АНАТОМІЯ, nГІСТОЛОГІЯ ТА ФІЗІОЛОГІЯ ШКІРИ ЛЮДИНИ. ЕЛЕМЕНТИ ШКІРНОЇ ВИСИПКИ ТА МЕТОДИКА nОГЛЯДУ Й ОБСТЕЖЕННЯ ПАЦІЄНТІВ ЗІ ШКІРНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ
ОСОБЛИВОСТІ nКЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ КОРОСТИ, ПЕДІКУЛЬОЗУ ТА ДЕМОДИКОЗУ. ПРИНЦИПИ ЇХНЬОГО nДИФЕРЕНЦІЮВАННЯ, ПРОФІЛАКТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ
АНАТОМІЯ, ГІСТОЛОГІЯ ТА nФІЗІОЛОГІЯ ШКІРИ ЛЮДИНИ
http://simple–med.blogspot.com/2010/01/human–skin–histology.html
Шкіра – це зовнішній покрив людського nтіла і має складну будову. Її nзагальна площа – 1,5-2 м2, вага – у середньому 4 кг, що становить 4-9 % від загальної маси тіла. Товщина шкіри різна на різних ділянках і nколивається в межах 0,5-4 мм.
Шкіра виконує nбезліч різноманітних захисних та метаболічних функцій, стабілізуючих ваш nорганізм. Всього 7 квадратних сантиметрів шкіри вміщають: 19 мільйонів клітин, n625 потових залоз, 90 жирових залоз, 65 волосків, 6 метрів кров’яних судин та n19 тисяч сенсорних клітин.
Під мікроскопом розрізняють три шари шкіри:
· nепідерміс,
· nдерму (власне шкіру)
· nпідшкірну жирову nклітковину.
ЕПІДЕРМІС
1. Роговий шар ( nStratum Corneous )
2. Блискучий шар n( Stratum Lucidum )
3. Зернистий шар n( Stratum Granulosum )
4. Шиповатий шар n( Stratum Spinosum )
5. Базальний шар n( Stratum Germinativum)
Епідерміс (надшкір’я) n0,07-2,5 мм – представлений багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Його nглибокі шари складаються з клітин, які розмножуються і мають назву росткового nепітелію.
Наближаючись до nповерхні шкіри, клітини стають плоскими, зроговівають, злущуються і відпадають n(зроговілий шар). Саме роговий шар захищає шкіру від механічних, хімічних nпошкоджень, проникнення води і мікроорганізмів усередину тіла (мозолі – nпотовщений роговий шар), забезпечує регенерацію шкіри та очищення шкіри.
В ростковому шарі nміститься пігмент меланін, який надає шкірі забарвлення й поглинає nультрафіолетові промені, захищаючи цим організм. Цей шар приймає участь у nсинтезі вітаміну D.
В nепідермісі містяться чутливі нервові закінчення.
Час проходження клітин від базального шару до зернистого – 26-42 дні, nчерез роговий шар – 14 днів, в цілому – 59-65 днів.
ДЕРМА
1. nСосочковий шар
2. nСітчастий шар
Дерма (власне шкіра) n– щільна сполучна тканина товщиною 4 мм.
Сосочковий шар nскладається з пухкої сполучної тканини і утворює сосочки, які впинаються в nепідерміс. Відповідно їм на поверхні шкіри утворюється рельєфний малюнок з nліній різної конфігурації. Їхня форма й розташування індивідуальні n(дерматогліфіка). Цим широко користуються в криміналістиці та судово-медичній nпрактиці (дактилоскопія).
Сполучна nтканина цього шару крім клітин містить
· nколагенові і
· nеластичні волокна, nякі зумовлюють міцність і пружність шкіри.
Шар пронизаний nкровоносними і лімфатичними судинами, нервовими волокнами і закінченнями. Тут nрозташовані клітини з пігментом, м’язові клітини. Вони беруть участь у nпідніманні волосся, у виділенні секретів шкірних залоз, підтримують пружність nшкіри. Сосочковий шар здійснює живлення епідермісу, в якому немає кровоносних nкапілярів.
Сітчастий шар – nеластичні і колагенові волокна, створюють переплетення. Завдяки своїй еластичності nшкіра не перешкоджає рухам людини. У цьому шарі залягають сальні і потові nзалози, волосяні сумки, рецептори.
ГІПОДЕРМА
Підшкірна nжирова клітковина складається із волокнистої сполучної тканини, скупчення жирових клітин, nкровоносних судин, нервових стовбурів та волокон, цибулин волосся і клубочків nпотових залоз. Розрізняють nповерхневу судинну сітку в межах сосочкового шару дерми, і глибоку. У nпідшкірній жировій клітковині нерви утворюють глибоке сплетення, від якого nнервові волокна простягаються в сосочковий шар дерми, утворюючи поверхневе nсплетення, що іннервує судини та додатки шкіри. Тут є нервові шкірні рецептори, nщо сприймають відчуття дотику, болю, холоду і тепла.
ДОДАТКИ ШКІРИ:
потові та сальні залози, волосся, нігті.
Потові nзалози знаходяться nмайже на всіх ділянках шкіри. Це прості трубчасті залози, які складаються з nтіла у вигляді клубочка і вивідної протоки.
За способом секреції n(виділення поту) розрізняють
· мерокринові потові залози, у яких секреція nвідбувається без втрати секреторних елементів, і
· апокринові, у яких під час секреції руйнується nчастина клітин. Останні знаходяться в шкірі статевих органів, мошонки, лобка, nмолочних залоз, ануса, пахвових складок і починають функціонувати в період nстатевої зрілості.
Сальні nзалози знаходяться nна всіх ділянках тіла, крім долонь і підошов. Вивідні протоки одних nвідкриваються у волосяні фолікули, інших – просто на поверхні шкіри. Вони мають nчасточкову будову, клітини наповнюються крапельками жиру, руйнуються і nвиділяються на поверхню шкіри у вигляді шкірного сала, що змащує шкіру, nзапобігаючи її сухості.
Волосся є кількох видів:
· nдовге,
· nщетинисте,
· nпушкове.
Довге – на голові, nбороді, у пахвових ямках; щетинисте – брови, повіки, у носі та вухах; пушкове nна всій іншій поверхні шкіри. Немає волосся на долонях, підошвах, слизових nоболонках.
Волосся складається із
nстрижня, що nвиступає над поверхнею шкіри, і
nкореня, що nзнаходиться в шкірі і
nакінчується nпотовщенням – волосяною цибулиною, з якої відбувається ріст волосся.
Стрижень nволосини складається з
nмозкової і
nкіркової речовини.
Корінь волосини знаходиться у волосяному nмішечку (фолікулі), який відкривається на поверхні шкіри вічком, біля якого nтакож відкриваються протоки сальних залоз. Ріст волосся відбувається циклічно: nстадія росту (у ній знаходиться 80-90 % волосся), перехідна стадія (5 %), nстадія спокою (10-15 %).
Волосяні сумки – утворення, в яких знаходяться nкорені волосся. Сюди підходять кровоносні судини, нерви і м’язи. М’язи nвипрямляють волосся, рефлекторно скорочуючись при охолодженні тіла, з’являється n„гусяча шкіра”.
Нігті складаються з тіла, кореня, вільного і nдвох бічних країв. Це рогові утворення, що захищають кінчики пальців від nтравмування. Нігтьова пластинка обмежена нігтьовим ложем, звідки і росте nніготь. Відновлення нігтів залежить від віку людини і відбувається впродовж n110-170 днів.
Патологічні nзміни нігтьової пластинки
Сальні залози розміщені біля коренів волосся, nвиділяють жир, який змазує волосся і шкіру – попереджуючи тим самим від nпересихання, надмірному випаровуванні води і мікроорганізмів. За добу nвиділяється до 20 гр шкірного сала. Багато сальних залоз є на шкірі обличчя, nале тут вони не зв’язані з волосяними мішечками (2 млн).
Рецептори шкіри. Шкіра містить велику кількість nрецепторів, що сприймають різні подразнення із зовнішнього середовища.
В залежності від nхарактеру подразнень розрізняють
nбольові,
nтемпературні n(теплові, холодні) і
nтактильні nшкірні рецептори.
ФІЗІОЛОГІЯ nШКІРИ. ФУНКЦІЇ ШКІРИ:
1. Захисна: від впливу надмірного nультрафіолетового опромінення завдяки наявності в шкірі пігменту меланіну; від nфізичних впливів внаслідок механічної міцності та еластичності шкіри; від nвпливу хімічних чинників завдяки наявності шкірного сала; від інфекційних агентів n(мікробів) завдяки щільності рогового шару епідермісу.
Шкіра також допомагає захистити внутрішню частину нашого тіла. nЯкщо ви коли-небудь були в парку розваг, ви, напевно, бачили атракціон, в якому nмашинки при їзді вдаряються одна об одну. Зіткнення таких машин абсолютно nбезпечні, оскільки по всьому периметру вони мають гумові кільця. Наша шкіра nдуже нагадує такі гумові кільця, виконуючи роль поглинача ударів і шоків, nзахищаючи, таким чином, наші внутрішні органи. Якщо б у нас не було цього n”амортизатора”, ми навряд чи б змогли, роблячи будь-які фізичні nвправи, не ушкоджуючи свої внутрішні органи.
2. Видільна n(секреторна) – зумовлена наявністю в шкірі близько 2 млн. потових залоз, що nвпродовж доби виділяють 0,5-1,0 л поту, який на 99 % складається з води; nфункціонуванням сальних залоз, які виділяють щодоби до 20 г складного за хімічним складом напіврідкого шкірного сала, що має бактерицидні властивості.
Потові залози nскладаються з маленьких трубочок, основна частина яких знаходиться глибоко в nдерміса. Ці трубочки простягаються вгору, досягаючи епідермісу. Крихітні отвори nна поверхні нашого тіла – пори , і вони ледве видно неозброєним nпоглядом. Коли ви наполегливо працюєте або інтенсивно рухаєтеся, виробництво nтепла збільшується, і тоді потові залози прискорюють виділення поту. Це також nвідбувається, коли температура висока. Швидкість виділення поту може перевищити nшвидкість випаровування, особливо якщо вологість повітря висока, тому що nшвидкість випаровування падає зі збільшенням вологості повітря. Потовиділення nтоді буде накопичуватися на тілі у вигляді крапель »
nТемпература визначає, як багато потових залоз має людина, так само як кількість nсонця визначає, скільки меланіну у людини в шкірі. Люди, що живуть у жаркому nвологому кліматі, схильні мати більше потових залоз, і у них потовиділення nвідбувається з меншою концентрацією солі, ніж у людей, які живуть в більш nхолодному і сухому кліматі.
3. Обмінна – зумовлена участю шкіри у водному, мінеральному, nвітамінному, вуглеводному, жировому та інших видах обміну речовин.
Шкіра працює також як хімічний nпереробний завод для всього тіла. Коли ви перебуваєте на вулиці, шкіра вбирає в nсебе ультрафіолет, що виходить від сонячних променів, а потім використовує його nдля конвертації хімічних речовин в вітамін D. Цей вітамін дуже важливий nдля нашого тіла, тому що він допомагає стимулювати поглинання кальцію. Без nкальцію наші кістки ростуть тонкими й тендітними, що, врешті-решт, призводить nдо таких хвороб, як рахіт і остіомеліт (хвороба скелета, яка послаблює кістки). nНа додаток, епідерміс містить спеціальний пігмент, званий меланіном, який nвідповідає за колір нашої шкіри. Він так само відповідає за захист від nультрафіолетового світла.
nМеланін поглинає ультрафіолетове світло, не завдаючи собі ніякої шкоди, nі служить захистом для розташованого під ним шару. Як і вітамін D, меланін nформується під дією сонячного світла, тому люди в тропічних регіонах мають nнабагато більше меланіну для захисту від ультрафіолету, в той час як люди в nпівнічних регіонах фактично не мають меланіну. Але не всі люди здатні виробляти nмеланін. Іноді деякі люди взагалі народжуються без здатності виробляти меланін. nЇх шкіра і волосяний покрив мають блідо-рожевий відтінок, а колір їхніх очей nрожево-червоний, так як крихітні кров’яні судини видно в райдужної оболонки їх nочей (де зазвичай і формується колір очей – синій, зелений, коричневий або nкоричневий). Людину, яка страждає такою хворобою, називають альбіносом, що nозначає відсутність пігментації. Така хвороба властива не тільки людям, але і nдеяких видах тварин (наприклад, білий щур, білий слон, білий тигр і т.д.).
4. Терморегуляторна – полягає в підтриманні сталої температури тіла шляхом nтепловипромінювання, теплопровідності та випаровування води з поверхні шкіри.
5. Резорбтивна (всмоктувальна) – полягає в тому, що через шкіру можуть всмоктуватись різні nхімічні речовини та ліки, що може спричинити навіть отруєння (високі nконцентрації саліцилової кислоти 5-10 %). Зволоження шкіри може посилювати її nвсмоктувальну функцію у 10-100 разів.
6. Імунологічна – зумовлена участю шкіри в імунологічних реакціях.
7. Чутлива – забезпечується наявністю в шкірі нервових рецепторів, які nзумовлюють три види шкірної чутливості: тактильну (дотикову), температурну, nбольову. Виявлення порушень цієї функції має діагностичне значення (лепра, nсирингомієлія).
Рецептори (від латинського слова receptor -” записуючий пристрій “) nрозташовані в нервових закінченнях волокон і використовуються для уловлювання nстимулів і перетворення їх у нервові імпульси , які надсилаються в мозок через nпериферійну і центральну нервові системи.
nРецептори також розташовані у внутрішніх органах, м’язах і скелетних суглобах; nвони можуть сприймати таку інформацію, як температура чашки кави або грубість nповерхні наждаку. Хоча ми n”торкаємося” за допомогою нашого епідермісу, насправді все nреєструється в дерміса і передається до центральної нервової системи.
Старіння шкіри.
Крім перерахованих nвище функцій шкіри є ще одна важлива – естетична функція.На що ми звертаємо nувагу при першому погляді на людину? На його обличчя, точніше на шкіру. nЗовнішній вигляд шкіри залежить від безлічі факторів: від харчування, впливу nнавколишнього середовища та догляду.
nНа жаль, людська шкіра nсхильна до старіння. Особливо цей факт засмучує жінок. Але при наявності nсвоєчасного належного догляду можна надовго зберегти красу, свіжість і nграціозність. Виглядати молодшим за свої роки допомагають якісна косметика, nкосметологічні процедури і, звичайно, ін’єкційна контурна пластика, уколи nкраси, мезотерапія, біоревіталізація, редермалізація.
nКілька цікавих фактів про nнашу шкіру.
З віком клітини nшкіри втрачають здатність швидко оновлюватися: регенерація стає повільною. У новонароджених клітини шкіри nоновлюються кожні 72 години, а у людей від 16 до 35 років це відбувається вже nтільки раз на 28-30 днів.
Якщо з’являються прищі на nлобі – це провидіння проблем з травленням і шлунково-кишковим трактом. Вугрі на nпідборідді свідчать про гормональні збої. І взагалі: стежте за станом шкіри, nвона здатна сигналізувати про тільки-тільки зароджуються проблеми.
Гладкість шкіри залежить nвід стану колагену. У молодому організмі його клітини скручені, від чого nповерхня шкіри більш натягнута і гладка. З віком стан шкіри погіршується через nнестачу харчування й поганої води. Тому кращий спосіб поліпшити тонус шкіри – nпити не кип’ячену, а бутильовану воду і ретельно продумувати раціон.На шкірі nдорослого в середньому знаходиться від 30 до 100 родимок, а іноді їх число nперевалює за 400. Кількість родимок пов’язано зі швидкістю старіння організму. nЄ думка, що люди з безліччю родимок менш схильні до вікових захворювань.
Методика обстеження дерматологічних хворих. nПервинні і вторинні елементи висипки. Оформлення амбулаторної картки.
DIAGNOSINGhttp://www.drmhijazy.com/english/chapters/chapter03.htm
I. nПаспортна частина історії хвороби,
як правило, заповнюється nсереднім медперсоналом. З навчальною метою і з деонтологічних міркувань nстуденти не запитують у хворого прізвище, де він проживає тощо, а тільки ім’я nта по батькові для подальшого спілкування з ним.
II. Скарги.
У дерматологічних хворих переважно є дві основні nскарги:
n наявність висипки
n суб’єктивні відчуття, якими вона супроводжується.
Найчастішим суб’єктивним відчуттям є:
nсвербіж шкіри (сверблячка). nВираженість його буває різною і залежить від хвороби та емоційного стану nхворого. Наявність чи відсутність свербежу має діагностичне значення. nНаприклад, виражений свербіж характерний для екземи, корости, простого nхронічного лишаю та інших хвороб. Свербіж посилюється ввечері, коли хворі nзалишаються наодинці із хворобою, сильний свербіж увечері та вночі характерний nдля корости.
nпечіння (дерматити, nбагатоформна еритема),
nбіль (фурункул, карбункул, nоперізувальний герпес),
nмокнення (екзема),
nсухість і відчуття nстягування шкіри (іхтіоз, псоріатична еритродермія
n поколювання,
n відчуття повзання мурашок (патомімії).
Хворий також може скаржитись на порушення загального nстану, нездужання, підвищення температури тіла, втрату маси тіла тощо, що необхідно nтеж враховувати.
III. Історія nхвороби.
1. nМожлива причина хвороби, на думку хворого:
nвплив фізичних,
nхімічних чинників,
nзараження,
nохолодження,
nемоційні стреси,
nліки тощо.
2. nТривалість хвороби.
З’ясування цього питання має значення для визначення nхвороби: гостра чи хронічна. У медицині вважають, якщо хвороба триває до 2 nмісяців, то вона гостра, більше 2 — хронічна. Звичайно ж, це відносно і з цього nправила є винятки.
3. У хронічних і лікованих nвипадках з’ясовують (якщо це nважливо в даний час для діагностики), як виглядали перші прояви хвороби.
4. nПеребіг хвороби.
Що провокує рецидиви (охолодження, УФ-опромінення, nхарчові алергени, ліки, алкоголь тощо), чи спостерігають сезонність n(багатоформна еритема, рожевий пітиріаз та інші).
5. nПопереднє лікування та його ефект
також можуть мати діагностичне значення n(неефективність кортикостероїдних мазей у випадках мікозів, імпетиго тощо). nЗ’ясовують несприйняття окремих ліків організмом хворого, а також вирішують nнедоцільність застосування окремих груп ліків у разі їх попередньої nнеефективності тощо.
6. Наявність подібних хвороб у nсім’ї може вказувати на nконтагіозність хвороби або її спадковий характер.
IV. Історія nжиття.
1. Перенесені nраніше хвороби, особливо ті, на які хворий страждав напередодні nрозвитку хвороби шкіри, оскільки попередня патологія могла спровокувати nрозвиток дерматозу.
2. nНаявні у даний час супровідні внутрішні хвороби,
3. Вплив на nздоров’я хворого можливих професійних nшкідливих чинників.
4. Сприйняття організмом хворого ліків, харчових продуктів (алергенів).
У сучасних умовах вельми поширені алергійні nреакції, особливо на ліки, і з’ясування цих питань є дуже важливою справою з nпогляду діагностики та уникнення можливих ускладнень медикаментозної терапії. nНеобхідно пам’ятати про можливі перехресні алергійні реакції на ліки подібної nхімічної будови.
5. Шкідливі звички. nЗловживання алкоголем (загострює цілу низку дерматозів — екзему, псоріаз, nатопічний дерматит та інші, посилює сверблячку), куріння.
V. Об’єктивний nстатус:
1. Загальний стан хворого: порушений чи ні, nнаявність гарячки.
2. Огляд шкіри nнеуражених ділянок. Огляд бажано проводити при доброму денному nосвітленні, при цьому з’ясовують колір шкіри (нормальний, блідий, землистий чи nжовтяничний тощо) та слизових оболонок.
3. Пальпацією nвизначають еластичність, тургор, вологість шкіри, розвиток підшкірної nклітковини, стан периферійних лімфовузлів (збільшені чи ні, щільність, nболючість, рухомість тощо).
VI. Дерматологічний статус. З метою з’ясування дерматологічного статусу nвикористовують такі методи дослідження: огляд, пальпацію, зішкрябування, nдіаскопію. При огляді визначають:
1. Рельєф шкіри, nнаявність вираженого (підкресленого) малюнка шкіри.
2. Колір висипки.
3. Поверхня nвисипки: рівна, нерівна, блискуча, часточкова тощо.
4. Ураження шкіри nмає локальний чи розповсюджений (дисемінований) характер, що має певне nдіагностичне значення.
У випадках обмежених (локальних) процесів визначають nанатомічну ділянку.
Для окремих дерматозів характерна певна n(вибіркова) локалізація (атопічний дерматит — ліктьові, підколінні складки; nдискоїдний червоний, псоріаз — лікті, коліна тощо).
Характеризують вогнище ураження:
nвеличина,
nплоща,
nонтури,
nкраї, (чіткі, нечіткі, nрівні, фестончасті);
nформа (кругла, овальна, у nвигляді смуг, дуг, неправильна тощо);
nсхильність до nпериферійного росту і злиття;
nвисипка симетрична чи ні n(для псоріазу, червоного плоского лишаю, рожевого пітиріазу характерна nсиметричність висипки);
nзгрупована (герпетиформне nрозміщення — простий герпес),
nрозміщення за ходом нервів n(оперізувальний герпес);
nблискуча чи ні (при nбоковому освітленні);
nмалюнок шкіри (виражений, nпідкреслений (ліхеніфікація) чи ні).
У випадках дисемінованої висипки nвизначають її кількість (мало, багато, рясна), схильна до злиття чи ні, nпереважну її локалізацію.
Ураження може бути
nуніверсальним (висипка на nвсіх ділянках шкіри),
nтотальним (уражена вся або nмайже вся шкіра),
nеритродермія — запальне nпочервоніння всієї або майже всієї шкіри, часто супроводжується лущенням n(наприклад, псоріатична еритродермія).
Пальпацією визначають
nболючість,
nконсистенцію (м’яка, nщільна, туго еластична),
nзалишається ямка при nнатискуванні (запальний набряк, застій) чи ні (ангіоневротичний набряк),
nрухомість лімфовузлів, nпухлин,
nспаяні між собою чи з nнавколишніми тканинами чи ні (сифілітичний склераденіт).
Зшкрябуванням предметним скельцем визначають
nнаявність прихованого nлущення (різнокольоровий пітиріаз, парапсоріаз),
nпсоріатичних феноменів,
nсимптом пурпури n(парапсоріаз),
nлущення значне чи незначне nтощо.
Діаскопія з’ясовує, nзапального характеру висипка чи ні.
Надалі nвизначають первинні і вторинні елементи висипки і дають їм повну nхарактеристику.
Лабораторні методи nобстеження в практиці дерматовенеролога.
1. Загальний аналіз крові, сечі, калу на яйця глистів.
2. Реакція Вассермана (виявлення прихованого nсифілісу).
3. Аналіз крові на цукор (виявлення прихованого nдіабету).
Додатково при nнеобхідності:
1. Аналіз крові на LE-клітини.
2. Біохімічний аналіз крові.
3. Аналіз лусочок, покришок везикул, nпустул, волосся, нігтів на наявність грибків.
4. Мазки-відбитки за Тцанком з метою nвиявлення акантолітичних клітин та інші.
Додаткові nдослідження:
1. Постановка шкірних алергологічних nтестів
2. Імунологічні дослідження.
3. Реакція Манту.
4. Рентгенографія.
5. Біопсія та інші.
Діаскопія — метод дослідження, коли nна елементи висипки натискують предметним склом і таким чином витискують кров nіз капілярів, з’ясовуючи справжній колір висипки. Якщо при проведенні діаскопії майже повністю тимчасово бліднуть плями nчи папули, то вважають, що вони запального походження (виняток — бліднуть nтакож телеангіектазії та поверхневі гемангіоми незапального походження).
Не змінюють кольору при діаскопії крововиливи та різні nпігментні утворення. Діаскопію також використовують для визначення феномену nяблучного желе у хворих на туберкульозний вовчак: після витискування крові nвнаслідок діаскопії туберкульозні горбики набувають жовто-коричневого кольору, nяк яблучне желе.
Виконання йодної проби nБальзера
Йодну пробу Бальзера застосовують як nдодатковий клінічний тест з метою підтвердження діагнозу різнокольорового nпітиріазу. Змащують спиртовим nрозчином йоду плями, захоплюючи і здорову шкіру. У хворих на різнокольоровий nпітиріаз на поверхні плям завжди є висівкоподібне лущення, лусочки інтенсивно nвсмоктують йод, забарвлюючи плями у темно-коричневий колір, вони чітко nконтуруються і різко виділяються на тлі здорової шкіри (позитивна проба).
Визначення nпсоріатичних феноменів
Визначення псоріатичних феноменів проводять nз метою додаткового клінічного підтвердження діагнозу псоріазу.
Проводять зішкрябування нелікованої поверхні nпсоріатичних папул предметним склом (обережно, щоб не пошкодити шкіру). Для nпсоріазу характерні три феномени:
Оскільки на поверхні псоріатичних папул є значне nнашарування лусочок, то при зішкрябуванні вони розпушуються і на його місці nзалишається біла смуга, наче розтертий застиглий парафін (стеарин) — феномен стеаринової плями.
При подальшому зішкрябуванні знімають так звану nтермінальну плівку і оголюють блискучу поверхню (феномен nтермінальної плівки), а потім на цій поверхні з’являються окремі nкрапельки крові (руйнуються капіляри на верхівках сосочків дерми, які значно nвидовжені і розміщені на значній віддалі один від одного внаслідок міжсосочкового nакантозу, що дозволяє неозброєним оком побачити саме окремі краплинки крові, nякі не зливаються) — феномен точкової nкровотечі, або кров’яної роси.
Визначення дермографізму
Натискуючи nтупим гладеньким предметом або пальцем, проводять по шкірі грудей або спини і nспостерігають за реакцією судин.
1. Червоний дермографізм — nна місці тиску виникає червона смуга — це нормальний дермографізм, інколи ця nчервона смуга дуже виражена і значно виходить за межі тиску — розлитий червоний nдермографізм, який свідчить про тенденцію до розширення судин, трапляється у nхворих на екзему, кропив’янку тощо.
2. Білий дермографізм — на nмісці тиску з’являється біла смуга як свідчення наявності у хворого nсхильності до спазму судин шкіри (у хворих на атопічний дерматит), в цих nвипадках до комплексної терапії доцільно додавати препарати, що розширюють nсудини шкіри (нікотинова кислота, ксантинолу нікотинат тощо).
3. Підвищений n(уртикарний) дермографізм — на місці тиску виникає nпідвищена червона смуга, як опік кропивою. Цей дермографізм часто трапляється nу хворих на кропив’янку, іноді може свідчити про наявність у хворого тиреотоксикозу.
В окремих хворих дермографізм може бути змішаним (біла nі червона смуга) або не викликається.
Техніка застосування nпримочок
Примочки застосовують як nпротизапальний, в’яжучий і дезінфікувальний засіб залежно від їх складу. Вони nпроявляють виражений судинозвужувальний ефект внаслідок випаровування рідини і nохолодження поверхні шкіри, тому рідина повинна бути кімнатної температури.
Спосіб застосування. Розчином змочують 3-5 шарів бинту чи марлі nвідповідного розміру, відтискають і накладають на уражені ділянки на 10-20 хв nтаким чином, щоб тканина торкалася уражених ділянок; таку процедуру повторюють nвпродовж 1,5-2 год, перерва 1 год. Проводять кілька таких сеансів на день nвпродовж 2-3 днів до усунення гострозапальних явищ.
Для примочок використовують 1-2 % водний розчин борної nкислоти, 3-10 % розчин іхтіолу, 0,25 % розчин амідопірину. Якщо ж немає nнагноєння, можна використати холодну водопровідну воду. З метою посилення протизапальної nі в’яжучої дії застосовують відвари лікарських рослин (кора дуба, звіробій, nшавлія тощо).
Показання. nВологі ділянки уряження, після проколювання бульозних елементів, виражений nнабряк і еритема. Хвороби: екзема в стадії мокнення, гострі дерматити тощо.
Протипоказання. Сухість шкіри, тріщини, ліхеніфікація.
Визначення симптому Нікольського
Симптом nНікольського можна визначати у двох варіантах:
1-й — пінцетом захоплюють клаптики nзруйнованої покришки бульозних елементів і тягнуть у бік здорової шкіри. Симптом вважають позитивним, якщо епідерміс nвідшаровується у вигляді стрічки на кілька міліметрів, іноді до 0,5 см, за межами бульозного елемента.
2-й — поряд із бульозним елементом, nінтенсивно натискуючи пальцем на шкіру, зсувають її шляхом тертя, в разі nпозитивного симптому епідерміс під пальцем зсувається, «сходить», оголюючи nвологу блискучу ділянку. Симптом nНікольського виникає внаслідок акантолізису (розриву зв’язків між клітинами nшипоподібного шару епідермісу) і позитивний у хворих на звичайний пемфігус, nсиндром Лайєлла, стафілококовий синдром обпеченої шкіри. Під впливом nкортикостероїдної терапії цей симптом поступово стає негативним, що свідчить nпро ефективність застосовуваних доз кортикостероїдів і терапії взагалі.
Дослідження на виявлення акантолітичних клітин
Це дослідження проводять з метою підтвердження nдіагнозу пемфігусу шляхом виявлення так званих акантолітичних клітин, які nформуються внаслідок акантолізу (розриву зв’язків між клітинами).
На свіжі ерозії накладають предметне скло і до нього nприлипають акантолітичні клітини (мазок-відбиток). На слизових оболонках до nерозій прикладають стерильну гумку, а потім цю поверхню гумки — до nпредметного скла, переносячи таким чином на нього акантолітичні клітини. nЗабарвлюють за методом Романовського-Гімзи.
Морфологічні особливості акантолітичних клітин:
nза величиною вони менші, nніж нормальні епідермоцити, але ядра більші, ніж у нормальних клітин;
n ядра акантолітичних nклітин забарвлюються інтенсивніше;
nв ядрі завжди є 2-3 ядерця;
nцитоплазма клітин різко nбазофільна, забарвлюється нерівномірно, навколо ядра nсвітла голуба зона, а по периферії — інтенсивно синя облямівка;
n акантолітичні клітини при nпемфігусі часто мають кілька ядер.
Акантолітичні клітини можуть бути виявлені при синдромі Лайєлла, nхворобі Дар’є, транзиторному акантолітичному дерматозі Гровера та інших. Ці nклітини також слід диференціювати від ракових клітин.
Діагностика лементів гриба при мікроскопічному дослідженні nлусочок, оброблених 20-30 % розчином їдкого лугу (KOH або NaOH).
ПАРАЗИТАРНІ ХВОРОБИ ШКІРИ
Педикульоз і фтиріаз
Педикульоз (pediculosis capitis), зумовлений Pediculus humanus capitis
ВІДЕО
http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=0lhQkQveSPQ
Етіологія. Головні воші. Cамка відкладає до 10 яєчок у день, nприкріплюючи їх за допомогою хітинової речовини до основи стрижнів волосків n(гниди).
Через 8-10 днів із яєць вилуплюються молоді nвоші, які вже через 8-10 днів відкладають яйця.
Шляхи зараження. nПеребування в одному ліжку із хворим, через головні убори, гребінці тощо. nСприяють зараженню незадовільні санітарно-побутові умови, скупченість, nнехтування гігієнічним режимом.
Клініка. Скарги хворих на свербіж голови. Воші і гниди nнайчастіше локалізуються на скронях і потиличній ділянці, рідше — на інших nділянках голови, бровах, віях. В цих ділянках виникають розчухи, явища nдерматиту, іноді із екзематизацією чи вторинною піодермією. На шкірі шиї — nплями, папули, везикули, лущення, екскоріації, кірочки, іноді місцями мокнення, nявища піодермії. Ці зміни бувають різної вираженості та у різних комбінаціях. nВолосся може злипатись, відчувається неприємний запах, розвивається регіонарний nлімфаденіт. Діагностика грунтується на виявленні вошей, гнид.
Лікування. Аерозоль «Пара-плюс», нітифор, педилін, педицид. nОдночасно лікують усіх членів сім’ї. Гниди видаляють густим гребінцем після nпромивання волосся теплим оцтом.
Профілактика. Дотримання гігієнічного режиму, уникнення контактів nіз хворими, дезінфекція усіх предметів, що були у контакті із волосистою nчастиною голови, профогляди в організованих колективах (школи, садочки тощо).
Педикульоз (pediculosis corporis), зумовлений Pediculus humanus corporis
Етіологія. nОдежні воші.
Шляхи зараження. Перебування в одному ліжку із хворим, через одежу, постіль та інші nпредмети. Сприяють зараженню незадовільні санітарно-побутові умови, nскупченість, нехтування гігієнічним режимом.
Клініка. nВоші знаходяться в складках і швах одежі і тому зміни шкіри частіше виявляють nна плечах, верхній частині спини, під пахвами, на животі, в поперековій nділянці, пахово-стегнових складках. У цих ділянках можна виявити судинні плями nна місцях укусів вошей, папуло-уртикарні елементи, розчухи, ділянки ліхеніфікації, nлущення, явища вторинної піодермії. Вираженість цих змін різна. Колір шкіри nбрудно-сірий, світло-коричневий. На ділянках ураженої шкіри тривалий час nзалишаються гіперпігментовані плями.
Лікування. Неодмінною умовою одужання є ретельна дезінфекція nодежі, натільної і постільної білизни. Вторинну піодермію лікують за загальними nправилами. У випадках залишкової сверблячки призначають антигістамінні nпрепарати.
Профілактика. Дотримання гігієнічного режиму, уникнення тісних контактів із хворими, nдезінфекція одежі і постільної білизни, профогляди в організованих колективах n(дитячі садки, гуртожитки, школи). Білизну перуть і прасують гарячою праскою.
ВІДЕО
http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=0lhQkQveSPQ
Фтиріаз (phthiriasis)
Синонім. Лобковий педикульоз.
Етіологія. Лобкові воші (Phthirus pubis), середня тривалість життя nяких 12-22 дні. Вони nзаглиблюються у волосяні фолікули і прикріплюються до кореня волоса, видно nтільки хвостову частину у вигляді сірої крапки. Воші і гниди можна побачити під nлупою чи неозброєним оком.
Шляхи зараження. Дорослі заражаються переважно під час статевих контактів. При спільному nспанні лобкові воші можуть переповзати на дітей. Шляхами зараження є спільна nпостіль, рушники.
Клініка. Характерна локалізація: лобкова ділянка, нижня частина живота, стегна, nпід пахвами, груди, борода, у дітей — брови, вії, ділянка вух і потилиці. Хворі nскаржаться на сверблячку шкіри, але розчухи і піодермія трапляються рідко. nХарактерними є сині плями 5-15 мм діаметром (блідо-сірого кольору із голубим nвідтінком), які утворюються в результаті з’єднування гемоглобіну із слиною nвошей. Вони не змінюють кольору при діаскопії. Можуть виникати дрібні червоні nпапули, екскоріації, ліхенізація, імпетиго.
Диференціюють сині плями із сифілітичною nта тифозною розеолами.
Лікування.
Аерозоль «Спрей-пакс»,
Нітифор
Педилін.
Профілактика. Уникнення дошлюбних і позашлюбних nстатевих контактів, гігієнічний режим.
Короста (scabies)
Короста — паразитарна nконтагіозна хвороба, збудником якої є коростяний кліщ. Щорічно в світі nреєструють до 300 млн випадків корости.
Коростяний кліщ (Sarcoptes scabiei varietas hominis) nпаразитує тільки на шкірі людини. Коростяні кліщі мають черепахоподібну форму, nсамка довжиною 0,3-0,4 мм, шириною 0,25-0,38 мм, самець дещо менших розмірів. На бокових поверхнях тіла вони мають дві nпари передніх ніжок, на яких містяться присоски. Дві пари задніх ніжок nрозміщені на нижній поверхні тіла і мають довгі щетинки у самок і присоски у nсамців. Після запліднення самок, які знаходяться на шкірі людини, самці nневдовзі гинуть, і тому клінічну картину хвороби в основному обумовлюють самки nі личинки. Після прикріплення самки до поверхні шкіри вона швидко (приблизно nвпродовж години) за допомогою кігтів занурюється у роговий шар епідермісу, nроблячи спочатку ледве помітні вертикальні, криницеподібні отвори, згодом nпаралельно поверхні шкіри риє S-подібні коростяні ходи. Кліщ проникає до nзернистого і навіть мальпігієвого шару, змінюючи ороговіння у бік паракератозу. nСамка просувається по коростяному ходу зі швидкістю від 0,1 до 5 мм за добу. Цьому сприяють секреція літичних чинників та інтенсивність роботи передніх ніжок. nЩоденно самка відкладає 2-3 яйця, але тільки 10 % всієї кладки доживає до nстадії появи дорослих кліщів. Тривалість життя коростяного кліща може сягати 2 nмісяців. Через 3-4 дні після кладки яєць із них вилуплюються личинки, які nпокидають коростяний хід і занурюються у вічка волосяних фолікулів і під nлусочки рогового шару епідермісу. Через 2-3 дні личинки перший раз линяють, nперетворюючись у німфу, яка теж линяє через 2-3 дні і перетворюється у дорослу nсамку чи самця. Отже, весь цикл розвитку коростяного кліща становить приблизно n10-14 днів. Стінки коростяних ходів вкриті речовинами, які виділяють кліщі, та nвипорожненнями, які, очевидно, є залишками лусочок та клітин епідермісу, який nспоживає кліщ як їжу. Сукупність цих речовин має сенсибілізуючі властивості nщодо хворої людини.
Період розвитку від личинки до кліща відповідає появі nна шкірі хворого дрібних фолікулярних папул, поодиноких везикул і ледь помітних nходів. Запліднена самка вдень знаходиться в ходах у спокої, а ввечері, nпереважно між 18 і 21 годинами, прогризає ходи. Такий добовий біоритм nжиттєдіяльності кліща і цим пояснюється посилення сверблячки ввечері і вночі. nМаніфестна, тобто з вираженими симптомами, короста розвивається в середньому nчерез 4 тижні після переносу на шкіру людини хоча б однієї заплідненої самки, а nу дисемінованих і задавнених випадках корости на шкірі хворих людей можна nвіднайти в середньому 11 кліщів (від 3 до 30).
Коростяний кліщ, личинки і німфи живуть поза nлюдиною не більше двох діб при температурі 22 °С і вологості 35 %. При nтемпературі 55 °С кліщ гине впродовж 10 хв, а в інтервалі температури від 10 до n20 °С він повністю втрачає рухомість. Отже, прання білизни при температурі, що nперевищує 55 °С, достатньо, щоб усунути можливість непрямої передачі кліща. nКліщі і личинки практично відразу гинуть при температурі 0 °С і це можна nвикористати в зимовий період для дезінфекції матраців, виставивши їх на мороз.
Епідеміологія. Впродовж попереднього століття спостерігали три nвеликі епідемії корости у 1913-1925 і 1940-1955 роках, які були пов’язані із nсвітовими війнами та їх наслідками. Третя епідемія почалась у 1965 році. Отже, nепідемії корости відповідають синусоїдальному закону еволюції із загальною nамплітудою у 30 років (перші 15 років — період епідемії і період 15 років без nепідемії). Причини епідемії різні: соціологічні (бідність, недотримання nзаконів санітарії та гігієни, раннє статеве життя, міграція населення), медичні n(контагіозність інкубаційного періоду, атипові форми корости, незнання клініки, nнераціональна терапія тощо), імунологічні (зниження імунних реакцій nлюдей щодо коростяного кліща).
Шляхи зараження. Джерелом зараження є хвора на коросту людина. У 95 % nвипадків зараження відбувається при тривалому контакті із хворою людиною в nумовах оптимальної температури і вологості. Часто це трапляється при статевих nстосунках і тому коросту розглядають як одну із хвороб, що передається статевим nшляхом. Чинником, що сприяє зараженню, є погані житлові умови, коли діти і nдорослі сплять в одному ліжку. Непряма передача корости може відбуватись через nодежу і постільні речі.
Інкубаційний період триває від 14 днів до 6 тижнів при nпервинному зараженні і кілька днів при реінфекції. Хворий, який знаходиться в nінкубаційному періоді, є заразним для інших. Деякі дослідники вважають, що, nколи в результаті зараження на шкіру людини потрапляє запліднена самка кліща, nто вона відразу починає прокладати ходи, що супроводжується сверблячкою. В nтаких випадках інкубаційний період практично відсутній. Особи, які перехворіли nна коросту, сенсибілізовані і кількість кліщів у таких людей значно менша, ніж nу тих, хто заразився вперше.
Патогістологія. В поверхневих шарах шкіри містяться запальні периваскулярні nінфільтрати, що складаються переважно із лімфоцитів, гістіоцитів і nполінуклеарних еозинофілів і є результатом контакту між антигенами кліщів і nклітинами імунної системи. Цей інфільтрат особливо щільний у постскабіозних nвузликах (доброякісна лімфоплазія) і іноді може нагадувати зміни при nгематодерміях.
Імунологія. nВнутрішньошкірні реакції на екстракти коростяних кліщів позитивні у хворих на nкоросту, а також у тих, у кого спостерігають постскабіозну сверблячку як прояв nалергійної реакції. У хворих на коросту виявлена активація Т- і В-лімфоцитів з nпідвищенням концентрації імуноглобулінів G і М, зниженням — імуноглобулінів А. nЦі показники нормалізуються після курсу лікування. Часта наявність у хворих на nкоросту еозинофілії, можливість пасивної передачі скабіозної алергії за методом nПрауснітца-Кюстнера вказують на те, що в організмі хворих на коросту негайно nзалучаються механізми протидії. У хворих через 24-48 год від початку лікування nвиявляють циркулюючі імунні комплекси, що вказує на факт наявності в епідермісі nантигенів, які вироблені загиблими кліщами і можуть потрапляти в кров та nз’єднуватися із імуноглобулінами G і М.
Клініка. Скарги хворих на сверблячку шкіри, яка посилюється nввечері і вночі, може бути дуже вираженою і порушувати сон. Сверблячка іноді nможе бути постійною. Вона локалізується на окремих ділянках шкіри або nрозповсюджена, за винятком обличчя і волосистої частини голови, які ніколи не nуражаються у дорослих. Сверблячка іноді може посилюватись у процесі лікування nкорости або зберігатись і після закінчення лікування внаслідок подразнювальної nдії ліків або як прояв алергійної реакції.
Характерні місця локалізації коростяної висипки. Коростяна висипка симетрична і локалізується nпереважно на кистях (міжпальцеві складки, бокові поверхні пальців), у ділянці nпроменевозап’ястних суглобів (згинальні і бокові поверхні), передньобокових nповерхонь живота, попереку, стегон, сідниць, передніх поверхонь пахвових nскладок, ареол грудних залоз у жінок, статевого члена у чоловіків, а також на nрозгинальних поверхнях ліктьових суглобів у вигляді кірочок (симптом Арді). У nдорослих коростяна висипка відсутня в ділянці верхнього трикутника спини, на nобличчі, шиї, волосистій частині голови.
Елементи nвисипки:
1. nКоростяні nходи — це тонкі, nзвивисті, білуваті або бурі смужки (лінії), які злегка підвищуються над рівнем nшкіри, довжиною 0,5-1,0 см. Коростяний хід закінчується на одному (сліпому) nкінці невеличким здуттям — акаріозною везикулою, в якій перебуває самка кліща n(іноді її можна побачити під збільшувальним склом у вигляді темної крапки). nІноді коростяні ходи бувають у вигляді кількох везикул, що знаходяться на nрізних стадіях розвитку і розміщені лінійно або ланцюжком. Можливе утворення nпід ходом везикули, в покришці якої проходить коростяний хід. При засиханні nексудату хід набуває вигляду кірочок. Можна віднайти старі, сухі, nнапівзруйновані ходи у вигляді тріщин. Хід може перериватись везикулою або nкірочкою. Іноді на місці зруйнованої везикули може утворитись віночок nрозшарованого епідермісу, який з’єднаний із ходом, що нагадує «ракетку». У nдорослих на закритих ділянках тіла можуть спостерігати ходи у вигляді білуватої nлінії або лінійного лущення епідермісу на поверхні щільних великих (0,5-1,5 см) вузликів синюшного кольору. Коростяні ходи добре nконтуруються при змазуванні розчином йоду, який проникає nвсередину ходів і забарвлює їх.
|
3. nПапуло-везикули (екземні псевдовезикули) локалізуються на бокових nповерхнях пальців кистей, на долонях і підошвах у грудних дітей.
4. nМіліарні nчервоні запальні папули nлокалізуються на шкірі тулуба, кінцівок, часто вкриті геморагічними кірочками nвнаслідок розчухів і розміщуються попарно або ланцюжком, прямолінійно чи під nкутом на відстані до 0,5 см.
Клінічні форми корости.
1. nКороста без висипки — це початкова форма nхвороби, яка характеризується тільки сверблячкою. Протикоростяна терапія швидко nприпиняє розвиток хвороби.
2. nМалосимптомну (доглянуту) коросту nспостерігають в осіб, які дотримуються гігієнічних правил, часто миються. В nтаких випадках відсутні коростяні ходи, кількість висипки незначна. Це міліарні nфолікулярні папули, ізольовані везикули, окремі уртикарні елементи, геморагічні nкірочки, екскоріації в типових для корости місцях локалізації, сверблячка nпомірна або слабо виражена.
3. nЛіковану коросту спостерігають в осіб, nякі неправильно або недостатньо лікувалися від корости протикоростяними nзасобами. В таких випадках змінюється клінічна картина, що утруднює nдіагностику. Сам факт лікування корости в анамнезі необхідно враховувати при nоцінюванні об’єктивних даних.
4. Короста, лікована кортикостероїдними мазями, в практичній роботі трапляється відносно часто, коли nвстановлюють діагноз «алергія» і відповідно призначають кортикостероїдні мазі nабо хворий самостійно лікує «алергію» цими ж мазями. Кортикостероїдні мазі дещо nзменшують запальні явища і сверблячку, але не виліковують коросту. Її ще nназивають «incognito» (невідомою). В таких випадках переважають nпапулосквамозні, папуловезикульозні елементи, а, іноді висипка nнабуває вигляду гіперкератотичних вогнищ, резистентних до кортикостероїдної nтерапії.
5. Короста дітей грудного nвіку має низку особливостей:
nвисипка у вигляді везикул nі навіть бульозних елементів локалізується на долонях і підошвах;
nчаста локалізація висипки на nобличчі, в ділянці промежини, на шкірі мошонки, пахвових ямках;
n клінічна картина нагадує кропив’янку і характеризується наявністю nвеликої кількості уртикарних елементів із геморагічними кірочками в центрі, nособливо при повторному зараженні;
n висипка має більш соковитий, ексудативний характер;
n сверблячка сильно виражена, що призводить до порушення сну;
n рідко коростяний кліщ може уражати нігті, які потовщуються, стають nкрихкими; на їх поверхні утворюються повздовжні і поперечні тріщини, можливий nрозвиток пароніхій;
nіноді найбільша кількість висипки nзосереджується на шкірі гомілок, в ділянці кісточок і внутрішніх поверхонь nступнів.
6. nКороста у дітей дошкільного і раннього шкільного nвіку характеризується мінімальною кількістю висипки, немає nкоростяних ходів, часто ускладнюється екзематизацією, імпетиго, може нагадувати nсвербець (prurigo).
7. Ускладнена короста. Короста nнайчастіше ускладнюється гноячковими хворобами шкіри (імпетиго, фолікуліти, nектима), дерматитами із явищами екзематизації, які можуть відвертати увагу від nосновної хвороби, тому за наявності подібних ускладнень необхідно ретельно nоглянути хворих, особливо типові місця локалізації коростяної висипки.
Окремо слід виділити скабіозні чи постскабіозні nвузлики (постскабіозна доброякісна лімфоплазія шкіри), які виникають nв окремих хворих у процесі розвитку основної хвороби або після вилікування nкорости. Вони круглі або овальні, розміром від горошини до квасолі, nсинюшно-рожевого або буро-червоного кольору, з гладенькою поверхнею, щільні, nпоодинокі або множинні, часто локалізуються на геніталіях, стегнах, в ділянці nпахвових ямок, пупка, навколо сосків у жінок, рідко на повіках, вушних nраковинах і супроводжуються інтенсивною сверблячкою.
Перебіг тривалий, впродовж тижнів і місяців, але nдоброякісний. Характерний спонтанний регрес і рецидиви на тих самих місцях, але nможлива поява аналогічних вузликів і в інших місцях. У крові можуть nспостерігати лімфоцитоз (до 45 %). Гістологічні дослідження в цих місцях nвиявляли гіперплазію епідермісу, лімфогістіоцитарний інфільтрат. У вузликах nзнаходять яйця, екскременти кліщів, що свідчить про наявність шкірної реакції nдо стороннього тіла. Вузлики резистентні до місцевої терапії, в тому числі і до nпротикоростяної. Рекомендують кортикостероїдні мазі під оклюзію.
Дуже рідко трапляється коростяна нефропатія n(білок у сечі), яку розглядають або як вираження імунологічного феномену, або nспричинену нефритогенним бета-гемолітичним стрептококом. У таких випадках nпоказана антибіотикотерапія.
У крові можлива еозинофілія, а у випадках, ускладнених nпіодермією, може виникати лейкоцитоз, прискорена ШОЕ.
8. Норвезька (кірочкова) короста трапляється у вигляді казуїстичних nвипадків у осіб із хворобою Дауна, сенільною деменцією, сирингомієлією, nслабоумством, ревматоїдним поліартритом, на тлі імунодефіциту, під гіпсовими nпов’язками тощо. Шкірні прояви можуть бути обмеженими або розповсюдженими аж до nрозвитку еритродермії.
Розвиваються значні нашарування сірих, nжовтих, іноді чорних кірочок, рогових мас різних розмірів і товщини (до 2-3 см) не тільки на характерних для корости місцях, а й на обличчі, шиї, волосистій частині голови, nвушних раковинах, долонях, підошвах (вогнищевий або дифузний гіперкератоз). У випадках генералізації процесу, уражена шкіра nнагадує суцільний роговий панцир. Можливе тільки локальне розміщення кірочок у nскладках, на ліктях, тильній поверхні кистей. Кірочки видаляються важко, при nцьому хворі відчувають болючість, а під ними виявляють значні вологі поверхні. nЗагалом шкіра суха, нігті потовщені, деформовані. У випадках розвитку nеритродермії спостерігають дифузну гіперемію шкіри, інфільтрацію, пластинчасте nлущення, підвищення температури тіла, розвиток поліаденіту. У випадках nприєднання піодермії — лейкоцитоз, еозинофілію, прискорену ШОЕ. Сверблячка незначна nабо відсутня. При лабораторному дослідженні виявляють велику кількість кліщів. nЦя форма корости теж контагіозна. У контактних осіб розвивається звичайна nкороста. В лікуванні кірочкової корости спочатку використовують кератолітичні nмазі з метою зняття рогових нашарувань, а надалі — звичайну протикоростяну nтерапію. Ця форма корости потребує більш тривалого лікування.
Особливості сучасної корости:
nіноді дуже мало висипки, nнезважаючи на тривалий перебіг;
nвідсутність сверблячки в окремих nвипадках або свербіж у денний час;
nможлива наявність уртикарних nелементів;
n відсутність висипки на кистях внаслідок частого контакту із різними nмастилами, бензином, порошками, пастами, хімікатами.
Критерії діагностики:
А. Клінічні:
1. Наявність сверблячки, яка nпосилюється ввечері і вночі.
2. Характерна локалізація nвисипки.
3. Наявність коростяних ходів, nсимптому Арді.
4. Попарне і ланцюжкове nрозміщення папульозних елементів.
5. Локалізація висипки на nгеніталіях у чоловіків і в ділянці грудних залоз навколо сосків у жінок.
6. Локалізація висипки (в тому nчислі бульозної) на долонях і підошвах у дітей до 3-4 річного віку.
7. Швидке припинення nсверблячки при призначенні протикоростяної терапії.
8. Урахування епідеміологічних nданих: наявність хвороби в інших членів сім’ї, осіб, які спали разом чи були у nстатевому контакті.
Б. nЛабораторні:
Звичайно ж, бажано підтвердити діагноз даними nлабораторного дослідження (виявлення кліща, яєчок, екскрементів). Однак nнегативні результати лабораторних досліджень не дають категоричної підстави nвідкинути діагноз корости. Надійність дослідження також залежить від nкваліфікації лаборанта. Важливим є вибір місця взяття матеріалу. Для досліджень nйого потрібно брати із незруйнованих розчухами вогнищ, в основному зі шкіри рук nі кистей, ступнів (особливо у дітей).
Існує nкілька методів лабораторної діагностики корости.
nНа папулу або сліпий кінець коростяного ходу наносять nкраплю мінерального мастила, зрізають елемент так, щоб не виступила кров, nпереносять на предметне скло для дослідження під мікроскопом.
nНа елемент висипки кілька разів наносять 10 % розчин nлугу, а потім зрізають чи зішкрябують його, переносять на предметне скло, nнакривають покривним склом, злегка натискують і через 10 хв розглядають під nмікроскопом.
nРідше для розпушування епідермісу nвикористовують молочну кислоту чи пробують витягувати кліщів голкою із сліпого nкоростяного ходу під контролем збільшувального скла.
В. nПробну антикоростяну терапію застосовують при малосимптомних формах корости. Позитивний nклінічний результат підтверджує діагноз.
Диференційна nдіагностика.
1. Зернова короста. nЗбудником є кліщ, який живе на злаках, зерні, соломі, харчується личинками nзернової молі, знищуючи її. Цих кліщів також виявляють у борошні, крупах, nпосівних травах, пилу з підлоги. Спостерігають спалахи хвороби. Потрапляючи на nшкіру людини, кліщ спричиняє появу висипки, підвищення температури тіла. nХвороба починається через 2-3 год після контакту із зерном. Спочатку хворі nвідчувають поколювання і сверблячку, згодом з’являються уртикарні, nуртико-везикулярні елементи, які теж супроводжуються сверблячкою. У дітей до 5 nроків процес перебігає більш спокійно, а у засмаглих на сонці дітей nспостерігають абортивний перебіг. Висипка локалізується на обличчі, шиї, nпередній поверхні грудей, спині, плечовому поясі. Уртикарні елементи з nвираженим набряком яскраво-червоного кольору, з нерівними контурами, іноді nязикоподібної форми, величиною від монети до дитячої долоні. В центрі старих nелементів можуть спостерігати геморагічні кірочки, міліарні везикули; при nлокалізації на обличчі, шиї висипка може нагадувати набряк Квінке. nМікроскопічно у везикулах кліща не знаходять. У випадках, коли спостерігають nвезикуло-бульозну висипку в значній кількості, може підвищуватись температура nтіла до 38 °С впродовж 1-2 днів, що супроводжується головним болем, nартралгіями. Триває хвороба 7-10 днів, після чого настає одужання, іноді в nмісцях висипки залишається темно-бура пігментація. Кліщів виявляють у зерні. З nлікувальною метою застосовують 10-15 % сірчану мазь, збовтувану суміш, антигістамінні nпрепарати.
2. Короста, яку спричиняють кліщі, що nпаразитують на тваринах і птахах n(коні, вівці, кози, собаки, щурі, кури, голуби та інші). Інкубаційний період — nдо кількох годин. Ці кліщі тільки кусають людей. Не проникають в епідерміс. У nхворих після їх укусів виникає сильна сверблячка. Висипка складається з nяскраво-червоних папул, уртикарних елементів, везикул, геморагічних кірочок, nякі більші, ніж при людській корості. Локалізація висипки відповідає місцям nконтакту із тваринами. Кліщ на шкірі людини не розмножується, тому в nзішкрябуваннях зі шкіри ніколи не виявляють яєчок, личинок, німф. Кліщів можна nвиявити на тваринах, в приміщеннях, на одязі хворого. Можливе самовилікування nпісля припинення контакту із зараженими тваринами і частому купанні. Лікування, nяк при людській корості. Проводять дезінфекцію білизни, приміщення, лікування nтварин.
3. Фтиріаз (лобковий nпедикульоз). При ретельному огляді виявляють лобкові воші.
4. Педикульоз тіла (одежний). nСверблячка локалізується в ділянці спини, характерна пігментація, множинні nекскоріації. Воші виявляють у швах і складках одежі.
5. Підліткова короста n(сrecping disеase) — хворобливе відчуття повзання мурашок по тілу.
6. Лярбіш (larva migrans). Хворобу спричиняють мігруючі личинки анкілостоми nсобаки. Локалізується в ділянці сідниць, промежини.
7. Коросту плавців nспричиняють при заглибленні у шкіру церкарії шистосом. Спостерігають в період nлітньої погоди після купання у стоячих водоймах (церкарійний дерматит).
8. «Цементна» короста nрозвивається в результаті підвищеної чутливості до солей хрому, які є у nцементі.
9. «Нікелева» короста nтрапляється в осіб із підвищеною чутливістю до солей нікелю.
10. «Дубова» короста nвиникає внаслідок алергії до моху, що росте на деревах.
11. Слід nтакож виключити алергійні хвороби, метаболічну сверблячку (цукровий діабет, nзастій жовчі, ниркову недостатність), хворобу Ходжкіна, нервову і старечу nсверблячку, свербець (пруриго).
Лікування nкорости.
Загальні nправила лікування корости:
nОбробляти слід всю поверхню тіла і nкінцівок, а не тільки уражені ділянки. У дорослих не обробляють обличчя і nволосисту частину голови, а у маленьких дітей ці частини тіла обробляють, nоскільки вони можуть уражатись кліщом.
nПротикоростяний препарат потрібно nнаносити на шкіру тонким однорідним шаром.
nОсобливо ретельно слід обробляти nруки, ноги, підпахвові ділянки, мошонку і промежину. Після миття рук повторно nнаносять протикоростяний препарат.
nУникати попадання препаратів в очі nі на слизові оболонки.
nОдночасно із протикоростяними nзасобами не слід застосовувати інші дерматологічні препарати.
nУ випадках задавненої корости, nускладненої піодермією, слід використовувати антибактерійні препарати загальної nдії.
nУ випадках норвезької корости nнеобхідно спочатку за допомогою кератолітичних засобів зняти кератотичні і кірочкові nнашарування та ізолювати хворого.
nЛікування доцільно проводити у nвечірній час між 18-21 год, враховуючи біоритм життєдіяльності кліща. При цьому nпротикоростяні препарати впливають безпосередньо на кліщів і личинки, а також nпотрапляють в організм кліща при прокладанні ним ходів (переважно ввечері).
nНеодмінною умовою успіху в nлікуванні корости є одночасне лікування всіх осіб, які знаходяться в тісному nпобутовому контакті із хворим, інакше неминуча реінфекція, а також дезінфекція nбілизни, одягу.
nРекомендують купання перед кожним nнанесенням протикоростяних препаратів. Цим досягається механічне змивання nличинок з поверхні тіла, а також розм’якшення епідермісу, що сприяє проникненню nпрепаратів у ходи та елементи висипки. Але такий метод підтримують не всі дослідники.
Методи nі способи лікування корости. Розглянемо лише ті засоби, які доступні в умовах нашої nкраїни.
I. Аерозоль «Спрегаль». Детальна nінструкція стосовно його застосування знаходиться в кожній упаковці, тому нема необхідності її nподавати. Зазначимо лише, що препарат не токсичний і може використовуватись для nлікування грудних дітей. Вміст балончика дозволяє вилікувати від 1 до 3 хворих. nПрепарат проникає у шкіру і вбиває самку кліща, личинки і яєчка після однієї nобробки шкіри. Препарат не змивають із nшкіри щонайменше 12 год.
II. Крем бензилбензоату 25 %. Застосування цього крему практично виключає його nпопадання в очі. Він рівномірно розподіляється на поверхні шкіри, зручний у nзастосуванні, не проявляє місцевої подразнювальної та алергізуючої дії. Кліщі, nнімфи, личинки, яєчка гинуть вже після одноразового втирання препарату. Але nневелика кількість личинок в яйцевих оболонках залишається неушкодженою навіть nвпродовж дводенного курсу лікування. Їх вилуплення сприяє збереженню симптомів nхвороби в окремих хворих і потребує додаткового лікування. Оскільки сформовані nличинки виходять із яєчка через 1,5-2,5 доби і тоді стають доступними для nвпливу препарату, рекомендують таку методику лікування корости бензилбензоатом, яка, до nречі, при ретельному її дотриманні гарантує 100 % одужання навіть в ускладнених nвипадках.
Спосіб застосування:
Ванна, зміна натільної і постільної білизни.
Крем рівномірно втирають у всю поверхню шкіри (від шиї nдо п’ят у дорослих), особливо ретельно в ділянки висипки. З рук препарат не nзмивають (не менше 3 год), а після їх миття втирання повторюють.
2-й і 3-й день не миються, не міняють білизни і не nвтирають препарат.
На 4-й день — ванна, зміна білизни, повторне втирання.
5-й і 6-й день не миються, не міняють білизни і не nвтирають препарат.
На 7-й день — ванна, зміна білизни. Настає одужання.
Для дорослих на одне втирання необхідно приблизно 80-100 г крему.
III. Лікування корости простою сірчаною маззю (33 n%).
Ванна, nзміна nнатільної і постільної білизни.
Мазь втирають у всю поверхню шкіри, крім обличчя і nволосистої частин голови, особливо добре у місця висипки, щоденно впродовж 6 nднів поспіль. Рекомендують щоденну ванну перед втиранням, але не змінювати nнатільної білизни, яка просякнута маззю і продовжує проявляти лікувальний nефект.
На 7-й день ванна, зміна натільної і постільної nбілизни, одужання.
Після кожного миття рук втирання мазі у ділянку кистей nповторюють.
Для лікування маленьких дітей (до 3-4 років) nвикористовують 10-15 % сірчану мазь.
Примітка: у всіх випадках добре обробляють піднігтьові щілини, nоскільки там можуть бути личинки, кліщі.
Особливі зауваження. Сверблячка, яка не зникає після проведеного лікування, nможе бути обумовлена різними причинами:
1. Алергія до препарату.
2. Надмірне часте втирання протикоростяного препарату nпомисливими, недовірливими хворими.
3. Стан фізіологічної гіперчутливості, яка nпроявляється у тому, що впродовж 8-10 днів після лікування сверблячка не nзникає.
4. Неправильний діагноз.
5. Неправильне лікування.
6. Реінфекція.
7. Психіатричні проблеми:
а) акарофобія;
б) манія паразитозу, коли хворий переконаний у nнекомпетентності лікаря, який не зміг його вилікувати.
8. Розвиток постскабіозних вузликів, які спричиняють nсильну сверблячку. Вони існують впродовж тижнів, місяців (частіше у дітей) і nпотребують місцевого застосування кортикостероїдів.
Протиепідемічні nзаходи:
nПро хворого надсилають nповідомлення встановленої форми в санстанцію з метою обліку хворих.
nЗаповнення карти епідобстеження nвогнищ корости.
nОгляд контактних осіб та їх nлікування.
nДиспансерне спостереження за nособами, які перехворіли на коросту, із повторним оглядом через 3-4 тижні.
n
Два останніх положення, на думку деяких вчених, nгрунтуються на тому, що людина може бути джерелом зараження ще задовго до того, nяк у неї з’явиться сильна сверблячка і типові прояви хвороби. Латентний період, nна їх думку, може тривати до двох місяців.
Можливі способи дезінфекції в домашніх умовах:
nПрання білизни із наступним її nкип’ятінням.
nПосипати білизну антипаразитарним nзасобом і на 48 год помістити в герметичні целофанові мішки.
nОбробити аерозолем А-РАR на 2 год.
nУ зимовий період білизну і одежу nвиставити на мороз на 1 день.
nПрасування білизни, одягу та інших nречей гарячою праскою.
nБілизну вміщують у герметичний поліетиленовий пакет на 3 доби.
n
n
Демодекоз nабо собача короста – паразитарне захворювання , загальне людини і собак , що nсупроводжується ураженням шкіри обличчя та повік. Досить часто nдемодекоз залишається без лікування у випадку невірної nпостановки
діагнозу n, так як дуже схожий з висипом вугрів і розоцеа .
Етіологія
Причиною виникнення даного захворювання є кліщ роду Demodex n, народна назва якого звучить як залозиця .
Виділяють nдва відокремлених види:
D. Follicullorum , що вражає волосяні цибулини брів і вій , nзрідка можуть дивуватися шкіра голови і грудей. Кліщ даного виду локалізується переважно всередині волосяних цибулин , nутворюючи колонії.
D. Brevis , який віддає перевагу сальним залозам .
Найчастіше людина заражається демодекозом від домашніх nулюбленців – собак. Цікавий той факт , що присутності збудника на шкірних nпокривах недостатньо для розвитку клінічної картини , як у собак , так і у nлюдей. Кліщ може мешкати в епідермісі , не завдаючи жодної шкоди і харчуючись nороговілими клітинами. Тому говорять про супутні причини демодекозу .
Як правило, ознаки хвороби проявляються в осінньо n-зимовий період , коли організм людини ослаблений. Часто в цю пору знижується nдіяльність імунної системи , а також неспецифічна резистентність шкіри. Часто nклінічну картину демодекозу спостерігають у підлітків , людей у віці 26-30 nроків і у літніх . Це пов’язують з гормональною перебудовою і віковими nімунодефіцитами .
Не останню роль у розвитку демодекозу грає і nспадковість. Костьольна людини це питання мало вивчений , але достеменно відомо n, що деякі люди від природи несприйнятливі до даного захворювання . Чітко nпростежити картину впливу спадковості на розвиток хвороби можна відстежити у nсобак.
На приклад n, німецькі вівчарки та французькі бульдоги досить часто хворіють демодекозом , nв той час як кокер- спанієлі і той- тер’єри не хворіють на нього зовсім. n
Біологія nзбудника
ВІДЕО
http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=0jjZt78HQWg
Цікаве nпро демодекоз
Однією з причин виникнення вугрів може бути демодекоз, nабо, простіше, підшкірний кліщ, який зазвичай вражає жирну шкіру. Він живе в сально-волосяних фолікулах, або цибулинах, nз яких виростають волоски, в секреті сальних залоз шкіри обличчя. До статевого nдозрівання людини ці залози не працюють, та проблеми, як правило, немає. Але в nперіод статевого дозрівання починають вироблятися статеві гормони, які n«включають» в роботу в тому числі і сальні залози. Ось у цей перехідний період nу багатьох дівчат, а ще більше у юнаків (15% з них змушені звертатися] за nмедичною допомогою) на обличчі з’являються вугри, зрозуміло, сильно заважають в nпрактичному житті і що утрудняють спілкування з особами протилежної статі.
nПідшкірний кліщ може вражати й здорову шкіру обличчя, якщо вона містить багато nпідшкірного жиру. Іноді кліщ оселяється в області брів і вій. Якщо зникає жир nсальних залоз, кліща стає нічим харчуватися, і він зникає без будь-якого nлікування. Але якщо шкіра залишається жирної, кліщ буде розмножуватися, і для nперемоги над ним потрібні спеціальні зусилля.
n
nДемодекоз виявляється визначенням nгормонального фактору в крові і за допомогою спеціального аналізу. Видавлюється nпідшкірний жир і розглядається в фізрозчин (тоді кліщ, який є в цьому жирі, nрухливий) або в луга (тоді він втрачає рухливість). Наявність кліща засвідчує nправильність поставленого діагнозу.
nЗ’являється він при таких захворюваннях, як пероральний дерматит – запалення nоколоротовой кайми губ і хронічне запалення сальних залоз, що називається в nнароді рожеві вугри. Вони частіше виникають у жінок біля носа і в носо-губних nскладках в період менопаузи, а також через порушення ендокринної, вегетативної, nстатевої систем і травного тракту. А хронічний перебіг захворювань цих систем, nу свою чергу, підтримується що живе у сальних залозах підшкірним кліщем. Якщо nкліщів дуже багато, на обличчі утворюються гранульоми – опуклості, що є nскупченнями цих самих кліщів. Однією з причин утворення підшкірного кліща стає nнаявність чоловічих статевих гормонів-як природне, пов’язане зі статевим nдозріванням, так і привнесене в організм вживанням анаболічних стероїдів n(засобів для накачування м’язів), а також контрацептивів і косметичних засобів nна основі гормональних мазей. Розвитку підшкірного кліща сприяє жаркий вологий nклімат і роздратування одних і тих же ділянок шкіри, наприклад, тісно прилеглої nодягом.
n
nЯкщо генетично людина має у своєму розпорядженні сухою шкірою, пори не nрозширені, він навряд чи піддається захворюванню демодекозом.
n
nТаким чином, першопричиною демодекозу є вугрі, які, у свою чергу, розвиваються nвнаслідок існування підшкірного кліща. Тобто виникає порочне коло, в якому nпричина і наслідок замикаються, і розірвати це коло зовсім не просто.
Демодекоз nповік ( очей)
Підступність захворювання на демодекоз nполягає в його схожості з деякими іншими хворобами , через що люди несвоєчасно nпочинають лікування . Одна з його найбільш небезпечних форм – демодекоз очей. nВін може перейти в хронічну форму і доставляти дискомфорт протягом усіх років nжиття.
Демодекоз повік проявляється nсильним набряком і почервонінням повік, постійним нестерпним свербінням , лущенням nі утворенням кірочок на краях верхніх і нижніх повік. У міру прогресування nзахворювання починають випадати вії , а ураження слизової оболонки очей nпризводить до їх сухості , почервоніння і появи швидкої втоми . Після нічного nсну в куточках очей можна помітити присохлі кірочки, які утворилися в nрезультаті засихання.
Повік починають випадати через nте , що після паразитуваня кліща атрофується війчата цибулина, зтоншуються і nруйнуються волосяні стрижні. Так проявляється вплив секрету слинної залози кліща nна тканини повік і мейбоміеві залози. Порушення функціонування цих залоз і nпризводить до відчуття сухості і різі в очах , почервоніння кон’юнктиви.
Демодекоз очей часто проявляє nсебе у людей, які страждають захворюваннями шлунково -кишкового тракту, ослабленням nімунітету, порушенням метаболічного процесу. Нерідко на подібні симптоми nскаржаться вагітні жінки. Крім того, одна з причин активного розвитку очного nдемодекозу – тривале застосування мазей, заснованих на кортикостероїдних nкомпонентах.
Діагностувати nдемодекоз повік нескладно. Для nцього війки відправляються на дослідження під мікроскопом , де легко помітити nпаразита. Для обстеження зазвичай беруть 15-16 вій. З кожного із повік nнеобхідно мінімум по чотири штуки. Якщо при обстеженні виявляєть не більше двох nкліщів, це вважається нормою. Якщо ж кількість паразитів становить 4-5, nвизнається патологія. Якщо ж під мікроскопом вдалося виявляють десять дорослих nособин, то ставиться однозначний діагноз: демодекоз очей , лікування якого nпотрібно починати негайно.
Лікування nдемодекозу повік у людини
Користуватися потрібно чистими nі строго індивідуальними рушниками, а наволочку на подушці міняти кожен день, nпісля прання обов’язково прасувати її гарячою праскою. Такі способи запобігання nдемодекозу дозволять уникнути частих рецидивів. У загальній складності , nкомплекс лікувальних процедур розрахований на 5-6 тижнів. Він передбачає nзастосування акарицидних, топічних препаратів, протизапальних медикаментів. nПризначаються фізіотерапевтичні процедури, а також найсуворіші обмеження в nхарчуванні. Не можна вживати жирні продукти , гострі страви, спиртні напої і nбудь-яку їжу, в якій містяться консерванти та барвники.
Під час лікування демодекозу не nможна відвідувати сауну, користуватися басейном, піддаватися стресам щоб nуникнути ще більшої активізації кліщів. Не варто допускати переохолодження nорганізму, перевтоми, а також перебувати під сонцем. У деяких випадках nлікування очного демодекозу проводиться з використанням антибіотиків .
Але жоден медикаментозной nспосіб лікування, навіть комплексна терапія, не гарантує позитивного результату nназавжди, з однієї простої причини – крему діють не на саму причину демодекса, nа лише устранаяют зовнішні наслідки. Від цього кліща вкрай складно позбутися, nтому з часом рецидиви все ж дадуть про себе знати.
Позбавиться назавжди від nдемодекозу дозволяє ефективна біорезонасная терапія. Це метод терапії , який nпроводиться з використанням спеціального приладу « Лидомед – БІО ». Він робить nзгубний вплив на кліщів, а також на продукти їх життєдіяльності , повністю nочищаючи організм.
