ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ У ФАРМАЦЕВТИЧНІЙ ГАЛУЗІ

1. Основи охорони праці в медицині та фармації як складова системи охорони праці у державі

Вирішальну роль у формуванні і розвитку людини відіграє праця, що у всіх її багатогранних проявах відбувається в межах виробничих підприємств, організацій, установ та закладів різних форм власності, які включають певні території, будівлі, споруди, шляхи сполучення, устаткування, транспортні засоби, енергетичні джерела, предмети праці тощо.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, понад 100 тисяч хімічних речовин, майже 50 фізичних, 200 біологічних та близько 20 несприятливих ергономічних чинників можуть стати шкідливими і небезпечними виробничими факторами, що негативно впливають на стан здоров'я людини.

Міжнародна організація праці у Всесвітній день охорони праці, який щорічно відзначається 28 квітня, представляє доповідь про стан безпеки праці у країнах світу в цифрах і фактах. В одній з останніх зазначено, що безпечні умови праці є, насамперед, економічно вигідними. Тому її фахівці переконані, що впровадження найсуворіших норм охорони праці буде значною мірою відповідати інтересам кожного працівника, кожного роботодавця, кожної країни загалом.

Згідно з останніми оцінками, щороку внаслідок дії виробничих факторів помирає до 2 млн. осіб. Причому чотирма головними "вбивцями" вважаються: професійно-зумовлені онкологічні (32 %) та серцево-судинні (23 %) захворювання, нещасні випадки на виробництві (19 %) та інфекційні хвороби, виникнення яких пов'язано з умовами трудової діяльності (17 %).

За даними Міжнародного бюро праці, кожного року нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання обходяться для світової економіки у більше ніж 1,25 трлн, доларів США, внаслідок їх виникнення втрачається до 4 % світового валового продукту. Щороку в світі трапляється близько 270 млн. нещасних випадків на виробництві, реєструється понад 160 млн. професійних захворювань тощо. Все це стосується і України, яка в результаті аварій, травм та професійних захворювань щороку втрачає близько 1 млрд. гри. І, що найбільш прикро, при цьому на виробництві травмується понад 25 тисяч осіб, у тому числі смертельно - 900-1200 чоловік.

Відповідно до даних світової статистики 80 % нещасних випадків пов'язані з людським фактором. Саме за таких обставин стає невідкладною організація навчання населення основам охорони та безпеки праці, усвідомлення кожним працівником.

У 2004 році, за даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, постраждало 3О 172 працівників із них; 994 - загинуло; 6 589 - набули професійних захворювань. При цьому серед загиблих: 265 осіб загинули в агропромисловій галузі; 200 -у вугільній промисловості; 126 - на підприємствах соціально-культурної сфери.

Разом з тим міжгалузевою комплексною програмою "Здоров'я нації"" передбачено досягнути послідовного скорочення смертності від нещасних випадків, травм та отруєснь: до 2010 року-на ЗО %, до 2020 року - на 40 %. до 2030 року -на 45 %. Причому в комплексі загальнодержавних заходів, спрямованих на профілактику виникнення виробничих негараздів, які призводять до порушень стану здоров'я працівників, провідна роль відводиться охороні праці.

Отже, охорона праці являє собою систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігіенічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що спрямовані на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Охорона праці як невід'ємна складова створення безпеки життєдіяльності людини в умовах виробництва поширюється на всі підприємства, установи і організації незалсжно від форм їх штатності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, тощо, Тому за порушення організації охорони праці в однаковій мірі несуть відповідальність перед законом як роботодавець (власник), так і працівник (виконавець).

Охорона праці є обов'язковим компонентом діяльності структур Міністерства охорони здоров'я (лікувально-профілактичні і навчальні заклади, оздоровчі комплекси, лікувально-діагностичні центри, стоматологічні кабінети приватної або інших форм власності, аптечна мережа, підприємства фармацевтичної галузі тощо).

Значення охорони праці важко переоцінити, насамперед тому, що там, де створені належні умови праці, продуктивність праці людини є значно вищою і, головне, забезпечені необхідні умови для збереження її здоров'я, Водночас у разі порушення правил охорони праці не тільки стають низькими виробничі показники, але й суттєво збільшується питома вага виникнення травм, професійних захворювань, каліцтва і навіть трапляються смертельні випадки. Це велика біда як для працівника, так і його сім"ї. Недаремно кажуть, що закони з охорони праці "написані кров'ю". Адже відомо. що внаслідок виробничого травматизму та професійних захворювань можуть збанкрутувати підприємства, керівництву яких доводиться нести не тільки моральні, але й численні фінансові витрати, пов'язані з лікуванням, реабілітацією та оздоровленням потерпілих, утриманням сімей, які втратили годувальника, тощо.

Охорона праці - це система правових, соціально-екомічних,  організаційно-тсхпічиих, сапітарно-гігієнічиих і лікувально-профілактичних  заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоровя і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Дисципліна "Охорона праці в галузі фармації" розглядає питання правових і організаційних основ охорони праці, характеристики умов праці та їх аналізу; розслідування та обліку нещасних випадків і професійних захворювань; охорони праці та пожежної безпеки під час виробництва лікарських засобів; охорони праці та пожежної безпеки в закладах фармації.

    2. Основні законодавчі акти з питань охорони праці. Закон України "Про охорону праці" та його зміст

Законодавство України про охорону праці - це система взаємозалежних нормативно-правових актів, які регулюють відносини в галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.

До законодавчої бази з охорони праці належать:

·  Закон України "Про охорону праці;

·   Закон України "Про охорону здоров'я";

·  Закон України "Про загальнообов'язкове соціальне державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності";

·  Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності";

·  Закон України "Про пожежну безпеку";

·  Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення".

Серед основного переліку законодавчих актів з питань охорони праці головним, незаперечне, є Закон України "Про охорону праці. Цей факт ще раз підкреслює як важливість визначеної проблеми, так і пріоритети соціально-економічної політики держави, яка серед перших своїх законів у перші роки незалежності прийняла саме цей важливий документ.

Отже, розглянемо у стислій формі основні розділи Закону України "Про охорону праці" у його новій редакції. Так, у розділі 1 "Загальні положення", крім обґрунтування основних завдань, що стоять перед організацією охорони праці, чітко визначені такі поняття, як роботодавець і працівник (стаття 1). Роботодавець - це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізична особа, яка використовує найману працю. Водночас працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (стаття 2),

Значно доповнено статтю 3, де викладено, що законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а також прийнятих відповідно до них нормативних актів.

У статті 4 визначені основні принципи державної політики в галузі охорони праці, а саме принципи щодо:

•     пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

•     підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

•     комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих і регіональних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

•     соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

•     встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

Розглядаючи основні положення розділу 5 "Гарантія прав на охорону праці", необхідно зазначити, що умови трудового договору не можуть містити положень, які суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці (стаття 5).  Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.  Усі працівники згідно з законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності.

Права працівників на охорону праці під час роботи (стаття 6) передбачають, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарко-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не дотримується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

В статті 7 визначені права працівників на пільги і компенсації за роботу у важких та шкідливих умовах праці. Зокрема, визначено, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарне-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, мийні та знешкоджувальні засоби тощо (стаття 8).

Відповідні виплати спрямовані на відшкодування шкоди у разі погіршання здоров 'я працівників або у разі їх смерті має здійснювати Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (стаття 9). Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати додаткові виплати потерпілим та членам їх сімей відповідно до колективного або трудового договору.

Статтями 10, 11 та 12 Закону передбачені вимоги щодо охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів, які передбачають:

• заборону застосування праці жінок на важких роботах, роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці та підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт І робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я;

• недопуск неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці;

• створення належних умов праці для інвалідів з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації;

Розглядаючи питання щодо управління охороною праці та основних обов 'язків роботодавця (стаття 13) слід зазначити, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

• створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки,

права та ступінь відповідальності за виконання покладених на них функцій, контролює їх дотримання тощо;

• розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

• забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

• забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

• здійснює роботу щодо усунення причин, які призводять до нещасних випадків і професійних захворювань та забезпечує запровадження профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

• розробляє та затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях згідно з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці, безоплатно забезпечує працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

• здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту тощо;

Працівник у ході виконання трудових та професійних обов'язків зобов'язаний (стаття 14):

• дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт та під час перебування на території підприємства;

• проходити в установленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Наступна стаття Закону (стаття 15) визначає той факт, що на підприємстві із кількістю працівників понад 50 осіб роботодавець має створити службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працівників до 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працівників менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці (стаття 16).

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці та роботах, де є потреба у професійному відборі, проведення щорічних обов'язкових медичних оглядів осіб віком до 21 року тощо (стаття 17).

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок проведення позачергових медичних оглядів працівників:

• за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршання стану його здоров'я пов'язане з умовами праці; • за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі здійснення трудової діяльності повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж та повчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки у разі виникнення аварії (стаття 18).

Не допускаються до роботи працівники, в тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, в тому числі у посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний термін пройти повторне навчання і перевірку знань.

Статтею 19 передбачено щодо фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем, а витрати на загальнодержавні, галузеві та регіональні програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища реалізуються за рахунок державних та місцевих бюджетів.     Стаття 20 висвітлює питання щодо регулювання питань охорони праці у колективному договорі (угоді), в якому сторони зобов'язані забезпечити соціальні гарантії у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством.

Питання обов'язкового включення вимог охорони праці до проекту будівництва або реконструкції споруд визначені у статті 21, в якій зокрема передбачено, що:

• експертиза проектів, реєстрація, огляди та випробовування виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, приймання їх в експлуатацію проводяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;

• роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана з експлуатацією об'єктів, машин, механізмів або устаткування підвищеної небезпеки;

Розслідування та облік нещасних випадків професійних захворювань і аварій передбачає, що роботодавці (стаття 22) мають організувати розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок або незгоди потерпілого з його змістом питання вирішується посадовою особою органу Державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця.

Про обов'язковість звітності про стан охорони праці йдеться у статті 23. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань, а також про заходи, яких вжито для їх усунення і забезпечення на підприємстві безпеки праці на рівні нормативних вимог.

З метою об'єднання зусиль для поліпшення умов праці статтею 24 передбачено створення добровільних об'єднань громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці.

У розділі IV "Стимулювання охорони праці", зокрема, у статтях 25 та 26, визначена ціла низка питань щодо економічного стимулювання охорони праці та перераховані вимоги відносно відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих внаслідок порушення вимог з охорони праці.

Розділ V "Нормативно-правові акти з охорони праці" цілком присвячений проблемам ґрунтовного тлумачення порядку опрацювання, прийняття та використання нормативно-правових актів, Зокрема, визначено, що нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання (стаття 27).

У наступних статтях (статті 28, 29 та 30) викладено порядок опрацювання, прийняття і скасування, а також тимчасового притінення чинності дії нормативно-правових актів з охорони праці.

Санітарні правила та норми затверджуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати у свою структуру вимоги щодо охорони праці і мають погоджуватися з органами Державного нагляду за охороною праці.

У розділі VI "Державне управління охороною праці" передбачено, що до числа головних органів управління охороною праці слід відносити (стаття 31):

•     Кабінет Міністрів України;

• уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

•     міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

•     місцеві державні адміністрації;

•     органи місцевого самоврядування.

Статтями 32, 33, 34 та 35 визначено рівень компетенції Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також повноваження органів місцевого самоврядування у галузі охорони праці.

Розділ VII "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці" визначає структуру і особливості діючих органів, до сфери яких входить здійснення нагляду за створенням безпечних та нешкідливих умов праці.

Так, Державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють (стаття 38):

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

•     спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

•     спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

•     спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється законами України "Про охорону праці", "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку», "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", іншими нормативно-правовими актами та положеннями, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

У статтях 39 та 40 викладено права та встановлено відповідальність посадових осіб з нагляду за охороною праці. Так, посадові особи уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

• безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), і виробництва, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати у присутності роботодавця або його представника перевірку дотримання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;

• одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові або усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

• видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

• забороняти, зупиняти, припиняти або обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників;

• притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі виборних органів і представників (статті 41 та 42).

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються або експлуатуються, для встановлення їх відповідності нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві, вносити на розгляд роботодавців, державних органів управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

У розділі VIII "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці" визначено цілий ряд адміністративних та інших заходів, що застосовуються до юридичних або фізичних осіб, винних у порушенні нормативно-правових актів про охорону та безпеку праці.

Так, за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні або фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються до штрафних санкцій у порядку, встановленому законом (стаття 43).

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів Державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримінальної відповідальності згідно із законом (стаття 44).

3. Організаційні  основи охорони праці

3.1.  Управління охороною праці

Управління охороною праці – це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров´я та працездатності  людини під час роботи. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою загальної  системи управління підприємством (установою).

До функцій управління охороною праці належать:

• прогнозування та планування робіт;

• організація роботи;

• оперативне керівництво та координація;

• стимулювання, контроль, облік і аналіз роботи.

СУОП - це частина загальної системи управління виробництвом, яка сприяє запобіганню нещасним випадкам і професійним захворюванням, а таколс небезпечним ситуаціям для третіх осіб, які виникають у процесі виробничої діяльності. Для розроблення та втілення СУОП рекомендовано створити координаційну раду під керівництвом суб'єкта господарювання та за участі представників служби охорони праці, профспілок або осіб, які уповноважені колективом працівників.

На кожному підприємстві має бути Положення про СУОП або Керівництво з якості (якщо на підприємстві функціонує система якості), в яких визначають структуру, завдання СУОП, порядок взаємодії структурних підрозділів з питань охорони праці, періодичність і порядок внутрішніх перевірок (аудитів), відповідальність керівників служб підрозділів і працівників.

Структуру Положення про СУОП визначають з урахуванням умов праці на підприємстві і впроваджують відповідно до алгоритму, наведеному на рис. 2.

Положення про СУОП має містити такі розділи:

1. Загальні положення.

1.1. Відповідальність керівництва.

1.2. Основні принципи політики в галузі охорони праці.

1.3. Функції СУОП.

2. Структура та документація СУОП.

2.1. Права, обов'язки та відповідальність керівників служб, підрозділів і робітників.

2.2. Служба охорони праці.

2.3. Комісії та громадські органи.

2.4. Використання законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці.

2.5. Управління внутрішніми нормативно-правовими актами.

Алгоритм впровадження СУОП

3. Завдання СУОП та їх вирішення.

3.1. Планування та фінансування заходів з охорони праці.

3.2. Професійний відбір.

3.3. Навчання з питань охорони праці та система інструктажів.

3.4. Поточні перевірки, огляд окремих підрозділів і підприємства в цілому.

3.5. Організація інформаційної роботи.

3.6. Засідання координаційної ради.

3.7. Наради та збори.

3.8. Безпека виробничих приміщень, засобів виробництва, технологічних процесів.

3.9. Організація робочих місць.

3.10. Організація робочого часу.

3.11. Заміна засобів виробництва.

3.12. Заміна матеріалів.

3.13. Зміни в організації праці.

3.14. Організація безпечного проведення робіт із залученням інших суб'єктів господарювання.

3.15. Вимоги безпеки під час введення в експлуатацію, поточної експлуатації та виводу з експлуатації виробничого обладнання.

3.16. Засоби індивідуального захисту (3І3).

3.17. Аналіз та профілактика можливих загроз життю та здоров'ю працівників.

3.18. Дії в разі аварії.

3.19. Коригувальні заходи.

3.2. Міжнародні стандарти управління охороною праці

Міжнародна торгівля, впровадження нових технологій, закупівля обладнання, продуктів харчування, лікарських засобів вимагають сертифікації продукції, послуг і процесів, завдяки яким вони молсливі, взаємовизнання національних і міжнародних стандартів і сертифікатів, які підтвердлсують їх якість.

Україна стала рівноправним учасником світової торгівлі як член СОТ, а однією з основних вимог приєднання до СОТ є приведення нормативно-правової (законодавчої) бази у відповідність до принципів і норм цієї організації.

Відображенням цих процесів є розроблення та застосування єдиних міжнародних стандартів і гармонізованих норм, до яких належить блок стандартів у галузі управління якістю (серія 1S0-9000), довкіллям (1S0-14000), охороною праці (1S0-18000).

Стандарти ISO широко використовують у всьому світі. Стандарти серії  ISO визнано еталоном організації робіт з якості та охорони праці на підприємствах фармацевтичної галузі, більшість яких використовує як мінімум три системи управління: якістю, довкіллям і безпекою. Це гарантує їм вихід на міжнародні ринки після проходження сертифікації, схему якої наведено на рис. 3.

 Напрями та зміст сертифікації підприємства на відповідність вимогам охорони праці

Таким чином, впровадження на підприємствах фармацевтичної галузі міжнародних стандартів і систем управління якістю процесів, охороною праці та довкіллям створює передумови для професійної та екологічної безпеки, сприяє знилсенню рівня травматизму, забезпечує конкурентоспроможність підприємства і вихід на міжнародні ринки збуту.

3.3. Служба охорони праці

Службу охорони праці створюють на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від видів діяльності та форми власності, для здійснення правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям під час роботи.

Вона входить до структури підприємства (установи) як одна з основних виробничо-технічних служб. Її ліквідація можлива лише в разі ліквідації підприємства або припинення використання фізичною особою найманої праці.

Служба охорони праці може бути самостійним підрозділом або представлена групою чи одним фахівцем, залежно від ступеня складності, небезпечності та шкідливості виробництва, чисельності працівників і ефективного річного фонду робочого часу фахівця з охорони праці. Службу охорони праці створюють на підприємствах (в установах), кількість працівників на яких становить понад 50 осіб (для невиробничної сфери — 100 осіб). На підприємствах з меншою кількістю працівників функції цієї служби можуть за сумісництвом виконувати особи, що мають технічну освіту та витримали перевірку знань з охорони праці. Якщо на виробництві зайнято менше 20 осіб, для виконання функцій слулсби охорони праці можуть бути залучені на договірних засадах фахівці з інших підприємств, які мають відповідну підготовку.

     Основні функції служби охорони праці:

1. Створення СУОП для вдосконалення діяльності структурних підрозділів і посадових осіб.

2. Оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці.

3. Розроблення спільно зі структурними підрозділами комплексних заходів з охорони праці та підготовка розділу "Охорона праці" колективного договору.

4. Проведення вступного інструктажу з охорони праці.

5. Організація:

— забезпечення працівників нормативними актами з охорони праці;

— паспортизації цехів, дільниць та атестації робочих місць;

— підвищення кваліфікації та перевірки знань посадових осіб з охорони праці;

— обліку й аналізу нещасних випадків, професійних захворювань і аварій;

— пропаганди безпечних умов праці.

6. Участь у:

— розслідуванні нещасних випадків і аварій;

— розробленні нормативних актів підприємства (організації);

— формуванні фонду охорони праці та розподілі його коштів;

— роботі комісій з питань охорони праці, атестації робочих місць, введенні в експлуатацію об'єктів виробничого та соціального призначення.

7. Контроль за:

— дотриманням чинного законодавства посадовими особами;

— виконанням приписів органів державного нагляду;

— відповідністю устаткування, технологічних процесів, засобів захисту працівників чинним нормативним актам;

— своєчасним навчанням і проведенням інструктажів працівників і атестацією посадових осіб;

— забезпеченням працівників засобами охорони праці, санітарії та гігієни;

— наданням працівникам передбачених законодавством пільг і компенсацій;

— виконанням заходів і розпоряджень з питань охорони праці.

Спеціалісти служби охорони праці мають право:

1. Безперешкодно у будь-який час відвідувати виробничі об'єкти для перевірки стану їхньої безпеки.

2. Видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові до виконання приписи щодо усунення наявних недоліків та одержувати від цих осіб потрібні відомості, документацію та пояснення.

3. Вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством навчання, інструктажу, перевірки знань, медичного огляду і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативів з охорони праці.

4. Зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працівників.

5. Надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги з охорони праці.

На підприємстві (в організації) за рішенням трудового колективу може бути створено комісію з питань охорони праці для забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні питань безпеки гігієни праці та виробничого середовища.

До складу такої комісії входять представники роботодавця, професійної спілки або уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалісти з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства.

Навчання й інструктажі з охорони праці. Навчання та інструктажі працівників з питань охорони праці є складовою СУОП.

Працівники, що виконують роботи підвищеної небезпеки, згідно з "Переліком робіт з підвищеною небезпекою", а також роботи, для виконання яких потрібний професійний відбір, проходять попереднє спеціальне навчання та перевірку знань з охорони праці в термін, встановлений галузевими нормативами, але не рідше одного разу на рік.

На підприємстві згадане навчання організовує відділ охорони праці. Для перевірки знань посадових осіб і спеціалістів, згідно з наказом по підприємству, створюють комісію, до складу якої входять керівники служби охорони праці, виробничо-технічних служб, представники місцевих органів Держпромгірнагляду та профспілкового комітету. Очолює таку комісію роботодавець або його заступник.

Позачергову перевірку знань посадових осіб і спеціалістів здійснюють в разі введення в дію нових або перегляду чинних нормативних актів; впровадження нового устаткування або нових технологічних процесів; переведення працівника на інше місце роботи; незнання нормативних актів з охорони праці, а також на вимогу працівника органу державного нагляду за охороною праці.

Працівників, які не пройшли навчання та перевірку знань або їх знання з питань охорони праці під час повторної перевірки виявилися недостатніми, звільняють з посади, а питання про їх подальше працевлаштування вирішують відповідно до чинного законодавства.

Інструктажі з питань охороні праці проводять на всіх підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від характеру їх діяльності та форми власності.   Мета інструктажу — навчити працівника діяти на своєму робочому місці так, щоб не завдавати шкоди собі й особам, які його оточують.

За характером і часом проведення інструктажі поділяють на: вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводять з усіма працівниками під час прийняття на постійну або тимчасову роботу, незалежно від рівня їх освіти, , посади. Відповідальний за його проведення спеціаліст відділу охорони праці або особа, призначена наказом роботодавця. У спеціальний журнал та документ про прийняття працівника на роботу вносять запис про проведення вступного інструктажу, який скріпляють підписами осіб, які провели та прослухали інструктаж.

Первинний інструктаж проводять на робочому місці до початку роботи. Основою такого виду інструктажу є інструкції з охорони праці для окремих професій, видів робіт, дільниць, служб, які встановлюють правила виконання робіт і поведінки на підприємстві та робочому місці для збереження здоров'я і працездатності робітників. Інструкції з охорони праці видають кожному працівникові під розписку та розміщують на кожному робочому місці.

Повторний інструктаж здійснюють за програмою первинного з усіма працівниками один раз на півроку, а на роботах підвищеної небезпеки — один раз на квартал.

Позаплановий інструктаж проводять з працівниками в обсязі та за темою, які визначаються обставинами кожного конкретного випадку, а саме:

— введенням в експлуатацію нових або внесенням змін у чинні нормативні акти з охорони праці;

— зміною технологічного процесу, заміною або модернізацією устаткування, приладів, інструментів, вихідної сировини, матеріалів та ін.;

— порушенням працівником нормативних вимог, що молсе призвести до травмування, отруєння або аварії;

— виявленням недостатньої ознайомленості працівника з безпечними прийомами праці та нормативними актами з охорони праці;

— перервою в роботі понад 60 днів, а для робіт підвищеної небезпеки — понад 30 днів.

Цільовий інструктаж проводять з працівниками під час:

— виконання разових робіт, які безпосередньо не пов'язані з основною роботою;

— ліквідації наслідків аварії та стихійного лиха;

— виконання робіт, які оформлюють нарядом-допуском, письмовим дозволом та ін.;

— проведення практик, екскурсій та ін.

3.4. Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

  Страхування від нещасного випадку - це самостійний вид загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюють соціальний захист, охорону життя та здоров'я громадян у процесі трудової діяльності.

Основними завданнями страхування є:

— проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих чинників;

— запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням та іншим видам загрози здоров'ю застрахованих, спричинених умовами праці;

— відновлення здоров'я та працездатності потерпілих від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

— відшкодування матеріальних та моральних збитків застрахованим і членам їх родин.

Суб'єктами страхування є застраховані громадяни, страхувальники, страховик.

Застрахований — це фізична особа, на користь якої здійснюють страхування (працівник).

Страхувальники — роботодавці.

Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Об'єкт страхування — життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібна згода або заява працівника, страхування здійснюють за безособової умови. За письмовою заявою страхуються лише особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що призвели до професійно зумовленої фізичної та психічної травми застрахованого за обставин, унаслідок яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та (або) соціальних послуг.

     Відшкодування збитків застрахованому

Страховими виплатами є грошові суми, що їх Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, в разі настання страхового випадку, а саме:

1. Страхові виплати втраченого заробітку залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата).

2. Страхові виплати в разі одноразової допомоги (членам родини та особам, які перебували на утриманні померлого).

3. Страхові виплати пенсії з інвалідності.

4. Страхові виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

5. Страхові виплати на медичну та соціальну допомогу.

Допомогу в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачують у розмірі 100 % від середнього заробітку, починаючи з 6-го дня. Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачує роботодавець за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

Суму щомісячної страхової виплати встановлюють відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, який потерпілий отримував до порушення стану здоров'я.

Ступінь втрати працездатності потерпілими (у відсотках від професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження) встановлює медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) за участі Фонду.

  У разі стійкої втрати працездатності, встановленої МСЕК, Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, суму якої визначають з розрахунку середньомісячного заробітку за кожний відсоток утрати професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати.

Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що порушення стану здоров'я відбулося з вини потерпілого, розмір одноразової допомоги зменшують на 50 % .

За потерпілим, тимчасово переведеним за рекомендаціями МСЕК на легшу, але з нижчим рівнем заробітку роботу, на визначений термін зберігають середньомісячну заробітну плату.

У разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій) мають непрацездатні особи, які перебували на його утриманні, або дитина, що народилася протягом десятимісячного строку після смерті потерпілого.

     Моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, Фонд відшкодовує за заявою потерпілого з описанням характеру шкоди та з поданням відповідного висновку лікувально-профілактичного закладу.

Відшкодування здійснюють у вигляді одноразової страхової виплати, сума якої визначається в судовому порядку. При цьому вона не має перевищувати розміру 200 мінімальних заробітних плат.

Крім того, Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, зокрема на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено МСЕК.

4. Охорона праці під час виробництва лікарських засобів

4.1. Особливості охорони праці на фармацевтичних підприємствах

Фармацевтична промисловість - одна з провідних галузей народного господарства України. До неї входить комплекс виробництв, які поряд з хімічними методами обробки вихідних матеріалів широко застосовують біологічний синтез лікарських речовин. Через це у фармацевтичній промисловості виділяють декілька груп підприємств:

- з виготовлення синтетичних субстанцій для подальшого отримання лікарських засобів;

- мікробіологічні виробництва;

- з виробництва готових лікарських форм.

Фармацевтичне виробництво має певні особливості, що визначають специфіку його розвитку:

- по-перше, високі вимоги до якості продукції, гарантією якої є дотримання під час виробництва обов'язкових принципів, норм і правил Належної виробничої практики — "Good manufacturing practice" (GМР);

- по-друге, швидке обновлення номенклатури лікарських засобів і порівняно невеликі обсяги їх випуску;

- по-третє, великі різноманітність і витрати вихідної сировини та матеріалів, зумовлені складністю синтезу лікарських суб¬станцій і біологічно активних речовин.

Охорону праці під час виробництва лікарських засобів з урахуванням зазначених особливостей забезпечують завдяки певним вимогам до:

1)        документації;

2)        виробництва;

3)        обладнання;

4)        персоналу.

   Виробнича документація з охорони праці

Під час будівництва фармацевтичних підприємств, їх реконструкції, технічного переоснащення та впровадження нових технологій з виробництва лікарських засобів має бути проведено попередню експертизу документації щодо відповідності її нормативам з охорони праці, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 431 від 23.06.94 р.

Фармацевтичне підприємство має отримати дозвіл на виробництво лікарських засобів.

Виготовлення продукції можливе лише за наявності затвердженого регламенту.

Регламент - нормативний документ, який встановлює вимоги до технологічних процесів, обладнання та приміщень, пов'язаних з якісним виготовленням продукції, за дотримання умов охорони праці та довкілля.

Для кожного виробничого об'єкта потрібно розробити інструкції з охорони праці, виробничої санітарії та пожежної безпеки, які відображають:

1.        Правила безпечної експлуатації обладнання й установок.

2.        Найнебезпечніші ланки технологічного процесу, на яких можуть виникнути вибух, пожежа, гострі отруєння або професійні захворювання, та основні заходи запобігання аварійним ситуаціям, а в разі виникнення аварійного стану — правила поведінки працівників в аварійних умовах.

3.        Правила та прийоми безпечної роботи в разі підготовки обладнання до завантаження, під час технологічного процесу, планових і позапланових зупинок обладнання на ремонт, підготовки обладнання до, а також введення в експлуатацію після ремонту.

    Інструкції з охорони праці

Інструкція -  це нормативний акт, який містить правила з охорони праці, яких потрібно обов'язково дотримуватися представникам певної професії або під час проведення певних робіт у виробничих приміщеннях або в інших місцях, де виконують роботи, а також службові обов'язки.

Структура інструкцій. Кожній інструкції дають назву та присвоюють скорочене позначення (код, порядковий номер). У назві інструкції скорочено зазначають галузь її застосування (наприклад, "Інструкція з охорони праці під час приготування дезінфекційних розчинів").

інструкція має містити такі розділи:

1.        Загальні положення.

2.        Вимоги безпеки перед початком робіт.

3.        Вимоги безпеки під час роботи.

4.        Вимоги безпеки по закінченні робіт.

5.        Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.

  4.2. Державний санітарний нагляд за виробництвом

Державний санітарний нагляд у фармацевтичній промисловості здійснюють представники органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України шляхом запобіжного (попереднього) та поточного нагляду.

Мета поточного санітарного нагляду — контроль санітарного режиму та виклад вимог щодо усунення його порушень. Плановий поточний санітарний нагляд за промисловим підприємством або окремими цехами здійснюють шляхом комплексних обстежень.

1.        Виконання лабораторних досліджень повітря виробничих приміщень на вміст газів, шкідливої пари, пилу, мікроорганізмів.

2.        Визначення температури, вологості, інтенсивності випромі-нювання та інших чинників виробничого процесу, що виливають на санітарні умови праці.

3.        Встановлення зв'язку захворюваності та стану здоров'я працівників з умовами праці завдяки аналізу даних про захворюваність із втратою працездатності, результатів профілактичних медичних оглядів, відомостей про гострі та хронічні професійні отруєння.

Перевірки проводять за планами установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також позапланово, залежно від санітарної, епідеміологічної ситуації, за повідомленням підприємств та за заявками громадян. Обов'язкові перевірки проводять під час:

- контролювання виконання планів із забезпечення відповідних умов праці та профілактики професійних захворювань;

- контролю за проведенням санітарних і протиепідемічних заходів;

- розслідування причин, умов виникнення професійних чи інфекційних захворювань, отруєнь, аварій.

Порядок здійснення посадовими особами санітарно-епідеміологічної служби вищезазначених заходів регламентовано в "Інструкції про порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною службою України адміністративно-запобіжних заходів".

4.3. Державний пожежний нагляд за виробництвом

Для введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів, впровадження передових технологій, нових машин, механізмів, устаткування та продукції підприємство має отримати дозвіл від органів державного пожежного нагляду в порядку, регламентованому НАПБ Б. 0.7 018-2001 "Порядок видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень".

Для одержання дозволу до відповідного органу державного пожежного нагляду потрібно подати такі документи:

—       заяву;

—       матеріали експертизи протипожежного стану підприємства, об'єкта чи приміщення;

—       копію договору про оренду (для одержання дозволу на оренду приміщень).

Орган державного пожежного нагляду реєструє ці документи в спеціальному журналі, який ведуть за формою, затвердженою МНС, і протягом п'яти робочих днів приймає рішення про видачу дозволу  або про відмову у видачі дозволу за умови виявлення фактів порушення правил пожежної безпеки, що може призвести до виникнення пожежі або перешкод під час її гасіння й евакуації людей. Копію обґрунтованого рішення про відмову у видачі дозволу надсилають заявникові.

Проведення органами державного пожежного нагляду експертизи протипожежного стану підприємства, об'єкта чи приміщення прирівнюють до планового пожежно-технічного обстеження (перевірки).

Безпека праці під час виконання технологічних процесів

Виробництво лікарських засобів можливе за наявності затверджених технологічного та технічного регламентів.

Технічний регламент — це нормативний документ, у якому для конкретного комплексу технологічного обладнання викладено умови, що забезпечують випуск напівпродуктів або лікарських засобів певної лікарської форми та відповідної якості, умови ефективної та безпечної експлуатації обладнання і вимоги щодо охорони довкілля.

Під час організації та проведення виробничих процесів має бути передбачено здійснення таких заходів:

1.        Усунення безпосереднього контакту працівників з вихідною сировиною, напівпродуктами, готовою продукцією та відходами виробництва, які справляють шкідливий вплив.

2.        Заміна технологічних операцій, які пов'язані з використанням небезпечних і шкідливих виробничих чинників, на операції або процеси, під час виконання яких цих чинників немає або вони менш інтенсивні.

3.        Заміну шкідливих і пожежонебезпечних речовин на менш шкідливі та небезпечні.

4.        Механізація, автоматизація, дистанційне управління тех-нологічними процесами й операціями за наявності шкідливих і небезпечних чинників.

5.        Герметизація обладнання.

6.        Застосування систем контролю та управління технологічним процесом, які забезпечать захист працівників і аварійне вимкнення виробничого обладнання.

7.        Своєчасне видалення та знешкодження відходів виробництва, які є джерелом небезпечних і шкідливих чинників.

8.        Застосування ЗКЗ працівників.

9.        Раціональна організація праці та відпочинку для профілактики монотонності, гіподинамії й полегшення праці.

4.4. Вимоги до виробничих приміщень

Технологічні процеси з виготовлення лікарських засобів здійснюють у виробничих приміщеннях. Виробниче приміщення (ДСТУ 2293-93) — замкнутий простір у спеціально призначених будівлях і спорудах, в якому постійно (по змінах) або періодично (протягом робочого дня) відбувається трудова діяльність людей.

Виробничі приміщення мають відповідати санітарно-гігієнічним вимогам. Так, об'єм виробничого приміщення на одного працівника має становити не менше 15 м³, а площа — 4,5 м², висота — 3 м.

У приміщеннях класу А передбачено ламінарний повітряний потік зі швидкістю 0,45 м/с, у приміщеннях інших класів — відповідно до розрахунку. Між класифікованими і некласифікованими зонами перепад тиску має становити не менше 15 Па, між зонами нижчих класів — не менше 10 Па.

У тих випадках, коли концентрація забруднюючих речовин у повітрі, що видаляють з виробничих приміщень, перевищує гранично допустимі значення і не відповідає санітарним нормам, його потрібно пропускати через обладнання для очищення. Пристрої для викиду видаленого повітря в атмосферу потрібно розміщувати на висоті не менше 1,5 м над рівнем даху виробничих будівель.

Усередині виробничих приміщень має бути створено такий мікроклімат, який би забезпечував відчуття теплового комфорту і сприяв досягненню високого рівня працездатності.

Вимоги до технологічного обладнання

На все технологічне обладнання, яке використовують на фармацевтичних підприємствах, має бути така документація:

—       паспорт (оформляє підприємство-виробник);

—       сертифікат безпеки (результати експертизи на відповідність певним вимогам безпечності);

—       інструкція з експлуатації.

У картку заносять таку інформацію:

—       найменування обладнання;

—       тип обладнання;

—       номер позиції обладнання на технологічній схемі регламенту;

—       призначення обладнання;

—       розпізнавальні ознаки аварії на виробництві;

—       сценарій можливої аварії та план її ліквідації.

Обладнання має бути пожежовибухобезпечним. Воно не повинно створювати небезпеки внаслідок впливу вологого повітря, сонячної радіації, механічних коливань, високого та низького тиску, перепадів температури, агресивних речовин і мікроорганізмів.

Під час експлуатації обладнання внаслідок дії небезпечних чинників виникає загроза травматизму. Так, на підприємствах фармацевтичної галузі широко використовують апарати, які працюють за підвищеної температури (сушарки, випарювальні установки), а також апарати, що мають частини з високою швидкістю обертання (сепаратори, центрифуги) тощо.

Сигналізацію використовують для контролю параметрів технологічного процесу: кількості продукту, показників тиску, температури, вологості середовища, хімічного складу, параметрів шуму, вібрації тощо.

Нормативами визначено сигнальні та розпізнавальні кольори.

Так, основними сигнальними кольорами є:

—       червоний - заборонювальний, попереджає про безпосередню небезпеку;

—       жовтий - той, що привертає увагу, попереджає про можливу небезпеку;

—       зелений - означає безпеку.

Розпізнавальними кольорами вважають зелений, червоний, синій, жовтий, оранжевий, фіолетовий, коричневий, сірий. їх наносять на технологічне обладнання, елементи будівельних конструкцій та інші споруди.

4.5.Вимоги до апаратів і посудин, які працюють під тиском

На особливу увагу заслуговує питання безпеки працівників під час роботи з обладнанням, яке функціонує за підвищеного тиску.

Апарати та посудини, що працюють під тиском, - це герметично закриті ємкості, призначені для здійснення хімічних, теплових та інших технологічних процесів, а також зберігання та перевезення газоподібних, рідких і інших речовин, які перебувають під надлишковим тиском. До них належать парові та водогрійні котли, компресори, холодильні установки, стаціонарні посудини, балони, трубопроводи гарячої води, пари та газу.

Основна небезпека під час експлуатації цього обладнання полягає в можливості раптового руйнування, що супроводжується вибухом за рахунок вивільнення енергії адіабатичного розширення пари або газу.

Посудини, що працюють під тиском, належать до обладнання з підвищеною небезпекою. Залежно від умов експлуатації (температури, тиску, об'єму) їх поділяють на дві групи.

Усе обладнання першої групи реєструють і контролюють органи Держпромгірнагляду.

Посудини, що належать до другої групи (з умовами роботи, що відрізняються від таких у першій групі), не реєструють і контроль за ними організовує керівництво підприємства, яке відповідає за його безпечну експлуатацію та ремонт.

Безпека експлуатації парових і водогрійних котлів

Виробництва лікарських засобів забезпечують парою і підігрітою водою за допомогою парових і водогрійних котлів. Найбільшу небезпеку становлять вибухи котлів, причини яких можуть бути:

- організаційними - порушення правил експлуатації, режиму роботи та інструкцій з техніки безпеки персоналом;

- технічними - різке зниження рівня води в котлі, перевищення робочого тиску, незадовільний водний режим, що призводить до утворення накипу; накопичення вибухонебезпечних наливних газів, дефекти основних конструкційних елементів і вузлів, що знижує механічну міцність і надійність під час експлуатації котлів.

Для підвищення рівня безпеки котли розміщують в окремих будівлях. Розташування в суміжних приміщеннях дозволяють за наявності протипожежної стінки відповідної вогнестійкості. Приміщення, в якому встановлено котли, має бути збудовано із вогнетривких матеріалів, мати два виходи, вентиляцію та аварійне освітлення.

Безпека експлуатації компресорних і холодильних установок

Технологічні процеси з використанням стисненого повітря та холоду широко застосовують у виробництві лікарських засобів. Стиснене повітря отримують за допомогою компресорів, а холод - у холодильних установках.

Аварії під час роботи компресорів можуть призводити до руйнування обладнання, будівлі, травмування персоналу. Причинами аварій можуть бути: перевищення тиску стисненого повітря, підвищення температури повітря під час стиснення, утворення вибухонебезпечних сумішей кисню з продуктами розкладання мастил, порушення правил безпеки під час обслуговування, екс¬плуатації та догляду за технічним станом компресорів.

Безпека експлуатації стаціонарних посудин, які працюють під тиском

На фармацевтичних підприємствах для технологічних потреб широко використовують стаціонарні посудини, що працюють під тиском (автоклави, випарні апарати, фільтри, сепаратори, бродильні апарати тощо).

Основними причинами аварій під час експлуатації цього обладнання є:

—       дефекти виготовлення;

—       корозійне руйнування;

—       порушення технологічного режиму та правил експлуатації;

—       несправності арматури, приладів і пристроїв безпеки.

Небезпека під час експлуатації таких посудин полягає в зриванні болтів, кришок люків, випинанні та розриві днищ тощо.

4.6. Вимоги до зберігання та транспортування вихідної сировини, матеріалів, готової продукції та відходів виробництва

У фармацевтичній промисловості під час обладнання складів для зберігання речовин різних груп небезпеки потрібно враховувати правила і положення санітарної та пожежної безпеки, що є загальними для всіх складів.

Речовини потрібно зберігати в тарі та упакуванні, що регламентовані відповідними стандартами або технічними умовами. На кожну речовину має бути документ, у якому зазначають:

—       найменування організації, якій підпорядковано підприємство-виробник;

— найменування піднриємства-виробника та його адреса;

—       дата виготовлення; номер партії;

—       маса речовини нетто і брутто;

—       відповідність якості продукту вимогам стандарту;

—       номер стандарту;

—       термін зберігання;

—       знаки токсичної та вибухопожежної небезпеки.

Зберігання будь-яких хімічних речовин на складах у тарі, що не

має написів, ярликів, бірок, заборонено. Якщо раптом такі речовини виявлено, потрібно провести хімічний аналіз або знищити їх.

Заборонено зберігати на робочих місцях отруйні, вибухові та вогненебезпечні речовини. У хімічних лабораторіях в обсягах, які потрібні для роботи, такі речовини в робочий час зберігають у металевих шафах або сейфах.

Легкозаймисті горючі рідкі речовини зберігають у резервуарах, об'єм яких не перевищує об'єму, регламентованого нормативами, в місцях, захищених від пилу, вологи та світла. Під час зберігання легкозаймистих речовин спостерігають за температурою в приміщенні, оскільки ці рідини мають низьку температуру спалаху, і їх пара легко займається. Кислоти й основи зберігають в окремих вогнетривких приміщеннях. Категорично заборонено їх зберігання в підвальних приміщеннях, а також разом із горючими та легкозаймистими речовинами.

Сулії з кислотами встановлюють групами не більше ніж у чотири ряди. Ширина проходу між рядами має бути не менше 1 м. Для запобігання вибуху сулій у разі теплового розширення тару заповнюють не більше ніж на 90 % об'єму. Скляні сулії повинні мати щільне (густе) обплетення. Якщо такого немає, їх зберігають у корзинах.

Наповнені балони зберігають у вертикальному положенні в спеціальних гніздах, башмаках, клітках або огороджують бар'єром для запобігання падінню. Балони без башмаків можна зберігати в горизонтальному положенні на дерев'яних рамах чи стелажах.

5.Охорона праці в закладах фармації

5.1. Вимоги до розміщення та складу приміщень закладів фармації

Аптечні склади (бази) можуть бути розташовані в окремих будівлях або ізольованих відокремлених приміщеннях з окремим входом у капітальних спорудах (нежилих будинках), які мають відповідати вимогам будівельних, протипожежних і санітарно-протиепідемічних норм. Загальна площа аптечної бази має становити не менше 250 м².

Аптеки розміщують в окремих будинках або у вбудованих приміщеннях. У житлових будинках аптеки мають бути розташовані на першому поверсі, а окремі приміщення, крім торговельного залу, можуть бути розміщені в цокольних і підвальних приміщеннях.

Загальна площа аптеки, що здійснює торгівлю готовими ЛЗ, має становити не менше 50 м² (з виділенням торговельного залу площею 18 м²), аптек, розташованих у сільській місцевості, — не менше 40 м².

Виробничі приміщення — це приміщення, в яких виготовляють, контролюють, упаковують під час технологічного процесу та зберігають ЛЗ.

Експлуатацію виробничих приміщень і розташованого в них устаткування потрібно здійснювати відповідно до вимог наказу МОЗ України № 275 від 15.05.2006 р. "Про затвердження інструкції з санітарно-протиепідемічного режиму аптечних закладів".

Техніка безпеки й особиста гігієна персоналу під час роботи в аптеці

Працівники аптек мають суворо дотримуватися чинних Правил техніки безпеки та виробничої санітарії НАОП 9.1.50-1.07-76.

За загальну організацію робіт з охорони праці відповідає адміністрація аптеки, а за окремими напрямами — завідувачі відділів. Контролює виконання Правил Державна санітарно-епідеміологічна служба та інші.

У кожній аптеці має бути екземпляр чинних Правил. Адміністрація аптеки зобов'язана забезпечити розроблення інструкцій з охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії для персоналу окремих ділянок робіт з урахуванням їх специфіки. Після затвердження інструкцій керівництвом їх узгоджують і вивішують на робочому місці кожного працівника.

Особи, яких приймають на роботу, можуть бути допущеними до її виконання лише після проведення відповідного інструктажу з охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії. Інструктаж співробітників щодо безпечних прийомів і методів праці проводять у вигляді:

- вступного інструктажу під час прийому на роботу із записом у відповідному журналі;

- первинного інструктажу на робочому місці із записом у журналі інструктажу на робочому місці;

- періодичного (не рідше 1 разу на рік) інструктажу із записом у журналі;

- позачергового інструктажу в разі застосування нових дезінфекційних речовин, встановлення нового приладу чи апарата, експлуатація і догляд за яким потребують певних знань з техніки безпеки, перерви в роботі понад 60 робочих днів, переводу на іншу посаду.

Однією з умов прийняття на роботу в аптеку є проходження попереднього медичного обстеження й оформлення медичної книжки. За збереження медичних книжок співробітників відповідає керівник аптеки, який до того ж забезпечує ведення журналу реєстрації, в якому зазначають номер, серію, дату видачі книжки та прізвище, ім'я, по батькові її власника.

Осіб, у яких виявлено захворювання, а також бактеріоносіїв спрямовують на лікування або санацію. До подальшої роботи таких осіб допускають лише за наявності довідки лікувально-профілактичного закладу про видужання або негативні результати аналізу на бактеріоносійство.

Щоб уникнути поширення збудників, про всі випадки захворювань персонал аптеки має негайно повідомляти адміністрацію.

Працівників аптек відповідно до чинних нормативів безплатно забезпечують спеціальними одягом і взуттям та іншими 3І3. Зміну технологічного одягу потрібно проводити не рідше 2 разів на тиждень. Для цього в кожного співробітника аптеки має бути не менше двох його комплектів.

Персонал аптек повинен дотримуватися таких правил:

- прийшовши на роботу, зняти верхній одяг і взуття в гардеробній;

- перед початком роботи в другій гардеробній зняти особисті речі, розвісити їх в індивідуальних шафах і вимити руки;

- надягти технологічний одяг і взути спеціальне взуття, які зберігають в окремих шафах під бактерицидним опромінюванням, вимити і продезінфікувати руки.

Оброблення рук потрібно проводити до та під час роботи, але не більше 3 разів за зміну.

Дезінфекційні суміші потрібно міняти кожного тижня.

Перед відвідуванням туалету необхідно знімати халат, а після - ретельно мити та дезінфікувати руки.

Виробничому персоналу заборонено:

-виходити за межі аптеки в технологічному одязі та взутті;

- зберігати на робочих місцях і в кишенях халатів речі особистого користування;

- їсти на робочих місцях.

5.2. Вимоги до техніки безпеки та виробничої санітарії під час виготовлення ЛЗ

Виготовлення ліків в асептичних умовах здійснюють у "чистих" приміщеннях, які відповідають санітарним вимогам за вмістом у повітрі мікробних організмів і механічних часточок. Стіни таких приміщень мають бути пофарбовані олійною фарбою або обкладені світлим кахелем від підлоги до стелі без виступів, карнизів і тріщин. Стелі в "чистих" приміщеннях фарбують водоемульсійною фарбою, підлогу покривають лінолеумом або реліном з обов'язковим зварюванням швів. Двері та вікна в таких приміщеннях мають бути щільно підігнаними.

Чистоту виробничих приміщень забезпечують завдяки використанню стерильної припливної вентиляції, рециркулярних очисників повітря (ІІОРГІ), відповідної кратності повітрообміну, бактерицидних ламп і спеціальній підготовці приміщень і персоналу.

"Чисті" приміщення обладнують припливно-витяжною вентиляцією з позитивним повітряним балансом, яка забезпечує 10-разо вий обмін повітря за годину. Повітря для припливної вентиляції очищують на бактерицидних фільтрах "Лайк". Для зменшення мікробного забруднення рекомендують використовувати пересувні рециркуляційні повітроочисники ГЮРП-0,9 та ПОРП-1,5, які забезпечують додатковий 10-разовий повітрообмін. Потрібну кількість ПОРП визначають залежно від розміру приміщення, виходячи з розрахунку — 1 установка на приміщення об'ємом 75—100 м³.

Для знезаражування повітря у виробничих приміщеннях використовують неекрановані бактерицидні опромінювані з розрахунку потужності 2—2,5 Вт на 1 м³ об'єму приміщення. їх вмикають на 1—2 год до початку роботи. Оскільки ультрафіолетові випромінювачі утворюють в повітрі токсичні продукти (озон, оксиди азоту), під час їх роботи потрібно вмикати вентиляцію і ретельно слідкувати за тим, щоб у приміщеннях не було людей. Вмикачі опромінювачів встановлюють перед входом у приміщення і блокують зі світловим табло "Не заходити, увімкнуто бактерицидний опромінювач". Заходити в приміщення, в якому працювала неекранована бактерицидна лампа, і тривало перебувати в ньому можна лише через 15 хв після її вимкнення.

Асептичні приміщення відокремлюють від інших приміщень аптеки за допомогою повітряних шлюзів. Перед входом у такі приміщення розміщують килимки з гуми, які 1 раз за заміну обробляють дезінфекційними розчинами.

Генеральне прибирання асептичних приміщень проводять 1 раз на тиждень. їх, за можливості, звільняють від устаткування, миють і дезінфікують стіни, двері, підлогу, суворо дотримуючись послідовності стадій прибирання: спочатку миють стіни та двері від стелі до підлоги, потім миють і дезінфікують стаціонарне устаткування, і в останню чергу - підлогу. Після дезінфекції приміщення опромінюють ультрафіолетовим світлом.

Персонал, який працює в асептичному блоці, має суворо дотримуватися правил особистої гігієни та не менше 1 разу на рік проходити інструктаж щодо вимог під час роботи в зазначених приміщеннях.

5.3. Вимоги до техніки безпеки та виробничої санітарії під час одержання води очищеної та води для ін'єкцій

Одержання та зберігання води очищеної проводять у спеціально обладнаному для цього асептичному приміщенні. Роботи, що не пов'язані з одержанням води, виконувати в такому приміщенні заборонено.

Керівник аптеки призначає особу, відповідальну за одерлеання води очищеної та води для ін'єкцій.

Воду очищену та воду для ін'єкцій отримують завдяки дистиляції, йонному обміну, зворотному осмосу або іншому способу за допомогою відповідних апаратів згідно з інструкціями до їх застосування.

5.4. Вимоги до техніки безпеки та виробничої санітарії під час зберігання ЛЗ

ЛЗ у закладах фармації зберігають відповідно до вимог інструкції, затвердженої наказом МОЗ України № 44 від 16.03.93 р. "Про організацію зберігання в аптечних установах різних груп лікарських засобів та виробів медичного призначення".

У приміщеннях для зберігання ЛЗ має бути достатньо стелажів, шаф, піддонів тощо. Стелажі встановлюють на відстані 0,6— 0,7 м від зовнішніх стін, не менше ніж 0,5 м від стелі та не менше ніж на 0,25 м від підлоги. їх потрібно розташовувати так, щоб проходи між стелажами були освітленими, а відстань між ними становила не менше 0,75 м для забезпечення вільного доступу до товару.

.Не рекомендують розташовувати поруч:

— ЛЗ зі співзвучними назвами;

— ЛЗ для внутрішнього застосування списку Б, які дуже відрізняються вищими дозами;

— ЛЗ в алфавітному порядку.

У приміщеннях для зберігання ЛЗ розміщують окремо:

— відповідно до токсикологічних груп (список А — отруйні та наркотичні речовини; список Б — сильнодіючі речовини; загальний список);

— відповідно до фармакологічних груп;

— залежно від способу вживання (для внутрішнього, зовнішнього);

— відповідно до агрегатного стану (рідкі, сипучі, газоподібні тощо);

— відповідно до фізико-хімічних властивостей і впливу різних чинників зовнішнього середовища (ЛЗ, які потребують захисту від світла, вологи, випаровування, високої або низької температури, газів, які містяться у навколишньому середовищі, пахучі, забарвлені, дезінфекційні);

— з урахуванням характеру різних лікарських форм.

Безпека праці з наркотичними, отруйними та сильнодіючими речовинами

Згідно з чинним законодавством, для отримання ліцензії на згаданий вид діяльності заявник зобов'язаний надати висновок територіального наркологічного закладу про те, що у співробітників закладу за результатами наркологічного огляду наркологічних захворювань не виявлено.

Порядок проведення наркологічного огляду розроблено відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я і затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1238. Обстеження включає лікарський огляд, психологічне тестування та медичне лабораторне обстеження (аналіз крові). Якщо під час обстеження наркологічних проблем не виявлено, оформлюють сертифікат "Про проходження профілактичного наркологічного огляду", який є формою медичного висновку. В подальшому співробітники зобов'язані щороку проходити таке обстеження.

Зберігання наркотичних і отруйних речовин дозволено лише в спеціальних матеріальних кімнатах, у сейфах або металевих ящиках, які пригвинчені до підлоги.

На вікнах матеріальних кімнат мають бути решітки. Матеріальні кімнати та сейфи, в яких зберігають наркотичні й отруйні речовини, обладнують світловою та звуковою сигналізацією, яку вмикають на ніч.

Наркотичні й отруйні речовини потрібно зберігати лише в сейфі, при цьому сильнодіючі речовини - у внутрішньому відділенні, яке має додатковий замок.

  Вимоги до безпеки праці під час зберігання та застосування горючих речовин

Горючі речовини умовно поділяють на вогне- та вибухонебезпечні.

Вогненебезпечні речовини поділяють на:

1. Легкозаймисті:

— спирт і спиртові розчини;

— спиртові й ефірні настойки;

— спиртові й ефірні екстракти;

— ефір;

— рентгенівські плівки.

Легкогорючі:

— перев'язувальний матеріал (вата, марля тощо);

— сірка;

— гліцерин;

— рослинні олії;

— лікарська рослинна сировина.

Вибухонебезпечні речовини здатні утворювати вибухові суміші та стиснені гази.

До вибухонебезпечних речовин належать:

1. Вибухові: нітрогліцерин.

2. Здатні утворювати вибухові суміші: калію перманганат, срібла нітрат, калію хлорат та ін.

Складські приміщення аптечних баз для зберігання вогне- і вибухонебезпечних речовин мають відповідати вимогам будівельних і протипожежних норм і правил. Вони мають бути ізольованими, сухими, захищеними від прямих сонячних променів. Приміщення та коридори, прилеглі до них, обов'язково обладнують припливно-витяжною механічною

Заборонено:

— зберігання ЛЗР і ГР у декілька рядів з використанням прокладних матеріалів;

— складування біля опалювальних приладів (відстань до нагрівального елемента має бути не менше 1 м);

— зберігання в по вінця заповненій тарі (ступінь заповнення не має перевищувати 90 % об'єму);

— сумісне зберігання з мінеральними кислотами (особливо сірчаною та азотною), лугами, стисненими та зрідженими газами, ЛЗР (перев'язувальними матеріалами, рослинною олією, сіркою);

— зберігання з неорганічними солями, які утворюють з органічними речовинами вибухонебезпечні суміші (калію хлорат, калію перманганат, калію хромат та ін.).

Медичний ефір і ефір для наркозу зберігають у фабричній упаковці в темному місці, подалі від вогню та нагрівальних приладів. Ефір під час зберігання (особливо в разі контакту з повітрям) утворює пероксиди, які в разі струсу, удару, тертя або підвищення температури можуть спричинити вибух, тому робота з ним потребує особливої обережності.

В аптеках, які розташовані в адміністративних спорудах або житлових будинках, кількість горючих речовин, які зберігають у нерозфасованому вигляді, не має перевищувати 100 кг. Зберігати їх можна у вбудованих вогнетривких шафах із дверцятами завширшки не менше 0,7 м та заввишки не менше 1,2 м. Шафа має стояти осторонь від теплоутворювальних поверхонь і проходів, доступ до неї має бути вільним.

  5.5.Санітарний нагляд за закладами фармації

Державна санітарно-еиідеміологічна служба реалізує такі види нагляду за закладами фармації:

1. Попереджувальний санітарний нагляд за будівництвом (реконструкцією) аптеки або її структурного підрозділу, який включає:

— попереднє погодження розміщення об'єкта;

— розгляд та погодження проектної документації;

— санітарний нагляд за будівництвом (реконструкцією);

— введення об'єкта в експлуатацію.

2. Поточний плановий санітарний нагляд за виконанням аптекою її функцій, відповідним утриманням та експлуатацією шляхом контролю за:

— виконанням санітарно-гігієнічних вимог до облаштування, обладнання й утримання аптеки;

— дотриманням гігієнічних показників повітряного середовища, вентиляції, опалення, освітлення тощо;

— дотриманням правил особистої гігієни працівників закладу фармації;

— наявністю та використанням 313 тощо.

Під час поточного нагляду об'єктами контролю є:

1. Мікроклімат.

2. Вентиляція.

3. Освітлення.

4. Санітарно-гігієнічний стан.

5. Робочий одяг і 313 працівників тощо.

Об'єктами бактеріологічного контролю є:

— вода очищена та вода для ін'єкцій;

— ЛЗ;

— аптечний посуд та інші допоміжні матеріали;

— інвентар, устаткування;

— одяг і руки персоналу;

— повітряне середовище.

Кількість обстежень аптечних закладів з одночасним відбором проб на бактеріологічний аналіз — не менше 2 разів на квартал.

5.5.Поводження з фармацевтичними відходами

До фармацевтичних відходів відповідно до рекомендацій ВООЗ відносять:

— усі фармацевтичні препарати, термін придатності яких закінчився;

— усі незапечатані сиропи, очні краплі, тюбики з кремами, мазями тощо, незалежно від того, прострочені вони чи ні;

— усі фармацевтичні препарати, режим зберігання яких було порушено (інсулін, гормональні препарати, гама-глобулін і вакцини);

— усі запаковані таблетки та капсули без оригінальних блістерних упаковок або запаковані без відповідних етикеток і маркування.

Списування неякісних ЛЗ з простроченим терміном придатності або таких, які стали непридатними до застосування через порушення умов зберігання, цілісності упаковки, що не відповідають вимогам нормативно-технічної документації, проводить комісія, яку створюють на підставі наказу по відповідному закладу фармації, в кількості не менше 3 осіб. На кожну партію ЛЗ комісія складає акт, в якому вказують: найменування ЛЗ, реєстраційний номер партії, кількість неякісних ЛЗ.

Неякісні ЛЗ повертають виробнику на підставі акта-передачі, в якому зазначають:

— найменування ЛЗ і лікарську форму;

— номер серії партії;

— дату надходження;

— назву організації-постачальника;

— кількість в одній упаковці та загальну кількість ЛЗ.

У журналі обліку руху неякісних ЛЗ роблять відповідний запис. Такий журнал має бути прошнурований, пронумерований, пропечатаний і підписаний керівником закладу та головним бухгалтером.

Роботи зі знищення або утилізації неякісних ЛЗ проводять представники спеціально створених ліцензованих установ відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 440 від 20.06.96 р. "Про затвердження порядку отримання дозволу на використання, зберігання, транспортування, схоронення, знищення та утилізацію ядовитих речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів".

Знищення або утилізацію фармацевтичних відходів проводять лише на підставі відповідного дозволу регіонального Державного управління з екологічної безпеки. Методи знищення або утилізації неякісних ЛЗ визначають з урахуванням ступеня їх небезпечності для здоров'я людини та довкілля.

Контрольовані ЛЗ знищують під керівництвом фахівця, який має вищу фармацевтичну освіту, в присутності представників правоохоронних органів. Найприйнятнішими для знищення фармацевтичних відходів цієї категорії є методи високотемпературного спалювання та нейтралізації (укладання відходів у капсулу).

Дезінфекційні речовини загалом не мають терміну придатності, але коли виникає потреба в їх знищенні, потрібно враховувати, що такі речовини не можна зливати в каналізацію у великій кількості, оскільки вони знищують бактерії в каналізаційно-очисних спорудах, що може призвести до погіршання біологічного очищення стоків. Також дезінфекційні розчини не можна скидати у поверхневі водоймища, бо вони завдають шкоди їх флорі та фауні.

Знищення або утилізацію фармацевтичних відходів здійснюють у присутності комісії, до складу якої входить не менше 3 осіб.

Після проведення робіт зі знищення або утилізації фармацевтичних відходів складають акт  у 2 примірниках, у якому зазначають: найменування неякісного ЛЗ, який було знищено, його фармакотерапевтичну групу, номер серії, дату виготовлення, лікарську форму, кількість в одній упаковці та загальну кількість ЛЗ. В акті вказують мету знищення фармпрепарату. Акт підписують члени комісії та затверджує керівник закладу, після чого його скріпляють печаткою закладу фармації. Один екземпляр акта протягом місячного терміну надсилають у регіональне Державне управління з екологічної безпеки.

Охорона праці користувачів ПК

Використання комп'ютерів потребує вдосконалення наявних і розроблення нових підходів до організації робочих місць, проведення профілактичних заходів для запобігання негативним наслідкам впливу ПК на стан здоров'я користувачів.

Основним нормативним документом, який регламентує забезпечення охорони праці користувачів ПК, є ДСанПіН 3.3.2.007-98 "Державні санітарні правила та норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин".

Об'ємно-планувальні рішення будівель і приміщень для роботи з комп'ютерами мають відповідати чинним санітарним правилам. Заборонено розміщувати робочі місця користувачів ГІК у підвальних приміщеннях і на цокольних поверхах.

Площа одного робочого місця має становити не менш 6,0 м², а об'ємне — не менше 20,0 м².

6. Умови праці та їх аналіз.  трудові угоди

6.1. Загальна характеристика умов праці

Характеристикою виробничого середовища з урахуванням особливостей технологічних, виробничих і трудових процесів є наявність різноманітних чинників, які негативно впливають на організм людини. Згідно з "Гігієнічною класифікацією праці та небезпечних чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу", затвердженою наказом МОЗ № 382 від 31.12.97 р., умовами праці є сукупність чинників виробничого середовища та трудового процесу, які впливають на здоров'я й працездатність людини в процесі її професійної діяльності.

    Виробничі умови праці поділяють на такі групи:

—      загальні;

—      технічні;

—      умови безпеки;

—      санітарно-гігієпічпі;

—      психофізіологічні;

—      естетичні.

     Важкість праці — це характеристика трудового процесу, що відображає ступінь загальних енерговитрат, навантаження на опорно-руховий апарат, серцево-судинну та дихальну системи організму працівника.

Напруженість праці — ознака трудового процесу, що відображає навантаження на центральну нервову систему (рівень уваги, емоціональна та інтелектуальна напруженість) працівника.

Естетичні умови праці включають оформлення та інтер'єр приміщень, форму та колір обладнання, зручність робочого одягу, облаштування куточків живої природи та інші заходи.

1. Гігієнічна класифікація умов праці

Згідно з параметрами трудового процесу, за ступенем впливу на функціональний стан і здоров'я працівників запропоновано гігієнічну класифікацію умов праці.

Умови праці розподіляють на чотири класи:

I        клас — оптимальні — які дають змогу зберегти здоров'я працівників і створити передумови для підтримання високого рівня працездатності;

II       клас — допустимі — характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища та трудового процесу, які не перевищують встановлені гігієнічні нормативи для робочих місці», і за яких функціональний стан організму відновлюється за період відпочинку або до початку іншої зміни, а також не справляють несприятливого впливу па здоров'я працівників та їх нащадків;

III      клас — шкідливі — за яких шкідливі виробничі чинники перевищують гігієнічні нормативи та здатні несприятливо позначитися на організмі працівників або їх нащадків.

Шкідливі умови праці за рівнем перевищення гігієнічних нормативів і змін в організмі працівників поділяють на чотири ступеня:

I        ступінь — відхилення від гігієнічних нормативів спричинюють функціональні зміни та сприяють зростанню показників захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;

II       ступінь — виробничі чинники здатні зумовити стійкі функціональні порушення й призвести до зростання захворюваності та появи окремих ознак професійної патології;

III      ступінь — умови праці призводять до підвищення рівня захворюваності та розвитку початкових стадій професійної патології;

IV     ступінь — такі умови праці, за яких можуть розвинутися виражені форми професійних захворювань, значно зростати показники хронічної патології та захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;

IV клас — небезпечні (екстремальні) — умови праці, що характеризуються такими рівнями виробничих чинників, вплив яких під час робочої зміни створює високий ризик виникнення тяжких форм гострих уражень, отруєнь, каліцтва, а іноді загрожує життю працівника.

2. Вимоги до умов праці

Умови праці мають задовольняти вимогам, які дають змогу виконувати робочі обов'язки без шкоди для здоров'я, уникати перевтоми і забезпечують високу продуктивність, а саме:

—      вимогам безпеки;

—      фізіологічним і гігієнічним вимогам;

—      психологічним;

—      ергономічним.

Вимоги безпеки враховують наявність і рівень небезпечних і шкідливих виробничих чинників, їх дію на людину, ефективність ЗКЗ і 313. Основна мета цих вимог — запобігання нещасним випадкам і професійним захворюванням. У законах і нормативно-технічній документації визначено вимоги безпеки для небезпечних і шкідливих чинників, виробничого обладнання, виробничих процесів, засобів захисту працівників, будівель, споруд.

Фізіологічні та гігієнічні вимоги враховують функціональні можливості організму людини та зміни фізіологічних процесів під впливом умов праці. Ці вимоги є предметом вивчення фізіології та гігієни праці.

Психологічні вимоги визначають закономірності психічної діяльності людини, можливості сприйняття інформації, пам'яті та мислення. Ці вимоги є предметом вивчення психології.

Ергономічні вимоги враховують антропометричні та біомеханічні характеристики людини, особливості робочої пози, встановлюють відповідність знарядь праці, органів управління, робочих місць розмірам, формі й масі тіла людини, силі та напрямку рухів. Ці вимоги вивчає ергономіка.

3. Методика аналізу умов праці

Метою аналізу умов праці є визначення небезпечних і шкідливих чинників виробництва та потреби в розробленні засобів і заходів для усунення ризику травмування та професійних захворювань і створення умов для високопродуктивної праці.

Для повноти аналізу умов праці на підприємстві варто розглядати організацію виробництва, стан виробничого середовища, робочих місць, виробничого обладнання. Це дасть змогу ідентифікувати всі небезпечні та шкідливі чинники.

Існують дві методики аналізу умов праці:

—      за окремими елементами умов праці;

—      за інтегральною оцінкою.

Аналіз умов праці за окремими елементами виконують у такій послідовності:

1.      На підставі детального вивчення характеристик технологічного процесу, конструкції машин і устаткування, виконуваної роботи виявляють діючі, потенційно небезпечні та шкідливі виробничі чинники та визначають їх походження, характер впливу на людину, можливу концентрацію або рівень і тривалість дії протягом зміни тощо.

2.      На підставі нормативно-технічної документації визначають гранично допустимі концентрації (ГДК), гранично допустимі рівні (ГДР) або інші нормативні дані.

3.      Шляхом зіставлення фактичних або потенційних значень параметрів чинників, особливостей і характеристик технологічних процесів визначають ступінь їхньої небезпечності або шкідливості.

4.      На підставі проведеного аналізу готують рекомендації щодо здійснення певних технічних, організаційних та інших заходів для усунення чи зменшення несприятливого впливу на працівників небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

Методика аналізу умов праці за інтегральною оцінкою ґрунтується на застосуванні показника "важкість праці", який враховує вплив на працівника всіх елементів умов праці.

Існує шість категорій важкості робіт, яким відповідають шість груп умов праці:

I        — категорія — оптимальні;

II       — допустимі;

III      — гранично допустимі;

IV     — гранично стерпні;

V       — нестерпні;

VI     — критичні.

Згідно з цією методикою розроблено таблицю критеріїв оцінки елементів умов праці. Кожному елементу присвоюють бал від 1 до 6, залежно від його кількісного значення, що відповідає пев¬ній категорії важкості праці .

Так, 1 бал отримують ті елементі, значення яких відповідають чинним нормативам або нижчі від санітарних норм і ГДР. Вищі бали присвоюють залежно від величини перевищення норми або кратності перевищення ГДР.

Фактичні показники елементів виробничого середовища встановлюють шляхом безпосередніх вимірювань за допомогою відповідної апаратури.

З огляду на розраховану інтегральну оцінку визначають категорію валскості праці (табл. 4), яку використовують на підприємстві (в установі) як основу розроблення системи пільг і компенсацій за несприятливі умови праці.

Таблиця 4. Визначення категорій важкості праці

Категорія важкості праці	І	II	III	IV	V	VI
Інтегральна оцінка, в балах	До 18	До 33	До 45	До 53	До 58	До 69
Доплати за умови праці,%	-	-	4±8	12+16	20	24

4. Атестація та паспортизація робочих місць

У сучасних умовах великого значення набуває атестація робочих місць, яку проводять на підприємствах (в установах) на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 1.08.92 р. "Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці"та відповідно до "Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці" .

   Атестацію один раз на п'ять років на підприємстві загалом і в кожному підрозділі зокрема здійснює атестаційна комісія, до складу якої входять фахівці, робітники, службовці, інженери з охорони праці, керівники служби, представники профспілок.

Атестацію робочих місць проводять лише за умовами праці або за їх загальним рівнем.

І. Атестацію робочих місць за умовами праці здійснюють на підприємствах і в організаціях, де технологічні процеси, обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих чинників.

Основна мета такої атестації — врегулювання відносин між роботодавцем і працівниками в галузі реалізації прав на здорові та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестація робочих місць передбачає:

—      встановлення чинників і причин виникнення несприятливих умов праці;

—      санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості та напруженості трудового процесу на робочому місці;

—      комплексну оцінку чинників виробничого середовища і характеру праці та відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним і санітарним нормам і правилам;

—      встановлення ступеня шкідливості та небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

—      обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

—      визначення (підтвердження) права працівників на пільги;

—      аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру та безпеки праці.

Після визначення фактичних показників усіх виробничих чинників за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає "Картку умов праці" на колене робоче місце, яка включає оцінку чинників виробничого середовища та трудового процесу, гігієнічну оцінку умов праці, оцінку технічного й організаційного рівня.

За результатами атестації складають переліки:

—      робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, за якими закріплено право працівника на пільги та компенсації, передбачені законодавством;

—      робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, щодо яких пропонують встановити пільги за рахунок підприємства;

—      робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких потрібно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Підсумки роботи атестаційної комісії заносять до протоколу, до якого додають:

1.      Карти робочих місць.

2.      Протоколи вимірювання рівня шкідливих і небезпечних чинників.

3.      План заходів з поліпшення умов праці.

Матеріали атестації є документами суворої звітності, їх зберігають на підприємстві (в організації) протягом п'ятидесяти років.

За підсумками атестації робочих місць за умовами праці:

1.      Планують і реалізують заходи з поліпшення умов праці відповідно до чинних нормативних актів.

2.      Обґрунтовують надання пільг і компенсацій працівникам, які зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці в порядку, передбаченому законодавством.

3.      Вирішують питання про зв'язок захворювання з професійною діяльністю працівника.

4.      Розглядають питання про припинення експлуатації цеха, дільниці, виробничого обладнання, змінення технологій, які без-посередньо загрожують життю або здоров'ю працівників.

5.      Включають до трудового договору вимоги до умов праці робітників.

6.      Складають форми статистичної звітності.

7.      Притягають до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні законодавства про охорону праці.

II. Загальна атестації! робочих місць — це комплексна оцінка кожного робочого місця на його відповідність сучасному науково- технічному рівню та вимогам охорони праці. Її проводять за таки¬ми рівнями:

—      техніко-технологічним;

—      організаційно-економічним;

—      охорони праці.

Основна мета загальної атестації — підвищення ефективності виробництва завдяки поліпшенню умов праці.

Загальна атестація проходить такі етапи:

—      облік;

—      власне атестацію;

—      раціоналізацію та планування робочих місць.

Облік передбачає визначення кількості робочих місць та їхню класифікацію. Обліковують усі робочі місця, забезпечені й не за-безпечені робочою силою, не враховують лише обладнання за¬гального користування (переносне тощо).

Власне атестація полягає в комплексній оцінці робочого міс¬ця за трьома рівнями:

—      техніко-технологічним;

—      організаційно-економічним;

—      умов праці та техніки безпеки.

Характеристики за такими рівнями заносять у "Паспорт робо¬чого місця". За результатами атестації, які оформлюють актом, робоче місце може бути атестоване або визнане таким, що підля¬гає раціоналізації чи ліквідації.

Раціоналізація полягає у впровадженні заходів, спрямованих на вдосконалення робочих місць і поліпшення умов праці на них.

Планування — це розрахунок оптимальної чисельності та структури робочих місць з урахуванням трудових ресурсів і зрос¬тання продуктивності праці.

На підставі паспортизації робочих місць проводять паспорти¬зацію цехів, ділянок (структурних підрозділів). Вона полягає у введенні в кожному підрозділі "Паспорта санітарно-технічного стану і наявності засобів охорони праці", який дає змогу обґрун¬товано розробляти заходи з поліпшення умов праці, планувати кошти на їх проведення, прогнозувати ефективність витрат.

5. Пільги та компенсації за несприятливі умови праці

Сучасний рівень розвитку техніки поки що не може забезпечити всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив шкідливих і небезпечних чинників на організм людини. Тому законодавство передбачає надання працівникам за несприятливі умови праці надання різних пільг та компенсацій.

Так, право на дострокову пенсію на пільгових умовах згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 р. за списком № 1 мають працівники, на робочих місцях яких під час атестації за умовами праці виявлено небезпечні та шкідливі чинники III класу:

•        не менше двох чинників III ступеня або

•        одного чинника III ступеня і трьох чинників II ступеня, або

•        чотирьох чинників II ступеня, або

•        наявність у повітрі робочої зони хімічних речовин спрямованої дії І чи II класу небезпеки.

Право на дострокову пенсію на пільгових умовах за списком № 2 мають працівники, на робочих місцях яких під час проведен¬ня атестації за умовами праці виявлено шкідливі та небезпечні чинники III класу:

•        чинник III ступеня або

•        три чинники І і II ступеня, або

•        чотири чинники І ступеня.

Однією з пільг для працівників, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці, є лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ) для зміцнення їхнього здоров'я та запобігання професійним захворюванням. Витрати, пов'язані з наданням працівникам безкоштовного ЛПХ, погашають за рахунок собівартості продукції (в бюджетних організаціях — за рахунок асигнувань з бюджету).

Працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими речовинами, відповідно до ДНАОП 0.05-4.02-87 передбачено видачу молока для підвищення опору організму несприятливим чинникам виробничого середовища.

За умоїш постійного контакту з неорганічними сполуками свинцю рекомендовано замість молока видавати працівникам кисломолочні продукти або додавати до молока 2 г пектину. Можна також ці продукти замінити натуральними соками з м'якоттю в кількості 300 мл на добу.

Працівникам, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці, на підставі наказу МОЗ № 38355 від 31.12.97 р. додатково до основної відпустки  надають від 6 до 36 робочих днів і встановлюють скорочений робочий день, згідно зі "Списком виробництв, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота на яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день".

Згідно з наказом МОЗ № 54 від 23.03.93 р. доплати за несприятливі умови праці можуть бути здійснені у вигляді підвищення тарифних ставок і посадових окладів, надбавок до ставок і окладів.

Компенсаційні доплати за умови праці, що не відповідають нормативам, включають доплати за:

—      роботу у важких, шкідливих та особливо важких і шкідли¬вих умовах праці;

—      інтенсивність праці;

—      роботу в нічний час;

—      перевезення небезпечних вантажів.

Конкретні розміри доплат визначають на підставі атестації робочих місць. Вони становлять від 4 до 24 % тарифної ставки (посадового окладу).

Роботу в нічний час оплачують за підвищеним тарифом, але не нинече 20 % від суми, встановленої за кожну годину роботи.

Власник за свої кошти (з прибутку) молсе встановлювати за колективним договором додаткові пільги та компенсації, які не передбачені чинним законодавством (додаткові перерви, безкоштовні обіди тощо).

6. Звітність підприємств і організацій з питань охорони праці

Усі підприємства й організації, незалежно від виду діяльності, форми власності та підпорядкованості, звітують про стан умов праці за минулий календарний рік (станом на 31 січня наступного року) за двома формами звітності:

1.      Форма № 1-ПВ "Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах за   рік" (див. додаток 8).

Цю форму надсилають в: обласний (районний, міський) орган державної статистики; керівну (вищу) організацію (якщо такої немає — в обласну, міську, районну держадміністрації); територіальне управління Держпромгірнагляду.

Форма № 1-ПВ містить два розділи: "Стан умов праці" та "Пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах".

2.      Форма № 2-УБ (відомча) "Звіт про стан умов та безпеки праці за      рік" (див. додаток 9). Цю форму надсилають тим самим адресатам, що і форму № 1-ПВ, за винятком обласного чи районного органу державної влади. Замість цього її подають в орган районної або міської санітарно-епідеміологічної служби.

Форма № 2-УБ містить чотири розділи: "Стан умов і безпеки праці", "Забезпечення засобами індивідуального захисту", "Санітарно-побутове забезпечення", "Суми відрахувань за шкідливі умови праці".

Державні комітети України, концерни, корпорації, інші об'єднання підприємств, які створені за галузевим принципом, а також обласні та міські держадміністрації зобов'язані до 1 березня наступного за звітним року подати до Держпромгірнагляду звіт за узагальненою Єдиною державною системою показників обліку умов і безпеки праці, затвердженою наказом МОЗ України № 27 від 31.03.94 р. Згадана система містить шість розділів:

1.      Стан умов праці.

2.      Стан безпеки праці.

3.      Пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах.

4.      Суми відрахувань за шкідливі умови праці.

5.      Забезпеченість засобами індивідуального захисту.

6. Санітарно-побутове забезпечення.

Показники Єдиної державної системи використовують під час вивчення стану умов та безпеки праці, опрацювання комплексних заходів із досягнення встановлених нормативів і підвищення наявного рівня охорони праці.

7. Трудові угоди

Згідно із чинним законодавством, на кожному підприємстві (в установі, організації) щорічно або через три роки (залежно від галузі та відповідно до рішення трудового колективу) укладають колективний договір (угоду) між роботодавцем (або уповноваженим органом чи особою) і трудовим колективом.

Проект договору має бути обговорений і затверджений на зборах трудового колективу. Кошти та матеріальні ресурси, що передбачені на виконання заходів з охорони праці, заборонено використовувати з іншою метою.

У колективному договорі сторони узгоджують такі питання: забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці не нижче передбаченого законодавством рівня; обов'язки, комплексні заходи щодо встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; підвищення рівня охорони праці; запобігання випадкам виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій; обсяги та длеерела фінансування зазначених заходів.

Колективний договір містить такі розділи:

1.         "Загальні положення" — визначено коло працівників, на яких буде поширюватися договір, термін його дії та коло уповноважених осіб.

2.         "Загальні обов'язки сторін" — наведено основні обов'язки сторін, які забезпечать безпечні умови праці та побуту.

3.         "Трудовий договір".

4.         "Зайнятість" — містить інформацію про наявні робочі місця та перспективи розвитку підприємства (установи).

5.         "Робочий час і час відпочинку" — визначено тривалість робочого часу і його скорочення для працівників певних професій, пільги на змінну роботу та ін.

6.         "Підвищення кваліфікації, перепідготовка, перенавчання" — відповідно до планів підприємства (установи) наведено чисельність працівників, які підлягають підвищенню кваліфікації, та тих, кому потрібна перепідготовка.

7.         "Охорона праці" — вміщує інформацію про:

-       терміни проведення атестації робочих місць;

-        поліпшення умов праці;

-        встановлення пільг і компенсацій працівникам;

 -       заохочення робітників за дотримання вимог з охорони праці;

-        впровадження громадського контролю за станом охорони праці тощо.

8.         "Оплата праці" — наведено розміри та порядок преміювання, доплата  за показники праці.

9.         "Нормування праці" — викладено нормативи та стандарти праці, яких дотримуються на підприємстві (в установі).

10.       "Житлово-побутові та соціально-культурні умови" — передбачено виділення коштів на будівництво житлово-побутових і оздоровчих закладів. Наведено питання медичного обстеження, громадського харчування, лікувально-профілактичного харчування, транспортного забезпечення, придбання житла, палива тощо.

11.       "Додаткові пільги" - визначено розміри додаткової одноразової допомоги працівникам у разі хвороби, народження дитини тощо.

12.       "Участь працівників в управлінні підприємством" — зазначено чисельне представництво від трудового колективу у складі ради підприємства.

13.       "Порядок підготовки, укладання та перегляду колективного договору" — викладено конкретний список комісії від сторін "адміністрація—колектив", яка бере участь у підготовці договору до затвердження, а також встановлено термін обговорення договору.

14.       "Порядок виконання та контроль за реалізацією колективного договору" - визначено список осіб, які отримали повноваження контролерів від колективу й адміністрації та термін їх звітування на загальних зборах (але не менше 2 разів на рік).

15.       "Заключні положення" — містить прізвища та назви посад осіб, які підписують колективний договір.

Згідно із законодавчою базою України, адміністративним правопорушенням вважають ухиляння від участі в переговорах щодо укладення, зміни або заповнення колективного договору; порушення строків переговорів або ухиляння від переговорів роботодавців, уповноважених трудових колективів, або незабезпечення роботи комісій із представників сторін з укладання, зміни або доповнення колективного договору. За скоєння згаданого правопорушення передбачено стягнення штрафу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Ненадання особами, які представляють роботодавців або інші уповноважені трудовим колективом органи, представникам трудових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, передбачає стягнення штрафу в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

8. Трудовий договір

У КЗпП України є положення про трудовий договір (ст. 21).

Трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець — виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови, необхідні для виконання роботи, передбачені чинним законодавством і угодою сторін.

Роботодавець — власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалеяшо від форм власності, виду діяльності, господарювання, або фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник — особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором.

Трудовий договір може бути:

—        безстроковим;

—        строковим;

—        таким, що його укладають на період виконання певної роботи.

Трудовий договір укладають у письмовій формі та оформлюють наказом або розпорядженням по підприємству про зарахування працівника на роботу.

Умови договору не молжуть містити положень, які суперечать чинній законодавчій і нормативній базі.

Під час укладання документа роботодавець повинен поінформувати (під розписку) працівника про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих чинників, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про пільги і компенсації за умови праці.

Відомості про умови праці можуть міститися в самому трудовому договорі або в правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Роботодавець зобов'язаний до початку роботи за укладеним договором роз'яснити працівникові його права та обов'язки, ознайомити з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами захисту, проінструктувати з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці та пожененої безпеки.

Працівникові не може бути запропонована робота, яка протипоказана йому через стан здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, які потребують професійного добору, допускають осіб за наявністю висновку спеціальної медичної експертизи (наркологічної, психофізіологічної тощо).

Згідно із чинним законодавством, усі працівники підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Страхування — важливий чинник соціального захисту працівників, оскільки це система прав і гарантій, які спрямовані на матеріальну підтримку працівників і членів їх родин у разі втрати ними заробітку через захворювання, нещасний випадок на виробництві тощо.

Трудовий договір може бути розірваний:

1)         за власним бажанням працівника;

2)         за домовленістю сторін;

3)         у разі ліквідації установи (підприємства);

4)         у разі професійної непридатності працівника;

5)         за постійного порушення працівником трудової дисципліни;

6)         у разі скорочення штатів;

7)         у разі розголошення комерційної або державної таємниці (якщо такий пункт було внесено до трудового договору).

У наказі про звільнення працівника та в його трудовій книжці має бути зазначено причину звільнення, оскільки існують різні правові наслідки його (наприклад, збереження безперервного стажу, виплата компенсацій та ін.).

Особливою формою трудового договору є контракт.

У контракті за угодою сторін встановлюють строк дії, права, обов'язки сторін і їх відповідальність, умови матеріального забезпечення й організації роботи працівника, порядок розірвання договору.

До такої форми трудової угоди вдаються лише у випадках, передбачених чинним законодавством. Так, постанова КМ України № 170 від 19.03.94 р. "Про порядок використання контрактної форми трудового договору" регламентує укладання контрактів лише з певними категоріями працівників.

9. Охорона праці жінок, молоді й інвалідів

У КЗпП особливу увагу приділено охороні праці ланок. Заборонено використовувати працю лсінок на важких роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (окрім робіт із санітарного та побутового обслуговування). Жінок до роботи вночі можна залучати лише за особливої потреби тимчасово. Вагітних жінок, які мають дітей до 3 років, заборонено залучати до роботи вночі та у вихідні дні, до позаурочної роботи та відправляти у відрядження.

Жінок, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-ін валідів, не можна залучати до позаурочних робіт і відправляти у відрядження без їх згоди.

Вагітних, згідно з висновком і рекомендаціями лікаря, переводять на період вагітності на іншу, легшу роботу зі збереженням середньомісячної заробітної плати. Жінки, що мають дітей віком до 3 років, за їх бажанням, можуть бути переведені на легшу або зручнішу для них роботу зі збереженням середньомісячної заробітної плати.

Жінкам забезпечено законодавством оплачувану відпустку за вагітністю й пологами тривалістю у 70 календарних днів до пологів і у 56 календарних днів — після (в разі виникнення патології або народження двох і більше дітей — 70). За заявою також надають додаткову відпустку з догляду за дитиною з виплатою допомоги із соціального страхування до досягнення дитиною 2 років і до 3 років без збереження заробітної плати. На період відпустки за жінкою зберігається місце роботи (посада). За медичними висновками таку відпустку може бути продовлсено до 6 років. Відпустку з вагітності, догляду за дитиною зараховують до загального стажу роботи та професійного стажу.

Жінкам, які мають дітей віком до 1,5 року, окрім загальної перерви для відпочинку надають додаткові перерви для годування дитини не рідше ніж через 3 год, тривалістю не менше ЗО хв. Ці перерви включають у робочий час і оплачують за середньою заробітною платою.

Заборонено звільнення вагітних, жінок, які мають дітей віком до 3 років, одиноких матерів, які виховують дитину, молодшу 14 років, або дитину-інваліда, з ініціативи роботодавця. У разі повної ліквідації підприємства допускають звільнення згаданих категорій працівників з обов'язковим подальшим працевлаштуванням.

Законодавством також передбачено надання матеріальної допомоги та позачергове забезпечення путівками до санаторію або будинку відпочинку жінок, які мають дітей віком до 14 років.

Вагітність або наявність дитини (незалежно від віку) не можуть бути причиною відмови від прийняття на роботу.

Наказом МОЗ № 241 від 10.12.93 р. для ланок встановлено граничні норми піднімання та переміщення вантажу вручну (табл.1).

Чинне законодавство дозволяє приймати на постійну роботу молодь віком від 16 років (як виняток - за погодженням із профспілками, можуть бути прийняті на роботу 15-річні особи). На тимчасову легку роботу, для практичної підготовки молоді, що навчається, можна, згідно із КЗпГІ, приймати учнів загальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів, які досягли 14 років, у вільний від навчання час. Прийом підлітків на роботу можливий лише за письмової згоди одного з батьків або особи, яка їх замінює.

Недопустимим є залучення неповнолітніх до важких і робіт зі шкідливими або небезпечними умовами праці, підземних, нічних (від 22-ї до 6-ї години), понаднормових, робіт у вихідні дні, а також до робіт, які пов'язані з підніманням, утриманням або переміщенням вантажів.

Осіб до 18 років приймають на роботу лише після попереднього медичного огляду. До досягнення 21 року такі працівники мають проходити обов'язкове щорічне медичне обстеження.

До роботи, що потребує піднімання та переміщення важких речей, допускають підлітків, старших 15 років, які, згідно з лікарським висновком, не мають медичних протипоказань. Робота підлітків з вантажами не повинна становити понад третину робочого часу. М

Для працівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 год, від 15 до 16 років і учнів 14— 15 років, які працюють під час канікул, — 24 год. Тижневий робочий час згаданої категорії працівників має бути розподілений рівномірно за днями п'яти- або шестиденного робочого тижня. Щорічну відпустку підліткам надають влітку (або за їхнім бажанням) тривалістю один календарний місяць.

Виробниче навчання (професійну підготовку) та підвищення кваліфікації молоді проводять індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства (установи). Законодавство вимагає ство-

Після закінчення виробничого навчання працівникові присвоюють кваліфікацію згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником і надають роботу відповідно до набутої кваліфікації. За період навчання працівник отримує середньомісячну заробітну плату.

Молодим працівникам для складання вступних іспитів до вищих і середніх спеціальних закладів освіти надають відпустку:

—        для вступу у ВНЗ — 15 календарних днів;

—        для вступу до середніх навчальних закладів — 10 календарних днів.

Молодь, яка навчається, може отримати один вільний день на тиждень без збереження заробітної плати. Студентам заочних і вечірніх відділень ВНЗ і технікумів надають певні пільги. Сту дентам-заочникам один раз на рік оплачують проїзд до місця навчання і назад.

Підприємства (установи), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії й індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткові заходи з безпеки праці, що відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування інвалідів, відповідно до медичних рекомендацій.

Заборонено залучення інвалідів до понаднормових робіт і робіт у нічний час.