Павлишин Галина Ярославівна

Багатство мовної палітри драми на три життя Марії Матіос „Солодка Даруся”

У статті представлено результати мовного дослідження драми на три життя М. Матіос „Солодка Даруся”; проаналізовано ненормовану лексику української мови; показано багатство мовної палітри твору М. Матіос. Встановлено, що взаємодія різноманітних шарів лінгвістичного матеріалу створює семантично-смислове навантаження твору.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: діалект, драма, значення, лексика, мова.

Кожен, хто читав драму на три життя Марії Матіос „Солодка Даруся” знайшов у ньому щось "своє". Одних зворушує драма головної героїні Дарусі, других – жорстока правда української історії, третіх – справжність образів, які увібрали в себе силу, колорит та нескореність Буковини та Галичини. Однак усі погодяться з тим, що емоційне піднесення досягається надзвичайною сконцентрованістю історичного, соціального і естетичного компонентів. Буковинське село воєнного і післявоєнного періоду, нужденний, наче гіркий полин селянський побут, аромат лісу і гір, чарівна музика дримби і вогонь коломийки, – усе це підпорядковано одній меті: показати, якою буває сила обставин і якою може бути сила людського духу, що ці обставини долає.

За словами письменниці, "Солодка Даруся", що вийшла окремою книжкою 2004 року, забрала у неї майже два роки фізичного часу та пуд нервових закінчень. Це перша її книжка, яку вона б не хотіла коментувати, бо прагне, щоб її прочитали [9; 2].

Найвиразнішим і найдовершенішим художнім засобом самовираження

М. Матіос стала мова її твору. Ця мова – сама по собі витвір мистецтва, це пелюстки троякої ружі, що зачаровують красою. Авторка сплела сучасну нормовану лексику з пишним та образним мовленням буковинців. Мова повісті містить також колосальну кількість інформації, закодованої в поетичних виразах та образах. За щирістю, пронизливістю рядків, за подекуди філігранним володінням словом, за інтонаційним даром М. Матіос в чомусь нагадує інколи Л. Костенко.

Марія Матіос вважає мову своєю конкуренткою. В одному із своїх інтерв’ю письменниця пише, що кожну її книжку можна вписати в малюнок кардіограми – малюнок гір її малої батьківщини, малюнок її темпераменту. Вершина – це "Нація", долина "Фуршет", а наступна вершина – "Солодка

Даруся". Мова – конкурентка авторки. Її можливості – невичерпні, оскільки це такий живий організм, як сама людина. Він рухається, видозмінюється, відновлюється, старіє. Можна скільки завгодно експериментувати з нею, вихолощувати чи нарощувати, а потім твір читати буде неможливо. Письменниця, коли напише, тоді довго думає: чи говорять так у житті, чи повірить їй читач, чи зрозуміє?

Художня мова драми на три життя "Солодка Даруся" або "Трояка ружа” М. Матіос є надзвичайно цікавою і багатогранною. У процесі освоєння твору читач, ніби мимоволі переноситься у гуцульське село ХХ ст., це пов’язано з тим, що авторка з точністю відобразила народний побут та реальну мову населення Карпат і Прикарпаття, родом звідки була сама. Розглядаючи традиційну тему села, письменниця акцентує на його двоїстості: з одного боку , золоте коріння України, носій найважливіших рис ідентичності, а з іншого, село зазнало чи не найбільших руйнацій і страждань протягом останнього століття. Чи може воно і надалі виконувати місію національного оберега України? Ця двоїстість художньо виражена в образі буковинського села Черемошне. Подібно до Л. Мартовича, В. Стефаника, М. Черемшини, у М. Матіос діалектизми вживаються так рясно, що іноді це утруднює сприйняття її твору. Для покращення розуміння певних слів письменниця за допомогою позначок і виносок пояснює значення невідомої лексики, проте більша половина діалектизмів вжиті без трактування їх значень. Досить відчутним у прозі М. Матіос є соціолект – мовні особливості певної соціальної верстви, середовища, "прошарку" тощо. У нашому випадку це соціолект карпатського села минулого століття.

За чисельністю діалектизми у творі М. Матіос "Солодка Даруся" є найбільшою групою від загальної кількості ненормованої лексики. Основною функцією їхнього вживання є відтворення місцевого колориту. Звернувши увагу на такі слова як: баняки, газда, господарка, дітваки, дітва, довбня, кримінал, ксьондз, файно, цвихи, яблінки і інші, - неважко сказати, що подана

лексика нагадує нам соціолект села ХХ століття. Але згаданий (будемо називати) діалект не є надто важким для розуміння і без проблем трактується з контексту твору. Проте не кожному читачу будуть зрозумілими такі слова і словосполучення із твору "Солодка Даруся": дрібні кавалки, встидно, іду борзенько, потиличник, призвішкуються з іншою, студінь, сторонська поміч, якась бола їх скосила і багато інших. Чимало із цих слів є архаїзмами і відносяться до пасивного складу української мови. Проте письменниця залучила цю лексику до активного функціонування у зв’язку з тим, що вона сприяє достеменному відтворенню мовного, побутового колориту, психологічної атмосфери, реалій доби, місцевості, типізації та індивідуалізації персонажів.

Що ж до чисельності діалектизмів, які подаються М. Матіос із трактуванням їх значень, то їх кількість дещо зменшується – це майже половина у порівнянні із попередньою групою діалектизмів:

- А на другому краю села газдині вже вадяться ¹ про цю дурничку [6; 95];

вадитися (діал.) – сваритися, сперечатися;

- Ще дивіться, через таку любу ¹ згине чоловік [6; 116];

люба (діал.) – кохання;

- Широкі спідниці з фалдами ¹ носили [6; 89];

фалди (діал.) – складки;

Питання про те, чи вживання діалектизмів М. Матіос є неусвідомленим як відбиття рідного їй діалекту, чи усвідомленим як прагнення адекватно відобразити реальне життя, побут і мову на сьогодні є проблематичним. Але враховуючи той факт, що М. Матіос прекрасно володіла говіркою у її гуцульському і буковинському ареалах, а також хотіла точно відобразити життя і побут гуцулів ХХ століття варто зазначити, що все це свідчить про те, що вживання діалектизмів М. Матіос було неусвідомленим і усвідомленим водночас. Тому діалектизми у творі "Солодка Даруся" виконують функції:

- відтворення місцевого колориту;

- вживаються як мовна характеристика персонажів.

Вульгаризми (від лат. vulgaris – звичайний, простий) – брутальне чи навіть лайливе слово або словосполучення [4; 113]. Вульгаризм є найхарактернішою особливістю низького стилю. Проте вживання М. Матіос у драматичній повісті "Солодка Даруся" вульгаризмів зовсім не свідчить про низький стиль твору. Адже, як відомо, відчуття вульгарності протягом історії змінилося залежно від зміни звичаєвих і культурних норм. Також існує тенденція, що вульгаризми дуже широко вживаються у літературі постмодернізму (Ю. Андрухович "Рекреації", "Московіада"; Ю. Винничук "Ласкаво просимо в Щуроград"). Оскільки М. Матіос гостро модерна за стилем і належить до літератури. яка не затирається часом, в’яже новітнє мистецтво з класичними зразками в єдиний ланцюг, імення якому – тисячолітня українська література, то використання вульгарної лексики у її творі є цілком закономірним явищем.

За кількістю у творі, вульгаризми займають друге місце після діалектизмів. У художньому тексті вульгаризми виконують дві основні функції: відображення щоденно-побутової мови персонажів. Наприклад:

- Дехто цілими сім’ями перебирався у гори, де хіба що лиш дідько каже "добраніч" - подалі від того, що неминуче повинно було прийти з війною [6; 125];

- Шляк би го був трафив ще в моїй утробі [6; 10].

Використання цього своєрідного поєднання вульгарної лексики і діалектизмів не свідчить про те, що всі, хто спілкувався такою мовою є невихованими, брутальними, негативними персонажами. Адже це була мова частини жителів українського села початку ХХ ст. У зв’язку з тим, що М. Матіос була вихідцем із села, добре знала і володіла його мовою, їй було неважко відтворити її з метою відображення щоденно-побутового спілкування героїв.

Другою функцією вживання вульгаризмів у художньому творі є: вживання їх із викривальною метою. У творі М. Матіос цією метою є: викрити нахабність, брутальність, зло представників радянської влади, що панувала на українських землях, представники якої глумилися над українським населенням. Вживати вульгаризми у своєму мовленні було для них звичкою:

Також вульгаризми можуть вживатися з гумористичною чи сатиричною метою, але у творі "Солодка Даруся" М. Матіос сатиричних чи гумористичних елементів немає тому і аналіз з цієї точки зору не є доречним.

М. Матіос так коментує використання вульгарних слів у літературі: "Література мусить показати точку перетину реального і підсвідомого світів – це мусить бути без пуританства, але разом з тим, без вульгарності. У літературі дозволено все і про все треба писати, але так, щоб не переступити певної грані.

І кожен творець цю грань вибирає сам. Я думаю, що ці грані лежать здебільшого у морально-етичній площині. Слово – це такий інструмент, така своєрідна тактична і стратегічна зброя, з якою слід поводитися обережно. Суспільне життя завжди розбалансоване (і кожна епоха має свої параметри розбалансованості), але у творчості, на мою думку, баланс мусить бути, оскільки ніщо в житті не має переваги. Кожен письменник сам собі задає висоту і планку собі виставляє [5; 3].

У творі М. Матіос є незначна кількість полонізмів і румунізмів. Проникнення цієї лексики в українську мову зумовлене перш за все історичними обставинами: Україна, Польща і Румунія є сусідніми державами; Україна довгий час перебувала в складі Речі Посполитої і інші.

У "Солодкій Дарусі" полонізми і румунізми вжиті з художньою метою – як історизми, що вживаються у мові автора і персонажів – неполяків і нерумунів:

- Чудо – та й гама [6; 114]; гама (рум.) – по всьому;

- А що, газдику, йдете сьоговечір до кобіти? [6; 103]; кобіта (польськ. – жінка, любка).

Як ми уже неодноразово переконувалися, художня мова твору М. Матіос відображає сільський колорит. І навіть власні назви драматичної повісті звучать у мовленні персонажів досить цікаво і незвично для сучасного читача.

Жіночі імена, які зустрічаються у творі такі як: Гафія, Анниця, Васютка, Даруся, Їлена – повинні б звучати у літературному мовленні так: Агафія, Анна, Василина, Дарія, Олена, проте письменниця обрала перший варіант для того, щоб читач міг краще зрозуміти і ввійти у гуцульський ареал як мовний, так і територіальний. Саме з цією метою М. Матіос підібрала відповідну лексику, навіть номінативну, що бере на себе семантичне, стильове та експресивне навантаження.

Про те, що персонажі твору спілкуються щоденно-буденною мовою свідчить і те, що у "Солодкій Дарусі" письменниця використала мовні конструкції з сь; ся; си, які є типовими у мовленні жителів сільської місцевості.

- Зробили – коли зробили, коли їм ся получило. Та й устидали би ся навіть думати, що дитина не Михайлова [6; 90];

- Так то так, Михайлику злотний, але видите, що си спричинило… [6; 115].

Використані ці конструкції з цією метою, щоб читачу легше було у процесі читання підсвідомо переноситися у гуцульське село з всіма його радостями і печалями.

Як прекрасний знавець українського фольклору М. Матіос вплела у художню канву твору народні повір’я, приказки, прикмети. Розглянемо деякі з них:

- Матронко, казала мені колись покійниця мама: не можна наперед плазувати, бо ти кличеш біду до себе [6; 119];

- … перев’язав ліву руку червоною ниткою (щоб не зурочили) [6; 60];

- Яке їхало – таке здибало [6; 47].

Використання фольклорних елементів у творі М. Матіос, свідчить про те, що письменниця наділила персонажів "Солодкої Дарусі" вірою у народні прикмети, повір’я, приказки, блискуче відтворила колорит і специфіку говірки характерної Путильщині.

Отже, проаналізувавши художню мову драми на три життя М. Матіос "Солодка Даруся", ми ще раз переконалися у високій майстерності письменниці відображати художній світ у творі. Використавши багатство лексики української мови, М. Матіос по-справжньому змалювала гуцульське село

ХХ ст., його побут, звичаї, турботи і горе, пов’язане із вторгненням радянської влади у тихе і мирне життя селян. Незвичне, високопоетичне і мудре слово письменниці злютоване вселюдською тугою за простим і невибагливим щастям у часи лихоліття та історичного зламу.

Виходячи із аналізу художньої мови, можна вже в котрий раз говорити про те, що "Солодка Даруся" – це трагедія людських доль, коли німота сильніша

слів, а людина несповна розуму (якою односельці вважають Дарусю), –

добріша і мудріша тупої жорстокості.

Саме вміння творити, велика уява письменниці дозволили їй створити шедевр української літератури ХХ ст. – "Солодку Дарусю". М. Матіос – винахідник, експериментатор, вона є непередбачуваною і для творчості їй потрібно небагато – повне усамітнення і душевний комфорт. Зі словом, з мовою вона поводиться обережно, вміло підбирає потрібну лексику і їй це вдається, як ми переконалися, аналізуючи "Солодку Дарусю" – вершину її творчості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Білецький О.І. Літературно-критичні статті. – К.: Дніпро, 1990. – 254с.

2. Виноградов В.В. О языке художественной прозы. – М.: Наука, 1980. – 360с.

3. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискурс раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Львів: Літопис, 1907. –300с.

4. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ "Академія", 1997. – 752с. (Nota Bene).

5. Мазурін М. Я не хочу, щоб мене читали в метро // День. – 2001. - №53, п’ятниця, 23 березня.

6. Матіос М. Солодка Даруся – Львів: ЛА "Піраміда", 2004. – 176с.

7. Римарук І. Трояка ружа або Солодка Даруся // Матіос М. Солодка Даруся. – Львів: ЛА "Піраміда", 2004. – С.7-8.

8. Ткачук М.П. Інтерпретації: Літературно-критичні статті, творчі портрети українських поетів ХХ століття. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 167с.

9. Червак Б. Драма на три життя // День. – 2004. - №24, 12 лютого.

10. Шкляр В. Трояка ружа Марії Матіос // День. – 2005. - №18, четвер,
3 лютого.

Summary

The results of linguistic investigation of Matios M. drama “Solodka Darusya” have been presented in this article; the Ukrainian abnormative vocabulary has been analysed; the linguistic richness has been shown. It has been determined that the interaction of various layers of Ukrainian linguistic material creates semantic colourfulness of this piece of literature.

KEY WORDS: dialect, drama, meaning, vocabulary, language.