Особливості органів
дихання у віковому аспекті (газообмін, зміни показників зовнішнього дихання,
структурні і функціональні зміни, регуляція дихання).
Система органів дихання з
моменту народження дитини має свої особливості функціонування, що обумовлюють характер
симптоматики ураень. З ростом дитини вдосконалюється не лише морфологічна
будова дихальної системи, але й зростають функціональні можливості. Патологія
органів дихання одна з найпоширеніших, а тому потребує чіткого знання
мікросимптоматики ураження для того, щоб своєчасно розпочати лікування.
Дихальна
система представлена наступними структурами:
·
носом;
·
додатковими
пазухами
·
глоткою
·
гортанню
·
бронхіальним
деревом
·
легенями
Основне
призначення дихальної системи:
·
Постачання
організму киснем
·
Виділення з
організму вуглекислоти
·
Розподіл повітря
для обміну газів.
Повітря поступає в організм
наступними шляхами: через ніс, глотку,
трахею, бронхи і легені. Обмін газів проходить в альвеолах. Циркуляторна система забезпечує розподіл кисню всім клітинам організму.
Органи дихання у дітей
різного віку мають свої структурні, функціональні та фізіологічні особливості,
які впливають на перебіг захворювань бронхолегеневої системи.
Знання цих особливостей дозволяє забезпечити
оптимальні умови розвитку дихальної системи, а в умовах патології організувати
раціональний догляд і лікування, розробити ефективні методи профілактики.
Морфологічні
особливості органів дихання
Верхні дихальні шляхи у дітей раннього віку є морфологічно
незавершеними. Недорозвиток лицевої частини черепа обумовлює відносно малі
розміри носа. Носові ходи вузькі. У дітей грудного віку відсутній нижній
носовий хід. Завершення його формування припадає на 4-й рік життя. З
розширенням носових ходів інтенсивно розвиваються хоани. Слизова оболонка носа
вкрита миготливим епітелієм, вона тонка, ніжна, має густу сітку кровоносних
судин. Підслизовий шар містить мало кавернозної тканини, тому у дітей раннього
віку рідко бувають носові кровотечі. Збільшення маси кавернозної тканини
спостерігається у 8-9 років життя та у період статевого дозрівання; тому саме в
цьому періоді найбільш часті носові кровотечі. Багата васкуляризація та вузький
простір носових ходів у дітей раннього віку сприяє швидкому розвитку набряку
слизової оболонки, що викликає звуження носових ходів. В результаті цього у
дітей грудного віку навіть при звичайному риніті спостерігається утруднене
носове дихання, яке заважає смоктанню грудей, може спричинити розвиток дихальної недостатності.
Додаткові пазухи носа у дітей раннього віку
розвинені недостатньо. Верхньощелепна (гайморова) пазуха розвивається на 3-му,
а решітчаста (етмоїдальна) – на 6-му місяці гестації. Але у новонароджених
дітей вони мають дуже малі розміри і недостатньо розвинуті. При
рентгенологічному дослідженні ці пазухи можна виявити у дітей з 3-місячного
віку. Завершується формування гайморової та решітчастої пазух у віці 15-20
років. Лобна (фронтальна) і клиноподібна пазухи у дітей раннього віку відсутні;
їх розвиток найбільш інтенсивно проходить у 7-ми річному віці і завершується
також до 15-20 років.
У зв’язку з недостатнім
розвитком додаткових порожнин, у дітей раннього віку
запальні процеси з носа та носоглотки не поширрюються на лобну та основну
пазухи. Рідко виникають гайморит та фронтит. Однак, у таких дітей часто
спостерігаються синусопатії-зменшення вмісту повітря в пазухах після
перенесеного запалення верхніх дихальних шляхів.
Глотка має наступні особливості: у дітей раннього віку глотка відносно коротка і вузька.
Слухова труба, яка з’днує носову частину глотки з барабанною перетинкою,
коротка, широка і пряма, що зумовлює легке занесення інфекції з носової частини
глотки в порожнину середнього вуха і частий розвиток отитів у дітей при
захворюванні верхніх дихальних шляхів. В глотці знаходиться лімфоїдне кільце
(Пирогова-Вальдейєра) утворене 6 мигдаликами. Крипти та судини мигдаликів
слабко розвинені, тому у дітей 1-го року життя практично не буває ангін.
Найбільш інтенсивно лімфоїдна тканина розвивається
у віці 4-10 років, що спричинює найчастіше гіпертрофію глоткового мигдалика в
даному віці, який може перекривати задні носові отвори(хоани). При цьому
утруднюється носове дихання, формується “аденоїдний” вираз обличчя (широке
перенісся, носовий тембр голосу, постійно відкритий рот, хропіння під час сну).
Особливостями гортані є лійкоподібна її форма, відносно коротка довжина,
вузький просвіт, ніжні та податливі хрящі. Слизова оболонка тонка, ніжна,
багата на кровоносні судини. Голосова щілина у дітей до 6-7-річного віку
вузька. Голосові зв’язки короткі. Ці особливості
зумовлюють частий розвиток у дітей стенозу гортані (крупу) навіть при
незначному запаленні слизової оболонки.
Трахея у дітей раннього віку
лійкоподібної форми, має вузький просвіт, ніжну слизова оболонка, багато
васкуляризована, слабкий розвиток слизистих залоз. Дані особливості
спричиняють легке втягнення слизової
оболонки трахеї в патологічний процес запального характеру, клінічно
проявляється крупом. Верхній кінець трахеї у новонароджених дітей розташований
на рівні IV
шийного хребця і з віком поступово опускається до рівня VII шийного хребця (як у дорослих). У новонароджених дітей
трахея складається з 12-20 хрящових напівкілець,кількість яких є сталою на
протязі життя. Хрящові півкільця м’які та податливі, в них
недостатньо розвинені еластичні волокна. Перетинчаста частина трахеї у дітей
раннього віку досить значна і становить 1/3 від її периметра (у
дітей старшого віку – 1/5).
Особливості бронхів у дітей
До моменту народження у
дітей бронхіальне дерево сформоване і в процесі росту кількість розгалужень не
змінюється. Біфуркація у новонароджених знаходиться вище, ніж у дорослих (на
рівні III грудного хребця у порівнянні з V грудним хребцем у
дорослих). Правий бронх є безпосереднім продовженням трахеї і проходить майже
вертикально. Остання особливість є причиною того, що саме у
правий бронх у 90% випадків потрапляють сторонні тіла дихальних
шляхів.Лівий бронх відходить від трахеї під кутом 90 градусів. Хрящі бронхів
дуже еластичні, м’які, пружні, легко зміщуються. У стінці бронхів
новонароджених і дітей перших місяців життя переважає внутрішній шар. Слизова
оболонка бронхів пухка, добре васкуляризована. Слизові залози розвинуті
недостатньо, в результаті чого відмічається її відносна сухість і недостатність
зволоження повітря, що проходить через бронхи. Характерним для дітей раннього
віку є недостатній розвитокй м’язової та еластичної тканин бронхів і
миготливого епітелію. Мієлінізація n.vagus незавершена. Вказані особливості зумовлюють недостатню моторику бронхів, призводять до
недостатньої дренажної та очисної функції бронхіального дерева, закупорки
просвіту дрібних бронхів інфікованим слизом, спричиняють спадіння (ателектази) легеневої тканини та її
інфікування, слабкість кашльового поштовху у дітей раннього віку.
Окремі частки легень розвиваються не рівномірно. У
дітей 1-го року життя недорозвинена верхня частка лівої легені, при цьому верхня і середня частки правої
легені мають майже одинакові розміри. У 2 річному віці співвідношення окремих
часток відповідають такому у дорослих. Термінальні бронхи ленень у
новонароджених закінчуються не альвеолами, а мішечками, з країв яких формуються
нові альвеоли. Кількість ацинусів у новонародених в три рази менша, ніж у
дорослих.
Міжчасткові щілини у
дітей раннього віку не виражені, що спричинює дифузний(поширений ) характер
патології і відсутність міжчасткових плевритів. Сегментарна структура легень у
дітей така ж як у дорослих - по 10
сегментів у кожній легені. Корені легенів у дітей мають багато кровоносних і
лімфатичних судин, лімфатичних вузлів, тому часто виникають бронхоаденіти
нетуберкульозного генезу. Корінь правої легені розміщений вище, ніж зліва.
Альвеоли у дітей однокамерні, альвеолярні ходи широкі, мають в 4 рази менші
розміри, ніж у дорослих. Загальна кількість альвеол в 10 – 12 разів менша, ніж
у дорослих. Еластичний каркас легень розвинений слабо, переважає пухка сполучна
тканина , що леить в основі схильності дітей раннього віку до виникнення
ателектазів, особливо у задньонижніх відділах легень, розвитку емфіземи.
Функціональні особливості органів дихання:
У новонароджених і дітей
грудного віку дихання часте і поверхневе, частота дихання тим більша, чим
молодша дитина (таким чином організм компенсує малий об’єм вдихуваного повітря
і забезпечення киснем). Глибина дихання та об’єм
одного дихального акту у дитини значно менші, ніж у дорослого.
Частота
дихання за хвилину у дітей залежить від віку:
|
Вік
дитини |
Частота
дихання в 1 хвилину. |
|
У
новонародженого |
40-60 |
|
В 6 міс.
|
35-40 |
|
В 1 рік |
30-35 |
|
В 5
років |
25 |
|
В 10
років |
20 |
|
Старші
10 років |
18-16 |
У новонароджених та дітей
грудного віку дихання неритмічне. Переважає діафрагмальний тип дихання. З 6
років у дівчаток починає переважати грудний тип дихання, а у хлопчиків –
черевний тип дихання. У новонароджених, особливо у недоношених дітей,
спостерігається апное (зупинка дихання, що триває 5-10 сек.) та нестійкість
ритму дихання. Це обумовлено незавершеною диференціацією дихального центру та
його гіпоксією, тому при оксигенотерапії вони зникають. При народженні об’єм
дихання незначний, він складає 15-20мл, в цей період організм забезпечується
киснем за рахунок збільшення частоти дихальних рухів. З віком дихальний об’єм зростає : в 1 рік – 60-80 мл, в 5 років – 150мл, в 12 років – 200 – 250
мл. Хвилинний об’єм дихання у новонародженого
становить 600 – 700 мл. З віком поступово зростає і у дорослого дорівнює 6-9л.
У дітей грудного віку інтенсивніший газообмін через багату васкуляризацію
легень і високу дифузійну здатність. Водночас функція зовнішнього дихання у
маленьких дітей швидко порушується у зв’язку з недовершеністю дихального
центру.
Напруженість обмінних
процесів поряд із незрілістю ферментативних систем у дитини призводить до
швидкого виникнення ацидозу при захворюваннях органів дихання.
Стадії
ембріогенезу дихальної системи
І ст. -
Залозиста, яка триває від 4 до 16-го тижня внутрішньоутробного розвитку.
ІІ ст. -
Реканалізації, що триває від 16 до 24-го тижня внутрішньоутробного розвитку.
ІІІ ст. -
Альвеолярна, що триває від 24 до 40-го тижня внутрішньоутробного розвитку.
ІV ст. - Постнатальна , що
триває від моменту народження до остаточного формування легень, загалом до 8-12
років.
Залозиста
стадія складається з 3 етапів:
•I етап (4-6 тиждень
ембріонального періоду) закінчується розподілом дихальної та травної трубок. Під
час цього етапу можливий розвиток трахео
– стравохідних фістул.
•II етап (4-8 тиждень) –
формування основних артеріальних та венозних колекторів легень, коли починається утворення малого кола кровообігу. В цей період може
виникати інтралобулярна секвестрація.
•III етап (11-12 тиждень
внутрішньоутробного розвитку) – розвиток двох основних бронхів, їх подальший
дихотомічний поділ закінчується до 16 тижня повним формуванням бронхіального
дерева. Порушення розвитку в цьому етапі викликає:
•агенезію (відсутність
легені разом з головним бронхом).
•аплазію (відсутність
легені при збереженні головного бронха).
Стадія
реканалізації триває впродовж 16 – 24 тижня внутрішньоутробного періоду,
протягом якої продовжується розвиток та васкуляризація майбутніх респіраторних відділів легень.
Альвеолярна
стадія поділяється на 3 етапи:
I етап (24-28 тиждень
гестації) - у плода з’являється нова структура
альвеоли, починається синтез сурфактанту. Основу сурфактанту складають
фосфоліпіди, зокрема фосфатидинхолін. Він утворює тонке суцільне вистилання
альвеол і забезпечує їх поверхневий натяг. Це запобігає виникненню ателектазів
(спадання) і збільшує податливість легень. Синтез сурфактанту найінтенсивніше
відбувається після 32-го тижня вагітності.
II
етап альвеолярної стадії припадає на кінець 7-го місяця. Спостерігається
формування паренхіми і легені набувають рис будови пористого органа з багатьма
порожнинами і каналами, утворюються респіраторні бронхіоли, які закінчуються
альвеолярними ходами. Венозна сітка відстає у розвитку від відповідних артерій.
Ці особливості спричинюють підвищену гідратацію легень, слабке відтікання її з
легеневих структур. Внаслідок особливостей будови судин легень та дисфункції
лімфовідтікання, призводять до набряково-геморагічного синдрому.
ІІІ етап альвеолярної
стадії ( приблизно на 8-9 місяці ВУР) - Бронхіальне дерево топографічно
позначене. В легенях відбувається інтенсивний процес диференціювання дистальних
розгалужень. Утворюються функціональні одиниці легень – ацинуси. Можливі вади –
утворення поодиноких чи множинних кіст (полікістоз).
Класифікація
вад розвитку органів дихальної системи
•Вади, пов’язані з недорозвитком органа в цілому або його
анатомічних елементів (агенезія, гіпоплазія)
•Вади, пов’язані з наявністю додаткових формувань (додаткова легеня)
•Незвичайне розміщення
анатомічних структур легень
•Локалізовані (обмежені)
порушення будови трахеї і бронхів
•Аномалії кровоносних і
лімфатичних судин
Методика
дослідження органів дихання
При обстеженні дитини з захворюваннями системи
дихання лікар повинен вирішити наступні питання:
1.
Чи є ураження дихальної системи провідним у даного
хворого ?
2.
Яка локалізація основного патологічного процесу у верхніх
відділах дихальних шляхів, в гортані, бронхах, легенях, плеврі, середостінні?
3.
Поширеність бронхолегеневого процесу (локальний чи
дифузний).
4.
Який тип порушення вентиляції переважає: обструктивний чи
рестриктивний?
5.
Чи є даний епізод гострим захворюванням або загостренням
рецидивуючого або хронічного процесу.
6.
Чи пов’язане дане захворювання з інфекцією, і яку
інфекцію слід вважати провідною (вірусна - грипозна, парагрипозна, аденовірусна
та ін.; бактеріальна, грибкова)
7.
Чи має значення алергічний фактор у розвитку захворювання
і який саме ?
8.
Ймовірність генетичної обумовленості захворювання.
9.
Провідний синдром в клінічному перебігу захворювання.
Скарги у дітей при захворюванні дихальної системи
можуть бути безпосередньо пов'язані з ураженням дихальної системи, або скарги загального характеру.
Безпосередні скарги при захворюванні дихальної системи
o
кашель;
o
утруднене носове дихання;
o
біль в грудній клітці;
o
порушення ритму і глибини дихання;
o
задишка;
o
приступи ядухи;
o
чхання;
o
наявність виділень з носа або харкотиння в дихальних
шляхах.
Скарги загального характеру
o
кволість, млявість;
o
підвищення температури тіла;
o
головний біль;
o
зниження апетиту;
o
розлад сну;
o
дратівливість.
Вивчаючи анамнез слід встановити ключові моменти:
наявність алергії у найближчих родичів, частота респіраторних епізодів, контакт
з хворим на ГРВІ, наявність туберкульозу, муковісцидозу у родичів, мікроклімат
оточуючого середовища (загальна площа, температура кімнати, одяг, особиста
гігієна, наявність побутових чи інших алергенів).
Дослідження дихальної системи
слід починати з огляду. При цьому
звертають увагу на загальний стан хворого, свідомість, поведінку хворого,
положення в ліжку.
Огляд починають з обличчя, а
потім переходять на грудну клітку та кінцівки. Звертають увагу на колір шкіри
хворого. Оцінюють як дихає дитина і чи дихання через ніс вільне чи затруднене,
а якщо затруднене, то чому. Потім визначають наявність виділень з носових ходів
та їх характер: водянисті, серозні, слизові, гнійні та ін., їх кількість,
запах, одно чи двосторонні.
Потім дивляться чи немає сухих
кірок в носових ходах, їх колір і кількість. Для цього проводять огляд передніх
носових ходів. Для цього праву руку кладуть на тім΄я хворого, нахиляють
голову назад і відтискуючи великим пальцем правої руки кінчик носа вгору,
оглядають носову перегородку та носові ходи. Потім переходять до оцінки кашлю,
якщо він є. Оцінюють його характер, ритмічність, тембр, час і умови виникнення.
Обстеження слизової оболонки зіва проводять вкінці, коли лікар знайде спільну
мову з дитиною. Це роблять при гарному освітленні, користуючись шпателем,
притримуючи і повертаючи голову дитини проти джерела світла. Дітей старшого
віку садять, просять відкрити рот і ввівши шпатель, вимовляти букву
"е". (Методику див. розділ дослідження шкіри).
Далі оглядають грудну клітку
дитини. Звертають увагу на її форму, симетричність, деформацію, стан
міжреберних проміжків, симетричність дихальних рухів. Для визначення
синхронності і рівномірності рухів грудної клітки: ставимо кінці вказівних
пальців під кути лопаток і щільно їх фіксуємо. Просимо хворого глибоко вдихнути
і затримати дихання на короткий час. Оцінюємо висоту проміжків між пальцями і
кутами лопаток з обох сторін. При подальшому огляді грудної клітки визначають
характер, глибину, ритм, частоту і тип дихання, наявність задишки, їх характер,
участь допоміжних м΄язів в акті дихання. Вимірюють обвід та два напівобводи
грудної клітки. Для цього сантиметрову стрічку накладають ззаду під кутом
лопаток, а спереду на соски. Слід підрахувати частоту дихання за хвилину. У
дітей старших 4-х років це роблять непомітно, поклавши руку на грудну клітку.
Згодом переходимо до пальпації грудної клітки.
Техніка пальпації.
Легко натискуємо долонями і
кінцевими фалангами обох рук на симетричні ділянки грудної клітки.
Еластичність грудної клітки.
Стискуємо грудну клітку в боковому і передньо-задньому напрямках одночасно
двома руками.
Умови: сила натискання має бути
помірною і відповідати віку дитини.
Голосове тремтіння:
Дві руки кладемо долонями на
симетричні ділянки грудної клітки під
лопатками і в міжлопатковому просторі. Дитину просять нахилитися вперед
і скласти руки на грудях і вимовляти слова з твердими приголосними: три,
тридцять три, тигр, трактор. Оцінюємо коливання звуку на поверхні грудної
клітки в симетричних ділянках.
Переходимо до порівняльної
перкусії. Її слід проводити у вертикальному положенні.
Починають перкусію у дітей до 10 років від
ключиці, а старших 10 років, - над ключицею по серединно-ключичній лінії.
Перкуторні
удари наносять в міжреберних проміжках, паралельно ребрам з правого і лівого
боку на симетричних ділянках грудної клітки до рівня
ІІІ-ІV-го ребра.
З правої сторони
продовжують перкусію до нижнього краю правої легені, порівнюючи перкуторний
звук середньої частки спереду з легеневим звуком верхньої частки правої або
лівої легені.
Порівняльну перкусію на бокових поверхнях
грудної клітки проводять по середній пахвовій лінії послідовно зверху
донизу.Перкуторний звук правої і лівої легені порівнюють на симетричних місцях.
Перед перкусією по задній поверхні грудної клітки
дитину просять нахилити тулуб трохи вперед, голову опустити вниз, а руками
охопити себе спереду.
По задній
поверхні грудної клітки порівняльну перкусію проводять спочатку над лопатками,
потім в міжлопатковому просторі і під лопатками.
При перкусії
над лопатками і під ними перкутуючий палець повинен
розташовуватися паралельно ребрам, при перкусії між лопатками – перпендикулярно
ребрам, тобто паралельно хребту.
У здорових дітей при порівняльній перкусії утворюється ясний легеневий
звук (гучний, тривалий, низький, нетимпанічний), але слід памятати, що при
перкусії здорових легень не кругом вислуховується одинаковий легеневий звук.
Так справа в нижчих таких відділах із-за близості печінки він коробковий, зліва- із-за селезінку - він носить тимпанічний відтінок. Це
простір Траубе, який зверху обмежений нижньою межою
серця і лівої легені, справа - краєм печінки, зліва селезінкою, а знизу
реберною дугою.
При топографічній перкусії на відміну від порівняльної наносять один удар перкутуючим пальцем по
міжреберним проміжках. Перкусія проводиться в напрямку від
ясного до тупого звуку.
Верхня межа легень визначається у дітей
старше 7 років. Визначення висоти стояння верхівок легень починають спереді.
Палець плесиметр ставлять над ключицею. По ньому перкутують, переміщуючи його
вверх до появи вкороченого звуку. В нормі ця ділянка
знаходиться на 2-
Оприділення ширини полів
Креніга проводять так: палець-плесиметр ставлять на середину верхнього краю
трапецевидного м΄яза. Від цієї точки проводять почергову перкусію в
напрямку до шиї і плеча до притуплення. Відстань між двома дальнішими точками -
це і є ширина полів Креніга.
Межі нижніх країв легень
визначають за верхнім краєм пальця поверненого до легень.
NB! Визначення меж нижніх
країв правої легені проводиться за трьома лініями: lin.medioclavicularis
dextra, lin.axilaris media dextra, lin.scapularis dextra; лівої легені - тільки
за двома лініями: lin.axilaris media sinitra, lin.scapularis sinitra.
Топографія нижніх країв
легень у дітей в нормі
|
Топографічна лінія |
Нижній край легень |
||
|
|
Праворуч |
Ліворуч |
|
|
Lin.medioclavicularis |
VII ребро |
|
|
|
Lin.axilaris media |
VIII
ребро |
IX
ребро
|
|
|
Lin.scapularis |
IX–X
ребро |
X ребро |
|
|
Lin.paravertebralis |
На
рівні відростків XI грудного хребця
|
||
Вказані межі нижніх країв
легень у дітей відповідають спокійному диханню. При глибокому диханні вони
помітно зміщуються вниз, а під час видиху - вверх. Таке переміщення меж країв
легень пов΄язане з диханням і має назву "активної рухливості
легень".
Визначення активної
рухливості легень.
1 етап. Визначають нижню
межу легень по середньопахвовій або задньопахвовій лінії в фазі максимального
вдиху із затримкою дихання в цій фазі.
2 етап. Визначають нижню
межу легень в фазі максимального видиху.
3 етап. Різниця між цими
показниками і є показником активної рухливості легень.
В нормі зміщення меж
нижніх країв легень становить 2-
Переходимо до
аускультації легень.
В положенні хворого з
руками, опущеними донизу вислуховують симетричні ділянки грудної клітки спереду
від ключиць до IV ребра по серединно-ключичній лінії.
Хворий кладе руку на
голову, при цьому проводять аускультацію з боків - по середній аксилярній
лінії.
Просять хворого скласти
руки на грудях і нахилитися вперед, після чого вислуховують легені ззаду - над
лопатками, в міжлопатковому просторі, під лопатками.
Звертають увагу на
вислуховування наступних ділянок: середньої частки спереду, ліворуч під серцем
- язичкового сегменту, пахвових ямок, паравертибральних зон в нижніх відділах.
NB! Під час аускультації
просять дитину глибоко , але не часто дихати. Глибоко вдихнувши дитина повинна
відразу ж зробити видих, не затримуючи дихання на висоті вдиху. Якщо дитина
раннього віку і не може чітко виконати прохання, то слід закрити їй ніс двома
пальцями, щоб примусити дихати ротом і поглибити вдих. Це може зробити лікар
лівою рукою, або мати, яка знаходиться поруч з дитиною.
При аускультації спочатку
визначають характер дихання. У новонароджених і дітей віком до 3-6 місяців
вислуховується ослаблене везикулярне дихання, з 6-ти місячного віку до 5-7
років у здорових дітей вислуховується пуерильне дихання. У здорових дітей,
старших 7 років, і в дорослих на всьому протязі легень під час дихання
вислуховуються звуки, які називаються везикулярними.
Бронхофонія:
Бронхофонія - це
проведення звукових коливань, які виникають при розмові в результаті коливань
голосових зв΄язок в гортані і передаються на грудну клітку. Феномен
бронхофонії визначають при вислуховуванні фонендоскопом мови пошепки на
симетричних ділянках легень, найчастіше в нижніх ділянках легень під лопатками.
Просять хворого скласти
на грудях руки і нахилитися вперед.
Прикладають стетоскоп до
грудної клітки під лопатками.
Хворого просять вимовляти
пошепки слова з шиплячими приголосними: чашка чаю, шишка, шуба.
В нормі на симетричних
ділянках при вимовлянні цих слів чути неясні, нерозбірливі слова.
Провідна симптоматика уражень органів дихання за даними огляду
Вимушене
положення
а) ортопное – при приступі бронхіальної астми,
обструктивному, астматичному бронхіті;
б) на хворому боці (плевропневмонія, плеврит);
Зміна кольору шкіри, слизових:
а) периоральний, периорбітальний ціаноз вказують
на наявність гострих запальних процесів, вроджених аномалій);
б) поширений ціаноз шкіри виникає при хронічній
патології та спадкових хворобах;
в) почервоніння обличчя, вишнево – червоний колір
губ, гіперемія однієї щоки характерні для крупозної пневмонії)
г) блідість шкіри з сірим відтінком;
д) герпетичні висипання виникають при ГРВІ.
У дітей грудного віку є характерні ознаки
дихальної недостатності: піна у куточках рота, дихання “загнаного звіра”,
тремтіння крил носа.
Одним із симптомів захворювання органів дихання є
виділення з носа. Вони моуть бути слизисті, водянисті, слизисто – гнійні,
кров’янисті, гнійні.
При огляді визначаються зміни з боку грудної
клітки. Деформації : діжкоподібна при бронхіальній астмі, емфіземі легень,
лійкоподібна при хронічній пневмонії., “куряча” при хронічній пневмонії.
Однобічне западіння виникає при хронічній пневмонії, туберкульозі. Однобічне
випинання зустрічається при вродженій емфіземі, пневмонії. Дихальна недостатність супроводується участю
допоміжної мускулатури. Крім того, може бути відставання в акті дихання однієї
половини (пневмонія, плеврит). Про задишку у дітей раннього віку свідчать зміна ритму дихання, участь в акті дихання
допоміжної мускулатури (роздування крил носа, втягування надключичних і яремних
ямок, епігастральної ділянки,
мечоподібного відростка, міжребер’їв, скорочення м'язів черевного преса).
Види задишки:
o
Інспіраторна (утруднений вдих) – при обструкції дихальних
шляхів (круп, стороннє тіло, кисти, пухлини, вроджене звуження гортані, трахеї,
бронхів, заглотковий абсцес);
o
Експіраторна (утруднений видих) – при приступі
бронхіальної астми, частковому здавленні бронхів, астматичному бронхіті,
бронхіоліті;
o
Змішана – бронхіоліт, пневмонія, захворюванння серця і
судин, рахіт, асцит, метеоризм.
Задишка Шіка - експіраторне “пихтіння”, яке залежить від здавлення
туберкульозними інфільтратами і лімфатичними вузлами кореня легень, нижньої
частини трахеї і бронхів, вільно пропускаючим повітрям при вдосі.
Брадіпное - зменшення числа дихань. Воно
спостерігається в нормі під час сну і при патологічних станах: під час тяжкого
приступу бронхіальної астми, при дихальній недостатності ІІІ ст., інтоксикації,
травмах центральної нервової системи.
В основі вродженого стридору лежить аномалія розвитку зовнішнього кільця
гортані і черпалоподібних хрящів.Надгортанник при цьому м'який і складений в
трубочку. Черпалонадгортанні зв'язки наближені одна до одної і утворюють ніби
натягнутий парус, що при вдосі створює шум. Ознаками вродженого стридору
інспіраторний шум при диханні, свистячий, дзвінкий, нагадує воркотання голубів,
іноді муркотіння кішки. Інтенсивність шуму зменшується під час сну, при
переносі дитини з холодного приміщення в тепле, але збільшується при
хвилюванні, крику, кашлі. Симптоми стридору зявляються одразу після народження,
зменшується у другому півріччі і сам по собі зникають до 2 – 3 років.
Розрізняють патологічні типи дихання:
o
Дихання Кусмауля;
o
Чейна – Стокса;
o
Біота;
o
“Дихання риби”
Дихання Кусмауля – одна з форм поглибленого дихання, токсичне дихання, що
виникає внаслідок подразнення дихального центра кислими продуктами
інтермедіонального обміну при метаболічному ацидозі (синдром токсикозу при
пневмонії, шлунково – кишкових розладах, коматозних станах).
Дихання Чейна – Стокса характеризується періодичністю: після паузи дихання відновлюється, спочатку у вигляді поверхневих дихальних
рухів з наступним їх поглибленням і збільшенням частоти, згодом рідшає і
наступає послідуюча пауза.
Дихання Біота – ритмічні дихальні рухи періодично змінюються на більш або менш тривалі
паузи
“Дихання риби” – спостерігається у дітей перших місяців життя при
тяжкій дихальній недостатності.
За умови затрудненого вдиху відкривається рот,
іноді відмічається симптом кивання головою. При вдосі голова піднімається
вверх, а при видосі падає вниз. У глибоконедоношених дітей і у доношених при
ателектазі легень, аспіраційній пневмонії, важкій внутрішньочерепній травмі мое
розваватись апное – зупинка дихання - внаслідок недостатності центральної і
периферичної регуляції дихання, асфіксії.
Гостра дихальна недостатність
Під дихальною недостатністю розуміють
недостатність зовнішнього дихання, наслідком якого може бути гіпоксична
гіпоксія, або стан, при якому не забезпечується нормальний газовий склад крові.
За класифікацією А.Г. Дембо розрізняють ступені дихальної недостатності
o
І ст. – задишка виникає при фізичному навантаженні;
o
ІІ ст. – задишка при незначному фізичному навантаженні;
o
ІІІ ст. – задишка виражена у спокої.
При компенсованій формі ГДН спостерігається лише порушення
зовнішнього дихання, а виражені зміни зі сторони газового складу крові
відсутні. Ра О2 >
При декомпенсованій формі виникають порушення газового складу крові
(значна артеріальна гіпоксемія, гіперкапнія або без неї).
Клінічно за впливом на ЦНС розрізняють 4 стадії ГДН:
1) Ейфорія – збудження, зниження
критики, швидка втома.
2) Апатія, адинамія – оглушеність, в'ялість,
пригнічення рефлексів, однак реакція на світло збережена.
3) Декортікація – виражене пригнічення
кори головного мозку: періодичні клонічні або тонічні судоми, розширені зіниці,
зникають шкірні, підсилюються сухожильні рефлекси.
4) Децеребрація – пригнічення чутливих
ядер не тільки кори, але і підкорки, зіниці розширені, реакція на світло
відсутня, несамовільні плаваючі рухи очних яблук (незворотні зміни ЦНС).
Клініко – лабораторна характеристика
дихальної недостатності при гострій пневмонії
ДН І ст.
Задишка при фізичному навантаженні, без участі допоміжних
м'язів, в спокої відсутня. Ціаноз
периоральний непостійний, посилюється при неспокої, зникає при диханні 40 – 50
% киснем, блідість обличчя. АТ N , рідше помірно
підвищений, ЧСС: ЧД = 3 – 2,5 : 1, тахікардія, поведінка звичайна або
відмічається неспокій.
ДН ІІ ст.
Задишка в спокої, постійна, з участю допоміжної мускулатури, втягнення податливих
місць грудної клітки, може бути з перевантаженням вдиху і видиху, т.б. свистяче
дихання, ЧСС: ЧД = 2 – 1,5 : 1. Ціаноз
периоральний, обличчя, рук постійний, не зникає при вдиханні 40 – 50 % О2
але відсутній у кисневій палатці; генералізована блідість шкіри, пітливість,
блідість нігтьових лож, АТ підвищений. Поведінка: сонливість, в'ялість, адинамія, що змінюється короткочасними
періодами збудження; зниження м'язового тонуса.
ДН ІІІ ст.
Задишка, частота дихання складає більше 20 – 30 % від норми, АТ знижений,
тахікардія 180 за /хв; р СО2 вище
ДН IV ст.
Гіпоксична або гіперкапнічна кома. Частота дихання 10 і менше за 1 хв, брадикардія, виражений
метаболічний ацидоз, гіпоксична кома.
Кашель - захисний рефлекторний акт, що виникає в результаті
подразнення чутливих закінчень n.vagus і язикогорлянкового, розміщених в кашльових зонах.
Нервові імпульси поступають в кашльовий центр (довгастий мозок), звідки
збудження надходить до дихальних м’язів. Проходять глибокий вдих і закриття
голосової щілини. Під впливом наростаючого тиску в бронхоальвеолярній системі
наступає раптове рокриття голосової щілини і форсований видих, під час якого
проходить очищення бронхіального дерева.
Види кашлю
§
Сухий приступоподібний зі свистом в грудях, здебільшого в
нічний час характерний для приступу бронхіальної астми;
§
“гавкаючий” виникає при стенозуючому трохеобронхіті;
§
кашель з репризами, почервонінням обличчя, блюванням є
ознакою кашлюка;
§
раптовий серед повного здоров’я кашель вказує на
можливість потрапляння стороннього тіла в дихальні шляхи.
Сухий кашель може бути:
§
рідкий, у вигляді покашлювання супроводує туберкульоз,
початкові стадії пневмонії, бронхіт;
§
частий, характерний для ГРВІ, бронхіту;
§
надсадний, грубий, тривалий час виникає при трахеїті;
Вологий кашель, який виникає вранці вказує на
гайморит, періодичний вологий кашель супроводжує абсцеси легень. Сильний,
надсадний, із виділенням пінистого харкотиння виникає при набряку легень. При
пневмонії кашель турбує потягом дня, більше зранку.
Види харкотиння. Бронхіт, пневмонія
супроводжуються виділенням з кашлем слизисто – гнійним харкотинням,
деструктивні процеси легень – гнійним. Харкотиння може бути рідке, густе,
в'язке при бронхіальній астмі,
асматичному бронхіті, крупозній пневмонії.
Під час пальпації визначають наступні критерії ураження органів дихання:
Болючість:
§
при плевриті посилення болю при кашлі, нахилі тулуба у
здоровий бік, послаблення його при стисканні грудної клітки руками з обох
сторін (с –м Яковського);
§
Т. Мюссі, що знаходиться між ніжками грудинно – ключично
– соскових м’язів (діофрацеальний плеврит);
§
Локальна болючість в місцях проекції абсцесу;
§
Міжреберних проміжків (плеврит, міозити,неврит,
оперізуючий лишай);
§
Ребер, грудини (переломи, захворювання крові)
Больові точки при міжреберній невралгії
§
Біля хребта – в місцях виходу відповідного міжреберного
нерва (вертебральна точка);
§
По пахвовій лінії (латеральна точка);
Біля краю грудини (передня точка) – в місці
виходу на поверхню бокових
Особливості догляду при патології органів дихання
Догляд за дітьми з патологією органів
дихання полягає у забезпеченні доступу свіжого повітря, наданні
підвищеного положення тіла. Необхідно проводити боротьбу з гіпертермією,
використовуючи фізичні та медикаментозні засоби. Слід забезпечити адекватний
гігієнічний догляд, раціональне харчування. Валивою є санація житла дитини,
часте провітрювання кімнати. Поряд з основним лікуванням варто застосовувати
комплекс ЛФК та загартовуючі процедури.
НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА ПРИ ПАТОЛОГІЇ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ
Синдром гострої дихальної недостатності
В основі синдрому лежить гіпоксія, яка обумовлена зниженням альвеолярної вентиляції за рахунок обмеження дихальної поверхні легенів (рестриктивний тип дихальної недостатності) на фоні розповсюдженого інфекційно-запального процесу в легенях і високої токсигенності збудника захворювання.
Клініка: задишка, стогнуче дихання, участь в акті дихання допоміжної мускулатури, порушення ритму та амплітуди дихання, ціаноз шкірних покривів і слизових, тахікардія, приглушеність тонів серця, зниження артеріального тиску; симптоми інтоксикації (в’ялість, гіпертермія, зниження апетиту); локальні фізікальні, рентгенологічні та лабораторні дані, характерні для пневмонії.
Допомога на
догоспітальному етапі
1) Звільнити від одягу.
2) Надати дитині підвищене положення тіла.
3) Гумовим балончиком або чистою марлевою серветкою звільнити ротоглотку від слизу та харкотиння.
4) Забезпечити доступ свіжого повітря.
5) Оксигенотерапія чистим зволоженим киснем через маску із кисневої подушки.
6) Негайна госпіталізація.
7)
передніх шкірних гілок відповідного міжреберного нерва
Бронхообструктивний синдром
В основі синдрому лежить набряк слизової оболонки бронхів, гіперпродукція
харкотиння і, в меншій мірі, бронхоспазм, частіше на фоні вродженої або набутої
гіперреактивності бронхів, що ускладнює перебіг гострої бронхопневмонії і
обумовлює домінування в клініці дихальної недостатності по бронхообструктивному
типу, яка нерідко і визначає тяжкість стану, потребуючі адекватної невідкладної
терапії.
Клініка. Підвищення температури тіла, неспокій або пригнічення, дратівливість,
відмова від їжі, блідість шкіри з периоральним і акроціанозом, непродуктивний
кашель, дистанційні хрипи, оральна крепітація, задишка з подовженим і
затрудненим видихом, втяжіння міжреберних проміжків, яремної ямки, надключичних
і підреберних ділянок. Перкуторно над легенями на фоні тимпанічного звуку
ділянки його укорочення, при аускультації дихання жорстке з подовженим видихом,
розсіяними сухими і різнокаліберними, переважно крупно- і середньопухирцевими
хрипами, місцями локально ослаблене дихання з ізольованими стійкими
дрібнопухирцевими і крепітуючими вологими хрипами.
Допомога на
догоспітальному етапі
1.
Забезпечити доступ свіжого
повітря.
2.
Звільнити від стискуючого
одягу.
3.
Гумовим балончиком або чистою
марлевою серветкою звільнити ротоглотку і носові ходи від слизу і харкотиння.
4.
Оксигенотерапія чистим
зволоженим киснем із кисневої подушки.
5.
Інгаляція дозованого аерозолю
атровент (іпратропіум-бромід) 1-2 дози через спейсер.
6.
Ігаляція дозованих аерозолей b2-агоністів кроткої дії (сальбутамол, вентолін,
беротек та інші) 1-2 дози через спейсер кожні 20 хвилин протягом години.
7.
При затрудненні проведення
інгаляцій сироп, таблетки сальбутамолу або тербуталіну (бриканілу) дітям до 1
року - 1 мг 3 рази, 3-6 років – 2 мг 3 рази, 7-15 років – 2-3 мг 3 рази;
кленбутерол (спіропент) – 0,005-0,02 3 рази; бронхолітин дітям до 3-х років –
½ чайної ложки, 3-10 років - 1 чайна ложка, старше 10 років – 1 десертна
ложка 3 рази на добу.
8.
Еуфілін 3-5 мг/кг маси разова
доза внутрішньо або 2,4 % розчин еуфіліну в тій же дозі довенно струминно на 10
мл 10 % розчину глюкози.
9.
3 % розчин преднізолону 1-2
мг/кг маси разова доза внутрішньом’язово.
10.
Госпіталізація.
Стенозуючий ларинготрахеїт
Гостре розповсюджене інфекційно-запальне захворювання з явищами стенозу
гортані. В більшості випадків він виникає під дією різних респіраторних
вірусів, переважно парагрипу, частіше в віці від 6 місяців до 3 років. Стеноз
розвивається внаслідок набряку слизового та підслизового шару гортані нижче
голосових зв‘язок, накопичення слизу, рефлекторного спазму м‘язів. Зменшується
просвіт дихальних шляхів, зростає опір потоку повітря. Основними ланками
патогенезу є запалення, набряк, спазм, наявність запального ексудату в
дихальних шляхах, в результаті розвивається порушення дихання, гіпоксія,
гіперкапнія. Запальний процес може розповсюджуватися на трахею, бронхи.
Клініка. Характерна тріада симптомів – зміна голосу, грубий, “гавкаючий” кашель,
стенотичне дихання. Частіше стенозуючий ларингіт розвивається раптово серед
ночі. Виділяють 4 ступеня стенозу гортані.
І ступінь (компенсований стеноз) – охриплість голосу, грубий “гавкаючий”
кашель, при неспокої з‘являється втяжіння яремної ямки, компенсована
гіпервентиляція легень, рО2 – в межах норми.
ІІ ступінь (субкомпенсований стеноз) – дитина неспокійна, збуджена, голос
осиплий, грубий, кашель посилюється, з‘являється інспіраторна задишка. Шкіра
волога, стійка блідість, ціаноз носогубного трикутника. Дихання з участю
допоміжних м‘язів (над- і підключичних ділянок, міжреберних проміжків,
напруження крил носа). Гіпервентиляція легень поступово змінюється на
гіповентиляцію, поверхневе дихання. Значна тахікардія. рО2 не
знижено. Розвивається метаболічний ацидоз.
ІІІ ступінь (декомпенсована форма стенозу) – стан тяжкий, дитина збуджена,
неспокійна. Голос ослаблений, виражена інспіраторна задишка (подовжений вдох з
стенотичним шумом). Дихання з участю всіх допоміжних м‘язів. Частий “гавкаючий”
непродуктивний кашель. Шкіра бліда, покрита холодним потом, значний ціаноз
носогубного трикутника, губ, язика, нігтьових фаланг. Тони серця глухі,
тахікардія, гіпотензія, пульс частий, слабого наповнення. Дихання в легенях
ослаблене, поверхневе, погано прослуховується, западіння грудини. рО2
артеріальної крові знижений, рСО2 – підвищений, розвивається
змішаний ацидоз (метаболічний і дихальний).
ІV ступінь (асфіксія) – дитина в
надзвичайно тяжкому стані, без свідомості. Ціаноз шкіри, в подальшому
розвивається блідість. Дихання поверхневе, часте, з корткими зупинками з
наступним глибоким вдохом. При аускультації дихання майже не прослуховується.
Тони серця глухі, гіпотензія, пульс ниткоподібний, в подальшому розвивається
брадикардія, аритмія, які передують зупинці серця. В крові значно зростає рСО2
(до
Основна мета невідкладної допомоги – відновити прохідність дихальних шляхів
і усунути гіпоксемію
.Допомога на догоспітальному етапі
Об‘єм медичних маніпуляцій залежить від ступеня тяжкості стенозу.
І ступінь:
1.
Відволікаючі процедури:
- теплі ніжні ванни, можна з
гірчицею;
-
гірчичники на грудну клітку, на
ділянку гортані;
-
при непереносимості гірчиці –
напіспиртовий зігріваючий компрес на грудну клітку, на ділянку шиї;
-
тепле лужне пиття: мінеральна
вода, чай з 2 % розчином соди, тепле молоко;
2.
Аеротерапія: тепле, зволожене
повітря;
-парасодові
інгаляції.
3.
У дітей з алергічними проявами
– супрастін внутрішньо, в дозі 2 мг на кг маси; з 2 років – 1 чайна ложка
кларитину в сиропі.
4.
Госпіталізація в діагностичне
або інфекційне відділення.
ІІ ступінь.
1.
Внутрішньом‘язово 2 % розчин
супрастіну 2 мг на кг маси.
2.
При збудженні – 0,5 % розчин
седуксену (сібазон, реланіум) в дозі 0,3-0,5 мг на кг маси внутрішньом‘язово,
або 20 % розчин натрію оксибутирату в дозі 50 мг на кг маси внутрішньом‘язово.
3.
Відволікаючі процедури:
- теплі ніжні ванни, можна з гірчицею;
- гірчичники на грудну клітку, на ділянку гортані;
-
при непереносимості гірчиці –
напівспиртовий зігріваючий компрес на грудну клітку, на ділянку шиї.
4.
Тепле лужне пиття: мінеральна
вода, чай з 2 % розчином соди, тепле молоко.
5.
Аеротерапія: тепле, зволожене
повітря;
-парасодові
інгаляції.
6.
Госпіталізація в реанімаційне
відділення або палату інтенсивної терапії діагностичного або інфекційного
відділення;
ІІІ ступінь.
1.
Відсмоктування слизу з ротової
порожнини, дихальних шляхів;
2.
Аеротерапія: тепле, зволожене
повітря; оксигенотерапія – подача кисню через маску;
3.
0,5 % розчин седуксену
(сібазон, реланіум) в дозі 0,3-0,5 мг на кг маси внутрішньом‘язово, або 20 %
розчин натрію оксибутирату в дозі 50 мг на кг маси внутрішньом‘язово;
4.
Гідрокортизон гемісукцинат внутрішньом‘язово
в дозі 5 мг на кг маси або 3 % розчин преднізолону довенно в дозі 1 мг на кг
маси.
5.
Відволікаючі процедури:
- гірчичники на грудну клітку, на ділянку гортані;
- при непереносимості гірчиці – напівспиртовий зігріваючий компрес на
грудну клітку, на ділянку шиї.
6.
Оксигенотерапія – подача кисню
через маску.
7.
Госпіталізація в реанімаційне
відділення дитячої лікарні.
ІV ступінь.
1.
Відсмоктування слизу з
порожнини рота, дихальних шляхів.
2.
Оксигенотерапія – подача кисню
через маску, аеротерапія – тепле зволожене повітря.
3.
Довенно струминно 3 % розчин
преднізолону в дозі 1-2 мг на кг маси тіла.
4.
Довенно струминно 10 % розчин
кальцію глюконату в дозі 1 мл на рік життя.
5.
При виїзді на виклик
спеціалізованої бригади і обладнаної машини швидкої допомоги – інтубація
хворого.
6.
Госпіталізація в реанімаційне
відділення дитячої лікарні.
Напад ядухи
Бронхіальна астма визначається як хронічний персистуючий запальний процес в дихальних шляхах, який веде до їх гіперреактивності, обструкції з появою відповідних респіраторних симптомів.
В основі сучасної теорії патогенезу бронхіальної астми є концепція
алергічного запалення, яка стала інтегруючою, поєднавши медіаторну (гістамін),
мембрано – рецепторну (b2 – адренорецептори), нейровегетативну (ваготонія),
реагінову (Ig E) та інші концепції. Розвиток ядухи при цьому
обумовлюється безпосередньо трьома основними патофізіологічними механізмами:
бронхоспазм, набряк слизової оболонки бронхів і гіперсекреція бронхіальних
залоз.
Клініка. Задишка із затрудненим видихом, дихання шумне, свистяче, дистанційні
хрипи, стійкий непродуктивний кашель, харкотиння в’язке, погано відкашлюється.
Вимушене положення – сидячи, спираючись на руки, діти раннього віку неспокійні.
Шкірні покриви бліді, ціаноз губ, носогубного трикутника, акроціаноз. Грудна
клітка здута, плечі підняті, над легенями перкуторний коробковий звук, при
аускультації ослаблене дихання, видих подовжений, велика кількість розсіяних
сухих свистячих і мінливих різнокаліберних вологих хрипів. Межі серця не
визначаються, тони ослаблені, тахікардія.
Допомога на догоспітальному етапі
1. Дитину заспокоїти.
2.
Забезпечити доступ свіжого
повітря.
3.
Звільнити від стискуючого
одягу.
4.
Оксигенотерапія чистим
зволоженим киснем через маску.
5.
Інгаляція дозованих аерозолей b2-агоністів короткої дії (сальбутамол, вентолін,
беротек, фенотерол, бриканіл, кленбутерол) 1-2 дози кожні 20 хвилин протягом
години.
6.
Інгаляція дозованого аерозолю
атровент (іпратропіум-бромід) 1-2 дози 3 рази на добу.
7.
Еуфілін усередину в разовій
дозі 3-5 мг/кг маси або довенно струминно 2,4 % розчин еуфіліну 3-5 мг/кг маси
(0,15-0,2 мл/кг) на ізотонічному розчині натрію хлориду 15–20 мл.
8.
При відсутності ефекту –
госпіталізація.
Приступ бронхіальної астми у дітей раннього
віку
Внаслідок анатомо–фізіологічних особливостей органів дихання у дітей
раннього віку в патофізіологічних механізмах бронхообструкції на перший план
виступають набряк слизової оболонки бронхів і гіперсекреція бронхіальних залоз.
Це обумовлює більш поступовий початок і повільний зворотній розвиток
захворювання, “вологий” характер астми, меншу ефективність симпатоміметиків.
Клініка. Неспокій, дратівливість дитини при помірних явищах загальної інтоксикації
і нормальній температурі тіла. Ціаноз губ, носогубного трикутника, акроціаноз.
Дихання почащене, шумне, з подовженим видихом і дистанційними хрипами. Втяжіння
міжреберних проміжків, надключичних ділянок, яремної ямки. Приступи
малопродуктивного, іноді кашлюкоподібного кашлю. Грудна клітка здута, при
перкусії над легенями коробковий звук, аускультативно дихання жорстке, з подовженим
видихом та розсіяними сухими і різнокаліберними вологими хрипами. Тахікардія.
Печінка часто збільшена. В загальному аналізі крові може бути еозинофілія,
інколи спостерігається помірний нейтрофільний лейкоцитоз. На рентгенограмі
органів грудної клітки підсилення легеневого малюнку, ділянки підвищеної
пневматизації при відсутності інфільтративних змін в легенях.
Допомога на догоспітальному етапі
1. Забезпечити доступ свіжого повітря.
2.
Звільнити від стискуючого
одягу.
3.
Гумовим балончиком або марлевою
серветкою звільнити ротоглотку і носові ходи від слизу і харкотиння.
4.
Оксигенотерапія чистим
зволоженим киснем через маску.
5.
Інгаляція дованого аерозолю
атровент (іпратропіум-бромід) 1-2 дози через сепйсер.
6.
Інгаляція дозованих аерозолей b2-агоністів короткої дії (сальбутамол, вентолін,
беротек, фенотерол, бриканіл, кленбутерол) 1-2 дози кожні 20 хвилин протягом
години через спейсер.
7.
При заструдненні проведення
інгаляцій: сироп, таблетки сальбутамолу або тербуталіну (бриканілу) дітям до 1
року – 1 мг 3 рази, 3-6 років – 2 мг 3 рази, 7-15 років – 2-3 мг 3 рази;
кленбутерол (спіропент) – 0,005-0,02 мг 3 рази; бронхолітин ½-1 чайна
ложка 3 рази в день.
8.
Еуфілін 3–5 мг/кг маси разова
доза внутрішньо.
9.
При відсутності ефекту –
госпіталізація.