Альгінатні відбиткові матеріали. отримання моделей щелеп. Апарати, що відтворюють рухи нижньої щелепи.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДБИТКОВИХ МАТЕРІАЛІВ, ТА ВИМОГИ ДО НИХ

Уперше як відбитковий матеріал Роогтап запропонував на початку XVII століття бджолиний віск. Недоліки воску як відбиткового матеріалу змусили відшукувати більш досконалі матеріали. Науковці та практики запропонували багато різних відбиткових матеріалів (гутаперча, воскові композиції та ін.). У XIX столітті Оуєєпєі (1840) запропонував гіпс для одержання відбитків у порожнині рота, а в 1869 році Зіепз розробив термопластичну відбиткову масу. Створити один універсальний відбитковий матеріал, який би був придатний для всіх випадків клітки протезування, неможливо, оскільки не вдається поєднати в одному матеріалі різні комплекси властивостей.

Велике значення для одержання точного відбитку має якість відбиткового матеріалу. Основною властивістю всіх відбиткових матеріалів є їх пластичність, тобто спроможність заповнити всі елементи поверхні і зберегти надану форму.

Класифікація відбиткових матеріалів І. М. Оксмана:

1. Що кристалізуються (гіпс, цинкоксидевгенолові пасти: репін, дентол)

2.                     Термопластичні маси (стенс-03, віск, маси Вайнштейна, Керра, адгезаль, стоматопласт, ортокор);

3.                                           Еластичні (альпласт,стомальгин, кальцинат, кальцинат-гідроколоїдна маса та ін.);

4.      Матеріали які полімеризуються (АКР-100, силіконові відбиткові матеріали, стиракрил).

Класифікація О. І. Дойникова, В. Д. Синицина:

За фізичним станом:

1) твердокристалічні;

2) еластичні;

3) термопластичні;

4)полімеризуючі.

За хімічною природою:

1) гіпс;

2)цинкоксидевгенол;

3) альгінатні;

4)силіконові;

5) тіоколові;

епоксидні.

 На основі ефірів каніфолі:

1) самотверднучі.

За ділянкою застосування:

1) самотверднучі для корекції базису протеза;

2)силіконові та тіоколові застосовують під час отримання відбитків із коронкової частини зуба при часткових дефектах та з беззубих щелеп;

3) епоксидні та на основі ефірів каніфолі (тільки при беззубих щелепах);

4)усі інші застосовуються для всіх видів відбитків;

5)гіпс використовується, крім того, для отримання моделей щелеп.

Альгінатні відтискні матеріали

Силіконові маси фірми Вауег

Вимоги до відбиткових матеріалів.

1. Розм'якшуються при температурі, при якій не відбувається опіку слизової оболонки.

2.       Легко вводитися і виводитися з порожнини рота.

3.       Швидко застигати при температурі порожнини рота.

4.       Не деформуватися при уведенні відбитка.

5.       Не мати неприємного смаку і запаху.

6.   Бути гігієнічними.

7.   Бути дешевим.

Є багато природних і синтезованих пластичних препаратів, проте для відбитків придатні лише деякі з них, оскільки відбиткова маса, крім пластичності, повинна мати цілу низку додаткових властивостей.

Вона має відповідати таким вимогам:

1)давати точний відбиток рельєфу слизової оболонки порожнини рота і зубів;

2)не деформуватися і не скорочуватися під час та після виведення з порожнини рота;

3)не прилипати до тканин протезного ложа;

4)не розчинятися в слині;

5)розм'якшуватися при температурі, що не загрожує опіком слизової оболонки;

6)легко вводитися і виводитися з порожнини рота;

7) не занадто швидко або повільно тверднути, дозволяючи лікареві провести всі необхідні маніпуляції;

8)не з'єднуватися з гіпсом моделі й легко відокремлюватися від неї;

9)зберігатися при кімнатній температурі тривалий час, не деформуючись;

10) дозволяти повторне застосування матеріалу після його стерилізації (для гідроколоїдних мас);

11) легко піддаватися розфасуванню і дозуванню, бути зручними для збереження і транспортування..

Альгінатні  маси

Широке впровадження альгінатних відбиткових мас почалося на початку 40-х років минулого століття. Цей матеріал завоював постійне місце в стоматологічній практиці і сприяв значному скороченню застосування гіпсу. Винятково багатий різновид альгінатних матеріалів, які застосовуються у клінічній стоматології, свідчить про велике їх практичне значення.

Альгінатні відбиткові матеріали являють собою наповнені структуровані системи альгінату натрію, який є тут зшив-агентом. До складу альгінатної композиції звичайно входять такі основні компоненти: альгінат одновалентного катіону, зшив-агент, регулятор швидкості структурування, наповнювачі, індикатори і речовини, що коригують смак і колір. Альгінат натрію (основний компонент) являє собою натрієву сіль альгінової кислоти. Відбиткові матеріали на основі альгінатів випускали трьох видів, або груп.

Перша група являла собою комплект, що складався із в'язкого (5 % водневого розчину) альгінату натрію і багатокомпонентного порошку. Друга група альгінатних матеріалів випускалась у вигляді пасти і порошку, у разі змішування яких утворювався відбитковий компаунд, що затвердівав за кімнатної температури. Третя група — найпоширеніші і найточніші альгінатні матеріали, які випускаються у вигляді багатокомпонентного порошку, до якого додається вода.

До позитиву альгінатних матеріалів необхідно віднести високу еластичність, добре відтворення рельєфу м'яких і твердих тканин ротової порожнини, простоту застосування. Основними недоліками цих матеріалів є відсутність прилипання до відбиткових ложок і певна усадка в результаті втрати води. Використовуючи альгінатні матеріали, необхідно особливо точно дотримуватись інструкцій заводу-виробника.

У клініках України до недавнього часу широко застосовували альгінатний матеріал "Стомальгін" (Україна). У разі замішування його з водою утворюється однорідна паста. Відбитки з нього мають достатню пластичність і еластичність, під час наповнення гіпсом майже не деформуються. Стомальгін відрізняється високими еластичними і пружнісними властивостями: залишкова деформація його у разі стискування складає 2,5 %, пружність на розрив - 0,15 Н/мм².

Відбиток із матеріалу „Стомальгін" використовують для отримання гіпсових моделей. Відразу після виведення із ротової порожнини обов'язковим є промивання його водою і дезінфекція. Отримання моделі необхідно проводити рідким гіпсом, без створення значного тиску на відбиток. Відокремлення гіпсової моделі від еластичного відбитка може проводитися без застосування будь-яких інструментів: він знімається із моделі шляхом відтягування країв пальцями. В остані роки випускався «Стомальгін-02», у якому за рахунок уведення до складу триетаноламіну поліпшена гомогенність і підвищена еластичність матеріалу. Альгінатна маса „Іпен" (Чехія) виготовляється шляхом замішування 10 г зеленого дрібнодисперсного порошку із водою кімнатної температури (20 мл) протягом 30-45 с Час затвердіння складає 2,5 хв, інтервал робочого часу — 3 хв.

„Еластік Плюс" — обновлена альгінатна гідроколоїдна відбиткова маса на основі альгінату натрію, випускається фірмою „Споф-Дентал" (Чехія). Гіпсові моделі, одержані за відбитками „Еластік Плюс", мають гладеньку, тверду поверхню, що не стирається, із точним рельєфом тканин протезного ложа. Даний матеріал використовується як для зняття попередніх відбитків із беззубих щелеп (для виготовлення індивідуальних відбиткових ложок), так і в разі часткової втрати зубів (для одержання робочої моделі і допоміжної гіпсової моделі).

"Віколоїд" — монофазний відбитковий матеріал фірми "Воко" (Німеччина), який дозволяє одержати відбитки високої точності у разі протезування коронками, мостоподібними протезами і вкладками. Матеріал у порошкоподібному вигляді, з приємним запахом і смаком, розфасований у пакети. Після замішування з водою він дозволяє протягом 3 хв („Воколоїд-3") або 4 хв. („Воколоїд-4") проводити всі необхідні маніпуляції щодо оформлення відбитка. Повне затвердіння настає за 5 хв.

"Альгіногол" — швидкотвердіючий, безпороховий, що самодезінфікується, альгінат у вакуумній упаковці, випускається фірмою "Галеніка" (Югославія).

"Альгінмакс" — альгінат із хромовим фазовим індикатором, не містить цинку і кадмію. За умови дотримання усіх правил має великий термін зберігання. Приготування матеріалу й одержання відбитка типові для альгінатних відбиткових матеріалів.

"Кромальгін" — альгінатний відбитковий матеріал фірми "Медстар" (Великобританія) із триколірним індикатором фази (альгінат класу "А"). Може бути використаний для одержання відбитків у разі протезування суцільноли-тими і штампованими коронками, дуговими (бюгельними) і повними знімними протезами. Порошок світлого кольору, із приємним ванільним ароматом. Техніка застосування матеріалу — традиційна для всіх альгінатів, але супроводжується кольоровими перетвореннями. Час замішування складає ЗО с Паста має фіолетовий відтінок. До введення у ротову порожнину лікар має запас 1,5 хв, поки маса не стане рожевою. Повний період з моменту закінчення замішування до готовності відбитка дорівнює 1 хв. Колір відбиткової маси стає білим.

Матеріал характеризується:

—можливістю зорового (візуального) контролю робочого часу;

—відсутністю пилу;

—можливістю регулювати консистенцію замішування;

—високою еластичністю і міцністю на розрив (1,20 МПа);

—високою точністю відтворення деталей (50 мікрон);

—можливістю збереження розмірів відбитка протягом декількох годин у герметичній упаковці;

—оптимальною сумісністю з гіпсами, тобто утворенням твердих гладеньких поверхонь моделей щелеп;

— відсутністю свинцю і консервантів.

"Альгідур" — альгінатний відбитковий матеріал фірми "Дорідент" (Австрія), випускається з нормальним, швидким і надшвидким затвердінням. Альгінат поставляється у комплекті з рідким альгінатним стабілізатором, який робить одержані моделі більш легкими і дозволяє виключити утворення на них повітряних пухирців.

"Супер Пейст" — альгінатний відбитковий матеріал виробництва фірми "Босворт" (США), який змінює колір протягом часу від змішування до затвердіння. Випускається у двох тубах у вигляді пасти.

"Фрейз" (Польща) — поліхроматична альгінатна маса, являє собою фіолетовий порошок, що замішується у співвідношенні 9 г на 17 мл води. Через ЗО с замішування колір пасти змінюється на рожевий. У цей момент відбитко-ву ложку заповнюють пастою. Зміна кольору на білий є сигналом для уведення ложки з масою у ротову порожнину. Час затвердіння матеріалу за температури 23°С дорівнює 2,5 хв.

"Кромопан" і "Кромопан-2000" (Італія) — маси, які мають кольорову індикацію фаз (фіолетового, рожевого, білого кольору). Співвідношення під час замішування складає 9 г на 20 мл. Помітних змін відбитка не відбувається, за твердженням виробника, протягом 48 год після його одержання. Це зумовлено введенням у масу інтегрованого стабілізатора. Аналогічною є італійська маса „Оралгін".

Крім названих вище відомі й інші європейські матеріали:

—польські маси "Ортопринт" із протиблювотною добавкою;

—німецькі маси "Пдрогум" з гумоподібним ефектом, а також "Алгінопласт", "Ксанталгін", "Дупальфлекс", "Триколоральгін", "Пальга-флекс" (остання маса твердіє повільно — 3 хв. 45 с);

"Пластальгін" (Франція) випускається у двох варіантах — швидкого і нормального затвердіння.

З американських матеріалів на українському ринку поширений "Супер-гель Меджік" (хроматичний альгінатний відбитковий матеріал з колірною індикацією фаз структурування від рожевого до білого і без утворення пороху); "Блюпрінт Кремікс" і "Блюпрінт Плас Ентбек" (фірма "Дентсплай"), "Алгі-нмакс" (фірма "Меджор"), "Джелтрейт", "Джелтрейт Плюс", "Кос Елджи-нейт". Матеріал „Джелтрейт" випускається трьох консистенцій: нормальної, щільної і швидкотвердіючої. „Джелтрейт" нормальної і щільної консистенції застосовується у разі високого склепіння піднебіння та в ортодонтії, швидко-твердіючої — для одержання відбитків за умови підвищеного блювотного рефлексу.

Характеристиками нормального і щільного „Джелтрейта" є: час затвердіння - 2,5 хв, залишкова деформація - 2,1 %, відносний стиск - 13,3 %, плинність - 1,86 %, для швидкотвердіючого „Джелтрейта" відповідно 1,75 хв, 1,7 %, 13,9 %, 1,67 %.

У клініці застосовується "Арома Файн" фірми "ДжіСі" (Японія) нормального (має рожевий колір) і швидкого твердіння (зеленого кольору). Час його замішування складає ЗО (45) с, час оформлення відбитка у ротовій порожнині — 1,25 (2,25) хв, час затвердіння — 1,75 (3,17) хв. В'язкість матеріалу складає 36 (38) мм.

Переваги:

•Висока пластичність після замісу;

•Задовільна точність при відображенні рельєфу тканин порожнини рота;

• Еластичність після структуризації;

•Хорошая переносимість пацієнтами;

• Простота приготування;

• Легкість відділення від моделі;

• Низька собівартість.

Недоліки:

•Низька адгезія до відтискної ложки;

•Висока усадка з виділенням альгінової кислоти;

•Низька механічна міцність після структуризації;

•Недостатня точність при відображенні рельєфу в пришийковій області;

•Необхідність негайного відливання моделей;

•Складність дезинфекції.

Альгінатні  маси при достатній простоті вживання і дешевизні дають можливість отримати відтиски, придатні по своїй точності для виготовлення  часткових і повних знімних зубних протезів, допоміжних моделей. Небажано знімати відтиски для виготовлення суцільнолитих знімних і незнімних конструкцій. В даний час альгинатні  матеріали випускаються у вигляді порошку, упакованого в банки або пакети . При змішуванні з водою в певній пропорції вони утворюють пластичну масу, яка в результаті необоротної реакції  набуває пружно-еластичних властивостей. При транспортуванні матеріал ущільнюється.

Перед вживанням альгинатного матеріалу масу бажано розпушити (струсити). Лікар повинен звертати увагу на матеріал, розфасований в алюмінієві пакети, бажано навіть його пересипати в коробки, що закриваються (для зручності струшування). Альгінатні матеріали гігроскопічні, тому їх слід зберігати щільно закритими. Дотримання співвідношення порошку і води при замісі матеріалу, рекомендоване виробниками, дуже важливо. Надлишок води приводить до розмивання матеріалу слиною, що погіршує якість відтиску, а при зменшеній її кількості не дозволяє добитися гомогенного стану матеріалу при замісі. Для отримання гомогенної  маси порошок необхідно зачерпувати мірною ложкою, не уплотняя його, а після цього налити всю порцію води. При порушенні пропорційного співвідношення між водою і порошком, наприклад, коли порошку багато, а води мало, виникає ситуація, при якій не весь порошок рівномірно просочується водою, і в матеріалі формуються дрібні грудочки сухого порошку. Це призводить до того, що в процесі структуризації ділянки матеріалу, не просочені водою, зволікають її з довколишніх областей . В результаті цього у відтиску виникає внутрішня напруга, що приводить до спотворення рельєфу його поверхні. Те ж саме відбувається при недостатньо ретельному замісі матеріалу. При роботі з альгинатными оттискными масами дотримання співвідношень між кількістю порошку, води і рекомендованого часу їх замісу набуває особливого значення. Перед введенням ложки з масою в порожнину рота пацієнт повинен сполоснути рот водою з метою видалення бульбашок повітря із слини. Поверхня відтиску згладжується (змочується) невеликою кількістю води. Для всіх матеріалів рекомендується відливати відбиток відразу ж або не пізніше, ніж через 10-15 хвилин.

Методика отримання відтиску альгінатними  масами

    Отримання відтисків альгінатними  масами проводиться за допомогою стандартних металевих або пластмасових перфорованих ложок відповідного розміру. Для виготовлення знімних протезів можливе одномоментне  зняття відтиску

Альгінатна  маса

Альгінатні маси

Масу замішують , накладають на ложку і вводять в порожнину рота. Альгінатні маси замішуються в спеціальних гумових чашках за допомогою шпателя. У чашку в певній пропорції за допомогою мірників насипається порошок, а потім додається вода.

Воду необхідно наливати відразу всю лише потім приступати до замісу маси, оскільки тільки в цьому випадку достигаєтся її гомогенність. Недотримання співвідношення між кількістю води і порошка, а також додавання води або порошку після часткового замісу маси приводять до порушення її однорідності, виникненню внутрішніх напрягів, а отже, знижує механічну міцність, збільшує усадку матеріалу і погіршує точність відтиску.

Після отримання гомогенної маси вона :за допомогою шпателя вноситься  ложки і рівномірно розподіляється в ній. Поверхню розподіленої маси необхідно змочити водою.

Після введення ложки з альгінатною  масою у порожнину рота вона центрується і притискається до тканин протезного поля.

Модель — позитивне зображення рельєфу зубного ряду і щелепи, тканин протезного ложа, слизової оболонки, що покриває кісткову основу щелеп та прилеглих ділянок м'яких тканин рота, відтворених у гіпсі, пластмасі за відбитком.

Розрізняють такі типи моделей: робочі (основні) — моделі, за якими безпосередньо виготовляють зубні протези; допоміжні гіпсові моделі — модель зубного ряду щелепи, прилеглої до тієї, що протезується, якщо відновлюється дефект зубного ряду на одній із щелеп; музейні моделі — необхідні для навчальних цілей; діагностичні моделі, що виготовляються як до протезування, так і на його етапах з метою уточнення, додаткової оцінки стану зубощелепної системи хворого.

В окремих випадках необхідні моделі більшої міцності, ніж гіпсові. Тоді виготовляють амальгамові, цементні чи комбіновані.

Комбіновані моделі складаються з ділянок (найчастіше деякі зуби), відлитих із супергіпсу, амальгами чи цементу, самотвердіючої пластмаси, в той час як уся основна маса відлита із звичайного гіпсу. Розроблено спосіб отримання моделі, покритої тонким шаром металу.

Амальгамові моделі необхідні для виготовлення металевих вкладок і напівкоронок. Для виготовлення моделей використовують переважно мідну амальгаму.

Розбірні моделі використовують для виготовлення суцільнолитих конструкцій зубних протезів. У разі їх виготовлення використовують "піндекс-систему", що дозволяє виймати необхідні для моделювання опорні зуби і без перешкод повертати в модель.

Зубний ряд у розбірних моделях відливають із гіпсів з підвищеними міцнісними властивостями (супергіпс).

Цементні моделі використовують для виготовлення протезів із пластмас (коронки, вкладки, мостоподібні протези). Для виготовлення цементних моделей використовують фосфат-цемент.

Металізовані моделі — це моделі з абсолютно гладенькою і твердою поверхнею, покриті тонкою мідною плівкою. Мідну плівку наносять гальванічним шляхом, також можна наносити тонкий шар срібла, використавши реакцію срібного дзеркала. Отримані таким чином моделі з поверхнею із гальванічної міді можна використовувати для виготовлення напівкоронок, вкладок, знімних протезів, а також така модель може бути робочою для отримання електролітичним способом базису знімного протеза із золота.

Додаткова оцінка стану зубних рядів і їх співвідношень, уточнення у них змін, що починаються, вивчення оклюзійних контактів в апаратах, які відтворюють рухи нижньої щелепи, і проведення низки антропометричних вимірювань відбувається на діагностичних моделях щелеп.

Основні матеріали для виготовлення моделей або їх частин:

—гіпс звичайний медичний;

—супергіпс;

—метали;

—амальгами;

—цемент;

—пластмаси.

Моделі за способом виготовлення є такі:

1. Проста анатомічна.

2.  Розбірна.

3.  Комбінована:

—з використанням цементу, амальгами, пластмаси;

—з поверхнею, покритою гальванічною міддю;

—покрита шаром срібла.

Виготовлення моделі з гіпсу

Моделі з гіпсу поширені у практиці зубного техніка. Вони звичайно є основними (робочими) та допоміжними.

Якісні відбитки з еластичних матеріалів, що є найпоширенішими у клініці ортопедичної стоматології, після належної дезінфекції зубний технік промиває під струменем холодної води. Після цього готує гіпсову масу. Гіпс для отримання моделі замішують без додавання солі. Розроблену однорідну, сметаноподібної консистенції гіпсову масу вносять у відбиток. Спочатку невелику порцію накладають на частину відбитка, яка випинається (відбиток склепіння піднебіння, перехідної складки з язикового боку) мал.1

Незначним постукуванням відбитка об край гумової колби, що нагадує вібраційні рухи, переміщують порцію гіпсу в заглиблені місця (відбитки зубів чи коміркового відростка, частини). Таке внесення перших порцій гіпсу забезпечує рівномірне розтікання його у заглибини відбитка та запобігає утворенню у моделі повітряних пухирців. Потім додають нову порцію гіпсу і знову розподіляють по всій поверхні відбитка. Зручно виготовляти гіпсову модель на вібраційному столику. Заповнивши з деяким надлишком весь відбиток, накладають горбком решту гіпсу на скляну чи кахельну поверхню стола, перевертають відбиткову ложку так, щоб вона була паралельна їй. Висота цоколя моделі повинна бути не меншою ніж 1,5—2 см. Шпателем розподіляють гіпс нарівні з краями відбитка. Звільнення (відкриття) моделі починають після повного затвердіння гіпсу.

Можливим є й одночасне відливання кількох моделей. У такому разі спочатку заповнюють гіпсом відбитки зубів та коміркового відростка чи частини відразу, як сказано вище. Завершальну обробку країв моделі проводять після того, як усі відбитки повністю заповнені гіпсом.

Мал. 1

Етапи виготовлення гіпсової моделі:

а) відбиток на вібростолику;

б) внесено першу порцію гіпсу;

в, г) наповнення моделі гіпсом;

д) відбиток наповнений гіпсом з надлишком;

є) перевертання моделі паралельно поверхні столика;

є) відбиток перевернутий паралельно поверхні столика;

ж) оформлення цоколя моделі;

з) процес відливання моделі завершено

Вивільнення моделі від відбитка (відкриття моделі). Через 50—70 хв після відливання моделі від відбитка відокремлюють ложку, зрізають нерівності гіпсу до краю відбитка та початку робочої частини моделі (мал. 2). Відкриття моделі слід починати з відновлення у пам'яті розміщення зубів, чому допомагає зубна формула на наряді роботи і знання конструкції, яку планується виготовити. У всіх випадках вивільнення моделі починають з вестибулярного боку. Утримуючи шпатель у правій руці, гострим кінцем вводять між моделлю та відбитком. Просунувши шпатель углиб, ва-желеподібним рухом починають відокремлювати відбиток від моделі.

Мал. 2.

Етапи вивільнення моделі від відбитка:

а) розміщення шпателя між відбитковою ложкою і гіпсовою моделлю;

б, в) початок та подальше вивільнення моделі від відбитка;

г) остаточне вивільнення моделі від відбитка

Мал. 3.

Форма моделей верхньої (а) та нижньої (б) щелеп

Після вивільнення моделі від відбиткового матеріалу проводять її оцінку. Якщо під час вивільнення відбитка від моделі відламується гіпсовий зуб, його можна приклеїти до моделі за допомогою клею, насиченого розчином целулоїду в ацетоні. Цементом склеювати не рекомендується.

До інших недоліків моделі слід віднести наявність повітряних пор, сторонніх включень у гіпсі, пошкодження поверхні моделі шпателем, недостатню товщину моделі і, зрештою, віддам у ділянці коміркового відростка чи частини, а іноді й перелом моделі. У подібних випадках рекомендується ще раз отримати відбиток і виготовити нову модель.

Вивільнену модель обережно обрізають по краях, не порушуючи цілісності перехідної складки. Останнім часом цей трудомісткий процес значно полегшений застосуванням пристроїв для обрізання моделей. У моделі нижньої щелепи виямки з язикового боку роботи не слід, щоб не послабити її цоколь. Форми моделі верхньої та нижньої щелеп представлено на мал.3.

Гіпсову модель підвищеної міцності можна отримати, відливаючи відбиток супергіпсом.

Виготовлення розбірної моделі

Нині найпоширенішими моделями, що використовуються у зубопротезній практиці, є розбірні. їх виготовляють із супергіпсу. Розбірна модель дає можливість зубному техніку якісно проводити моделювання опорного зуба та проміжної частини, оцінювати результати воскової композиції суцільнолитої конструкції.

Виготовлення розбірної моделі — складний багатоетапний процес.

Після оцінки якості відбитка зубний технік проводить облямівку країв відбитка на протязі всього зубного ряду. У більшості випадків для облямівки використовують базисний віск. Висота воскової пластинки, якою облямовують ложку, відповідає у майбутньому висоті моделі з супергіпсу (мал. 4, а, б, в). Замішаний супергіпс сметаноподібної консистенції заливають у відбиток на вібростолику. З метою витіснення повітря зондом помішують гіпс у кожній найменшій частині відбитка. Гіпс наливають до рівня воскової облямівки. Залишають до повного застигання — від З0 хв до 1 год. Відбиток не перевертають, тобто залишають восковою облямівкою догори.

Після застигання супергіпсу забирають спочатку віск, а потім, підважуючи гіпсовим ножем з вестибулярного боку, відкривають модель. Модель із супергіпсу обрізають на шліфмоторі, змочуючи її водою чи за допомогою тримера. Спочатку зішліфовують у вертикальному напрямку, а потім — у горизонтальному, утворюючи на моделі гладенькі та рівні поверхні, що за формою відповідають шестикутнику — на верхній щелепі та чотирикутнику — на нижній. Деякий час модель підсушують. Потім розпочинають розміщення пін. Спочатку перевіряють готовність пристрою, за допомогою якого будуть проводити наступні етапи виготовлення розбірної моделі. Розглянемо на прикладі використання пристрою PINDEX SYSTEM MARK II (Німеччина) (мал. 4, г, д, є, є).

Перед розміщенням моделі на робочій поверхні приладу перевіряють, чи збігається пучок світла з отвором у центрі поверхні. Модель установлюють так, щоб світловий промінь падав на середину поверхні зуба, де слід розмістити піну. Потім натискають на круглу поверхню приладу, доки не погасне сигнальна лампочка. Таких отворів роблять стільки, скільки необхідно, звичайно на кожний опорний зуб та на проміжну частину.

Мал. 4.

Етапи виготовлення розбірної моделі:

а) відбиток, облямований воском;

6) заповнення відбитка супергіпсом на вібраційному столику;

в) обрізання моделі із супергіпсом на шліфмоторі;

г) розміщення пінів за допомогою пристрою PINDEX SYSTEM MARK II;

д) піни зафіксовані в гіпсовій моделі;

є) зарубки на зворотному боці моделі;

є) нанесені зарубки на вестибулярній поверхні гіпсової моделі

Якщо проміжна частина велика, можна підготовити два отвори. В отворах за допомогою клею ("Суперклей") фіксують піни. Піни бувають різного діаметру, але діаметр піни, що встановлюється в отвір, повинен обов'язково відповідати діаметру свердла у приладі. Через 20—30 хв, коли клей підсихає, на звороті моделі зуботехнічною фрезою роблять зарубки (борозни), що покращить фіксацію розбірного сегменту в моделі.

З вестибулярного боку моделі навпроти кожної піни проводять маркування, що забезпечить точність розрізання моделі на сегменти. Наступним етапом є замочування у воді нижньої частини моделі на 2—5 хв.

Мал. 5.

Цоколь-форми (гумові плашки)

Виготовлення цоколя розбірної моделі проводять так. Гумову плашку п'ятигранної форми заливають звичайним гіпсом сметаноподібної консистенції (мал. 5).

Шар такого ж гіпсу наносять на нижню чаегану моделі і ретельно по центру занурюють модель із супергіпсу цією поверхнею у плашку. Через 1—1,5 год, коли гіпс затвердіє, гумову плашку знімають (мал. 6).

Наступним етапом є розрізання моделі на необхідні сегменти відповідно до кількості пін за допомогою ручної зуботехнічноі пили або диска-пили до зуботехнічноі бормашини. Напрямок розрізання вертикальний, від оклюзійної поверхні зубів моделі до ясен на моделі. Розріз проводять на товщину супергіпсу до цоколя моделі.

На зворотному боці цоколя у проекції розбірного сегмента зубопротезною фрезою вирізають гіпс до контакту з дистальним кінцем піни, що необхідно для кращого виведення сегмента з розбірної моделі.

ЛЬш'Дїоіітзубшкшічною фрезою обходять шийкиопорних зубів, створюючи нішу для майбутнього воскового ковпачка, що забезпечить легке вивільнення з моделі надлишків воску, які утворилися під час моделювання ковпачка.

У разі виготовлення розбірних моделей іншим способом використовують наконечники із спеціальними борами для штифтів (пін) та штифтів спеціальної конструкції, а також пластикові системи для виготовлення розбірних моделей. Крім того, можливим є варіант виготовлення розбірної моделі за допомогою системи для установлення паралельності.

Виготовлення комбінованих моделей

Комбіновані моделі виготовляють, поєднуючи різні матеріали, наприклад, звичайний гіпс і супергіпс, звичайний гіпс і метал чи цемент. Можливе поєднання із самотвердіючими пластмасами або покриття поверхні металу тонким шаром металу (гальванізація).

Для отримання комбінованої моделі з ділянками із амальгами, цементу, пластмаси відбитки опорних зубів наповнюють одним із них, формуючи з нього стовпчики для укріплення моделі зуба в загальній моделі. Якщо відбиток також комбінований, тобто складається з ділянок еластичної чи

Мал. 6.

Виготовлення цоколя розбірної моделі:

а) гіпсова модель у плашці, наповненій гіпсом;

6) модель, розрізана на сегменти;

в) вирізаний гіпсовий сегмент;

г) обробка шийки опорних зубів;

д) виготовлена розбірна модель;

є) зворотний бік розбірної моделі

термопластичної маси в кільці та гіпсу, спочатку заповнюють відбитки цих зубів поза загальною моделлю. Після затвердіння матеріалу відбитки зубів розташовують у загальному відбитку і відливають загальну модель з гіпсу. Відливання відбиткової маси проводять у зворотній послідовності.

Амальгамові моделі. Такі моделі були необхідні для виготовлення металевих вкладок і напівкоронок. Нині їх використання недоцільне у зв'язку з наявністю сучасних технологій виготовлення незнімних конструкцій.

Цементні моделі. Цементні моделі використовували для виготовлення протезів із пластмас (коронки, вкладки, мостоподібні протези). На відміну від амальгамових чи металевих моделей цементні не спричиняють зафарбовування пластмаси. Найпоширенішого використання набув фосфат-цемент. На нинішньому етапі розвитку зубпротезної техніки цементні моделі, як і амальгамові чи комбіновані з легкоплавких сплавів олова, пластмасові чи металізовані, не використовуються. Адже сучасна гама супергіпсів дозволяє замінити всі види названих моделей на моделі із супергіпсу. Але деякі аспекти виготовлення різних моделей розглянемо з метою ознайомлення.

Комбінована модель з використанням олова включає ділянки із легкоплавких олов'яних сплавів та гіпсу.

Використання пластмас холодної полімеризації (самотвердіючих) лежить в основі виготовлення комбінованих моделей із пластмаси та гіпсу.

Металізовані моделі отримували гальванічним шляхом. Як анод використовували чисту мідь, яка і покривала поверхню відбитка тонкою мідною плівкою, а потім переходила на модель.

Матеріали для виготовлення моделей

Найпоширенішим видом матеріалів для виготовлення моделей є гіпс. Це природний матеріал, що утворився шляхом випадання його в осад із розчинів, збагачених сульфатними солями, або шляхом вивітрювання гірських порід. Гіпс у природі зустрічається у вигляді мінералу — водяної або воднево-сірчанокислої солі кальцію CaSO4 * 2Н2О. Природний гіпс має кристалічну структуру. Кристали чистого гіпсу прозорі, безбарвні, але за наявності різноманітних домішок набувають жовтуватого, рожевого, бурого і навіть чорного кольору. У чистому вигляді гіпс зустрічається рідко. Постійними домішками є карбонати, кварц, пірит та глинисті речовини.

В ортопедичній стоматології застосовують зневоднений або напівводяний гіпс (CaSO4)2 * Н2О. Для отримання напівводяного гіпсу природний, очищений від домішок гіпс піддається подрібненню у спеціальних подрібнювальних установках, у гіпсових млинах до дрібного однорідного порошку. Потім подрібнений гіпс завантажують у гіпсові печі і спікають за температури 140—190 °С протягом 10—12 год. Кращі сорти гіпсу отримують за температури 170 °С у разі спікання протягом 12 год. Залежно від температури спікання, тиску, часу можна отримати різноманітні сорти гіпсу, що відрізняються термінами затвердіння і міцності.

2(CaSO₄-2H₂O) - (CaSO₄>2  Н₂О + ЗН₂О, (t 120-180 °С).

У будівництві для штукатурних робіт застосовується гіпс, відомий під назвою "алебастр". Медичний гіпс — тоншого помолу. Для зуботехнічних потреб випускають гіпс двох гатунків: для відбитків і для моделей. Перший — порошок дрібного помолу, 96 % якого проходить через сито з 1600 отворами на 1 см². Він часто буває зафарбованим у рожевий колір алізарином або харчовим жировим "Суданом Ж". Для поліпшення органолептичних якостей до нього додають 0,03 % м'ятної олії. У суміші з водою гіпс має здатність приєднувати воду, перетворюючись знову в двоводневий та затвердіваючи. Затвердіння гіпсу настає не раніше ніж через 1,6 хв і закінчується не пізніше ніж через 5 хв. Гіпс для моделей має грубілий помол. Він цілком проходить через сито з 900 отворами на 1 см². Час його кристалізації: початок не раніше 4-ї хвилини, закінчення — не пізніше 6-ї хвилини. З найтоншого помолу отримують мармуровий гіпс, який просівається через сито з 4900 отворами на 1 см². Подрібнений на заводі гіпс упаковують у металеві бочки, які закриваються герметично, або міцні паперові мішки, щоб уникнути поглинання ним вологи з повітря. Зберігати гіпс необхідно в сухому місці.

Гіпс в ортопедичній стоматології застосовують на різних етапах виготовлення протезів для отримання моделей, під час паяння, загіпсовки в оклюдатор (артикулятор) або в прес-форму.

Відповідно до вимог міжнародного стандарту (ISO) за ступенем твердості виділяють 5 класів гіпсу:

1. М'який, використовують для отримання відбитків (оклюзійних).

2.  Звичайний, використовують для накладання гіпсових пов'язок у загальній хірургії (даний тип гіпсу в літературі іноді позначають терміном "медичний гіпс"), наприклад "Галіпластер" (фірма "Галеніка", Югославія), до складу якого входить а-напівгідрат сульфату кальцію.

3.  Твердий — використовують для виготовлення діагностичних і робочих моделей щелеп у технології знімних зубних протезів, наприклад, "Пластоп-L" (фірма "ДжіСі", Японія), "Ппсогал" (фірма "Галеніка", Югославія), до складу якого входить а-напівгідрат сульфату кальцію.

Мал. 7.

Пакувальний гіпс "Адвастон" фірми "GC" (Японія)

До гіпсів третього типу належить пакувальний гіпс "Адвастон" (фірма "ДжіСі", Японія). Розроблений для виготовлення протезів у прес-формі. Володіє низьким коефіцієнтом розширення під час затвердіння — 0,09%, високою точністю та міцністю на стискання, надійний у разі пакування пластмаси під пресом (мал. 7).

Не менш відомим є твердий гіпс "Молдано" ("Хереус Кульцер", Німеччина). Використовується для виготовлення робочих та діагностичних моделей, для гіпсування у ряді пакувально-пресової техніки. Випускається двох кольорів — синього та білого. Під час замішування набуває текучої кремової консистенції, швидко схоплюється, має низький ступінь розчинення, високу твердість та міцність країв, утворює гладеньку поверхню моделей.

4. Надтвердий, супергіпс, використовується для одержання розбірних моделей, наприклад, "Фуджирок-ЕР" (фірма "ДжіСі", Японія). "Галіграніт" (фірма "Галеніка", Югославія), до складу якого входить а-напівгідрат сульфату кальцію.

Особливості матеріалів групи розглянемо на прикладі гіпсу "Фуджирок-ЕР" (фірми "ДжіСі", Японія) (мал. 8). Використання матеріалу запобігає появі сколів під час відкриття моделі, шліфування, розпилювання чи полірування та забезпечує виготовлення моделей з абсолютною точністю. Гіпс швидко замішується (протягом 1 хв), має подовжений час роботи — близько 8 хв. Відкриття моделей через З0 хв економить час зубного техніка. Матеріал має низький коефіцієнт розширення — менше ніж 0,08%. Зручною для роботи зубних техніків є палітра кольорів матеріалу — білий, жовтий, золотисто-коричневий, ебонітово-чорний, сірої платини, бежевого топазу, королівський синій.

Гіпсом четвертого типу з гарантією високої якості є супергіпс "Молдастон" ("Heraeus Kulzer", Німеччина). Його використовують для виготовлення розбірних моделей, моделей для виготовлення бюгельних каркасів.

Мал. 8

Супергіпси "Фуджирок-ЕР" фірми "ДжіСі"(Японія)

Позитивними характеристиками "Молдастону" є тіксотропність (добра текучість на вібростолику, миттєва стійкість після вібрації); низький ступінь розширення, тривале перебування у пластичному стані та безперервне схоплювання гіпсу в кінці обробки; висока стійкість країв, опірність стиранню і міцність, що забезпечують якість моделей під час розпилювання, обробки фрезою культі, моделювання протеза.

5. Особливо твердий супергіпс із домішками синтетичних компонентів. Даний вид гіпсу має підвищену поверхневу міцність. Для замішування потрібна висока точність співвідношення порошку і води. Так, наприклад, "Дураліт-S", матеріал на основі синтетичного а-напівгідрату сульфату кальцію, характеризується дуже низьким розширенням під час затвердівання, що забезпечує одержання точних робочих моделей.

Добра текучість забезпечує хорошу здатність заповнення форми, а також високий опір на стискання та твердість. Співвідношення порошку і води під час замішування дорівнює 100 : 19—21. Час затвердіння складає 7—10 хв; розширення після затвердівання < 0,12%; міцність на стискання > 50 Н/мм²; твердість за Бринелем > 15 МПа.

Надтверді гіпси (а-напівгідрати) — "Супергіпс" (Росія), "Бегодур", "Бе-гостоун", "Херастоун-М", "Вел-Мікс Стоун" і "Супра Стоун" (Німеччина): час затвердіння 8—10 хв, розширення під час затвердівання не перевищує 0,07—0,09%, міцність під час стискування через 1 год після затвердіння складає ЗО Н/мм², через 1 добу — 35—60 Н/мм².

Названі матеріали застосовують для виготовлення розбірних, комбінованих моделей щелеп. Співвідношення порошку і води під час замішування складає 100 г на 22—24 мл води.

Синтетичні особливо тверді гіпси, наприклад, "Херарок", "Молдасінт" (Німеччина), характеризуються коефіцієнтом розширення, що приблизно дорівнює 0,1% через 2 год після замішування, а опір стискання досягає 48 Н/мм². Порошки супертвердих гіпсів суворо дозуються з водою і замішуються у вакуумних змішувачах.

Гіпс стає пластичним у разі замішування з водою у пропорції 1:2. Замішують його в гумовій колбі. Швидкість затвердіння гіпсу залежить від цілої низки чинників: температури — підвищення її до 30—37°С призводить до скорочення терміну затвердіння гіпсу (вища температура не впливає на швидкість затвердіння), ступінь помолу також має значення. Чим вища тонкість помолу гіпсу, тим більша поверхня дотику, що призводить до прискорення процесу затвердівання. Чим інтенсивніше перемішування, тим повніший контакт між гіпсом і водою і, відповідно, тим швидше перебігає процес затвердіння. Швидкість затвердіння залежить від кількості взятої води. Крім того, процес затвердіння гіпсу можна пришвидшити (застосування каталізаторів) або сповільнити (застосування інгібіторів). Найефективніші такі каталізатори: сульфат калію, сульфат натрію, хлористий натрій, хлористий калій, алюмо-калієві галуни, цитрат калію. Найчастіше як каталізатор застосовують 3% розчин кухонної солі. Застосовуючи каталізатори, необхідно пам'ятати, шо міцність гіпсу знижується, тому їх не варто використовувати під час виготовлення моделей, загіпсовки в кювети. Уразі відлиття комбінованих моделей, музейних експонатів, навпаки, потрібна велика міцність гіпсу. Цього досягають додаванням інгібіторів, до яких належать: клей столярний, 2—3% розчин тетраборату натрію (бури), 5—6% розчин цукру, 5% розчин етилового спирту. Речовини, що змінюють швидкість кристалізації, можна вносити як у воду, яка застосовується для замішування, так і в гіпс. Механізм дії їх повністю не вияснений. Водночас із багатьма позитивними властивостями гіпсу як відбиткового матеріалу (добра пластичність, точний відбиток протезного ложа, відсутність усадки, нешкідливість, доступність та дешевизна) він має і низку недоліків. Гіпс важко виводиться із ротової порожнини, оскільки він крихкий і розпадається. У такому разі дрібні частинки, що заповнюють простори між зубами, губляться. Цей недолік гіпсу особливо виявляється у тому разі, коли спостерігаються девергенція і конвергенція зубів, їх нахил у язиковий або щічний бік, а також за наявності пародонтиту, коли збільшуються клінічні коронки зубів. Гіпс неможливо використовувати для одержання відбитка під час виготовлення вкладок. До недоліків належиться тривалий час затвердіння, труднощі відокремлення моделі від відбитка, що потребує певного досвіду і вміння, неможливість повторного використання. Однак не слід забувати, що гіпс дуже дешевий матеріал і в умовах масового протезування його ще довгий час будуть застосовувати у практиці зубопротезних лабораторій.

Для замішування особливо твердих синтетичних гіпсів фірма "Хереус Кульцер" (Німеччина) рекомендує використовувати спеціальну рідину — "Ппс-Бріллант-ліквід". Завдяки застосуванню цієї рідини відбувається рівномірний розподіл порошку в рідині і затвердівання гіпсу. Одержана гіпсова модель відрізняється високою гомогенною міцністю, пружністю і точністю відображення оригіналу. Схильність до утворення пор на поверхнях гіпсу під час контакту з водою у разі застосування цієї рідини зведена до мінімуму. Рідина постачається у флаконах об'ємом 1 л у вигляді концентрату і розбавляється 19 л дистильованої води, що складає загальний об'єм  20 л.

Для покращення якості моделей супергіпси замішують за допомогою гіпсових змішувачів (мал. 9). Голландська фірма "Евро-Дентал" випускає електронний гіпсовий змішувач, що працює в автоматичному режимі. Резервуар для гіпсу містить 25—30 кг. Перемішування відбувається у вакуумі, є можливість вибору часу. Після перемішування середина приладу автоматично очищується.

Мал. 9.

Гіпсовий замішувач

Змішувальні прилади входять до стандартного забезпечення навіть невеличких лабораторій. Фірма "Бего" (Німеччина) розробила вакуумний змішувач "Моттава-СЛ". Він за допомогою сильного мотора забезпечує інтенсивне перемішування і видає до 98% змішаної маси. У приладі використано 2 мотори, один з яких служить для приводу змішувального пристрою і виготовлений із твердої гуми та дозволяє легко проводити очистку. Після завершення процедури змішування магнітний вентиль автоматично відключає вакуумний насос.

      Фірма "Хереус Кульцер" (Німеччина) випускає вакуумний прилад CL- VMR- W для замішування формувальної маси і гіпсу, що дозволяє одержати матеріал, вільний від повітряних бульбашок. Після установлення часу змішування (максимально — 90 с) процес відбувається автоматично. Форми заповнюються гіпсом на вібростоликах ("Вібромістер", "Вібробой", Вібробебі", KB-16, КВ-36, КВ-56, усі — виробництва Німеччини). Це запобігає появі пор і раковин у моделі.

Додаткові матеріали та аксесуари для виготовлення моделей

Існує низка зубопротезних матеріалів, які є допоміжними у разі виготовлення моделей. Серед них: набори пін, клей, базисний віск. Виготовлення моделей неможливе без використання гумової плашки для формування цоколя розбірної моделі, лобзика для розрізання моделей або диска пили та інших засобів.

Базисний віск описано у розділі про моделювальні матеріали.

Для приклеювання піни в сегменті звичайно використовують клей типу "Суперклей", "Момент", "Zyan-Fix" німецької фірми "GIRRBACH".

Один із способів виготовлення розбірних моделей забезпечується системою типу DI-LOCK фірми "DENTIFAX" (СІЛА). Вона являє собою часткові форми і форми для повного прикусу, виготовлені з прозорого пластика ABC. Система багаторазового використання пристосована для роботи із звичайними оклюдаторами. Ефективна техніка одного заповнення форми економить час і виключає потребу у довготривалому використанні (піндекс-системи чи системи для установлення паралельності). Система DI-LOCK дозволяє установити точні медіодистальні та вертикальні співвідношення, навіть після розділення та зняття деяких гіпсових стовпчиків.

Детально зупинимося на інформації про піндекс-системи. їх різноманітність зумовлена особливостями використання. Розглянемо штифти виробництва фірми "Renfert" (Німеччина).

Штифти Dowel-Pin виготовлені з латуні, стандартні, двох розмірів більші та менші (1—15 мм та 17 мм) залежно від наявності місця на моделі. Це стандартні штифти для виготовлення розбірної моделі, що запобігають обертанню наявних пунктів ретенції (мал. 10, а). Конічна форма полегшує вилучення з моделі та забезпечує достатнє тертя. Інший тип конструкції "Dowel-Pin" — із штекерним штифтом (мал. 10, б), забезпечує оптимальну фіксацію у відбитковому матеріалі. Зубний ряд і цоколь можуть бути виготовлені у відбитку один за одним.

На мал. 10, в зображено маленький штифт для виготовлення розбірних моделей з плоским цоколем, тонкої форми зручний для щільно розміщених штампиків. Конічна форма полегшує виведення штампика з моделі.

Мал. 10.

Штифти

"Dowel-Pin", виготовлені з латуні

Мал. 11.

Штифт "Dowel-Pin", покритий нікелем

Штифт "Dowel-Ріп", отриманий шляхом лиття під тиском, покритий нікелем, що протидіє його оксидації, зображено на мал. 11. Конічна форма штифта полегшує виймання з моделі і забезпечує достатнє тертя.

Спеціальний штифт із втулкою для тонких штампиків вузький та короткий з точним розміщенням у металевій втулці. Штифт сумісний із системою розбірних цоколів.

АПАРАТИ, ЩО ВІДТВОРЮЮТЬ РУХИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ

Апарат, що фіксує гіпсові моделі щелеп лише в центральній оклюзії, але не допускає відтворення природних рухів щелепи в повному обсязі, називається оклюдатором. Оклюдатор становить собою найпростіший апарат, за допомогою якого можна відтворити лише вертикальні рухи нижньої щелепи, що відповідає відкриванню і закриванню рота (рис. 1А). Інші рухи в цьому апараті неможливі. Апарат складається з двох дротяних або литих рам, з'єднаних одна з одною за допомогою шарніра. Нижня рама вигнута під кутом 100-110 градусів, верхня рама розташована в горизонтальній площині і має вертикальний штифт для фіксації міжальвеолярної висоти. В оклюдаторах і артикуляторах рухомою є верхня рама, що, проте, не має суттєвого значення.

Рис. 1 Оклюдатор (а) і артикулятор Бонвіля (б)

Апарати, що більшою чи меншою мірою відтворюють сагітальні і трансверзальні рухи нижньої щелепи в горизонтальній площині, називаються артикуляторами.

Починаючи з 1858 року, коли Бонвіль розробив перший артикулятор, донині запропонована величезна кількість артикуляторів, дуже різних за конструкцією і принципом побудови (рис. 1Б).

Для більш легкої орієнтації в масі різноманітних артикуляторів Н. А. Астахов і А. Я. Катц поділяють їх на дві основні групи за принципом відтворення бічних рухів. Перша група охоплює всі артикулятори, що мають середню (неіндивідуальну) орієнтацію. Серед них розрізняють такі:

1) артикулятор із середнім нахилом суглобових шляхів;

2) артикулятор із середнім нахилом суглобових шляхів і різцевого ковзання;

3) артикулятор із середньою вираженістю оклюзійних кривих.

Друга група- це артикулятори з індивідуальною установкою.

Досліджуючи черепи людей, Бонвіль установив, що відстань між голівками нижньої щелепи і різцевої точки дорівнює в середньому 10 см. З'єднавши ці точки, одержують трикутник, названий трикутником Бонвіля. Трикутник Бонвіля дає можливість фіксувати гіпсові моделі щелеп в артикуляторі так, щоб це певною мірою відповідало просторовому положенню щелеп у черепі. Основна хиба артикулятора Бонвіля полягає в горизонтальному розташуванні суглобових шляхів.

В основу конструкції анатомічних артикуляторів із середньою установкою нахилу суглобових шляхів покладені середні арифметичні дані про розмір кутів суглобових і різцевих шляхів. Для сагітального суглобового шляху цей кут становить 33 градуси, для трансверзального - 17 градусів, для сагітального різцевого шляху - 40 градусів, трансверзального - 120 градусів.

Простий артикулятор Гізі. Дослідження Валькера у 1896 р. і більш пізні дослідження Гізі встановили, що середній кут нахилу суглобового горбика коливається від 30 до 35 градусів, тому кут нахилу суглобових шляхів у 33 градуси прийнятий для артикуляторів із середньою установкою. Від першого артикулятора Бонвіля до артикулятора Гізі на всіх анатомічних артикуляторах установка висоти прикусу проводилася гвинтом, розташованим за моделями між "суглобами". Таке місце розташування третьої точки ковзання не тільки не забезпечувало стійкості моделей, але і спотворювало просторове переміщення щелеп. Ці суттєві хиби Гізі усунув перенесенням штифта висоти на передню частину артикулятора. Триточковий артикулятор Гізі, названий ним "Сиплекс II" (рис. 2), належить до артикуляторів із середньою установкою нахилу суглобових шляхів і різцевого ковзання.

У цьому апараті можна відтворити всі рухи нижньої щелепи. Верхня рама має три опори. Дві з них знаходяться в суглобових зчленуваннях, третя - на різцевій площадці. За допомогою вертикального штифта можна закріпити міжальвеолярну висоту, а за допомогою вістря горизонтального штифта фіксують середню лінію і різцеву точку.

Рис. 2. Артикулятор Гізі

На рис. 2 подане розташування нижньої щелепи в просторі артикулятора. Горизонтальний стержень, розташований на верхній рамі, становить собою вісь, яка проходить через голівки нижньої щелепи (АВ). З'єднання цих пунктів із різцевою точкою утворює трикутник Бонвіля (ABC). На нижній рамі розташовані три похилі площини (а,в,с), призначені для ковзання під ними відповідних штифтів - двох суглобових і різцевого. Ковзання штифтів відбувається під певними кутами. Так, вертикальний різцевий штифт ковзає по площадці с, кут нахилу якої до оклюзійної площини складає 30-40 градусів, а суглобові штифти ковзають по похилих площадках а і є із кутом нахилу 33 градуси.

Ставлячи штучні зуби, коли необхідно відтворити рух нижньої щелепи вперед, вміщують верхню раму артикулятора. Проте її рух відбувається не вперед, а назад. Три штифти ковзають по своїх площинах. Різцевий штифт ковзає по похилій площині, піднімаючись угору і назад під кутом 40 градусів (сагітальний різцевий шлях), другий . третій ковзають по суглобових похилих площинах (сагітальний суглобовий шлях) Індивідуальний артикулятор (рис 3) дає можливість рухи нижньої щелепи відтворювати ж у хворого.

А) лицева дуга;

Б) регулюємий суглоб артикулятори;

В) прикусна площина, вкрита воском, з’єднана с лицевою дугою

Рис. 3 . Індивідуальний артикулятор

Загіпсовування моделей в артикуляторі "Пзі-Сиплекс" проводиться за методикою, розробленою Гізі. Для цього використовується прилад, що складається з двох дуг. Обидві дуги з'єднуються між собою посередині за допомогою вертикальної трубки, відходить від нижньої дуги, і стержня від верхньої дуги. Стержень входить у трубку, закріплюється на будь-якому рівні за допомогою гвинта. Бічні частини верхньої дуги мають по поздовжньому розтину. До прикусних валиків прикріплюють верхню дугу так, щоб лінія їх змикання потрапляла на розтин бічних частин дуги. Моделі верхньої і нижньої щелеп, поміщені в прикусні шаблони, скріплюють між собою і разом із верхньою дугою фіксують на нижній дузі. Останню прикріплюють біля нижньої частини артикулятора так, щоб модель розташувалася посередині артикулятора. Лінія оклюзії повинна при цьому збігатися з лініями, що з'єднують позначки, - виступи задніх часток артикулятора і вістря різцевого штифта, що поміщається горизонтально на штифті. Точку перетинання лінії оклюзії з вертикальною різцевою лінією прикусних валиків - різцеву точку - присувають упритул до різцевого штифта. Щоб уникнути можливості зсуву моделей у боки, лінію верхньощелепного шва встановлюють по середній сагітальній лінії артикулятора. У цьому положенні модель загіпсовують.

Артикулятори типу Монсона. Артикулятори із середньою установкою оклюзійних кривих ґрунтуються на теорії Монсона. Суть теорії полягає в тому, що поздовжні осі із верхньої і нижньої щелеп перетинаються в одній точці, що знаходиться над ґратчатою кісткою в ділянці crista galli. Ця точка, на думку Монсона, є центром кулі, й оклюзійна поверхня зубних рядів розташовується по кривій її нижнього сегмента (рис. 4).

Рис. 4. Принцип побудови артикулятора Монсона

Ця теорія не враховує даних анатомії і фізіології щелепного суглоба й особливостей руху нижньої щелепи. Артикулятори типу Монсона дістали деяке поширення в Америці. Практичні результати, одержувані в таких артикуляторах при виготовленн: повних знімних протезів, вважають задовільними. Це може пояснюватися тим, ще при ковзному прикусі розходження між справжніми і приблизними рухами невеликі. Крім того, деяка екскурсія повних протезів через податливість слизової, що покриває тканини протезного ложа, робить ці розходження ще менш вираженими. До артикуляторів типу Монсона належать артикулятори Водсворта, Хегмена й ін.

Друга група анатомічних артикуляторів характеризується індивідуальною установкою суглобних шляхів. До них належать артикулятори Христенсена, Сноуа, Шварца, Гізі - Трубайт, Ганау, Хайта.

На відміну від середніх анатомічних артикуляторів конструктивні особливості цих артикуляторів дозволяють установити кути різцевого і суглобових шляхів відповідне до індивідуальних даних, отриманих під час обстеження хворого.

Універсальні артикулятори мають верхню і нижню рами. Верхня рама має три точки опори: дві суглобові й одну різцеву. "Суглоби" артикулятора мають будову типу скронево-нижньощелепного. Артикулятор розрахований на відтворення індивідуальних рухів нижньої щелепи, властивих конкретному пацієнту. Універсальний суглобовий артикулятор улаштований так, що дозволяє встановити будь-який кут суглобового і різцевого шляхів.

Проте перед тим, як установити кути, необхідно одержати початкові дані (розмір кута сагітального і трансверзального суглобового і різцевого шляхів).

Позаротовий запис сагітального суглобового шляху проводиться за допомогою лицевої дуги (рис. 5).

Рис. 5. Позаротовий запис сагітального і трансверзального суглобових шляхів

Друга складається з позаротової та внутрішньоротової частин. Внутрішньоротова частина з'єднується з нижнім прикусним валиком. Позаротова частина дуги закінчується металевими стержнями із встановленими олівцями, що встановлюються в ділянці суглобів перпендикулярно до шкіри. На щоку хворого в ділянці суглоба накладають твердий папір із таким розрахунком, щоб край його, зігнутий під прямим кутом, був паралельний лицевій дузі, що становить собою оклюзійну площину. Пацієнта просять висунути нижню щелепу. У цей час пересувається й лицева дуга з олівцем. Оскільки олівці знаходяться в ділянці голівок нижньої щелепи, то під час руху щелепи вони записують переміщення голівок. Кут, утворений накресленою лінією і нижнім краєм листа паперу, і буде кутом сагітального суглобового шляху.

Щоб записати бічний зсув голівок нижньої щелепи, олівці встановлюють попереду козелка, направляючи їхні записувальні вістря не до голівок, а вниз. Папір вкладають горизонтально на рівні козелка під олівцем так, щоб під час бічних рухів щелепи реєструвати кут Беннетта.

Для запису різцевого шляху олівець установлюють відповідно до ділянки передніх зубів за допомогою стержня, що прикріплений до прикусного валика нижньої щелепи. Валик розташовують горизонтально під прямим кутом до стержня. Кінець олівця встановлюють проти різцевої точки, а папір розташовують у сагітальній площині. Під час відкривання рота і висування нижньої щелепи олівець креслить на папері шлях різцевої точки. Кут між накресленою лінією і лінією змикання - це кут різцевого шляху.

Для позаротового запису трансверзального різцевого шляху за допомогою прикусних валиків визначають міжальвеолярну висоту і центральну оклюзію. До прикусного валика нижньої щелепи прикріплюють стержень, кінець якого виходить назовні. Тут на ньому розташовується металева площадка, покрита тонким прошарком чорного воску. Подібний стержень, пов'язаний із верхнім прикусним валиком, закінчується штифтом, вістря якого під час бічних рухів лишає штрихи на воску. Так одержують кут трансверзального різцевого шляху.

Після визначення суглобових і різцевих кутів отримані результати переносять в універсальний артикулятор відповідно на суглобові та різцеву площадки.

Артикулятори

Артикулятор - прилад, що використовується для моделювання  рухів верхньої і нижньої щелепи пацієнта в лабораторії, з метою вивчення прикусу і виготовлення зубних конструкцій, які використовуватимуться пацієнтом. Такі конструкції включають повні зубні протези, часткові зубні протези, мости, коронки і т.д.

Артикулятор 2000

·        Напіврегулюючий Аркон;

·        Фіксована середня міжвиросткова відстань 110 мм;

·        Зігнута поверхня,  виросткова;

·        Кут сагітального суглобового шляху, що настроюється;

·        Кут Беннета 15 град;

·        Центральний замок;

·        Фіксація рам гумками з боків;

·        Може бути використаний як із стандартною, так і з професійною лицьовими дугами.

Артикулятор 4000

·        Нерегулюючий Аркон;

·        Установка кута Беннета 15°;

·        Установка виросткової направляючої відстані 30°;

·        Міжвиросткова відстань 110 мм;

·        Фіксація в центральному положенні; Артикулятори моделей EVA можуть бути використані ТІЛЬКИ з професійною лицьовою дугою.

Артикулятор 5000

·        Напіврегулюючий Аркон

·        Фіксована міжвиросткова відстань в середньому 110 мм;

·        Замок в центральному положенні;

·        Пласка поверхня направляючої відстані 30

·        Настроєний  кут Беннета і сагітальний суглобовий шлях;

·        Відстань між рамками : 110 мм;

·        Фіксація гумками з боків;

·        Може бути використаний як з стандартною, так і з професійною лицевими дугами

Артикулятор Eva-Flix

·        Напіврегулюючий Аркон;

·        Новая закриваюча система для регулювання сагітального і трансверзального суглобового шляхів;

·        Пласка поверхня направляючої відстані 30

·         Міліметрова настройка протрузійного руху;

·        Фіксована міжвиросткова відстань в середньому 110 мм;

·        Фіксація (замок) в центральному положенні;

·        Артикулятори моделей EVA можуть бути використанні Тільки з професійною лицевою дугою.

Артикулятор EVA-Plus

·        Напіврегулюючий Аркон

·        Фіксована міжвиросткова відстань в середньому 110 мм;

·        Замок в центральному положенні;

·        Пласка поверхня направляючої відстані 30

·        Настроєний  кут Беннета і сагітальний суглобовий шлях;

·        Відстань між рамками : 110 мм;

·        Фіксація гумками з боків;

·        Може бути використаний як з стандартною, так і з професійною лицевими       дугами

Артикулятор середнього значення + магнітна система. Артикулятор середнього значенння, відлитий під тиском із

легкого алюмінію. Спеціальна магнітна система (факультативна) дозволяє швидко від'єднувати моделі при обробці.

Артикулятор SAM 2 є одним з компонентів системи для діагностики, лікування, проведення дослідження і навчання. Він використовується в щоденній практиці стоматолога більше 20 років. За цей період підвищилися його точність, надійність і рентабельність. Завдяки високій стабільності, потужності, простоті користування і стійкості до абразії.

Артикулятор SAM 2 визнаний найбільш універсальним інструментом на сучасному стоматологічному ринку.

Поверхня всіх приладів торгової марки SAM захищена анодним металевим покриттям.

У артикуляторі SAM 2 запатентоване регульоване положення різцевого столика по відношенню до верхніх компонентів артикулятора.

Артикулятор SAM 2 "Р" (ART 300) схожий з артикулятором ART 200, відрізняється тільки тим, що його нижні компоненти вище на 15 мм.

Точно зафіксована на жовтій монтажній платні артикулятора ART 200, модель може бути перенесена без значних клінічних помилок на інші артикулятори ART 200. Для перенесення моделі на артикулятор ART 300 або ART 500 використовують адаптер монтажної платні (ART 310).

Система SAM артикуляторів

Система артикуляторів SAM представляє рішення питань устаткування на всіх етапах стоматології з мінімальною кількістю інструментарію. Тепер у стоматологів-професіоналів є багатофункціональна, точна, надійна система інструментів, що працює за будь-яких умов.

SAM 2 і SAM 3 артикулятори володіють однаковими основними функціями, їх відмінність в різних типах центрального фіксуючого пристрою і механізмі протрузії. Всі артикулятори і процедури монтажу моделі можуть бути стандартизовані центральним еталонним SAM інструментом.

SAM 2 і SAM 3 артикулятори призначені для функціонального розташування верхніх компонентів артикулятора. У такому положенні нижні компоненти артикулятора точно відображають рухи нижньої щелепи пацієнта і дозволяють краще побачити передні і задні контакти зубів. Крім того, суглобовий шлях і шлях направляючого Беннета видно і можуть бути досліджені при русі нижньої частини артикулятора.

Зареєстровані торгові марки SAM, AXIOGRAPH, AXIOMATIC, AXIOCOMP, AXIOTRON, AXIOQUICK, AXIOSPLIT, AXIODRILL, AXIOPIN, AXIOSIM, AXIOBOX

SAM 2PX

Якщо використовувати інструкцію SAM 2 артикулятора разом з цим додатком, то користувач буде забезпечений всією інформацією, необхідною для роботи з SAM 2 PX.

Центральний блокуючий пристрій активується при його повному повороті у напрямі до серединної лінії артикулятора. Для звільнення центрального блокуючого пристрою (СLD) його необхідно лише пересунути в крайню латеральну позицію. Крім того, коли блокуючий пристрій активований, можна закріпити той, що фіксує гвинт (CLDSS) для того, щоб чинити додатковий тиск на пружну пластину з метою щільнішого кріплення елементів суглоба артикулятора в центральній позиції.

І в тому і в іншому випадку, коли блокуючий пристрій (СLD) зафіксований, артикулятор настроєний в центральному співвідношенні і верхня рама артикулятора може обертатися вільно на 180 градусів. Крім того, в ART 525 вертикальний опорний штифт може бути прикріплений до гвинта з рифленою головкою верхнього різцевого столика так, щоб верхня рама артикулятора при відкритті була паралельна столу.

Для того, щоб роз'єднати верхню і нижню рами артикулятора необхідно звільнити  фіксуючий гвинт (CLDSS) (якщо він закріплений) і повернути центральне блокуюче пристрій) у крайнє латеральне положення. Після цього рами артикулятора можуть бути роз'єднані і переустановлені, але верхня і нижня рами артикулятора ніколи не з'єднаються знов, до тих пір, поки блокуючий пристрій (CLD) знаходиться в серединній позиції.

Коли в артикуляторі не фіксоване центральне положення, його нижня рама може бути зрушена в протризуонне положення на відстань від 0 до 6 мм.

Якщо протрузійної настройки не вимагається, то нижню раму артикулятора повертають назад на нульову відмітку.

Вставка з ретрузійним шляхом вбудована в суглобовий елемент латеропротрузійного шляху.

Три вставки нахилу суглобового шляху різного ступеня вигнутості є в SAM 2PX артикуляторі. Вони ті ж, що використовуються в SAM3 артикуляторі.

При різному ступеню вигнутості вставки ведення суглобового шляху Беннетта є в SAM2PX артикуляторі, як і в SAM2, за винятком того, що вони кріпляться за допомогою рухомого гвинта, з використанням викрутки замість муфти з рифленою головкою.

Всі SAM артикулятори є модульованими, включаючи SAM2PX, і тому, для повного регулювання він може бути оснащений регульованим різцевим столиком, різними видами вставок Sagyttal'nogo суглобового шляху і кута Беннетта.

Запатентований скронево-щелепний суглоб (артикулятор) дає прекрасну можливість симулювати жувальні рухи і об'єднує в одному суглобі зсув нижньої щелепи вперед, назад і в сторони. Додаткові направляючі ролики дозволяють нижній щелепі розкриватися по possel'tovskoy діаграмі. Кут напряму суглобового шляху може встановлюватися індивідуально для лівої і правої сторін. Це дає можливість встановлювати різцеві і бічні шляхи окремих зубів або їх груп, що створює збалансовану артикуляцію. Виходячи з серединної позиції, яка відповідає паралельному положенню нижнього краю шарнірної коробки до верхньої частини артикулятора, виставлене значення може змінюватися приблизно +/-20°. Бічні фіксатори дають можливість установки лицьових дуг так, щоб привести верхньощелепну модель по можливості в найбільш правильне положення по відношенню до осі обертання щелепних шарнірів.
Анатомія артикулятора імітатора містить в собі всі необхідні повчальні елементи: Франкфуртовськая горизонталь, горизонталь Кампера, трикутник Бонвільша, крива Вільсона і крива Шпея.

Фантоми

Лицьові дуги, локалізатори шарнірних осей і пантографи кріпляться на штифтах, які знаходяться на анатомічно правильно щодо щелепного шарніра встановленого скронево-щелепного суглоба. Якщо суглобову сумку фірми “Frasaco” використовувати із стандартним скронево-щелепним суглобом (артикулятором GNATUS, SAM, WhipMix), виходить закрита система з ідентичною анатомією суглобів.

1.                                             Модель щелепи пацієнта на етапі воскової моделі

2.                                             Модель щелепи пацієнта на етапі "wax-up"

3.                                             Моделі щелеп вмонтовані в артикулятор

4.                                             Вид моделей збоку

5.                                             Вид моделей збоку

6.                                             Горизонтальна (міжзінична) оклюзійна лінія

7.                                             Зуби після препарування (різна довжина коронок зубів)

8.                                             Відтворена довжина коронок металевими коронками

9.                      Коронки досконало відмодельовані в артикуляторі

10.                 Після здачі протеза