Амінокислоти. Пептиди. Білки.
План лекції:
1. Будова амінокислот
2. Загальна характеристика білків та їх класифікація.
3. Елементарний склад білків.
4. Властивості білків:
а) молекулярна маса білків;
б) розчинність білків;
в) амфотерність білків;
г) гідроліз білків;
д) денатурація білків;
е) кольорові реакції білків.
4. Будова білків. Їх структура:
а) первинна
б) вторинна
в) третинна
г) четвертинна
Фізичні та хімічні властивості
Амінокислоти являють собою білі кристалічні речовини з високими температурами плавлення, добре розчинні у воді. Внаслідок наявності в структурі кислотного центру (група — СООН) та основного центру (група — NH2) амінокислоти кристалізуються з нейтральних водних розчинів у вигляді внутрішніх солей, що дістали назву біполярні іони, або цвіттер-іони:
У хімічному відношенні амінокислоти виявляють властивості первинних амінів та карбонових кислот. По карбоксильній групі вони утворюють функціональні похідні карбонових кислот — солі, складні ефіри, аміди, галогенангідриди.
За участю аміногрупи амінокислоти утворюють солі з мінеральними кислотами, вступають в реакції алкілування, ацилування, реагують з азотистою кислотою, а також дають інші реакції, властиві первинним амінам. Оскільки амінокислоти утворюють солі як з мінеральними кислотами, так і з основами, вони є амфотерним речовинами.
Деякі
хімічні перетворення амінокислот представлені на схемах.
Способи добування
Найширше використовуваний, хімічний метод розщеплення рацематів a-амінокислот грунтується на утворенні діастереомерних солей N-ацильних похідних (±)-a-амінокислот з оптично активними основами, наприклад, бруцином або стрихніном. Внаслідок різної розчинності один з діастереомерів утворює осад, а інший, більш розчинний, залишається у розчині. Розділені діастереомерні солі потім розкладають до a-амінокислот.
Ферментативний метод розщеплення оснований на гідролізі N-ацил-a-амінокислот ацилазами або складних ефірів a-амінокислот естеразами.
Гідроліз білків. a-Амінокислоти добувають шляхом лужного, кислотного або ферментативного гідролізу білків. При кислотному гідролізі відбуваються також побічні реакції, наприклад, глутамін аспарагін гідролізуються до глутамінової та аспарагінової кислот, а триптофан розкладається. Лужний гідроліз призводить до рацемізаії a-амінокислот. Тому найширше застосовується ферментативний метод гідролізу. Розділення a-амінокислот у білкових гідролізатах проводять за допомогою іонообмінної хроматографії.
Мікробіологічний синтез. Деякі мікроорганізми в процесі своєї життєдіяльності виробляють певні a-амінокислоти. Ці мікроорганізми вирощують на багатих вуглеводами середовищах — крохмалі, меласі, патоці та ін. Таким способом добувають аспарагінову та глутамінову кислоти, триптофан, лізин та ін.
Хімічні властивості a-амінокислот
Раніше були розглянуті хімічні властивості амінокислот. Також подані реакції, котрі застосовуються у аналізі a-амінокислот, синтезі пептидів або лежать в основі перетворень a-амінокислот в організмі.
Реакції по аміногрупі
Утворення N-ацильниx похідних. При взаємодії a-амінокислот ангідридами або хлорангідридами карбонових кислот утворюють N-ацильні похідні, котрі відносно легко руйнуються до вихідних a-амінокислот. У зв'язку з цим реакція ацилювання використовуєте для блокування (захисту) аміногрупи при синтезі пептидів. Як ацилюючі реагенти використовують бензоксикарбонілхлорид (а) або трет-бутоксикарбоксазид (б):
Захисну карбобензоксигрупу видаляють каталітичним гідролнолізом або дією розчину бромоводню в оцтовій кислоті на холоді:
Трет-бутоксикарбонільну групу руйнують дією трифтороцтової кислоти:
Дезамінування. Під дією азотистої кислоти a-амінокислоти перетвоорюються на відповідні a-гідроксикислоти:
Реакція застосовується в аналітичній практиці (метод Ван-Слайка). За об'ємом азоту, що виділився, визначають кількісний вміст a-амінокислоти.
В організмі a-амінокислоти піддаються окисному дезамінуванню. Реакція відбувається під дією ферментів оксидаз і окисного агенту коферменту НАД:
Трансамінування ( пергаміну вання). Процес проходить тільки в живих організмах. Реакція відбувається за участю ферментів трансаміназ і коферменту піридоксальфосфату між a-аміно- і a-кетокислотами та зводиться до взаємообміну аміно- та карбонільною групами:
Взаємодія з карбонільними сполуками. Формальдегід реагує з a-амінокислотами у водному розчині з утворенням N-гідроксиметильних похідних.
Реакцію покладено в основу кількісного визначення a-амінокислот методом формольного титрування за Серенсеном.
Інші альдегіди та кетони реагують з а-амінокислотами з утворенням основ Шиффа:
Взаємодія з фснілізотіоціапатом (реакція Едмана). При взаємодії a-амінокислот з фенілізотіоціанатом утворюються похідні З-феніл-2-тіогідантоїну. Спочатку в присутності лугу відбувається приєднання фенілізотіоціанату за аміногрупою a-амінокислоти, а потім при нагріванні продукту приєднання в присутності мінеральної кислоти відбувається циклізація з утворенням похідного фенілтіогідантоїну (ФТГ-похідного):
Реакція використовується для установлення будови пептидів (деградація за Едманом).
Взаємодія з 2,4-динітрофторбензолом (реактив Сетера). При взаємодії a-амінокислот з 2,4-динітрофторбензолом (ДНФБ) утворюється N-динітрофенільне похідне (ДНФ-похідне):
Реакція проходить за механізмом SN. Використовується для визначення будови пептидів.
Реакції
по карбоксильній групі
Утворення хелатних сполук. Характерною особливістю a-амінокислот є здатність утворювати міцні хелати комплексні солі з іона важких металів, наприклад:
Незначна розчинність та інтенсивне забарвлення хелатів міді (II) дозволяє використовувати їх в аналітичній практиці для виявлення a-амінокислот.
Утворення складних ефірів. Як карбонові кислоти a-амінокислоти при взаємодії зі спиртами утворюють складні ефіри:
Складні ефіри a-амінокислот розчинні в органічних розчинниках, леткі та добре переганяються. Ці властивості їх використовуються при розділенні суміші a-амінокислот у білкових гідролізатах. З цією метою a-амінокислоти спочатку етерифікують, а потім одержані ефіри піддають перегонці. Для розділення суміші складних ефірів a-амінокислот нині застосовують метод газо-рідинної хроматографії (ГРХ). Ця реакція служить також зручним методом захисту карбоксильної групи при синтезі пептидів.
Утворення галогенангідридів і ангідридів. Аналогічно карбоновим кислотам, a-амінокислоти утворюють галогенангідриди та ангідриди. Перед проведенням реакції спочатку захищають аміногрупу утворенням N-ацильних похідних.
Декарбоксилювання. У зв'язку з наявністю біля a-вуглецевого атома двох сильних електроноакцепторних груп карбоксильної та аміногрупи a-амінокислоти відносно легко декарбоксилюються:
Ідентифікація a-амінокислот
Нінгідринна реакція. Для виявлення a-амінокислот використовується реакція з нінгідрином, в результаті котрої утворюється продукт, забарвлений в синьо-фіолетовий колір з максимумом поглинання при 570 нм:
Нінгідриновий реактив застосовується в хроматографічному аналізі для проявлення хроматограм на папері та в тонкому шарі сорбенту, а також для кількісного колориметричного визначенні a-амінокислот.
Ксантопротеїнова реакція. Це реакція з концентрованою азотною кислотою на a-амінокислоти, що містять у своїй молекулі ароматичні цикли. В результаті останньої відбувається нітрування ароматичного циклу з утворенням нітропохідного, забарвленого у жовтий колір.
Вміст білків:
В
м’язах людини – 80%
В
шкірі – 63%
В
печінці – 57%
В
мозок – 45%
В
кістках – 28%
Загальна
характеристика білків та їх класифікація.
Азотовмісні високомолекулярні сполуки природного походження – білки.
Із органічних речовин, що входять в склад живих організмів, найбільш важливі в біологічному відношенні і найбільш складні по хімічній структурі є якраз білки. З ними ми зустрічаємось всюди, там де має місце життя, та його прояви.
Термін „білки” виник вперше в зв'язку із знаходженням в тканинах тварин і рослин речовин, що подібні по деяких своїх властивостях з яєчним білком (при нагріванні вони розкладаються). Ці речовини Мульдер в 1838 р. назвав протеїнами (з грец. proteous - перший), тобто вони є важливими складовими живої матерії, без якої неможливе життя. Тепер слово „білки” це збірне поняття для цілого класу речовин, які мають багато спільного в складі та властивостях, що присутні в кожній живій клітині і утворюють там основну масу протоплазми.
Класичне визначення ролі білків як основи живого дано сто років тому що „життя це форма існування білкових тіл”. Ця фраза стала крилатою, в ній підкреслюється вирішальне значення білків для життя.
Всі білки в залежності від будови діляться на прості і складні.
Протеїни – практично
зустрічаються в усіх тваринних і рослинних клітинах, в більшості рідин
організму (плазмі крові, сиворотці молока і т.д.).
Амбуліни менші по масі від
глобулінів та розинні у воді, а глобуліни в нейтральних солях. Прості білки
складаються тільки з амінокислот.
Склдні білки – складаються з білкової та небілкової групи.
а) нуклеопротеїни – небілкова частина відноситься до нуклеїнових кислот;
б) небілкова частина хромопротеїнів забарвлені сполуки;
в) фосфопротеїни – мають у складі залишки фосфорної кислоти;
г) ліпопротеїни – небілкова частина –ліпіди;
д) глюкопротеїни – небілкова частина – вуглеводи.
Вони контролюють тисячі хімічних реакцій: біоенергетика, живлення, дихання, м’язове скорочення, білкові гормони розкачують маятник наших емоцій, імунітет теж залежить від білків.
2. Елементарний
склад білків.
Формули білків:
гемоглобін – С3032Н4876О872N780S6Fe4
При вивченні хімічної структури простого білка було
встановлено, що основною його структурною одиницею – мономером – являються
амінокислоти. Таким чином
білки – це високомолекулярні, органічні,
N – вмісні біополімери,
які складаються в основному з амінокислот.
Амінокислота''' — це азотовмісна карбонова кислота, тобто — це хімічна сполукаа, молекула якої одночасно містить аміногрупу –NH2 та карбоксильну групу –СООН, і вуглецевий скелет. За тим, до якого атому вуглецю приєднана аміно- група, амінокислоти поділяються на α, β, γ При цьому α-амінокислотами називаються такі, в яких карбоксильна та [[аміногрупа]] приєднані до одного і того ж атому вуглецю; β-амінокислотами — такі, де аміногрупа приєднана до атому вуглецю, сусіднього з тим, до якого приєднана карбоксильна
До складу протеїнів входять 20 α-амінокислот, які кодуються генетичним кодом і називаються протеїногенними або стандартними амінокислотами. Окрім них в організмі продукуються і інші амінокислоти, що називаються непротеїногенними або нестандартними. Одна із стандартних амінокислот, [[пролін]], має вторинну аміногрупу (=NH замість –NH2 , яка також часто називається іміногрупою.
3. Властивості
білків і будова амінокислот.
а) Молекулярна маса білків – для визначення молекулярної маси існує ряд методів:
кріоскопічний.
осмометричний, седиментації
Найбільш точним є метод седиментації який проводиться в ультрацентрифузі. Він заснований на різній швидкості осадження білків в залежності від молекулярної маси: з великою масою білки осідають при малій швидкості руху ротора центрифуги, а білки з малою масою - при високих швидкостях його руху.
Вивчення різних білків показало, що всі вони мають велику молекулярною масою. Молекулярна маса їх виражається десятками, сотнями і тисячами, а в деяких білків і декілька мільйонів.
альбумін) – 36000
гемоглобін) – 152000
м'язи (міозин) –
500000
б) розчинність
білків
Ми вже згадували класифікуючи білки, що одні з них альбуміни розчинні у воді, а глобуліни тільки в нейтральних солях. А є білки, що зовсім не розчиняються.
Розчинні білки утворюють колоїдні розчини.
в) амфотерність білків
NH2 – аміногрупа – гр. основ. орг.
О
∕∕
-С – карбоксильна гр. – гр. орг. кислот.
\
ОН
Амінокислоти будуть себе проявляти як основи взаємодіючи з кислотами, і як кислоти взаємодіючи з основами.
Отже, амінокислоти це органічні амфотерні сполуки.
Амінокислоти можуть реагувати між собою з утворенням пептидних зв*язків:
20 амінокислот , що входять до складу білків
Аланін |
Лейцин |
Аргінін |
Лізин |
Аспарагін |
Метіонін |
Аспарагінова кислота |
Пролін |
Валін |
Серин |
Гістидин |
Тирозин |
Гліцин |
Треонін |
Глутамін |
Триптофан |
Глютамін |
Феніламін |
Глютамінова кислота |
Цистеїн |
Ізолейцин |
|
г) гідроліз білків
Для вивчення хімічного складу білків застосовують гідроліз – процес розщеплення білків на складові частини при участі води і нагрівання.
Гідроліз буває:
Кислотний лужний ферментативний
для кислого гідролізу використовують концентровані розчини H2SO4 i HCl і нагрівання при 100-1100С.
Для лужного - використовують розчини
лугів.
ферментативний проходить з участю ферментів (біологічних каталізаторів) і при температурі 37-380С.
Кінцевими продуктами гідролізу простих білків являються тільки амінокислоти.
д) денатурація білка
Під впливом різних фізичних і хімічних факторів – високої температури, ряду хімічних речовин, опромінення, механічної дії – слабкі водневі зв’язки що підтримують вторинну і третинну структури (але не первинну, рвуться і молекула розгортається).
В результаті денатурації властивості білка змінюються. Він втрачає розчинність, стає доступним дії травних ферментів втрачає властиві йому функції. Явище денатурації процес оборотний, тобто розгорнутий поліпептидний ланцюг здатний знову закрутитися в спіраль.
Цю властивість денатурації використовують в клініці, коли при отравленні важкими металами хворому дають пити молоко або сирі яйця, щоб метали денатуруючи білки цих продуктів адсорбувалися на їх поверхні і не діяли на слизові стінок кишечнику і не всмоктувалися в кров.
) кольорові реакції
Білки дають характерні кольорові реакції за якими можна розпізнати серед інших речовин. Наприклад, від азотної концентрованої кислоти з'являється жовте забарвлення.
Так звана біуретова реакція дає синьо-фіолетове забарвлення, коли до білка додати розчину NaOH + CuSO4.
Будова білків. Їх
структура: первинна, вторинна, третинна, четвертинна.
Білки – це високомолекулярні, органічні, азотовмісні біополімери, які складаються з амінокислот.
В поліпептидних ланцюгах амінокислотні залишки повторюються багато разів. При цьому кожний індивідуальний білок має свою строгу послідовність амінокислотних ланок.
Так як в алфавіті з букв складаються слова, так з 20 амінокислот може утворитися безмежна кількість білків.
Специфічна,
унікальна для кожного окремого білка послідовність амінокислот – наз. первинною структурою.
В поліпептидних ланцюгах амінокислотні залишки повторюються багато разів. При цьому кожний індивідуальний білок має свою строгу послідовність амінокислотних ланок.
Так як в алфавіті з букв складаються слова, так з 20 амінокислот може утворитися безмежна кількість білків.
Специфічна, унікальна для кожного окремого білка
послідовність амінокислот – називається. первинною структурою білка. Послідуючі
дослідження показали, що поліпептидний ланцюг знаходиться в закрученому вигляді
-спіралі. Дана спіралізація забезпечується водневими
зв’язками, які виникають між залишками карбоксильних і амідних груп, розміщених
на протилежних витках спіралі.
Скручений в спіраль поліпептидний ланцюг, що з’єднаний водневими зв’язками дає нам – вторинну структуру білка Ще складнішу просторову конфігурацію білка має третинна структура білка. Третинна структура підтримується взаємодією між функціональними групами R-поліпептидного ланцюга.
Зближення - може давати сольовий місток, карбоксильна з гідроксилом дає складноефірний місток, атоми сірки дисульфідні (-S-S-) містки.
Третинна структура зумовлює специфічну біологічну активність білка. У живих організмах є ще складніші конфігурації білка типу четвертинного структури.
За хімічною природою ферменти – це білки, що проявляють каталітичні властивості, тобто вони прискорюють перебіг різних хімічних процесів, які відбуваються в живому організмі. Ферментам притаманні всі фізико-хімічні властивості білків: висока молекулярна маса, розщеплення до амінокислот під час гідролізу, утворення колоїдоподібних розчинів; вони не стійкі до впливу високих температур та солей важких металів, проявляють антигенні властивості, піддаються фракціонуванню. Як і білки, ферменти поділяються на прості й складні. Прості, або однокомпонентні, ферменти містять у своєму складі тільки амінокислоти. Наприклад, пепсин, уреаза, РНКаза та інші. Більшість ферментів є двокомпонентними, тобто складаються з білкової і небілкової (простетичної) частин. Їх називають ще голоферментами, а їх складові, відповідно, апоферментами (білкова частина) і простетичною групою, або коферментом (небілкова частина ферменту)
Простетична група міцно і постійно
зв’язана з апоферментом. Якщо небілкова частина ферменту зв’язана з апоферментом непостійно, тобто знаходиться в дисоційованому стані й приєднується до апоферменту тільки під
час каталітичного процесу,
то її називають
коферментом, іноді – кофактором.
Усе ж термін кофактор
більше вживається
в тих випадках, коли небілкова
частина ферменту представлена якимось
мікроелементом (металом), якому притаманна ще й функція
активатора. Загалом, небілкова
частина складного ферменту – низькомолекулярна
і термостабільна, тоді як білкова – високомолекулярна і термолабільна. Важливо, що апофермент і кофермент проявляють ферментативні властивості тільки при їх
поєднанні.
Апофермент у складному ферменті вказує на тип перетворень, відповідає за так звану специфічність дії ферменту. Небілкова частина голоферменту сприяє зв’язуванню ферменту з речовиною, на яку він діє (субстратом),
здійснює передачу електронів,
атомів, іонів
з однієї речовини в іншу. Важливо, що одна і та ж небілкова речовина в одних
ферментах може бути зв’язана
з білковою міцно (як простетична), а в інших – слабо, і то лише під
час реакції (кофермент). Наприклад,
ФАД легко відщеплюється від білкової частини оксидази D‑амінокислот, а з ферментами тканинного дихання він утворює
міцний зв’язок.