Історія медицини регіону та навчального закладу

У 1773 р. у Львові за указом авcтрійської імператриці Марії-Терези було засновано медичний навчальний заклад Collegium Medicum. Ця медична школа мала дворічний курс навчання, причому, на першому році у ній викладались анатомія, загальна патологія, загальна та спеціальна хірургія, вчення про ліки та рецептура. На другому курсі вивчалися клінічна медицина, спеціальна терапія та хірургія, десмургія, теоретичне та практичне акушерство. Навчання провадилося не лише теоретичне, але й практичне біля ліжка хворого. У цій школі викладали дуже кваліфіковані професори, зокрема одним з організаторів та основним викладачем був доктор медицини Андрій Крупинський, що викладав анатомію, акушерство, загальну патологію та терапію. Крупинський був високоосвіченою людиною. В Україні довгий час користувалася великою популярністю його книжка «Опис хвороб», що вийшла в 1775 р. у Львові і була на той час одним із найкращих підручників медицини. Він же написав спланхнологію, або науку про внутрішні органи. У цій школі викладали дуже кваліфіковані професори, зокрема одним з організаторів та основним викладачем був доктор медицини Андрій Крупинський, що викладав анатомію, акушерство, загальну патологію та терапію. Крупинський був високоосвіченою людиною. В Україні довгий час користувалася великою популярністю його книжка «Опис хвороб», що вийшла в 1775 р. у Львові і була на той час одним із найкращих підручників медицини. Він же написав спланхнологію, або науку про внутрішні органи.

За даними Львівського обласного державного архіву у 1776–1777 навчальних роках у цій школі навчалось 37 осіб, у 1777–1784 рр. кількість учнів значно збільшилась і досягала 100 осіб, з них 40 навчалось акушерства, а 60 — хірургії. Цей Коллегіум Медікум проіснував 11 років. 1784 р. при Львівському університеті, що був заснований 1661 р., відкрито медичний факультет. Практично навчання на цьому факультеті розпочалося з 1785 р. Термін навчання був чотирирічний. На першому курсі викладали природознавство, хімію, ботаніку, анатомію; на другому — фізіологію та хірургію. На третьому — патологію, фармакогнозію та акушерство; на четвертому — клінічну медицину. Викладання на факультеті було побудоване за планами одного з найвидатніших діячів освіти Австрії Ван Світена, що був ректором Віденського університету.

Викладачами медичного факультету були, між іншим, проф. Бальтазар Гакет, що читав натуральну історію, Петро Кравзи, що викладав анатомію, Август Крінґель, що провадив курс хірургії, фізіологію та патологію, професори Фрід, Франс, Мазель та ін. У 1789 р. на медичному факультеті вчилося 56 осіб, у 1790 р. — 92.

У 1805 р. Львівський університет закрито, а його медичний факультет реорганізовано у медичну колегію з дворічним терміном навчання. З 1883 р. вона перетворюється в медико-хірургічну школу з трирічним терміном навчання. XVIII ст. стало століттям становлення фармації як самостійної науки. До її фундаторів необхідно віднести аптекаря зі Швеції Шеєле (1742–1786). На підставі наукових досліджень він спростував уявлення, що всі кислоти органічного походження є оцтовою кислотою, виділив щавелеву, молочну, лимонну, яблучну та інші кислоти і дав їм характеристики. Діючи окисом свинця на оливкову олію, Шеєле відкрив солодку речовину, яку назвав гліцерином. 1762 р. вийшов трактат А. Боме — «Елементи фармації», найбільш фундаментальна книга з фармації тих часів. Через 9 років (1771) було сконструйовано першу машину для виготовлення пігулок. 1777 р. в Парижі видано королівський декрет про розмежування між аптекарями і зільниками. Останнім дозволялося продавати лікарські рослини, але заборонялося готувати з них ліки. Тоді ж засновано «Вільне товариство фармацевтів Парижа», якому надано право готувати фармацевтів.

У Львові 1771 р. організовано перший в Галичині «Фізикат» — лікарську управу, яка стала органом управління медичною справою у містах; лікарів, що працювали в цих органах, називали «фізиками». Того ж року у Львові створено Крайову санітарну колегію; видано «Санітарний патент», який забороняв лікарям і аптекарям виконувати професійні обов’язки без наявності відповідних дипломів. Лікарям заборонялося виготовлення ліків, а аптекарям — самостійне лікування хворих. Проте на практиці цей патент довго не виконувався.

На час переходу Львова і галицьких земель в 1773 р. під владу Австрії у місті було 25 тисяч мешканців, з них лікарів — 6 (2 французи, 1 італієць, 1 чех, 2 поляки). 1776 р. (14 вересня) указом австрійського уряду в Галичині й Володимерії затверджено шість посад старших окружних фізиків та 19 посад повітових фізиків. Епідемічні хвороби залишались основною проблемою громадського здоров’я. У 1703 р. по Україні знову пройшла нова епідемія чуми. У друкованій праці італійського доктора медицини О. Бонфіґлі (1711), який працював на Україні, висловлювались поради щодо запобігання чуми: обкурюватися сіркою і мити руки оцтом. При захворюванні він рекомендував давати блювотне, питво з суміші лимона, сірки, блекоти, на живіт накладати пластир з хліба та вина. Для визрівання бубонів Бонфіґлі рекомендував гарячі припарки такого складу: цибулі та калу людського чи бичачого по 2 фунти, меду, жиру каплуна, олії з білих лілій по 1 унції, сушеного скорпіона — 1/2 унції.

Застосовувалась ізоляція заражених міст, будинків, де були хворі, спалювання одягу хворих (Вольф, 1750). Вдавалися до обкурювання будинків сіркою, додавали сірку до будь-якого питва, горілки, борошна; обгороджували і по всіх кутках вкопували хрести, палили багаття. У деяких місцевостях вживали і більш жорстокі методи. Під час епідемії чуми в 1711–1720 рр. було спалено в окремих селах жінок, яких обвинувачували у відьомстві і в тому, що вони накликають на людей пошесті. Ще до кінця XVIII ст. по всій Європі були в силі законоположення, згідно з якими за накликання пошесних хвороб та чародійство «винні» підлягали страті через спалення.

Князь Костянтин Острозький в 1570р. заснував поряд з церквою Різдва Христового «руський шпиталь». Потім шпиталь було перенесено ближче до Кременецької брами. В дарчій грамоті було сказано: «При церкві має бути шпиталь для убогих, до шпиталя придаємо лан від с.Білої». Там же сказано, що однією з границь згаданого лану був лан, приданий польському шпиталю. Отже, вже на самому початку існування міста в ньому працюють два шпиталі. Їхній персонал, очевидно, складали монахи, зокрема в українському — отці Василіяни.

Значно більше маємо даних про медицину міста в кінці XIX століття. Зокрема, є свідчення про здоров'я мешканців за 1860-1890 рр. В 1890 р. в Тернопільському повіті проживало 120006 жителів, з них 1575 військових, чоловіків — 59482 (49,56%), жінок — 60524 (50,44%). На території повіту було 16890 домів. Отже, на один дім пересічно припадало 7.01 мешканця, а на 1 км2— 101. Працездатна людність (від 15 до 60) складала 69681 особу, 60 років і старші — 4706.

У Тернополі проживало 27405 мешканців, в т.ч. чоловіків — 13960 і жінок — 13445. Від 1881 до 1890 р. включно в повіті народилося живими 54338 дітей, пересічно за рік — 5554, що становить 48,31 новонароджених на 1000 мешканців. Померло більше 40 тисяч або 34,8 померлих на 1000 мешканців. Природний приріст відповідно становив 13.5. Тож не випадково, за період з 1869 до 1890р. людність повіту зросла на 26325 осіб або на 21,9%.

 Смертність немовлят становила 259.9 на 1000 живо-народжених (1890р.), до 6 років з новонароджених доживало лише 56,3% або кожна друга дитина. Основною причиною смерті дітей були гострі інфекційні захворювання. Це стосується і дорослих. Від інфекційних захворювань щорічно вмирало більше 1000 осіб, це біля 25% від усіх померлих. Відомо також, що в 1890 р. на території повіту проживало: сліпих (на обидва ока) — 122, глухонімих — 95, психічно хворих — 52 та осіб з розумовою відсталістю — 23.

Працювало 15 лікарів та 169 акушерок, один лікар припадав на 8000 жителів, що було одним з кращих показників у порівнянні з іншими повітами.

В Тернополі функціонував «повшехний» шпиталь на 70-85 ліжок та ізраєльський шпиталь на 40 ліжок. Працювало також 3 фармацевти, дві аптеки. В роки першої світової війни в Тернополі працює військовий шпиталь для січових стрільців, шефом якого був військовий лікар Тит Євген Бурачинський.

Відтворюючи історичні події тих літ на Тернопільщині, не можна не згадати про т.з. Галицьку соціалістичну радянську республіку, що мала адміністративним та політичним центом М.Тернопіль. Республіка існувала два місяці. В окремих повітах були створені органи охорони здоров'я. Зокрема, в Тернополі при повітовій державній владі існувала т.з. санітарна комісія на правах відділу. З її ініціативи в першій декаді серпня в місті було відкрито чотири лікарні на 166 ліжок, 4 загальних та 4 зуболікарські амбулаторії. Місто було поділено на 9 дільниць і за кожною було закріплено лікаря.

За часів польської окупації м.Тернопіль стає воєводським центром. Тут розмістились такі адміністративні органи, як воєводське управління на чолі з воєводою. В склад управління входив уряд здоров'я з директором і досить чисельним апаратом.

На другу половину XIX ст. припадає розквіт наукової діяльності Івана Горбачевського.          Перша його публікація вийшла у 1875 р. Він одним із перших виділив амінокислоти, встановив, що вони є тими цеглинками, з яких побудований білок, еластин. Першим у світі синтезував (1882) сечову кислоту з сечовини і амінокислоти гліцина. У 1886 р. опубликовав працю про синтез креатину, відкрив фермент ксантиноксидазу (1889-1891). Праці Горбачевського започаткували вивчення метаболізму азотних сполук та патології пуринового обміну, а саме подагри. Частина праць вченого рисвячені загальній хімії, гігієні, єпідеміології.

«Заказьне» хвороби займали перше місце серед причин смертності. Як видно з наведених даних, особливо високою була летальність від туберкульозу, що мав досить вагоме поширення серед дітей шкільного віку. Так, згідно з даними профілактичних оглядів, у школярів молодших та старших класів було виявлено: вошивість —16-18%, ураженість трахомою — 1%, захворюваність на туберкульоз — 5% .

Забезпеченість медичною допомогою мешканців Східної Галичини була значно гіршою у порівнянні з Польщею.

В одному з архівних документів вказано, що у воєводстві в 1938 р. забезпеченість ліжками складала 5,8 на 10000 жителів, на «півдні» Польщі цей показник досягав 16,8 (Протокол з'їзду повітових лікарів в Бережанах, 1938р.).

Амбулаторно-поліклінічна допомога мешканцям воєводства надавалась осередками здоров'я, до складу яких входили "ПШИХОДНІ" (спеціальні прийоми), касами хворих (страхова медицина) та приватно практикуючими лікарями (в їхніх офісах). Чисельність осередків здоров'я з року в рік зростала. Так, в 1930р. у воєводстві нараховувалось 24 осередки здоров'я, 5 самостійних «пшиходні», 25 протитуберкульозних, 31 протитрахомний і 5 венерологічних спеціалізованих прийомів, в 1938 р. — 51 осередок здоров'я та 10 самостійних «пшиходні». Функціонувало 13 станцій «опіки над матір'ю та дитиною» і 16 молочних кухонь. Стаціонарна допомога мешканцям воєводства надавалась 9 «повшехними» (простолюдними) шпиталями, де було розгорнуто 740 ліжок, 4 «жидівськими» шпиталями на 90 ліжок, 2 фундаційними шпиталями (утримувались за рахунок пожертвувань) на 69 ліжок та одним приватним шпиталем на 16 ліжок.

На кінець 1928р. в шпиталях було розгорнуто 915 ліжок (1 ліжко на 1500 мешканців), лікувалось 15080 хворих. Пересічне щоденне число хворих складало 725 осіб.

В 1938р. кількість ліжок в шпиталях збільшилась до 969, з них 129 інфекційних.

В Тернополі був один «повшехний» шпиталь (теперішня лікарня №1), який виконував роль повітового, де було розгорнуто 120 ліжок (1928р.). їхня профілізація: внутрішні хвороби (терапія) — 29, хірургія — 37, пологові — 8, інфекційні — 16 та інші профілі — 30 ліжок. В 1928р. на лікуванні знаходилось 3928 хворих. До кінця 1938р. потужність шпиталю зросла до 144 ліжок за рахунок новозбудованого інфекційного корпусу, який шині виконує ці ж функції.

Окрім «повшехного» в Тернополі був ще «жидівський» шпиталь на 40 ліжок (будинок колишнього онкодиспансеру).

Як свідчать архівні документи, а також розповіді старожилів тодішні лікарі незалежно від політичного кредо, національності та віросповідання, твердо дотримувались клятви Гіпократа, з гідністю виконуючи свій обов'язок.  Медицина була єдиною ділянкою, на яку не розповсюджувався заклик — «свій до свого по своє...»

В 1934р.начальником (директором) уряду здоров'я був Чеслав Киявський, лікарським інспектором Генріх Файт, фармацевтичним інспектором Вітольд Саскі, інспектором по «пєлєгняретву» панна Пікулувна. В кінці 30-х років доктора Киявського змінює Ян Данієльський.

Багато років працював директором шпиталю в Тернополі Ігнат Герпіер, він же хірург. Повітовим лікарем в Тернополі був Станіслав Зелінський. В місті працювали лікарі-українці: доктор Острозький, доктор Нестерчук, доктор Чумак (постійно патронував спортивний клуб «Поділля»), доктор Свистун (перший власник рентгенапарату), а також Моріс Шмід, доктор Шупарський, доктор Розенфельд (педіатр), Мостовий (хірург), Михайло Лібергаль та інші.

Фармацевтом був магістр Бєлінський, його аптеки знаходились в центрі міста.

Історія заснування Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського

   Навчання студентiв у Тернопiльському медичному iнститутi розпочалося 1 вересня 1957 р. вiдповiдно до постанови тодiшнього уряду України вiд 12 квiтня того ж року про створення у Тернополi медичного вузу. Це був перший вищий навчальний заклад у мiстi, яке майже повнiстю було знищене Другою свiтовою вiйною i лише почало пiднiматися з руїн.    Уже через три днi пiсля урядової постанови в Тернопiль прибув призначений директором (ректором) медичного iнституту к.м.н., хiрург П.О.Огiй (пiзнiше - доктор медичних наук, професор), а також проф. А.Г.Мартинюк, який став проректором.    Для розмiщення iнституту рiшенням обласної ради було видiлено два навчальнi корпуси та два гуртожитки. Клiнiчною базою стала мiська лiкарня, яка одночасно виконувала функцiї обласної лiкарнi. Розпочалося будiвництво морфологiчного корпусу, обласної лiкарнi та ще одного гуртожитку.

В iнститутi було вiдкрито 19 кафедр, працювало 66 викладачiв, серед них - 1 доктор наук i 17 кандидатiв наук. З першого року iснування iнституту пов'язали з ним своє життя на той час молодi викладачi-науковцi, а нинi - професори, заслуженi дiячi науки К.В.Кованов, Ю.Т.Коморовський, А.I.Локай, I.О.Ситник, М.П.Скакун. Серед фундаторiв був i асистент кафедри загальної гiгiєни, нинi - академiк Нацiональної академiї наук, Академiї медичних наук України i багатьох зарубiжних академiй, ректор Київського нацiонального медичного унiверситету Є.Г.Гончарук.

   В iнститутi вiдразу було органiзовано три курси, де навчалося 624 студенти. На i курс прийняли 210 студентiв. На II i III курси зарахували студентiв (вiдповiдно 120 i 224 чол.), добровiльно переведених iз медичних iнститутiв України, Росiї та iнших республiк тодiшнього СРСР.    Почалася кропiтка праця вченої ради iнституту, Центральної методичної комiсiї, кафедр з налагодження навчально-методичного процесу, визначення стратегiчних напрямiв наукової роботи, контролю за рiвнем пiдготовки студентiв. У 1959 р. вiдбувся перший науковий форум на базi молодого iнституту - виїзна конференцiя Українського товариства патофiзiологiв. Значною подiєю стало проведення в жовтнi 1960 р. VII пленуму Наукового товариства хiрургiв України. Успiшно розгорталася робота студентських наукових гурткiв.

Отже, iнститут запрацював як педагогiчний, науковий, лiкувальний, культурно-освiтнiй осередок областi. Його кращi самодiяльнi колективи успiшно виступали на мiському й обласному оглядах художньої самодiяльностi, спортивних змаганнях.    Розгорнулася санiтарно-просвiтня робота професорсько-викладацького складу, яка поєднувалася з консультативною допомогою населенню безпосередньо на базах сiльських дiльничних лiкарень, фельдшерсько-акушерських пунктiв та районних лiкарень.

   1960-1961 навчальний рiк увiйшов в iсторiю iнституту як рiк органiзацiйного завершення його формування. Було введено в дiю морфологiчний корпус, закiнчено будiвництво основної клiнiчної бази iнституту - обласної лiкарнi, введено в дiю обласну по-лiклiнiку. В iнститутi вже навчалося 1360 студентiв, функцiонувало 30 кафедр, на яких працювало 148 викладачiв, з них - 7 докторiв i 66 кандидатiв наук. Перший випуск 203 лiкарiв iз дипломом Тернопiльського державного медичного iнституту вiдбувся в червнi 1961 р. Згодом 10 осiб iз цього випуску одержало ступiнь доктора, а 16 - кандидата медичних наук. Наведемо лише кiлька прикладiв. i.Чекман став доктором медичних наук, професором, завiдувачем кафедри фармакологiї Нацiонального медичного унiверситету. Вiн - член-кореспондент Нацiональної академiї наук, Академiї медичних наук України, Нью-Йоркської академiї наук, лауреат Державної премiї України, заслужений дiяч науки i технiки України.

Прославив свою Alma Mater i залишився її палким патрiотом проф. В.Антонiв - завiдувач кафед-ри ЛОР-захворювань Московського унiверситету дружби народiв. У Москвi вiн очолює Українське нацiонально-культурне товариство "Сла-вутич". Проф. Д.Сеймiвський сьогоднi працює завiдувачем вiддiлу дитячої урологiї Київського науково-дослiдного iнституту урологiї, головним дитячим урологом МОЗ України. Проф. С.Якименко - завiдувач вiддiлу опiкової травми i пластичної хiрургiї ока Одеського науково-дослiдного iнституту очних хвороб iменi В.П.Фiлатова.    Чимало нового в дiяльностi колективу iнституту з'явилося в 70-80-тi рр. Незважаючи на сувору регламентацiю всього життя радянським режимом, тривав процес подальшого утвердження i росту авторитету навчального закладу, формувалося багато таких традицiй, яких не можна втрачати й сьогоднi.

Насамперед це високий рiвень навчального процесу в iнститутi, свiдома дисциплiна, справедлива вимогливiсть до знань студентiв, натхненнiсть наукових пошукiв викладачiв, що дозволило значно змiцнити науково-педагогiчний потенцiал вузу в 70-х рр. Цей спалах творчого ентузiазму молодих науковцiв i студентiв реалiзувався у результатах Всесоюзного конкурсу, де Тернопiльський медичний iнститут посiв четверте мiсце серед медичних вузiв.

   Сказане матерiалiзувалося в конкретних справах. Так, за першi 10 рокiв iснування iнституту значно зросла його матерiальна та навчально-наукова база. Побудовано 2 гуртожитки, вiварiй з лабораторiями. На 32 кафедрах уже працювало 178 викладачiв, з них - 13 докторiв та 82 кандидати наук. Наукова зрiлiсть вузу також характеризувалася проведенням на його базi рiзнопрофiльних республiканських конференцiй.    У 1969 р. вiдкрито пiдготовче вiддiлення, яке функцiонувало до 1992 р. У 1997 р. вiддiлення вiдновило свою роботу.    Для оздоровлення студентiв i викладачiв у с. Бiльче-Золоте Борщiвсь-кого району в 1972 р. побудовано спортивно-оздоровчий табiр "Берiзка". У 1971 р. завершено будiвництво спортивного корпусу. У 1989 р. вiдкрито профiлакторiй.    У зв'язку з побудовою в 1979 р. потужної обласної психоневрологiчної лiкарнi, для кафедр нервових хвороб та психiатрiї були створенi належнi умови для проведення навчальної роботи.    Зважаючи на кадровi можливостi, мережу i потужнiсть клiнiчних баз, з 1979 р. в iнститутi, окрiм дiючого лiкувального, вiдкривається другий факультет - пiслядипломної пiдготовки лiкарiв.    В iнститутi вiдкрито навчальнi музеї: кафедри бiологiї, кафедри анатомiї людини. Останнiй вважається одним iз кращих анатомiчних музеїв в Українi. У 1982 р. почав дiяти музей iсторiї iнституту.    У квiтнi цього ж року iнститут вiдзначив 25-рiчний ювiлей. До 25-рiччя ввiйшли в експлуатацiю новi гуртожитки на 1000 мiсць. Це дозволило пов-нiстю забезпечити студентiв мiсцями для проживання та видiлити окремi кiмнати для сiмейних студентiв.

 За 25 рокiв значно зрiс рiвень професорсько-викладацького складу, вдосконалилися форми i методи навчально-методичної та наукової роботи. В iнститутi на цей час навчалося понад 2500 студентiв, лiкарiв-курсантiв та iнтернiв. На 36 кафедрах працювало 310 викладачiв, серед них - 27 докторiв та 207 кандидатiв наук. Третину викладачiв iнституту складали його випускники.    Значною подiєю стало вiдкриття у 1989 р. Центральної науково-дослiдної лабораторiї. I в умовах комунiстичного режиму частина викладачiв та студентiв iнституту вiдзначалася нестандартнiстю мислення, смiливiстю думки, вмiнням збуджувати свiдомiсть людей. Зокрема, поколiння студентiв 60-х рр. добре пам'ятає викладача фiлософiї В.С.Лiсового, який працював у медiнститутi в 1962-1966 рр. Запам'яталися його лекцiї, а також нестандартнi iнститутськi стiнгазети, редактором яких вiн був. Пiзнiше Василя Семеновича Лiсового заарештували за "антирадянську дiяльнiсть", 11 рокiв вiн провiв у тюрмах i концтаборах. У 1998 р., через 32 роки, вiн приїхав до Тернополя, прочитав для студентiв ii курсу медакадемiї лекцiю з фiлософiї, зустрiвся з ректором, викладачами i студентами. Тепер кандидат фiлософських наук В.Лiсовий - керiвник вiддiлу iсторiї української фiлософiї iнституту фiлософiї НАН України, професор унiверситету "Києво-Могилянська академiя".  

Слiд зазначити, що такi випускники iнституту, як Георгiй Петрук-Попик, Степан Бабiй, Ганна Костiв-Гуска, якi пройшли "пробу пера"на iнститутськiй лавi, виросли до вiдомих поетiв, стали членами Спiлки письменникiв України.    Зростання iнституту пов'язане з iменами його ректорiв: доц. I.I.Гетьмана (працював на цiй посадi в 1972-1981 рр.), проф. i.С.Смiяна (очолював ВУЗ у 1981-1997 рр.); проректорiв: професорiв О.А.Яроша, О.Н.Люльки, i.В.Шуста, i.О.Ситника, В.Г.Ковешнiкова (сьогоднi ректора Луганського медичного унiверситету).    Iз здобуттям незалежностi вiдкрилися новi можливостi та iмпульси для розвитку iнституту, можливостi входження його в ринковi вiдносини, в європейський освiтнiй простiр.    Ось окремi вiхи змiн.

   Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 1 липня 1992 р. iнституту присвоєно iм'я видатного вченого, дiйсного члена Наукового товариства iменi Т.Г.Шевченка, Всеукраїнської академiї наук, уродженця Тернопiльщини Iвана Яковича Горбачевського.

      Iван Горбачевський - видатний український вчений, уродженець Тернопiльщини, доктор медичних наук, професор, декан, а згодом - ректор Карлового унiверситету в Празi, голова Санiтарної ради Чеського королiвства, член Найвищої ради здоров'я Австро-Угорщини у Вiднi, член Ради для технiчних дослiджень у Вiднi, довiчний член Палати австрiйського парламенту, дiйсний радник австрiйського цiсарського двору, перший мiнiстр здоров'я Австро-Угорщини, ректор Українського Вiльного унiверситету у Вiднi й Празi, дiйсний член Академiї наук УРСР, дiйсний i почесний член Наукового товариства iм. Т.Г. Шевченка та багатьох інших міжнародних лікарських та наукових товариств.

Іван Горбачевський із 88 років свого життя 66 прожив за межами України, але весь час переживав за неї, її люд і його долю. Життєвий і творчий шлях Горбачевського - це подвиг в ім’я свого народу, науки і культури. Він ще довго буде слугувати зразком для виховання молодого покоління в дусі патріотизму та беззастережному служінні своєму народу та науці.

Життєвий і творчий шлях Горбачевського і його вклад у культуру людства можна до кінця усвідомити і зрозуміти, якщо розглядати його в 3-х іпостасях: як науковець, як громадянин-патріот, як педагог-книговидавець.

Як науковець Горбачевський проявив себе ще на другому курсі Віденського університету, провівши дослідження слухового нерва, за що його було прийнято до німецького хімічного наукового товариства. Працюючи на посаді асистента кафедри фізіології і хімії, він вивчав травлення білків, роль соляної кислоти у травленні еластину і довів, що у білках містяться амінокислоти. Це дало йому підставу стверджувати, що останні є тими цеглинами, з яких сконструйовано білки. І.Горбачевський вперше у світі, на 28 році життя, синтезував сечову кислоту із гліцину та сечовини. Публікація цієї праці викликала великий ажіотаж серед науковців. Це був удар по модному в науці того часу віталістичному погляді. Експеримент І.Горбачевського продемонстрував світові, що органічні речовини живого організму можна штучно одержувати синтетичним шляхом. Трохи пізніше І.Горбачевський запропонував теорію утворення сечової кислоти в організмі ссавців, обґрунтувавши положення, що сечова кислота є кінцевим продуктом окислення пуринів як складових компонентів нуклеїнових кислот. Одночасно він відкрив фермент ксантиноксидазу, необхідну для перетворення пуринових основ до сечової кислоти. І.Горбачевський вперше почав вивчати метаболізм нуклеїнових кислот і показав, що порушення пуринового обміну призводить до хвороби подагри. Він також запропонував гіпотезу, що в основі хвороби пелагри, яку він спостерігав у своїх земляків на Поділлі, лежить неповноцінне харчування, що було підтверджено з відкриттям антипелагричного вітаміну (вітаміну РР). В наступні роки І.Горбачевський опрацьовував нові способи синтезу сечової кислоти, вперше синтезував креатин, запропонував способи виявлення нуклеїнових кислот, білків, аміаку.

Перед першою світовою війною, передбачуючи недостатність продуктів харчування для населення, І.Горбачевський розпочав досліди над одержанням харчових білків із лишайників, цукру із деревини та спирту із похідних целюлози. На жаль ця прекрасна ідея, яка випередила світову наукову думку на кілька десятиліть, не була реалізована у зв’язку з переходом автора на адміністративну роботу, посаду міністра здоров’я Австро-Угорщини.
     Працюючи на посадах декана і ректора Карлового університету в Празі, ректора Українського Вільного університету та професора хімії у Падебразькій господарській академії, І.Горбачевський проявив себе як справедливий і вимогливий вихователь молоді незалежно від національності. Він любив студентів, допомагав їм матеріально, відмовлявся від професорської оплати праці у Падебразькій академії на користь малозабезпечиних студентів. Як міністр здоров’я, він розробив основні принципи профілактичної та лікувальної медицини, які були взяті на озброєння Францією, Італією та, звичайно, Українською Народною Республікою.

Про велич особистості І. Горбачевського говорять самі титули, якими він володів. І. Горбачевський гордість і слава не тільки України, але і багатьох європейських народів (Чехії, Словаччини, Австрії, Німеччини, Польщі), для яких він працював на ниві науки, освіти та культури.

    У 1994 р. iнститут акредитований за IV (найвищим) рiвнем. Отримано лiцензiю на прийом 400 студентiв на медичний факультет.    У 1995 р. вiдкрито медсестринський факультет за спецiальностями "Сестринська справа" (пiдготовка медсестер i медсестер-бакалаврiв) i "Лабораторна справа" (пiдготовка лаборантiв-бакалаврiв). Створено навчальний комплекс - медичний iнститут-лiцей (нинi Галицький коледж) м.Тернополя. Якщо 1 вересня 1995 р. факультет нараховував 82 студенти, то вже в 1997 р. - 450.    30 сiчня 1997 р. Постановою Кабiнету Мiнiстрiв iнститут отримав статус медичної академiї.    У квiтнi 1997 р. Тернопiльська державна медична академiя iменi I.Я.Горбачевського урочисто вiдзначила своє 40-рiччя. Протягом 16 рокiв колектив ВУЗу очолював проф. i.С.Смiян, якому було присвоєно звання заслуженого працiвника вищої школи України, його обрано членом-кореспондентом Академiї медичних наук України.

У 2003 роцi член-кореспондентом академiї медичних наук України обрано ректора Ковальчука Леонiда Якимовича. Заслуженим працiвником вищої школи став проф. М.П.Скакун. Почесного звання заслуженого дiяча науки i технiки України удостоєнi професори Л.Я.Ковальчук, М.А.Андрейчин, Я.i.Федонюк, М.i.Швед, О.О.Маркова, C.B.Хмiль, C.I.Cмiян. Звання заслужений винахiдник України уже тривалий час носить проф. О.М.Єдинак. Апарати його конструкцiї нинi широко використовуються для регенерацiї кiсткової тканини пiд час рiзних методiв остеосинтезу. У 2002 р. такого ж звання удостоєний доц. В.В.Дем'яненко.    З 1997 р. при академiї функцiонує спецiалiзована рада iз захисту дисертацiй iз спецiальностей "Хiрургiя", "Нормальна анатомiя" (медичнi й бiологiчнi науки) i "Патологiчна фiзiологiя" (голова ради - д.м.н., проф. Л.Я.Ковальчук). У 2004 роцi при академiї вiдкрито спецiалiзовану вчену раду iз захисту кандидатських i докторських дисертацiй iз спецiальностей "педiатрiя", "акушерство", "гiнекологiя".

         У серпнi 1997 р. академiю очолив її випускник - заслужений дiяч науки i технiки України, д.м.н., проф. Л.Я.Ковальчук. Кредо ректора: "Ми мусимо стати вищим навчальним закладом високого європейського рiвня".    У 1999 р. академiя успiшно пройшла переатестацiю на пiдтвердження IV рiвня акредитацiї. У 2000 р. вперше проведено прийом на фармацевтичний факультет, який розпочав пiдготовку провiзорiв, а з 2001 р. навчаються також майбутнi клiнiчнi провiзори. Академiєю отримано у 2000 р. лiцензiї на пiдготовку акушерок, фельдшерiв i медсестер-лаборантiв. Медсестринський факультет реорганiзовано у факультет бакалаврату i молодших спецiалiстiв медицини, з 2003 року реорганiзовано у медичний коледж. З 1997 р. на всiх курсах, а також у клiнiчнiй ординатурi, розпочалось навчання iноземних громадян, з 2000 р. вони вчаться на пiдготовчому вiддiленнi академiї.

У 2001-2002 навчальному роцi в академiї вже навчалося понад 250 студентiв - клiнiчних ординаторiв iз 19 країн.    Вiдкрито новi кафедри: шпитальної терапiї № 2, медичної iнформатики i фiзики та спецiального обладнання, медицини невiдкладних станiв, полiклiнiчної справи, дiагностики i медичної iнформатики факультету пiслядипломної освiти (на базi Рiвненської обласної лiкарнi), фармакогнозiї з бiологiєю та медичною генетикою, фiзiотерапiї, медичної реабiлiтацiї i курортологiї, акушерства i гiнекологiї №2 медичного факультету, хiмiко-фармацевтичних дисциплiн.    Сформовано висококвалiфiкований професорсько-викладацький склад, двi третини якого - випускники академiї, в тому числi ректор, 5 проректорiв, 3 декани, 29 завiдувачiв кафедр. На даний час працюють 68 докторiв наук, професорiв, 265 кандидатiв наук, доцентiв. Академiя постiйно знаходиться серед перших медичних ВНЗ за часткою викладачiв, якi мають науковi ступенi. Цей показник становить протягом останнiх 3-х рокiв 75-85 %. Серед 410 викладачiв академiї - 1 член-кореспондент АМН України, 6 заслужених дiячiв науки i технiки, 2 заслужених працiвники вищої школи, 2 заслужених винахiдники, 2 заслужених лiкарi України.    За роки iснування академiї випущено понад 13 тисяч лiкарiв, на факультетi пiслядипломної освiти пройшли пiдвищення квалiфiкацiї понад 17000 спецiалiстiв.

   Нинi здiйснюється комплексна перебудова всiх напрямiв дiяльностi академiї.Насамперед, це навчальний процес. Вiн перебудовується з врахуванням свiтових вимог квалiфiкацiйних характеристик спецiалiстiв.    У науковiй дiяльностi прiоритетним стає науковий напрям "Остеопороз", у розробцi якого бере участь половина кафедр академiї.    З року в рiк набирають бiльш позитивної динамiки винахiдницька робота, впровадження наукових розробок у практику охорони здоров'я. Зокрема, створенi професором В.В.Бiгуняком лiофiлiзованi свинячi ксенодермотрансплантати успiшно викоритовуються для лiкування опiкiв в усiх опiкових центрах України.    З метою вдосконалення i розширення обсягу лiкувально-профiлактичної роботи при академiї створено консультативно-лiкувальний центр. Проводиться реконструкцiя i добудова корпусу, в якому планується вiдкрити академiчну хiрургiчну клiнiку.

   Чимало нового з'явилося у виховнiй, нацiонально-патрiотичнiй роботi, духовному життi. Чiтко вiдрегульовано систему наставникiв курсiв i груп, створено студентське самоврядування. Працює духовий оркестр i хор, танцювальний ансамбль, ансамбль народних iнструментiв, спортивнi секцiї. Вiдновлена команда КВК академiї, працює студентський театр, створено студентський диспут-клуб. В академiї є своя картинна галерея. Нова генерацiя поетiв виростає i серед викладачiв, i серед студентiв. Побачили свiт поетичнi збiрки викладачiв Лесi Романчук, яка є членом Спiлки письменникiв України, Валерiя Дiдуха, Романа Ладики.    Кардинальнi змiни вiдбуваються щодо матерiально-технiчної бази: реконструйовано i по-сучасному обладнано майже всi корпуси. Зроблено ремонт у гуртожитках, створено мережу студентських кафе i їдалень. У 1998 р. заново вiдремонтовано, обладнано i реорганiзовано у спортивно-оздоровчу базу для вiдпочинку студентiв i викладачiв колишнiй спортивно-оздоровчий табiр "Берiзка". У 2001 р. академiя придбала нову спортивно-оздоровчу базу "Червона калина" у мальовничiй мiсцевостi на вiдстанi 28 км вiд Тернополя.

За підсумками рейтингової оцінки всії видів діяльності в 2000 році академія посіла третє місце серед вищих медичних навчальних закладів України IV рівня акредитації. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 року на основі наказу МОЗ України від 02.12.2004 року академію реорганізовано в Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського. Колектив унiверситету не спочивав на лаврах, а спрямував свої зусилля на осягнення нових намічених рубежiв у реалiзацiї реформування вищої медичної освiти, якiсної пiдготовки висококвалiфiкованих фахiвцiв для вiдродження України.

Тепер у складі університету 5 факультетів – медичний, стоматологічний, фармацевтичний, іноземних студентів та післядипломної освіти, які об’єднують 48 кафедр. На базі теоретичних кафедр функціонують 4 навчально-наукових інститутів – морфологiї; медико-бiологiчних проблем; фармакологiї, гiгiєни та медичної бiохiмiї iменi М.П. Скакуна; моделювання та аналiзу патологiчних процесiв; клінічних кафедр. Навчально-науковий інститут медсестринства функціонує на базі теоретичних і клінічних кафедр.

Всього за роки існування університету випущено близько 25 тисяч спеціалістів, на факультеті післядипломної освіти пройшли підвищення кваліфікації близько 40 тисяч спеціалістів, які працюють в усіх регіонах України і за кордоном. Понад 600 випускників університету стали кандидатами медичних наук, понад 100 – докторами медичних наук, професорами, а ректор Тернопільського медуніверситету імені І.Я.Горбачевського професор Л.Я.Ковальчук і завідувач кафедри інфекційних хвороб професор М.А. Андрейчин – членами-кореспондентами НАМН України; завідувач кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця професор І.С.Чекман – членом-кореспондентом Національної Академії наук і членом-кореспондентом НАМН України; заступник директора Інституту нейрохірургії імені Ромоданова НАМН України, завідувач кафедри нейрохірургії Національного медичного університету імені О.О.Богомольця В.І.Цимбалюк – академіком НАМН України. Багато випускників стали заслуженими лікарями України, організаторами охорони здоров’я – завідувачами відділень, заступниками і головними лікарями лікарень різних рівнів, заступниками і начальниками міських і обласних управлінь охорони здоров’я. Заступниками Міністра охорони здоров’я України працювали В.Л.Весельський і С.В.Шевчук, а В.І.Мальцев – заступником Міністра, а згодом Міністром охорони здоров’я України.

Серед 580 науково-педагогічних працівників ТДМУ дві третини – його випускники. На 48 кафедрах працюють 87 докторів наук, професорів і 348 кандидатів наук, доцентів, в т.ч. 3 члени-кор. НАМН України, 9 Заслужених діячів науки і техніки, 2 Заслужені працівники освіти, 2 лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки, 3 Заслужені винахідники, 3 Заслужені лікарі України.

За останні 15 років кардинально зміцнена матеріально-технічна база університету. Комп’ютеризовано всі кафедри, бібліотеку з 4 читальними залами і філіалами на всіх клінічних кафедрах та в навчально-наукових інститутах, організовано комп’ютерний центр, 39 комп’ютерних класів з виходом до мережі “Інтернет”. Створено видавництво “Укрмедкнига” з власним поліграфічним комплексом, яке є базовим для ЦМК з ВМО МОЗ України і найбільшим нині спеціалізованим медичним видавництвом в Україні та єдиним, яке друкує продукцію лише українською мовою або в перекладі з української. Видавництво забезпечило україномовними підручниками та посібниками вищі медичні навчальні заклади України ІІІ-ІV рівнів акредитації на 60 %, а І-ІІ рівнів акредитації – на 80%. За час існування видавництва (з 1997 р.) видано 139 підручників (в т.ч. 8 англомовних), 223 навчальних посібники (в т.ч. 12 англомовних), 62 наукових монографії, 87 збірників матеріалів наукових конференцій. Університет є співзасновником і видавцем 12 всеукраїнських наукових журналів, 10 з яких визнані МОНмолодьспорту України; випускаються обласні газети “Медична академія” і “Університетська лікарня”.

Викладачами університету створено майже 250 навчальних мультимедійних компакт-дисків, які містять електронні підручники, навчальні відеофільми та контролюючі програми, – всього понад 23 700 найменувань.

Створено лікувально-діагностичний центр із стоматологічною поліклінікою, який оснащено сучасним обладнанням. У його складі відкрито сучасний Центр дентальної імплантації – третій після Києва і Львова, перший в Україні, створений на базі навчального закладу.

В 2010-2011 роках рекунструйовано, оснащено і відкрито п’ять університетських навчально-практичних центрів первинної медико-санітарної допомоги в селах області. Мета створення навчально-практичних центрів: надання медичної допомоги населенню села; проходження практики студентами старших курсів медичного факультету та лікарів-інтернів стоматологічного факультету; орієнтація випускників для роботи в сільських медичних закладах. Крім цього, в одному із сіл розпочато реалізацію ще одного пілотного проекту - створення навчально-практичного центру з догляду за людьми похилого віку, спираючись на досвід, отриманий під час стажування викладачів університету в Нідерландах.

Відкрито навчально-оздоровчий комплекс «Червона калина» з конгрес-центром, готелем, комплексом харчування, спортивно-фізкультурною базою та студентським профілакторієм, у якому щорічно оздоровлюються 20% студентів. На базі НОК «Червона калина» функціонує навчальний центр з підготовки офіцерів запасу кафедри екстренної медичної допомоги і медицини катастроф з курсом військової підготовки, де щорічно відбуваються всеукраїнські тренінги і навчання; зокрема, в травні 2006 року - спільні навчання з НАТО за участю офіцерів з Німеччини, Данії та Польщі (до речі, такі кафедри після скорочення їх кількості залишилися лише в 4-х медуніверситетах України, в т.ч. у Тернопільському, як одна з найкращих). Крім цього, в навчально-оздоровчому комплексі розташовано ботанічний сад лікарських рослин фармацевтичного факультету, а також підсобне господарство, яке забезпечує віварій піддослідними тваринами та продуктами.

Налагоджена співпраця з 14 іноземними вищими медичними навчальними закладами країн Європи та Америки. У 2006 – 2012 рр. понад 80 викладачів університету пройшли в них стажування. Відповідно до угоди про співробітництво з університетом південної Кароліни Апстейт (Спартанбург, США) Тернопільський медуніверситет створив умови для навчання в інституті медсестринства (підрозділі університету) американських громадян. Вперше серед медичних навчальних закладів запроваджено дистанційне навчання за спеціальністю “медсестра-бакалавр”. В 2008 р. ректор університету Л.Я. Ковальчук удостоєний звання Почесного професора цього американського університету, а також нагороджений іменною ювілейною медаллю Братиславського (Словаччина) медичного університету.

На основі здобутого досвіду американських і європейських вищих медичних навчальних закладів в університеті запроваджено нову форму організації навчального процесу за кредитно-модульною системою із застосуванням методик “єдиного дня”, ліній практичних навичок, практично-орієнтованої Z-системи навчання, семестрового тестового контролю знань студентів університетським незалежним центром тестування, мережевої навчальної системи на основі Інтернет-технологій, яка є аналогом сучасної європейської системи (Віденський медичний університет) і корінним чином відрізняється від прийнятої в інших українських університетах. Введення незалежного загальноуніверситетського центру тестування унеможливило корупційні прояви в університеті. Запроваджено студентські матрикули з обліку практичних навичок; комп’ютерну систему дистанційного щоденного тестового контролю знань студентів на основі технології “Moodle” для визначення рівня підготовки студентів до занять; об’єктивний структурований клінічний іспит (ОСКІ), який дає можливість перевірити якість опанування практичних навичок студентами-старшокурсниками; магістратуру з медсестринства. В Унiверситетi навчаються понад 4 тисячі студентів, серед них понад 1200 iноземних громадян з 62 країн свiту, понад 90% яких навчаються англійською мовою. Більше 50 % викладачів університету отримали сертифікати на право викладання студентам англійською мовою. Проводиться підготовка до навчання франкомовних студентів.

В університеті сформовані та розвиваються науковi школи: хiрургiв (чл.-кор. НАМН України, проф. Л.Я. Ковальчук), iнфекцiонiстiв (чл.-кор. НАМН України, проф. М.А.Андрейчин), терапевтів (проф. Б.І. Рудик, проф. Є.М. Стародуб), педiатрiв (чл.-кор. НАМН України проф. І.С. Сміян, проф. О.Є. Федорців, проф. Н.В. Банадига), фармакологiв (проф. М.П. Скакун, проф. К.А. Посохова), морфологiв (проф. К.С. Волков, проф. Я.І. Федонюк, проф. М.С.Гнатюк), патофізіологів (проф. В.В.Файфура, проф.Ю.І. Бондаренко).

За останні 10 років науковці університету отримали 602 патенти на винаходи. Розроблені в університеті нові методи лікування опіків відзначено Державною премією України в галузі науки і техніки; 2 науковці стали заслуженими винахідниками України. Захищено 58 докторських і 311 кандидатських дисертацій. При університеті працюють дві спеціалізовані вчені ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій з шести спеціальностей. Щороку на базі конгрес-центру університету проводиться до 30 всеукраїнських і з міжнародною участю наукових форумів.

Наукові дослідження проводяться в п’яти наукових лабораторіях, які пройшли державну акредитацію і отримали свідоцтва про державну атестацію. У листопаді 2009 року на базі модернізованої наукової лабораторії полімеразно-ланцюгової реакції відкрито вірусологічну лабораторію університету для дослідження вірусних матеріалів з метою ідентифікації грипу типу А (Н1N1). Лабораторія виконує дослідження зразків, взятих у хворих спеціалістами-вірусологами обласної і міської санепідемстанцій, обслуговуючи, таким чином, потерпілих від грипу та ГРВІ міста і області.

Наказом МОЗ України від 07.08.2008 року Тернопільський медуніверситет затверджено головною організацією з метрологічного забезпечення вищих медичних навчальних закладів підпорядкування МОЗ України. Все це свідчить про високий рівень наукової бази університету.

Поглибилася співпраця працівників клінічних кафедр з практичними лікарями медичних закладів міста, які є клінічними базами цих кафедр. Участь висококваліфікованих професорів, доцентів та асистентів у лікувальному процесі підвищує рівень показників надання допомоги населенню міста й області. На коопераційних засадах, відповідно до Договору, в якому обумовлюються всі аспекти співпраці, на базі обласної клінічної лікарні з 1 січня 2010 року створена університетська лікарня. Вона стане найкраще оснащеним спеціалізованим лікувально-профілактичним закладом, оскільки, крім фінансування з обласного бюджету, додатково будуть залучені кошти з державного бюджету, а також кошти університету.

За підсумками рейтингової оцінки всіх видів діяльності та державного тестування за системою «Крок» університет постійно посідає провідні місця серед вищих медичних навчальних закладів України.

В університеті постійна увага надається створенню нових медичних технологій, розробці оригінальних способів діагностики, лікування і профілактики, створенню нових медичних препаратів.  У 2010 році сумарний науковий продукт захищено 50 охоронними документами.

У серці Ганни Шубіної був зміщений тристулковий клапан. Не було легеневої артерії. Права частина серця не працювала. Дитині встановили протез, який спрямовує кров у легені

Завершено перший етап інноваційної реалізації створених в університеті виробів медичного призначення, зокрема у вигляді біоімплантатів ксеногенної шкіри (лікувальні заклади  України щороку використовують біля 2 млн кв. см ксеношкіри для лікування опечених хворих). На черзі впровадження у широку медичну практику поліфункціональної харчової добавки на основі кріоліофілізованої субстанції шкіри свині

Розроблено перспективну медичну технологію в клінічній і експериментальній офтальмології у вигляді способу хірургічної ксенокератопластики. Останній є прямим результатом біотехнології виготовлення нового виробу медичного призначення, а саме кератоксеноімплантату із рогівки свині. Інноваційно спроможна лікувальна технологія створена  спільно з Одеським Інститутом очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова АМН України.  Технічне рішення захищено як об’єкт права інтелектуальної (промислової) власності.  Інновація здійснюється у лікувальних закладах і установах України.