Композиційні матеріали: Класифікація, склад, позитивні та негативні
якості, показання до використання, методика застосування. Фотополімеризатори:
призначення, фізико-технічна характеристика. Техніка безпеки роботи з ними.
Полімерні
пломбувальні матеріали на основі акрилових та
епоксидних пластмас нині знайшли широке застосування у стоматологічній практиці
завдяки своїм позитивним властивостям. У свій час їх
поділяли на дві групи: ненаповнені матеріали та багатокомпонентні полімерні
композиції (ком-позиційні матеріали).
Ненаповнені матеріали (пластмаси) — це високомолекулярні полімерні сполуки
акрилових або епоксидних смол. Раніше вони мали досить широке застосування, але
нині повністю витіснені композиційними пломбувальними
матеріалами.
Композиційні пломбувальні матеріали.
Їх упровадження
в стоматологічну практику почалося з 1962 р., коли R. Bowen синтезував
акриловий мономер "ВІS-Gma" — бісфенол-А-дигліцидилметакрилат. Вій
мав властивість дуже міцно утримувати неорганічний наповнювач в органічній
матриці. Нові матеріали вигідно відрізнялися значною
міцністю та косметичними властивостями.
Нині під назвою
"композиційні матеріали", "композити" розуміють матеріали,
що поєднують у собі дві фази: органічну — органічного матриксу (акрилової
основи) та неорганічну — неорганічного наповнювача, який уведено до цього
матриксу для поліпшення його властивостей. Крім того, до їх складу входять силани, ініціатори
полімеризації, стабілізатори, барвники та пігменти.
Для виготовлення сучасних композитів використовують органічні
багатофункціональні мономери, які мають поліпшені фізико-механічні
властивості: бісфснол-А-дигліцидилметакрилат (ВІS-Gma), уретандиметакрилати
(UDМА), декандіолдиметакрилати (DGМА), триетиленгліколдиметакриляти (TGDМА)
тощо.
Тверднення матеріалу відбувається внаслідок
полімеризації мономерів шляхом сполучення їх один з одним за допомогою активних
іонів кисню та вільних радикалів. Ця реакція відбувається під
впливом ініціаторної системи полімеризації, яка буває двох типів: хімічної та
світлової (фото) по-лімеризації. У композитах хімічної полімеризації ця система
складається з пероксиду бензоїлу, який активізується третинними ароматичними
амінами. У фотокомпозитах для утворення вільних радикалів використовують
камфарохінон.
Під час цієї реакції полімеризація може
інгібуватися киснем повітря, оскільки реактивність кисню до радикалів значно
вища, ніж у мономерів. Унаслідок цього на поверхні композиту утворюється шар
недополімеризованого матеріалу ("шар, інгібований киснем"), товщина
якого залежить від глибини дифузії кисню. Деякі хімічні речовини (наприклад,
евгенол) також мають подібну активність, можуть приєднуватися до активних груп
молекул мономерів і переривати реакцію полімеризації.
Як неорганічний наповнювач використовують подрібнені часточки
барієвого скла, кварцу, фарфорового борошна, кремнію діоксиду
тощо. Вони визначають механічну міцність,
консистенцію, рентгеноконтрастнІсть, усадку та термічне розширення композиту.
Для кращого сполучення наповнювача з органічними мономерами застосовують силани.
Розмір часточок наповнювала може коливатися від 8—12
мкм (макронаповнювачі) до 0,01—0,001 мкм (мікронаповнювачі). Неорганічний
компонент матеріалу визначає також непрозорість та разом з барвниками його
колір. Це дозволяє відтворити в матеріалі практично
всі відтінки забаршіення зубів та оптичні властивості емалі і дентину, так
звані емалеві та дентинні відтінки композиту.
Залежно від розміру часточок
неорганічного наповнювача та виду полімеризації розрізняють такі види
композиційних матеріалів:
— макронаповнені (макрофільні) композити — розмір часточок 8— 12 мкм;
— мінінаповнені (мініфільні)
композити — розмір часточок 1—5 мкм;
— мікронаповнені (мікрофільні) композити — розмір часточок менше ніж 1 мкм;
— гібридні композити — розмір
часточок від 1-2 до 0,001 мкм.
Макронаповнені композиційні матеріали на 70—78 %
складаються з часточок неорганічного наповнювача досить великих розмірів — до 12—20 мкм. Це надає композиту великої міцності, але водночас і великої абразивності та знижує
здатність до полірування. Унаслідок цього їх успішно застосовують для
відновлення тих ділянок зубів, які зазнають значного
жувального тиску (порожнини І, II класу на жувальних зубах), а естетика
має менше значення.
Мінінаповнені композити містять 50—55 % часточок розмірами
1—5 мкм. Це зменшує їх міцність, зате поліпшує полірування.
Мікронаповнені композити мають у своєму складі в середньому
37 % наповнювача з розмірами часточок 0,01—0,4 мкм.
Це призводить до зниження міцності матеріалу через те, що велика сумарна площа поверхні часточок наповнювача потребує
для свого зв'язування великої кількості органічних мономерів матриксу. Водночас
ці матеріали дають можливість добре відполірувати
поверхню пломби — практично до дзеркального блиску.
Різновидом мікронаповнених композитів є
негомогенні мікронаповнені композиційні матеріали, до складу яких входять
тверді прополімеризати. Це дозволяє збільшити вміст
наповнювача до 50—55 %, що значно підвищує міцність матеріалу.
Мікронаповнені матеріали застосовують в основному для косметичного відновлення
тих ділянок зубів, які не зазнають значного впливу
жувального тиску.
Гібридні композиційні матеріали містять у своєму складі часточки
наповнювача розмірами 1—2 мкм та мікрочасточки — 0,01—0,4 мкм, так звані
мікрогібридні композити. Концентрація наповнювача в них досягає 70—80 %, що
надає їм великої міцності. Водночас наявність великої кількості мікро-часточок дозволяє відполірувати їх до дзеркального блиску. Такі властивості мїкрогібридів дозволяють застосовувати їх для
відновлення всіх класів дефектів фронтальних та бічних зубів. За рахунок
високого вмісту неорганічного наповнювача мікрогібриди характеризуються високою
рентгеноконтрастністю, що має велике значення у разі пломбування порожнини на
контактних поверхнях зубів і для виявлення вторинного карієсу.
Подальший
розвиток гібридних композитів зумовив створення, так званих, тотально
виповнених композиційних матеріалів. Вони характеризуються оптимально підібраним складом часточок неорганічного наповнювача різних
розмірів.
Нині
виробники пропонують велику гаму їх кольорових відтінків,
а також зручне їх пакування та використання.
В
залежності від вмісту органічного наповнювача
розрізняють: сильно наповнені матеріали (понад 75% наповнювача) , Слабко
наповнені (66% або менше). Сильнонаповнені дуже стійкі
до жувального тиску і мають універсальне застосування, слабконаповнені
використовують коли реставрація або пломба не зазнають жувального тиску. Вадою матеріалів є полімеризаційна усадка (2-5%)
Залежно
від способу полімеризації композиційні матеріали поділяють на композити, що
полімеризуються хімічним способом, та композити, що полімеризуються під дією світла.
Композиційні матеріали, що полімеризуються хімічним
шляхом, звичайно складаються з двох паст, пасти та рідини або з
рідини та порошку. Такий
їх поділ зумовлений тими обставинами, що в одній з них містяться речовини, які
спричинюють (ініціюють) полімеризацію, так звані
каталізуючі речовини. До складу цих композитів входить ініціююча система, що
складається з пероксиду бензоїлу, який активізується
третинними ароматичними амінами з утворенням вільних радикалів. У разі
змішування основної пасти, що містить аміновий компонент, з каталізаторною, до
складу якої входить пероксид бензоїлу, починається процес полімеризації матеріалу.
Швидкість полімеризації залежить від кількості ініціатора та температури
матеріалу (зуба). Переваги хімічного виду полімеризації — це рівномірна
полімеризація матеріалу незалежно від глибини порожнини та товщини пломби.
Вадою цього виду композитів є то, що процес розпаду третинних амінів
продовжується тривалий час і після тверднення
матеріалу, а це призводить до зміни кольору пломби — найчастіше вона жовтіє або
навіть темніє.
Показання для застосування
карбоденту:
ü
пломбування
каріозних порожнин різних груп постійних зубів;
ü
виготовлення
вкладок;
ü
одноетапне
виготовлення пластмасових коронок і штифтових зубів;
Переваги:
ü
низьке
водопоглинення;
ü
володіє
хорошою пластичністю;
ü
пломби
добре обробляються та поліруються;
Інструкція по
використанню:
ü
співвідношення порошку та рідини 2:1 відповідно;
ü
ретельно
змішайте порошок та рідину;
ü
матеріал наносять в каріозну порожнину 1-2 порціями;
ü
час
затвердіння складає 5-7 хвилин;
ü
номера
кольорів відповідають єдиній стоматологічній
розколірці
Покази до застосування
·
пломбування
будь-яких каріозних порожнин різних груп постійних
зубів;
·
відновлення
кутів передніх зубів;
·
одноетапне
виготовлення пластмасових коронок та штифтових зубів;
·
відновлення
пластмасової коронки, штифтового зуба та стертої поверхні облицювання комбінованої
коронки;
Переваги:
·
матеріал
не має так званої «пісочної стадії»;
·
хороша
пластичність;
·
пломби
добре обробляються та поліруються;
Інструкція
по використанню:
·
поверхню
коронки, штифтового зуба і фасетки, що підлягають
відновленню, потрібно попередньо обробити абразивом та змочити рідиною;
·
співвідношення порошку та рідини складає 2:1 відповідно;
·
маса
зберігає пластичність 1,5 – 2 хвилини. Час затвердіння складає 8-10 хвилин.
Полірування здійснюють абразивним інструментом після повного затвердіння; Номера
кольорів відповідає єдиній стоматологічній розколірці;
Композиційний матеріал хімічного
затвердіння з бондінговой системою. Властивості Compolux призначений для пломбування порожнин 3 та 5 класу,
порожнин 1 класу премолярів і вибірково порожнин 4 класу, коли пломба повинна
задовольняти косметичні вимоги. Основу Compolux становить смола Bis-GMA. Наповнювач має розмір часток у межах від субмікронних
до 20 мікронів і містить 63% за масою.
Спосіб застосування
1. Підготовка порожнини зуба. Слідувати
звичайним процедурам при підготовці порожнини зуба. На дно порожнини накласти ізолюючу прокладку.
2. Протруювання
поверхні зуба. Для отримання
хорошого зчеплення настійно рекомендується ізолювати зуб. Нанести гель для
травлення на емаль за допомогою
пензлика. Не розтирати гель по поверхні зуба.
Залишити на 15 секунд. При лікуванні молочних зубів і зубів з підвищеним вмістом фтору потрібно протравливать 90-120 сек. Якщо
використовується стеклоїономерних прокладка, не можна протравливать понад 15
сек. Промити струменем води протягом 20-30 секунд. Не дозволяти пацієнтові
полоскати рот і не давати слині увійти в контакт з протруєної поверхнею емалі.
Просушити порожнину повітрям вільним від масла і
вологи. Поверхня емалі повинна мати беломеловой
відтінок. Якщо це не так, повторити процедуру,
залишаючи гель для травлення додатково протягом 15 сек.
3. Бондінг. На проксимальних
поверхнях зубів необхідне використання матриці. Нанести
тонкий однорідний шар Бондінг на поверхню зубів відразу
після того, як вони були протравлені. Розподілити в тонку плівку нанесений на
кожен зуб шар Бондінг за допомогою несильним струменя повітря, вільного від
масла і вологи
або за допомогою сухої пензлика. Уникати контакту з яснами або іншими
м'якими тканинами.
4. Змішування і накладення пломби.На папір для замішування беруться рівні кількості
ПАСТИ - ОСНОВИ і ПАСТИ - КАТАЛІЗАТОРА. Уникнення
перехресного змішування паст, для чого необхідно використовувати протилежні
кінці пластмасових шпателів, які входять в комплект до Compolux. Після використання баночки з двома пастами слід негайно
закривати і зберігати в темному, прохолодному місці. ПАСТА - ОСНОВА і ПАСТА - КАТАЛІЗАТОР змішуються шпателем протягом 20 сек
до отримання однорідної маси, при цьому проводиться 1-2 руху шпателем в
секунду. Матеріалом заповнюють суху підготовлену
порожнину зуба з використанням неметалевих інструменту. При заповненні
використовувати невеликий надлишок матеріалу і накласти, як це годиться,
смужку-матрицю.
5. Шліфування та полірування. Після закінчення 6 хвилин
відшліфувати пломбу з використанням карборундових кіл, фінішних алмазних борів
або дисків. Можуть застосовуватися різні
полірувальні матеріали, що дають гарні результати.
Композиційні матеріали, які полімеризуються під впливом
світла
При пломбуванні композиційними матеріалами виникає
необхідність проведення низки додаткових етапів. Після препарування або
накладання ізолювальної прокладки відразу проводять кислотне протравлювання
емалі або ж емалі та дентину каріозної порожнини (так зване тотальне протравлювання).
Унаслідок розчинення кислотою неорганічних компонентів твердих тканин (емалі та
дентину) в них утворюються мікропори . У ці пори проникає композиційний
матеріал або адгезивна система, унаслідок чого значно зростає міцність
приєднання композита до тканин зуба. Для протравлювання застосовують розчини та
гелі, які містять різні кислоти. Найчастіше протравлюють 32 — 37 % розчинами
ортофосфорної кислоти. До складу травильних гелів для дентину, так званих
дентинних кондиціонерів, уходять органічні кислоти — яблучна, малеїнова тощо.
Травильну рідину (гель) наносять на емаль або на емаль і дентин (у разі
тотального протравлювання) за допомогою пензликів, кусочків поролону тощо. Гелі
розфасовані в спеціальні шприци з голками, з яких їх дуже зручно вносити в
каріознупорожнину. Додатково вони забарвлені в різний колір —синій, зелений,
червоний, що дозволяє візуально контролювати повноту вкриття всієї поверхні
твердих тканин зубів і чистотупорожнини після вимивання гелю водою. Травильний
розчин наносять на всі поверхні каріозної порожнини та краї емалі. Під час
протравлювання каріозних порожнин на контактних поверхнях зубів необхідно
стежити, щоб гель не потрапив на сусідні зуби. Для уникнення цього в міжзубні
проміжки вводятьматриці. Загальноприйнята
тривалість протравлювання становить 15 —30 с. Після цього травильний гель або
рідину змивають водою протягом
20 — 30 с.
Тимчасові (молочні)
зуби та зуби, уражені флюорозом,
протравлюють до 60 с. Після промивання водою каріозну порожнину висушують струменем повітря,
направляючи його на край
порожнини, а не безпосередньо в неї. Це необхідно для
того, щоб емаль була висушена повністю, а поверхня дентину залишилася
зволоженою. На ній не повинно бути надлишку рідини,
але волога поверхня дентину блищить у світлі світильника (так званий
вологий, іскристий дентин). Після цього тверді
тканини каріозної порожнини обробляють адгезивною системою, яка
входить до комплекту композиційного матеріалу. Необхідно стежити,
щоб після протравлювання в каріозну порожнину не
потрапляли слина, кров, ясенна рідина тощо. Це забруднює оброблену
поверхню і перешкоджає або різко зменшує силу
приєднання до неї адгезивної системи. Зараз створені травильні гелі,
які не потребують змивання водою. Це так звані незмивні
кондиціонери — наприклад "NRC" ("Dentsply"), "Etch &
Prime" ("Degussa").
Як правило, вони містять малеїнову та ітаконову
кислоти, які використовуються для протравлювання твердих тканин
зубів. Під час подальшого оброблення кондиціонера праймером
ці кислоти частково розчиняються ним і полімеризуються разом із праймером. Композиційні матеріали світлової полімеризації досить
суттєво відрізняються
від інших пломбувальних матеріалів наявністю адгезивних систем. Нині є декілька їх видів, які
називають поколіннями. Ці
системи відрізняються механізмом приєднання додентину. Найчастіше
з композиційними матеріалами застосовують адгезивні системи IIІ, IV і V поколінь.
Адгезивні системи III покоління не потребують (або потребують
лише частково) видалення з поверхні відпрепарованого дентину так званого забрудненого шару. Вони перетворюють
(перебудовують) його за рахунок ущільнення різними
хімічними речовинами, наприклад глютаральдегідом. Утворене з'єднання
досить міцне (сила адгезії досягає 15 — 17 МПа), проте з часом перебудований забруднений шар
зазнає розпаду і в місці приєднання адгезиву до дентину утворюються
мікрощілини. Тому в разі застосування адгезивних систем III покоління не
проводять (як правило) тотального кислотного
протравлення дентину; на нього краще нанести ізолювальну прокладку.
Проте враховуючи досить міцне прикріплення адгезиву до дентину, прокладка може бути
мінімальною — закривати лише дно каріозної порожнини. Адгезивні системи III покоління мають механізм або світлової полімеризації (складна рідина), або хімічної —
складаються з двох окремих
рідин: каталізивної та основної. На спеціальну дощечку із заглибленням вносять по 1 — 2 краплі основної
та каталізивної рідин, перемішують пензликом або
гладилкою і ними ж наносять
на попередньо підготовлені та висушені поверхні каріозної порожнини і прокладку. Струменем повітря рівномірно розподіляють адгезив тонким шаром по
оброблених поверхнях. Через 2 — 3 хв
адгезив починає твердіти, повне затвердіння відбувається через 4 — 5 хв від початку змішування його компонентів. Адгезив світлової полімеризації видавлюють із пляшечки (1—2 краплі залежно від величини каріозної порожнини) на
спеціальну платівку і
пензликом аналогічно наносять на поверхні каріозної порожнини. Видаляють надлишок, рівномірно розподіляють струменем повітря і полімеризують світлом
фотополімеризатора. Створені
адгезиви, які мають подвійний механізм полімеризації (хімічний та світловий), наприклад "Evicrol Dual Bond" ("Spofa Dental"). Він двокомпонентний, складається з основної та
каталізивної рідин. Після
змішування та нанесення на стінки каріозної порожнини його полімеризують світлом або він твердіє
самостійно (хімічна
полімеризація) протягом 5 хв. Адгезивні системи IV — V
поколінь утворюють у дентині гібридну
зону, надійно закривають дентинні трубочки і таким чином
самостійно виконують роль ізолювальної прокладки. Томутв разі їх застосування можна обмежитися
лише вибірковим (плямами) вкриттям кальційумісними (містять кальцію
гідроксид) матеріалами ділянок дентину, що найближче
прилягають до пульпи (її рогів). Для цього найчастіше
застосовують лікувальні прокладки типу "Dycal" ("Dentsply"), "Life" ("Kerr").
"Calcimol" ("VOCO"), які виготовлені на основі препаратів (акрилових
смол) хімічної полімеризації. Проте
останнім часом з'явились їх варіанти світлової
полімеризації, наприклад "Calcimol LC" ("VOCO"), "Basic
L" ("Vivadent"). Вони привабливіші в разі використання фотокомпозитів,
оскільки зменшують ризик від'єднання такої прокладки
від поверхні дентину при світловій полімеризації шару композиту. Адгезивні системи IV покоління складаються з праймера й адгезиву, в адгезивних системах V покоління вони поєднані в одній рідині (пляшечці). На протравлену та
висушену до вологого стану поверхню дентину рівномірно
наносять праймер спеціальними пензликами, поролоновими кульками,
аплікаторами тощо, які є в комплекті пломбувального матеріалу. В адгезивних системах
V покоління роль праймера виконує перша порція рідини. Праймер
рівномірно розподіляють по дну та стінках каріозної порожнини,
головним чином на дентин, але його потрапляння на емаль не
погіршує приєднання до неї композиту. Якщо поверхня дентину
активно поглинає праймер, то рекомендують його нанести повторно. У депульпованому зубі поверхню дентину перед нанесенням праймера додатково
зволожують спеціальними препаратами (типу "Aqua Prep" ("Bisco"). Після оброблення поверхні дентину праймером
вона повинна виглядати
злегка зволоженою, але без надлишку рідини. Таке оброблення
проводять протягом 20 — 30 с залежно від виду ад- гезивної
системи. Оброблені поверхні обережно висушують струменем повітря
з повітряного пістолета для видалення надлишку органічного
розчинника з шару праймера. Залежно від інструкції виробника
в подальшому може бути проведена світлова полімеризація праймера. На
оброблену праймером поверхню аналогічно (але новими аплікаторами)
наносять адгезив (або ж другу порцію адгезиву V покоління) і розподіляють його по поверхні, видаляючи надлишок рідини.
Очікують 10 — 20 с і обережно
слабким струменем повітря
з повітряного пістолета його розподіляють по поверхні, при
цьому видаляючи надлишок розчинника. Необхідно, щобструмінь повітря був не дуже
сильним, оскільки в шар адгезиву можуть потрапити пухирці
повітря і спричинити його змутніння (після
полімеризації такий адгезив набуває вигляду білої смуги навколо
пломби). Адгезив повинен рівномірно вкривати оброблену поверхню
у вигляді блискучого шару, але без видимого надлишку ідини.
Після цього проводять світлову полімеризацію ротягом
10—15 с. Оброблений полімеризованою адгезивною истемою шар
дентину (він сягає вглиб практично до відростків одонтобластів або власне пульпи) має
назву гібридного шару. Дентинні
трубочки у ньому надійно і герметично закриті полімеризованою адгезивною системою
(тобто це власне та ж основа композиційного матеріалу, але без
органічного наповнювача). На сьогоднішній день розроблені адгезивні системи ("Prime &
Bond NT",
"Dentsply" тощо), які містять дуже маленькі (у
межах 0,001 — 0,0001 мк) часточки наповнювача, так
званий нанонаповнювач.
Їх наявність у складі
адгезивної системи значно зменшує її полімеризаційну усадку в дентинних
трубочках. Часточки наповнювача проникають разом з адгезивом у дентинні трубочки, що значно підвищує
міцність приєднання адгезивної системи до дентину.
Адгезивні системи IV — V поколінь
забезпечують міцність з'єднання композиту з поверхнею дентину в межах 22 — 27 МПа. Після
оброблення каріозної порожнини адгезивною системою її можна заповнювати композиційним
матеріалом (мал. 56). Після накладання ізолювальної прокладки
каріозну порожнину висушують
і заповнюють пломбувальним матеріалом, відновлюючи анатомічну форму коронки
зуба. Якщо використовують
традиційні пломбувальні матеріали, каріозну порожнину заповнюють 1—2 порціями замішаного
матеріалу.
Це викликане тим, що під час приготування матеріалу в ньому розпочинаються
процеси твердіння або
полімеризації і в разі внесення кількох порцій розриваються ланцюжки вже утворених полімерів. Таким
же чином
у каріозну порожнину вносять і композиційні матеріали хімічної полімеризації.
Амальгаму вносять невеликими порціями, ретельно притираючи її штопфером до дна і стінок
каріозної порожнини (мал. 58). Фотокомпозити вносять окремими шарами завтовшки не
більше за 1 —
Композиційні матеріали, які полімеризуються під
впливом світла, стійкіші щодо цього, допускають регулювання моменту
полімеризації, можливість пошарового внесення матеріалу різних відтінків. Ініціатором полімеризації є
камфарохінон та змінний активатор, які утворюють нестійку сполуку. Під впливом світла вона розпадається з утворенням вільних
радикалів. Інтенсивне розцеплення камфарохінону відбувається під впливом світла
з довжиною хвилі 400—500 нм (оптимальна — 470 нм). Швидкість полімеризації
залежить від тривалості освітлення та інтенсивності
світла. Ступінь та глибина полімеризації певною мірою залежать від кольору та
прозорості композиту. Проте в будь-якому разі глибина тверднення матеріалу не
перевищує 4—5 мм (оптимальна глибина шару для
повноцінної полімеризації — 1—2 мм). Під час світлової
полімеризації в шарі композиту повністю розпадається ініціатор та амінний
активатор, тому фотополімери здебільшого не змінюють свого кольору після
тверднення матеріалу.
Для забезпечення світлової полімеризації
композиційного матеріалу необхідна певна кількість світлової енергії, її
надають спеціальні джерела світла — фотополімеризаційні лампи. Вони забезпечують досить потужний
пучок світла — 300—400 мВт/см2 з діапазоном довжини
хвилі 450—500 нм (максимум випромінювання приблизно на довжині хвилі 470 нм).
Для підведення світлового потоку безпосередньо до зуба
застосовують спеціальні світловоди різного (1-
Світловий потік полімеризаційних ламп містить значну
частку ультрафіолетового випромінювання, яке шкідливо впливає на органи зору медперсоналу
та пацієнтів. Це
обумовлює необхідність захисту очей спеціальними пристосуваннями: окулярами з
жовтими світлофільтрами, спеціальними щитками тощо.
Ураховуючи шкідливий вплив полімеризаційних ламп, не рекомендують їх
застосування за наявності різних хвороб органів зору.
Лампа випромінює також певну кількість інфрачервоного проміння, яке може
перегрівати пульпу зуба (підвищення температури пульпи до 60—70 °С спричиняє її некроз). Тому в терапевтичній стоматології
не рекомендують застосовувати фотополімеризатори з потужністю лампи понад 100
Вт, зазвичай їх потужність становить 35—75 Вт.
Наявність
неорганічного наповнювача в композиційних матеріалах погіршує крайове
прилягання пломби до твердих тканин зубів. Для
поліпшення адгезії пломбувального матеріалу до емалі М. Вuonocore
(1955) запропонував протравлювати емаль кислотою. Вона розчиняє неорганічні
компоненти емалі, на поверхні якої утворюються мікропори глибиною 5—50 мкм. У
ці пори проникає матеріал композиту або його
адгезивної системи і з'єднує емаль та композиційний матеріал. Сила з'єднання,
що утворюється, досягає 20—30 МПа, що дозволяє використовувати його в багатьох клінічних ситуаціях. Найчастіше для
кислотного протравлювання використовують 35—37 % розчиниабо гелі фосфорної
кислоти. Тривалість процедури звичайно становить 20—60 с, після
чого кислота ретельно вимивається з емалі струменем води.
Поява нових поколінь
адгезивних систем зробила реальним міцне з'єднання композиційного матеріалу з дентином. Це викликало потребу проводити також і
кислотне протравлювання його поверхні. З цією метою використовують препарати
фосфорної кислоти, а також так звані дентинні кондиціонери — гелі, в які, крім
фосфорної, уведені й слабші кислоти: яблучна, малеїнова
тощо.
Можливість утворення
міцного постійного зв'язку з твердими тканинами зуба є необхідною здатністю
композиційних матеріалів. Застосування техніки
кислотного протравлювання емалі та емалевих зв'язуючих агентів дозволило
досягти міцного з'єднання композиту з поверхнею емалі.
Приєднання композиційного матеріалу
до дентину було значною проблемою. Для її розв'язання були створені адгезивні
системи. Вони являють собою комплекси мономерів композиту в
поєднанні з розчинниками та речовинами, здатними утворювати хімічний зв'язок з
мінеральними та органічними компонентами дентину. Практично у всіх
адгезивних системах використовувалися біфункціональні
молекули, що мали таку схематичну будову:
М-R-Х,
де М — метакрилатна
група, R — зв'язуюча речовина, X — функціональна група, яка безпосередньо
з'єднується з поверхнею дентину. Метакрилатна група приєднується
до мономерів композиту, зв'язуюча еластична молекула з'єднує композит з
прикріпленим до дентину адгезивом. Функціональна група містить у своєму складі різні активні групи, здатні утворювати хімічні зв'язки з
неорганічними та органічними компонентами дентину. За останні роки було
розроблено кілька поколінь адгезивних систем, які розрізняються залежно від
виду з'єднання компонентів адгезивної системи з дентином. Нині в композиційних
матеріалах застосовують адгезивні системи третього, четвертого та п'ятого поколінь. Основною
властивістю, за якою проводиться ця диференціація, є здатність адгезивів
утворювати так звану гібридну зону дентину.
Під час препарування дентину на його поверхні утворюється так званий забруднений,
або розмазаний, він утворюється з неорганічних часточок дентину, апатитів,
обривків колагенових волокон основної речовини дентину і має товщину 0,5—5,0
мкм. Ці уламки у вигляді корків закривають отвори дентинних канальців,
перешкоджаючи проникненню в них різних речовин.
Адгезивні системи третього покоління включають у свій
склад цей забруднений шар перетворюють (модифікують) його і приєднуються таким
чином до дентину. Адгезивні системи четвертого та п'ятого поколінь глибоко
проникають у товщу дентину, просочують його і після
тверднення утворюють у ньому гібридну зону. Щоб вони могли проникнути у дентин, необхідно усунути забруднений шар. Цього досягають
шляхом кислотного протравлювання дентину. За такої
умови цей шар розчиняється в кислоті, вимивається водою, після чого отвори
дентинних канальців відкриваються. У такі відкриті
устя дентинних канальців легко проникають компоненти адгезивної системи.
Після протравлювання кислотою на поверхні дентину також утворюється
демінералізований шар, який на 30 % складається з колагену та його
демінералізованих волокон. Ці волокна у разі будь-якого ушкодження (наприклад,
висушування порожнини сильним струменем повітря) легко склею-ються, спадаються
і знову закривають устя дентинних канальців. Тому після
обережного просушування порожнини на поверхні дентину повинна залишитися деяка
кількість вологи, в якій колагенові волокна знаходяться в завислому стані (вони
мовби плавають у цій рідині). Такий дентин має вигляд піску
після дощу і трохи блищить у промінні світильника стоматологічної установки —
так званий вологий, або іскристий, дентин.
У відкриті після
видалення забрудненого шару устя дентинних канальців тепер може легко
проникнути адгезивна система. Для глибшого проникнення необхідні нев'язкі,
негусті, дуже гідрофільні мономери, розчинні в органічних розчинниках (ацетон,
спирт). Спеціально створені для цього композиції адгезивної системи отримали
назву праймерів. Вони дуже глибоко (практично до
пульпи) проникають у товщу дентину, хімічно та механічно з'єднуючись з його
структурами. Потім на поверхню дентину наносять тоненьку плівку
власне адгезиву. Після світлової полімеризації у товщі
дентину утворюється так званий гібридний шар, або гібридна зона. Під нею розуміють просочений адгезивною системою композиту
(праймером та адгезивом) шар дентину, який досягає пульпи. Завдяки утворенню
гібридної зони досягається надійна ізоляція пульпи від
токсичного впливу компонентів композиту та дуже міцне (до 20—30 МПа) з'єднання
композиційного матеріалу з дентином.
Характерною особливістю адгезивних систем четвертого покоління є те, що
вони складаються з двох компонентів: праймера та адгезиву. Вони
утворюють гібридну зону, надійно закривають (герметизують) дентинні канальці.
Ці системи багатоцільові, вони забезпечують з'єднання композиційного матеріалу
з твердими тканинами зубів, металами, фарфором, компомерами тощо.
Подальшим
розвитком систем четвертого покоління було створення однокомпонентних
зв'язуючих агентів п'ятого покоління. Вони поєднують у
собі особливості праймеру та адгезиву й утворюють міцніший зв'язок з твердими
тканинами зубів. За хімічним складом та основними властивостями ці адгезиви не
відрізняються від систем четвертого покоління, але
завдяки створенню нових умов стабілізації вдалося сумістити праймер та адгезив
в одній композиційній рідині (одній пляшечці). Це полегшує їх клінічне
використання та зменшує ризик помилок.
Таким
чином, сучасні композиційні матеріали світлової
полімеризації мають низку специфічних властивостей, а саме:
— дуже
високу механічну міцність: у середньому 300—370 МПа у
разі стискування;
—
утворюють хімічний зв'язок з твердими тканинами зубів (емаль, дентин);
—
склеюють матеріали фрагментами (композит — композит, композит — склоіономерний
цемент тощо);
—
біологічно толерантні до матеріалів;
—
ідентичні з природними тканинами зубів за фізичними
властивостями (прозорість, колір, стійкість до стирання тощо).
Це
дозволяє використовувати композиційні матеріали для відновлення будь-яких
дефектів твердих тканин зубів, що з'являються унаслідок карієсу, некаріозних
уражень, травм, аномалій форми та положення зубів, корекції зубних рядів і
виготовлення невеликих мостоподібних протезів.
Адгезивні
системи композиційних матеріалів забезпечують досить надійну ізоляцію пульпи від токсичної дії мономерів композиту, проте в деяких випадках
необхідна додаткова її ізоляція за допомогою інертніших матеріалів. Для цього
застосовують спеціальні матеріали, що містять деякі медикаментозні добавки
(наприклад, кальцію гідроксид), склоіономерні цементи та компомери. Крім
надійної ізоляції пульпи вони повинні міцно з'єднуватися з основним
композиційним матеріалом та твердими тканинами зубів.
Згідно із сучасними вимогами ці матеріали повинні утворювати з композитом одне
монолітне ціле, міцно з'єднане з тканинами зубів.
Особливості
пломбування композиційними матеріалами. Сучасні композиційні матеріали світлової
полімеризації мають низку специфічних особливостей методики використання, що
відрізняє їх від інших пломбувальних матеріалів. Технологія їх застосування
доволі складна, потребує значного часу (1—3 год) і дуже чутлива до будь-яких її
порушень. Тому працювати з та-кими матеріалами необхідно у спеціально підготовлених стоматологічних кабінетах, обладнаних
відповідною апаратурою та інструментами. Композиційні матеріали дуже чутливі до
будь-якого забруднення операційного поля (каріозної порожнини, відновлюваного
зуба тощо), тому надійна ізоляція має дуже велике значення. Таку ізоляцію
протягом тривалого часу можуть забезпечити лише кофердами. Бажано, щоб
лікар-стоматолог працював разом з помічником (асистентом або медичною сестрою)
— так звана робота в чотири руки. Медичний персонал
повинен працювати в гумових рукавичках, оскільки компоненти композиційного
матеріалу, а особливо адгезивної системи, є дуже сильними алергенами.
Відновлення
дефектів зубів композитами
може дати дуже високий косметичний ефект, оскільки є можливість заповнити
порожнину матеріалами, які за своїм кольором та прозорістю повністю
відповідають усім відтінкам втрачених тканин зубів, тобто дентину та емалі.
Основний
принцип відновлення полягає в тому, що втрачені тканини дентину відновлюють
матеріалом з дентинними (опаковими) відтінками, а емалі — з різноманітними
емалевими. Через це велике значення має правильний вибір
кольору пломбувального матеріалу. Добираючи матеріал, орієнтуються на умовний
поділ коронки зубів на тіло, різальний край (жувальна
поверхня) та шийку зуба. В основному відтінок матеріалу підбирають
за кольором тіла коронки, а потім вже орієнтуються на відтінки інших її частин.
Для цього ножна користуватись і спеціальними
таблицями.
Препарування каріозної
порожнини необхідно проводити дуже ретельно, з повним видаленням усіх
розм'якшених твердих тканин емалі та дентину. Ураховуючи міцне з'єднання
композиційних матеріалів з твердими тканинами зубів,
не завжди необхідно формувати порожнину ящикоподібної форми, утворювати
виступи, додаткові порожнини тощо. Бажане повне видалення пігментованих
ділянок дентину, оскільки це може впливати на режим світлової полімеризації
композиту. Форма оброблення емалевого краю залежить від
міцності з'єднання адгезивної системи, сучасні матеріали не потребують його
скошування під кутом у 45°. У разі пломбування некаріозних дефектів потрібно
видалити під час препарування так званий безпризматичний шар емалі для кращого
приєднання матеріалу.
Етапи
пломбування композиційними пломбувальними матеріалами. Підготовлений до пломбування зуб з відпрепарованою
порожниною ретельно Ізолюють від ротової порожнини (бажано за допомогою
кофердаму). Незалежно від виду композиту пломбування
складається з таких загальних етапів :
1.
Кислотного протравлювання.
2.
Ізоляції пульпи.
3.
Оброблення твердих тканин зубів адгезивною системою.
4.
Внесення композиційного матеріалу та його полімеризації.
5.
Завершального (остаточного) оброблення та полірування
пломби (реставрації).
Кислотне
протравлювання.
Існує кілька його
варіантів залежно під виду адгезивної системи
композиту. У разі
застосування ацгезивних систем третього покоління проводять кислотне
протравлювання лише емалі, оскільки забруднений шар дентину модифікується даним
типом адгезивної системи. Адгезивні системи четвертого-п'ятого
поколінь потребують тотального про-травлювання емалі та дентину.
Травильний
гель наносять на емаль і залишають на ній протягом 20—30 с, після
чого (у разі тотального протравлювання) протягом 15—20 с проводять
протравлювання поверхні дентину. Потім 20—30 с
порожнину промивають водою та висушують повітрям. Не рекомендують направляти
струмені води або повітря прямо на поверхню дентину,
щоб не спричинити колапсу колагенових волокон. Висушування дентину проводять до
отримання його трохи вологої поверхні, яка виблискує у промінні світильника (вологий, або іскристий, дентин).
Протравлений край емалі за цей час повністю
висушується і набуває крейдоподібного матового
кольору. З цього моменту на протравлені поверхні зуба
не повинна потрапляти будь-яка волога.
Ізоляція
пульпи. Композиційні
матеріали можуть значно подразнювати пульпу зуба. Для
запобігання подразненню необхідно використовувати ізолюючі прокладки. У разі застосування композитів
хімічної полімеризації з цією метою можна використовувати цинк-фосфатні,
склоіономерні цементи, лаки, кальцієвмісні матеріали тощо. Єдиною вимогою до
прокладок є те, то вони не повинні містити евгенолу. Як правило, прокладка
накладається на дно каріозної порожнини до рівня
емалево-цементного з'єднання.
Композиційні
матеріали світлової полімеризації використовують з
адгезивними системами четвертого-п'ятого поколінь. Вони
герметично закривають дентинні канальці, що є надійною ізоляцією пульпи. У разі
їх застосування можна обмежитися лише вибірковим (плямами) покриттям кальцієвмісними
матеріалами ділянок дентину, що близько прилягають до
рогів пульпи. Це можуть бути препарати хімічного тверднення, однак придатнішими
для цього є матеріали світлової полімеризації. Для
ізоляції можуть бути використані склоіономерні цементи переважно з механізмом
світлового тверднення та компомери. Ці матеріали досить міцні, тому їх можна
використовувати не тільки для ізолюючої прокладки, але й
для створення основного об'єму майбутньої пломби або реставрації.
Оброблення
твердих тканин зубів адгезивною системою. Після кислотного протравлювання та
висушування каріозної порожнини на поверхню відпрепарованих твердих тканин
зубів наносять адгезивну систему. Для цього користуються спеціальним пензликом
(він є у наборі
композиційного матеріалу) або невеличкою поролоновою губкою розміром 1—2 мм.
Адгезив наносять тонким, без видимого надлишку, шаром
і розрівнюють по поверхні слабким струменем повітря. У подальшому проводять світлову полімеризацію адгезиву.
У
композиційних матеріалах хімічного тверднення звичайно застосовують адгезивні
системи третього покоління, які складаються з двох компонентів: каталізуючої та
основної рідини. На спеціальну пластинку наносять по одній краплі кожної і
змішують шпателем, пензликом (невеличкою губкою) вносять у каріозну порожнину і
розподіляють по поверхні. Видаливши пензликом надлишок адгезиву, розрівнюють
його струменем повітря. Відразу ж у порожнину вносять замішану порцію
композиційного матеріалу.
Адгезивні системи
четвертого покоління складаються з праймеру та адгезиву. Спочатку в порожнину
на поверхню дентину пензликом (губкою) вносять праймер, який швидко
проникає(усмоктується) в неї. Поверхня дентину повинна бути трохи вологою, без
надлишку на ній рідини праймеру. Якщо вона суха, то
процедуру оброблення повторюють. Праймер наносять на 20—30 с, після чого обережно висушують повітрям і, якщо це
вимагається інструкцією даного матеріалу, полімеризують світлом протягом 10—20
с. На оброблену праймером поверхню аналогічно (але окремим пензликом або новою
губкою) наносять адгезив. Розподіляють Його тонким, без надлишку, шаром по
поверхні дентину та емалі І розрівнюють слабким струменем повітря. Вичікують
10—20 с і проводять світлову полімеризацію адгезиву
протягом 10—20 с — згідно з інструкцією.
Застосування адгезивної
системи п'ятого покоління відрізняється тим, що там
роль праймеру виконує перша порція рідини адгезивної системи. Оброблена
адгезивом поверхня має блискучий вигляд, і до її поверхні повинен
легко прилипати композиційний матеріал.
Внесення
композиційного матеріалу та його полімеризація. Заповнювати підготовлену
каріозну порожнину композитом хімічної полімеризації необхідно одною-двома
порціями. Матеріал ретельно притискують до дна та стінок
каріозної порожнини, щоб уникнути утворення в майбутній пломбі пухирців
повітря. Композит вносять у порожнину з деяким надлишком, щоб компенсувати
полімеризаційну усадку матеріалу. Цей надлишок після тверднення обробляють
до утворення потрібної форми і полірують. Це також необхідно і для видалення з
його поверхні шару матеріалу, інгібованого киснем, який недостатньо
полімеризований і може з часом руйнуватися та поглинати пігменти. У композиційних матеріалах хімічного
тверднення полімеризація відбувається відносно рівномірно
у всій товщі матеріалу, починаючись найчастіше біля тепліших стінок каріозної
порож-нини. Таким чином, композит спочатку з'єднується з твердими тканинами
зубів, а полімеризаційна усадка утворюється на поверхні пломби. її легко
усунути шляхом внесення під час пломбування матеріалу
з деяким надлишком.
Композиційні матеріали світлової полімеризації
випускають у непрозорих шприцах (місткістю 3—4 г) або у спеціальних капсулах по
Заповнюючи порожнину, необхідно прагнути не до
горизонтального (щодо дна каріозної порожнини), а до більш вертикального,
навскісного, положення шарів матеріалу, розміщуючи їх ближче до стінок порожнини. Світлову
полімеризацію проводять лампою з боку стінки (точніше, через неї) порожнини, до
якої повинна прикріпитися дана порція матеріалу. Наступну порцію накладають з
боку протилежної стінки і, таким чином, вдається
досягти найкращого прикріплення матеріалу до стінок порожнини .
Кожний
шар композиційного матеріалу, що його вносять у порожнину, підлягає
певному циклу оброблення, який повинен бути проведений дуже ретельно. Цей цикл
складається із внесення порції матеріалу, пластичного оброблення, фіксації форми направленою полімеризацією, завершальної
по-лімеризації порції композиту. Перед унесенням порції композиту необхідно
впевнитися у наявності на поверхні полімеризованого адгезиву інгібованого
киснем шару. Він необхідний для з'єднання порції композиту з адгезивом і має
вигляд блискучого вологого шару, який легко знімається інструментом або кулькою
з вати. Внесена порція композиту повинна легко
приклеїтися до поверхні заполімеризованого адгезиву.
Під час пластичного оброблення внесеної порції композиту її розподіляють
штопфером по поверхні, починаючи з центру. За такої умови відбувається
витіснення інгібованого киснем шару під оброблюваною
порцією композиту і він міцно приєднується до розміщеного нижче шару адгезиву
або композиту. Цю процедуру проводять з певним тиском на порцію композиту,
оскільки за відсутності тиску неможливо витіснити інгібований киснем шар. Також
це неможливо зробити у приміщенні, де температура перевищує 24 °С, оскільки композит за такої температури стає більш
плинним і його не можна притиснути до поверхні попередньо полімеризованого
шару. Після такого "приклеювання" даній
порції композиту надають необхідної для пломбування форми.
Фіксацію
форми внесеної порції композиту направленою полімеризацією проводять
полімеризаційиою лампою. Початкове тверднення порції композиту проводять,
спрямовуючи промінь лампи через склеювану поверхню. Оскільки полімеризація
матеріалів світлового тверднення розпочинається у
місці першого контакту променя світла та композиту, то за такою методикоюполімеризації
матеріал міцно приєднується до даної поверхні усунути шляхом внесення під час
пломбування матеріалу з деяким надлишком.
Композиційні матеріали світлової полімеризації випускають у непрозорих
шприцах (місткістю 3—4
г) або у спеціальних капсулах по
Кожний
шар композиційного матеріалу, що його вносять у порожнину, підлягає
певному циклу оброблення. Цей цикл складається із внесення порції матеріалу,
пластичного оброблення, фіксації форми направленою
полімеризацією, завершальної полімеризації порції композиту.
Перед
унесенням порції композиту необхідно впевнитися у наявності на поверхні полїмеризованого
адгезиву інгібованого киснем шару. Він необхідний для з'єднання порції
композиту з адгезивом і має вигляд блискучого вологого шару, який легко
знімається інструментом або кулькою з вати. Внесена порція
композиту повинна легко приклеїтися до поверхні заполімеризованого
адгезиву.
Під час пластичного оброблення внесеної порції композиту її розподіляють
штопфером по поверхні, починаючи з центру. За такої умови відбувається
витіснення інгібованого киснем шару під оброблюваною
порцією композиту і він міцно приєднується до розміщеного нижче шару адгезиву
або композиту. Цю процедуру проводять з певним тиском на порцію композиту,
оскільки за відсутності тиску неможливо витіснити інгібований киснем шар. Також
це неможливо зробити у приміщенні, де температура перевищує 24°С, оскільки композит за такої температури стає більш
плинним і його не можна притиснути до поверхні попередньо полімеризованого
шару. Після такого "приклеювання" даній
порції композиту надають необхідної для пломбування форми.
Фіксацію
форми внесеної порції композиту направленою полімеризацією проводять
полімеризаційиою лампою. Початкове тверднення порції композиту проводять,
спрямовуючи промінь лампи через склеювану поверхню. Оскільки полімеризація
матеріалів світлового тверднення розпочинається у
місці першого контакту променя світла та композиту, то за такою методикою
полімеризації матеріал міцно приєднується до даної поверхні.
Інгібований киснем шар
утворюється навіть під прозорими матрицями, за
допомогою яких відновлюють поверхні зубів, тому його необхідно обов'язково
усувати, незважаючи на отриману гладеньку та блискучу поверхню композиту.
Завершальне
(остаточне) оброблення та полірування пломби (реставрація).
Воно
необхідне для видалення недополімеризованого інгібованого киснем шару
композиційного матеріалу, який утворюється на його поверхні. Під
час його проведення видаляють надлишки матеріалу, проводять контурне оброблення
поверхні з метою надання їй анатомічної форми та остаточне полірування.
Видалення
надлишку матеріалу здійснюють турбінними борами (алмазними, фінішними
тощо) різної форми. Процедуру контролюють за допомогою копіювального паперу.
Перехід від твердих тканин зубів на поверхню пломби не
повинен відчуватися зондом. Цими самими борами поверхні пломби або реставрації
надають необхідної анатомічної, відповідної відновлюваному зубу форми.
Полірування пломби проводять спеціальними головками,
дисками, щіточками, пастами тощо, які рекомендує виробник композиційного
матеріалу. Контактні поверхні обробляють шліфувальними стрічками
з різним ступенем зернистості. Таке оброблення слід проводити без значного
тиску, щоб не перегрівати тверді тканини зубів і не ушкоджувати пульпу.
Ураховуючи
значну твердість композиційних матеріалів, для
полірування поверхні потрібний значний час, приблизно 60 с на полірування
тільки однієї поверхні пломби. Відполірована поверхня повинна мати характерний
для емалі дзеркальний блиск сухої поверхні, оскільки змочена рідиною
вона виглядає блискучою з самого початку. Змінюючи умови освітлення, перевіряють правильність вибору відтінків матеріалута
полірування пломби. Після закінчення полірування
проводять фінішну світлову полімеризацію пломби (реставрації) протягом 1 хв.
Особливості
пломбування композитами каріозних порожнин різних
класів. Створення
похилого емалевого краю під час препарування каріозної порожнини залежить від
виду адгезивної системи композиційного матеріалу і може не проводитись у разі
використання систем четвертого-п'ятого поколінь. Накладання ізолюючої прокладки
рекомендують у разі використання адгезивів третього
покоління. Заповнення порожнини фото-композитом проводять пошарово, навскісно,
шари матеріалу повинні максимально прилягати до стінок
порожнини.
У разі
пломбування каріозних порожнин II класу найскладнішим є створення контактних
пунктів та доброї маргінальної адаптації матеріалу до приясенної стінки каріозної порожнини. Обов'язковим є розклинювання
зубів спеціальними распаторами або клинцями (дерев'яними або прозорими, залежно
від виду композиційного матеріалу). Ці клинці
одночасно фіксують металеву або прозору матрицю.
Композиційний
матеріал хімічної полімеризації вносять у підготовлену
порожнину з надлишком однією-двома порціями. Матеріал світлової
полімеризації вносять пошарово, навскісними шарами, які максимально прилягають
до стінок порожнини. Ураховуючи складність приєднання фотокомпозиту до
приясенної стінки, рекомендовано цю частину
реставрації виконувати зі склоіономерного цементу, компомеру або композиту
хімічної полімеризації.
Оброблення
контактної поверхні проводять без видалення клинців.
Дня перевірки надійності утвореного контактного пункту між зубами уводять
матрицю, а клинці виймають. За такої умови матриця повинна фіксуватись
у міжзубному проміжку та вийматися з деяким зусиллям. Якість оброблення та
полірування створеної контактної поверхні перевіряють
за допомогою зубних шовкових ниток (дентальних флосів): нитка повинна вільно,
без затримки, ковзати по контактній поверхні.
Каріозні
порожнини III та IV класів відновлюють аналогічно.
Інколи для поліпшення косметичного ефекту реставрації рекомендують емалевий
край порожнини на вестибулярній поверхні зуба зробити похилим. У разі
заповнення її композитом у цьому місці утворюється поступовий його перехід на тверді тканини, що поліпшує косметичний ефект та маскує
лінію переходу "композит — емаль". Зверху цю лінію переходу можна
перекрити композитом прозорих відтінків (так званого
інцизіального відтінку матеріалу).
Компомери
У 1994 р. з'явився новий
клас полімерних пломбувальних матеріалів — компомери,
які поєднують у собі переваги композиційних матеріалів та склоіономсрів.
Новий
матеріал було названо "компомер" — термін, який походить від двох слів, — КОМПОзит та склоіоноМЕР. У цьому матеріалі
поєдналися технології композитів та іономсрів, що дозволило створити унікальну
комбінацію чудових естетичних якостей, фізичних
властивостей та простоти використання.
У
компомерах були використані нові мономери, у складі яких були як здатні полімеризуватися групи
композитних смол, так і кислотні групи склоіономерного полімеру. Початкова
реакція тверднення відбувається так само, як і у композитів, — за рахунок світлової полімеризації мономеру. Одночасно за наявності
воли відбувається й кислотно-лужна реакція тверднення склоіономеру. До складу компомерів входять акрилові
смоли (наприклад, UDМА та деякі інші), стронційфторкремнієве скло, стронцію
флюорид, ініціатори полімеризації та стабілізатори.
Компомер
має значну твердість та міцність — від 260—280 до 340—
350 МПа у разі стискування та до 120—150 МПа — у разі згинання, що практично
дорівнює аналогічним показникам композитів. Порівняно зі склоіономерами
матеріал має дуже високі естетичні властивості та стабільність кольору протягом
кількох років без виникнення характерних для склоіономерів матовості та
розтріскування поверхні пломби. Застосування адгезивів
у поєднанні зі склоіономерним механізмом прикріплення
до твердих тканин зубів забезпечує компомеру високу міцність з'єднання та
щільність крайового прилягання, а виділення фтору — проти каріозний ефект. Як і
склоіономери, компомер не потребує пошаровою внесення у порожнину, що значно
полегшує його клінічне використання. Подібне поєднання таких якостей та
легкість застосування зумовили дуже швидке поширення цих матеріалів
і їх популярність.
Представниками
нього класу пломбувальних матеріалів є "Dyract"
("Dentsly"), "F-2000" ("3М"), "Еlan" ("Кеrr"), "Соmpoglass"
("Vivadent"), "Нуtас" ("ЕSРЕ") та ін.
Компомери в основному
застосовують для пломбування каріозних порожнин V та III класів постійних зубів, усіх класів тимчасових (молочних) зубів, невеликих
порожнин І та II класів постійних зубів, некаріозних
уражень у місцях без значного жувального навантаження (клиноподібні дефекти,
ерозії тощо), як основа реставрацій тощо. Останнім часом з'явилися нові модифікації
компомерів, наприклад "Dyract АР" ("Dentsply"), які мають
ще кращі фізико-механічні властивості, що дозволяє
застосовувати їх за такими самими показаннями, як і композити.
Як і
композиційні матеріали, компомери випускають у шприцах
і капсулах. Підготовка до заповнення порожнини та
початкові етапи пломбування не відрізняються від таких у разі застосування
композитів світлової полімеризації. Відмінності спостерігаються на етапі
внесення матеріалу, оскільки компомери можна вносити товстим шаром, заповнюючи
практично повністю каріозні порожнини середніх розмірів. Вони менше реагують на
напрямок світла полімеризаційної лампи, оскільки мають додатково склоіономерний
механізм тверднення. Завершальне оброблення та полірування не відрізняються від завершального оброблення композитів .
Використана
література:
1. Боровский Е.В. Терапевтическая стоматология:
Учебник для студентов медицинских вузов /Под ред.
Е.В.Боровского. М. «Медицинское информационное агентство», 2003. – 840с.
ил.
2. Максимовский Ю.М., Максимовская
Л.Н., Орехова Л.Ю. «Терапевтическая стоматология». Учебник/ Под ред. Ю.М.Максимовского. – М. Медицина,
2002. – 640с. ил.
3. Николаев А.И. Цепов Л.М. Практическая
терапевтическая стоматология. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.:
МЕДпресс-информ, 2003. – 560с.
4. Николаев А.И., Цепов Л.М.
Практическая терапевтическая стоматология: Учебное пособие – 6-е
изд., перепаб. и доп. – М. МЕДпресс-информ, 2007. – 928с.
5. Пропедевтическая стоматология:
Учебник для медицинских вузов/ Под ред.
Э.А.Базикяна. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2008. – 768с.