СУДОВО-МЕДИЧНА ТАНАТОЛОГІЯ

СУДОВО-МЕДИЧНА ТАНАТОЛОГІЯ n

Вивчення патологічної фізіології nсмерті та різних механізмів її прояву і розвитку дали можливість виділити два nперіоди настання смерті: клінічну і біологічну.

Клінічна смерть – це такий стан, nпри якому після зупинки дихання і серцебиття можливе відновлення життєвих nфункцій організму. Цей стан у звичайних умовах триває не більше 5-6 хв. Він nможе бути і більш тривалим при гіпотермії, що можливо тільки в умовах клініки. nНа цьому етапі вмирання організм, як ціле, уже не живе, проте життєдіяльність nокремих тканин і органів збері­гається, необоротні зміни в них ще не настали. nОсь чому при вчасному наданні медичної допомоги людині, що знаходиться в стані nклінічної смерті, інколи вдається повернути життя. Клінічна смерть – стан оборотний. nОтже, це не смерть, а глибоке пригнічення життєвих функцій. Цей стан може nзакінчитися смертю. Біологічна смерть – це такий стан, коли розвиваються необо­ротні nзміни в корі мозку та інших органах і відновлення життєвих функцій стає nнеможливим. Моментом настання смерті вважають зупинку серця. Поки діяльність nсерця зберігається – людина жива. Тому зупинка серця і є кінцевою і nбезпосередньою причиною смерті кожної померлої людини. Смерть – це nприпинення всіх життєвих функцій. Припинення трьох чинників життя (роботи nсерця, дихання та кровообігу), послідовне чи одночасне, яке супроводжується зга­санням nсвідомості, дає можливість констатувати смерть. Сьо­годні ж серце може nпрацювати за допомогою електростимулятора, легені можуть дихати за допомогою nмеханічного респіратора, кров очищується за допомогою штучної нирки, живити nорганізм можна за допомогою вливань. Старе визначення смерті, таким чином, nвтратило силу. Індивідуум вважається померлим, коли його мозок не функціо­нує, nа мозкові клітини не випромінюють хвиль, що фіксуються елек­тро­енцефалографом. nКров може циркулювати, серце битися, легені дихати, але організм помер, nоскільки свідомість щезла і піс­ля 24 год мовчання електроенцефалографа навряд nчи відно­виться. Смерть мозку, відсутність nсвідомості визначають смерть індивідуума. Першою ознакою смерті вважається nзупинка дихання, але вона не достовірна. Відомий випадок з англійським nполковником Тоунсендом, який провів на собі дуже цікавий дослід. В присутності nконсиліуму лондонських лікарів він зупинив своє дихання. Оглянувши і склавши nсвідоцтво про його смерть, лікарі розійшлись по домівках. Після цього полковник n“ожив” і наступного дня знову повторив перед тими ж лікарями цей експеримент. nПроте його досліди над самим собою закінчились трагічно: під час чергового nексперименту він помер. Іншою (другою) ознакою смерті вважається зникнення nпульсу і зупинка діяльності серця. Проте і це спростовується фактами свідомого nконтролю над серцебиттям. Констатація факту смерті є найважливішим nмоментом у діяльності судово-медичного експерта і у лікуючого лікаря. Вчені вже nдавно шукали методи визначення ознак смерті. Ознаки смерті поділяють на відносні n(ймовірні, орієнтовні або первісні) та на абсолютні (достовірні, або nвірогідні). До відносних ознак смерті належать: 1. Пасивне, нерухоме положення nтіла (звідси – покійник). Таке положення спостерігають у живих людей при nбагатьох хворобах, непритомних станах, після епілептичного нападу, в стані nасфіксії, після ураження електричним струмом, при тяж­кому отруєнні тощо. 2. nБлідість шкіри. Спостерігають у тих самих або інших ви­падках у живих осіб. 3. nВідсутність свідомості. Також спостерігають у живих осіб. 4. Зупинка дихання. nЖиття людини деякий час можливе і без дихання або при поверхневому диханні n(приклади вже наводились). 5. Відсутність пульсу та серцебиття спостерігають nнавіть при збереженні дихання, коли серце настільки слабшає, що пульсова хвиля nне відчувається на периферійних артерія. Це не доводить настання смерті. Серце nможе ще працювати, але ця робота не фіксується звичайними фізикальними методами nдослідження (пальпацією, вислуховуванням).  n6. Втрата чутливості до больових, термічних і нюхових подраз­ників. nНерідко спостерігають при глибокому непритомному стані і це також не є ознакою nсмерті. 7. Відсутність рефлексів, у тому числі зіничного і з рогівки. Це більш nпереконлива ознака смерті, проте інколи її виявляють у живих осіб при nперерахованих вище станах, під час агонії. 8.Охолодження кінцівок. 9. Ознака nБєлоглазова, відома під назвою “котяче око”.

При зупинці nсерця тиск в артеріальній системі падає, внаслідок чого і в очних яблуках nвиявляють втрату пружності. При боковому натискуванні 1-ІІ пальцями на очне nяблуко зіниця набуває овальної чи щілиноподібної форми, що нагадує зіницю nкотячого ока. Ця ознака не є абсолютною ознакою смерті, оскільки може зустріча­тися nпри явищах різкої серцевої слабкості, зокрема при уявній смерті, при nцеребральній комі, тяжких отруєннях тощо. У здорових живих людей форма зіниці nпри стисканні очного яблука не змінюється. Усі перераховані ознаки спостерігають nі у живої людини при певних обставинах, наприклад, при різних видах механічної nас­фіксії, при деяких отруєннях, струсі головного мозку, тепло­вому ударі, nураженні електричним струмом, при охолодженні тіла, епілептичному припадку, в nстані глибокої непритомності, після сильних душевних потрясінь тощо. Це nвідносні ознаки смерті.

Абсолютними (достовірними, або вірогідними) ознаками смерті є трупні плями і трупне nзаклякання, зниження температури тіла до +20 С і нижче, висихання рогівок n(плями Лярше) та інші зміни, що відбуваються у мертвому тілі. На факт смерті nвказують також несумісні з життям ушкодження, які видно при зовнішньому огляді n(відокремлення голови, поділ на частини, просторі прони­каючі в порожнини nпоранення з пошкодженням внутрішніх органів, загальне обвуглення тіла, виразні nознаки гниття тощо). У nнаш час смерть людського організму із загальномедичної точки зору розуміють у nдвох аспектах. З одного боку, розглядають смерть організму як цілого, тобто nконстатація кінцевої зупинки серця, яка дає право лікарю сказати, що людина nпомерла і, отже, зробити відповідний запис в історії хвороби і видати лікарське nсвідоцтво про смерть. З другого боку, смерть організму розгля­дають як nпоступове, а не одночасне, припинення життєдіяльності окремих органів і тканин, nтобто в процесі вмирання спостерігають динаміку переживання тканин і органів. Відрізок часу від моменту настання смерті організму nяк цілого до кінцевого омертвіння окремих органів і тканин називається nсуправітальним періодом і має в судовій медицині виключне значення. Саме nпротягом цього відрізку часу, що обчислюється приблизно 20 год, тканини, які ще nне відмерли, відповідають на різні подразники (механічні, хімічні, електричні) nтак званими суправітальними реакціями (від лат. supra – зверху, наверху, вище + nvita – життя). Виявлення їх допомагає встановлювати давність настання смерті.

Трупні nзміни

Трупні зміни, які є абсолютними ознаками смерті, – це nпроцеси, що розвиваються у мертвому тілі, інтенсивність і вираженість котрих nзалежить від багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, у тому числі від часу, і nякі проявляються певними ознаками. У судовій медицині трупні явища поділяють на n2 групи: на ранні (тобто такі, що розвиваються протягом перших годин і nдоби після смерті) і на пізні (або трансформативні), які розви­ваються nзвичайно з 2-3 доби і відбуваються в трупі протягом більш-менш тривалого nстроку, аж до повного його скелетування. До ранніх змін відносять охолодження nтрупа, висихання, трупні плями, трупне заклякання, автоліз. Пізні трупні явища nподіляють на руйнуючі труп (або знищувальні – гниття, руй­нація трупа тваринами nчи рослинами) і консервуючі його (або ті, що збе­рігають труп, – муміфікація, nжировіск, торф’яне дуб­лен­ня, збе­реження трупа у певних середовищах: льоду, nсольових розчинах, нафті тощо).

Ранні nтрупні зміни

Охолодження nтрупа n(algor mortis). Смерть означає повне припинення функцій організму, зокрема nвироблення тепла, внаслідок чого після настання смерті температура тіла, хоча й nповільно, але неухильно починає знижуватися. Охолодження тіла залежить від nтемператури і вологості навколишнього середовища, від наявності одягу, від nвластивостей поверхні, де розташований труп, від причини смерті, від nвгодованості тіла, віку тощо. Як правило, охолодження трупа повністю nзакінчується протягом першої доби з моменту смерті (Д.П. Косоротов, М.І. nАвдєєв). Зниження температури починається з відкритих частин тіла і триває до nтих пір, поки вона не стане на 0,5-2 С нижчою від температури навколишнього nсередовища (за рахунок випаро­вування вологи). Вважають, що при так званій n“кімнатній” температурі (18-20 С) температура трупа знижується в середньому на n1 градус за 1 год (М.В. Попов, М.1. Райський, М.І. Авдєєв та ін.). Для більш точного визначення nзакономірностей зниження температури трупа і врахування можливих різноманітних nфакторів, що впливають на швидкість охолодження, необхідно вимірювати nтемпературу трупа через певний час (через 0,5 чи 1 год) на початку і в кінці nогляду трупа на місці події.
n   У звичайних умовах, якщо nтіло людини має температуру 20 ºС і нижче, то це є nдостовірною ознакою смерті. Досліджують охолодження трупа тактильно, а температуру термометром, на nякому є шкала від +5-10 ºС до +35-40 ºС, у роті або в прямій кишці. Трупне висихання (desiccatio). Через деякий час після смерті, внаслідок випарювання nвологи з поверхні трупа, спостерігають висихання. Воно починається перш за все nна місцях, позбавлених епідермісу, на слизових оболонках губ і очей. Губи nтемнішають, зморщуються і стають більш щільними, жорсткими. Якщо очі були nвідкриті, то ді­лянки поверхні очного яблука між відкритими повіками поступово nстають жовто-сірими, тьмяніють і дещо змор­щуються. Якщо розсунути по­віки, то nці ділянки дуже добре виділя­ються у вигляді видовжених три­кутників, основа nяких повернута до райдужки, а верхівки – до кутів ока (так звані плями Лярше). nЦі плями служать абсолютною ознакою дійсної смерті. Вони формуються не раніше n5-6 год після смерті. Просторі перга­ментні плями утворюються на місці nопіків II ступеня, на грудях при прове­ден­ні штучного дихання за Сільвестром nчи розтиранні шкіри тощо. Пергаментні плями – nце місцеве, часткове висихання трупа, їх не треба плутати із загальним nвисиханням трупа (мумі­фі­кацією), що відноситься до пізніх трупних змін. Трупні nплями (livores mortis) – це посмертне стікання крові під власною вагою в nнижче розташовані ділянки тіла, скупчення її, переповнення дрібних судин і nпросвічування через шкіру. Звичайно це просторі суцільні синьо-багряні ділянки nшкіри, що не піддавались тиску при лежачому положенні трупа.

Вони відіграють виключну роль у nсудово-медичній практиці. Трупні плями є однією з перших абсолютних ознак nсмерті, оскільки з’являються через 1,5-2 год після зупинки серцевої діяльності. nБільшість учених вважає, що трупні плями з’являються в серед­ньому через 2-4 год nпісля смерті, нерідко – через 1-1,5 год, або пізніше – через 6-8 год.

Досліджують трупні плями шляхом nнатискання на них великим пальцем по середній лінії в поперековій ділянці. В nстадії гіпостазу трупна пляма при натисненні зникає внаслідок витиснення nмайже незміненої крові з судин. Після припинення тиснення кров по судинах nшвидко повертається і колір трупної плями відновлюється. При перевертанні трупа nвони можуть зовсім зникнути з пер­вісного місця, а потім з’явитися на новому, nнижче розташованому місці. У стадії стазу (дифузії) кров, яка згусла nвнаслідок про­сочуван­ня плазми в навколишні тканини, втрачає колишню здатність nпереміщатися по судинах і пляма при натискуванні вже не зникає, а лише блідніє і nповільно відновлює свій колір. При перевертанні трупа вона вже не зникає, може nзменшитись її інтенсивність, але на нижче розташованих ділянках трупа можуть nутворитись нові пля­ми. Для того, щоб вони з’явилися, потрібний більш тривалий nчас. У стадії імбібіції трупна пляма nпри натискуванні не змінює свого забарвлення, а при перевертанні трупа не nпереміщується і тканини при розрізі рівномірно забарвлені у фіолетовий чи nбрудно-ліловий (бузковий) колір. Це обумовлено тим, що відбувається гемоліз і nгнильний розпад еритроцитів, стінки судин і навколишні тканини просочуються nгемоглобіном, який виходить через судинні стінки разом із плазмою. Зміна nзабарвлення трупних плям залежить не тільки від стадії їх розвитку, але й від nмісця і сили натискування. Динамометричне дослідження трупних плям дало nможливість М.П. Туровцю в стадіях гіпостазу і стазу виділити по дві фази, nщо допомагає визначати давність настання смерті більш точно. Через 48 год після nсмерті автор констатував настання стадії імбібіції. А.І. Муханов (1965) nзапропонував свою модель динамометра для дослідження трупних плям, названого ліворометром n(від livores – трупні плями). Перевага його в тому, що головка у нього прозора, nщо дає можливість під час натискування на пляму спосте­рігати за зміною nкольору.

Кров стікає під nвласною вагою донизу не тільки в покровах тіла, але й у внутрішніх органах. nОсобливо добре це видно в леге­нях, у петлях кишок, у задній стінці шлунка, в nнирках тощо. В цих внутрішніх кровонатьоках розрізняють ті ж стадії розвитку, nщо і в утворенні зовнішніх трупних плям. У процесі розвитку стазу у внутрішніх nорганах частина плазми, яка виходить із судин, просочується через серозні nоболонки і нако­­пи­­чується у плевральних, черевній і перикардіальній порож­нинах. nЦей транссудат спочатку жовтий, а потім через домішок гемогло­біну стає nчервонуватим. На кінець 3-4 доби після смерті в порож­нинах можна знайти до n50-100 мл такої рідини. Ці зміни посмертні і не зв’язані з будь-якими nприжиттєвими пошкоджен­нями або хво­роб­ливими процесами. За виглядом трупні nплями можуть бути схожими на синяки, ось чому дуже важливо вміти їх розрізняти. nСиняки можуть розташовуватись в будь-якому місці тіла, трупні плями локалізують­ся nзвичайно у нижчележачих місцях, межі їх нечіткі, в перших двох стадіях вони nзникають або бліднуть при натискуванні пальцем. Судово-медичне значення трупних nплям дуже велике: 1) це абсолютна, найбільш рання, ознака смерті; 2) ступінь їх nрозвитку може орієнтовно свідчити про давність настання смерті; 3) вони nвказують на положення тіла після смерті;4) за ними можна зробити висновок про nзміну положення трупа, про переміщення його з одного місця на інше n(цьому сприяє малюнок плям); n5) забарвлення їх дає підставу лікарю nзапідозрити певну причи­ну смерті (отруєння отрутами, що змінюють гемоглобін, nдію холоду, утоплення тощо) і відповідно планувати і проводити розтин трупа; 6) nвони вказують на кількість чи стан крові в трупі; 7) вони можуть симулювати nсиняки.

Трупне заклякання (rigor mortis). Після настання смерті всі м’я­зи трупа розслаблюються, стають м’якими та nподатливими. Проте через деякий час м’язи починають поступово і самовільно nущільнюватись, стають твердими, трохи скорочуються і фіксують труп у певній nпозі, яку дуже тяжко змінити. Отже, трупне закля­кання – це особливий стан nм’язової тканини, який характеризуєть­ся її ущільненням і скороченням на певний nперіод часу. Це одна з ранніх абсолютних ознак смерті, яка може бути виявлена nчерез 1,5-2 год після настання смерті. Судово-медичне значення трупного nзаклякання дуже велике: 1) це абсолютна рання ознака смерті; 2) воно допомагає nвизначити приблизну давність настання смерті (за ступенем його розвитку та nвираженості); 3) заклякання фіксує позу трупа після смерті; 4) воно дає nможливість іноді зробити висновок про пере­міщення трупа з одного місця в інше n(зі зміною пози); 5) воно може допомогти у розпізнаванні причини смерті і її nгенезу (наприклад, при отруєнні блідою поганкою воно може бути відсутнім, nслабко виражене воно в серці при його хворобах тощо); 6) заклякання гладеньких nм’язових волокон внутрішніх органів може імітувати прижиттєві хворобливі стани n(наприклад, гіпертро­фічний гастрит).

Автоліз – це nсамопереварювання тканин трупа під впливом власних протеолітичних ферментів – nкатепсинів (пепсину, трип­сину, амілази, фосфатази тощо) без участі nмікроорганізмів. Це відбувається тому, що після настання смерті дія nферментів у трупі ще продовжується протягом деякого часу. Автолітичні процеси nпочинаються зразу після смерті й відбуваються у всіх органах і тканинах. Цим nпояснюється гемоліз еритроцитів, помутніння рогівки, зміна в ЦНС.

   У nсудовій медицині автоліз має негативне значення, оскільки несумісний з nправильною діагностикою прижиттєвих змін. Про­цеси автолізу не використовуються nдля визначення давності настання смерті.

 

Пізні nтрупні зміни

Хоч пізні трупні явища починають розвиватися невдовзі nпісля смерті, але стають виразними частіше на 2-3 добу; повного розвит­ку nдосягають значно пізніше (через кілька тижнів, місяців і навіть років). Вони викликають nзначні зміни трупа (його зов­нішнього вигляду, будови органів і тканин). Гниття n(putrefactio). Гниттям називається складний процес nрозкладання органічних структур трупа, перш за все білкових речовин, під nвпливом життєдіяльності різних мікроорганізмів.

   Гниття залежить nголовним чином від температури, вологості та достатнього доступу повітря. nОптимальна для гниття темпе­ра­тура навколишнього середо­вища – 30-40 С. При nзниженні температури гниття уповіль­нюється, а при 0-1С зупиняється зовсім. При nпідвищенні темпера­тури до 55-60 С гниття також починає сповільнюватися і nнавіть зупиняється, оскільки висока температура згубно діє на гнильні мікроби. nСуттєве значення для гниття має вологість повітря. При не­стачі вологи мікро­організми nгинуть. Води, яка знаходиться у тру­пі (65 %), ціл­ком достатньо, щоб nпідтримувати процеси гнит­тя. Гниття розвивається і проявляється на трупі в nпевному порядку. Сірководень і його заміщені (етил­меркаптан і метил­мер­каптан), nщо утворюються при гнитті, мають сморідний запах, який відчувають невдовзі nпісля смерті людини. По суті непри­ємний запах від трупа є першою ознакою гнит­тя, nяку можна визначити нюхом або за допомогою хімічної реакції. Сірководень з nгемоглобіном крові утворює сульфгемоглобін, а з відщепленим від гемоглобіну nзалізом – сірчисте залізо, сполуки зеленого кольору, завдяки чому шкіра живота, nособливо у правій здух­винній ділянці, набуває слабко вираженого nбрудно-зеленого кольору, який стає все інтенсивнішим і поступово охоплює інші nділянки тіла. Це так звана трупна зелень – друга (але перша види­ма) ознака nгниття на трупі. Перші ознаки трупної зелені з’яв­ляють­ся звичайно у кінці nпершої або напочатку другої доби при температурі +18-20 С. Через 3-5 днів після nсмерті на шкірі трупа можна бачити також гнильну венозну сітку, яка утворюється при гнильному nразкладанні (гемолізі та загниванні) крові в поверхневих венах. Гемолізована nкров проникає через стінки вен і забарвлює шкіру за їх ходом у брудно-червоний, nбурий, а потім – у зеленуватий колір. Гнильна венозна сітка може захоплювати nлише окремі частини тіла (частіше – вищележачі).Одночасно із зміною забарвлення збільшується об’єм трупа внаслідок nутворення і розповсюдження у підшкірній клітковині газів, що отримало назву n“трупної емфіземи”. Розміри трупа значно збільшуються (“гігантський” труп). nОбличчя, шия роздуваються, повіки спочатку закриваються, а потім очні яблука nвипинаються назовні, губи вивертаються, язик висувається з рота. Лице трупа стає nневпізнанним. З отворів починає виділятися сукровична, брудно-червона, nбрудно-зелена рідина. На 7-8 добу після смерті, інколи пізніше, одночасно із nздуттям трупа верхні шари епідермісу піднімаються газами у вигляді пухирів, nнаповнених кров’янистою, з гнильним запахом рідиною (гнильні пухирі), які легко nлопаються, епідерміс відшаровується і звисає клаптями. (Їх треба відрізняти від nопікових пухирів). Молочні nзалози і мошонка значно роздуваються газами, збіль­шуються статеві органи, nзадньопрохідний отвір зяє, газами вишто­вхуються харчові маси з шлунка n(посмертна “блювота”), інколи вивертається піхва, матка; при наявності плода в nматці (при вагітності) відбувається виштовхування газами плода і настають nпосмертні “пологи”. Гниття відіграє негативну nроль у судовій медицині, утруднює роз­тин трупа, знищує ознаки багатьох пош­коджень nі хво­робливих змін, заважає діагностиці прижит­тєвості ушкоджень, обтяжує nвизначення давності настання смерті. Проте гниття сприяє виявленню трупів n(наприклад, за запахом, внаслідок їх спливання тощо). Гниття не повинно бути nпричиною відмови від судово-медичного дослідження трупа.

Руйнування трупа nтваринами і рослинами. nТрупи людей можуть піддаватися пошкодженням і повній руйнації комахами, nдомашніми (свійськими) та дикими тваринами, а також рос­линами. Комахи оселяються на трупі незабаром після настання nсмерті й швидко розмножуються (в літній період). Першими на трупі у теплу пору nроку поселяються мухи, які відкладають яйця. Личинки, що з’являються з них, nпроникають у труп, у внутрішні органи, аж до мозку, і починають свою nруйнувальну роботу. Кількість личинок може бути величезною. В шкірі вони nутворюють отвори, які можуть нагадувати дрібні колоті чи дробові рани. Личинки nзнищують внутрішні органи і всі м’які тканини. За образним висловом К. Ліннея n(1736) “Три мухи можуть так швидко зжерти труп коня, як і лев”. При сприятливих nумовах личинки мух можуть з’їсти труп дитини до кісток за 1,5-2 тижні, а труп nдорослої людини – за 1-1,5 місяця. Крім мух, труп можуть руйнувати інші комахи nта безхребетні. Мурашки через 4-8 тижнів можуть перетворити труп у скелет. nДосить швидко починають об’їдати труп таргани, утворюючи ділянки на зразок nпергаментних плям, які іноді нагадували садна чи опіки. Фауною трупа, її nзалишками (личинки, лялечки) можна керува­ти­ся при визначенні давності nнастання смерті.

Хребетні тварини також nможуть руйнувати труп. Поїдання трупів голодними гієнами, лисицями, вовками, nшакалами, воро­нами та іншими птахами загальновідоме. Рана, заподіяна дзьобом nворо­ни, може нагадувати колото-різану рану. Собаки, кішки, сви­ні рідше пош­код­жують nлюдські трупи, хоча, будучи голод­ними, вони обгри­зають частини трупа, nособливо навколо ран. Миші, особливо щури, можуть значно об’їдати м’які частини nтрупа, в першу чергу відкриті ділянки тіла: обличчя, кисті. Пош­кодження від nмишей і щурів дуже характерні – вони мають фес­тончасті, виїдені, характерні nкраї. Там містяться екскременти цих тварин. При перебуванні трупа у водоймищі nможуть вияв­ляти пошкодження річковими чи морськими тваринами: рачками, nводяними жуками, п’явками, морськими зірками, деякими рибами. Судово-медичне nзначення пошкоджень від тварин полягає в тому, що вони можуть нагадувати nприжиттєві пошкодження, а го­ловне – знищуються особливості пошкоджень, що були nпри житті.

На трупах людей можуть nпоселятися різні рослини. Перш за все треба вказати на плісняву (цвіль), що nпокриває захоронений труп невдовзі після поховання. Пліснява оселяється на nодежі, шкірі, розпушуючи епідерміс, і проростає у його найглибші шари. Після nвідмирання пліснява залишає після себе чорні плями, які нагадують сліди nкіптяви, маслянистих забруднень. Труп, що знаходиться на відкритому повітрі, nнеглибоко в землі може проростати рослинами (зокрема травами), їх корінням і nкорінням дерев. Відомі випадки проростання трав через весь труп. За станом nрослин ботанік може визначити їх вік, а отже, вказати приблизний час nзнаходження трупа на поверхні замлі на даному місці. В цілому участь плісняви nта рослин у знищенні трупа незначна.

Майже завжди пізні зміни nпочинаються з гниття, яке в певній стадії через несприятливі умови може nприпинитися, і труп починає консервуватися. Тому далеко не завжди в природних nумовах трупи повністю консервуються. Муміфікація (mumificatio). Якщо труп знаходиться в умо­вах nнеcтачі вологи і наявності сухого повітря при хорошій вен­тиля­ції, то гниття nприпиняється, він швидко втрачає вологу і висихає. Процес загального висихання nтрупа називається муміфікацією.

Муміфікація nможе бути загальною, тобто розповсюджуватися на весь труп, і частковою, коли nвисихають тільки окремі частини тіла; природною та штучною. Підвищена nтемпература значно прискорює муміфікацію, оскільки сприяє випарюванню вологи і nзупиняє гниття. Тому муміфікація зустрічається найчастіше у місцевостях з nжарким кліматом. Проте можлива муміфікація і при більш низькій температурі, nякщо тільки вона забезпечена доброю зміною сухого повітря.

Муміфікація може nвідбуватися не тільки на відкритому повітрі, але й у могилі, наприклад, в nпухкому піщаному або кам’янистому грунті, який добре вентилюється і всмоктує nвологу, а також в приміщеннях з хорошою вентиляцією, наприклад, на горищі. Чим nменша маса трупа, тим краще і швидше він висихає. Особливо швид­ко піддаються nмуміфікації дитячі трупи. При муміфікації труп поступово починає зморщуватися, nтемнішати і твердішати, шкіра набуває властивостей пергаменту. Різко спадає nвага мертвого тіла; воно зменшується в об’ємі. Втрата ваги може досягти 75-90 n%. М’які тканини стають ламкими, кришаться, іноді руйнуються міллю, кліщами, nможуть перетво­рюватися в порошок. Час, необхідний для муміфікації, звичайно nобчислюється місяцями. При сприятливих умовах труп дорослої люди­ни може nмуміфікуватися за 2-3 місяці, а дитини – ще раніше (М.В. Попов, 1950).

Не треба плутати nмуміфікацію з бальзамуванням. Бальза­мування – це особливий штучний процес nконсервації трупів (наприклад, труп М.І. Пирогова у Вінниці).

Жировіск – saponificatio (adipocera) – це своєрідне перетво­рення трупа, який знаходився в nумовах надлишку вологи і нестачі кисню. В жировіск перетворюються трупи, що nзнаходяться у вологому грунті або в невеликих водоймищах зі стоячою чи повіль­но nстікаючою водою (ставок, криниця). Гниття в таких умовах уповільнюється nвнаслідок відсутності повітря і вимивання водою частини мікроорганізмів. nПідшкірна жирова клітковина, а з часом і інші тканини та органи трупа nперетворюються у білувато-жовту (у воді) чи сіро-жовту (в грунті) грубозернисту nмасу, спочатку м’яку, потім – крихку. Ця маса без зусиль ріжеться ножем (в тому nчислі і кістки), пахне прогірклим сиром чи маслом, при нагріванні nрозтоплюється, на папері залишає жирну пляму, плаває у воді тощо.

Внаслідок свого nзовнішнього вигляду, який нагадує жир і віск, такі тканини і стан отримали nназву “жировіск”. Вперше описали його у 1786 році Фуркруа і Туре, назвавши його nтрупним воском, трупним салом. Суть процесів, що відбуваються у тканинах, nзводиться до того, що під впливом надлишку вологи жири трупа роз­щеп­люються на nгліцерин і жирні кислоти: олеїнову, пальмитинову, стеаринову та інші. Гліцерин nі олеїнова кислота, як рідкі і розчинні у воді спо­луки, вимиваються і nзалишають труп. Інші кислоти, з’єднуючись з солями лужно-земельних металів, що nзнаходяться у воді (каль­цію, магнію), та з аміаком, який виді­ляється з білків nпри їх розпаді, утворюють кальцієві, магнезієві та амонієві солі цих кислот n(тобто мила). Тому процес утворення жировоску ще називається оми­лен­ням. nУтворення жировоску залежить від індивідуальних особли­востей трупів n(ожиріння), зовнішніх умов, від вмісту солей у воді тощо. Дані про строки nутворення жировоску суперечливі. Чим менша маса трупа, тим швидше утворюється nжировіск. М.В. Попов (1950) вказує, що трупи немовлят цілком перетворюються у nжировіск через 4-5 місяців, трупи дорослих – через 8-10 місяців (іноді більше). n

Труп, nперетворюючись у жировіск, зберігає свою форму (нап­рик­лад, труп Вашінгтона nбув ексгумований через 40 років після смерті, проте можна було впізнати його за nрисами обличчя). Мікро­скопічне дослідження інколи подає чітку структуру nорганів і тканин. На трупі можуть зберегтися окремі пошкодження, кіптява nпострілу, странгуляційна борозна тощо. У випадку отруєння в ньому можна знайти nдеякі отрути.

За nступенем розвитку жировоску не можна точно визначити час смерті, тривалість nперебування трупа у воді чи вологому грунті. Мова може йти лише про приблизні nта мінімальні строки.

Торф’яне дублення – це своєрідна зміна тканин і органів трупа, що потрапив у грунт з великим nвмістом гумусових кислот (у торф’яне болото). Труп набуває темно-бурого nзабарвлення і ущіль­нюється, неначе дубиться. Звідси і назва цього процесу. В nпрісних болотах утворюється жировіск, але не дублення.

Процес торф’яного дублення вивчений недостатньо. Головним nдіючим компонентом є кислоти, які ущільнюють шкіру, розчиняють білки м’язів і nвнутрішніх органів, знищують гнильні мікроорганізми, розчиняють і вимивають nсолі з кісток. Кістки стають м’якими та гнучкими, вони легко ріжуться ножем. nВнутрішні органи поступово зменшуються в об’ємі і розчиняються. Вага трупів nзменшується майже наполовину. Трупи в стані торф’яного дублення дуже добре nзберігаються багато nдесятків і навіть сотні років, що важливо для експертизи пошкоджень, а іноді й nупізнавання трупа.

Трупи nможуть зберігатися і при деяких інших умовах. Тривалий час труп зберігається в nконцентрованих розчинах солей (нап­риклад, добре зберігся з часів громадянської nвійни труп черво­ноармійця, знайдений у Сиваській протоці), у льодах, у землі nрайо­нів вічної мерзлоти, в нафті, смолі тощо.

 

Судово-медична діагностика давності nнастання смерті

Визначення nдавності смерті – це експертне встановлення строків її настання в годинах для nраннього постмортального періоду (до 2-3 діб) або в добах, тижнях чи місяцях nпри наявності пізніх змін у трупі. При розслідуванні злочинів проти життя nлюдини дуже часто вже на місці події під час первісного зовнішнього огляду nтрупа виникає необхідність у судово-медичному визначенні давності настання nсмерті. Встановлення цього строку надає велику допомогу органам дізнання, nдосудового слідства та суду і нерідко має вирішальне значення для виявлення nконкретної особи, яка скоїла злочин. Судові медики широко розробляють проблему визначення давності nнастання смерті, використовуючи гістологічні, гістохімічні, біофізичні, nфізико-хімічні та інші методи дослідження як в експериментах, так і при nсудово-медичних експертизах трупів.

Давність nнастання смерті в сучасних умовах визначають за наступними показниками та nзмінами.

1. nСуправітальні реакції. Удар неврологічним молоточком в точці, розташованій nна променевій кістці на 4-5 см nнижче від ліктьового суглоба, викликає розгинання кисті. Удари по тилу кисті у nміжп’ястних проміжках ведуть до зближення відповідних пальців. Удар по передній nповерхні стегна в нижній третині супроводжується скороченням чотириголового nм’яза тощо. Наяв­ність відповідної реакції м’язів свідчить про те, що з моменту nсмерті пройшло не більше 1-1,5 год. Через 2-2,5 год після настання смерті nвказані м’язові скорочення не викликаються.

Ідіомускулярна пухлина nабо м’язовий валик утворюється nпротя­гом 6-8 год після смерті.

2. nОхолодження трупа. В nпрактичній роботі при виявленні трупа в звичайних кімнатних умовах і відносній nвологості 50-60 %, при одночасному вимірюванні температури під пахвою і в nпрямій кишці, можна користуватись деними, наявними у спеціальних таблицях. Бурман (1861) встановив, що зниження температури nтрупа за 1 год в середньому становить 0,889 ºС і запропонував таку формулу nдля визначення часу, що минув з моменту смерті: де t – час, що пройшов після nнастання смерті (в годинах), Т – температура трупа в градусах Цельсія. 3. nВисихання. Відсутність плям Лярше при відкритих повіках трупа свідчить про nте, що смерть настала не пізніше 4-5 год. 4. Трупні плями. Навіть просте nдослідження трупних плям шляхом натискування пальцем і спостереження за зміною nкольору в місці натискування допомагає орієнтовно свідчити про давність nнастання смерті. В період з 2-4 по 10-12 год трупні плями при натискуванні nпальцем повністю зникають і через певний час віднов­люють свій первинний колір. nПісля 12-14 год до 24-36 год трупні плями бліднуть при натискуванні і повільно nвідновлюються. Після 36-48 год трупні плями, як правило, не змінюють свого nзабарвлення. 5. Трупне заклякання. Відсутність трупного заклякання nвказує на те, що після настання смерті пройшло менше 2-3 год або більше 3-5 nдіб. Може бути використана також наявність або відсутність його чи ступінь nвираженості трупного заклякання у різних групах м’язів (тобто розповсюдженість nйого в трупі), а також ступінь відновлення його в м’язах після штучного пору­шення. n6. Гниття має відносне значення для визначення давності настання смерті. nПроте можуть бути використані середні дані появи і розвитку окремих ознак nгниття. Так, наприклад, трупна зелень у здухвинних ділянках з’являється через n24-36 год після смерті, гнильна венозна сітка – на 3-5 добу, початкові ознаки nтрупної емфіземи можна знайти на 3-5 добу, забарвлення в зелений колір всієї nшкіри живота досягає на 4-5 добу, гнильні пухирі та позеленіння всього трупа nспостерігаються через 8-10 днів, розм’якшення тканин трупа визначається не nраніше, ніж через 1,5-2 місяці. Природне скелетування трупа (без участі комах, nтварин і рослин) відбувається не раніше, ніж через 1 рік. Для повного nскелетування з розпадом скелета на його фрагменти потрібно 3-5 років. 7. nІнші показники. Вони отримані за допомогою різних лабораторних методик: nморфологічних, гістохімічних, біохімічних та інших. Установлена динаміка nавтолітичних змін, вмісту ДНК, РНК, глікогену, білків і ліпідів крові, іонів nкалію, натрію, водню, електролітного складу рідких середовищ трупа, активності nрізних ферментів тощо Таким nчином діагностика давності настання смерті є достатньо багатогранною і потребує nглибоких знань закономірностей біологічних процесів, які відбуваються в nмертвому тілі після смерті.