Психологія свідомості. Самосвідомість. Безсвідоме.

свідомість.

Психіку мають як люди, так і тварини. Свідомість же виникла на певному історичному етапі становлення психіки людини і є результатом і продуктом її трудової діяльності.

Свідомість - вищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. У її розвитку провідну роль відіграє спосіб життя, неоднаковий в умовах кожної з суспільно-економічних формацій. Оскільки свідомість є суспільним продуктом, то вона, природно, набуває нових властивостей залежно від специфіки суспільних умов життя людей, змінюючись услід за розвитком економічних відносин тощо. Так, в епоху первісного ладу свідомість людей визначалася тими відносинами, які виникли на основі суспільної власності. Потім вона змінилася під впливом приватної власності на засоби виробництва і поділу суспільства на групи, класи.

Свідомість мас й свою структуру. На думку академіка А. В. Петровського, вона містить у собі сукупність знань про світ; відмінність суб'єкта і об'єкта; ставлення особистості до об'єктивної дійсності, до інших людей, до себе; можливість цілеспрямованої діяльності.

Свідомість тісно пов'язана з мовленням і без нього у своїй вищій формі не існує. Однією з характеристик свідомості є здатність до комунікації, тобто передавання іншим людям того, що створює дана людина за допомогою мови та інших знакових систем. Обмінюючись один з одним різноманітною інформацією, люди виділяють у ній головне. Так відбувається абстрагування, тобто відволікання від усього другорядною й зосередження свідомості на найбільш істотному. Вкладаючись у лексику, семантику в зрозумілій формі, це головне згодом стає надбанням індивідуальної свідомості людини по мірі того, як вона засвоює мову та вчиться користуватися нею як засобом спілкування й мислення.

Передумови виникнення свідомості

З розвитком науки, особливо історії та біології, поступово формувалися погляди про походження людини та її свідомості.

Головною передумовою виникнення людської свідомості було утруднення умов існування людиноподібних істот - антропоїдів. Під впливом умов життя їх центральна нервова система стала набагато складнішою за будовою та функціями. У зоні великих півкуль головного мозку поступово розвивалися тім'яні, скроневі та особливо лобові долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції.

Досить помітно розвинулися вони в людини під впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи лобові долі становлять 0,4 відсотка об'єму великих півкуль, в орангутанга та шимпанзе - 3, 4 відсотка, а в людини - 10 відсотків.

На біологічному етапі розвитку психіки виникли передумови для появи вищих, суто людських, форм психіки - свідомості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Протягом усього розвитку в різних видах діяльності в людини поступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямована пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різноманітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної психічної діяльності тварин.

Праця, суспільний спосіб життя — це головні чинники історичного розвитку людської свідомості як вищої форми психіки, яка виявляє ставлення людини до свого середовища, здатність змінювати природу, пристосовувати її до своїх потреб.

Ці особливості в психіці тварин відсутні. Вони не виокремлюють себе з навколишнього середовища, пасивно пристосовуються до його змін.

Знання умов виникнення та розвитку свідомості в людини мас велике значення для її формування.

Історичний розвиток людської свідомості був і є можливим через те, що кожне попереднє покоління не тільки фізично породжує наступне покоління, а й передає йому свої виробничі і культурні надбання.

Кожне нове покоління починає свою життєдіяльність із засвоєння результатів діяльності попередніх поколінь, розвиває її далі і передає свої здобутки нащадкам. Для здійснення зв'язку людських поколінь неабияке значення має:

а) передавання самих знарядь праці, створеної людьми техніки і створених за її допомогою матеріальних цінностей;

б) передавання засобами мови людського досвіду (в процесі навчання і виховання), результатів пізнавальної діяльності, досягнень науки і т. п.

Завдяки цьому стає можливим історичний поступ людства і розвитку людської свідомості.

Протягом усієї історії людство своєю працею створювало нові умови свого існування. Водночас люди і самі змінювались. Обставини такою ж мірою творили людей, як люди створювали ці обставини. Чим більше люди пізнавали навколишній світ і вдосконалювали знаряддя своєї праці, тим більшу владу здобували над життєвими обставинами.

Історичний розвиток людської свідомості виявився насамперед у збагаченні її змісту, який відображає об'єктивну дійсність, в розширенні світогляду людей. Разом із збагаченням змісту свідомості поступово розвинулись і її форми, набувши тієї різноманітності і тих специфічних особливостей, які характерні для сучасних людей.

Упродовж історії розвинулися безпосередні чуттєві форми відображення людиною світу. Стає досконалішим людський зір, особливо його здатність тонко розрізняти просторові властивості об'єктів, схоплювати різноманітні їх ознаки, відзначати красу їх форм і пропорцій, що відрізняє зір людини від зору тварини.

Орел, літаючи над хмарами, бачить свою здобич у траві. Людина не здатна помічати такі віддалені в просторі об'єкти, але вона бачить те, чого не бачить орел, вона удосконалила свій зір через техніку і мистецтво. Переваги и зору виявляються у вдумливому сприйманні пропорцій предметів, витворів живопису, скульптури і архітектури. Слух людини також набув надзвичайної витонченості, яка є результатом мовного спілкування з іншими людьми, виникнення і розвитку пісенної, музичної творчості.

Завдяки праці та іншим видам діяльності людська рука досягла такої досконалості, що змогла, ніби чарівною силою, викликати до життя шедеври образотворчого мистецтва.

Якісних змін зазнали й інші форми чуттєвого пізнання світу людиною.

Збагачення вмісту психіки людини - це і розвиток нових, суто людських видів і форм пам'яті, які полягають в опосередкованому мовою довільному запам'ятовуванні і відтворенні даних попереднього досвіду. Необхідність перетворювати дійсність у процесі праці спричинила до розвитку в людини здатностей перетворювати її в образи, уявляти предмети, над втіленням яких вона працює.

Розвинулися форми людського мислення, нерозривно пов'язані з розвитком мови, з її багатим словником і розвиненою граматичною будовою. Виникли передумови для розумової діяльності людини, що давали їй змогу застосовувати її результати до практичної діяльності, добирати найдоцільніші способи діяння, планувати дії, передбачати їх не тільки найближчі, а й найдальші результати.

У процесі праці і на її ґрунті в людини виникала нова мета і мотиви діяльності, формувалися різноманітні виробничі, технічні, пізнавальні, наукові, естетичні та інші потреби й інтереси. Розвинулися нові види діяльності людей, зокрема розумова, мистецька та інша діяльність.

З розвитком життя людей збагатились і їх емоції, почуття.

Сформувалися суто людські почуття, зумовлені різноманітними видами людської діяльності, формою їх суспільних відносин. Виникнення нових видів діяльності людини сприяло розвиткові найрізноманітніших її здібностей. Під час праці ці здібності не тільки виявлялися, а й формувалися. Відомо, що всі здібності, що відрізняють людину від тварини, розвинулись і продовжують розвиватися в процесі праці.

Підкоряючи природу, людина виробила здатність опановувати себе, усвідомлювати свої обов'язки як члена суспільства і керуватися цим усвідомленням у своїй діяльності. Пізнаючи навколишню природу та інших людей, вона пізнавала себе саму. Історичний розвиток свідомості людини був водночас і розвитком її самосвідомості.

Свідомість людини визначає її суспільне буття.

Тому правильно зрозуміти сутність свідомості можна, тільки враховуючи суспільні умови життя людини.

Свідомість людини має загальні риси, властиві їй на всіх щаблях розвитку. Водночас вона набуває своїх конкретно-історичних особливостей на кожному його ступені залежно від суспільних умов життя людей, їх виробничих відносин.

Так, одні риси були притаманні людині первіснообщинного типу суспільності, коли людство протистояло природі спільно, коли основні засоби виробництва і його продукти були громадською власністю.

Суперечливі суспільні відносини людей визначають і суперечливий характер розвитку їх свідомості.

Історичний розвиток людської свідомості відбувається послідовно, із зміною людських поколінь. Завдяки цьому стає можливим продовження розвитку людського роду, його історії, яка складається з численних історій розвитку окремих людей кожного нового покоління.

Водночас історичний розвиток людей створює передумови для індивідуального розвитку людської особистості, її свідомості.

Вплив історії людського життя на розвиток людини визначають, по-перше, спадкові передумови, які є початковими для індивідуального розвитку, і, по-друге, зміна тих суспільних умов, в яких відбувається цей розвиток.

Людина народжується із спадковими, вродженими можливостями для свого подальшого розвитку. Ці можливості реалізуються в певних суспільних умовах її існування. Вона живе і діє в суспільстві, в ньому дістає певне виховання і освіту. Вступаючи у взаємостосунки з іншими людьми, засвоюючи матеріальні і духовні надбання, створені попередніми поколіннями людей, вона сама формується як свідома особистість.

 

Структура свідомості :

1. Сукупність знань про навколишній світ.

2. Закріплене у свідомості розрізнення суб'єкта (Я) і об'єкта (не-Я).

3. Забезпечення цілеспрямованої мислительної діяльності людини.

4. Наявність емоційних оцінок у міжособистісних стосунках.

Для формування і прояву всіх цих специфічних якостей необхідним феноменом виступає мова. Засвоєна конкретною людиною мова у відомому розумінні стає її реальною свідомістю.

Поняття "свідомість" вживається у психології, психіатрії та інших науках у розумінні, що відповідає поданим вище його основним характеристикам.

Як важливі властивості свідомості Р. Конечний і М. Боухал розрізняють: а) пильнування (вигілантність) свідомості. Воно обумовлюється здатністю сприйняти усі явища у навколишньому середовищі, розуміти їх значення (включати їх у адекватні зв'язки) та реагувати на подальші подразники; б) ясність (луцидність) свідомості, що характеризує більш грубі відхилення, чим вигілантність; в) серед багатьох властивостей свідомості не останню роль відіграє її орієнтуюча якість, необхідна для правильного відображення зовнішнього світу та доцільного діяння на нього (пізнавальна та активно-творча сторони свідомості).

Свідомість, з урахуванням з її структури та властивостей, може бути представлена у наступній класифікації (С. Ю. Головін).

1. З точки зору процесу свідомість поділяється на два великих класи:

- процеси мимовільні, ті що відбуваються начебто самі собою;

- процеси довільні, ті що організуються та направляються самим суб'єктом.

2. З точки зори свідомості як стану виділяють:

- сон, розглянутий як період відпочинку;

- пильнування, або активний стан.

3. Свідомість щоденна - сукупність уявлень, знань, установок і стереотипів, основаних на безпосередньому повсякденному досвіді людей і домінуючих у соціальній спільності, до якої вони належать. Від свідомості у широкому розумінні вона відрізняється тим, що її основу не складають наукові знання, а швидше народна мудрість, яка дає можливість робити правильні висновки, що перевіряються практикою повсякденного життя.

4. Свідомість політична - відношення людини до суспільних інститутів (насамперед інститутів влади). Політична свідомість може бути тоталітарною, авторитарною, демократичною тощо.

5. Свідомість релігійна - містичне відбиття людьми пануючих над ними природних та соціальних сил в образах, уявленнях, ідеях, що співвідносяться з дією надприродних сил.

6. Свідомість екстравертована (поверхнева) - в ній усвідомлення зовнішнього та внутрішнього світу змінюються протягом дня.

Ж. Годфруа (1992) докладніше розкриває зміст останнього різновиду свідомості, зокрема він відзначає, що у критичних ситуаціях людина існує наче на двох взаємовиключаючих рівнях. З одного боку, вона повинна бути частиною об'єктивного світу, в якому її "Я" змушене пристосовуватися до зовнішньої реальності. Це рівень екстравертованої свідомості, перцептивних функцій та прийняття рішень. З іншого боку, вона занурюється в об'єктивний світ змінених станів свідомості, з якого виключений усякий зв'язок із зовнішньою дійсністю та часом і де укорінюється глибинне "Своє", у якому, на думку деяких, реалізується стан "океанічної єдності зі всесвітом".

Безумовно, структура свідомості не свідчить про якийсь її поділ. Свідомість - це цілісне відображення світу, проте рівень розвитку її в нормі визначається передусім устоями суспільства.

Часто виникає питання: чи вся психічна діяльність людини в кожний певний момент є цілком усвідомлюваною? Не завжди. Розрізняють усвідомлені і неусвідомлені форми психічної діяльності, усвідомлену і неусвідомлену мотивацію вчинків. Ступінь та рівні ясності свідомості залежать не лише від патологічних змін, які відбуваються інколи в організмі людини, а й від стану активності людини.

Велике значення в діяльності свідомості відіграє її поле.

Поле свідомості - це область інформації, яка усвідомлюється у визначеному проміжку часу. Такс поле неоднорідне, у ньому виділяється фокус, периферія та безмежна область, яка переходить у несвідоме. Частина найскладніших наших дій, що потребують постійного контролю, знаходиться у фокусі свідомості. Простіші або більш відпрацьовані належать до периферії нашої свідомості. Найбільш прості або найбільш засвоєні дії відходять за межу нашої свідомості у рівень несвідомого.

Свідомість можна правильно зрозуміти і адекватно пояснити, якщо розглядати її як продукт і результат розвитку діяльності. Свідомість і діяльність не протилежні одна одній, але вони й нетотожні. Тут існує певна єдність і взаємозалежність. Єдність свідомості та діяльності полягає в тому, що 1) свідомість виникає і виявляється у процесі трудової діяльності, а діяльність формує свідомість; 2) діяльність є формою активності свідомості.

Свідомість має суспільну природу, оскільки вона виникає і розвивається (як у філогенезі, так і в онтогенезі) лише в людському суспільстві.

Виділяють кілька рівнів суспільної свідомості, починаючи від буденного, масового і закінчуючи вищими формами теоретичного мислення.

Суспільна свідомість проявляється через мову, науку, мистецтво, мораль, філософію, право незалежно від волі і розуму окремих людей. Засвоєна конкретною людиною суспільна свідомість певною мірою стає її власною свідомістю. У процесі житія людина користується тими багатствами думки, які виробило людство до появи певної людини на світ і які передались їй за допомогою мови. Тому свідомість окремої людини лише відносно незалежна від суспільної свідомості.

І. М. Сєченов вважав, що свідомість виникла відразу у двох формах: свідомості предметної та самосвідомості. Якщо результатом першої є знання про світ, то друга - самосвідомість - відображає знання людини про саму себе і свої реальні та потенціальні можливості. Таким чином, індивідуальна свідомість, спрямована передусім назовні, на той чи інший об'єкт, разом з тим спрямована і на внутрішній світ самого себе, свій духовний світ. Це, звичайно, умовний поділ. Однак такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку людської психіки. Отже, розвиток свідомості, як суспільної, так і індивідуальної, вказує на рівень удосконалення як особистості, так і суспільства в цілому. Але щоб краще зрозуміти поняття "свідомість", слід розглянути підсвідомі явища.

У процесі життєдіяльності людини ми бачимо не лише прояви усвідомлених явищ. Бувають такі явища, яких людина не усвідомлює. У саме поняття підсвідоме звичайно включають сукупність актуально неусвідомлюваних психічних процесів і станів, здатних справити помітний вплив на поведінку людини і зміст її свідомості. До них належать реакції на подразники, які ясно не відчуваються, зокрема, автоматизовані дії; сновидіння; обмовки, помилки при написанні або слуханні слів; мимовільне забування імен, обіцянок, намірів, подій, пов'язаних з неприємними переживаннями; захисні механізми (проекція, заміщення, витіснення).

Оскільки матеріальним субстратом свідомості є мозок, значить, існує і тісний зв'язок між фізіологічним його станом та станом активації свідомості. Тому градацію стану активації свідомості можна взяти, враховуючи градацію функціональних станів мозку. А вони, у свою чергу, поділяються на такі стани:

1) бадьорості;

2) сну;

3) гіпнозу.

Стан бадьорості - це усвідомлена форма психічної діяльності, від інтенсивності якої залежить ступінь активації свідомості.

Інтенсивність бадьорості визначається як "ступінь енергетичної мобілізації логічних систем" для організації дії механізмів відображення психіки, в тому числі й свідомості людини, як одного з компонентів психічного відображення дійсності.

Найточніше про стан бадьорості висловився письменник Михайло Зощенко: "Скажімо, мало кому відомо, що наш організм може працювати на різних швидкостях (як будь-яка машина)"...

Стан бадьорості проходить такі фази:

1) реакція просинання;

2) рівень активності бадьорості, який розвивається у прямолінійній залежності від приросту процесів збудження в центральній нервовій системі, не перевищуючи деякого діапазону активності організму;

3) стан дрімання.

Завершальний етап - це несвідоме відображення дійсності, сон. Сон - періодичний функціональний стан мозку і всього організму, який має специфічні якісні особливості діяльності центральної нервової системи і характеризується неповним припиненням свідомої психічної діяльності та зниженням активної взаємодії з навколишнім середовищем. Сон - нормальний фізіологічний стан людини і тварин, так само потрібний їм, як їжа; під час сну в нервових клітинах та корі головного мозку виникає гальмування.

А оскільки свідомість (за І. П. Павловим) характеризується наявністю оптимальної збудливості в корі великого мозку, то з настанням гальмування кори у свідомості відбуваються зміни залежно віл глибини сну. Поширення гальмування па глибші відділи мозку зумовлю" поглиблення сну. Сон - це складний і неоднорідний стан. За фізіологічними проявами розрізняють дві фази сну - повільну та швидку.

Під час засинання і перших стадій повільного сну уповільнюються дихання та серцевий ритм, знижуються артеріальний тиск, тонус м'язів. У глибших стадіях повільного сну частота дихання і скорочень серця дещо підвищується, а загальна кількість рухів сплячого стає мінімальною. У цей час його важко розбудити.

Під час швидкого сну діяльність серцево-судинної та дихальної систем різко підсилюється, артеріальний тиск підвищується, зростає рухова активність сплячої людини, рухи очних яблук стають швидкими (у зв'язку з чим цю фазу сну називають сном із швидкими рухами очей). Швидкі рухи очей свідчать проте, що сплячий у цей момент бачить сновидіння. За активністю фізіологічних функцій швидкий сон більш поверхневий, а з іншого боку, порівняно з повільним, глибший. Тому його іноді називають парадоксальним сном. Швидкий сон має велике значення в життєдіяльності людини

Сон людини циклічний. Кожен із циклів складається з окремих стадій повільного і швидкого сну. Тривалість одного циклу 1,5-2 год. (за ніч спостерігається до 3-5 циклів).

Існує кілька теорій виникнення сну та його функціонального значення. Це і теорія розлитого кіркового гальмування, і анаболічна, яка розглядає сон як стан, що сприяє відновленню енергетичних запасів мозку та організму в цілому, й інформаційна теорія, іа якою інформація фіксується в довготривалій пам'яті без переробки. Сон сприяє повноцінному використанню наявного досвіду і набутої інформації в інтересах тієї діяльності, яка передбачається в період стану неспання. Правильніше розглядати функціональне призначення сну комплексно.

Глибина сну неоднакова в людини протягом ночі й залежить від індивідуальних властивостей і стану організму. У одних людей гальмування розвивається швидко і глибокий сон настає в першій половині ночі, в інших, навпаки, сон спочатку поверховий, а потім стає глибоким. Неглибокий сон поверховий і, як правило, супроводжуються сновидіннями.

Сновидіння - це образні уявлення, що виникають під час сну, які сприймаються людиною як реальність. Зміст сновидінь відбиває минулі враження та переживання людини, а також інформацію, яка надходить під час сну і сприймається викривлено. І.М Сєченов визначив сновидіння як "небувалу комбінацію вражень". Наприклад, запах духів у сплячого викликає сновидіння про те, що людина знаходиться серед саду з квітучими трояндами. На зміст сновидінь можуть впливати не тільки світло, запах, температура навколишнього середовища, але й відповідна установка перед сном. Американський психолог П.Пенфілд довела, що таким чином можна "замовляти собі сон".

У наш час, розглядаючи фізіологічні основи сновидінь, вважають, що вони є наслідком неповного гальмування кори великого мозку, окремі ділянки якої лишаються незагальмованими. Швидка зміна сновидінь зумовлена відповідною хаотичністю процесів збудження і гальмування Не зовсім помилялися древні, коли говорили про пророчість сновидінь. Вони дійсно часом мають діагностичний характер. Іноді хворобі передує сновидіння, але імпульси з ураженої ділянки тіла настільки слабкі, що не фіксуються у свідомості. У стані сну ці імпульси потрапляють у кору головного мозку, яка перебуває в гіпнозо-фазовому стані, коли слабкі зовнішні та внутрішні подразники виявляються більш значущими, ніж сильні. Сновидіння в таких випадках є ніби першим попередженням хворобливого стану.

Крім того, у сновидіннях відбувається також активізація неусвідомлюваних форм психічної діяльності. Цим можна пояснити відомі факти наукових відкриттів, зроблених уві сні (відкриття Д. І. Менделєєвим періодичної системи елементів). Звичайно, цьому передує тривала, копітка робота вченого, який збирає великий фактичний матеріал, але заключний етап відкриття переноситься у сферу несвідомого.

Згідно з теорією психоаналізу 3. Фрейда, який назвав сновидіння "королівською дорогою у несвідоме", причина їх полягає передусім у непереборній інстинктивній діяльності несвідомої сфери психіки людини. За Фрейдом, психологічно початок сонного стану означає, що людина відключилася від навколишнього світу і зосередилася на собі. Тому всі інстинктивні подразники, які йдуть від різних органів тіла, значно підсилюються і цим намагаються порушити нормальний плин сну. Проте в цей час з'являються сновидіння, які перешкоджають цьому процесові, оскільки вони подають несвідомому вже здійсненими всі неусвідомлені імпульси-бажання. Сновидіння, на думку Фрейда, - це ключі до душі людини, вони зумовлені "суто психологічними" причинами, а фізіологічні процеси відбуваються лише паралельно з ними.

З фізіологічної точки зору причиною сновидінь є ті самі матеріальні процеси, що зумовлюють виникнення психічної діяльності у стані неспання.

Гіпноз - теж неусвідомлений прояв свідомості, що за своїми фізіологічними якостями дуже схожий на сон.

Розглядаючи сон як внутрішнє гальмування, І. П. Павлов зауважив, що стан гіпнозу досягається організмом у випадку, коли процес внутрішнього гальмування зачіпає тільки частину кори великих півкуль головного мозку. І. П. Павлов відзначив, що "гіпноз - це такий же сон". За своєю сутністю від сну він відрізняється особливостями фізіологічного перебігу.

"Це повільно наступаючий сон - сон, якай, по-перше, охоплює маленький, вузький район (мозку), а потім все більше розширюється, доходячи до того, що з великих півкуль досягає підкірки, залишаючи незайманими лише центри дихання, серцебиття тощо, хоча і в деякій мірі послаблює їх роботу".

Стан гіпнозу досягається рядом психофізіологічних механізмів:

1 ) дія монотонних подразників;

2) релаксація, розслаблення м'язів;

3) сприймання звукових сигналів у сні;

4) дія фактора навіювання.

Феномен навіювання з фізіологічної точки зору виглядає як найбільш спрощений типовий умовний рефлекс людини. Він полягає в концентрації подразнення, яке викликає гіпнотизер, в одному вузькому місці мозку, разом з тим викликаючи гальмування в інших ділянках мозку і знімаючи цим дію всіх теперішніх та минулих подразників.

Щоб викликати гіпноз, застосовують різні подразники, що діють на зоровий, слуховий або шкірний аналізатор, але найсильнішим подразником є слово, яке завдяки минулому життєвому досвіду дорослої людини пов'язане з усіма зовнішніми і внутрішніми подразниками, що надходять до півкуль великого мозку.

Ефективність гіпнотерапії залежить від ступеня навіюваності пацієнта і глибини розвитку гіпнотичного сну, що, у свою чергу, визначається типом вищої нервової діяльності того, кого гіпнотизують. Велике значення мають віра хворого в даний метод і авторитет лікаря, який проводить гіпноз.

Поняття несвідомого у психологічній науці дуже ретельно досліджене 3. Фрейдом, у його "теорії несвідомого", яку він побудував на низці феноменів, що спостерігалися при проведенні сеансів гіпнозу. Ним була помічена неусвідомленість причини виконуваних дій; абсолютне виконання дій, прагнення знайти пояснення своїм діям: можливість шляхом довгих розпитувань довести людину до пригадування істинної причини її дій.

На думку Фрейда, психічне життя людини визначається її потягами, головний з яких сексуальний - лібідо. Ці потяги мають великий енергетичний заряд, але не можуть бути безпосередньо задоволені завдяки механізму "моральної цензури". Нс звертаючи уваги на це, вони періодично прориваються у свідоме життя людини, приймаючи потворні або символічні форми: сновидіння, помилкові дії, неврологічні симптоми.

Для дослідження проявів несвідомого використовують метод вільних асоціацій та метод аналізу сновидінь.

У своїх роботах Фрейд встановив, що несвідоме проявляється у витісненні інфантильних і заборонених переживань, що зберігають свій енергетичний потенціал і виявляються у вигляді психічних порушень. Загалом теорія Фрейда розкриває несвідоме як дію природжених інстинктивних потягів у психічному житті людини, що у свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності.

Відомо, що навіть при ясній свідомості людина не завжди все усвідомлює, тому що існує світ несвідомого. Ясперс писав, що у рамках несвідомого суб'єкт та об'єкт переживаються як окремі сутності, але особистість не усвідомлює розходження між ними скільки-небудь чітко. Без свідомості психічна субстанція не може проявити себе (її і немає без свідомості в зазначеному розумінні).

Говорячи про несвідоме, слід розрізняти події, дійсно пережиті особистістю, але залишені непоміченими, та події, що відбувалися за межами свідомості і, значить, не пережиті. Перші у сприятливих умовах можуть бути помічені й таким чином можуть довести свою реальність. Другі ж ніколи не можуть бути помічені. Отже, перед психологією та психопатологією стоїть важлива задача: висвітлити непомічені події психічного життя і тим самим зробити їх доступними усвідомленню та пізнанню. Таке прагнення до осяяння несвідомих глибин особистості стало одним із магістральних шляхів психотерапії.

Дослідження останніх років поглибили знання про несвідоме. А. В. Петровський (1996) вважає, що нижчий рівень психіки утворює несвідоме - сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених діяннями, у впливі яких людина не дає собі звіту. Будучи психічним, несвідоме являє собою таку форму відбиття дійсності, при якій втрачається повнота орієнтування у часі та місці дії, розладжується мовне регулювання поведінки, неможливі цілеспрямований контроль за скоєними діями та оцінка їх результатів.

До області несвідомого входять сновидіння, "субсенсорні" реакції, неусвідомлювані рухи, деякі безцільні спонукання до діяльності, марення, галюцинації тощо.

Несвідоме не можна прирівнювати до тваринної психіки, тому що воно настільки ж специфічно людський прояв, як і свідомість, воно детерміноване суспільними умовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне відбиття світу в мозку людини.

3.Фрейд під несвідомим розумів потяги людини, які їй не вдалося реалізувати, оскільки вони суперечили соціальним нормам. Це, за Фрейдом, призводило до їх витискування у сферу несвідомого. Своє існування ці потяги виявляють у обмовках, застереженнях, сновидіннях.

У духовному світі несвідоме достатнього ступеня виражене у менталітеті - сукупності прийнятих і в основному ухвалених суспільством поглядів, форм та способів поведінки, яка відрізняє його від інших людських спільностей. Він має надсвідомий характер, тому що "не закріплений у матеріалізованих продуктах, а розчинений в атмосфері суспільства". Тут діє механізм установки, свою залежність від якої людина не усвідомлює, тому що установка склалася незалежно від її волі та діє на несвідомому рівні. Саме тому менталітет не дає можливості суб'єкту здійснити рефлексію. Носій його перебуває в переконанні, що він сам сформував свої позиції та погляди. У цій обставині полягають величезні труднощі перебудови свідомості людини у світі, що змінюється.

Також до неусвідомлених явищ у життєдіяльності людини належить група над-свідомих процесів.

Перехід від несвідомого до свідомого - інсайт - момент осяяння, в ході якого людина раптово приходить до рішення тієї чи іншої проблеми.

Вважається, що момент інсайту не можна побачити ззовні. Те, що він відбувся, спостерігач може зрозуміти тільки в результаті його прояву в поведінці людини. Розрізнені раніше елементи психічного життя людини об'єднуються завдяки інсайту в єдине ціле. Людина не народжується зі здатністю до інсайту, вона набуває її.

Інтуїція - спосіб прийняття рішення шляхом аналізу, при якому результат ґрунтується головним чином на здогаді.

Інтуїція близька до станів (натхнення, духовного бачення, відвертості), які знаходяться в несвідомому рівні психіки людини. Сьогодні ніхто не заперечує, що інтуїція - це прояв несвідомого у людині.