1. БУДОВА ГОРТАНІ, ТРАХЕЇ ТА nБРОНХІВ. ЇХ РОЗВИТОК, ТОПОГРАФІЯ І ФУНКЦІЯ ТА ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ.
2. БУДОВА, ТОПОГРАФІЯ І ФУНКЦІЯ nЛЕГЕНЬ ТА ПЛЕВРИ. СЕРЕДОСТІННЯ ТА ЙОГО ВМІСТ. РЕНТГЕНАНАТОМІЯ ОРГАНІВ ТРАВНОЇ nТА ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМ.
3. СЕЧОВІ ОРГАНИ. ЗОВНІШНЯ І nВНУТРІШНЯ БУДОВА НИРКИ. НЕФРОН. КРОВОПОСТАЧАННЯ. ОБОЛОНКИ НИРКИ, ЇЇ ТОПОГРАФІЯ.
Тема n1. Будова nгортані, трахеї та бронхів. Їх розвиток, топографія і функція та вікові nособливості.
Гортань (larynx)
Гортань розміщена в nпередній шийній ділянці (regio cervicalis anterior) на рівні IV–VI (VII) шийних nхребців (vertebrae cervicales [IV–VI (VII)]).
Спереду її nвкривають м’язи шиї (musculi colli), які лежать нижче під’язикової кістки (os nhyoideum).
З боків від гортані n(larynx) проходять судинно–нервові пучки шиї і розміщені частки щитоподібної nзалози (glandula thyroidea).
Ззаду до гортані n(larynx) прилягає гортанна частина глотки (pars laryngea pharyngis), що nпереходить у стравохід (oesophagus).
Скелет гортані nскладається з парних і непарних хрящів.
Стінка гортані nскладається з слизо вої оболонки з підслизовим прошарком м’язової та nадвентиціальної оболонок Твердий каркас гортані утворюють хрящі, похідні nIII —V глоткових дуг. nДо них належать непарні перснеподібний і щитоподібний хрящі, надгортанник і nпарні – черпакуваті, ріжкуваті та клиноподібні хрящі
До непарних nхрящів гортані належать:
– щитоподібний nхрящ (cartilago thyroidea), nщо складається з правої та лівої пластинок (laminae ndextra/sinistra), які мають верхні роги n(cornua superiora) і нижні роги (cornua inferiora); пластинки сходяться під nкутом, утворюючи гортанний виступ (prominentia nlaryngea) – Адамове яблуко; має верхню і нижню щитоподібні вирізки (incisuraе ntrhyroideae superior et inferior) та косу лінію (linea obliqua);
– перснеподібний nхрящ (cartilago cricoidea), nщо має спереду дугу перснеподібного хряща n(arcus cartilaginis cricoideae), ззаду – пластинку перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae);
– надгортанний nхрящ (cartilago epiglottica), nщо є складовою надгортанника n(epiglottis), має надгортанне стебло (petiolus nepiglottidis) і надгортанний горбок (tuberculum epiglotticum).
До парних nхрящів гортані належать:
– черпакуваті nхрящі (cartilagines narytenoideae), які мають основу nчерпакуватого хряща (basis cartilaginis arytenoideae), верхівку черпакуватого хряща n(apex cartilaginis arytenoideae), м’язовий nвідросток (processus muscularis), передньобічну nповерхню (facies anterolateralis), на якій розміщений голосовий відросток (processus vocalis), присередню поверхню (facies medialis) та задню поверхню (facies posterior). Ці хрящі лежать на пластинці nперснеподібного хряща (cartilago cricoidea);
– ріжкуваті хрящі (cartilagines corniculatae), які лежать у товщі черпакувато–надгортанної складки (plica aryepiglottica) nна верхівці черпакуватих хрящів (apex cartilaginum arytenoidearum);
– клиноподібні nхрящі (cartilagines ncuneiformes), які лежать у товщі черпакувато–надгортанної складки (plica narytenoёpiglottica) спереду від ріжкуватих хрящів (cartilagines corniculatae).
Між хрящами гортані розрізняють такі nсуглоби:
– персне–щитоподібний nсуглоб (articulatio ncricothyroidea) – між нижніми рогами щитоподібного хряща (cornua inferiora ncartilaginis thyroideae) і дугою перснеподібного хряща (arcus cartilaginis cricoideae); nу цьому суглобі відбуваються рухи навколо лобової осі;
– персне–черпакуватий nсуглоб (articulatio ncricoarytenoidea) – між nосновою черпакуватих хрящів (basis cartilaginum arytenoidearum) і пластинкою nперснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae). У цьому суглобі
відбуваються рухи nнавколо вертикальної осі (обертання) та ковзні рухи черпакуватих хрящів n(cartilagines arytenoideae) назустріч один одному.
До зв’язок гортані належать:
– щито–під’язикова перетинка (membrana nthyrohyoidea), яка підвішує гортань (larynx) до під’язикової кістки (os nhyoideum);
– серединна персне–щитоподібна зв’язка (lig. ncricothyroideum medianum);
– щито–надгортанна зв’язка (lig. nthyroеpiglotticum);
– під’язиково–надгортанна зв’язка (lig. nhyoepiglotticum);
– голосові зв’язки (ligamenta vocalia), nякі натягнуті між внутрішньою поверхнею кута щитоподібного хряща (cartilago nthyroidea) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales ncartilaginum arytenoidearum;
– зв’язки присінка (ligg. vestibularia), що nрозташовані над голосовими зв’язками (ligamenta vocalia).
До волокнисто–еластичної nперетинки гортані (membrana fibroёlastica laryngis) належать:
– еластичний конус (conus elasticus), nрозташований під слизовою підголосникової порожнини (cavitas infraglottica). nВерхній вільний край цього конуса потовщений, натягнутий між щитоподібним nхрящем (cartilago thyroidea) спереду та голосовими відростками черпакуватих nхрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum) ззаду; утворює на кожній nстороні гортані голосову зв’язку (lig. vocale);
– чотирикутна перетинка (membrana nquadrangularis), яка розташована над еластичним конусом (conus elasticus) і на nнижньому краї містить присінкову зв’язку (lig. vestibulare).
Волокнисто–еластичні nперетинки гортані (membranae fibroёlasticae laryngis) разом з хрящами гортані n(cartilagines laryngis) утворюють скелет nгортані.
М’язи гортані (musculi laryngis) поділяються на м’язи, що звужують nголосову щілину (rima glottidis), розширюють її, і м’язи, що змінюють напруження nголосових зв’язок (ligamenta vocalia).
До м’язів–звужувачів голосової щілини n(rima glottidis) належать:
– бічний персне–черпакуватий м’яз (m. ncricoarytenoideus lateralis);
– щито–черпакуватий м’яз (m. nthyroarytenoideus);
– поперечний черпакуватий м’яз (m. narytenoideus transversus);
– косі черпакуваті м’язи (mm. arytenoidei nobliqui).
До м’язів–розширювачів голосової щілини n(rima glottidis) належать:
– щито–надгортанна nчастина (pars thyroёpiglottica) щито–черпакуватого nм’яза (m. thyroarytenoideus). Його функція: піднімає надгортанник та nрозширює вхід в гортань і присінок гортані;
– задній персне–черпакуватий м’яз (m. ncricoarytenoideus posterior).
До м’язів, що змінюють напруження nголосових зв’язок, належать:
– персне–щитоподібний м’яз (m. ncricothyroideus), що натягує голосову зв’язку (lig. vocale);
– голосовий м’яз (m. vocalis), розміщений nу товщі голосової складки (plica vocalis). Він розслабляє голосову зв’язку n(lig. vocale).
Порожнина гортані (cavitas laryngis) має:
– вхід до гортані (aditus laryngis);
– присінок гортані (vestibulum laryngis);
– шлуночок гортані (ventriculus laryngis);
– голосник (glottis);
– підголосникову порожнину (cavitas ninfraglottica).
Голосник nмає голосову складку (plica vocalis) і голосову щілину (rima glottidis; rima nvocalis).
Вхід до гортані (aditus laryngis) обмежований:
– спереду надгортанним хрящем (cartilago nepiglottica);
– ззаду – черпакуватими хрящами n(cartilagines arytenoideae);
– з боків – черпакувато–надгортанними nскладками (plicaе aryepiglotticaе), в яких помітні:
– клиноподібний горбок (tuberculum ncuneiforme);
– ріжкоподібний горбок (tuberculum ncorniculatum) – місця розташування однойменних парних хрящів гортані n(cartilagines laryngis).
Голосова щілина (rima glottidis; rima vocalis) – найвужче місце порожнини nгортані (cavitas laryngis); вона розташована між правою та лівою голосовими nзв’язками (ligg. vocalia dextrum et sinistrum) і голосовими відростками nчерпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum). Вона має:
– міжперетинкову nчастину (pars intermembranacea) ;
– міжхрящову nчастину (pars intercartilaginea);
– міжчерпакувату nскладку (plica interarytenoidea).
Між голосовою та присінковою nзв’язками (ligg. vocale et vestibulare) на кожній половині гортані розташована nщілина, яка називається шлуночком гортані n(ventriculus laryngis).
Підголосникова порожнина (cavitas infraglottica) – це нижня розширена частина nгортані (laryngis), яка переходить у трахею (trachea).
Трахея (trachea)
Трахея – це трубка, nяка складається з 16-20 трахейних хрящів (cartilagines ntracheales), які є хрящовими півкільцями, nз’єднаних між собою кільцевими зв’язками; nтрахейними зв’язками (ligg. anularia; ligg. trachealia).
Останні побудовані nз сполучної тканини і гладких м’язових пучків (myofibrae glabrae). Ззаду nпівкільця з’єднуються між собою перетинчастою nстінкою (paries membranaceus) трахеї.
Трахея (дихальне nгорло) простягається від рівня нижнього краю VI шийного хребця до рівня nверхнього краю V хребця, де вона розгалужується на два головних бронхи (bronchi nprincipales).
Це місце носить nназву роздвоєння трахеї (bifurcatio ntracheae).
Трахея (trachea) nмає:
– шийну частину (pars cervicalis; pars ncolli);
– грудну частину (pars thoracica).
Шийна частина nтрахеї (pars cervicalis tracheae) спереду вкрита м’язами, які лежать нижче nпід’язикової кістки (os hyoideum), а також перешийком щитоподібної залози n(isthmus glandulae thyroideae), що відповідає рівню другого–третього півкільця nтрахеї
Позаду трахеї n(trachea) проходить стравохід (oesophagus).
Грудна частина nтрахеї (pars thoracica tracheae) розміщена у верхньому середостінні n(mediastinum superius).
Бронхи (bronchi)
Бронхи (bronchi) є nкінцевим відділом повітроносних шляхів і належать до бронхового дерева (arbor bronchialis).
Бронхове дерево n(arbor bronchialis) починається з головних nбронхів (bronchi principales) і закінчується кінцевими бронхіолами (bronchioli terminales).
Функція бронхового nдерева (arbor nbronchialis) – проведення повітря.
Головні бронхи (bronchi principales) відходять від трахеї (trachea) на рівні верхнього nкраю V грудного хребця (vertebra thoracica) і прямують до воріт відповідної nлегені (hilum pulmonis).
Вони поділяються на nправий головний бронх (bronchus nprincipalis dexter) і лівий головний nбронх (bronchus principalis sinister), мають подібну до трахеї (trachea) nбудову.
Правий головний бронх ширший від лівого і за напрямком є майже продовженням nтрахеї (trachea). Він складається з 6–8 хрящових півкілець.
Лівий головний бронх довший і вужчий, відходить від трахеї (trachea) під nменшим кутом, ніж правий. Він складається з 9-12 хрящових півкілець.
Головні бронхи n(bronchi principales) є бронхами першого nпорядку, від них починається бронхове дерево (arbor bronchialis).
Сторонні тіла n(corpora aliena), особливо у дітей, частіше потрапляють у правий головний бронх n(bronchus principalis dexter).
Тема n2. Будова, nтопографія і функція легень та плеври. Середостіння та його вміст. Рентгенанатомія nорганів травної та дихальної систем.
Легені (pulmones)
Легені (pulmones) – nце парні паренхіматозні органи (права nлегеня – pulmo dexter і ліва легеня n– pulmo sinister), які займають більшу частину грудної порожнини (cavitas nthoracis).
Кожна легеня n(pulmo) має:
– верхівку легені (apex pulmonis);
– основу легені (basis pulmonis);
– реброву поверхню (facies ncostalis);
– діафрагмову поверхню (facies ndiaphragmatica);
– присередню поверхню (facies nmedialis), на якій розрізняють:
– хребтову частину (pars vertebralis) – nзадню частину;
– середостінну поверхню (facies nmediastinalis) – передню частину, на якій знаходиться серцеве втиснення n(impressio cardiaca) та містить ворота легень (hilus pulmonis);
– міжчасткову поверхню (facies ninterlobaris);
– передній край (margo anterior), nщо має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), яка nзнизу обмежована язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri);
– нижній край (margo inferior).
У новій міжнародній nанатомічній номенклатурi присередню поверхню легень не виділяють.
На середостінній nповерхні легень (facies mediastinalis) розташовані ворота легені (hilum pulmonis), через які входять легенева nартерія, бронх і нерви (arteria pulmonalis, bronchus et nervi), а виходять дві nлегеневі вени та лімфатичні судини (venae pulmonales et vasa lymphatica).
Усі ці елементи, nякі входять і виходять з воріт легені (hilum pulmonis), формують корінь легені (radix pulmonis).
Топографічно через nворота лівої легені (hilum pulmonis sinistri) артерія проходить зверху, під нею nбронх і нижче вени (АБВ).
У правій легені n(pulmo dexter) зверху проходить бронх, нижче артерія і ще нижче вени (БАВ).
По ребровій поверхні правої і лівої легень (facies ncostalis pulmonis dextri et pulmonis sinistri) відходить коса щілина
(fissura obliqua), nяка поділяє кожну легеню (pulmo uterque) на:
– верхню частку (lobus superior);
– нижню частку (lobus inferior).
У правій легені n(pulmo dexter), від косої щілини (fissura obliqua), на рівні IV ребра (costa nIV) проходить горизонтальна щілина nправої легені (fissura horizontalis pulmonis dextri), яка відокремлює середню частку правої легені (lobus nmedius pulmonis dextri) від верхньої nчастки (lobus superior).
Ліва легеня (pulmo nsinister) вужча та довша за праву, а в ділянці переднього краю (margo anterior) nмає серцеву вирізку лівої легені (incisura ncardiaca pulmonis sinistri), обмежовану знизу язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri).
Головні бронхи n(bronchi principales), зайшовши у ворота легень (hilum pulmonum), nрозгалужуються на бронхи другого порядку, nякі вентилюють відповідні частки легень і тому називаються частковими бронхами (bronchi lobares).
У лівій легені n(pulmo sinister) є два часткових бронхи, а у правій три часткові бронхи.
Часткові бронхи n(bronchi lobares) розгалужуються на бронхи nтретього порядку, які вентилюють ділянки легень, що відокремлені прошарками nсполучної тканини, – сегменти легенів (segmenta npulmonalia).
Тому ці бронхи називаються сегментними бронхами (bronchi segmentales).
Базуючись на поділі nпаренхіми легень бронхів і артерій, виділяють бронхо–легеневі сегменти (segmenta bronchopulmonalia), які nвідокремлюються один від одного фіброзними перетинками, де проходять сегментні nвени.
Форма їх nнаближається до пірамід, верхівки яких обернені до воріт легені, а основи – до nповерхонь легені.
За сучасною Міжнародною nанатомічною номенклатурою n(Сан–Паулу, 1997) українського стандарту (Київ, 2001) в правій легені та лівій легені nналічується по 10 бронхо–легеневих сегментів n(segmenta bronchopulmonalia).
Права легеня має такі 10 сегментів:
– права nлегеня, верхня частка (pulmo dexter, lobus superior) має:
– верхівковий nсегмент [C I] (segmentum apicale [S I]);
– задній сегмент [C nII] (segmentum posterius [S II]);
– передній сегмент n[C III] (segmentum anterius [S III]);
– права nлегеня, середня частка (pulmo dexter, lobus medius) має:
– бічний сегмент [C nIV] (segmentum laterale [S IV]);
– присередній nсегмент [C V] (segmentum mediale [S V]);
– права nлегеня, нижня частка (pulmo dexter, lobus inferior) має:
– верхній сегмент n[C VI] (segmentum superius [S VI]);
– присередній nосновний сегмент; серцевий сегмент [C VII]; (segmentum basale mediale; nsegmentum cardiacum [S VII])
– передній основний nсегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VII]);
– бічний основний nсегмент [C IX] (segmentum basale laterale [S IX]);
– задній основний nсегмент [C X] (segmentum basale posterius [S X]).
Ліва легеня має такі 10 сегментів:
– ліва nлегеня, верхня частка (pulmo sinister, lobus superior) має:
– nверхівково–задній сегмент (C I+II) (segmentum apicoposterius [S I+II];
– nпередній сегмент [C III] (segmentum anterius [S III]);
– nверхній язичковий сегмент [C IV] (segmentum lingulare superius [S IV]);
– nнижній язичковий сегмент [C V] (segmentum lingulare inferius [S V]);
– ліва nлегеня, нижня частка (pulmo sinister, lobus inferior) має:
– верхній сегмент n[C VI] (segmentum superius [S VI]);
– присередній nосновний сегмент; серцевий сегмент (C VII) (segmentum basale mediale; segmentum ncardiacum [S VII]);
– передній основний nсегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VIII]);
– бічний основний nсегмент [C IX] (segmentum basale laterale[S IX]);
– задній основний сегмент n[C X] (segmentum basale posterius [S X]).
Усі сегментні nбронхи (bronchі segmentalеs) розгалужуються дихотомічно (тобто кожен на два) на nбронхи наступних порядків аж до часточкових nбронхів (bronchi lobulares), що вентилюють часточки легені.
Ця ділянка nназивається часточкою легені (lobulus npulmonis), і бронхи, які її вентилюють, називаються часточковими бронхами (bronchioli lobulares).
Часточковий бронх n(bronchus lobularis) має діаметр близько 1 мм і заходить у верхівку часточки n(apex lobuli), де розгалужується на 12 – 18 кінцевих бронхіол (bronchioli nterminales), що мають діаметр 0,3 – 0,5 мм.
У їх стінці вже nвідсутня хрящова тканина, а середній шар стінки представлений тільки гладкою nм’язовою тканиною (textus musculаris glaber).
Тому малі бронхи і nкінцеві бронхіоли (bronchioli terminales) виконують функцію не тільки nпроведення, але і регуляції поступлення повітря в певні відділи легенів.
Кінцевими nбронхіолами (bronchioli terminales) закінчується бронхове дерево (arbor nbronchialis) і починається функціональна одиниця легень, яка називається легеневим nацинусом (acinus pulmonalis), що перекладається як гроно, або альвеолярне дерево (arbor alveolaris), nїх в легенях є до 30000.
Усі шляхи nлегеневого ацинуса розгалужуються дихотомічно.
До складу nацинусу входить 14–16 дихальних nбронхіол (bronchioli respiratorii), які є розгалуженням однієї кінцевої nбронхіоли (bronchiolus terminalis).
В стінках складових nацинуса знаходяться альвеоли (alveoli), nїх є 14000–20000, через стінку яких відбувається газообмін між альвеолярним nповітрям та кров’ю.
Кожна дихальна nбронхіола (bronchiolus respiratorius) утворює до 1500 альвеолярних ходів (ductuli alveolares), які закінчуються альвеолярними мішечками (sacculus nalveolaris), яких є до 4500.
Отже, легеневий nацинус (acinus pulmonalis) складається із трьох частин:
– альвеолярних (дихальних) бронхіол (bronchioli respiratorii; nbronchioli alveolares) I, II, III порядків;
– альвеолярних (дихальних) ходів (ductuli alveolares; ductuli nrespiratorii);
– альвеолярних мішечків (sacculi alveolares), nякими закінчуються альвеолярні ходи n(ductuli alveolares).
В одній легеневій nчасточці нараховується 12–18 ацинусів. Елементи ацинуса густо обплетені судинами.
У стінках частин nлегеневого ацинуса (acinus pulmonalis) поступово зростає кількість легеневих nальвеол (alveoli pulmonales).
Кожний кінцевий nальвеолярний (хід) проточок (ductulus alveolaris) розгалужується на два nальвеолярні мішечки (sacculi alveolares), що складаються з декількох легеневих nальвеол.
Легеневі альвеоли n(alveoli pulmonales) є відкритою коміркою, що заповнена повітрям. Вони nвистеленi одношаровим (дихальним) епітелієм, до складу якого входять:
– малі плоскі nреспіраторні епітеліоцити; пневмоцити I типу або альвеолоцити I типу n(alveolocyti respiratorii squamosi).
– великі n(секреторні) епітеліоцити (альвеолоцити), або пневмоцити (альвеолоцити) II nтипу, або зернисті альвеолоцити (alveolocytus respiratorius magnus).
Зсередини альвеоли nальвеолоцити вкриті сурфактантим комплексом або сурфактантом, який nконтактує з повітрям легеневої альвеоли.
Ззовні до базальної nмембрани прилягає сітка з еластичних волокон і численні капіляри.
Така конструкція nстінки легеневої альвеоли забезпечує найкращі умови для газообміну між кров’ю, nщо тече в капілярах, і повітрям, що поступає в легеневі альвеоли.
Стінка легеневої nальвеоли і стінка кровоносного капіляра утворюють аерогематичний бар’єр.
У одній легені є n300 – 400 мільйонів легеневих альвеол.
При максимальному nвдиху площа дихальної поверхні легень досягає 100 м2, а nплоща кровоносних капілярів близько 80 м2.
Плевральна порожнина (cavitas pleuralis)
Легені (pulmones) nта стінки грудної порожнини (parietes cavitatis thoracis; cavitatis thoracicae) nвистелені серозною оболонкою (tunica nserosa), яка називається плеврою (pleura).
Та частина плеври n(pleura), яка вкриває легені (pulmones), називається нутрощевою плеврою (pleura visceralis), або легеневою nплеврою (pleura pulmonalis) а та, що вкриває внутрішню стінку грудної порожнини n(paries internus cavitatis thoracis), пристінковою nплеврою (pleura parietalis).
У місці переходу nпристінкової плеври (pleura parietalis) у нутрощеву (pleura visceralis) у nділянці воріт легень (hilum pulmonum) плевра потовщується і утворює легеневу зв’язку (lig. pulmonale), яка nрозташована у лобовій площині (planum frontale).
Пристінкова плевра (pleura parietalis) має такі частини:
– реброву частину (pars costalis);
– діафрагмову частину (pars ndiaphragmatica);
– середостінну частину (pars nmediastinalis).
Пристінкова плевра nутворює купол плеври (cupula npleurae).
Між пристінковою nплеврою (pleura parietalis) та нутрощевою плеврою (pleura visceralis) міститься nвузька щілина – плевральна порожнина (cavitas pleuralis), в якій є невелика nкількість серозної рідини.
У ділянках, де одна nчастина пристінкової плеври (pleura parietalis) переходить в іншу, утворюються плевральні закутки (recessus pleurales), nв які заходять легені (pulmones) під час глибокого вдиху. Такі плевральні nзакутки (recessus pleurales) іноді називають пазухами.
Є такі парні nплевральні закутки (recessus pleurales):
– реброво–діафрагмовий закуток n(recessus costodiaphragmaticus) – він найбільший і найглибший, навіть при nглибокому вдиху легеня його не заповнює;
– діафрагмово–середостінний закуток n(recessus phrenicomediastinalis);
– хребтово–середостінний закуток n(recessus vertebromediastinalis);
– реброво–середостінний закуток n(recessus costomediastinalis).
МЕЖІ ЛЕГЕНЬ ТА пристінкової ПЛЕВРИ
Рівень верхівок обох легень і верхівок куполів nпристінкової плеври nспівпадають і розташовані на 2–3 см вище від ключиці (clavicula), чи на 4–5 см nвище від першого ребра (costa prima).
Задня межа легень (проекція заднього тупого краю легені) співпадає із задньою nмежею пристінкової плеври (pleura parietalis), вона проходить по прихребтовій nлінії (linea paravertebralis) від I до XI–ХІІ грудних хребців (vertebrae nthoracicae), або від головки ІІ ребра до шийки XI ребра.
Передня межа лівої легені (проекція переднього краю легені) частково співпадає з nпередньою межею пристінкової плеври (pleura parietalis). Вона проходить від nверхівки легень (apex pulmonum) вниз і присередньо до рівня nгруднинно–ключичного суглоба (art. sternoclavicularis), простує до рівня II ребрового nхряща, потім спускається вертикально вниз до рівня IV ребрового хряща n(cartilago costalis).
Тут передня межа лівої легені відхиляється nвліво, йде уздовж нижнього краю хряща IV ребра до пригруднинної лінії (linea nparasternalis), де різко повертає униз, перетинає IV міжребровий проміжок і nхрящ V ребра.
Досягнувши хряща VI nребра (costa sexta), передня межа лівої легені різко переходить у його нижню nмежу.
Передня межа правої легені (проекція переднього краю легені) співпадає з передньою nмежею пристінкової плеври (pleura parietalis).
Від верхівки правої nлегені передня межа йде до правого груднинно–ключичного суглоба (articulatio nsternoclavicularis dextra), потім через середину симфіза ручки груднини n(symphysis manubrii sterni) опускається позаду тіла груднини (corpus sterni), nдещо лівіше від серединної лінії до рівня IV ребра, потім поступово nвідхиляється вправо і вниз.
На рівні nприкріплення VI ребрового хряща (cartilago costalis) до груднини (sternum) по nправій груднинній лінії (linea sternalis dextra) переходить у нижню межу.
Нижня межа правої легені (проекція нижнього краю легені) проходить на 1–2 см вище nвід нижньої межі відповідної пристінкової плеври (тобто на одне ребро нижче від nмежі легені) і перетинає по середньоключичній лінії (linea medioclavicularis) nVI ребро (costa sexta [VI]), по середній пахвовій лінії (linea axillaris media) nVIII ребро (costa octava [VIII]), по лопатковій лінії (linea scapularis) Х nребро (costa decima [Х]), по прихребтовій лінії (linea paravertebralis) головку nXI ребра (caput costa undecima XI).
Нижня межа лівої легені проходить: по середньоключичній лінії на рівні VI ребра n+ 1 см n(півребра), по передній пахвовій на рівні VII ребра + 1 см (півребра), по nсередній пахвовій лінії на рівні VIII ребра + 1 см (півребра), по nзадній пахвовій лінії на рівні IX ребра + 1 см (півребра), по лопатковій лінії на nрівні X ребра + 1 см n(півребра), по прихребтовій лінії на рівні головки XII ребра або на рівні XI nребра + 1 см.
Передня межа правої і лівої ребрових частин пристінкової nплеври (partes costales pleuraе parietalis) проходить неоднаково.
Справа передня межа від купола плеври (cupula pleurae) спускається позаду nправого груднинно–ключичного суглоба (articulatio sternoclavicularis dextra), nдалі ця межа проходить позаду ручки груднини (manubrium sterni) досередтнт nз’єднання з тілом груднини (corpus sterni), розташовуючись лівіше від nсерединної лінії, до VI ребра, де ця межа іде вправо і переходить у нижню межу nплеври.
Нижня межа плеври справа відповідає лінії переходу ребрової частини пристінкової nплеври (pars costalis pleurae parietalis) в діафрагмову частину (pars ndiaphragmatica).
Від рівня з’єднання nVI ребрового хряща з грудниною (sternum) нижня межа правої пристінкової плеври n(pleura parietalis dextra) проходить вбік і униз, по середньоключичній лінії nперетинає VII ребро, по передній пахвовій лінії – VIII ребро, по середній пахвовій лінії – IX ребро, nпо задній пахвовій лінії – X ребро, по лопатковій лінії – XI ребро і підходить nдо хребтового стовпа (columna vertebralis) на рівні шийки XII ребра, де нижня nмежа переходить у задню межу плеври.
Зліва передня межа пристінкової nплеври (pleura nparietalis) проходить позаду лівого груднинно–ключичного
суглоба (articulatio nsternoclavicularis dextra).
Далі ця межа nпроходить позаду ручки і тіла груднини (manubrium et corpus sterni) до рівня IV nребрового хряща, де ліва передня межа відхиляється вбік, перетинає лівий край nгруднини і спускається вниз до VI ребрового хряща (проходить майже паралельно nдо лівого краю груднини), де переходить у нижню межу плеври.
Нижня межа ребрової частини пристінкової плеври (pars costalis pleurae parietalis) nзліва розташовується дещо нижче, ніж на правій стороні. Позаду, як і справа, на nрівні XII ребра вона переходить в задню межу.
Межа плеври ззаду (відповідає задній лінії переходу ребрової частини в nсередостінну частину) спускається від купола плеври вниз, вздовж хребтового nстовпа до головки XII ребра, де переходить в нижню межу.
Нижня межа правої пристінкової nплеври проходить на n1 ребро нижче від межі легень (pulmones). Слід відмітити, що ліва нижня межа nлегень і плеври розташована на 1см нижче, ніж права.
Отже, передні межі nребрової частини пристінкової плеври (pars costalis pleura parietalis) справа і nзліва розташовуються неоднаково.
На протязі від I до nIV ребра передні межі ребрової частини ідуть позаду груднини паралельно одна nодній, а зверху і знизу розходяться, утворюючи два трикутних простори, вільних nвід плеври:
– верхнє міжплевральне поле (area ninterpleurica superior), яке обернене верхівкою донизу і розташовується позаду nручки груднини (manubrium sterni). В ньому у дітей знаходиться загруднинна nзалоза (thymus), а у дорослих людей – залишки цієї залози і жирова тканина n(звідси інша назва поля – area thymica).
– нижнє міжплевральне поле (area ninterpleurica inferior), яке розташоване верхівкою доверху і знаходиться позаду nнижньої половини тіла груднини (corpus sterni) і прилягаючих до неї передніх nвідділів IV і V лівих міжребрових проміжків (spatia intercostalia). В ньому nосердя (pericardium) безпосередньо стикається з грудною стінкою (paries nthoracis), звідси назва цього поля – area pericardiaca.
Середостіння (mediаstinum)
Це комплекс nорганів, які розміщені між двома плевральними мішками.
Середостіння (mediаstinum) обмежоване такими стінками:
– спереду грудниною (sternum);
– ззаду грудним відділом хребтового стовпа (compartimentum nthoracicum columnae vertebralis);
– з боків – правою та лівою nсередостінними плеврами (pleurae mediastinales dextra et sinistra), що є nчастинами пристінкової плеври (partes pleurae parietalis);
– знизу – діафрагмою (diaphragma);
– верхньою межею є верхній отвір nгрудної клітки (apertura thoracis superior).
Умовно nгоризонтальна площина (planum horizontale), що проведена від з’єднання ручки nгруднини (manubrium sterni) з її тілом (corpus sterni) до хряща між IV–V nгрудними хребцями (vertebrae thoracicae [IV–V]), ділить середостіння n(mediаstinum) на верхнє середостіння (mediastinum nsuperius) та нижнє середостіння (mediastinum ninferius).
У верхньому nсередостінні (mediastinum superius) розміщені:
– загруднинна залоза n(thymus);
– верхня порожниста nвена (vena cava superior);
– дуга аорти (arcus naortae);
– частина трахеї n(pars tracheae);
– верхній відділ nгрудної частини стравоходу (pars superior partis thoracicae oesophagi);
– частина грудної nпротоки (pars ductus thoracici);
– симпатичні nстовбури (trunci sympathici);
– блукаючi та nдіафрагмові нерви (nervi vagi et phrenici).
Нижнє середостіння (mediastinum inferius) ще поділяється на:
– переднє середостіння (mediastinum nanterius);
– середнє середостіння (mediastinum medius);
– заднє середостіння (mediastinum nposterius).
Переднє середостіння (mediastinum anterius) розташоване між тілом груднини n(corpus sterni) і передньою стінкою осердя (серцевої сумки). В ньому nзнаходяться:
– внутрішні грудні nартерії та вени (aa. et vv. thoracicae internae);
– пригруднинні та передосердні лімфатичні вузли (nodi nlymphoidei parasternales et prepericardiaci);
– нижня частина nзагруднинної залози (pars inferior thymi).
У середньому середостінні n(mediastinum medius) розташовані:
– серце (cor), nвкрите осердям (pericardium);
– діафрагмові нерви n(nervi phrenici);
– внутрішньоосердні nвідділи великих судин .
Заднє середостіння (mediastinum posterius) розташоване між задньою стінкою nосердя (paries posterior pericardii) і хребтовим стовпом (columna vertebralis). nУ ньому розміщені:
– грудна частина nаорти (pars thoracica aortae);
– непарна і nнапівнепарна вени (vv. azygos et hemiazygos);
– симпатичні nстовбури (trunci sympathici);
– нутрощеві нерви n(nn. splanchnici);
– блукаючі нерви n(nn. vagi);
– стравохід n(oesophagus);
– грудна протока n(ductus thoracicus);
– лімфатичні вузли n(nodi lymphoidei).
У хірургії середостіння (mediastinum) умовною лобовою площиною n(planum frontale), проведеною по задній стінці трахеї (paries posterior tracheae) nі головних бронхів (bronchi principales), поділяють на:
– переднє середостіння (mediastinum nanterius);
– заднє середостіння (mediastinum nposterius).
У передньому середостінні nрозташовуються:
– серце (cor);
– висхідна частина nаорти (pars ascendens aortae);
– дуга аорти (arcus naortae);
– верхня порожниста nвена (vena cava superior);
– трахея (trachea);
– елементи кореня nлегень (elementa radicis pulmonum);
– діафрагмові нерви n(nervi phrenici);
– загруднинна nзалоза (thymus).
У задньому середостінні розташовуються:
– стравохід n(oesophagus);
– низхідна аорта n(pars descendens aortae);
– нижня порожниста nвена (vena cava inferior);
– парна та nнапівнепарна вени (vv. azygos et hemiazygos);
– нутрощеві нерви n(nn. splanchnici);
– симпатичні nстовбури (trunci sympathici);
– грудна протока n(ductus thoracicus);
– блукаючі нерви n(nn. vagi).
n
РЕНТГЕНОАНАТОМІЯ nОРГАНІВ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ.
При рентгеноскопії та рентгенографії nгрудної клітки здорової людини передусім видно серединну (зміщену дещо ліворуч) nтінь хребта, груднини і органів середостіння (серця, великих кровоносних судин nтощо). Праворуч і ліворуч від серединної тіні аж до ребрового кістяка грудної nклітки видно світлі легеневі поля. Верхівка кожної легені в нормальному стані nпіднімається над ключицею. Знизу легеневі поля обмежені чіткою тінню діафрагми nз вищою правою частиною купола і розташованою під нею печінкою. На світлому фоні легеневих полів nконтурують тіні ребер. У присередній половині кожного світлого поля ледь помітна nтінь у вигляді радіальних ніжних тяжів. Ближі є до кореня легені ця nтяжистість стає чіткішою і біля воріт легені перетворюється на nзатемнення,зумовлене головним чином легеневими судинами. Прикореневе затемнення nзліва завжди менше, ніж справа, що пояснюється накладанням тіні серця. Краї nлегень у ділянці реброво-діафрагмових закутків під час глибокого вдиху просвітлюються.
Тема n3. Сечові органи. nЗовнішня і внутрішня будова нирки. Нефрон. Кровопостачання. Оболонки нирки, її nтопографія.
Сечова система n(systema urinarium) забезпечує постійне виведення з організму водорозчинних nпродуктів обміну речовин, більшість з яких є токсичними. Продуктом виділення є сеча (urina).
Сечова система складається із сечових органів (organa urinaria): парних нирок, що виробляють nсечу, і сечовидільних шляхів – ниркових чашечок, ниркових мисок і сечоводів; nнепарного сечового міхура, у якому накопичується сеча; сечівника, по якому сеча nвиводиться з організму.
Окрім того, в нирках виробляються деякі біологічно nактивні речовини, зокрема гормони.
Сечові та статеві nоргани часто об’єднують у сечостатеву nсистему (systema urogenitale) тому, що тісно пов’язеним є процес їх nрозвитку, а деякі частини їх є одночасно сечовими та статевим вивідними шляхами n(чоловічий сечівник).
Сечова система n(systema urinarium) складається із парного органа – нирки (органа, що nвиробляє сечу), і органів, які накопичують та виводять сечу: сечоводів n(ureteres), сечового міхура (vesica urinaria), сечівника (urethra nfeminina et urethra masculina).
У зародків людини nта усіх хребтових першою з’являється переднирка n(pronephros), або передня чи головна нирка, яка є парним органом, що nскладається з каналців – протонефридіїв.
Переднирка лежить nближче до переднього кінця тіла (звідси назва ”головна” нирка).
Протонефридії nз’являються на III тижні внутрішньоутробного розвитку людини із нефротомів nнижніх шийних та верхніх грудних сомітів.
Ці канальці n(протонефридії) своїм розширеним внутрішнім кінцем відкриваються у порожнину nтіла, а іншим – зовнішнім кінцем у спільну вивідну протоку, яка впадає у nкінцевий відділ травной трубки – клоаку.
Поблизу nвнутрішнього отвору протонефридія утворюється судинний клубочок, який трохи nвиступає в порожнину тіла – прототип ниркового тільця.
Переднирка nзалишається на все життя у деяких нижчих відів риб, а у людини та вищих nхребтових швидко щезає, вірніше, на її основі в кінці III тижня утворюється первинна нирка (mesonephros) або nвольфове тіло.
Первинна нирка має nканальці (мезонефридії), один кінець закінчується сліпо і має вигляд чашки, у nяку випинає судинний клубочок, а інший кінець впадає у спільну протоку nпронефроса, яка перетворюється на мезонефральну протоку (вольфову протоку).
Протягом IV–IX nтижнів внутрішньоутробного розвитку мезонефрос пересувається назад, аж поки не nдосягає рівня другого поперекового хребця.
Пізніше окреми nчастини первинної нирки редукують, а ті, що залишились, приймають участь в nутворенні органів сечової (остаточної нирки) та статевої систем дорослої nлюдини.
В кінці IV тижня nембріогенезу збоку від протоки первинної нирки та паралельно до неї nрозвивається парна парамезонефрова протока або мюллерова протока.
Ця протока одним n(краніальним) кінцем відкривається у порожнину тіла, а другим (каудальним) nспільним кінцем у сечостатеву пазуху, що відкривається у клоаку.
З кінця II місяця nрозвитку у зародків жіночої статі редукуються мезонефрові протоки (Вольфові nпротоки), а з парамезонефрової протоки (мюллерової протоки) розвиваються матка, nматкові труби, піхва.
Від початку III nмісяця розвитку у плодів чоловічої статі редукуються парамезонефрові протоки, а nіз мезонефрової протоки формуються складові частини сім’явиносних шляхів: nпротоки над’яєчка, сім’явиносної протоки.
Сім’яні міхурці та nпаренхіма передміхурової залози формуються з виростів стінок мезонефрової nпротоки.
На IV–V тижнях nембріогенезу в ділянці таза із мезодерми навколо випину каудального відділу nмезонефрової протоки формується метанефричний дивертикул, навколо якого nнефрогенна тканина дає початок паренхімі нирки.
З проксимального nвідділу мезонефрової протоки формуються ниркові чашечки, ниркова миска та nсечовід.
Під час росту nтулуба остаточна нирка дещо піднімається із порожнини таза та займає своє nдефінітивне положення.
Нирки плода та nновонародженого мають виражену часткову будову.
До аномалій nрозвитку нирки відносяться аномалії положення (дистонія нирки): тазова нирка n(нирка не піднялась в процесі розвитку з тазу в поперекову ділянку) та аномалії nкількості – подвійна нирка, додаткова (третя) нирка, підковоподібна нирка, nкільцеподібна нирка.
Аномалії сечоводу: nподвійний сечовід, розщеплений сечовід, звуження або розширення сечоводу, nдивертикул (випин) сечоводу.
НИРКИ (renes)
Нирка (ren; nnephros, грецьк.) – це парний паренхіматозний орган, який розміщений у черевній nпорожнині (cavitas abdominis) позаду очеревини (ретроперитонеально).
Права нирка (ren dexter) розташована в правій nпоперековій ділянці (regio lumbalis dextra) на рівні від XII грудного до nIII поперекового хребців.
Ліва нирка (ren sinister) розташована в лівій nпоперековій ділянці (regio lumbalis sinistra) на рівні від XI грудного до nII поперекового хребців.
Задня поверхня кожної нирки (facies posterior nrenis) прилягає:
– у верхній nчастині до діафрагми (diaphragma);
– в середній і nнижній – до м’язового ложа, яке утворене великим поперековим м’язом n(m. psoas major), квадратним м’язом попереку (m. quadratus lumborum) і nпоперечним м’язом живота (m. transversus abdominis).
До передньої поверхні лівої нирки (facies anterior renis sinistri) прилягає:
– вгорі надниркова nзалоза (glandula suprarenalis);
– до верхньобічної nчастини селезінка (splen);
– до середньої nчастини шлунок (gaster) і підшлункова залоза (pancreas);
– до нижньоприсередньої nпетлі тонкої кишки (intestinum tenue);
– до нижньобічної nнизхідна ободова кишка (colon descendeтs).
До передньої поверхні правої нирки (facies anterior renis dextri) прилягає:
– вгорі надниркова nзалоза (glandula suprarenalis);
– до середньої nчастини печінка (hepar);
– до присереднього nкраю дванадцятипала кишка (duodenum);
– до нижньоприсередньої nпетлі тонкої кишки (intestinum tenue);
– до нижньобічної nвисхідна ободова кишка (colon ascendens).
Кожна нирка (ren) nмає:
– верхній кінець (extremitas superior), або nверхній полюс (polus superior);
– нижній кінець (extremitas inferior),або нижній полюс (polus ninferior);
– передню поверхню (facies anterior);
– задню поверхню (facies posterior);
– присередній край (margo medialis), він є nввігнутим;
– бічний край (margo lateralis), він є опуклим.
На присередньому краї нирки (margo medialis renis) nрозміщені ниркові ворота (hilum nrenale), через які входять ниркові артерія і нерви (arteria et nervi), а nвиходять ниркова вена, лімфатичні судини і ниркова миска (vena, vasa
lymphatica et npelvis renalis), що переходить у сечовід (ureter).
Ниркові ворота n(hilum renale) продовжуються в глибину нирки (ren), утворюючи ниркову пазуху (sinus renalis), де nмістяться жирова клітковина, великі nниркові чашечки (calices renales majores), малі ниркові чашечки (calices renales minores) та ниркова миска (pelvis renalis).
До паренхіми нирки n(parenchyma renis) прилягає волокниста nкапсула (capsula fibrosa).
Ззовні нирку оточує nжирова капсула (capsula nadiposa), яка найкраще помітна в ділянці задньої поверхні нирки (facies nposterior renalis).
Ззовні від жирової nкапсули (capsula adiposa) розташована ниркова nфасція (fascia renalis), яка складається з:
– передньої пластинки (lamina anterior); nпереднього листка (folium anterius);
– задньої пластинки (lamina posterior); nзаднього листка (folium posterius).
Ці листки nзростаються між собою над верхніми кінцями нирок (extremitates superiores nrenum) та збоку від бічних країв нирок (margines laterales renum).
Від листків nниркової фасції (fascia nrenalis) до волокнистої капсули нирки (capsula fibrosa renis) nпроходять прошарки сполучної тканини, які фіксують нирку.
До переднього nлистка ниркової фасції (lamina anterior fasciae renalis) прилягає очеревина n(peritoneum).
Крім капсули і nфасції (fascia renalis), нирку фіксує:
– черевний nтиск;
– м’язове ложе;
– судини і нерви нирки, які утворюють ниркову ніжку (crus renis).
Паренхіма нирки (parenchyma renis) складається із:
– кіркової речовини нирки (cortex renalis), nяка розташована ззовні;
– мозкової речовини нирки (medulla nrenalis).
У мозковій речовині нирки (medulla nrenalis) розрізняємо 7–10 ниркових nпірамід (pyramides renales), кожна з яких має основу ниркових пірамід (basis pyramidum renalium) і верхівку nниркових пірамід (apex pyramidum nrenalium). Остання закінчується нирковим nсосочком (papilla renalis), на nякому розташоване дірчасте поле (area ncribrosa), у якому є сосочкові отвори n(foramina papillaria), через які у малі ниркові чашечки (calices renales minores) nвиділяється сеча.
Між пірамідами n(pyramides renales) є прошарки кіркової речовини (cortex renalis), які nутворюють ниркові стовпи (columnae nrenales). Вони є відростками кіркової речовини нирки; ниркової кори (cortex nrenalis), що заходять у мозкову речовину нирки; нирковий мозок (medulla nrenalis) і доходять до ниркових воріт (helum renale).
Кіркова речовина нирки (cortex renalis) складається із лабіринту кіркової речовини (labyrinthus corticis), або звивистих n(згорнутих) частин (partes convolutae), між якими містяться прошарки nмозкової речовини – мозкові промені (radii nmedullares), або промениста частина (pars radiata).
Лабіринт кіркової речовини (labyrinthus corticis), або звивисті (згорнуті) частини n(partes convolutae), є темнішим і побудований з тілець та покручених трубочок nнефронів.
Мозкові промені (radii medullares), або промениста частина (pars nradiata), побудовані із збиральних трубочок нефронів.
Кожна ниркова nпіраміда (pyramida renalis) утворює ниркові nчастки (lobі renalеs), а один мозковий промінь (radius medullaris); nпромениста частина (pars radiata), оточений лабіринтом кіркової речовини n(labyrinthus corticis); згорнутою частиною (pars convoluta), утворює кіркову часточку (lobulus renalis). nКіркові часточки (lobulі renalеs) обмежовані міжчасточковими артеріями та nвенами (aa.et vv. interlobulares).
Із верхівки nниркової піраміди (apex pyramidis renalis) сеча потрапляє в малі ниркові nчашечки (calices renales minores), nяких є 7–8. Далі з 2–3 малих ниркових чашочок сеча збирається в 2–3 великі nниркові чашечки (calices renales majores), які утворюють ниркову миску, n(pelvis renalis), що переходить у сечовід n(ureter).
Нирка (ren) має nтакі сегменти:
– верхній сегмент n(segmentum superius);
– верхній передній nсегмент (segmentum anterius superius);
– нижній передній nсегмент (segmentum inferius anterius);
– нижній сегмент n(segmentum inferius);
– задній сегмент n(segmentum posterius).
Структурно–функціональною nодиницею нирки є нефрон (nephronum), в якому утворюється nсеча. Близько 80 % нефронів розміщені у кірковій речовині нирки; нирковій корі n(cortex renalis; cortex renis) і тільки 20 % нефронів і їхніх канальців nрозміщені на межі ниркового мозку з нирковою корою.
Останні об’єднуються nу юкстамедулярний апарат; nприклубочковий апарат (complexus iuxtaglomerularis), або юкстамедулярний нефрон n(nephronum juxtramedullare).
Нефрон n(nephronum) складається з:
– ниркового nтільця (corpusculum renale) – тільця Мальпігі. До нього відносяться:
– судинний клубочок ниркового тільця (glomerulus corpusculi renis), до якого підходить приносна nклубочкова артеріола (arteriola glomerularis afferens; vas afferens) і nвиходить виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens; nvas efferens). Ці артеріоли разом з клубочком утворюють чудесну артеріальну nсітку (rete mirabile arteriosum) і є клубочковим фільтраційним бар’єром n(septum filtrationis glomeruli);
– капсула клубочка (capsula glomeruli), nабо капсула Шумлянського–Боумена чашеподібної форми, в ній знаходиться судинний nклубочок;
– ниркового nканальця (tubulus renalis), який має такі частини:
– проксимальний звивистий (покручений) каналець (tubulus contortus proximalis);
– петлю нефрона; петлю Генле (ansa nnephroni; ansa Henlei), в якій є:
– низхідна (тонка) частина петлі (pars descendens (tenuis) ansae);
– висхідна (товста) частина петлі (pars аscendens (tenuis) ansae);
– дистальний звивистий (покручений) каналець (tubulus contortus distalis), що nзакінчується вставною частиною, яка впадає у збиральний нирковий каналець n(tubulus renalis colligens; conjungens).
Збірні ниркові nканальці (tubulі renalеs colligentes) продовжуються у сосочкові протоки (ductus papillares), які відкриваються сосочковими nотворами (foramina papillaria) на нирковому сосочку (papilla renalis), nутворюючи дірчасте (решітчасте) поле (area cribrosa).
Кожен нирковий nсосочок (papilla renalis) на верхівці ниркової піраміди (apex pyramidis nrenalis) охоплений лійкоподібної форми малою нирковою чашечкою (calix renalis nminor).
У стінках малих nниркових чашечок (calices renales minores), в ділянці їх склепіння (початкової nчастини), гладкі м’язові клітини (myocyti glabri) утворюють кільцеподібний шар n– стискач склепіння (constrictor; sphincter fornicis).
До цієї ділянки nстінки малих ниркових чашечок (calices renales minores) близько прилягають nнервові волокна, кровоносні та лімфатичні судини. Всі ці структури (стискач nсклепіння, нервові волокна, судини) складають форнікальний апарат нирки, або склепінний апарат нирки.
Форнікальний апарат нирки регулює кількість сечі, яка nвиводиться з ниркових канальців в малі ниркові чашечки, і
створює перешкоди nзворотному току сечі, регулює внутрішньомисковий тиск та водний баланс nорганізму.
Отже, ниркові nтільця (corpuscula renalia) близько 80 % нефронів розташовані в товщі кіркової nречовини нирки (cortex renalis) – це кіркові нефрони (nephrona corticalia).
Ниркові тільця nінших 20 % нефронів розміщені на межі кіркової та мозкової речовини нирки n(medulla renalis), а петля нефрона (ansa nephroni) з її низхідною і висхідною nчастинами (partes descendens et ascendens ansae) знаходиться в мозковій nречовині нирки (medulla renalis). Такі нефрони називаються юкстамедулярними; білямозковими (nephrona juxtamedullaria).
КРОВОПОСТАЧАННЯ НИРКИ
Кожна нирка (redexter et sinister) кровопостачається нирковою артерією (arteria renalis), яка в ділянці nниркових воріт (hilum renale) розгалужується на:
– передню гілку (ramus anterior);
– задню гілку (ramus posterior).
Ці гілки nрозгалужуються на сегментні артерії (arteriae nsegmentales) – позаниркові артерії. Вони утворюють внутрішньониркові артерії (arteriae intrarenales).
До nвнутрішньониркових артерій (arteriae intrarenales) відносяться:
– міжчасткові nартерії (aa. interlobares);
– дугоподібні nартерії (aa. arcuatae);
– міжчасточкові nартерії (aa. interlobulares), або променеві кіркові артерії (aa. corticales nradiatae);
– приносна nклубочкова артеріола (arteriola glomerularis afferens), або приносна судина n(vas afferens);
– виносна nклубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens), або виносна судина (vas nefferens);
– прямі артеріоли n(arteriolae rectae);
– капсулярні гілки n(rr. capsulares).
Внутрішньониркові артерії (arteriae intrarenales) починаються із міжчасткових артерій (arteriae ninterlobares), що відходять від сегментних артерій (arteriae segmentales), які nна межі кіркової і мозкової речовин нирки (cortex et medulla renis) nрозгалужуються на дугоподібні артерії (arteriae narcuatae).
Від дугоподібних nартерій (arteriae arcuatae) у кіркову речовину (cortex renalis) відходять променеві nкіркові артерії (aa. corticales radiatae), або міжчасточкові артерії n(aa.interlobulares).
Вони дають початок nчисленним приносним клубочковим nартеріолам (arteriolae glomerulares afferentes), що розгалужуються на nкапіляри, які утворюють нирковий клубочок (glomerulus corpusculi renis).
Від ниркового nклубочка (glomerulus corpusculi renis) відходить виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens), яка nзнову ділиться на вторинні капіляри, що обгортають трубочки нефрона.
Послідовне nрозгалуження приносної клубочкової артеріоли (arteriola glomerularis afferens) nта виносної клубочкової артеріоли (arteriola glomerularis efferens) на капіляри nназивається дивовижною артеріальною nсіткою нирки (rete mirabile arteriosum renis) – дивовижна сітка (rete mirabile).
Венозні капіляри nутворюють в кірковій речовині зірчасті nвенули (vv.
stellatae), від них nвенозна кров (sanguis venosus) відтікає у прямі nвенули (venulae rectae), які впадають у променеві nкіркові вени (vv. corticales radiatae) або вони ще називаються міжчасточковими nвенами (vv. interlobulares).
Далі кров відтікає nу дугоподібні вени (vv. arcuatae), а nвони переходять в міжчасткові вени (vv. interlobulares), nостанні формують ниркову вену (v. renalis), nяка впадає у нижню порожнисту вену (vena cava inferior).
УТВОРЕННЯ І ШЛЯХИ ВИВЕДЕННЯ nСЕЧІ В МЕЖАХ НИРКИ
Первинна сеча nутворюється внаслідок фільтрації рідкої частини крові в капсулі нефрона (capsula nephroni), або ще її називають капсулою клубочка (capsula glomeruli) – nкапсулою Шумлянського–Боумена, яка охоплює кожний cудинний клубочок ниркового nтільця (glomerulus corpusculi renalis) або ниркового клубочка.
Капсула ниркового nклубочка (capsula glomeruli) разом із клубочком утворюють ниркове тільце (corpusculum renale) – тільце Мальпігі. Ці тільця, nяких є декілька мільйонів, розташовані переважно у звивистій частині кіркової nречовини (pars convoluta corticis renalis).
Мал. Ниркове тільце (corpusculum renalis):1 n— приносна клубочкова артеріола; 2 — виносна клубоч-кова nартеріола: 3 — клубочкова капілярна сітка; 4 — клітини nвнутрішньої частини капсули клубочка, тісно зрощеної з клубочковими nкровоносними капілярами: 5 — зовнішня частина капсули клубочка: 6 — nпросвіт капсули клубочка: 7 — проксимальний звивистий nканалець,
Від ниркового nтільця відходять проксимальна частина nканальця нефрона (pars proximalis tubuli nephroni), яка переходить у петлю нефрона (ansa nephroni) – петлю nГенле.
Первинна сеча nутворюється шляхом фільтрації із судинного клубочка (glomerulus) безбілкової nрідини із плазми крові в клубочкову капсулу (capsula glomerularis).
Остання переходить nчерез проксимальну та дистальну частини канальця нефрона (partes nproximalis et distalis tubuli nephroni), що закінчується вставною частиною n(pars conjungens).
Усі частини nканальця нефрона обплітаються густою сіткою вторинних артеріальних капілярів, і nвнаслідок реабсорбції тут утворюється вторинна nсеча.
Далі вироблена nнефроном вторинна сеча відтікає у збиральну nниркову трубочку (tubulus renalis colligens), яка збирає сечу у сосочкові проточки (ductuli papillares), nщо закінчуються на верхівці ниркової піраміди сосочковими отворами (foramina papillaria).
Елементи нирки, де nутворюється первинна і вторинна сеча, складають структурно–функціональну nодиницю нирки – нефрон (nephronum).
Сосочкові отвори nвідкриваються на дірчастому полі (area cribrosa) верхівки піраміди в малі nниркові чашечки (calices renales minores).
Із малих ниркових nчашечок сеча поступає у великі ниркові чашечки (calices renales nmajores), які зливаються і утворюють ниркову nмиску (pelvis renalis), а остання переходить у сечовід (ureter).
Мал. nНефрон (nephron):I – капсула nклубочка; 2 – дистальний nзвивистий каналець; 3 -проксимальний прямий, тонкий, дистальний прямі канальці і петля нефрона; 4 — збірна ниркова трубочка; 5 — клубочок ниркового тільця.
Матеріали підготував доцент Ющак М.В.
