ПРАВОВІ  ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ В МЕДИЦИНІ ТА ФАРМАЦІЇ

1 .Основи охорони праці в медицині та фармації як складова системи охорони праці у державі

Вирішальну роль у формуванні і розвитку людини відіграє праця, що у всіх її багатогранних проявах відбувається в межах виробничих підприємств, організацій, установ та закладів різних форм власності, які включають певні території, будівлі, споруди, шляхи сполучення, устаткування, транспортні засоби, енергетичні джерела, предмети праці тощо.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, понад 100 тисяч хімічних ре­човин, майже 50 фізичних, 200 біологічних та близько 20 несприятливих ергономіч­них чинників можуть стати шкідливими і небезпечними виробничими факторами, що негативно впливають на стан здоров'я людини.

Розвиток науки і техніки привніс у працю людини свої особливості: вона стала більш продуктивною, але натомість значно зросла ціна помилок, все тяжчими стали наслідки аварій та нещасних випадків.

Міжнародна організація праці у Всесвітній день охорони праці, який щорічно від­значається 28 квітня, представляє доповідь про стан безпеки праці у країнах світу в цифрах і фактах. В одній з останніх зазначено, що безпечні умови праці є, насамперед, економічно вигідними. Тому її фахівці переконані, що впровадження найсуворіших норм охорони праці буде значною мірою відповідати інтересам кожного працівника, кожного роботодавця, кожної країни загалом.

Згідно з останніми оцінками, щороку внаслідок дії виробничих факторів поми­рає до 2 млн. осіб. Причому чотирма головними "вбивцями" вважаються: професій­но-зумовлені онкологічні (32 %) та серцево-судинні (23 %) захворювання, нещасні випадки на виробництві (19 %) та інфекційні хвороби, виникнення яких пов'язано з умовами трудової діяльності (17 %).

За даними Міжнародного бюро праці, кожного року нещасні випадки на виробни­цтві і професійні захворювання обходяться для світової економіки у більше ніж 1,25 трлн, доларів США, внаслідок їх виникнення втрачається до 4 % світового валового продукту. Щороку в світі трапляється близько 270 млн. нещасних випадків на вироб­ництві, реєструється понад 160 млн. професійних захворювань тощо. Більше полови­ни нещасних випадків припадає на сільське господарство. Крім того, велику стурбо­ваність станом виробничого травматизму викликають, насамперед, вугільна галузь, будівництво та рибальство.

Все це стосується і України, яка в результаті аварій, травм та професійних захво­рювань щороку втрачає близько 1 млрд. гри. І, що найбільш прикро, при цьому на ви­робництві травмується понад 25 тисяч осіб, у тому числі смертельно - 900-1200 чо­ловік.

Відповідно до даних світової статистики 80 % нещасних випадків пов'язані з людським фактором. Саме за таких обставин стає невідкладною організація навчан­ня населення основам охорони та безпеки праці, усвідомлення кожним працівником.

В загальній структурі смертності населення смертність від нещасних випадків на виробництві, травм, гострих та хронічних професійних захворювань займає одне з чільних місць, складаючи: в 1993 році - 131,2; в 1995 році - 160,7; в 1997 році - 143,7; в 1999 році- 142,7; в 2000 році - 159,4; в 2002 році - 165,0 на 100 тис. населення,

У 2004 році, за даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, постраждало ЗО 172 працівників із них; 994 - загинуло; 6 589 - набули професійних захворювань. При цьому серед загиблих: 265 осіб загинули в агропромисловій галузі; 200 -у вугільній промисловості; 126 - на підприємствах соціально-культурної сфери.

Разом з тим міжгалузевою комплексною програмою "Здоров'я нації"" передбачено досягнути послідовного скорочення смертності від нещасних випадків, травм та отруєснь: до 2010 року-на ЗО %, до 2020 року - на 40 %. до 2030 року -на 45 %. Причому в комплексі загальнодержавних заходів, спрямованих на профілактику виникнення виробничих негараздів, які призводять до порушень стану здоров'я працівників, про­відна роль відводиться охороні праці.

Отже, охорона праці являє собою систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігіенічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що спрямовані на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у про­цесі трудової діяльності.

Значення охорони праці полягає в тому, що саме вона с головною умовою збере­ження здоров'я та захисту людини від впливу шкідливих чинників виробничого се­редовища.

Охорона праці як невід'ємна складова створення безпеки життєдіяльності людини в умовах виробництва поширюється на всі підприємства, установи і організації незалсжно від форм їх штатності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, тощо, Тому за порушення організації охорони праці в однаковій мірі несуть відпові­дальність перед законом як роботодавець (власник), так і працівник (виконавець).

Охорона праці є обов'язковим компонентом діяльності структур Міністерства охо­рони здоров'я (лікувально-профілактичні і навчальні заклади, оздоровчі комплекси, лікувально-діагностичні центри, стоматологічні кабінети приватної або інших форм власності, аптечна мережа, підприємства фармацевтичної галузі тощо).

Значення охорони праці важко переоцінити, насамперед тому, що там, де створені належні умови праці, продуктивність праці людини є значно вищою і, головне, за­безпечені необхідні умови для збереження її здоров'я, Водночас у разі порушення правил охорони праці не тільки стають низькими виробничі показники, але й суттєво юі.іьшусться питома вага виникнення травм, професійних захворювань, каліцтва і навіть трапляються смертельні випадки. Це велика біда як для працівника, так і його сім"ї. Недаремно кажуть, що закони з охорони праці "написані кров'ю". Адже відомо.

що внаслідок виробничого травматизму та професійних захворювань можуть збан­крутувати підприємства, керівництву яких доводиться нести не тільки моральні, але й численні фінансові витрати, пов'язані з лікуванням, реабілітацією та оздоровленням потерпілих, утриманням сімей, які втратили годувальника, тощо.

Охорона праці - це система правових, соціально-екомічних,  організаційно-тсхпічиих, сапітарно-гігієнічиих і лікувально-профілактичних  заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоровя і працездатності лю­дини у процесі трудової діяльності.

Для формування у майбутніх фахівців фармацевтичної галузі необхідного рівня знань і умінь з питань охорони праці відповідно до державних стандартів освіти введено таку нормативну дисципліну, як "Охорона праці в галузі фармації".

Курс "Охорона праці в галузі фармації" є комплексною дисципліною, що ґрунтується на теоретичних засадах фізики, хімії, права, безпеки життєдіяльності, основ охорони праці, технології ліків, гігієни, фізіології та інших наук.

Дисципліна розглядає питання правових і організаційних основ охорони праці, характеристики умов праці та їх аналізу; розслідування та обліку нещасних випадків і професійних захворювань; охорони праці та пожененої безпеки під час виробництва лікарських засобів; охорони праці та пожежної безпеки в закладах фармації.

    2. Основні законодавчі акти з питань охорони праці. Закон України "Про охорону праці" та його зміст

Законодавство України про охорону праці - це система взаємозалежних нормативно-правових актів, які регулюють відносини в галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.

До законодавчої бази з охорони праці належать:

·         Закон України "Про охорону праці" (у новій редакції набув чинності 17.12.2002 р.);

·          Закон України "Про охорону здоров'я";

·         Закон України "Про загальнообов'язкове соціальне державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності";

·         Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності";

·         Закон України "Про пожежну безпеку";

·         Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення".

·        Закон України "Про охорону праці"

Основним законодавчим документом з реалізації права громадян на працю є закон України "Про охорону праці", який було прийнято Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р. Після перегляду та доповнення редакція набрала чинності 17.12.2002 р.

   Серед основного переліку законодавчих актів з питань охорони праці голо­вним, незаперечне, є Закон України "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14.10.1992 року. Цей факт ще раз підкреслює як важливість визна­ченої проблеми, так і пріоритети соціально-економічної політики держави, яка се­ред перших своїх законів у перші роки незалежності прийняла саме цей важливий документ. Можливо, комусь може здаватися, що затвердження у 1992 році такого закону було дещо передчасним, адже виробничі відносини в той час ще не зросли до реалізації його вимог, але це не так. Україна в ті роки перебувала у глибокій еко­номічній кризі, і внаслідок цього повсюдно погіршувалася виробнича і технологічна дисципліна, у багато разів збільшувалась імовірність виникнення аварій. Виправити таку ситуацію можна було лише за рахунок прийняття та невідкладної реалізації сучасних і, головне, дійових законів.

Отже, розглянемо у стислій формі основні розділи Закону України "Про охорону праці" у його новій редакції.

Так, у розділі ! "Загальні положення", крім обґрунтування основних завдань, що стоять перед організацією охорони праці, чітко визначені такі поняття, як робото­давець і працівник (стаття 1). Роботодавець - це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяль­ності, господарювання, фізична особа, яка використовує найману працю. Водночас працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (стаття 2),

Значно доповнено статтю 3, де викладено, що законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а також прийнятих відповідно до них нормативних актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством Укра­їни про охорону праці - застосовуються норми міжнародного договору.

У статті 4 визначені основні принципи державної політики в галузі охорони праці, а саме принципи щодо:

•     пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

•     підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного тех­нічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

•     комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержав­ної, галузевих і регіональних програм з цих питань та з урахуванням інших на­прямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

•     соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які по­терпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

•     встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

•     адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

•     використання економічних методів управління охороною праці, участі держа­ви у фінансуванні заходів з охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

•     інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і під­вищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

•     забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, орга­нізацій, об'єднань громадян, що вирішують проблеми охорони здоров'я, гігі­єни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державно­му рівнях;

•     використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Розглядаючи основні положення розділу U "Гарантія прав на охорону праці", не­обхідно зазначити, що умови трудового договору не можуть містити положень, які суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці (стаття 5).

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці не­безпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипо­казана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного відбору, допускаються особи за наявності висновку психо­фізіологічної експертизи,

Усі працівники згідно з законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного за­хворювання, які спричинили втрату непрацездатності.

Права працівників па охорону праці під час роботи (стаття 6) передбачають, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів,

устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивіду­ального захисту, що використовуються працівником, а також санітарко-побутові умо­ви повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя, для людей, які його оточують, для виробничого середовища тощо. У такому випадку він зобов'язаний негайно повідомити про цс без­посередньо керівника або роботодавця. Факт наявності подібної ситуації, за необхід­ності, підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю праців­ника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо профспілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо робото­давець не виконує законодавства про охорону праці, не дотримується умов колективно­го договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потре­бує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за його згодою на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і, у разі потреби, встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

В статті 7 визначені права працівників на пільги і компенсації за роботу у важких та шкідливих умовах праці. Зокрема, визначено, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-про­філактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газо-ваною солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарне-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенса­ція на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановити, згідно з колективним до­говором (угодою, трудовим договором), працівникові пільги і компенсації, не перед­бачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником договору роботодавець повинен не пізніше як за 2 місяці письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та роз­мірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'я­заних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взут­тя та інші засоби індивідуального захисту, мийні та знешкоджувальні засоби тощо

(стаття 8). Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією на­слідків аварій або стихійного лиха, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов'язаний за свій рахунок забезпечити придбання, комплектуван­ня, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець пови­нен замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботода­вець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці вимагають їх застосування.

Відповідні виплати спрямовані на відшкодування шкоди у разі погіршання здоров 'я працівників або у разі їх смерті має здійснювати Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (стаття 9).

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати додаткові виплати по­терпілим та членам їх сімей відповідно до колективного або трудового договору.

Статтями 10, 11 та 12 Закону передбачені вимоги щодо охорони праці жінок, не­повнолітніх та інвалідів, які передбачають:

• заборону застосування праці жінок на важких роботах, роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці та підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт І робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я;

• недопуск неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливи­ми та небезпечними умовами праці;

• створення належних умов праці для інвалідів з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації;

• запровадження додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають спе­цифічним особливостям організму інвалідів, причому їх залучення до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

Розглядаючи питання щодо управління охороною праці та основних обов 'язків роботодавця (стаття 13) слід зазначити, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нор­мативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охо­роною праці, а саме:

• створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують ви­рішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки,

права та ступінь відповідальності за виконання покладених на них функцій, контро­лює їх дотримання тощо;

• розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні захо­ди для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

• забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до об­ставин, що змінюються;

• впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби меха­нізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охоро­ни праці тощо;

• забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

• здійснює роботу щодо усунення причин, які призводять до нещасних випадків і професійних захворювань та забезпечує запровадження профілактичних заходів, ви­значених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

• організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацію робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці у поряд­ку І терміни, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

• розробляє та затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях згідно з вимогами нормативно-правових актів з охоро­ни праці, безоплатно забезпечує працівників нормативно-правовими актами та акта­ми підприємства з охорони праці;

• здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, пра­вил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами ви­робництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту тощо;

• організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з праців­никами у галузі охорони праці;

• вживає термінових заходів для допомоги потерпілим та у разі необхідності за­лучає професійні аварійно-рятувальні формування для ліквідації аварій або нещасних випадків, що виникли на підприємстві.

Працівник у ході виконання трудових та професійних обов'язків зобов'язаний (стаття 14):

• дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточу­ючих людей у процесі виконання будь-яких робіт та під час перебування на території підприємства;

• знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, пра­вила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами ви­робництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

• проходити в установленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Наступна стаття Закону (стаття 15) визначає той факт, що на підприємстві із кіль­кістю працівників понад 50 осіб роботодавець має створити службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працівників до 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працівників менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які ма­ють відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Причому, припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства або припи­нення використання найманої праці фізичною особою.

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішен­ні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці (стаття 16).

Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціаліста з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною пра­ці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організу­вати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протя­гом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці та роботах, де є потреба у професійному відборі, проведення щорічних обов'язкових медичномих оглядів осіб віком до 21 року тощо (стаття 17).

За результатами періодичних медичних оглядів у разі виникнення такої потреби роботодавець повинен забезпечити реалізацію певних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться регіональними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно з законодавством за відповідність медичного висно­вку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок проведення позачергових медичних оглядів працівників:

• за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршання стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

• за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому вико­нувати свої трудові обов'язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі здійснення трудової діяльності повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж та повчання з питань охо­рони праги', з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки у разі виникнення аварії (стаття 18).

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або'там, де є потреба у професійному відборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеці­альне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення ро­біт, під час прийняття на роботу та періодично, один раз на три роки, проходять на­вчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охо­рони праці визначається типовим положенням, що затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Не допускаються до роботи працівники, в тому числі посадові особи, які не про­йшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, в тому числі у посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний термін пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погоджени­ми із спеціально уповноваженими центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Статтею 19 передбачено щодо фінансування охорони праці здійснюється роботодав­цем, а витрати на загальнодержавні, галузеві та регіональні програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища реалізуються за рахунок дер­жавних та місцевих бюджетів. Так, для підприємств, незалежно від форм власнос­ті, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 % від суми реалізованої продукції. Разом з тим на підпри­ємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбача­ються в державному або місцевому бюджетах і становлять не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної або фі­зичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визнача­ються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20 висвітлює питання щодо регулювання питань охорони праці у колектив­ному договорі (угоді), в якому сторони зобов'язані забезпечити соціальні гарантії у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством.

Питання обоє 'язкового включення вимог охорони праці до проекту будівництва або реконструкції споруд визначені у статті 21, в якій зокрема передбачено, що:

• експертиза проектів, реєстрація, огляди та випробовування виробничих об'єк­тів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, прий­мання їх в експлуатацію проводяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;

• роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт під­приємства, діяльність якого пов'язана з експлуатацією об'єктів, машин, механізмів або устаткування підвищеної небезпеки;

• у разі, коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган ви­конавчої влади або орган самоврядування за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів щодо їх усунення.

Розслідування та облік нещасних випадків професійних захворювань і аварій пе­редбачає, що роботодавці (стаття 22) мають організувати розслідування та облік не­щасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що за­тверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням із всеукраїнськими об'єд­наннями профспілок та повинні за підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії скласти акт згідно зі встановленою формою.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок або незгоди по­терпілого з його змістом питання вирішується посадовою особою органу Державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу Державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Про обов'язковість звітності про стан охорони праці йдеться у статті 23. Робото­давець зобов'язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випад­ків і професійних захворювань, а також про заходи, яких вжито для їх усунення і за­безпечення на підприємстві безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Працівникам або їх представникам забезпечується доступ до інформації та до­кументів, що містять результати атестації робочих місць, заплановані роботодавцем профілактичні заходи, дані розслідування, обліку та аналізу нещасних випадків і про­фесійних захворювань і звіти з цих питань, а також до повідомлень, положень і при­писів органів Державного нагляду за охороною праці.

З метою об'єднання зусиль для поліпшення умов праці статтею 24 передбачено ство­рення добровільних об 'єднань громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці.

У розділі IV "Стимулювання охорони праці", зокрема, у статтях 25 та 26, визначе­на ціла низка питань щодо економічного стимулювання охорони праці та перераховані вимоги відносно відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, за­вданих внаслідок порушення вимог з охорони праці. Зокрема, підкреслюється, що:

• до працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну учасіь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці, що визначені колективним договором (угодою);

• під час розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства Фон­дом соціального страхування від нещасних випадків, за умови досягнення належного стану охорони праці і зниження рівня або відсутності травматизму і професійної за­хворюваності внаслідок здійснення роботодавцем відповідних профілактичних захо­дів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхового вне­ску за високий рівень травматизму і професійної захворюваності, неналежний стан охорони праці тощо;

• роботодавець зобов'язаний відшкодовувати збитки, завдані порушенням ви­мог з охорони праці іншим юридичним та фізичним особам, а також державі на за­гальних підставах, передбачених законом;

• роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії" та ліквідації її наслідків, на розслідування і проведення експертизи при­чин аварії, нещасного випадку або професійного захворювання, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці осіб, які проходять обстеження щодо наяв­ності професійного захворювання, а також інші витрати, передбачені законодавством.

Розділ V "Нормативно-правові акти з охорони праці" цілком присвячений про­блемам ґрунтовного тлумачення порядку опрацювання, прийняття та використання нормативно-правових актів, Зокрема, визначено, що нормативно-правові акти з охо­рони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання (стаття 27).

У наступних статтях (статті 28, 29 та ЗО) викладено порядок опрацювання, при­йняття і скасування, а таком: тимчасового притінення чинності дії нормативно-правових актів з охорони праці.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування існуючих нормативно-правових актів з охорони праці проводяться уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних за­хворювань і за погодженням з органами Державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та вироб­ничого середовища, але не рідше одного разу на 10 років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні про­цеси повинні включати у свою структуру вимоги щодо охорони праці і мають пого­джуватися з органами Державного нагляду за охороною праці.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про це відповідний орган Державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотан­ням про встановлення необхідного терміну для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві або робочому місці до нормативних вимог.

У розділі VI "Державне управління охороною праці" передбачено, що до числа головних органів управління охороною праці слід відносити (стаття 31):

•     Кабінет Міністрів України;

• уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

•     міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

•     місцеві державні адміністрації;

•     органи місцевого самоврядування.

Статтями 32, 33, 34 та 35 визначено рівень компетенції Кабінету Міністрів Украї­ни, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також повноваження органів місцевого са­моврядування у галузі охорони праці.

Розділ VII "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці" визна­чає структуру і особливості діючих органів, до сфери яких входить здійснення нагля­ду за створенням безпечних та нешкідливих умов праці.

Так, Державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють (стаття 38):

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

•     спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

•     спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

•     спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких госпо­дарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних форму­вань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється законами України "Про охорону праці", "Про використання ядерної енергії і радіаційну без­пеку11, "Про пожежігу безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного бла­гополуччя населення", іншими нормативно-правовими актами та положеннями, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

У статтях 39 та 40 викладено права та встановлено відповідальність посадових осіб з нагляду за охороною праці. Так, посадові особи уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

• безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), і виробни­цтва, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснюва­ти у присутності роботодавця або його представника перевірку дотримання законо­давства з питань, віднесених до їх компетенції;

• одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові або усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних пи­тань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодав­ства та вжиті заходи щодо їх усунення;

• видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим поса­довим особам юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використо-

вують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої вла­ди, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпоря­дження) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

• забороняти, зупиняти, припиняти або обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших за­собів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реа­лізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників;

• притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у пору­шенні законодавства про охорону праці;

• надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно з вимогами законодавства.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здій­снюють професійні спілки, їх об'єднання в особі виборних органів і представників (статгі 41 та 42).

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням .законодав­ства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі за­грози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах, які відповідно до законодавства використовують найману працю, на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються або експлуатуються, для встановлення їх відповідності нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професій­них захворювань на виробництві, вносити на розгляд роботодавців, державних ор­ганів управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

У розділі VIII "Відповідальність за порушення законодавства про охорону пра­ці" визначено цілий ряд адміністративних та інших заходів, що застосовуються до юридичних або фізичних осіб, винних у порушенні нормативно-правових актів про охорону та безпеку праці.

Так, за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні або фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягають­ся до штрафних санкцій у порядку, встановленому законом (стаття 43).

Несплата штрафу юридичними або фізичними особами, які згідно з законодав­ством використовують найману працю, тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення за­конів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його до каси підприємства за місцем роботи.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний термін у судово­му порядку.

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, зараховуються до дер­жавного бюджету України.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів Державного нагляду за охо­роною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримі­нальної відповідальності згідно із законом (стаття 44).

Таким є вельми стисле коротке викладення основних положень Закону України "Про охорону праці", окремі статті якого одержать більш глибоке тлумачення у на­ступних лекціях.