – можливість людини постійно тримати під контролем значну кількість зв’язків між предметами, явищами.

Гнучкість мислення – вміння змінювати план дій, якщо він незадовільняє ті умови, які виникають в процесі рішення задачі. Критичність мислення – вміння вірно оцінити як об’єктивні умови, так і свою діяльність, при необхідності відмовитись від наміченого шляху, знайти інший спосіб вирішення задачі. 

Швидкість мислення – вміння швидко знаходити вірні, обґрунтовані рішення, реалізовувати їх при дефіциті часу. Економічність – вибір найбільш короткого шляху для формування понять, побудови умовиводів.

Зв’язок мислення з іншими сферами психіки.

Мислення тісно зв’язане з усіма іншими психічними процесами і особистістю в цілому. Як центральний процес пізнання мислення базується на інформації, яку дають людині відчуття і уважне сприймання. Основним нейрофізіологічним механізмом мислення є асоціативні процеси, а запаси асоціацій обумовлені об’ємом пам’яті.

Мислення зрілої людини є словесно-логічним, а для цього необхідний запас понять, уявлень і уяви. Людина дає свою суб’єктивну оцінку інформації для роздумів, суджень і результату обдумування, отже мислення, таким чином, зв’язане з емоціями. У людей з істероїдними рисами характеру можуть спостерігатись прояви афективної логіки, коли критичне відношення відступає на задній план, а на перший виступають емоції. Афективна логіка є звичайним  явищем у дітей. Нерідко рішення якоїсь задачі є трудною справою, яка мало приносить задоволення. В цьому випадку виявляються вольові процеси. Якість мислення обумовлено рівнем інтелекту. Нарешті усвідомлене осмислення може здійснюватись лише при збереженій ясній свідомості. Таким чином, мислення тісно пов’язане з усіма психічними процесами.

Разом з тим, якість і направленість мислення обумовлені дією низки інших факторів. Так у дітей переважає образне мислення, а у дорослих – абстрактне.

Якісні характеристики здорової людини одні, а хворої і астенізованої інші. Голодна людина думає передусім про їжу, стомлена про відпочинок і сон, студент під час сесії про екзамени, а дівчина на виданні про вдалий шлюб, вагітна жінка про майбутні пологи і т.п. Отже домінанта уваги і мислення обумовлені дуже багатьма факторами.

Спрямованість осмислення сприйнятої інформації залежить від віку і інтересів. Так, юнак з задоволенням сприймає і адекватно своїм інтересам оцінює струнку дівчину у міні-спідниці, а у людини похилого віку вигляд “надто оголених” ніг викликає асоціації іншого змісту. Якості мислення, а головне спрямованість його значною мірою обумовлено особливостями особистості. Так, наприклад, швидкість, гнучкість і самостійність мислення тісно пов’язане з темпераментом. І, нарещті, порядна, інтелігентна, вихована людина сприймає, осмислює і приймає одні рішення, а непорядна і невихована людина – інші. Наприклад, якщо у сусіда пожежа, порядна людина сприймає це як трагедію і намагається всіляко допомогти йому, а у непорядної вигляд і осмислення цієї біди викликає злорадство.

Таким чином мислення значною мірою обумовлене функціонуванням усіх сфер психіки, фізичним і психічним станом людини і основними рисами особистості. Ось чому майбутній медик, щоб правильно осмислити стан хворого або виробничу ситуацію і прийняти адекватне рішення повинен постійно дбати про свій психічний і фізичний стан, належний запас знань, умінь і навичок, а головне плекати в собі риси інтелігентності.

Інтелект

Інтелект – це інтегральне поняття, яке включає запас знань і життєвий досвід, основні якісні характеристики мислення (кмітливість, швидкість, широту, самостійність, гнучкість і критичність), а також можливість поповнювати запас знань і правильно їх використовувати.

Інтелект і освіченість не є тотожними поняттями. Можна механічно “визубрити” науки, отримати диплом про відповідну (навіть вищу освіту( і залишитись посередністю в інтелектуальному плані. А можна не мати належної освіти і бути мудрою людиною з багатим життєвим досвідом, яких ми нерідко зустрічаємо серед сільських трударів. Їх життєвий досвід і мудрість розвинулись завдяки природній кмітливості.

Недорозвиток інтелекту з дитинства називається олігофренією. Діти з легким ступенем розумової відсталості можуть навчатись у спеціальних навчальних закладах, з надто вираженим розумовим дефектом навчатись не можуть. Зниження рівня інтелекту внаслідок органічного ураження головного мозку називається деменцією.

Медикам доводиться обслуговувати пацієнтів і хворих з різним рівнем інтелекту. Медик повиннен вміти вибрати правильний рівень спілкування і стиль взаємовідносин з різними хворими, враховуючи їх інтелект. Якщо медик буде з надто розумним видом “научати” загальновідомим істинам грамотних, інтелігентних хворих з високим інтелектом частина з них може образитись вважаючи, що їх сприймають недорозвиненими.

Розрізняють сім основних первинних розумових потенцій:

здібність до рахунків, тобто здібність оперувати числами і виконувати арифметичні дії;

вербальний (словесний) запас і вербальну гнучкість, тобто легкість з якою людина може говорити, використовувати найбільш підходячі слова;

вербальне сприймання, тобто здатність розуміти усну і письмову мову;

просторове орієнтування, або здатність уявляти собі різні предмети і форми в просторі; пам’ять;

здібність до суджень з різних позицій;

швидкість сприймання подібності або відмінностей між предметами, зображеннями і явищами, а також їх деталей.

Становлення кожного з факторів інтелекту є індивідуальним. Воно залежить від здобутого об’єму знань і від особливостей мислення і дії. Ступінь розвитку кожного фактора залежить від вроджених задатків і можливості їх розвитку.

 Структура інтелекту дуже складна. Одні вчені вважають, що її можна оцінювати за трьома показниками: як систему операцій з даними, як суму конкретних даних (за змістом) та за результатами інтелектуальної діяльності (Дж. Гілфорд). Виходячи з цих трьох вимірів, Дж. Гілфорд створив кубічну модель і вдався до спроби визначити кожну зі 120 здібностей. Тип інтелекту визначають за перевагою якоїсь комбінації з цих варіантів. Для найбільш загальних характеристик використовують поняття конкретного практичного, абстрактного, потенційного та набутого інтелекту.

М.О. Холодна, спираючись на структурно-інтегративний підхід, дійшла висновку, що інтелект - це форма організації індивідуального ментального (розумового) досвіду. На її думку, критерії розвитку індивідуального інтелекту слід шукати в особливостях того, як людина сприймає, розуміє та пояснює те, що відбувається.

Найпоширенішою класифікацією в сучасній психології є так звана трійка — виділення трьох видів мислення за його формою наочно-дійове (практично-дійове), образне (наочно-образне) та словесно-логічне (або поняттєве, вербальне, дискурсивне, теоретичне). Ці види мислення подаємо в тій послідовності, в якій вони розвиваються в людини як у філогенезі (тобто історично), так і в онтогенезі (тобто в індивідуальному розвитку)

Розрізняється також теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Ці види мислення виділяються за типом розв'язуваних задач і відповідних структурних і динамічних особливостей Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних задач, або перетворення практичних ситуацій. Основна мета практичного мислення — підготовка фізичного перетворення дійсності: постановка мети, складання планів, проекту, схеми. Інакше кажучи, йдеться про мисленнєвий акт, що дає практично ефективний результат.

Інколи практичний інтелект пов'язується з вирішенням задач переважно з допомогою практичних дій (а не образних і вербальних, які, звичайно, не можуть бути виключені цілком, але їхня вага порівняно менша). Власне, йдеться про перевагу наочно-дійового мислення у практичному інтелекті, переважне використання матеріальних і матеріалізованих засобів розв'язування задач (реальних об'єктів, засобів праці, знаково-символічних об'єктів — формул, алгоритмів, планів, креслень тощо) та відповідні дії з ними.

Практичне мислення, як правило, відбувається в ситуації коли прийняття рішення тісно злите, майже збігається з його втіленням у життя. Найяскравіший приклад — прийняття рішення полководцем, проаналізоване Б. М. Тепловим у його відомій праці «Розум полководця» (1943). Для діяльності оператора великих систем управління характерний особливий тип практичного мислення — так зване оперативне мислення. Воно протікає, як правило, в напружених, екстремальний умовах. Під оперативним мисленням розуміється розв'язування практичних задач на базі моделювання оператором об'єктів діяльності, в результаті чого формується модель наступних дій (план), що забезпечує досягнення поставленої мети (В. Н. Пушкін).

Специфічними особливостями оперативного мислення виступають єдність процесів сприймання й осмислювання ситуації, яка здебільшого змінюється дуже швидко, збіг у часі прийняття рішення та його виконання, жорстко детерміновані часові межі Оперативне мислення пов'язане з переживаннями щодо відповідальності  рішення, яке приймається, і тому вимагає великого емоційно-вольового напруження.

Саногенне мислення є одним з ефективних засобів розв'язування психотравмуючих проблем, який базується на свідомій їх постановці та розгляді, свідомому рефлексивному аналізі власних емоцій та емоціогенних (стресогенних) факторів.

Дискурсивне, аналітичне (або логічне) мислення відрізняють від інтуїтивного за такими трьома ознаками: часова (період протікання процесу), структурна (поділ на етапи) та рівень протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, значною мірою представлене у свідомості мислячої людини. Інтуїтивне мислення протікає досить швидко, згорнуто, не має чітко виражених етапів, мінімально усвідомлене. Висока швидкість мисленнєвих процесів за штативного мислення принципово змінює і якісні його особливості, використовувані психологічні механізми.

За ступенем новизни одержуваного в ході мисленнєвої діяльності продукту відносно вихідних знань суб'єкта розрізняються мислення творче (або продуктивне) та мислення репродуктивне. Творче мислення разом із творчою уявою — це психологічна основа людської творчості, джерело інновацій у всіх сферах діяльності людини.

УЯВА

Людина здатна відображати не тільки зафіксовану у пам'яті інформацію. Враховуючи минулий досвід, екстраполюючи себе в майбутнє, вона може намалювати його в своїй уяві з окремих знань, наприклад, майбутнє людства або образ людини, якої ніколи не бачила.

Уявлення - це узагальнений та відвернений відбиток сприйнятого предмета, явища. І. М.Сєченов називав уявлення "середніми результатами почуттєвого знання про предмет".

Уява - це процес побудови образів предметів і явищ на основі попереднього досвіду. Вона істотно відрізняється від образної пам'яті. Образи уяви людина створює сама, вони є результатом сприймання. Таким чином, уява - психічний процес, що може створювати на основі прямого (або опосередкованого) мислення, пам'яті відбиття світу, нових думок, образів предметів і явищ.

Якщо перед людиною стоїть завдання відтворити образи об'єктів, подій, які були представлені у її свідомості раніше, то тут задіюються процеси пам'яті. Але якщо стоїть завдання створити нові образи або по-новому їх поєднати, то тут включається діяльність процесу мислення. Образи уяви створюються тільки шляхом переробки окремих сторін образів, які вже представлені у реальній дійсності. Наприклад, образи героїв фантастичних фільмів якоюсь мірою відтворюють свої прототипи, які реально існують. А того вигляду, в якому ці образи представлені у кінострічці, вони набули шляхом переробки вихідного матеріалу і доповненням його необхідними деталями, у процесі діяльності уяви.

Форми уяви

Аглютинація - об'єднання у створюваному образі властивостей і елементів образів інших предметів.

Прикладами аглютинації є образ кентавра, образ крилатої людини в малюнках північноамериканських індіанців, образ давньоєгипетського божества (людина з хвостом і головою тварини).

Гіперболізація - надмірне перебільшення реального об'єкта або окремих його частин чи їх кількості.

Схематизація - згладжування відмінностей між порівнюваними об'єктами.

Типізація - уявне виділення суттєвого, що повторюється в однорідних образах.

Загострення - уявне підкреслення окремих ознак реального об'єкта.

Перенесення ознак - наділення образів нехарактерними ознаками.

На діяльність уяви великий вплив мають емоційно-вольові фактори, що діють на особистість. Уявлення бажаної мсти може викликати у людини позитивні емоційні почуття, що може вивести людину з негативного стану.

У процесі побудови образу уяви функціонує кілька прийомів - гіперболізація, применшування, схематизація, вміщення предмета в незвичайну обстановку, комбінація (аглютинація) тощо.

Шляхом гіперболізації і применшення створювалися герої роману Свіфта - велетні і ліліпути. Шляхом відкидання, пропускання тих чи інших частин сприйнятого образу створюються схеми, карти місцевості. Нові образи виникають також, коли людина уявляє предмет поза звичайною обстановкою, наприклад, кораблі в повітрі.

Образи уяви можуть з'явитися шляхом комбінації (аглютинації) вже існуючих образів. За допомогою такого механізму уяви люди створили образ кентавра, об'єднавши образи людини і коня. Іноді приєднуються до образу предмета які-небудь не притаманні йому частини, наприклад, Янус із двома обличчями.

Увага

Увага - це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості та зосередженості свідомості на значимих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях

Увага - це аспект будь-якої психічної діяльності. Деякі дослідники відносять увагу до вибіркової активності особистості, яка є необхідною умовою успішного здобуття знань.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого.

Зовнішня (сенсорна) увага відіграє провідну роль у спостереженні за предметами і явищами навколишньої дійсності, виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об'єкт сприйняття

Зовнішня увага яскраво виявляється у своєрідних рухах очей голови, виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах людини.

Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття - зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також станів організму та його органів.

Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямована на власні думки, переживання

Залежно від вольової регуляції увага поділяється на мимовільну, довільну та післядовільну.

Досить часто людині буває складно змусити себе бути уважною до чого-небудь. Буває й так, що існують предмети і явища, які ніби привертають до себе увагу, іноді навіть всупереч нашому бажанню. Отже, в одному випадку необхідно примусити себе бути уважним, а в іншому - предмет "сам" забезпечує увагу, змушує на себе дивитися, слухати тощо. Фактично тут мова йде про два різні види уваги - довільну і мимовільну.

Мимовільна увага в своєрідних формах властива і тваринам. Довільна увага - специфічно людська форма уваги, яка історично виникла в трудовій діяльності.

Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, не потребує вольових зусиль

Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності

Основним компонентом довільної уваги є воля. Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність долати сторонні відволікання.

Післядовільна увага настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, не потребує вольових зусиль, але є інтенсивною

Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама довільність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.

Значний внесок у з'ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив О. О. Ухтомський своїм вченням про домінанту.

Серед багатьох збуджень, які виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим. Воно і є фізіологічним підґрунтям свідомих процесів, уваги. Інші збудження при цьому гальмуються.

Домінанта - це панівна ділянка, яка приваблює до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел.

Увага - це динамічна сторона протікання пізнавальних процесів. Вона не має власного змісту, а також продукту, але має специфічні властивості.

Обсяг уваги - це кількість об'єктів, які сприймаються одночасно з достатньою чіткістю. Обсяг уваги визначається низкою чинників, насамперед особливостями об'єктів сприймання. Не пов'язані між собою предмети сприймаються у кількості від 12 до 14.

Розподіл уваги виявляється як одночасна увага до двох або кількох об'єктів та одночасне виконання дій з ними чи спостереження за ними.

Стійкість уваги - це властивість, яка полягає у тривалому утриманні уваги на предметі чи якійсь діяльності. Вона визначається тривалістю зосередженої та інтенсивної уваги. Отже, стійка увага - це тривала, висококонцентрована увага.

Відволікання уваги треба відрізняти від її переключення, під яким прийнято розуміти довільну зміну людиною спрямованості своєї уваги з одного об'єкта на інший. Тут людина свідомо переходить від одного завдання до іншого, сама спрямовує свою увагу на нові об'єкти відповідно до змінених умов її роботи.

Зосередженість та інтенсивність уваги об'єднують, називаючи таку властивість уваги концентрацією. Концентрація уваги є умовою успішного виконання діяльності в тому випадку, коли вона поєднується з іншими властивостями, наприклад, з обсягом, розподілом уваги.