Лекція 5

Політичні партії та громадські організації

План

1. Історія виникнення та сутність політичних партій

2. Ознаки, функції, типи політичних партій

3. Партійні системи

4. Особливості громадських організацій та рухів

1. Політичні партії та громадські об’єднання активно впливають на діяльність органів державної влади, економіку, соціальні процеси, міждержавні відносини. Їхнє значення в Україні зумовлене потребами вдосконалення новітньої державності та формування громадянського суспільства. Право на свободу об’єднання громадян у політичні та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення своїх інтересів закріплене в Конституції України.

Термін „партія” (від лат. рartio – ділю, розділяю) у перекладі з латини означає частину якоїсь великої спільноти.

Перші політичні партії, які знає історія виникли в Стародавній Греції. То були порівняно невеликі, нечисленні та вузькі за складом угруповання, які не відзначалися стабільністю і не були організаційно оформленими. Вони виражали, в основному, інтереси не стільки різних класів, скільки різних течій всередині класу рабовласників. Однак у суспільстві з деспотичними, абсолютистськими формами політичного устрою вони не відігравали та й не могли відігравати скільки-небудь значну роль.

Політичні партії у сучасному розумінні остаточно сформувалися лише в середині ХХ ст.. одночасно з еволюцією виборчого права в напрямку до утвердження прямих, рівних, загальних виборів при таємному голосуванні.

За визначенням Вебера, партії у своєму розвитку пройшли три стадії: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Проте ці стадії пройшли лише дві англійські партії – лібералів і консерваторів. Більшість політичних партій сформувалися як масові.

На першому, аристократичному, етапі партії були своєрідними кланами, згрупованими довкола правлячої верхівки. До них входили вибрані члени найближчого оточення правителів. Етап політичного клубу пов’язаний із ускладненням соціально-політичної структури суспільства, виникненням плюралізму і конкуренції у сфері політики. Партії набувають чіткішої організації та ідейно-політичної побудови. Із клубних структур виникло чимало буржуазних політичних партій. У другій половині ХІХ ст.

У Європі виникають масові партії, які характеризуються великою кількістю членів, більшою організованістю, впливовістю на широкі верстви суспільства. Першою масовою партією було створене у 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборців в Англії.

Політична партія – це організована частина суспільства, члени якої об’єднуються з метою вибороти владу в державі та утримати її. У Законі України „Про політичні партії в Україні” політична партія визначається як „зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах”.

Право громадян на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України (ст.36) Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг. Політичні партії створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом.

Всі політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності.

Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на:

1) ліквідацію незалежності України;

2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України;

4) підрив безпеки держави;

5) незаконне захоплення державної влади;

6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі;

7) посягання на права і свободи людини;

8) посягання на здоров’я населення.

Політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань.

Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах.

Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Членами політичних партій не можуть бути: судді ; працівники прокуратури; працівники органів внутрішніх справ; співробітники Служби безпеки України; військовослужбовці; працівники органів державної податкової служби.

На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії.

Політичні партії повинні мати свою програму. Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів її досягнення.

Назва політичної партії, її символіка не повинні збігатися з назвою чи символікою іншої (зареєстрованої) політичної партії. Забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державних символів України, використання символів іноземних держав. Політична партія може мати партійну символіку, до якої належать партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз. Символіка політичної партії підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України у порядку, що визначається КМУ.

Рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з’їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано підписами не менше десяти тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів АРК.

Діяльність політичної партії може здійснюватись лише після її реєстрації. Не допускається діяльність незареєстрованих політичних партій.

Політичні партії мають право:

1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, Законом „Про політичні партії в Україні” та іншими законами України;

2) брати участь у виборах Президента України, до ВРУ, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;

3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;

4) підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у ) міжнародні спілки;

5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:

- можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільно життя;

- брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом

- вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов’язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Ознаки політичних партій: певна тривалість існування в часі; наявність організаційної структури, прагнення влади; пошук народної підтримки.

Основними функціями політичних партій у сучасних суспільствах є:

- виявлення, формулювання та обґрунтування інтересів суспільних груп;

- активізація та об’єднання великих суспільних груп;

- формування ідеології та політичних доктрин

- участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

- участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;

- участь у здійсненні державної влади;

- формування громадської думки;

- політичне виховання всього суспільства або його частини;

- рекрутування й соціалізація нових членів партії;

- підготовка й висунення кадрів для апарату держави.

Типи політичних партій.

Виходячи із змісту діяльності, соціальної сутності та інших ознак можна визначити типологію політичних партій. Звичайно, такий поділ певною мірою є умовний, однак це дає можливість виділити декілька груп партій:

- за класовими ознаками політичні партії можуть бути: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема, комуністичні, соціалістичні та соціал-демократичні

- за ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контреволюційні:

- за ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські;

- за формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські;

- за принципами організації та членства: кадрові та масові;

- за місцем у системі влади: легальні та нелегальні;

- за ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та інші;

- за віросповіданням: християнські, мусульманські.

Девіз партії

Політичні партії мають право:

Виборча партійна агітація

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:

- можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільно життя;

Отже, можна виділити такі ознаками політичних партій:

Ознаки політичних партій:

- певна тривалість існування в часі;

- наявність організаційної структури;

- прагнення влади;

- пошук народної підтримки.

Основними функціями політичних партій у сучасних суспільствах є:

- виявлення, формулювання та обґрунтування інтересів суспільних груп;

- активізація та об’єднання великих суспільних груп;

- формування ідеології та політичних доктрин «Українська партія» опирається на націоналістичну ідеологію

- участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

- участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;

- участь у здійсненні державної влади;

- формування громадської думки;

- політичне виховання всього суспільства або його частини;

- рекрутування й соціалізація нових членів партії;

- підготовка й висунення кадрів для апарату держави.

Типи політичних партій.

- за ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські;

- за формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські;

- за принципами організації та членства: кадрові та масові;

- за місцем у системі влади: легальні та нелегальні;

- за віросповіданням: християнські, мусульманські.

Політична партія — це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси.

Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї).

Електорат

Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.

Статус та особливості діяльності політичних партій регламентовано Конституцією України та Законом України "Про об'єднання громадян". Для визначення особливостей функціонування партій у суспільстві та їх впливу на формування органів державної влади і місцевого самоврядування передбачено ухвалити Закон "Про політичні партії".

Згідно зі ст. 36 Конституції України, громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення тощо.

МО «Союз Чорнобиль» захищає інтереси чорнобильців

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про об'єднання громадян", політичною партією називається об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми громадського розвитку, для яких головною ціллю є участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого і регіонального самоуправління і представництво в їх складі.

Дані Державної реєстраційної служби України

У сучасних суспільствах політичні партії виконують важливі соціально значущі функції:

— виявлення, формулювання та обґрунтування (політичне відображення) інтересів суспільних груп;

— активізація та об'єднання великих суспільних груп;

— формування ідеології та політичних доктрин;

— участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

— участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;

— участь у здійсненні державної влади;

— формування громадської думки;

— політичне виховання всього суспільства або його частини;

— рекрутування й соціалізація нових членів партії;

— підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.

Нині Україна заступила на етап "партійної трансформації", що його визначає об'єднавчий процес малочисельних політичних партій у таких ідеологічних та політико-економічних концепціях: комуністичній та соціалістичній; соціал-демократичній; ліберальній; консервативній.

Остання в силу історичних причин репрезентована до певної міри націонал-демократичною, християнсько-демократичною та різнотиповими концепціями націоналізму (інтегрального націоналізму).

Існує потреба переглянути правове регулювання діяльності політичних партій. Сучасна дискусія щодо закону "Про політичні партії" досі триває дещо в замкненому колі. Автори проектів критикують закон "Про об'єднання громадян" і водночас переносять головні принципи цього закону у власні проекти закону "Про політичні партії". Як відомо, розроблені два його проекти: перший — підготовлений фахівцями під керівництвом Міністерства юстиції; другий — представниками ХДПУ. Останню редакцію проекту Міністерства юстиції не оприлюднено, а проект ХДПУ має низку вад. Зокрема в ньому пропонується закріпити:

— принцип реєстрації-дозволу замість визнаної інформаційної реєстрації;

— контроль за партією через програмні документи, а не через її діяльність;

— детальний опис внутріпартійних норм, що традиційно є проблемою самої партії;

— регламентація місця партії в інформаційному просторі через новостворену державну структуру, що порушує загальні принципи свободи, інформації тощо.

Тому актуальні проблеми визначення цивілізованого правового поля на те, щоби ефективно реалізувати партійну політику, залишаються відкриті.

Отже, провідними у партійній політиці є такі принципи:

— реальне перетворення українських партій у партії, які за визначенням є політичною силою, котра представляє та реалізує волю народу через участь у виборах і парламентській діяльності;

— нереєстраційний тип створення політичної партії;

— втрата правового статусу партії за умов порушення Конституції чи законів держави у своїй діяльності та за неучасть у виборах протягом виборчого періоду (5 років);

— державна фінансова підтримка політичних партій, що залежить від їхньої участі (кількість депутатських місць) у парламентській діяльності.

Розмаїття сучасних політичних партій

2. Типологія партійних систем.

Партійна система – це сукупність партій (правлячих та опозиційних), які тісно зв’язані між собою і з державою й беруть участь у здійсненні влади.

У країнах сучасного світу скликались різні партійні системи. Їх формування визначається певними чинниками. Мабуть, немає партійної системи, яка б не була відображенням класової структури суспільства.

Так, американський політолог Л. Етстайн називає багатопартійну систему з однією пануючою партією, модифіковану однопартійну систему, систему „два плюс одна партія”, крайню багатопартійну систему та стабільну багатопартійну систему. Якщо до багатопартійної з однією пануючою партією він відносить Мексику, а модифіковану однопартійну систему бачить у США, то партійна система „два плюс одна партія” існує у Великобританії, Канаді, Австрії. Крайня багатопартійна система діє у Франції.

Італійський політолог Дж. Сарторі виокремлює сім різновидів партійних систем у сучасному світі:

1) однопартійні (колишній СРСР, Албанія, Куба, Монголія, Китай, Заїр);

У комуністичному Китаї однопартійна система

2) з партією, що здійснює гегемонію (Мексика);

3) з домінуючою партією (Японія, Індія); Імператорський палац в Японії

4) двопартійні (США, Великобританія, Канада);

Букінгемський палац (Велика Британія)

5) поміркованого плюралізму (Бельгія, ФРН);

Кельнський собор у Німеччині

6) крайнього (поляризованого) плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія);

Італійські краєвиди

7) атомізовані (Малайзія)

Екзотична Малайзія

Однопартійна система властива авторитарним, особливо – тоталітарним режимам, коли управління здійснюється однією партією. Їй характерне конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного та державного апарату, заборона утворення інших партій.

Партійна система з партією-гегемоном характеризується пасивним становищем однієї партії при відсутності реальної партійної конкуренції. Усі інші партії мають організаційну автономію, але визнають керівну роль правлячої партії.

Партійна система з домінуючою партією передбачає існування кількох партій, одна з яких упродовж тривалого часу перемагає на виборах і одноосібно формує уряд.

Двопартійна система характеризується домінуванням двох потужних партій, одна з яких перебуває при владі, а інша – в опозиції. Класичними прикладами є Республіканська та Демократична партії США, Консервативна та Лейбористська партії Великобританії.

Найпоширенішою є партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується існуванням трьох п’яти партій, жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію, а тому партії змушені йти на досягнення компромісу щодо формування уряду згідно з кількістю виборних мандатів.

Поширеною є поляризована партійна система, при якій боротьбу за владу ведуть шість і більше партій. При наявності великої кількості невеликих партій, вони, як правило, утворюють блоки або коаліції на час ведення передвиборчої кампанії.

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових і не чисельних партій. Така система діє, переважно, в перехідних до демократії суспільствах. Уряд, як правило, формується на пропорційній основі. За умови стабілізації демократичного правління вона має тенденцію до перетворення у консолідованішу і впливову систему поміркованого плюралізму.

Громадські організації та рухи – це добровільні об’єднання громадян, які виникають в результаті вільного і свідомого волевиявлення громадян на основі їхньої самодіяльності, вираження та захисту різного роду інтересів.

Громадською організацію згідно із Законом України „Про громадські організації” є об’єднання громадян для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших загальних інтересів.

Формальним громадським організаціям притаманні такі риси: чітка структура, свій статут, офіційна реєстрація в органах влади.

Беручи за основу певні критерії громадські організації класифікують так:

- соціально усвідомлені: жіночі (Союз українок, Союз жінок України та інші), молодіжні (Спілка українських студентів, Спілка незалежної української молоді, Український союз студентства, Студентське братство, „Вертеп” (відродження традицій), „Сокіл” (військово-патріотична молодіжна організація), „Пласт”(патріотична молодіжна організація), скаути та інші;

- соціально ціннісні: Федерація профспілок України, Національна конфедерація профспілок України, Всеукраїнське об’єднання солідарності трудівників, профспілка „Єднання”,, Спілка офіцерів України та ін.;

- ціннісно орієнтовані: Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка, „Просвіта”, „Знання” та ін.

Основними причинами зростання чисельності неформальних організацій та їхньої ролі в суспільно-політичному житті є:

- диференціація суспільства і різноманітність інтересів у різних соціальних груп;

- кризові явища у суспільному житті;

- недостатня робота офіційних громадських організацій (їх методи і форми роботи часто носять формальний характер і не задовольняють потреби людей.

Від громадських організацій рухи відрізняються такими особливостями, як:

- відсутність чіткої організаційної структури;

- спільністю інтересів громадян, що приєднуються до рухів;

- наявність у цих груп і течій неоднакових політичних поглядів, світогляду, вірувань;

- відсутністю індивідуального членства.

Громадсько-політичні рухи – це особлива форма діяльності суспільно-політичних сил, що представляють політичні інтереси різних соціальних спільностей та їх організацій, спрямована на зміну соціально-політичних та економічних умов шляхом впливу на владні структури, вдосконалення їх.

Якщо брати за основу соціально-політичні критерії, то можна виділити такі типи рухів:

- За соціальною базою: класово-робітничі, селянські, буржуазні, національні, народні; окремих соціальних груп інтелігенції (наукової, творчої, технічної та інші), студентські, молодіжні та інші;

- Відповідно до ставлення до існуючого порядку: революційні, контрреволюційні, реформаторські, консервативні;

- За терміном досягнення поставленої мети: довгострокові, короткострокові;

- За формами організації: організовані, слабоорганізовані, стихійні;

- За характером мети: комуністичні, соціальні, ліберальні, анархічні та інші.

Основні риси та особливості громадсько-політичних рухів:

- спрямовані на зміну або вдосконалення владних структур;

- об’єднають широкі кола навколо поставленої мети;

- відображають інтереси та прагнення не одного якогось класу, а широких верств населення.

Громадські організації та рухи можна поділити на традиційні та нові.

До традиційних громадських організацій і рухів відносять: профспілкові, жіночі, молодіжні, економічні, освіти й культури, наукові й науково-технічні, творчі, оборонні, спортивні, туристські та інші.

До нових соціальних організацій і рухів належать: екологічні, альтернативні, громадської ініціативи, національні та інші.

Суспільні організації і рухи виконують дві головні функції:

- висловлюють й реалізують групові інтереси;

- забезпечують участь своїх членів в управлінні.

Політична функція суспільних організацій і рухів полягає не в боротьбі за владу, а у здійсненні тиску на неї з метою реалізації інтересів своїх учасників.

Типовими засобами тиску суспільних об’єднань на органи влади є:

- безпосереднє висування своїх членів до складу представницьких і законодавчих органів влади, а також в якості функціонерів адміністративного апарату;

- участь членів організації в роботі парламентських комісій;

- підтримка особистих контактів з членами парламенту, уряду, чиновниками державного апарату.

Групи засобів лобістів:

- засоби лобізму інформаційного ракурсу: збирання інформації, її блокування або надання зацікавленим особам; пропагандистські кампанії з рекламою або антирекламою певної акції; кампанії тиску з місць (телеграми, листи тощо

- засоби лобіювання, пов’язані з фінансовим його забезпеченням: фінансування виборчої кампанії, надання „потрібним особам” різного роду „послуг” (гонорар за виступ тощо ), влаштування для чиновників різного роду розваг за рахунок зацікавлених організацій тощо.

У сучасних суспільствах політичні партії виконують важливі соціально значущі функції:

— виявлення, формулювання та обґрунтування (політичне відображення) інтересів суспільних груп;

— активізація та об'єднання великих суспільних груп;

— формування ідеології та політичних доктрин;

— участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

— участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;

— участь у здійсненні державної влади;

— формування громадської думки;

— політичне виховання всього суспільства або його частини;

— рекрутування й соціалізація нових членів партії;

— підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.

Існує потреба переглянути правове регулювання діяльності політичних партій. Сучасна дискусія щодо закону "Про політичні партії" досі триває дещо в замкненому колі. Автори проектів критикують закон "Про об'єднання громадян" і водночас переносять головні принципи цього закону у власні проекти закону "Про політичні партії". Як відомо, розроблені два його проекти: перший — підготовлений фахівцями під керівництвом Міністерства юстиції; другий — представниками ХДПУ. Останню редакцію проекту Міністерства юстиції не оприлюднено, «а проект ХДПУ має низку вад. Зокрема в ньому пропонується закріпити:

— принцип реєстрації-дозволу замість визнаної інформаційної реєстрації;

— контроль за партією через програмні документи, а не через її діяльність;

— детальний опис внутріпартійних норм, що традиційно є проблемою самої партії;

Отже, провідними у партійній політиці є такі принципи:

— нереєстраційний тип створення політичної партії;

Визнання головних принципів партійної політики має гарантуватися Конституцією, а проблема правового статусу та особливостей функціонування політичних партій — законом "Про політичні партії". У деяких країнах положення про статус політичних партій не внесене до Конституції. У США, наприклад, відсутність цієї норми пояснюється історичним несприйняттям терміну політична партія в сучасному контексті. Реалізація цих принципів дала б змогу реально перетворити українські партії на парламентські партії сучасного взірця, котрі виконували б функції важливих інституцій політичної системи, та закласти основи дієвої системи політичного плюралізму як основи демократичного громадянського суспільства.

Беручи за основу певні критерії громадські організації класифікують так:

Члени «Союзу українок» вшановують пам'ять Софії Русової

ціннісно орієнтовані: Товариство української мови ім. Тараса Шевченка, „Просвіта”, „Знання” та ін.

- диференціація суспільства і різноманітність інтересів у різних соціальних груп;

- кризові явища у суспільному житті;

Від громадських організацій рухи відрізняються такими особливостями, як:

- відсутність чіткої організаційної структури;

- спільністю інтересів громадян, що приєднуються до рухів;

- наявність у цих груп і течій неоднакових політичних поглядів, світогляду, вірувань;

- відсутністю індивідуального членства.

Громадсько-політичні рухи – це особлива форма діяльності суспільно-політичних сил, що представляють політичні інтереси різних соціальних спільностей та їх організацій, спрямована на зміну соціально-політичних та економічних умов шляхом впливу на владні структури, вдосконалення або заміну їх.

Література

1. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. - К.: АМУПП, 1997. - 200 с.

2. Кирилюк Ф.М., Обушний М.І., Хилько М.І. та ін. Політологія: Навч. посібник / За ред. Ф.М. Кирилюка. – К.: Здоров'я, 2004.- 776 c.

3. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

4. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - К.: Вища школа, 1998. -415 с.

5. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с.

6. Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії. - К.: Українська перспектива, 1995. - 103 с.

7. Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий політологічний словник / За ред. Б.Кухти. -Львів: Кальварія, 1997. - 288 с.