Володимир ЮКАЛО,

старший викладач кафедри філософії та українознавства

Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського

Зауваження не зовсім стороннього

Виступ в обговоренні проекту програми з української літератури для середньої загальноосвітньої школи, підготовленого працівниками Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України

Після ознайомлення з проектом програми з української літератури для середньої загальноосвітньої школи, підготовленим працівниками Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, висловлю кілька зауважень щодо його змісту.

1. Радує, що укладачі проекту намагаються подати нову, переосмислену картину національної літературної спадщини, пропонують до вивчення не тільки україномовні твори, а й латиномовну (Павло Русин, Феофан Прокопович) і польськомовну поезію (Лазар Баранович). На мій погляд, у цьому намірі треба бути послідовним і передбачити в програмі хоча б оглядове вивчення творчості Миколи Гоголя, яка, безперечно, належить українській літературі й культурі (Не зараховують же до російського письменства нашого сучасника Чингіза Айтматова, найкращі твори якого написані не киргизькою, а російською мовою і сприймаються в контексті російської літератури).

Гоголь – це постать, яка поєднує давню і нову українську літературу. У його творчості, з одного боку, простежується духовна спадкоємність з українським бароко та ідеями Григорія Сковороди. З іншого боку, в нашій літературі творчість Гоголя викликала численні наслідування (Г.Квітка-Основ’яненко, П.Куліш, О.Стороженко), мала значний вплив на українських письменників ХХ ст. Та й Шевченкову постать не можна осмислити без розуміння феномена Гоголя.

Нині, у час переосмислення картини національної культурної спадщини і заповнення в історичній пам’яті духовних, інтелектуальних лакун, український російськомовний письменник Гоголь повинен посісти місце, яке належить йому по праву, – стати поряд із Сковородою, Шевченком, Франком, Лесею Українкою. У шкільну програму обов’язково треба ввести тему «Микола Гоголь – великий український письменник», під час вивчення якої розглянути світогляд Гоголя, зв’язок його творчості з українською літературою і фольклором, з’ясувати особливості «мови душі» і мови творів письменника, обговорити питання національного в літературі (залучивши до аналізу статтю М.Гоголя «Кілька слів про Пушкіна», Є.Маланюка «Гоголь‑Ґоґоль»), Гоголеву і Шевченкову лінії розвитку руської (української) культури.

2. Чимало питань викликає така тема з давньої літератури (9 кл.): «Іван Вишенський – видатний богослов-полеміст». У програмі запропоновано з’ясувати «місце і роль І.Вишенського в полеміці, яка виникла у зв’язку з Берестейською унією 1596 р.», але ніде не передбачено хоча б огляду багатющої полемічної літератури, не згадано імені жодного письменника-полеміста.

Якщо звернемося до ґрунтовної, ідеологічно не заангажованої «Історії української літератури» Михайла Возняка (Львів, 1992), то дізнаємося, що й сам Вишенський насправді не богослов-полеміст, а «найбільший мораліст в українській літературі перед Сковородою й Шевченком». Та й запропоновані до обов’язкового вивчення твори «Викриття диявола-світодержця», «Тобі, котрий мешкає в землі, що зветься польська…», особливо другий з них, не мають відношення до релігійної полеміки. А третій твір «Вельможним їхнім милостям, панам…», запропонований для додаткового читання, не сприяє формуванню в підростаючого покоління об’єктивного погляду на Берестейську унію. У цьому посланні Вишенський, не завжди коректно, осуджує і висміює єпископів, які перейшли в унію, хоч ті, без сумніву, не менше бажали і зробили добра українському народові, ніж сам автор. Та й ставлення до Папи Римського нині не таке, як у творі Вишенського.

Уже настав час, коли в школі можна і треба всесторонньо, об’єктивно висвітлити полемічну літературу XVI‑XVII ст., розкрити причини її появи, постійні питання, основні аргументи обох сторін, розглянути кілька показових уривків з творів різних авторів. Для аналізу можна взяти фрагменти з того ж послання «Вельможним їхнім милостям, панам…» І.Вишенського, «Апокрисиса» Христофора Філалета, а також із «Треноса» і «Апології», «Паренезиса» («Напоминання») та «Екзетезису» («Розправи») Мелетія Смотрицького. Особливо наголошую на останньому імені, яке досі замовчувалося, незважаючи на те що саме Мелетій Смотрицький був, за словами М.Грушевського, «найбільшою літературною й інтелектуальною силою Русі» своєї доби (Грушевський М. Історія української літератури. Том VI), а його твори – найкращими здобутками полемічної літератури. Бажано дібрати не стільки уривки, де автори осуджують, висміюють супротивників, плачуть над нещасною долею народу, стільки ті, де спонукають українців до єдності політичної і церковної. Це нині актуально!

Отже, пропоную замінити тему «Іван Вишенський – видатний богослов-полеміст» на «Полемічна література XVI‑XVII ст. як початок професійної української публіцистики» і не забути з теорії літератури розглянути поняття полеміка, полемічна література, публіцистика.

3. Переглядаючи проект програми, я помітив, що й ці укладачі «традиційно» майже повністю проігнорували один з найулюбленіших у дитячих колах літературний жанр – фантастику. На мій погляд, треба обов’язково передбачити вивчення в школі творів цього жанру. Їх, як і пригодницьку літературу, читають зазвичай навіть ті, хто більше нічого не читає. Але, на жаль, навіть «фанати» цього жанру майже не знають, що існує українська фантастика, і навіть не бідна: Володимир Винниченко, Юрій Смолич, Володимир Владко, Василь Бережний, Анатолій Дімаров, Валерій Шевчук, Ігор Росоховатський…

Звичайно, я не закликаю вивчати увесь цей літературний пласт, але хоча б один-два науково-фантастичні твори повинні бути в програмі. Для вивчення в 6‑7‑х класах у тематичному блоці «Світ фантазії» можна запропонувати повість «Три грані часу» А.Дімарова, роман «Нащадки скіфів» українського Жюля Верна В.Владка. Для обов’язкового вивчення у 8‑му класі рекомендую повість Василя Бережного «Космічний Гольфстрім» (1980). Цей твір, маючи українську специфіку, відповідає найкращим зразкам світової літератури цього жанру, захоплює читача, будить мрію. Водночас у повісті порушено вічні проблеми, зображено гідні наслідування характери: усі герої, діючи в екстремальних умовах, проявляють високу активність, неабияку силу свого інтелекту, винахідливість і наполегливість у досягненні мети.

4. Бажано також ознайомити учнів з епістолярною літературою – листуванням видатних письменників, хоч би І.Франка, Лесі Українки, В.Стуса.

5. Зважаючи на те що література має великий вплив на виховання читача, рекомендую замість «Олесі» Б.Грінченка (5 кл.) запропонувати для обов’язкового вивчення його ж оповідання «Без хліба», замість «Миколи Джері» І.Нечуя-Левицького (10 кл.) – повість «Хмари», замість «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного (10 кл.) – роман «Повія», замість «Людини і зброї» О.Гончара (11 кл.) – роман у новелах «Тронка». Можна зробити й по-іншому, демократично: дати ці твори на вибір учителя.