Тема леції: СУДИННО-ТРОМБОЦИТАРНИЙ ГЕМОСТАЗ. КОАГУЛЯЦІЙНИЙ ГЕМОСТАЗ. ПРОТИЗСІДАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ, ФІБРИНОЛІЗ.

Загальна характеристика системи гемостазу:

визначення поняття “система гемостазу”

Фізіологічна система, що забезпечує підтримування крові в рідкому стані та попереджує крововтрати – називається системою гемостазу.

б) функціонально-структурні компоненти системи гемостазу;

Гемостаз забезпечується трьома функціонально-структурними компонентами:

1. Стінка кровоносних судин.

2. Клітини крові, в основному, тромбоцити.

3. Ферментні і неферментні системи плазми.

механізми гемостазу.

Особливо тісно пов’язані між собою перші два компоненти, які забезпечують один механізм гемостазу – первинний гемостаз, бо першим включається в зупинку кровотечі або судинно-тромбоцитарний гемостаз.

Другий механізм гемостазу – вторинний гемостаз або коагуляційний.

Роль ендотелію в збереженні рідкого стану циркулюючої крові. Ендотелій судинної стінки відіграє важливу роль у збереженні рідкого стану циркулюючої крові.

Ця здатність ендотелію пов’язана з його здатністю:

1. Простациклін. Він зв’язується з рецепторами на мембрані тромбоцита. Це веде до активування аденілатциклази, завдяки цьому зростає кількість цАМФ. Останній інгібує агрегацію тромбоцитів, пригнічуючи метаболізм арахідонової кислоти і надходження кальцію в тромбоцити.

2. Видаляти з кровотоку активовані фактори коагуляційного гемостазу.

2. Створювати шар антикоагулянтів на границі з кров’ю, синтезуючи гепариноподібні речовини.

3. Продукувати тканинний активатор фібринолізу.

2. Судинно-тромбоцитарний гемостаз:

активування тромбоцитів;

Майже до середини ХІХ століття вчені вважали, що в крові міститься два види форменних елементів – еритроцити і лейкоцити. У 1842 році на засіданні французької академії наук з програмною доповіддю виступив професор клініки внутрішніх хвороб Паризького університету Олександр Донне про відкриття ним дрібненьких утворень в крові і названих кров’яними пластинками. Вміст тромбоцитів в крові здорової людини складає 180-320 Г/л. Діаметр цих плоских без’ядерних структур неправильної округлої форми складає 1-4 мкм, а товщина – 0,5-0,75 мкм. Кров’яні пластинки утворюються в кістковому мозку шляхом відщеплення частинок цитоплазми від мегакаріоцитів. З одного мегакаріоцита утворюється кілька сотень тромбоцитів. Основним депо тромбоцитів є селезінка. Тромбоцити циркулюють у крові протягом 5-11 днів, а потім руйнуються в печінці, легенях і селезінці.

Активатори тромбоцитів за походженням можна поділити на 1) позатромбоцитарні і 2) тромбоцитарні.

1. Позатромбоцитарні фактори: 1) фактор Віллєбранда з ендотелію судин, 2) колаген субендотеліального шару, 3) АДФ, що вивільняється із пошкоджених еритроцитів, 4) катехоламіни крові, 5) тромбін. Вплив цих факторів можна блокувати, скажімо антибіотиками, які покривають мембрану тромбоцита і перешкоджають зв’язуванню активаторів з мембранними рецепторами, пригнічуючи цим активність тромбоцитів і збільшуючи час кровотечі.

2. Тромбоцитарні фактори утворюються:

по-перше, із фосфоліпідів тромбоцитарної мембрани – (мембранні активатори) – це тромбоксан А₂ (ТХА₂). ТХА₂ утворюється з арахідонової кислоти, яка виділилася з фосфроліпідів під впливом фосфоліпаз. Арахідонова кислота під впливом ферменту циклооксигенази перетворюється в циклічні ендоперекиси, які під впливом тромбоксансинтетази перетворюються в ТХА₂, який викликає агрегацію тромбоцитів. Невеликі дози аспірину блокують циклооксигеназу і тим самим блокують синтез ТХА₂. Інші нестероїдні протизапальні препарати мають аналогічну дію, але менш виражену;

по-друге, виділяються з гранул тромбоцитів: гранулярні активатори – це АДФ, серотонін. Механізм виділення цих активаторів такий: різні позатромбоцитарні активатори тромбоцитів викликають збільшення в їх цитоплазмі вмісту вільного кальцію. Цей кальцій утворює комплекс з кальмодуліном. Кальцій-кальмодуліновий комплекс викликає виділення вмісту гранул через систему каналів, цьому сприяє активування скоротливих філаментів тромбоцитів.

Активовані тромбоцити змінюють свою форму, у них появляються відростки, вони розпластуються на поверхні.

властивості та функції тромбоцитів

1. Гемостатична – тромбоцити виділяють речовини, які приймають участь у функціонуванні системи гемостазу. Їх називають тромбоцитарними факторами і нумерують арабськими цифрами.

Фактор 1 – прискорює утворення тромбіну з протромбіну.

Фактор 2 – прискорює перетворення фібриногену у фібрин.

Фактор 3 – тромбопластин тромбоцитарний.

Фактор 4 – антигепариновий.

Фактор 5 – тромбоцитарний фібриноген.

Фактор 6 – антифібринолітичний.

Фактор 7 – антитромбопластичний.

Фактор 8 – ретрактозим.

Фактор 9 – судиннозвужуючий (серотонін).

Фактор 10 – активатор тромбопластину.

Фактор 11 – фібринстабілізуючий фактор.

Фактор 12 – АДФ-фактор агрегації тромбоцитів.

2. Ангіотрофічна (гр. angiontrophe – живлення) – тромбоцити приймають участь у підтримуванні нормальної структури і відповідно функції мікросудин. Цю функцію вони здійснюють за рахунок їх здатності до адгезії, тобто здатності приклеюватися до судинної стінки – з наступним виливанням вмісту в середину епітеліальних клітин. У нормальних умовах ендотелій поглинає в середньому 35·10⁹ тромбоцитів з кожного літра крові за добу. Тобто на ангіотрофічну функцію витрачається щодобово біля 15 % всіх циркулюючих в крові тромбоцитів.

Якщо ендотеліальні клітини позбавлені тромбоцитарного підгодовування, то судинна стінка починає пропускати еритроцити, а отже утворюються дрібні крововиливи.

3. Регенераторна – за рахунок так званого фактору росту, що стимулює ріст ендотеліальних та гладком’язових клітин стінки кровоносних судин.

4. Транспортна – перенесення в гранулах АДФ, ферментів, серотоніну.

5. Фагоцитарна – тромбоцити здатні до фагоцитозу вірусів та імунних комплексів. Цим самим тромбоцити приймають участь у неспецифічному захисті організму.

Етапи судинно-тромбоцитарного гемостазу

1. Короткочасний спазм судин. Спазм, що розвивається вслід за пошкодженням судини, триває менше 1 хв. При цьому просвіт судини звужується не більше, ніж на 1/3 вихідного діаметра. Механізм судинного спазму невідомий. Очевидно, він пов’язаний з нейрогенним звуженням судини та виділенням з активованих тромбоцитів серотоніну та тромбоксану А₂. Основна роль в реалізації первинного гемостазу належить адгезивно-агрегаційним властивостям тромбоцитів.

2. Адгезія тромбоцитів. Відбувається в першу чергу внаслідок зміни заряду судинної стінки на позитивний. У результаті тромбоцити, що мають негативний заряд затримуються біля травмованої ділянки. Вони змінюють свою форму і перетворюються в клітини з довгими відростками і контактують з сполучною тканиною судинної стінки.

3. Агрегація тромбоцитів.

а) Фаза зворотньої агрегації тромбоцитів. Під впливом АДФ, ТХА₂ та інших фізіологічно активних речовин утворюється нещільний тромбоцитарний згусток, внаслідок приклеювання до адгезованих тромбоцитів нових тромбоцитів, через який проходить плазма крові.

б) Фаза незворотньої агрегації тромбоцитів. Ця фаза наступає після звільнення вмісту тромбоцитарних гранул. Утворюється щільний гомогенний тромбоцитарний згусток значних розмірів, що не пропускає плазму крові.

4. Ретракція тромбоцитарного тромбу – ущільнення тромбу, який утворений тромбоцитами.

Дослідження судинно-тромбоцитарного гемостазу.

1. Проба на резистентність (ламкість) капілярів – найчастіше використовується проба Кончаловського-Румпеля-Лееде. Оцінка проводиться за кількістю геморагій, що виникли на верхній частині внутрішньої поверхні передпліччя в крузі діаметром 5 см після 5-хвилинного стискування плеча манжеткою при тиску 90-100 мм рт.ст. Підрахунок проводять через 5 хв. після зняття манжети. У нормі їх не більше 10.

2. Проби на тривалість капілярної кровотечі (проба Дюке). Продезинфікувати шкіру пальця і зробити прокол на глибину 3-4 мм. Не натискуючи, через кожні 30 сек. знімати фільтрувальним папером краплі крові, які виступили самостійно. Спостерігайте за зменшенням розмірів крапель до повної зупинки кровотечі (фільтрувальний папір не забарвлюється). У нормі тривалість капілярної кровотечі до 3 хв.

3. Підрахунок кількості тромбоцитів. У мазку крові під імерсійним об'єктивом підрахувати 1000 еритроцитів і ту кількість тромбоцитів, які зустрічаються при цьому. Вміст тромбоцитів в 1 л крові визначають за формулою:

х = (а · в) : 100, де

х – кількість тромбоцитів в 1 л крові

а – кількість тромбоцитів в мазку на 1000 еритроцитів

в – кількість еритроцитів в крові

У нормі кількість тромбоцитів становить 180-320 Г/л.

4. Дослідження агрегаційної здатності тромбоцитів.

У дрібних судинах на рівні капілярів кровотеча на ньому може припинитися. Проте в більш крупних судинах з високим кров’яним тиском тромбоцитарний згусток, в кращому випадку, лише тимчасово зупиняє кровотечу, бо не в змозі втриматися на місці. Для зупинки кровотечі з крупної судини левова частка належить другому механізму гемостазу – коагуляційному гемостазу. До речі щодо походження «левова частка». «Батьком» його вважається Езоп. Коли вірити переказам, він жив дві з половиною тисяч років тому в Давній Греції. Давні греки вимовляли його ім’я не інакше, ніж Айсопос. Він був рабом-невільником, з походження не греком, дуже негарним на вигляд. Але цей раб визначався неабияким розумом. Так от в одній із байок при розподілі здобичі між звірями Лев каже: «Першу частку я дістаю як учасник полювання, другу – за відвагу, третю беру, знаючи апетит моєї сім’ї. Хто сумнівається у моєму праві на четверту частку, нехай виступить».

Для закріплення тромбоцитарного згустка існує другий механізм, коагуляційний гемостаз, направлений на утворення фібрину.

Аналіз механізмів коагуляційного гемостазу:

характеристика факторів зсідання крові;

Для закріплення кров'яного згустка існує другий механізм, коагуляційний гемостаз, направлений на утворення фібрину. Цей механізм забезпечують 12 факторів: міжнародний комітет з гемостазу і тромбозів присвоїв римську нумерації плазменним факторам з додаванням будови «а» у випадку їх активації:

За функціональними властивостями всі фактори, які приймають участь у зсіданні крові, можна поділити на наступні групи:

І. Білки-ферменти. Це в основному протеолітичні ферменти: ІІ, ІІІ, VІІ, ІХ, Х, ХІ, ХІІ. Один фактор (ф. ХIІІ) є трансферазою.

Усі вказані ферменти містяться в крові й тканинах у неактивній формі. Їх активація досягається протеолітичним відлущенням пептидів, які закривають активний центр ферментів. Таке відлущення відбувається за участі активованого попереднього фактору зсідання (активної протеази). Таким чином, реакції активації зсідання крові мають каскадний, ланцюговий характер.

ІІ. Неферментативні білки-акцелератори (білки-пришвидчувачі). До них відносяться V і VІІІ фактори. Вони в сотні разів пришвидчують ферментативні реакції зсідання крові. На відміну від ферментів вони використовуються в процесі коагуляції крові.

Більшість факторів зсідання синтезуються в печінці. Їх розділяють на дві групи:

а) вітамін К-залежні: ІІ, VІІ, ІХ, Х. Вітамін К в коферментній формі входить в склад печінкових карбоксилаз, які приймають участь в утворенні вказаних факторів.

Міжнародна номенклатура факторів зсідання крові

Назва фактору	Кількість в 1 мл крові (активність)	Достатній для гемостазу мінімум	Период півруйнування	Надлишок
I. Фібриноген	300 (170-450) мг	50 мг	100 год.	3-6 рази
II. Протромбін	200мкг/70-130%	80 мкг/40%	72 - 96 год.	2-3 рази
III. Тромбопластин	-	-	-	-
IV. Іони Са++	2,35 - 2,752 ммоль/л	-	-	-
V. АС-глобулин	25мкг/80-110%	2,5-4мкг/10-15%	12 - 15 год.	8-10 разів
VII. Проконвертин	2 мкг/ 70-130%	0,2 мкг / 10%	2 - 6 год.	10 разів
VIII. Антигемофільний глобулін А	50мкг/ 80-120%	5-7мкг/ 10-15%	?	3-5 рази
IX. Кристмас-фактор	3-4 мкг/ 70-130%	4-6мкг / 20-30%	20 - 30 год.	4-5 раз
X. фактор Стюарта-Прауера	6-8 мкг/ 70-140%	0,15мкг/ 20%	20 - 40 год.	5 разів
XI. Попередник тромбопластину	7 мкг/ 70-130%	15 мкг/ 15-20%	10 - 20 год.	4-5 рази
XII. фактор Хагеманна	40 мкг	не встановлено	50 - 70 год.	невідомо.
XIII. Фібриназа Фібрин-стабілізуючий фактор.	не установлено	10%	100 год.	10 разів
Вітамін "К"-залежні фактори: II, VII, IX, X.
Чутливі до тромбіну фактори: I, V, VIII, XIII.
Фактори контакту : XII, XI, BM-кініноген, прекаллікреїн.
Фактори – плазменні протеази (ферментні): XII,XI,X,IX, X, VII, II, Плазмин

Основи сучасної теорії зсідання крові були закладені в минулому столітті А.А.Шмідтом і доповнені його учнем Моравцем. Згідно цієї теорії зсідання крові (коагуляційний гемостаз) протікає в 3 фази.

зовнішній механізм першої фази;

Фаза 1. Активування протромбінази (утворення тромбінази, а точніше комплексу). Механізм активування протромбінази довго залишався невідомим. У даний час вважається, що є 2 різних механізми активування протромбінази. Один з них позначається як "зовнішній механізм", оскільки запускається поступанням з тканин у плазму тканинного тромбопластину, що являє собою частинки клітинних мембран, які утворилися при пошкодженні стінок судин. Тканинний тромбопластин (фактор ІІІ) взаємодіє з VІІ фактором, активує його. Фактор ІІІ, активний VІІ і іони Са²⁺ утворюють комплекс:

VІІ а + ІІІ + Са²⁺

Цей комплекс активує фактор Х.

внутрішній механізм першої фази;

“Внутрішній механізм”. Тромбоцитарний тромбопластин (фаза 3) активує фактор ХІІ. Вслід за фактором ХІІ послідовно активуються ХІ і ІХ фактори. На основі ІХа фактора утворюється комплекс:

ІХа + VІІІ + Са²⁺, який активує фактор Х.

г) протікання другої та третьої фаз;

Активований фактор Х володіє тромбіназною активністю, але вона підсилюється в 1000 разів фактором V в присутності іонів кальцію. Тому говорять за тромбіназний комплекс. Поява тромбіназного комплексу знаменує початок ІІ фази – зсідання крові – утворення тромбіну. Порівняно з першою фазою цей процес протікає практично миттєво – декілька секунд. Утворюється тромбін з протромбіну (фактор ІІ).

На І і ІІ фазу впливає вміст вітаміну К, оскільки VІІ, Х, ІХ фактори є К-залежними.

ІІІ фаза зсідання крові – утворення фібрину. Під цією дією утвореного в другу фазу тромбіну, що має ферментні властивості, наступає утворення фібрину.

Перший етап в утворенні фібрину – це є розщеплення фібриногену до мономерів А і В.

Другий етап. Мономери фібрину, так би мовити, шикуються паралельно один одному під дією електростатичних сил і утворюють фібрин – полімер. На цьому етапі утворений фібрин полімер є розчинним – фібрином S (solubile).

Третій етап. Іде перетворення розчинного фібрину-S у нерозчинений фібрин – І (Insolubile). Для цього необхідним є фактор ХІІІ – фібрин-стабілізуючий, що активується тромбіном в присутності кальцію. У результаті протікання коагуляційного механізму – утворюється згусток крові. Тромбоцити згустка виділяють тромбостенін, що веде до його ущільнення, або як називають ретракції згустка (retractio – лат. – стягнення, скорочення). Це відбувається в основному за рахунок змін ниток фібрину, що наближаються одна до одної, скорочуються. Це сприяє стягненню країв рани, що полегшує її закриття сполучнотканинними клітинами.

Регуляція зсідання крові.

Регуляція системи гемостазу здійснюється на наступних рівнях: молекулярному, клітинному, органному.

Молекулярний рівень забезпечує підтримання гомеостатичного балансу окремих факторів. Такий баланс постійно існує між рівнем простацикліну і тромбоксану А₂, прокоагулянтами і антикоагулянтами, активаторами і інгібіторами фібринолізу.

Клітинний рівень забезпечує продукцію факторів, що беруть участь у гемостазі; несуть на собі рецептори, які чутливі до факторів зсідання крові та фібринолізу та їх дериватів (тромбіну, калікреїну, активатору плазміногену, продуктам деградації фібрину та багатьом іншим факторам зсідання крові і фібринолізу).

Органний рівень забезпечує оптимальні умови функціонування системи гемостазу на різних ділянках судинного русла, синтез і руйнування його складових компонентів.

Регуляція здійснюється нейрогуморальними механізмами. Імпульси з ЦНС поступають до кровотворних органів і кров’яних депо, що супроводжується виходом тромбоцитів та активацією плазмових факторів. Збудження ЦНС веде до активації симпато-адреналової системи, збільшення адреналіну та норадреналіну. Це веде до: 1) активування тромбоцитів та до виділення з судинної стінки тромбопластину; 2) активування ХІІ фактора; 3) зростання адгезії та агрегації тромбоцитів.

Підвищення тонусу парасимпатичного відділу автономної нервової системи також сприяє прискоренню зсідання крові і стимуляції фібринолізу. У цих умовах також відбувається викид тромбопластину і активаторів плазмуногену з ендотелію судин і серця.

Таким чином як судиннозвужуючі, так і судиннорозширюючі впливи викликають однотипний ефект – звільнення тканинного фактора і тканинного активатора плазміногену. Саме ця реакція є основною для розвитку гіперкоагуляції і активації фібринолізу. Отже, основним еферентним регулятором зсідання крові і фібринолізу є судинна стінка.

Оцінка зсідання крові:

коагулограма;

Оцінити стан зсідання крові можна на основі коагулограми, яка включає такі показники:

1. Час зсідання крові (за Лі-Уайтом).

2. Час рекальцифікації плазми.

3. Тромботест.

4. Протромбіновий (тромбопластиновий) час.

5. Протромбіновий (тромбопластиновий) індекс.

6. Концентрація фібриногену.

7. Толерантність плазми до гепарину.

8. Гепариновий час.

9. Фібриноліз.

1. Час зсідання крові (за Лі-Уайтом) – це час від моменту взяття крові з вени до появи її згустка в пробірці, яка знаходиться у водяній бпані при 37^оС. У здорових людей час зсідання коливається від 5 до 10 хвилин. Час зсідання крові менше 5 хв. свідчить про підвищену коагуляцію.

2. Час рекальцифікації плазми – це час зсідання декальцинованої плазми після додавання до неї стандартної кількості хлориду кальцію. Норма складає 60-120 сек. Час рекальцифікації більше 120 сек свідчить про знижену коагуляцію.

3. Тромботест – дає суб'єктивну оцінку фібринового тромба, що утворюється при зсіданні оксалатної плазми в розчині хлориду кальцію. При цьому можна спостерігати сім ступенів коагуляції: І – опалесценція; ІІ – дрібні крупинки фібрину; ІІІ – пластівці фібрину; ІV – нитки фібрину; V – сітка із ниток фібрину; VІ – нещільний фібриновий згусток; VІІ – щільний фібриновий згусток. Перші три ступені спостерігаються при гіпокоагуляції, ІV, V, VІ ступені засвідчують нормальну коагулограму.

4. Протромбіновий (тромбопластиновий) час – це час зсідання плазми обстежуваного придодаванні до неї тканинного тромбопластину. При цьому запускається перетворення протромбіну в тромбін. У нормі протромбіновий час дорівнює 12-15 сек. Збільшення протромбінового часу свідчить про зниження коагуляції.

5. Протромбіновий (тромбопластиновий) індекс – це співвідношення протромбінового часу донора і обстежуваного, виражене в процнтах. Норма коливається від 80 до 105%. Зростання протромбінового індексу вказує на зростання коагуляції.

6. Концентрація фібриногену в нормі становить 2-4 г/л.

7. Толерантність плазми до гепарину – це час зсідання плазми при додаванні до неї гепаринкальцієвої суміші. У нормі вона складає 6-11 хв.

8. Гепариновий час – це час зсідання активованої тканинним тромбопластином плазми при додаванні до неї гепарину. Норма коливається від 50 до 60 сек. 7 і 8 показники свідчать про взаємодію факторів зсідання і антикоагулянта – гепарину. При їх мінімальному значенні є необхідність застосування антикоагулянтів.

9. Фібриноліз. Цей показник дає оцінку фібринолітичної системи крові на основі протікання лізису тромба за певний час. За методом М.А.Котовщикової, Б.І.Кузника фібриноліз у нормі складає 15-20%. Величина менша 15% свідчить про зниження фібринолізу і навпаки.

б) тромбоеластографія.

Це графічний запис процесу зсідання крові і фібринолізу.

Загальна характеристика фізіологічних антикоагулянтів

У підтриманні крові в рідкому стані відіграють важливу роль протизсідальні речовини. Всі протизсідальні речовини або антикоагулянти, що утворюються в організмі можна розділити на дві групи: 1) первинні, тобто ті, що існують незалежно від зсідання крові і синтезуються самостійно; 2) вторинні, тобто ті, що утворюються в процесі зсідання крові і фібринолізу.

Первинні антикоагулянти. Найбільш активним в цій групі є 1) антитромбін ІІІ. Він інактивує тромбін (ІІа) і всі інші активовані фактори зсідання ІХа, Ха, ХІа. На його долю припадає 75 % всієї антикоагулянтної активованої плазми. Антитромбін ІІІ є плазменним кофактором гепарину, антикоагулянти цієї ж групи. До речі відкритий в 1916 році студентом ІІ курсу Маклейном в печінці собаки. Звідси й назва – печінка по латині “hepar”. Без антитромбіну ІІІ герапин майже не проявляє антикоагулянтної дії.

2) α₂-макроглобулін також являється інгібітором тромбіну. На долю цього антикоагулянта припадає, по даних різних авторів, від 4 до 20 % антитромбінової активності.

3) Виражену інгібуючу дію на тромбін і активовані фактори зсідання ІХа, ХІа, ХІІа – має α₁-антитрипсин.

4) Протеїн С інактивує VІІІ і V фактори.

Вторинні антикоагулянти. Багато протикоагулянтів і їх метаболітів в процесі зсідання крові і фібринолізу набувають антикоагулянтних властивостей. Так, давно встановлено, що фібрин адсорбує та інактивує тромбін, що утворюється при зсіданні крові, внаслідок чого фібрин позначається як антитромбін 1. Крім того, слід пам’ятати про можливість в крові вторинних психологічних антикоагулянтів. До них відносяться антитіла дофактор VІІІ і V. Це може спостерігатися після родів, переливання крові.

У цілому протизсідальний механізм може бути коротко представленим в такому вигляді. При невеликих концентраціях тромбіну в крові відбувається його інактивування антитромбіном ІІІ і гепарином з наступним поглинанням його системою мононуклеарних фагоцитів (схема інактивування тромбіну).

При швидкому наростанні концентрації тромбіну в крові цього механізму недостатньо і тоді включається другий механізм. Підвищений рівень тромбіну діє подразнююче на хеморецептори судинного русла, що веде до рефлекторного викидання гепарину та активаторів профібринолізу в кров.

Фібринолітична система

У даний час вважається, що в крові постійно спонтанно відбувається перетворення невеликої кількості фібриногену у фібрин. Це перетворення врівноважується безперервно протікаючим фібринолізом, тобто розчиненням фібрину. Ферментна система, що забезпечує розчинення фібрину в кров’яному руслі, називається фібринолітичною або плазміновою системою.

У склад системи фібринолізу входять:

1) профібринолізин (плазміноген) – неактивний протеолітичний фермент, який завжди міститься в плазмі крові;

2) фібринолізин (плазмін) – активна форма плазміногену. Утворюється в результаті дії активних протеаз на плазміноген і відлущення від його молекули пептиду, який "закриває" активний центр;

3) активатори фібринолізу – велика група речовин, які або самі є протеазами і здатні перетворювати плазміноген в плазмін, або викликає появлення таких протеаз;

4) інгібітори фібринолізу. До них відносяться інгібітори протеаз, серед яких найбільше значення має α₂-антиплазмін.

Лізис здійснюється основним компонентом вказаної системи – фібринолізином або плазміном, який в плазмі міститься у вигляді проферменту профібринолізину або плазміногену. Існуючі в організмі механізми активування профібринолізину дуже різноманітні, але подібно механізмам зсідання крові, їх також можна поділити на дві основні групи – зовнішні і внутрішні.

Важливими стимуляторами зовнішнього механізму є білкові активатори профібринолізину, що синтезуються в судинній стінці, активатори фібринолізу ендотеліального, тканинного, ниркового (урокіназа), бактеріального (стрептокіназа) походження.

Внутрішній механізм запускається тими же факторами, які ініціюють зсідання крові, наприклад, активованим фактором ХІІ, що активує профібринолізин і йде утворення фібринолізу. Це основний шлях активації. Активація профібринолізину здійснюється також і урокіназою (ферментом, що виробляється в нирках), трипсином, кислою та лужною фосфатазами. Фізіологічна регуляція синтезу і виділення в кров судинних активаторів вивчена ще недостатньо. Тим не менше відомо, що їх інтенсивне виділення відбувається при порушенні просвіту, прохідності судин.

Підвищують активність фібринолітичної системі крові посилене утворення і поступлення в кров активаторів фібринолізу (буває при значних пошкодженнях тканин) і зменшення вмісту в крові інгібіторів протеолізу (при недостатньому їх утворенні або підсиленому використанні).

Сильні активатори профібринолізу містяться також в клітинах крові – еритроцитах, тромбоцитах та особливо в лейкоцитах. Крім того, встановлено, що лейкоцити секретують не тільки активатор профібринолізу, але і протеази, які самостійно, тобто без участі фібринолізу, розщеплюють фібрин. Отже, лейкоцити забезпечують функціонування самостійного механізму лізису фібрину.

У протіканні фібринолізу розрізняють три фази:

І фаза – утворення активаторів профібринолізу.

2 фаза – перетворення профібринолізу (плазміногену) в фібринолізин (плазмін).

3 фаза – розщеплення фібрину фібринолізином до пептидів та амінокислот.

Протеолітична дія фібринолізу може пригнічуватися. Тут найбільш важливу роль відіграє швидкодіючий антифібринолізин, що відноситься до α₂-глобулінів. Він нейтралізує 2/3 всього фібринолізину, що утворюється при максимальній активації профібринолізину.

Крім ферментної фібринолітичної системи в організмі функціонує і система неферментативного фібринолізу. Цей фібриноліз здійснюється комплексними сполуками гепарину з гормонами. Особливо активним є комплекс гепарину з адреналіном. Неферментативний фібриноліз особливо важливим є для підтримання рідкого стану крові і попередження тромбоутворення при стресових ситуаціях. Неферментативний фібриноліз не інгібується інгібіторами фібринолізу.

Розчинення фібрину в нашому організмі протікає з різною інтенсивністю. Наприклад, фібринолітична активність у венах набагато вища, ніж в артеріях, а у венах рук вона вища, ніж у венах ніг.

Функціонування протизсідальних механізмів

Ендотелій судинної стінки відіграє важливу роль у збереженні рідкого стану циркулюючої крові.

У звичайних умовах рідкий стан крові підтримується кількома механізмами:

Синтезом простацикліну. Він зв’язується з рецепторами на мембрані тромбоцита. Це веде до активування аденілатциклази, завдяки цьому зростає кількість цАМФ. Останній інгібує агрегацію тромбоцитів, пригнічуючи метаболізм арахідонової кислоти і надходження кальцію в тромбоцити.

2. Видалення з кровотоку активовані фактори коагуляційного гемостазу.

3. Створювати шар антикоагулянтів на границі з кров’ю, синтезуючи гепариноподібні речовини.

4. Продукувати тканинний активатор фібринолізу.