Матеріали до лекції 4
Морфо-біологічні ознаки та особливості використання в
медичній практиці представників підкласу Диленіїди (Родини Вересові, Вербові)
Родина
Вересові - Ericaceae
У світовій
флорі родина налічує більше тисячі видів деревних рослин, які найчастіше мають
прості шкірясті листки
Багно звичайне (Ledum palustre) – низький вічнозелений чагарник, що має
неприємний запах. Росте у вологих соснових і мішаних лісах на Поліссі,
північних схилах карпат. Листя шкірясте, лінійної форми. Пагони використовують
як відхаркувальне засіб.
Чорниця
звичайна (Vaccinium myrtillus) – листопадний напівчагарник з тонким
еліптичним листям і чорними плодами-ягодами – їх використовують як
вяжучий, вітамінний засіб, входить до складу
"Арфазетину" гіпоглікемічної дії.Мучниця
звичайна (Arctostaphylos uva-ursi) – вічнозелений
напівчагарник з лежачими стеблами. Листя шкірясте, оберненояйцевидне, зверху
видно жилки. Плід – яскраво-червона
кістянка (отруйна!). Листя
використовують як сечогінний протизапальний засіб.
Цвіте у травні - червні. Плід - куляста чорна ягода, достигає у червні -
липні. М'якоть спілої ягоди - червонувато-фіолетова, кисло-солодка, дещо в'язка
на смак та сильно бруднить губи та зуби при її споживанні. Латинська видова
назва myrtillus походить від слова myrtus — «мирта», через схожість рослини з
маленькою миртою.
Чорницю
використовують в харчовій промисловості (для виробництва сиропів, соків,
морсів, варення, джемів, наповнювачів, харчових барвників). З ягід чорниці
роблять вино, яке має прекрасні смакові якості, високі лікувально-дієтичні
властивості та гарний колір.
Чорниця
відноситься до дуже добрих медоносів, що дає багато нектару. Чорничний мед дуже
ароматний, приємного смаку, червонуватого кольору.
Плоди
чорниці звичайної містять вуглеводи (глюкозу, сахарозу, фруктозу, пектини),
органічні кислоти (лимонну, молочну, яблучну, янтарну, щавелеву), вітаміни (А,
В, С, РР), флавоноїди (гіперин, кверцетин, астрагалін), антоціани (дельфінідин,
мальвідин, ідаїн, міртилін), феноли, мінеральні речовини макро- та
мікроелементи (залізо, манган, селен, кобальт, мідь, золото, срібло, цинк).
Плоди чорниці містять багато дубильних речовин, рутину.
Застосовують
при проносах, кровотечах, анемії, гастриті, гепатиті, набряках, гіпертонічній
хворобі, атеросклерозі, ревматизмі, псоріазі, цукровому діабеті, анемії,
лейкозі, ангіні, бронхіті, циститі, уретриті, шлункових і кишкових коліках,
захворюваннях ока (кератит, іридоцикліт).
У
зв'язку з тим, що чорниця містить багато заліза, її доцільно призначати при
анемії. Залізо чорниці краще засвоюється порівняно з лікарськими препаратами,
оскільки в ягодах рослини його супутниками є аскорбінова кислота та інші
корисні для організму сполуки. Вживання ягід чорниці покращує кровообіг у
сітчатці ока, загострює нічний зір.
Листя
чорниці звичайної мають протидіабетичні властивості завдяки наявності в ньому
глікозидів (міртилін та неоміртилін).
У
науковій медицині використовують ягоди і листки чорниці - Fructus et Folium
Myrtilli. Висушені ягоди застосовують як в’яжучий засіб при гострих і хронічних
проносах, особливо у дітей; Листки, що містять глікозид поліміртилін,
використовують як засіб при лікуванні початкових форм цукрового діабету.
У
народній медицині сухі плоди чорнИці вживають як в’яжучий засіб у вигляді чаїв,
компотів, киселів при лікуванні різних хвороб кишково-шлункового тракту. Сироп
з ягід вживають при запаленні печінки, при недокрів’ї, зниженій кислотності
шлункового соку. Рослину використовують при маткових кровотечах, водянці,
жовчнокам’яній хворобі, недокрів’ї, цукровому діабеті. Є вказівки, що ягоди
запобігають розвитку силікозу, поліпшують зір. Антоціани, що містяться в
плодах, використовують для виготовлення препаратів, що застосовуються Для
профілактики променевої хвороби.
Сік
і ягоди чорниці мають бактерицидні властивості, кислоти ягід поліпшують процеси
травлення і запобігають відкладанню в порожнині суглобів солей щавлевої
кислоти. Велике значення ягоди чорниці мають в нормалізації процесів обміну
речовин, лікуванні подагри і ревматизму запаленні слизових оболонок
Брусниця
звичайна (Vaccinium vitis-ideae) – вічнозелений чагарник з
яскраво-червоними плодами-ягодами (їстівними). Листя еліптичне, шкірясте, має
заломлені вниз краї і точкові залози з нижньої сторони. Листя використовують
як сечогінний протизапальний засіб, при каменях в нирках.
Родина Мальвові – Malvaceae
Алтея лікарська (Althaéa officinális) - багаторічна трав'яниста
рослина з потовщеними підземними органами. Стебла прямостоячі, до
Родина Молочайні – Euphorbiaceae
Рицина
звичайна (Ricínus commúnis) – культивована однорічна рослина, яка на батьківщині (в
Африці) є деревом. Листки пальчастороздільні, почергові. Квітки правильні
одностатеві, з подвійною оцвітиною. Плід – регма. У медицині використовують
рицинову олію з насіння як послаблюючий, обволікаючий засіб при запальних
процесах ШКТ.
Родини
Кропивові (Urticaceae)
Кропива дводомна (Urtica dioica L.). Місцеві
назви - жалива велика, жалюча кропива. Багаторічна трав'яниста рослина (50-
Квітки в довгих
розгалужених пазушних колосистих суцвіттях, зелені, одностатеві, правильні.
Рослина дводомна. Чоловічі суцвіття - прямостоячі, жіночі - після цвітіння
пониклі. Плід – широкоовальна або яйцеподібна сім'янка.
Росте у вільшняках, на забур'янених лісових площах, листяних і мішаних
лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні - серпні. Поширена по всій
Україні. Промислова заготівля можлива в усіх областях, особливо в Лісостепу і
на півдні Полісся. Запаси сировини значні, часто утворює суцільні зарості.
Лікарська, вітамінна, харчова, кормова, фарбувальна, косметична рослина. У
науковій медицині застосовують листки кропиви - Folium Urticae, які
рекомендують при маткових, легеневих, геморойних, кишкових кровотечах. У
вигляді сухого екстракту кропива входить до складу препарату «алохол», що
використовується при лікуванні гострих і хронічних запалень печінки, жовчних
шляхів, при хронічних запорах, при жовчнокам'яній хворобі. Відвар рослина
знижує вміст цукру в крові.
КОНОПЛІ ПОСІВНІ (Cannabis sativa) – однорiчна трав'яниста (частiше)
дводомна рослина родини коноплевих. Стебло прямостояче, просте, бiля основи
округле, до верхiвки ребристе, висотою до
Культивують як олiйну i текстильну рослину.
Для лiкарських потреб
заготовляють плоди i верхiвки стебел (з квiтками i листочками). Плоди
коноплi мiстять алкалоїди,
глiкозиди, бiлки, вiтамiни, жирну та ефiрну олiї, фiтин, холiн. У травi є алкалоїди, глiкозиди,
смоли, вiтамiни, ефiрна олiя, мiнеральнi речовини.
Галеновi препарати
коноплi мають
болетамувальнi,
седативнi,
снодійнi, сечогiннi, обволікувальнi,
загальнозміцнюючі, протизапальнi властивостi.
Застосовують при
безсонні, набряках, гастритi, ентероколiтi, виразковiй хворобi шлунка i
дванадцятипалої кишки, запаленнях сечостатевих шляхiв, гiпогалактiї. Пiдсмажене
конопляне насiння споживають при статевiй слабкостi у чоловiкiв, простатитi.
Мiсцево - при чиряках, маститi, ревматизмi.
серцелиста (Tilia
cordata Mill.) (T. parviflora
Ehrh.). Дерево родини липових до 25 м заввишки з густою, розлогою
кроною. Стовбур могутній з темною
поздовжньо-борозенчастою корою. Молоді
гілки жовтувато-коричневі, звичайно голі. Листки (5-10 см завдовжки) чергові. Пластинка
листка удвічи довша за черешок або дорівнює йому, округла або трохи видовжена,
при основі серцеподібна, на верхівці відтягнутозагострена, краєм
зарубчасто-пилчаста. Зверху листка ясно-зелені, зісподу сизі з борідками рудих
волосків у кутках жилок. Квітки правильні, розміщені в пазушних 3-11-квіткових
щіткоподібних напівзонтиках. Приквітковий листок (6-8 см завдовжки), що зрісся
з квітконосом на третину довжини, лишається при плодах, довгастий, тупий,
жовтувато-зелений. Оцвітина подвійна, чашолистків п'ять (4-5 мм завдовжки),
яйцеподібноланцетні, пелюсток п'ять, вузько-оберненояйцеподібні,
жовтувато-білі. Тичинок багато, зрослися при основі у п'ять пучків. Маточка
одна, зав'язь верхня, стовпчик один з п'ятилопатевою приймочкою. Плід — яйцеподібно-кулястий горішок
(5-7 мм завдовжки), невиразно гранчастий, опушений, з крихким оплоднем. Липа
серцелиста росте у другому ярусі листяних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала,
морозостійка рослина. Цвіте у червні-липні.
Поширена майже в усій Україні, крім
крайнього Степу, на Поліссі рідше. Райони заготівель —
Хмельницька, Вінницька, Київська, Полтавська, Черкаська, Сумська, Харківська,
Донецька Липа
європейська (T.
europaea L.). Відрізняється
від липи серцелистої тим, що листки у неї зверху темно-зелені, зісподу бліді, а
жилки щетинисто-білоопушені. Квітки крупніші, суцвіття 3-8-квіткові. Пелюстки
на краю світліші, ніж на середній лінії. Плоди з добре виявленими ребрами.
Зацвітає на десять днів раніше від липи серцелистої. Росте у листяних і мішаних
лісах у західних районах України. Тіньовитривала рослина. Культивують у садах і
парках. Цвіте у червні — липні.
Липа
крупнолиста (T. platyphyllos Scop.). Високе дерево до 35 м
заввишки. Від попередніх видів відрізняється більшими листками з білими пучками
волосків у кутках жилок. У суцвітті тільки 2-3 квітки. Плоди ребристі до 12 мм
у діаметрі, оксамитовопухнасті. Росте в мішаних і широколистяних лісах у
західних областях України. Культивують у садах і парках. Цвіте у червні.
Медоносна, деревинна, харчова, вітамінозна, лікарська,
ефіроолійна, танідоносна, волокниста, кормова, декоративна і фітомеліоративна
рослина. Липа серцелиста важливий, але дуже примхливий літній медонос, який дає
продуктивний взяток. У Лісостепу та на Поліссі разом з гречкою створює
липово-гречковий тип взятку. Найкраще виділяється у неї нектар з 20-25-річного
віку, коли дерева розташовані не дуже густо. Особливо інтенсивно виділяється
нектар у теплу погоду (температура до 25°), з мінливою хмарністю, високою
вологістю повітря. Липа здебільшого медонос, пилку з неї бджоли збирають мало.
Іноді після цвітіння липи бджоли вбирають з неї падь, яку виділяє липова
попелиця, Ця падь — одна з найбільш шкідливих для бджіл.
Медопродуктивність липи 600—800 кг на 1 га насадження. В Україні збір липового
меду на одну бджолину сім'ю коливається від 7 до 20 кг. Липовий мед
світло-жовтого кольору, часом зеленкуватий, з ніжним запахом липового цвіту,
кращий серед багатьох сортів, дуже смачний, корисний для здоров'я людини й
ціниться вище інших сортів меду. Крім липи серцелистої, важливе значення як
медонос має липа європейська. Медопродуктивність її до 800 кг з 1 га
насадження.
Липа серцелиста — цінна лікарська рослина. У науковій
медицині використовують висушені суцвіття липи — Floies Ti1ia як
потогінний і бактерицидний засіб для полоскання рота. У народній медицині
застосовують у сумішах з іншими рослинами при захворюваннях шлунка, печінки,
кишечника, нирок. Вугілля з липи — при проносах, дизентерії, опіках,
хворобах шкіри, виразках. Квітки липи містять 0,04-0,05% ефірної олії,
глюкозиди, сапоніни, дубильні речовини, цукор, каротин, вітамін С. Їх
використовують у лікеро-горілчаній промисловості, а ефірну олію — в
парфумерії.
У листках липи містяться вітамін С (118—245 мг%), каротин (до
21,2 мг%) і таніди. 3 них готують вітамінний напій.
сільськогосподарськими тваринами, за винятком овець, проте їх
охоче їдять лісові звірі.
Суцвіття липи заготовляють під час цвітіння в суху погоду,
вибраковуючи пошкоджені. Сушать сировину на горищах під залізним дахом або під
навісом з гарною вентиляцією, розстеливши тонким шаром (3-5 см), або в сушарці
при температурі 25-30°. Слід пам'ятати, що на пересушених суцвіттях квітки
обсипаються, внаслідок чого знижується якість сировини. Потребує бережливого
використання.
Верба біла (Salix
alba L.; місцеві назви — верба біла, верболіз, білоліз) — вид
рослин з роду Верба.
Дерево досягає (10-25 м заввишки) з
широкою округлою кроною, товстим стовбуром, вкритим темно-сірою
поздовжньо-тріщинуватою корою. Молоді пагони й гілки бурі, з численними
шовковистими волосками.Листки чергові, ланцетні або
широколанцетні (5-15 см
завдовжки, 13 см
завширшки), загострені, пилчасті, молоді листки з обох боків сріблясто-білі,
пізніше зверху голі, зелені, зі споду опушені вздовж центральної жилки. Бічних жилок багато, прилистки
обпадають рано.
Верба біла — лісоутворююча порода в заплавних лісах. Часто створює чисті високопродуктивні
лісостани. Росте також на вологих луках, по берегах водойм. Морозостійка,
світлолюбна рослина. Цвіте у квітні — травні.
Для медичного застосування заготовляють кору верби білої. Її
здирають рано навесні, до цвітіння і розпускання листків, коли вона добре
знімається. На молодих гілках через кожні 20-30 см роблять кільцеподібні
надрізи кори. Потім їх з'єднують поздовжніми лініями. Після зняття кори її
подрібнюють і сушать у теплому приміщенні з доброю вентиляціею.
У корі верби білої знайдено значну кількість дубильних
речовин (близько 12%), флавонові глікозиди(близько
3%), флавоноїди.[1]
У народній медицині кора верби білої застосовується передусім
як протигарячковий та в'яжучий засіб. Знайшла вона застосування і як потогінний
та протиревматичний засіб (флавонові глікозиди, що розпадаються під дією
шлункового соку, вивільняють саліциловий спирт, який перетворюється в
саліцилову кислоту).[1].
ополя чорна, осокір (Populus nigra L.) —
дерево родини вербових (Salicaceae) (15-25 м заввишки) з широкою кроною,
товстим стовбуром, темно-сірою тріщинуватою корою. Місцеві назви осокор,
сокорина, чорнотополя тощо. Листки широкоовально-трикутні, при основі
ширококлиноподібні, дрібнопилчасті, зверху темно-зелені, шкірясті, черешки
сплюснуті, майже дорівнюють довжині пластинки. Квітки одностатеві, рослина
дводомна. Тичинкові сережки (45 см завдовжки) з 8-45 тичинок, пиляки пурпурові;
маточкові сережки 6-8 см завдовжки, квітки їх з широкояйцеподібною зав'яззю і
жовтуватими приймочками. Плід — дрібногорбочкувата коробочка (4-6 мм
завдовжки) . Насіння має чубок із сріблястих волосків.
Осокір росте по долинах і берегах річок, у заплавах, по берегах
стариць і озер, утворюючи нерідко чисті осокорові лісостани. Світлолюбна
рослина. Цвіте у березні — квітні. Тополя чорна поширена звичайно по всій
Україні, крім Карпат. Часто вирощують уздовж доріг, у парках, Райони
заготівель — Чернігівська, Київська, Полтавська, Черкаська,
Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Луганська області. Запаси сировини
великі.
Список рекомендованої літератури
а) Основна:
1. Ткаченко Н.М., Сербін А.Г. Ботаніка: Підручник. – Х.: Основа, 1997. – 432 с.
2. Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – С. 3–14.
3.
Григора
І.М., Алейніков І.М., Лушпа В.І. та ін. Курс загальної ботаніки. – Київ:
Фітосоціоцентр, 2003. – 500 с.
4. Яковлев Г.П., Челомбитько В.А. Ботаника: Учеб. для фармац. институтов и фармац. фак. мед. вузов / Под ред. И.В. Грушвицкого. – М.: Высш. шк., 1990. – 367 с.
5.
Васильев А.Е., Воронин Н.С.,
Еленевский А.Г., Серебрякова Т.И. Ботаника. Анатомия и морфология растений. –
М.: Просвещение, 1978. – 478 с.
6. Стеблянко М.І., Гончарова К.Д., Закорко Н.Г. Ботаніка: Анатомія і морфологія рослин: Навч. посібник / За ред. М.І. Стеблянка. – К.: Вища школа, 1995. – 384 с.
б) Додаткова:
7. Сербин А.Г., Серая Л.М., Ткаченко Н.М., Слободянюк Т.А. Медицинская ботаника: Учебное пособие для иностранных студентов. – Харьков: Изд-во НФАУ, 2000. – 283 с.
8. Хржановский В. Г. Курс общей ботаники. – М.: Высшая школа, 1976. –
9.
Географія рослин з основами ботаніки:
Навч. посібник / Гришко-Богменко Б.К., Морозюк С.С., Мороз І.В., Оляніцька Л.Г.
– К.: Вища школа, 1991. – 255 с.
10. Жизнь
растений / Гл. ред. акад. АН СССР А.Л. Тахтаджян. – М.: Просвещение,
1970-1982. – Т.1–6.
11. Лікарські
рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. – К.:
Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1992. – 544 с.
12. Определитель высших растений Украины /
Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. – К.: Наук. думка,
1987. – 548 с.
13. Чопик
В.И., Дудченко Л.Г., Краснова А.Н.
Дикорастущие полезные растения Украины. – К.: Наук. думка, 1983. – 398 с.
14. Рейвн П.,
Эверт Р., Айкхорн С. Современная ботаника: В 2-х т. – М.: Мир, 1990.
15. Randy Moore, W.D. Clark, Kingsley R.Stern, Darell Vodopich.
Botany.– Toronto: WCB, 1995. – 824 р.