ОРГАНІЗАЦІЙНІ  ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

1.      Управління охороною праці

  Управління охороною праці – це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров´я та працездатності  людини під час роботи. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою загальної  системи упраілвння підприємством (установою).

 Виробнича діяльність на підприємстві (в установі) - це нав­чання робітників та службовців, технічна підготовка виробниц­тва, матеріально-технічне постачання, експлуатація виробничого обладнання, організація виробничих процесів тощо. Зважаючи на це визначають відповідні завдання управління охороною пра­ці, мету, орган (підрозділ або слулсба) та критерії ефективності управління.

Встановлення мети, завдання та критеріїв ефективності кож­ного об'єкта управління дає змогу контролювати реальний сту­пінь виконання. На підставі інформації про стан об'єкта управ­ління орган управління (адміністрація, керівник) приймає рішення про застосування відповідних дій щодо виконання зав­дань з охорони праці.

До функцій управління охороною праці належать:

•       прогнозування та планування робіт;

•        організація роботи;

•        оперативне керівництво та координація;

•        стимулювання, контроль, облік і аналіз роботи.

Рекомендації з формування СУОП на виробництві, затверд­ивші наказом МИС України № 398 від 27.06.2006 р., визначають мінімальні вимоги до заходів суб'єкта господарювання із забезпе­чення безпечних і здорових умов праці найманих працівників. Ці вимоги поширюються на всі суб'єкти господарювання, що вико­ристовують найману працю, незалежно від форми власності та виду діяльності.

СУОП - це частина загальної системи управління виробниц­твом, яка сприяє запобіганню нещасним випадкам і професійним захворюванням, а таколс небезпечним ситуаціям для третіх осіб, які виникають у процесі виробничої діяльності. СУОП має у своє­му складі комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на виконання вимог законодавчих і нормативно-иравових актів з промислової безпеки й охорони праці.

Аудит охорони праці та промислової безпеки  - документаль­но оформлене системне обстеження й аналіз стану умов і безпеки праці для визначення їх відповідності критеріям, встановленим законодавчими та нормативно-правовими актами з охорони праці і промислової безпеки.

Для розроблення та втілення СУОП рекомендовано створити координаційну раду під керівництвом суб'єкта господарювання та за участі представників служби охорони праці, профспілок або осіб, які уповноважені колективом працівників.

На коншому підприємстві має бути Положення про СУОП або Керівництво з якості (якщо на підприємстві функціонує система якості), в яких визначають структуру, завдання СУОП, порядок взаємодії структурних підрозділів з питань охорони праці, періо­дичність і порядок внутрішніх перевірок (аудитів), відповідаль­ність керівників служб підрозділів і працівників.

Структуру Положення про СУОП визначають з урахуванням умов праці на підприємстві і впроваджують відповідно до алго­ритму, наведеному на рис. 2.

Положення про СУОП має містити такі розділи:

1.    Загальні положення.

1.1.    Відповідальність керівництва.

Безпосередню відповідальність суб'єкта господарювання за охорону життя та здоров'я працівників на підприємстві визначе­но Законом України "Про охорону праці" та нормативно-правовими актами з охорони праці. Цей розділ містить завдання з втілен­ня основних положень з охорони праці на підприємстві, відповідальність за вирішення яких несе керівництво.

1.2.    Основні принципи політики в галузі охорони праці.

Суб'єкт господарювання визначає і документально оформлює

політику керівництва в галузі охорони праці, що має бути органіч­но поєднаною з усіма елементами діяльності підприємства. Форму­вання такої політики здійснюють на підставі комплексного оціню­вання рівня небезпеки виробничих об'єктів і виявлення всіх небезпечних і шкідливих виробничих чинників, характерних для кожного об'єкта, й аналізу можливих варіантів виникнення.

1.3.    Функції СУОП.

Основними функціями СУОГІ є аналізування й оцінювання умов праці, планування, організація, координація, контроль за виконанням і стимулювання заходів з охорони праці та промисло­вої безпеки.

2.    Структура та документація СУОП.

СУОП формують таким чином, щоб мати змогу здійснювати постійне управління з урахуванням усіх чинників, які вплива­ють на охорону праці, та заходи, що унеможливлюють виник­нення небезпечних ситуацій, а в разі їх виникнення — своєчасно їх усувати.

Алгоритм впровадження СУОП

 

У Положенні про СУОП (Керівництві з якості), а також у по­садових інструкціях і інструкціях з охорони праці визначають загальні та конкретні обов'язки кожного працівника і повноваження в галузі охорони праці.

В організаційних заходах, які забезпечують функціонування СУОП, потрібно передбачати можливість впливу громадських об'єднань працівників (комісій з питань охорони праці, уповнова­жених колективами працівників та ін.)

СУОП може містити документально оформлену методику уп­равління конфігурацією системи, що описує порядок дій керів­ництва в разі виникнення потреби в зміненні структури та взаємозв'язків між її ланками.

2.1.      Права, обов'язки та відповідальність керівників служб, підрозділів і робітників.

У розділі регламентовано права, обов'язки та відповідальність керівників слулсб і підрозділів, а також працівників з охорони праці. Цю інформацію в повному обсязі заносять до посадових інструкцій та інструкцій з охорони праці.

2.2.    Служба охорони праці.

Суб'єкт господарювання має розробити Пололсення про службу охорони праці, відповідно до НПАОП 0.00-4.35-04 "Типове положення про службу охорони праці".

2.3.    Комісії та громадські органи.

Основні завдання та повноваження комісії з питань охорони праці мають відовідати вимогам НПАОП 00.0-4.09-93 "Типове положення про комісії з питань охорони праці підприємства" та НПАОІІ 0.00-4.11-93 "Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці".

2.4.    Використання законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці.

У розділі визначають осіб, відповідальних за своєчасне одер­жання, облік і розповсіодлсення законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці, їх використання у виробничій діяль­ності та втілення в нормативно-правових актах підприємства.

2.5.    Управління внутрішніми нормативно-иравовими актами.

Відповідно до "Порядку розроблення та затвердження влас­ником нормативних актів з охорони праці, які діють на підпри­ємстві" (НПАОП 0.00-6.03-93), на підприємстві розробляють внутрішні нормативно-правові акти. Після затвердження керів­ництвом їх застосовують у системі управління охороною праці та під час створення безпечних і нешкідливих умов праці.

На підприємстві також мають бути визначені компетенція та порядок дії працівників з:

—   розроблення внутрішніх нормативно-правових актів;

—   розповсюдлсення актів, збирання й аналізування пропози­цій і зауважень працівників щодо ефективного їх втілення;

—   внесення змін.

3. Завдання СУОП та їх вирішення.

3.1.    Планування та фінансування заходів з охорони праці.

Планування заходів передбачає визначення умов і безпеки

праці у зв'язку з інтенсифікацією виробництва та реалізацією ос­новних напрямів роботи з охорони праці на певний період, а та­кож потреби в новому обладнанні, інженерно-технічних засобах безпеки та санітарно-побутовому обслуговуванні па підставі внут­рішнього та зовнішнього аудиту охорони праці, аналізу причин нещасних випадків і професійних захворювань.

Основними напрямами перспективного планування є складан­ня комплексних планів поліпшення умов і підвищення безпеки праці та розроблення санітарно-оздоровчих заходів як складової економічного та соціального розвитку підприємства, а саме:

— поточного (річного) плану заходів з охорони праці, який включають до колективного договору;

— оперативних (квартального, місячного) планів по цехах та дільницях (рішення, накази, заходи з розслідування нещасних випадків, приписи або розпорядження органів державного нагля­ду тощо).

Суб'єкт господарювання забезпечує розроблення, фінансуван­ня та реалізацію заходів, спрямованих на доведення умов і безпе­ки праці до вимог, які визначені колективним договором.

У розділі також наведено комплексний план з охорони праці.

3.2.    Професійний відбір.

У розділі визначено коло робітників, які працюють у важких умовах, виконують роботи зі шкідливими або небезпечними умова­ми праці та такі, для яких потрібен професійний відбір. Робітники зазначених категорій мають проходити попередній і періодичний медичні огляди. Перелік цих професій наведено у ДНАОІІ 0.03-4.02- 94 "Пололсення про медичні огляди робітників певних категорій"; ДНЛОП 0.03-8.06-94 "Перелік робіт, де є необхідність у професійно­му відборі"; ДНАОП 0.03-8.07-94 "Перелік важких робіт і робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняєть­ся використовувати працю неповнолітніх"; ДНЛОІІ 0.03-8.08-93 "Перелік важких робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється використовувати працю жінок".

3.3.    Навчання з питань охорони праці та система інструктажів.

Обов'язкові вимоги до проведення навчання з питань охорони

праці та до спеціального професійного навчання викладено в стат­ті 18 Закону України "Про охорону праці", а також в НПАОП 0.00-4.12-05 "Типове положення про порядок проведення навчан­ня з питань охорони праці".

У Положенні про СУОП регламентують порядок дії, компетенцію відповідальних осіб під час організації та проведення навчання.

3.4.      Поточні перевірки, огляд окремих підрозділів і підпри­ємства в цілому.

Система контролю залежно від обсягів виробництва та чисель­ності працівників може передбачати:

•        адміністративно-громадський контроль (внутрішній аудит);

•        оперативний контроль керівників і інших посадових осіб;

•        контроль з боку служби охорони праці та комісії з охорони праці.

Для проведення внутрішнього аудиту:

—   визначають учасників груп, які здійснюють огляд підпри­ємства;

—   встановлюють періодичності оглядів підприємства;

—   визначають випадки, коли є потреба в позачерговому огляді підприємства;

—   встановлюють основні моменти, яким потрібно приділяти особливу увагу під час проведення огляду (можливе розроблення опитувального листка);

—   складають протоколи огляду з визначенням терміну усунен­ня недоліків;

—   визначають заходи з усунення виявлених недоліків; перед­бачають участь працівників у роботі згаданих груп.

Для документування огляду підприємства доцільно складати плани, розробляти порядок проведення та відповідні протоколи.

На підприємствах потрібно впроваджувати триступеневу сис­тему контролю.

3.5.    Організація інформаційної роботи.

Потрібно визначити спосіб ознайомлення кожного працівника з інформацією про заходи з безпечного провадження робіт і організації зворотного зв'язку між працівниками та керівництвом для поліпшен­ня охорони праці. Також варто розробити процедури звернення пра­цівників зі скаргами та повідомлення про результати їх розгляду.

3.6.    Засідання координаційної ради.

Документальне оформлення роботи координаційної ради може враховувати повноваження та спосіб дії будь-якого з її членів під час:

—   складання та перевірки дотримання графіка засідань;

—   координації їх проведення;

—   визначення тем засідань;

—   складання та розповсюдження їх протоколів;

—   здійснення заходів за результатами засідань.

3.7.    Наради та збори.

Наради та збори проводять в усіх підрозділах підприємства. З ініціативою проведення нарад виступає керівництво підроз­ділів, а зборів — уповноважені трудових колективів, профспілки. За виконання коригувальних заходів за результатами нарад і зборів відповідають представники слулсби охорони праці.

3.8.    Безпека виробничих приміщень, засобів виробництва, тех­нологічних процесів.

Порядок забезпечення безаварійної експлуатації будівель і спо­руд, організація наглядової служби та системи планово-профілак­тичних ремонтів викладено в нормативних документах з питань обстеження, паспортизації, безпечної та надійної експлуатації ви­робничих будівель і споруд відповідно до вимог "Пололсення про безпечну та надійну експлуатацію виробничих будівель і споруд", затвердлсені наказом Дерлсбуду України та Держнаглядохорон- праці України за № 32/288 від 27.11.97 р.

Вимоги до обладнання та технологічних процесів встановлено в нормативно-правових документах, які регламентують безпеку виробничого обладнання та його використання (стандартах, тех­нічних умовах, технологічних регламентах та ін.).

3.9.    Організація робочих місць.

Ефективним заходом щодо правильної організації робочих місць є їх атестація за умовами праці, яку здійснюють відповідно до "Поряд­ку проведення атестації робочих місць за умовами праці", затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України за № 442 від 1.08.92 р.

3.10.     Організація робочого часу.

Для забезпечення охорони здоров'я та безпеки працівників потрібно організувати відповідний релсим праці та відпочинку з урахуванням вимог КЗпП та інших нормативно-правових актів, зокрема про час роботи та відпочинку, перерви для проведення профілактичних і лікувально-оздоровчих процедур.

Такі поняття, як "робочий час", "час відпочинку", "перерви", "робота у нічний час" та "робота за змінами", мають бути регла­ментовані.

3.11.     Заміна засобів виробництва.

Під час планування закупівлі обладнання, використання яко­го практично не змінює технологічний процес, потрібно перевіри­ти його безпечність. У розділі визначено організаційно-технічні заходи щодо безпечності обладнання.

3.12.     Заміна матеріалів.

Змістом розділу є порядок визначення ступеня шкідливості нового матеріалу та шляхи її нейтралізації.

3.13.     Зміни в організації праці.

У розділі визначено аспекти заходів щодо дотримання безпеч­них і нешкідливих умов праці на етапі проектування нового тех­нологічного процесу або впровадження нових засобів виробниц­тва, які суттєво впливають на організацію праці.

3.14.      Організація безпечного проведення робіт із залученням інших суб'єктів господарювання.

Згадані заходи мають бути передбачені в договорі щодо вико­нання робіт.

3.15.       Вимоги безпеки під час введення в експлуатацію, по­точної експлуатації та виводу з експлуатації виробничого облад­нання.

Під час введення в експлуатацію нового обладнання, інших за­собів виробництва та матеріалів керівництво підприємства має передбачити всі заходи із запобігання нещасним випадкам та зни­ження ризику для здоров'я працівників.

Для вирішення вищенаведених завдань потрібно:

—   перевірити, чи надав постачальник документи, що підтвер­джують безпечність обладнання;

—   з'ясувати, чи має організація, що буде монтувати і налагод- лсувати обладнання, відповідні дозволи та ліцензії;

—   вжити заходів, спрямованих на безпечне виконання ро­біт, якщо монтування буде здійснено власними силами підпри­ємства;

—   одержати потрібні дозволи на введення об'єкта в експлуа­тацію.

Поточну експлуатацію обладнання здійснюють згідно з доку­ментами фірми-виробника, а обладнання, що становить підвище­ну небезпеку, —• додатково з інструкцією з експлуатації.

Порушення встановленого режиму технологічного процесу може призвести до виникнення нестандартної ситуації на вироб­ництві. їх потрібно передбачити в Плані ліквідації аварійних си­туацій і аварій (ПЛАС).

Потрібно передбачити та задокументувати заходи з охорони праці під час виведення обладнання з експлуатації та ознайо­мити з ними працівників, а таколс визначити конкретних ви­конавців.

3.16.     Засоби індивідуального захисту (313).

У розділі наведено перелік 313, а таколс професій, представни­ки яких мають бути ними забезпечені. Інструкталс працівників з використання 313 має міститися в інструкціях з охорони праці відповідно до НПАОП 0.00-4.15.-98 "Пололсення про розробку інструкцій з охорони праці".

Питання про забезпечення працівників 313 регламентує НПАОП 0.00-4.01-08 "Пололсення про забезпечення працівни­ків спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засоба­ми індивідуального захисту",

3.17.       Аналіз та профілактика молсливих загроз життю та здоров'ю працівників.

На коленому підприємстві має бути визначено загрози для пра­цівників і проведено відповідні заходи щодо їх профілактики, а таколс вибрано та обґрунтовано метод оцінювання ризиків.

У цьому розділі потрібно навести послідовність дій під час аналізування молсливих загроз, а саме:

1)    визначення робочих місць і видів діяльності, які молсуть становити потенційну небезпеку;

2)    встановлення наявних загроз на робочих місцях або ланках виробництва й оцінювання ефективності вже проведених про­філактичних заходів;

3)    розроблення та впровадження подальших заходів щодо зменшення ризиків;

4)    залучення для вирішення згаданих проблем відповідних фахівців, спеціалізованих організацій;

5)    консультування з представниками громадських організацій з охорони праці;

6)    визначення способів ознайомлення робітників з потребою в здійсненні заходів.

На виробництвах з використанням небезпечних речовин пот­рібно провести ідентифікацію об'єктів підвищеної небезпеки та декларування їх безпечності відповідно до НГІАОІТ 0.00-6.21.-02 та НПАОП 00.0-6.22-02 "Про ідентифікацію та декларування об'єктів підвищеної небезпеки".

3.18.    Дії в разі аварії.

Обов'язки суб'єкта господарювання щодо запобігання можли­вим аварійним ситуаціям і здійснення заходів з ліквідації наслід­ків аварій визначено в ст. 13 Закону України "Про охорону пра­ці". Згадані положення наведені в НПАОП 00.-6.02-04 "Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захво­рювань і аварій на виробництві", згідно з яким суб'єкт господа­рювання зобов'язаний аналізувати причини аварій і розробляти заходи щодо запобігання їм. Таким чином, на кожному підпри­ємстві, де аварія може призвести до руйнування будівель, споруд, технологічного обладнання, ураження людей, негативного впли­ву на довкілля, обов'язково мають бути розроблені плани про­філактики та ліквідації аварій.

Вимоги до змісту та порядку викладення розділу регламенто­вано НПАОП 0.00-4-33-99 "Пололсення про розробку планів ло­калізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій".

3.19.    Коригувальні заходи.

Здійснення будь-якого заходу з охорони праці потрібно конт­ролювати шляхом проведення внутрішнього аудиту, за результа­тами якого розробляють і впроваджують коригувальні заходи. План перевірок складає слулсба охорони праці.

Розділ містить документи, що регламентують порядок про­ведення контролю і чітко визначають його періодичність і зміст, а таколс принципи здійснення відповідних коригуваль­них заходів.

Міжнародні стандарти управління охороною праці

Міжнародна торгівля, впровадження нових технологій, за­купівля обладнання, продуктів харчування, лікарських засобів вимагають сертифікації продукції, послуг і процесів, завдяки яким вони молсливі, взаємовизнання національних і міжнарод­них стандартів і сертифікатів, які підтвердлсують їх якість.

Україна стала рівноправним учасником світової торгівлі як член СОТ, а однією з основних вимог приєднання до СОТ є приве­дення нормативно-правової (законодавчої) бази у відповідність до принципів і норм цієї організації.

Відображенням цих процесів є розроблення та застосування єдиних міжнародних стандартів і гармонізованих норм, до яких належить блок стандартів у галузі управління якістю (серія 180- 9000), довкіллям (180-14000), охороною праці (180-18000).

Стандарти 180 широко використовують у всьому світі. Це обумов­лено універсальністю закладених у них рішень і молсливостями їх адаптації до конкретних умов виробництва. Зазначені стандар­ти є основою розроблення національних нормативів. Наприклад, міжнародні стандарти 180 серії 9000; ОІІ8А818001:1999 "Системи управління охороною здоров'я та безпекою персоналу. Вимоги"; ОІІ8А8 18002:2000 "Керівництво із втілення ОН8А8 18001"; ДСТУ-П ОН8А8 18001-2006 "Системи управління безпекою та гігієною праці. Вимоги"; ДСТУ-ІІ ОГІ8А8 18002:2006 "Система управління безпекою та гігієною праці. Основні принципи вико­нання вимог ОН8А8 18001".

Стандарти серії  ISO визнано еталоном організації робіт з якості та охорони праці на підприємствах фармацевтичної галу­зі, більшість яких використовує як мінімум три системи управ­ління: якістю, довкіллям і безпекою. Це гарантує їм вихід на міжнародні ринки після проходлсення сертифікації, схему якої наведено на рис. 3.

Удосконалення технології виробництва, розвиток техніки, розширення економічних зв'язків — все це впливає на охорону праці на підприємствах фармацевтичної галузі. Новітні техноло­гії потребують удосконалення методів управління, згідно з вимогами, прийнятими в мілшародній практиці.

На міжнародному рівні стандартизацію охорони праці прово­дять за такими напрямами:

—  скорочення використання та реалізації шкідливих і небез­печних речовин;

—  підвищення вимог до виробничих процесів, які завдають шкоди довкіллю;

—   утилізація шкідливих речовин;

—   забезпечення належної інформації про небезпеку виробни­чих процесів і продукції;

—   визначення граничних рівнів забруднення та шуму;

—   встановлення вимог до 313.

Рис. 3. Напрями та зміст сертифікації підприємства на відповід­ність вимогам охорони праці

 

На основі такого підходу здійснюють:

—    формування політики підприємства в галузі управління промисловою безпекою;

—    планування;

—    втілення та управління;

—    перевірки та коригувальні заходи;

—    аналіз підсумків функціонування СУОП та пожежної без­пеки (ПБ).

Зважаючи на впровадження систем управління на основі між­народних стандартів 180 серії 18000, важливого значення набу­ває така функція, як аудит виконання. У новій редакції Закону України "Про охорону праці" її буде регламентовано як відповід­ну норму. Аудит виконання передбачає оцінювання якості й ефек­тивності функціонування системи управління і є систематичним незалежним аналізом, який дає змогу визначити відповідність діяльності в галузі охорони праці запланованим заходам.

Аудит відповідності визначає ступінь впровадження системи та дотримання її персоналом.

Аудит адекватності дає змогу встановити ступінь відповід­ності документів, які регламентують систему управління підпри­ємства, вимогам стандарту ОН8А8 18001. Його здійснюють шля­хом зіставлення документів системи управління підприємства і стандартів міжнародної системи.

Таким чином, впровадження на підприємствах фармацевтич­ної галузі міжнародних стандартів і систем управління якістю процесів, охороною праці та довкіллям створює передумови для професійної та екологічної безпеки, сприяє знилсенню рівня трав­матизму, забезпечує конкурентоспроможність підприємства і вихід на міжнародні ринки збуту.

Служба охорони праці

Службу охорони праці створюють на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від видів діяльності та форми власності, для здійснення правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних за­ходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, про­фесійним захворюванням і аваріям під час роботи.

Вона входить до структури підприємства (установи) як одна з основних виробничо-технічних слулсб. Її ліквідація можлива лише в разі ліквідації підприємства або припинення використан­ня фізичною особою найманої праці.

Служба охорони праці може бути самостійним підрозділом або представлена групою чи одним фахівцем, залежно від ступеня складності, небезпечності та шкідливості виробництва, чисель­ності працівників і ефективного річного фонду робочого часу фа­хівця з охорони праці. Службу охорони праці створюють на під­приємствах (в установах), кількість працівників на яких становить понад 50 осіб (для невиробничної сфери — 100 осіб). На підприємс­твах з меншою кількістю працівників функції цієї служби можуть за сумісництвом виконувати особи, що мають технічну освіту та витримали перевірку знань з охорони праці. Якщо на виробництві зайнято менше 20 осіб, для виконання функцій слулсби охорони праці можуть бути залучені на договірних засадах фахівці з інших підприємств, які мають відповідну підготовку.

Службою охорони праці, яка підпорядкована безпосередньо роботодавцю, керує головний інженер (спеціаліст). До її складу входять фахівці таких профілів: інженери відповідного фаху; фахівці з питань гігієни праці; юристи, що спеціалізуються на питаннях законодавства про охорону праці.

Завдання служби охорони праці та її функції викладено в "Типовому положенні про слулсбу охорони праці", яке затвердже­но наказом Дерлшаглядохоронпраці № 255 від 15.02.2004 р. (НПАОП 0.00-4.35 04).

Основні функції служби охорони праці:

1.    Створення СУОП для вдосконалення діяльності структур­них підрозділів і посадових осіб.

2.     Оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці.

3.    Розроблення спільно зі структурними підрозділами комп­лексних заходів з охорони праці та підготовка розділу "Охорона праці" колективного договору.

4.     Проведення вступного інструктажу з охорони праці.

5.     Організація:

—   забезпечення працівників нормативними актами з охорони праці;

—   паспортизації цехів, дільниць та атестації робочих місць;

—   підвищення кваліфікації та перевірки знань посадових осіб з охорони праці;

—   обліку й аналізу нещасних випадків, професійних захворю­вань і аварій;

—   пропаганди безпечних умов праці.

6.    Участь у:

—   розслідуванні нещасних випадків і аварій;

—   розробленні нормативних актів підприємства (організації);

—   формуванні фонду охорони праці та розподілі його коштів;

—   роботі комісій з питань охорони праці, атестації робочих місць, введенні в експлуатацію об'єктів виробничого та соціаль­ного призначення.

7.     Контроль за:

—   дотриманням чинного законодавства посадовими особами;

—   виконанням приписів органів державного нагляду;

—   відповідністю устаткування, технологічних процесів, за­собів захисту працівників чинним нормативним актам;

—   своєчасним навчанням і проведенням інструктажів праців­ників і атестацією посадових осіб;

—   забезпеченням працівників засобами охорони праці, сані­тарії та гігієни;

—   наданням працівникам передбачених законодавством пільг і компенсацій;

—   виконанням заходів і розпоряджень з питань охорони праці.

Спеціалісти служби охорони праці мають право:

1.     Безперешкодно у будь-який час відвідувати виробничі об'єкти для перевірки стану їхньої безпеки.

2.    Видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові до виконання приписи щодо усунення наявних недоліків та одержу­вати від цих осіб потрібні відомості, документацію та пояснення.

3.     Вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли пе­редбачених законодавством навчання, інструкталсу, перевірки знань, медичного огляду і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативів з охорони праці.

4.    Зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механіз­мів, устаткування у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працівників.

5.     Надсилати роботодавцю подання про притягнення до відпові­дальності працівників, які порушують вимоги з охорони праці.

6.    Надсилати роботодавцю клопотання про заохочення праців­ників, які беруть активну участь у підвищенні безпеки праці та поліпшенні її умов.

Працівники служби охорони праці несуть персональну від­повідальність за:

—   невідповідність прийнятих ними рішень вимогам чинного законодавства;

—   невиконання посадових обов'язків;

—   недостовірність статистичних звітів з охорони праці та не­своєчасність їх підготовки;

—   низьку якість проведеного ними розслідування нещасних випадків на виробництві.

На підприємстві (в організації) за рішенням трудовоі'о колек­тиву може бути створено комісію з питань охорони праці для за­безпечення пропорційної участі працівників у вирішенні питань безпеки гігієни праці та виробничого середовища.

До складу такої комісії входять представники роботодавця, про­фесійної спілки або уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалісти з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства.

Основними завданнями комісії є:

—   захист прав і інтересів працівників у галузі охорони праці;

—   підготовка рекомендацій роботодавцю та працівникам з профілактики травматизму та професійних захворювань;

—■ підготовка пропозицій для включення до колективного до­говору окремих питань з охорони праці.

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Навчання й інструктажі з охорони праці

Навчання та інструктажі працівників з питань охорони праці є складовою СУОП.

Згідно з "Типовим положенням про порядок проведення та пе­ревірки знань", затвердженого наказом Державного комітету Ук­раїни по нагляду за охороною праці № 15 від 26.01.2005 р., усі працівники під час прийняття на роботу та в процесі проходять навчання й інструктаж з охорони праці, вивчають правила надан­ня долікарської допомоги потерпілим від нещасних випадків і правила поведінки під час аварій.

Працівники, що виконують роботи підвищеної небезпеки, згід­но з "Переліком робіт з підвищеною небезпекою", а також роботи, длд виконання яких потрібний професійний відбір, проходять по­переднє спеціальне навчання та перевірку знань з охорони праці в термін, встановлений галузевими нормативами, але не рідше од­ного разу на рік.

Для працівників, які виконують роботи з обслуговування об­ладнання підвищеної небезпеки, а саме: парових і водонагріваль­них котлів, теплових установок, устаткування, що працює під тиском, компресорів, холодильних установок, газового обладнан­ня, електричного устаткування, підіймальних механізмів, елект­рокарів, внутрішнього механізованого транспорту, газоелект- розварювального обладнання, апаратів дифузії та лужних установок тощо, має бути передбачено навчання безпечним мето­дам праці з обов'язковим складанням іспиту.

Відповідальність за організацію навчання та перевірку знань на підприємстві несе роботодавець, а в структурних підрозді­лах — їх керівники. Контроль за навчанням здійснює відділ охо­рони праці. Осіб, які не пройшли навчання та перевірку знань, допускати до роботи заборонено.

Роботодавці (керівники підприємств, установ та їх заступни­ки) і всі посадові особи, згідно з переліком посад за наказом Держ- наглядохоронираці № 15 від 26.01.2005 р., які відповідають за охорону праці на підприємстві (в установі), проходять підготовку з питань охорони праці в навчальних закладах, які мають дозвіл на проведення такого навчання.

На підприємстві згадане навчання організовує відділ охорони праці. Для перевірки знань посадових осіб і спеціалістів, згідно з наказом по підприємству, створюють комісію, до складу якої'вхо- дять керівники служби охорони праці, виробничо-технічпих слунсб, представники місцевих органів Держпромгірнагляду та профспілкового комітету. Очолює таку комісію роботодавець або його заступник.

Навчання посадових осіб і спеціалістів організацій (установ), в яких немає можливостей для його проведення та створення ко­місії з перевірки знань, проводять у відповідних навчальних за­кладах, а перевірку знань з охорони праці — в комісіях при місце­вих органах Дерлшромгірнагляду.

Позачергову перевірку знань посадових осіб і спеціалістів здійс­нюють в разі введення в дію нових або перегляду чинних норматив­них актів; впровадження нового устаткування або нових техноло­гічних процесів; переведення працівника на інше місце роботи; незнання нормативних актів з охорони праці, а також на вимогу працівника органу дерлсавного нагляду за охороною праці.

Працівників, які не пройшли навчання та перевірку знань або їх знання з питань охорони праці під час повторної перевірки ви­явилися недостатніми, звільняють з посади, а питання про їх по­дальше працевлаштування вирішують відповідно до чинного за­конодавства.

Інструкталсі з питань охороні праці проводять на всіх підпри­ємствах, в установах і організаціях, незалежно від характеру їх діяльності та форми власності.

Мета інструктажу — навчити працівника діяти на своєму робо­чому місці так, щоб не завдавати шкоди собі й особам, які його оточують.

За характером і часом проведення інструктажі поділяють на: вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводять з усіма працівниками під час прийняття на постійну або тимчасову роботу, незалежно від рівня їх освіти, сталсу роботи за професією, посади. Відповідаль­ний за його проведення спеціаліст відділу охорони праці або осо­ба, призначена наказом роботодавця. Програму вступного інс­труктажу розробляють у відділі охорони праці, відповідно до вимог наказу, після чого її затверджує роботодавець.

У спеціальний журнал та документ про прийняття працівника на роботу вносять запис про проведення вступного інструктажу, який скріпляють підписами осіб, які провели та прослухали інструктаж.

Первинний інструктаж проводять на робочому місці до по­чатку роботи. Основою такого виду інструкталсу є інструкції з охорони праці для окремих професій, видів робіт, дільниць, служб, які встановлюють правила виконання робіт і поведінки на підприємстві та робочому місці для збереження здоров'я і праце­здатності робітників. Інструкції розробляють на підставі держав­ної нормативно-технічної документації та типових інструкцій для відповідних професій (див. додаток 1).

Інструкції мають містити правила безпеки перед початком, під час та після завершення роботи, описання дій в аварійних ситуа­ціях, вказівки щодо відповідальності за їх порушення та обов'язки адміністрації. Іструкції розробляють керівники структурних підрозділів за участі головних спеціалістів і узгодлсують зі служ­бою охорони праці. Після затвердження роботодавцем (головним інженером) їх уводять в дію наказом.

Інструкції з охорони праці видають кожному працівникові під розписку та розміщують на кожному робочому місці.

Загальні правила безпеки праці для структурних підрозділів вивішують у приміщенні на видному місці.

Усі робітники та випускники навчальних закладів після пер­винного інструктажу мають пройти стажування під керівництвом досвідчених кваліфікованих робітників або спеціалістів, яких призначають наказом (розпорядженням) по підприємству, цеху, відділу, дільниці. Якщо працівник має стаж роботи за професією не менше 3 років і ознайомлений з інструкцією з охорони праці на попередньому місці роботи, він може не проходити стажування.

Повторний інструктаж здійснюють за програмою первинно­го з усіма працівниками один раз на півроку, а на роботах підви­щеної небезпеки — один раз на квартал.

Позаплановий інструктаж проводять з працівниками в об­сязі та за темою, які визначаються обставинами кожного конк­ретного випадку, а саме:

—   введенням в експлуатацію нових або внесенням змін у чинні нормативні акти з охорони праці;

—   зміною технологічного процесу, заміною або модернізацією устаткування, приладів, інструментів, вихідної сировини, ма­теріалів та ін.;

—   порушенням працівником нормативних вимог, що молсе призвести до травмування, отруєння або аварії;

—   виявленням недостатньої ознайомленості працівника з безпеч­ними прийомами праці та нормативними актами з охорони праці;

—   перервою в роботі понад 60 днів, а для робіт підвищеної не­безпеки — понад ЗО днів.

Проведення первинного, повторного та позапланового інструк­тажів реєструють у спеціальних журналах. Журнали інструкта- лсів мають бути пронумеровані, прошнуровані, скріплені печат­кою й обов'язково підписані особами, що проходили та проводили інструктаж.

Цільовий інструктаж проводять з працівниками під час:

—   виконання разових робіт, які безпосередньо не пов'язані з основною роботою;

—   ліквідації наслідків аварії та стихійного лиха;

—   виконання робіт, які оформлюють нарядом-допуском, пись­мовим дозволом та ін.;

—   проведення практик, екскурсій та ін.

Проведення цільового інструктажу фіксують у відповідних до­кументах, які є підставою для допуску до роботи.

Планування та фінансування робіт з охорони праці

Однією з функцій СУОП є планування організаційно-техніч- них заходів з охорони праці.

Планування робіт з охорони праці включає розроблення таких планів:

—   перспективних (на тривалий строк);

—   поточних (на рік);

—   оперативних (на квартал, місяць, декаду).

До перспективних належить комплексний план поліпшення умов праці та підвищення якості санітарно-оздоровчих заходів, пов'язаних з перспективами розвитку підприємства. Такі плани складають на термін від 2 до 5 років. їх реалізацію забезпечують че­рез річні плани заходів з охорони праці, що є складовою колектив­ної^ договору.

Поточні плани передбачають реалізацію заходів з поліпшен­ня умов праці та створення належних соціальних і побутових умов на виробництві. Ці плани обов'язково мають бути забезпе­чені фінансуванням, згідно з розробленими кошторисами.

Оперативні плани складають для швидкого усунення виявле­них у процесі державного, відомчого або громадського контролю недоліків у стані охорони праці, для ліквідації аварій та ін.

Основною вимогою до планів є конкретність заходів. Вихідни­ми даними для їх розроблення є результати паспортизації, атеста­ції робочих місць, аналіз причин травматизму та професійних за­хворювань, результати цільових перевірок стану охорони праці, пропозиції контролюючих органів, робітників і службовців.

Фінансування заходів з охорони праці здійснює роботодавець. Для цього, згідно с постановами КМУ № 838 від 7.11.93 р. та № 335 від 9.03.99 р., створено такі фонди:

1)   державний — ири Держиромгірнагляді;

2)    галузеві — при міністерствах, відомствах, департаментах тощо;

3)    регіональні — в АР Крим, областях, районах;

4)    підприємств (установ) — незалежно від господарської діяль­ності та форми власності.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці мають становити не менше 0,5 % від суми реалізованої продукції. На підприємствах, які утримують за рахунок бюджету, витрати на охорону праці становлять не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

Кошти фонду охорони праці підприємства (установи) форму­ють за рахунок:

—   частини прибутку від підприємницької діяльності, яка виз­начена колективним договором і залежить від фактичного рівня умов праці;

—   коштів підприємства в розмірі 1 % від обсягу реалізації про­дукції (робіт, послуг), які відносять на собівартість продукції. 60 % від загальної суми спрямовують у фонд підприємства, 10 % — до регіонального фонду, ЗО % — до галузевого фонду охорони праці;

—   50% коштів, одерлсаних від застосування органами держав­ного нагляду за охороною праці штрафних санкцій до підприєм­ства за порушення нормативних актів з охорони праці.

Кошти фонду охорони праці підприємство молсе використову­вати на здійснення комплексних заходів для досягнення встанов­лених нормативів з охорони праці, на підвищення якості охорони праці на виробництві, але не на навчання кадрів, придбання спец­одягу, надання пільг і компенсацій та інші заходи, не спрямовані на поліпшення умов праці.

Стимулювання роботи з охорони праці

Згідно з чинним законодавством, за активну участь та ініціати­ву в здійсненні заходів із підвищення рівня безпеки та поліпшен­ню умов праці передбачено моральне та матеріальне заохочення. Види такого стимулювання визначає колективний договір.

Для стимулювання підвищення якості робіт з поліпшення умов праці на підприємствах може бути впроваджено штрафні санкції, що їх накладають за порушення законодавчих і нормативних ак­тів, невиконання розпоряджень посадових осіб державного нагля- ду з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Штрафи сплачують за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а бюджетні організації — за раху­нок коштів, які призначені для преміювання.

Право накладати штрафи на підприємства мають такі посадові особи Держпромгірнагляду:

—   голова Держпромгірнагляду — в розмірі до 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства;

—   заступники голови — до 1,5 % ;

—   начальники територіальних управлінь — до 1 %;

—    начальники інспекцій — до 0,5 %.

Постанову про накладання штрафу на підприємство (установу) приймають за підсумками комплексної перевірки стану безпеки й умов праці, проведеної комісією, до складу якої входять пред­ставники органів державного нагляду за охороною праці.

Роботодавець зобов'язаний протягом місяця після одержання постанови про накладання штрафу надіслати відповідну суму до фондів охорони праці: ЗО % — на розрахунковий рахунок держав­ного фонду і 20 % — на рахунок регіонального фонду. Регату кош­тів у розмірі 50 % залишають у розпорядженні підприємства (ус­танови) та спрямовують виключно на здійснення заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, запобігання виробничому травматизму та професійним захворюванням.

Підприємство (установа) таколс сплачує штраф за колений не­щасний випадок та професійне захворювання, які сталися на ви­робництві з його вини. Факт вини підприємства у матеріалах роз­слідування нещасного випадку або професійного захворювання відображають в актах за формами Н-5 та Н-1. Розмір штрафу виз­начають з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за 12 останніх календарних місяців, які передували нещасному випадку або захворюванню.

Кошти для сплати штрафу роботодавець переказує на рахунок га­лузевого та регіонального фондів охорони праці в розмірі 50 % від загальної суми штрафу до кожного з них. Галузевий фонд половину одержаної суми перераховує державному фонду охорони праці.

За несплату штрафу у встановлений термін нараховують пеню в розмірі 2 % за кожний прострочений день.

Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

Загальні положення

Страхування від нещасного випадку — це самостійний вид загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюють соціальний захист, охорону життя та здоров'я громадян у процесі трудової діяльності.

Цей вид страхування регламентований Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності", що набув чинності з 1 січня 2003 р.

Дія закону поширюється на осіб, які працюють за умовами тру­дового договору (контракту) на підприємствах, в установах, органі­заціях, незалежно від форм їх господарської діяльності та влас­ності, на фізичних осіб, осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.

Основними завданнями страхування є:

—   проведення профілактичних заходів, спрямованих на усу­нення шкідливих і небезпечних виробничих чинників;

—   запобігання нещасним випадкам, професійним захворюван­ням та іншим видам загрози здоров'ю застрахованих, спричине­них умовами праці;

—   відновлення здоров'я та працездатності потерпілих від не­щасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

—   відшкодування матеріальних та моральних збитків застра­хованим і членам їх родин.

Принципи страхування від нещасних випадків і професійних захворювань:

1.     Паритетність в управлінні страхуванням від нещасного ви­падку представників держави, застрахованих осіб і роботодавців.

2.    Своєчасне та повне відшкодування збитків страховиком.

3.     Обов'язковість страхування осіб, які працюють за умовами трудового договору (контракту), і добровільність страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.

4.     Обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків.

5.    Диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці.

6.     Економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліп­шенні безпеки та умов праці.

7.     Цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Суб'єктами страхування є застраховані громадяни, страху­вальники, страховик.

Застрахований — це фізична особа, на користь якої здійсню­ють страхування (працівник).

Страхувальники — роботодавці.

Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Об'єкт страхування — життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібна згода або заява працівника, страхування здійснюють за безособової умови. За письмовою заявою страхуються лише осо­би, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що призвели до професійно зу­мовленої фізичної та психічної травми застрахованого за об­ставин, унаслідок яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та (або) соціальних послуг.

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допо­могу, проведення медичної, професійної та соціальної реабіліта­ції, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання згід­но з "Порядком про розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві", затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1192 від 25.08. 2004 р. (НПАОП 0.00-4.35-04).

Відшкодування збитків застрахованому

Страховими виплатами є грошові суми, що їх Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, в разі настання страхового випадку, а саме:

1.     Страхові виплати втраченого заробітку залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна стра­хова виплата).

2.     Страхові виплати в разі одноразової допомоги (членам роди­ни та особам, які перебували на утриманні померлого).

3.     Страхові виплати пенсії з інвалідності.

4.     Страхові виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

5.    Страхові виплати на медичну та соціальну допомогу.

Допомогу в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачу­ють у розмірі 100 % від середнього заробітку, починаючи з 6-го дня. Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачує робо­тодавець за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

Суму щомісячної страхової виплати встановлюють відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного за­робітку, який потерпілий отримував до порушення стану здоров'я.

Ступінь втрати працездатності потерпілими (у відсотках від професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження) встановлює медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) за участі Фонду.

У разі стійкої втрати працездатності, встановленої МСЕК, Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, суму якої визначають з розрахунку середньомісячного заробітку за кожний відсоток утрати професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати.

Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановле­но, що порушення стану здоров'я відбулося з вини потерпілого, розмір одноразової допомоги зменшують на 50 % .

За потерпілим, тимчасово переведеним за рекомендаціями МСЕК на легшу, але з нижчим рівнем заробітку роботу, на визна­чений термін зберігають середньомісячну заробітну плату.

У разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій) мають непрацездатні особи, які пере­бували на його утриманні, або дитина, що народилася протягом десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Розмір одноразової допомоги родині померлого має бути не меншим 5-річної заробітної плати. Поховання потерпілого здійс­нюють за рахунок Фонду.

У разі наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпі­лому також проводять страхову виплату.

Моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, Фонд від­шкодовує за заявою потерпілого з описанням характеру шкоди та з поданням відповідного висновку лікувально-профілактич­ного закладу.

Відшкодування здійснюють у вигляді одноразової страхової виплати, сума якої визначається в судовому порядку. При цьо­му вона не має перевищувати розміру 200 мінімальних заробіт­них плат.

Крім того, Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну до­помогу, зокрема на додаткове харчування, придбання ліків, спе­ціальний медичний догляд, побутове обслуговування, протезу­вання, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено МСЕК.