ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ФОРМУВАННЯ ЛІТЕРАТУРНО-ПИСЕМНИХ СТАНДАРТІВ У ПРАКТИЧНОМУ КУРСІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

В.Я.Юкало

Кафедра філософії та українознавства

У вищій школі майбутні лікарі вивчають практичний курс української мови (невдало названий “Ділова українська мова”), який має на меті сформувати у студентів комунікативні уміння і навички, необхідні для майбутньої професійної діяльності.

Задовільне методичне обгрунтування цього курсу відсутнє, коло тем, які він має охоплювати, ще точно не визначене. Тому автор цих рядків розробив і апробує у Тернопільській державній медичній академії власну концепцію. Вона узгоджується з державною національною програмою “Освіта: Україна ХХІ століття” (Київ, 1993), із запропонованою С.Я.Єрмоленко та Л.І.Мацько “Навчально-виховною концепцією вивчення української (державної) мови” (Київ, 1994).

На наш погляд, цей курс повинен мати теоретико-прикладний характер: засвоєння основних понять культури мови та стилістики прискорює і покращує процес вироблення умінь і навичок оперування мовним матеріалом у типових умовах професійного спілкування.

Курс охоплює такі теми: 1. “Українська мова: історія та сучасність”, 2. “Базові поняття культури мови”, 3. “Висловлювання і текст. Культура писемного спиймання”, 4. “Культура діалогу”, 5. “Культура писемної наукової мови”, 6. “Публічний виступ і культура мови”, 7. “Культура писемної ділової мови”, 8. “Культура терміновживання”.

Серед теоретичного матеріалу окреме місце займають відомості із загального мовознавства та історії мови. Вони є обов’язковим компонентом курсу, адже кожна освічена людина повинна мати знання про походження та розвиток української мови (сучасні концепції), формування її літературно-писемних стандартів, становлення правопису, орієнтуватися в проблемах функціонування літературної мови на сучасному етапі та бачити перспективи її еволюції. Саме вивчення цих відомостей відкриває практичний курс української мови.

Таким чином, перша тема курсу має назву “Українська мова: історія та сучасність”. Розглядаємо такі основні питання:

1. Українська мова серед інших мов світу.

2. Мова й етнос. Походження та розвиток української мови.

3. Форми існування національної мови: територіальні та соціальні діалекти, мова фольклору, літературна мова.

4. Становлення українського правопису.

5. Сучасні проблеми української мови.

Слід прочитати лекцію на цю тему, в якій наголошуємо, що мова є спільним витвором “народного духу” і людини, мови різних народів - це різні картини всесвіту; без розмаїття мов немислимий розвиток як кожного з народів, так і всієї людської спільноти. Кожна мова сприяє найкращому самовиявленню національного генотипу.

Варто запропонувати молоді самостійно опрацювати таку літературу: Іванишин Василь, Радевич-Винницький Ярослав. Мова і нація. - Дрогобич, 1994; Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. - Київ, 1995; Півторак Григорій. Українці: звідки ми і наша мова. - Київ, 1993; Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. - Дрогобич, 1997; Український правопис. - 4-те вид. - Київ, 1993; Український правопис і наукова термінологія: історія, концепції та реалії сьогодення. - Львів, 1996; Український правопис: так і ні. - Київ, 1997.

На практичному занятті обговорюємо основні проблеми. З метою активізації пізнавальної діяльності студентів слід поставити ще й такі запитання:

1. Чи є підстави говорити про спільну “давньоруську” мову східних слов’ян, з якої розвинулися українська, білоруська і російська мови?

2. Чому в основу сучасної української літературної мови лягли саме середньонаддніпрянські говірки?

3. Чому саме Т.Шевченко став основоположником сучасної української літературної мови?

4. Завдяки яким особливостям української мови досягається її милозвучність?

5. Як відбувалося (хронологічно) становлення стилів сучасної української літературної мови?

6. Який нинішній стан культури української мови? Які причини цього?

7. Чи доречно робити кардинальні зміни у новому виданні українського правопису? До чого це може призвести?

Засвоєння студентами цього об’єму матеріалу дає їм цілісне загальне уявлення про українську мову, становлення її літературно-писемних стандартів, виховує повагу, любов до неї, а отже, - сприяє формуванню національної свідомості майбутніх лікарів.