Психогігієна та психопрофілактика
Психогігієна – галузь медичної nпсихології, яка вивчає вплив факторів і nумов зовнішнього середовища, виховання і самовиховання на психічний розвиток і nпсихічний стан людини, розробляє рекомендації щодо збереження і зміцнення психічного здоров’я суспільства і nокремих осіб. Елементи психічної гігієни з’явились в життєвій філософії людини nзадовго до того, як почалась наукова систематична розробка принципів психічної nгігієни і розвиток розумово-гігієнічної діяльності.
В античній літературі ми часто nзустрічаємось з поняттям міри, психічної гармонії, життєвої мудрості. Демокрит nговорив про евтімію, тобто добре nврівноважене життя. Епікур про атараксію – душевний спокій мудрої людини, яка nпізнала закони природи і позбавилась страху смерті. Церковна ідеологія nсередньовіччя із своїм дуалізмом душі і тіла опиралась перш за все на релігійні nі моральні категорії, дещо односторонньо nрозглядаючи і оцінюючи психічні явища з точки зору гріха, вини, самовідданої nлюбові, відношення до надприродних сил і підготовки до загробного життя. nРелігійний світогляд того часу давав можливість людям в більшій мірі пасивно nпристосовуватись до життєвих умов, nзменшував ступінь суб’єктивного незадоволення мас, що, в усякому разі nстримувало соціальні вибухи, які виливались би в більш часті повстання. А нові nповстання – це нова кров, нові жертви, нові репресії, нові психотравми. З цього nможна зробити висновок, що і середньовікова релігія з позицій життєвої мудрості nвиконувала відповідну розумово-гігієнічну n“атарактичну” функцію.
Народження і становлення буржуазії в nперіод Ренесансу принесло в життя не тільки розмах великих справ, ентузіазм, nвідкриття і прогрес, але також несправедливість, жорстокість і страждання, про nщо красномовно свідчить історія відкриття і колонізації заморських земель, nбурхливого розвитку промисловості в першу чергу в Європі і в США.
Дещо пізніше всесторонній мислитель і nпедагог Ян Амос Коменський з наукових позицій торкнувся області, тісно nзв’язаної з психічною гігієною. В своїх “Правилах життя” він писав: “Якщо хтось nпорушує думку або совість, то це потрібно заборонити раніше, щоб з цими речами nне мати нічого спільного. Нашу думку може порушити надмірна кількість і nнепомірність роботи. Хто заглибиться в неї, обов’язково знайде і терні, які nінколи виглядають як троянди. Отже, якщо хочеш мати спокій – уникай nнеобачності. Що приходиться на твою долю – роби мовчки, що приходиться на долю nінших – залиши. І в своїх власних справах не будь надмірно дбайливим, nпедантичним по відношенню до будь-якої дрібниці. Щоб бути більш працездатним – nдай собі інколи відпочинок або зміни вид праці. Там, де напруження не nчергується з відпочинком, там немає виносливості. Натягнутий лук трісне. В nіншому місці Коменський пише: “Зберігай правила помірності в усьому. Хочеш бути nспокійним? Не розсіюйся по багатьом речам, не займайся непотрібними справами, nне піддавайся гніву. Хочеш бути мудрим? Не бажай всього, що ти бачиш, не вір nвсьому, що чуєш, не говори всього, що знаєш, не роби всього, що вмієш, а тільки nте, що корисно”.
Поняття “психічна гігієна” виникла в n19ст. Але початок організованого психічно-гігієнічного руху було започатковано nК.Бірсом, який в 1908р. випустив книгу “Душа, яка знайшлася знову”. Автор сам nтривалий час був пацієнтом однієї американської лікарні для психічно хворих і nпісля виписки з неї проаналізував недоліки в поведінці і позиції лікарів та nінших працівників по відношенню до хворих. Після цього Бірс розвинув nдіяльність, яка була нправлена на покращення умов життя психічно хворих в лікарнях nі на зміну підходу і відношення суспільства до них після виписки їх з медичного nзакладу.
Під час і після закінчення першої nсвітової війни різко виросла кількість психогенних захворювань, що привернуло nдо себе увагу і стало причиною обговорення на двох спеціальних Міжнародних nКонференціях – у Вашінгтоні (1930) та в Парижі (1937). Після другої світової nвійни відбувся перший Міжнародний Конгрес Лондон, 1948, який ухвалив створити nВсесвітню організацію з психічного здоров’я.
Психогігієна складається з таких nосновних розділів: вікова психогігієна, психогігієна праці і побуту, nпсихогігієна сім’ї і сексуального життя.
Основні положення психогігієни nпрактично повністю вкладаються в зміст старовинної молитви індійських мудреців: n“Боже! Дай мені сили, щоб змінити те, що nможу змінити, мужності, щоб спокійно сприйняти те, що я змінити не можу nі мудрості, щоб відрізнити одне від nдругого”?
Психопрофілактика – це галузь медичної nпсихології, яка розробляє заходи, що запобігають виникненню психічних nзахворювань, а також вивчає питання соціальної і трудової адаптації хворих.
Значний прогрес науки в цілому в тому nчислі і медицини, сприяє тому, що значна nчастина населення має спрощений погляд на хворобу та лікувальний процес і nрозуміють цю проблему як систему: хвора людина – лікар – ліки або інша nлікувальна технологія – курс лікування – здорова людина. Багато людей не nрозуміють. Що медицина не всесильна, що вона не може повністю вилікувати nбільшість хвороб і що профілактика захворювань є найдієвішим засобом збереження nздоров’я.
Здорова людина здебільшого вважає своє nздоров’я природнім станом, у непорушності котрого вона не сумнівається і nпсихологічно не сприймає можливість захворювання. Така людина своє здоров’я nвважає доказом того, що вона не робить нічого того, що могла б суттєво nзагрожувати їй. Та частина населення, котра інформувала про сутність і nнеобхідність профілактики, усвідомлює, що більшість її положень незв’язані з nпевними особистими неприємностями і обмеженнями (страх перед профілактичними nщепленнями, необхідність похудати. Необхідність покинути палити і вживати nалкогольні напої, необхідність більше рухатись і займатись спортом, nнеобхідність обмежити сексуальні контакти і т.п.). Це є причиною двоякого nвідношення населення до профілактики: бажання бути здоровим і усвідомлення nнеобхідності проведення профілактичних заходів, з однієї сторони, і вищезгадане nнегативне відношення до неприємностей і обмежень, з іншої. Результат такого nвнутрішнього психологічного конфлікту обумовлюється індивідуальною і груповою психологією nтих, кого це стосується. Загальнолюдська психологія багата на ефекти. Які на nперший погляд здаються парадоксами. Наприклад, щойно вакцинація приведе до nмайже повного попередження хвороби, відразу ж зменшується кількість явних nдоводів для її проведення. Серед значної частини населення виникає думка, що nвакцинація, мабуть, була непотрібною, тому що все одно ніхто б не захворів. Так nвиникають погляди на санітарно-гігієнічні заходи як надто бюрократичні і nформальні.
Особи з тривожно-помисловими рисами nхарактеру приймають профілактичні заходи як доказ масовго розповсюдження або nбезпосередньої загрози якоїсь хвороби і з страхом очікують, що саме у них nрозвинеться це захворювання. Розповсюдженість таких фобій є обернено nпропорційного психологічній підготовці груп населення. Досить часто такі страхи nтурбують батьків, особливо надтурботливих матерів, котрі мають одну дитину.
Серед частини населення можуть nрозповсюджуватись слухи, здебільшого необгрунтовані, про ускладнення, які nрозвиваються у результаті щеплень. В регіонах з низьким культурним рівнем такі nслухи можуть спровокувати панічну поведінку.
В ряді країн відмічається двояке nставлення робітників до шкідливих умов праці, наприклад до запиленості або nзагазованості. З однієї сторони, вони розуміють їх шкідливість для власного nздоров’я, а з іншої – зниження рівня цих шкідливих факторів призводить до nзниження розміру платні, тому що зменшується доплата за шкідливі умови праці, а nчастина доходу підприємства витрачається на впровадження дорогих систем, які nзабезпечують зменшення рівня шкідливих умов праці. Спостерігались випадки, коли nробітники навмисне псували такого роду обладнання.
Психогігієна
Психогігієна – наука про забезпечення, збереження і підтримку психічного здоров’я людини. Вона є складовою частиною більш загальної медичної науки про здоров’я людини – nгігієни. Специфічною особливістю психогігієни є її тісний зв’язок із клінічної (медичної) психологією, що Мясищевым В.Н. n(1969) розглядається як наукову основу психогігієни . У системі nпсихологічних наук, запропонованої Платоновим К.К. (1972), психогігієна nвключена в медичну психологію.
n
nЕлементи психічної гігієни nз’явилися в житті людини задовго до того, як відбулася систематична розробка nпринципів психічної гігієни. Над необхідністю підтримувати власне щиросердечне nздоров’я і рівновагу у взаємодії з навколишнім світом задумувалися ще античні nмислителі.
n
nСаме поняття «психічна гігієна» nвиникло в XIX в., коли американець К. Бирс, будучи багаторічним пацієнтом nклініки для душевнохворих, написав у 1908 р. книгу «Душа, що знайшлася знову».
n
nПсихогігієна займається дослідженням nвпливу зовнішнього середовища на психічне здоров’я людини, виділяє шкідливі nфактори в природі і суспільстві, на виробництві, у побуті, визначає й організує nшляхи і способи подолання несприятливих впливів на психічну сферу. У практиці nдосягнення психогігієни можуть реалізовуватися шляхом:
1. n
nстворення для державних і суспільних установ науково обґрунтованих нормативів і nрекомендацій, що регламентують умови забезпечення різних nвидів соціального функціонування людини;
2. n
nпередачі психогігієнічних знань і навчання психогігієнічним навичкам медичних nпрацівників, педагогів, батьків і інших груп nнаселення, що можуть істотно впливати на психогігієнічну ситуацію в цілому;
3. n
nсанітарно-просвітньої психогігієнічної роботи серед широких шарів населення, nзалучення до пропаганди психогігієнічних знань різних nгромадських організацій.
1. n
nІснує різноманітна nсистематика розділів психогігієни, у якій звичайно виділяють особисту n(індивідуальну) і суспільну (соціальну) психогігієну. У системі nпсихогігієнічних знань виділяють окремо вікову психогігієну: дитинства, юнацтва, зрілого віку, людей похилого nвіку. Крім того, виділяють психогігієну розумової і nфізичної праці, психогігієну побуту і сімейних відносин. Існує також ряд спеціальних розділів психогігієни nпраці – психогігієна інженерна, спортивна, військова і т.д.
n
n^ Психогігієна виховання. Бехтєрєв В.М. (1905) відзначав, що відхилення nхарактеру починаються ще в ранньому віці часто в силу тих чи інших умов nвиховання, що вчасно могли бути легко усунуті. Ця nточка зору одержала подальший розвиток у роботах вітчизняних психоневрологів. nЗокрема, Мясищев В.Н. відзначав, що виховання, що розпещує, і захвалювання nсприяють формуванню істеричного характеру, а надмірна вимогливість сприяє nстановленню психастенічних особливостей особистості. Неправильне виховання nчасте може сприяти формуванню в дитини психопатичних рис характеру. Кербиков nО.В. і Гиндикин В.Я. (1962) на підставі своїх nдосліджень указували, що гіперопіка і бездоглядність у дитинстві типові для nзбудливих психопатів. Виховання ж за типом “попелюшки”, тобто без ласки й nуваги, при постійних приниженнях, нерідко приводить до порушень сну, що є nнайважливішою умовою для відпочинку і відновленні сил, і розвитку неврозів. Таким чином, дотримання nпсихогігієнічних норм у процесі виховання є в теж час і психопрофілактикою.
n
n^ Психогігієна навчання. Правильна система навчання забезпечує гармонійний nрозвиток особистості. Дефекти навчання також можуть сприяти формуванню nаномальних рис характеру дітей.
n
nДуже відповідальним моментом для дитини є перший nшкільний рік. Тут він уперше зіштовхується з новими nвимогами, незвичним режимом і обов’язками. Легше адаптуються до школи діти, що nвідвідували підготовчу групу в дитячому саду, чим так nназивані домашні діти. Правильно підготувати дитини до nшколи – задача не з легень. Велику допомогу батькам у цьому можуть зробити nдитячі лікарі і клінічні (медичні) психологи дитячих поліклінік. Знаючи nіндивідуальні особливості дітей, вони можуть дати nбатькам відповідні рекомендації.
n
n^ Психогігієна праці і побуту. Праця, діяльність є органічною потребою людини і при nсприятливих умовах – важливим фактором для збереження і зміцнення здоров’я. nРядом досліджень показано, що позбавлення трудової nзайнятості, безробіття супроводжуються погіршенням психічного здоров’я і nчастішанням соматичних хвороб. Працею можна не тільки зміцнити психічне здоров’я, розвити здатності в здорових людей, але і nлікувати хворих. Трудова терапія широко застосовується в nпсихіатричних клініках, де, як і всякий лікувальний nвплив, строго дозується відповідно до ваги нервово-психічних розладів.
n
nГрань між розумовою і фізичною працею в nсучасному суспільстві має тенденцію до стирання. Однак розходження між розумовою і фізичною працею об’єктивно існують, що nдозволяє говорити і про відповідні розділи психогігієни. Лебединський М.С. nвважає, що до розумової праці варто відносити “таку nрозумову роботу, що ведеться у визначеному напрямку, за визначеним планом, для nрішення визначених задач, з метою одержання визначеного результату, що має те nчи інше суспільне значення”.
n
nОсобливо хотілося б зупинитися на психогігієні nроботи лікаря. З одного боку, nпраця медичних працівників розглядається як робота в сфері обслуговування по nтаких ознаках як невиробничий характер, необхідність постійного спілкування з nвеликим колом осіб. Праця лікаря характеризується значним інтелектуальним nнавантаженням, вимагає творчого підходу й особою відповідальності. Це необхідно nвраховувати як при доборі абітурієнтів у медичні вузи, так і надалі, при виборі nлікарської спеціальності. Робота зі створення моделі лікаря вимагає обліку не тільки його посадових і професійних обов’язків, nрівня знань, але і визначених особистісних якостей (Данилин Е.Н., 1977). При nмоделюванні професіограм лікарів різних спеціальностей nвраховуються такі показники, як обсяг і складність контактів із хворими, їхніми nродичами, офіційними особами, задоволеність своєю працею і т.д. Випливає, однак, відзначити, що в діяльності практичних лікарів nположення психогігієни найчастіше ігноруються в силу як поганої організації nпраці, так і недостатньої теоретичної підготовки самих лікарів у цій області. nНегативним наслідком цієї ситуації є частішання випадків станів хронічної nутоми, синдрому “емоційного вигоряння”, психосоматичної патології серед nмедичних працівників.
n
nНаступна задача психоневролога на промисловому підприємстві полягає у виявленні ініціальних форм nнервово-психічних захворювань і своєчасний напрямок захворілих на лікування. У nїї рішенні істотне значення має контакт із лікарями nінших спеціальностей, що працюють у фабрично-заводських поліклініках, у першу nчергу з терапевтами і невропатологами. Психіатр повинен не тільки проводити nспорадичні консультації, але і брати участь у заходах щодо диспансеризації й у nвибіркових медичних оглядах облич, що довгостроково працюють у цехах з підвищеною професійною шкідливістю.
n
n^ Психогігієна родини і nсексуальних відносин. Родина являє nсобою малу групу, що відрізняється поруч специфічних особливостей. nЦі особливості обумовлені сформованими традиціями, nвідносинами між старшим і молодшим поколіннями, єдністю житла, побуту й інших nфакторів. Родина може сприяти розкриттю творчих можливостей людини, стимулювати nйого до корисної чи діяльності сковувати ініціативу, підривати морально. Шлюб nвиявляється щасливим у тих випадках, коли духовна і nфізична близькість складають гармонічну єдність. У розробці психогігієнічних nпроблем родини фахівцями створена концепція, відповідно до якої все різноманіття відносин між чоловіками може бути представлене nу формі взаємодії п’яти шлюбних факторів: фізичного фактора, матеріального, культурного, nсексуального і психологічного . По nвизначеній формулі обчислюють так називаний шлюбний потенціал. Якщо переважної nє спрямованість шлюбних факторів на зміцненні родини, то шлюбний потенціал nвиражається позитивною величиною, у противному випадку nвеличина виявляється негативною. При негативному шлюбному потенціалі, а це і є щирі сексуальні дисгармонії (дисгамії), nпорушуються сімейні зв’язки і сексуальні взаємини. При первинно особистісних nневідповідностях завжди розбудовується сексуальне життя, і розпад родини настає nшвидше, ніж це відбувається при первинно сексуальній неузгодженості. Для більш nвисокого рівня сімейної адаптації, гармонічного nрозвитку сімейних взаємин необхідний достатній рівень розвитку особистості, nзрілість суджень і емоційних відносин.
n
nНайбільш діючий шлях до профілактики nсімейних конфліктів – ретельна підготовка до шлюбу. Сюди відноситься турбота nпро стан здоров’я вагітних, боротьба з патологією пологів, забезпечення nправильного психофізичного розвитку і виховання дітей, спеціальна підготовка осіб, що вступають у шлюб, діагностична і nлікувальна робота у випадках сімейно-сексуальних дисгармоній.
n
nВиховання дітей повинне бути чітко орієнтоване nна полоролевоє функціонування людини: у хлопчиків заохочується мужність, сміливість, а в nдівчинка-жіночність. У противному випадку можливі nпорушення психосексуального розвитку з формуванням неадекватних еротичних nустановок із закріпленням неадекватних форм сексуального поводження.
n
nДо дійсного часу склалися такі поняття, як nсімейна психіатрія і сімейна психотерапія. Порушення внутрисімейних відносин nможе бути причиною неврозів, сприяти формуванню психопатичних рис характеру в дітей. Обстеження родини і кожного nз її членів завершується постановкою сімейного діагнозу. Розпізнавання nсімейно-сексуальної дисгармонії виробляється на трьох рівнях: nописовому, генетичному і динамічному. Описовий рівень nприпускає виклад симптомів патології сімейних взаємин (сексуальна nневідповідність, сварки, алкоголізм, невротичні розлади, психосоматичні nпорушення). На генетичному рівні розглядається nеволюція подружніх взаємин, розкриваються причини невдач у шлюбі (передчасність nшлюбу, випадковість, корисливі мотиви й ін.). На динамічному рівні nвизначаються стрижневі конфлікти, способи їхнього дозволу, сімейні ролі і їхні nперекручування.
n
nВсесвітня організація охорони здоров’я (ВІЗ), nвважаючи питання створення родини і сімейної психогігієни надзвичайно актуальними, nприділяє їм спеціальна увага, розробляє програми, що nстосуються планування і створення родини. Відомо, що загальна народжуваність nдітей знизилася в зв’язку з появою сучасних методів попередження вагітності. У nтой же час народжуваність дітей у психічно nнеповноцінних жінок, навпроти, збільшилася.
n
nАдаптація – це здатність людини свідомо nвідноситися до організму, а також здібність регулювати свої психічні процеси n(керувати своїми думками, відчуттями, бажаннями). Існує межа індивідуальної nадаптації, але адаптована людина може жити у звичних для нього геосоціальних nумовах.
n
nРеабілітація (лат. rehabilitatio – відновлення в правах) – система nмедичних, психологічних, педагогічних і соціально-економічних nзаходів, спрямованих на чи усунення можливо більш повну компенсацію обмежень nжиттєдіяльності людини, викликаних порушенням здоров’я зі стійким розладом nфункцій організму.
Основне завдання психогігієни – формування і підтримка nпсихічного здоров’я.
Розділи психогігієни:
1) nособиста психогігієна;
2) nвікова психогігієна;
3) nпсихогігієна праці;
4) nпсихогігієна навчання;
5) nпсихогігієна колективного життя;
6) nпсихогігієні побуту;
7) nпсихогігієна сімейних стосунків;
8) nспеціальна психогігієна:
· nтранспортна,
· nморська,
· nавіаційна,
· nвійськова,
· nспортивна,
· nі ніші.
1) nОсобиста психогігієна – вивчає механізми емоційної саморегуляції і розробляє nшляхи зміцнення власного психічного здоров’я (аутогенне тренування – метод активного самонавіювання за допомогою словесних вправ; nпсихогімнастика обличчя і т.п.).
2) nВікова психогігієна.
Психогігієна nлюдини повинна починатись з внутріутробного періоду (дотримання матір’ю всіх гігієнічних вимог, створення позитивного психологічного nклімату для майбутньої дитини і т.п.)
Після народження дитини і в подальшому її житті велике nзначення в психічному здоров’ї набувають:
· nправильний режим харчування;
· nвироблення позитивних звичок;
· nвиховання почуття відповідальності;
· nчесності;
· nвитримки;
· nдисциплінованості;
· nпрацелюбності;
· nвміння жити в колективі;
· nвміння товаришувати;
· nпочуття любові до оточуючих;
· nвміння рахуватись з думка з інших;
· nвиховання етичних норм;
· nестетичних почуттів тощо.
Психогігієнічного nпідходу вимагають питання вибору професії стосовно nіндивідуальних психічних якостей і здібностей людини, оскільки саме вдалий nвибір професії сприяє в подальшому психічному здоров’ю людини.
Психогігієнічні nпроблеми в старшому віці пов’язані зі змінами звичних стереотипів життя (людина nпішла на пенсію), тому важливе місце займає зайнятість n(адже праця сприяє укріпленню, оздоровленню і омолодженню людини).
3) nПсихогігієна праці – вивчає трудові процеси і умови праці стосовно особливостей nпсихіки людини і розробляє міроприємства, які nзабезпечують збереження і укріплення нервово-психічного здоров’я працюючих.
Одним nіз розділів психогігієни праці є психогігієна розумової праці. Створюється оптимальні режими для працівників розумової nпраці. При цьому важливе поєднання розумової праці з фізичною діяльністю n(гімнастика, спорт, прогулянки і т.п.).
4) nПсихогігієнічне навчання займається питаннями створення оптимального ритму nнавчального процесу, який би сприяв, успіху як в навчанні, так і в збереженні nпсихічного здоров’я, дозволяв би людині відчувати nзадоволення і радість від навчання тощо.
5) nПсихогігієна колективних відносин займається вивченням питань особистості, по nінтересам кожної людини, інколи по віку і т.п. що nсприяє зміцненню колективу, задоволеності від спільної праці членів колективу, nа отже, сприяє психічному здоров’ю людей.
6) nПсихогігієна побуту займається питаннями взаємовідносин людей в побуті, nборотьбою з алкоголізмом, наркоманією, токсикоманією, вивченням впливу на психіку людини телебачення, засобів масової інформації nтощо.
7) nПсихогігієна сімейних відносин (виноситься на nсамостійну поза аудиторну роботу студентів).
8) nСпеціальна психотерапія (транспортна, морська, авіаційна, космічна і інші) nсприяє створенню оптимальних умов в даних видах діяльності, які підтримують і розвивають психічне здоров’я людини.
2.Психогігієна nдуже тісно пов’язана з психопрофілактикою, і їх nрозмежуванням носить умовний характер.
Психопрофілактика n– це система міроприємств, спрямованих на попередження nпсихічних захворювань.
Якщо nосновним завданням психогігієни є формування і підтримка nпсихічного здоров’я, то основним завданням психопрофілактики є попередження виникнення конкретних nпсихічних розладів.
Психопрофілактику nподіляють на такі види:
1) nпервинна психопрофілактика;
2) nвторинна профілактика;
3) nтретинна психопрофілактика.
1) nПервинна психопрофілактика – система загально-профілактичних міроприємств. nВивчає особливості психічних впливів на людину, nособливості її психіки і можливості попередження психогенних захворювань. nСприяє підвищенню витривалості психіки до шкідливих nвпливів.
Включає:
– nохорону психічного здоров’я майбутніх поколінь;
– nвивчає і прогнозує можливі спадкові психічні nзахворювання;
– nохорону матері від можливих шкідливих впливів на плід nі організацію допомоги здоровим родом;
– nраннє виявлення відхилень у психічному розвитку nновонароджених;
– nсвоєчасне застосування методів лікувально-педагогічної nкорекції на всіх етапах розвитку людини.
2) nВторинна психопрофілактика – система міроприємств, nспрямованих на виявлення і попередження небезпечних для життя нервово-психічних nрозладів, захворювань.
Включає:
-ранню nдіагностику, прогноз і попередження небезпечних для хворого nстанів, ранній початок лікування і застосування адекватних методів корекції з nдосягненням найбільш повної ремісії.
4) nТретинна психопрофілактика – система міроприємств, nспрямованих на попередження виникнення інвалідності при хронічних психічних nзахворюваннях.
Велику nроль при цьому відіграє правильне використання лікувальних і інших засобів, nзастосування лікувальної і педагогічної корекції, попередження рецидивів психічних захворювань тощо.
3.Лікувально-охоронний nрежим в медичному закладі – це такий режим, який забезпечує оптимальні умови nдля перебування хворого в лікувальному закладі, nполегшує його страждання і прискорює процес одужання.
Ведуча nроль по його забезпеченню і вдосконаленню належить середньому медичному nперсоналу, в професійні функції якого входить безпосереднє забезпечення nлікувально-діагностичного процесу, медичного догляду, постійного спостереження nза хворими.
Середній медичний персонал повинне не тільки акуратно nвиконувати призначення лікаря, але повинен приймати найбільш активну участь в nстворенні інтер’єру у відділені, в забезпеченні необхідного затишку для хворих, nповинен потроювати строге дотримання внутрішнього розпорядку, проявляти турботу nпро психіку хворого протягом всього періоду лікування.
Теоретичною основою лікувально-охоронного режиму є nтеорія нервізму(І.М. Сеченов, С.П. nБоткін, І.П. Павлов), яка кінцево сформульована І.П. Павловим. Дана концепція nнервізму виходить з визнання ведучого значення нервової системи в регулюванні nфізіологічних функцій організму, в формуванні хворобливого процесу.
І.П. nПавлов прийшов для розуміння тісного взаємозв’язку організму з зовнішнім nсередовище, яка здійснюється через кору головного мозку. Зовнішнє середовище nможе здійснювати на людину благо приємний вплив, викликаючи позитивні емоції – nрадість, посмішку, заспокоєння, а може бути джерелом хвороботворних впливів, які приводять до виникнення nнегативних емоцій – страху, страждань, переляку, які ведуть до стресових станів nтощо.
Основна психологічна вимога до nлікувально-охоронного режиму в лікувальному закладі – nзнешкодження негативних, шкідливих впливів на психіку хворого факторів nлікувального середовища, які сприймаються як дискантними рецепторами (очі, nвуха, ніс і ні.), так і через другу сигнальну систему хворого – посередництвом nслова.
Стержнева nзадача лікувально-охоронного режиму – боротьба з болем nі страхом болі.
Елементи nлікувально-охоронного режиму:
-доброзичливість nперсоналу, чуйність і уважність при прийомі хворого у лікарню і під час всього перебування. Що сформує у хворого довіру до персоналу і всього медичного закладу;
-впевненість nхворого в високій кваліфікації лікарів і середнього nмедичного персоналу, в здатності і готовності надати йому кваліфіковану nдопомогу;
Таким nчином психологічний ефект більш високої платні за умови збереження дії nшкідливих для факторів здоров’я нерідко перевищує усвідомлення необхідності nзбереження самого здоров’я. Подібного роду установка обумовлена особливостями nспрямованості і рівнем загальної культури особистості і трудового колективу.
В плані санітарної просвіти має nзначення психологія і спрямованість установок медичного працівника, наприклад, nйого погляди на шкідливі звички, які можуть вступати в протиріччя з nвідповідними задачами санітарної просвіти. Лікар, котрий багато курить, навряд nчи буде ефективно вступати проти паління, лікар котрий зловживає спиртні напої nне зможе переконливо впливати на хворих алкоголізмом. Адже психологічний nконтакт лектора з слухачами органічно включає в себе поєднання розумних nаргументів з емоційним і сугестивним впливом, оцінку інформованості слухачів nпро лекцію, оцінку відношення слухачів до теми і до самого лектора цікавість, nзгоду, протест, недовір’я), тактовність і переконання лектора. Деякі лекції nможуть викликати нездоровий інтерес до невдало розкритої теми, або викликати nнеобгрунтовані страхи. В цьому зв’язку В. Франкл ставив питання про колективні nятрогенні неврози, які викликаються неадекватними по стилю і змісту лекціями і nпорадами, котрі передаються по радіо, телебаченню і через інші засоби масової nінформації без належного зворотнього зв’язку.
Профілактика психічних захворювань nподіляється на первинну, вторинну і третинну.
1) Первинна профілактика – це система заходів, яка nзабезпечує попередження появи: психічної хвороби чи формування дисгармонічної nструктури особистості. Серед цих заходів основним є:
а) первинна провізорна профілактика – головною метою є nохорона психічного здоров’я наступних nпоколінь. Вона грунтується на громадських заходах, спрямованих на оздоровлення nпобуту, праці, життя, створення умов для формування здорової сім’ї та nвдосконалення виховання підростаючого покоління, досягнення гармонії розвитку у nвсіх послідуючих поколіннях;
б) первинна генетична профілактика – головною метою nмає науковий прогноз можливих наслідків спадкових психічних захворювань для nпсихічного здоров’я nнаступних поколінь. Вона створює умови для керування спадковістю та nоздоровлення спадковості без шкоди і дискриминації особи. Безпосередньо nздійснюється медико-генетичними консультаціями.
В) первинна ембріологічна профілактика n– спрямована на оздоровлення жінки (гігієна шлюбу і зачаття, гігієна nвагітності, охорона процесу зародкового розвитку та виключення потенційно nнебезпечних шкідливостей, організація високої якості допомоги в родах). Ці nзаходи забезпечуються жіночими консультаціями, та закладами рододопомоги.
Г) первинна постнатальна профілактика – здійснюється з nметою раннього виявлення вад розвитку у новонароджених, своєчасної їх корекції nі включає проведенням системи заходів, які забезпечують поетапний розвиток nдитини, підлітка, юнака. Поряд з педіатричною службою в організації цього виду nпрофілактики приймають участь дитячі психіатри, психологи та спеціалісти в nобласті фізіології розвитку.
1. Вторинна профілактика – система заходів, спрямованих nна попередження небезпечного для життя або неблагоприємного перебігу nпсихічного захворювання. До цих заходів nвідносяться:
– nрання nдіагностика, прогноз та попередження небезпечних для життя хворого станів;
– nранній початок nлікувально-коригуючих заходів, швидке досягнення максимально повної ремісії або nповної редукції хвороби;
– nвиключення nможливості рецидивуючого перебігу;
– nдовготривала nпідтримуюча корекція психіки хворого після хвороби та в період ремісії.
2. Третинна профілактика – система заходів, спрямованих nна попередження психічної інвалідизації при затяжному, хронічному перебігу nхвороби. Це здійснюється шляхом застосування медикаментозних і інших коригуючих nметодів терапії для переривання хронічного перебігу хвороби, оздоровлення умов nжиття і побуту хворих, систематичного використання засобів реадаптації та nактивного праце- і побуто влаштування в період ремісії.
Психотерапiя
Психотерапія, як напрямок nроботи, має безліч визначень, так як методів впливу на людську психіку багато і nвсі вони різні. Загальноприйнятовважати, що психотерапія — це корекційна робота, спрямована на вирішення проблем в емоційній, nповедінковій та міжособистісній сфері людини.
Психотерапія буває медична, яка nрозглядає психічні захворювання та методи нормалізації людської психіки з точки nзору медицини та фармакології, і психологічна, яка розглядає стан людини через nпризму його переживань та індивідуальних проблем. Головним завданням медичної nпсихотерапії є зникнення симптомів психічних захворювань і повернення людині nсоціальних та індивідуальних функцій. Метою психологічної терапії є дозвіл nвнутрішніх особистісних проблем, покращення якості життя та особистісний ріст nпацієнта.
За кількістю пацієнтів, що nодночасно беруть участь в сеансі психотерапії, психотерапія класифікується як: nіндивідуальна та групова.
Техніки, які застосовує nпсихотерапевт, мають різну спрямованість, залежно від того, через який з nаспектів особистості відбувається вплив, розрізняють психотерапію:
1. сугестивну (навіювання);
2. аналітичну (аналіз того, що nвідбувалося і виявлення причин, що призвели до даного станом);
3. поведінкову (біхевіоральної) вплив на поведінку людини;
4. когнітивну (пізнавальну) засновану на знаннях nлюдини;
5. екзистенціальну (смислове) спрямовану nна пошук смислових значень;
6. раціональну (що впливає на розум nлюдини).
Класичний психоаналіз включає n5 базових психотехнік:
1) метод вільних асоціацій, nпередбачає породження мимовільних, таких, що випадково спадають на думку, nвисловлювань, зміст яких може відображати будь-які переживання клієнта. Для nпсихотерапевта важливими є зміст і послідовність висловлювань;
2) тлумачення сновидінь. У nсновидіннях розрізняється маніфестований і латентний зміст (останній включає в nсебе витіснені і неусвідомлювані, втілені в алегоричну форму, переживання). nВраховується те, що під час сну послаблюються Ego-захисні механізми і nвиявляються приховані від свідомості переживання, а також те, що сновидіння – nце процес трансформації переживань у більш прийнятну для сприйняття і nоволодіння форму;
3) інтерпретація, тобто nтлумачення, пояснення, що включає три процедури: ідентифікацію (позначення, nроз’яснення), власне тлумачення і переклад на мову повсякденного життя клієнта;
4) аналіз опору, забезпечує nусвідомлення клієнтом своїх Ego-захисних механізмів і прийняття необхідності nконфронтації щодо них;
5) аналіз перенесення n(трансферу). Перенесення є неодмінним атрибутом психотерапії у психоаналізі. nАналіз перенесення сприяє усвідомленню фіксацій, які визначають поведінку і nпереживання клієнта .
В аналітичній психотерапії nКарла Юнга центральне nмісце посідають наступні ідеї: 1) подолання будь-якої однобічності у розвитку nособистості, особливо пов’язаної зі схильністю до обстоювання свідомих патернів та nідеалів і заперечення “темного боку” особистого й громадського життя; n2)індивідуації як всебічного, повного розвитку самості, що nсинтезує свідоме і несвідоме.
Сам К. Юнг підкреслював nемпіричний, досвідний характер психотерапії, яку розлядав як nрізновид освітнього процесу. Він говорив про “загальний невроз віку”, nа не про хворобу клієнта. Метою психотерапевтичної допомоги є навчити розумінню nвнутрішнього світу і самопізнанню через переживання всієї повноти свого буття, nщо в перспективі веде до поглиблення повноти гармонійного буття.
У цьому напрямку психотерапії nвідсутня будь-яка фіксація позиції психотерапевта. Він будує свої nпсихотерапевтичні стосунки з клієнтом через використання перенесення і контрперенесення, nприйняття клієнта у роботі з його внутрішнім світом. Важливим моментом є nдопомога клієнту у розмежуванні усвідомлюваних і неусвідомлюваних інстанцій та nвстановлення комунікацій між ними.
Індивідуальна nпсихотерапія Альфреда Адлера (за О. Ф. Бондаренком) обстоює необхідність сприйняття nсвіту з позиції “системи відліку” клієнта, при цьому не заперечується nоб’єктивне зумовлення поведінки, але воно вважається менш важливим, ніж nцінності, цілі, уявлення, висновки, якими керується людина. Особистість виступає nнеподільною цілісністю, яка є інтегральною частиною соціуму. Звідси і значна nувага до міжособистісних проблем, і твердження, що вся людська поведінка має nцілеспрямований характер. Почуття неповноцінності, його компенсація й соціальне nсередовище – ось ті три змінні, результативна сила впливу яких сприяє nформуванню в особистості прагнення до значущості й зверхності.
.
3. nГуманістичний напрям психотерапії
Гуманістичний напрям nпсихотерапії базується на цінності актуальної ситуації, відчуттів і nдосвіду клієнта, з вірою у його конструктивні сили. Як зазначає Г.Онищенко, в центрі гуманістичного підходу є людина, її nособистість. Але увага приділяється її сьогоденню, вірі клієнта в свої сили .
У межах цього напрямку nрозрізняють три основні течії: власне екзистенційну (“переживальну“), nцентровану на клієнтові (роджеріанську) та гештальт-терапію.
Головною метою екзистенційної психотерапії nє допомога клієнтові у пошуку сенсу життя, усвідомленні своєї особистісної nсвободи та відповідальності і у розкритті своїх потенцій як особистості в nповноцінному спілкуванні. Одночасно завданням екзистенційної психотерапії виступає безумовне визнання особистості nклієнта та його долі надзвичайно важливим, унікальним явищем, існування якого є самоцінним.
Позиція психотерапевта відзначається nрозумінням клієнта в семантиці його власного внутрішнього світу, образу n”Я” та дійсності. Головна увага приділяється теперішньому моменту nжиття клієнта та його актуальним переживанням, як зазначає О. Ф. Бондаренко. nСкладність позиції психотерапевта полягає в тому, що психолог повинен уміти nпоєднувати своє розуміння клієнта із здатністю до конфронтації з тим, що nназивається “обмеженим існуванням” у клієнті.
Представники європейської та nамериканської екзистенційної психології заперечують значення будь-яких психотехнік nу психотерапії, а лише підкреслюють значення процесів розуміння, усвідомлення й nприйняття рішень, тобто тих особистісних дій, які заперечують n”методику” психотерапії, не вимагаючи нічого, крім уміння nвислуховувати й співпереживати.
К. Роджерс у центр своєї психотерапевтичної практики поставив особистість клієнта, nщо почуває свою безпорадність, закритість для істинного спілкування тощо. nОсновною гіпотезою К.Роджерса стало те, що стосунки між клієнтом та психотерапевтом nє каталізатором, умовою позитивних особистісних змін. К.Роджерс визначає головну мету психологічної допомоги як nзабезпечення становлення “цілковито діючої особистості”, допомога nособистісному зростанню, завдяки якому людина сама розв’язує свої проблеми, а nдругорядна мета – створити відповідний “психологічний клімат”, nтерапевтичні стосунки. Увага концентрується не на проблемах людини, а на її nособистості.
Основна вимога до nпсихотерапевта при цьому – відмовитися від програвання будь-яких ролей і nнамагатися бути самим собою.
Структура психотерапевтичного nпроцесу складається з семи етапів:
1) заблокованість внутрішньої nкомунікації, заперечення наявних проблем, відсутність бажання змін;
2) самовираження, коли клієнт nв атмосфері прийняття починає потроху відкривати свої проблеми, почуття;
3) розвивається саморозкриття nі прийняття себе клієнтом в усій своїй складності і суперечливості, обмеженості nта незавершеності;
4) відбувається процес nставлення до власного феноменологічного світу як до свого, тобто долається nвідчуженість від власного “Я” і, як наслідок, зростає потреба бути nсамим собою;
5) розвиток конгруентності, самоприйняття й nвідповідальності, встановлення внутрішньої комунікації; поведінка і nсамовідчуття “Я” стають органічними, спонтанними. Відбувається nінтегрування особистісного досвіду в єдине ціле;
6) особистісні зміни, nвідкритість собі й світові, клієнт стає конгруентним зі світом і собою, nвідкритий власному досвіду .
Роджеріанський підхід знайшов широке застосування у розв’язанні nконфліктів, у роботі з підлітками.
Гештальт-психотерапія спрямована на посилення психологічних позицій особистості, розширення nособистісної самосвідомості та має яскраво виражену
функціональну спрямованість.
Фредерік Перлз-засновник методу гештальтерапії
Головною метою гештальт-терапії є nдопомога людині у повній реалізації свого потенціалу. У ній виділяються nдопоміжні цілі:
1) забезпечення повноцінної nроботи актуальної самосвідомості;
2) зміщення фокусу контролю nвсередину, заохочення незалежності і самодостатності; 3) виявлення nпсихологічних блоків, які заважають зростанню і подолання їх.
О. Ф. Бондаренко зазначає, що nу гештальт-терапії психотерапевт nрозглядається як “каталізатор”, “помічник” і співтворець nінтегрованої в єдине ціле, в “гештальт” nособистості клієнта. Психотерапевт намагається уникати безпосереднього nвтручання в інтимні почуття клієнта, намагається полегшити виявлення цих nпочуттів.
Когнітивний напрям психотерапії почав виділятися в nостанні десятиліття XX століття. Він пов’язаний з розвитком когнітивної nпсихології, яка приділяє головну увагу пізнавальним структурам психіки, nзаймається особистісними конструктами та логічними здібностями. Когнітивний nнапрям, на думку О. Ф. Бондаренка, об’єднує три основні підходи: nраціонально-емотивну терапію (PET) А. Елліса, когнітивну терапію А. Бека, реалістичну терапію У. Глассера.
Раціонально-емотивна nтерапія (PET) передбачає, що джерело психологічних порушень при всій nїх різноманітності – система ірраціональних уявлень про світ, що засвоюється nзвичайно у дитинстві від значущих дорослих. Серцевиною емоційних порушень є, як nправило, самозвинувачення.
Центральним поняттям у PET є nпоняття “пастка”, тобто всі ті когнітивні утворення, які викликають необгрунтовану (невротичну) nтривогу, роздратування тощо.
Головною метою психотерапевта є nдопомога у перегляді системи переконань, норм і уявлень. Окрема мета – nзвільнитися від ідеї самозвинувачення, формування соціального інтересу, nінтересу до себе, саморегулювання, терпимості, гнучкості, самоприйняття, nздатності до ризику, реалізму тощо [9].
Позиція психотерапевта – nдирективна. Він роз’яснює, переконує. Він – авторитет, який спростовує nпомилкові судження, вказуючи на їх неточність, довільність тощо.
Цей психотерапевтичний напрям nзнаходить широке застосування серед соціальних працівників, у сімейному nконсультуванні та на промислових підприємствах.
Когнітивна психотерапія nЛ.Бека головну увагу приділяє емоційним розладам, зокрема nдепресіям. Мета, прийоми роботи та вихідні передумови, на думку О. Ф. nБондаренка, в цілому збігаються з РЕТ. Процедура психотерапії полягає у nспеціальній організації спілкування з психологом, коли ставляться питання: n”Що ти втрачаєш, якщо?…” або “Звідки ти знаєш, що безглуздо nспробувати ?..” тощо. Потім визначається більш складна програма дій, на основі nякої встановлюється співробітництво з психологом. Вживаються заходи для nзниження рівня самокритики й самозвинувачення, вироблення альтернативних рішень nі способів дій. Велике значення має гумор, іронія, за допомогою яких nдосягається когнітивне зрушення у сприйнятті ситуації.
Реалістична терапія призначалася для психокорекційної роботи з молодими правопорушницями з метою навчання nвідповідальної і реалістичної поведінки у конкретних ситуаціях. Може використовуватися nу випадках, коли потрібне нетривале психологічне втручання: у суїцидологічнихцентрах, nу сімейному консультуванні, при підготовці менеджерів і в різних центрах nпсихологічної допомоги.
Головною метою психотерапії, nяк зазначає О. Ф. Бондаренко, є допомога клієнтові стати розважливим та nемоційно витривалим, досягнути особистісної незалежності, піднесення рівня nсамосвідомості й розробити план особистісного вдосконалення.
Позиція психотерапевта близька nдо позиції вчителя. Потрібні такі цілком певні професійні якості: nсенситивність, емпатичність, здатність бути вимогливим і виступати моделлю nповедінки .
