Анатомія і фізіологія слухового аналізатора.

ЗОВНІШНЄ ВУХО

n

Розрізняють два відділи зовнішнього вуха: вушну раковину та nзовнішній слуховий nпрохід. Внутрішню частину барабанної перетинки з клінічних та функціональних nміркувань відносять до середнього вуха.

n

Вушна раковина. Основою вушної раковини є nеластичний хрящ, який надає раковині досить складної конфігурації. На раковині nрозрізняють наступні анатомічні утвори. Назовні дугоподібний вигин nназивається nзакруток, який човником відділений від протизакрутка. Протизакруток у своїх nверхніх відділах розділяється трикутною ямкою на верхню та нижню ніжки nпротизакрутка.  nСпереду зовнішній слуховий прохід захищає козлик, який міжкозликовою nвирізкою відділений від протикозлика. Глибока заглибина, яка лійкоподібно nпереходить у зовнішній слуховий прохід  має назву порожнини вушної раковини.  n

n

n

Вушна nраковина:1 – мочка; 2 – міжкозликова вирізка; 3 – козлик; 4 – nніжка закрутка; 5 – нижня ніжка протизакрутка; 6 – трикутна ямка; 7 – верхня nніжка протизакрутка; 8 – закруток; 9 – човник; 10 – протизакруток; 11 – вхід у nзовнішній слуховий прохід; 12 – протикозлик.

n

У ділянці нижньої частини вушної раковини – мочки – хрящ nвідсутній, вона утворена шкірою та жировою тканиною. Бідна іннервація мочки nдозволяє використовувати її з метою створення постійного наскрізного каналу для nфіксації сережок. У деяких людей в ділянці проколу мочки виникають келоїдні nрубці, які спотворюють вигляд вушної раковини і тяжко піддаються лікуванню, nоскільки схильні до рецидивів.

n

Добре кровопостачання захищає, в певних межах, вушну nраковину від дії низьких температур та підвищує її відновні властивості щодо nзагоєння ран (можливість приживання при майже повному відриві). Шкіра nпередньо-зовнішньої поверхні міцно з’єднана з охрястям. Це сприяє проведенню nзвуків у напрямку зовнішнього слухового проходу, але полегшує перехід запалення nз шкіри безпо­середньо на охрястя (виникнення перихондриту). При тупих nтрав­мах охрястя порівняно легко відшаровується від хряща з утво­ренням nпорожнини, яка заповнюється кров’ю (виникнення специфічного вушного захворювання n– отогематоми). Шкіра ж задньої по

верхні вушної nраковини зміщується значно легше.

n

Анатомія вуха: 1 n– зовнішній слуховий прохід; 2 – вушна раковина; 3 – nслухові кісточки; 4 – внутрішнє вухо; 5 – барабанна nпорожнина; 6 – завитково-вестибулярний нерв; 7 – внутрішня сонна артерія; 8 – nслухова труба. Довжина зовнішнього слухового проходу – приблизно 3,5 см, він дещо nскривлений, що певною мірою, захищає барабанну перетинку та барабанну порожнину nвід пошкоджень прямими тонкими предметами. Відтягування вушної раковини в nнапрямку назад, догори і назовні дозволяє спростити це скривлення проходу nнастільки, що за допомогою вушної лійки можна легко оглянути барабанну перетинку n(отоскопія).

n

n

n

Зовнішній слуховий прохід складається з двох відділів n(частин): перетинчасто-хрящового та кісткового. На nмежі між цими відділами знаходиться найвужче місце слухового проходу – пе­ре­шийок. Основу перетинчасто-хрящового nвідділу складає хрящовий жолоб, який в ділянці верхньої стінки доповнюється nсполучною тканиною, що, у свою чергу, з’єднується з кістками основи черепа. nХрящовий жолоб має кілька поперечних щілин (щілини Санторіні), які збільшують nрухомість слухового проходу, але можуть також бути шляхами, по яких інфекція із nзовніш­нього слухового проходу поширюється на сусідні ділянки і nнав­паки. Шкіра перетинчасто-хрящового відділу зовнішнього слухового проходу nза своєю структурою повністю відповідає будові шкіри інших ділянок тіла n(виражений ростковий шар, сальні залози, волосся). Але, крім цього, тут є ще nспецифічні сірчані залози (похідні потових залоз), які разом із сальними nзалозами відкриваються на поверхню шкіри слухового проходу. Таким чином, вушна nсірка є сумішшю “сірчаного” секрету та шкірного сала її специфічний запах nвідлякує членистоногих (комах). Вушна сірка створює на шкірі слухового проходу nплівку, яка захищає від забруднення, сірці притаманні протимікробні та nпротигрибкові властивості.

n

Шкіра кісткового відділу зовнішнього слухового проходу дуже nтонка і не має ні залоз, ні волосся, тому тут не виникають фурункули. Епідерміс nзі стінок слухового проходу безпосередньо переходить на барабанну перетинку. n

n

Кровопостачання зовнішнього вуха здійснюється гілками nповерхневої скроневої, глибокої вушної та потиличної артерій, які відходять від nзовнішньої сонної артерії; іннервація – гілочками трійчастого (V), великого nвушного (шийне сплетіння) та блукаючого (Х) нервів.

n

СЕРЕДНЄ ВУХО

n

До середнього вуха належать барабанна nпорожнина, слухова труба і пневматичні комірки соскоподібного відростка (головною nсеред яких є печера).

n

Барабанна перетинка є тонкою напівпрозорою мембраною, nперламутрово-сірого кольору, яка відокремлює зовнішній слуховий прохід від nбарабанної порожнини. Діаметр барабанної перетинки – 8-10 мм, за рахунок nвтягнення у центрі (пупка) вона набуває лійкоподібної форми. n

n

Барабанна перетинка: 1 – пупок; n2 – держальце молоточка; 3 – задня складка молоточка; 4 – розслаблена частина nбарабанної перетинки; 5 – короткий (зовнішній) відросток молоточка; 6 – передня nскладка молоточка; 7 – натягнута частина барабанної перетинки; 8 – світловий nконус. n

Барабанна перетинка складається з двох частин: натягнутої nта розслабленої.

n

1. Натягнута частина – більша нижня частина nпере­тинки, яка складається з трьох шарів: зовнішнього nепі­дер­мального (продовження шкіри зовнішнього слухового проходу), nсередньо­го-фіброзного (утвореного радіарними та циркулярними колагеновими nволокнами) і внутрішнього – мукозного (продовження слизової оболонки стінок nбарабанної порожнини). По периферії фіброзний шар натягнутої частини перетинки nпотовщується, утворюючи фіброзно-хрящове кільце, яке “вставлене” в кістковий nжолобок скроневої кістки.

n

2. Розслаблена частина – менша верхня частина nпере­тинки, яка зв’язками молоточка (знизу) відмежовується від натягнутої nчастини барабанної перетинки. Розслаблена частина знаходиться на рівні nбарабанної вирізки скроневої кістки (вирізка Рівіні), вона не має ні середнього nфіброзного шару, ні фіброзно-хрящового кільця.

n

n

При огляді з боку зовнішнього слухового проходу можна nпобачити такі пізнавальні пункти барабанної перетинки: пупок, nдержальце молоточка, короткий відросток молоточка, передню та задню складки nмолоточка, а також світловий рефлекс, або конус (див. “Отоскопія”).

n

Барабанна порожнина – це невеликий простір nоб’ємом близько 1-2 мл, заповнений повітрям, розташований у товщі скроневої nкістки між барабанною перетинкою (ззовні) та лабіринтом (зсередини). У передні nвідділи порожнини відкривається барабанне вічко слухової труби, nякою барабанна порожнина сполучається з носоглоткою. Через короткий канал (вхід у печеру) nбарабанна порожнина з’єднується з печерою, а через неї – з комірками соскоподібного nвідростка.

n

Барабанну порожнину поділяють на три відділи n(поверхи): найбільший середній відділ – мезотимпанум – відповідає проекції натягнутої частини nбарабанної перетинки; верхній відділ – епітимпанум – знаходиться вище мезотимпануму і також nназивається надбарабанним простором, або аттиком; нижній відділ – гіпотимпанум – nрозміщений нижче нижнього краю барабанної перетинки.

n

n

У барабанній порожнині розрізняють шість стінок.

n

Верхня стінка барабанної порожнини, або дах, утворена nтонкою кістковою пластинкою, що відокремлює барабанну порожнину від середньої nчерепної ямки, де розташовується скронева частка мозку. В дітей до 1-річного nвіку ця пластина має щілини, заповнені сполучною тканиною та судинами, через які nпід час гострого запалення середнього вуха у підоболонковий простір можуть nпроникати токсини, викликаючи явища подразнення мозкових оболонок – nменінгізм.

n

Нижня стінка (яремна), або дно, барабанної nпорожнини відокремлюється від цибулини яремної вени кістковою пластинкою більшої nабо меншої товщини. Дуже рідко в цій стінці можуть бути кісткові щілини, через nякі цибулина випинає в барабанну порожнину, створюючи небезпеку кровотечі при nрозтині барабанної перетинки-парацентезі.

n

n

Отвором на передній стінці відкривається слухова труба. Ця стінка nвідокремлює барабанну порожнину від каналу внутріш­ньої сонної артерії, тому nцю стінку називають сонною.

n

Задня стінка (соскоподібна) у nверхній своїй частині має короткий канал – вхід у печеру соскоподібного nвідростка. У товщі цієї стінки проходить канал лицьового нерва, а приблизно nпосередині знаходиться пірамідальний відросток, у якому знаходиться стременний nм’яз.

n

Внутрішня стінка (лабіринтна або промонторіальна) nвідокремлює барабанну порожнину від внутрішнього вуха. На ній є підвищення – мис, утворений nстінкою основного закрутка завитка. На задньо-верхньому схилі цього мису nзнаходиться овальної форми отвір – вікно присінка, яке закри­те основою стремінця. На nзадньо-нижньому схилі мису розташо­­ваний круглої форми отвір – вікно завитка; nзатягнуте тонкою мембраною – вторинною барабанною перетинкою. Над вікном nпри­сінка міститься горизонтальний кістковий валик – підвищення ка­налу nлицевого нерва, який, дійшовши до входу в печеру, повер­тає вниз, nутворюючи низхідне коліно, далі він проходить у товщі задньої стінки барабанної nпорожнини та у товщі соскоподібного відростка і виходить через nшило-соскоподібний отвір на основу черепа. Іноді у стінці цього каналу є nневеликі щіли­­ни (дегісценції), через які запалення із середнього вуха nможе перейти на тканину нер­ва, викликаючи параліч м’язів обличчя nоднойменного боку. Дещо ззаду до каналу лицевого нерва на внутрішній стінці nзнаходиться підви­щен­­ня горизонтального півко­лового nканалу, яке добре кон­турується і є важли­вим пізнавальним пунктом nпри операціях на середньому вусі.

n

Зовнішня стінка барабанної порожнини nутворена барабанною перетинкою, тому вона має назву перетинчастої. Вище від nбарабанної перетинки цю стінку складає зовнішня стінка кісткова надбарабанного nпростору.

n

У барабанній порожнині розташовані три слухові nкісточки: молоточок, ковадло і стремінце. Кісточки з’єднуються nміж собою суглобами і зв’язками, створюючи рухомий суцільний ланцюг, по якому nзвукові коливання передаються з барабанної перетинки на рідини лабіринту.

n

Слухові кісточки: 1 – nдержальце молоточка; 2 – головка молоточка; 3 – молоточково-ковадловий суглоб; 4 n– тіло ковадла; 5 – коротка ніжка ковадла; 6 – довга ніжка ковадла; 7 – nковадло-стременний суглоб; 8 – основа стремінця; 9 – ніжки nстремінця

n

n

n

Молоточок: у ньому розрізняють nголівку, шийку і держальце. Голів­ка молоточка суглобом з’єднана з тілом nковадла. Держальце молоточка вплетене у фіброзний шар барабанної перетинки, а nвище держальця знаходиться короткий відросток молоточка; вони утворюють на nбарабанній перетинці відповідні пізнавальні пункти.

n

Ковадло складається з тіла, на nякому є суглобова поверхня для з’єднання з молоточком, nкороткої та довгої ніжок. Коротка ніжка спрямована назад – у напрямку входу в nпечеру, а довга ніжка ковадла за допомогою суглобової поверхні приєднується до nголівки стремінця,

n

Стремінце нагадує форму nкавалерійського стремена і має голівку (з суглобовою поверхнею), передню і задню nніжки, прикріплені до основи. Основа стремінця за допомогою кільцеподібної nзв’язки з’єднана з рамою вікна присінка.

n

М’язи барабанної порожнини: 1) nм’яз, що натягує барабанну перетинку, він міститься в кістковому півканалі над nслуховою трубою і прикріплюється сухожилком до шийки молоточка, напруження цього nм’язу наближує барабанну перетинку до промонторіуму; 2) стремінцевий м’яз nзнаходиться у пірамідальному відростку на задній стінці барабанної порожнини і nтонким сухожилком прикріплюється до шийки стремінця, напруження цього м’язу nвиводить основу стремінця з лабіринту. Функцією слухових м’язів є захист nвнутрішнього вуха від надмірних звукових подразнень та адаптація слухової nсистеми до оптимального сприйняття звуків з різною частотою та амплітудою nколивань.

n

Слухова (євстахієва) труба nз’єднує барабанну порожнину з носоглоткою; довжина її – близько 3,5 см. (так само, як і nзовнішній слуховий прохід). Коротша частина цього каналу (третина довжини), nзорієнтована до барабанної порожнини – кісткова, а довша (дві третини), nнаправлена до носоглотки, – перетинчасто-хрящова. На переході між частинами nзнаходиться перешийок – найвужче місце.

n

Переважну nбільшість часу слухова труба перебуває в закритому стані, але при кожному nковтальному русі вона відкривається і повітря надходить у порожнини середнього nвуха. Слухова труба перебуває у відкритому стані приблизно 5 хвилин за добу. nВідкриття наступає внаслідок скорочення м’язів м’якого піднебіння, що nприкріплюється до її глоткового вічка.

n

Соскоподібний відросток nзнаходиться безпосередньо позаду зовнішнього слухового проходу, до його верхівки nприкріплюється грудино-ключично-соскоподібний (кивальний) м’яз. У товщі nсоскоподібний відросток має кісткові комірки, заповнені повітрям. Найпостійніша nсеред них – печера, яка через короткий канал (вхід в печеру) сполучається з nепітимпанумом барабанної порожнини; решта комірок відростка відкриваються одна в nодну або в печеру. Верхня стінка, або дах печери, відділяє її від середньої nчерепної ямки. Розрізняють три типи будови нормального соскоподібного відростка n– пневматичний (великі комірки заповнені повітрям), диплоетичний (диплое – nкісткова тканина) та змішаний.

n

n

Орієнтиром nверхньої межі відростка є скронева лінія – кістковий валик, що тягнеться назад nвід виличного відростка. На рівні цієї лінії звичайно міститься дно середньої nчерепної ямки. Передня стінка соскоподібного відростка є задньою кістковою nстінкою зовнішнього слухового проходу. На задньо-верхній стінці входу в прохід є nневелика кісткова виступаюча пластина – надпрохідна ость. Ця ость також є nважливим орієнтиром при операціях на вусі, бо глибше неї лежить печера nсоскоподібного відростка.

n

Внутрішня стінка nсоскоподібного відростка межує з лабіринтом, а далі назад – із задньою черепною nямкою. На кістковій поверхні задньої черепної ямки є досить широка заглибина – nS-подібна борозна, в якій міститься частина сигмоподібного синуса твердої nмозкової оболонки. Цей синус виносить венозну кров з порожнини черепа, nперетворюючись на межі у цибулину яремної вени.

n

n

Стінки барабанної nпорожнини, печери і комірок соскоподібного відростка вкриті тонкою слизовою nоболонкою, до складу якої входять чотири типи клітин: війчасті, келихоподібні, nмікроворсинчасті й базальні. Найважливішу роль в очищенні порожнин ву­ха nвідіграють війчасті клітини. Рухи війок миготливого епітелію є основним nмеханізмом переміщення секрету з барабанної порожнини в напрямку до слухової nтруби, потім – до носоглотки.

n

Артерії середнього nвуха беруть свій початок переважно від системи зовнішньої сонної артерії. nІннервація здійснюється гілками язикоглоткового (ІХ), лицевого (VІІ) і nсимпатичного нервів.

n

ВНУТРІШНЄ ВУХО

n

Внутрішнє вухо nскладається з кісткового і перетинчастого лабіринтів; при цьому nкістковий лабіринт оточує перетинчастий у вигляді футляра. Перетинчастий nлабіринт заповнений ендолімфою, а вільний простір між кістковим і nперетинчастим лабіринтами – перилімфою, що за складом нагадує спинномозкову nрідину.

n

У внутрішньому nвусі розрізняють присі­нок, три півколові канали і завиток. Присінок nта півколові канали є периферичним відділом вестибулярного аналізатора (див.), у nзавитці знаходиться рецептор слухового аналізатора

n

n

Кістковий лабіринт:

1 – вікно nзавитки (кругле); 2 – стремінце, основа якого закриває вікно присінка (овальне); n3 – ампула сагітального півколового каналу; 4 – ампула горизонтального nпівколового каналу; 5 – горизонтальний півколовий канал; 6 – сагітальний nпівколовий канал; 7 – фронтальний півколовий канал; 8 – спільна ніжка nсагітального і фронтального півколових каналів; 9 – ампула фронтального nпівколового каналу; 10 – присінок; 11 – верхівка завитки; 12 – основний завиток nзавитки.

n

Завитка—це кістковий канал, що утворює два з половиною оберти nнавколо своєї вісі – веретена і зовні нагадує садового слимака. Простір nкісткового каналу завитки розділений кістково-перетинчастою пластинкою на два nходи: верхній—драбина присінка, і нижній— барабанна драбина. Верхня драбина сполучається з nприсінком, а нижня через вікно завитки – з барабанною порожниною. nКістково-перетинчаста пластина, що розділяє кістковий канал завитки на дві nполовини, складається з кісткової та перетинчастої частин. n n

Від веретена в напряму до зовнішньої стінки nвідходить спіральна nкісткова пластина, вона по спіралі звивається навколо нього; перетинчаста nчастина цієї пластини становить основну мембрану завитки. Обидві драбини заповнені nперелімфою та сполучаються між собою біля верхівки завитки маленьким отвором – nгелікотремою.

n

n

n

n

n

Будова завитки: 1 – основна мембрана; 2 – спіральний орган; 3 – nрейснерова мембрана; 4 – драбина присінка; 5 – спіральний ганглій; 6 – барабанна nдрабина; 7 – присінково-завитковий нерв; 8 – веретено.

n

n

 

n

У верхній драбині завитки від краю кісткової спіральної nпластинки відходить тонка рейснерова мембрана, що відмежовує перетинчастий канал nвід простору драбини присінка. Цей, заповнений ендолімфою, канал називають nзавитковим ходом. Він має в перерізі трикутну форму. На його нижній стінці — nосновній мембрані—міститься спіральний орган (орган Корті), який є периферійним nрецептором слухового аналізатора. Спіральний орган має складну гістологічну nбудову. Він утворений клітинами різноманітної форми: стовбуровими, волосковими nта підтримуючими. Волоскові клітини мають на своїй поверхні волоски, які nпідносяться над поверхнею і досягають покривної мембрани. Остання відходить від nкраю спіральної кісткової пластинки і звисає над спіральним органом. При nзвуковому подразненні внутрішнього вуха виникають коливання основної мембрани, nна якій розташовані волоскові клітини. Такі коливання спричиняють розтягнення та nстискання волосків об покривну мембрану, що і викликає електрофізіологічний nімпульс для звукосприймаючого апарата.

n

n

Спіральний орган (Корті):  n1 – внутрішні волоскові клітини; 2 – покривна мембрана; 3 – зовнішні nволоскові клітини; 4 – клітини Гензена; 5 – клітини Клаудіуса; 6 – клітини nДейтерса; 7 – основна мембрана; 8 – Тунель Корті.

n

n

Біля основи кісткової спіральної пластини спірально nпроходить кістковий канал, у якому розташований спіральний нервовий ганглій, у nньому знаходяться тіла перших нейронів слухового тракту. Детрити цих клітин nутворюють синапс з волосковими клітинами спірального органу, а аксони – nзбираючись разом утворюють завитковий корінець присінково-завиткового нерву. nОстанній виходить з черепа через внутрішній слуховий прохід і вступає у речовину nмозку крізь мосто-мозочковий кут і закінчується у латеральному куті nромбоподібної ямки. Тут розміщуються вентральне і дорзальне ядра, у яких nзнаходяться другий нейрон слухового тракту. Просуваючись далі більша частина nволокон слухового тракту переходить на інший бік, менша частина – залишається на nоднойменній сторони; вони у складі бокової петлі доходять до оливи, де nрозташований третій нейрон. Четвертий нейрон знаходиться у нижніх бугорках nчотиригорбкового тіла та у медіальному колінчастому тілі. Центральні відростки nцих клітин продовжуються в напрямку коркового відділу слухового аналізатора, nрозташованого у скроневій частці головного мозку (звивина Гешля).

n

Кровопостачання внутрішнього вуха забезпечується гілками nосновної артерії і відрізняється тим, що його судини не мають анастомозів.

n

ФІЗІОЛОГІЯ ВУХА

n

Вухо є одним з органів чуття, за допомогою якого людина nодержує дуже важливу інформацію із зовнішнього світу. Воно виконує дві функції: nслухову і вестибулярну (функцію орієнтування організму і підтримання рівноваги nтіла в просторі). Відпо­відно до цього, у вусі знаходяться кінцеві відділи nдвох аналізаторів: слухового і вестибулярного.

n

n

Фізіологія слухового аналізатора n

n

СЛУХОВА nФУНКЦІЯ

n

Слухова функція вуха забезпечується двома механізмами:

n

• • 1) проведення звуків через зовнішнє і середнє вухо до nспірального органа – звукопроведення;

    n

  • 2) сприймання звуків рецептором слухового аналізатора n(спіральним органом) – звукосприйняття.

n

n

Зовнішнє і середнє вухо та перилімфа внутрішнього вуха nналежать до звукопровідного апарата, а внутрішнє вухо, тобто спіральний орган та nпровідні нервові шляхи – до звукосприймаючого апарата. Вушна раковина завдяки nсвоїй формі концентрує звукову енергію і спрямовує її в напрямку до зовнішнього nслухового проходу, який проводить звукові коливання до барабанної перетинки. nШирина просвіту слухового проходу не впливає на гостроту слуху. Однак зарощення nйого або повне закриття (наприклад, сірчаною пробкою) перешкоджає проходженню nзвукових хвиль і значно знижує слух. Досягнувши барабанної перетинки, звукові nхвилі викликають її коливання. Ці коливання барабанної перетинки передаються на nмолоточок, потім – на ковадло, далі – на стремін­це, яке закриває вікно nприсінка. Залежно від фази звукових коливань, основа стремінця то втискується у nлабіринт, то витягується з нього. Ці рухи стремінця викликають коливання nперилімфи, які передаються на основну мембрану завитки і на розташований на ній nспіральний орган.

n

n

n

n

Елементи проведення nзвуку:1 – барабанна перетинка; 2 – молоточок; 3 – ковадло; 4 – nстремінце, що закриває вікно присінка (овальне); 5 – перилімфа у драбині nприсінка; 6 – перилімфа у барабанній драбині; 7 – вторинна барабанна мембрана; 8 n- барабанна порожнина; 9 – слухова труба

n

Внаслідок коливань основної мембрани волоскові клітини nспірального органа також піднімаються і опускаються, наближаються та nвіддаляються від нависаючої над ними покривної мемб­рани. При цьому виникає nрозтягнення або стискання волосків, що і є основним механізмом перетворення nенергії механічних коливань у фізіологіч­ний процес нервового збудження. nНервовий імпульс переда­ється закінченнями слухового нерва і йо­го nволокнами до ядер довгастого мозку. Звідси імпульси проходять відповідними nпровідними шляхами до чисельних структур головного та спинного мозку, далі – до nслухових центрів у скроневих частках кори головного мозку. Тут нервове збудження nперетворюється у відчуття звуку.

n

Внутрішнє вухо є функціонально важливою частиною органа nслуху, бо в ньому відбувається сприймання звуку. Високі звуки, тобто звуки з nвеликою частотою коливань, сприймаються основною (нижньою) частиною завитка, а nнизькі звуки – її верхівкою.

n

Існують два шляхи проведення звуків до лабіринту: nповіт­ряна провідність (через зовнішній слуховий прохід, барабанну перетинку nі ланцюг слухових кісточок) і тканинна провідність (безпосередньо через тканини nчерепа). Людина сприймає звуки зовнішнього середовища з частотою коливань від 16 nдо 20000 Гц (1 Гц – коливання за 1 с). Наше вухо розрізняє звуки за висотою, nсилою і тембром. За висотою звуки ділять на низькі (менше 500 Гц), середні n(500-3000 Гц) та високі (понад 3000 Гц). Сила звуку вимірюється у децибелах: nрозмовна мова відповідає рівню 60-80 дБ, шепіт­на мова – 30-40 дБ. Голосний nзвук, що викликає неприємні відчуття (реактивний літак) – 140 дБ називають nпорогом дискомфорту; найтихіші звуки, які може почути здорова людина, на nаудіограмі позначають як 0 дБ і називають порогом слуху.

n

Здатність визначати місцезнаходження джерела звуку у nвипадках, коли ми не бачимо його, називається ототопікою. Вона пов’язана із nсиметричною функцією обох вух та регулюється діяльністю центральної нервової nсистеми. Така здатність виникає тому, що звук, який іде збоку, потрапляє у різні nвуха не одночасно: у вухо протилежного боку – з незначним запізненням (в 0,0006 nс), з іншою nінтенсивністю та у іншій фазі. Ці відмінності сприйняття звуку різними вухами nдають можливість визначати напрям джерела звуку.

n

ПРОБИ ДЛЯ nДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІЇ СЛУХОВОЇ ТРУБИ

n

n

Порушення функції слухової труби призводять до зниження nслуху, а при тривалому перебігу – до незворотного ушкодження барабанної nперетинки, слухових кісточок та слизової оболонки середнього вуха. Через це nдослідження функції слухової труби дуже важливе для профілактики органічних nпорушень вуха.

n

ПРОБА ТОЙНБІ (проба підсиленого ковтка)

n

Обстежуваний сам притискує свої крила носа до перегородки n(закриває ніс) і робить ковтальний рух (проковтує слину). Під час такого n“підсиленого” ковтка в носоглотці створюється від’ємний тиск. М’язи м’якого nпіднебіння відкривають сплющений просвіт перетинчасто-хрящового відділу слухової nтруби, що викликає рух повітря з барабанної порожнини до носоглотки. Це nсупроводжується виникненням специфічного тріску (шуму). Такий тріск можна nвислухати за допомогою трубки, введеної у слухові проходи лікаря і хворого n(отоскоп Люцце) ; або ж спостерігати незначні рухи барабанної пе­ретинки при nотоскопії.

n

ПРОБА ВАЛЬСАЛЬВИ

n

n

Після глибокого вдиху обстежуваний міцно закриває собі nпальцями обидві ніздрі (притискаючи обидва крила носа до перегородки) і при nзакритому роті, проти виникаючого опору, намагається видихнути повітря носом n(ніби висякати ніс). Підвищений тиск, що виникає при цьому в носоглотці, долає nіснуючий в слуховій трубі опір, відкриває її, і повітря проникає в барабанну nпорожнину. При цьому у вусі виникає специфічний звук або шум (свист), який nстворює струмінь повітря, що проникає у порожнини середнього вуха. Лікар може це nпроконтролювати: 1) спостерігати за випинанням барабанної перетинки при nотоскопії. 2) вислухати шум через отоскоп Люцце.

ntt

n

---

n

ПРОДУВАННЯ СЛУХОВИХ ТРУБ ЗА ПОЛІТЦЕРОМ

n

Необхідні засоби:

n

n

• • 1. Велика гумова груша (балон Політцера), з’єднана гумовою nтрубкою з носовою оливою.

  • 2. Гумова чи пластмасова трубка довжиною 60-80 см з невеликими nоливами на обох кінцях.

n

n

Балон тримають пра­вою рукою, лівою рукою в одну ніздрю nхворого вводять оливу і тримають великим пальцем. Іншими пальцями лівої руки nщіль­но притискають обидва крила носа (одне – до оливи, друге – до nперегородки носа), щоб герметично перекрити вхід у ніс. Після цього просять nхворого сказати “Один, два, три”, і на слово “Три” правою рукою стискають балон. nПід час вимовляння слова “Три” м’яке піднебіння піднімається вгору, nпритискається до задньої стінки глотки та відокремлює носоглотку від ротоглотки. nЗатиснуті ніздрі пальцями перекривають ніс з іншого боку, утворюючи замкнуту nпорожнину. При стисканні балона підвищується тиск у цій замкнутій порожнині, що nвключає порожнину носа та носо­глотку. Підвищення тиску спричиняє відкриття nслухових труб і проникнення повітря з носоглотки у барабанну порожнину та nстворює специфічний звук. Такий звук можна прослухати за допомогою отоскопа nЛюцце.

ntt n

---

n

КАТЕТЕРИЗАЦІЯ nСЛУХОВОЇ ТРУБИ

n

Необхідні засоби:

n

n

• • 1. Набір катетерів слухової труби

    n

  • 2. Велика гумова груша (балон Політцера).

  • 3. Гумова чи пластмасова трубка довжиною 60-80 см з невеликими nоливами на обох кінцях (отоскоп Люцце).

    n

  • 4. Носорозширювач.

    n

  • 5. Зонд з нарізкою, на який накручено вату (ватник).

  • 6. Розчин анестетика (лідокаїну та адреналіну)

n

n

n

Слизову оболонку носа та носоглотки знеболюють за допомогою nзонда з нарізкою, на який накручують вату, та змочують у розчині анестетика n(ватник). Його вводять через однойменну порожнину носа в носоглотку до nглоткового вічка слухової труби. Після настання знеболюючого ефекту також через nпорожнину носа в носоглотку вводять катетер до упору в її задню стінки. Потім nповертають зігнутий кінець катетера в бік досліджуваного вуха так, щоб робочий nйого кінець опинився у глотковому вічку слухової труби.

n

У nрозширений (зовнішній) кінець катетера вводять наконечник балона Політцера та nстискують грушу. Цим спричиняють підвищення тиску та відкриття слухової труби, nчерез яку повітря проходить у барабанну порожнину. Звук проникаючого у середнє nвухо повітря лікар прослуховує через отоскоп Люцце, один кінець якого nзнаходиться у його зовнішньому слуховому ході, а інший – у зовнішньому слуховому nпроході пацієнта.

ntt

n

---

n

ДОСЛІДЖЕННЯ nРУХОМОСТІ БАРАБАННОЇ ПЕРЕТИНКИ ЗА ДОПОМОГОЮ ЛІЙКИ ЗІГЛЕ

n

Необхідні засоби:

n

n

• • 1.       Пневматична nлійка Зігле.

n

n

Рухомість барабанної перетинки перевіряють за допомогою nлійки Зігле, вузький кінець якої однією рукою герметично вводять у зовнішній nслуховий прохід хворого, а іншою – стискають гумовий балон. Зміна тиску у nпроході спричиняє рухи барабанної перетинки, які спостерігають виконуючи nотоскопію через збільшувальне скло, що закриває широкий отвір лійки.

n

За допомогою ліки Зігле можна також виконувати масаж nбарабанної перетинки. Ритмічні стискування (20-40 раз у 1 хв) гумового nбалончика, з’єднаного з пневматичною лійкою, викликає послідовне згущення і nрозрідження повітря в слуховому проході. Це спричиняє коливання барабанної nперетинки, а з нею і рух усього ланцюга слухових кісточок. Рухи перетинки nспостерігають через збільшувальне скло, що міститься в широкому отворі nлійки.

ntt

n

---

n

ПНЕВМОМАСАЖ nБАРАБАННОЇ ПЕРЕТИНКИ

n

Необхідні засоби:

n

n

• • 1.       Апарат для nвиконання пневмомасажу барабанної перетинки.

    n

n

n

Пневмомасаж застосовують для покращання та відновлення nрухомості барабанної перетинки: при порушенні функції слухової труби після nперенесеного гострого середнього отиту, при рубцевих, адгезивних та nтубоотитах.

n

Переважно пневмомасаж барабанної перетинки виконують за nдопомогою спеці­ального пристрою. Вушну оливу апарата (одну або обид­ві) nвводять у зов­нішній слуховий прохід і вклю­чають апарат на 3-10 хв. Коливання тиску nв трубках апарата викликає відповідні коливання повітря у зовнішньому слуховому nпроході та передаються на барабанну перетинку, викликаючи її рухи. При цьому nрухається не тільки перетинка, а й слухові кісточки, призводячи до покращання nслуху у випадках нестійкого порушення їх рухомості.

n

Найслабший ефект можна отримати шляхом самомасажу: хворий nвводить вказівний палець у однойменний слуховий прохід і ритмічними рухами nвикликає коливання тиску в зовнішньому слуховому проході, спричиняючи цим nколивання барабанної перетинки і слухових кісточок.

n

n