ТЕХНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИГОТОВЛЕННЯ КАПСУЛ

ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ В ЖЕЛАТИНОВИХ КАПСУЛАХ

Капсули (від лат. capsula — футляр або оболонка) — тверді лікарські засоби з твердою або м'якою оболонкою різної форми і місткості (визначення ДФУ). Це дозована лікарська форма, яка складається з діючих і допоміжних речовин, поміщених в оболонку, та містить одну дозу діючої речовини.

СУЧАСНА КЛАСИФІКАЦІЯ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Залежно від вмісту пластифікаторів і за технологічним принципом розрізняють два типи капсул: тверді (Capsulae durae operculatae) та м'які (Capsulae molles).

М'які капсули дістали таку назву, тому що наповнювач уміщується в м'яку ще еластичну оболонку в процесі їх виготовлення. Потім капсули піддаються подальшим технологічним процесам, унаслідок яких початкова еластичність оболонки може втрачатися частково або повністю. Такі капсули мають суцільну оболонку, що буває еластичною або жорсткою. Іноді до складу оболонки м'яких капсул входить діюча речовина.

Тверді капсули заповнюють після того, як цілком пройде весь технологічний процес формування, і вони набудуть відповідної пружності і стануть твердими. Тверді капсули мають двосекційну будову і можуть бути виготовлені заздалегідь, а наповнити їх лікарськими речовинами можна пізніше, коли виникне необхідність.

Капсули призначені для внутрішнього, іноді для ректального, вагінального й інших способів застосування. Залежно від локаліації оральні капсули поділяють: на сублінгвальні; шлунково-розчинні; кишковорозчинні.

Окрему групу складають капсули з регульованою швидкістю і повнотою вивільнення лікарських речовин. Капсули з модифікованим вивільненням мають у своєму складі або в оболонці (або там і там одночасно) спеціальні допоміжні речовини, призначені для зміни швидкості або місця вивільнення діючих речовин.

Кишково-розчинні капсули також належать до засобів із модифікованим вивільненням, які повинні бути стійкими до дії шлункового соку і вивільняти діючі речовини в кишечнику. Вони можуть бути виготовлені покриттям твердих або м'яких капсул кислотостійкою оболонкою або методом наповнення капсул гранулами або частинками, покритими кислотостійкими оболонками.

Деякі види капсул мають самостійні назви.

Тубатини — це спеціальна дитяча лікарська форма, що являє собою м'які желатинові капсули з «подовженою шийкою», призначені для маленьких дітей, які не вміють ковтати таблетки. При надкушуванні шийки дитина всмоктує вміст капсул.

Спансула — це тверда желатинова капсула для внутрішнього застосування, що містить суміш мікрокапсул (мікродраже) із жировою оболонкою і неоднаковим часом вивільнення лікарських речовин.

Медуда — тверда желатинова капсула, яка містить мікрокапсули з плівковою оболонкою.

Зацікавленість у виробництві желатинових капсул пояснюється їх високою біодоступністю і цілою низкою переваг: вони мають гарний зовнішній вигляд; легко проковтуються; проникні для травних соків; лікувальна дія виявляється через 5—10 хв після введення; оболонка з желатину непроникна для летких рідин, газів, кисню повітря (що дуже важливо для зберігання засобів, які легко окислюються); уміщення в оболонку зручне для відпуску речовин, що мають барвний ефект або неприємний смак і запах, оскільки руйнування її і вивільнення діючих речовин відбувається в певному відділі шлунково-кишкового тракту. Тому капсули дуже перспективні для застосування в педіатрії .

Перевагою капсул є можливість з їх допомогою поліпшувати терапевтичну активність діючих речовин, пролонговувати їхню дію, забезпечувати розчинення в певному відділі ШКТ, а також їх ректальне застосування. Ректальне застосування капсул обумовлене високою всмоктувальною здатністю слизової оболонки прямої кишки, що дозволяє економно витрачати лікарський засіб, вміщений в оболонку. Ректокапсули швидше вивільняють свій вміст, не подразнюючи слизову оболонку кишечнику.

При виробництві капсулованих лікарських засобів витримується висока точність дозування, оскільки їх виготовлення майже цілком механізоване й автоматизоване.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ І ДОПОМІЖНИХ РЕЧОВИН

Для одержання капсул застосовують плівкоутворювальні високомолекулярні сполуки, здатні утворювати еластичні плівки,, що характеризуються певною міцністю: зеїн, парафін, жири і воскоподібні речовини, метилцелюлоза, етилцелюлоза, поліетилен, полівінілхлорид, натрію альгінат, солі кислоти акрилової та ін.

Одним із найбільш поширених формоутворювальних матеріалів для виробництва капсул є желатин. Желатин легко і швидко засвоюється навіть при тяжких порушеннях функцій шлунково-кишкового тракту, нетоксичний і не виявляє побічних реакцій.

Однак він є неоднорідною речовиною і являє собою систему різних фракцій, генетично зв'язаних одна з одною, які відрізняються лише різним ступенем складності. Таким чином характерною властивістю желатину (від лат. gelare — застигати) є здатність його розчинів застигати при охолодженні, створюючи твердий гель; На цій властивості желатину ґрунтується виготовлення желатинових капсул.

Для одержання стабільної капсульної оболонки до складу желатинової основи можуть входити різні допоміжні речовини, дозволені до застосування: пластифікатори, стабілізатори, консерванти, ароматизатори, барвники і пігменти.

З метою поліпшення структурно-механічних властивостей і забезпечення відповідної еластичності, збільшення міцності і зменшення крихкості оболонок доскладу желатинової маси вводять пластифікатори. Для цього використовують багато речовин, із них найбільш популярними е гліцерин, сорбіт, ПЕО-400, поліетиленгліколь, поліпропілен, поліетиленсорбіт (3—15 %) з оксіетиленом (4—40 %), гексантропол та ін. Для одержання твердих капссул у желатинову масу додають невелику кількість пластифікаторів (0,3—1,0 %), для м'яких — їх кількість збільшується до 20—45 %. У деяких випадках желатинові капсули стають більш стійкими при частковій або повній заміні в складі оболонки гліцерину сорбітом, ПЕО-400 або іншими пластифікаторами.

Серед вад желатинових капсул можна виокремити високу чутливість до вологи. Це вимагає дотримання певних умов їх зберігання. Для подолання цієї вади було запропоновано спосіб виготовлення капсул, де замість желатину використовується зеїй та інші плівкоутворювальні речовини, стійкі до дії вологи.

Крім того, на желатинові капсули наносять покриття, що надійно захищають оболонки від дії вологи, одночасно не перешкоджаючи швидкому їх руйнуванню у шлунку. До таких плівкоутворювачів належать параамінобензоати цукрів, амінопохідні целюлози. Ці методи поліпшують стійкість-желатинових капсул до вологи.

Желатинова маса є добрим середовищем для розмноження мікроорганізмів. Для забезпечення антимікробної стійкості оболонок у масу вводять консерванти: суміш кислоти саліцилової (до 0,12 %) із калію (натрію) метабісульфітом (до 0,2 %), кислоту бензойну і натрію бензоат (0,05—0,1 %), ніпагін (0,1—0,5 %).

Щоб надати капсулам привабливого товарного вигляду або зберегти активні речовини від фотохімічних реакцій, до складу желатинової основи вводять коригуючі допоміжні речовини; Іноді в желатинову основу додають ароматизатори (ефірні масла, есенції, етилванілін 0,1 % -вий), що надають капсулам приємного запаху. Додавання солодких на смак речовин (цукровий сироп, сахароза, глюкоза та інші) поліпшує смак капсул при проковтуванні. Для забарвлення оболонок капсул застосовують барвники, дозволені до медичного застосування: еозин  еритрозин, кислотний червоний 2С, тропеолін 00, індиготин, індиго, забарвлені цукри (руберозум, флаворозум, церулезум), а також різноманітні їх комбінації. Серед пігментних барвників використовують заліза оксид; білий пігмент — титану діоксид, що забарвлює капсули в білий колір, роблячи їх одночасно непрозорими.

Залежно від використаних барвників і пігментів капсули поділяють на такі групи:

— натуральні прозорі;

— забарвлені прозорі;

— забарвлені непрозорі;

— двоколірні прозорі і (або) непрозорі;

— поєднання прозорих і непрозорих частин.

Для запобігання розчинення капсул у шлунку й одержання кишково-розчинної форми у фармацевтичній промисловості використовують кислотостійкі плівкові покриття з ацетофталату целюлози, полівінілацетатфталату, фталату декстрину, лактози, маніту, сорбіту, воскоподібних речовин. За кордоном широко використовують кополімери кислоти акрилової з вінілацетатом. На основі кополімерів аліфатичних естерів акрилової і метакрилової кислот, розроблені покриття, розчинні в шлунку або кишечнику. Нині найчастіше застосовується метод нанесення кишково-розчинного плівкового покриття на гранули, мікрокапсули. Для надання капсулам пролонгованих властивостей використовуюсь технологічні прийоми введення спеціальних інґредієнтів у суміш наповнювачів. Звичайно застосовують комбінації речовин; що перешкоджають швидкому вивільненню діючих компонентів, серед яких найчастіше використовують акрилові полімери, похідні целюлози та інші речовини.

Як розчинники для лікарських речовин, що випускають в м'яких желатинових капсулах, окрім різних олій та масел; застосовують вищі спирти і естери (етилолеат, етилбензоат, моноолеат, поліетиленгліколі тіа їй.).

ВИРОБНИЦТВО ЖЕЛАТИНОВИХ КАПСУЛ

Виробництво желатинових капсул — складний технологічний процес, що проходить такі стадії

— приготування желатинової маси;

— формування желатинових оболонок;

— наповнення капсул; 

— їх обробка;

— контроль якості (стандартизація).

У процесі виготовлення капсул стадії можуть поєднуватися.

У виробництві желатинових капсул велика увага приділяється якості і технології приготування желатинової маси — основи для одержання капсул. Вона повинна мати певні фізико-хімічні властивості, які залежать від якості желатину, складу капсульної основи і способу її приготування.

На сьогодні існують два методи виготовлення капсульної основи: із процесом набухання і без процесу набухання желатину.

За першим методом желатин у реакторі заливають холодною водою з температурою 15—18 ⁰С для набухання протягом 1,5—2 год. Набухлий желатин розплавляють при температурі 45-75 °С залежно від його концентрації при працюючій, мішалці;протягом 1 год. Реактор має бути обладнаний водяним кожухом з автотерморегулюванням.

Після розчинення желатину додають консерванти, пластифікатори та інші допоміжні речовини, продовжуючи переміщування .протягом 0,5 год. Після відключення мішалки й обігріву желатинову масу залишають у реакторі протягом 1,5—2 год.

3 підключенням вакууму для видалення з маси бульбашок повітря. Приготовлену масу передають для стабілізації, витримують при температурі 45-60 °С (залежно від концентрації желатину) протягом 2,5—3 год. Перед початком капсулювання контролюють величину в'язкості.

Така технологія пов'язана з високою концентрацією желатину і звичайно застосовується для одержання капсул методом пресування.

Для приготування желатинової маси без процесу набухання в закритий реактор, обладнаний водяною оболонкою, автоматичним регулятором температур і лопатевою мішалкою, вносять розрахований об'єм води очищеної і нагрівають до 70—75 °С. У нагрітій воді послідовно розчиняють консерванти, пластифікатори та інші допоміжні речовини, після чого завантажують желатин при включеній мішалці. Перемішують до його повного розчинення. Далі роблять так само, як при одержанні маси з процесом набухання, желатину, контролюють тимчасові параметри розчинення желатину, роботи мішалки і стабілізації желатинової маси.

Процес капсулювання проходить в умовах термостатування желатинової маси при сталій температурі 40—45 °С.

М'ЯКІ ЖЕЛАТИНОВІ КАПСУЛИ

М'які желатинові капсули можуть мати, сферичну, овальну, видовжену або циліндричну форму з, напівсферичними кінцями, із швом і без нього.

Капсули можуть бути різних розмірів, місткістю від 0.1 до 1,5 мл. Зшивні м'які капсули можуть уміщати до 7,5 мл суміші (ароматизатори для ванн). У них, інкапсуюють в'язкі рідини, масляні розчини пастоподібні лікарські речовини, текучі суспензії. Вміст капсул може складати одну або більше лікарських речовин із можливим уведенням різних допоміжних речовин, дозволених до медичного застосування.

Виготовлення м'яких желатинових капсул y заводських умовах здійснюється двома методами: крапельним і пресуванням.

Крапельний метод. Крапельний метод одержання м'яких желатинових капсул у промисловому виробництві уперше запропонований фірмою «Globex» («Глобекс»). Цей метод базується на явищі утворення желатинової краплі з одночасним включенням у неї рідкої лікарської речовини, що досягається застосуванням двох концентричних форсунок.

Розплавлена желатинова маса надходить по трубопроводу, який обігрівається, в вузол 4, який являє собою конічну трубчасту форсунку, з якої виштовхується одночасно з подачею через дозувальний пристрій 1 лікарського засобу 2, що заповнює капсулу завдяки двофазному концентричному потоку. За допомогою пульсатора 5 краплі відриваються і надходять в охолоджувач 6, що являє собою циркуляційну систему для формування, охолодження і перемішування капсул.

Сформовані капсули потрапляють в охолоджене вазелінове масло (14 °С), зазнаючи кругової пульсації, і набувають чіткої кулястої форми 7.

Капсули відокремлюють від масла, промивають і сушать у спеціальних камерах (швидкість повітряного потоку 3 м/с), що дозволяє швидко видаляти вологу з оболонки капсули.

Метод повністю автоматизований, характеризується високою продуктивністю (28—100 тис. капсул/год), точністю дозування лікарської речовини (±3 %), гігієнічністю й економічністю витрати желатину.

Незважаючи на багато переваг, цей метод не може бути універсальним. Його використання обмежується як розмірами капсул — від 300 мг до мікрокапсул, так і вмістом (густина і в'язкість вмісту мають бути наближеними до масла).

Крапельний метод є дуже зручним для капсулювання жиророзчинних вітамінів А, Е, D, К і розчинів нітрогліцерину, валідолу та ін. Капсули, одержані крапельним методом, легко відрізняються за відсутністю на них шва.

Метод пресування. Принцип методу полягає в одержанні желатинових стрічок, з яких штампують капсули. Отримані таким способом капсули мають горизонтальний шов.

Існує декілька видів ліній для виготовлення м'яких капсул методом пресування: «KS-4» (Німеччина), «Scherer» (США), «Accogel Lederle» (Великобританія).

Перші конструкції складалися з матриць, на яких штампували половину капсули. Готову желатинову стрічку поміщали на нагріту матрицю. Стрічка трохи підплавлялась і вистилала поглиблення матриці, в яке надходила лікарська речовина. Зверху поміщали другу желатинову стрічку і накривали верхньою матрицею. Обидві матриці з'єднували і поміщали під прес, де формувалися капсули із швом по периметру. Однак такі  машини мали багато вад і були малопродуктивними.

Американський інженер Роберт Щерер запропонував горизонтальний прес замінити двома протилежно обертовими барабанами, з матрицями Дві неперервні желатинові сттрічки, отримані шляхом пропускання через систему охолоджених роликів (валів), подаються на обертові барабани з протилежних сторін. На поверхні барабанів є матриці, на яких утворюється половина форми одержуваних капсул. Стрічки з желатину точно повторюють форму матриці, і в міру того, як протилежні форми матриці з'єднуються через отвори в клиноподібному пристрої, здійснюється дозування вмісту капсул.

Машини такого типу відзначаються високою точністю дозування (±1 %) ї великою продуктивністю. Розроблений метод дістав назву ротаційно-матричного.

Фірмою «Leiner» (Великобританія) сконструйована й удосконалена капсульна машина «SS-1» для одержання м'яких желатинових капсул із рідкими і пастоподібними речовинами різних розмірів і форм. Автомат виконує всі операції з формування, наповнення

ТВЕРДІ ЖЕЛАТИНОВІ КАПСУЛИ

Тверді желатинові капсули призначені для дозуваня сипких порошкоподібних, гранульованих і мікрокапсулованих речовин. Вони мають форму циліндра з напівсферичними кінцями і складаються із двох частин — корпусу (тіла) і кришечки, що мають вільно входити одна в одну, не утворюючи зазорів. для забезпечення «замка» в них є спеціальні канавки і виступи.

Тверді желатинові капсули одержують методом занурення. Суть методу полягає в тому, що формування оболонок здійснюється за рахунок занурення охолоджених, змазаних олією рам із штифтами в готову капсульну масу.

У залежності від різних модифікацій окремих механізмів і пристроївуа також форми рам-утримувачів та їх кількості є різні конструкції машин, які працюють за принципом занурення, їх і випускають фірми «Colton», «Parke, Devis & Co», «Elli ІлШ» (США), «Zanazi» (Італія), «Hoflider undKarg» (Німеччина). з , Як приклад розглянемо процес виготовлення твердих капсул на напівавтоматі американської фірми «Colton», що складається з «мокальної ванни» у термостатичному кожусі, занурювального механізму із штифтами, сушильної установки, автоматичного вузла для підрізання, зняття і комплектування капсул.

Циліндричні форми-штифти («оливи») на рамі-утримувачу плавно занурюються за допомогою автоматичного пристрою в желатинову масу і, обертаючись навколо своєї осі, піднімаються, даючи стекти надлишку маси. Правильний розподіл желатинової плівки забезпечується точним регулюванням швидкості обертання рами, в'язкістю желатину і глибиною занурення. Завдяки цьому,  капсули мають однорідну стінку певної товщини.

Отримані оболонки сушать спочатку при температурі повітря 26—27 °С і відносній вологості 45—50 %, потім при температурі 18°С до відносної вологості 10—15 %. Із сушильної установки рами подаються в автоматичний вузол, де оболонки капсули спочатку підрізаються ротаційним ножем, а потім знімаються механічними лапками і подаються в блок комплектації. Штифти очищаються, змазуються маслами, після чого технологічний цикл тривалістю 45—47 хв повторюється.

Порожні тверді капсули наповняються лікарськими речовинами на спеціальних наповнювальних автоматах.

АВТОМАТИ ДЛЯ НАПОВНЕННЯ КАПСУЛ

Наповнення м'яких желатинових капсул відбувається за допомогою поршневих вакуумних автоматів, які відзначаються великою точністю дозування (±2—3 %) і, високою продуктивністю. Для наповнення твердих желатинових капсул використовують автомати різних фірм, які відрізняються продуктивністю (від 20 до 150 тис. шт./год) і точністю дозування (±2—5 %) і будовою дозатора. Залежно від сипкості і ступеня дисперсності (зернистості) лікарської речовини, що фасується, автомати працюють із шнековими, вакуумними або вібраційними дозаторами.

Наповнення твердих желатинових капсул здійснюється в п'ять операцій 

1) орієнтування порожніх капсул;

2) роз'єднання (розкриття) порожніх капсул;

3) наповнення корпусу капсули;

4) з'єднання і закриття тіла і кришечки капсули;

5) викидання наповнених капсул.

Наповнення корпусу капсул - найбільш відповідальна операція. Відтворення і точність дозування залежить від характеристики наповнювача, методу наповнення і типу машини, що наповняє.

Активні речовини для капсулювання у тверді желатинові капсули мають відповідати таким вимогам:

1. Вміст має вивільнятися з капсули, забезпечуючи високу біодоступність.

2. При використанні автоматичних наповнювальних машин речовини повинні мати певні фізико-хімічні і технологічні властивості, такі як:

1. відповідний розмір і форму частинок;

2. однорідність

3. гомогенність змішування;

4. сипкість (плинність);

5. вміст вологи

6. здатність до компактного формування під тиском.

Для надання активним компонентам необхідних технологічних властивостей до них додають допоміжні речовини.

При інкапсулуванні пастоподібних мас виникає необхідність уведення тиксотропів — речовин, що додають необхідну плинність. Вони можуть змінювати в'язкість легкотекучих мас для заповнення капсул. З цією метою вводяться поліетиленглікопі, воски, соєвий лецитин тощо.  ;

Здебільшого активні речовини інкапсулують у формі порошків або гранул. Однак мікрокапсули, мікродраже, таблетки, маленькі желатинові капсули, пасти і рідини з високою в'язкістю окремо або в різних комбінаціях можуть заповнюватися без особливих труднощів.

МЕТОДИ ІНКАПСУЛУВАННЯ

На сьогодні у світовій практиці використовують декілька методів ручного наповнення, на напівавтоматичних машинах і на високошвидкісних автоматах із продуктивністю близько 150 тис. капсул за годину.

Наповнення вдавленням. Цей метод застосовується при ручному наповненні капсул або при використанні найпростіших напівавтоматичних машин. Відваженою кількістю порошку або гранул заповнюють корпус капсул, а наповнювач, що залишився, вдавлюється спеціальними пуансонами в необхідну кількість капсул

Цей метод використовується для наповнення контрольних зразків капсул у дослідницьких проектах і невеликих партіях препаратів,

Дисковий метод дозування. Дозувальний диск із шістьма групами отворів утворює основу вмістилища. Наповнювач, розподілений через ці отвори пресується п'ятьма окремо відрегульованими ущільнювальними пристроями (станціями). Шоста станція служить для переміщення утрамбованого порошку в корпус капсули. Метод дозволяє коригувати дозування, якщо порошок має погану сипкість і тенденцію до формування грудок.

Маса наповнювача може регулюватися зміною тиску і підвищенням або зниженням рівня наповнювача. Це дозволяє вміщати в капсули дуже малі дози препаратів.

Поршневі методи дозування. Методи ґрунтуються на об'ємному дозуванні при використанні дозувальних блоків різної конструкції.

При поршневому ковзному методі наповнювач передається із завантажувального бункера в дозувальний блок, що складається із збірника і дванадцяти паралельних дозувальних циліндрів, відділених від збірника прокладкою. Під час руху прокладки наповнювач проходить через отвори в ній і надходить у циліндри, що мають поршні. Подальший рух прокладки перекриває подачу наповнювача зі збірника, після цього поршні опускаються, відкриваючи отвори в циліндрах. Через ці отвори відбувається подача наповнювача в корпус капсули.

Поршневий метод дозування заснований на об'ємному дозуванні за допомогою спеціального дозувального циліндра. Наповнювач надходить із бункера в дозувальний блок, розташований разом із дозувальними циліндрами. При наповненні циліндри переміщаються нагору через збірник наповнювача, після чого піднімається поршень до верхньої точки циліндра, сприяючи переміщенню наповнювача через спеціальні канали в корпус капсули.

Трубковий метод дозування. Застосовуючи цей метод, використовують трубки спеціальної форми (дозатор і поршень), що заглиблюються в порошкоподібний або гранульований наповнювач. Після видалення трубки з наповнювача дозувальний блок повертається на 180°, і спресований порошок виштовхується дозувальним поршнем у корпус капсули.

Стиск порошку може регулюватися таким чином; що створюється необхідна висота і форма наповнювач

Метод подвійного ковзання ґрунтується на принципі об'ємного дозування. Наповнювач дозують у спеціальні відділення, з яких він згодом надходить у корпус капсули.

Метод дозволяє частково заповнювати капсули. Це важливо, коли капсула повинна бути наповнена інгредієнтами декількох типів (наприклад, мікрокапсули)

Метод дозувальних циліндрів призначений для дозування двох наповнювачів в одну капсулу. Наповнювачі надходять із бункерів у дозувальні пристрої, прикріплені до плоскої пластини з овальними отворами для дозування наповнювачів. Базова пластина прилягає до рухомих дозувальних циліндрів, які мають бокові канали і поршні.

Після наповнення першим порошком циліндр пересувається до другого дозувального пристрою, де відбувається подальше заповнення циліндра іншим наповнювачем. Потім поршень зісковзує вниз, відкриваючи боковий канал, через який суміш наповнювачів попадає в корпус капсули

Метод дозувальних трубок. Ще один об'ємний метод, при якому наповнювач переноситься в капсулу за допомогою вакууму. Вакуум підведений до дозувальних трубок, які послідовно занурюються всередину обертового дозувального жолоба. Об'єм дозувальної камери усередині трубки контролюється поршнем.

Метод наповнення капсул твердими формами (метод формування котків). Особливістю цього методу є наповнювачі, які можуть бути представлені таблетками, ядрами, таблетками з оболонками, драже, капсулами чітко визначених розмірів

Наповнювачі сферичної форми більш прийнятні завдяки своїм значним показникам сипкості, центрування, дозування і викидання з дозувальних каналів.

Оболонки м'яких желатинових капсул мають бути якомога твердішими і. містити менше вологи, крім того, міцними настільки, щоб не зруйнуватися під час процесу наповнення швидкісними машинами.

Наповнювачі з бункера надходять у дозувальний канал, а за рахунок зсуву спеціальної пластини і роботи напрямного стержня потрапляють у корпус капсули.

Залежно від конструктивних особливостей наповнювальних машин можуть використовуватися й інші методи наповнення твердих і м'яких желатинових капсул.

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ

Капсули контролюють за такими показниками якості: зовнішній вигляд, ідентифікація, однорідність маси, однорідність вмісту, супутні домішки, розчинність, розпадання, втрата в масі при висушування, мікробіологічна чистота, кількісне визначення.

Капсули повинні мати гладку поверхню без ушкоджень і видимих повітряних і механічних включень.