02 Право  інтелектуальної власності. Законодавча база України у сфері охорони інтелектуальної власності.

 

  1.  Загальна характеристика інтелектуальної власності

         У сучасних умовах будь-який вид діяльності людини - ви­робництво,  охорона здоров'я тощо - просто неможливий без належного науково-технічного забезпечення, так само, як не­можливий соціально-економічний прогрес суспільства взагалі без духовного розвитку. Це щільно взаємопов'язані процеси, які, в свою чергу, взаємозалежні.

 

    Наука не може успішно розвиватися, якщо виробництво не забезпечить її необхідними інструментами, приладами, устаткуванням. У свою чергу, виробництво не може прогресувати без розвитку науки і техніки.

 

сучасна цивілізація тримається на трьох „китах" - освіта, наука, культура. Світовий досвід переконує, що там, де глибоко усвідомлюють значення і роль цих трьох чинників для суспільного розвитку і приділяють їм належну увагу, країна залучається до числа держав із високо-розвинутою економікою.

 

    Часто творчість визначають як інтелектуальну. Інтелект у перекладі з латинської означає пізнання, розуміння, розум. Інте­лект є здатність до мислення, раціонального пізнання. Тобто інте­лектуальна творчість - це і є розумова діяльність, адже творчості без розумового осмислення бути не може.

 

    За цілеспрямованістю творчість можна умовно розподілити на два основних види: духовна творчість і науково-технічна творчість. До першого виду належать результати художньої твор­чості. До другого - науково-технічної. 

 

     Другу величезну групу складають результати науково-технічної творчості, які підпадають під поняття ..промислова власність".  Тому результати науко­во-технічної творчості користуються особливо великим попи­том на ринку науково-технічної продукції.

 

   винаходи використовуються, як правило, на промис­лових підприємствах. Але товарні знаки, знаки обслуговуван­ня, комерційні найменування та позначення являють інтерес не лише для промисловості, а й для торгівлі.

 

    Третя група об'єктів інтелектуальної власності - це засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товару і по­слуг.  У наш час перед виробниками, особливо в країнах із розвину­тою економікою, часто постає проблема збуту. Однорідних то­варів виробляється так багато, що ринок уже не спроможний усі їх поглинути. Тому такі позначен­ня у сучасних умовах також є товаром, який на ринку продається і купується.

   

     Конвенція, якою 14 липня 1967 р. у Стокгольмі було заснова­но Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), зазна­чає, що „інтелектуальна власність" містить права, які стосуються:

1) літературних, художніх та наукових творів;

3) винаходів у всіх сферах людської діяльності;

4) наукових відкриттів;

5) промислових зразків;

6) корисних моделей;

7) товарних знаків, знаків обслуговування і торгових назв та позначень, найменування місця походження;

 

       перед на­шим суспільством постають два основні завдання:

1. Покращити систему науково-технічної інформації й патентно-ліцензійну роботу.

2. Всебічно сприяти подальшому розвитку творчості ви­нахідників і раціоналізаторів.

 

      2. Виникнення, становлення і розвиток поняття інтелектуальної власності

       Виникнення терміна „інтелектуальна власність" приходиться на кінець XVII ст. Він уперше з'явився у французь­кому законодавстві на грунті теорії природного права  (Вольтер, Дідро, Гольбах, Ґель-вецій, Руссо).

 

     14 липня 1967 р. була створена Всесвітня організація інте­лектуальної власності (ВОІВ), яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Але фак­тичне започаткування цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20 березня 1883 р. було укладено Паризьку конвенцію про охорону промислової власності. Пізніше, а саме в 1886 p., було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і ху­дожніх творів. О

   

       Всесвітня організація інтелектуальної власності у поняття інтелектуальної власності включає:

1. промислову власність, що головним чином охоплює вина­ходи, товарні знаки і промислові зразки;

2. авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів.

   

  Коло об'єктів інте­лектуальної власності сьогодні можна поділити на три основні групи:

 — перша - це результати наукової, літературної і художньої творчості,   які   охороняються   авторським   правом   і суміжними правами;

— друга - результати науково-технічної творчості, що охо­роняються патентними правом або, точніше сказати, пра­вом промислової власності;

— третю групу складають засоби індивідуалізації учас­ників цивільного обороту, товарів і послуг, які прирівняні до результатів інтелектуальної діяльності.

    

 Інтелектуальна власність - це результати творчої діяльності, її об'єктом, проте, є не матеріальні носії, в яких ре­алізовані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, міркуван­ня, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілюються у певних матеріальних носіях.

 

 

Перелік об'єктів інтелектуальної діяльності, які можуть бу­ти визнані об'єктами інтелектуальної власності наведений у За­коні України „Про власність" від 7 лютого 1991 р.

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

 

    Суттєвим є включення до переліку об'єктів інтелектуальної власності наукового відкриття.   Автор наукового відкриття має право надавати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву.  Право на наукове відкриття засвідчується дипломом.

   

    3. Поняття права інтелектуальної власності

      Закон України „ Про охорону прав на винаходи і ко­рисні моделі" визначає: „Право власності на винахід (ко­рисну модель) засвідчується патентом".

  „Право інтелектуальної власності - це право особи на ре­зультат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом".

 

        У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власнос­ті - особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чин­ного законодавства належать авторам того чи іншого результа­ту інтелектуальної діяльності. Безумовно, право інтелектуальної власності мо­же належати не лише безпосередньо творцям, а й їх правонаступ­никам.

 

      Залежно від характеру інтелектуальної діяльності право власності на зазначені результати буває трьох видів:

      1. Якщо результатом творчої діяльності є твори науки, літерату­ри, мистецтва, то вони охороняються авторським правом. До авторського права долучаються так звані суміжні права (права виконавців, розробників фонограм та організацій мовлення).

      2. Другу групу прав інтелектуальної власності складають результати науково-технічної творчості, які об'єднуються в групу об'єктів промислової власності.

     3. Позначення і найменування, засобами яких розрізняють­ся учасники цивільного обороту, товари і послуги, склада­ють третю групу прав інтелектуальної власності. Найбільш адекватна змісту назва „право промислової влас­ності".

 

       4. Співвідношення права власності і права інтелектуальної власності

   • право власності виникає шляхом виробництва об'єкта, право інтелектуальної власності виникає також шляхом створення твору, винаходу тощо;

• право власності виникає шляхом укладення цивільно-пра­вових договорів, так само виникає і право інтелектуальної власності.

 

    Проте між цими двома видами права власності існує чимало суттєвих відмінностей. Зокрема:

1. Право власності  не обмежене будь-яким стро­ком. Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передбачених законом. Право інтелектуальної власності встановлюється лише на певний строк, наприклад, патент на винахід видається строком лише на 20 років. Після чого винахід стає надбанням суспільства.

2. На окремі об'єкти ( винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його державної реєстрації.

     3. Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами власності полягає в тому, що звичайне право власності встановлюється на матеріальні об'єкти - предмети навко­лишнього середовища.

 

     об'єктами інтелектуальної власності є ідеї, образи, символи, думки, гіпоте­зи тощо. Перелічені об'єкти можуть стати інтелектуальною власністю лише за умови, що вони здатні матеріалізуватися, втілитись у матеріальних носіях. Ідея, яка не здатна до такої ма­теріалізації, об'єктом права інтелектуальної власності не стає. Проте законодавство деяких країн встановлює правову охорону і на ідеї.

 

       4. Суттєвою відмінністю права інтелектуальної власності від звичайного права власності є здатність об'єкта інтелектуаль­ної власності до тиражування, чого не можна сказати про ма­теріальні об'єкти власності. Ідеї, образи, звуки, символи то­що мають здатність до багаторазового втілення в матеріаль­ному об'єкті. Книга, наприклад, в якій втілено інтелектуаль­ну власність її автора, може бути тиражована в будь-якій кількості.

 

      5. Законодавство України про інтелектуальну власність

   Законодавство України, яке містить норми щодо охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, умовно можна поділи­ти на такі блоки:

1. Загальне законодавство:

• Конституція України;

• Цивільний кодекс України;

• Цивільний процесуальний кодекс України;

• Кримінальний кодекс України;

• Кримінально-процесуальний кодекс України;

• Митний кодекс України;

• Господарський процесуальний кодекс України;

• Кодекс законів про працю України.

 

2. Спеціальне законодавство у сфері охорони інтелектуаль­ної власності:

• Закон України "Про охорону прав на винаходи";

• Закон України "Про корисні моделі, промислові зразки";

• Закон України "Про знаки для товарів і послуг";

• Закон України "Про топографії інтегральних мікросхем";

• Закон України "Про сорти рослин";

• Закон України "Про охорону авторського права і суміжних прав тощо".

 

3. Митне законодавство:

• Митний кодекс та інші нормативно-правові акти з цих питань.

Крім того, підзаконні акти - постанови Кабінету Міністрів України, укази та розпорядження Президента тощо.

    Початком становлення законодавства України про інтелек­туальну власність є день прийняття Закону України „Про власність" - 7 лютого 1991 р.

     

  основним джерелом права інтелектуальної власності є пакет законів, прийнятих у грудні 1993 р.: „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", „Про охорону прав на промислові зразки", „ Про охорону прав на знаки для товарів і послуг",  „Про авторське право і суміжні права".

   

   З 1 січня 2004 р. діє новий Цивільний кодекс України, в яко­му питанням інтелектуальної власності приділено значну увагу. На розвиток законодавства про інтелектуальну власність Державним Департаментом інтелектуальної власності України (ДДІВ) було розроблено і прийнято ряд відомчих актів, які регу­люють діяльність ДДІВ з оформлення прав на об'єкти промисло­вої власності.

 

    Важливим джерелом права інтелектуальної власності є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналась Україна. Передусім Україна вступила до Всесвітньої організації інтелекту­альної власності (ВОІВ), членами якої є понад 150 країн світу.

 

  Україна оголосила чинними на своїй території Паризьку конвенцію про охорону промислової власності від 20 березня 1883 p., Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 p., Договір про патентну кооперацію (РСТ), прий­нятий 19 червня 1970 р.

 

     6. Система органів управління в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні

 

     У структурі Верховної Ради України, у складі Комітету з питань науки і освіти створений Підкомітет з питань інноваційної діяльності і захисту Інтелектуальної власності.   У структурі судової влади у 2001 р. створена спеціалізована колегія суддів Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності.

 

Система виконавчих органів охоплює такі установи:

— Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності - постійно діючий орган при Кабінеті Міністрів України, створений у лютому 2000 р. для координації діяльності органів виконавчої влади у сфері охорони інтелектуальної власності.

— Державний департамент інтелектуальної власності, ство­рений у квітні 2000 р. у складі Міністерства освіти і науки України. Його основні завдання:

1) участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

2) прогнозування та визначення перспектив і напрямів роз­витку у сфері інтелектуальної власності;

3) розроблення нормативно-правової бази функціонування державної системи охорони Інтелектуальної власності;

 

  Антимонопольний комітет України - центральний орган, що забезпечує

 захист від недобросовісної конкуренції, пов'яза­ної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності.

 

У 2001 р. в структурі Державної служби боротьби з еко­номічною злочинністю були створені підрозділи по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності — як у цен­тральному апараті, так і на регіональному рівні.

— Державна митна служба України — забезпечує реєстрацію переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, та здійснює ком­плекс передбачених законодавством заходів з недопущен­ня переміщення через митний кордон України товарів, ви­готовлених з порушенням прав інтелектуальної власності.

 

— Державний комітет стандартизації, метрології та сер­тифікації України — здійснює державний контроль за До­триманням законодавства України про захист прав спо­живачів, а також про рекламу в цій сфері;

— Служба безпеки України — бере участь у розробці та здійсненні заходів із захисту державних таємниць України; сприяє підприємствам, установам, організаціям, підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завда­ти шкоди життєво важливим інтересам України.

     Важливу роль у системі органів регулювання охорони інте­лектуальної власності відіграють організації, що утворюють інфраструктуру діяльності в цій сфері:

— Державне підприємство „Український інститут промислової власності" (Укрпатент), яке перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України та підпорядковане Дер­жавному департаменту інтелектуальної власності.

 

Воно є основою інфраструктури охорони промислової влас­ності в Україні; здійснює такі функції:

• приймання заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності;

• проведення експертизи цих заявок на відповідність їх умо­вам надання правової охорони;

• забезпечення державної реєстрації об'єктів промислової власності, зміни їх правового статусу та офіційної публікації відповідних відомостей;

• забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про об'єкти промислової власності;

• формування фондів національної патентної документації в органах державної системи науково-технічної інформації України та ін.

 

  Державне підприємство „Українське агентство з авторських і суміжних прав" є основною ланкою охорони авторських прав, належить до сфери управління Міністерства освіти і науки Ук­раїни та підпорядковане Державному департаменту інтелектуаль­ної власності; виконує такі функції:

• забезпечення охорони авторських і суміжних прав право-власників України й інших країн та їх правонаступників на території України і за її межами;

• державна реєстрація прав авторів на твори науки, літерату­ри та мистецтва;

• забезпечення фізичних і юридичних осіб інформацією про об'єкти авторських і суміжних прав;

 — Український центр інноватики та патентно-інфор­маційних послуг створений у 2001 р. в м. Києві з метою сприяння інноваційній активності та надання допомоги учасникам інноваційного процесу у вирішенні питань, що стосуються сфери промислової власності. У Центрі вико­нуються роботи на замовлення, надаються консультації та інші види послуг, включаючи складання комплекту доку­ментів для подання заявки на одержання правової охоро­ни об'єкта промислової власності в Україні та за її межа­ми;

 

—    Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності створений у складі Академії правових наук і має стати спеціалізованою установою для проведення наукових досліджень у сфері інтелектуальної власності, участі в розробці проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань інтелектуальної власності, підготовки екс­пертних висновків із зазначених питань.

 

Управління науково-технічною діяльністю на місцях здійснюється керівництвом підприємств, організацій і установ усіх форм власності. Що стосується творчої діяльності в галузі науки, літератури і мистецтва, то тут єдиної системи управління немає, оскільки очевидно, що для всіх видів творчості єдина сис­тема не потрібна.

 

    Управління науковою діяльністю здійснює Міністерство освіти і науки України, а також Президія Національної Академії наук України. У низовій ланці управління науковою діяльністю здійснюється керівництвом науково-дослідних, наукових, про­ектних, технологічних і та інших організацій і установ.