1

1.анатомія органів травної системи.

2. анатомія великих та малих залоз.

3. анатомія органів дихальної системи.

(Заняття n2.)

Тема 1.

Травна система (systema digestorium) або травний nапарат (apparatus alimentarius) є комплексом органів, які механічно та хімічно nобробляють їжу, всмоктують продукти її розщеплення і вилучають її nнеперетравлені залишки. Довжина її сягає 9 м.

Травна система (systema digestorium) складається nіз:

– травної трубки (canalis ndigestorius), яка починається ротовою порожниною (cavitas oris) і закінчується nвідхідником (anus);

– великих травних залоз n(glandulae digestoriae majores), до яких належать:

– печінка (hepar);

– підшлункова залоза (pancreas);

– великі слинні залози (glandulae salivariae nmajores).

Ротова порожнина (cavitas oris)

Вона обмежована:

– угорі nпіднебінням (palatum);

– спереду nі з боків губами рота (labia oris) та nщоками (buccae);

– знизу nротовою діафрагмою (diaphragma oris), яка утворена щелепно–під’язиковим м’язом n(musculus mylohyoideus).

Ротова порожнина (cavitas oris) поділяється на:

– присінок nрота (vestibulum oris);

– власне nротову порожнину (cavitas oris propria).

Присінок рота (vestibulum oris) обмежований:

– спереду nі з боків губами рота (labia oris) та щоками (buccae);

– ззаду зубами (dentes) та яснами (gingivae).

Присінок рота (vestibulum oris) сполучається із:

– власне nротовою порожниною (cavitas oris propria) через простір позаду останніх кутніх nзубів (spatium retromorale);

– через щілини між зубами і щілину між верхніми nта нижніми зубами;

– через ротову щілину (rima oris) з навколишнім nсередовищем.

У присінок рота (vestibulum oris) відкривається nпривушна протока (ductus parotideus).

 

 

Губи рота n(labia oris) складаються з:

– верхньої губи (labium superius);

– нижньої губи (labium inferius).

Губи рота (labia oris) утворені коловим м’язом nрота (musculus orbicularis oris), що вкритий:

– ззовні шкірою (cutis);

– зсередини – слизовою оболонкою (tunica nmucosa).

Слизова оболонка (tunica mucosa) за допомогою вуздечки nверхньої губи (frenulum labii nsuperioris) та вуздечки нижньої губи (frenulum nlabii inferioris) переходить на слизову оболонку ясен верхньої і нижньої щелеп n(tunica mucosa gingivae maxillae et mandibulae).

Проміжна частина губ (pars intermedia labiorum) nвкрита незроговілим епітелієм (epithelium noncornificatum), крізь який nпросвічуються судини, утворюючи червону облямівку (limbus ruber) або nпроміжний шар (stratum intermedium).

Щоки (buccae) nпредставлені:

– щічним і жувальним м’язами (musculi buccinator net masseter);

– жировим тілом щоки (corpus adiposum buccae).

Вони вкриті:

– ззовні шкірою (cutis);

– із внутрішньої сторони слизовою оболонкою n(tunica mucosa).

Жирове тіло щоки (corpus adiposum buccae) – тіло nБіша – розташоване між вищеперерахованими м’язами та шкірою, воно добре nрозвинуте у грудних дітей (покращує процес смоктання).

Піднебіння (palatum) nскладається з :

– твердого піднебіння (palatum durum);

– м’якого піднебіння (palatum molle), nабо піднебінної завіски (velum palatinum).

Власне nротова порожнина (cavitas oris propria) ззаду сполучається з глоткою (pharynx) через зів (fauces).

Зів n(fauces) обмежований:

– зверху м’яким піднебінням (palatum molle);

– знизу коренем язика (radix linguae);

– з боків піднебінно–язиковою дужкою (arcus npalatoglossus) та піднебінно–глотковою дужкою (arcus palatopharyngeus).

М’яке піднебіння; nпіднебінна завіска (palatum molle; velum palatinum), до якої належать:

– піднебінний язичок n(uvula palatina);

– піднебінно–язикова дужка; nпередня складка зіва (arcus palatoglossus; plica anterior faucium);

– піднебінно–глоткова дужка (arcus npalatopharyngeus); задня складка зіва (plica posterior faucium);

Мигдаликова ямка; nмигдаликова пазуха (fossa tonsillaris; sinus tonsillaris), у верхній частині nякої є надмигдаликова ямка (fossa supratonsillaris);

Піднебінний мигдалик n(tonsilla palatina), що розташований у мигдаликовій ямці, має:

– мигдаликову капсулу (capsula ntonsillae);

– мигдаликові ямочки (fossulae ntonsillae);

– мигдаликові крипти (cryptae tonsillae).

Тверде піднебіння n(palatum durum) утворене:

– піднебінними nвідростками верхньої щелепи n(processus palatini maxillae);

– горизонтальними nпластинками піднебінних кісток (laminae horisontales ossium palatinorum).

Будова nпостійних та молочних зубів.

Зуби поділяються на:

– молочні зуби (dentes decidui) – тимчасові;

– постійні nзуби (dentes permanentes).

Кожний зуб (dens) має (мал. 1):

– корінь nзуба (radix dentis);

– шийку nзуба (cervix dentis);

– коронку nзуба (corona dentis).

Всередині зуба розташована зубна порожнина (cavitas dentis); пульпова порожнина (cavitas ndentis; cavitas pulparis), яка складається з:

– коронкової nпорожнини (cavitas coronae);

– каналу nкореня зуба (canalis radicis dentis);

– пульпи nзуба (pulpa dentis), що складається із судин, нервів та пухкої волокнистої nсполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus), які заповнюють зубну nпорожнину.

Коронкова порожнина (cavitas coronae) переходить nв канал кореня зуба (canalis radicis dentis), який закінчується на верхівці кореня зуба (apex radicis ndentis) отвором верхівки кореня зуба (forameapicis radicis dentis).

Через цей отвір в порожнину зуба, що nмістить пульпу зуба (pulpa dentis), проходять судини і нерви (vasa et nervi).

Інколи біля верхівки кореня є nдекілька додаткових невеликих каналів, які утворюють дельтоподібні розгалуження.

Зуб (dens) побудований із дентину (dentinum), який:

– в ділянці коронки зуба (corona dentis) вкритий nемаллю (enamelum);

– в ділянці кореня зуба (radix dentis) – цементом (cementum).

Емаль (enamelum) є найтвердішою тканиною nлюдського організму, що при руйнації не відновлюється.

Хімічний склад зуба подібний до хімічного складу nкістки.

Комплекс тканин, який оточує та фіксує зуб n(dens) у зубній комірці (alveola dentalis), називається зубним окістям або періодонтом (periodontium).

Клінічна та анатомічна формули постійних зубів n(dentes permanentes)

Зуби (dentes), за анатомічною формою, nяка залежить від функції, поділяються на:

– різці (dentes incisivi), які мають:

– один корінь (radix dentis);

– долотоподібну форму коронки.

Функція різців n(dentes incisivi) полягає у відрізанні (краюванні) шматків їжі;

– ікла (dentes canini), які мають:

– один корінь (radix dentis);

– конічну форму коронки.

Функція ікол n(dentes canini): утримувати та шматкувати їжу;

– малі кутні зуби (dentes npremolares), які мають:

– один корінь (radix dentis), переважно верхній nперший малий кутній зуб (dens premolaris primus superior) має роздвоєний nкорінь;

– коронку малих кутніх зубів (corona dentium npremolarium), що має зі сторони змикальної поверхні (facies occlusalis) округлу nабо овальну форми, і на якій є два вістря (горбки).

Функція малих nкутніх зубів (dentes premolares): забезпечувати подрібнення їжі;

– великі кутні зуби (dentes nmolares), які мають:

– кубоподібну форму коронки (corona dentis);

– на змикальній поверхні великих кутніх зубів n(facies occlusalis dentium molarium) є по 3–5 вістря (горбки);

– верхні зуби мають три корені;

– нижні зуби мають два корені.

Функція великих кутніх зубів (dentes molares) – розтирання їжи.

Різновидом великих кутніх зубів (dentes molares) є третій великий кутній зуб (dens molaris ntertius), або запізнілий зуб (dens serotinus).

Формули і терміни прорізування зубів

Анатомічна формула постійних зубів 2123. nЦе означає, що на кожній половині коміркових дуг (arcus alveolares) верхньої та nнижньої щелеп (maxilla et mandibula) розміщені:

– два різці (dentes incisivi);

– одне ікло (dens caninus);

– два малі кутні зуби (dentes premolares);

– три великі кутні зуби (dentes molares).

Анатомічна формула молочних зубів n2102 nхарактеризується відсутністю малих кутніх зубів (dentes premolares). На кожній nполовині коміркових дуг (arcus alveolares) верхньої і нижньої щелеп (maxilla et nmandibula) розміщені:

– два різці (dentes incisivi);

– одне ікло (dens caninus);

– два великі кутні зуби (dentes molares).

Розташування nзубів записується у вигляді зубної формули:

Зубна формула дорослої людини n(постійні зуби) записується так:

 

n

8 7 6 5 4 3 2 1	1 2 3 4 5 6 7 8
8 7 6 5 4 3 2 1	1 2 3 4 5 6 7 8

 

Зубна формула дитини n(молочні зуби) записується так:

 

n

V  IV  III  II  I	I  II  III  IV  V
V  IV  III  II  I	I  II  III  IV  V

 

Язик (lingua)

Це м’язовий орган, який розташований у nвласне ротовій порожнині (cavitas oris) і має:

– nверхівку язика (apex linguae);

– тіло nязика (corpus linguae;

– корінь nязика (radix linguae);

– спинку nязика (dorsum linguae), або верхню поверхню язика (facies superior nlinguae);

– нижню поверхню nязика (facies inferior linguae);

– край nязика (margo linguae);

– серединну nборозну язика (sulcus medianus linguae).

 

Між тілом язика (corpus linguae) та його коренем n(radix linguae) на спинці язика (dorsum linguae) проходить межова борозна язика (sulcus terminalis linguae) у вигляді букви V, nпосередині якої розташований сліпий отвір nязика (foramen caecum).

За межовою борозною язика (sulcus terminalis nlinguae) під слизовою оболонкою розташований язиковий мигдалик (tonsilla lingualis).

Спинка язика (dorsum linguae) має:

– передню nчастину (pars anterior), або її ще називають передборозенною частиною (pars npresulcalis);

– задню nчастину (pars posterior), або її  ще nназивають заборозенною частиною (pars postsulcalis).

Слизова оболонка нижньої поверхні язика (tunica nmucosa faciei inferioris linguae) переходить у слизову дна ротової порожнини n(mucosa fundi cavitates oris) у вигляді вуздечки nязика (frenulum linguae), з боків від якої є торочкуваті складки (plicae fimbriatae).

На нижній поверхні язика (facies inferior nlinguae) від основи вуздечки язика (basis frenuli linguae) вбік та назад прямує nпід’язикова складка (plica nsublingualis), передній кінець якої містить під’язикове nм’ясце (caruncula sublingualis).

На під’язиковій складці (plica sublingualis) та nпід’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis) відкриваються протоки nпіднижньощелепної та

під’язикової слинних залоз (glandulae salivariae nsubmandibularis et sublingualis).

Слизова оболонка спинки язика n(tunica mucosa dorsi linguae) утворює такі види язикових сосочків n(papillae linguales):

– ниткоподібні nсосочки (papillae filiformes) та конічні nсосочки (papillae conicae), які містять тільки рецептори загальної nчутливості;

– грибоподібні nсосочки (papillae fungiformes), розміщені переважно в передній частині nязика, в них закладені смакові рецептори;

– листоподібні nсосочки (papillae foliatae), розміщені на краях язика (margines linguae) і nмають смакові рецептори;

– жолобуваті nсосочки (papillae vallatae), або валикоподібні сосочки, розташовані вздовж nмежової борозни язика (sulcus terminalis linguae) і мають смакові рецептори.

М’язи nязика (musculi linguae) поділяють на:

– скелетні м’язи;

– власні м’язи.

До скелетних м’язів язика належать:

– шило–язиковий nм’яз (musculus styloglossus), що:

– тягне язик (lingua) назад і вверх,

– при однобічному скороченні тягне язик вбік;

– під’язиково–язиковий nм’яз (musculus  hyoglossus), що:

– тягне язик (lingua) назад і донизу та nскладається з:

– хрящо–язикового м’яза (musculus nchondroglossus);

– ріжково–язикового м’яза (musculus nceratoglossus);

– підборідно–язиковий nм’яз (musculus genioglossus), що:

– тягне язик (lingua) вперед і донизу;

– піднебінно–язиковий nм’яз (musculus palatoglossus), він належить до м’язів м’якого піднебіння та nзіва (musculi palati mollis et faucium). Його функція:

– звужує зів (fauces), піднімаючи корінь язика n(radix linguae), опускаючи м’яке піднебіння (palatum molle) та наближаючи дужки n(arcus) до серединної лінії (linea mediana).

До власних м’язів язика належать:

– верхній nпоздовжній м’яз (musculus longitudinalis superior), що:

– вкорочує язик (lingua),

– піднімає верхівку язика (apex linguae) вгору,

– при однобічному скороченні відводить верхівку nязика вбік та вгору;

– нижній nпоздовжній м’яз (musculus longitudinalis inferior), що:

– вкорочує язик,

– опускає його верхівку (apex linguae),

– при однобічному скороченні відводить верхівку nязика (apex linguae) вбік та вниз;

– поперечний nм’яз язика (musculus transversus linguae), що:

– звужує та видовжує язик, згортає його у nтрубочку;

– вертикальний nм’яз язика (musculus verticalis linguae), що:

– сплющує і видовжує язик (lingua).

 

Язик (lingua):

– бере участь в перемішуванні їжі і nпересуванні її із ротової порожнини (cavitas oris) в ротову частину глотки n(pars oralis pharyngis);

– є периферійним органом смаку;

– бере участь в акті ковтання і артикуляції nмови.

Ротові залози (glandulae oris) nподіляються на:

– малі nслинні залози (glandulae salivariae minores);

– великі слинні nзалози (glandulae salivariae majores).

Малі слинні залози n(glandulae salivariae minores) розташовані в слизовій оболонці ротової nпорожнини (tunica mucosa cavitatis oris).

Великих слинних залоз n(glandulae salivariae majores) є три пари:

– привушна залоза (glandula parotidea);

– піднижньощелепна залоза (glandula nsubmandibularis);

– під’язикова залоза (glandula sublingualis).

До малих слинних залоз n(glandulae salivariae minores) належать:

– губні nзалози (glandulae labiales);

– щічні nзалози (glandulae buccales);

– кутні nзалози (glandulae molares);

– піднебінні nзалози (glandulae palatinae);

– язикові nзалози (glandulae linguales).

ГЛОТКА n(pharynx)

Глотка є трубчастим органом, який простягається nвід основи черепа (basis cranii) до верхнього рівня VII шийного хребця n(vertebra prominens [C VII]).

Для орієнтації органа в тілі людини існують такі поняття:

– голотопія n(holotopia), це розміщення органа відносно всього тіла;

– синтопія n(syntopia), це розміщення органа щодо суміжних утворів;

– скелетопія n(skeletopia), це положення органа щодо частин скелета.

Голотопія глотки: розташована у передній шийній nділянці (regio cervicalis anterior).

Скелетопія глотки: від основи черепа n(basis cranii) до рівня VI – VII шийних хребців (vertebrae cervicalis sextae – nseptimae [VI – VII]).

Синтопія глотки:

– спереду nглотки (pharynx) розташовані носова і ротова порожнини (cavitates nasi et oris) nта вхід до гортані (aditus laryngis);

– ззаду n– шийний відділ хребтового стовпа (pars cervicalis columnae vertebralis) та nглибокі м’язи шиї (musculi colli profundi);

– з боків n– середнє вухо (auris media) та судинно–нервові стовбури.

Глотка сполучається з:

– носовою nпорожниною (cavitas nasi) – через парні отвори хоани (choanae);

– ротовою nпорожниною (cavitas oris) – через зів (fauces);

– гортанню n(larynx) – через вхід до гортані (aditus laryngis);

– барабанною nпорожниною (cavitas tympani) – через глотковий отвір слухової труби (ostium npharyngeum tubae auditivae);

– продовжується nв стравохід (oesophagus).

Глотка (pharynx) має:

– верхню стінку (склепіння глотки);

– передню стінку (де розміщені отвори в ротову, nносову порожнини та в гортань);

– задню стінку (прилягає до передхребтових nм’язів шиї);

– бічну (парну) стінку, в якій знаходяться глоткові лімфатичні вузлики (noduli nlymphoidei pharyngeales).

Порожнина nглотки (cavitas npharyngis) поділяється на:

– носову nчастину глотки (pars nasalis pharyngis);

– ротову nчастину глотки (pars oralis pharyngis);

– гортанну nчастину глотки (pars laryngea pharyngis).

Носова частина глотки (pars nnasalis pharyngis) – чисто дихальна частина, вона через хоани (choanae) nсполучається з носовою порожниною (cavitas nasi).

На її бічних стінках з обох сторін є глоткові отвори слухових труб (ostia npharyngea tubarum auditivarum), які сполучають глотку (pharynx) з барабанною nпорожниною (cavitas tympani).

 

Кожний отвір обмежований:

– ззаду і вгорі трубним валком (torus tubarius).

Між останніми і м’яким піднебінням (palatum nmolle) розташоване парне скупчення лімфоїдної тканини – трубний мигдалик (tonsilla tubaria).

Три глоткових мигдалики (глотковий мигдалик – tonsilla npharyngealis, парний трубний мигдалик – tonsilla tubaria) та три nмигдалики ділянки зіва (язиковий мигдалик – tosilla lingualis, парний nпіднебінний мигдалик – tonsilla palatina) утворюють лімфатичне кільце глотки (anulus lymphoideus pharyngis) – nкільце Пирогова–Вальдейера.

Ротова частина глотки (pars oralis pharyngis) nпростягається від піднебінної завіски (velum palatinum) до входу в гортань n(larynx), тобто на рівні зіва (fauces), що відповідає висоті тіла третього nшийного хребця (vertebra cervicalis tertia).

Ротова частина глотки (pars oralis pharyngis) за nдопомогою зіва (fauces) сполучається nз власне ротовою порожниною (cavitas oris propria).

У ротовій частині глотки (pars oralis pharyngis) nперехрещується травний та дихальний шляхи.

При акті ковтання носова частина глотки (pars nnasalis pharyngis) відокремлюється від ротової частини глотки (pars oralis npharyngis) піднебінною завіскою (velum palatinum).

При акті ковтання гортань (larynx) піднімається, nа надгортанник (epiglottis) закриває вхід до гортані (aditus laryngis).

Тому їжа чи рідина проходять тільки в гортанну nчастину глотки (pars laryngea pharyngis) і далі – в стравохід (oesophagus), не nпотрапляючи ні в носову порожнину (cavitas nasi), ні в порожнину гортані n(cavitas laryngis).

Гортанна частина глотки (pars nlaryngea pharyngis) починається на рівні входу до гортані (aditus laryngis) і nсполучається з порожниною гортані (cavitas laryngis).

У місці переходу глотки (pharynx) в стравохід n(oesophagus) є глотково–стравохідне nзвуження (constrictio pharyngooesophagealis).

Стінка глотки n(paries pharyngis) складається з таких шарів:

– слизової оболонки (tunica mucosa);

– підслизового прошарку (tela submucosa);

– м’язової оболонки (tunica muscularis) – м’язів nглотки (musculi pharyngis);

– сполучнотканинної оболонки (адвентиції – ntunica adventitia).

М’язова nоболонка (tunica muscularis pharyngis), або м’язи глотки n(musculi pharyngis), побудовані із поздовжніх та колових поперечно–посмугованих nм’язових волокон (myofibrae transversostriatae) і формують:

– м’язи–звужувачі глотки (musculi nconstrictores pharyngis), що утворюють внутрішній коловий шар (stratum ncirculare internum);

– м’язи–підіймачі глотки (musculi nlevatores pharyngis), що утворюють зовнішній поздовжній шар (stratum nlongitudinale externum).

М’язи–звужувачі n(musculi constrictores) скорочуються послідовно зверху донизу, активно проштовхуючи nїжу до стравоходу (oesophagus).

Ззовні глотка (pharynx) вкрита тонкою nадвентицією (adventitia) – сполучнотканинним nшаром, за допомогою якого вона контактує з розміщеними поряд органами.

Між адвентицією глотки (adventitia pharyngis) та nсуміжними органами є навкологлотковий nпростір (spatium peripharyngeum), що заповнений пухкою волокнистою nсполучною тканиною (textus connectivus fibrosus laxus).

Функція глотки:

– проведення nїжі через ротову частину глотки та гортанну частину глотки (pars oralis pharyngis net pars laryngea pharyngis) до стравоходу;

– проведення nповітря через носову частину глотки та ротову частину глотки (pars nasalis npharyngis et pars oralis pharyngis) до гортані.

Топографічна анатомія. У верхній nтретині глотка майже нерухома, стінка міцно зрощена з основою черепа і nкрилоподібними відростками клиноподібної кістки. У нижніх відділах вона має nзначну рухомість і розтягуваність. Така мобільність глотки, що сприяє ковтанню, nзумовлена тим, що спереду вона межує з органами, які легко зміщуються (м’яке nпіднебіння, корінь язика, гортань), з боків і ззаду оточена нещільною nволокнистою сполучною тканиною парного нав-кологлоткового та заглоткового nпросторів. З обох боків у навкологлотковому просторі поблизу глотки проходить nзагальна сонна артерія і внутрішня яремна вена, а у верхніх відділах — nвнутрішня сонна артерія. Заглотковий простір знизу безпосередньо переходить у nзаднє середостіння. Спереду глотки розташована гортань.

СТРАВОХІД n(oesophagus)

Стравохід є трубчастим органом довжиною 25-30 см і близько 3 см завширшки, nщо має S–подібну форму і переходить у шлунок (gaster).

У стравоході виділяють:

– шийну nчастину (pars cervicalis);

– грудну nчастину (pars thoracica);

– черевну nчастину (pars abdominalis);

– іноді виділяють діафрагмову частину (pars diaphragmatica).

Стінка стравоходу n(paries oesophagi) складається з таких шарів:

– слизової nоболонки (tunica mucosa);

– підслизової nоснови (tela submucosa);

– м’язової nоболонки (tunica muscularis);

– зовнішньої n(сполучнотканинної) оболонки, яку nще називають адвентиційною (adventitia);

– серозної nоболонки (tunica serosa);

– підсерозного nпрошарку (tela subserosa).

Серозна оболонка та підсерозний прошарок є nтільки у черевній частині стравоходу (pars abdominalis oesophagi).

Слизова nоболонка стравоходу (tunica mucosa oesophagi) nвідносно товста, має добре виражену м’язову пластинку слизової оболонки n(lamina muscularis mucosae), яка складається з гладкої м’язової тканини (textus nmuscularis glaber).

Вона вкрита багатошаровим плоским незроговілим nепітелієм (epithelium stratificatum noncorniticatum squamosum), а у місці nпереходу стравоходу (oesophagus) в шлунок (gaster) епітелій є простим n(одношаровим) призматичним (epithelium simplex cylindricum).

Підслизовий nпрошарок стравоходу (tela submucosa oesophagi) розвинутий nдобре, завдяки чому слизова оболонка утворює поздовжні складки (plicae longitudinales).

У підслизовій основі (tela submucosa) містяться nчисленні стравохідні залози n(glandulae oesophageae).

 

М’язова nоболонка стравоходу (tunica muscularis oesophagi) nскладається з:

– внутрішнього nколового шару (stratum circulare internum);

– зовнішнього nпоздовжнього шару (stratum longitudinale externum).

У верхній третині стравоходу (oesophagus) nм’язова оболонка (tunica muscularis) утворена поперечно–посмугованими м’язами n(musculi transversostriati).

У середній частині стравоходу (oesophagus) nпоперечно–посмуговані м’язи (musculi transversostriati) поступово замінюються nгладкими м’язами (musculi glabri).

У нижній частині стравоходу (oesophagus) є nтільки гладкі м’язи.

Передня частина м’язових волокон поздовжнього nшару поперечно–посмугованих м’язів починається:

– від пластинки перснеподібного хряща гортані n(lamina cartilaginis cricoideae laryngis) персне–стравохідним сухожилком (tendo ncricooesophageus);

– від лівого головного бронха (bronchus nprincipalis sinister) частиною гладких м’язових волокон середньої третини nстравоходу (oesophagus), утворюючи бронхо–стравохідний м’яз (musculus nbronchooesophageus);

– від лівої середостінної частини пристінкової nплеври (pars mediastinalis sinistra pleurae parietalis), утворюючи плевро–стравохідний nм’яз (musculus pleurooesophageus).

 

Зовнішньою nоболонкою стравоходу (tunica adventitia oesophagi) nчеревної частини стравоходу (pars abdominalis oesophagi) є серозна оболонка n(tunica serosa) [очеревина].

Топографія nстравоходу:

– голотопія nстравоходу:

– розташований в ділянці шиї (regio cervicalis);

– в грудній порожнині (cavitas thoracis);

– в черевній порожнині (cavitas abdominis);

– скелетопія:

– від рівня VI – VII шийних хребців до рівня XI nгрудного хребця (ab vertebra cervicali sexta – septima ad vertebram thoracicam nundecimam);

– синтопія:

– шийна частина стравоходу (pars cervicalis noesophagi) розташована попереду шийного відділу хребтового стовпа (pars ncervicalis columnae vertebralis) з прилягаючими передхребтовими м’язами, а nспереду від нього проходить трахея (trachea), збоку – судинно–нервовий пучок.

Грудна частина стравоходу (pars thoracica noesophagi) розташована у верхньому та нижньому (задньому) середостінні n(mediastinum superius et inferius); у верхньому середостінні спереду від nстравоходу розміщена трахея (trachea), позаду хребтовий стовп; у нижньому nсередостінні попереду знаходиться серце, а позаду розміщена низхідна частина nаорти (pars descendes aortae).

Черевна частина стравоходу (pars abdominalis noesophagi) коротка, розташована під діафрагмою, прилягає до задньої поверхні nлівої частки печінки (lobus hepatis sinister).

Стравохід має:

– анатомічні nзвуження (constrictiones anatomicae);

– фізіологічні nзвуження (constrictiones functionales).

Анатомічні nзвуження (constrictiones anatomicae):

– глотково–стравохідне nзвуження (constrictio pharyngooesophagealis) розміщене при переході глотки n(pharynx) у стравохід (oesophagus), на рівні VI–VII шийних хребців;

– бронхіальне nзвуження (constrictio bronchialis), яке знаходиться на рівні IV–V грудних nхребців, де трахея (trachea) розгалужується на головні бронхи (bronchi nprincipales) і притискає стравохід (oesophagus);

– діафрагмове nзвуження (constrictio phrenica) розташоване на рівні переходу стравоходу n(oesophagus) через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis), nце рівень ІХ–Х грудних хребців.

Фізіологічні nзвуження (constrictiones functionales):

– аортальне nзвуження (constrictio aortica) розташоване на рівні IV грудного хребця. Це nмісце, де стравохід (oesophagus) контактує з дугою аорти (arcus aortae);

– черевне nзвуження (constrictio abdominalis), або кардіальне звуження (constrictio ncordis), розміщене у місці переходу стравоходу (oesophagus) в кардіальну nчастину шлунка (pars cardiaca gastris), воно є на рівні XI грудного хребця.

Функція nстравоходу – проведення їжі.

 

ШЛУНОК

Шлунок (gaster) виконує такі функції:

– екскреторну;

– ендокринну;

– всмоктувальну (воду і розчинені в ній nречовини);

– знешкоджуючу (соляна кислота та імунна система nшлунка знешкоджує більшість шкідливих речовин і мікробів).

У стінці шлунка (paries gastris) утворюється nтакож антианемічний фактор.

Шлунок має такі частини:

– кардію n(cardia), або кардіальну частину (pars cardiaca) з кардіальним отвором (ostium cardiacum);

– дно nшлунка (fundus gastricus), або склепіння nшлунка (fornix gastricus);

– тіло nшлунка  (corpus gastricum) з шлунковим каналом (canalis gastricus);

– воротарну nчастину (pars pylorica).

Воротарна частина (pars pylorica) має:

– воротарну nпечеру (antrum pyloricum);

– воротарний nканал (canalis pyloricus);

– воротар n(pylorus) з воротарним отвором n(ostium pyloricum).

У шлунку розрізняють:

– передню nстінку (paries anterior);

– задню nстінку (paries posterior).

Ці стінки, сходячись, утворюють:

– малу кривину n(curvatura minor), спрямовану угору і вправо (на ній розташована кутова вирізка – incisura angularis);

– велику nкривину (curvatura major), спрямовану донизу і вліво.

Топографія шлунка:

– голотопія:

– розміщений в черевній порожнині (cavitas abdominis);

– розташований у лівій підребровій і власне nнадчеревній ділянках;

– скелетопія:

– кардіальний отвір шлунка (ostium cardiacum ngastris) розташований на рівні XI грудного хребця зліва;

– воротарний отвір (ostium pyloricum) nрозташований на рівні XII грудного – І поперекового хребців справа;

– дно шлунка (fundus gastricus) сягає V nміжребрового простору (spatium intercostale [V]) по лівій середньоключичній nлінії;

– синтопія:

– до передньої стінки шлунка (paries anterior) nвгорі прилягає діафрагма (diaphragma);

– досередтнт передньої стінки шлунка – прилягає nліва частка печінки (lobus hepaticus sinister);

– задня поверхня шлунка прилягає до:

– селезінки (splen);

– підшлункової залози (pancreas);

– лівої нирки (ren sinister) з наднирковою залозою n(glandula suprarenalis);

– поперечної ободової кишки (colon transversum).

 

Нижня nчастина передньої поверхні шлунка вільна і при наповненому шлунку стикається з nпередньою черевною стінкою.

Зовнішня nоболонка шлунка – серозна nоболонка (tunica serosa) – представляє собою нутрощевий листок очеревини n(вісцеральний листок). Шлунок вкритий nочеревиною з усіх сторін (інтраперитонеально).

Ця оболонка утворює:

– печінково–шлункову nзв’язку (ligamentum hepatogastricum);

– шлунково–діафрагмову зв’язку (ligamentum ngastrophrenicum), які йдуть до малої кривини;

– шлунково–селезінкову nзв’язку (ligamentum gastrolienale);

– шлунково–ободовокишкову nзв’язку (ligamentum gastrocolicum), які йдуть до великої кривини.

Під серозною оболонкою знаходиться підсерозний прошарок (tela submucosa), nщо утворений з пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus nfibrosus laxus).

Середня nоболонка шлунка – м’язова nоболонка (tunica muscularis) – має:

– поздовжній nшар (stratum longitudinale);

– коловий nшар (stratum circulare);

– косі nволокна (fibrae obliquae).

Коловий шар (stratum circulare) найкраще nрозвинутий у ділянці воротарної частини (pars pylorica), де він утворює воротарний м’яз–замикач (m. sphincter npyloricus).

Внутрішня nоболонка шлунка – слизова оболонка (tunica mucosa) – nвистелена простим (одношаровим) призматичним залозистим епітелієм (epitelium nsimplex columnare).

Завдяки добре розвинутому підслизовому прошарку (tela submucosa) слизова оболонка утворює nбагато шлункових складок (plicae ngastricae), колових і поздовжніх.

Між цими складками розміщені шлункові поля (areae gastricae), в nглибині яких містяться шлункові ямочки (foveolae ngastricae), де відкриваються протоки шлункових nзалоз (glandulae gastricae).

У ділянці малої кривини шлунка (curvatura minor) nслизова оболонка утворює, в основному, поздовжні складки (plicae gastricae) у nвигляді шлункової доріжки (нім. nMagenstrasse) для проходження рідкої їжі.

Слизова оболонка (tunica mucosa) при переході nшлунка (gaster) в дванадцятипалу кишку (duodenum) утворює воротарну заслінку (valvula pylorica), яка реагує на хімічний вміст nшлунка.

Особливості nбудови, топографії та функції тонкої кишки.

 

Тонка nкишка (intestinum tenue) (походить від середньої nкишки) починається від шлунка й закінчується впадінням у товсту кишку. Це nнайдовший відділ травного каналу (звичайно становить 4/5 його довжини), більший nза довжину тіла дорослої людини понад 4 рази, підлітка – в 5 і дитини 2-3 років n— у 6 разів і більше. Абсолютна довжина тонкої кишки залежно від nконституціональних особливостей людини (у астеніків вона менша, у гіперстеніків nбільша) становить близько 6-7 м. Поперечний nрозмір тонкої кишки більший у верхніх (4-6 см), менший у nнижніх (2 — 3 см) її nвідділах.

 

Тонку кишку можна розділити на дві нерівні nчастини: коротку дванадцятипалу, фіксовану до задньої стінки живота, і довгу nбрижову, петлі якої вільно розташовані в очеревинній порожнині.

Топографія:

– голотопія n– тонка кишка лежить у черевній порожнині та займає надчерев’я (epigastrium), nпупкову ділянку (regio umbilicalis) і частково підчерев’я (hypogastrium);

– скелетопія n– починається на рівні тіл XII грудного хребця – I поперекового хребця і nзакінчується в ділянці правої клубової ямки;

– синтопія n– навколо петель тонкої кишки лежить товста кишка (intestinum crassum), дванадцятипала nкишка (duodenum) охоплює головку підшлункової залози (caput pancreatis), nстикається з ворітною печінковою веною (vena portae hepatis), спільною жовчною nпротокою (ductus choledochus), печінкою (hepar) та правою ниркою (ren dexter).

Функція nтонкої кишки:

– це місце, де завершуються процеси травлення nїжи, тобто розщеплення білків, жирів та вуглеводів до простих сполук під дією nтравних ферментів, що виробляються підшлунковою залозою та спеціалізованими nклітинами слизової оболонки тонкої кишки; жовч емульгує жири;

– тут відбувається всмоктування nпоживних та інших речовин, зокрема, токсинів;

– евакуаторна, тобто проштовхує nпродукти травлення у товсту кишку.

Дванадцятипала кишка (duodenum)

Вона має вигляд підкови, розміщена у пупковій nділянці та поділяється на:

– верхню nчастину (pars superior), яка починається ампулою – (ampulla) на рівні XII грудного – І поперекового хребців;

– низхідну nчастину (pars descendens) на рівні І–ІІІ поперекових хребців;

– горизонтальну nчастину (pars horizontalis) на рівні III поперекового хребця;

– висхідну nчастину (pars ascendens) на рівні ІІІ–ІІ поперекових хребців.

При переході верхньої частини (pars superior) в nнизхідну (pars inferior) утворюється верхній nзгин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni superior).

При переході низхідної частини (pars descendens) nв горизонтальну частину (pars horizontalis) утворюється нижній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni inferior).

При переході дванадцятипалої кишки (duodenum) в nпорожню кишку (jejunum) утворюється дванадцятипало–порожньокишковий nзгин (flexura duodenojejunalis), який фіксується м’язом–підвішувачем дванадцятипалої кишки (musculus suspensorius nduodeni) до лівої половини II поперекового хребця.

Дванадцятипала кишка (duodenum) прилягає:

– вгорі nдо квадратної частки печінки (lobus quadratus hepatis);

– унизу nдо правої нирки (ren dexter) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis) і nсвоєю увігнутою поверхнею оточує nголовку підшлункової залози (caput pancreatis).

Дванадцятипала nкишка (duodenum) nвкрита очеревиною (peritoneum) спереду, тобто з однієї сторони (екстраперитонеально).

Лише на самому початку – біля воротарної частини nшлунка (pars pylorica gastris), і в самому кінці – в ділянці nдванадцятипало–порожньокишкового згину (flexura duodenojejunalis), nдванадцятипала кишка вкрита очеревиною з усіх боків (інтераперитонеально).

Від печінки (hepar) до кишки йде печінково–дванадцятипалокишкова зв’язка (ligamentum nhepatoduodenale).

Стінка nдванадцятипалої кишки (paries duodeni) має три nоболонки:

– зовнішню nоболонку; адвентиційну оболонку (tunica adventitia; tunica fibrosa), а nспереду – серозну (tunica serosa);

– середню nоболонку, або м’язову (tunica nmuscularis), яка складається із:

– зовнішнього поздовжнього шару (stratum nlongitudinale);

– внутрішнього колового шару (stratum ncirculare);

– внутрішню nоболонку, або слизову оболонку n(tunica mucosa), з добре розвинутим підслизовим прошарком (tela nsubmucosa), внаслідок чого на слизовій оболонці утворюються численні колові nскладки (plicae circulares).

На присередній стінці низхідної частини nдванадцятипалої кишки (paries medialis partis descendentis duodeni) слизова nоболонка (tunica mucosa) містить:

– поздовжню nскладку дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni), яка має:

– великий nсосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major), який nрозташований у кінці складки і на якому відкривається печінково–підшлункова nампула (ampulla hepatopancreatica), що утворилась внаслідок злиття:

– спільної nжовчної протоки (ductus choledochus);

– протоки підшлункової nзалози (ductus pancreaticus);

– малий nсосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor), розташований nдещо вище великого сосочка на поздовжній складці, є непостійним і на ньому nвідкривається:

– додаткова nпротока підшлункової залози (ductus pancreaticus accessorius).

Порожня кишка (jejunum)

За довжиною вона складає 2/5 від тонкої кишки n(intestinum tenue), а стінка її має типову для кишки будову:

– серозна nоболонка (tunica serosa) із підсерозним прошарком (tela subserosa);

– м’язова nоболонка (tunica muscularis), яка утворена:

– зовнішнім поздовжнім nшаром (stratum longitudinale externum);

– внутрішнім коловим nшаром (stratum circulare internum);

– слизова nоболонка (tunica mucosa), яка утворює численні колові складки (plicae circulares) завдяки добре розвинутому nпідслизовому прошарку (tela submucosa).

Слизова оболонка має специфічні вирости – кишкові ворсинки (villi intestinales), nчерез які проходить всмоктування поживних та інших речовин.

Лімфоїдний nапарат слизової оболонки порожньої кишки nпредставлений поодинокими лімфатичними nвузликами (noduli lymphoidei solitarii).

Клубова кишка (ileum)

Вона займає 3/5 довжини брижового відділу тонкої nкишки (intenstinum tenue) і за будовою подібна до порожньої кишки (jejunum).

Лімфоїдний апарат слизової оболонки клубової nкишки (tunica mucosa ilei) представлений скупченими nлімфатичними вузликами (noduli lymphoidei aggregati), які називаються Пейєровими бляшками.

Порожня nта клубова кишки (jejunum et ileum) вкриті очеревиною з усіх боків (інтраперитонеально) і мають брижу тонкої кишки (mesenterium) – nдуплікатуру очеревини (peritoneum), в якій міститься жирова клітковина та nлімфатичні вузли, а також проходять судини і нерви, що живлять тонку кишку n(intenstinum tenue).

Тонка кишка (intenstinum tenue) займає майже nувесь нижній поверх черевної порожнини (cavitas abdominis).

Відділи товстої кишки, їх будова, топографія та функція.

Товста кишка (intestinum crassum) nпоходить від задньої кишки. У нижчих хребетних, деяких рептилій і птахів вона nкоротка і нечітко відмежована від тонкої кишки. У ссавців товста кишка, як nправило, досягає значних розмірів у довжину та ширину і в переважної більшості nвидів, у тому числі в людини, може бути поділена на три відділи: сліпу кишку з nчервоподібним відростком (або без нього), ободову і пряму кишку. Товста кишка у людини може мати різну nдовжину, в середньому 150 см nзавдовжки. Розвиток товстої кишки у ссавців ішов, головним чином, двома nшляхами. У спеціалізованих травоїдних тварин збільшувалася в довжину сліпа nкишка, що найбільш властиво для копитних з однокамерним шлунком (кінь). У решти nссавців, особливо в приматів і хижаків, відбувалася редукція сліпої кишки, nвнаслідок чого вона або зменшилася, або значно звузився її нижній кінець. В nостанньому випадку формувався червоподібний відросток.

Товста кишка (intestinum crassum) у вигляді nрамки обмежовує нижній поверх черевної порожнини.

Вона має такі ознаки, за якими її можна nвідрізнити від тонкої кишки (intenstinum tenue):

– стрічки nободової кишки (taeniae coli), які утворені зовнішнім поздовжнім шаром nм’язової оболонки кишки (stratum longitudinale externum tunicae muscularis ncoli). Їх є три:

– вільна nстрічка (taenia libera);

– чепцева nстрічка (taenia omentalis);

– брижовоободовокишкова nстрічка (taenia mesocolica);

– випини nободової кишки (haustra coli), які утворюються внаслідок того, що nпоздовжні м’язові стрічки ободової кишки (taeniae coli) коротші за довжину nкишки;

– чепцеві nпривіски (appendices omentales) або жирові привіски ободової кишки n(appendices adiposae coli).

Крім того, слизова оболонка товстої кишки n(tunica mucosa intestini crassi)

Мал. Відрізок поперечної ободової кишки (colon transversum):

1  – appendices epiploicac; 2 n— haustra coli; 3  –  nplicae

semilunares coli; 4 — ntenia omentaiis; 5 — tenia mesocoiica;

6 n— tenia nlibera.

 

має півмісяцеві nскладки ободової кишки (plicae semilunares coli) і не має ворсинок (villi).

Товста nкишка (intestinum crassum) має такі відділи:

– сліпу кишку (caecum);

– ободову кишку (colon), яка nскладається з:

– висхідної nободової кишки (coloascendens);

– поперечної nободової кишки (colon transversum);

– низхідної nободової кишки (colodescendens);

– сигмоподібної nободової кишки (colosigmoideum);

– пряму кишку (rectum);

– відхідниковий канал (canalis nanalis).

Сліпа кишка (caecum) – розміщена у правій nклубовій ямці (fossa iliaca dextra), оточена очеревиною (peritoneum) з усіх nбоків (інтраперитонеально), але не має власної брижі (mesenterium).

Сліпа кишка (cecum) у людини nмає вигляд мішка б -8 см завдовжки nі 4 — 7 см завширшки, nрозташованого прямовисно уздовж правого клубового м’яза нижче рівня впадіння nтонкої кишки в товсту.

Кінець тонкої nкишки впадає в бік товстої на межі сліпої і висхідної ободової кишок. При цьому nстінка тонкої кишки випинається в просвіт товстої. В резуль­таті утворюється клубовий nсосочок (papilla ilealis) (див. nмал. 148,а і б), який складається з верхньої та нижньої губ, що nобмежують клубовий отвір (ostium ileale). Вміст кишок вільно проходить через nклубовий сосочок у товсту кишку, але зворотний шлях у нормальному стані неможливий.

У місці сходження стрічок (taeniae coli) на nсліпій кишці (caecum) розташований червоподібний nвідросток (appendix vermiformis), який вкритий очеревиною (peritoneum) з nусіх боків (інтраперитонеально) і має брижу nчервоподібного відростка (mesoappendix).

Через отвір червоподібного відростка (ostium nappendicis vermiformis) він сполучається з порожниною сліпої кишки (cavum ncaeci).

Червоподібний відросток n(appendix vermiformis) є вторинним лімфоїдним органом (organon lymphoideum nsecundarium), у своїй стінці містить скупчені лімфатичні вузлики (noduli nlymphoidei aggregati).

Довжина і положення выдростка досить nваріабельні. Довжина становить 5 — 8 см (діаметр nблизько 0,5 см), іноді 20 см і більше. nІноді його немає зовсім.

Найчастіше nвідросток спрямований присередньо й донизу і значно рідше звисає в порожнину nмалого таза або, будучи за сліпою кишкою, піднімається догори. Порожнина nчервоподібного відростка відкривається в просвіт сліпої кишки невеликим отвором n(ostium appendicis vermiformis), прикритим nмаленькою заслінкою.

Висхідна ободова кишка n(colon ascendens) розташована вертикально в nправій бічній черевній ділянці і оточена nочеревиною з трьох сторін (мезоперитонеально), брижі немає.

Висхідна ободова nкишка (colon ascen­dens) близько 20 см завдовжки.

При її переході у поперечну ободову кишку (colotransversum) утворюється правий згин nободової кишки (flexura coli dextra), який прилягає до печінки (hepar) і nтому називається печінковим згином nободової кишки (flexura coli hepatica).

Поперечна ободова кишка n(colon transversum) перетинає черевну порожнину n(cavitas abdominis) справа наліво. вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально), дуже nрухома завдяки довгій брижі поперечної nободової кишки (mesocolon transversum).

Поперечна ободова nкишка (colon trans–versum) (найдовша — 50— 120 см) є про­довженням nпопередньої.

На місці переходу її в низхідну ободову кишку n(colon descendens) утворюється лівий згин nободової кишки (flexura coli sinistra), який прилягає до селезінки (splen) nі називається селезінковим згином nободової кишки (flexura coli splenica).

Низхідна ободова кишка n(colon descendens) розміщена майже вертикально в nлівій бічній черевній ділянці, вкрита nочеревиною (peritoneum) з трьох nсторін (мезоперитонеально).

Низхідна nободова кишка (colon descen–dens) близько 22 см завдовжки, nпочавшись від лівого згину поперечної ободової киш­ки, спускається донизу і на nрівні найви­щої точки клубового гребеня без помітної межі переходить у nсигмоподібну ободову кишку.

Сигмоподібна ободова кишка n(colon sigmoideum) розміщена в лівій клубовій nямці (fossa iliaca sinistra), покрита очеревиною n(peritoneum) з усіх сторін n(інтраперитонеально) і має довгу брижу nсигмоподібної ободової кишки (mesocolon sigmoideum).

Сигмоподібна nободова кишка (colon sigmoidcum) близько 20 см завдовжки розташована nв лівій частині порожнини великого таза, зігнута, продовжується звер­ху донизу nі ззовні всередину аж до мису крижової кістки, де вона найчастіше під кутом nпереходить у пряму кишку.

Проекція ободової кишки на nпередню стінку живота: висхідна — на праву бічну ділянку, поперечна — на nпупкову ділян­ку, низхідна — на ліву бічну ділянку, сиг­моподібна — на нижню nчастину лівої бічної та на ліву пахвинну ділянку, а в разі значного наповнення n— на ліву час­тину пупкової ділянки.

Пряма кишка (rectum) nвідрізняється від усіх інших відділів товстої кишки  відсутністю специфічних ознак і є кінцевим nвідділом товстої кишки (intestinum crassum), який розміщений між сигмоподібною nободовою кишкою (colon sigmoideum) та відхідниковим каналом (canalis analis).

Вона утворює такі згини:

1. nВерхній – крижовий згин (flexura nsacralis), який відповідає увігнутості крижової кістки (os sacrum).

2. nНижній – відхідниково–прямокишковий згин n(flexura anorectalis), або промежинний nзгин (flexura perinealis), що розміщений в ділянці переходу прямої кишки n(rectum) у відхідниковий канал (canalis analis) вище місця проходження кишки nчерез тазову діафрагму промежини.

Ці два згини розташовані у стріловій площині.

3. Бічний згин n(flexura lateralis), який складається з:

– бічного nверхньоправого згину (flexura superodextra lateralis), або бічного nверхнього згину (flexura superior lateralis);

– бічного nлівопроміжного згину (flexura intermediosinistra lateralis), або бічного проміжного nзгину (flexura intermedia lateralis);

– бічного nнижньоправого згину (flexura inferodextra lateralis), або бічного нижнього nзгину (flexura inferior lateralis).

Найширша частина прямої кишки (rectum), що nрозміщена над відхідниковим каналом (canalis analis) називається ампулою прямої кишки (ampulla recti).

Стінка прямої кишки має такі оболонки:

– зовнішня оболонка є адвентиційною оболонкою (tunica adventitia);

– середня оболонка є м’язовою оболонкою (tunica muscularis), яка має:

– зовнішній поздовжній шар гладких м’язових nволокон (stratum longitudinale externum fibrarum muscularium glabrarum);

– внутрішній циркулярний (коловий) шар (stratum ncirculare internum);

– внутрішня оболонка є слизовою оболонкою (tunica mucosa), яка завдяки підслизовій nоснові утворює поперечні складки прямої nкишки (plicae transversae recti) в ампулі прямої кишки (ampulla recti), nяких є три:

– верхня складка (plica superior);

– середня складка (plica media);

– нижня складка (plica inferior), вона має nскладки гвинтоподібного напрямку.

У ділянці відхідникового каналу nслизова оболонка збирається в поздовжні склад­ки, які під час розтягування nкишки легко розгладжуються, знизу є постійні по­здовжні складки  — відхідникові стовпи (columnae anales). Між цими nстовпами, вкритими багатошаровим плоским незро-говілим епітелієм, містяться nдосить гли­бокі відхідникові пазухи (sinus anales), вистелені nодношаровим циліндричним епітелієм. Нижче розташо­вана кільцеподібна ділянка nгладкої слизо­вої оболонки – відхідникова перехідна зо­на, яка переходить у nшкіру відхідника.

Пряма кишка (rectum) вкрита очеревиною особливо:

– верхня третина вкрита з усіх боків (інтраперитонеально);

Мал. nПряма кишка (rectum) і відхідниковий канал (canalis analis):1 — foliсuli lymphatici; n2 — m. levator nani; 3 – columnac nanales; 4 — ncanalis analis; 5 n— anus; 6 — sinus nanalcs; 7 — cutis;8 — m. sphincter ani externus; 9 – nm. sphincter ani internus; 10 – nampulla recti; 11, 15. 16 – plicae transversae recti;12 – tun. mucosa; 13 – tun. inuscularis; 14 – peritoneum.

– середня третина вкрита з трьох боків (мезоперитонеально);

– нижня третина вкрита з одного боку (екстраперитонеально).

Відхідниковий канал (canalis nanalis) є продовженням прямої кишки та кінцевим відділом травного тракту і nзакінчується відхідником (anus).

Під шкірою (cutis) відхідникового каналу n(canalis analis) розташований зовнішній nм’яз–замикач відхідника (m. sphincter ani externus), який утворений nпоперечно–посмугованими циркулярними м’язовими волокнами (myofibrae ntransversostriatae), цей м’яз належить до м’язів промежини (perineum) і є nдовільним м’язом, вольовим.

Глибше – міститься внутрішній м’яз–замикач відхідника (m. sphincter ani internus), nякий потовщений коловим шаром м’язової оболонки відхідникового каналу (stratum ncirculare tunicae muscularis canalis analis), побудований з гладких м’язових nволокон і є мимовільним (невольовим) м’язом.

Слизова оболонка відхідникового каналу (tunica nmucosa canalis analis) утворює 8–10 постійних поздовжніх складок – відхідникових стовпів (columnae anales), nміж якими знаходяться відхідникові пазухи n(sinus anales).

Вони обмежовані знизу відхідниковими заслінками (valvulae anales).

У підслизовому прошарку (tela submucosa) в nділянці нижньої частини відхідникових стовпів (columnae anales) міститься добре nрозвинуте прямокишкове венозне сплетення (plexus venosus rectalis), і ця nділянка називається гемороїдальною зоною (zona nhaemorroidalis).

 

Тема 2

.

Будова, топографія і функція печінки, підшлункової залози.

ПЕЧІНКА (hepar)

Печінка є найбільшою травною залозою, що бере nучасть в обміні речовин.

Топографія. nПечінка займає:

– праве підребер’я (hypochondrium ndextrum);

– частину надчеревної ділянки (regio nepigastrica);

– частково ліве підребер’я (hypochondrium nsinistrum).

Верхня nмежа печінки (hepar). Найвища точка печінки nвідповідає висоті стояння діафрагми (diaphragma): справа вона вища, ніж зліва, nа саме проектується на рівні правого IV міжребрового простору (spatium nintercostale) по середньоключичній лінії (linea medioclavicularis). Далі ця nмежа круто опускається праворуч до X міжребрового простору (spatium nintercostale X) на середній пахвовій лінії (linea axillaris media), а ліворуч nйде до лівого V міжребрового простору (spatium intercostale sinister V) на nпригруднинній лінії (linea parasternalis).

Нижня nмежа печінки починається в Х міжребровому просторі n(spatium intercostale X) по правій середній пахвовій лінії (linea axillaris nmedia dextra) і прямує ліворуч вздовж краю правої ребрової дуги (arcus costalis ndexter), перетинаючи справа IX ребровий хрящ (cartilago costalis IX). Далі ця nмежа йде в надчеревній ділянці (regio epigastrica) на 1,5 см нижче nмечоподібного відростка (processus xiphoideus), перетинає зліва VII ребровий nхрящ (cartilago costalis VII) і досягає  nV лівого міжребрового простору (spatium intercostale sinistrum V) на nпригруднинній лінії (linea parasternalis), що відповідає точці перетину nпроекції верхньої та нижньої меж печінки (hepar).

Отже, тільки невелика ділянка поверхні печінки n(facies hepatis) прилягає в надчеревній ділянці (regio epigastrica) безпосередньо nдо передньої стінки черевної порожнини anterior cavitatis abdominis), де можна nпромацати нижній край печінки (margo inferior hepatis), якщо не напружені м’язи nживота (musculi abdominis).

Печінка (hepar) має:

– діафрагмову nповерхню (facies diaphragmatica), або передньо–верхню;

– нутрощеву nповерхню (facies visceralis), або нижню.

До нутрощевої поверхні (facies nvisceralis) прилягають органи, які утворюють на печінці відповідні втиснення:

– ниркове nвтиснення (impressio renalis);

– надниркове nвтиснення (impressio suprarenalis);

– шлункове nвтиснення (impressio gastrica);

– дванадцятипалокишкове nвтиснення (impressio duodenalis);

– стравохідне nвтиснення (impressio oesophagealis);

– ободовокишкове nвтиснення (impressio colica).

На діафрагмовій поверхні (facies ndiaphragmatica) лівої частки печінки (lobus hepatis sinister) знаходиться серцеве втиснення (impressio cardiaca), nщо утворилося внаслідок прилягання серця (cor) до діафрагми (diaphragma), а nчерез неї до печінки (hepar).

 

Мал. Печінка (hepar), нутрощева поверхня (fades visceralis):1 — imprcssio esophageal 2 — lobus ncaudatus; 3 — v. cava inferior n(проходить у борозні порожнистої вени); 4 – area nuda; 5 — imprcssio rcnaiis; 6 n- lobus dexter; 7 n— imprcssio colica; 8 n– imprcssio duodenalis; n9 – vesica fcllca (в ямці жовчного міхура); tO — lobus nquadratus; // – ductus ncysticus; 12 -■ lig. teres nhepatis; 13 — ductus choledochus; 14 n– ductus hepaticus communis; /5 – v. portac; 16 – na. hc~ patica propria; 11 n— imprcssio gastrica; n18 — lobus sinister.

 

Печінка вкрита nочеревиною (peritoneum) з усіх nсторін (інтраперитонеально) за nвинятком:

– голого nполя (area nuda), яке знаходиться у задній частині діафрагмової поверхні n(pars posterior faciei diaphragmaticae);

– ямки nжовчного міхура (fossa vesicae biliaris; fossa vesicae felleae), розміщеної nна нутрощевій поверхні печінки (facies visceralis hepatis);

– воріт nпечінки (porta hepatis).

Серпоподібна зв’язка (lig. falciforme) – це nдуплікатура очеревини (peritoneum), що переходить у стріловій площині (planum nsagittale) з діафрагми (diaphragma) на печінку (hepar) і розділяє діафрагмову nповерхню печінки (facies diaphragmatica hepatis) на:

– більшу праву nчастку печінки (lobus hepatis dexter);

– меншу ліву nчастку печінки (lobus nhepatis sinister).

Дозаду листки серпоподібної зв’язки (lig. nfalciforme) розходяться і продовжуються у вінцеву nзв’язку (lig. coronarium), яка розташована в лобовій площині (planum nfrontale), обмежовуючи голе поле, і продовжується вниз до нирки, утворюючи печінково–ниркову зв’язку (lig. nhepatorenale).

Вінцева зв’язка (lig. coronarium) по краях (справа і зліва) потовщується, nформуючи:

– праву nтрикутну зв’язку (lig. triangulare dextrum);

– ліву nтрикутну зв’язку (lig. triangulare sinistrum).

На нутрощевій поверхні печінки є такі утвори:

– права nстрілова борозна (sulcus sagittalis dexter);

– ліва nстрілова борозна (sulcus sagittalis sinister), які з’єднуються посередині поперечною борозною (sulcus ntransversus), що називається воротами nпечінки (porta hepatis).

Ліва стрілова борозна (sulcus sagittalis nsinister) спереду представлена щілиною nкруглої зв’язки (fissura ligamenti teretis), де проходить пупкова вена n(vena umbilicalis) у плода (fetus).

У дорослого пупкова вена (vena umbilicalis) nзаростає і утворює круглу зв’язку печінки n(lig. teres hepatis).

Задня частина лівої стрілової борозни (pars nposterior sulci sagittalis sinistri) утворена щілиною венозної зв’язки (fissura ligamenti venosi), де міститься nзаросла венозна протока (Аранція) – венозна nзв’язка (lig. venosum).

Права стрілова борозна (sulcus sagittalis ndexter):

– спереду утворена ямкою жовчного міхура (fossa vesicae felleae (biliaris), де nрозташований жовчний міхур (vesica biliaris);

– ззаду утворена борозною порожнистої вени (sulcus venae cavae), де проходить нижня nпорожниста вена (v. cava inferior).

У ворота печінки (porta hepatis) входять:

– ворітна печінкова вена (vena portae hepatis);

– nвласна печінкова артерія (a. hepatica propria) і нерви (nervi).

Із воріт печінки (porta hepatis) виходять:

– загальна печінкова протока (ductus hepaticus communis);

– лімфатичні судини (vasa lymphatica).

Стрілові та поперечна борозни (sulci sagittales net transversalis) відмежовують у правій частці печінки (lobus hepatis dexter):

– квадратну nчастку (lobus quadratus), яка розташована попереду (вентрально);

– хвостату nчастку (lobus caudatus), яка розташована позаду (дорсально).

Отже, у печінки виділяють традиційні праву, nліву, хвостату і квадратну частки. Вони виділені за зовнішніми ознаками, а не nза функціональною сутністю, і описувались по-різному в різних країнах.

За новою анатомічною номенклатурою поділ печінки nґрунтується на розгалуженні ворітної печінкової вени (vena portae hepatis), nпечінкових артерій (aa. hepaticae) і печінкових проток (ductus hepatici).

Ці частки печінки розвиваються окремо і nхірургічно їх можна розділити.

Виділяють таку сегментацію печінки (segmentatio nhepatis): частки (lobi), частини (partes), відділи (divisiones) та сегменти n(segmenta), а саме:

– ліву частину печінки (pars hepatis nsinistra), що має:

– лівий бічний відділ n(divisio lateralis sinistra), який поділяється на:

– лівий бічний задній сегмент; сегмент II n(segmentum posterius laterale sinistrum; Segmentum II);

– лівий nбічний передній сегмент; сегмент III (segmentum anterius laterale sinistrum; nSegmentum III);

– лівий nприсередній відділ (divisio medialis sinistra) поділяється на:

– лівий присередній сегмент; сегмент IV n(segmentum mediale sinistrum; Segmentum IV);

– задня nчастина печінки; хвостата частка n(pars posterior hepatis; Lobus caudatus) поділяється на:

– nзадній сегмент; хвостата частка; сегмент I (segmentum posterius; Lobus ncaudatus; Segmentum I).

– праву частину печінки (pars hepatis ndextra), що має:

– правий присередній відділ n(divisio medialis dextra), який поділяється на:

– правий присередній передній сегмент; сегмент V n(segmentum anterius mediale dextrum; Segmentum V);

– правий присередній задній сегмент; сегмент nVIII (segmentum posterius mediale dextrum; Segmentum VIII);

– правий nбічний відділ (divisio lateralis dextra), що поділяється на:

– правий бічний передній сегмент; сегмент VI n(segmentum anterius laterale dextrum; Segmentum VI);

– правий бічний задній сегмент; сегмент VII n(segmentum posterius laterale dextrum; Segmentum VII).

Печінка (hepar) вкрита волокнистою (фіброзною) оболонкою (capsula nfibrosa) – Гліссоновою капсулою_.

Прошарки сполучної тканини nрозділяють паренхіму печінки (parenchima hepatis) на класичні часточки (lobuli).

Всередині прошарків між часточками печінки n(lobuli hepatis) проходять:

– гілки ворітної печінкової вени (rami nvenae portae hepatis) – міжчасточкові вени (aa.interlobulares);

– гілки печінкової артерії (rami arteriae nhepaticae) – міжчасточкові артерії (aa. interlobulares);

– гілки жовчної протоки (rami ductus nbiliferі) – міждолькові протоки (ductuli interlobulares), які формують печінкову тріаду, до якої долучаються nсплетення лімфатичних судин, що формуються з лімфатичних капілярів nінтерлобулярної сполучної тканини. Від печінки відтікає близько половини усієї nлімфи тіла.

На відміну від усіх інших органів, печінка n(hepar) отримує:

– артеріальну кров із власної печінкової артерії n(a. hepatica propria);

– венозну кров з ворітної печінкової вени (vena nportae hepatis).

У печінковій часточці (lobulus hepatis) кров nпроходить через синусоїдні судини (vasa nsinusoidea) до центру часточки і є мішаною.

Увійшовши у ворота печінки (porta hepatis), nворітна печінкова вена (vena portae hepatis) та власна печінкова артерія (a. nhepatica propria) розгалужуються на часткові, nсегментарні, міжчасточкові та nнавколочасточкові вени й артерії n(arteriae et venae lobales, segmentales, interlobulares, perilobulares), які йдуть разом з жовчовивідними nміжчасточковими проточками (ductus biliferi interlobulares). Останні nприймають на себе жовчні проточки (ductuli biliferi), що розташовуються між nрядами гепатоцитів.

Від навколоміжчасточкових артерій і вен nвсередину часточок відходять вхідні артеріоли і венули, які на периферії nчасточок зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри діаметром до 30 мкм, що nпроходять між печінковими пластинками, по яких тече мішана кров до центральних nвен (vv.centrales).

Вийшовши із часточки, центральні вени nвпадають у збірні або підчасточкові вени, від яких починається система печінкових вен.

Останні збираються в 3–4 печінкові вени n(vv. hepaticae) і впадають у нижню nпорожнисту вену (vena cava inferior) біля місця її прилягання до печінки.

Сукупність nсинусоїдних капілярів між двома системами вен: nворітної печінкової вени (vena portae hepatis) і печінкових вен (venae nhepaticae) – що є притоками нижньої порожнистої вени (vena cava inferior), nназивається дивовижною (чудовою) венозною сіткою печінки (rete mirabile venosum hepatis).

Вона так називається тому, що кров, яка притікає nв нижню порожнисту вену (vena cava inferior) по печінковиx венаx (vv. hepatis), nпроходить на свому шляху через дві капілярні сітки (retia capillaria) – nкапілярні судини (vasa capillaria):

– одна з них розташована в стінці nтравної трубки, де беруть початок притоки ворітної печінкової вени (vena nportae hepatis);

– друга розміщена в паренхімi печінки n(parenchyma hepatis), яка

представлена nсинусоїдними капілярами часточок печінки (vasa capillaria lobulorum nhepatis).

Топографічна анатомія. Печінка межує з nбагатьма органами: біль­ша частина її діафрагмальної поверхні прилягає до nдіафрагми, менша — до перед­ньої стінки живота. Вісцеральної поверхні печінки торкаються: nправоруч — права нирка з наднирковою залозою, дванадця­типала кишка і правий nзгин ободової киш­ки, ліворуч – стравохід і дно шлунка.

 

 

Лімфатичних капілярів усередині часточок печінки nнемає, вони зосереджені в навколосудинній волокнистій капсулі як усередині, так nі на поверхні органа (мал. 156, 157). Відвідні лімфатичні судини йдуть до nпечінкових, черевних, правих шлункових, діафрагмальних і задніх се­редостінних nлімфатичних вузлів.

Іннервація: гілки печінкового спле­тення (блукаючі nта діафрагмальні нерви, симпатичний стовбур).

Жовчний nміхур (vesica biliaris; vesica fellea)

Жовчний міхур є резервуаром для зберігання жовчі nі має:

– дно nжовчного міхура (fundus vesicae biliaris; fundus vesicae felleae);

– тіло nжовчного міхура (corpus vesicae biliaris; corpus vesicae felleae);

– лійку nжовчного міхура (infundibulum vesicae biliaris; infundibulum vesicae nfelleae);

– шийку nжовчного міхура (collum vesicae biliaris; collum vesicae felleae), яка nпереходить в міхурову протоку (ductus ncysticus), що має спіральну складку (plica spiralis).

Жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea) nрозміщений в ямці жовчного міхура і вкритий очеревиною переважно з трьох боків n(мезоперитонеально).

Дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris) трохи nвиступає з–під нижнього (переднього) краю печінки (margo inferior hepatis) біля nмісця з’єднання між собою VIII і IX ребрових хрящів (cartilagines costales VIII net IX), у цьому місці його інколи можна промацати.

Жовчовивідні протоки

Жовч n(bilis; chole)

Жовч (bilis; chole) є емульгатором nжирів, виробляється печінковими клітинами, звідки поступає у жовчні (капіляри) проточки (ductuli biliferi). Останні, прямуючи до периферії, nпереходять у жовчовивідні міжчасточкові nпроточки (ductuli biliferi interlobulares).

Ці проточки поступово зливаються між собою і nутворюють:

– праву nпечінкову протоку (ductus hepaticus dexter);

– ліву nпечінкову протоку (ductus hepaticus sinister) – від правої і лівої часток печінки n(lobi hepatis dexter et sinister), які у воротах печінки (porta hepatis) nзливаються і утворюють загальну печінкову nпротоку (ductus hepaticus communis).

Загальна печінкова протока n(ductus hepaticus communis), проходячи у товщі

печінково–дванадцятипалокишкової nзв’язки (lig. hepatoduodenale), зливається з міхуровою протокою (ductus cysticus) і утворює спільну жовчну протоку (ductus choledochus).

Спільна жовчна протока (ductus choledochus) nзливається із протокою підшлункової залози (ductus pancreaticus) і утворює печінково–підшлункову ампулу (ampulla nhepatopancreatica), яка відкривається на великому сосочку дванадцятипалої кишки n(papilla duodeni major).

У товщі печінково–підшлункової ампули (ampulla nhepatopancreatica) розміщений м’яз–замикач nампули (m. sphincter ampullae), який регулює поступлення жовчі та nпідшлункового соку в дванадцятипалу кишку (duodenum).

Аналогічні м’язи–замикачі (mm. sphincteres) є у nдистальних відділах спільної жовчної протоки (ductus choledochus) і протоці підшлункової nзалози.

ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА (pancreas)

Підшлункова nзалоза в еволюції хребетних розвивається порівняно пізно. У нижчих форм (риби, амфібії) — це nлише невеликий зачаток. У дорослої людини залоза має форму довгастого тіла 16 — n20 см завдовжки, n4 см завширшки і 2 — 3 см завтовшки. nМасаїї — 70 —80 г.

Це друга за величиною залоза травної системи. За nфункцією це змішана залоза: має екзокринну і ендокринну частини, тобто є nзалозою зовнішньої та внутрішньої секреції.

Топографія:

– розташована в надчеревній ділянці (regio nepigastrica), частково у лівому підребер’ї (hypochondrium sinistrum) на рівні nІ–II поперекових хребців (vertebrae lumbales [І–II]) і має видовжену трикутну nформу;

– головка nпідшлункової залози (caput pancreatis) оточена дванадцятипалою кишкою n(duodenum);

– до передньонижньої nповерхні тіла підшлункової залози (facies nanteroinferior corporis pancreatis) дещо справа прилягає права нирка (ren dexter) з наднирковою залозою (glandula nsuprarenalis);

– до передньоверхньої поверхні тіла підшлункової залози (facies
n
nanterosuperior corporis pancreatis) прилягає шлунок (gaster);

– до задньої nповерхні тіла підшлункової залози (facies posterior corporis pancreatis) nприлягає нижня порожниста вена (v. cava inferior), черевна частина аорти (pars nabdominalis aortae) і нервове черевне сплетення (plexus coeliacus) автономної nчастини периферійної нервової системи (pars autonomica systematis nervosi nperipherici).

– хвіст nпідшлункової залози (cauda pancreatis) торкається селезінкових воріт (hilum nsplenicum).

Підшлункова залоза (pancreas) вкрита очеревиною (peritoneum) тільки спереду (екстраперитонеально).

Екзокринна nчастина підшлункової залози, яка виробляє підшлунковий nсік, є складною альвеолярно–трубчастою залозою, поділеною на часточки nперегородками, що відходять від капсули.

Підшлункова залоза відіграє велику nроль у травленні й загальному обміні ре­човин. Як залоза зовнішньої секреції nвона виділяє в просвіт дванадцятипалої кишки панкреатичний сік, який містить nдуже важливі ферменти: трипсин, амілазу, nліпазу, мальтазу, що розщеплюють білки (до амінокислот), жири та nвуглеводи.

Крім секреторних залозистих елементів nпідшлункова залоза має клітинні скупчення {панкреатичні острівці) внутрішньо-секреторного nтипу.

Підшлунковий сік, у складі якого є фермент соматостатин, nпотрапляє у низхідну частину дванадцятипалої кишки (pars descendens duodeni) nчерез протоку підшлункової залози n(ductus pancreaticus).

Підшлункова залоза (pancreas) може мати ще й додаткову протоку підшлункової залози (ductus npancreaticus accessorius), яка відкривається на малому сосочку дванадцятипалої nкишки (papilla duodeni minor).

Крім м’яза–замикача ампули (m. sphincter nampullae), протока підшлункової залози (ductus pancreaticus) має і свій власний nм’яз–замикач протоки підшлункової залози (m. nsphincter ductus pancreatici).

Мал. nДванадцятипала кишка (duodenum) nі підшлункова залоза (pancreas): І – corpus npancrcatis; 2 — ductus pancrcatlcus; n3 — cauda pancrcatis; 4 – flcxura duodenojejunal; 5-а. Mesenteries superior; в — v. mesenteric superior; 7 — pars ascendens duodcnl; 8 – pars horizontal Is (inferior) duodeni; n9 – plicae circularcs; 10 – papilla duodeni major; 11 – plica longitudlnalis duodeni; 12 — caput pancrcatis; 13 — ductus pancrcaticus accessortus; n14 — flcxura duodeni superior; n15 — pars superior duodeni; 16 — npylorus.

 

Ендокринна nчастина підшлункової залози утворена підшлунковими nострівцями (insulae pancreaticae) – острівцями Лангерганса, що розміщені nпереважно у хвості підшлункової залози (cauda pancreatis) і виробляють гормони, nщо поступають безпосередньо у кров і регулюють вуглеводний обмін в організмі:

– інсулін;

– глюкагон.

Топографічна анатомія. Передня nповерхня підшлункової залози, вкрита задньою пристінковою очеревиною, межує із nзадньою стінкою шлунка; задня поверхня прилягає до ворітної та нижньої порожнистої вен, грудної протоки, черевної частини nаорти, черевного сплетення, лівої ниркової артерії, лівих нирки та надниркової nзалози. Уздовж верхнього nкраю залози проходять, дещо занурившись у її паренхіму, селезінкові судини. У nпроміжку, утвореному зверху головкою підшлункової залози і знизу горизонтальною nчастиною два­надцятипалої кишки, проходять верхні бри-жові артерія та вена.

Кровопостачання: гілки селезінкової артерії (тіло, nхвіст), верхні й нижні підшлунково-дванадцятипалі артерії (головка). Венозний nвідтік здійснюється однойменними венами.

Лімфа відтікає в печінкові, підшлунково-селезінкові, nчеревні та інші лімфатичні вузли. Лімфатігчні капіляри і судини затягають тільки в проміжній сполучній тканині, nа всередині острівців їх немає.

Іннервація: гілки nчеревного, печінкового та верхнього брижового сплетень.

Тема 3.

Дихальна nсистема виконує найважливішу функцію — постачання організму киснем і виведення nвуглекислого газу.

Дихальна система (systema respiratorium) nподіляється на:

1) верхні nдихальні шляхи:

– носову порожнину (cavitas nasi);

– глотку (pharynx);

2) нижні nдихальні шляхи:

– гортань (larynx);

– трахею (trachea);

– бронхи (bronchi);

– легені (pulmones).

Порожнина nноса (cauitas nasi) з її приносовнми nпазухами (sinus parana­sals) (верхньощелепна, nклиноподібна, ло­бова, решітчасті комірки) є місцем, де вдихуване повітря, перш nніж проникнути в легені, зігрівається, зволожується і очищаєть­ся від пилу.

Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) займає nцен­тральне положення між основою черепа зверху, порожниною рота знизу, очними nямками та верхньощелепними пазухами з боків і є кістковою основою початкового nвідділу дихальної системи та органа нюху. Кісткова nносова порожнина ділиться кістко­вою перегородкою носа на дві, nнайчастіше нерівні, частішії. Кісткова nперегородка носа (septum nasi osseum) утворена nнижньою частиною перпендикулярної пластинки ре­шітчастої кістки, лемешем, носовими гребе­нями верхньої щелепи і nпіднебінної кістки.

У кожній половині кісткової носової по­рожнини розрізняють nшість стінок: верхню, нижню, задню, nпередню, присередню й бічну.

Верхня nстінка утворена nносовою час­тиною лобової кістки, дірчастою пластин­кою решітчастої кістки та nвузьким переднім кантом передньої поверхні тіла кли­ноподібної кістки.

Нижню стінку становить кісткове піднебіння.

Задня nстінка є лише на nпротязі верх­ньої третини. її утворює передня поверх­ня тіла клиноподібної nкістки, а в двох нижніх третинах містяться хоани, які з’єднують порожнину носа nз порожниною глотки. Передня стінка обох половин по­рожнини носа nобмежена зверху носовими кістками, нижче від яких розташований широкий nгрушоподібний отвір (apertura piriformis).

Присередньою стінкою для обох поло­вин порожнини носа є кісткова перегород­ка nноса.

 

Мал.   Кісткова  nперегородка (septum nasi osseum):I   — os sphenoidale; 2  –  mandibula;  3  n—  maxilla; 4  –vomer;   n5 — lam. perpendicularis ossis ethmoidals;  6 — os nasale; 7 — crista Ralli; 8 — nos frontale.

 

Бічна стінка порожнини носа утворена носовою поверхнею тіла і лобовим відрост­ком верхньої щелепи, сльозовою кісткою, решітчастою кісткою, носовою поверхнею перпендикулярної пластинки піднебінної кістки і присередньої пластинки крило­подібного відростка клиноподібної кістки. На бічній стінці є три носові раковини, nщо вільно звисають у порожнину носа. Над задньою частиною верхньої носової рако­вини nрозташований клинорешітчастий за­куток (recessus sphenoethmoidal), в який відкривається клиноподібна пазуха.

Між носовими раковинами містяться три   nносових   ходи.

 

Мал. Бічна стінка кісткової носової порож­нини, носові раковини (conchae nnasales):І — concha nasalis media; 2 — concha nnasalis superior; 3 — sinus sphenoidalis; 4 — processus pterygoidcus n(lam. medialis); 5 – os palatinum (lam. nperpendicularis); 6,  —palatum nosseum; 7 – canalis incisivus; 9 – meatus nasi inferior; 10 — concha nnasaiis inferior; 11 — meatus nasi medius; 12 – meatus nasi superior; I3 n- sinus frontalis.

 

 

Верхній носовий хід (meatus nnasi superior) обмежений верхньою і середньою носовою раковиною; в нього відкривають­ся пазухи клиноподібної кістки і задні комірки решітчастого лабіринту.

Середній носовий хід (meatus nasi medius) обмежений середньою і нижньою носовими раковинами. Він довший і шир­ший, ніж верхній носовий хід, з‘єднується з пазухами лобової кістки та верхньої щелепи, а також з передніми й середніми комірками решітчастого лабіринту.

Верхньощелепна пазуха (sinus nmaxillaris) здається набагато вужчою внас­лідок прилягання сусідніх кісток: знизу –верхньощелепного та решітчастого від­ростків нижньої носової раковини і гач­куватого відростка решітчастої кістки, зза­ду  —  перпендикулярної пластинки під– небінної кістки. Гачкуватий відросток, що спускається зверху, ділить отвір верхньо­щелепної пазухи на два відділи — пе–редньонижній і задньоверхній. Задньо–верхній відділ, розташований між великим решітчастим пухирцем (bulla ethmoidalis) і гачкуватим відростком, формує контури вихідного отвору верхньощелепної пазу­хи — півмісяцевого розтвору (hiatus semilunaris). Верхня, ширша частина цьо­го розтвору містить решітчасту лійку (infundibulum nethmoidalc), через отвір якої лобова пазуха сполучається з середнім но­совим ходом. Розташований ззаду і трохи вище середньої носової раковини клино–піднебінний отвір (foramesphenopalatinum) зв‘язує крилопіднебінну ямку з середнім і верхнім носовими ходами.

Нижній носовий хід (meatus nnasi infe­rior) розташований під нижньою носовою раковиною; у нього впадає нососльозовий канал (canalis nnasolacrimalis), що почи­нається в очній ямці.

Простір між кістковою носовою перего­родкою і носовими раковинами у вигляді вузької щілини називається спільним носо­вим ходом (meatus nnasi communis). Він пе­реходить за раковинами в дуже короткий носоглотковий хід (meatus nasopharyngeus), який відкривається в глотку.

Слід додати, що нижня стінка по­рожнини носа видовжена за рахунок м’я­кого nпіднебіння, а кісткова частина допов­нена спереду хрящовою {pars cartilagi-пеа). Передня стінка порожнини носа об­межена nносом.

Ніс (nasus) має nформу тригранної піра­міди. Задньої грані немає: задній край бічних граней nбезпосередньо переходить у поверхню лиця. Ніс має корінь (radix nasi) і спинку носа (dorsum nasi), а знизу і спереду закінчується верхівкою (apex nasi), або кінчиком носа. Два обмежені крилами носа (alac nasi) отвори — ніздрі (nares) ведуть у порожнину носа.

Основу носа утворюють носові кістки та лобові відростки верхньощелепних nкісток, а також тісно зв’язані з ними гіалінові хрящі (залишки хрящо­вої nносової капсули).

Хрящі носа — це великий криловий хрящ з присередньою ніжкою, малі кри­лові, nдодаткові носові хрящі, хрящ носо­вої перегородки, лемешево-носовий хрящ. Шкіра nноса ніжна, звичайно не має воло­сяного покриву, в ділянці верхівки та крил nщільно зрощена з розташованими під нею тканинами і містить велику кількість nсаль­них залоз. Форма носа у людини досить варіабельна, що визначається також nспад­ковістю.

Передній відділ порожнини носа, вкри­тий продовженням шкіри nноса, називається присінкам порожнини носа (vestibulum nasi). Від решти

порожнини носа присінок відділений невеликим виступом — поро­гом nноса (limen nasi), утвореним випинан­ням верхнього краю бічної ніжки nвелико­го хряща крила носа.

На бічній стінці порожнини носа роз­ташовані раковини носа: nнайвища рако­вина носа (concha nasi supreme), верхня (concha nasi superior), середня (concha nasi media) і нижня (concha nasi inferior), а та­кож проміжки між раковинами – верхній, середнії! nі нижній носові ходи.

Верхній носовий хід (meatus nnasi supe­rior) розташований між верхньою і середньою носовими раковинами. В нього від­кривається клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis) і задні решітчасті комірки (ccllulae cthmoidales posteriores).

Середній носовий хід (meatus nasi me­dius) міститься між середньою і нижньою носовими раковинами. Він сполучається З лобовою пазухою (sinus frontalis) і верх­ньощелепною (гайморовою) (sinus maxi-llaris), а також з передніми і середніми решітчастими комірками.

Нижній носовий хід (meatus nnasi infe­rior) обмежений нижньою носовою рако­виною зверху і піднебінням знизу. Тут закінчується нососльозова протока (ductus nnasolacrimalis), через яку сльозовий мішок сполучається з порожниною носа. Ззаду порожнина носа через хоани (сіюапае) з’єднується з носовою nчастиною глотки.

Слизова nоболонка порожнини nноса вкрита війчастим епітелієм, ніжна, звичай­но помірно волога (містить nслизові зало­зи), щільно зрощена з прилеглими струк­турами, вона безпосередньо nпереходить у слизову оболонку носової частини глотки, приносовнх пазух і nслухової (євстахієвої) труби. nУ слизовій оболонці уздовж країв нижньої та середньої носових раковин nрозташовані печеристі венозні сплетення раковин (plexus cavernosi concharum). Вони сприяють зігріванню вднхуваного повітря під час nйого проходження через порожнину носа. Крім того, у слизовій оболонці nпереднього відділу перегородки носа поверхнево міститься велика кіль­кість nдрібних артерій і вен, які часто є дже­релом носових кровотеч.

Слизову оболонку порожнини носа поді­ляють на нюхову ділянку n(слизова оболон­ка верхньої раковини і верхня частина пе­регородки носа), що nмістить нюхові рецеп­тори, і дихальну n(решта слизової оболонки).

Найважливішою функцією порож­нини nноса і лриносових пазух є дихальна. Ця функція, в свою чергу, зумовлює дос­татнє nкровопостачання слизової оболонки. Якщо в порожнині носа не проходить струмінь nповітря (під час дихання ротом), то в слизовій оболонці носа виникає недо­статність nкровопостачання. Це сприяє про­никненню в оболонку інфекції, яка легко поширюється в приносові пазухи, носову ча­стину nглотки, слухову трубу і середнє вухо (барабанна порожнина). Тому слід якомо­га nраніше привчати дітей дихати через ніс.

Кровопостачання носа і стінок носової nпорожнини здійснює верхньощелеп­на (клинопіднебінна гілка) і очна (решіт­часті nгілки) артерії. Відтік венозної крові -у лицеву вену і крилоподібне сплетення.

Лімфатичне русло в слизовій оболонці носової порожнини досить nвели­ке. Лімфа відтікає в піднижньощелепні та заглоткові лімфатичні вузли.

Іннервація: чутливі гілки очного і верхньощелепного нервів, післявузлові nпа­расимпатичні волокна крилопіднебінного вузла, симпатичні нерви внутрішнього nсон­ного сплетення.

 

Гортань (larynx)

Гортань розміщена в передній шийній ділянці n(regio cervicalis anterior) на рівні IV–VI (VII) шийних хребців (vertebrae ncervicales [IV–VI (VII)]).

Спереду її вкривають м’язи шиї (musculi colli), nякі лежать нижче під’язикової кістки (os hyoideum).

З боків від гортані (larynx) проходять nсудинно–нервові пучки шиї і розміщені частки щитоподібної залози (glandula nthyroidea).

Ззаду до гортані (larynx) прилягає гортанна nчастина глотки (pars laryngea pharyngis), що переходить у стравохід (oesophagus).

Скелет гортані складається з парних і непарних nхрящів.

Стінка гортані nскладається з слизо вої оболонки з підслизовим прошарком м’язової та nадвентиціальної оболонок Твердий каркас гортані утворюють хрящі, похідні nIII —V глоткових дуг. nДо них на­лежать непарні перснеподібний і щитопо­дібний хрящі, надгортанник і nпарні – чер­пакуваті, ріжкуваті та клиноподібні хрящі

До nнепарних nхрящів гортані належать:

– щитоподібний хрящ (cartilago thyroidea), що складається з nправої та лівої пластинок (laminae dextra/sinistra), які мають верхні роги (cornua superiora) і нижні nроги (cornua inferiora); пластинки сходяться під кутом, утворюючи гортанний виступ (prominentia laryngea) n– Адамове яблуко; має верхню і нижню щитоподібні вирізки (incisuraе trhyroideae nsuperior et inferior) та косу лінію (linea obliqua);

– перснеподібний хрящ (cartilago cricoidea), що має спереду дугу перснеподібного хряща (arcus ncartilaginis cricoideae), ззаду – пластинку nперснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae);

– надгортанний хрящ (cartilago epiglottica), що є складовою nнадгортанника (epiglottis), nмає надгортанне стебло (petiolus nepiglottidis) і надгортанний горбок (tuberculum epiglotticum).

До nпарних nхрящів гортані належать:

– черпакуваті хрящі (cartilagines arytenoideae), які мають основу черпакуватого хряща (basis cartilaginis arytenoideae), верхівку черпакуватого хряща (apex cartilaginis narytenoideae), м’язовий відросток (processus nmuscularis), передньобічну поверхню n(facies anterolateralis), на якій розміщений голосовий відросток (processus vocalis), присередню поверхню (facies medialis) та задню поверхню (facies posterior). Ці хрящі лежать на пластинці nперснеподібного хряща (cartilago cricoidea);

– ріжкуваті хрящі (cartilagines ncorniculatae), які лежать у товщі черпакувато–надгортанної nскладки (plica aryepiglottica) на верхівці черпакуватих хрящів (apex ncartilaginum arytenoidearum);

– клиноподібні хрящі (cartilagines cuneiformes), які лежать nу товщі черпакувато–надгортанної складки (plica arytenoёpiglottica) спереду від nріжкуватих хрящів (cartilagines corniculatae).

Між хрящами гортані nрозрізняють такі суглоби:

– персне–щитоподібний суглоб (articulatio cricothyroidea) – між nнижніми рогами щитоподібного хряща (cornua inferiora cartilaginis thyroideae) і nдугою перснеподібного хряща (arcus cartilaginis cricoideae); у цьому суглобі nвідбуваються рухи навколо лобової осі;

– персне–черпакуватий суглоб (articulatio cricoarytenoidea) – між основою черпакуватих хрящів n(basis cartilaginum arytenoidearum) і пластинкою перснеподібного хряща (lamina ncartilaginis cricoideae). У цьому суглобі

відбуваються рухи навколо вертикальної осі n(обертання) та ковзні рухи черпакуватих хрящів (cartilagines arytenoideae) nназустріч один одному.

 

 

До зв’язок гортані належать:

– щито–під’язикова nперетинка (membrana thyrohyoidea), яка підвішує гортань (larynx) до nпід’язикової кістки (os hyoideum);

– серединна nперсне–щитоподібна зв’язка (lig. cricothyroideum medianum);

– щито–надгортанна nзв’язка (lig. thyroеpiglotticum);

– під’язиково–надгортанна nзв’язка (lig. hyoepiglotticum);

– голосові nзв’язки (ligamenta vocalia), які натягнуті між внутрішньою поверхнею кута nщитоподібного хряща (cartilago thyroidea) і голосовими відростками черпакуватих nхрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum;

– зв’язки nприсінка (ligg. vestibularia), що розташовані над голосовими зв’язками n(ligamenta vocalia).

До волокнисто–еластичної перетинки гортані (membrana nfibroёlastica laryngis) належать:

– еластичний nконус (conus elasticus), розташований під слизовою підголосникової nпорожнини (cavitas infraglottica). Верхній вільний край цього конуса nпотовщений, натягнутий між щитоподібним хрящем (cartilago thyroidea) спереду та nголосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum narytenoidearum) ззаду; утворює на кожній стороні гортані голосову зв’язку n(lig. vocale);

– чотирикутна nперетинка (membrana quadrangularis), яка розташована над еластичним конусом n(conus elasticus) і на нижньому краї містить присінкову зв’язку (lig. nvestibulare).

Волокнисто–еластичні перетинки гортані (membranae nfibroёlasticae laryngis) разом з хрящами гортані (cartilagines laryngis) nутворюють скелет гортані.

М’язи гортані (musculi laryngis) nподіляються на м’язи, що звужують голосову щілину (rima glottidis), розширюють nїї, і м’язи, що змінюють напруження голосових зв’язок (ligamenta vocalia).

До nм’язів–звужувачів голосової щілини (rima glottidis) належать:

– бічний nперсне–черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus lateralis);

– щито–черпакуватий nм’яз (m. thyroarytenoideus);

– поперечний nчерпакуватий м’яз (m. arytenoideus transversus);

– косі nчерпакуваті м’язи (mm. arytenoidei obliqui).

До nм’язів–розширювачів голосової щілини (rima glottidis) належать:

– щито–надгортанна частина (pars nthyroёpiglottica) щито–черпакуватого nм’яза (m. thyroarytenoideus). Його функція: піднімає надгортанник та nрозширює вхід в гортань і присінок гортані;

– задній nперсне–черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus posterior).

До м’язів, nщо змінюють напруження голосових зв’язок, належать:

– персне–щитоподібний nм’яз (m. cricothyroideus), що натягує голосову зв’язку (lig. vocale);

– голосовий nм’яз (m. vocalis), розміщений у товщі голосової складки (plica vocalis). nВін розслабляє голосову зв’язку (lig. vocale).

Порожнина nгортані (cavitas laryngis) має:

– вхід до nгортані (aditus laryngis);

– присінок nгортані (vestibulum laryngis);

– шлуночок nгортані (ventriculus laryngis);

– голосник n(glottis);

– підголосникову nпорожнину (cavitas infraglottica).

 

Голосник має голосову складку (plica vocalis) і голосову щілину (rima glottidis; rima vocalis).

Вхід до nгортані (aditus nlaryngis) обмежований:

– спереду nнадгортанним хрящем (cartilago epiglottica);

– ззаду n– черпакуватими хрящами (cartilagines arytenoideae);

– з боків n– черпакувато–надгортанними складками (plicaе aryepiglotticaе), в яких помітні:

– клиноподібний nгорбок (tuberculum cuneiforme);

– ріжкоподібний nгорбок (tuberculum corniculatum) – місця розташування однойменних парних nхрящів гортані (cartilagines laryngis).

Голосова nщілина (rima glottidis; rima vocalis) – найвужче місце nпорожнини гортані (cavitas laryngis); вона розташована між правою та лівою nголосовими зв’язками (ligg. vocalia dextrum et sinistrum) і голосовими nвідростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum narytenoidearum). Вона має:

– міжперетинкову частину (pars intermembranacea) n;

– міжхрящову частину (pars intercartilaginea);

– міжчерпакувату складку (plica interarytenoidea).

Між голосовою та присінковою зв’язками (ligg. nvocale et vestibulare) на кожній половині гортані розташована щілина, яка nназивається шлуночком гортані (ventriculus nlaryngis).

Підголосникова nпорожнина (cavitas infraglottica) – це нижня розширена частина nгортані (laryngis), яка переходить у трахею (trachea).

Трахея (trachea)

Трахея – це трубка, яка складається з 16-20 трахейних хрящів (cartilagines ntracheales), які є хрящовими півкільцями, nз’єднаних між собою кільцевими

зв’язками; nтрахейними зв’язками (ligg. anularia; ligg. trachealia).

Останні побудовані з сполучної тканини і гладких nм’язових пучків (myofibrae glabrae). Ззаду півкільця з’єднуються між собою перетинчастою стінкою (paries nmembranaceus) трахеї.

Трахея (дихальне горло) простягається від рівня nнижнього краю VI шийного хребця до рівня верхнього краю V хребця, де вона nрозгалужується на два головних бронхи (bronchi principales).

Це місце носить назву роздвоєння трахеї (bifurcatio tracheae).

Трахея (trachea) має:

– шийну частину n(pars cervicalis; pars colli);

– грудну nчастину (pars thoracica).

Шийна частина трахеї (pars cervicalis tracheae) nспереду вкрита м’язами, які лежать нижче під’язикової кістки (os hyoideum), а nтакож перешийком щитоподібної залози (isthmus glandulae thyroideae), що nвідповідає рівню другого–третього півкільця трахеї

Позаду трахеї (trachea) проходить стравохід n(oesophagus).

Грудна частина трахеї (pars thoracica tracheae) nрозміщена у верхньому середостінні (mediastinum superius).

 

Бронхи n(bronchi)

Бронхи (bronchi) є кінцевим відділом nповітроносних шляхів і належать до бронхового nдерева (arbor bronchialis).

Бронхове дерево (arbor bronchialis) починається nз головних бронхів (bronchi nprincipales) і закінчується кінцевими nбронхіолами (bronchioli terminales).

Функція бронхового дерева n(arbor bronchialis) – проведення повітря.

Головні nбронхи (bronchi principales) відходять від трахеї n(trachea) на рівні верхнього краю V грудного хребця (vertebra thoracica) і nпрямують до воріт відповідної легені (hilum pulmonis).

Вони поділяються на правий головний бронх (bronchus principalis dexter) і лівий головний бронх (bronchus nprincipalis sinister), мають подібну до трахеї (trachea) будову.

Правий nголовний бронх ширший від лівого і за напрямком є майже nпродовженням трахеї (trachea). Він складається з 6–8 хрящових півкілець.

Лівий nголовний бронх довший і вужчий, відходить від трахеї n(trachea) під меншим кутом, ніж правий. Він складається з 9-12 хрящових nпівкілець.

Головні бронхи (bronchi principales) є бронхами першого порядку, від них nпочинається бронхове дерево (arbor bronchialis).

Сторонні тіла (corpora aliena), особливо у nдітей, частіше потрапляють у правий головний бронх (bronchus principalis dexter).

Легені (pulmones)

Легені (pulmones) – це парні паренхіматозні nоргани (права легеня – pulmo dexter і nліва легеня – pulmo sinister), які nзаймають більшу частину грудної порожнини (cavitas thoracis).

Кожна легеня (pulmo) має:

– верхівку nлегені (apex pulmonis);

– основу nлегені (basis pulmonis);

– реброву nповерхню (facies costalis);

– діафрагмову nповерхню (facies diaphragmatica);

– присередню nповерхню (facies medialis), на якій розрізняють:

– хребтову nчастину (pars vertebralis) – задню частину;

– середостінну nповерхню (facies mediastinalis) – передню частину, на якій знаходиться nсерцеве втиснення (impressio cardiaca) та містить ворота легень (hilus npulmonis);

– міжчасткову nповерхню (facies interlobaris);

– передній nкрай (margo anterior), що має серцеву вирізку лівої легені (incisura ncardiaca pulmonis sinistri), яка знизу обмежована язичком лівої легені (lingula npulmonis sinistri);

– нижній nкрай (margo inferior).

У новій міжнародній анатомічній номенклатурi nприсередню поверхню легень не виділяють.

На середостінній поверхні легень (facies nmediastinalis) розташовані ворота nлегені (hilum pulmonis), через які входять легенева артерія, бронх і nнерви (arteria pulmonalis, bronchus et nervi), а виходять дві легеневі вени та nлімфатичні судини (venae pulmonales et vasa lymphatica).

Усі ці елементи, які входять і виходять з воріт nлегені (hilum pulmonis), формують корінь nлегені (radix pulmonis).

Топографічно через ворота лівої легені (hilum npulmonis sinistri) артерія проходить зверху, під нею бронх і нижче вени (АБВ).

У правій легені (pulmo dexter) зверху проходить nбронх, нижче артерія і ще нижче вени (БАВ).

По nребровій поверхні правої і лівої легень (facies costalis pulmonis dextri et npulmonis sinistri) відходить коса щілина

(fissura obliqua), яка поділяє кожну

 

легеню (pulmo uterque) на:

– верхню nчастку (lobus superior);

– нижню nчастку (lobus inferior).

У правій легені (pulmo dexter), від косої щілини n(fissura obliqua), на рівні IV ребра (costa IV) проходить горизонтальна щілина правої легені (fissura horizontalis npulmonis dextri), яка відокремлює середню nчастку правої легені (lobus medius pulmonis dextri) від верхньої частки (lobus superior).

Ліва легеня (pulmo sinister) вужча та довша за nправу, а в ділянці переднього краю (margo anterior) має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), nобмежовану знизу язичком лівої легені (lingula npulmonis sinistri).

Головні бронхи (bronchi principales), зайшовши у nворота легень (hilum pulmonum), розгалужуються на бронхи другого порядку, які вентилюють відповідні частки легень і nтому називаються частковими nбронхами (bronchi lobares).

У лівій легені (pulmo sinister) є два часткових nбронхи, а у правій три часткові бронхи.

Часткові бронхи (bronchi lobares) розгалужуються nна бронхи третього порядку, які nвентилюють ділянки легень, що відокремлені прошарками сполучної тканини, – сегменти легенів (segmenta pulmonalia).

Тому ці бронхи називаються сегментними бронхами (bronchi segmentales).

Базуючись на поділі паренхіми легень бронхів і nартерій, виділяють бронхо–легеневі nсегменти (segmenta bronchopulmonalia), які відокремлюються один від nодного фіброзними перетинками, де проходять сегментні вени.

Форма їх наближається до пірамід, верхівки яких nобернені до воріт легені, а основи – до поверхонь легені.

За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою n(Сан–Паулу, 1997) українського стандарту (Київ, 2001) в правій легені та лівій легені nналічується по 10 бронхо–легеневих nсегментів (segmenta bronchopulmonalia).

Усі сегментні бронхи (bronchі segmentalеs) nрозгалужуються дихотомічно (тобто кожен на два) на бронхи наступних порядків аж nдо часточкових бронхів (bronchi nlobulares), що вентилюють часточки легені.

Ця ділянка називається часточкою легені (lobulus pulmonis), і бронхи, які її nвентилюють, називаються часточковими nбронхами (bronchioli lobulares).

Часточковий бронх (bronchus lobularis) має nдіаметр близько 1 мм і nзаходить у верхівку часточки (apex lobuli), де розгалужується на 12 – 18 nкінцевих бронхіол (bronchioli terminales), що мають діаметр 0,3 – 0,5 мм.

У їх стінці вже відсутня хрящова тканина, а nсередній шар стінки представлений тільки гладкою м’язовою тканиною (textus nmusculаris glaber).

Тому малі бронхи і кінцеві бронхіоли (bronchioli nterminales) виконують функцію не тільки проведення, але і регуляції поступлення nповітря в певні відділи легенів.

Кінцевими бронхіолами (bronchioli terminales) nзакінчується бронхове дерево (arbor bronchialis) і починається функціональна nодиниця легень, яка називається легеневим ацинусом (acinus npulmonalis), що перекладається як гроно, або альвеолярне дерево (arbor alveolaris), їх в легенях є до 30000.

Усі шляхи легеневого ацинуса розгалужуються nдихотомічно.

До складу ацинусу входить 14–16 дихальних бронхіол (bronchioli nrespiratorii), які є розгалуженням однієї кінцевої бронхіоли (bronchiolus nterminalis).

В стінках складових ацинуса знаходяться альвеоли (alveoli), їх є 14000–20000, через nстінку яких відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров’ю.

Кожна дихальна бронхіола (bronchiolus nrespiratorius) утворює до 1500 альвеолярних nходів (ductuli alveolares), які закінчуються альвеолярними мішечками (sacculus alveolaris), яких є до n4500.

Отже, легеневий ацинус (acinus pulmonalis) nскладається із трьох частин:

– альвеолярних n(дихальних) бронхіол (bronchioli nrespiratorii; bronchioli alveolares) I, II, III порядків;

– альвеолярних n(дихальних) ходів (ductuli nalveolares; ductuli respiratorii);

– альвеолярних nмішечків (sacculi alveolares), якими закінчуються альвеолярні ходи (ductuli alveolares).

В одній легеневій часточці нараховується 12–18 nацинусів. Елементи ацинуса густо обплетені судинами.

 

У стінках частин легеневого ацинуса (acinus npulmonalis) поступово зростає кількість легеневих альвеол (alveoli pulmonales).

Кожний кінцевий альвеолярний (хід) проточок n(ductulus alveolaris) розгалужується на два альвеолярні мішечки (sacculi nalveolares), що складаються з декількох легеневих альвеол.

Легеневі альвеоли (alveoli pulmonales) є nвідкритою коміркою, що заповнена повітрям. Вони вистеленi одношаровим (дихальним) nепітелієм, до складу якого входять:

– малі плоскі респіраторні епітеліоцити; nпневмоцити I типу або альвеолоцити I типу (alveolocyti respiratorii squamosi).

– великі (секреторні) епітеліоцити n(альвеолоцити), або пневмоцити (альвеолоцити) II типу, або зернисті nальвеолоцити (alveolocytus respiratorius magnus).

Зсередини альвеоли альвеолоцити вкриті сурфактантим nкомплексом або сурфактантом, який контактує з nповітрям легеневої альвеоли.

Ззовні до базальної мембрани прилягає сітка з nеластичних волокон і численні капіляри.

Така конструкція стінки легеневої альвеоли nзабезпечує найкращі умови для газообміну між кров’ю, що тече в капілярах, і nповітрям, що поступає в легеневі альвеоли.

Стінка легеневої альвеоли і стінка кровоносного nкапіляра утворюють аерогематичний бар’єр.

У одній легені є 300 – 400 мільйонів легеневих nальвеол.

При максимальному вдиху площа дихальної поверхні nлегень досягає 100 м², nа площа кровоносних капілярів близько 80 м².

Плевральна порожнина (cavitas npleuralis)

Легені (pulmones) та стінки грудної порожнини n(parietes cavitatis thoracis; cavitatis thoracicae) вистелені серозною оболонкою (tunica nserosa), яка називається плеврою (pleura).

Та частина плеври (pleura), яка вкриває легені n(pulmones), називається нутрощевою nплеврою (pleura visceralis), або легеневою плеврою (pleura npulmonalis) а та, що вкриває внутрішню стінку грудної порожнини (paries ninternus cavitatis thoracis), пристінковою nплеврою (pleura parietalis).

У місці переходу пристінкової плеври (pleura nparietalis) у нутрощеву (pleura visceralis) у ділянці воріт легень (hilum npulmonum) плевра потовщується і утворює легеневу nзв’язку (lig. pulmonale), яка розташована у лобовій площині (planum nfrontale).

Пристінкова nплевра (pleura parietalis) має такі частини:

– реброву nчастину (pars costalis);

 

– діафрагмову nчастину (pars diaphragmatica);

– середостінну частину (pars mediastinalis).

Пристінкова плевра утворює купол плеври (cupula pleurae).

Між пристінковою плеврою (pleura parietalis) та nнутрощевою плеврою (pleura visceralis) міститься вузька щілина – плевральна nпорожнина (cavitas pleuralis), в якій є невелика кількість серозної nрідини.

У ділянках, де одна частина пристінкової плеври n(pleura parietalis) переходить в іншу, утворюються плевральні закутки (recessus pleurales), в які заходять легені n(pulmones) під час глибокого вдиху. Такі плевральні закутки (recessus npleurales) іноді називають пазухами.

Є такі парні плевральні закутки (recessus npleurales):

– реброво–діафрагмовий nзакуток (recessus costodiaphragmaticus) – він найбільший і найглибший, nнавіть при глибокому вдиху легеня його не заповнює;

– діафрагмово–середостінний nзакуток (recessus phrenicomediastinalis);

– хребтово–середостінний nзакуток (recessus vertebromediastinalis);

– реброво–середостінний nзакуток (recessus costomediastinalis).