Речовини, що впливають на функції органів дихання
1. nКласифікація речовин, що впливають на функцію органів nдихання
2. nСтимулятори дихання
3. nПротикашльові засоби
4. nЗасоби, що використовуються при бронхіальній астмі
5. nЗасоби, що використовуються при набряку легень
Органи дихання складаються з верхніх nі нижніх дихальних шляхів. До перших належать ніс, носоглотка та гортань, до nдругих – трахея, бронхи та легені. По них повітря проходить до альвеол, де nвідбувається газообмін. Нормальне функціонування дихальної системи забезпечується nбагатьма процесами: вентиляцією легень, яка залежить від частоти та глибини nдихання, нормальної прохідності дихальних шляхів; газообміном через альвеолярну nмембрану; швидкістю протікання крові через легеневі судини. Порушення цих nмеханізмів призводить до погіршання оксигенації крові з розвитком гіпоксії nтканин та виникненням респіраторного ацидозу.
Патологія органів дихальної системи nможе торкатися порушень функції дихального центру, стану м’язового та nсекреторного апарату бронхіального дерева, альвеолярної системи. У загальній nклінічній практиці кількість пацієнтів з респіраторними захворюваннями nстановить 25 % всіх хворих, які nзвертаються по медичну допомогу. Кожен десятий nз госпіталізованих хворих – це хворий nна запалення легень.
Серед речовин, які впливають на nфункції органів дихання, виділяють такі групи лікарських препаратів: 1) nстимулятори дихання; 2) протикашльові засоби; n3) відхаркувальні засоби; 4) препарати, які використовуються при бронхіальній nастмі; 5) засоби, які застосовуються при набряку легень
Стимулятори дихання
Різке пригнічення дихання та його зупинка – прогностично nнайбільш небезпечні ситуації у клініці розладів функції дихальної системи.
Стимулятори дихання – це речовини, nякі різними механізмами здатні стимулювати дихальний центр та збільшувати nчастоту і глибину дихання. До них належать препарати центральної дії (кофеїн, nбемегрид, етимізол), засоби, які рефлекторно збуджують дихальний центр n(цититон, лобеліну гідрохлорид), комбінованої дії (кордіамін, вуглекислота).
Препарати першої групи викликають nпідвищення тонусу дихального центру довгастого мозку шляхом прямого впливу на nнього. Так діють аналептик бемегрид, психостимулятор кофеїн-бензоат натрію та nетимізол.
Етимізол – стимулятор дихання центральної дії. Здатність nпрепарату стимулювати дихання використовують при передозуванні наркозних nзасобів, легких отруєннях іншими nречовинами пригнічувального впливу, при ателектазі легень, при асфіксії nновонароджених. При цьому етимізол вводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно nповільно. Препарат активує виділення АКТГ передньою часткою гіпофіза і, nвідповідно, секрецію в кров глюкокортикостероїдів. Тому іноді його застосовують nяк протизапальний та протиалергічний засіб при артритах, поліартритах, nбронхіальній астмі, астматичному бронхіті. При цьому його призначають усередину nпо 1 таблетці 3-4 рази на день або ж внутрішньом’язово по 2 мл 1,5 % розчину nдвічі на день. Курс лікування становить 20-30 днів. Із побічних ефектів можуть nспостерігатися диспепсичні явища, неспокій, запаморочення, порушення сну.
Засоби, що стимулюють дихання nрефлекторно, – цититон та лобеліну гідрохлорид – показані лише у випадках nпригнічення дихання, коли збережена рефлекторна збудливість дихального центру.
Кордіамін – nпрепарат з групи аналептиків, який за своєю ефективністю поступається перед nбемегридом та кофеїном-бензоатом натрію. Це пов’язано з тим, що його стимулююча nдія на дихальний центр складається з двох компонентів: прямий вплив та nрефлекторний – за рахунок стимуляції хеморецепторів каротидних синусів. nОстанній компонент не проявляється при отруєнні засобами, які, крім пригнічення nцентральної нервової системи, викликають пригнічення рефлексів – снодійними, nнаркозними, транквілізаторами та ін. Кордіамін тонізує також судиноруховий nцентр. Застосовується для профілактики та лікування гострих та хронічних nрозладів кровообігу та ослаблення дихання, зокрема, при інфекційних nзахворюваннях, колапсі і пригніченні дихання, викликаних передозуванням засобів nдля наркозу, снодійних, анальгетиків, при асфіксії новонароджених.
Вуглекислота, яка є фізіологічним nстимулятором дихання, застосовується у вигляді карбогену. До складу цієї nгазової суміші входять 5-7 % СО2 і 93-95 % О2. При її nінгаляції об’єм дихання зростає в 5-8 разів. Розпочинається ефект через 5-6 хвилин nпісля початку вдихання карбогену. Відбувається це за рахунок збудження nхеморецепторів каротидних клубочків. При цьому покращується загальний і nмозковий кровообіг.
Протикашльові засоби
Протикашльові засоби – це лікарські nпрепарати, які різними механізмами усувають кашель. У більшості випадків кашель nє пристосувальною реакцією організму, яка спрямована на видалення з дихальних nшляхів сторонніх тіл або харкотиння.
Нейрорефлекторна дуга кашльового nрефлексу включає периферичні кашльові рецептори, аферентні волокна блукаючого і nверхнього гортанного нервів, кашльовий центр довгастого мозку та еферентні nволокна блукаючого, діафрагмального нервів і спінальних гангліїв, по яких nпроходять імпульси до мускулатури, що бере участь у кашльовому акті. Будь-який nвплив на аференту частину рефлекторної дуги може спровокувати кашель. Кашльові рецептори nрозміщені як у дихальних шляхах (слизова оболонка гортані, задньої стінки nглотки, біфуркації трахеї, розгалужень великих бронхів, гайморових пазух), так nі поза дихальними шляхами (у зовнішньому слуховому проході, плеврі, перикарді, nдіафрагмі, шлунку).
Кашель, який супроводжується nвідходженням мокротиння, називається продуктивним. При сухому непродуктивному nкашлі рефлексогенні зони подразнюються іншими факторами.
Протикашльові засоби поділяються на nпрепарати центральної дії (кодеїн, глауцину гідрохлорид, тусупрекс) та nпериферичної дії (лібексин). Для перших характерний пригнічувальний вплив на nцентральні ланки кашльового рефлексу. Засоби периферичної дії зменшують кашель nза рахунок зниження чутливості до подразників слизової оболонки дихальних nшляхів.
Кодеїну фосфат пригнічує nзбудливість центральних ланок кашльового рефлексу. Тривале і часте використання nкодеїну як протикашльового засобу, не дивлячись на його високу ефективність, nнедопустиме у зв’язку з його здатністю викликати наркотичну залежність. nПризначають при сухому кашлі, а також у випадках, коли кашель супроводжується nвиділенням мокротиння, але має стійкий, виснажувальний характер.
Глауцину nгідрохлорид, або глаувент належить до ненаркотичних протикашльових nпрепаратів. Вибірково пригнічує центральні ланки кашльового рефлексу. Не nпригнічує дихальний центр, не викликає наркотичної залежності, не впливає на nфункцію шлунково-кишкового тракту. Призначають глаувент при захворюваннях nлегень і верхніх дихальних шляхів по 1 таблетці 2-3 рази на день після їди. nПрепарат добре переноситься хворими. В окремих випадках спостерігаються nзапаморочення, нудота, помірна гіпотензивна дія.
Тусупрекс, або nокселадину цитрат – протикашльовий засіб, який гальмує nцентральні ланки кашльового рефлексу. Призначається по 1 таблетці 3-4 рази на nдобу. Не пригнічує дихальний центр, не викликає наркотичної залежності.
Лібексин – протикашльовий засіб периферичної дії. nМеханізм дії цього препарату – місцевоанестезуючий вплив на слизову оболонку nдихальних шляхів, деяка бронхолітична активність. За протикашльовою nефективністю близький до кодеїну. Не пригнічує дихальний центр, не викликає nнаркотичної залежності. При хронічних бронхітах проявляє протизапальну дію. nЛібексин призначають при катарах верхніх дихальних шляхів, при гострих і nхронічних бронхітах, бронхопневмонії, бронхіальній астмі, емфіземі легень та nін. по 1 таблетці 3-4 рази на день. Таблетки проковтують, не розжовуючи, для nпопередження анестезії слизової
Відхаркувальні засоби
При вологому кашлі, якщо харкотиння nвідходить погано, необхідно призначати препарати, які полегшують його nвиділення, – відхаркувальні засоби. Речовини цієї групи змінюють якість мокротиння: nвоно стає менш в’язким і більш рідким, що сприяє його відходженню.
Усі відхаркувальні препарати nподіляють на 2 групи: 1) секретомоторні; 2) бронхосекретолітичні, або nмуколітики.
Секретомоторні засоби збільшують nфізіологічну активність миготливого епітелію бронхів, перистальтичні рухи nбронхіол, що сприяє пересуванню мокротиння з нижніх у верхні дихальні шляхи та nйого відходженню. Цей ефект звичайно поєднується з підвищенням секреторної nактивності бронхіальних залоз і деяким розрідженням харкотиння. Секретомоторні nпрепарати поділяються на засоби рефлекторної і прямої дії. До перших належать nпрепарати термопсису, алтеї та інших лікарських рослин, до других – йодиди, nгідрокарбонат натрію.
Настій nтрави термопсису nготується у співвідношенні 1:400. В ньому містяться алкалоїди і nсапоніни, які при введенні в шлунок подразнюють рецептори слизової оболонки. nПри цьому рефлекторно подразнюється центр блукаючого нерва у довгастому мозку, nщо супроводжується збільшенням секреціі nбронхіальних залоз, підвищенням активності миготливого епітелію, скороченням nбронхіальних м’язів. Мокротиння стає рідшим і його відходження покращується. nПризначається по 1 столовій ложці 3-5 разів на день. При передозуванні nрефлекторно виникає блювота.
Трава термопсису також входить до nскладу таблеток від кашлю (Tabulettae contra tussim): трави термопсису –
Мукалтин – nпрепарат, який містить суміш полісахаридів з трави алтеї лікарської. nПризначають як відхаркувальний засіб по 1-2 таблетки перед їдою при гострих і nхронічних захворюваннях дихальних шляхів (бронхіті, пневмонії та ін.).
До препаратів алтеї лікарської nналежать також екстракт алтейного кореня сухий (Exractum Althaeae siccum), nсироп алтейний (Sirupus Althаеae). Екстракт алтейного кореня входить до складу nсухої мікстури від кашлю для дітей (Mixtura sicca contra tussim pro ninfantibus). Перед вживанням мікстуру розбавляють 1:10. Застосовують як nвідхаркувальний і протикашльовий засіб.
Відхаркувальну дію мають також nпрепарати солодкового кореня (radix Glycyrrhizae), листя мати-й-мачухи (folia nFarfarae), листя подорожника великого (folia Plantaginis majoris), кореневища nдивосилу (rhizomata Inulae), трава материнки (herba Origani vulgaris), nсоснові бруньки (Turiones Pini), трава чабрецю (Herba Thymi serpylli) та nін.
Слід враховувати, що відхаркувальна nдія засобів рефлекторного впливу супроводжується збільшенням тонусу nпарасимпатичної нервової системи і, відповідно, підвищенням скорочень і спазмом nгладких м’язів бронхів. За певних умов це може призвести до накопичення у просвіті nбронхів великої кількості харкотиння з наступним розвитком пневмонії. Таким nчином, застосування відхаркувальних засобів рефлекторної дії при хронічних nобструктивних захворюваннях легень обмежується їх вагостимулюючим ефектом.
Калію йодид – відхаркувальний засіб прямої дії. nПризначається всередину по 2-3 столові ложки 3 % розчину 3-4 рази на день, nпісля їди. Препарат всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Виділяється через nслизову бронхів, розріджуючи харкотиння, збільшуючи активність миготливого nепітелію і бронхіол, дещо стимулює протеоліз. Калію йодид як відхаркувальний nзасіб знайшов застосування при хронічних захворюваннях дихальних шляхів, nзокрема, при бронхоектатичній хворобі, при бронхіальній астмі. Аналогічну дію nмає натрію йодид. Ці засоби можна застосовувати інгаляційно, тоді вони nпроявляють не резорбтивну, а місцеву дію, безпосередньо впливаючи на слизову nбронхів. Фактором, який обмежує використання препаратів йоду, є розвиток nйодизму, що спостерігається у 20 % випадків їх призначення.
Натрію nгідрокарбонат за рахунок підвищення лужних резервів крові nвикликає зсув реакції бронхіального слизу в лужний бік, що сприяє розрідженню nмокротиння. Може застосовуватись як відхаркувальний засіб усередину у вигляді nпорошків, таблеток, розчинів. Входить до складу різних лікарських форм: nтаблеток від кашлю, відхаркувальних мікстур тощо. Іноді використовується nінгаляційно.
Більш ефективними, ніж секретомоторні nзасоби, є муколітичні препарати. Вони поділяються на: 1) протеолітичні ферменти n(трипсин, хімотрипсин); 2) засоби, які стимулюють утворення сурфактанту n(бромгексин. амброксол); 3) власне муколітики (ацетилцистеїн, карбоцистеїн).
Трипсин nкристалічний – nпротеолітичний фермент, який розщеплює пептидні зв’язки в молекулі білків, nполіпептиди та деякі низькомолекулярні пептиди. Застосовують препарат для nполегшення відходження в’язких секретів і ексудатів при трахеїтах, бронхітах, nбронхоектатичній хворобі, пневмонії, післяопераційному ателектазі легень. У цих nвипадках трипсин кристалічний призначають інгаляційно або внутрішньом’язово. nДля інгаляцій 5-10 мг препарату розчиняють у 2-3 мл ізотонічного розчину nнатрію хлориду і вводять за допомогою інгалятора або ендотрахеального зонда. nПісля інгаляцій необхідно промити теплою водою рот і ніс та забезпечити найбільш nповне відходження мокротиння відкашлюванням або відсмоктуванням. nВнутрішньом’язово препарат вводять по 5-10 мг 1-2 рази на день, попередньо nрозчинивши ex tempore у 1-2 мл стерильного 0,9 % розчину натрію хлориду або n0,5-2 % розчину новокаїну.
При застосуванні трипсину nкристалічного можуть спостерігатися болючість у місці введення в м’язи, nпідвищення температури, тахікардія. Після інгаляцій можуть виникати подразнення nслизових оболонок дихальних шляхів та захриплість голосу. Препарат nпротипоказаний при декомпенсації серцевої діяльності, емфіземі легень із nдихальною недостатністю, туберкульозі легень, ураженнях печінки, панкреатиті, nгеморагічних діатезах.
У наш час від застосування препаратів nпротеолітичних ферментів при хронічних обструктивних захворюваннях легень nпрактично відмовились. Це зв’язано з тим, що при цій патології спостерігається nпорушення рівноваги між протеазною та антипротеазною системами легень у бік nпереважання активності першої. Крім того, в процесі призначення препаратів nнерідко спостерігаються анафілактоїдні реакції, які спричинені високою nантигенною активністю продуктів незавершеного протеолізу білкових структур.
До засобів, які стимулюють утворення nсурфактанту, належать бромгексин та амброксол.
Бромгексин, nабо бісольвон, – синтетичний муколітичний засіб. Відхаркувальна дія його nпов’язана з деполімеризацією та розрідженням мукопротеїнових та nмукополісахаридних волокон. Крім того, бромгексин стимулює синтез сурфактанту.
Бромгексин використовується як nвідхаркувальний засіб при гострих та хронічних бронхітах, бронхоектатичній nхворобі, бронхіальній астмі, туберкульозі легень, пневмонії. Призначають його nпо 2 таблетки 3-4 рази на день протягом 4-28 днів. Дія препарату починається nчерез 24-48 год після початку лікування. Суттєвим недоліком бромгексину nгідрохлориду є низька проникність у бронхолегеневу систему та короткий період nнапіввиведення (до 1 год.). При тривалому застосуванні іноді бувають nдиспепсичні розлади, можливі алергічні реакції.
Амброксолу nгідрохлорид, або лазолван, – синтетичний муколітичний nпрепарат. Під впливом амброксолу збільшуються синтез та секреція сурфактанту, nактивізується система альвеолярних макрофагів. Він має муколітичні та nсекретолітичні властивості, активізує роботу мукоциліарного апарату, що nсупроводжується покращанням виділення харкотиння.
Під впливом препарату знижується nв’язкість мокротиння та зменшується його прилипання до стінок бронхів, nпідвищуються бактерицидні та імунні властивості дихальної системи. При nкомбінуванні амброксолу з антибактеріальними засобами відбувається накопичення nостанніх в органах дихання. Це зв’язано із збільшенням їх пасивної дифузії в nлегені під впливом лазолвану. Відмічено позитивний вплив препарату на перебіг хронічного nбронхіту, бронхіальної астми, бронхоектатичної хвороби та післяопераційних nбронхолегеневих ускладнень.
Амброксол звичайно добре nпереноситься. При застосуванні всередину зрідка спостерігаються нудота та nблювання.
Ацетилцистеїн n(АЦЦ, бронхолізин, мукосольвін) є похідним цистеїну. Під його впливом nвідбувається розщеплення дисульфідних зв’язків глікопротеїнів бронхіального nслизу, харкотиння та гною, в результаті чого знижується їх в’язкість, nпідвищується ефективність мукоциліарного кліренсу бронхів.
Бронхолітичними nназивають лікарські препарати, які мають властивість зменшувати тонус гладкої nмускулатури бронхів, усувати їх спазм, відновлювати га4зообмін в легенях. Тому nвони широко використовуються для лікування бронхіальної астми та інших nзахворювань, які супроводжуються спазмом бронхів, наприклад, отруєннях антихолінестеразними засобами. Тривалий їх nприйом попереджує появу нових приступів nбронхіальної астми.
Бронхолітична nдія характерна для багатьох лікарських препаратів. Це, перш за все, засоби, що nстимулюють b2-адренорецептори nбронхів або блокують М-холінорецептори, а також ті, що розслаблюють бронхіальні nм’язи шляхом прямого впливу на них. b2-адреноміметики (ізадрин, nадреналіну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид, орципреналіну сульфат, nсальбутамол, беротек тощо) розслаблюють бронхи, тому що вони збуджують b2-адренорецептори, nтобто ті рецепти, які забезпечують розширення бронхів. Крім того, вони nпригнічують звільнення біологічних речовин з тучних клітин бронхів, сприяють nвідходженню мокроти з дихальних шляхів. М-холіноблокатори (атропіну сульфат, nплатифіліну гідротартрат) блокують М-холінорецептори, збудження яких, навпаки, nпризводить до звуження бронхів, навіть до бронхоспазму. До бронхолітичних nзасобів міотропної дії належать препарати теофіліну, зокрема еуфілін.
Ізадрин – синтетичний бронхолітичний засіб. Як і адреналін, nналежить до катехоламінів. Зберігаючи деякі властивості адреналіну, ізадрин nвідрізняється від нього рядом властивостей. Наприклад, сприяючи розширенню nбронхів, він не звужує судин і не підвищує артеріальний тиск, хоча викликає nтахікардію. Оскільки ізадрин проявляє сильну бронхолітичну дію, його nвикористовують переважно для усунення і попередження нападів бронхіальної nастми, а також для лікування астматичних і емфізематозних бронхітів, nпневмосклерозу й інших захворювань, які супроводжуються погіршанням nбронхіальної провідності. Може використовуватися як бронхорозширювальний засіб nпри бронхографії і бронхоскопії. При інгаляційному введенні бронхолітична дія nдосягає максимального рівня за 5 хв і продовжується 60-90 хв.
Адреналіну гідрохлорид є a– і b-адреноміметиком. Розслаблює nм’язи бронхів у зв’язку із стимуляцією b2-адренорецепторів. Максимальна nбронходилятація досягається через 15 хв після інгаляції (0,4 мл 0,1 % розчину) nі продовжується 60-90 хв. Для зняття бронхоспазму його вводять підшкірно чи nвнутрішньовенно по 0,1-0,2 мл 0.1 % розчину. У зв’язку з тим, що адреналін nзбуджує і b1-адренорецептори nміокарда, можлива поява тахікардії, збільшення серцевого викиду, погіршання nпостачання міокарда киснем.
Ефедрину гідрохлорид інколи також застосовується для лікування nбронхіальної астми, часто в комбінації з іншими бронхолітичними засобами під nназвами “Теофедрин”, “Ефатин”, “Солутан” тощо. Про це китайцям було відомо nбільш ніж 2 тисячі років.
Ефедрину гідрохлорид, подібно до адреналіну гідрохлориду, nстимулює a– і b-адренорецептори, тому не nтільки розширює бронхи, але й звужує судини, підвищує артеріальний тиск, nгальмує перистальтику кишечника, розширює зіниці, викликає гіперглікемію, nзбуджує ЦНС. Порівняно з адреналіном, бронхолітична дія ефедрину проявляється в nменшій мірі, але є більш тривалою.
Порівняно nз ізадрином, більш вибірково впливає на бронхи орципреналіну сульфат. nВін у меншій мірі викликає тахікардію. Проявляє більш тривалий бронхолітичний nефект. Випускається в аерозольних інгаляторах, які містять по 400 разових доз nпрепарату, в ампулах по 1 і 10 мл 0,05% розчину і в таблетках по
Сальбутамол — синтетичний бронхолітик. Подібно до ізадрину й nорципреналіну сульфату, він збуджує b2-адренорецептори бронхів, тому усуває їх спазм. У nтерапевтичних дозах не викликає тахікардії і порушень з боку серцево-судинної nсистеми.
У nвигляді аерозолю використовується також препарат фенотерол, або беротек. nЗа структурою і фармакологічними властивостями він нагадує орципреналіну nсульфат. Відрізняється більшою вибірковістю впливу на b2-адренорецептори nбронхів, сильнішим і більш тривалішим бронхолітичним впливом при бронхіальній nастмі, меншою токсичністю.
Більш nефективними, порівняно з М-холіноміметиками, є метилксантини – теофілін, nеуфілін тощо. Вони впливають безпосередньо на м’язи бронхів, зменшуючи їх тонус.
Теофілін – алкалоїд, що знаходиться в чайному листі і в зернах nкакао. Він стимулює ЦНС, хоча в меншій nмірі, порівняно з кофеїном, підвищує скоротливу діяльність міокарда, дещо nрозширює периферичні, вінцеві і ниркові судини, проявляє помірну діуретичну nдію.
В nостанній час широке застосування отримали спеціальні форми теофіліну nпролонгованої дії (теофілін ретард, амінофілін ретард, таблетки “Теобіолонг” nтощо). В ШКТ з них повільніше вивільняється теофілін, чим забезпечується його nрівномірне проникнення в кров, більш тривала дія і краща переносимість. Крім nтого, такі препарати запобігають виникненню нападів ядухи вночі і під ранок. Доказана здатність nтеофіліну зменшувати обструкцію дихальних шляхів, зменшувати їх тяжкість і nтривалість при хронічній астмі.
Протипоказаннями nдо застосування теофіліну і його препаратів є індивідуальна непереносимість, nгіперфункція щитовидної залози, гострий інфаркт міокарда, екстрасистолія, nсудорожні стани, вагітність. Обережність необхідна при виразковій хворобі nшлунка і дванадцятипалої кишки.
Еуфілін – теофілінвмісний препарат. Особливістю його є nрозчинність у воді і можливість парентерального введення. Подібно до теофіліну, nеуфілін розслаблює м’язи бронхів, розширює вінцеві судини, знижує кров’яний nтиск у легеневій артерії, збільшує нирковий кровотік, проявляє діуретичну дію, nгальмує агрегацію тромбоцитів.
Особливе nмісце серед бронхолітиків займає кромолін-натрій. Він не впливає на nтонус гладенької мускулатури і не знімає бронхоспазм, але має здатність nпопереджувати напади бронхіальної астми та інших бронхоспастичних станів. В nоснові такої дії лежить здатність гальмувати дегрануляцію тучних клітин nслизової оболонки дихальних шляхів, затримувати вихід з них медіаторних nречовин, які сприяють появі бронхоспазму, алергії і запалення, зокрема гістаміну, nбрадикініну, повільно реагуючої субстанції тощо. При цьому в крові не nпоявляється фактор хемотаксису нейтрофілів – продукту активації тучних клітин.
Так nяк кромолін-натрій погано всмоктується в ШКТ, тому використовується лише nмісцево, зокрема шляхом інгаляції порошку або розчину з допомогою спеціального nкарманного турбоінгалятора. Інгаляції проводяться щоденно, починаючи з однієї nкапсули (
Препарат nособливо ефективний у хворих молодого віку, у яких ще відсутні хронічні зміни в nлегенях. Його доцільно застосовувати також при інфекційно-алергічній формі nбронхіальної астми, астматичному бронхіті, пневмосклерозі з нападами ядухи тощо.
Профілактична nдія кромоліну-натрію розвивається поступово, досягаючи повного ефекту через 2-4 nтижні. Раптова відміна його може спровокувати відновлення приступів.
Виходячи nз того, що бронхіальна астма є хронічним запально-алергічним захворюванням, у nїї лікуванні, крім бронхолітичних засобів, важливе місце посідають глюкокортикостероїди n– преднізолон, дексаметазон, триамцінолон, беклометазону дипропіонат тощо. Ці nпрепарати, як уже зазначалось, мають протизапальні і протиалергічні властивості n(стор.). Вони сприяють відновленню і підвищенню чутливості b2-адренорецепторів nбронхів до дії адренергічного медіатора і b2-адреноміметичних засобів. Через nсерйозні побічні ефекти глікокортикоїди використовуються лише тоді, коли nвідсутній лікувальний ефект бронхолітиків або при погіршанні стану хворих, не nдивлячись на підтримуючу терапію бронхолітиками.
Дуже nвідповідальним є лікування асматичного стану, тобто синдрому гострої дихальної nнедостатності, яка розвивається через значну бронхіальну обструкцію, nрезистентну до стандартної терапії. Він звичайно розвивається при бронхіальній nастмі чи обструктивному бронхіті.
Провідне nзначення в лікуванні цього загрозливого для життя стану займають nглюкокортикоїди. При цьому вони відновлюють чутливість b2-адренорецепторів nдо адренергічних засобів, потенціюють бронходилатуючу дію ендогенних nкатехоламінів, усувають алергічний набряк, як і запальну обструкцію бронхів, nпонижують гіперреактивність тучних клітин і базофілів, у зв’язку з чим nзменшується виділення з них медіаторів алергії і запалення. Крім того, ці nзасоби усувають гостру надниркову недостатність, яка звичайно виникає при nнаявній тут гіпоксії.
Глюкокортикоїди nвводяться внутрішньовенно крапельно чи повільно струйно, спочатку в дозі
Засоби, що застосовуються при набряку легень
Набряк nлегень – це тяжкий, небезпечний для життя стан організму, який вимагає nневідкладної допомоги. Він може виникнути при підвищенні гідростатичного тиску nкрові в легеневих капілярах як ускладнення серцево-судинних захворювань n(кардіогенний набряк), зокрема інфаркту міокарда, вроджених і набутих вад nсерця, артеріальної гіпертензії, дифузних міокардитів, пароксизмальної nтахікардії тощо. Набряк легень може виникнути і при інших захворюваннях n(некардіогенний набряк) – гострої пневмонії, пневмотораксу, травм грудної nклітки і черепа, порушень мозкового кровообігу, анафілактичного шоку, екзо- і nендогенних інтоксикацій, гіпоальбумінемічних станів, нефротоксичному синдромі nтощо.
Невідкладна nдопомога при набряку легень передбачає негайне припинення піноутворення як nбезпосередньої причини гіпоксії. Вона направлена на пониження гідростатичного nтиску в судинах малого кола кровообігу і зменшення венозного припливу до серця, nзменшення об’єму циркулюючої крові і проникності альвеолярно-капілярних nмембран, поліпшення оксигенації тканин, відновлення прохідності дихальних nшляхів, корекцію кислотно-основного стану і електролітного балансу, nнормалізацію роботи серця тощо.
Припинення nпіноутворення і відновлення прохідності дихальних шляхів здійснюється за nдопомогою піногасників – спирту етилового або антифомсилану, тому що вони nзнижують поверхневий натяг пухирців піни, тому переводять їх у рідину. Хворим nзвичайно через носовий катетер проводять інгаляцію кисню, який попередньо nпропускають через 50-90 % спирт етиловий. Використовують також інгаляційно nантифомсилан. Недоліком спирту етилового як піногасника є його подразнювальний nвплив на слизову оболонку дихальних шляхів.
Зниження nартеріального тиску, зокрема в малому колі кровообігу, як і зменшення венозного nприпливу до серця, досягається застосуванням гангліоблокуючих засобів – nбензогексонію, пентаміну, гігронію, а також a-адреноблокаторів (фентоламіну), натрію нітропрусиду, морфіну nгідрохлориду. Понижуючи артеріальний і венозний тиск, ці засоби зменшують nкровонаповнення легень і перехід плазми крові в просвіт легеневих альвеол.
Цей nефект доповнюється призначенням сечогінних засобів екстреної дії (фуросеміду, nкислоти етакринової), які зменшують кількість циркулюючої крові і викликають nдегідратацію легень. Для зменшення проникності альвеолярно-капілярних мембран nвикористовуються антигістамінні засоби – дімедрол (1-2 мл 1 % розчину nвнутрішньом’язово або внутрішньовенно крапельно або струменево в 0,9 % розчині nнатрію хлориду), супрастин (по 1-2 мл 2 % розчину внутрішньомязево або nвнутрішньовенно) і глюкокортикоїди – преднізолону гемісукцинат по 0,045-
