ТЕМА ЛЕКЦІЇ: «ФІЗІОЛОГІЯ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ. ЗОВНІШНЄ nДИХАННЯ».
Джерелом енергії в організмі служать nпоживні речовини. Основною біохімічною реакцією, що nзвільняє енергію цих речовин, є окислення, яке супроводжується витрачанням кисню nта утворенням вуглекислого газу. В організмі людини немає nзапасів кисню, тому його безперервне надходження життєво необхідне. Припинення nдоступу кисню в клітини організму призводить до їх загибелі. Утворений при nокисленні речовин вуглекислий газ повинен бути nвидалений з організму, тому що його накопичення в значній кількості небезпечне nдля життя. Обмін кисню і вуглекислого газу між nорганізмом і навколишнім середовищем називається диханням
Біологічні процеси як на рівні окремої клітини, так і цілого організму здійснюються з nвикористанням енергії . В основному (оскільки є і безкисневий шлях отримання nенергії) для її утворення необхідною умовою є постійне надходження кисню, з nзовнішнього середовища до мітохондрій клітин. Там, із органічних молекул внаслідок nокиснення, йде утворення енергії, вуглекислого газу і води. Послідовність nреакції, внаслідок яких клітина організму людини отримує енергію, складає nвнутрішнє клітинне (тканинне) дихання. Вуглекислий газ із тканин з кров’ю nнадходить в альвеоли легень. Обмін газів між зовнішнім nсередовищем і кров’ю легеневих капілярів являє собою зовнішнє дихання. З‘єднувальною ланкою між внутрішнім та зовнішнім диханням є nкров та інші рідини організму, здатні транспортувати гази.
Диханням називається сукупність фізіологічних процесів, nякі забезпечуютьнадходження кисню в організм, використання його тканинами nдляокислювально – відновних реакцій і виведення з організму вуглекислого
газу.
Дихальна nфункція здійснюється за допомогою зовнішнього (легеневого)дихання, nпереносу О2 до тканин і СО2 від них, а також газообміну міжтканинами і кров”ю.
Розрізняють nгрудний, черевний і змішаний типи дихання. Типи дихання
виробляються nі змінюються під впливом зовнішнього і внутрішнього
середовища, nособливо під впливом праці і спортивних вправ. nПаталогічний подих виявляється звичайно у виді зміни глибини, частоти ритму і ритму дихання.
Система органів дихання
Функцію nзовнішнього дихання виконує система повітронос- них nдихальних шляхів (носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи та легені). nУ дихальних шляхах вдихуване повітря зігрівається, частково очищається nі зволожується, оскільки до складу їх слизової оболонки входять клітини nвійчастого епітелію і секреторні клітини, що виділяють слиз. Рідкі nвиділення служать для зволоження вдихуваного повітря, а пил і дрібні частинки nадсорбуються слизом і видаляються миготливими рухами війок. Особливо велику nроль у здійсненні цих функцій відіграє носова nпорожнина.
З носоглотки повітря потрапляє в nротову частину глотки і далі в гортань. Гортань має вигляд лійки, стінки якої утворені кількома хрящамт’ Між хрящами по обидва nбоки гортані є слизові складки — голосові зв’язки, між якими утворюється nголосова щілина. Коливання зв’язок під час проходження nміж ними повітря забезпечує утворення звуку. Його підсилюють nротова і носова порожнини, а також глотка. Звер. вхід у nгортань прикривається надгортанником, який перешкоджає потраплянню їжі в nгортань і дихальні шляхи. Нижній відділ гортані переходить у трахею, що nрозташована в грудній клітці, спереду від стравоходу, і має довжину 11 —12 см. nНа рівні п’ятого грудного хребця вона розгалужується nна два головні бронхи: лівий і правий. Трахея складається з 18—20 хрящових nнапівкілець, з’єднаних між собою зв’язками. Задня стінка трахей без хрящових утворень прилягає до стравоходу, nщо сприяє проходженню їжі по ньому. Стінки бронхів nскладаються також із хрящових кілець. Разом з кровоносними судинами і нервами nбронхи входять у легені. Правий бронх поділяється на три гілки, а лівий — на nдві, відповідно до кількості часток легень. У кожній nлегені гілки багаторазово поділяються, утворюючи бронхіальне дерево. В дрібних бронхах зникають хрящові кільця, змінюється форма nепітеліальних клітин. Кінцеві бронхіоли мають діаметр
Легені n— парний орган. Зовні вкриті плеврою, яка складається з двох листків: nвнутрішнього і зовнішнього. Внутрішній листок зростається з повітроносною nтканиною легень, а зовнішній — із стінками грудної nпорожнини. Між листками утворюється безповітряний простір n— плевральна порожнйна. Поверхні обох оболонок дуже гладенькі і слизькі, nпостійно зволожуються, тому в нормі не відчувається їх тертя під nчас дихальних рухів. У плевральній порожнині тиск на 6—9 мм рт. ст. нижчий від nатмосферного. Усе це сприяє рухам легень під час вдиху nі видиху.
Шляхи nнадходження кисню, використання його в окислювальних процесах і механізм nзворотного транспорту вуглекислого газу складають єдину систему дихання n(транспорту газів). Розрізняють два види дихання: зовнішнє і тканинне n(внутрішнє). Традиційно вважають, що клітинне (внутрішнє) дихання вивчає nбіохімія, а інші процеси – фізіологія.
Під системою nдихання розуміють комплекс структур, які беруть участь у газообміні, і nмеханізми їх регуляції. Завдання системи транспорту газів полягає у nзабезпеченні організму такою кількістю кисню, яка адекватна його енергетичним nпотребам. Сумарним показником активності дихальної системи є споживання кисню n(СК) за 1 хв. У дорослої людини у стані спокою СК становить близько 3,5 мл n(хв/кг). Підвищення функціонального стану будь–якого органа супроводжується зростанням СК. Особливо nзначно збільшується СК під час роботи м’язів. Виконання фізичної роботи nпотребує посилені функції всіх органів системі транспорту газів. З’являється nзадишка. Вона виникає і при багатьох захворюваннях, які порушують функцію nсистеми дихання.
Основні nетапи газопереносу.
Можна виділити п’ять основних етапів газопереносу в nсистемі дихання:
1) конвекційне надходження повітря в повітроносні шляхи і nдифузія газів між повітроносними шляхами та альвеолами (зовнішнє дихання);
2) дифузія газів між альвеолами і кров’ю;
3) перенос газів кров’ю;
4) дифузія газів між капілярною кров’ю і тканинами;
5) внутрішнє або тканинне дихання.
Під зовнішнім диханням розуміють обмін газів між nзовнішнім середовищем і альвеолами.
Механізм спокійного вдиху і видиху Перший етап дихання відбувається шляхом чергування вдихів n(інспірацій) і видихів (експірацій). Під nчас вдиху порція повітря надходить у легені, а під час видиху виводиться з них. nПовітря переміщується завдяки черговому збільшенню та зменшенню розмірів грудної порожнини.
Розміри nгрудної порожнини змінюються під час руху ребер і nсплощення діафрагми. Ребра, утворюючи рухомі сполучення з тілами і поперечними nвідростками хребців, під час руху обертаються навколо nосей, які проходять через місце фіксації. Причому верхні ребра обертаються nмайже впоперек і під час їх руху збільшуються, головним чином, передньо-задні розміри грудної nпорожнини. Вісь обертання нижніх ребер більш nсагітальна і від їх рухів залежать переважно бічні розміри грудної порожнини. nАмплітуда рухів залежить від сили скорочення м’язів. nАле тут визначну роль відіграють рухомість сполучень передніх кінців ребер з nгрудиною, еластичність реберних хрящів.
М’язове забезпечення дихання. Усі м’язи, що виконують дихальні рухи скелетні. У nстані спокою на 4/5 інспірацію здійснює діафрагма. Скорочення м’язів діафрагми, nпередаючись на сухожильний центр, призводить до сплощення її купола і збільшення вертикальних nрозмірів грудної порожнини. При цьому органи черевної nпорожнини відтісняються вниз, і при розслабленні м’язи черевної стінки розтягують її вперед і вбік.
Крім діафрагми основними дихальними nм’язами є зовнішні і внутрішні міжреберні. При скороченні вони тягнуть обидва nребра одне до одного. Напрямок руху залежить від відношення важелів, місця nприкладання зовнішніх сил і точки фіксації ребер. Точка прикріплення nміжреберних м’язів до нижче розташованого ребра розміщена далі від центра nобертання, ніж точка прикріплення до вище розташованого ребра (для міжреберних nм’язів – це хребет, а для міжхрящових – грудина). Тому сумарна дія їх обумовлює nзагальне піднімання ребер і збільшення сагітального розміру та об’єму грудної nклітки. Результат дії сил при скороченні внутрішніх міжреберних м’язів nпротилежний, тому ребра опускаються. Це призводить до зменшення сагітального nрозміру та об’єму грудної клітки. Тому внутрішні міжреберні м’язи є м’язами видиху.
Дихальні м’язи також дещо повертають ребра навколо їх nпоздовжньої осі, що призводить до збільшення поперечного розміру грудної клітки nпри вдиху і зменшення при видиху.
Механізм спокійного вдиху і видиху. Під час вдиху послідовність процесів така: по нервах nімпульси надходять до інспіраторних м’язів, вони скорочуються і внаслідок цього nзбільшуються розміри грудної клітини у всіх площинах. Паралельно до збільшення nрозмірів грудної клітки зростає об’єм легень. При розтягненні легенів повітря, nщо в них є, розподіляється у більшому об’ємі. Це призводить до зменшення тиску nв легенях. Через градієнт тиску, який виник при відкритих дихальних шляхах, nповітря надходить у легені і тиск у них знову вирівнюється з атмосферним. У nміру поглиблення вдиху в розтягнутих легенях зростає еластичний опір і для nрозтягування легенів потрібна більша сила (щоб подолати внутрішньо-плевральний nтиск). Енергія інспіраторних м’язів витрачається не тільки на подолання nаеродинамічного опору повітря. Частина її йде на подолання еластичного і nнееластичного опору тканин внутрішніх органів, черевної і грудної стінок, а nчастина – на подолання гравітаційних сил, які протидіють підніманню плечового nпояса і грудної клітки. Тобто частина енергії переходить у потенціальну nенергію.
Механізм спокійного видиху Після скорочення інспіраторних м’язів ця потенціальна енергія забезпечує пасивний видих. При цьому ребра nі плечовий пояс опускаються, а діафрагма піднімається. Еластичний і поверхневий nнатяги розтягнутих перед цим легень вже не урівноважуються nвнутрішньо-плевральним тиском, і легені починають спадатися. Тиск у легенях nстає вищим від атмосферного, і повітря виходить через повітроносні шляхи. Якщо nзапасної потенціальної енергії недостатньо для видиху, то підключаються nекспіраторні м’язи.
Здійснення форсованого дихання.
Для виконання глибокого вдиху потрібне інтенсивніше nрозширення грудної клітки. Природно, що чим глибший вдих, тим більше м’язів nповинно скорочуватися: підключаються м’язи, які піднімають ребра, грудну nклітку. Легені розтягуються з більшими швидкістю і силою, що призводить до nзбільшення об’єму і швидкості надходження повітря в дихальні шляхи.
До nдопоміжних інспіраторних м’язів належать усі м’язи, що nприкріплюються одним кінцем до ребер грудини, а іншим – до черепа, плечового nпояса або до вищележачого хребця. Це – великі і малі грудні, драбинчасті, nгрудиноключичнососкові, трапецієвидні, м’язи, що піднімають nлопатку. Найважливішими допоміжними експіраторними м’язами є м’язи живота, що nстискають органи черевної порожнини, а отже, посилюють піднімання nдіафрагми. Крім цього, м’язи живота, як і м’язи, що nзгинають хребет, сприяють опусканню ребер.
“Дихальні nшляхи” В альвеоли повітря надходить nчерез повітроносні шляхи. Дихальні шляхи починаються верхнім відділом: носовими nходами, ротовою порожниною і гортанню. Розміщена за nгортанню трахея ділиться на два бронхи, кожний з яких послідовно nі багаторазово розподіляється дихотомічно. Всього нараховується близько 20–25 генерацій бронхів
Дихальні nшляхи ділять на кондуктивну (провідну), транзиторну (перехідну) і дихальну nзони. До першої зони належать від 1-ї до 16-ї генерації бронхів, до другої – наступні. Із загального об’єму легень провідна зона займає 3 % (близько 150 мл), транзиторна – близько n30 % (1500 мл).
Починаючи з 17–го поділу, на стінках бронхів nз’являються поодинокі альвеоли. Далі, аж до 23-ї генерації, кількість альвеол nзбільшується. В зв’язку з цим 17–23-тя генерації називаються дихальними nбронхіолами; 23-тя генерація бронхіол переходить альвеолярні мішечки.
Зміни nтиску в плевральній порожнині в різні фази дихання Грудна клітка зсередини покрита парієтальним листком nплеври. Вісцеральний листок плеври укриває легені з зовнішнього боку. Між ними nміститься плевральна щілина, заповнена рідиною, яка виконує роль “мастила”. n
Еластичні nелементи легень і сили поверхневого натягу зумовлюють виникнення міжплевральної nнапруги. Сумарна величина цих сил може бути визначена шляхом уведення канюлі nманометра між листками плеври. Цей показник має назву nвнутрішньоплеврального тиску. Величина його на
Зміни тиску в альвеолах при диханні Перед черговим вдиханням повітря в легенях перебуває під nтиском, який дорівнює атмосферному, а міжплевральний тиск нижчий від nатмосферного на
Функції дихальних шляхів Повітроносні nшляхи майже не беруть участі в газообміні. Але ці шляхи виконують ряд інших nважливих функцій, спрямованих на “кондиціонування“ повітря. Можна виділити три основних механізми забезпечення nкондиціонування.
1. nЗігрівання. Під nчас проходження через повітроносні шляхи повітря зігрівається завдяки тісному nконтакту з широкою мережею кровоносних капілярів підслизового шару.
2. nЗволоження. Незалежно від вологості nатмосфери повітря легенів насичене до 100 % парою води.
Повітря, nпроходячи через повітроносні шляхи, під час видиху встигає nчастково повернути слизовим оболонкам як тепло, так і воду. У такий спосіб у nповітроносних шляхах здійснюється регенерація повітря. nВираженість цих процесів багато в чому залежить від стану навколишнього nсередовища й глибини дихання. При форсованому диханні організм людини може nвтрачати до 10 % тепла і до 200 мл/год води.
3. nОчищення повітря. Часточки, що за nрозміром більші від 10 мкм, затримуються на волосинках та вологих слизових nоболонках носових ходів. Ті ж часточки, які минули ці перешкоди, осідають на стінках трахеї, бронхів, укритих війчастим епітелієм. Вії nздійснюють коливальні рухи: вони повільно рухаються відповідно до напрямку nвидиху й швидко повертаються в попереднє положення. Завдяки цьому слиз разом із nчасточками поступово рухається У напрямку гортані, де nвідхаркується або проковтується. Середня швидкість руху слизу – близько 1 nсм/хв. Дрібні часточки, які потрапили до альвеол, nможуть бути поглинуті макрофагами сполучної тканини. Після nцього вони залишаються на місці (вугільний пил зберігається в тканинах легенів nпротягом кількох років) або через лімфу та кров відносяться від легенів. nАналогічна ситуація спостерігається і з мікроорганізмами.
Повітроносні nшляхи виконують захисну функцію й рефлекторним шляхом: при чханні та кашлі nразом із струменем повітря виводиться подразник. Чхальний рефлекс зароджується nв рецепторах слизової оболонки носа, а кашльовий – у слизовій оболонці глотки, nтрахеї, бронхів.
Регуляція просвіту бронхів. Гладкі м’язи бронхіол іннервуються волокнами вегетативної нервової системи. nПрямий вплив симпатичної системи незначний, зате nкатехоламіни, що містяться в крові, особливо адреналін, діючи на b–адренорецептори, nзумовлюють розслаблення цих м’язів.
Ацетилхолін, nщо виділяється волокнами блукаючого нерва, звужує бронхіоли. Тому введення nатропіну сульфату може спричинити розширення бронхіол. За участю nпарасимпатичних нервів реалізується ряд рефлексів, які починаються у дихальних nшляхах у разі подразнення їх рецепторів димом, nотруйними газами, інфекцією тощо. Деякі речовини, що зумовлюють алергічні nреакції, також можуть звужувати бронхіоли.
Призначення nлегеневої вентиляції складається в підтримці відносної
сталості nрівня парціального тиску О2 і СО2 в альвеолярному nповітрі. При атмосферному тиску
мм.рт.ст., відповідно. Характер легеневої вентиляції nвизначається
градієнтом nпарціального тиску цих газів у різних відділах nдихальних
шляхів.
Один nз фізіологічних параметрів оцінки стану апарату дихання – хвилинна
вентиляція nлегень – кількість повітря, що проходить через легені
протягом n1 хв. Величина хвилинної вентиляції легень різко nзростає при
фізичних nі емоційних напругах, що порозумівається посиленням окисних
процесів nу тканинах при цих станах.
Характеристика легеневих об’ємів і ємкостей.
Газообмін у легенях відбувається між повітрям альвеол і nкров’ю, яка їх омиває. У свою чергу при диханні повітря альвеол повинне nобмінюватися із зовнішнім повітрям. Але якими б глибокими nне були дихальні рухи, повного обміну альвеолярного повітря на атмосферне nніколи не буває. Альвеолярна вентиляція визначається nглибиною і частотою дихальних рухів, а також відношенням об’єму провідних nшляхів і альвеол. Прийнято визначати показники, що характеризують зовнішнє nдихання, – статичні nі динамічні. Більшість із них багато в чому залежить від об’єму грудної nпорожнини і рухомості грудної клітки. До статичних належать такі показники.
1. Дихальний об’єм n(ДО) – кількість повітря, що надходить у легені за один спокійний вдих (0,3-
Належне значення дихального об’єму nобчислюють за формулою:
НДО = 0,2×НЖЄЛ,
де НДО – належний дихальний об’єм , НЖЄЛ ¾ належна життєва ємкість легень. Дихальний nоб’єм зв’язаний з підтримкою певного рівня парціального тиску кисню і nвуглекислоти в альвеолярному повітрі, забезпечуючи тим самим нормальну напругу nцих газів в артеріальній крові (при відповідній nчастоті дихання).
Величина дихального об’єму зв’язана з nчастотою дихання: як правило глибоке дихання буває рідким n, поверхневе-частим. Вона змінюється і під час nм’язової роботи ¾ може збільшуватися в декілька nразів,стаючи близькою до величини ЖЄЛ (причому nвідповідно зменшуються величини резервних об’ємів вдиху і видиху).
2. Резервний об’єм вдиху n(РОвд) – максимальна кількість повітря, яку людина може вдихнути після нормального вдиху (1,5-
3. Резервний об’єм видиху n(РОвид) – максимальна кількість повітря, яку людина може видихнути після спокійного вдиху (1-
4. Життєва ємкість легенів n(ЖЄЛ) – найбільша кількість повітря, яке людина може видихнути після максимально глибокого вдиху. Цей сумарний показник nлегко визначити, знаючи попередні величини: ЖЄЛ = ДО + РОвд + РОвид У нормі ЖЄЛ становить 3,0-3,5 л у жінок і 3,5-
Величина ЖЄЛ залежить від статі, росту, ваги і віку. Суттєво на величину ЖЄЛ впливає рід занять, особливо тренованість до фізичних навантажень і nзагальний стан організму. Величина ЖЄЛ у nгоризонтальному положенні тіла на 5-10 % нижча ЖЄЛ, виміряної у вертикальному nположенні, внаслідок збільшення кровонаповнення судин малого кола кровообігу. ЖЄЛ зменшується при збільшенні кровонаповнення легень. Так nпід час проби Вальсальви ЖЄЛ збільшується в середньому nна 150 мл. Джгут, накладений на стегно в положенні стоячи, збільшує ЖЄЛ у середньому на 300-350 мл і т.д.
Виміряти ЖЄЛ nу новонароджених дітей дуже важко. У немовлят зазвичай визначають так звану nжиттєву ємкість крику. Вважається, що при сильному крику об’єм повітря, яке nвдихається майже рівний життєвій ємкості легень. nВідразу після народження об’єм видихуваного повітря nпри сильному крику дорівнює 56-110 мл.
У дітей ЖЄЛ вимірють з 4-6 років. У nзначній мірі вона залежить від фізичного розвитку, віку, статі, периметру nгрудної клітки та ін. У 10-річному віці ЖЄЛ становить n76 %, в осіб зрілого віку – 78 % від загальної ємкості легень. Від 12 nдо 17 років значно збільшується величина ЖЄЛ, що nзв’язано зі збільшенням потужності nдихального апарату.
У пубертатному періоді з’являються nсуттєві статеві відмінності ЖЄЛ. У дівчаток і жінок nвона менша ніж у юнаків і чоловіків. Найбільшої величини цей показник досягає у n25-30 років.
Цей показник вимірюється приладом, nякий має назву спірометр. Нормальна життєва ємність nлегень дорослої людини — приблизно
Загальний об’єм nлегень людини складається з життєвої ємності і залишкового об’єму. Залишковий nоб’єм, це кількість повітря, яка завжди залишається в легенях людини після максимального видиху. Цей об’єм nстановить
5. Після nмаксимально глибокого видиху в легенях залишається повітря, яке називається залишковим nоб’ємом (1 –
У нормі ЗОЛ становить 1,0-
6. Загальна ємкість легенів n(ЗЄЛ) – кількість повітря, яке міститься в nлегенях на висоті максимуму вдиху: ЗЄЛ складається з ДО, РОвд, РОвид та ЗОЛ. nУ нормі дорівнює 4,5-
7. Об’єм дихальних шляхів (“мертвий простір” n(МП) дорівнює в середньому 140-150 мл.
8. Функціональна залишкова nємкість (ФЗЄ) –це об’єм повітря, який залишається в nлегенях після звичайного (спокійного) видиху. ФЗЄЛ складається з РОвид та ЗОЛ і nв нормі становить 2,5-
Величина ФЗЄЛ має значення при nвивченні механіки дихання. nЗбільшення чи зменшення її величини визначається відповідною зміною співвідношення двох протилежно направлених сил ¾ nеластичної тяги тканини легень і еластичної сили тканин грудної клітки. nВизначення величини ФЗЄЛ допомагає в оцінці взаємозв’язку цих сил ,які в основному nвизначають механіку дихання.
У дітей ЗОЛ, ЗЄЛ, nФЗЄЛ, можна визначити за допомогою тілесного плетизмографа. Він являє собою nщільно герметизовану кабіну, в якій перебуває nобстежуваний.
Частота дихання — це кількість циклів n(вдих-видих), що відбуваються за одну хвилину. Частота дихання (ЧД) – кількість nдихальних рухів за 1хв. У нормі ЧД дорослого – 16-20; nу новонароджених ¾ 40-60.
Частота дихання є не постійною nвеличиною і залежить від багатьох факторів.
В залежності від віку людини, частота nдихання змінюється і складає:
· nу nщойно народжених — 60 вдихів/хв.
· nу nрічних немовлят — 50 вдихів/хв.
· nу nп’ятирічних дітей — 25 вдихів/хв.
· nу n15-річних підлітків — 12—18 вдихів/хв.
З віком людини, частота дихання значно nне змінюється. Однак слід зазначити, що у людини добре розвинутої фізично частота nдихання зменшується до 6—8 вдихів/хв.
“Альвеолярна вентиляція” Вентиляція легень залежить від співвідношення nобновлюваного за кожний дихальний цикл об’єму повітря і об’єму повітря, що nміститься в легенях. Так, якщо при спокійному диханні в nлегені надходить близько 500 мл повітря, то цей об’єм додається до ЗО і РОвид, nякий дорівнює приблизно 2000 мл. Але частина повітря, що вдихається, не nдоходить до альвеол і залишається в дихальних шляхах.
У nзв’язку з наявністю МП альвеолярна вентиляція відрізняється nвід легеневої: із 500 мл повітря до альвеол не доходить 150 мл. Тобто за кожний nдихальний цикл до альвеол надходить близько 350 мл повітря, nщо складає приблизно 1/7 nвсього повітря, що міститься в альвеолах. Природно, що чим глибше дихання, тим інтенсивніша nальвеолярна вентиляція, оскільки з одного боку, при глибшому видиху в легенях nзалишається менше повітря, а з другого – при форсованому диханні істотно nзбільшується ДО.
Характеристика динамічних показників.
1. nЧастота дихальних рухів (ЧДР).
2. nХвилинний об’єм nдихання (ХОД) – кількість повітря, що надходить у легені за 1 хв: ХОД = ДО · nЧДР.
3. nАльвеолярна вентиляція (АВ) nхарактеризує вентиляцію альвеол: АВ = (ДО – МП) · nЧДР.
4. nМаксимальна вентиляція легень (МВЛ) – nкількість повітря, яке людина вдихає і видихає при nмаксимальній глибині і частоті дихання.
5. nРезерв дихання – різниця nміж МВЛ і ХОД.
6. nКоефіцієнт легеневої вентиляції (КЛВ) – nта частина повітря, яка обмінюється в легенях під час nкожного вдиху: КЛВ = (ДО – МП) : nФЗЄ.
7. nКоефіцієнт альвеолярної вентиляція n(легеневий кровотік) (АВ ЛК = 4л : 5л = n0,8). Для нормального газообміну повинно бути адекватне співвідношення nвентиляції альвеол і кровообігу у капілярах, котрі обплітають альвеоли. Але ці nумови не завжди виконуються. Окремі ділянки легень вентилюються і перфузуються nне завжди однаково. Одні альвеоли погано або зовсім не nвентилюються при збереженні кровообігу, інші ж, навпаки, добре вентилюються, nале не перфузуються. За рахунок цього об’єм ділянок nлегенів, у яких не відбуваються газообмінні процеси, збільшується. Тому, крім nанатомічного, вводиться термін “фізіологічний мертвий простір“ (ФМП). Під nним розуміється сума анатомічного і альвеолярного МП (об’єм альвеол, що не nвентилюються). Якщо у нормі ФМП мало відрізняється від n“анатомічного мертвого простору” (АМП), то при патології він значно nвпливає на газообмін.
