Матеріали для підготовки до практичного 2

" Родини Букові, Березові, Лободові, Гречкові. Загальна характеристика родин, морфологічний опис та визначення видів "

Родина Гречкові – Polygonaceaе

Родина об'єднує близько 800 видів рослин (бувають трави, кущі і ліани), що виростають майже по всій земній кулі. Листки прості, цілісні або лопатеві. Листкорозміщення чергове. Прилистки зростаються в трубку (розтруб) Квітки дрібні, двостатеві, рідше одностатеві, зібрані в різні суцвіття. Оцвітина проста, складається з 5-6 квітколистів. Тичинок 3-9, маточка одна 2-4-плодолисткова. Плід – тригранний горішок. У мезофілі
відкладаються друзи оксалату кальцію.

В родині гречкових відомо вітро-та комахозапилення. Квітки багатьох видів щавлю пристосовані до запилення вітром. Вони розташовуються на досить довгих квітконіжках, легко розгойдуються при поривах вітру, а великі перисті рильця добре вловлюють пилок. У ентомофільних представників родини, наприклад у ревіня і гірчака, рильця зазвичай голівчаті. У квітках гречкових комах приваблює нектар, який виділяють нектарники, розташовані в основі тичинок, іноді в квітках є нектароносні диски. Запилювачами є комахи з коротким хоботком, головним чином бджоли і мухи.

Для більшості гречкових характерно рясне цвітіння і плодоношення. Плоди зазвичай поширюються вітром, чому сприяють різні пристосування. У багатьох видів щавлю три внутрішні частки оцвітини сильно розростаються до моменту плодоношення і оточують плід, не приростаючи до нього. Плоди щавлю добре плавають, так як на оцвітині зазвичай розвиваються особливі здуття — желвачки — з губчастої паренхімної тканини. Плоди деяких видів щавлю опадають взимку і переносяться вітром по снігу. Іноді плоди гречаних поширюються тваринами. Наприклад, плоди бур'янистих рослин, таких, як щавель малий, або щавелек (Rumex acetosella) і спориш, розносяться разом з брудом, який прилип до ніг домашніх тварин.

Родина гречкових налічує за різними даними від 750[1] до 1266[2] видів. Гречкові широко поширені на всіх континентах земної кулі, але особливо численні в північній помірній зоні. Центром їх видового різноманіття вважаються Центральна і Південна Америка.

Представники родини зростають в найрізноманітніших екологічних умовах. Багато представників є мезофітами, наприклад, гречка посівна (Fagopyrum esculentum), щавель кислий (Rumex acetosa) та ін. На альпійських високогірних луках зустрічається ревінь благородний (Rheum nobile). У вкрай посушливих умовах в пустелях Азії на слабозакрепленних пісках зростає джузгун (Calligonum). Деякі види є водними рослинами, наприклад, гірчак бородатий (Polygonum barbatum) в тропічних водоймах або гірчак земноводний (Polygonum amphibium) в умовах середньої смуги.

Зростають також вздовж доріг, по дворах, вигонах, берегах рік і т. ін. Широке поширення має спориш звичайний, або пташина гречка — дрібна рослина, яка добре переносить витоптування.

У посівах бур'янами є гірчак повстяний, гірчак лляний і витка гречка березковидна. Остання має виткі стебла заввишки від 10 до 100 см.

На вогких місцях росте водяний перець — однорічна рослина, отруйна, із смаком перцю; використовується як лікарська, кровоспинна. Декоративне значення має гречка сахалінська — висока багаторічна рослина, яка швидко відростає від кореневищ.

На луках зустрічається гірчак зміїний — багаторічна рослина з могутнім, червоподібно зігнутим кореневищем і види з роду щавель, наприклад щавель кінський, щавель горобиний, щавель кислий. Вони свідчать про надмірну кислотність ґрунту, який потребує вапнування.

Гречка звичайна — важлива сільськогосподарська культура. ЇЇ вирощують в усьому світі для отримання зерна. Крім того вона — чудовий медонос.

У пустелях Середньої Азії величезне значення має джузгун. Його використовують для укріплення сипучих пісків. Цей кущ легко укорінюється і поширюється завдяки численним плодам, щетинисті придатки яких сприяють перекочуванню їх по піску.

В овочівництві з гречкових вирощоють ревінь — велику багаторічну рослину з товстими дудчастими стеблами і великими листками, їх черешки вживають у їжу і в медицині.

Лікарські властивості гречкових відомі з глибокої давнини. Вони мають широке застосування у медичній практиці, як в'яжучі засоби, сечогінні, протигемороїдальні засоби, для припинення кровотеч. Із суцвіть гречки одержують глікозид рутин, який застосовують для зниження кров'яного тиску.

Серед гречкових є також фарбувальні рослини. З коренів спориша звичайного (Polygonum aviculare) і гірчака фарбувального (Polygonum tinctorium) одержують синю фарбу, жовту — з коренів щавлю кінського (Rumex confertus). У басейні річки Конго (Заїр) культивують щавель абіссінський (Rumex abyssinicus), що дає червону фарбу.

Деякі види гречкових, як, наприклад, гірчак сахалінський (Polygonum sachalinense), гірчак Вейріха (Polygonum wyrichii) і гречка японська (Polygonum cuspidatum), використовуються як декоративні рослини.

У гречкових відомо не тільки насіннєве, але і вегетативне розмноження

Гречка їстівна (Fagopyrum sagittatum) – трав'янисті рослини з червонуватим м'ясистим стеблом і стрілоподібним листям. Квітки рожеві, в волотевидному суцвітті. Плід тригранний бурий горішок. Обчищені плоди гречки використовують як дієтичний продукт під назвою «гречана крупа», а з трави отримують рутин.

У медичній практиці широко використовують види роду Гірчак (Polygonum) Гірчак пташиний (Polygonum aviculare) – однорічна рослина, що стелиться, з невеликим еліптичним листям і дрібними квітками, зібраними в пазухах листків пучками. Траву використовують як сечогінний засіб

Гірчак зміїний (Polygonum bistorta) – багаторічна рослина з ланцетовидними листками і товстим змієподібно зігнутим червоним кореневищем, яке в медичній практиці використовують як в'яжучий засіб.

Гірчак почечуйний (Polygonum реrsicaria) – однорічна рослина з темною плямою на верхній стороні листків; суцвіття – колосовидна густа китиця; оцвітина рожевого кольору.

Гірчак перцевий (Polygonum hydropiper) – однорічна рослина-бур'ян з тонкими колосовидними пониклими суцвіттями; листя має гострий смак перцю. Траву (надземну частину рослин) обох видів використовують в медицині як кровоспинний засіб.

Щавель кінський (Rumex confertus) – багаторічна дводомна трав'яниста рослина з борозенчастим стеблом і цілісним видовженим листям. Квітки зібрані в тирсоїдні суцвіття. Його підземні органи використовують як кровоспинний, вяжучий засіб. Інший вид щавель кислий (Rumex асеtosa) – багаторічна рослина із стрілоподібним листям, яку культивують як овочеву культуру. Плоди і листя щавлю кислого використовують як вітамінний, протизапальний, кровоспинний засіб.

Ревінь тангутський (Rheum tanguticum) – багаторічна рослина з великми пальчасто-роздільними листками і могутнім кореневищем. Молоді черешки листя використовують в їжу. В медичній практиці з кореневищ отримують послаблюючі і жовчогінні засоби.

Рослини підкласу Гамамелідіди (Hamamelididae) – це переважно однодомні деревні рослини з дрібними вітрозапильними квітками, зібраними в різноманітні суцвіття, рідше поолдинокі. Основні родини підкласу, представники яких знайшли застосування в медицині: Букові та Березові.

ПІДКЛАС ГАМАМЕЛІДІДИ

Родина Букові – Fagaceae

Дуб звичайний або черешчатий (Quercus robur L.) - могутнє дерево з шатроподібною або широкопірамідальною кроною, міцними гілками і товстим стовбуром (1-1,5 м у діаметрі). Кора темно-сіра, товста з поздовжніми тріщинами. У молодих дубків кора сіра, гладенька. Молоді пагони голі, оливково-бурі, ребристі, з овальними бруньками. Листки короткочерешкові, видовжено-оберненояйцеподібні, донизу звужені, перистолопатеві (7-40 см завдовжки) . Лопаті тупі, округлі, вирізи між ними неглибокі. Молоді листки опушені, у старих листках опушення тільки на жилках. Листорозміщення чергове.

Квітки одностатеві. Рослина однодомна. Тичинкові квітки зібрані в пониклі сережки, кожна квітка має 68-роздільну зеленувату оцвітину і 6-10 тичинок. Маточкові квітки зібрані по 2-5 у пазухах верхніх листків на довгих квітконосах, дрібні (до 2 мм у діаметрі) з редукованою оцвітиною. Маточка одна з червонуватою трилопатевою приймочкою і нижньою зав'яззю. Плід - горіх (жолудь) голий, бурувато-коричневий.

Росте на більшій частині України, в Степу - рідше, головним чином по долинах річок. Він займає 26,3% площі державного лісового фонду України. Основні заготівлі роблять під час рубок догляду і головних рубок у Ровенській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях.

У науковій медицині використовують кору дуба - Cortex Quercus, в якій, крім дубильних речовин, містяться елагова й галова кислоти, слиз, цукор, крохмаль, білки, мінеральні речовини. Вона має в’яжучі і протизапальні властивості. Відвар кора використовують для полоскань при гінгівітах, стоматитах, ангінах та при запаленні слизової оболонки глотки й гортані, а також для лікування опіків і при отруєннях алкалоїдами і солями важких металів.

Родина Березові – Betulaceae

Береза бородавчата, або повисла (Betula pendula Roth.) (Betula verrucosa Ehrh.). – Дерево родини березових (Betulaсеае) (10-20 м заввишки) з гладенькою білою корою, при основі стовбура кора чорно-сіра, глибокотріщинувата. Крона ажурна з пониклими гілками. Молоді пагони червоно-бурі, густо вкриті смолистими бородавками. Листки (3,5-7 см завдовжки, 2,5-5 см завширшки), чергові, ромбічно-яйцеподібні або трикутио-ромбічні з ширококлиноподібиою основою.

Квітки одностатеві, рослина однодомна. Тичинкові сережки розміщуються на кінцях гілок, пониклі (5-6 см завдовжки), квітки майже сидячі, прикриті буруватою лускою з одно-, дволистою оцвітиною. Тичинок дві. Маточкові сережки (2-3 см завдовжки) спрямовані вгору, несуть на осі приквіткові луски, у пазухах яких зиаходяться три квітки без оцвітини. Маточка одна з нижньою зав'яззю і двома червонуватими нитчастими приймочками. Плід - довгастий горішок з двома крилами.

Береза бородавчаста росте в соснових, мішаних і листяних лісах. зрідка утворює чисті лісостани, особливо в похідних деревостанах. Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у квітні - травні. Поширена Береза бородавчаста на Поліссі, в Розточчі - Опіллі, в північній частині Лісостепу, в Степу по берегах великих річок, в Карпатах, Прикарпатті і Закарпатті.

Береза бородавчаста дає міцну деревину світлого кольору, яка добре полірується і є цінним будівельним матеріалом, використовується у меблевій промисловості, для виготовлення фанери, паркету, сільськогосподарського реманенту, токарних і столярних виробів. Особливо цінні напливи, або капи, з яких виробляють сувеніри і дорогі меблі. При сухій перегонці з деревини добувають. Має широке використовування в медичній практиці, тому називають "дерево в білому халаті".

Вільха сіра (Alnus incana L.) - дерево родини березових (Betulaceae), від вільхи чорної відрізняється опушенням, неклейкими бруньками і пагонами. Листки опушені, яйцеподібно-округлі, загострені. Росте на заболочених узліссях, на болотах, біля берегів річок, часто утворює густі чагарникові й дрібнолісні зарості. Світлолюбна рослина. Цвіте у березні-квітні.

Деревина вільхи сірої трохи світліша, щільніша, менш стійка проти гниття у воді; використовується на столярні й токарні вироби, дрова ціняться у вуглярстві для виробництва креслярського вугілля та вугілля, що йде на виготовлення пороху.

Вільха сіра рано навесні дає бджолам багато пилку і клею, яким укриті молоді листочки й пагони. Рекомендується підгодовувати бджіл пилком вільхи ще до її цвітіння. Для цього зрізують гілочки, кладуть у теплому приміщенні в сито, застелене папером. Як тільки пиляки розкриються, сито обережно струшують і пилок висипається на папір. Його змішують з медом і цукровим сиропом і дають бджолам. У медичній практиці застосовують жіночі супліддя як в'яжучий протизапальний антимікробний засіб – препарат "Альтан".

Родина Лободові (Chenopodiaceae)

Здебільшого — трав'янисті рослини з черговими, рідше з супротивними листками, без прилистків. їх налічується до 500 видів. Дрібні квітки зібрані в клубочки, а клубочки — у волотисті або колосовидні суцвіття. Квітки одностатеві або двостатеві п'ятірного типу. Тичинки за кількістю часток оцвітини і супротивні їм; маточки з 1—4 приймочками, з одногніздою зав'яззю. Зав'язь верхня, за винятком буряка, у якого зав'язь середня. Запилення відбувається вітром, рідко комахами або шляхом самозапилення. Плоди і стебла у багатьох видів лободи і лутиги до осені робляться яскраво-червоними від утворення антоціану. Плоди — сім'янки, які зростаються з оцвітинами. Насінини мають кільцеподібно зігнутий зародок. Насіння дикорослих лободових розноситься людиною і тваринами разом із землею. Багато лободових добре розвивається на солончакових грунтах. Неприємний запах робить їх непридатними на корм худобі. З культурних лободових мають значення буряк і шпинат.

Лобода біла — багаторічна трав'яниста сіро-зелена, вкрита сіруватим порошком рослина родини лободових.

Стебло прямостояче, розгалужене, борозенчасте, до 100 см заввишки. Листки чергові, прості, довгочерешкові, ромбовидно-яйцеподібні, цілокраї, тонкі. Квітки двостатеві, п'ятичленні, дрібні, малопомітні, зібрані в волотеподібне суцвіття. Цвіте у липні-вересні. Плід — однонасінний горішок з тонким плівчастим оплоднем. Росте в посівах, на городах, засмічених місцях, біля доріг.

Для виготовлення лікарських препаратів заготовляють траву лободи під час цвітіння рослини. Трава лободи білої містить алкалоїди, вітаміни, сапоніни, флавоноїди, барвник, ліпіди, органічні кислоти, мінеральні речовини та інші. Галенові препарати лободи білої мають антибактеріальні, болетамувальні, відхаркувальні, гіпотензивні, естрогенні, протизапальні, сечогінні властивості. Застосовують галенові препарати лободи білої при кашлі, бронхітах, бронхіальній астмі, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, метеоризмі, хворобах печінки і селезінки, істерії, мігрені, паралічах, гіпергідрозі, дерматитах, ревматизмі, радикуліті.

Лобода доброго Генріха (Chenopodium bonus-henricus) — багаторічна трав'яниста рослина родини лободових. Стебло просте, з небагатьма гілками, до 70 см заввишки. Листки нижні та середні — великі, трикутно-списоподібні, довгочерешкові, цілокраї, хвилясті. Квітки двостатеві, п'ятичленні, зібрані в густе колосоподібно-волотисте суцвіття. Цвіте у липні — серпні. Плід — однонасінний горішок з тонким плівчастим оплоднем. Росте на засмічених місцях, у садах і на городах. Для виготовлення лікарських препаратів заготовляють траву і коріння. Траву під час цвітіння, коріння — після цвітіння. Трава лободи доброго Генріха містить сапонін (хеноподин), фенолкарбонові кислоти, флавоноїд (кемпферол), вітаміни, мінеральні речовини. Галенові препарати лободи мають протизапальні, протипухлинні, болетамувальні, антипаразитарні, протимікробні властивості. Застосовують при аскаридозі, запорах, добро- і злоякісних пухлинах (свіжий сік). Місцево — при ревматизмі, подагрі, лишаї, корості, виразках і ранах.

Шпинат городній (Spinacia oleracea L.) – однорічна, дводомна трав'яниста рослина родини Лободових (Chenopodiaceae) заввишки до 30 см. Листки черешкові, великі, округлої, овальної або серцеподібної форми, почергові, розміром 3-30 см завдовжки і 1-15 см завширшки. Листки шпинату за формою бувають різні: округлі, перистолопатеві; різних відтінків зелені (від світлого до темного). Поряд з формами з гладкою поверхню, є сорти з гофрованими листками. Чоловічі рослини шпинату мають менші листки і швидше утворять квітконосні стебла. Жіночі рослини формують більш великі листки (вони ж дають насіння). Якщо листки стають грубшими, вони є непридатними для споживання. Квітки непримітні, жовто-зелені, 3-4 мм у діаметрі, визрівають у маленькі тверді плоди. Цвітіння рослин настає через 42 - 53 дні після появи сходів, дозрівання насіння - через 35 - 55 днів після цвітіння. Насіння шпинату велике, зеленувато - коричневе, зберігає схожість 3 - 4 роки.

Рослина скоростигла, довгого дня, відноситься до числа холодостійких, не вимоглива до світла, однак при недоліку світлової енергії ріст затримується, тоді у листах накопичується менше вітаміну С. В Україні вирощують кілька відомих сортів шпинату городнього: Вікторія, Матадор, Красень Полісся, Велетенський, Вірофле.

Збирають шпинат у фазу листкової розетки, через 8-12 тижнів після посіву. Дуже вчасно зібрати врожай рослини, оскільки після викидання квітконосних пагонів вид стає непридатним для вживання, бо містить надлишок щавлевої кислоти, втрачає поживні речовини, особливо білок. Розетки зрізують під першим листом, або висмикують із коренем. Зберігають шпинат на нижній полиці холодильника в поліетиленовому пакеті не більше двох діб. Для заготівлі на зиму його заморожують, або висушують.

Шпинат городній міститься цілий комплекс біологічно активних речовин, які визначають його харчову і лікувальну цінність. У листках містяться протеїн, мінеральні речовини, такі як натрій, калій, магній, кальцій, залізо, фосфор, а також каротин і вітаміни С, РР, групи В. Великий вміст заліза і фолієвої кислоти сприяють лікуванню недокрів'я. Високий вміст протеїну і комплекс вітамінів у поєднанні з великим вмістом мінеральних речовин, сприятливо впливають на розвиток дитячого організму. Сік зі свіжих листків шпинату рекомендують вживати при нестачі заліза в крові, ослабленні організму, перевтомі, захворюванні ясен і як засіб для зміцнення нервової системи. Є відомості про антиканцерогенну дію при систематичному вживанні шпинату.

Список рекомендованої літератури

а) Основна:

1. Ткаченко Н.М., Сербін А.Г. Ботаніка: Підручник. – Х.: Основа, 1997. – 432 с.

2. Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – С. 3–14.

3. Григора І.М., Алейніков І.М., Лушпа В.І. та ін. Курс загальної ботаніки. – Київ: Фітосоціоцентр, 2003. – 500 с.

4. Яковлев Г.П., Челомбитько В.А. Ботаника: Учеб. для фармац. институтов и фармац. фак. мед. вузов / Под ред. И.В. Грушвицкого. – М.: Высш. шк., 1990. – 367 с.

5. Васильев А.Е., Воронин Н.С., Еленевский А.Г., Серебрякова Т.И. Ботаника. Анатомия и морфология растений. – М.: Просвещение, 1978. – 478 с.

6. Стеблянко М.І., Гончарова К.Д., Закорко Н.Г. Ботаніка: Анатомія і морфологія рослин: Навч. посібник / За ред. М.І. Стеблянка. – К.: Вища школа, 1995. – 384 с.

б) Додаткова:

7. Сербин А.Г., Серая Л.М., Ткаченко Н.М., Слободянюк Т.А. Медицинская ботаника: Учебное пособие для иностранных студентов. – Харьков: Изд-во НФАУ, 2000. – 283 с.

8. Хржановский В. Г. Курс общей ботаники. – М.: Высшая школа, 1976. –

9. Географія рослин з основами ботаніки: Навч. посібник / Гришко-Богменко Б.К., Морозюк С.С., Мороз І.В., Оляніцька Л.Г. – К.: Вища школа, 1991. – 255 с.

10. Жизнь растений / Гл. ред. акад. АН СССР А.Л. Тахтаджян. – М.: Просвещение, 1970-1982. – Т.1–6.

11. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1992. – 544 с.

12. Определитель высших растений Украины / Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. – К.: Наук. думка, 1987. – 548 с.

13. Чопик В.И., Дудченко Л.Г., Краснова А.Н. Дикорастущие полезные растения Украины. – К.: Наук. думка, 1983. – 398 с.

14. Рейвн П., Эверт Р., Айкхорн С. Современная ботаника: В 2-х т. – М.: Мир, 1990.

15. Randy Moore, W.D. Clark, Kingsley R.Stern, Darell Vodopich. Botany.– Toronto: WCB, 1995. – 824 р.