1

1. Анатомія органів сечової системи

2. Анатомія органів чоловічої статевої системи

3. Анатомія органів жіночої статевої системи

 (Заняття 3)

Тема 1. Анатомія органів сечової системи

Сечова система (systema nurinarium) забезпечує постійне виведення з організму водорозчинних продуктів nобміну речовин, більшість з яких є токсичними. Продуктом виділення є сеча (urina).

Сечова система складається із сечових органів (organa urinaria): парних нирок, що виробляють nсечу, і сечовидільних шляхів – ниркових чашечок, ниркових мисок і сечоводів; nнепарного сечового міхура, у якому накопичується сеча; сечівника, по якому сеча nвиводиться з організму.

Окрім того, в нирках виробляються деякі біологічно nактивні речовини, зокрема гормони.

Сечові та статеві органи nчасто об’єднують у сечостатеву систему n(systema urogenitale) тому, що тісно пов’язеним є процес їх розвитку, а деякі nчастини їх є одночасно сечовими та статевим вивідними шляхами (чоловічий nсечівник).

Сечова система (systema nurinarium) складається із парного органа – нирки (органа, що виробляє сечу), і nорганів, які накопичують та виводять сечу: сечоводів (ureteres), сечового nміхура (vesica urinaria), сечівника (urethra feminina et nurethra masculina).

НИРКИ (renes)

Нирка (ren; nephros, nгрецьк.) – це парний паренхіматозний орган, який розміщений у черевній порожнині n(cavitas abdominis) позаду очеревини (ретроперитонеально).

Права нирка n(ren dexter) розташована в правій nпоперековій ділянці (regio lumbalis dextra) на рівні від XII грудного до nIII поперекового хребців.

Ліва нирка n(ren sinister) розташована в лівій nпоперековій ділянці (regio lumbalis sinistra) на рівні від XI грудного до nII поперекового хребців.

Задня поверхня nкожної нирки (facies posterior renis) nприлягає:

– у верхній частині nдо діафрагми (diaphragma);

– в середній і нижній n– до м’язового ложа, яке утворене великим поперековим м’язом (m. psoas nmajor), квадратним м’язом попереку (m. quadratus lumborum) і поперечним м’язом nживота (m.  transversus abdominis).

До передньої поверхні лівої nнирки (facies anterior renis sinistri) прилягає:

– вгорі надниркова nзалоза (glandula suprarenalis);

– до верхньобічної nчастини селезінка (splen);

– до середньої частини nшлунок (gaster) і підшлункова залоза (pancreas);

– до нижньоприсередньої nпетлі тонкої кишки (intestinum tenue);

– до нижньобічної nнизхідна ободова кишка (colon descendeтs).

До передньої поверхні правої nнирки (facies anterior renis dextri) прилягає:

– вгорі надниркова nзалоза (glandula suprarenalis);

– до середньої частини nпечінка (hepar);

– до присереднього краю nдванадцятипала кишка (duodenum);

– до нижньоприсередньої nпетлі тонкої кишки (intestinum tenue);

– до нижньобічної nвисхідна ободова кишка (colon ascendens).

Кожна нирка (ren) має:

– верхній кінець (extremitas superior), або верхній полюс (polus nsuperior);

– нижній кінець (extremitas ninferior),або нижній полюс (polus inferior);

– передню поверхню (facies anterior);

– задню поверхню (facies posterior);

– присередній край (margo medialis), він є ввігнутим;

– бічний край (margo nlateralis), він є опуклим.

На присередньому краї нирки (margo medialis renis) nрозміщені ниркові ворота (hilum nrenale), через які входять ниркові артерія і нерви (arteria et nervi), а nвиходять ниркова вена, лімфатичні судини і ниркова миска (vena, vasa

 

 

lymphatica et pelvis renalis), nщо переходить у сечовід (ureter).

Ниркові ворота (hilum nrenale) продовжуються в глибину нирки (ren), утворюючи ниркову пазуху (sinus renalis), де містяться жирова клітковина, великі ниркові чашечки (calices renales nmajores), малі ниркові чашечки (calices nrenales minores) та ниркова миска (pelvis nrenalis).

До паренхіми нирки n(parenchyma renis) прилягає волокниста nкапсула (capsula fibrosa).

Ззовні нирку оточує жирова капсула (capsula adiposa), nяка найкраще помітна в ділянці задньої поверхні нирки (facies posterior nrenalis).

Ззовні від жирової капсули n(capsula adiposa) розташована ниркова nфасція (fascia renalis), яка складається з:

– передньої пластинки (lamina anterior); переднього листка (folium nanterius);

– задньої пластинки (lamina posterior); заднього листка (folium nposterius).

Ці листки зростаються між nсобою над верхніми кінцями нирок (extremitates superiores renum) та збоку від nбічних країв нирок (margines laterales renum).

Від листків ниркової фасції (fascia renalis) до волокнистої капсули нирки (capsula nfibrosa renis) проходять прошарки сполучної тканини, які фіксують нирку.

До переднього листка nниркової фасції (lamina anterior fasciae renalis) прилягає очеревина n(peritoneum).

Крім капсули і фасції n(fascia renalis), нирку фіксує:

– черевний nтиск;

– м’язове ложе;

– судини і нерви нирки, які утворюють ниркову ніжку (crus renis).

Паренхіма нирки (parenchyma renis) складається із:

– кіркової речовини нирки (cortex renalis), яка розташована ззовні;

– мозкової речовини нирки (medulla renalis).

У мозковій речовині нирки (medulla renalis) розрізняємо 7–10 ниркових пірамід (pyramides renales), nкожна з яких має основу ниркових пірамід (basis pyramidum renalium) і верхівку ниркових пірамід (apex pyramidum renalium). Остання nзакінчується нирковим сосочком (papilla nrenalis), на якому розташоване дірчасте nполе (area cribrosa), у якому є сосочкові nотвори (foramina papillaria), nчерез які у малі ниркові чашечки (calices renales minores) виділяється сеча.

Між пірамідами (pyramides nrenales) є прошарки кіркової речовини (cortex renalis), які утворюють ниркові стовпи (columnae renales). Вони nє відростками кіркової речовини нирки; ниркової кори (cortex renalis), що nзаходять у мозкову речовину нирки; нирковий мозок (medulla renalis) і доходять nдо ниркових воріт (helum renale).

Кіркова речовина нирки (cortex renalis) складається із лабіринту кіркової речовини (labyrinthus corticis), або звивистих n(згорнутих) частин (partes convolutae), між якими містяться прошарки nмозкової речовини – мозкові промені (radii nmedullares), або промениста частина (pars radiata).

Лабіринт кіркової речовини (labyrinthus corticis), або звивисті (згорнуті) частини n(partes convolutae), є темнішим і побудований з тілець та покручених трубочок nнефронів.

Мозкові промені (radii medullares), або промениста частина (pars nradiata), побудовані із збиральних трубочок нефронів.

 

 

Кожна ниркова піраміда n(pyramida renalis) утворює ниркові частки n(lobі renalеs), а один мозковий промінь (radius medullaris); промениста nчастина (pars radiata), оточений лабіринтом кіркової речовини (labyrinthus ncorticis); згорнутою частиною (pars convoluta), утворює кіркову часточку (lobulus renalis). Кіркові часточки (lobulі nrenalеs) обмежовані міжчасточковими артеріями та венами (aa.et nvv. interlobulares).

Із верхівки ниркової nпіраміди (apex pyramidis renalis) сеча потрапляє в малі ниркові чашечки (calices renales minores), яких є 7–8. Далі з 2–3 малих nниркових чашочок сеча збирається в 2–3 великі ниркові чашечки (calices nrenales majores), які утворюють ниркову миску, (pelvis renalis), що nпереходить у сечовід (ureter).

Нирка (ren) має такі nсегменти:

– верхній сегмент n(segmentum superius);

– верхній передній сегмент n(segmentum anterius superius);

– нижній передній сегмент n(segmentum inferius anterius);

– нижній сегмент (segmentum ninferius);

– задній сегмент (segmentum nposterius).

Структурно–функціональною одиницею nнирки є нефрон (nephronum), в якому утворюється сеча. Близько 80 % нефронів nрозміщені у кірковій речовині нирки; нирковій корі (cortex renalis; cortex nrenis) і тільки 20 % нефронів і їхніх канальців розміщені на межі ниркового nмозку з нирковою корою.

Останні об’єднуються у юкстамедулярний апарат; nприклубочковий апарат (complexus iuxtaglomerularis), або юкстамедулярний нефрон n(nephronum juxtramedullare).

Нефрон n(nephronum) складається з:

– ниркового nтільця (corpusculum renale) – тільця Мальпігі. До нього nвідносяться:

– судинний клубочок ниркового nтільця (glomerulus corpusculi renis), до якого підходить приносна nклубочкова артеріола (arteriola glomerularis afferens; vas afferens) і nвиходить виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens; nvas efferens). Ці артеріоли разом з клубочком утворюють чудесну артеріальну nсітку (rete mirabile arteriosum) і є клубочковим фільтраційним бар’єром n(septum filtrationis glomeruli);

– капсула клубочка (capsula glomeruli), або капсула nШумлянського–Боумена чашеподібної форми, в ній знаходиться судинний клубочок;

– ниркового nканальця (tubulus renalis), який має такі частини:

– проксимальний звивистий (покручений) каналець (tubulus contortus proximalis);

– петлю нефрона; петлю Генле (ansa nnephroni; ansa Henlei), в якій є:

– nнизхідна (тонка) частина петлі (pars descendens (tenuis) ansae);

– nвисхідна (товста) частина петлі (pars аscendens (tenuis) ansae);

– дистальний звивистий (покручений) каналець (tubulus contortus distalis), що закінчується вставною nчастиною, яка впадає у збиральний нирковий каналець (tubulus renalis colligens; nconjungens).

Збірні ниркові канальці n(tubulі renalеs colligentes) продовжуються у сосочкові протоки (ductus papillares), які відкриваються сосочковими nотворами (foramina papillaria) на нирковому сосочку (papilla renalis), nутворюючи дірчасте (решітчасте) поле (area cribrosa).

Кожен нирковий сосочок n(papilla renalis) на верхівці ниркової піраміди (apex pyramidis renalis) nохоплений лійкоподібної форми малою нирковою чашечкою (calix renalis minor).

У стінках малих ниркових nчашечок (calices renales minores), в ділянці їх склепіння (початкової частини), nгладкі м’язові клітини (myocyti glabri) утворюють кільцеподібний шар – стискач nсклепіння (constrictor; sphincter fornicis).

До цієї ділянки стінки nмалих ниркових чашечок (calices renales minores) близько прилягають нервові волокна, nкровоносні та лімфатичні судини. Всі ці структури (стискач склепіння, нервові nволокна, судини) складають форнікальний nапарат нирки, або склепінний апарат нирки.

Отже, ниркові тільця n(corpuscula renalia) близько 80 % нефронів розташовані в товщі кіркової nречовини нирки (cortex renalis) – це кіркові нефрони (nephrona corticalia).

Ниркові тільця інших 20 % nнефронів розміщені на межі кіркової та мозкової речовини нирки (medulla nrenalis), а петля нефрона (ansa nephroni) з її низхідною і висхідною частинами n(partes descendens et ascendens ansae) знаходиться в мозковій речовині нирки n(medulla renalis). Такі нефрони називаються юкстамедулярними; nбілямозковими (nephrona juxtamedullaria).

КРОВОПОСТАЧАННЯ НИРКИ

Кожна нирка (ren dexter et nsinister) кровопостачається нирковою артерією (arteria renalis), яка в ділянці nниркових воріт (hilum renale) розгалужується на:

– передню гілку (ramus anterior);

– задню гілку (ramus posterior).

Ці гілки розгалужуються на сегментні артерії (arteriae segmentales) n– позаниркові артерії. Вони утворюють внутрішньониркові nартерії (arteriae intrarenales).

 

 

До внутрішньониркових nартерій (arteriae intrarenales) відносяться:

– міжчасткові артерії (aa. ninterlobares);

– дугоподібні артерії (aa. narcuatae);

– міжчасточкові артерії n(aa. interlobulares), або променеві кіркові артерії (aa. corticales radiatae);

– приносна клубочкова nартеріола (arteriola glomerularis afferens), або приносна судина (vas nafferens);

– виносна клубочкова nартеріола (arteriola glomerularis efferens), або виносна судина (vas efferens);

– прямі артеріоли n(arteriolae rectae);

– капсулярні гілки (rr. ncapsulares).

СЕЧОВІД n(ureter)

Сечовід – парний орган довжиною 25–З0 см, який лежить за nочеревиною (ретроперитонеально) в позаочеревинному просторі (spatium nextraperitoneale).

У сечоводах (ureteres) розрізняють:

– черевну частину (pars nabdominalis);

– тазову частину (pars npelvica);

– внутрішньостінкову nчастину (pars intramuralis).

Остання розміщена в стінці сечового nміхура (vesica urinaria) і відкривається на дні сечового міхура (fundus vesicae nurinariae) отвором, який називається вічком сечовода (ostium ureteris).

Стінка сечоводів (paries nureterum) складається із:

– зовнішньої оболонки n(tunica adventitia);

– м’язової оболонки (tunica muscularis);

– слизової оболонки n(tunica mucosa).

М’язова оболонка (tunica muscularis) має зовнішній коловий nта внутрішній поздовжній шари. У нижній третині сечовода м’язова оболонка має nтри шари: внутрішній і зовнішній поздовжні, а середній – циркулярний.

Поперечний переріз сечоводу

 

 

 

Сечоводи мають такі звуження:

– при переході ниркової миски n(pelvis renalis) у сечовід (ureter);

– при переході черевної частини (pars nabdominalis) в тазову (pars npelvica);

– протягом тазової nчастини (pars pelvica);

– при переході сечоводів (ureteres) у сечовий міхур (vesica urinaria).

СЕЧОВИЙ nМІХУР (vesica nurinaria)

Сечовий міхур розміщений в порожнині малого таза (cavitas npelvis minoris) позаду лобкового симфіза (symphysis pubica).

Сечовий міхур (vesica urinaria) має верхівку міхура (apex vesicae), тіло міхура (corpus vesicae) і дно міхура (fundus vesicae), яке спрямоване вниз і назад.

Нижній відділ утворює шийку nміхура (cervix vesicae), яка переходить у сечівник (urethra).

Дно nсечового міхура (fundus vesicae) прилягає:

– у nчоловіків:

– унизу до передміхурової nзалози (prostata), пухирчастих залоз (glandulae vesiculosae) і ампул сім’явиносних протоків (ampullae ductuum deferentium);

– ззаду до ампули nпрямої кишки (ampulla recti).

– у жінок:

– ззаду прилягає до піхви (vagina) nі матки (uterus).

Стінка сечового міхура n(paries vesicae urinariae) представлена трьома шарами: внутрішнім, середнім і nзовнішним.

Внутрішній шар утворений слизовою оболонкою (tunica nmucosa) і добре розвинутим підслизовим прошарком (tela nsubmucosa), внаслідок чого слизова оболонка утворює числені складки.

Між вічками сечоводів (ostia nureterum) і внутрішнім вічком сечівника (ostium nurethrae internum) підслизова основа відсутня, тому nтут складок немає.

Це місце називається трикутником nміхура (trigonum vesicae), де містяться рецептори, подразнення яких nвикликає позив до сечовипускання.

Трикутник міхура (trigonum nvesicae) обмежований угорі міжсечовідною nскладкою (plica interureterica) слизової оболонки.

У верхівках nтрикутника є такі три отвори: два вічка сечоводів (ostia ureterum) та внутрішнє nвічко сечівника (ostium urethrae internum).

Середня оболонка nсечового міхура – м’язова оболонка n(tunica muscularis), побудована з гладкої м’язової тканини (textus muscularis nglaber), яка розташована такими трьома шарами:

– внутрішнім nповздовжнім шаром (stratum internum longitudinale);

– зовнішнім nповздовжнім шаром (stratum externum longitudinale);

– середнім коловим nшаром (stratum circulare).

Поздовжні шари утворюють в ділянці тіла сечового міхура м’яз–випорожнювач міхура (musculus ndetrusor vesicae), а коловий шар, що найбільш розвинутий в ділянці внутрішнього nвічка сечівника, утворює внутрішній nм’яз–замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus), який є nмимовільним.

Зовнішній шар стінки nсечового міхура представлений адвентицією n(tunica adventitia), або в тих місцях, що покриті очеревиною (верхівка та nверхня стінка) знаходиться серозна nоболонка (tunica serosa).

Порожній сечовий міхур (vesica urinaria) відносно до nочеревини (peritoneum) розташований екстраперитонеально, тобто вкритий nочеревиною з одного боку – ззаду.

При наповненні верхівка міхура (apex vesicae) піднімається і очеревина (peritoneum) вкриває частину nпередньої, бічної і особливо задньої поверхонь, тобто сечовий міхур (vesica nurinaria) має мезоперитонеальне положення (вкритий очеревиною з трьох боків).

ЖІНОЧИЙ СЕЧІВНИК n(urethra feminina)

Жіночий сечівник є трубкою завдовжки 3–6 см, що проходить nпозаду лобкового симфіза (symphysis pubica) і своїм зовнішнім вічком сечівника (ostium urethrae externum) відкривається nв присінок піхви (vestibulum vaginae).

Спереду і вгорі цей отвір оточений поперечно–посмугованим зовнішнім м’язом–замикачем nсечівника (m. sphincter urethrae externus) – вольовим, який належить до nм’язів промежини (mm. perinei).

Жіночий cечівник (urethra feminina) має:

– внутрішнє вічко nсечівника (ostium urethrae internum);

– внутрішньостінкову nчастину (pars intramuralis);

– зовнішнє вічко nсечівника (ostium urethrae externum).

М’язова nоболонка жіночого сечівника (tunica muscularis urethrae nfemininae) має коловий шар (stratum ncirculare), в якому виділяють внутрішній м’яз–замикач сечівника (m. nsphincter urethrae internus) та повздовжній шар (stratum longitudinale).

Жіноча nуретра

Тема 2. Анатомія органів nчоловічої статевої системи

Чоловіча статева система поділяється на:

– внутрішні чоловічі статеві органи (organa ngenitalia masculina interna), до яких належать:

– яєчко n(testis) з над’яєчком n(epididymis);

– сім’яний nканатик (funiculus spermaticus);

– сім’явиносна nпротока (ductus deferens);

– пухирчаста nзалоза (glandula vesiculosa);

– передміхурова nзалоза (prostata);

– цибулинно–сечівникова nзалоза (glandula bulbourethralis);

– зовнішні чоловічі статеві органи n(organa genitalia masculina externa), до яких належать:

– калитка n(scrotum);

– статевий nчлен (penis).

Чоловічий сечівник (urethra masculina) слугує не лише nдля виведення сечі, а й для виведення сперми, тому він належить як до сечової nсистеми (systema urinarium), так і до статевої системи (systema genitale).

Розвиток зовнішніх чоловічих статевих органів

Статевий горбок у чоловічої статі є зачатком статевого члена. Цей горбок швидко nросте і подовжується перетворюючись у печеристе тіло статевого члена (corpus cavernosum penis).

На нижній (каудальній) поверхні статевого члена статеві nскладки стають більш високими і обмежовують сечостатеву (уретральну) nщілину, яка перетворюється в уретральний nжолобок.

Края жолобка зростаються і утворюють чоловічий сечівник (urethra masculina) nта губчасте тіло статевого члена n(corpus spongiosum penis).

Місце зрощення уретрального жолобка (закриття жолобка) лишається у вигляді рубця, nназваного швом статевого члена (raphe npenis).

Одночасно з формуванням чоловічого сечівника над nдистальним кінцем статевого члена утворюється передня шкірочка статевого члена (preputium penis).

На місці зрощення статевих валиків виникає шов nкалитки (raphe scroti), який тягнеться від кореня статевого члена (radix npenis) до відхідника (anus).

Розвиток внутрішніх чоловічих статевих органів

На 7-му місяці ембріонального розвитку із сполучної тканини формується білкова оболонка яєячка. В цей час в nяєчку утворюються сім’яні трубочки n(tubuli seminiferi).

Із трубочок (канальців) первинної нирки (mesonephros) nформуються виносні трубочки яєчка n(ductuli efferentes testis).

Із краніальної частини мезонефрального протока утворюється протока над’яєчка (ductus epididymidis).

Із мезонефрального протока також формується сім’явиносна nпротока (ductus deferens), дистальній відділ якої утворює ампулу сім’явиносної протоки (ampulla nductus deferentis).

З бокового вип’ячування сім’явиносної протоки розвивається пухирчаста залоза (glandula vesiculosa).

Із кінцевого звуженого відділу мезонефрального протока формується сім’явипорскувальна протока (ductus nejaculatorius), яка відкривається у чоловічий сечівник (urethra masculina).

З парамезонефрального протока (мюлерової протоки) також формується привісок яєчка (appendix testis)/

Із злившихся каудальних кінців парамезонефральних nпротоків утворюється передміхурова nматочка (utriculus prostaticus).

Остання nчастина парамезонефральних протоків n(мюлерових протоків) у ембріонів nчоловічої статі редукується.

Яєчко з його придатками (привісок яєчка, nпередміхурова маточка) не залишаються на тому місці де вони закладались, тобто nв черевній порожнині на рівні нижніх поперекових хребців. Вони, в процесі nрозвитку, зміщуються в каудальному напрямку – проходить процес опускання яєчок (descensus testis).

В процесі опускання яєчка важливу роль грає nнаправляюча зв’язка яєчка (gubernaculum testis).

До 3-го місяця внутрішньоутробного періоду яєчко знаходиться в клубовій ямці (fjssa iliaca).

До 6-го місяця внутрішньоутробного періоду яєчко підходить до глибокого (внутрішнього) пахвинного nкільця (anulus inguinalis profundus).

На 7–8-му місяці яєчко проходить через пахвинний канал (canalis inguinalis) разом із сім’явиносною протокою (ductus deferens), nсудинами і нервами, що входять в склад утвореного в процесі опускання nяєчка сім’яного канатика (funiculus spermaticus).

Передміхурова залоза (prostata) розвивається із епітелію розвиваючогося сечівника у nвигляді клітинних тяжів (до 50), з nяких в подальшому утворюються частки nзалози.

Цибулинно-сечівникові залози (glandulae bulbourethralis) розвиваються із епітеліальних виростів губчастої частини nсечівника.

Варіанти та аномалії розвитку органів чоловічої статевої системи

1. Недорозвинуте або відсутнє одне яєчко у калитці n– монорхізм n(monorchismus).

2. Недорозвинуті два яєчка або вони відсутні у nкалитці – анархізм (anarchismus).

3. При затримці опускання яєчка в малому тазі або, nнайчастіше, у пахвинному каналі виникає крипторхізм (односторонній або nдвосторонній).

4. Іноді яєчко в процесі опускання затримується, що nприводить до незвичного його розташування – ектопія яєчка (ectopia ntestis). При цьому яєчко може знаходитись в черевній порожнині або під шкірою nпромежини, або під шкірою в ділянці поверхневого кільця стегнового каналу n(захованого розтвору).

5. Піхвовий відросток очеревини може бути nнезрощеним, тоді він сполучається з очеревинною порожниною, і у кишеню, яка nутворилась, можуть випинатись петлі nтонкої кишки.

6. Гіпоспадія – чоловічий сечівник nзалишається відкритим знизу у вигляді щілини – неповне закриття сечівника nзнизу.

7. Епіспадія – чоловічий сечівник nрозщеплений зверху.

8. Вроджений фімоз (може бути набутий) – головка nстатевого члена не може вийти через звужений отвір передньої шкірочки статевого nчлена (preputium penis), раніше називалась ”крайньою плотью”.

9. Справжній гермафродитизм – наявність nв одній особи чоловічих та жіночих статевих залоз.

10. Несправжній гермафродитизм – nнаявність статевих залоз однієї статі, а зовнішніх статевих органів – nпротилежної статі.

11. Чоловічий несправжній гермафродитизм n– при ньому статева залоза диференціюється як яєчко і залишається черевній nпорожнині. Одночасно затримується розвиток статевих валиків. Вони не nзростаються один з одним, а статевий горбок розвивається незначн. Ці утвори nімітують статеву щілину і піхву, а статевий горбок – клітор.

 

Яєчко (testis)

Яєчко (testis) є паренхіматозним органом, який nрозташований в калитці (scrotum) і виробляє сперматозоїди та чоловічі статеві nгормони – це є чоловіча статева залоза.

Кожне яєчко (testis) має:

– верхній nкінець (extremitas superior);

– нижній nкінець (extremitas ninferior);

– присередню nповерхню (facies medialis);

– бічну nповерхню (facies lateralis);

– передній nкрай (margo anterior);

– задній край n(margo posterior).

До верхнього кінця і заднього краю яєчка (margo nposterior testis) прилягає над’яєчко n(epididymis), яке має:

– головку nнад’яєчка (caput epididymidis);

– тіло nнад’яєчка (corpus epididymidis);

– хвіст над’яєчка n(cauda epididymidis).

Між яєчком (testis) і тілом над’яєчка (corpus nepididymidis) є пазуха над’яєчка (sinus nepididymidis).

Яєчко (testis) вкрите білковою оболонкою (tunica albuginea), яка на задньому краї (margo nposterior) вдається у паренхіму яєчка і утворює середостіння яєчка (mediastinum testis).

Від останнього до білкової оболонки відходять перегородочки яєчка (septula testis).

Ці перегородочки поділяють яєчко на 150–200 часточок яєчка (lobuli testis).

У кожній часточці яєчка (lobulus testis) містяться n(1–2) звивисті сім’яні трубочки (tubuli nseminiferi contorti), де сперматогенним епітелієм (epithelium spermatogenum) nвиробляються чоловічі статеві клітини – сперматозоїди (spermatozoida).

 

Поперечний переріз через ліву nчастину калитки та ліве яєчко

Звивисті сім’яні трубочки (tubuli seminiferi ncontorti) переходять у прямі сім’яні nтрубочки (tubuli seminiferi recti), а останні у сітку яєчка (rete testis), що розміщена у середостінні яєчка n(mediastinum testis).

Від сітки яєчка (rete testis) відходять виносні проточки яєчка (ductuli nefferentes testis), їх є 15 – 20, вони, пронизуючи білкову оболонку (tunica nalbuginea), відкриваються в ділянці головки над’яєчка (caput epididymidis) в nпротоку над’яєчка (ductus epididymidis) і утворюють там часточки над’яєчка (lobuli epididymidis).

Над’яєчко (epididymis) розміщене вздовж заднього краю та nнад верхнім кінцем яєчка і є резервуаром для накопичення сім’я. В ньому nрозрізняють головку над’яєчка (caput epididymidis), тіло над’яєчка (corpus epididymidis), хвіст над’яєчка (cauda epididymidis) та nпридаток над’яєчка (appendix epididymidis). Головка над’яєчка (caput epididymidis) складається з виносних nпроточків яєчка (ductuli efferentes testis), які впадають у протоку над’яєчка (ductus epididymidis)

Протока nнад’яєчка (ductus epididymidis) досить nпокручена і займає, в основному, тіло та хвіст над’яєчка (corpus et cauda nepididymidis), у розправленому вигляді ця протока має довжину 5 – 6 метрів.

Протока над’яєчка (ductus epididymidis) опускається nдо його хвоста (cauda epididymidis), де переходить у сім’явиносну протоку n(ductus deferens).

Праве яєчко       

 

Сім’явиносна протока (ductus ndeferens)

 

Сім’явиносна протока має:

– калиткову nчастину (pars scrotalis);

– канатикову nчастину (pars funicularis);

– пахвинну nчастину (pars inguinalis);

– тазову nчастину (pars pelvica).

Сім’явиносна протока (ductus deferens) входить до nскладу сім’яного канатика (funiculus spermaticus), який проходить в пахвинному каналі n(canalis inguinalis) аж до його глибокого пахвинного кільця (annulus inguinalis nprofundus).

 

Вертикальний переріз через яєчко

Тут від сім’яного канатика (funiculus spermaticus) nсім’явиносна протока (ductus deferens) відокремлюється, загинається під дно nсечового міхура (fundus vesicae) і з’єднується з вивідною протокою пухирчастої залози (ductus excretorius glandulae nvesiculosae), утворюючи ампулу nсім’явиносної протоки (ampulla ductus deferentis).

При з’єднанні цих двох проток утворюється сім’явипорскувальна протока (ductus nejaculatorius) довжиною до 2 см, яка проходить через nпередміхурову залозу (prostata) і відкривається в передміхурову частину nчоловічого сечівника (pars prostatica urethrae masculinae) на верхівці сім’яного горбка (colliculus seminalis).

Сім’яний канатик (funiculus nspermaticus)

Це структура, яка складається з:

– артерій та nвен яєчка (aa. et vv. testis);

– артерій та nвен сім’явиносної проток (aa. et vv.ductus deferentis);

– лозоподібного nвенозного сплетення (plexus pampiniformis);

– м’яза–підіймача nяєчка (musculus cremaster);

– фасції nм’яза–підіймача яєчка (fascia cremasterica);

– залишка nпіхвового відростка (vestigium processus vaginalis);

– нервів і nлімфатичних судин (nervi et vasa lymphatica);

– зовнішньої nсім’яної фасції (fascia spermatica externa);

– внутрішньої nсім’яної фасції (fascia spermatica interna);

– сім’явиносної nпротоки (ductus deferens).

Передміхурова залоза (prostata)

Це м’язово–секреторний орган, за формою нагадує nкаштан, має:

– основу передміхурової nзалози (basis prostatae), яка прилягає до сечового міхурa (vesica nurinaria);

– верхівку nпередміхурової залози (apex prostatae), яка обернута до сечово–статевої nдіафрагми (diaphragma urogenitale);

– передню nповерхню (facies anterior);

– задню nповерхню (facies posterior);

– нижньобічну nповерхню (facies inferolateralis);

– праву nта ліву частки передміхурової залози n(lobi prostatae dexter et sinister);

– перешийок nпередміхурової залози (isthmus prostatae), який охоплює сечівник (urethra).

Передміхурова залоза (prostata) складається з 36 nальвеолярно–трубчастих передміхурових залозок, які виробляють передміхуровий nсік і відкриваються численними проточками nпередміхурової залози (ductuli prostatici) в передміхурову частину nчоловічого сечівника (pars prostatica urethrae masculinae) на основі сім’яного nгорбка (colliculus seminalis).

М’язовий апарат під час еякуляції сприяє nвиштовхуванню секрету із передміхурової залози (prostata) і є додатковим n(мимовільним) внутрішнім м’язом–замикачем сечівника (m. sphincter urethrae ninternus), який не дає сечі змішуватись із спермою.

У дітей передміхурова залоза (prostata) незначної nвеличини, складається переважно з м’язів і сполучної тканини, залозиста частина nслабо виражена. З настанням статевої зрілості передміхурова залоза енергійно nросте, особливо залозиста тканинa, яка на старість редукується, те саме nвідбувається і з м’язами. Вага передміхурової залози з 20 г зменшується до 15 – 12 г.

Нерідко у старших людей спостерігається патологічне nзбільшення передміхурової залози – гіпертрофія передміхурової залози n(hypertrophia prostatae), причому розростається переважно сполучна тканина і nпри цьому утруднюється сечовипускання. Кастрація (видалення яєчка) призводить nдо атрофії передміхурової залози.

Пухирчаста залоза (glandula nvesiculosa),

або сім’яна залоза n(glandula seminalis), чи сім’яний пухирець (vesicula seminalis)

Пухирчаста залоза (glandula vesiculosa) розміщена nзбоку від ампули сім’явиносної протоки (ductus deferens), прилягає до дна сечового nміхура (fundus vesicae).

Позаду міститься ампула прямої кишки (ampulla nrecti).

Нижній кінець пухирчастої залози (glandula nvesiculosa) звужується у вивідну протоку (ductus nexcretorius) і з’єднується із ампулою сім’явиносної протоки (ductus deferens), nутворюючи сім’явипорскувальну протоку (ductus ejaculatorius).

Пухирчаста залоза (glandula vesiculosa) виробляє nсім’яну рідину, яка є прозорою, безбарвною або ледь жовтуватою рідиною, яка у nсім’явипорскувальній протоці (ductus ejaculatorius) змішується із сім’ям, nрозріджуючи його і утворюючи разом з ним сперму.

Шляхи виведення nсім’я

Від місця утворення сперматозоїдів у звивистих n(покручених) сім’яних трубочках (tubuli seminiferi contorti) до злиття з nвивідною протокою пухирчастої залози (ductus excretorius) сім’я проходить nчерез:

– прямі сім’яні трубочки (tubuli seminiferi recti);

– сітку яєчка (rete testis);

– виносні проточки яєчка (ductuli efferentes ntestis);

– протоку над’яєчка (ductus epididymidis);

– сім’явиносну протоку (ductus deferens), яка відкривається nу сечівник (urethra).

У nпередміхурової частині сечівника (pars nprostatica urethrae) сперма збагачується nсекретом передміхурової залози (secretum prostatae).

Цибулинно–сечівникова залоза (glandula nbulbourethralis), або залоза Купера

Це парна альвеолярно–трубчаста залоза, яка nрозміщена у товщі м’язів сечово–статевої діафрагми і має протоку цибулинно–сечівникової залози (ductus glandulae nbulbourethralis), що проходить через цибулину статевого члена (bulbus penis)і nвідкривається в губчасту частину чоловічого сечівника (pars spongiosa urethrae nmasculinae).

Залоза (glandula bulbourethralis) виробляє тягучий nслизовий секрет, який захищає слизову оболонку сечівника (tunica mucosa) від nподразнюючої дії сечі.

Калитка (scrotum)

Калитка є зовнішнім чоловічим статевим органом, що nмає вигляд звисаючого донизу шкірно–фасціального мішка, в якому розміщені яєчка n(testes) і над’яєчка (epididymides).

Калитка поділяється на праву та ліву половини перегородкою калитки (septum scroti).

Калитка (scrotum) – це ”фізіологічний” термостат, в nякому температура нижча, ніж температура тіла, що є необхідною умовою nнормального сперматогенезу яєчок.

До складу калитки (scrotum) входить 7 оболонок, які вкривають яєчко n(testis) і є похідними відповідних шарів передньої стінки черевної порожнини n(paries anterioris cavitatis abdominis), а саме:

1. Шкіра калитки (cutis scroti), що має шво калитки (raphe scroti), численні складки, пігментована, вкрита nволоссям (pili) і містить специфічні сальні та потові залози (glandulae sebaceae net sudoriferae).

2. Під шкірою (cutis) залягає м’ясиста оболонка (tunica dartos), яка є похідною підшкірної nжирової клітковини (panniculus adiposus) і зростається із шкірою (cutis).

3. Зовнішня nсім’яна фасція (fascia spermatica externa), яка є похідною поверхневої nфасції передньої стінки черевної порожнини (fascia superficialis parietis nanterioris cavitatis abdominis).

4. Фасція nм’яза–підіймача яєчка (fascia cremasterica), яка є похідною міжніжкової nфасції (fascia intercruralis) в ділянці поверхневого пахвинного кільця (anulus ninguinalis superficialis).

5. М’яз–підіймач nяєчка (musculus cremaster), який є похідним внутрішнього косого і nпоперечного м’язів живота (musculі obliqui interni et transversi abdominis).

6. Внутрішня nсім’яна фасція (fascia spermatica interna), яка є похідною поперечної nфасції черевної стінки (fascia transversalis parietis abdominis).

7. Піхвова nоболонка яєчка (tunica vaginalis testis) – серозна оболонка (tunica nserosa), що є похідною очеревини (peritoneum) і складається з нутряної пластинки (lamina visceralis) nта пристінкової пластинки (lamina nparietalis). Остання зростається з білковою оболонкою яєчка (tunica albuginea ntestis) і переходить на над’яєчко (epididymis).

Між обома пластинками міститься щілиноподібний nпростір – піхвова порожнина (cavitas nvaginalis), яка заповнена невеликою кількістю серозної рідини.

Статевий член, прутень (penis)

Статевий член слугує для виведення сечі із сечового nміхура і введення сперми у статеві шляхи жінки, має:

– корінь nстатевого члена (radix penis);

– тіло nстатевого члена (corpus penis);

– головку nстатевого члена (glans npenis).

Шкіра (cutis), яка вкриває статевий член, в основі nголовки утворює вільну складку – передню nшкірочку статевого члена (preputium penis).

Остання за допомогою вуздечки передньої шкірочки (frenulum preputii) з’єднується із nшкірою головки.

Статевий член (penis) сформований двома печеристими тілами статевого члена (corpora ncavernosa penis) і одним губчастим тілом nстатевого члена (corpus spongiosum penis).

 

Печеристі тіла (corpora cavernosa) своїми задніми nкінцями зростаються з окістям присереднього краю нижніх гілок лобкових кісток n(rami inferiores pubis) під лобковим симфізом (symphisis pubica).

На нижній поверхні між печеристими тілами nутворюється жолоб, де залягає губчасте тіло статевого члена (corpus spongiosum npenis).

Усі тіла статевого члена (corpora penis) вкриті:

– білковою nоболонкою печеристих тіл (tunica albuginea corporum cavernosorum);

– білковою оболонкою nгубчастого тіла (tunica albuginea corporis spongiosi).

Всередині губчастого тіла (corpus spongiosum penis) nпроходить чоловічий сечівник (urethra masculina).

Чоловічий сечівник (urethra nmasculina)

Чоловічий сечівник є трубкою завдовжки 16–22 см, nS–подібної форми, в якій розрізняють:

– внутрішньостінкову nчастину; передпередміхурову частину (pars intramuralis; pars preprostatica) n– вона проходить через стінку сечового міхура.

– передміхурову nчастину (pars prostatica);

– проміжну nчастину (pars intermedia), або перетинчасту частину (pars membranacea);

– губчасту nчастину (pars spongiosa).

На своєму шляху сечівник (urethra masculina) nробить:

– верхній n(фіксований) згин;

– нижній n(вільний) згин.

Передміхурова частина сечівника (pars prostatica) проходить через передміхурову залозу (prostata).

У цій частині на задній стінці сечівника (paries nposterior urethrae masculinae) випинає сім’яний nгорбок (colliculus seminalis), на верхівці якого розташований передміхуровий мішечок (utriculus nprostaticus) або за попередньою номенклатурою – передміхурова маточка n(utriculus prostaticus).

Біля останнього (utriculus prostaticus) nвідкриваються сім’явипорскувальна протока n(ductus ejaculatorius), а на основі сім’яного горбка (colliculus seminalis) – проточки передміхурової залози (ductuli nprostatici).

Проміжна частина сечівника (pars nintermedia) коротша, вона проходить через сечово–статеву діафрагму.

Описані вище дві частини належать до заднього n(фіксованого) відділу сечівника.

Губчаста частина сечівника (pars spongiosa), nабо передня уретра, проходить в губчастому тілі статевого члена (corpus nspongiosum penis) і відкривається на сечівниковій поверхні верхівки головки nстатевого члена (facies urethralis apicis glandis penis) зовнішним вічком сечівника (ostium urethrae externum).

Чоловічий сечівник (urethra masculina) має такі звуження:

1. Зовнішнє вічко nсечівника (ostium urethrae externum) на nголовці статевого члена (glans penis);

2. Вся проміжна nчастина сечівника (pars membranacea; pars intermedia);

3. Внутрішнє вічко nсечівника (ostium urethrae internum), яке відкривається в сечовий міхур n(vesica urinaria).

Крім того, сечівник (urethra nmasculina) має такі розширення:

1. Уся nпередміхурова частина (pars prostatica);

2. Розширення губчастого тіла статевого члена (corpus nspongiosum penis) у його основі – це цибулина статевого члена (bulbus penis);

3. Розширення сечівника (urethra masculina) в ділянці nголовки статевого члена (glans penis) – це човноподібна nямка сечівника (fossa navicularis urethrae).

 

Тема 3. Анатомія органів жіночої статевої системи

Жіноча статева система (systema genitale femininum) поділяється на:

– внутрішні жіночі статеві органи (organa ngenitalia feminina interna), до яких належать:

– яєчники (ovaria);

– маткові труби n(tubae uterinae);

– матка n(uterus);

– піхва n(vagina);

 

– зовнішні жіночі статеві органи (organa ngenitalia feminina externa), до яких належать:

– жіноча nсоромітна ділянка;

– вульва (pudendum nfemininum; vulva) з великими і малими соромітними губами (labia majora et nminora pudendi);

– присінок піхви n(vestibulum vaginae);

– клітор n(clitoris);

– лобкове nпідвищення (mons pubis).

Система жіночих і nчоловічих статевих органів там, де вона досягає більш високого розвитку (вищі nтварини), складається з таких частин:

– статеві залози, які виробляють статеві nклітини;

– шляхи, по яких статеві клітини виводяться із nзалоз;

– органи, де статеві клітини зберігаються або nплід дозріває;

– зовнішні статеві органи, які сприяють nз’єднанню статевих клітин.

Більша частина nтварин (навіть безхребетних) роздільностатева; порівняно рідко спостерігаються nу однієї і тієї ж особини чоловічі та жіночі статеві клітини.

В ембріональному nперіоді розвитку закладка органів жіночих та чоловічих статевих систем nвідбувається однаково, лише згодом в одних зародків розвиваються чоловічи nстатеві органи, а жіночі органи залишаються недорозвиненими, в інших зародків – nнавпаки.

Якщо в однієї nлюдини розвиваються статеві органи обох статей, то ця патологія позначається як nгермафродитизм.

При nдиференціюванні жіночих статевих органів мезонефральні протоки (вольфові nпротоки) підлягають повній редукції, зате парамезонефральні протоки (мюллерові nпротоки) перетворюються у жіночі статеві органи.

Дистальні nвідділи правої і лівої парамезонефральних проток зливаючись, утворюють канал з nодним спільним просвітом, з якого розвиваються непарні органи – матка та піхва.

З краніальних nвідділів правої і лівої парамезонефральних проток, які йдуть окремо, nрозвиваються маткові труби.

В ділянці nзовнішньої поверхні сечостатевої мембрани утворюється підвищення – статевий горбок або зачаток статевого nчлена, а поблизу навколо нього знаходиться статевий nвалик.

Біля основи nстатевого горбка, із сторони, найближчої до відхідника знаходиться – первинний nсечостатевий отвір, який з боків обмежований тонкими краями – статевими складками. Така є індиферентна nстадія розвитку зовнішніх статевих органів.

При розвитку nжіночої особини ріст статевого горбка відстає, з нього виходить клітор з двома nпечеристими тілами; лишається неглибока сечостатева пазуха, що перетворюється в nприсінок піхви.

Первинний nсечостатевий отвір значно здовжується в сагітальному (стріловому) напрямі; із статевих nскладочок, які обмежовують його з боків, походять малі соромітні губи з nвуздечкою клітора.

Статевий валик у nсвої бокових частинах перетворюється у велику соромітні губи, краніальний nнепарний його відділ дає лобкове підвищення.

Перешийок між nстатевою щілиною і анусом лишається коротким.

Варіанти та аномалії розвитку органів жіночої nстатевої системи

1. В процесі nрозвитку яєчників зустрічаються випадки зміщення  яєчника – ектопія яєчника (ectopia novariorum). Вони можуть знаходитись у глибокого пахвинного кільця (anulus ninguinalis profundus) або проходити через пахвинний канал (canalis inguinalis) nі залягати під шкірою великих соромітних губ (labium majus pudendi).

2. Додатковий nяєчник (ovarium accessorium).

3. Недорозвинення nодного або обох яєчників.

4. Відсутність nматкових труб.

5. Зарощення nвічка (отвору) матки.

6. Зарощення nвнутрішнього анатомічного вічка (отвору) матки.

7. При nнедостатньому зрощенні дистальних кінців правої та лівої парамезонефральних nпроток розвивається дворога матка (uterus bicornus).

8. При повному nнезрощенні дистальних кінців правої та лівої парамезонефральних проток nрозвивається подвійної матки та подвійної піхви (uterus et vagina nduplex).

9. При затримці nрозвитку парамезонефрального протока на одній стороні виникає асиметрична nабо однорога nматка.

10. nНедорозвинена матка малих розмірів – інфантильна (дитяча) матка.

11. Справжній nгермафродитизм – характеризується наявністю у однієї і тіє ж людині nяєчок та яєчників при чоловічому або жіночому типі будови зовнішніх статевих nорганів.

12. Несправжній nгермафродитизм – статеві залози відносяться до однієї статі, а зовнішні nстатеві органи по своїм ознакам відповідають другій статі. Вторинні статеві nознаки при цьому нагадують ознаки протилежної статі або є проміжними.

13. Жіночий nнесправжній гермафродитизм – при ньому статеві залози диференціюються і nрозвиваються як яєчники. Вони спускаються в товщу статевих валиків, які nнастільки зближуються один з одним, що нагадують калитку. Кінцева частина сечостатевого nсинуса залишається дуже вузьким і піхва відкривається в сечостатевий синус, при nцьому отвір піхви стає малопомітним. Статевий горбок значно розростається та nімітує статевий член. Вторинні статеві ознаки приймають вид, характерний для nчоловіків.

 

Яєчник (ovarium)

Яєчник є парним nорганом овальної форми, що розташований в порожнині малого таза (cavitas pelvis nminoris).

Він має:

– присередню поверхню (facies medialis);

– бічну поверхню (facies lateralis);

– вільний край (margo liber);

– брижовий край (margo mesovaricus);

– матковий кінець (extremitas uterina);

– трубний кінець (extremitas tubaria).

Яєчник (ovarium) nміститься в очеревинній порожнині (cavitas peritonealis), але очеревиною не nвкритий. Зовнішньою оболонкою яєчника є зародковий nепітелій (epithelium germinale).

До матки n(uterus) яєчник (ovarium) прикріплюється за допомогою власної зв’язки яєчника (lig. ovarii nproprium), а до стінок таза – за допомогою підвішувальної зв’язки яєчника (lig. suspensorium ovarii).

До брижового nкраю яєчника (margo mesovaricus) підходить брижа nяєчника (mesovarium), між листками якої судини і нерви заходять у ворота яєчника (hilum ovarii).

Паренхіма nяєчника (parenchyma ovarii) складається з кори nяєчника (cortex ovarii) і мозкової nречовини яєчника (medulla ovarii).

У корі яєчника n(cortex ovarii) дозрівають яйцеклітини (ovum) у різних за ступенем розвитку nфолікулах: примордіальних, вторинних (пухирчастих) та зрілих – третинних nфолікулах або пухирцях Граафа.

 

Отже, первинний фолікул (folliculus ovaricus nprimarius) перетворюється в пухирчастий nяєчниковий фолікул (folliculus ovaricus vesiculosus) – Граафів пухирець.

Після того, як nпухирець (folliculus ovaricus vesiculosus) розривається, яйцеклітина (ovum) nвиходить на поверхню яєчника (ovarium) і попадає в маткову трубу (tuba nuterina).

Власне, nпухирчастий яєчниковий фолікул (folliculus ovaricus vesiculosus) – Граафів nпухирець – наповнюється кров’ю і перетворюється у жовте тіло (corpus luteum).

Якщо немає запліднення, nто жовте тіло (corpus luteum) з часом перетворюється у білясте тіло (corpus albicans).

При заплідненні nжовте тіло (corpus luteum) розростається і перетворюється у жовте тіло вагітності (corpus luteum ngraviditatis), яке функціонує протягом всієї вагітності як ендокринна залоза n(glandula endocrina).

Процес виділення nяйцеклітини з яєчника зветься овуляцією n(від лат. оvum – яйце).

Маткова труба (tuba uterina; salpinx)

Маткова труба є nпарним органом, що має трубчасту форму і розташований на рівні верхнього краю nширокої маткової зв’язки (lig. latum uteri). Довжина кожної маткової труби n(tuba uterina) становить 8–18 см, а діаметр ампули маткової труби (ampulla ntubae uterinae) може мати 6 – 10 мм.

 

У ній (tuba nuterina) розрізняють 4 частини:

– маткову частину (pars uterina), nяка проходить через стінку матки (paries uteri) і відкривається в порожнину nматки (cavitas uteri) матковим вічком nматкової труби (ostium uterinae tubae uterinae);

– перешийок маткової труби (isthmus ntubae uterinae), що розташований ближче до матки (uterus);

– ампулу маткової труби (ampulla ntubae uterinae) – найдовшу частину маткової труби (tuba uterina);

– лійку маткової труби (infundibulum ntubae uterinae) – розширену частину, яка відкривається черевним отвором маткової труби (ostium abdominale tubae uterinae) nв очеревинну порожнину (cavitas peritonealis) і оточена торочками маткової труби (fimbriae tubae uterinae), одна з яких – яєчникова торочка (fimbria ovarica) – nнайдовша.

Маткова труба n(tuba uterina) вкрита з усіх сторін очеревиною (peritoneum) і має власну брижу маткової труби (mesosalpinx).

Крім зовнішньої nсерозної оболонки (tunica serosa), маткова труба (tuba uterina) має м’язову nоболонку (tunica muscularis), поздовжній і коловий шари, і слизову оболонку n(tunica mucosa), що завдяки підслизовій основі (tela submucosa) утворює трубні складки (plicae tubariae).

У матковій трубі n(tuba uterina) відбувається запліднення яйцеклітини (spermovium) з утворенням nзиготи. Або зигота, або незапліднена яйцеклітина проходить по матковій трубі у nматку (uterus).

Матка (uterus)

Матка є непарним nпорожнистим органом грушоподібної форми, що розміщений в порожнині малого таза n(cavitas pelvis minoris).

Матка (uterus) nмає:

– дно матки (fundus uteri);

– тіло матки (corpus uteri);

– шийку матки (cervix uteri), яка nвідкривається в піхву (vagina) вічком nматки (ostium uteri), обмежованим передньою nгубою (labium anterius) та задньою nгубою (labium posterius).

У шийці матки n(cervix uteri) розрізняють:

– надпіхвову частину шийки (portio nsupravaginalis cervicis) і піхвову nчастину шийки (portio vaginalis cervicis);

– тіло матки, яке має міхурову поверхню (facies vesicalis), nабо передню поверхню (facies anterior), та кишкову nповерхню (facies intestinalis), або задню поверхню (facies posterior).

Місце переходу nтіла матки (corpus uteri) в шийку (cervix uteri) називається перешийком матки (isthmus uteri).

Міхурова nповерхня; передня nповерхня матки (facies vesicalis; facies anterior uteri) прилягає до сечового nміхура (vesica urinaria).

Кишкова поверхня; задня поверхня (facies nintestinalis; facies posterior) прилягає до прямої кишки (rectum).

При порожньому nсечовому міхурі (vesica urinaria) тіло матки (corpus uteri) нахилене вперед. nТаке положення називається антеверзіо n(anteversio).

При наповненні nсечового міхура (vesica urinaria) дно і тіло матки (fundus et corpus uteri) nзміщується назад – це ретроверзіо n(retroversio).

Крім того, між nтілом і шийкою матки (corpus et cervix uteri) утворюється кут, відкритий nвперед. Таке положення називається антефлексіо n(anteflexio).

Порожнина матки n(cavitas uteri) має трикутну форму, вгорі сполучається з матковими трубами n(tubae uterinae), а внизу через канал шийки матки (canalis cervicis uteri) і nвічко матки (ostium uteri) – з піхвою (vagina).

Стінка матки n(paries uteri) складається з трьох шарів:

1. Слизова оболонка (tunica nmucosa), або ендометрій (endometrium), в ній відсутній підслизовий прошарок, nтому вона не утворює складок і зрощена із м’язовою оболонкою матки (tunica nmuscularis; myometrium uteri).

У каналі шийки nматки (canalis cervicis uteri) слизова оболонка утворює пальмоподібні складки n(plicae palmatae), що відходять від однієї поздовжньої складки.

Слизова оболонка nмістить шийкові залози (glandulae ncervicales).

2. М’язова оболонка (tunica nmuscularis), або міометрій (myometrium), утворена гладкою м’язовою тканиною n(textus muscularis glaber) і складається із внутрішнього, середнього та nзовнішнього шарів.

3. Серозна оболонка (tunica serosa), nабо периметрій (perimetrium) – це нутрощева очеревина (peritoneum viscerale), nяка вкриває матку (uterus) з усіх сторін, крім передньої і бічної поверхонь nнадпіхвової частини шийки (portio supravaginalis cervicis) матки (мезоперитонеально).

Серозна оболонка n(tunica serosa; perimetrium) утворює:

– широку маткову зв’язку (ligamentum latum nuteri), в якій розрізняють такі частини:

– брижу матки (mesometrium);

– брижу яєчника (mesovarium);

– брижу маткової труби (mesosalpinx).

Між листками широкої nзв’язки матки (ligamentum latum uteri) містяться судини, нерви, жирова nклітковина (vasa, nervi et tela cellularis adiposa) і кругла маткова зв’язка (lig. teres uteri), яка проходить через nпахвинний канал (canalis inguinalis) до лобка (pubis).

Шийка матки n(cervix uteri) зв’язана з лобком (pubis) лобково–шийковою nзв’язкою (lig. pubocervicale), а з прямою кишкою (rectum) матка (uterus) nзв’язана прямокишково–матковою зв’язкою n(lig. rectouterinum).

Простір між nпереднім і заднім листками широкої маткової зв’язки (lig. latum uteri) з обох nкраїв матки (margines uteri) і її шийки матки (cervix uteri) називається приматковою nклітковиною; параметрієм n(parametrium). Частина параметрію навколо шийки матки називається пришийковою nклітковиною, парацервіксом n(paracervix).

Крім того, матка n(uterus) фіксована до стінок таза кардинальною nзв’язкою (lig. cardinale), або nпоперечною зв’язкою шийки (lig.transversum cervicis).

Піхва (vagina)

Піхва є еластичним м’язово–фіброзним трубчастим органом nдовжиною 7–9 см, який сполучає порожнину матки (cavitas uteri) із зовнішніми nжіночими статевими органами (organa genitalia feminina externa).

Верхня nчастина піхви охоплює шийку матки, утворюючи склепіння піхви (fornix vaginae), яке має передню частину (pars anterior), задню частину (pars posterior) та бічні частини (partes laterales).

Піхва nмає передню стінку (paries anterior) та задню стінку (paries posterior) і відкривається отвором n(ostium vaginae) в присінок піхви (vestibulum vaginae).

У дівчат цей отвір nзакритий складкою слизової оболонки – дівочою nперетинкою (hymen), а після дефлорації від неї залишаються сосочки дівочої перетинки (carunculae nhymenales).

Слизова оболонка піхви містить поперечні nскладки, які називаються піхвовими nзморшками (rugae vaginales). Ці зморшки утворюють nна передній та задній стінці поздовжні стовпи nзморшок (columnae rugarum).

Середня оболонка піхви м’язова, а зовнішня оболонка сполучнотканинна.

 

Жіноча nсоромітна ділянка; вульва (pudendum femininum; nvulva)

Великі соромітні губи (labia majora pudendi) є складкою шкіри, яка містить жирову тканину (textus adiposus).

Вони nобмежовують соромітну щілину (rima pudendi).

Права nвелика соромітна губа (labium majus pudendi dextrum) та ліва велика соромітна nгуба (labium majus pudendi sinistrum) з’єднуються між собою за nдопомогою передньої спайки губ (commissura labiorum anterior) та задньої спайки nгуб (commissura labiorum posterior).

Малі соромітні губи (labia minora pudendi).

Це складки шкіри, в яких немає жирової клітковини, вони розміщені присередньо відносно великих соромітних губ n(labia majora pudendi).

Передній край малих соромітних губ (margo anterior labiorum nminorum pudendi) роздвоюючись, утворює передню шкірочку клітора (preputium clitoridis) та вуздечку клітора (frenulum clitoridis).

У місці з’єднання малих соромітних губ n(labia minora pudendi) ззаду утворюється вуздечка соромітних губ (frenulum labiorum npudendi).

 

Клітор (clitoris)

Клітор завдовжки 2–3 см, є аналог печеристих тіл статевого члена (corpus cavernosum penis) і складається з:

– ніжок клітора (crus clitoridis);

– тіла клітора (corpus clitoridis), на якому розташована головка клітора (glans clitoridis).

Ніжки клітора (crura clitoridis) прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток (rami inferiores nossium pubis).

В nоснові клітора (clitoris) розташоване парне печеристе тіло клітора (corpus cavernosum clitoridis).

Присінок піхви n(vestibulum nvaginae)

Присінок піхви є щілиною між малими соромітними губами, куди nвідкривається:

– nзовнішнє вічко nсечівника (ostium urethrae nexternum);

– nотвір піхви (ostium vaginae);

– nпротоки малих присінкових залоз (ductus glandularum nvestibularium minorum);

– nпротоки великих присінкових nзалоз (ductus glandularum nvestibularium majorum), або Бартолінієві залози.

Цибулина присінка (bulbus vestibuli) розташована nв основі великих соромітних губ з двох боків від нижнього кінця піхви і складається з печеристої тканини (подібна nдо губчастого тіла статевого члена).

 

 

ЖІНОЧИЙ СЕЧІВНИК (urethra feminina)

Жіночий сечівник є трубкою завдовжки 3–6 см, що проходить позаду лобкового симфіза (symphysis pubica) і nсвоїм зовнішнім вічком сечівника (ostium urethrae nexternum) відкривається в присінок піхви (vestibulum vaginae).

Спереду і вгорі цей отвір оточений поперечно–посмугованим nзовнішнім nм’язом–замикачем сечівника (m. sphincter urethrae externus) – вольовим, який належить до м’язів nпромежини (mm. perinei).

Жіночий cечівник (urethra feminina) має:

– внутрішнє вічко сечівника (ostium urethrae internum);

– внутрішньостінкову частину (pars intramuralis);

– зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum).

М’язова оболонка жіночого сечівника (tunica muscularis urethrae femininae) має коловий шар n(stratum circulare), в якому виділяють внутрішній nм’яз–замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus) та повздовжній шар (stratum longitudinale).

М’язи і фасції промежини у nчоловіка та жінки.

ПРОМЕЖИНА (perineum)

У вузькому nрозумінні слова промежина (perineum) – це м’які тканини, що розміщені між nпереднім краєм відхідника (anus) і заднім краєм зовнішніх статевих органів n(organa genitalia externa).

У широкому nрозумінні слова промежина – це комплекс м’яких тканин, які закривають вихід nіз порожнини малого таза (pelvis minor).

Є два поняття nпромежини (perineum). Перше, вужче, визначає проміжок між пе­реднім краєм відхідника і задньою nспай­кою соромітних губ або задньою стінкою калитки. Друге, ширше, поняття nвизначає ділянку, обмежену спереду лобковою ду­гою, з боків — сідничими горбами nі поза­ду — куприковою кісткою. Ця ділянка містить м’язи і фасції, які в людини nутво­рюють тазове дно, через яке в чоловіків проходять сечівник і пряма кишка, nа в жі­нок також піхва. Розташований по сере­динній лінії шов (raphe) ділить ділянку nпромежини на праву та ліву половини.

Лобовою лінією, nпроведеною через обид­ва сідничі горби (lin. biiscliiadica), про-межину nподіляють на тазову і сечово-ста­теву ділянки.

У відхідниковій nділянці (reg. analis) розташовані nпромежинна ділянка прямої кишки, зовнішній м’яз — замикач від­хідника та nдіафрагма таза.

Діафрагма таза (мал. 183) утворена м’язом – підіймачем відхідника n(правим і лівим), куприковим м’язом (правим і лі­вим), зовнішнім м’язом — nзамикачем відхідника та їхніми фасціями.

М’яз — підіймач відхідника (m. le­vator апі) має nвигляд три­кутної м’язової пластинки, яка спускаєть­ся прнсередньо донизу, і nутворюючи з од­нойменним м’язом протилежного боку форму відкритої догори лійки. nСкладає­ться з лобково-куирикового та клубово-купрнкового м’язів. Лобково-куприковий м’яз (m. pubococcygeus) починається від nвнутрішньої поверхні гілок обох лобко­вих кісток і переднього відрізка nсухожилкової дуги м’яза – підіймача відхідника (arcus tendineus m. levatoris ani), лінійного стовщення фасції внутрішнього затульного м’яза, натягнутого між nверхньою гілкою лобкової кістки та сідничою остю. Потім, ідучи назад, окремими пучками nохоплює сечівник і пряму кишку й закінчується на куприковій кістці.

Клубово-куприкооий м’яз  починається від сухожилкової дуги м’яза — підіймача nвідхідника, звідси про­ходить з боків і трохи позаду поперед­нього м’яза. nПоступово звужуючись, м’яз спускається донизу і прнсередньо до nвід-хідниково-купрнкової зв’язки (lig. апо-соссудешп).

Сідничо-куприковий (куприковий м’яз) (m. ischiococcygeus) — рудиментарний. Він у вигляді дуже слабкої nтрикутної пластин­ки починається від крижово-остистої зв’яз­ки та сідннчої ості nй прикріплюється до краю куприка та верхівки крижової кістки.

Зовнішній м’яз — замикач nвідхідника (m. sphincter ani extemus) (див. мал. 183) у вигляді потужного м’язового кільця ото­чує відхідник і nприлеглу ділянку прямої кишки. Розрізняють три частини м’яза: підшкірну, nм’язові пучки якої починають­ся і прикріплюються під шкірою; поверхневу, яка у nвигляді пари пучків закінчується на відхідниково-куприковій зв’язці; глибо­ку — nнайпотужнішу, що безпосередньо прилягає до м’яза — підіймача відхідника.

У сечово-статевій nділянці (reg. urogenitale) містяться nзовнішні статеві орга­ни, сечівник і сечово-статева діафрагма.

До складу сечово-статевої діафрагми (diaphragma urogenitale) (див. мал. 183) входять м’язи nразом з фасціями, які їх вкри­вають. Глибокий nпоперечний м’яз проме­жини (т. transversus perinei profundus) починається на кожному боці від nгілки сідннчої кістки та, йдучи присередньо, зли­вається з м’язом протилежного nбоку. Зовнішній м’яз — замикач сечівника n(т. sphincter urethrac externus) формується за рахунок попереднього м’яза і досить по­тужним шаром оточує в nчоловіків pars membranacea urethrae, а в жінок — nпочат­ковий відділ сечівника. Крім того, в жінок є звичайно слабко розвинутий nколовий шар цього м’яза навколо присілка піхви.

Поверхневий поперечний м’яз промежи­ни (in. transversus perinei superficialis) — парний, має вигляд тонкого поперечного м’язового nтяжа, який починається від сідничого горба і зливається по серединній лінії з nм’язом протилежної сторони.

Цибулино-губчастий м’яз (m. bulbospongiosus) — парний. nПочинається від сухожилкового центру промежини (сере­дина заднього краю nсечово-статевої діа­фрагми) і на сечово-статевій поверхні ци­булини статевого nчлена з косими пучками м’яза протилежного боку утворює подобу шва. Звідси пучки nм’яза спускаються до­низу вбік і вперед, охоплюючи тіло стате­вого члена, і nзакінчуються на його спинці.

Фу н к ц і я. Сприяє nвипорскуванню сім’я та видаленню сечі з сечівника. У жі­нок цей м’яз симетрично nділиться на праву і ліву частини, розташовані навколо піхви.

Сідничо-печеристий м’яз (т. ischiocаvernosus) — парний; починається від сід­ничого горба, nзакінчується на печеристих тілах (у жінок цей м’яз рудиментарний).

Функція. Створює nперепону веноз­ному відтоку з печеристих і губчастих тіл, внаслідок чого nвиникає напруження (ерек­ція) статевого члена і клітора.

Фасції nпромежини. У nпромежині розрізняють такі фасції: фасцію проме­жини, поверхневу обгортальну nфасцію про­межини, фасції діафрагми таза, верхню та нижню фасції nсечово-статевої діафрагми.

Фасція промежини (fascia perinei), або nповерхнева обгортальна фасція промежи­ни (fascia investiens perinei superficialis) є безпосереднім продовженням поверхне­вої фасції nсусідніх ділянок. Вона вкри­ває поверхневий поперечний м’яз проме­жини, nцибулино-губчастий і сідничо-пече­ристий м’язи.

Два відростки nпристінкової фасції таза, що відходять від сухожилкової дуги м’я­за — підіймача nвідхідника, дістали назву верхньої та nнижньої фасцій діафрагми таза (fascia diaphragmatis pelvis superior et inferior).

У сечово-статевій nдіафрагмі розрізняють верхню фасцію nсечово-статевої діа­фрагми (fascia diaphragmatis urogenitalis superior), яка вкриває глибокий попереч­ний м’яз промежини зверху, і нижню (fascia diaphragmatis urogenitalis inferior), яка вкриває глибокий і поверхневий nпоперечні м’язи промежини знизу (див. мал. 183).

З кожного боку nміж внутрішньою по­верхнею сідничого горба і м’язом — підій­мачем відхідника nміститься сідничо-від-хідннкова ямка (fossa ischioanalis), запов­нена nжировим тілом (corpus adiposum fossae ischiorectal), яке з усіх боків ото­чує відхідникову частину прямої кишки. В жировому тілі nчасто виникають абсцеси, пов’язані з прямокншковими норицями.

Кровопостачання: nгілки внут­рішньої соромітної артерії”, венозна кров відтікає по nоднойменних венах.

Л і м ф о в і д т і к: до поверхневих і глибоких пахвинних вузлів.

Іннервація: nгілки крижового спле­тення, соромітний нерв.

Порівняно велика площа жіночого тазо­вого дна та nйого менша укріпленість є пе­редумовою для опущення органів малого таза, особливо nматки.

 

Жіноча промежина (perineum):

Промежина n(perineum) за формою нагадує ромб, який обмежований:

– верхівкою nкуприка (apex coccygis) ззаду;

– нижнім краєм nлобкового симфізу (margo inferior symphysis pubicae) спереду;

– сідничими nгорбами (tubera ischiadica) з боків.

Лінією, nпроведеною між сідничими горбами (tubera ischiadica), промежина (perineum) nумовно поділяється на передню ділянку n(regio anterior) та задню ділянку n(regio posterior).

Передня ділянка промежини (regio anterior perinei) лежить nмайже у лобовій площині (planum frontale) і через неї у чоловіків проходить nсечівник (urethra), а у жінок – піхва (vagina) та сечівник (urethra).

Ця ділянка nназивається сечово–статевою ділянкою n(regio urogenitalis).

Задня ділянка промежини (regio posterior perinei) nрозташована у горизонтальній площині (planum horizontale), називається тазовою ділянкою (regio pelvica), або відхідниковою ділянкою (regio analis), і nчерез неї проходить кінцевий відділ прямої кишки (rectum) – відхідник (anus).

Згідно із nсучасною анатомічною номенклатурою промежина (perineum) має:

– підшкірний мішок промежини (saccus nsubcutaneus perinei);

– поверхневий відділ промежини n(compartimentum superficiale perinei), або поверхневий простір промежини n(spatium superficiale);

– глибокий мішок промежини; глибокий nпростір промежини (saccus profundus perinei; spatium profundum perinei).

Підшкірний мішок промежини (saccus subcutaneus perinei) – nце простір між підшкірною жировою клітковиною промежини (panniculus adiposus nperinei) і поверхневою обгортальною фасцією промежини (fascia investiens nperinei superficialis).

Крововиливи або nексудат у підшкірний мішок промежини (saccus subcutaneus perinei) можуть nпроникати глибоко:

– в підшкірний nпрошарок промежини (tela subcutanea perinei);

– у передню nстінку черевної порожнини (paries anterior cavitatis abdominis);

– уздовж клітора n/статевого члена і /або в соромітні губи (labia majora) чи калитку (scrotum).

Поверхневий відділ промежини (compartimentum nsuperficiale perinei) – це цілком nзакрита порожнина, яка обмежована:

– знизу фасцією nпромежини (fascia perinei);

– вгорі nперетинкою промежини (membrana perinei).

Водночас глибокий мішок промежини (saccus nprofundus perinei) відкритий зверху.

Він і глибокі nм’язи сечово–статевої ділянки (mm. regionis urogenitalis) обмежовані знизу nперетинкою промежини (membrana perinei) і простягаються вгору до таза (pelvis), nтому старі терміни diaphragma urogenitale і fascia diaphragmatis nurogenitalis inferior помилкові.

М’язи промежини (mm. perinei), за попередньою анатомічною nноменклатурою поділяються, на поверхневі nм’язи та глибокі м’язи.

До поверхневих м’язів сечово–статевої ділянки (musculi superficiales diaphragmatis nurogenitalis; PNA) належать:

1. Поверхневий поперечний м’яз промежини (m. ntransversus perinei superficialis), який укріплює промежину (perineum);

2. Цибулинно–губчастий м’яз (m. nbulbospongiosus), який стискує отвір піхви (ostium vaginae) у жінок, а у nчоловіків видавлює сім’я і сечу;

3. Сідничо–печеристий мяз (m. nischiocavernosus), який сприяє ерекції статевого члена (penis) чи клітора n(clitoris).

До поверхневих м’язів відхідникової ділянки (musculi superficiales regionis analis; nPNA) належить зовнішній м’яз–замикач nвідхідника (m. sphincter ani externus), який складається з nпоперечно-посмугованих волокон (myofibrae transversostriatae) і є вольовим.

Глибокі м’язи промежини (mm. perinei profundi) беруть участь в утворенні nтазової та сечово–статевої діафрагм (diaphragmata pelvis et urogenitale).

До глибоких м’язів сечово–статевої ділянки n(mm. perinei profundi regionis urogenitalis) належать:

– глибокий поперечний м’яз промежини (m. ntransversus perinei profundus), що починається від сідничих горбів (tubera nishiadica) і закінчується в сухожилковому центрі промежини (centrum tendineum nperinei);

– зовнішній м’яз–замикач сечівника (m. nsphincter urethrae externus), утворений коловими поперечнопосмугованими nволокнами (myofibrae transversostriata). Це вольовий м’яз, що стискує його nперетинчасту частину (pars membranacea) сечівника (urethra).

До глибоких м’язів тазової ділянки (PNA) належать:

– м’яз–підіймач відхідника (m. levator nani);

– куприковий м’яз (m. coccygeus), він nбільше розвинутий у тварин.

До фасцій тазової ділянки (fasciae nregionis pelvis) належать:

– поверхнева фасція промежини (fascia nperinei superficialis), яка є продовженням поверхневої фасції тіла (fascia nsuperficialis corpori) і закінчується в шкірі відхідника (cutis ani);

– власна фасція промежини (fascia npropria perinei), яка є продовженням власної сідничої фасції.

Вона вкриває нижню nповерхню м’яза–підіймача відхідника (m. levator ani).

Частина власної nфасції промежини (fascia perinei propria), яка вкриває м’яз–підіймач відхідника n(m. levator ani) знизу, називається нижньою nфасцією тазової діафрагми (fascia diaphragmatis pelvis inferior).

 

Тазова фасція (fascia pelvis; fascia pelvica)

Тазова фасція n(fascia pelvis) є продовженням попереково–клубової фасції; клубової nфасції (fascia iliopsoas; fascia iliaca) і має:

– пристінкову фасцію таза, чи внутрішньотазову nфасцію (fascia pelvis parietalis; fascia endopelvina), яка раніше (PNA) nназивалась пристінковим листком тазової фасції (lamina parietalis seu nfolium parietale fasciae pelvis);

– нутрощеву тазову фасцію (fascia pelvis nvisceralis), яка раніше (PNA) називалась нутрощевим листком тазової фасції n(lamina visceralis seu folium viscerale fasciae pelvis).

Пристінковий nлисток (lamina parietalis seu folium parietale fasciae pelvis) вкриває nм’яз–підіймач відхідника (m. levator ani) і внутрішній затульний м’яз (m. nobturatorius internus).

Нутрощевий nлисток (lamina visceralis; folium viscerale fasciae pelvis) вкриває нижню nчастину прямої кишки (rectum).

Частина тазової nфасції (fascia pelvis), яка покриває м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani) nвгорі, називається верхньою фасцією nтазової діафрагми (fascia diaphragmatis pelvis superior).

У сечово–статевій ділянці (regio nurogenitalis) проходить власна фасція промежини (fascia nperinei propria), яка тут ділиться на три листки:

– глибокий листок (lamina profunda nfasciae perinei propria), що вкриває глибокі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. nprofundi regionis urogenitalis) угорі і зростається перед лобком із середнім nлистком – це верхня фасція nсечово–статевої діафрагми (fascia diaphragmatis urogenitalis superior);

– середній листок (lamina media nfasciae perinei propriae), що вкриває глибокі м’язи сечово–статевої ділянки n(mm. profundi regionis urogenitalis) знизу і утворює нижню фасцію сечово–статевої діафрагми (fascia diaphragmatis nurogenitalis inferior);

– поверхневий листок (lamina superficialis nfasciae perinei propriae) вкриває знизу поверхневі м’язи сечово–статевої nділянки (mm. superficiales regionis urogenitalis) і переходить у фасцію nстатевого члена чи клітора (fascia penis/clitoridis).

Із боків nвідхідника (anus) між сідничним горбом (tuber ischiadicum) і відхідниковим nканалом (canalis analis) є парна сідничо–відхідникова nямка (fossa ischioanalis), яка заповнена жировим тілом сідничо–відхідникової ямки (corpus adiposum fossae nischioanalis); це є жирова клітковина (paraproctium).

Окрім жирової nтканини, в цій ямці знаходяться соромітний нерв (n. pudendus), внутрішні nсоромітні артерії та вени (aa. et vv. pudendae internae).

Ці судини та nнерв проходять через соромітний канал n(canalis pudendalis), який розміщений на бічній стінці сідничо–відхідникової nямки у розщепленні листків затульної фасції.