ЖІНОЧА СТАТЕВА СИСТЕМА:

Статевий nцикл. Молочні залози.

 

Користуючись лекціями (на web-сторінці кафедри розміщені презентації та nтекст лекцій), підручниками, додатковою літературою та іншими джерелами, nстуденти повинні підготовити такі теоретичні питання:

 

1.     Загальний план будови стінки матки.

2.     Характеристика базального і nфункціонального шару ендометрію та особливості його nсудин.

3.     Гістофізіологія міометрію nта периметрію.

4.     Будова стінки маткової труби, рельєф nслизової оболонки, особливості клітинного складу епітелію.

5.     Будова стінки піхви та циклічні зміни nепітелію слизової оболонки.

6.     Загальна характеристика циклічних nзмін в матці і яєчнику. Періоди менструального (статевого циклу).

7.     Морфологічні і функціональні зміни ендометрію в менструальну фазу.

8.     Гістологічні зміни в ендометрії, які викликають маткову кровотечу.

9.     Гістофізіологія ендометрію nв постменструальній фазі.

10. Гормональна регуляція циклічних змін nв матці.

11. Циклічні зміни в піхві.

12. Розвиток і загальний план будови nмолочної залози.

13. Тонка структура кінцевих секреторних nвідділів молочної залози до лактації.

14. Особливості будови паренхіми молочної nзалози в період лактації і в нелактуючому стані.

15. Характеристика секреторного процесу і nгормональна регуляція функції молочної залози.

 

 

Жіноча статева система виконує як генеративну функцію, nщо полягає в утворенні статевих клітин, так і ендокринну, nяка полягає в про­дукції статевих гормонів. Крім nвищезазначених функцій дана система жіночого організму забезпечує nще й  внутрішньоутробний nрозвиток пло­да і секрецію молока. До орга­нів nжіночої статевої системи належать яєчники (гонади),  яйцеводи (маткові труби),  матка,  піхва,  nзовнішні статеві органи  та молочні залози.

Будову жіночих статевих залоз – яєчників – детально було nрозглянуто на попередньому занятті. Метою даного тексту є ознайомлення студентів nіз рештою органів репродуктивної системи жінки.

Маткова nтруба (яйцепровід, tuba nuterina, salpinx)— парний трубчастий орган, який починається від дна матки, nпроходить у складі широкої зв’язки матки до біч­ної поверхні малого тазу і nзакінчується біля яєчників. Має форму трубки довжиною 10–12 см з діаметром nпросвіту в ампульній частині 6–10 мм, на рівні перешийку – 3 мм, у матковій частині – 0,5–1 мм. nСтінка маткової труби утворе­на трьома оболонками: слизо­вою, м’язовою та nсерозною.

 

Напівсхематичне nвідтворення поперечного зрізу ампульної частини nматкової труби

 

 

 

Слизова nобо­лонка яйцеводів складається з епітеліальної та власної пласти­нок nі утворює численні високі складчасті вирости  n– торочки, фімбрії – тому просвіт труб має nвигляд лабі­ринту.

 

 

 

Світлова мікроскопія маткової труби. А. Ампульна nчастина. Б. Перешийок. В. Маткова частина.

 

Світлооптична мікрофотографія маткової труби

 

Слизова оболонка складається з двох пластинок – nепітеліальної і власної. 

Епітелій – одно­шаровий nпризматичний, містить два види клітин: війчасті та секреторні. Синхронний рух війок пересуває слиз секреторних клітин та овоцит чи nзиготу в напрямку матки. Власна плас­тинка nслизової побудована з пухкої спо­лучної тканини, містить децидуальні nклітини.

М’язова nоболонка яйцеводів складається nз двох шарів глад­ких міоцитів – внутрішнього циркулярного і зовнішнього поздовжнього, які набувають зворотного nнапрямку в матко­вому відділі труби n(внутрішній стає поздовжнім, а зовнішній – циркулярним). Серозна оболонка складається із власної nпластинки, побудова­ної з пухкої сполучної тканини, і мезотелію, що вкриває її, nяк і всі інші серозні оболонки.

Світлооптична мікрофотографія фімбрій маткової nтруби

 

Сканована nелектронна мікроскопія поверхні  nепітеліального вистелення маткової труби

Функції маткових труб по­лягають у транспорті nстатевих клітин до місця запліднення і зиготи в матку, забезпеченні умов для капацитації nсперма­тозоїдів, створенні середовища, сприятливого nдля запліднення; у матковій трубі nпроходить по­чатковий період ембріогенезу. Транспорт заплідненої яйцеклітини у матку відбувається завдяки перистальтиці м’язів труби, а також рухові nвійок епітеліоцитів.

Матка (uterus) — орган сплю­щеної nгрушоподібної форми, що призначений для виношування плода. nРозміщена матка в гео­метричному центрі малого тазу, між сечовим nміхуром і прямою кишкою. У невагітному стані ма­са nїї 70–100 г, розміри – 8х5х4 см. Стінка складається з трьох оболонок: nендометрію (слизова оболонка), міометрію (м’язова nоболонка) та периметрію (серозна оболонка).

Ендометрій у віці до 10 років nмає товщину близько 0,15мм, у статевозрілої жінки – до n2-3 мм. nЕндометрій не утворює складок, просвіт матки має ви­гляд щілини. nСкладається ендометрій з двох пластинок: епіте­ліальної та власної. Епі­теліальна nпластинка утворює трубкоподібні nвростання у влас­ну пластинку, nформуючи так зва­ні маткові nзалози або крипти (рис. 6). Епітелій тут одношаровий, високий, призма­тичний (висота клітин 20-30 мкм); складається він з вій­частих і секреторних клітин. Власна пластинка слизової оболонки утворена пух­кою сполучною тканиною, міс­тить багато nклітинних елементів, серед них децидуальні nклітини, які утворюються у секреторній фазі nменструально­го циклу.

 

 

Фрагмент ендометрію nматки із звивистими трубчастими нерозгалуженими залозами. Вставка в правому nверхньому кутку ілюструє епітеліальне вистелення  маткових крипт

 

Міометрій у дівчинки містить мало nм’язових клітин, починає формуватися nз 10 ро­ків. У статевозрілому nорганізмі він добре розвинений, nутворений гладкими міоцитами, що мають характерні відростки. Гладкі міоцити міометрію утворюють три nшари: підслизовий з косо- поздовжнім напрямком міоцитів; судинний – з nпе­реважним циркулярним напрям­ком nм’язових клітин; надсудинний – з косопоздовжнім розташуванням міоцитів.

Периметрій утворений nпух­кою сполучною тканиною, вкри­тою nмезотелієм.

Епітеліоцити маткової крипти

 

 

I                                              II                                             III

Будова матки жінки в репродуктивному періоді у різні фази циклу: I – фаза проліферації, II n– фаза секреції, nIII – фаза nдесквамації, а – nепітелій, б – сполучнотканинних основа, в – залози, г – гладкі м’язи, д – nсудини, е – nгемостаз та діапедез елементів крові

 

Слизова оболонка шийки матки має nряд особливостей. Подібно до піхви її поверхня вкрита nбагатошаровим плоским епітелієм. nКанал шийки висте­лений призматичним nепітелієм, який секретує слиз. nСлизова оболонка каналу утворює склад­ки і два поздовжніх гребені. Крім того, тут є численні розга­лужені залози, які теж про­дукують слиз. М’язова оболонка шийки матки nутворена добре розвиненим циркулярним nша­ром гладких м’язових клітин, який nформує так званий  сфінктер матки.

Васкуляризація. Система кровопостачання матки добре nрозвинена. Артерії, що несуть кров до міометрію і ендометрію, в циркулярному шарі міометрію nспірально закручуються, що сприяє їх автоматичному стисненню при скороченні nматки. Особливо важливе значення ця особливість набуває під час пологів, так як nзапобігає можливості сильної маткової кровотечі у зв’язку з відділенням nплаценти. Входячи в ендометрій, артерії дають початок nдрібним артеріям двох видів, одні з них, прямі, не виходять за межі базального nшару ендометрію, інші ж, спіральні, постачають кров’ю nфункціональний шар. Лімфатичні судини в ендометрії nутворюють глибоку сітку, яка через лімфатичні судини міометрію nз’єднується із зовнішньою сіткою, розташованою в периметрії. n

Іннервація. Матка отримує нервові волокна, nпереважно від симпатичної нервової системи, від підчеревного сплетення. На nповерхні матки в периметрії ці симпатичні волокна nутворюють добре розвинене маткове сплетення. Від цього поверхневого сплетення nвідходять гілочки, що живлять міометрій і проникають nв ендометрій. Близько шийки матки у навколишийковій клітковині розташовується група великих nгангліїв, в яких, крім симпатичних нервових клітин, є хромафінні nклітини. У товщі міометрію гангліонарні nклітини відсутні. Останнім часом отримані дані, що свідчать про те, що матка іннервується nяк симпато-тонічними, так і деякою кількістю nпарасимпатичних волокон. В той же час в ендометрії nвиявлено велику кількість рецепторних нервових закінчень різної структури, nподразнення яких не тільки викликає зрушення у функціональному стані самої nматки, але і відбивається на багатьох загальних функціях організму: кров’яному nтиску, диханню, загальному обміні речовин, гормоноутворюючій nдіяльності гіпофіза та інших ендокринних залоз, нарешті, на діяльності nцентральної нервової системи, зокрема гіпоталамуса.

Ендометріоз – гормонозалежний патологічний процес, що характеризується nутворенням ектопічних вогнищ функціонуючої тканини ендометрію. nВиникає в результаті ретроградного надходження менструальної крові та nпроникнення клітин ендометрію в порожнину тазу або nпоширення фрагментів ендометрію по кровоносних або nлімфатичних судинах (екстрагенітальний ендометріоз).

Фіброміома матки – гормонально-залежна доброякісна nпухлина, що складається з гладком’язових і nсполучнотканинних елементів. Виявляють у 4-11% всіх жінок, у 20 % жінок старше 30 років і у 40 % жінок старше 50 років.

Шийка nматки. Це нижній сегмент nматки (2,5-3 см), частково виступаючий в піхву. Надпіхвова частина шийки матки, розташована вище місця nприкріплення стінок піхви, відкривається в порожнину матки внутрішнім матковим nзівом. Піхвова порція шийки матки (екзоцервікс) закінчується nзовнішнім маточним зівом. Ззовні піхвова ділянка покрита багатошаровим плоским nепітелієм, який повністю оновлюється кожні 4-5 днів шляхом десквамації nповерхневих і проліферації базальних клітин. Шийка матки має вузький і дещо nрозширений в середній частині канал (ендоцервікс). nСтінка шийки утворена щільною сполучною тканиною. У пологах під дією релаксину nщільна сполучна тканина стає м’якою і пластичною. Слизова оболонка каналу шийки nматки складається з одношарового циліндричного епітелію і власного шару. В nепітелії розрізняють залозисті клітини, що продукують слиз, і клітини, що мають nвійки. У просвіт каналу відкриваються численні розгалужені трубчасті залози, nрозташовані у власному шарі слизової оболонки. Поблизу зовнішнього зіву nодношаровий циліндричний епітелій слизової оболонки каналу шийки матки nпереходить в багатий глікогеном багатошаровий плоский, що покриває вагінальну nпорцію шийки матки і продовжується далі у складі слизової оболонки стінки nпіхви.

Кісти Набота. У пубертатному періоді одношаровий циліндричний nепітелій ендоцервікса переходить на вагінальну порцію nшийки матки (зона трансформації). Під дією кислого (молочна кислота) вмісту nпіхви (рН = 3) відбувається трансформація nциліндричного епітелію в багатошаровий плоский (плоскоклітинна nметаплазія). При цьому багатошаровий плоский епітелій nекзоцервікса обростає зовні одношаровим епітелієм, nякий продукує слиз, в результаті чого під багатошаровим епітелієм утворюються nкісти Набота.

Рак шийки nматки (плоскоклітинна карцинома) найчастіше виникає в nзоні трансформації. Це одна з основних причин смертності від хвороб злоякісного nросту. Виявлена етіологічна роль вірусу папіломи людини. Зниження летальності nпри раку шийки матки обумовлено впровадженням в діагностику дисплазії nта раку на місці методу дослідження мазків по Папаніколау n(Пап-мазок), де враховується ядерно-цитоплазматичний індекс. У нормальному nмазку епітеліальні клітини мають дрібне ядро ​​при великому обсязі цитоплазми. nЗбільшення розмірів ядра і зменшення обсягу цитоплазми вказує на пухлинну nтрансформацію клітин.

Піхва (vagina) – nце м’язово-фіброзна трубка довжиною 7–9 см, діаметром 2–3 nсм, що проходить у малому тазі між се­чівником nі прямою кишкою. У стінці піхви розрізняють три оболонки: nслизову, м’язову та адвентиційну.  nСлизова оболонка nмає дві пластин­ки – епітеліальну і власну.

 

 

Фрагмент слизової оболонки піхви.

 

Епі­телій піхви багатошаровий плос­кий nнезроговілий, в якому роз­різняють базальний, проміжний і nповерхневий шари. Останній називається ще функціональ­ним nшаром, тому що він під­дається ритмічним змінам про­тягом nменструального циклу (рис. 10). Клітини поверхневих шарів епі­телію містять зерна nкератогіаліну, багаті на глікоген. Розпад останнього під впливом мікро­бів призводить до утворення молочної кислоти, і тому піхво­вий слиз має кислу nреакцію, що запобігає розвитку nінфекції. Залоз у стінці піхви немає. Власна пластинка слизової обо­лонки формує сосочки, які вростають в епітелій, інфільтро­вана лімфоцитами. Еластичні волокна власної пластинки утворюють nповерхневу та гли­бокі сітки.

М’язова оболонка піх­ви nутворена поздовжніми пуч­ками гладких nміоцитів, між якими є невелика nкількість цир­кулярно розташованих м’язових елементів. Адвентиційна оболонка nпобудована з пух­кої сполучної тканини, яка спо­лучає nпіхву з сусідніми орга­нами.

Вульвовагініти – nбактеріальні (Gardnerella піхвової), грибкові (Candida Albicans) і протозойні (трихомонад), хронічні nінфекції. Епітелій піхви служить надійним бар’єром проти інфекційних агентів, nтому мікроорганізми проявляють свою життєдіяльність у просвіті піхви.

Циклічні nзміни піхви. З початком nпроліферації ендометрію (на 4-5-й день після nзакінчення менструації), тобто в постменструальному nперіоді, в піхві помітно набухають епітеліальні клітини. На 7-8-й день в цьому nепітелії диференціюється проміжний шар ущільнених клітин, а до 12-14-го дня nциклу (до кінця постменструального періода) в базальному шарі епітелію клітини сильно nнабухають і збільшуються в об’ємі. У верхньому (функціональному) шарі піхвового nепітелію клітини розпушуються і в них накопичуються грудки кератогиалину. nОднак процес кератинізації не доходить до повного nзроговіння. У передменструальному періоді деформовані nущільнені клітини функціонального шару піхвового епітелію продовжують nвідторгатися, а клітини базального шару ущільнюються. Стан епітелію піхви nзалежить від рівня оваріальних гормонів в крові, тому nпо картині мазка, отриманого з поверхні піхви, можна судити про фазі nменструального циклу і про його порушення. В піхвових мазках містяться злущені епітеліоцити, можуть бути клітини крові – лейкоцити і nеритроцити. Серед епітеліоцитів розрізняють клітини, які nзнаходяться на різних стадіях диференціювання, – базофільні, nацидофільні та проміжні. Співвідношення числа вищевказаних клітин варіює в nзалежності від фази оваріально-менструального циклу. У nранній, проліфера-тивній фазі (7-й день циклу), nпереважають поверхневі базофільні епітеліоціти, nв овуляторній фазі (11-14-й день циклу) переважають nповерхневі ацидофільні епітеліоцити, в лютеїновій фазі (21-й день циклу) збільшується вміст nпроміжних епітеліоцитів з великими ядрами і лейкоцитами; nв менструальній фазі значно зростає кількість клітин крові – лейкоцитів і nеритроцитів.

 

 

Слизова мікроскопія слизової оболонки піхви nпри відсутності стимуляції (Б) та за умов стимулюючого впливу естрогену

 

Під час nменструації в мазку переважають еритроцити nі нейтрофіли, nепі теліальні клітини зустрічаються в невеликій nкількості. На початку постменструального періоду (в проліферативній фазі циклу) піхвовий nепітелій порівняно тонкий, а в мазку nвміст лейкоцитів швидко зменшується і з’являється  епітеліоцити nз пікнотичними nядрами. До моменту овуляції (в середині nоваріально–менструального nциклу) переважають такі клітини в мазку, товщина nпіхвового епітелію зростає. Нарешті, в передменструальній фазі циклу кількість клітин nз пікнотичним nядром зменшується, але підвищується десквамація нижче nрозташованих шарів, клітини яких nвиявляються в мазку. Перед nнастанням менструації вміст еритроцитів у мазку nпочинає зростати.

Зовнішні  статеві  nоргани  (vul­va) nвключають переддвер’я nпіхви, малі та великі соромні губи, клітор. Переддвер’я піхви вистеляє багатошаровий плоский епіте­лій. Сюди впадають дві вестибу­лярні залози (так звані бар­толінові залози), які є nальвеолярно-трубчастими за формою і nсекретують слиз.

Малі соромні губи – це nскладки слизової оболонки, вкриті багатошаровим плоским, злегка nзроговілим пігментованим епітелієм. Основу nїх складає пухка сполучна тканина, багата еластичними nволокнами та кро­воносними судинами, у якій містяться nчисленні сальні за­лози. Великі соромні губи – це складки шкіри зі значними nпрошарками жирової тканини, містять nсальні та потові залози. Зовнішня їхня поверхня вкрита волоссям.

Клітор за розвитком та будовою nвідповідає дорсальній частині чоловічого прутня. Він складається nз двох печеристих тіл та головки, яка вкрита бага­тошаровим nплоским злегка зро­говілим епітелієм.

Молочні залози (mammae) n– складні nальвеолярні розгалужені залози, які за nсвоїм походженням є видозміненими в процесі еволюції потовими за­лозами nшкіри.

Розвиток. Залози закладаються як nмолочні лінії – епідермальні валики, що залягають з обох боків тулуба від nпахвової області до паху. У середньо-грудному відділі епітеліальні тяжі валиків nвростають у власне шкіру і згодом диференціюються в складні nтрубчасто-альвеолярні залози. Гістологічна картина молочної залози залежить від nступеня її зрілості і активності. Морфологічні відмінності виявляються в будові nювенільної залози, зрілої неактивної і зрілої функціонуючої (лактуючої) залози.

 Секрет молоч­них залоз – молоко – nвисокопоживний продукт для харчування новонародженої дитини. До складу молока nвходять жири, білки, вуглеводи, мінеральні солі та вода, які необхідні для nнормального розвитку організ­му. Молочна залоза — парний орган, який у нормі nфункціонує лише у жінок. Свого максималь­ного розвитку залоза досягає після nнастання статевої зріло­сті: між 13 і 15 роками відбу­вається видовження і nдихото­мічне галуження проток, фор­мування залозистих часточок. Секреторну nактивність молочні залози проявляють, коли настає вагітність. Секрет молочних nза­лоз, який утворюється у другій половині вагітності, називаєть­ся молозивом. nСправжнє моло­ко починає вироблятися лише після народження дитини.

У nдорослої жінки кожна мо­лочна залоза складається з n15 ­– 20 nчасточок, nрозділених прошарками сполучної ткани­ни. До складу кожної часточки входить nодна окрема залозка, оточена сполучною тканиною і жировою клітковиною (рис. n11). Кожна залозка включає систему розга­лужених вивідних проток: кін­цеву протоку, що відкривається на nверхівці соска грудей; в неї впадають молочні синуси; останні збирають секрет з молочних проток, які, в свою чергу, nрозгалужуються на альвеолярні молочні ходи. Переважна більшість про­ток вистелена двошаровим (в окремих ділянках – багатошаровим) епітелієм, який ото­чують міоепітеліальні nклітини. Молочні nходи до періоду лакта­ції (молоковіддачі) закінчують­ся сліпо, а з настанням nвагітно­сті і лактації дають початок чис­ленним альвеолам.

Сосок. Ця частина молочної залози представляє собою структуру nциліндрично–конічної форми рожевого або коричнево–рожевого кольору, покриту багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Численні дермальні сосочки неправильної форми вдаються в епідерміс, майже досягаючи nйого поверхні; шар nепідермісу над ними може бути дуже тонким. nОсновна протока кожної nз численних окремих залозок, які складають молочну nзалозу, називають молочною nпротокою. Ці протоки проходять через сосок і відкриваються на його nвершині окремим отвором, nнастільки маленьким, що простим оком його nне видно. Епітелій, що вистилає кожну молочну протоку, nпоблизу отвору подібний nдо того який покриває сосок.

 

 

Молочна залоза до лактації і під час молокоутворення

 

 

 

Глибше в соску молочні протоки вистелені nдвошаровим циліндричним епітелієм, nрозташованим на базальній nмембрані. Тканина соска являє собою щільну сполучну тканину з гладком’язовими nволокнами. М’язові волокна розташовуються циркулярно навколо молочних проток і nпаралельно їм (зовсім поруч), так що вони проходять через сосок. Тут розташовується nтакож велика кількість кровоносних судин і інкапсульовані nнервові закінчення. Епідерміс соска, подібно епідермісу піхви, чутливий до дії nестрогену. У зв’язку з проблемою «хворобливого соска»-станом, який настає при nгодуванні дитини грудьми, цікаво відзначити, що у жінок незабаром після пологів nможе проявитися естрогенна недостатність. Причина її nполягає в тому, що під час вагітності в утворенні естрогену бере участь і nплацента. Коли при пологах плацента відторгається, жінка позбавляється nосновного джерела цього гормону. Зрештою, достатню кількість естрогену nпочинають продукувати яєчники, але при цьому може бути такий період, коли nепідерміс сосків страждає від естрогенної nнедостатності. Тому в одному з випадків хворобливість сосків можна віднести на nрахунок недостатності естрогену. Однак є певні ускладнення при спробі nвикористовувати естроген з метою викликати потовщення епідермісу сосків у жінок nна початку періоду годування.
nШкіра навколососкової ділянки (areola) рожевого nкольору. Однак під час вагітності вона пігментується і після цього вже ніколи nне повертається до первинного забарвлення, залишаючись завжди частково пігментованою. nПід ареолою розташовуються великі модифіковані потові залози. Правда, вони не nнастільки великі і не так сильно модифіковані, як самі молочні залози. Потові nзалози відкриваються на поверхні ареоли; їх називають ареолярними nзалозами (Монтгомері). По периферії ареоли є сальні nзалози і великі потові залози. Під ареолою розташовані гладкі м’язові nволокна-циркулярні і йдуть перпендикулярно поверхні шкіри.

Протоки. Молочні протоки від nокремих складних залозок сходяться під ареолою і підходять до основи соска. nНаближаючись до цього місця, протоки незначно розширюються, утворюючи молочні nсинуси. У лактуючої залозі ці синуси, можливо, nвідіграють роль невеликих резервуарів для молока. Кожна з окремих складних nзалозок, що має власну молочну протоку, що проходить через сосок, в комплексі з nіншими складаючи частку молочної залози. Кожна в свою чергу складається з nбагатьох часточок. Отже, кожна основна молочна протока дає безліч розгалужень, nякі, розміщуючись в часточках, є часточковими протоками. Паренхіма часток і nчасточок молочної залози розташована в підшкірній тканині (поверхнева фасція). nПроте, ця паренхіма (яка, як слід нагадати, є дериватом епідермісу шкіри) не nповністю обмежена дермою. Тут доречно пам’ятати, що дерма складається з двох шарів nі що сосочковий шар, безпосередньо прилеглий до епідермісу, містить більше nклітин і більш ніжний по структурі, чим більш грубий з меншою кількістю клітин розташований nглибше сітчастий шар. Коли тяжі епідермісу вростають в мезенхіму, утворюючи систему nпроток молочної залози, вони, очевидно, несуть із собою і розвинутий сосочковий nшар дерми, так що він утворює сполучну тканину, яка містить клітини, яка оточує nкожну протоку, або формує загальну оболонку для групи дрібних прилеглих проток. nМіж окремими протоками їх групами, що мають загальну оболонку, проникають з nсітчастого шару дерми щільні зв’язки і перегородки утворені грубоволокнистою сполучною nтканиною з меншоюкількістю клітин; перегородки, які nвідділяють частки і часточки одна від одної, щільно фіксують паренхіму молочної nзалози до шкіри. Найбільш великі з цих зв’язок і перегородок називаються nпідтримуючими куперовими зв’язками. У них nнакопичується жир, так що вони фіксують як жирові прошарки, так і епітеліальну nпаренхіму молочної залози. Жир накопичується також і в сполучній тканині між nпаренхімою молочної залози, яка покриває її шкірою і фасцією, розташованою під nнею. На зрізі нелактуючої залози епітеліальна nпаренхіма мізерна, складається з одиночних проток, відокремлених одна від одної nширокими прошарками сполучної тканини. Більшість проток потрапляє на зріз своїм nкосим або поперечним перерізом. Іноді видно молочні протоки, але зазвичай всі nвидимі на зрізах протоки – це гілки різного порядку, що відходять від молочних nпроток. Оскільки гілки основних проток проходять у вільно підвішених часточках, nбільшість проток, які видно на зрізах, знаходяться всередині часточок, тобто є внутрідольковими. Їхні стінки в основному складаються з nдвох шарів епітеліальних клітин з блідою цитоплазмою і блідо зафарбованими nовальними ядрами. Ядра внутрішнього шару зазвичай розташовані радіально (по nдовгому діаметру), тоді як у зовнішньому шарі вони лежать паралельно стінці nпротоки; розташування епітеліальних клітин у протоках різне; всі вони лежать на nбазальній мембрані. Кожна протока оточена сполучною тканиною, що містить nвідносно багато клітинних елементів, приблизно такої ж товщини, як і сама nпротока. Цей шар аналогічний сосочковому шару дерми, що примикає до епідермісу. nСполучна тканина яка містить клітини, що оточує окремі протоки в групі, може nзливатися. Так як ця сполучна тканина розташована всередині часточки, її nназивають внутрішньочасточковою. У ній багато фібробластів, nлегко помітних завдяки великим овальним блідим ядрам. Крім того, в ній постійно nзустрічаються макрофаги, лімфоцити і плазматичні клітини. Окремі протоки або їх nгрупи, оточені внутрішньочасточковою сполучною тканиною, nвідокремлюються одна від одної товстими перегородками з грубої відносно бідною на nклітини міжчасточкової сполучної тканини. Її можна nрозглядати як глибоке вторгнення сітчастого шару дерми (великі перегородки, nмабуть, відповідають підтримуючим куперовим nзв’язкам). Для міжчасточкової сполучної тканини nхарактерний вміст часточок жиру; таким чином, жир молочної залози пов’язаний з nшкірою межчасточковою сполучною тканиною.

Альвеоли  молочної залози побудовані з клітин кубічної nформи – лактоцитів, що секретують nза апокри­новим типом . На апікальній поверхні лактоцитів є мікроворсинки, nцитоплазма містить доб­ре розвинуті гранулярну й агранулярну nендоплазматичну сіт­ку, елементи комплексу Гольджі, мікротрубочки nта мікрофіламенти. Ці клітини розміщені в альвеолах в nодин ряд, контак­тують між собою з утворенням десмосом.

 

 

Ультраструктура nсекреторних клітин (лактоцитів).

Основним структурним компонентом nальвеоли є секреторна клітина. Виділяють чотири поверхні плазмолеми nцих клітин: 1) контактує з елементами сполучної тканини і кровоносними nкапілярами, 2) прилеглих до міоепітеліальних клітин; n3) з’єднує дві сусідні секреторні клітини; 4) обернена в просвіт альвеоли.

Базальна поверхня клітини має nнеглибокі вп’ячування. Появу глибоких інвагінацій nпов’язують із збільшенням всмоктуючої поверхні nсекреторних клітин. Поверхня плазмолеми, що контактує nз міоепітеліальною клітиною, має нечисельні nдесмосоми. Причому в підмембранному nшарі міоепітеліальної клітини є велика кількість мікропіноцитозних везикул, що дозволяє розглядати її участь nу транспорті речовин до екзокриноцитів. nСпеціалізовані структури дотичних поверхонь суміжних секреторних клітин nпредставлені десмосомальними і щільними контактами. У nлактуючій молочній залозі десмосоми nзустрічаються рідко, зазвичай в період, коли йде формування секрету. На nлатеральній поверхні секреторних клітин спостерігається складчастість, яка nзбільшує їх обмінну поверхню. У межах однієї альвеоли секреторні клітини nзнаходяться на різних стадіях формування секрету.

Близько кровоносних nкапілярів із звуженим просвітом розташовуються секреторні клітини які виділили nсекрет або готові до його виділення. У першому випадку клітини мають світлий матрикс, ГЕС складається з рідкісних коротких розширених nцистерн. Ядро овальної форми, з широким периинуклеарним nпростором і гранульованим ядерцем. Хроматин розподілений тонким шаром біля nядерної мембрани. Наявність округлих мітохондрій в ядерній зоні передбачає їх nенергетичну участь у новому циклі секретоформування. nЦистерни комплексу Гольджі концентричні, містять сформований секрет. У апікальной зоні цитоплазми відсутні секреторні і жирові nвключення. Міоепітеліальні клітини знаходиться в nрозслабленому стані. Відсутність же мікропіноцитозних nвезикул на її базальній стороні свідчить про уповільнення активного транспорту nречовин.

У другому випадку клітини nмають щільний матрикс, ГЕС представлена довгими nцистернами. Вільні рибосоми і полісоми зустрічаються nу латеральної і базальної мембран клітини. Ядро з конденсованим по периферії nхроматином і великим пухким ядерцем. Біля ядра розташовані ліпідні краплі. nМітохондрії і велика частина секреторних гранул зосереджені в апікальній зоні, nщо передбачає енергетичне забезпечення в ній транспортних процесів. Цистерни nкомплексу Гольджі розтягнуті, без секреторного матеріалу. Такий стан екзокриноцитів відображає готовність до виділення секрету і nчасткове його виведення в просвіт альвеоли.

Близько кровоносних nкапілярів з розширеним просвітом знаходяться гландулоцити nв процесі секретоформування. При цьому частина клітин nмає еліпсоїдне ядро з великою кількістю пор в нуклеонемі. nЦистерни ГЕС розширені. Мітохондрії різної величини, містять багато тонких крист і розташовані поблизу комплексу Гольджі. Останній nпредставлений довгими паралельними розширеними цистернами і округлими вакуолями nз сформованим секретом. У апікальних відділах таких секреторних клітин nспостерігаються великих розмірів ліпідні включення, які часто контактують з nмітохондріями. У деяких ліпідних краплях простежується зв’язок з секреторними nгранулами, мембранами апарату Гольджі або цистернами ГЕС. Відзначається nпосилення активного транспорту в міоепітеліальних nклітинах (мікропіноцитозні везикули з’являються на стороні, nзверненій до секреторної клітини).

Інша частина клітин, що nактивно синтезує секрет, характеризується збільшенням обсягу цитоплазми. ГЕС nпредставлена короткими, щільно розташованими цистернами. Мітохондрії nзустрічаються у всіх частинах клітини. У комплексі Гольджі спостерігаються nоформлені гранули секрету. Ліпідні краплі пов’язані з паралельними цистернами nкомплексу Гольджі. На базальній стороні плазматичної мембрани міоепітеліальних клітин з’являються інвагінації.

 

 

Міоепітеліальні клітини.

Міоепітеліальні і секреторні клітини відокремлені nвід елементів сполучної тканини базальною мембраною, товщина якої досягає 30-65 nнм. При розвитку лактаційної функції відбувається nзближення кровоносних капілярів і альвеоли. Часто тіла кількох міоепітеліальних клітин розташовуються поблизу одного і nтого ж гемокапіляра. У цьому випадку, очевидно, що nнадходять з потоком крові біологічно активні речовини (окситоцин, nацетилхолін) швидше досягають міоепітеліальних nклітин, викликаючи одночасно скорочення групи альвеол. У місцях зіткнення двох міоепітеліальних клітин знаходяться десмосоми nі щільні контакти. Останні пов’язують окремі міоепітеліальні nклітини в єдиний скорочувальний апарат альвеоли. Мікропіноцитозні nвезикули можуть перебувати не тільки в підмембранній nзоні, а й поблизу ядра де зосереджені мітохондрії, рибосоми і полісоми, а також включення.

При звуженому і розширеному просвіті гемокапіляра спостерігаються різні стани плазмолеми міоепітеліальних nклітин. Для міоепітеліальних клітин, розташованих nпроти мікросудини з звуженим просвітом, відзначені nнаступні два стани базальної поверхні плазмолеми: а) nвідсутність інвагінацій й нечисельні десмосоми, локалізація мікропіноцитозних nвезикул, в основному, на стороні секреторних клітин, б) наявність інвагінацій nбез формування підмембранних везикул. Якщо капіляр nмав розширений просвіт, то плазматична мембрана міоепітеліальних nклітин могла бути: а) без інвагінацій, але з частими десмосомальними nконтактами і значною кількістю мікропіноцитозних nвезикул; або б) з інвагінаціями, заповненими численними мікропіцітозними nвезикулами.

 Кровоносні судини

У період лактації мікросудини nгустою сіткою обплітають альвеоли і встановлюють контакт з базальними відділами nсекреторних клітин. При цьому розрізняють два функціональних стани гемокапілярів, які супроводжуються: а) звуженням просвіту мікросудин, при якому структура судинної стінки відповідає nпроцесам зниження надходження речовин в клітини альвеол, б) розширенням nпросвіту мікросудин, що забезпечує посилення транспорту nречовин через стінку судин.

При першому стані nкапіляра ендотеліальні клітини набряклі, з щільним матриксом, значною кількістю рибосом і наявністю фібрилярних структур у плазмолемі. nМіж клітинами ендотелію виявлені широкі міжклітинні простори та зони щільного nконтакту. Ядро ендотеліальної клітини має овальну nформу з неглибокими інвагінаціями нуклеонеми і nчисленними порами. Еухроматин ядра дифузно розподілений по всій нуклеоплазмі. Мікропіноцитозні nвезикули діаметром 20-80 нм утворюють везикулярну nтранспортну систему, яка забезпечує транскапілярний nобмін високомолекулярних сполук. У ендотеліальних nклітинах виявляються колбоподібні та кулясті nвезикули. Колбоподібні везикули розташовані під плазмолемою, тоді як кулясті вільно лежать у цитоплазмі. nФормування везикул в ендотеліальних клітинах судин nмолочної залози відбувається шляхом утворення невеликих або великих інвагінацій nклітинної оболонки. У кровоносних капілярах з вузьким просвітом частіше nзустрічаються кулясті везикули, що мабуть, пов’язано з підготовкою ендотелію до nактивного піноцитозу. Базальна мембрана оточує nкровоносні капіляри по всьому колу. Товщина її може бути неоднаковою протягом nодного і того ж зрізу (від 20 до 50 нм). У гемокапіляра з звуженим просвітом між секреторними і міоепітеліальними клітинами часто спостерігаються nфібробласти, які знаходяться в активному стані, про що можна судити з сильно nрозвиненою ГЕС. Базальна мембрана таких капілярів ущільнена, що свідчить про nзниження процесів фільтрації через неї. Перицити nрозташовуються між неклітинним компонентом базальної мембрани і ендотеліальними клітинами. У кровоносних капілярах молочної nзалози перицити мають цитоплазму з більш світлим матриксом, ніж ендотелій, містять мітохондрії і фібрилярні структури. У цитоплазмі перицитів nзустрічаються піноцитозні везикули (діаметр 20-80 нм), як правило, розташовані по краю клітини, зверненої до перікапілярниого простору. Для перицитів nхарактерна наявність довгих, складної форми цитоплазматичних відростків, в яких nспостерігаються фібрили.

 

Схематичне зображення окремої молочної залозки до вагітності (А), під nчас вагітності (В), та під час лактації (С).

 

 

 

При другому nфункціональному стані гемокапіляра, коли nспостерігається розширений просвіт, ендотеліальні nклітини стоншуються, особливо з боку, зверненої до альвеоли. Вони контактують за nдопомогою щілиновидних контактів. На люменальній поверхні плазмолеми є nмікроворсинки, які збільшують поверхню їхнього nзіткнення з кров’ю. Ядро ендотеліальної клітини з nзвивистими контурами, хроматин утворює щільні грудочки по периферії. У nцитоплазмі є рибосоми і мікропіноцитозні везикули. nБазальна мембрана у таких кровоносних капілярів розпушена, що пов’язано з nпосиленням ультрафільтрації.

        

Мікрофотографія нелактуючої nмолочної залози

 

 

Мікрофотографія лактуючої nмолочної залози

 

Назовні nвід лактоцитів розміщений несуцільний шар зірчастих міоепітеліоцитів, які скороченнями своїх nвідрост­ків сприяють виведенню секре­ту. Секрет лактоцитів включає крапельки nліпідів і гранули біл­ків, які, емульгуючись та змі­шуючись з розчиненими у nводі лактозою та мінеральними соля­ми, утворюють у просвіті альвео­ли молоко. nМолоко системою молочних альвеолярних ходів і молочних проток виводиться у nмолочні синуси, де й нагро­маджується до моменту смок­тання. Зовні клітини альвеол nі вивідних проток покриті ба­зальною мембраною, яка від­межовує їх від nоточуючої спо­лучної тканини.

 

 Секреція і екструзія компонентів nмолока лактоцитами.

Схематичне зображення фрагмента стінки альвеоли. 

 

 

Після закінчен­ня періоду лактації відбуваєть­ся процес nінволюції молочної залози, який полягає в редукції більшої частини nальвеол, втраті секреторної активності збереже­них альвеол.

Нервово-гуморальна nрегуляція секреції молока. Під час годування дитини подразнення нервових закінчень nсоска молочної залози передається по аферентних нервових волокнах в гіпоталамус. nАферентні імпульси стимулюють нейросекреторні клітини nядер гіпоталамуса до виділення окситоцину і nпролактину.

 

 

Світлова nмікроскопія альвеоли лактуючої молочної залози

 

Окситоцин викликає скорочення міоепітеліальних nклітин і тим самим сприяє просуванню молока у вивідні протоки. У годуючих матерів спонтанна секреція окситоцину nвідбувається також під час гри з дитиною або при його плачі.

Пролактин nпідтримує лактацію. Під впливом пролактину в мембрані альвеолярних клітин nзбільшується щільність рецепторів як до пролактину, так і до естрогенів. nСекреція пролактину відбувається під час годування дитини. Протягом півгодини в nкрові різко збільшується концентрація пролактину, що стимулює секреторну nактивність альвеолярних клітин і сприяє накопиченню молока для наступного nгодування. Естрогени посилюють секрецію пролактину шляхом підвищення чутливості nлактотрофів до тиролиберину nі зниження – до дофаміну.

Дофамін, секретується nнейроендокринними клітинами серединного підвщення nгіпоталамуса, блокує секрецію пролактину лактотрофами nаденогіпофіза. Чутливі нейрони при подразненні nнервових закінчень соска під час годування активують нейрони спинного мозку, інгібуючи секрецію дофаміну. nЗниження рівня дофаміну в портальних судинах гіпоталамо-гіпофізарної системи полегшує секрецію nпролактину, активуючого лактацію. Лактація може продовжуватися так довго, як nдовго дитина буде смоктати груди (викликати роздратування нервових закінчень nсоска молочної залози).

Гонадоліберин. На тлі лактації nпригнічується секреція гонадотропних гормонів. Це nпов’язано з активацією нейронів спинного мозку, які блокують вивільнення гонадоліберину нейросекреторними  клітинами гіпоталамуса.

Оваріально-менструальний цикл. nЦиклічні зміни, що відбуваються  nу внутрішньому  (функ­ціональному)  шарі  nендометрію, проявом яких є щомісячні мат­кові nкровотечі – менструації, отримали назву менструального циклу. Пере­будова при цьому зачіпає не ли­ше функціональний шар ендометрію, але й увесь організм жінки і залежить від циклічних змін у яєчнику, виділення ним естрогенів та прогестерону (оваріальний nцикл). У зв’язку з цим місячний цикл в організмі жінки отримав nназву оваріально-менструального. nУ тва­рин аналогом менструальних циклів є так звані статеві цикли. Тривалість nменструального циклу вираховується від першо­го дня попередньої менструації до nпершого дня наступної. У більшосіі (60 %) жінок три­валість циклу становить 28 nднів. У ньому розрізняють кілька фаз. У фазі  десквамації, або менструальній (перша – третя доба nциклу) відбувається відторгнен­ня nфункціонального шару ендометрію. nГлибока частина ендометрію, що nлишається після десквамації, має nназву базаль­ного шару. Кровоносні nсудини ендометрію мають своєрідну бу­дову: nсеред них розрізняють спіральні і прямі артерії. nПерші кровопостачають функціональний шар ендометрію,   другі – базальний.

 

Світлова мікроскопія ендометрію матки у фазі десквамації

 

Перед початком менструації у результаті спазму nспіральних артерій зменшується приплив крові nу поверхневий шар ендо­метрію (настає його ішемія) і спостерігаються некротичні зміни. Некротизована частина ендометрію відторгається, су­дини кровоточать. До кінця дру­гої доби внутрішня поверхня матки стає nсуцільною раною. Втрата крові при nменструації становить 50–200 мл. Мен­струальна nкров не зсідається, у ній багато nлімфоцитів. У цей час в організмі nжінки мало ста­тевих гормонів: жовте nтіло попе­реднього циклу регресувало nі не продукує прогестерону, а ріст фолікулів ще не почався і не за­безпечує виділення естрогенів.

Фаза регенерації (третя-п’ята nдоба циклу) по­чинається з ростом фолікулів і nпродукцією ними естрогенів. Останні забезпечують процес регенерації nфункціонального шару ендометрію. За рахунок епітелію дна залоз, які nзбері­гаються після відпадання функ­ціонального шару, відбувається оновлення епітеліальної плас­тинки слизової оболонки.

Фаза проліферації охоплює nп’яту–одинадцяту до­бу циклу. Товщина  nендометрію  nу цій фазі  збільшується у  nдва–три  рази і досягає  2–3 мм. Клітини епі­телію nвнаслідок посиленої про­ліферації часто нагромаджуються nодна на одну. Секреторні клітини продукують невелику кількість nводянистого слизу, серед них розсіяні невеликі гру­пи nвійчастих клітин. Маткові залози вузькі й прямі. У стромі міститься nневелика кількість аморфної речовини, рідко трап­ляються nлейкоцити. Ця фаза, як і попередня, забезпечується дією nестрогенів.

 

 

Світлова мікроскопія ендометрію матки у фазі проліферації

 

Ф аза  відносного спокою відповідає 11 – 15 до­бі nциклу. У цей період ендометрій повністю відновлений, але ще не піддається дії прогесте­рону. Яєчник продовжує про­дукувати естрогени. У кінці цієї фази в яєчнику відбувається овуляція. Фази регенерації, проліферації nта відносного спо­кою часто nоб’єднують під назвою постменструальної (або естрогенної, репаративної, проліферативної, nфоліку­лярної) фази, під час якої в nяєчнику утворюються естро­гени, а гіпофіз продукує у ве­ликій кількості фолітропін.

Фаза секреції (або пременструальна, лютеїнова, прогестинова фаза) nохоплює 15 – 28 добу циклу. Ендометрій nпотовщується у два рази порівняно з попередньою фазою, але не за nрахунок розмноження клітин, як у постменструальній nфазі, а в результаті набряку, нагромадження секре­ту в nзалозах і збільшенню об’єму клітин строми. Маткові залози стають nзвивистими, посилено секретують, у їхніх клітинах з’являється nзначна кількість глікогену.

 

Світлова nмікроскопія ендометрію матки на 16 добу фази секреції n

 

Світлова nмікроскопія ендометрію матки на 22 добу фази секреції

 

У стромі ендометрію nутворюються так звані децидуальні клітини, які nнагадують епітеліальні. Це великі світлі клітини, часто двоядерні, nбагаті на глікоген та лі­піди. У фазі секреції у функціо­нальному nшарі ендометрію роз­різняють дві зони: поверхневу компактну, яка складаєть­ся з nдецидуальних клітин, і гли­боку губчасту n(розширені залози надають цій зоні губчас­того nвигляду). Утворення по­верхневої і глибокої зон харак­теризує nпроцес підготовки ендо­метрію до сприйняття заплідне­ної nяйцеклітини, тобто до ім­плантації. Фаза секреції зумов­лена nдією прогестерону. Останній продукує жовте тіло, що утворю­ється nна місці постовуляторного фолікула під дією лютропіну гіпофіза. nПродукцію

 

 

Динаміка морфологічних змін ендометрію nвпродовж менструального циклу.

 

 Зміни маткових залоз та nзалозистих клітин ендометрію протягом менструального циклу.

 

 

прогестерону стимулює nтакож пролактин. Прогестерон сприяє стабілізації набряклого ендометрію, не дає йому nвідшаровуватись. Якщо вагітність не настає і жовте ті­ло nгине, зниження рівня про­гестерону викликає відторгнення функціонального nшару ендо­метрію nі початок менструальної фази. При відсутності прогесте­рону розблоковується nпроцес росту фолікулів яєчника, які починають продукувати естроге­ни. Останні nстимулюють реге­нерацію і проліферацію функціо­нального шару ендометрію, тоб­то nцикл повторюється.

Циклічність nфункціонування жіночої статевої системи зумов­лена особливостями секреції nлютропіну гіпофізом. У чолові­чому організмі як фолітропін, так і лютропін nсекретуються одночасно і рівномірно, а у жі­нок виділення лютропіну від­бувається nперіодично, коли гіпо­фіз викидає у кров підвищену його кількість, достатню для nовуляції і розвитку жовтого ті­ла (так звана овуляторна nквота лютропіну). Гіпоталамічна регуляція цієї функ­ції nаденогіпофіза здійснюється двома центрами. Один з них (нижчий) локалізований у nтуберальних ядрах медіобазального гіпоталамуса. Він активує передню частку nгіпофіза до без­перервної тонічної секреції обох гонадотропінів. У цьому випад­ку nкількість  продукованого  лют­ропіну  nзабезпечує  лише  секре­цію естрогенів  яєчниками і  nтес­тостерону  сім’яниками.  Другий  n(вищий,  або овуляторний) центр nлокалізований у преоптичній ділянці медіабазального гіпоталамуса. Він модулює nдіяль­ність нижчого центра, у резуль­таті чого останній активує гі­пофіз до nвикидання у кров ве­ликої кількості  n(овуляторної  квоти)  лютропіну.

При  відсутності  nвпливу  андро­гену  вищий  nцентр  зберігає  здатність періодично збуджувати діяльність nнижчого центру, що і властиво жіночій статі. У за­родка чоловічої статі завдяки nпродукції чоловічого статевого гормону даний овуляторний центр nмаскулінізується. У люди­ни овуляторний центр гіпотала­муса в кінці nвнутрішньоутробного періоду втрачає здатність мо­дифікуватися за чоловічим  типом.

Регулярність nциклу. Нормальна nтривалість циклу (від першого дня триває до першого дня наступної менструації) n- 28 ± 7 днів. Якщо не відбувається запліднення та імплантації бластоцисти, поточний цикл завершує менструація, і nпочинаються події нового циклу. Цей біоритм зберігається впродовж всього nрепродуктивного періоду. Вагітність обриває (точніше, блокує) оваріально-менструальний цикл. Як правило, менструальний nцикл нерегулярний протягом двох років після менархе (перша менструація) і nпротягом 3 років перед менопаузою. У цих ситуаціях часті ановуляторні nцикли (овуляції не відбувається).

 

 

Оваріально-менструальний цикл (схема). 1 – менструальна фаза, II – nпостменструальная фаза, III – передменструальна nфаза 1 – спіральна артерія ендометрію, 2 – пряма nартерія ендометрію, 3 – спазм і регресія термінальних nгілок спіральних артерій (ішемічна фаза), 4 – крововилив в ендометрії, n5 – примордіальний фолікул в яєчнику, 6 – ростучі nфолікули, 7 – зрілий (Граафовий) фолікул, 8 – nовуляція, 9 – жовте тіло в стадії розквіту, 10 – зворотний розвиток жовтого nтіла, 11 – передня частка гіпофіза, 12 – воронка проміжного мозку, 13 – задня nчастка гіпофіза, ФСГ – дія фолітропіну nна ростучі фолікули, ЛГ – дія лютеїнізуючого nгормону (лютропіну) на овуляцію і утворення жовтих nтіл, ЛТГ – дія лактотропіну n(пролактину) на сформоване жовте тіло, Е – дія естрогену на матку, що стимулює nріст ендометрію (постменструальна nабо проліферативна фаза), Пг n- дія прогестерону на ендометрій n(передменструальна фаза).

 

 

 

 

 

 

 

Оваріально-менструальний nцикл та функціональні зміни жіночих статевих органів під впливом гормонів nгіпоталамуса та гіпофіза: ГнРГ – гонадотропін nре лізинг гормон; ЛГ – лютеїнізуючий nгормон; Е – естроген, П – прогестерон

 

Менопауза n(припинення менструацій) настає до 51 року, але нормально може відбутися і в 40 nроків. Ведучий механізм – зменшення вмісту естрогенів в крові при збільшеному nвмісті гонадотропінів. Остеопороз – одне з серйозних nнаслідків зниження вмісту естрогенів.

 

 

Гормональна регуляція діяльності жіночої статевої nсистеми. Схема взаємодії гіпоталамуса, гіпофіза та яєчників: суцільними nстрілками показано стимулювання, розірваними стрілками – зворотний від’ємний nзв’язок. ГнРГ, гонадотропін-релізинг nгормон; ФСГ – фолікулостимулюючий nгормон; ЛГ – лютеїнізуючий nгормон; Е – естроген; П – прогестерон

 

Аменорея. У nцю групу розладів включають стани, при яких або не виникає менархе (первинна nаменорея), або менструації припиняються після менархе (вторинна аменорея).

 Первинна аменорея

– Дисгенезії nгонад (синдром Тернера) nзустрічається в 1 випадку на 3000 новонароджених дівчаток. Причина – хромосомна nаномалія (у хворих Х-хроматин-негативний мазок nслизової оболонки ясен і каріотип 45Х). Яєчники відсутні, є тільки двосторонні nтяжі сполучної тканини без зародкових клітин. Дефіцит естрогенів, пов’язаний з nвідсутністю тканини яєчників, викликає статевий інфантилізм: не розвиваються nмолочні залози, інші вторинні статеві ознаки.

– Синдром резистентних nяєчників. Нездатність яєчників відповідати на стимуляцію гонадотропінами nможе бути як результатом аутоімунного ураження nяєчників, так і дефекту рецепторів.

Вторинна nаменорея

– Гіпоталамічна n(психогенна, функціональна, ідіопатична), аменорея – nнайбільш часта форма. Рівні ЛГ і ФСГ nв деяких випадках низькі, в інших нормальні.

– Порушення харчування. nМабуть, менархе настає при досягненні критичної маси тіла, а менструації часто nприпиняються, коли жінка з нормальним раніше менструальним циклом худне, її nмаса стає нижче критичної внаслідок голодування, хронічного захворювання, nстресів, надмірного захоплення дієтою або розвитку нейропсихічних анорексії.

Фізична nактивність

– Аменорею спостерігають nмайже у 50 % балерин і спортсменок. Частково за це відповідальна втрата маси nтіла, пов’язана з тренуваннями; ризик аменореї значно вище у жінок, які nвтратили понад 15 % маси.

 – “Аменорея після прийому таблеток” n- затримка відновлення місячних більш ніж на 6 місяців після припинення nзастосування пероральних контрацептивів.

Шийка матки в nоваріальному циклі. У власному шарі слизової оболонки nшийки матки відсутні спіральні артерії, тому в менструальну фазу слизова nоболонка шийки матки не відторгається подібно ендометрію nтіла матки. Разом з тим в фолікулярну стадію циклу залози ендоцервікса nпродукують водянистий секрет, а в лютеїнову стадію nциклу – в’язкий слизовий секрет, що заповнює канал шийки матки на зразок пробки nі перешкоджає проникненню в матку сперматозоїдів і мікроорганізмів.

Піхва в оваріальному циклі. Фолікулярна стадія. На початку стадії nпіхвовий епітелій тонкий і блідий. Під впливом естрогенів відбувається nпроліферація епітелію, який досягає своєї максимальної товщини. У клітинах nнакопичується значна кількість глікогену, використовуваного піхвовою мікрофлорою. nУтворюється, при цьому молочна кислота, яка перешкоджає розвитку патогенних nмікроорганізмів. В епітелії з’являються ознаки часткової кератинізації. nЛютеїнова стадія. Зростання і дозрівання nепітеліальних клітин блокується, на поверхні епітелію з’являються лейкоцити і nрогові лусочки.

Гормональна контрацепція. Було давно помічено, що у жінки під час вагітності nовуляції не відбувається. Як було з’ясовано, відбувається це тому, що при nвагітності швидко встановлюються такі рівні естрогену і прогестерону nв крові, які пригнічують утворення ФСГ, а внаслідок nцього і дозрівання фолікулів. В цьому відношенні естроген ефективніше прогестерону, хоча у більшості тварин прогестерон nздатний пригнічувати овуляцію. На початку вагітності джерелом естрогену є жовте nтіло вагітності, що виробляє, звичайно, також і прогестерон. nПізніше обидва цих гормони продукує плацента. Наступним кроком було nвикористання цих даних для розробки засобів, що попереджають овуляцію у nневагітних жінок. Хоча в даний час для гормональної контрацепції nвикористовуються різні підходи, основним залишається штучне запобігання nовуляції шляхом використання тих же процесів, які протікають природно під час nвагітності.

Пероральні протизаплідні (контрацептивні) nзасоби, які широко використовуються в даний час, містять синтетичний естроген, який nпідтримує на відповідному рівні естрогенну активність nкрові, в результаті чого пригнічується секреція ФСГ-рилізинг-фактора, nа тому, і не утворюється ФСГ, необхідний для nдозрівання фолікулів в яєчнику. Крім того, в препаратах використовуються і nречовини з активністю прогестерону. Вони не володіють nнастільки високою активністю, як естроген відносно пригнічення секреції ФСГ, але можуть інгібувати секрецію nЛГ. У відповідній фазі циклу пропускається кілька nднів або приймаються плацебо (пігулки, що містять nлише інертні речовини) з тим, щоб усунути з циркуляції естроген і прогестерон, що призводить до стимуляції менструації. nПрийом в належний день ефективного препарату знову відновлює вплив естрогену на nпередню частку гіпофіза і пригнічує секрецію ФСГ в nнаступному циклі.

Слід зазначити, що nпридушення овуляції будь-яким з використовуваних препаратів залежить від їх дії nза добу. Це значно перевищує дію одноразової дози природного гормону, так як nприродні гормони піддаються в організмі швидким метаболічним перетворенням. nТому в якості пероральних контрацептивних засобів застосовуються синтетичні nпрепарати, які мають досить тривалий гормональний ефект. Зрідка при nвикористанні цих засобів спостерігаються побічні явища.

 

Розвиток жіночої статевої nсистеми. nСтатева система осіб обох статей розвивається спо­чатку за єдиною схемою і в nтіс­ному контакті з розвитком видільної системи. Закладка nгонад виникає у зародка четвертого тижня розвитку в вигляді потов­щення целомічного епітелію на поверхні первинної нирки. nЦі потовщення мають назву стате­вих валиків. Від мезонефральної (вольфової) протоки відщеплю­ється nрозташована  паралельно  до неї  nпарамезонефральна  (мюллерова) прото­ка. З верхніх частин nпарамезонефральних протоків утворю­ються яйцеводи, а з нижніх – матка і nпіхва.  В процесі розвитку жіночої nстатевої системи мезонефральні протоки редукуються,    перетворюючись в рудиментарні протоки nпридатків яєчників. Крім целомічного епітелію і мезенхі­ми, окремим джерелом nрозвитку статевих залоз є первинні статеві клітини – гоноцитобласти, які мають екстрагонадне походжен­ня і вперше nвиявляються у пер­винній смужці і в ділянці кореня алантоїса, потім nмігрують в енто­дерму жовткового мішка, енто­дерму середньої кишки, в дор­сальну nбрижу, звідки через целомічне вистелення і зачатковий епітелій потрапляють у nстатеві валики, тобто в зачаток гонади.  nГоноцити в зачатку жіночої го­нади  nперетворюються на овогонії. Диференціація яєчника на­стає пізніше, ніж nсім’яника і стає помітною лише наприкінці сьомого–восьмого тижня ембріоге­незу. n

Вікові зміни nорганів жіночої статевої системи. Морфофункціональний стан органів nжіночої статевої системи залежить від віку і активності нейроендокринної nсистеми. Матка. У новонародженої дівчинки довжина матки не перевищує 3 см і, поступово збільшуючись протягом препубертатного періоду, досягає кінцевих розмірів по nдосягненні статевої зрілості. До кінця дітородного періоду і в зв’язку з nнаближенням клімаксу, коли гормоноутворююча nдіяльність яєчників слабшає, в матці починаються інволютивні nзміни, перш за все в ендометрії.

Дефіцит лютеїнізуючого гормону в перехідному (передклімактеричному) nперіоді проявляється тим, що маткові залози, зберігаючи ще здатність до nзростання, вже перестають функціонувати. Після встановлення менопаузи атрофія ендометрію швидко прогресує, особливо у функціональному nшарі. Паралельно в міометрії розвивається атрофія nм’язових клітин, що супроводжується гіперплазією сполучної тканини. У зв’язку з nцим розміри і маса матки,в якій відбувається вікова інволюція, значно nзменшуються. Настання клімактеричного періоду характеризується зменшенням nрозмірів органа і кількості міоцитів в ньому, а в кровоносних nсудинах виникають склеротичні зміни. Це є наслідком зниження гормоноутворення в яєчниках.

Яєчники. У перші роки життя розміри яєчників nу дівчинки збільшуються переважно за рахунок зростання мозкової частини. Атрезія nфолікулів, прогресує в дитячому віці, супроводжується розростанням сполучної nтканини, а після 30 років розростання сполучної тканини за охопили і кіркову nречовину яєчника. Згасання менструального циклу в клімактеричному періоді характе ризується зменшенням nрозмірів яєчників і зникненням фолікулів в них, склеротичними змінами їх nкровоносних судин. Внаслідок недостатньої продукції лютропіну nовуляції і утворення жовтих тіл не відбувається і тому оваріально-менструальні nцикли спочатку стають ановуляторними, а потім nприпиняються і настає менопауза.

Піхва. Морфогенетичні nі гістогенетичні процеси, які призводять до nформування основних структурних елементів органу, завершуються до періоду nстатевого дозрівання. Після настання клімактеричного періоду піхва зазнає nатрофічних змін, його просвіт звужується, складки слизової оболонки nзгладжуються, кількість піхвового слизу зменшується. Слизова оболонка nредукується до 4-5 шарів клітин, не містять глікогену. Ці зміни створюють умови nдля розвитку інфекції (сенільний вагініт).

Гормональна nрегуляція діяльності жіночої статевої системи. Як згадувалося, фолікули починають рости ще в nяєчниках зародка. Первинний ріст фолікулів «малий ріст» в яєчниках зародка не nзалежить від гормонів гіпофіза і призводить до виникнення фолікулів з невеликою nпорожниною. Для подальшого росту «великого росту» фолікулів необхідно nстимулюючий вплив аденогіпофі-зарного фолітропина на вироблення фолікулярного епітелію (zona granulosa) естрогенів і nдодаткового впливу невеликої кількості лютропіну, nякий активує інтерстиціальні клітини (theca interna). До закінчення nросту фолікула ростаючий вміст лютропіну nв крові викликає овуляцію і утворення жовтого тіла. Фаза розквіту жовтого тіла, nпротягом якої воно продукує і секретує прогестерон, посилюється і подовжується завдяки добавочному впливу аденогіпофізарного nпролактину. Місцем дії прогестерону є слизова nоболонка матки, яка під його впливом готується до сприйняття заплідненої яйцеклітини n(зиготи). У той же час прогестерон інгібує ріст нових фолікулів.

Поряд з виробленням прогестерону в жовтому тілі зберігається в слабкому ступені nвироблення естрогену. Тому в кінці фази розквіту жовтого тіла знову nвідзначається надходження невеликих кількостей естрогенів в циркуляцію. nНарешті, в фолікулярній рідині ростучих фолікулів і зрілих (пухирчастих) nфолікулів поряд з естрогенами виявляється ще й білковий гормон гонадокринін (мабуть, ідентичний інгібіну nсім’яників), який пригнічує ріст овоцитів і їх nдозрівання. Гонадокринін, як і естрогени, nвиробляється клітинами зернистого шару. Передбачається, що гонадокринін, nдіючи безпосередньо на інші фолікули, викликає в них загибель овоцита і подальшу атрезію цього фолікула. Атрезію слід nрозглядати як попередження формування надлишкової кількості яйцеклітин (тобто суперовуляції). Якщо ж овуляція зрілого фолікула з якихось nпричин не настане, то вироблений в ньому гонадокринін nзабезпечить його Атрезію та ліквідацію.

Статеве nдиференціювання гіпоталамуса. Безперервність чоловічої статевої функції і циклічність жіночої nпов’язані з особливостями секреції лютропіну nгіпофізом. У чоловічому організмі як фолітропін, так nі лютропін секретуються nодночасно і рівномірно. Циклічність ж жіночої статевої функції обумовлена тим, nщо виділення лютропіну з гіпофіза в циркуляцію nвідбувається не рівномірно, а періодично, коли гіпофіз викидає в кров підвищену nкількість цього гормону, достатню для виклику овуляції і розвитку жовтого тіла nв яєчнику (так звана овуляційна квота лютропіну). Гормонопоетичні nфункції аденогіпофіза регулюються аденогіпофізотропними nнейрогормонами медіобазального nгіпоталамуса. Гіпоталамічна регуляція лютеїнізуючої функції передньої долі гіпофіза здійснюється nдвома центрами. Один з них («нижчий» центр), що знаходиться в туберальних ядрах (аркуатному і вентромедіальному) медіобазальному nгіпоталамусі, активує передню частку гіпофіза до безперервної тонічної секреції nобох гонадотропінів. При цьому кількість лютропіну яка виділяється забезпечує лише секрецію nестрогенів яєчниками і тестостерону сім’яниками, замало для виклику овуляції і nутворення жовтого тіла в яєчнику.

Інший центр («вищий», або n«овуляторний») локалізується в преоптичній nобласті медіобазального гіпоталамуса і модулює nдіяльність нижчого центру, в результаті чого останній активує гіпофіз до nмасивного викиду «овуляторної квоти» лютропіну. При відсутності впливу андрогену преоптичний овуляторний центр зберігає nздатність періодично порушувати діяльність «нижчого центру», як це властиво nжіночій статі. Але у зародка чоловічої статі завдяки наявності в його організмі nчоловічого статевого гормону даний овуляторний центр nгіпоталамуса маскулінізується. Критичний період, після nякого овуляторний центр втрачає здатність nмодифікуватися за чоловічим типом і остаточно закріплюється в якості жіночого, nобмежується у людського плода кінцем внутріутробного nперіоду.

 

Методика nвиконання практичної роботи

 

1. МАТКА В ПРЕМЕНСТРУАЛЬНИЙ ПЕРІОД.

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

У слизовій оболонці матки можна відрізнити дві частини: функціональну nі ба­зальну. В функціональній частині в свою чергу виділяють компактний шар, де проходять поверхневі, ще не розгалужені частини залоз і губчастий nшар, де залягають розгалужені nчастини залоз з розширеними просвітами. nВ базальній частині знаходяться денця залоз. Препарат матки в пременструальному nперіоді дозволяє ознайомитись із змінами слизової оболонки (ендометрію) матки в період секреції. Ендометрій значно потовщується, залози сильно видовжуються і розширюються, пізніше заповнюються слизовим секретом. У nвласному шарі слизової оболонки чітко можна бачити nрозширені і переповнені кров’ю вени і артерії. n

За­малювати і позначити: n1. Слизова оболонка ендометрію: а) одношаровий приз­матичний nвійчастий епітелій; б) функціональний шар ендометрію; nв) базальний шар; г) прості трубчасті маткові залози. 2. М‘язова оболонка – міометрій; nд) підслизовий шар; ж) судинний шар; е) надсудинний nшар. 3. Серозна оболонка – периметрій.

 

·        nЯким nепітелієм вистелена слизова оболонка матки?

·        nЯкі nза будовою маткові залози?

 

2. МАТКОВІ ТРУБИ n(поперечний переріз).

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

В препараті можна nпобачити довгі розгалужені складки слизової оболонки. Підслизова основа nвідсутня, а тому безпосередньо за слизовою розташовується м’язова оболонка, яка nскладається з пучків гладких міоцитів між прошарками nпухкої сполучної тканини. Циркулярний і поздовжній шари м’язової оболонки nвідмежовані нечітко. Зовні від м’язової оболонки є шар сполучної тканини n(підсерозна основа) і мезотелій серозної оболонки. nЗамалювати і позначити: 1. Слизова оболонка: а) складка; б) одношаровий nпризматичний епітелій. 2. М‘язова оболонка: в) циркулярний шар. n3. Підсерозна основа. 4. Серозна оболонка з мезотеліем.

 

·        nЯкі nклітини входять у склад епітелію маткових труб?

·        nЗ nяких шарів гладких міоцитів складається м’язова nоболонка?

 

3. МАТКА В ПОСТМЕНСТРУАЛЬНИЙ ПЕРІОД.

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

В препараті можна бачити nрегенерацію ендометрію, яка завершується. Товщина ендометрію після менструації збільшується і відновлений nепітелій має плоску або кубічну форму. Регенерували і залози, які є простими nтрубчастими нерозгалуженими. Сполучна тканина власного шару ще інфільтрована nлейкоцитами. Кровоносних судин ендометрію небагато. nЗамалювати і позначити: 1. Ендометрій: а) кубічний nепітелій; б) маткові залози. 2. Сполучна тканина власного шару. 3. Кровоносні nсудини.

 

·        nЯким nшаром представлений ендометрій у постменструальному nперіоді?

·        nЗа nрахунок чого відбувається оновлення епітеліальної пластинки слизової оболонки?

 

4. МОЛОЧНА nЗАЛОЗА (лактуюча молочна залоза тварини).

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

За малого збільшення nмікроскопа видно прошарки сполучної тканини, які ділять залозу на часточки, в nпрошарку міжчасточкова протока, вистелена nбагаторядним епітелієм. В часточках можна бачити альвеолярні кінцеві секреторні nвідділи і молочні ходи. Замалювати і позначити: 1. Часточка залози. 2. Міжчасточкова перегородка. 3. Альвеола залози. 4. Молочна nальвеолярна протока. 5. Міжчасточкова молочна nпротока. 6. Міоепітеліоцити.

 

·        nЩо nформується на кінцях альвеолярних ходів?

·        nЯкі nклітини знаходяться між основою секреторних клітин та базальною мембраною?

 

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

а) основні:

 

1.   Гістологія людини / [Луцик О. Д., nІванова А. Й., Кабак К. С., Чайковський Ю. Б.]. – Київ : Книга плюс, 2010. n– С. 438–449.

2.   Гістологія людини / [Луцик О. Д., nІванова А. Й., Кабак К. С., Чайковський Ю. Б.]. – Київ : Книга плюс, 2003. n– С. 451-462.

3.   Волков К.С. Ультраструктура основних nкомпонентів органів систем організму / К. С. Волков. – Тернопіль : Укрмедкнига, 1999. – С. 100–101.

4.   Презентація лекції з теми: «Жіноча nстатева система» (Інтранет).

5.   Відеофільм: «Статеві nсистеми» (Інтранет).

 

 

б) додаткові:

1.   Гистология, цитология nи эмбриология / [Афанасьев nЮ. И., Юрина Н. А., Котовский Е. Ф. и др.] ; под ред. Ю. И. Афанасьева, Н. А. Юриной. – [5-е изд., перераб. и доп.]. – М. : nМедицина. – 2001. – С. 699-719.

2.   Гистология : [учебник] n/ под ред. Э. Г. Улумбекова, nЮ. А. Чельшева. –[3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : ГЕОТАР–Медиа, n2007. – С. 369-378.

3.   Данилов Р. К. Гистология. nЭмбриология. Цитология. : [учебник для студентов медицинских вузов] / Р. К. nДанилов – М. : ООО «Медицинское nинформационное агенство», n2006. – С. 402-409.

4.   Гістологія людини / [Луцик О. Д., nІванова А. Й., Кабак К. С.]. – Львів : Мир, 1993. – С. 352-361.

5.   Кузнецов С. Л. Атлас по гистологии, nцитологии и эмбриологии / Кузнецов С. Л., Н. Н. Мушкамбаров, nВ. Л. Горячкина. – М. : Медицинское nинформационное агенство, n2002. – С. 333–345.